Рух Опору і націоналістичне підпілля на Півдні України та в Криму в період окупації. 1941-1944 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут історії України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Рух Опору і націоналістичне підпілля на Півдні України та в Криму в період окупації. 1941-1944 рр.

Горбуров Євген Григорович

07.00.01 - історія України

УДК 94 (477.7) ”1941/1945”

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Миколаївського державного університету.

Науковий керівник: - доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Шитюк Микола Миколайович, Одеська юридична національна академія, Миколаївський навчальний центр, завідувач кафедри суспільних дисциплін.

Офіційні опоненти: - доктор історичних наук Кучер Володимир Іванович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, головний науковий співробітник відділу етнографічних досліджень;

- доктор історичних наук, професор Стецкевич Віталій Вікторович, Криворізький державний технічний університет, завідувач кафедри українознавства.

Провідна установа - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна.

Захист відбудеться „ 27 “ червня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (01001, м. Київ, вул.. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського 4).

Автореферат розісланий 23 травня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

Гуржій О.І.

доктор історичних наук.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Велика Вітчизняна війна 1941 - 1945 років проти німецького фашизму була найсуворішим випробовуванням для нашого народу. І чим далі йде у минуле той тривожний і героїчний час, тим величнішими постають подвиги захисників Вітчизни, тим повніше ми усвідомлюємо історичне значення звершеного.

Протягом десятиліть у радянській історичній літературі висвітлювались здебільшого лише позитивні сторони боротьби проти фашистських загарбників. Якщо інколи і мовилося про невдачі, то лише мимохідь, із чого не можна було зробити об'єктивних висновків.

Між тим біль поразок і втрат ніколи не переставав полишати людей. Тому й не дивно, що в останні роки, в умовах, національного відродження України демократизації суспільства, на шпальтах газет, журналів, у збірниках наукових праць, монографіях з'явилася маса статей, інтерв'ю, спогадів про війну. Почалася поступова ліквідація „ білих плям”, в її здавалось би, в досконало вивченій і описаній історії.

Нині з'явилась можливість на базі невідомих і недосяжних раніше архівних джерел об'єктивно з'ясувати передумови виникнення антифашистської боротьби в тилу ворога, її специфіку в різних регіонах і зонах окупації, реконструювати реальний хід подій, з'ясувати справжні наслідки і результати.

Актуальність теми дослідження також визначається тим суспільним інтересом, що зріс до вивчення минулого нашого народу в цілому і воєнної доби, зокрема. Гостра полеміка в суспільстві довкола різних аспектів воєнної тематики висуває в якості вимоги дня аргументоване, підтверджене документами висвітлення всіх без виключення - і трагічних і героїчних сторінок війни.

Високий суспільний рейтинг даної тематики підтверджується і тим, що Президент України і Уряд постійно тримають в полі зору питання пов'язані з увічненням пам'яті полеглих у Великій Вітчизняній війні, соціальною підтримкою ветеранів фронту і тилу. Свідченням цього є заходи передбаченні законом України „ Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр”. Указом Президента України 22 вересня оголошено Днем партизанської слави. У Верховній Раді і в широких колах громадськості дебатуються проблеми історії ОУН та УПА, їх місцем та роллю у світовому збройному конфлікті.

Обрана для наукової розробки тема має, крім того, ще й значний виховний потенціал. Реалізація завдань військово-патріотичного виховання вимагає широкого, але вдумливого використання фактів і прикладів воєнної історії України.

Вперше аналізується спектр і всі особливості руху Опору на регіональному рівні (конкретно на матеріалах південних областей України), що дозволило розкрити його загальні тенденції.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема входить до програми наукових досліджень, що виконуються у Миколаївському державному університеті та у відділі історії України періоду Другої світової війни Інституту історії Національної академії наук України, а також відповідає Закону України „ Про увічнення Перемоги в Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років”, де в статті 2 наголошується про неприпустимість фальсифікації історії Великої Вітчизняної війни в наукових дослідженнях і стимулювання відповідних розробок.

Предмет дисертації становлять форми і методи збройної боротьби партизанських і підпільних фор­мувань у південних областях України та в Криму, агітаційно-пропаган­дистські акції, проведені партизанами, підпільниками та українськими націона­лістами, інші засоби спротиву заходам ворога, специфічні для даного регіону.

Об'єктом дослідження визначено антинацистський рух Опору на завойованій загарбниками території Півдня України та Криму в роки війни а також діяльність націоналістичного підпілля.

Хронологічні рамки охоплюють період з липня 1941 р. по квітень 1944 р., коли територія Півдня України і Криму була окупована німецько-румунськими загарбниками.

Територіальні рамки визначені межами історичного регіону південно-західної частини України, до якої нині входять Миколаївська, Одеська, Херсонська області та автономна республіка Крим.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб показати боротьбу радянських партизанів і підпільників, націоналістичного підпілля в тилу німецько-румунських загарбників на окупованій території України. Вона передбачає виконання таких завдань:

- Проаналізувати постанови, документи тогочасного радянського керівництва та їх вплив на формування й розгортання партизанського руху.

- Розкрити форми, методи і способи за допомогою яких радянські партизани й підпільники, а також націоналістичні групи вели боротьбу проти окупантів.

- Показати значення бойової, диверсійної роботи підпільних організацій і груп у тилу загарбників, який змушений був тримати в містах, селищах значні війська для охорони своїх військових об'єктів, ліній зв'язку, залізничних вузлів, аеродромів.

- Схарактеризувати агітаційно-пропагандистську роботу, яка велась учасниками руху Опору, визначити її ефективність у боротьбі з окупантами.

