Політичні репресії 20-30-х років XX століття на території України крізь призму сучасної вітчизняної історіографії (1991-2009 pp.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політичні репресії 20-30-х років XX століття на території України крізь призму сучасної вітчизняної історіографії (1991-2009 pp.)

Сіроченко Г.В.

Як підкреслив М. С. Горбачов, «вина Сталіна і його найближчого оточення перед партією і народом за допущені масові репресії і беззаконня величезна і непрощенна. Це урок для всіх поколінь» [ 1,с.293]. Серед ряду завдань, історична наука покликана переосмислювати тенденції розвитку історіографічного процесу, дати об'єктивний аналіз її власної історії та визначити найефективніші методи історіографічних досліджень. З цього погляду важливої наукової та суспільно-політичної значущості набуває проблема з'ясування закономірностей зародження, становлення та основних напрямів дослідження українськими науковцями історії масових політичних репресій в Україні.

Метою даної статті є спроба дослідити процес якісного нового підйому у дослідженні масових політичних репресій на Україні зазначеного періоду. Адже реально висвітлити всю масштабність злочинів, їх трагічні наслідки, стало можливим в історичних працях та наукових розвідках лише після краху комуністичної системи.

Сучасна українська держава поставила завдання назвати всіх незаконно репресованих поіменно. Обраний напрям дослідження відповідає Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17 квітня 1991 р. та безпосередньо пов'язаний з програмою, затвердженою постановами Кабінету Міністрів України № 530 від 11 жовтня 1992 p., та Верховної Ради України № 2256 - XII від 6 квітня 1992 р. про підготовку та видання науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» в кожній області України [2].

Після розпаду СРСР з'явилась «офіційна» можливість на теренах України займатись будь-якою проблематикою, особливою тою, що стосується масових політичних репресій. Безумовно, розгляд праць українських істориків буде корисний при дотичному розгляді російської історіографії. Так, другий том книги «Политическая история: Россия - СССР - Российская Федерация» [3] присвячений політичній історії Радянського Союзу та після його розпаду. В праці зазначається, що в першій половині 1920-х pp. Москва взяла курс на організаційний розгром опозиції, удари ЦК спрямовувались перш за все на Московську, Київську, Одеську, Кримську та інші парторганізації [3,с.217-218]. Основною думкою тому є те, що прес тоталітаризму відчули всі в СРСР, голод на Україні (1933 р.) був не актом геноциду українців, а наслідком політики колективізації, що відчули й інші народи [3, с. 305]. Робиться висновок, що Шахтинський процес розв'язав руки фальсифікаторам справ. Від тоді почались масові арешти «шкідників», яких виявляли майже в усіх галузях промисловості [3,с.334]. На сторінках праці наводяться нотатки, які зробив в 1938 р. академік В. І. Вернадський: «...Мільйони заарештованих. Це побут. Мільйони ув'язнених - дармова праця, яка відіграє дуже помітну і велику роль в державному господарстві. Усюди розмови про терор. В селянському середовищі маса виселень. Розстріли серед верхівки колгоспів. Усюди відомості про арешти і суворий режим у в'язницях. Скільки непотрібних страждань і жорстокості, нічим не виправданої, від НКВД навколо...» [3,с.378]. В 1996 р. в Москві вийшла книга «Історичні дослідження в Росії: Тенденції останніх років» [4], в якій зібрані статті нового покоління російських істориків. Так, М. Горінов зазначає, що радянська історіографія, українська та російська історіографія щодо періоду 20-30-х pp. XX ст. в цілому пройшла під знаком пошуку альтернативи сталінському «великому перелому» 1929 р. - і ширше - моделі державного соціалізму, реалізованої в СРСР і країнах колишньої соціалістичної співдружності суспільства 30-х pp. [4,с.239]. Цікавою є думка О. Хлевнюка про те, що боротьба «центру» з територіальними кланами, що формувались, стала однією з причин «великого терору» [6,с.75-77]. В книгу відомого російського історика, академіка Російської академії наук Ю. Полякова [6] включені проблемні і дослідницькі статті по ряду вузлових проблем історії СРСР-Росії. Історик справедливо підкреслює, що надзвичайно важко виявити жертви репресій. Важливим для розуміння питання доносів в суспільстві тих років є збірник «Как продать ближнего (Донос как способ существования)». Він включає в себе науково-популярні і публіцистичні статті А. Апостолова, який висвітлює природу походження, теорію і практику доносів [7,с.2]. Зокрема, вказується на те, що Микита Хрущов зумів ліквідувати всі матеріали, що стосуються його діяльності в якості одного із сталінських катів-доносчиків [7,с.13]. А. Апостолов робить висновок: в систему насилля в СРСР залучені мільйони людей, перекладати провину за це на купку партійних лідерів, вождів і вождят, на працівників політичного розшуку і купку ідеологів є груба історична помилка [7,с.32].

