Повітове місто Умань XIX ст. у вимірах економічної та демографічної статистики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Повітове місто Умань XIX ст. у вимірах економічної та демографічної статистики

Бодров Ю.І.

В новітніх дослідженнях з історії України неодноразово підкреслювалась актуальність локальних історичних зацікавлень. На необхідність та особливе значення наукового осмислення регіонального підходу до вивчення минувшини вказує професор Я.В. Верменич, яка розробила теоретико-методологічні основи регіональної історії [5]. Як з'ясувалося, регіональні аспекти української історії є найменш вивченими, тому науковий інтерес до них є цілком закономірним. Серед регіональних аспектів маловивченою продовжує залишатися урбаністика, що вивчає місто як своєрідне утворення, що поєднує в одне ціле як матеріальну, так і соціальну інфраструктуру, виступає в ролі окремого цивілізованого осередку. Адже місто, як центр певної території акумулює у собі характерні риси певного регіону, його промислову, політичну, фінансову, демографічну, соціальну специфіку; виступає хранителем історичної пам'яті та відповідної соціонормативної культури [4, с. 38]. Відтак, актуальними є дослідження історії кожного міста, а уже надто тих, які були центрами адміністративно-територіальних одиниць, які були економічними і культурними центрами певних регіонів. До таких відноситься і місто Умань, що з кінця XVIII - більше ста двадцяти років було адміністративним центром однойменного повіту Київської губернії і в силу свого географічного розташування та низки інших чинників було і потужним військовим форпостом, і економічним та торгівельним центром, і значним осередком, і місцем українсько-польсько-європейсько-російських культурних взаємовпливів. Тому не втрачає своєї актуальності дослідження історії Умані, особливо з використанням малодосліджених джерел. економічний демографічний умань губернія

Метою даної наукової розвідки є статистичний опис міста Умані XIX ст., що уможливлює увиразнення його місця та ролі в Київській губернії. Статистичні показники та офіційні дані якнайповніше характеризують соціально-економічний стан, демографічні параметри і т. ін. Саме економічна та демографічна статистика здатна якнайповніше підкреслити значення міста як значного економічного, політичного, торгівельного і культурного центру регіону.

Дане дослідження не є першою ластівкою на обрії вивчення минулого Умані. До історії міста неодноразово звертались краєзнавці та історики, свідченням чому є новітні історіографічні дослідження [3]. Вивчаючи історіографію Умані, сучасні історики підкреслюють, що найважливіші події минувшини міста уже більш чи менш детально описані в краєзнавчій і науковій літературі. А тому на черзі - поглиблення аналізу, пошук та залучення нових джерел, комплексне вивчення усієї історії міста, перехід від опису окремих подій до створення суцільного полотна соціально-економічного та культурного розвитку міста. А тому важливого значення набуває залучення даних офіційної статистики, які ніколи не були за сімома замками, але мало використовувалися дослідниками. Виключенням у цьому плані є монографія Т.В. Кузнець, у якій проаналізовано демографічну статистику XIX - початку XX століття [8], та стаття Ю.І. Бодрова [2], присвячена дослідженню важливого джерела з соціально-економічної історії. В цілому ознайомлення з історіографією історії міста Умані дає підстави ствердно заключити, що цілісної роботи з соціально-економічної історії, до створення якої залучались би данні офіційної статистики нема. Цим і зумовлений наш дослідницький інтерес до статистичного описання міста Умані XIX століття.

Джерела нашого дослідження представимо чотирма групами:

1) Матеріали обстежень, здійснюваних статистичними органами Міністерства Внутрішніх Справ Росії;

2) Матеріали для географії і статистики Росії, зібрані стараннями офіцерів генерального штабу з усіх губерній Росії, до яких увійшли топографічні відомості з воєнно-статистичних оглядів Російської імперії і які видавалися з 1847 до 1857 p.; відомості про число мешканців за віросповіданнями і станами;

3) Статистичні описи Київської губернії, в яких в тому числі є відомості і про повітове місто Умань;

4) Статистичні відомості Київського Губернського Статистичного Комітету.