- Висвітлити діяльність підпільних організацій і груп, спрямовану на збір розвідувальних даних для радянського командування, бойову взаємодію груп підпілля з радянськими військами в ході звільнення території від німецько-румунських загарбників.

- З'ясувати особливості окупаційного режиму в регіоні, та специфіку організації руху Опору в ньому в зв'язку з природно-кліматичними факторами.

Методологічну основу становлять діалектичні принципи пізнання історичного процесу, конкретно-історичний підхід до осмислення суспільних подій і явищ, критичний аналіз джерельних матеріалів.

Застосована методика дала змогу вивчити й висвітлити досліджувану проблему у взаємозв'язку з процесами, що відбувалися тоді в країні.

Методи дослідження. В ході підготовки дисертаційної праці поряд з методами емпіричного пізнання застосовано методи аналізу і синтезу різноманітних суспільних явищ, порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний та інші методи.

Наукова новизна обумовлена тим, що вперше комплексно, цілісно і всебічно узагальнено дослідження української і зарубіжної історіографії у вивченні руху опору на окупованій території у період Великої Вітчизняної війни. Основну увагу при цьому зосереджено на малодосліджених чи зовсім ще невивчених явищах та подіях а також на можливості та перспективах їх розробки. Вперше радянський партизанський і підпільний рух, а також діяльність націоналістичного підпілля локалізуються не окремою областю, а південноукраїнським регіоном. На принципово новому колі джерел, які тривалий час знаходились у спецсховищах органів Служби безпеки України і військової прокуратури, колишніх закритих фондів партійних архівів, трофейних німецьких та румунських архівів, здійснено спробу реконструкції протидії окупаційному режиму і „ новому порядку”, введено в науковий обіг значний масив раніше невідомих документів, що допомогли всебічно розкрити специфіку збройної боротьби, форми, методи і способи проведення бойових операцій на військових об'єктах і комунікаціях противника.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що її положення й висновки, значно конкретизують загальну концепцію історії нашої держави періоду Другої світової війни, в суто наукових, не ідеологізованих категоріях з позицій історичної правди і об'єктивності показують основні чинники розвитку руху Опору в Україні.

Практичне значення роботи полягає в тому, що систематизовані в ній матеріали сприяють підготовці нових праць з історії України, розробці спецкурсів у вищих навчальних закладах, надають можливість ширше висвітлити порушену проблему на регіональному рівні. В науковий обіг уведено значну кількість недосліджених і неопублікованих раніше джерел.

Апробація результатів. Основні положення та висновки дослідження виголошувалися на всеукраїнських і регіональних конференціях з проблем історичного краєзнавства, викладено в 2 монографіях, (одна в співавторстві), 3 наукових статтях, вміщених у фахових журналах і збірниках, 4 доповідях на наукових конференціях.

Структура роботи визначається змістом проблеми, методами й завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, 193 стор., списку використаної літератури - 37 стор., 470 найменувань.

1. Основний зміст роботи

націоналістичний підпілля окупований війна

У вступі обґрунтовується актуальність теми, зв'язок її з науковими програмами. Визначено територіальні і хронологічні рамки, мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи її апробація, розкривається її структура.

У першому розділі - “Історіографія та джерела” автор здійснив аналіз наявної літератури та джерел по темі дисертаційного дослідження. Визначено, що у висвітленні діяльності підпільного й партизанського руху, націоналістичного підпілля в українській історіографії прослідковуються чотири основні етапи: перший - із початку Великої Вітчизняної війни і до її закінчення, другий - у перше повоєнне десятиріччя і до XX з'їзду КПРС, третій - із другої половини 50-х років і до середини 80-х років XX століття. З 1985 року почався сучасний - четвертий етап вивчення історії війни.

З початком фашистської навали тема захисту Батьківщини й мобілізації сил на розгром ворога стала для істориків провідною. Аналіз виданої у роки війни літератури свідчить, що ніколи раніше темі захисту Батьківщини не надавалося такого значення. Головною метою досліджень залишалося відображення поточних подій війни.

Висвітлення діяльності радянських партизан і підпільників в Україні розпочалося з перших днів війни на сторінках центральних газет „ Правда”, „ Известия” та ін.

Проте слід відзначити, що перекручення та замовчування правди про Велику Вітчизняну війну розпочалося відразу ж після нападу агресорів. Уже в промові 3 липня 1941 р., Сталін твердив, що добірні дивізії Гітлера майже розгромлено. Хоча все було навпаки. Відтоді воєнно-політична кон'юнктурщина, відверта фальсифікація, напівправда, інші деформації ходу подій, міфологізація драматичних сторінок війни стали типовим, повсякденним явищем.

Особливе місце в воєнний період займали праці, в яких розкривалися злодіяння гітлерівців на окупованих землях, показувалося жорстоке обличчя “нового порядку”. Так в 1943 році була опублікована праця П. Строкача “Партизани України”, де показано вклад партизанів України у загальнонародну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників.

Після звільнення України, кількість публікацій з історії війни помітно збільшилася, з'явилися матеріали, присвячені окремим районам УРСР, збірки матеріалів про злочини фашистів.

Спільною їх рисою став осуд окупаційної політики Німеччини та її союзників, а також звеличення подвигу народних месників. Про труднощі і недоліки руху Опору практично не мовилося.

Про актуальність теми підпільного і партизанського руху в цей період свідчить те, що було захищено більше 30 кандидатських дисертацій. Серед перших захистили дисертаційні роботи М. Данилюк, А. Гора, А. Лаута, М. Бондар, С. Вольська, В. Клоков, П. Балковий і інші.

