Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені І.І. МЕЧНИКОВА

ІСТОРІЯ НОВОРОСІЙСЬКОГО (ХЕРСОНСЬКОГО) ВІЙСЬКОВОГО ПОСЕЛЕННЯ КАВАЛЕРІЇ (1817-1857 рр.)

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Цубенко Валерія Леонідівна

Одеса - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова

Науковий керівник: доктор історичних наук, доцент

БАЧИНСЬКА Олена Анатоліївна,

професор кафедри історії України Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ЛЕБЕДЕНКО Олександр Михайлович,

ректор Ізмаїльського державного гуманітарного університету

кандидат історичних наук,

ЧУХЛІБ Тарас Васильович,

старший науковий співробітник відділу

історії України середніх віків

Інституту історії України НАН України.

Провідна установа: Донецький національний університет, кафедра історії України

Захист відбудеться "10" грудня_ 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.08 в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова (65026, м. Одеса, вул. Щепкіна, 12)

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (м. Одеса, вул. Преображенська, 24)

Автореферат розіслано " 6 " листопада 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лозовський А.К.

Загальна характеристика дисертації

Актуальність теми дослідження. Історія збройних сил, окремих військових підрозділів і формувань посідає чільне місце серед проблем дослідження сучасної історичної науки, що є виправданим, враховуючи роль, яку відіграє армія для будь-якої країни в будь-який період. Від вірного комплектування і забезпечення збройних сил залежить захисна спроможність держави, її внутрішня і зовнішньополітична стабільність. У зв'язку з цим набуває важливого значення дослідження історичного досвіду організації збройних сил у різних державах. Прагнення раціонально і з найменшими витратами для бюджету Російської імперії утримувати і поповнювати армію призвело до проведення в країні своєрідного експерименту, а саме, переведення окремих військових частин на систему поселень. В таких частинах солдати поєднували військову службу з господарською діяльністю і, таким чином, повністю самостійно мали забезпечувати себе продовольством, а також відновлювати чисельність армії, обов'язково віддаючи своїх дітей в солдати. Одним з подібних штучно створених урядом військово-господарських формувань на території Південної України стало Новоросійське військове поселення кавалерії. Його історія висвітлювалась вченими в контексті системи поселень в цілому або в зв'язку з дослідженням питань періоду становлення і прибутковості. Попри розробку окремих аспектів теми, історія поселення не стала предметом всебічного спеціального монографічного дослідження.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, актуальність обраної теми полягає у недостатньому її висвітленні, необхідності теоретичного осмислення тієї ролі, яку відігравало Новоросійське військове поселення кавалерії в економічному розвитку і трансформації станової структури населення південноукраїнського регіону, а також у можливості урахування досвіду організації системи збройних сил на сучасному етапі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках наукової теми, яку розробляє колектив кафедри історії України Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова - "Південна Україна: історія, історіографія, джерела" (№ 233; державна реєстрація 0101U008289).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1817-1857 рр. Вони визначені часом існування Новоросійського військового поселення кавалерії.

Територіальні рамки дослідження обумовлені місцем знаходження населених пунктів Новоросійського військового поселення кавалерії, що розташовувались у Херсонській і Катеринославській губерніях (тепер населені пункти на території Херсонської, Миколаївської, Кіровоградської, Дніпропетровської областей України).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний узагальнюючий аналіз різних аспектів історії Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії, розкриття його ролі і значення в заселенні й економічному освоєнні Південної України.

У відповідності з поставленою метою у дисертації ставились наступні задачі:

- схарактеризувати погляди і підходи дослідників до розгляду даної проблеми;

- провести аналіз джерельної бази за темою дослідження;

- простежити історичні умови виникнення Новоросійського військового поселення кавалерії;

- визначити основні категорії населення, які формували військове поселення, його чисельний та національний склад;

- дослідити становлення і розвиток адміністративного управління;

- виявити зміни у військовому устрої: комплектуванні полків, їх службі;

- установити територіальний устрій поселення;

- з'ясувати господарський розвиток Новоросійського військового поселення кавалерії в цілому і поселенців, зокрема;

- простежити майнове розшарування серед поселенців;

- розкрити причини соціальних конфліктів, їх характер і форми;

- показати розвиток освіти та охорони здоров'я.

Об'єктом дослідження є Новоросійське (Херсонське) військове поселення кавалерії, його чисельність, адміністративний та військовий устрій, соціально-економічні аспекти життя, відображені в архівних джерелах.

Предметом дослідження є процес формування Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії, основні тенденції та особливості його розвитку.

У дослідженні використано наукові методи: описовий, статистичний, порівняльно-історичний, класифікації та періодизації, які були визначені характером джерельної та історіографічної бази роботи, її метою й задачами.

Більшість процесів і явищ за темою дисертації було вперше представлено автором за допомогою описового методу. Статистичний метод дав можливість з'ясувати чисельність населення Новоросійського військового поселення, виявити дані про становий та етнічний склад тощо. Порівняльно-історичний метод дозволив установити динаміку зростання населення, демографічні зміни, показати особливості в організації поселень піхоти й кавалерії. Методи класифікації та періодизації застосовані при аналізі історіографічного доробку, узагальнення джерельної бази дослідження, етапів формування Новоросійського військового поселення кавалерії й розвитку його адміністративного управління.

