Полоцька земля у відображенні загальноруської частини першого білорусько-литовського зводу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полоцька земля у відображенні загальноруської частини першого білорусько-литовського зводу

Філіпович М.А.

Полоцьк один із найрозвиненіших політичних та економічних центрів Великого князівства Литовського (далі ВКЛ). Проте історія Полоцька у складі Великого князівства, незважаючи на наявність загальних робіт з історії ВКЛ, а також на певну кількість праць, присвячених окремим проблемам з історії Полоччини, комплексно і спеціально досі не досліджувалася. Причини цього криються, насамперед, у специфіці відображення наративними джерелами історії Полоцької землі. Так, «Полоцький літопис» є втраченим для багатьох поколінь істориків. Полоцькі реалії досить рідко фігурують й у давньоруських літописних зводах: ізольоване положення Полоцької землі у складі Київської Русі відобразилося на стані свідчень про неї у давньоруських літописах. Поза увагою дослідників лишаються «полоцькі звістки» першого білоруського-литовського зводу, що є надзвичайно важливими для вивчення історії Полоччини у складі ВКЛ.

Метою дослідження є розширення джерельної бази з історії Полоцької землі шляхом залучення білорусько-литовських літописів та вироблення джерелознавчих принципів і методів використання їх інформаційного потенціалу.

Перший загальнодержавний звід ВКЛ було укладено в середині XV ст. [ 1 ]. Центром, де створювалась більшість творів, що ввійшли до складу першого зводу вважається Смоленськ [2,с.351--423]. Перший білорусько-литовський звід замислювався і складався як загальноруський, але з обов'язковим включенням матеріалів з історії ВКЛ та частково Смоленська.

Для того, щоб наблизитися до вірного розуміння характеру «полоцьких звісток» загальноруської частини першого зводу, необхідно з'ясувати, якого роду інформація про Полоцьк містилася у давньоруських літописах, подібних до джерел, що були у розпорядженні літописця ВКЛ. Задля цього в оглядовому ключі пропонуємо візію та наративні моделі Полоцької землі у давньоруських літописах.

Інформації про Полоцьк у руських літописах небагато: давньоруських літописців мало цікавила далека Полоцька земля. Полоччина, на відміну від інших давньоруських земель, що в XI XII століттях повністю залучились до орбіти загальноруського життя, зберігала свою певну відокремленість. У ній правили нащадки не Ярослава Мудрого, як у всіх давньоруських землях, а Ізяслава, іншого сина Володимира Святого [З ,с. 99-111 ]. Починаючи від середини XIII ст. Полоцьке князівство потрапило до сфери політичних впливів Литовської держави, а від кінця XIV ст. Полоцька земля стала складовою частиною ВКЛ.

Давньоруський літописець, розповідаючи про полоцькі реалії, перебував під впливом фольклорних та легендарних уявлень й інколи намагався відобразити саме їх, ане дійсні історичні події 3 цим, зокрема, пов'язана значна кількість легендарних та фольклорних оповідань у давньоруських літописах відносно Полоцької землі.

Ми відзначили певну традицію, притаманну давньоруським літописам стосовно Полоцької землі. Проте, образ Полоцька, що відобразився на сторінках літописів, мав свої особливості. Так, образ Полоцька, що постав під пером новгородського книжника, суттєво відрізнявся від уявлень про Полоцьк київського літописця.

У Новгородських літописах, на відміну від Київського, майже кожна згадка про Всеслава супроводжується описом певного знамення, що віщує біду:

Іпатіївський літопис 6571 р. «Того же лїіта в Новгороде йде Волхово вьспять дний 5; се же знамение не на добро бысть: на 4-е лИто погорел весь городь» [4,с.115].

Новгородський 1-й літопис «В се же лито в Новгороде йде Волховъ вьспять; се же знамение не на добро бысть: на четвертое лито пожьже Всеславь град» [5,с.94].

He менш таємничою була для літописця й сама Полоцька земля. Для Новгорода на довгі роки Полоцьк залишався одним з головних ворогів, згадка про якого викликала непідробний страх і почуття справедливої помсти. Так, літописець, згадуючи через більше ніж сто років, (у 1180 р.) про похід Всеслава на Новгород та пограбування ним храму св. Софії, вкладає в уста новгородського князя Мстислава Ростиславовича Хороброго, що збирався в похід на Полоцьк, такі слова: «ходіть бо бііаше діідь его на Новгородь и взялъ іерусалимь церковный и сосуды служебныя, и погость единъ завелъ заПолтескъ» [6,с. 171].

