Динаміка соціальної структури і зайнятості польського населення Західної України у міжвоєнний період (20-ті–30-ті рр. XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Динаміка соціальної структури і зайнятості польського населення Західної України у міжвоєнний період (20-ті - 30-ті рр. XX ст.)

Дудяк Олег Анатолійович

Анотація

польський населення західний україна

Дудяк О.А. Динаміка соціальної структури і зайнятості польського населення Західної України у міжвоєнний період (20-ті - 30-ті рр. XX ст.). - Рукопис.

У дисертації на підставі аналізу опублікованих та архівних матеріалів показано динаміку змін соціальної структури та зайнятості польського населення Галичини і Західної Волині у міжвоєнний період. Значну увагу приділено аналізу переписів 1921 і 1931 рр., а також з'ясуванню факторів, що впливали на демографічні та соціальні процеси в польській громаді краю.

Активна кадрова та колонізаційна політика польських урядів сприяла інтенсивному зростанню чисельності польської громади на землях Західної України. Ця політика мала також вплив і на зміни її соціальної структури, що проявилися у зростанні питомої ваги власників засобів виробництва і зниженні - найманих працівників, що не відповідало загальнодержавній тенденції. Зміна зайнятості поляків реґіону полягала у зростанні їх участі в галузях економіки поза сільським господарством. Польське населення впродовж 1920-х-1930-х рр. симпатизувало трьом політичним силам: народовим демократам (ендекам), людовцям та соціалістам.

Ключові слова: поляки, Західна Україна, соціальна структура, зайнятість, переписи.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Cоціальна структура населення є важливим показником соціально-економічного розвитку суспільства, а її аналіз сприяє глибшому розумінню соціальних, політичних та культурних процесів. Українські та польські дослідники, реконструюючи історичні події 1920-х - 1930-х рр. в Західній Україні, здебільшого акцентують увагу на політичних і соціально-економічних процесах, не приділяючи належної уваги проблемам розміщення, соціальної, політичної і культурної характеристик населення краю, особливо польського. У той час поляки були одним із найчисельніших етносів Західної України, представники якого посідали ключові позиції в її економічному, політичному і культурному житті. Тому для докладнішого розуміння подій, що мали місце в реґіоні, необхідно польське населення розглянути як цілісний історико-соціальний організм, що дозволить проаналізувати його демографічну, професійну, галузеву, територіальну структури та їх еволюцію у міжвоєнному двадцятилітті, з'ясувати фактори, які впливали на ці зміни.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася в рамках наукової теми: “Історичні зв'язки України із зарубіжними слов'янськими народами”, яка розробляється на кафедрі історії слов'янських країн Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексний аналіз стану і змін демографічних, соціальних, політичних характеристик польської спільноти у Галичині та Західній Волині у 1920-х - 1930-х рр. та виявлення політичних симпатій окремих її соціальних груп з одночасним розв'язанням таких завдань:

визначити характер змін чисельності й розселення поляків на землях Західної України у міжвоєнний період та виявити чинники, що впливали на ці зміни;

розкрити соціальну структуру польського населення досліджуваної території на тлі суспільно-політичних процесів у Польській державі;

простежити еволюцію структури зайнятості поляків реґіону;

охарактеризувати особливості політичних орієнтацій основних соціальних груп польської спільноти Західної України у міжвоєнному двадцятилітті та їх вплив на загальну політичну обстановку в країні.

Об'єкт дослідження - польське етнічне населення Західної України у міжвоєнний період.

Предметом дослідження стали демографічні, соціальні і політичні прояви становища і змін польської спільноти на теренах Галичини і Західної Волині у 20-х - 30-х роках ХХ ст.

Хронологічні рамки роботи охоплюють міжвоєнне двадцятиліття (20-ті - 30-ті рр. ХХ ст.), тобто період, коли галицькі та західноволинські землі перебували у складі Польської держави.

Географічні рамки дослідження охоплюють ті українські землі, які внаслідок воєн та мирних договорів 1918-1921 рр. потрапили до складу Польської Республіки, і в адміністративно-територіальному відношенні були поділені на чотири воєводства: Волинське, Львівське, Станіславське та Тернопільське. В історичному аспекті цей край поділявся на два реґіони - Галичину та Західну Волинь, які за площею та кількістю мешканців становили основний масив українських територій, котрі у 1920-х - 1930-х рр. опинилися за межами радянської України. Поза розглядом залишилися українські етнічні землі Холмщини і Підляшшя та Закарпаття і Північної Буковини, оскільки їхній розвиток в попередні століття відбувався у відмінних суспільно-політичних і демографічних умовах й вимагав би окремого дослідження.

Методологія і методи дослідження. У роботі над темою дисертації було використано загальнонаукові методи, зокрема системний, структурно-функціональний. Трактуючи польське населення Західної України у 1920-х - 1930-х рр. як етносоціальну спільноту, дисертант підійшов до її вивчення з позиції сучасних соціологічних теорій і методів, викладених зокрема в роботах Е. Гіденса і Дж. Смелзера, залучивши засоби математичної статистики (табличний метод). Для аналізу та інтерпретації джерельних матеріалів активно застосовувалися генетичний і порівняльний методи.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше у вітчизняній історіографії польське населення міжвоєнної Західної України розглядалося комплексно, як певний соціальний організм, котрий змінюється під дією внутрішніх та зовнішніх факторів. Такий підхід дав змогу з'ясувати особливості розвитку його демографічних показників, структури зайнятості та соціальної структури по відношенню до таких же соціальних процесів у західноукраїнському та загальнопольському масштабах. На підставі опублікованих статистичних матеріалів та архівних джерел, вперше введених в науковий обіг, проведено комплексний аналіз динаміки демографічної, галузевої, соціально-класової (в категоріях переписів 1921 і 1931 рр.) структур польських мешканців Західної України у міжвоєнну добу, окреслено політичні симпатії основних соціальних груп цієї спільноти.