Побачили світ спеціальні збірники документів, що містили матеріали з даної проблеми.

Саме в цей період українська історіографія про підпільний і партизанський рух збагатилася мемуарною літературою М. Андросова, В. Бегми, П. Вершигори, Т. Гнєдаша, С. Ковпака, Д. Медвєдєва, М. Наумова.

Дослідники почали вивчати різноманітні складові руху опору на окупованих землях, саме в ці роки зробили перші кроки відомі в майбутньому фахівці в галузі історії війни К.К. Дубина, В.І. Клоков, І.М. Омельченко, І.І. Слинько , І.В. Супрун та інші.

З середини 50-х років в умовах “хрущовській відлиги” в радянській історіографії про Велику Вітчизняну війну помітними стали зміни. Це поклало початок найбільш тривалому історіографічному періоду з 1956 по 1985 рр.

Після ХХ з'їзду КПРС активізувалися пошукові зусилля краєзнавців та істориків у справі вивчення підпільної і партизанської боротьби. Десталінізація, „ відлига” в суспільстві не могли не позначитися на стані наукового прогресу, характері публікацій. Відхід від жорстких догматів сталінізму стимулював дослідницький інтерес, хоча і не зняв доволі жорстких цензурних пут і обмежень в користуванні архівними документами. Та все ж навіть незначні зрушення позитивно позначилися на розробці воєнної тематики.

Внаслідок розширення джерелознавчої бази, проблематики наукових праць, з'являється більше монографічних досліджень, присвячених радянському підпіллю і партизанському руху в Україні. Однією з найбільш помітних монографій стала праця М.І. Супруненко, де вперше зроблена спроба проаналізувати результати мобілізації сил українського народу в перший період війни, в ній прослідковується непростий процес відмови від старих концепцій, оцінок і узагальнень та пошук нового бачення історії війни.

З'явилися дослідження В.І. Клокова, І.Т. Кулик, І.І. Слинько, К.К. Дубини, Т.Я. Ємченко, В.М. Нем'ятого. Їх дослідження обмежені рамками окремих районів, і тому дають уяву про рух Опору в різних зонах окупації України.

Слід зазначити, що протягом тривалого часу перед радянськими істориками, і, перш за все, істориками КПРС стояло завдання розкрити керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії у розгортанні підпільного й партизанського руху, показати всенародний характер боротьби в тилу ворога, вести нищівну, викривальну боротьбу проти “буржуазних фальсифікацій”. Виконання цього соціального замовлення згубно впливали на результати досліджень, задавали їм цілком визначену ідеологічну спрямованість і тенденційність, а в багатьох випадках супроводжувалося відвертим підтасовуванням фактів та фальсифікацією.

Незважаючи на серйозні недоліки в змісті публікацій цього часу, вони сприяли нагромадженню фактографічної бази, постановці багатьох проблем, які мали вирішуватися десталінізованою історіографією. Однак „ хрущовська відлига” не принесла очікуваних радикальних змін, демократизації суспільства й звільнення історичної науки від пут партійної цензури. А після зміщення М.С. Хрущова настала „ брежнєвська епоха” позначена рецидивами „ сталінської ідеології”, посиленням та універсалізацією ролі компартії в державі.

Якраз на зламі „ епох” побачила світ книга Т.А. Строкача „ Наш позивний - свобода” (К, 1964). Командувач УШПР володів справді унікальною інформацією про всі перипетії організації партизанського руху, субординаційні взаємини між різними партійними і державними структурами. Йому, як нікому іншому, добре відомі були всі труднощі цієї справи, її „ вузькі місця”, дійсний, а не показний стан з постачанням партизанських загонів та з'єднань, ефективністю їх діяльності, непривабливі епізоди, дезертирство, зрадництво та інші негативні явища. Однак з відомих причин він не міг про це сказати, тому книга стала черговим виданням в ряду таких самих видань глорифікаційного спрямування.

У другій половині 60-х років XX ст. вийшла 3-томна праця “Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945 рр”. Враховуючи джерельну базу, дане видання можна вважати фундаментальним і узагальнюючим, проте і в ньому події висвітлювались заідеалізовано, кон'юнктурно, не розкривались причини загибелі формувань руху опору на окупованій території, не вказувались прорахунки тогочасного партійного керівництва в питаннях становлення й діяльності підпільного і партизанського руху. Поряд з тим слід зазначити, що в даній монографії до наукового обігу було введено ряд нових цікавих документів про підпілля України, про партизанські з'єднання й загони, форми боротьби партизанів і підпільників проти окупантів.

В 60-70 роках XX ст. сформувалися дослідницькі групи, що почали спеціалізуватися на вивченні окремих складових руху Опору. Одна з таких груп науковців, до якої входили П.Т. Тронько, В.Ф. Момченко, М.І. Петров, І.П. Стафійчук, Т.П. Міщенко, М.М. Матвійчук, В.Д. Яценко та інші, з'ясували дані про участь комсомольців і молоді в партизанському і підпільному русі.

З небуття було повернуто багато славних імен народних месників, розкрито чимало невідомих сторінок діяльності радянських патріотів у глибокому тилу ворога.

В подальшому в Україні було видано ще низку монографій, в яких в загальному плані висвітлювалась всенародна боротьба на тимчасово окупованих землях. Це праці М.О. Буцько, П.В. Кириченко, М.Д. Ющенко, Д.Т. Григорович, М.З. Данилюк, С.М. Масний, В.О. Замлинський.