Роки ж незалежності виявилися надзвичайно плідними для українських істориків, що дістали свого роду «карт бланш» на витворення власної версії вітчизняної історії. Ti нечисленні спроби впорядкувати масив історіографії, що робились в часи горбачовської перебудови в Україні, були нічим іншим, як продовженням і підсумком державної пропаганди. Tак, в 1991 р. в Києві вийшов бібліографічний покажчик «Репресії 20-30-40-х і початку 50-х років на Україні»[8]. Цей покажчик, підготовлений фахівцями Державної історичної бібліотеки України, надає відомості про офіційні документи, статистичні матеріали, публікації з періодичних видань, довідкову літературу за 1920-1991 роки. Відповідно до тодішніх партійних документів упорядники намагалися своїми засобами показати, що причиною терору не була ні марксистсько-ленінська теорія, ані особа Леніна. Вони намагалися всіляко оминати праці, що виходили за кордоном і показували протилежне. За вільніших умов спробу бібліографічного огляду джерел і літератури з історії масового терору буде зроблено в Києві 1999 року [9]. В 2007 р. виходить знаменний для дослідників масових політичних репресій бібліографічний покажчик «Політичні репресії в Україні (1917-1980 рр.)>> [10]. Пропонований бібліографічний покажчик «Політичні репресії в Україні. (1917-1980-ті рр.)>> став певним підсумком розлогої науково-дослідницької і краєзнавчої роботи вчених та громадськості щодо вивчення політичних репресій радянської доби. У розділі «Історіографія терору: спроба аналізу» увазі читачів пропонується дві статті «Історіографія політичних репресій в Україні (друга половина 1980-х - 1990-ті рр.)>> (Р. Ю. Подкур, О.С. Рубльов) та «Історіографія державного терору й тероризму в СРСР: проблеми систематизації й періодизації» (С. І. Білокінь), які розкривають основні етапи, головні напрями та тенденції дослідження радянського політичного терору в СРСР та Україні. Бібліографічний покажчик включає видання, що стосуються здійснення державного терору в Україні. Оглядаючи літературу з історії чи для історії репресій, починати треба, на думку С. Білоконя, з творів самих Маркса, Леніна, Троцького, Сталіна тощо, і кінчати теж ними.

С. Білоконь робить висновок, що кількісно історіографія більшовицького терору загалом величезна [ 10,с.38-39]. Подкур Р. Ю. та Рубльов О.С. звертають увагу на подвійність у політичних оцінках політичних репресій, що простежувалася у доповіді першого секретаря ЦК КПУ В. В. Щербицького, присвяченій Жовтневому ювілею. Він кваліфікував, як і М. С. Горбачов, політичні репресії як відступ від ленінської політики, перекручення, прорахунки тощо. В Україні лідером у визначенні нової проблематики дослідники вважають Інститут історії партії при ЦК Компартії України [10,с.7]. Цікавими є думки В. Попова та М. Шмельова, які заявили про початок політичних репресій ще наприкінці 1920-х pp., коли відбувалася ліквідація незалежних профспілок. Окрім селянства та інтелігенції, загальновідомих противників радянської влади, репресії зачепили й робітничий клас. Репресії 1937-1938 pp. мали зовсім іншу логіку - бюрократичний апарат, намагаючись максимально розширити й без того безмежні владні повноваження, почав знищувати сам себе [10,с.13-14]. Зазначено, що однією з перших громадських організацій, яка підняла проблему політичних репресій, стало товариство «Меморіал», створене 29-30 січня 1989 р. у Москві на основі історико-просвітницької секції самодіяльного об'єднання «Демократическая перестройка». В Україні практично одночасно (у квітні 1989 р.) розгорнуло роботу Харківське відділення «Меморіалу» [10,с.14]. Підкреслюється, що праць, які б подавали панорамне бачення та аналіз радянського тоталітаризму в У країні упродовж усього періоду його існування (чи принаймні вагомого його хронологічного відрізку) не так вже й багато. Прикладом систематичного й системного вивчення тоталітарного минулого й політичних репресій 1920- 1980-х pp. в України упродовж тривалого періоду часу, на думку дослідників, була і залишається Головна редколегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», очолювана академіком HAH України Троньком П. T., створена 1992 p., а також її обласні підрозділи [10,с.18]. Під керівництвом П. Т. Тронько виходить наукова праця «Репресоване краєзнавство (20--ЗО--і роки)» [ 11 ]. У виданні на основі широкого кола джерел, зокрема архівів служби національної безпеки України, характеризується стан краєзнавства в Україні в 1920- 1930-х роках. Перед читачем постають долі відомих дослідників рідного краю, найбільш активних діячів краєзнавчого руху, які стали жертвами сталінських репресій. Наукові праці О.Ганжі й Є.ІПаталіної присвячені вивченню долі українського селянства в умовах становлення тоталітарного ладу, зокрема його опору існуючій владі у 1920-ті pp. [12] та репресивним заходам проти селян підчас колективізації [13].