На захист дисертант виносить наступні положення:

1) упродовж 1920-х - 1930-х рр. питома вага поляків серед мешканців досліджуваного реґіону постійно зростала, чому сприяла колонізаційна та кадрова політика польських властей;

2) для польської громади досліджуваного краю було властиве збільшення відсотка міського населення. Особливо інтенсивно цей процес проявився в містах з чисельністю мешканців понад 20 тис. осіб;

3) у соціальній структурі поляків Західної України на початку 1920-х рр. більше 2/3 складали власники засобів виробництва і близько 1/3 - наймані працівники. Упродовж міжвоєнного періоду в їхній соціальній структурі проявилася тенденція до зростання відсотка власників засобів виробництва і скорочення найманих працівників, що суперечило напрямку розвитку соціальних структур мешканців реґіону та країни в цілому. Дана суперечність була наслідком втручання Польської держави у соціальні процеси в краї;

4) на початку 20-х рр. XX ст. майже 3/4 римо-католиків - мешканців Галичини та Західної Волині - жили з праці у сільському господарстві і лише дещо більше чверті були зайняті в інших галузях. Протягом 1920-х - 1930-х рр. у структурі зайнятості поляків краю проявилася тенденція до зміни зайнятості на користь галузей економіки поза сільським господарством. Вона була характерною для жителів реґіону та країни загалом, і відповідала загальноєвропейській тенденції суспільної модернізації;

5) серед поляків краю прихильністю користувалися три політичні сили: народові демократи (ендеки), людові (селянські) партії та соціалісти (ППС). У другій половині 20-х рр. XX ст. певні симпатії здобув санаційний режим, але після кількох років діяльності його соціальна база відчутно скоротилася, і пілсудчики були змушені застосовувати адміністративні важелі для здобуття необхідних голосів на виборах.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали дослідження доповнюють етнічну картину Західної України міжвоєнного періоду; наведений фактичний матеріал і висновки можуть бути корисними для написання наукових узагальнюючих праць з історії України та всесвітньої історії ХХ ст., підготовці навчальних курсів, дипломних робіт, рефератів тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження обговорювалися на Міжнародній науковій конференції “1939 рік в історичній долі України та українців” (Львів, 1999 р.), двох звітних наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка (2000 і 2001 рр.) та викладені в чотирьох статтях у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації. Характер та специфіка поставлених дослідницьких завдань зумовили структуру роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури, який налічує 235 найменувань. Загальний обсяг роботи становить 191 сторінку (з них 171 сторінка основного тексту із 32 таблицями).

2. Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт та предмет дослідження, методологічну основу, мету та завдання роботи, сформульовано наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі “Історіографія та джерела” розглянуто і проаналізовано стан наукової розробки теми та джерельну базу роботи. Відзначено, що, незважаючи на значну кількість праць, присвячених вивченню соціально-економічних, політичних, демографічних процесів в соціумі Західної України міжвоєнного періоду, на даний час не існує дослідження, в якому б польське населення реґіону розглядалося як цілісне історико-соціологічне явище.

Розвиток та нагромадження історіографічного матеріалу по даній темі можна поділити на три періоди, беручи за критерій домінуючі у кожному з них методологічні підходи та тематичні зацікавлення авторів.

Перший період припадає на 20-ті - 30-ті рр. XX ст. Тогочасні дослідники демографічних процесів на галицьких та волинських землях, перебуваючи під впливом перманентного українсько-польського протистояння з приводу їхньої державно-правної приналежності, головну увагу зосередили на встановленні чисельності та розміщенні національних груп краю, в першу чергу українців та поляків. Українські дослідники - М. Кордуба, С. Рудницький, В. Садовський, В. Кубійович, аналізуючи австрійські та польські переписи, наголошували на фальсифікації їхніх мовних та національних рубрик і пропонували національну структуру населення реґіону визначати за його віросповідною приналежністю Кордуба М. Українська національна територія і кількість українців в Польщі // Календар товариства Просвіта на 1926 р. - Львів, 1925. - С. 57 - 60; Кубійович В. Етнічні групи Південно-Західної України (Галичини) на 1.01. 1939 // В. Кубійович. Наукові праці. Упор. і вступ. стаття проф. О. Шаблія. - Париж - Львів,1996. - С. 281 - 294; Рудницький С. Огляд національної території України // С. Л. Рудницький. Чому ми хочемо самостійної України? / Упор., передмова О. І. Шаблія. - Львів, 1994. - С. 210-271; Садовський В. Людність західно-українських земель по польському пе-ре-пи-су 30 вересня 1921 р. // Студії з поля суспільних наук і статистики / Заг. ред. М. Кордуби. - Львів, 1927. - Т. 4. - Вип. 1. - С. 1-50. . На їхню думку, населення південно-східних воєводств Польщі, зокрема Галичини, мало переважно український характер, поляки проживали здебільшого в містах та на польсько-українському пограниччі, де становили значний відсоток.

Польські дослідники А. Крисінський, Л. Василевський, К. Сроковський, Л. Кшивіцький, визнаючи, що перепис 1921 р. завищив число поляків на “східних околицях” Польської держави, все ж вважали, що він, а особливо перепис 1931 р., правильно відобразили співвідношення між окремими національними групами краю Krysiсski A. Ludnoњж polska a mniejszoњci w Polsce w њwietle spisуw ludnoњci 1921 i 1931 r. // Sprawy Narodowoњciowe. - 1932. - ? 4-5. - S. 347-391; Krzywicki L. Rozbiуr krytyczny wynikуw spisu z dnia 30 wrzeњnia 1921 r. // Miesiкcznik Statystyczny. - 1922. - T. V. - Z. 6. - S. 4-29; Wasilewski L. W sprawie stosunkуw narodowoњciowych na Kresach Wschodnich // Sprawy Narodowoњciowe. - 1927. - ?5-6. - S. 503-508; Srokowski K. Sprawa narodowoњciowa na Kresach Wschodnich. - Krakуw, 1924. - 56 s.. Вони схилялися до думки, що населення досліджуваних земель, в першу чергу Галичини, мало змішаний польсько-український характер без видимої переваги однієї з націй. Лише А. Алянд проаналізував мешканців Львівського, Станіславського і Тернопільського воєводств в плані їхньої віросповідної приналежності, соціального статусу та структури зайнятості на підставі даних перепису 1931 р. Aland A. Ukіad stosunkуw wyznaniowo-zawodowych wњrуd ludnoњci 3 wojewуdztw poіudniowo-wschodnich // Sprawy Narodowoњciowe. - 1939. - № 1-2. - S.14-42.