У 80-ті роки XX століття відомі впливові кола, зокрема у вищому істеблішменті, не зацікавлені в правдивому висвітленні подій Великої Вітчизняної війни, зірвали спробу, прогресивно настроєних науковців Інституту воєнної історії Міністерства оборони СРСР, створити 10-томну її історію. Біди історіографії посилювалися тогочасною практикою, коли регіональні дослідні установи і місцеві автори повинні були керуватися положеннями московських видань як “директивами центру”. Від такої історіографії не можна було чекати чесної і відвертої відповіді на багато заплутаних питань, зокрема на такі як причини і витоки трагічних подій початку війни, помилки і прорахунки допущені при створенні підпільного й партизанського руху.

Питанням руху опору населення в роки Другої світової війни приділяли увагу й сучасні історики з української діаспори О. Субтельний, Т. Гунчак, В. Косик. Постійно ця тематика знаходить відображення на сторінках часопису “Українська історія”, що виходить у США.

Чимало уваги проблемам боротьби в тилу німецько-фашистських загарбників приділяли зарубіжні історики, колишні генерали і офіцери німецького вермахту А. Симон, Ч. Діксон, О. Гельбрунн, Д. Армстронг, А. Даллін, Р. Тожецький, Я. Гайвас, Л. Шанковський, У. Самчук, М. Прокоп, М. Климишин.

В радянські часи висвітлення національно-визвольного руху українського народу здійснювалося в суворому алгоритмі, визначеною партійною концепцією історії війни. Вона допускала для використання в наукових дослідженнях лише ті документальні матеріали і свідчення безпосередніх учасників цього руху, які відображали виключно негативні його сторони. Саме в такому дусі були витримані праці К.Є. Дмитрука, С.Т. Даниленко, В.О. Замлинського, Л.Є. Кизі, В.Н. Кривенко, І.І. Миговича, П.А. Петлякова, В.Д. Шевцова, В. Руднєва, Л. Грицьова, С. Герасименко, В. Чередніченко.

Новітній етап української історіографії руху Опору в роки Великої Вітчизняної війни розпочався у другій половині 80-х років XX сторіччя. Він став одним з найбільш складних і суперечливих і характеризується кардинальними методологічними зрушеннями, критичним осмисленням всієї історіографічної спадщини радянської доби, формуванням нових концептуальних підходів до історії України взагалі й окремих її періодів.

Новий імпульс теоретичному осмисленню воєнної доби дали праці провідного фахівця в цій галузі М.В. Коваля „ Україна в Другій світовій і Великій вітчизняних війнах 1939-1945 рр.: Спроба сучасного концептуального бачення” (К, 1994) і „ Друга світова війна і Україна (1939-1945 рр.): Історіософські нотатки” (К, 1999).

Особливого загострення набула проблема ролі й діяльності націоналістичного підпілля, ОУН-УПА в ході підготовки до святкування 50-річчя переможного завершення Великої Вітчизняної війни. Одними з перших стали в умовах незалежної України Всеукраїнські наукові конференції, проведені в Києві в 1992-1994 роках.

З початку 90-х років історія ОУН та УПА стала однією з найбільш притягальних для науковців та публіцистів. Зняття перепон і заборон на дослідження даної проблематики, значний попит читацької аудиторії, доступ до архівних документів зумовили цілий потік публікацій. Далеко не всі вони відповідали науковим критеріям, часто були реакцією на політичне замовлення. Разом з тим, поряд з екстенсивними публікаторськими зусиллями час від часу з'являлися серйозні дослідження, перш за все А.В. Кентія, В.І. Сергійчука, О.Є. Лисенка, І.Т. Муковського, автори яких прагнули об'єктивно розібратися в суперечливих і трагічних подіях пов'язаних з діяльністю ОУН та УПА.

Останнім часом з'явилися перші цікаві розвідки, присвячені національному підпіллю і на регіональному рівні.

У роки незалежності України вийшло ряд праць чільне місце серед яких займають питання руху опору проти загарбників на окупованій території. Серед них праці А.С. Чайковського, А. Трубайчука, П.П. Брицького, Д.О. Метелиці та ін.

Значним кроком вперед у дослідженні теми Великої Вітчизняної війни стало започаткування в 1997 р. збірника наукових статей “Сторінки воєнної історії України”. Відтоді щорічно виходять випуски цього видання, в якому значно об'єктивніше висвітлюється історія бойового і трудового подвигу населення України в роки війни.

У 2000 році вийшов спецвипуск журналу “З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ”, цілком присвячений Великій Вітчизняній війні в одному з розділів випуску “Розгортання партизанського руху” наведені раніше невідомі дослідникам документи з фондів найсекретнішого в радянські часи архіву.

З'явилося ряд праць, присвячених даній проблемі і на Півдні України. В Миколаєві вийшла книга М.М. Шитюка “Підпільний та партизанський рух на території Миколаївщини в роки Другої світової війни в 1941-1944 роках”, колективна монографія: “Миколаївщина: літопис історичних подій”, в Одесі побачив світ альманах “Историческая память”, присвячений Великій Вітчизняній війні, в Херсоні ця проблема зайняла чільне місце в збірнику “Останній сталінський удар”, що видається редакційно-видавничою групою “Реабілітовані історією”.

Огляд виданої літератури на даному етапі дає змогу зробити висновок: у цей період українська історіографія стала виходити на якісно новий рівень вивчення історії війни. Більш вагомою стала аргументація наукових висновків і узагальнень. Для досліджень останніх років характерні розкутість теоретичних міркувань, об'єктивність, оригінальність наукових підходів, використання нових джерельних пластів, у тому числі зарубіжних.