Монографія О.Юркової висвітлює діяльність науково-дослідної кафедри історії М.С.Грушевського в 1924-1930 pp., трагічну долю її співробітників [ 14]. В. Марочко висвітлює масові репресії проти співробітників Народного комісаріату освіти, Українського науково-дослідного інституту педагогіки, професорів та викладачів, працівників відділів освіти, вчителів загальноосвітніх шкіл. Біографічні нариси написано за матеріалами архівно-кримінальних справ та періодичних видань 1930-х pp., службових анкет репресованих педагогів [15]. І. Ільєнко в науковій праці простежує трагічні долі академіка Агатангела Кримського, поетів Миколи Вороного та його сина Марка, неокласиків Миколи Зерова, Михайла Драй-Хмари, Павла Филиповича, розповідає про арешт органами ДПУ Максима Рильського, табірні поневіряння Остапа Вишні, Бориса Антоненка- Давидовича, Зінаїди Тулуб, Івана Іванова, про переслідування Олександра Довженка, Володимира Сосюри, Юрія Яновського [16]. Цінним бібліографічним джерелом є бібліографічний покажчик «Репресії в Україні (1917-1990 pp.)», укладений фахівцями Національної парламентської бібліотеки України [17]. Він містить відомості про більше 4 тисяч офіційних документів, монографій, спогадів, статей, матеріалів конференцій, що вийшли друком у роки незалежності України. За даними науковців, у Биківні поховано 100-120 тисяч репресованих. Детальна інформація про ці події міститься в збірнику «Пам'ять Биківні: док. та матеріали» [18]. Збірник містить пов'язані з цією трагедією документи і матеріали колишніх спецслужб. На трагедію в Биківні звернув увагу А. Амонс [19]. Історик В. Давиденко в науковій розвідці «Голодомор як форма репресивної політики керівництва СРСР в Україні» [20] відстоює думку, що репресивна політика як форма утвердження панування чужих режимів в Україні має глибоке коріння та безліч складових. В. Давиденко робить висновок, що документи засідань виїзних сесій революційних трибуналів, які зберігаються у фондах всіх обласних архівів в Україні, розкривають сутність більшовицької політики щодо трудового селянства, водночас не менш промовистими постають архівні матеріали про роль відомих загонів «двадцятип'яти- тисячників», покликаних у 1929-1934 pp. здійснювати «розкуркулення» українського селянства [20,с. 192].

В. Скуратівський в науковій робить обґрунтований висновок: 1) каральні органи ДПУ проводили арешти, ретельно стежачи, як іде хлібозаготівля; 2) саме цей орган скосив під корінь працьовите селянство та інтелігенцію всіма засобами: масові арешти, нічні допити, тортури, розстріли [21, с. 229-230]. М. Романенко вважає, що для українців особливо трагічною стала саме ніч 3 листопада 1937 року, коли в карельському лісовому урочищі Сандармох було страчено режисера Леся Курбаса, драматурга Миколу Куліша, поетів, професорів Київського університету Миколу Зерова та Павла Филиповича, письменників Григорія Епіка, Мирослава Ірчана, Валер'яна Підмогильного, Валер'яна Поліщука, Олексу Слісаренка, колишнього міністра освіти українського уряду Антона Крушельницького з синами, академіків Степана Рудницького та Матвія Яворського, професора філософії Петра Демчука, науковців Василя Волкова, Миколу Трохименка та багато інших інтелектуалів зі знаменитого «соловецького етапу» в складі 1111 політв'язнів [22,с.349]. Юрій Шаповал в науковій розвідці [23] детально висвітлив сучасний стан історіографії масових політичних репресій, зазначивши, що значною мірою до підготовки праці його спонукала стаття «Сталінські масові злочини в Україні у 1936-1953 pp. Огляд», яка вміщена у щорічнику «Історичне дослідження Комунізму» («Historische Kommiinismus-forschiing»). Вона належить перу німецького історика-дослідника Дітера Поля [24]. Історик зазначає, що центр критичних досліджень історії і реалій комунізованої У країни знаходився у Північній Америці, особливо в Гарвардському університеті (СІЛА) та в Едмонтоні (Канада). Однак з проголошенням у 1991 р. незалежності України ситуація почала поволі змінюватись. І на німецькому книжковому ринку з'явились перші узагальнюючі праці з української історії (праці Ан. Капелера, Ф. Гольчевського, Г. Гаусмана).

