Джерела з історії взаємовідносин Української Народної Республіки та Західно – Української Народної Республіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Джерела з історії взаємовідносин Української Народної Республіки та Західно - Української Народної Республіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (8 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури (19 сторінок, 240 найменувань). Загальний обсяг дисертації 198 сторінок.

Вступ. Актуальність теми. З часу здобуття Україною незалежності розпочався новий етап у розвитку історичної науки, який відзначається передусім посиленням уваги до проблем методології, історіографії та джерелознавства, котрі є важливими чинниками в процесі підвищення теоретичного рівня, ефективності, практичної значимості історичних досліджень.

Створення справді наукової концепції історії взаємовідносин УНР і ЗУНР, яка є невід'ємною складовою як історії Української революції 1917-1920 рр., так і історії України загалом, неможливе без всебічного вивчення джерел. Саме від історичних джерел, їх повноти і достовірності, репрезентативності, інформативності і значимості, об'єктивності опрацювання, наукової критики і методів використання переважно залежить якість і ефективність історичних досліджень у цілому.

Актуальність дослідження визначається і тим, що джерелознавчі аспекти історії соборності України - одна з найважливіших і водночас найменш досліджених проблем в історіографії Української революції 1917-1920 рр. Джерелознавчі аспекти історії соборності України і, зокрема історії взаємовідносин УНР і ЗУНР, спеціально не досліджувалися. У сучасному українському джерелознавстві узагальнюючих чи спеціальних праць такого характеру поки що не створено, а окремі сюжети конкретно-історичних досліджень засвідчують зростання інтересу до пошуку, виявлення і вивчення джерел з історії Української революції, державності та соборності України. Крім того вивчення джерел з історії УНР і ЗУНР дозволяє неупереджено з'ясувати складні й суперечливі процеси соціально-економічного, суспільно-політичного, національно-культурного та зовнішньополітичного характеру, які мали визначальний вплив на розвиток взаємовідносин УНР і ЗУНР.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у рамках науково-дослідної теми кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Спеціальні галузі та дисципліни історичної науки».

Об'єктом дисертаційного дослідження є джерельний комплекс з історії УНР та ЗУНР.

Предметом даного дослідження є закономірності формування джерельної бази з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР, її склад, особливості відображення в ній передумов виникнення, становлення й розвитку взаємовідносин і співробітництва УНР і ЗУНР на шляху до територіальної та політичної соборності в період Української революції 1917-1920 рр.

Хронологічні межі дослідження мають два виміри. З одного боку, це період 1917-1920 рр., тобто, з початку Української революції та її поширення на західноукраїнські землі, утвердження двох українських держав, проголошення їх соборності і до розриву відносин між УНР і ЗУНР у зв'язку з підписанням та ратифікацією у квітні 1920 р. грудневої Декларації між УНР і Польщею. З другого боку, йдеться про часові межі створення джерельної бази з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР, які значно ширші й охоплюють період з 1917 р. і до сучасності.

Мета і завдання дослідження. Мета полягає в з'ясуванні тенденцій формування, структури й інформаційних можливостей джерельного комплексу з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР як складової частини подій Української революції 1917-1920 рр.

У ході реалізації поставленої мети визначено такі завдання:

- проаналізувати ступінь наукової розробки проблеми та процес формування і стан сукупної джерельної бази з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР;

- класифікувати джерела з проблеми дослідження, охарактеризувати основні їх групи, з'ясувати значення кожної групи для реконструкції конкретно-історичних подій;

- здійснити джерелознавчу критику опублікованих джерел, викласти нове трактування тих, що перекручувалися або фальсифікувалися, а також виявити, дослідити і ввести до наукового обігу нові джерела з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР;

- встановити прогалини в джерельному комплексі з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР, окреслити значення не актуалізованих джерел для подальшого дослідження проблеми;

- обґрунтувати рекомендації щодо збагачення джерельної бази з історії Української революції 1917-1920 рр.;

Методологічні засади дисертації базуються на основоположних принципах історизму, всебічності, об'єктивності та наступності. В роботі комплексно використано методи джерелознавчого аналізу й синтезу, класифікації, а також проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, статистично-аналітичний та інші методи джерелознавчих досліджень.

