Размещено на http://www.allbest.ru/

Політичні репресії 20-30-х років XX ст. на території України крізь призму зарубіжної історіографії (1920-2010 рр.)

Сіроченко Г.В.

Серед ряду завдань, історична наука покликана переосмислювати тенденції розвитку історіографічного процесу, дати об'єктивний аналіз її власної історії та визначити найефективніші методи історіографічних досліджень. На думку українського історика С. Білоконя, за більшовиків науку "історію України" спіткала та сама доля, що й генетику та кібернетику: саме як науку її було заборонено. He можна не погодитись з істориком, що за тодішнього режиму протягом десятиріч масовий терор був темою глибоко табуйованою. Адже, публікації, що з'являлись за таких умов, могли бути тільки санкціоновані владою. Вони виконувались на замовлення останньої й перед друком проходили скрупульозну обробку. Ясна річ, публікації цього роду мали позанауковий характер.

Метою даної статті є аналіз стану вивчення процесу еволюції історичної науки щодо проблеми масових політичних репресій в Україні у зарубіжній історіографії XX початку XXI ст. з метою виявлення здобутків, дискусійних проблем і невирішених питань.

Для дослідження історіографії масових політичних репресій 20-х кінця 30-х рр. на перших етапах роботи історіографам та історикам не обійтись без наступних праць. Необхідно зазначити, що наукові бібліографічні огляди міжвоєнних видань базуються на каталозі Російського закордонного історичного архіву в Празі. Корисною є англомовна праця 3. Лібуше: "Радянські в'язниці та концтабори: анотована бібліографія, 1917-1980" (Ньютонвіль, 1980) [1]. Видання міжвоєнних і воєнних років, що з'явились за кордоном в 1920-1945 рр. позначались плюралізмом аспектів досліджуваної нами проблематики. За умов ленінсько-сталінського тоталітаризму на території СРСР писати про державний терор було неможливо й неприпустимо, почали формуватись джерела інших типів передусім спогади. Слушно зауважує український історик С. Білокінь, що дослідження такого явища національної історії, як масовий терор, вийшло за межі СРСР [2, с.16]. Зроблено великий внесок в мемуаристику. Так, видатний український археолог Левко Чикаленко, який за кордоном більше виявив себе, як громадський діяч, зібрав багато розповідей колишніх соловчан, яким пощастило втекти. Збірник спогадів "Соловецька каторга" вийшов у Варшаві уже 1931 року [3]. Того самого року у Львові з'явилися дві книжки Віталія Юрченка [4; 5].

Незважаючи на дуже обмежену джерельну базу, почала формуватися історіографія. Праці з історії терору, ЧК та НКВД, що виходили в ці роки, мають невеликий обсяг. Тим часом, оскільки їхні джерела формувались за кордоном, виглядають вони набагато краще. 1922 року у Філадельфії вийшов альбом "Кати України", в якому містяться ЗО портретів, зокрема Троцького, Леніна, Зінов'єва, Урицького, Бели Куна та ін. [6]. Вигідно на фоні інших праць подібної тематики виділяється праця С. Мельгунова, в якій висвітлюється ленінський період масового терору [7]. Завдяки оригінальному методу викладу, ця праця справила вплив на пізніших авторів. Серед них праця Ессад Бея, яка вперше з'явилась німецькою мовою в Берліні у видавництві Е. Еттгофена й набула значної популярності. Львівське видавництво "Хортиця"придбало собі виключне право на українське видання цієї праці, яке й з'явилося 1936 року [8].

Широкі дослідження масових розстрілів в період більшовицького терору (Биківня та Вінниця) розпочались у роки німецької окупації. В 1944 році німецькою мовою вийшла детальна документація вінницької знахідки [9], фундаментальна праця, що в інформаційному відношенні зробила можливими усі пізніші видання й публікації [10; 11]. Усі пізніші публікації ґрунтуються на цій книжці. Розвиток повоєнної історіографії масового терору заохочувався американською адміністрацією, вона велась в контексті проголошеної саме тоді "холодної війни" (Фулгонська промова Черчілля 5 березня 1946) і в плані спеціально витвореної науки совєтології [12; 13; 14]. В 1946 р. з'явилась книжка спогадів В. Кравченка "Я вибрав волю", яка стала особливо популярною в рамках протистояння США-СРСР [15]. Інша книжка спогадів М. Приходька вийшла 1949 року у Вінніпегу [16]. Цікавими в цьому контексті є інші праці М. Приходька [17]. В Англії надруковано спогади PСуслика [18]. Однією з перших повоєнних праць з історії терору була монографія професора Київського університету і редактора пронімецької газети "Нове українське слово" Костянтина Штепи, яку він написав у співавторстві із колишнім співкамерником по Лук'янівській в'язниці професором фізики Фрідріхом Гоутермансом. Вона безпосередньо відома у перевиданні українською 2000-го року [19]. Книжка вийшла англійською мовою 1951 року під псевдонімами Ф. Бек і В. Годін [20]. He маючи інших джерел, крім власного досвіду, вони детально висвітлили контингент в'язнів і системність в арештах. Невдовзі К. Штепа висунувся на роль одного з провідних совєтологів [21]. У 1951-1960 роках у Мюнхені виходив на американські гроші "Вісник Інституту по дослідженню історії та культури СРСР". Серед авторів були такі "ярі антирадяністи", як Всеволод Голубничий або Абдурахман Авторханов.