Другий період у вивченні суспільства Західної України 1920-х - 1930-х рр. припадає на 40-і - 80-і рр. XX ст. Це час панування у гуманітарних науках СРСР і країн-сателітів марксистської методології, яка нав'язувала дослідникам готову схему розгляду соціальних процесів. Нею передбачався показ важкого соціально-економічного та політичного становища трудящих, які, незважаючи на національність і віросповідання, об'єднувалися під керівництвом комуністичної партії в боротьбі за своє соціальне визволення.

Українські дослідники М. Герасименко, Б. Дудикевич, Л. Корнійчук, М. Кравець, Р. Оксенюк, конкретизуючи вищезгадану схему, зосередили у своїх працях увагу на висвітленні класової боротьби українських та польських трудящих Герасименко М., Дудикевич Б. Боротьба трудящих Західної України за воз-з”єднання з Радянською Україною (1921 - 1939). - Київ, 1955. - 240 с.; Корнійчук Л. Становище трудящого селянства західних областей України під владою панської Польщі (1920 - 1939). - Київ, 1957. - 70 с.; Кравець М. Нариси робітничого руху в Західній Україні 1919 - 1939 рр. - Київ, 1959. - 233 с.; Оксенюк Р. Нариси історії Волині. Соціально-економічний розвиток, революційний та національно-визвольний рух трудящих (1861-1939). - Львів, 1970. - 275 с.. Демографічні процеси у реґіоні досліджувалися у роботах В. Наулка, В. Огоновського, М. Кабузана Наулко В. Етнічний склад населення Української РСР (статистико-картогра-фічне дослідження). - Київ, 1965. - 135 с.; Кабузан Н. Украинское население Галиции, Буковины и Закарпатья в конце XVIII - 30-х годах XX в. // Советская этнография. - 1985. - № 3. - С. 72 - 86.. Докладний аналіз етнодемографічних процесів в Східній Галичині та Західній Волині у вказаний період зробив С. Макарчук, який показав також чинники, що впливали на ці зміни. Макарчук С. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западно-украинских землях в период империализма. - Львов, 1983. - 255 с Становище селянства Західної України у 1920-х - 1930-х рр. вивчав І. Васюта, а економічна діяльність, політичні орієнтації та внутрішня ієрархія великих землевласників краю висвітлена в дослідженні С. Лилика Васюта І. Соціально - економічні відносини на селі Західної України до возз'єднання (1918 - 1939). - Львів, 1978. - 191 с.; Лылык С. Аграрная олигархия Западной Украины 20-х-30-х годов XX в.: Автореферат дис… канд. истор. наук: 07.00. 02. (история СССР)/ ЛГУ им. Ив. Франко. - Львов, 1988. - 16 с. Основні напрямки та методи політики урядів Польської Республіки щодо українського населення розглядалися в роботах Ю. Сливки Сливка Ю. Західна Україна в реакційній політиці польської та української буржуазії (1920-1939). - Київ, 1985. - 270 с..

Після Другої світової війни у польській історичній науці домінуючою також стала марксистська методологія радянського зразка, і, в силу політичних обставин, згас інтерес польських науковців до недавнього минулого Західної України. Разом з тим, польські історики-марксисти привнесли в польську історіографію більшу об'єктивність в оцінці міжнаціональних відносин у міжвоєнній Польській Республіці (зокрема на українських землях), що позитивно вплинуло на розгляд цієї проблеми в подальшому.

У повоєнних польських дослідників значний інтерес викликали відносини в аграрному секторі міжвоєнної Польщі та селянський політичний рух. У цьому руслі працювали Ч. Мадайчик, М. Мєщанковський, К. Дунін-Вонсович, А. Вєнзікова, Ю. Шафлік, Я. Борковський. Проблеми динаміки змін демографічної та соціальної структур населення Польської Республіки у міжвоєнну добу розглядали у своїх працях Я. Жарновський, С. Коваль, М. Дроздовський, З. Ляндау, Є. Томашевський, В. Менджецький Їarnowski J. Spoіeczeсstwo Drugiej Rzeczypospolitej 1918-1939. - Warszawa, 1973. - 435 s.;Kowal S. Struktura spoіeczna Wielkopolski w miкdzywojennym dwudziesto-leciu 1919-1939. - Poznaс,1974. - 197 s.; Drozdowski M. Klasa robotnicza Warszawy 1918-1939. - Warszawa,1968. - 462 s.; Landau Z., Tomaszewski J. Spoіeczeсstwo Drugiej Rzeczypospolitej (uwagi polemiczne) // Przegl№d Historyczny. - 1970. - ? 2. - S. 315-322.; Mкdrzecki W. Liczebnoњж i rozmieszczenie grup narodowoњciowych w II Rzeczy-pospolitej w њwietle wynikуw II spisu powszechnego (1931 r.) // Dzieje Najnowszwe. - 1983. - ? 1-2. - S. 235-248.

.

З крахом комуністичних режимів польські та українські історики зосередили увагу на дослідженні тих питань, які, в силу ідеологічних табу комуністичного режиму, не піднімалися.