Київ знав іншого Всеслава: Всеслава слухняного учасника походу на торків у 6568 (1060) р., Всеслава, переможеного у битві на річці Немизі у 6575 (1067) р., хитрістю захопленого у полон та разом з двома синами поточеного до «порубу». В очах київського літописця постать Всеслава Полоцького набуває значення «Божої кари». Саме покаранням Ярославичів (Ізяслава, Святослава та Всеволода) за злочин хрестоцілування пояснює літописець факт вокняжіння полоцького князя в Києві у 1068 p.: «Ce же Богъ яви крестьную силу, понеже Изяславъ цішовавь крестъ, и я и» [Всеслава. -А/. Ф.] [4,с. 121].

І все ж таки, країна полоцьких кривичів в очах київського літописця осередок загадкових явищ, над якою нібито тяжіє прокляття зі всіма наслідками: язвою, моровим повітрям тощо (подібно литовській землі, яка тривалий час вважалась осередком всіляких див та чародійств). Доказом цього є унікальне літописне оповідання під 6600 (1092) p.: «Предивно бысть чюдо у Полотьскії: у мечьтії и внощи бывши тутенъ, стонаше полу нощи, яко человціш рыщуть бііси по улици... ТІїмь и человіщи глаголаху: яко навье бьють Полочаны...» [4,с. 150].

В цілому, можна констатувати, що Полоцьке князівство у свідомості новгородських та київських літописців було маловідомим, чужим та дещо відособленим від інших земель Київської Русі. Причини цього крилися у давньому протистоянні між Новгородом і Полоцьком, а також Києвом і Полоцьком боротьбі двох ворожих один до одної ліній всередині княжого дому Рюриковичів нащадків Ярослава та Ізяслава. Із цим, зокрема, пов'язана значна кількість легендарних сказань, описів того чи іншого астрологічного явища (з есхатологічним відтінком повідомлень), пов'язаних із Полоцьком, на сторінках давніх літописів XI XIII ст.

Автор-укладач загальноруської частини першого білорусько-литовського зводу, роблячи вибірку зі своїх давньоруських джерел, виписав звістки, що стосувалися історії Полоцької землі. На перший погляд, у загальній масі звісток загальноруської частини їх не багато. Так, до 1427 р. включно Полоцьк згадується літописцем 12 разів. Проте полоцькі реалії досить рідко фігурують і в давньоруських наративних джерелах. Зокрема, у «Повісті минулих літ» Полоцьк згадується лише 11 разів (її обсяг перевищує загальноруську частину першого літопису (за виключенням смоленської) приблизноу 9 разів). У першому білорусько-литовському зводі до 1111 року включно Полоцьк згадується 4 рази. Проте, для нас тут є важливою не стільки частота згадок про Полоцьк, яких виявляється не так вже й мало, а позиція автора й оцінка минулих подій з його власної точки зору та детермінації суспільно-політичними обставинами, в яких йому довелося працювати.

Як встановив О. Шахматов, текст загальноруської частини протографу Супрасльського списку, є близьким до 1) Новгородського 4-го (звістки до 1309 р. включно); 2) Симеонівського, Никонівського і частково Воскресенського (з 1310 до 1388 p.); Софійського 1-го (з 1383 до 1418 р.) і 4) Никонівського (з 1419 до 1446 р.) літописів [7,с.836-845].

Відштовхнемося від текстологічної гіпотези, що до 1309 р. включно текст білорусько-литовського літопису близький до Новгородського 4-го. Отже, білорусько-литовський книжник, роблячи вибірку зі своїх руських джерел мав справу саме з новгородською візією Полоччини. Спробуємо з'ясувати якісний та кількісний характер звісток про Полоцьк на сторінках білорусько-литовських літописів першого зводу, беручи до уваги кілька моментів. Насамперед, зміну політичних реалій Полоцька земля є складовою частиною BKJI, і сприйняття її соціумом цієї держави зовсім інше. А також те, що літописець скорочував свої руські джерела, маючи за мету створити стислий нарис історії Давньоруської держави та показати її зв'язок з історією BKJL

Загальні принципи та характер редакторської роботи білорусько-литовського літописця визначив та детально проаналізував В. Чемерицький. Він довів, що автор першого літопису робив вибірку із своїх руських джерел не механічно, а цілеспрямовано: свідомо вибирав найбільш важливі звістки, скорочував та опрацьовував текст руських літописів, намагаючись побудувати на основі окремих записів руського літопису зв'язне оповідання [1 ,с.40-78].