Наукова новизна дослідження зумовлена постановкою та розробкою актуальної джерелознавчої проблеми, яка ще не отримала належного висвітлення в історичній науці. Вперше на основі методів сучасного джерелознавства виявлено, систематизовано і досліджено комплекс джерел з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР. Впроваджено до наукового обігу майже сто невідомих раніше документів, здійснено нове трактування опублікованих джерел, що має принципове значення для об'єктивного висвітлення процесу соборності і політичного об'єднання УНР і ЗУНР. З'ясовано структуру джерельного комплексу, здійснено атрибуцію і класифікацію джерел з проблеми дослідження.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає у можливості використання обґрунтованих у ній положень і висновків, а також залучення нового джерельного матеріалу для створення узагальнюючих і монографічних джерелознавчих праць з історії України, посібників з джерелознавства та археографії. Опрацьований джерельний комплекс має важливе значення для дослідження теорії і історії держави і права України, для підготовки навчальних посібників і хрестоматій.

Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження апробовані на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доповідались на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях: «Україна: поступ у майбутнє» (квітень 2000 р., м. Київ), «Україна на шляху суверенного розвитку» (квітень 2001 р., м. Київ), «Українознавство - наука самопізнання українського народу» (жовтень 2001 р., м. Київ), IV Джерелознавчі читання «Джерела з історії української державності» (листопад 2001 р., м. Київ), ІV Архівознавчі читання «Особові архівні фонди» (грудень 2002 р., м. Київ).

Основний зміст роботи

У першому розділі «Стан наукової розробки проблеми та загальна характеристика джерельного комплексу» проаналізовано історіографічні надбання з проблеми дослідження, проведено атрибуцію виявлених джерел, їх походження, подано загальну характеристику стану зберігання та особливостей використання.

У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» здійснено огляд основних надбань у вивченні джерелознавчих аспектів історії взаємовідносин УНР і ЗУНР на тлі Української революції 1917-1920 рр.

У ньому наголошується, що взаємовідносини УНР і ЗУНР як джерелознавча проблема досі окремо не досліджувалися. Ідеологічно заангажоване радянське історичне джерелознавство упереджено ставилося до історії Української революції, трактуючи її джерельну базу як свідчення ворожих, контрреволюційних сил. Водночас історики української діаспори головну увагу зосереджували на конкретно-історичних аспектах взаємовідносин УНР і ЗУНР, були позбавлені доступу до джерел радянських архівів. З відновленням державної незалежності України опубліковано ряд праць, у яких аналізується джерельна база з історії визвольних змагань 1917-1920 рр., української державності в добу Української Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, утворення ЗУНР. Їх автори торкалися і тієї частини джерел, що містять відомості і про взаємини УНР і ЗУНР. Зокрема, це праці В. Верстюка, О. Карпенка, В. Кондратюка, І. Крупського, М. Литвина, С. Макарчука, К. Науменка, О. Радченка, О. Реєнта, В. Солдатенка, М. Сеньківа, В. Сергійчука, А. Панчука, М. Панчука, О. Павлюка, В. Великочого та ін.

В оглядах джерельної бази цих праць фігурують документи українських політичних партій, громадських об'єднань, владних структур УНР, Української Держави, ЗУНР, матеріали періодики та інші різновиди джерел.

Значну історіографічну цінність, щодо вивчення джерелознавчих аспектів історії соборності України мають, захищені в останні роки дисертаційні роботи. Їх цінність зумовлюється тим, що в деяких з них безпосереднім об'єктом дослідження є окремі види джерел з історії визвольних змагань 1917-1920 рр.