Важливими є наукові погляди Дмитра Соловея щодо політичної системи й масового терору в СРСР [22]. Концепцію монографії Д. Солов'я "Україна в системі совєтського колоніалізму" наслідував Федір Пігідо у своїй праці "Україна під більшовицькою окупацією", написаній більш скуто [23]. В 1954 р. мюнхенська Українська вільна Академія наук випустила невелику працю Василя Дубровського "Машина масового вбивства" [24]. Праця написана до отримання автором власного в'язничного досвіду. Його власні спогади вийшли у світ багато пізніше [25]. 1960 року англійською мовою у трьох видавництвах вийшла монографія Григорія Костюка "Сталінізм в Україні"" (перевидана українською в Україні 1995 року) [26]. У цій праці вводиться термін "сталінізм", історію сталінізму автор розпочинає ще від 1917 року. Загальноісторичну роль відіграв тритомник Олександра Солженіцина [27]. Необхідно зазначити, що до чекістського діловодства автор доступу не мав. Тим не менш, вона має величезне значення для вшанування пам'яті колишніх в'язнів комуністичних таборів.

Визначилось іще кілька вужчих тем, які особливо розвинулись на Заході. Перша з них Соловки. Так, у Новому Ульмі (Німеччина) 1947 року вийшли спогади колишнього соловчанина Семена Підгайного, що набули особливої популярності [28]. Свідчення концтабірника 1930-хрр. Олександр Канюки з Чернігівщини зафіксовані в праці 1988 року [29]. В'язень Соловків Михайло Розанов (Романенко) зіставив всю присвячену Соловкам літературу, відтак виклав її період за періодом [30]. Праця Василя Савченко менш розлоге та ґрунтовне, яке присвячене іншому табору Безимлагу [31]. Розлога бібліографія щодо злочинів в Вінниці міститься в ґрунтовній праці Ігоря Каменецького (М" 1989) [32].

Необхідно відмітити, що у післявоєнний період з'являються праці загального характеру, де проблема більшовицького терору на Україні розглядається в контексті історії СРСР. Якщо в кінці 40-х на початку 50-х років XX ст. зазначену тематику представляли головним чином книги ад'юнт-професора Колумбійського університету К. Меннінга [33], то в наступні роки з'являються докторські дисертації і спеціальні монографії, теми яких в основному чи цілком співпадають з хронологічними рамками міжвоєнного періоду. Провідне місце серед них займають опубліковані на базі докторських досліджень книги Б. Дмітрішіна і P Салліванта, де зачеплені різні етапи перехідного періоду УРСР і робляться спроби дати тлумачення його головним проблемам [34; 35]. В певній мірі до основних з цих тлумачень примикає виданий в Торонтському університеті двотомник "Україна: Коротка енциклопедія" [36]. Роблячи акцент на "висвітленні" життя селянства, зарубіжні історики, на думку радянської історіографії спотворювали його образ за діяльність всього селянства видавали ворожі дії куркульства. В своїх публікаціях західні дослідники багато місця відводять роздумам про банди, які діяли в перші роки після громадянської війни на території України. На думку радянської історіографії, зарубіжні історики намагались створити міф про "народний" характер цих виступів, прагнули змалювати боротьбу з куркульським бандитизмом не як класове протиборство, а зіткнення двох народів українського і російського. В зарубіжній історіографії трактування походу червоної армії проти українського і білоруського населення на Західноукраїнських землях та в Західній Білорусії описують в ключі "окупації" (Дж. Армстронг, Я. Білінський) [37, с.344-345].