Деякі дослідники відзначають тенденційність підбору звісток літописцем, що нібито було обумовлено подіями, які передували створенню першого зводу. Йдеться про династичну війну 1432 1438 pp., під час якої частина території BKJI відокремилась, створивши Велике князівство Руське. Його ядром були Полоцька та Вітебська землі. Так як ці події ще були свіжими у пам'яті сучасників, згадувати в офіційному літописанні про державність та незалежність Полоцької землі X XIII ст., на думку дослідників, було небажано і навіть небезпечно [8,с.85-91].

Дійсно, на перший погляд, у кількісному відношенні «полоцьких звісток» у першому літописі небагато. До 1309 р. включно Полоцьк згадується 5 разів. Але й обсяг загальноруської частини першого зводу незначний. Новгородський 4-й літопис за цей період містить 20 згадок про Полоцьк та полочан. Порівняємо текст загальноруської частини першого білорусько-литовського літопису з відповідною частиною Новгородського 4-го та з'ясуємо, які «полоцькі звістки» виписав літописець, а також місце цих звісток серед інших у тексті першого білорусько-литовського зводу.

Jliroinicenb повністю відкинув недатовану частину про східнослов'янські племена, якою зазвичай відкриваються всі літописи, що містять ПВЛ. Під 6370 (862) р. літописець з незначними скороченнями передав сюжет про запрошення варягів. Повідомивши про перехід влади до Рюрика після смерті його братів, він підсумував: «И быша перви насильници в Киеве варязи, в Новегороде словене, в Полоцьку кривичи, в Ростове мііря, на Бішеозере весь... а всими обладаша Люрикъ»[9,с.37].

Під 6488 (980) р. літописець майже повністю виписав зі свого руського джерела легенду про сватання Володимира до Рогнеди та захоплення Володимиром Полоцька [9,с.39]. Проте, переповідаючи цю легенду, опустив інформацію про те, що разом із князем Рогволодом «изъ заморія» прийшов Тури, «отъ него и Туровци прозвашася» [6,с.53].

Далі літописець пише про блудне життя Володимира та згадує 5 його дружин, в тому числі й про Рогнеду: «и бяше йому водимая Рогнеда, яже посади на Льібііди, от нея же родиша четыры сыны: Изяслава, Мстислава, Яръслава, Всеволъдя и двії дщери» [9,с.40].

Під 6496 (988) р. літописець виписав сказання про похід князя Володимира на Корсунь, прийняття ним християнства, скинення кумирів та хрещення киян. Після цього літописець повідомив про розподіл столів між Володимировими синами: «По сих же

Владимер старшого сына Вышеслава посади в Новегороде, Святослава (помилково, повинно бути Ізяслава) в Полоцку, Святополка в Турове, Ярослава в Ростове» [9,с.40].

Наступна згадка про Полоцьк міститься в літописі під 6527 (1021) p.: «Приде Брячислав, сынъ Изославль, на Новъгородь, и в полонь веде самих, имене их разграби, и пои де ко Полоцьку. И то слышав Яро славь с Киева 7 дней посьтиже и победи его, а новгородцем вороти их со имішиемь» [9,с.41]. Літописець відкинув деякі деталі, зокрема про те, що битва з Ярославом Мудрим відбулася на річці Судомирі, а також інформацію про домовленість Ярослава з Брячиславом [6,с.110-111].

Далі літописець опустив значну кількість звісток аж до 6745 (1237) року, тобто до самої монголо-татарської навали. Між нашестям монголо-татар та звісткою, що передує їй коротким повідомленням під 6582 (1074) р. про смерть Феодосія Печерського хронологічна лакуна у 163 роки. Дослідники звертають увагу на цю особливість першого білорусько-литовського зводу, але не пояснюють її причину [10,с. 182-189]. На нашу думку, літописець, прихильник централізованої держави та сильної великокнязівської влади, не випадково опустив численні літописні звістки про міжусобиці між нащадками Ярослава. He випадковим є і те, що останнім князем, котрий згадується у літописах, є Ярослав Мудрий. До того ж, одна з центральних ідей давньоруських літописів «нашестя поганих» як божа кара за князівські уособиці, братовбивство, зраду та інші страшні гріхи, поступово втрачає свою актуальність та особливого звучання набуває ідея боротьби з монголо-татарами (для літописця ВКЛ ще із «крижаками»хрестоносцями). Зазначені хронологічні лакуни поглинули й «полоцькі звістки», пов'язані з діяльністю Всеслава Полоцького. Як відомо, саме з Всеславом пов'язана більшість «полоцьких звісток» взагалі у ПВЛ. Звідси й дорікання дослідників на те, що літописець відвів Полоцьку неналежне його значенню місце в першій літописній історії ВКЛ. Таким чином, опустивши всі звістки, пов'язані з Всеславом та Всеславичами, літописець свідомо чи несвідомо відкинув все те таємниче та фантастичне, що було пов'язане для новгородських та київських книжників з Полоцькою землею.