Викладення матеріалу побудовано за проблемно-хронологічним принципом.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що на основі залучення джерел, переважна більшість яких вперше уведена в науковий обіг, проведено комплексне дослідження історії Новоросійського військового поселення кавалерії. В результаті з'ясовано особливості його розвитку, запропоновано періодизацію формування і становлення адміністративного управління, простежено специфіку життя поселенців, що пов'язана з поєднанням військової служби і веденням господарства, вперше виявлено і висвітлено місце поселення в історичному розвитку Півдня України.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що вони є основою для подальших наукових розробок, які пов'язані з формуванням населення Південної України, її соціально-економічного розвитку, організацією військових частин; можуть бути використані в узагальнюючих працях і при викладанні загальних курсів з історії України, військової історії, краєзнавства у вищих і середніх навчальних закладах та підготовці спецкурсів за даною проблематикою.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження апробовані у виступах на Х Всеукраїнській науковій конференції "Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень" (Донецьк, 2001 р.), Всеукраїнській науковій конференції "Історико-культурна спадщина Нікопольського району та проблеми історії запорозького козацтва" (Нікополь, 2001 р.), 57-й щорічній звітній конференції професорсько-викладацького складу ОНУ ім. І.І. Мечникова (Одеса, 2002 р.).

Рукопис дисертації обговорено на засіданні кафедри історії України Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Публікації. Теоретичні узагальнення і результати дослідження знайшли своє відображення у 4 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, загальним обсягом 1,5 др. арк.

Структура дисертації обумовлена поставленою метою та задачами дослідження. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, які поділені на підпункти, висновків, списку використаних джерел (165 найменувань) і літератури (151 найменування). Загальний обсяг дисертації - 276 сторінок, із яких основна частина - 169 сторінок, список використаних джерел і літератури - 31 сторінка, додатки - 76 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір і актуальність теми, визначено предмет та об'єкт дослідження, методологічну основу, хронологічні, територіальні рамки, наукову новизну дисертації. Сформульовано мету, задачі дослідження, схарактеризовано його апробацію та практичне значення.

Перший розділ - "Історіографія та огляд джерел" складається з двох підпунктів, в яких схарактеризовано стан наукової розробки теми й джерельну базу дослідження.

Початок наукового вивчення військових поселень починається із середини 60-х років ХІХ ст. У цей період виходять узагальнюючі праці М.І. Богдановича і М.К. Шильдера з історії царювання Олександра І та Миколи ІБогданович М. И. История царствования императора Александра І и России в его время. - С.Пб., 1869. - Т. V-VІ; Шильдер Н. К. Император Александр І: его жизнь и царствование. - С.Пб., 1897. - Т. ІV. - 652 с.; Його ж. Император Николай І: его жизнь и царствование. - С.Пб, 1903. - Т. ІІ. - 396 с.; Його ж. Император Павел І. Историко-биографический очерк. - С.Пб., 1901. - 606 с.. М.І. Богданович обмежився коротким переліком адміністративних інстанцій військових поселень, відзначив їх основні функції. Він дійшов висновку, що "історія перших років військового поселення може бути названа історією бунтів"Богданович М. И. История царствования императора Александра І. - Т. VІ. - С. 113. , але документальні матеріали не дають підстав для такого висновку.

Сучасник системи поселень А.М. Петров головну увагу звернув на внутрішній устрій військових поселень, розглянув питання улаштування й управління військовими поселеннями, описав схему округу поселеного полку, його управління, підняв питання правового положення військових поселенцівПетров А. Н. Устройство и управление военных поселений в России // Граф Аракчеев и военные поселения. 1809-1831. - С.Пб., 1871. - С. 85-308.. Відзначив низку вигідних аспектів організації системи військових поселень М.М. Сперанський, серед яких назвав зменшення, а згодом і ліквідацію рекрутських наборів, поєднання господарської діяльності та військової службиСперанский М. М. О военных поселениях // Русский вестник. - С.Пб., 1890. - № 4. - С. 116-117..

Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. з'явилися роботи, в яких автори спробували не лише описати, але й визначити місце військових поселень як структурної одиниці у військових силах Російської імперії.П. Щебальський уявляв військові поселення як". військово-робочу комуну і вважав їх здійсненням у самих широких розмірах багатьох сторін програми комуністів. Вступаючи у військові поселення, людина більше не належати собі і ставала частиною (річчю) колективної одиниці, яку Аракчеєв назвав - військовими поселеннями" Щебальский Н. Военные поселения и граф Аракчеев // Русский вестник. - 1871. - Т. 95. - № 10. - С. 495..

В 20-30-ті рр. ХХ ст. вийшло друком декілька робіт, пов'язаних із дослідженням військових поселень. С.Я. Гессен, О. КункльГессен С. Я. Аракчеевская барщина. Исторические зарисовки из эпохи военных поселений. - М., 1932. - 118 с.; Його ж. Солдатские волнения в начале ХІХ в. - М., 1929. - 118 с.; Його ж. Холерные бунты.- М., 1932. - 64 с.; Кункль А. Аракчеевщина. - М., 1929. - 63 с. поставили за мету ознайомити читачів з режимом, який панував у поселеннях за період перебування при владі О.А. Аракчеєва. Нових підходів до історії і розвитку військових поселень і, зокрема, Новоросійського поселення кавалерії вони не внесли.