Історіографічне значення, з погляду джерелознавчих проблем історії взаємовідносин УНР і ЗУНР, мають конкретно-історичні й історіографічні дослідження з історії визвольних змагань і державотворчих процесів на українських землях в період 1917-1920 рр., істориків з української діаспори. Серед них своїм документалізмом вирізняються праці В. Вериги, Т. Гунчака, Д. Дорошенка, І. Нагаєвського, Н. Полонської-Василенко, М. Стахіва та ін. Їх праці побудовані на документах офіційного характеру, матеріалах тогочасної преси, в тому числі зарубіжної, спогадах безпосередніх учасників та очевидців подій.

Суттєвим недоліком наявних праць, з погляду джерелознавства є те, що в них здебільшого фігурують копії документів чи їх фрагменти, які не завжди дають повне уявлення про джерело в цілому, відсутня критика джерельних свідчень, не доводиться їхня достовірність. Автори не мали на меті встановити авторство, час і місце створення документів та ін.

Таким чином, аналіз наявних джерелознавчих та конкретно-історичних праць з історії УНР і ЗУНР дав підстави для висновку, що наведені в них сюжети, пов'язані з взаємовідносинами обох українських держав, мають обмежену джерельну базу, особливо у висвітлені політичної, економічної, військової і дипломатичної співпраці УНР і ЗУНР.

Підрозділ 1.2. «Особливості формування джерельного комплексу, його стан та загальна характеристика» віддзеркалює основні етапи створення документальної бази з історії Української революції 1917-1920 рр., утворення УНР і ЗУНР їх взаємовідносин, містить загальну характеристику джерел їх походження та стану збереження.

У дисертації простежено процес нагромадження документів і матеріалів, що складають основу джерельної бази для вивчення утворення УНР і ЗУНР, їх взаємовідносин на тлі Української революції 1917-1920 рр., проаналізовано документотворчу діяльність Української Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР, владних інституцій ЗУНР, політичних партій, громадських об'єднань, як на українській території, так і в еміграції, їх заходи щодо захисту та збереження документальної спадщини.

Проаналізовано спільні риси й відмінності в системах діловодства УНР і ЗУНР, що позначилося на характері документів, формуванні архівних фондів державних установ УНР і ЗУНР в системі Національного архівного фонду України. Документальні матеріали владних структур ЗУНР характеризуються впливом колишньої австрійської системи діловодства, особливістю якої було те, що документи в установах в міру їх надходження, незалежно від змісту, реєструвались в журналі і відкладалися, згідно з присвоєною їм таким чином валовою нумерацією, у великі зв'язки не підшитих документів, так званих фасцикулів. Система ректифікації, тобто формування документів за змістом, була більше поширена в діловодстві УНР. В ЗУНР справи формувалися лише з документів карного і цивільного відділів.

Основною скарбницею документальної пам'яті про історію й діяльність УНР і ЗУНР є ЦДАВО України і ЦДІА у м. Львові. Різноманітні за своєю видовою класифікацією, походженням та призначенням документальні матеріали, які служать історичними джерелами з історії УНР і ЗУНР, здебільшого зосереджені у 19 фондах ЦДАВО України. Матеріали фондів Ради Народних Міністрів УНР (ф. 1065), Міністерства внутрішніх справ УНР (ф. 1092), Канцелярії Директорії УНР (ф. 1429), Диктатора ЗОУНР (ф. 2192), Колекції матеріалів УНР і ЗУНР (ф. 4465) дають можливість простежити політику й діяльність вищих органів влади УНР і ЗУНР, спрямовану на розвиток і врегулювання взаємовідносин між цими державами. Взаємодію українських армій і співробітництво УНР і ЗУНР у військовій сфері відображають матеріали фондів Державного Секретаріату військових справ ЗУНР (ф. 1073), Військового міністерства УНР (ф. 1075), Головного Управління Генерального штабу Армії УНР (ф. 1078), Начальної Команди Галицької Армії ЗОУНР (ф. 2188), Бригади генерала Кравса Української Галицької Армії (ф. 4451). Всю складність і специфіку взаємодії й співробітництва УНР і ЗУНР на міжнародній арені розкривають матеріали фондів Генерального секретаріату справ міжнародних (ф. 2592), Посольства УНР у Німеччині (ф. 3619), Міністерства закордонних справ УНР (ф. 3696), Представництво ЗУНР в Німеччині (ф. 3698), Голови надзвичайної дипломатичної місії УНР у Злучених державах Америки, проф. Бачинського (ф. 3934). Деякі матеріали з проблеми дослідження знаходяться і в фондах Міністерства земельних справ (ф. 1062), С. Шелухіна (ф. 3695), І. Мазепи (ф. 3933), М. Шаповала (ф. 3566).