Наступна згадка про Полоцьк міститься у першому зводі під 6746 (1238) роком: «оженися князь Александрь Невъскый во Полотціїу Брячислава [9,с.43]. Цим записом відкривається серія літописних звісток, пов'язаних з життям та діяльністю Олександра Невського. У Новгородському 4-му літописі повідомлення про шлюб князя Олександра Ярославича не має самостійного значення: цим записом закривається велика стаття 6746 (1238) р. про боротьбу північно-східних князівств з монголо-татарами (взяття Торжка, Козельська) [6,с.222]. У Софійському 1-му літописі повідомлення про шлюб Олександра міститься під 6747 (1239) р. та об'єднане в одній статті з розповіддю про захоплення Чернігова [11,с.218]. В Новгородському 1-му літописі ця звістка записана під 6747 р. як окрема літописна стаття [11 ,с.252]. У білорусько-литовському літописі ця стаття відокремлена від зазначених вище подій та має самостійне значення. Можемо припустити, що і в руському джерелі першого білорусько-литовського зводу ця звістка містилася окремо. Літописець, як відомо, своєрідно скорочував та опрацьовував текст свого руського джерела: як правило, він не виписував всіх звісток одного року, а вибирав декілька невеликих та, на його думку, найбільш важливих. Він зводив під однією датою звістки про різночасові події, якщо вони стосувалися певного героя або були близькі тематично. У даному випадку літописець двічі повторив ту ж саму дату (6746).

Під 6748 (1240) р. літописець розмістив опис Невської битви. Оповідання про Невську битву становить поєднання Житійної повісті про Олександра з короткими літописними звістками Новгородського 1-го літопису старшого ізводу. Як вважають дослідники, така комбінація читалася вже у загальному джерелі Софійського 1-го та Новгородського 4-го літописів [12,с.76-77,91-93]. Опис Невської битви включає оповідання «о 6 мужей храбрых», і зокрема про Якова полочанина, що «наїїхаль на полкь с мечемь и мужествовал отыиде, и хвали его князь» [9,с.44]. Звістку про Якова полочанина лише з натяжкою відносимо до «полоцьких», так як вона є невід'ємною частиною оповідання про Олександра Невського. Білорусько-литовський літописець, відкинувши статтю під 1239 р. про завоювання монголо-татарами Переяслава та Чернігова, свідомо чи несвідомо поєднав літописне оповідання про Олександра Невського також «полоцьким сюжетом».

Надалі до 1309 р. у першому білорусько-литовському зводі звістки про Полоцьк та полочан відсутні. У Новгородському 4-му літописі читається три звістки, пов'язані з Полоцькою землею. Звістки ці, незначні за обсягом, проте дуже важливі за змістом. Вони допомагають з'ясувати проблеми взаємовідносин Полоцька та Литви у другій половині XIII ст., процес переходу Полоцька під вплив Литовської держави та ін. Як відомо, літописець свідомо починає історію ВКЛ саме з великого князя литовського Гедиміна, засновника династії Гедиміновичів. Невипадково перша згадка про Литву в літописі належить до 1342 року [9,с.46]. Білоруський літописець опустив звістки, пов'язані з діяльністю князя Міндовга та боротьбою за владу, що розпочалася після його загибелі у 1263 році. Пропустивши цілу епоху в історії Литовської держави, літописець опустив й інформацію стосовно Полоцьких земель за другу половину XIII ст. Так само у першому білорусько-литовському літописі відсутні звістки про те, яким чином Литовська держава поширила свою територію на південь, на українські землі.

Отже, літописець цілеспрямовано, керуючись певними ідеями та концепціями, пропускав цілі періоди в історії Русі та Литовської держави. А відтак на сторінках літопису не відобразилися і зазначені періоди в історії Полоцького князівства. Проте ті «полоцькі звістки», які виписав укладач загальноруської частини літопису, вирізняються повнотою та певною послідовністю. Ця тенденція спостерігатиметься й надалі.