Один із аспектів життя у військових поселеннях, а саме боротьба жителів проти них, причини й наслідки цієї боротьби аналізували у своїх роботах Г. Верещагін і С. ШтрайхВерещагин Г. А. Материалы по истории бунтов в военных поселениях при Александре І // Дела и дни. - 1922. - Кн. 3. - С. 148-165.; Штрайх С. Я. Брожение в армии при Александре І. - С.Пб., 1922. - 48 с. . Соціальній структурі та економічному розвитку військових поселень Південної України присвятив одну зі своїх робіт академік М. Є. СлабченкоСлабченко М. Є. Військові поселення на Україні // Матеріали економічно-соціальної історії України ХІХ ст. - Одеса, 1925. - Т. 1.. Він вважав, що військова служба підривала господарство поселенців, а політика адміністрації не сприяла розвитку господарств, відбираючи у них найкращу худобу для кінських та інших заводів.

В публікаціях О.Д. Багалій-Татаринової і П.П. Євстаф'єва з'ясовувалися причини та хід повстань військових поселенців у Слобідсько-Українському, Бузькому та Новгородському поселеннях, приділяли увагу ставленню декабристів до системи поселень Багалей-Татаринова О. Французские дипломаты и публицисты о русских и украинских военных поселениях первой половины ХІХ ст. - Б. м., б. г. - С. 113-132; Її ж. Нариси з історії військових поселень на Україні // Науковий збірник Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури. З історії селянських рухів на Лівобережній Україні. - К., 1927. - № 5. - С. 93-153; Евстафьев П. П. Восстание военных поселян Новгородской губернии в 1831 году. - М., 1934. - 255 с.; Його ж. Восстание военных поселян в 1817-1837 гг. - М., 1935. - 84 с..

В 40-50-х рр. ХХ ст.С.М. Ковбасюк продовжив дослідження військових поселень в Україні, розпочате М. Є. Слабченко й О.Д. Багалій-Татариновою. Він розкрив причини формування поселень кінноти саме в українських землях, з'ясував засади, на яких ці поселення існували. Новоросійське військове поселення кавалерії розглядалось С.М. Ковбасюком в контексті із заснуванням Слобідсько-Українських і Києво-Подільських поселень. Тривале існування військово-поселенської системи він пов'язував з кріпосницькою дійсністю, а її ліквідація у 1857 р., на його думку, була викликана тим, що саме в цей час "остаточно було вирішено долю кріпосницької системи в імперії взагалі"Ковбасюк С. М. Військові поселення кінноти. Заснування і поширення військових поселень на Україні: Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.02 / Одесский гос. ун-т. - Одеса, 1945. - С. 267. .

У зв'язку з розробкою питань боротьби селян і робітників України проти кріпацтва звернулись до вивчення повстань у поселеннях І.О. Гуржій і В.О. ДухнічГуржій І. О. Боротьба селян і робітників України проти феодально-кріпосницького гніту (з 80-х років ХVІІІ ст. до 1861 р.). - К., 1958. - 97 с.; Духніч В. О. Боротьба військових поселян Херсонщини за ліквідацію поселень в 50-х роках ХІХ ст. // Наукові записки. Станіславський педагогічний інститут: Станіслав, 1960. - Вип. 4. - С. 133-147.. Останній зупинився на аналізі причин боротьби поселенців за ліквідацію Новоросійського військового поселення. Залучивши архівний матеріал, В.О. Духніч дійшов висновку, що причинами боротьби, крім феодального гніту, стали військові регламентації, жорстокість і свавілля офіцерів, складне матеріальне становище й юридична безправність поселенців.

В 60-70-х рр. ХХ ст. слід окремо відзначити дисертаційне дослідження з історії бузьких козаків І.О. Хіоні. Він дійшов висновку, що повстання Бузького козацького війська стало першим збройним виступом проти військових поселень. Воно відіграло революціонізуючу роль - після нього відбулися повстання базаліївських, чугуївських, щебелинських, новгородських військових поселенців Хиони И. А. Бугские казаки и их борьба против феодально-крепостнического гнета (последняя четверть ХVІІІ - первая четверть ХІХ века): Дисс. …канд. ист. наук: 07.00.02 / Одесский гос. ун-т. - Одесса, 1973. - С. 138-197, 201-202..

80-ті р. ХХ ст. позначені вивченням історії регіональних військових поселень піхоти, які розміщувались на російських і білоруських територіях. До питання військових поселень на українських землях звернулась Т.Д. Липовська. Аналізуючи господарську діяльність поселенців, дослідниця визначила не лише економічну невигідність військових поселень, але й крах сподівань ліквідувати рекрутські набори. Вона відзначила прагнення "царського уряду зберегти військові поселення шляхом наближення їх до стану державних селян"Липовская Т. Д. Социально-экономическое положение военных поселян на Украине (1817-1857 гг.). - Днепропетровск, 1982. - С. 41..