Найбільшу інформаційну цінність у структурі джерельного комплексу з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР, що відклався у ЦДАВО України, становлять документи офіційного характеру. Це насамперед закони, розпорядження Директорії і Ради Міністрів УНР, ухвали УНРади, обіжники і накази Диктатора та Державних Секретарів ЗУНР; накази Начальної Команди Галицької Армії, Головного Отамана військ УНР, Військової канцелярії Диктатора, оперативні секретні накази штабу НКГА, Штабу Дієвої Армії УНР, також Штабу Головного Отамана, оперативні зведення військових груп про хід військових дій, статистичні відомості про особовий склад корпусів, бригад, груп, рапорти і донесення керівників окремих військових підрозділів.

Основна частина документів з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР, що зберігаються у ЦДІА у м. Львові, зосереджена в Колекції документів про діяльність урядів і армій УНР та ЗУНР (ф. 581). Окремі джерела з проблеми дослідження нами виявлено також у фонді О. Назарука (ф. 359).

Водночас окремі матеріали, які дозволяють простежити процес взаємовідносин УНР і ЗУНР, відклалися в ЦДАГО України у фондах Центрального Комітету Комуністичної партії Західної України (ф. 6), В. Винниченка (ф. 57).

Деякі документи й матеріали з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР зберігаються у фондах державних архівів Закарпатської (ф. 1148), Івано-Франківської (ф. 2), Львівської (ф. 257) та ряду інших областей. Тобто регіону, де безпосередньо знаходилися уряди держав або діяли їхні інституції.

Великий пласт джерельної інформації з історії УНР і ЗУНР містять колекції архівів та бібліотек зарубіжних країн: Республіки Польщі, Австрії, Ватикану, Російської Федерації. На жаль, автор не мав змоги безпосередньо ознайомитися з цими матеріалами і тому висновки про їхню цінність та інформаційні можливості зроблено на основі згадок і посилань в інших джерелах, зокрема в науковій літературі, довідниках та путівниках.

За останні роки опубліковано ряд документальних збірників, хрестоматій, спогадів, епістолярних матеріалів, архівних довідників, покажчиків та путівників, які, з одного боку, збагатили джерельний комплекс з історії соборності України і взаємовідносин УНР і ЗУНР, а з іншого боку, систематизували відомості про наявність джерел та місце їх зберігання.

У підрозділі 1.3. «Класифікація та інформаційні можливості джерел з історії взаємовідносин УНР та ЗУНР» проведено класифікацію джерел з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР, подано загальну характеристику їх основних груп, виокремлених на основі загальноприйнятих в історичному джерелознавстві і дослідницькій практиці принципів класифікації історичних джерел, враховуючи їхнє походження, авторство і видову належність. Класифікація джерел з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР сьогодні актуальна і нагальна, оскільки ця проблема ще не стала предметом ґрунтовних наукових комплексних досліджень.