Українські дослідники, зокрема, C. Макарчук, Ю. Сливка, М. Кугутяк, Я. Грицак, О. Красівський та ін. вивчають політичні та націотворчі процеси на західноукраїнських землях в 20-30-х рр. XX ст., намагаючись ліквідувати прогалини, що утворилися внаслідок заборон попередніх десятиліть Макарчук С. Українська Республіка галичан. Нариси про ЗУНР.- Львів, 1997. - 192 с.; Сливка Ю. Україна в Другій світовій війні: національно - політичні та міжнародно - правові аспекти // Україна: культурна спадщина, національна свідо-мість, державність. - Вип. 3-4. - Львів, 1997. - С. 3-31.Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX - XX ст. - Київ, 2000. - 360 с.; Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху (XIX ст. - 1939 р.). - Івано-Франківськ, 1993. - 200 с.; Красівський О. Східна Галичина і Польща в 1918 - 1923 рр.: Проблеми взаємовідносин. - Київ, 1998. - 299 с..

Польські науковці - М. Козловський, Л. Мрочка, П. Ебергард, Г. Сюудут, крім політичних, досліджують також демографічні процеси у галицьких та волинських землях у вказаний період Eberhardt P. Przemiany narodowoњciowe na Ukrainie XX wieku. - Warszawa, 1994. - 332 s.; Kozіowski M. Miкdzy Sanem a Zbruczem. Walki o Lwуw i Galicjк Wschodni№ 1918-1919. - Krakуw, 1990. - 310 s.; Mroczka L. Spуr o Galicjк Wschodni№ 1914-1923. - Krakуw, 1998. - 221 s.; Siudut G. Pochodzenie wyznaniowo-narodowoњciowe ludnoњci Maіopolski Wschodniej i Lwowa wedle spisu ludnoњci z 1931 r. // Lwуw. Miasto, spoіeczeсstwo, kultura. - Krakуw, 1998. - 260-280 s..

Отже, за минулі десятиліття українські та польські дослідники вивчали ті чи інші аспекти соціально-економічного, політичного, культурного, демографічного життя польської спільноти міжвоєнної Західної України, проте на даний час не існує дослідження, в якому б вона розглядалася як цілісне історико-соціологічне явище.

Джерельну базу дисертації склали опубліковані та неопубліковані документи, статистичні матеріали, газетні публікації.

В основу дослідження динаміки змін чисельності, розселення та соціальної структури польського населення міжвоєнної Західної України покладено матеріали переписів 1921 і 1931 рр. Вони містять різнопланову інформацію про соціально-економічне життя та етнічні процеси в тогочасному суспільстві. Pierwszy powszechny spis Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 30 wrzeњnia 1921 r. Mieszkania. Ludnoњж. Stosunki zawodowe. Wojewуdztwo Lwowskie. - Warszawa, 1927. - T. 27. - 373 s.; Statystyka Polski. Seria C. Drugi powszechny spis ludnoњci z dnia 9.XII. 1931 r. Mieszkania i gospodarstwa domowe. Ludnoњж. Stosunki zawodowe. Miasto Lwуw. - Warszawa, 1937. - Z.58. - 126 s.

В роботі опрацьовано дані статистичного збірника “Велика земельна власність” (1925), загальний перепис аграрних господарств від 30 вересня 1921 р., перепис державних службовців від січня 1923 р., а також матеріали виборчої статистики з 1920-х рр. Statystyka Polski. Wielka wіasnoњж rolna. - Warszawa, 1925. - T. 5. - 122 s.; Statystyka Polski. Funkcjonarjusze paсstwowej sіuїby cywilnej. Wyniki spisu ze stycznia 1923 r. - Warszawa, 1925. - T. 6. - 224 s.; Statystyka Polski. Statystyka wyborуw odbytych w dniu 5 i 12 listopada 1922 r. do Sejmu i Senatu. - Warszawa, 1926. - T. 8. - 121 s.; Statystyka Polski. Pierwszy powszechny spis Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 30 wrzeњnia 1921 r. Gospodarstwa wiejskie. Wojewуdztwa poіudniowe. - Warszawa, 1927. - T. 11. - Z.5. - 102 s.

Для докладнішого ознайомлення з діяльністю впливових серед польського громадянства реґіону політичних партій було проаналізо- вано їхні програмні документи, зокрема опубліковані З. Василевським, С. Лято, В. Станкевичем Lato S., Stankiewicz W. Programy stronnictw ludowych. Zbiуr dokumentуw.” - Warszawa, 1969.- 685 s.; Siіy czynne polityki Polskiej przed wielk№ wojn№: Demokracja Narodowa. W dwudziestolecie programu stronnictwa (1897 - 1917) skreњliі Zygmunt Wasilewski. - Piotrogrуd, 1917. - 51 s..

Офіційну інформацію про зміни адміністративно-територіальних меж воєводств та повітів, про повноваження воєвод, виборчі закони і т. д. взято із “Щоденника законодавчих актів Польської Республіки” Ustawa z dnia 3 grudnia 1920 r. o tymczasowej organizacji wіadz administracyjnych II instancji (wojewуdztw) na obsarze b. Krуlestwa Galicji i Lodomerji z W. Ks. Krakowskiem oraz na wchodz№cych w skіad Rzeczypospolitej Polskiej obszarach Spisza i Orawy// Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. - 1920. - №117..

Різнопланову інформацію про життя польського населення у міжвоєнний період, його внутрішню структуризацію, відносини з українцями, євреями почерпнуто з таких періодичних видань як “Кур'єр Львівський”, “Слово Польське”, “Дзеннік Людовий”.

При підготовці дисертації опрацьовано фонди державних архівів у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях. У Державному архіві Львівської області було вивчено документи фонду 1 “Львівське воєводське правління”, фонду 7 “Львівське повітове староство”, фонду 121 “Львівське воєводське управління поліції”. У Державному архіві Івано-Франківської області опрацьовано матеріали фонду 2 “Станіславське воєводське правління" та фонду 68 “Станіславське воєводське управління держполіції”, а в Державному архіві Тернопільської області - фонд 231 “Тернопільське воєводське правління”. З архівних матеріалів було одержано дані про суспільно-політичну ситуацію в окремих воєводствах, про політичні симпатії польського населення, їх ставлення до перебігу політичних подій, а також важливі матеріали до вивчення національної структури в реґіоні.