Пожвавлення досліджень історії військових поселень припадає на кінець 80-х - 90-ті рр. ХХ ст., що відбулося, через зміну ідеологічних пріоритетів і можливість широко залучати в науковий обіг нові архівні матеріали раніше не доступних фондів. Серед найбільш значних робіт, які присвячені не лише окремим поселенням, але й мають авторську концепцію щодо виникнення, функціонування та ролі системи військових поселень у Російській імперії в цілому, слід назвати праці К.М. і В.К. Ячменіхіних. Уперше ними були розкриті питання фінансування всієї системи поселень і одного з її підрозділів - Новгородських військових поселень. К.М. Ячменіхін уперше розробив періодизацію вивчення історії військових поселень в історичній літературі ХІХ-ХХ ст. Ячменихин К. М. Военные поселения в русской дореволюционной и советской историографии // Вестник Московского университета. - Серия 8: История. - 1985. - № 3. - С. 63-71; Ячменихин К. М. Финансирование и бюджет военных поселений в России // Там же. - Серия 8: История. - 1993. - № 2. - С. 35-44; Ячменихин В. К. Быт кантонистов военных поселений // Вестник Московского университета. - Серия 8: История. - 1997. - № 4. - С. 72-84; Ячменихин В.К. Подготовка армейского резерва в военных поселениях // Україна і Росія в панорамі століть. Зб. наук. праць. -Чернігів, 1998. - С. 151-163. і розглянув питання формування найвищого ланцюга системи управління поселених військ, дослідив механізм його взаємодії з місцевим управлінням.

Одночасно, але над різними аспектами історії військових поселень, почали працювати два дослідники Б.Б. Давидов та Т.М. Кандаурова. Б.Б. Давидов зосередив свою увагу на ставлення сучасників до системи поселень в Росії та за її межами. Він визначив підходи й погляди авторів записок, листів, мемуарів, різноманітність яких була обумовлена ступенем інформованості. Б.Б. Давидов підтвердив тезу про те, що російська й західна громадськість по-різному ставилися як до ідеї створення, так і до існування самої системи військових поселень взагалі.

Т.М. Кандаурова вперше в історичній літературі розглянула економічний та соціальний розвиток Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії до 1832 р. (В документах Херсонське військове поселення йменується офіційно як Новоросійське, а назву Херсонське воно отримало лише після свої реорганізації в 1857 р.). Слід відзначити, що авторка увела у науковий обіг значну кількість нових статистичних джерел і опрацювала їх за допомогою методів математичної статистики. Т.М. Кандаурова вперше запропонувала періодизацію історії Херсонського поселення, межею якої стала реформа військо-поселенської системи 1826-1827 рр.:

період становлення - 1817-1826 рр. і реорганізації - 1827-1832 рр. Унаслідок проведеного дослідження вона обґрунтувала незвичний для попередніх досліджень висновок про те, що економічний розвиток округів Херсонського військового поселення до 1832 р. приносив бюджету мільйонні прибутки, і це на певний час полегшило становище з фінансами країни, вирішило питання утримання окремих частин армії без додаткових витрат.

Таким чином, історіографічний аналіз досліджуваної теми свідчить про недостатній рівень її наукової розробки.

Джерельна база дисертаційного дослідження представлена різними групами джерел, провідну роль серед яких відіграють архівні матеріали. Найбільша їх кількість в архівосховищах України знаходиться в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві фондах "Управління Херсонських військових поселень" (ф.1316), "Управління 2-го округу Херсонських військових поселень" (ф.1331), "Штаб поселеної уланської дивізії Українського військового поселення" (ф.1352), колекція мікрофільмів (ф.12 КМФ) тощо. В них містяться документи з історії формування Новоросійського поселення, його адміністративного управління, військового устрою, розмежування земель між поселеними підрозділами, відомості про чисельність жителів, розвиток землеробства, тваринництва, ярмарок, торгівлі, військово-судові справи. Окрему групу документів складають карти й схеми населених пунктів поселення.

В Державному архіві Одеської області матеріали за темою зберігаються у фондах "Управління новоросійського й бессарабського генерал-губернатора" (ф.1), "Канцелярія Одеського градоначальника" (ф.2), "Одеська контора іноземних поселенців Південного краю Росії" (ф.252), "Управління Головного начальника Південних поселень" (ф.7). Тут зберігаються списки жителів округів поселення із зазначенням кількості худоби і реманенту в їх господарствах переважно за 1850-ті рр., що дало можливість з'ясувати економічний стан військових поселенців на момент ліквідації.

військове поселення кавалерія новоросійська

Певна кількість важливих матеріалів за темою зосереджена в Державному архіві міста Херсон у фондах Херсонська (Новоросійська) губернська креслярня (ф.14) та Херсонській казенній палаті (ф.22) й у Державному архіві Миколаївської області у фондах Канцелярія Миколаївського військового губернатора (ф.230) та Управління чорноморських адміралтейських поселень (ф.246). Серед них - низка документів про поповнення складу новоросійських військових поселенців і їх правове становище.

Матеріали за темою, що нас цікавить поза межами України, зберігається в Російському державному військово-історичному архіві фондах "Департаменту військових поселень" (ф.405), "Канцелярія начальника Головного штабу" (ф.35), "Канцелярія Військового міністерства" (ф.1), "Військово-топографічне управління Головного Штабу і військово-топографічні зйомки" (ф.404), колекція "Військові поселення" (ф.411). Кількість матеріалів становить близько 10-12 тисяч справ. В них представлені практично всі законодавчі матеріали й документація діловодства центрального управління військових поселень. Документи справ дозволяють визначити особливості адміністративного управління, чисельність поселенців, їх національний, релігійний склад, майнове розшарування, вивчити розміщення поселень і їх забудову по картах.