Ю. Шаповал наводить зауваження Д. Поля щодо того, що у незалежній Україні спостерігались дві тенденції: перевидання емігрантської української літератури і поступова трансформація колишньої радянської історіографії. Стосовно останньої - варто згадати кілька видань, до підготовки яких свого часу й був особисто причетний як упорядник Ю. Шаповал. Це збірники статей «Про минуле - заради майбутнього» і «Маршрутами історії» [25;26]. Окремо Ю. Шаповал зосереджує увагу на питанні специфіки терору в Україні. На думку історика, основною особливістю терористичних акцій в Україні у 20-50-ті pp., особливо кінець 20-х - 30-ті pp. XX ст., є те, що вони завжди мали «антинаціоналістичне» забарвлення. Звинувачення в «націоналізмі», «українському шовінізмі», «націоналістичних ухилах», у співчутті «націоналістичній контрреволюції» були універсальним засобом репресивно-каральних органів, безвідмовним «аргументом» при фабрикації тієї або іншої справи. За допомогою цих обвинувачень партійно-державне керівництво завжди виправдовувало антигуманні дії проти будь-якої категорії населення - робітників, селян, інтелігенції. Найпоказовішим, на думку історика, у зв'язку з цим є період 20-30-х pp. [23,с.203]. Історик стверджує, що для України 1937 р. розпочався значно раніше, ніж для інших регіонів тодішнього СРСР. Достатньо згадати хоча б події, пов'язані з колективізацією і «розкуркуленням». He випадково, наприклад, на початку 1930 р. влада вирішила провести операцію «з виселення з УСРР куркульського елемента села», тобто 40000 господарств [23,с.209].

У збірнику «Історія України. Маловідомі імена, події, факти»(К, 2008) [27], присвяченому 50-річчю з дня народження відомого українського історика, кандидата історичних наук, заслуженого працівника культури України, Юрія Зіновійовича Данилюка (1958-2005 pp.), на основі широкого кола джерел досліджується проблема використання політичних репресій як засобу здійснення влади в У СРР УРСР, перебіг реабілітації жертв державного терору радянської доби. Важливими для дослідників терору на Україні постають наукові розвідки В. Ткаченко [27,с.37--51 ], В. Адамовського [27,с.51--66], Т. Григор'єва [27,с.98-116], В. Васильєва [27,с.116-136], Р. Подкура [27,с. 137-151 ], О. Бажана [27,с. 152-166] та ін.

Отже, дослідження вітчизняної історіографії масових політичних репресій показало, який за короткий період зроблено крок вперед як в незалежній Україні, так і за її межами.

масовий політичний репресія голодомор

Список використаних джерел

1. Историки спорят: Тринадцать бесед / Под общ. ред. В. С. Лельчука. - М.: Политиздат, 1989. - 510 с.

2. Про підготовку і випуск серії книг «Реабілітовані історією». - Постанова Кабінету міністрів України № 530 від 11 жовтня 1992 року // Урядовий кур'єр. - 1992. - 16 жовтня.

3. Политическая история: Россия - СССР - Российская Федерация: В 2 т. Т. 2. / Ю. В. Аксютин и др. / Рос. независимый ин-т соц. и нац. проб.; Центр полит, и эконом, ист. России; Науч. центр. «Руссика». - М.: ТЕРРА, 1996. - 720 с.

4. Исторические исследования в России: Тенденции последних лет / Под ред. Г. А. Бордюгова. - М.: АИРО-ХХ, 1996. - 464 с.

5. Хлевнюк О. В. 1937-й: Сталин, НКВД и советское общество / О. В. Хлевнюк. - М., 1992.

6. Поляков, Ю. Историческая наука: люди и проблемы / Ю. А. Поляков / РАН, Ин-т рос. истории. - М.: РОССПЭН, 1999. -453 с.

7. Апостолов А. Г. Как продать ближнего (Донос как способ существования) / А. Г. Апостолов. - М.: Изд-во УРАО, 2003. - 296 с. - Библиогр.: с. 289-295.