Аналіз літератури сучасних українських і зарубіжних науковців свідчить про значне наближення змісту досліджень до історичної правди. Поряд з цим, незважаючи на наявність значної кількості публікацій в українській історіографії немає узагальнюючих праць, в яких би на регіональному рівні (у нашому випадку на матеріалах південних областей України), розглядалася б проблема становлення й діяльності руху Опору на окупованій території у роки Другої світової війни.

Джерельну базу становлять перш за все, архівні документи та матеріали вищих органів державної влади й управління СРСР, УРСР, постанови обласних партійних комітетів південних областей, матеріали періодичної преси. В процесі роботи автор опрацював понад 400 різнопланових за характером праць. При написані дисертації також використані фонди Центрального державного архіву вищих органів влади й управління (ЦДАВО) України, Центрального державного архіву громадських об'єднань (ЦДАГО) України, колишніх партійних архівів Миколаївського, Херсонського, Одеського, Кримського обкомів партії, що нині є філіалами обласних державних архівів та республіканського архіву автономної республіки Крим, архівів Служби безпеки цих областей, емігрантські видання та мемуарна література, періодика.

Комплексне вивчення численних і різноманітних джерел допомогло відібрати і осмислити найбільш типові факти і явища, виявити і прослідкувати етапи становлення й розгортання руху опору на окупованій території південного регіону України.

У другому розділі - Боротьба радянських партизан і підпільників проти окупантів” автор підкреслив, що важливою складовою частиною Великою Вітчизняної війни була боротьба на окупованій фашистськими загарбниками території України.

З великим запізненням ЦК ВКП (б) конкретизував програму боротьби в тилу ворога, в той час, коли вже була захоплена окупантами значна частина території України.

Дисертант прийшов до висновку, що в зв'язку з тим, що підпільно-партизанські структури були сформовані поспіхом, вони не змогли належним чином заявити про себе. І лише в окремих випадках змогли успішно протистояти добре підготовленим, загартованим у боротьбі проти європейського руху опору каральним силам Німеччини.

Автор розкрив основні причини невдач в організації й становленні партизанського і підпільного руху, які привели до загибелі значної кількості месників чи завдали їм значних втрат.

Аналізуючи, колишні закриті фонди партійного архіву, архіву служби безпеки, фонди румунських і німецьких архівів, дисертант прослідкував шлях зародження руху опору в Південному регіоні УРСР. Не дивлячись на проведені масові репресії, загибель керівників, окупантам не вдалося ліквідувати опір населення на окупованій території.

Автор підкреслив, що з середини 1942 р. визначилася політична позиція основної маси українського населення, й тому створилася сприятлива обстановка для посилення антифашистської боротьби та залучення до неї щораз нових сил.

Важливою формою діяльності підпільних груп, партизанських загонів у тилу німецько-румунських окупантів був збір розвідувальних даних для радянських військ.

Розгортаючи діяльність у тилу фашистських і румунських окупантів, партизанські загони, підпільні організації і групи намагались надати допомогу Червоній армії. Важливою гранню їх діяльності був збір розвідувальної інформації про розміщення частин, гарнізонів, штабів, складів, матеріально-технічних баз.

Критично оцінюючи діяльність партизанів та підпільників дисертант прийшов до висновку, що масовим рух Опору на Півдні України так і не став. Причинами цього були, по-перше - природні умови: обмежена кількість лісових насаджень, переважно рівнина місцевість, що не дозволяли розгорнути активні бойові дії, по-друге - відсутність належної підготовки і матеріальних ресурсів, зброї, продовольства, кадрового та організаційного забезпечення руху Опору, досвіду конспіративної роботи в умовах тогочасної війни та окупаційного режиму; по-третє - жорстокі заходи окупантів та їх спецслужб, які призвели до того, що значна частина колишніх радянських активістів, рядових членів підпілля, командування партизанських загонів затаїлися, не ведучи ніякої боротьби з окупантами. За цих умов найбільш дієздатними виявилися формування з місцевих жителів і меншою мірою утворені на базі диверсійно-організаторських груп оточенців, що до війни не проживали на окупованій території регіону і часто видавались окупаційній владі зрадниками і колаборантами.

Слід наголосити на тому, що співпраця з ворогом частини населення регіону стала фактором, який значно ускладнив розгортання руху Опору. Ще одним чинником цього порядку стала розгалужена мережа німецьких і румунських спецслужб, які доволі успішно виявляли радянське підпілля, агентів, розвідників, диверсантів, і жорстоко мстилися за кожен акт спротиву на цивільному населені, що фактично стало заручником ситуації.

Ці та інші причини зумовили значні втрати серед партизанів та підпільників, особливо на початковому етапі окупації.

Водночас не можна відкидати і замовчувати героїзм і звитягу народних месників, які в нерівному протистоянні з сильним і досвідченим супротивником зуміли завдати йому відчутних втрат у живій силі, техніці, чинили вплив на морально-психологічний стан окупаційних військ, підтримували волю до спротиву у населення зайнятих ворогом територій.

У третьому розділі - “Суспільно-політична та бойова діяльність націоналістичного підпілля в роки німецько-румунської окупації” розглянуто створення і діяльність націоналістичних формувань в роки війни.

Дисертант довів, що основною метою ОУН була незалежність України. В умовах окупації це гасло означало незалежність саме від нацистського третього рейху. ОУН перетворилась на силу, що намагалася протистояти загарбникам. Саме з таких міркувань виходили мешканці південних областей України, зокрема молодь, і ставали членами ОУН.

В розділі показано формування похідних груп ОУН і поширення їх діяльності на всій території України. Перед націоналістичними формуваннями ставилося завдання захопити в свої руки всі керівні посади у місцевих органах самоврядування на окупованій території.