Цікаві для дослідників є праці істориків, які вийшли після розпаду СРСР. Так, Нікола Верт в праці "История советского государства" (в перекладі з фр.) (М" 2006) [38] зауважує, що про розмах репресій в рамках СРСР може свідчити секретний циркуляр, датований 8 травня 1933 p. В ньому вказувалось на необхідність навести порядок в проведенні арештів, які здійснювали будь-хто. Репресіям піддавались не лише рядові колгоспники, але і голови колгоспів [38, с.224]. В контексті питання про ГУЛ АГ не зайвим буде згадати працю західної дослідниці Е. Епплбом, виданої в Києві в 2006 р. [39]. Це перша систематична праця, присвячена хронології, причинам та наслідкам розвитку репресивного апарату Радянського Союзу і системи концентраційних таборів як його складової. На основі фактів автор доводить, що система радянських карально-трудових таборів була небаченим за своїми масштабами і жорстокістю інструментом експлуатації, гноблення і винищення комуністичною владою народів Радянського Союзу. Йорг Баберовскі в монографії "Червоний терор. Історія сталінізму" (в перекладі з нім.О. Маєвського) [40] стверджує, що тридцятилітній період комуністичної деспотії, який збігається з роками врядування Сталіна, мав ознаки модерної автократії, яка насильство над власним населенням розгорнула до апокаліптичних масштабів. В праці, серед загальної тематики, міститься статистична інформація й щодо репресій проти різноманітних категорій населення України та інших народностей, що проживали на її території [40, с.7]. Дослідник наводить слова Молотова, який в сімдесятих роках у розмові з радянським журналістом Феліксом Чуєвим подав власне пояснення страхіть терору. Так, комуністичний терор випливав із багатьох спочатку не пов'язаних між собою репресивних стратегій, що вилилися у потік нестямного божевілля 1937 та 1938 p.: по-перше, з фізичного усунення політичної еліти, що на початку тридцятих років оформилась як можливість, а після вбивства в грудні 1934 р. ленінградського партійного лідера Кірова стало дійсністю; по-друге, з партійних чисток у 1933 та 1935 роках та пов'язаного з ними знищення мережі персональних зв'язків навесні 1937 p.; по-третє, з масового знищення куркулів, священників, представників передреволюційної еліти, злочинців та ув'язнених у період між літом 1937 р. та осінню 1938 p.; і, по-четверте, з арештів та знищення іноземців, представників етнічних меншин і депортації народів. Звісно, без деструктивної енергії та лиходійства самого Сталіна і його поплічників це страхітливе насильство годі собі уявити [40, с.116].

М. Романовський піднімає актуальне питання погляд західних дослідників на сталінізм. Дослідник вважає, що зарубіжні публікації, особливо ті, що виходять у капіталістичних країнах, точки зору і підходи їх авторів мало відомі навіть фахівцям. Поки що лише деякі з дослідників, на думку М. Романовського, (Д. Волкогонов, В. Данилов, В. Дмитрієнко, В. Козлов, В. Лельчук та ін.) враховують часто як стимул пошуку концепції зарубіжної історіографії [41]. В статті наводиться думка американського професора П. Кінеза. Останній зазначив, що логіка його опонентів веде до "звільнення керівництва від відповідальності за масові вбивства", негативно відгукнувся про написану на радянських архівних матеріалах книги Л. Віоли, присвячену участі робітників-металістів у проведенні колективізації. Невдала спроба пояснювати причини масових репресій внутріпартійними проблемами дала П. Кінезу привід порівняти А. Гетті з істориком, "який обрав своєю темою написання звіту про роботу взуттєвої майстерні в таборі смерті Освенцім".М. Романовський зазначає, що аналогічно П. Кінезу, P Конквест один із тих, кого зараховують до професійних антирадянщиків, вважає, що "нова когорта" фактично виправдовує Сталіна, є жертвою сталінської пропаганди, а ставлення її прихильників до "усталеної точки зору" це поширення міфів. Він розглядає масовий терор як головну тему радянської історії [41, с.625-628]. Вчений робить ряд важливих висновків:

зарубіжна історіографія політична репресія

1) теоретики "тоталітарних" схем стали відчувати труднощі відразу ж, як тільки почалася боротьба за подолання культу особи Сталіна в середині 50-х рр. Нині ж, коли все ширші кола громадськості капіталістичних країн розуміють, що "революція зверху", "революція Горбачова", як подекуди називають перебудову на Заході, невіддільна від демократичних методів керівництва, від правової держави, такі погляди користуються ще меншою популярністю;

2) зарубіжна література про радянське суспільство різнопланова. З одного боку (особливо останнім часом), у ній відчувається вплив марксистських підходів, з іншого характерне прагнення ряду дослідників відмежуватися від них;

3) не потрібно замикатися в національних рамках, необхідно визнати наявність серйозних спроб зарубіжних авторів відповісти на гострі питання радянської історії [41, с.631].