Як було зазначено вище, з 6818 (1310) р. до 6896 (1388) р. текст першого зводу білорусько-литовських літописів близький до Симеонівського, Никонівського та частково до Воскресенського літописів. У білорусько-литовських літописах за цей період Полоцьк згадується тричі. Загальноруські зводи містять п'ять звісток, що стосуються Полоцька. Більшість «полоцьких звісток» у літописах пов'язана виключно з князем Андрієм Ольгердовичем Полоцьким.

Під кінець 60-х років XIV ст. у поле зору літописця ВКЛ потрапляє старший син великого князя Ольгерда та вітебської княжни Марії Андрій. Літописець ВКЛ згадує про Андрія в зв'язку з бурхливою військовою діяльністю князя Ольгерда. Під 1368 роком літописець повідомляє про похід Андрія Полоцького на терени Смоленського князівства [9,с.48], під 1373 роком згадує його спільний з Кейстутом та Михайлом Тверським похід на Переяславль Рязанський [9,с.49]. За виразом С. Смольки, Андрій був в цей час «правою рукою» Ольгерда [13,с. 107--108;14,с. 139]. Саме тому, літописець не випадково у записах-повідомленнях за зазначені роки завжди згадує Андрія Полоцького поряд з Ольгердом.

З 1379 р. Андрій Ольгердович перебував на території Московського держави. Під 1379 р. перший білорусько-литовський літопис містить запис про похід князя Володимира Андрійовича разом з Андрієм Полоцьким на Литву: «Того ж лііта ходи князь Володимерь Андріїевичь на Литву и ко Стародубу, а с ним Андреи полоцьки» [9,с.49].

З 1383 р. текст білорусько-литовського літопису близький до Софійського 1-го. До 1394 років відомості про Андрія Ольгердовича у першому зводі відсутні. Під 1394 роком літописець повідомляє про його приїзд до Новгорода: «Приездиль в Новъгород князь Андреи полоцькы» [9,с.51]. А під 1398 роком про загибель князя Андрія Ольгердовича та його брата Дмитрія Брянського у битві на Ворсклі [9,с.52]. Слідом за своїм руським джерелом, літописець, перераховуючи «имена избиеных князей литовъскыхь», першим називає князя Андрія.

Літописець, як і його руські джерела, завжди титулує Андрія князем полоцьким. Проте, відомості, пов'язані з його діяльністю у Полоцьку, у загальноруській частині літопису відсутні. Як було зазначено вище, у 1379 р. Андрій Ольгердович не знаходився у Полоцьку, а перебував на теренах Московського князівства. Але, за яких обставин Андрій Полоцький тут опинився, білорусько-литовський літописець не повідомляє. Новгородські та псковські літописи повідомляють, що у 6886 (1378) р. «прибіїже въ Псковъ князь Літовьскии Андріш Олгердовичь, и цішова кресть кь Псковицамъ, и nohxa на Москву из Новагорода кь князю великому Дмитрію, князь же пріа его» [6,с.306;15.с.366]. Воскресенський та Никонівський літописи (крім Симеонівського) під 6889 (1381) р. містять інформацію про облогу Полоцька князем Скиргайлом разом з німецькою силою [16,с.42;17.с.70].

Відомості про облогу Полоцька та протидію полочан князю Скиргайлу містить оригінальна частина першого білорусько-литовського зводу «Літописець великих князів литовських» (далі «Літописець»), Згідно з «Літописцем», напередодні боротьби Кейстута з Ягайло, Андрія Ольгердовича на столі у Полоцьку не було: «князь великии Ягаило даль быль Полтескь брату своєму Скиригаилу, и они его не приняли»[9,с.62]. Тоді на Полоцьк було спрямовано збройне військо на чолі з князем Скиргайло, до якого приєдналися й союзні німці. Місто було взято в тривалу облогу. На результат події вплинули перипетії боротьби між Ягайлом та Кейстутом. Взяття останнім Вільни та арешт Ягайла супроводжувався відкликанням військ з-під Полоцька. Скиргайло змушений був тікати «у Немьци у Лифянты с малыми слугами».

Утім, в «Літописці» інформація про ці події не має самостійного значення і згадується літописцем для того, щоб підкреслити поведінку головних героїв: неправомірні дії Ягайла по відношенню до Кейстута та тривалі спроби останнього переконати у цьому свого сина Вітовта.

За яких же обставин Андрію Ольгердовичу довелося покинути Полоцьк? Наприкінці 70-х pp. його становище у ВКЛ значно погіршилося. Ольгерд, умираючи (1377), заповів престол не старшому синові, а одному з молодших, та ще й від другої дружини. У цей час князь Андрій зробив спробу розширити свою владу у ВКЛ. Проте, заявивши свої права на велике князівство, він не розрахував своїх сил та був осаджений у Полоцьку спільними литовськими та німецькими силами.