Важливою складовою частиною джерельної бази є опубліковані документи. Серед них, перш за все, акти законодавчого характеру, видані, як окремі видання, так і вміщені у "Полном собрании законов Российской империи". Це височайші рескрипти, укази уряду про поселення військ, грамоти полкам і жителям Херсонської й Катеринославської губерній, які переводилися на становище військових поселенців, накази Штабу військових поселень, військові статути тощоУчреждение о военном поселении регулярной кавалерии. - Ч. 1-2. - С.Пб., 1817; Положение о военном поселении регулярной кавалерии. - С.Пб., 1827. - 77 с.; ПСЗ РИ. І. - Т. 23, 34. - С.Пб., 1830; ПСЗ РИ. ІІ.- Т. 3, 9, 32, 37. - С.Пб., 1835-1857..

Своєрідну групу друкованих джерел складають статистичні матеріали, що містять різноманітні відомості про чисельність військових поселенців, стан населених пунктів тощо. Серед цієї низки видань слід відзначити матеріали, зібрані в Херсонській губернії офіцером Генерального Штабу підполковником О. Шмідтом, які дають можливість проаналізувати розвиток господарства в поселенніШмидт А. Херсонская губерния // Материалы для географии и статистики России. - С.Пб., 1863. - Ч. 1-2. .

Суттєве значення для вивчення досліджуваної проблеми мають наративні джерела, представлені мемуарами, спогадами і щоденниками, які відбивають ті події у поселенні, свідками яких були їх авториИз записок Фон-Брадке // Аракчеев и военные поселения. Воспоминания современников. - М.: Образование, 1908. - С. 99-123; Путешествие маршала Мармона герцога Рогузского в Венгрию, Трансильванию, Южную Россию, по Крыму и берегам Азовского моря, в Константинополь, некоторые части Малой Азии, Сирию, Палестину, Египет. - М., 1840. - Т. 1. - 266 с. тощо..

Таким чином, різноманітний корпус джерел і літератури дає можливість при їх комплексному використанні дослідити основні питання даної теми.

Другий розділ - "Формування, адміністративне управління і військовий устрій" містить п'ять підпунктів, у яких висвітлено причини виникнення і формування військового поселення, динаміку чисельності населення, його національний склад, адміністративне управління і військовий устрій.

Перша половина ХІХ ст. - початок кризи феодально-кріпосницької системи в Російській імперії. Показником наявності такої кризи служила нестабільність економічного стану держави. Після закінчення Вітчизняної війни 1812 року склалося тяжке становище з фінансуванням і утриманням збройних сил. Крім того, постійні рекрутські набори викликали негативну реакцію зі сторони різних груп населення імперії. Усе це потребувало нової форми комплектування армії, яку уряд бачив у запровадженні системи військових поселень. Першими мали апробувати нову систему підрозділи піхоти, і лише згодом кавалерії. Особливістю переведення кавалерії на систему поселень стало те, що її, як правило, поселяли в Україні в районах розселення козаків. Така політика визначалась високим економічним потенціалом і прикордонним розташуванням регіону, а також можливістю використати досвідчений у військовій справі козацький елемент.

Залучений фактичний матеріал свідчить, що формуванню Новоросійського військового поселення кавалерії передував тривалий організаційний період (1816-1817 рр.). Він був пов'язаний із перетворенням Бузького козацького війська на уланську дивізію, реєстрацією його територій і земель, що належали державним селянам, яких мали перевести на становище військових поселенців. Процес формування поселення тривав протягом 1817-1826 рр. і може бути поділений на три етапи. Перший проходив під час організації та поселення Бузької уланської дивізії (1817-1818 рр.), другий включав оселення Української уланської дивізії (1819-1821 рр.) і третій - оселення 3-ї кірасирської дивізії (1821-1826 рр.). Протягом наступного періоду існування в поселенні відбувалось декілька реорганізацій, але вони не носили саме організаційного характеру.

Формування апарату управління відбувалося поетапно з розвитком самої системи військових поселень та пройшло три етапи, межею яких були реформи управлінської системи - 1817-1826, 1827-1832, 1833-1857 рр. Апарат управління поселення був подібний до армійських підрозділів, але разом з тим мав свої особливості, а саме вирішував одночасно дві задачі: здійснення військової підготовки ескадронів і господарське улаштування округів.

В поселенні полк складався з 6-ти діючих, 3-х резервних, 3-х поселених ескадронів і 2-х фурштатських рот. Чотири полки складали дивізію. Так, полки Орденський, Стародубівський, Принца Альберта Прусського, кн. Олени Павлівни - 3-ю кірасирську дивізію: Український, Новоархангельський, Новомиргородський, Єлисаветградський уланський полки - 3-ю Українську уланську дивізію: Бузький, Одеський, Вознесенський, Ольвіопольський полки - Бузьку уланську дивізію. Дивізії об'єднувались в 3-й Резервний поселений кавалерійський корпус. Полки брали участь у бойових діях російсько-турецької 1828-1829 і Кримської 1853-1856 рр. війнах, несли охорону прикордонних територій через революційні події в Австрійській імперії 1848-1849 рр.

Штучно створене Новоросійське військове поселення кавалерії мало самостійно відтворювати склад армії за рахунок солдатських дітей-хлопчиків, яких з 7 - літнього віку навчали військовій справі. Їх називали кантоністами.