Використовуючи ці групи джерел, спробуємо охарактеризувати місцерозташування Уманського повіту в Київській губернії і самого повітового центру. Київська губернія обіймала площу 50998.1 кв. км, що складає 4665054 кв. десятин разом з внутрішніми водами. Середня і південна частина Київської губернії є найбільш сприятливою для землеробства. Природна родючість ґрунту, оптимальне природне зрошення, сприятлива пропорція між рівнинною місцевістю, гірською та низинною, достатня кількість листяних лісів і помірний клімат - усе це разом, навіть при посередній обробці землі, зумовлює багаті урожаї зернових культур, особливо пшениці. Самі плодородні в губернії місця це повіти Уманський, що займає Південно-Західний її край, та Сквирський. На території цих повітів майже рівномірно залягає товстий шар жирного чорнозему [11, с. 9].

Уманський повіт простягається в південній частині губернії, межує на півночі - з Липовецьким і Таращанським; на сході - зі Звенигородським повітом і річкою Синюхою відділяється від Херсонської губернії; на півдні і заході - оточений Подільською губернією. Площа повіту 3304 кв. версти або 344250 десятин. Поверхня повіту рівнинна, пересічена річками, річечками і балками; височини проходять в північній і західній частинах повіту. Озер в повіті немає, тільки річкові ставки. Ріки повіту належать до басейну Бугу. У східній частині протікає Гірський Тікич, який на межі із Звенигородським повітом зливається з Виссю і утворює р. Синюху, що відділяє від Херсонської губернії. Ще є річки Ятрань, Уманка, Конелка та ін.

Грунт повіту чорноземний. Незначна кількість листяних лісів і прекрасні степові луки. Зрозуміло, що такі сприятливі для сільськогосподарського виробництва природні умови визначили напрямок економічного розвитку регіону.

Центром повіту з часу його утворення було місто Умань. Місто розташоване над р. Уманкою, яка нижче міста зливається з р. Кам'янкою, під 40°45' п.ш. і 47°51' с. д. за 261 версту від Києва [7, 36]. Місто розташоване на розлогій рівнині, а тому для безпеки його мешканців зводилася фортеця. У 1864 році населення міста складали 15729 осіб. На його території діяло 4 православні храми, католицький костел, 2 єврейські синагоги і 10 молитовних будинків. Будівель в місті налічувалося 1656, але тільки 90 з них були кам'яними, лавок і магазинів функціонувало 387. В плані торгівельної діяльності - Умань являла собою постійну ярмарку. Головними предметами торгівлі були: голландські полотна, парусина, "красні товари" та галантерейні речі. Через Умань пролягав торговий шлях з Київської в Подільську губернію. З міста вивозилось чимало пшениці до Одеси [12, с. 13].

В самому місті хлібна торгівля була жвавою здавна. З часу утворення повіту і на початку XIX ст. (1797-1801 рр.) ціни на хлібопродукти в Умані були такими:

Ціна в рублях за 1 четверть

Торгівельний оборот в Умані був доволі значним і важливим для населення усього краю, так як окрім місцевої торгівлі, величезні партії зернових культур відправлялися уманськими купцями до Одеси. В Умані були хлібні склади, де зберігалося скуплене в регіоні збіжжя, яке у будь-який час було готове до вивезення у чорноморські порти.

Щодо купецьких капіталів, то великих купців в Умані не було, за даними 1862 р. офіційно визнаними купцями 1-ї гільдії був 1, 2-ї гільдії - 4, 3-ї гільдії - 170 осіб. З них в самому місті торгувало 130 осіб, а з інших міст торгівлею в Умані займалося 5 осіб.

В місті діяло чимало різноманітних торгових закладів. Серед них: торгівельних лавок - 255, готелів - 2, кондитерських - 2, харчевень - ЗО, постоялих дворів - 8, за даними 1862 року [7]. Офіційно в Умані було затверджено дві ярмарки, та окрім них, через кожні два тижні в місті вирували доволі велелюдні базари.

Значна частина міського населення займалася ремеслами. Найпоширенішим були швацьке і чоботарське. Але асортимент послуг уманських ремісників був набагато ширшим. За даними Губ. Стат. Комітету, у 1861 р. в Умані ремісників значилось за такими спеціальностями:

1) хлібників та будочників - 36;

2) кондитерів - 5;

3) м'ясників - 17;

4) ковбасників - 3;

5) рибалок - 2;

6) шевців - 94;

7) чоботарів - 59;

8) черевичників - 18;

9) модисток - 12;

10) шапкошиїв - 25;

11) рукавишників - 4;

12) "шмуклерів" -7;

13) пічників - 6;

14) столярів - 17;

15) мідників - 12;

16) зброярів - 5;