«Літописець» також містить інформацію про збройний напад князя Андрія Полоцького на Литовську землю «с немьци лифлянтии со всею латыголою», в той час, коли Владислав Ягайло ще перебував у Кракові. Це був вже другий виступ полоцького князя проти центрального правління. Його союзником став смоленський князь Святослав. Втім, цілі у них були різні. Літописець повідомив: «Той же зимы князь Свецьслав смоленскьш совет сотвори со князем Андріїмь полоцькьімь: он в Литву, а князь Светислав ко Орши» [9,с.64]. Вдаючись до біблійних паралелей в розповіді про страшні наслідки цих виступів, літописець ніби «забуває» про Андрія Полоцького та повністю переключається на Святослава, якого і вважає врешті-решт винним у всіх цих гріхах. Характерним є завершення опису подій: «граду же Орши ничего не вспішіа и пакы возовратися восвояси» [9,с.64]. Цю невідповідність (виступ спільний, а винний один) помітить та виправить укладач другого білорусько-литовського зводу: «Таковых мук ни Анътиох сирскии а ни Ульян законопреступъник, и тые поганъцы таковых мук над хрестияны не чинили, а городом не могли ничого учинити и вернулися опят у свою землю» [9,с. 157].

Далі «Літописець» розповідає про похід Святослава на Мстиславль та його боротьбу з литовськими князями і вже не згадує про князя Андрія Полоцького. Згодом поряд з Полоцьком в літописі знову згадується Скиргайло: «Тогда бо Скиригаилу отехавши к Полоцьку...» [9,с.64].

Смоленському війську на чолі з князем Святославом вдалося повернути Мстиславль, захоплений литовцями. Проте успіх був нетривалим. Скиргайло з великим загоном литовських військ розбив смоленців у битві на р. Вехрі. Князь Святослав загинув, а його діти Юрій та Гліб, опинилися у полоні. Зрештою, Юрія незабаром було посаджено на столі у Смоленську. Він, згідно зі своєю грамотою від 16 вересня 1386 p., зобов'язався «со Ондреем и с полочаны миру не держати, а ни слатися» [18,с.72].

Після Смоленська наступила черга Полоцька. 25 квітня 1387 р. можна формально датувати завершення князювання Андрія Ольгердовича у Полоцьку. У жалуваній грамоті Ягайла від 25 квітня 1387 р. князю Скиргайлу зазначається, що Скиргайлу передано його «место» Полоцьк, ймовірно, в зв'язку з його перебуванням у місті у 13801381 pp.

Отже, збройна боротьба цього старшого Ольгердового сина не відобразилася в повній мірі на сторінках білорусько-литовських літописів. Згадку про його виступ у 1386 р. дослідники розглядають як першу хвилю опозиції політичному аспектові Кревської унії. Отже, виходить, цілі Андрія Полоцького та Вітовта збігалися. Ймовірно, цим пояснюється своєрідне замовчування-виправдання літописцем наслідків його дій. Образ Андрія Ольгердовича, створений літописцем, є цілком нейтральним. Можливо, літописець навіть співчував йому, так як прослідкував його життєвий шлях до кінця.

Руські літописи, в яких відбилося спільне з першим білорусько-литовським зводом джерело, знають іншого князя Андрія. Андрія учасника Куликовської битви («сій же князи [Андрій та Дмитро Ольгердовичи. -Al. Ф.] помощи о Бозії сьтвориша много великому князю Дмитрию Ивановичю») [17,с.55]. Андрія, син якого загинув у боротьбі з ворогом великого князя Дмитра Івановича Олегом Рязанським: «убиша же тогда и крішкаго воєводу великого князя Дмитреа Ивановича князя Михаила Андріїевича Полотцкаго, внука Олгердова, правнука Гедиманова» [18,с.86]. Андрія, несправедливо позбавленого полоцького, а також великокнязівського столу. Про це, зокрема, свідчить титулатура, яку йому присвоюють руські літописи, описуючи події 1377 1378 рр. «князь Літовьскии Андріш Олгердовичь» [5,с.366;6,с.307]. У цей самий час літописці приписують «литовському» князю і титул «великого» князя полоцького [19,с.107]. Білорусько-литовські літописи іменують його просто «Андреи Ольгирьдович полоцькы» [9,с.51].