Джерельний матеріал, на наш погляд, дає змогу простежити динаміку змін чисельності та соціальної структури польського населення Західної України у 1920-х 1930-х рр.

У другому розділі “Динаміка чисельності та розміщення польського населення” аналізуються стан і зміни у чисельності та розташуванні поляків Західної України в 1920-х і 1930-х рр. При розгляді поставленої проблеми особливу увагу звернено на аналіз матеріалів переписів 1921 і 1931 рр. про національну приналежність та рідну мову мешканців реґіону, оскільки саме ці дані мали б служити підставою для їхньої національної ідентифікації.

Фальсифікованість національної статистики перепису 1921 р. не викликала сумнівів ані в польських, ані в українських дослідників, починаючи ще з 1920-х рр. У дисертації, опираючись на повідомлення працівника Головного Статистичного Управління (ГУС) Польщі з 1920 р., і його директора з 1929 р. Е. Штурм де Штрема та на аналіз переписного матеріалу 1931 р., доведено, що у 1931 р. в Галичині фальсифікації рубрики “рідна мова” були такими ж масовими, як у 1921 р. рубрики “національність”.

Висловлену думку підтверджує знайдений нами документ - переписка Львівського воєводського правління з Міністерством Внутрішніх справ Польщі, яка мала місце у 1933-1934 рр. щодо мовної ситуації в сільських гмінах Львівського воєводства. У одному із своїх повідомлень від 17 жовтня 1934 р. львівський воєвода В. Бєліна-Пражмовський подав звіт про національну структуру мешканців сільських громад цієї адміністративної одиниці. Зіставлення матеріалів цього звіту із даними перепису 1931 р. показало, що кількість поляків в сільській місцевості Львівщини останнім була завищена майже на 260 тис. осіб. Причому фальсифікації рубрики “рідна мова” торкалися здебільшого повітів, заселених переважно українцями.

Отже, аналіз національної та мовної статистик переписів 1921 і 1931 рр. показав, що їхні дані неможливо використовувати під час національної ідентифікації мешканців Західної України. Тому у даній роботі використано метод встановлення національної структури мешканців галицьких та волинських земель за їхньою конфесійною приналежністю, прийнятий в науковій літературі. При цьому поляків ототожнюємо із римо-католиками, українців - з греко-католиками та православними, євреїв - з іудеями і т. д. Незважаючи на те, що такий підхід не враховує випадків, коли національна і віросповідна приналежність не співпадали, він є єдино можливим з огляду на існуючий джерельний матеріал.

На початку 20-х рр. XX ст. поляки були другим за чисельністю народом Західної України і становили близько 23% її жителів. Вони зосереджувалися головним чином у Галичині, де проживало 1.289.246 осіб римо-католицького віросповідання (87,6% всіх римо-католиків Західної України). На Західній Волині мешкало лише 182.020 римо-католиків (12,4% римо-католиків волинського воєводства). У Галицькому краї поляки складали 26,9% всього населення і найчисельніші їхні громади зосереджувалися у Львівському (649.678 осіб або 32,3% мешканців) та Тернопільському (447.810 чол. або 31,3% мешканців) воєводствах. Натомість у Станіславському воєводстві польська громада нараховувала лише 191.758 осіб (14,3%). Найменша польська спільнота мешкала на Західній Волині (Волинське воєводство і повіти Камінь-Каширський та Сарни Поліського воєводства), де вона нараховувала 182.020 чол. або 11,1% жителів цього краю.

Більшість польського населення галицьких та волинських воєводств на початку 1920-х рр. проживало у селах і було пов'язане із землеробством. Із 1.471.266 римо-католиків, які замешкували Волинське, Львівське, Станіславське та Тернопільське воєводства - 1.094.788 чол. (74,4%) проживали у сільських ґмінах. Вони складали близько 20% селян Західної України і зосереджувалися головним чином у галицьких селах, де становили близько чверті жителів. Перепис 1921 р. зареєстрував 376.478 римо-католиків (25,6%) мешканцями галицьких та волинських, причому, більше половини з них - 189.871 особа (50,4%), проживали у великих містах з населенням понад 20 тис. осіб. Польське міщанство, як і селянство, зосереджувалося головним чином у Східній Галичині, де становило близько 37% міського населення, а у великих містах - більше 43% жителів. Із 182.020 римо-католиків, які замешкували Західну Волинь, абсолютна більшість - 156.290 осіб (85,9%) проживала в селах, і лише 25.730 чол. (14,1%) мешкали у містах. Причому, 42% польських міщан заселяли великі волинські міста з кількістю жителів понад 20 тис. осіб.

Наслідки політики польських властей, спрямованої на зміну етнодемографічної ситуації на землях Західної України, дали про себе знати вже в найближче десятиліття (1921-1931 рр.). За цей проміжок часу польське населення на досліджуваній території демонструвало найвищі темпи приросту (33,5%), і його частка в національному складі мешканців зросла з 22,9% (1921 р.) до 25,7% (1931 р.). При цьому спостерігалася тенденція до рівномірнішого розселення поляків по південно-східних воєводствах Польщі.

За інтенсивністю приросту польських мешканців в Західній Україні у міжвоєнний період виділялися Волинь і Тернопільщина, де їхні частки зросли відповідно з 11,1% (1921 р.) до 15,3% (1931 р.) та з 31,3% (1921 р.) до 36,6% (1931 р.). Волинське і Тернопільське воєводства займали важливе стратегічне положення у випадку війни Польської держави з СРСР і були ключем до стабільності її східних кордонів. Розуміючи це, польські правлячі кола приділили особливо пильну увагу осадницькій кампанії саме на цих теренах. Це витворило парадоксальну ситуацію: темпи приросту римо-католиків у повітах на українсько-польському пограниччі (Сянок, Любачів, Ярослав, Ліско) були значно нижчі, ніж у повітах, розташованих у глибині української етнічної території (Яворів, Броди, Борщів, Зборів, Заліщики).