На основі вивчення джерельних архівних документів автор показав, що допомога німецьким військам з боку бандерівської ОУН не обмежувалась диверсійно-підривними діями в тилу Червоної армії. Значних обсягів набула агітаційно-пропагандистська робота. В листівках населення закликалось ставати під націоналістичні прапори в боротьбі за українську державу, пропагувати “визвольну місію” німців, які виставляли себе в ролі захисників прав українського народу на державну незалежність.

На основі архівних джерел, праць відомих вчених-істориків, автор прийшов до висновків:

- збройні відділи ОУН сформувалися відразу після приходу окупантів і своєю діяльністю охопили всю Україну;

- ОУН-УПА воювала одночасно як з більшовиками так і окупантами німцями та румунами;

- початок наклепницької діяльності про ОУН і УПА поклали радянські партизани, отримавши відповідні ідеологічне забезпечення від ЦК КП(б) У.

Дисертант дійшов до висновку, що провідники обох ОУН - і бандерівської і мельниківської - усвідомлювали важливість південноукраїнського регіону, як такого, в якому більшою мірою відчувався вплив більшовицької ідеології та русифікації. Особливості національного складу місцевого населення, його ментальності й стереотипів поведінки в умовах двох тоталітарних режимів поставили оунівців перед необхідністю вироблення специфічних форм роботи, адаптованих до конкретної ситуації. Місцеві осередки приділяли більше уваги не національним а соціально-економічним питанням, викривали злочини сталінського й гітлерівського режимів, вказували на переваги суверенної української державності.

Спільним у діяльності всіх членів похідних груп на території України стало їх прагнення використати можливості легальної роботи. З цією метою головний наголос робився на оволодінні органами місцевого управління й самоврядування. До цієї справи залучалися не тільки члени похідних груп, але й представники місцевої громадськості - вчені, журналісти, адвокати, вчителі, священики, сільський актив. Однак демонстрація своїх намірів та відповідні декларації оунівців на початку війни дозволили окупантам швидко збагнути реальну небезпеку, в результаті чого вони вдалися до тотальних репресій. Значна частина легалізованих націоналістів потрапила за грати й була знищена. І лише ті, хто завчасно перейшов у підпілля, змогли продовжити роботу.

Основну діяльність місцеві націоналісти спрямовували на пропаганду ідей українського націоналізму шляхом проведення відповідних бесід, розповсюдження листівок. Широко використовувалися місцеві організації “Просвіти” та окремі окупаційні газети, в редакції яких було укорінено своїх людей. Проводилися різні культурно-освітницькі заходи з метою залучення місцевого українського населення до осередків ОУН.

Попри вказівки провідників Організації місцеві осередки не лише діставали зброю і боєприпаси, але й вдавалися до антинацистських виступів. Щоправда вони не мали систематичного характеру і не завдали відчутних втрат по окупантам.

З поверненням радянської влади націоналістичне підпілля порівняно швидко припинило свою діяльність внаслідок оперативних заходів НКВС-НКДБ. Практично всі виявлені його учасники зазнали судового переслідування і були на різні терміни ув'язнені в таборах ГУЛАГу.

У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження, основні з яких винесені на захист:

1. Природно-кліматичні умови Півдня України не сприяли розгортанню партизанського руху. В степових, позбавлених лісових масивів районах, така форма спротиву виявилася неефективною, вразливою для ворожих контрзаходів. Лише в гірській місцевості Кримського півострова існували сприятливі умови для діяльності партизанських загонів. Тому основний тягар боротьби з ворогом взяли на себе підпільні організації у великих містах і населених пунктах сільської місцевості.

2. Вже перші тижні окупації виявили істотні вади в організації партійного підпілля і партизанських загонів. Недоліки в підборі керівників та особового складу, матеріальному забезпеченні, ігнорування принципів конспірації, відсутність налагодженої системи зв'язку дозволили німецьким та румунським спецслужбам викрити значну частину радянських підпільних груп і спричинило невиправдано великі втрати. Практично кинутими напризволяще виявилися партизани в Криму. Позбавлені можливості самозабезпечення, оточенні в горах каральними і поліційними підрозділами ворога, вони вмирали від голоду, холоду і хвороб. Центр так і не зміг налагодити повітряний коридор з патріотами, затиснутими у важкодоступній місцевості і приречених на загибель. Численні провали й арешти не зрідка були спричинені діяльністю колаборантів і зрадників. В сукупності все це суттєво зменшило результативність руху Опору і деморалізувало місцеве населення та його учасників.

3. Партизанські загони та підпільні групи використовували різноманітні форми і методи протидії окупаційному режимові. Важливе місце у бойовій діяльності підпільних організацій займало здійснення бойових операцій по розгрому штабів, складів з озброєнням, паливом, військово-технічним спорядженням, продовольством, напади на окупаційні заклади, знищення особистого складу окупантів.

Значну увагу приділяло підпілля здійсненню диверсійних актів на комунікаціях ворога, в результаті яких порушувалась робота залізничного транспорту, знищувалась військова техніка, жива сила, яку противник перекидав на фронт. Диверсійні дії на залізничному транспорті завдавали шкоди паровозному та вагонному паркам ворога, порушували ритм перевезення військових вантажів, живої сили, продовольства, суттєво знижували боєздатність ворожих військ. Знищення і пошкодження ліній телеграфно-телефонного зв'язку, ускладнювало управління ворожими військами й окупованими районами.

4. Чимало уваги підпільні організації й партизанські групи приділяли розвідці ворога на користь радянських військ. Підпільники збирали розвідувальні дані про розташування ворожих частин, гарнізонів, матеріальних баз, складів, штабів, про перегрупування військ та резервів, стратегічні й тактичні плани во­рога, моральний стан солдатів та офіцерів. Підпільні організації своєчасно попереджали радянське командування про напрямки руху й характер вантажів, що перевозились по залізничних, шосейних та ґрунтових шляхах.