Аналіз чисельності населення дозволяє стверджувати, що до 1826 р. воно збільшувалось переважно за рахунок механічного зростання (зарахування нових військових контингентів, державних селян тощо), а надалі був головним природний приріст. Кількість чоловіків перевищувала кількість жінок у середньому відповідно - 53% і 47%, що пов'язано з призначенням цієї військової установи, головна роль в якій належала чоловікам.

З початку свого формування населення було поліетнічним. До його складу входили українці (складали основу), росіяни, болгари, греки і молдавани.

У 1857 р. Новоросійське поселення ліквідувалось, а з січня 1858 р. разом з колишніми військовими поселеннями в Харківській, Київській і Подільській губерніях під назвою Херсонське воно увійшло до складу Південного поселення і проіснувало до 1866 р.

Третій розділ - "Характеристика господарства" складається з трьох підпунктів, присвячених характеристиці поселенської території, економічному розвитку Новоросійського військового поселення кавалерії в цілому, і господарству військових поселенців, зокрема. Досліджується стан міст і населених пунктів.

Поселення було оселене в Херсонській і Катеринославській губерніях, до його складу входили 4 міста та понад 125 сіл. Уся територія поділялась на 12 округів, у кожному з яких розміщувався окремий поселений полк. Планування населених пунктів, включених у військове поселення, відбувалося за регламентацією держави. Типові проекти планування населених пунктів були розроблені відповідно з наказами уряду ХVІІІ - початку ХІХ ст., через що в Новоросійському поселенні поширилися поселення вуличної форми.

Господарство військових поселенців було базою для продовольства діючих частин кавалерії, тому його розвитку приділялась особлива увага. Разом з тим, недостатня кількість реманенту, значна кількість повинностей, служба відривали поселенців від сільськогосподарських робіт на власній ділянці. Аналіз документального матеріалу дає можливість визначити рівень розвитку господарств і прибутків, як такий, що відповідав середньому рівню добробуту державних селян. Основу господарства поселенців складало землеробство і тваринництво. Займались й інтенсивними галузями землеробства такими, як садівництво, городництво тощо. В невеликих кількостях вирощували технічні культури: льон, полбу, просо, тютюн і коноплю. Розводили тутові дерева. Скотарство, здебільшого, було представлене конярством, великою рогатою худобою і вівцями.

На території округів поселення розвивалася ярмарково-базарна торгівля. Предметами торгівлі були: ремісничі товари, продукти і сировина сільського господарства, предмети заводської промисловості. Військові поселенці займалися кравецтвом, теслярством, ковальством тощо. Млинарство знаходилось на рівні ремісничого виробництва. Характер промислів військових поселенців і заключався, здебільшого, в обробці та продажу сільськогосподарських продуктів, що вироблялися в межах їх господарств. Зі зростанням економічного потенціалу Новоросійського краю, як і самого поселення, з розвитком товаро-грошових відносин, майновим розшаруванням поселенців пожвавлювалася торгівля. У поселенні склався хоча незначний прошарок купців, які займалися торгівлею.

Проіснувавши 40 років Новоросійське військове поселення кавалерії відіграло помітну роль в заселенні та економічному освоєнні регіону, у розбудові міст і сіл Південної України.

Четвертий розділ - "Соціальні відносини" поділено на два підпункти, розглянуто майнове розшарування військових поселенців, розкриваються причини соціальних конфліктів, їх характер і форми.

Серед військових поселенців від початку формування поселення не було майнової та соціальної рівності. Вони поділялись на господарів (1-го і 2-го розрядів, визначались за кількістю належної їм худоби) і не господарів (постояльців-солдатів діючих ескадронів, інвалідів, кантоністів). Кожен господар мав приймати до себе на довольство і проживання від 2 солдатів. Аналіз чисельності цих груп дає наступну картину. Поселенці-господарі 1-го розряду становили 6,6%, 2-го - 14,1% і не господарі - 79,3%. Усі групи військових поселенців існували у взаємозв'язку, складали єдину соціальну систему, і були створені з метою - забезпечити послідовний розвиток поселення, яке повинно було вирішувати низку економічних, фінансових, військово-стратегічних і соціальних проблем. Жителі округів посідали цілком особливе місце у соціальній структурі України першої половини ХІХ ст. Обов'язки поселенців дозволяють віднести їх до окремої військово-землеробської верстви.

Новоросійське поселення формувалось в часи панування феодально-кріпосницької системи і життя поселенців було жорстко регламентовано. Вони крім феодального гніту держави і військових регламентацій, страждали від жорстокості і свавілля офіцерів та унтер-офіцерів. Це викликало невдоволення своїм становищем їх переважної частини, що в умовах жорстокого військового контролю набувало характерних форм протесту - втеч зі служби, скарг, масовий невихід на казенні роботи, невиконання різноманітних розпоряджень командирів, хвилювання через бажання ліквідації поселення. Ці самі причини призвели до участі військових поселенців у відомому в історії походу "в Таврію за волею" влітку 1856 р., який особливо значний розмах мав серед селян Херсонської та Катеринославської губерній.

Перебування в складі подібної штучно створеної військово-господарської організації позначилось в подальшому на майновому і соціальному становищі поселенців, про складні умови свого життя вони залишили чимало згадок нащадкам.