Вищезгадані процеси супроводжувалися зміною територіальної структури польської спільноти. Згідно даних перепису 1921 р., близько 74% польських мешканців досліджуваної території проживали в сільській місцевості і були пов'язані із землеробством. Поляки складали приблизно 1/5 селян регіону і зосереджувалися здебільшого у галицьких селах, де становили близько чверті жителів. Четверта частина польських мешканців Західної України проживала в містах, причому більше половини (50,4%) - у містах з населенням понад 20 тис. осіб. Польське міщанство, як і селянство, зосереджувалося, головним чином, у Галичині, де становило близько 37% міського населення, а у містах з населенням понад 20 тис. осіб - більше 43% міщан.

Перепис 1931 р. зафіксував низку змін у розселенні поляків досліджуваного реґіону порівняно з початком 20-х рр. ХХ ст. Розселення цивільних осадників та військових колоністів на розпарцельованих поміщицьких землях зміцнило польський елемент у сільській місцевості Західної України, де його частка зросла з 20,8% (1921 р.) до 22,9% (1931 р.), при цьому найвищі темпи приросту польського сільського населення спостерігалися на Волині (72,8%), в Галичині - значно нижчі (21,6%).

Кадрова політика польської адміністрації в Галичині та Західній Волині, заохочення польського підприємництва зумовили посилений наплив польського міщанства в край, темпи приросту якого (46,8%) значно випереджали темпи приросту польського сільського населення (28,9%). При цьому, польське міське населення за десятиліття (1921- 1931 рр.) значно інтенсивніше поселялося у містах Волині (темп прирос- ту - 148,0%), ніж у містах Галичини (39,4%). Польське міщанство надавало перевагу більшим містам перед малими і середніми, оскільки перші були осідком більшості державних установ, навчальних закла- дів, великих підприємств, там було більше можливостей для працевлаштування. Загалом, у містах Західної України з населенням понад 20 тис. осіб відсоток польських міщан зріс з 39,2% (1921 р.) до 43,7% (1931 р.). По реґіонах це зростання виглядало наступним чином: у Галичині - з 43,4% до 46,3%, а в Західній Волині - з 14,8% до 30,8%. За темпами приросту польських міських мешканців виділялися волинські міста - Луцьк, Рівне, Ковель та одне з найбільших міст Прикарпаття - Станіслав. У галицьких містах - Тернополі, Львові, Дрогобичі, Коломиї, Стрию, Перемишлі - темпи приросту польських міщан були дещо повільнішими. Різниця у темпах приросту цієї соціальної групи в обох реґіонах пояснювалася неоднаковими історичними обставинами, в яких вони перебували з кінця ХVIII ст. Після включення Волині до складу Російської імперії міста цього краю перетворилися на твердині нової влади - тут осіла російська управлінська та військова бюрократія, духовенство. Польське міщанство не мало сприятливих умов для розвитку. Тому після приєднання Західної Волині до відновленої Польської держави на початку 1920-х рр. там виник попит на польських урядовців, вчителів та інших кваліфікованих працівників. Вони масово переселялися на новоприєднані території, осідаючи здебільшого у більших містах і заповнюючи існуючі вакансії.

У галицьких містах поширення на край польського суверенітету не викликало раптового напливу польських міщан, оскільки вони там складали традиційно високий відсоток і ще з “австрійських” часів займали провідні позиції в державній адміністрації, органах самоуправління та освітніх закладах. Водночас, промисловість у містах Західної України розвивалася кволо і не могла забезпечити роботою маси переселенців, що гальмувало темпи зростання у реґіоні польського міського населення. На значно вищий приріст польського міщанства у Станіславі, порівняно з іншими галицькими містами, вирішальним чином вплинули два фактори: перетворення цього міста у центр воєводської адміністрації, що стимулювало переселення туди значної кількості чиновників, працівників освітніх та культурних установ, а також розширення меж міста за рахунок приміських гмін, серед населення яких значний відсоток складали поляки. Загалом, упродовж міжвоєнного періоду в територіальній структурі польської спільноти Західної України виразно проявилася тенденція до зростання міського населення. (з 25,6% у 1920-х рр. до 28,1% у 1930-х рр.) і зменшення сільського (з 74,4% у 1920-х рр. до 71,8% у 1930-х рр.).

Отже, завдяки державній підтримці, польська громада краю у вказаний період інтенсивно зростала, посилюючи там польську присутність.

У третьому розділі “Соціальна структура, зайнятість та політичні орієнтації” досліджуються стан та зміни соціальної структури польського населення Західної України у 1920-х - 1930-х рр., його зайнятість та політичні симпатії.

Переписи 1921 і 1931 рр. не фіксували національності зайнятого населення. Дослідники соціальної структури етнічних спільнот міжвоєнної Польщі змушені користуватися таблицями, де подано комбінацію фаху, соціального статусу та віросповідання облікованих осіб. У даному випадку етнічною ознакою особи виступає її конфесійна приналежність. Нерідко траплялися випадки, коли конфесія і національність особи не співпадали, що вплинуло не лише на приблизність отриманих результатів, але й приховало особливості професійної та класової структур окремих етнічних спільнот.

Спільними для обох польських переписів 1921 і 1931 рр. є лише дві ознаки, за якими можна провести поділ польської спільноти Західної України на окремі соціальні групи - відношення до засобів виробництва та характер праці. Вони дозволили автору виділити чотири соціальні групи - власників засобів виробництва, розумових працівників (інтеліген- ція), робітників та осіб із невизначеним суспільним статусом. Тому дослідження динаміки соціальної структури поляків реґіону у 1920- 1930 рр. в даній дисертації проведено у формі зміни співвідношення між цими соціальними категоріями. Докладніші відомості перепису 1931 р. дали змогу детальніше проаналізувати статистичну категорію римо-католиків - власників засобів виробництва, виділивши з неї такі соціальні групи: буржуазія, поміщики, селяни, дрібноміщани.