Класифікація джерел розглядається як один з методів їх дослідження і здійснювалася на основі класифікаційних принципів сучасного джерелознавства. Ґрунтуючись на положеннях вказаних робіт, у дисертації використано прийняту в історичному джерелознавстві схему класифікації джерел за їх типово-видовими характеристиками, формою, походженням та призначенням. За цими критеріями весь комплекс джерел з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР класифіковано за наступними групами: 1) документальні джерела; 2) джерела особового походження; 3) періодичні видання; 4) кінофотодокументи; 5) політична, наукова та науково-популярна література.

Кожна з названих гуп відзначається своєрідністю, висвітлює ту чи іншу сторону взаємовідносин УНР і ЗУНР і вимагає застосування специфічних методів дослідження джерел. Окрім цього, кожна з цих груп є більше чи менше об'ємною і різноманітною за своїм складом, тому, для підвищення рівня опрацювання джерел з проблеми дослідження в середині кожної групи проведено додаткову внутрішню класифікацію.

Застосовуючи такий поділ, слід зазначити його чітко виражений умовний характер, але його використання певною мірою сприяє оптимізації роботи з джерелами. Окремі групи джерел більше чи менше інформаційно насичені, однак узяті в сукупності вони дають необхідну фактичну основу для цілісного об'єктивного вивчення історії взаємовідносин УНР і ЗУНР.

У другому розділі «Відображення в джерелах взаємодії східно - та західноукраїнських політичних сил у боротьбі за державність України (1917-1918 рр.)» розглядається комплекс писемних джерел, які висвітлюють розгортання революційного процесу, проголошення і становлення національної державності на східно - та західноукраїнських землях та специфіку взаємодії загальноукраїнських політичних сил в період Української Центральної Ради, Гетьманату й проголошення ЗУНР.

Підрозділ 2.1. «Джерела з історії об'єднавчого руху на українських землях в добу Української Центральної Ради» містить аналіз виявлених документів і матеріалів, що висвітлюють наростання об'єднавчого руху на східно - та західноукраїнських землях на першому етапі Української революції.

Досліджено документи й матеріали українських політичних партій, програми, матеріали партійних з'їздів, звернуто увагу на ті їх аспекти, що відображають ідею консолідації і об'єднання революційних сил Наддніпрянщини і західноукраїнських земель.

Важливе місце в роботі займає джерелознавчий аналіз документів і матеріалів, які відображають діяльність Української Центральної Ради. Зокрема, це її Універсали, протоколи засідань Української Центральної Ради, Малої Ради, Ради Народних Міністрів, матеріали Українського Національного Конгресу і сесій Української Центральної Ради, а також матеріали Всеукраїнського, Селянського, Педагогічного, Військового і Губернського з'їздів. Принципове значення мають твори, промови, виступи голови Української Центральної Ради М. Грушевського, інших діячів. Ці документи й матеріали характеризуються репрезентативністю і є найбільш цінними для вивчення процесу взаємодії східно- і західноукраїнських політичних сил у боротьбі за соборність України в добу Української Центральної Ради.

Особливу увагу приділено вивченню документів і матеріалав, пов'язаних з підготовкою та підписанням Брестського мирного договору. Зроблено порівняльний аналіз двох відомих на сьогодні варіантів таємної угоди між УНР та Австро-Угорщиною (а саме незасвідченої машинописної копії «Протоколу таємної угоди Української Центральної Ради з Австро-Угорщиною про утворення з Галичини і Буковини окремого українського коронного краю в складі Австро-Угорської імперії» та публікації цієї угоди «Таємний договір про Галичину та Буковину» в збірнику), на яку досі посилалися дослідники. Порівняльний аналіз засвідчив наявність суттєвих відмінностей між цими документами не тільки в текстових зворотах, але й у відображенні фактів, що у свою чергу вимагає додаткового дослідження подій, пов'язаних з підготовкою та підписанням Брестського мирного договору.