П'ятий розділ - "Охорона здоров'я. Освіта. Релігійне життя" має три підпункти, присвячений характеристиці охорони здоров'я, розвитку освіти, установ церкви та релігійного складу, побуту військових поселенців.

Медичне обслуговування в Новоросійському військовому поселенні здійснювали окружні лікарі, фельдшери, тяжко хворих лікували в окружних шпиталях. У 1841 р. для догляду за людьми похилого віку, інвалідами при церквах відкрили богодільні. Під час Кримської війни 1853-1856 рр. в шпиталях поселення надавали медичну допомогу хворим і пораненим Кримської армії. Внаслідок постійної нестачі ліків та медичних інструментів, відповідних приміщень для шпиталів охорона здоров'я не могла бути визнана задовільною.

Керівництво поселень вважало необхідним, в першу чергу, забезпечити освіту і військову підготовку чоловічого населення, тому значних результатів було досягнуто в підготовці резервів для діючих армійських частин, підрозділи яких отримували добре підготовлених молодших офіцерів. У поселенні існували спеціальні професійні навчальні заклади. Серед них: землеробські ферми-школи, школи церковного співу, плавання, фельдшерські, ветеринарні, топографічні, їзди верхи.

У релігійному відношенні більшість військових поселенців сповідували православ'я. Однак незначна група представляла іудеїв, розкольників, римсько-католиків (1-2%).

Сумісне проживання, суспільна трудова діяльність і військова служба сприяли постійним контактам різних верств, етнічних і конфесійних груп, їх взаємовпливам у побуті.

У висновках підсумовано результати і сформульовані основні положення дослідження:

з'ясовано, що тема даної роботи не була предметом спеціального дослідження і не знайшла комплексного висвітлення в історичній літературі;

проаналізовано джерельну базу даної теми, що представлена різними групами документів, основними з яких є архівні матеріали. Комплексне використання опублікованих, архівних і наративних джерел дозволило з'ясувати особливості і загальні тенденції розвитку Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії;

обґрунтовано, що виникнення Новоросійського військового поселення на території Південної України стало наслідком розв'язання соціально-економічної кризи і необхідності підтримувати зовнішньополітичний курс Російської імперії на початку ХІХ ст., що визначило невигідність рекрутчини і обумовило потребу зменшення витрат на утримання армії, її нової організації і комплектування;

доведено, що формування Новоросійського військового поселення відбувалось протягом 1817-1826 рр. із Бузької уланської, 3-ї Української уланської і 3-ї кірасирської дивізій. До його складу увійшли: козаки колишнього Бузького війська, солдати та офіцери уланської, кірасирської дивізій та державні селяни;

визначено, що механічне зростання населення мало місце до 1826 р., далі чисельність військових поселенців збільшувалась переважно за рахунок природного приросту. Основу поселення в етнічному відношенні складали українці;

установлено, що формування адміністративного устрою пройшло три основних етапи, визначених розвитком самої системи поселень. Згідно з завданнями, що покладались на поселення, управління поділялось на діючу і поселену частини;

досліджено, що військовий устрій становив загальний для кавалерійських частин поділ на ескадрони, полки, дивізії. Новоросійське військове поселення кавалерії складалось із 12 полків, які формувались із 12 ескадронів кожний і об'єднувались у три дивізії - Бузьку, 3-ю уланську, 3-ю кірасирську. Військові підрозділи поселення несли внутрішню охоронну службу, брали участь у бойових діях російсько-турецької 1828-1829 і Кримської 1853-1856 рр. війнах;

установлено, що основу господарства поселення складало землеробство і тваринництво, які мали середній рівень розвитку. Поселенці створили особливу військово-господарську структуру, де вони поєднували виконання двох основних обов'язків - солдата і землероба. Подвійна повинність військових поселенців спонукала уряд створити особливі умови для розвитку селянських господарств;

показано, що новоросійські військові поселенці протягом 40-річного проживання в Південній Україні створили міцне прибуткове господарство. Особливість умов їх існування не перешкоджала розвитку економіки регіону і допомагала поселенцям пристосуватися до вимог часу;

доведено, що серед поселенців не було майнової і соціальної рівності. Поселенці поділялись на три основні категорії - господарі, їх помічники і не господарі;

визначено, що найбільш характерними формами протесту невдоволених службою і своїм становищем поселенців були втечі зі служби, хвилювання через бажання ліквідації поселення;

розкрито, що система освіти і виховання молодих людей чітко орієнтувалася на потреби армії.

Список опублікованих наукових праць за темою дисертації

1. Цубенко В.Л. Соціально-економічний розвиток населених пунктів Новоросійського військового поселення. 1817-1857 рр. // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. - К.; Донецьк, 2001. - Вип.15. - С.34-40.

2. Цубенко В. Етносоціальні процеси у Новоросійському військовому поселенні. 1817-1857 рр. // Наукові записки: Зб. пр. молодих вчених та аспірантів. - К., 2001. - Т.6. - С.257-262.

3. Цубенко В.Л. Розвиток господарства у Новоросійському військовому поселенні кавалерії // Український селянин: Зб. наук. пр. - Черкаси, 2002. - Вип.6. - С.71-73.

4. Цубенко В.Л. Школи військової підготовки в Новоросійському військовому поселенні // Науковий збірник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Ізмаїл, 2002. - Вип.13. - С.11-13.