Наступна звістка у першому білорусько-литовському зводі, що має відношення до Полоцька, зустрічається під 1416 р. Під цим роком літописець розмістив повідомлення про висвячення митрополитом «Київським і всієї Русі» болгарина Григорія Цамблака собором білорусько-українських владик: «По божию попущению князь великьш Витовт умысливъппо ему по своєму хотішию, собрав епископы ру скыя, иже в области его живущии: Федосии полоцкыи, гріїчин, Исакыи чрьниговьскыи, Деонисеи луцкыи, Харитон володимерьскыи, Еуфимеи туровьскыи, и тііми епископы постави Киеву митрополита Григория Цамвлака месяца ноября 15 день» [9,с.51].

Серед єпископів руських полоцький епископ згадується першим не випадково. Це відповідало статусу полоцької єпархії у BKJL Полоцька православна єпархія в XIII поч. XIV ст. була головною православною єпархією у BKJI та охоплювала територію північної і центральної Білорусі, а саме Новогрудок, Мінськ, Слуцьк, Оршу, та деякі сусідні землі, зокрема Тверського князівства [20,с.451]. Проте її роль зменшилася з утворенням митрополичої кафедри у Новогрудку (у 1316 p.).

Остання згадка про Полоцькі землі в запозиченій частині першого літопису міститься під 6933 (1421) р. і пов'язана з діяльністю митрополита Фотія (1408 -1431): «И оттоле поехалъ [митрополит-М.Ф.] ко Борисову и ко Друцку и к Тетерину» [9,с.56]. Звістку під 6933 р. та ряд інших, як О. Шахматов, так і В. Чемерицький відносять до так званого митрополичого зводу [1 ,с.70-71 ;7,с.842-845]. Вся увага літописця у даних статтях спрямована на митрополита Фотія: відзначаються не лише від'їзди митрополита з Москви, але і його дії під час цих поїздок. Смерть (чи залишення кафедри) [21 ;22] Григорія І Цамблака у 1419 (1420?) р. та переорієнтація великого князя Вітовта на союз із Москвою вичерпали конфлікт між великим князем литовським та митрополитом Фотієм [23]. Вітовт більше не домагався поділу митрополії, а Фотій, зі свого боку, посилив увагу до західних єпархій, зокрема, до Полоцької, та відвідав BKJI У 1420 1421 рр. (а також у 1423 та 1430 pp., напередодні невдалої коронації Вітовта).

Отже, аналіз загальноруської частини першого білорусько-литовського зводу засвідчив, що ті «полоцькі звістки», які виписав літописець зі своїх руських джерел, вирізняються певною послідовністю і відносною повнотою. У вибірці із руських джерел літописця BKJI («Избрании ліітописания изложено въкратце») зникає той разючий контраст між звістками про Полоцьк та звістками, пов'язаними із іншими містами.

Образ Полоцька, що постає на сторінках першого білорусько-литовського зводу, суттєво відрізняється від образу Полоцька, створеного давньоруськими книжниками («чужий», «ворожий», «невідомий»), Полоцька земля у свідомості літописця BKJI втрачає свій «таємничий статус» та стає «своєю», однією з руських земель ЛитовськоРуської держави.

Все це було наслідком зміни зовнішніх та внутрішніх політичних реалій: від середини XIII ст. Полоцька земля потрапляє до сфери впливів Литовської держави, а наприкінці XIV ст. стає її складовою частиною. Замість відособленого управління замкнутої династії полоцьких князів Рогволодовичів («квазі-Рюриковичів») [3], відбувається утвердження влади однієї литовської династії Гедиміновичів, що перетворює Полоччину із «чужої» землі на «свою» землю.

Проведене нами дослідження розкриває інформаційний потенціал білорусько-литовських літописів ж джерел з історії Полоччини, і є початком ґрунтовного дослідження усього комплексу писемних джерел з історії Полоцької землі у складі ВКЛ.

білоруський литовський літопис полоцьк

Список використаних джерел

1. Чамярьіцкі В. А. Беларускія летапісьі як помнікі літаратурьі. Узнікненне і літаратурная гісторьія перших зводау / В.А. Чамярьіцкі. Мн.: Навука і тзхніка (АН БССР. Ін-т літаратурьі імя Я. Купалы), 1969. 192 с.

2. Szaraniewicz I. O Iatopisach і kronikach ruskich XV і XVI wieku, a zwlascza о Latopisie welikoho kniaztwa Iitowskoho і zomojtskoho /1. Szaraniewicz. Rozprawy і sprawozdania z posiedzen Wydzialu historyczno-filozoficznego Akademii Umiej^tnosci. Т. XV. Krakow, 1882. S. 351-423.