Можна зробити висновок, що зарубіжна історіографія досліджуваної нами проблеми, не обмежена рамками цензури, могла вільно висвітлювати найгостріші питання, пов'язані з більшовицьким терором. Але, не маючи доступу до радянських архівів, зарубіжними істориками та українською діаспорою використовувався більше власний досвід або табірний, або спілкування з тими, хто постраждав від репресій. Тим не менш, зарубіжна історіографія наповнена грунтовними працями, які в тій чи іншій мірі розкривають різноманітні аспекти терору в Україні.

Список використаних джерел

1. Zorin Libushe. Soviet Prisons and Concentration Camps: AnAnnotated Bibliography, 1917-1980. Newtonville, Mass.: Oriental Research Partners, 1980.118 p.

2. Білокінь С. Чи маємо ми історичну науку? // Наше минуле. Ч.1 (6). K.: Вид-во М. Коця, 1993. С.4-16.

3. Соловецька каторга: Документи/Ред. Левко Чикаленко. - Варшава, 1931. - 72 с.

4. Юрченко Віталій. Шляхами на Соловки. Львів, 1931.231 с.

5. Юрченко Віталій. Зі соловецького пекла на волю. Львів: Червона калина, 1931 287 с. (Перевидання: Пекло на землі: Гостросюжетний іст. роман-спогад. Львів: Червона калина, 1994.375 с.).

6. Кати України: Альбум з ЗО фотографіями (sic) бол [ь] шевиц [ь] ких комісарів. Pliiladelphia, Pa., 1922.47 с.

7. Мельгунов С.П. "Красный террор" в России, 1918-1923. Берлин: Ватага, 1924. - XXiy 208 с.

8. Ессад Бей (Noiissimbaiim Leo). Змова проти світу: Г.П. У Львів: Хортиця, 1936.180 с.

9. Amtliches Material zimi Masseimiord von Wiimiza. Berlin, 1944.282 S.

10. Трембовецький Аполон. Злочин у Вінниці. Вінниця, 1943 (фрагменти передруковано у вид.: Вінниця: Злочин без кари / Ред. і упор. Є. Сверстюк, О. Скоп. K.: Воскресіння, 1994. - С.13-34).

11. Трембовецький Аполон. Чека, ГПУ та НКВД у Вінниці. Вінниця, 1943. - 48 с.

12. Адамович А. Задачи изучения СССР в области идеологии и культуры // VI конференция Института по изучению СССР. Мюнхен, 1955. С.32^10.

13. Ковалевский Н. Задачи изучения СССР в области социальной и политической //

14. конференция Института по изучению СССР. Мюнхен, 1955. С.23-31.

15. Kox Г. Советоведение, советознание или советология // VI конференция Института по изучению СССР. Мюнхен, 1955. С.8-22.

16. Кравченко В. Я вибрав волю: Особисте й політичне життя совєтського урядовця. Торонто: Укр. робітник, 1948. - 497 с.

17. Приходько М. [Ф.] На роздоріжжях смерті. Вінніпег: Тризуб, 1949.158 с.

18. Приходько М. Спогади політв'язня // Відродження. Ромни, 1942.28 серпня. № 66. С.2; Його ж. Prychodko N. I was in Siberia Ukrainian Quarterly. 1951. Vol.7. - №4. - P.358-361.

19. Суслик Р.Л. Криваві сторінки з неписаних літописів. Англія, 1956.337 с.

20. Штепа K., Гоутерманс Ф. Чистка в Росії. X.: Фоліо, 2000.176 с.

21. Beck F. & Godin W.russian purge and the extraction of confessions. Transl. from GennanE. Mosbacher&D. Porter. - New York: Viking Press, 1951. - 277p.