Анотації

Цубенко В.Л. Історія Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії. 1817-1857 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова. - Одеса, 2003.

Дисертація є першим в історіографії комплексним дослідженням історії Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії. На основі опублікованих, архівних джерел та аналізу історичної літератури виявлено історичні умови виникнення поселення, його адміністративний і військовий устрій, соціально-економічні процеси, що відбувались в поселенні протягом усього періоду його існування. В роботі запропоновано періодизацію процесу формування Новоросійського військового поселення кавалерії, проаналізовано динаміку чисельності його населення, майнове розшарування військових поселенців, розкрито причини соціальних конфліктів, їх характер і форми, визначено роль і значення поселення в заселенні й економічному освоєнні Південної України.

Ключові слова: Новоросійське (Херсонське) військове поселення кавалерії, Південна Україна, поселенці, дивізія, полк.

Цубенко В.Л. История Новороссийского (Херсонского) военного поселения кавалерии. 1817-1857 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Одесский национальный университет им.И. И. Мечникова. - Одесса, 2003.

Диссертация является первым в историографии комплексным исследованием истории Новороссийского (Херсонского) военного поселения кавалерии. На основании анализа опубликованных источников, архивных материалов и исторической литературы в работе рассмотрены исторические условия возникновения поселения, его административное и военное устройство, социально-экономические процессы, которые имели место на протяжении всего периода его существования. В роботе предложена периодизация процесса формирования Новороссийского военного поселения, проанализирована динамика численности, имущественное расслоение военных поселенцев, раскрыты причины социальных конфликтов, их характер, формы, охарактеризованы вопросы развития охраны здоровья и образования, определена роль и значение поселения в заселении и экономическом освоении Южной Украины.

Ключевые слова: Новороссийское (Херсонское) военное поселение кавалерии, Южная Украина, поселенцы, дивизия, полк.

Tsubenko V.L. History of a Novorossiysk (Kherson) military settlement of cavalry.1817-1857. - Manuscript.

Thesis on competition of a scientific degree of the candidate of historical sciences on a specialty 07.00.01 - history of Ukraine. - Odesa national university by I. Mechnikov - Odesa, 2003.

The maiden half ХІХ of century in the Russian empire, and including Ukraine, is connected to crisis of a feudal - serfdom system, instability of an economic situation. Necessity rationally and with the least expenditures for the budget of the state to contain and to refill army has reduced in conducting peculiar experiment - recalculation of separate military divisions on a system of a settle. In such parts the soldiers aggregated military service with economic activity and, thus, should independently ensure itself with the foodstuffs, and also deoxidate a strength of the army, returning children in the soldiers. In the robot is rotined, that one of similar, syntheticly created military-economic formings in Southern Ukraine, became Novorossiysk (Kherson) military settlement of a cavalry. The process of forming of settlement, his administration management, military system and service is analyzed, dynamics of number, property gravitational segregation military settlers, the reasons of the social conflictings, their nature and shapes are uncovered. Problems of protection of health and formation separately are lighted. The role and value of settlement in a population and economical development of Southern Ukraine is determined.

Is established that the process of forming of Novorossiysk military settlement of a cavalry originated during 1817-1826 of Boog Ulanses, 3-rd Ukrainian Ulanses and 3-rd Cuirassier divisions. Into his composition went into: Cossacks formers of a Bog troops, soldiers both officers of cavalry divisions and state peasants. The territory of settlement (Kherson and Ekaterinoslav province) powered up 4 cities and more than 125 villages, was partitioned on 12 districts, in each of which was located separate regiment of the settlers.

The forming of administration management was instituted by progressing of the system of settlements. It was to the similar vehicle of control by army bodies and divisions, but at the same time had the features - was divided on acting and part of a Settlers.

In a military ratio the settlement consist from squadrons, regiments, divisions: 12 regiments, which one were reshaped from 12 squadrons each and were aggregated in 3 divisions - Boog, 3-rd Ulans, 3-rd Cuirassier. The soldiers bore an internal boundary service, participated in Russia-Turkish (1828-1829) and Crimean (1853-1856) wars.

The analysis of number the population allows to assert that till 1826 it was augmented predominantly at the expense of a mechanical incremental, and in a natural incremental further dominated.

The facilities of a settlers were base for the foodstuffs of acting parts of a cavalry, therefore to his progressing was placed emphasis, a ground (basis) it (him) was agriculture and cattle breeding. The dual duty of a settlers (soldier and farmer) has induced government to promote creation strong in the economical plan of facilities (economy), however analysis of the documents enables to determine a level of their welfare, as mean for the state peasants.

Is established, that among of a settlers there was no property and social equalling. They were divided into the parents - 20,7 %, and not of the parents - 79,3 % (constant tenants - soldier acting, squadrons, cantons etc.). All groups compounded a interdependent social system.

Most typical by forms of protest unsatisfied a service and position of a Settlers were flight from squadrons, strife for liquidation of settlement.

For 40 years of the existence Novorossiysk settlement has played a noticeable role in a population and economical development of Southern Ukraine. In 1857 it was eliminated. Since 1858 together with former military settlements in Kharkov, Kiev and Podolsk provinces, under a title Kherson, has compounded Southern military settlement.

Key words: a Novorossiysk military settlement of cavalry, Southern Ukraine, settlers, division, regiment.

Размещено на Allbest.ru

...