3. Рукавишников А.В. Почему полоцкие князья были сосланы в Византию: свидетельства источников / А.В. Рукавишников // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2003. -№ 2(12). С. 99-111.

4. Полное собрание руських летописей (далі ПСРЛ). Т. 2: Летопись по Ипатскому списку / Издание Археографической комиссии [Ред. С. Н. Палаузов]. СПб.: Печатня В. Головина, 1871.-616 с.

5. Новгородская летопись по Синодальному харатейному списку / Издание Археографической комиссии. СПб.: Типография Императорской Академии Наук. X, XLIII, 490, LXX с.

6. ПСРЛ. Т. 4. Ч. 1: Новгородская четвертая летопись. М.: Языки русской культуры, 2000. 728 с., разд. паг. (XXXVIII, 690 с.).

7. Шахматов А.А. Разыскания о русских летописях / А.А. Шахматов. М.: Академический Проект, Жуковский: Кучково поле, 2001. 880 с.

8. Заяц Ю.А. История белорусских земель X первой половины XIII в. В отображении летописей и хроник Великого княжества Литовского / Ю.А. Заяц // Гістарьічна-археалагічньї зборнік. № 12. Мн., 1997. С. 85-91.

9. ПСРЛ. Т. 35: Летописи белорусско-литовские. М.: Наука, 1980. 305 с.

10. Чемерицкий В. А. Работа автора первого белорусско-литовского свода над русскими источниками / В.А. Чемерицкий // Летописи и хроники. 1980. М.: Наука, 1981. С. 182-189.

11. ПСРЛ. Т. 5: Софийская первая летопись. Вып. 1. Изд. 2. / Изд. Госсударственною Археографическою комиссиею Российской Академии Наук. Л.: Госуд. Учебно практическая школа-типография шимени тов. Алексеева, 1925. 240 с.

12. Лурье Я.С. Общерусские летописи XIV -XV вв. / Я.С. Лурье. Л.: Наука Ленинградское отделение, 1976. 282 с.

13. Smolka S. Kiejstut і Jagiello/ S. Smolka//PamietaikAkademiiUmiejetnosci w Krakowie, Wyd.: 48. filologiczny і historyczno-filozoficzny. T.VII. 1889. Krakow: nakl. AU, 1889. [2], 261 s.

14. Греков И. Б. Очерки истории международных отношений Восточной Европы XIV -XVI

в. / И.Б. Греков. М.: Изд-во восточной литературы, 1963. 374 с.

15. Новгородская первая летопись старщего и младшего изводов / Под ред. А.Н. Насонова. М.-Л.: Издательство АН СССР, 1950. 580 с.

16. ПСРЛ. Т. 8. VII: Продолжение летописи по Воскресенскому списку / Издание Археографической комиссии. СПб.: Типография Э. Праца, 1859. VIII, 301 с.

17. ПСРЛ. Т. 11. VIII: Летописный зборник, именуемый Патриаршею или Никоновскою летописью (продолжение) списку / Издание Археографической комиссии. СПб.: Типография И. П. Схороходова, 1897. -VII, 254 с.

18. Смоленские грамоты XIII XIV веков. / Подготовили к печати TA. Сумникова и В.В. Лопатин. Под. ред. чл.-кор. АН СССР Р. И. Аванесова. М.: Издательство АН СССР, 1963. 311с.

19. Псковские летописи. Вып. 1-2. / Под ред. А.Н. Насонова. М.-Л.: АН СССР, 1941-1955. Вып.2. М., 1955.-364 с.

20. Шзйкін Г.Н. Полацкая праваслауная архіепархія/ Г.Н. Шзйкін // ВКЛ: Энцыклапедыя. У З т. Т. 2: Кадзцкі корпус Яцкевіч і Рэдкал.: Г.П. Пашкоу (гал. рэд.) і інш.; Маст. 3.3. Герасімовіч. 2-е выд. Мн.: БЭлЭн, 2007. С. 451.

21. Яцимирский А.И. Григорий Цамблак. Очерк его жизни, административной и книжной деятельности / А. И. Яцимирский. СПб.: Изд-во Имп. Академии Наук, 1904. 501 с.

22. Дончева-Панайотова Н. Григорий Цамблак и българские литературни традиции в Източна Европа XV XVII в. / Н. Дончева-Панайотова. Велико Търново: Веста, 2004. 575 с.

23. Лурье Я.С. Общерусские летописи XIV-XV вв. / Я. С. Лурье. Л.: Наука Ленинградское отделение, 1976. 282 с.

Размещено на Allbest.ru