У соціальній структурі польського населення на початку 1920-х рр. майже 65% складали власники засобів виробництва (самостійні), а наймані працівники - більше третини. Така висока питома вага власників серед польського самодіяльного населення пояснюється пануванням на землях Західної України у досліджуваний період дрібнотоварного виробництва. Адже більшість цих самостійних становили малоземельні селяни, ремісники, купці. За десятиліття (1921-1931 рр.) співвідношення між цими суспільними категоріями кардинально не змінилося, хоча проявилася тенденція до зростання серед польських самодіяльних мешканців відсотку власників і зменшення питомої ваги найманих працівників. Зростання відсотку власників римо-католиків в досліджуваному реґіоні за вказаний період було пов'язане з політикою польських властей, спрямованою на протегування польського підприємництва в містах та запровадження військового та цивільного осадництва на розпарцельованих наділах в сільській місцевості.

Співвідношення між власниками та найманими працівниками у польській громаді Західної України на початку 1920-х рр. було дуже близьким до загальнодержавних показників (відповідно 64,8% до 32,4% і 64,8% до 30,8%), хоча відсоток останніх серед поляків досліджуваної території був навіть вищим. Відмінності спостерігалися у структурі найманих трудівників: для поляків чотирьох південно-східних воєводств був характерний вищий відсоток розумових працівників і нижчий - робітників у зіставленні із загальнодержавними показниками. Упродовж 1920-х-1930-х рр. в обох соціальних структурах діяли протилежні тенденції. У всьому суспільстві Польської республіки за вказаний період знижувалася питома вага самостійних і зростала найманих працівників, тоді як у польській спільноті Західної України - збільшувалася частка власників та знижувалася найманих працівників.

Польська інтелігенція Західної України у 20-х - 30-х рр. ХХ ст. здебільшого зосереджувалася у невиробничій сфері - державній адміністрації, громадських установах, комунікації, освіті та охороні здоров'я. На початку 1920-х рр. там було зайнято близько 3/4 представників даної соціальної групи. На сільське господарство, промисловість, торгівлю та інші галузі припадало близько 1/4 осіб зайнятих розумовою діяльністю. За десятиліття (1921-1931 рр.) це співвідношення істотно не змінилося, хоча спостерігалася тенденція до зниження темпів приросту розумових працівників у виробничих галузях.

На початку 20-х рр. ХХ ст. в Західній Україні нараховувалося близько 230 050 самодіяльних робітників римо-католиків. Із них майже половину (48,7%) становили сільськогосподарські працівники, решту - фізичні працівники в інших галузях. В останній групі найвищу питому вагу складали робітники, зайняті у промисловості та ремеслі (42%). До початку 1930-х рр. чисельність робітників римо-католиків на досліджуваній території збільшилася до 310 622 осіб, у той же час відбулися істотні зміни у їхній галузевій структурі. Питома вага працівників, зайнятих у промисловості, охороні здоров'я, освіті, державній адміністрації зросла до 60,7%, а в сільському господарстві скоротилася до 39,3%. При цьому спостерігався лише незначний приріст промислових робітників (до 42,6%), натомість, у групі фізичних працівників поза сільським господарством особливо інтенсивно збільшувалася питома вага працівників, зайнятих у домашній прислузі, охороні здоров'я, освіті, державній адміністрації.

Загалом, у першій половині 30-х рр. ХХ ст. з 2.615.000 римо-католиків Західної України (включно з 8-ма західними повітами Львівського воєводства та Камінь-Каширським і Сарненським повітами Поліського воєводства) селяни складали 1.532.789 осіб (58,6%), робітники - 656.510 осіб (25,1%), дрібноміщани - 153.341 осіб (5,9%), а інтелігенція - 150.885 чол. (5,8%). Найбільш матеріально забезпечена та привілейована частина польської спільноти на досліджуваній території становила мізерний відсоток: поміщики - 3.912 осіб (0,15%), а буржуа- зія - 6.364 особи (0,24%). У цих підрахунках не враховано 111.199 осіб, суспільне становище яких не вдалося встановити.

На початку 1920-х рр. більше 85% римо-католиків Волинського (включно з Камінь-Каширським та Сарненським повітами), Львівського, Станіславського та Тернопільського воєводств були зайняті у галузях, де вироблялися або обмінювалися матеріальні блага, з них майже 84% становили особи, задіяні у сільському господарстві. Такий значний відсоток осіб, які утримувалися із сільськогосподарського виробництва, пояснювався аграрним характером західноукраїнської економіки. Із майже 11% римо-католиків, зайнятих у невиробничих сферах, більше 9% працювали на таких суспільно важливих ділянках як державна адміністрація, комунікація, освіта і охорона здоров'я. За десятиліття (1921-1931 рр.) приріст зайнятості римо-католиків спостерігався у всіх галузях, проте його темпи різнилися в окремих областях господарства і подекуди досить суттєво. Внаслідок цієї різниці змінилася структура зайнятості поляків Західної України: до 83% зменшився їхній відсоток у виробничій сфері і до 12% зріс у невиробничій. Зниження відсотку римо-католиків у виробничій сфері пояснювалося зниженням темпів приросту їхньої зайнятості у сільському господарстві. Досить високі темпи приросту зайнятості осіб латинського обряду у промисловості та торгівлі не змогли компенсувати цього спаду.

На загальному тлі зайнятості мешканців Західної України поляки переважали у галузях поза сільським господарством - промисловості, домашній прислузі, особливо вирізнялося їх домінування у таких сферах як державна адміністрація, комунікація, освіта та охорона здоров'я. Саме ці сфери діяльності були тісно пов'язані із кадровою політикою Польської держави.