5. В період наступу Червоної армії підпільні групи й організації активізували діяльність, переходили до відкритої масової збройної боротьби проти німецько-румунських та інших окупантів. Це був вищий ступінь їх діяльності. У всенародну боротьбу включалися нові й нові групи населення. Діючи часто у прямому контакті з регулярними частинами радянських збройних сил, патріоти, що вийшли з підпілля, формували бойові загони, перекривали для ворога шляхи відступу, раптовими нападами знищували дрібні підрозділи, штаби, порушували зв'язок, викликаючи паніку в рядах окупантів.

6. Одним з провідних напрямків діяльності радянських патріотів стала агітаційно-пропагандистська робота. Виготовляючи і поширюючи листівки закинуті радянськими пропагандистськими службами, матеріали антинацистського спрямування, вони сприяли подоланню настроїв відчаю, підтримували у населення віру в перемогу над фашизмом. Крім того „ народні месники” активно протидіяли грабіжницьким планам окупантів, знищуючи і пошкоджуючи устаткування, сільськогосподарське збіжжя, сировину, призначену для вивезення до Німеччини та Румунії, переховували втікачів з таборів і в'язниць, радянських військовослужбовців і полонених, допомагали молоді уникати вивезення на примусові роботи до рейху.

7. Офіційні дані, радянської доби, які ілюструють ефективність руху Опору і загальну чисельність партизанських формувань та підпільних організацій, вимагають критичного ставлення, оскільки явно перебільшені. Гіпертрофовані статистичні матеріали, інколи „ взяті зі стелі” свого часу мали апологетизувати тезу про „ всенародний характер боротьби в тилу ворога”, яка стала одним з наріжних каменів перемоги над гітлеризмом. Не заперечуючи останнього твердження, слід визнати, що результати діяльності радянських партизанів та підпільників за умови її кращої організації та координації могли б бути вищими. Однак навіть те, що їм вдалося зробити, з огляду на жахливий окупаційний режим і тотальний терор, вражає. Виявивши справжні зразки героїзму і самопожертви, радянські патріоти не лише завдавали матеріальних та людських втрат противнику, але й створювали у нього постійне відчуття тривоги і небезпеки, негативно впливали на морально-психологічний стан, а інколи схиляли на свій бік цілі підрозділи з ворожого табору.

8. Терором і репресіями окупанти намагались зламати волю населення до боротьби, примусити відмовитись від допомоги народним месникам. Фашисти знищили тисячі мирних жителів, спалили сотні населених пунктів. Але мешканці південних областей України робили все можливе, щоб полегшити партизанам боротьбу з воро­гом. Гітлерівцям так і не вдалося подолати здатність громадян України чинити спротив людожерній політиці загарбників на зайнятих територіях.

Основні положення дисертації викладені автором в таких публікаціях

Монографії

1. Рух опору на Півдні України в роки Великої Вітчизняної війни. - К.: - Геліон, 2002. - 246 с.

2. Партизансько-повстанський рух на Півдні України в 1917 - 1944 рр. (У співавторстві) - Херсон.: Олді-Плюс, 2003. - 340 с.

Статті

3. У полум'ї Другої Світової війни // Розділ у книзі: Миколаївщина: Літопис історичних подій. - Миколаїв, 2002. С. 380 - 415.

4. Румунські трофейні архіви, як джерело вивчення руху опору на окупованій території Півдня України в роки Великої Вітчизняної війни (у співавторстві) // Сторінки воєнної історії. Випуск 7 - К.: 2002. -С.

5. “Рух опору в період Великої Вітчизняної війни в українській історіографії” Наукові праці МДГУ ім. Петра Могили. - Випуск 4.- Історичні науки. - Т. 17. М - 2002 - С.109-119.

Конференції

6. До питання історіографії проблеми “Рух опору німецько-румунським окупантам в роки Великої Вітчизняної війни на території Миколаївщини (історіографія питання). Матеріали IV Миколаївської краєзнавчої конференції. - Миколаїв, 2002. - С. 271-274.

7. Підпільний і партизанський рух на території Миколаївщини в роки Другої Світової війни //Бузький гард - 2002 - №2. - С.9-18.

8. Суспільно-політична та бойова діяльність націоналістичного підпілля Півдня України в роки німецької окупації. З ким і проти кого? //Література та культура Полісся. Наукові записки Ніжинського педагогічного університету. // Матеріали всеукраїнської наукової конференції. Ніжин - 2003. Випуск 21. - С.

9. Допомога партизанських загонів і підпільних груп Півдня України регулярним частинам Радянської армії в роки Великої Вітчизняної війни. // Наукові дослідження в контексті історичних проблем. V всеукраїнська науково-історична конференція. - Одеса, національний університет ім. І.І. Мечникова, МННЦ, 2003, С.

Анотація

Горбуров Є.Г. Рух Опору і націоналістичне підпілля на Півдні України та в Криму в період окупації 1941-1944 рр. - рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України.

Інститут історії України НАН України, Київ, 2003.

Дисертація є першим узагальнюючим дослідженням з проблеми руху Опору в Південному регіоні України в роки Великої Вітчизняної війни. Дисертант прослідкував етапи створення української і світової історіографії з даної проблематики.

До наукового обігу вперше вводиться великий масив німецьких і румунських періодичних документів, що протягом десятиліть не використовувались дослідниками.