17) ковалів - 19;

18) ювелірів ("золотых и серебряных дел мастеров") - 12;

19) каретників - 6;

20) лудильників - 6;

21) "сєдельников" - 2;

22) плотників - 21;

23) бондарів - 10;

24) шорник - 1;

25) склярів - 8;

26) фарбувальників - 3;

27) каменщиків - 6;

28) колесників - 8;

29) штукатурів - 15;

30) слюсар - 1;

31) токарів - 2;

32) малярів - 3;

33) шпалерник - 1;

34) цегляр - 1;

35) покрівельників - 4;

36) іконописець - 1;

37) решітників - 9;

38) "кожных дел мастеров"

39) коновалів - 2;

40) годинникарів - 13;

41) палітурників - 6;

42) цирульників - 10;

43) різальник печаток - 1.

Тобто, 43 послуги могли надати уманські ремісники, яких налічувалось 500 осіб [7, с. 38]. Відхідними промислами населення міста практично не займалося. У 1865 році паспортів на відлучки було видано всього 487, в т.ч. - 33-м купцям і 455-м міщанам. Переважна більшість населення Умані шукала засоби до існування на місці.

Фабрично-заводська промисловість Умані забезпечувала заробітком не значну кількість населення. За даними 1887 року в місті діяло 14 заводів і фабрик, та вони були не великими і кількість працюючих на них не доходила до сотні [10, с. 247].

Не дивлячись на незначну кількість фабрик і заводів та чисельність задіяних у промисловому виробництві, прибутки, як видно з таблиці, вони приносили пристойні. Частина цих коштів потрапляла до міського бюджету.

А загалом, щодо фінансового балансу міста, то упродовж XIX ст. видатки на його життєдіяльність не набагато перевищували доходи, а в окремі роки були меншими за прибутки. Наприклад, у 1862 р. прибутку зібрано на суму 14336 руб., а видатки становлять 18933 руб. У 1895-1897 рр. (в середньому) видатки становили 71187 р. 26 коп., а прибуток у 1895 р. склав 76714 руб. 89 коп., у 1896 р. - 75983 руб. 75 коп., у 1897 р. - 97603 руб. 62 коп. [6, с. 13,табл. VІІ]. Тобто це був практично самодостатній суспільний осередок, який казенних дотацій майже не вимагав.

Статистичні відомості про населення міста упродовж XIX ст. природно змінювались. У названій вище праці Т.В. Кузнець здійснено доволі детальний аналіз статистичних показників кінця XIX і початку XX століття, тому читача ми відсилаємо до цієї праці [8]. А зараз наведемо дані Губернського Статистичного Комітету за 1861 рік, які окреслюють чисельні параметри населення повітового міста упродовж першої половини XIX ст. Отож, усього мешканців Умані налічувалось 13 725 осіб (7 383 чол. і 6 342 жін.) За станами і розрядами вони розподілялись так:

47 чол. і 59 жін. - дворяни потомственні;

127 чол. і 129 жін. - дворяни "личные";

88 чол. і 94 жін. - дворяни 2-го розряду;

28 чол. і 31 жін. - духовенство різних віросповідань;

3 чол. і 3 жін. - почесних громадян потомственных;

12 чол. і 8 жін. - почесних громадян "личных";

623 чол. і 638 жін., - купців;

3807 чол. і 4136 жін. - міщани;

298 чол. і 325 жін. - цехових робітників;

6 чол. і 5 жін. - селян державних;

14 чол. і 6 жін. - тимчасовозобов'язаних селян;

22 чол. і 17 жін. - бувших дворових людей;

4 чол. і 6 жін. - селян відомства південних поселень;

359 чол. і 397 жін. - громадян з бувшої польської шляхти;

607 чол. - військових членів, що перебували на службі;

116 чол. - безстроково і тимчасово-відпускних;

100 чол. і 453 жін. - відставних нижчих чинів, солдатських жінок і доньок;

66 чол. - солдатських дітей і кантоністів;

22 чол. і 20 жін. - іноземних підданих;

33 чол. і 15 жін. - тих, що не належать до цих розрядів [7].

З усього населення міста тільки 1172 особи мали власні житлові будинки та інше нерухоме майно. Серед них: 115 дворян, 1- почесний громадянин, 100 - купців, 65 - громадян, 665 - міщан і 226 - відставних нижніх чинів. Що стосується виключно житлового фонду міста Умані, то заданими 1887 року всього налічувалось 1683 будинки, з них 88 були кам'яними і 1595 - дерев'яними [10, с. 51].

До 1887 року чисельність мешканців Умані зросла до 23849 осіб, за даними "Справочной книги Киевской губернии" [1], або до 15757 осіб, за даними зібраними через поліцію і переданими в місцеві статистичні комітети [10, с. 55]. Перше з наведених чисел більше відповідає дійсності з двох причин: по-перше, це офіційні дані Губернського Статистичного Комітету, а по-друге, за матеріалами Першого Всеросійського перепису населення 1897 року, в м. Умані мешкало 31013 осіб [8, с. 133]. То за десятиліття (з 1887 до 1897 р.) зростання чисельності населення з 23849 до 31016 тис. осіб є більш реальним, ніж майже його подвоєння. Та, які б там не були розбіжності, повітове місто Умань за чисельністю мешканців упродовж XIX ст. нижче 4-го місця серед 12-ти повітових центрів та Києва не опускалось. Тобто це було багатонаселене місто, як і увесь регіон, центром якого воно було.

Дані демографічної статистики дають уявлення і про етнічний склад населення Умані. За даними Першого Всеросійського перепису населення 1897 року національний склад уманців виглядав так: [8].

Серед 176 осіб "інших" були німці, французи, білоруси, молдавани, татари і т.д. Тобто національний склад населення був доволі строкатим і це було відображення поліетнічності населення усього регіону, що тяжів до Умані і лежав на предковічному кордоні між європейською християнською та азійською мусульманською цивілізаціями. Переважаюча над корінною національністю (українцями) кількість єврейського населення та значна кількість росіян та поляків є яскравим віддзеркаленням національної політики російського самодержавства (євреї за "смугу осілості" в межі Російської імперії не впускалися, польська людність політично знищувалася і активно здійснювалася русифікація) на новоприєднаних територіях.

Підсумовуючи усе вищевикладене, зазначимо, що саме економічна та демографічна статистика XIX ст. уможливлює складання якнайповнішої характеристики міста Умані, як значного торгівельно-промислового центру Київської губернії. Використання статистичних показників аргументує твердження про те, що у XIX ст. місто Умань було великим густонаселеним містом з розвинутою інфраструктурою, з багатонаціональним складом населення, воно було центром однойменного повіту Київської губернії і найбільшим на півдні Київщини.

Список використаних джерел

1. Адрес-календарь. Справочная книга Киевской губернии на 1888 г. - К., 1888. - 110 с.

2. Бодров Ю.І. "Памятные книжки Киевской губернии" як джерело дослідження соціально-економічного розвитку міста Умані другої половини XIX- початку ст.// Малі міста на історичній мапі України: проблеми збереження історико- архітектурної спадщини. Зб. наук. праць. - Умань, 2007. - С. 6-14.

3. Васільєв С.А. Новітня історіографія історії Умані // Гілея: науковий вісник. - Вип. 18. - К. 2009. - С,137-143.

4. Верменич Я. Історична регіоналістика в Україні: спроба концептуального аналізу. Монографія. -К,2001. -232 с.

5. Верменич Я. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні. - К., 2003. - С. 35-36.

6. Данилычев П. Доходы и расходы городов Киевской губернии по сметам 1895-1862 годов. - К,1898. - 75 с.

7. Экономическое состояние городских поселений Европейской России в 1861-1862 гг. - СПб., 1863. -Ч.І. - С. 35-38.

8. Кузнець Т.В. Населення Уманщини XIX - початку XX ст.: Монографія. - К., 2005. - 195 с.

9. Первая Всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. Издание Центрального Статистического Комитета Министерства Внутренних Дел под редакцией Н.А. Тройницкого. - T. XVI. Киевская губерния. - СПб.,1905.

10. Сборник сведений по Киевской губернии/Состав. В.Г. Мозговой, Секретарь Киевского Губернского Статистического Комитета. - К., 1887. - 248 с.

11. Статистическое описание Киевской губернии, изданное Тайным Советником, Сенатором Иваном Фундуклеем. - Ч. ІІ. "Обозрение сельского хозяйства и поземельной собственности". - СПб., 1852. - 534 с.

12. Столпянский Н. Девять губерний Западно-Русского края в топографическом, географическом, статистическом, экономическом и историческом отношениях. - СПб.,1866. - 200 с.

Размещено на Allbest.ru