Цінні відомості про наростання національно-визвольного руху на західноукраїнських землях містять рішення, ухвали віч, народних зборів лютого-березня 1918 р., резолюції студентських з'їздів та зборів які, відклалися у матеріалах тогочасної української преси, спогадах організаторів і учасників подій, донесеннях старост повітів і дирекцій поліції.

У підрозділі 2.2. «Ідеї соборності України в джерелах періоду Гетьманату та утворення ЗУНР» проаналізовано урядові документи Гетьманату, рішення, ухвали і постанови з'їздів, конференцій, інших керівних органів українських політичних об'єднань (Українського Національного Союзу, Української Парламентарної Репрезентації, Української Національної Ради), промови П. Скоропадського, виступи та офіційні запити депутатів австрійського парламенту від західноукраїнських земель з вимогами відновлення національної державності на етнічних українських землях. Джерельне значення мають також рішення й ухвали віч, народних зборів, що проходили на західноукраїнських землях у вересні-жовтні 1918 р. і були пройняті ідеєю визволення і соборності нації.

Окрім цього, розглянуті матеріали, які проливають світло на ставлення західноукраїнських політичних сил до встановлення гетьманської влади, її політики щодо соборності українських земель. Досить повну інформацію про взаємодію східно- й західноукраїнських політичних сил у боротьбі за соборну державність України дають праці західноукраїнських політичних і державних діячів та тогочасна галицька преса. Вивчення цих джерел поряд з інформаційними повідомленнями з міст і повітів краю до УНРади у м. Львові дозволило дійти висновку, що вони є базовими і для висвітлення проголошення Західно - Української Народної Республіки, Листопадового зриву і започаткованих ним національно-демократичних перетворень, взаємодії з державотворчими процесами в Україні загалом.

У третьому розділі «Джерельна база до вивчення співробітництва УНР та ЗУНР в політичній, військовій та дипломатичній сферах» основна увага зосереджена на джерелах, що містять відомості про співробітництво УНР і ЗУНР в основних сферах державного життя обох держав.

Підрозділ 3.1. «Джерела до вивчення політичних взаємовідносин УНР і ЗУНР та їх об'єднання» присвячений аналізові документів і матеріалів, які висвітлюють об'єднавчий процес, проголошення соборності УНР і ЗУНР, їхнє співробітництво після проголошення злуки та в період перебування проводу ЗУНР й УГА на території УНР.

У підрозділі основна увага приділена аналізові документів і матеріалів, пов'язаних з проголошенням Акту злуки в січні 1919 р, зокрема матеріалам переговорів, відносно умов об'єднання, між делегаціями УНР і ЗУНР у Фастові й Києві, «Передвступному договору…», укладеному 1 грудня 1918 р. у Фастові, Ухвалі УНРади від 3 січня 1919 р., Універсалу Директорії УНР від 21 січня 1919 р. Саме ці документи поряд з матеріалами численних зборів, віч, нарад представників сільських громад, політичних партій та організацій є основою для вивчення об'єднавчого процесу й проголошення соборності УНР і ЗУНР.

Неабияку цінність, для джерельного забезпечення вивчення політичних взаємовідносин УНР і ЗУНР (ЗОУНР) мають документи й матеріали вищих органів влади УНР і ЗУНР (ЗОУНР) (ухвали, рішення, декларації, матеріали Державних нарад керівництва УНР та ЗОУНР і засідань Ради Міністрів УНР) та документи й матеріали політичних партій цього періоду, адже міжпартійна боротьба відігравала велику роль у розвитку відносин між урядами УНР і ЗОУНР (серед джерел цього виду насамперед слід відзначити матеріали партійних і міжпартійних засідань та зборів, резолюції, постанови, звернення й декларації). Більшість з них вперше введено до наукового обігу. Однак слід зазначити, що серед них переважають копії, а не оригінали документів, а це вимагає критичного підходу при їх використанні.