Основну увагу приділено створенню і діяльності радянських партизан і підпільників націоналістичних формувань на окупованій території України, форм і методів боротьби з окупантами, що дало можливість включитись у боротьбу мільйонам людей, що опинились за лінією фронту.

Розкрито допомогу партизанських загонів і підпільних груп регулярним частинам Червоної армії.

Простежено результативність бойової, диверсійної роботи підпільних організацій і груп у тилу загарбників, що змушені були тримати в містах, промислових центрах, селищах значні війська для охорони своїх військових об'єктів, лінії зв'язку, залізничних вузлів аеродромів. Схарактеризовано форми агітаційно-пропагандистської роботи, яку проводили учасники руху опору на окупованій території півдня республіки, показано рівень її ефективності у боротьбі з окупантами.

Ключові слова: штаб партизанського руху, партизанські загони, підпільні групи, організація українських націоналістів, директиви, гестапо, дислокація.

Annotation

Gorburov E.G. Movement of opposition and national underground work in the south of Ukraine and in the Crimea during the occupation in 1941-1944 - manuscript.

Dissertation for gaining academic degree of the Candidate of historical science on the specialization 07.00.01 - Нistory of Ukraine.

National Academy of Defense of Ukraine, Kyiv, 2003.

The dissertation is the first generalized investigation of the problem of opposition movement in south region of Ukraine and in the Crimea during the occupation in 1941-1944. The candidate for a degree investigates the periods of forming of Ukrainian and world historiography dealing with these problems.

A great number of German and Rumanic documents, which have not been used by investigators for years, are introduced to the science for the formation and work of the Soviet underground organization and nationalistic formations on the occupied territory of Ukraine, forms and methods of struggling with occupiers, which gave an opportunity for millions of people, staying beyond the battle front, to get involved into the struggle.

The help of partisan troops and underground organizations to the regular units of the Red Army is shown in the work.

The work investigates the effectiveness of subversive activities of underground organizations and groups in the enemy's rear who had to keep considerable troops in towns, industrial centers and villages in order to guard their military objects, lines of communication, railway junctions, and airfields.

It characterizes the forms of agitation and propaganda which was conducted by the participants of the opposition movement on occupied territory in the South of the republic, and shows the degree of its effectiveness in the struggle with the occupants.

Key words: headquarter of partisan movement, partisan detachment, partisan groups, the organization of Ukrainian nationalists, directives, Gestapo, distribution.

Аннотация

Горбуров Е.Г. Движение сопротивления и националистическое подполье на Юге Украины и в Крыму в период оккупации. 1941-1944 гг. - рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины.

Институт истории НАН Украины, Киев, 2003.

Диссертация посвящена рассмотрению становления и деятельности движения сопротивления на Юге Украины и Крыму в годы Великой Отечественной войны. Диссертация выполнена в рамках государственной программы научных исследований. В ней раскрыт механизм формирования и деятельности движения Сопротивления в годы немецко-фашистской оккупации. Объектом исследования стало движение сопротивления на оккупированной захватчиками территории в годы войны, формы и методы борьбы советских партизан и подпольщиков против оккупантов, их помощь регулярным войскам Красной армии, а также общественно-политическая и боевая деятельность националистического подполья против румынско-немецких оккупантов.

Хронологические рамки исследования охватывают период с июля 1941 по апрель 1944 года. Территориальные рамки исследования определены границей территории исторического региона юго-западной части Украины, которая входила в исследуемый период в состав УССР. Цель диссертационной работы показать борьбу советских партизан и подпольщиков, националистического подполья в тылу немецко-румынских оккупантов во время оккупации на территории Украины.

Раскрыты основные историографические периоды этой проблемы в тесной связи со всей отечественной наукой, показано влияние общественно-политических факторов на процессы изучения истории войны и движения сопротивления в частности.

Проанализировано результативность боевой, диверсионной работы подпольных организаций и групп в тылу захватчиков, которые вынуждены были держать в городах, промышленных центрах, населенных пунктах значительные войска для охраны своих военных объектов, линий связи, железнодорожных узлов, аэродромов. Охарактеризованы формы агитационно-пропагандистской работы, которую проводили участники движения сопротивления на оккупированной территории юга республики, показан уровень ее эффективности в борьбе с оккупантами.

Изучены особенности оккупационного режима в регионе, и специфика организации движения Сопротивления в нем, в связи с природно-климатическими условиями.

Исследование базируются на принципах объективности, что предвидит отказ от политизированных оценок явлений прошлого.

Впервые подпольное и партизанское движение, а также деятельность националистического подполья локализуется не отдельной областью, а южно-украинским регионом.

Движение Сопротивления в южных областях Украины и Крыму имело региональные особенности и специфику, которая определялась, прежде всего, своеобразными географическими и природными условиями, диктовавшими соответствующий выбор средств борьбы. Несмотря на определенные отличия в политике немецкой и румынской администрации относительно населения южной Украины, ее следствием стало широкое сопротивление мероприятиям оккупационной власти, что проявилось в создании советских партизанских отрядов и подпольных групп.

Впервые введен в научный оборот большой массив немецких и румынских трофейных документов, что на протяжении десятилетий не использовались исследователями.

Исследован вопрос борьбы советской власти, партизан и подпольщиков против националистических формирований, преследование их участников в послевоенный период.

Ключевые слова: штаб партизанского движения, партизанские отряды и подпольные группы, организация украинских националистов, директивы, гестапо, дислокация.

Підписано до друку - 08.05.2003 р. Формат 60Ч90 1/16.

Тир. 100 прим.

Інститут Історії України Національної академії наук України.

Київ, вул. Грушевського, 4.

Размещено на Allbest.ru

...