На фоні суспільного поділу праці мешканців Польської держави значно вищий відсоток польського населення Західної України утримувався із землеробства. У той же час, структура зайнятості римо-католиків цього реґіону впродовж 1920-х - 1930-х рр. виявляла тенденцію до швидкої зміни в бік галузей поза сільським господарством порівняно із загальнодержавною.

Отже, соціальний склад польського населення у вказаний період зазнав істотних змін, зміст яких полягав у модернізації його соціальної структури відповідно до загальноєвропейських тенденцій.

Інтереси окреслених соціальних груп польської громади Західної України не співпадали, що в політичній сфері виявлялося у прихильності до різних політичних угрупувань. Польські поміщики, буржуазія, дрібноміщанство та інтелігенція були соціальною опорою народових демократів (ендеків), які виступали за сильну Польську національну державу, в якій полякам належали б ключові позиції у всіх сферах життя. Польські селяни підтримували людові (селянські) партії, які ставили на перший план у своїй діяльності інтереси дрібних землевласників. У середовищі польських робітників міжвоєнної Західної України найбільшим впливом користувалися польські соціалісти, які послідовно і систематично захищали інтереси найманих працівників, хоча за симпатії останніх боролися комуністи та інші марксистські угрупування. У другій половині 20-х рр. ХХ ст. певні симпатії поляків притягнув на свій бік санаційний режим, але після кількох років діяльності його соціальна база відчутно скоротилася, і пілсудчики були змушені застосовувати адміністративні важелі для здобуття необхідних голосів на виборах.

Таким чином, найвпливовішими політичними угрупуваннями серед польських мешканців Західної України в 20-х - 30-х рр. ХХ ст. були ендеки, людовці та соціалісти.

У висновках узагальнено результати дослідження

В силу історичних обставин на початку 20-х рр. ХХ ст. в Західній Україні проживала чисельна польська спільнота. Переважна більшість її представників зосереджувалася в Львівському і Тернопільському воєводствах, натомість у Західній Волині їхня присутність була незначною (близько 12,4% від їх загального числа в реґіоні). Абсолютна більшість римо-католиків проживала в сільській місцевості (74,6%), і лише трохи більше чверті - в містах.

Цілеспрямована колонізаційна і кадрова політика польських властей, а також полонізація представників інших національностей зумовили помітне зростання відсотка поляків на землях Західної України упродовж 1920-х - 1930-х рр. (з 22,9% до 25,7%). При цьому у середовищі польської спільноти краю спостерігалася виразна тенденція до зростання міського населення (з 25,6% у 1921 р. до 28,1% у 1931 р.), особливо інтенсивно цей процес проявився у містах з чисельністю мешканців понад 20 тис. осіб.

У соціальній структурі поляків Західної України на початку 1920-х рр. більше 2/3 складали власники засобів виробництва і близько 1/3 - наймані працівники. За таким співвідношенням між самостійними і найманими працівниками поляки досліджуваної території відповідали загальнодержавним показникам і суттєво випереджали крайові. Проте внаслідок кадрової та колонізаційної політики Польської держави за період між переписами населення (1921 - 1931 рр.) у їхній соціальній структурі проявилася тенденція до зростання відсотка власників засобів виробництва та скорочення найманих працівників, що суперечило напряму розвитку соціальних структур мешканців реґіону та країни в цілому.

Аграрний характер економіки краю був одним з важливих чинників, які вплинули на структуру зайнятості населення регіону на початку 20-х рр. ХХ ст., польського зокрема. Майже 3/4 римо-католиків - мешканців Галичини та Західної Волині - жили з праці у сільському господарстві і лише дещо більше чверті були зайняті в інших галузях. Із цієї чверті значна частка припадала на промисловість та державні установи. Протягом 1920-х - 1930-х рр. інтенсивно зростало число осіб латинського віросповідання, які працювали у господарських сферах, не пов'язаних із рільництвом. Тенденція до зміни структури зайнятості населення на користь галузей економіки поза сільським господарством, яка була характерною для жителів реґіону та держави в цілому, у римо-католиків Галичини та Західної Волині проявилась виразніше, ніж у решти мешканців країни.

Серед поляків краю найбільшим впливом користувалися три політичні сили: народові демократи (ендеки, “вшехполяки”), людові (селянські) партії та Польська Соціалістична партія (ППС). У другій половині 20-х рр. ХХ ст. певні симпатії поляків притягнув на свій бік санаційний режим, але після кількох років діяльності його соціальна база відчутно скоротилася, і пілсудчики були змушені застосовувати адміністративні важелі для здобуття необхідних голосів на виборах.

Головною соціальною базою ендеків виступали великі землевласники, буржуазія, інтелігенція та дрібноміщанство, незважаючи на те, що після травневого перевороту 1926 р. низка представників цих соціальних груп пішла на співробітництво із санаційним режимом. Польські селяни Західної України були, як правило, прихильниками людових партій, хоча траплялися симпатики ендеції та хадеції. Серед польського робітництва краю найбільшими впливами користувалися соціалісти з ППС, за його прихильність боролися також комуністи та інші ліві угрупування.

Головні тези дисертаційного дослідження викладені у наступних публікаціях автора

1) Дудяк О. Динаміка національного складу службовців адміністративних органів Східної Галичини у міжвоєнний період // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Збірник наукових праць. - Львів, 2001. - Вип. 4. - С. 363-373.

2) Дудяк О. Динаміка чисельності польського населення Східної Галичини у першій третині ХХ ст. (за матеріалами переписів 1910, 1921, 1931 рр.) // Вісник Львівського національного університету. Серія історична. - Львів, 2001. - Вип. 35-36. - С. 494-510.

3) Дудяк О. Польська спільнота Східної Галичини під час виборів 1922 року // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 123-124. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Чернівці: Рута, 2002. - С. 414-423.

4) Дудяк О. Українське питання в програмах та діяльності польських селянських (людових) партій Східної Галичини (1921-1926 рр.) // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”: Історичні науки. - Острог: Національний університет “Острозька академія”, 2002. - Вип. 2. - С. 18-27.

Размещено на Allbest.ru