22. Штепа (Штеппа) К. Советская система управления массами и ее психологические последствия. Мюнхен, 1951; Його ж. Сталин и идеологическая борьба в партии ко времени XIX-го съезда // Материалы Конференции [.] 20-22 марта 1953. - Мюнхен: Ин-т по изучению истории и культуры СССР, 1953. С.8-22; Його ж. В плену коммунизма // Новый журнал. Кн. LVH. - Нью-Йорк, 1959. - С.169-190; Його ж. Ежовщина // Новый журнал. Кн. LVIII. Нью-Йорк, 1959. С.143-168; Його ж. Ежовщина // Новый журнал. Кн. LVIX. - Нью-Йорк, 1960. - С.157-181.

23. Соловей Д. Еолгота України. Част.І. Вінніпег: Укр. голос, 1953; Його ж. Україна в системі совєтського колоніялізму. - Мюнхен, 1959. - 205 с.; Його ж. Розгром Полтави: Спогади з часів визвольних змагань українського народу, 1914-1921. Вінніпег: Тризуб, 1974.207 с.; Петренко П.Й. Один з останніх могікан: Пам'яті Дмитра Солов'я. Нью-Йорк; Дітройт, 1968. - 31 с.

24. Пігідо Ф. Україна під більшовицькою окупацією (Матеріали до історії боротьби українського народу в 1920-30 роках) / Ф. Пігідо. Мюнхен: Ін-т для вивчення СРСР,

25. 140 с.

26. ДубровськийВ. Машина масового вбивства. Мюнхен: Укр. селянин, 1954. - 40 с.

27. Дубровський В.2-й Відділ BAMJIAL"y ЕПУ-НКВД. Нью-Йорк: Наша Батьківщина, 1965.81 с.

28. КостюкГ Сталінізм в Україні (Ґенеза і наслідки): Дослідження і спостереження сучасника: [монографія] / Еригорій Костюк. K.: Смолоскип. 1995.508 с.

29. Солженицын А. Архипелаг ЕУЛаг, 1918-1956: Опыт художественного исследования. Paris: YMCA-press, [части] III, [1973]: 607 с.; [части] IIIIV, [1974]: 659 с.; [части] V-VI-VII, [1975]: 583 с.

30. ПідгайнийС. Українська інтелігенція на Соловках: Спогади 1939-41. Новий Ульм: Прометей, 1947.93 с.

31. Канюка О. Від Еужівки до Біломор-Каналу: Свідчення концтабірника 1930-х pp. Нью-Йорк, 1988.205 с.

32. Розанов [Романенко] Мих. Соловецкий концлагерь в монастыре, 1922-1939 годы. Кн.1-3. [Frankfurt am Main: Possev-Verlag], 1979-87.

33. Савченко В. Безимлаг: Нарис із життя в совєтському концтаборі. - Авґсбурґ, 1948. - 57 с.

34. Kamenetsky Ihor. The Tragedy of Viimytsia. Toronto; New York, 1989.

35. Manning, C. The Story of the Ukraine / C. Manning. New York, 1947; Його ж. TwentiethCentury Ukraine/С. Manning. - New York, 1951; Його ж. Manning, С. Ukraine under the Soviets/ C. Manning. New York, 1953.

36. Dmytryshyn B. Moscow and the Ukraine, 1918-1953/B. Dmytryshyn. New York, 1956. '

37. Sullivant R. Soviet Politics and the Ukraine, 1917-1957. - New York, 1962.

38. Ukraine: AConcise encyclopedia. - Toronto, 1963-1971. Volume 1-2.

39. Историография истории Украинской ССР: Монография / АН Укр. ССР, Ин-т истории: Ред. кол.: И.С. Хмель и др. К.: Наук, думка, 1987.555 с. Библиограф.: С.525-551.

40. Верт, Н. История советского государства: Пер. с фр. - 3-еизд., испр. М.: Весь Мир, 2006.560 с. (Аудитория). Библиогр.: с.539-559.

41. Епплбом Е. Історія ЕУЛАЕу / Енн Епплбом / Пер. з англ.А. Іщенка. К.: Вид. дім "Києво-Могилян. Академія", 2006.511 с.

42. Баберовскі Й. Червоний терор. Історія сталінізму [Текст] / Йорг Баберовскі; пер. з нім.О. Маєвського. K.: KI. C., 2007.245 с.

43. Романовський М.В. Над чим працюють західні дослідники сталінізму / М. Романовський / В кн.: Маршрутами історії / Упоряд. Ю.І. Шаповал; Ред. кол.: Ф. Рудич, І.Ф. Kypac та ін. / Інститут історії партії при ЦК Компартії України. Філ. ін-т марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. K.: Політвидав України, 1990. С.620-631.

Размещено на Allbest.ru