Найбільше відомостей про політичну ситуацію, яка позначилася на відносинах між урядами УНР і ЗУНР (ЗОУНР), містить тогочасна преса. Водночас зазначається, що преса була в центрі протиборства обох урядів, а тому до пресової інформації, яка часто мала упереджений, ідеологічно заангажований характер слід ставитися дуже критично, порівнюючи її з іншими джерелами.

У підрозділі 3.2. «Відображення в джерелах військової співпраці УНР та ЗУНР» аналізуються документи офіційного характеру, видані владними (як цивільними, так і військовими) структурами, матеріали преси, спогади безпосередніх учасників і свідків подій, праці військових та державних діячів УНР і ЗУНР.

Серед матеріалів офіційного характеру особливе місце займають документи вищих органів цивільної і військової влади УНР і ЗУНР (протоколи засідань Ради Народних міністрів УНР, накази, розпорядження, оперативні звіти Начальної Команди Галицької Армії, Штабу Дієвої Армії, Штабу Головного Отамана та ін.), а також ті, що виходили безпосередньо від військових частин і формувань (оперативні зведення й звіти окремих підрозділів, донесення, звіти про стан та якість бойових частин, особовий склад та ін.). Ці документи публікувалися як в офіційних друкованих органах, так і у формі повідомлень, оповісток-оголошень, однак значна також кількість документів і матеріалів такого ж походження, які не були опубліковані, але збереглися в архівах. На основі проведеної еврестичної роботи встановлено, що переважна їх кількість зберігається у фондах ЦДАВО України.

Значна увага приділена джерелознавчому аналізові військової періодики. Військові періодичні видання - досить специфічний різновид періодики, оскільки вони поєднують особливості, характерні для класичних періодичних видань (інформаційні статті, аналітика, огляд подій) та особливості, притаманні агітаційним матеріалам (заклики, прокламації тощо). Для значної кількості військових періодичних видань характерна неперіодичність виходу, короткий термін існування (деякі з них виходили тільки одним номером) та досить обмежена інформаційна насиченість. Однак не зважаючи на це військова періодика має неабияку джерельну цінність для вивчення історії взаємовідносин УНР і ЗУНР.

Таким чином, виявлені та опрацьовані документи й матеріали, як опубліковані, так і ті, що відклались у формі історичних залишків, узяті в контексті з іншими видами писемних джерел з проблеми дослідження, дозволяють висвітлити еволюцію військового співробітництва УНР і ЗУНР (ЗОУНР), розкрити труднощі, пов'язані зі створенням спільного військового командування, взаємодією УГА і Дієвої армії УНР, які мали визначальний вплив на взаємовідносини УНР і ЗУНР в цілому.

У підрозділі 3.3. «Джерельні свідчення дипломатичного співробітництва УНР та ЗУНР» аналізується комплекс писемних джерел, базових для вивчення співробітництва УНР і ЗУНР в дипломатичній сфері. Це, зокрема, документи офіційного характеру, видані владними структурами й дипломатичними місіями, матеріали преси, які відображають діяльність українських дипломатичних місій і представництв закордоном; спогади й праці безпосередніх учасників і свідків подій.

Велику увагу приділено аналізу документів вищих органів державної влади, серед яких переважають дипломатичні ноти, протести, меморандуми до світових держав і керівних органів Паризької мирної конференції, а також інструкції й розпорядження дипломатичним місіям і представництвам УНР та ЗУНР за кордоном. Цей різновид джерел найповніше віддзеркалює спільні й відмінні підходи урядів українських держав до вузлових міжнародних проблем. Безпосередньо особливості реалізації зовнішньої політики відбивають документи й матеріали, що вийшли безпосередньо від дипломатичних місій і представництв (меморандуми, звіти про роботу місій і представництв, офіційне листування між представниками дипломатичних місій та органами державної влади УНР і ЗУНР, а також записки й донесення про хід і наслідки переговорів та ставлення європейських держав до економічного й політичного становища УНР і ЗУНР).

Окремо розглянуті документи Мирних конференцій, передусім Паризької мирної конференції, матеріали переговорів українських дипломатичних місій з представниками європейських держав, які мають форму протоколів, декларацій та резолюцій.

Великий масив інформації містять українські й іноземні періодичні видання, що виходили в зазначений період та відбивають по свіжих слідах діяльність українських дипломатичних місій і рішення Паризької мирної конференції щодо українських справ.

Вивчення вищезазначених документів і матеріалів дозволило зробити висновок, що вони достатньо репрезентативні і дають повні відомості про започаткування й розвиток співробітництва УНР і ЗУНР в дипломатичній сфері.

У Висновках дисертації викладені підсумкові положення з головних проблем дослідження, основні з яких виносяться на захист:

- З'ясовано стан і ступінь дослідження проблеми, вказано на недостатність її розроблення в науковій літературі. Встановлено, що джерельний комплекс з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР склався історично, він представлений усіма різновидами писемних та зображальних джерел, є доволі репрезентативним і самодостатнім для вивчення проблеми, яка досліджується;

- Джерельний комплекс з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР класифіковано за наступними групами: 1) документальні джерела; 2) джерела особового походження; 3) періодичні видання; 4) кінофотодокументи; 5) політична, наукова та науково-популярна література. З'ясовано особливості кожної групи та її значення для реконструкції конкретно-історичних подій. Розкрито особливе місце документальних джерел в дослідженні історії взаємовідносин УНР та ЗУНР;

- Проведено джерелознавчу критику опублікованих джерел, зокрема мемуарної літератури та періодики, виявлено і введено до наукового обігу близько сотні нових документів, які мають принципове значення для дослідження й висвітлення зазначеної проблеми. Встановлено, що наявні джерела є достовірними й узяті в комплексі відображають основні тенденції і напрями взаємовідносин УНР і ЗУНР;

- З'ясовано, що в джерельному комплексі мають місце прогалини, пов'язані з відсутністю через ряд об'єктивних та суб'єктивних чинників джерел з окремих проблем історії УНР і ЗУНР, зокрема щодо позиції Української Центральної Ради і українських політичних партій у західноукраїнських справах, характеру переговорів у Фастові, змісту переговорів С. Петлюри і Є. Петрушевича у Львові, однак це суттєвим чином не позначається на рівні репрезентативності всього комплексу джерел;

Серед рекомендацій, сформульованих у дисертації, основними є наступні:

- доцільно активізувати археографічну роботу, продовжити публікацію збірників документів і матеріалів з історії УНР і ЗУНР, підготувати тематичний документальний збірник під умовною назвою «Соборність України»;

- передбачити ширший розгляд у програмах курсів з історії України, теорії й історії держави і права України, історичного джерелознавства, які викладаються у вищих навчальних закладах, документів і матеріалів з історії взаємовідносин УНР і ЗУНР.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

історичний реконструкція український республіка

1. Джерельне значення підготовчих матеріалів договору та Акту Злуки для дослідження історії соборності України // Вісник Академії праці і соціальних відносин федерації профспілок України. - К., 2000. - С. 36-38.

2. Класифікація та інформаційні можливості джерел з історії взаємовідносин Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки // Проблеми архівознавства і джерелознавства. Збірник наукових праць. - К., 2001. - Вип. 4. - С. 212-222.

3. Джерела з історії соборності України доби визвольних змагань (1917-1920 рр.) // Українознавство - наука самопізнання українського народу. Матеріали Х щорічної Міжнародної науково-практичної конференції. (18-20 жовтня 2001 р.). - К., 2001. - С. 81-84.

4. Джерела з історії взаємовідносин урядів УНР і ЗУНР як чинник соборності України (липень-листопад 1919 р.) // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. У двох частинах. - К., 2002. - Число 8-9. - Ч. 2. - С. 193-204.

Размещено на Allbest.ru