8. Репресії 20-30-40-х і початку 50-х років на Україні: наук.-допом. бібліогр. покажч. / Ін-т історії України АН України, Держ. іст. б-ка України, Всеукр. спілка краєзнавців ; упоряд. : JI. Ю. Ступак та ін. - К., 1992. - 186 с.

9. Білокінь С. І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-- 1941 pp.): Джерелознавче дослідження / С. І. Білокінь. - HAH України; Інститут історії України. - K., 1999. - 447 с. : іл. - (Україна у XX ст.; Том 1).

10. Політичні репресії в Україні (1917-1980 pp.). Бібліографічний покажчик // Авт. вступ, статей: C. Білокінь, P Подкур, О. Рубльов. - Житомир: «Полісся», 2007. - 456 с.

11. Репресоване краєзнавство (20--ЗО--і роки) / Ін-т історії України, Всеукр. спілка краєзнавців, М-во культури України; Ред. кол. : П. Т. Тронько (голова) та ін. - К. : Рідний край, 1991. -492 с. : іл.

12. Ганжа О.І. Опір селянства становленню тоталітарного режиму в УСРР. - K., 1996; її ж. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917-1927 pp.).-K., 2000.

13. Шаталіна Є.П. Селянські виселки під час колективізації в Україні (1928-- 1932 рр.).-K., 1997.

14. Юркова О.В. Діяльність науково-дослідної кафедри історії України М.С.Грушевського 1924-1930. -K., 1999.

15. Марочко, В. І. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929-1941) / В. Марочко, Г. Хілліг ; Ін-т історії України HAH України, Марбурз. ун-т. - К. : Наук, світ, 2003. - 302 с.

16. Ільєнко, І. У жорнах репресій: оповіді про укр. письм.: (за арх. ДПУ-НКВС) /

І. Ільєнко. -K.: Веселка, 1995. -447 с.: іл.

17. Репресії в Україні (1917-1990 pp.) : наук.-допом. бібліогр. покажч. / Нац. парлам. б-ка України ; авт.-упоряд. : Є. К. Бабич, В. В. Патока. - К. : Смолоскип, 2007.-519 с.

18. Пам'ять Биківні : док. та матеріали / Ін-т історії HAH України, Голов, ред- кол. наук.-докум. серії кн.. «Реабілітовані історією», Центр, держ. арх. гром, об-нь України. - К. : Рідний край, 2000. -319 с.

19. Амонс, А. І. Биківнянська трагедія : док. й матеріали / А. І . Амонс; Пост, коміс. з питань поновлення прав реабілітованих при Київ, міськ. раді. - К.: Укр. Центр духовн. культури, 2006. - 559 с. : іл.

20. Давиденко В. В. Голодомор як форма репресивної політики керівництва СРСР в Україні /В. В. Давиденко /Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу: Матер. Всеукр. наук. конф. Київ, 15 листоп. 2002 p. -K.: МАУП, 2003. -С. 191-193.'

21. Скуратівський В. Т. Де зараз ви, каш мого народу?! / В. Т. Скуратівський / Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу: Матер. Всеукр. наук. конф. Київ, 15 листоп. 2002 p. - K.: МАУП, 2003. - С. 224-235.

22. Романенко М. Вшанування пам'яті замучених діячів української культури / М. Романенко [Хроніка]. -Альманах«Молоданація». -№2. -2002. -С. 349-351.

23. Україна - Росія: діалог історіографій [Текст]: Матеріали міжнар. наук. конф. / Ін-т історії України HAH України, Канадський ін-т укр. студій Альбертського ун-ту (Едмонтон), Сіверський ін-т регіон, дослідж.; Редкол.: В. Ф. Верстюк (відп. ред.), В. М. Бойко (відп. секр.), С. А. Лепявко, С. М. Плохій. -Київ-Чернігів: PBK «Деснянська правда», 2007. - 256 с.

24. PohlD. StalinistischeMassenverbrecheninderUkraiiie 1936-1953. EinUberblick// .Talirbiich fur Historische Konmiunisniusforschung. - Mannheim, 1997.

25. Про минуле - заради майбутнього / Упорядник Ю. І. Шаповал; Редкол.; І. Ф. Kypac та ін. - K., 1989.

26. Маршрутами історії / Упоряд. Ю. І. Шаповал; Ред.кол.: Ф.М. РудичД. Ф. Kypac та ін. / Інститут історії партії при ЦК Компартії України. - Філ. ін-т марксизму-лені- нізму при ЦК КПРС. - K.: Політвидав України, 1990. - 655 с.

27. Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. Випуск 35. - K.: Інститут історії України, 2008. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru