Польсько-українське примирення у політичній думці Володзімєжа Бончковького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Польсько-українське примирення

у політичній думці Володзімєжа Бончковького

Геник М.А.

Важливим фактором трансформації міжнародних відносин у Європі та виникнення нових геополітичних реалій стали процеси міжнаціонального примирення. Для регіону Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) найбільше значення мало польсько-українське примирення. Довголітнім ідеологом польсько-українського примирення виступав визначний польський політик і політолог Влодзімєж Бончковський (1905-2000).

Дослідження політичної думки В. Бончковського обмежуються лише кількома статтями Я.Клочковськош, П.Коваля [22], Я.Цісека [19;30], В.Комара [35] і т.д. За останні роки опубліковано також частину кореспонденції та спомини Є.Гєдройця про В.Бончковського [20,s.89;21;30,p.798], Перевидано також деякі його статті [9,s.l41-146;10;34,c. 119-148]. Метою даної статті є прослідкувати еволюцію політичної думки В.Бончковського стосовно проблеми польсько-українського примирення. Джерельну базу дослідження склали неопубліковані матеріали архіву Літературного Інституту в Парижі, Відділу рукописів Польської бібліотеки у Парижі, Архіву польського підпільного руху у Лондоні, Архіву Закладу історії людового руху у Варшаві, публікації В.Бончковського та критика на них інших авторів.

В.Бончковський народився 1905 р. у сім'ї польського засланця на одній із залізничних станцій поблизу озера Байкал. Освіту здобував у гімназії Чити та у Манджурії. У 1925 р. сім'я репатріювалася до Польщі, де він продовжив навчання в Варшавському університеті. Активно займався громадсько-політичною діяльністю. У 1928 р. В.Бончковський очолив Орієнталістичне коло молодих та Товариство ім. П. Скарги, співпрацював у Інституті національних справ та у Східному інституті у Варшаві [17, 1]. Активно займався публіцистичною діяльністю, редагував тижневик «Biuletyn Polsko-Ukrainski» (1932-1938), «Problemy Europy Wschodniej» (1939), «Wschod-Orient» (1930) та «The Eastern Quarterlly»(1948-1952). Найважливіші свої статті опублікував на сторінках «Biuletynu». Пізніше редактор паризької «Kultury» Є. Ґєдройць, оцінюючи значення діяльності В. Бончковського та його журналу, стверджував.що вони відіграли унікальну роль у розвитку польсько-українських стосунків [28,р.341-342;29,р.516-517;38,с.36-37;39,с. 1,2,8].

Наприкінці 1930-хроківВ. Бончковський виділив кілька основоположних тенденцій тогочасного світу: націократія, розпад багатонаціональних імперій, перехід до національних держав, криза марксизму і соціалізму, падіння авторитету Ліги Націй та зміщення важливих міжнародних центрів прийняття рішень з Європи на Схід. В. Бончковський вбачав загрозу регіонові ЦСЄ з боку СРСР та Німеччини. Методом гарантування безпеки вважав створення великого протимосковського фронту поневолених народів, який може повернути геополітичну рівновагу та створити тил для боротьби з відродженим мілітаризмом Німеччини. Цю проблему він сформулював як альтернативу: Грюнвальд чи попадання у «протекторат» від Сходу або Заходу [18,к. 1,5,6].

Зокрема, у 1937-1938 рр. «ВiuletynPolsko-Ukrainski» провів анкетування із запитаннями про напрямок розвитку польсько-українських відносин. У своїй відповіді В.Бончковський прийшов до висновку, що над польськими південно-східними окраїнами зависла тінь нового Хмельницького. Вихід він вбачав у підтримці Польщею концепції української державності на Наддніпрянщині, задоволенні культурних і економічних прав української меншини у Польщі, заснуванні українського університету у Львові, ліквідації утраквістичного шкільництва та запровадженні системи національних курій [8,s.l33,135], В.Бончковський вважався одним з основних ідеологів прометеїзму. Нормалізація польсько-українських відносин всередині Другої Речіпосполитої та підтримка незалежних держав на розвалинах СРСР розглядалися як засіб для визволення Польщі «з тісноти німецько-російського коридору» [ll.s. 18].

В.Бончковський стверджував, що польська політика на сході має вплив на позицію держави на заході. Як приклад В.Бончковський порівнював Польщу періоду Грюнвальду і Пилявців. В основі перемоги під Грюнвальдом було об'єднання народів, які були східними сусідами поляків, з метою протистояння німецькій агресії. І навпаки, поразка під Пилявцями була результатом помилок польської східної політики [11,s.9]. На думку В.Бончковського, Польщі необхідний націоналізм італійського зразка, тобто поєднаний із активною зовнішньою політикою. Натомість польські націоналісти репрезентували націоналізм турецького типу, прагнучи не відбудовувати імперію, а замкнутися у своїх кордонах. В.Бончковський стверджував, що Польща повинна боротися не з українцями і білорусами, а з Росією і Німеччиною. Одним із основоположних каменів польської великодержавності є незалежність України, яка відкриває шлях до визволення інших народів СРСР [7,s.18,189].

Критичний аналіз польської політики періоду Першої Речіпосполитої привів його до висновку, що основні помилки Варшавою було зроблено на сході. Польща не зуміла проводити розумної політики стосовно України і дала можливість Росії приєднати Україну до себе, різко порушивши баланс сил у міжнародних відносинах на сході Європи. Виходом із ситуації В. Бончковський пропонував проведення політики divide без impera, тобто Польща повинна підтримувати розкол СРСР на національні держави і не прагнути керувати на територіях, які відійдуть від Москви у результаті дезінтеграції [92]. У польських інтересах є підтримка українського сепаратизму та формування з етнографічної маси українського народу. «На запитання, чи український народ існує, відповідаємо: якщо б не існував народ, а тільки українська етнографічна маса, слід їй допомогти у досягненні національної свідомості. (...) Для того, щоб на сході не мати справу із 90 мільйонами великорусів плюс 40 мільйонів малорусів»[16,5.97]. В. Бончковський у 1930-х роках доводив, що польська сторона повинна відійти від підтримки русофільства у середовищі українського суспільства та однозначно підтримати українізм. «Українізм є ворожим і Польщі, і Москві. Руськість ворожа Польщі, але дружня Москві».

На переконання В.Бончковського, постання України, поєднане з визволенням Кавказу та інших народів це створення на сході системи державних організмів, які взаємно нейтралізують себе і цим розв'язують для Польщі проблему безпеки її східного кордону. Слід зазначити, що ця концепція передбачала виникнення української держави тільки на Наддніпрянщині, однак, на думку В.Бончковського, українська сторона повинна підтримати її. «Українська сторона (...) повинна нас і наш державний інтерес зрозуміти та допомогти його успіхові. He у наших, але у її власних інтересах» [16,s. 104, 112]. Ідеї В. Бончковського про кардинальну зміну польської політики часто не сприймалися і критикувалися у польському суспільстві [33,s.23].

У вересні 1939 р. після нападу Німеччини і СРСР на Польщу В.Бончковський опинився у Бухаресті, де продовжував займатися проблемою польсько-українського порозуміння та намагався з цією метою встановити контакти з українськими організаціями Буковини [5,к.31]. Зокрема, у меморіалі 1940 р. В.Бончковський доводив, що СРСР буде прагнути до утвердження у Польщі стану речей, вигідного для себе, і нівелюючого суверенність Польщі. Для протидії пропонував створення знаряддя впливу на російські справи, яким вважав підтримку сепаратистських рухів, зокрема українського [2,к. 1-9]. В іншому меморіалі В. Бончковський стверджував, що німецькі плани не зупиняться на поділі Польщі і спрямовані на Київ і Баку, тому українське питання набирало особливої ваги. Для впливу Польщі на ці справи В.Бончковський рекомендував актуалізацію українського питання у польських радіопередачах з Парижа і Лондона, ведення частини з них українською мовою та розповсюдження відповідних листівок на території Галичини і Волині. Польське політичне керівництво повинне видати спеціальну заяву, в якій підкреслити спільність доль обох народів в історії і в сучасності, засудити попередню польську політику щодо національних меншин та пообіцяти серйозне розв'язання українського питання [4,k.59-67;3,k.80-81].

Після завершення Другої світової війни гарантування безпеки народів ЦСЄ В.Бончковський вбачав у створенні федерації країн Міжмор'я, тобто розміщених між Адріатичним, Балтійським і Чорним морем. Зразком для цього пропонував ягеллонську Польщу, яка вміло використовуючи допомогу таунійні зв'язки з сусідніми народами, зуміла протистояти російській політиці «прорубування вікна в Європу» та німецькому «Drang nach Osten». Поразку федераційноїідеїу 1920 р. вбачаву національному егоїзмі [15,s.l4,31-32],

В. Бончковський одним із перших звернув увагу на зростання важливості ісламського фактора у міжнародній політиці. З огляду на це 12 березня 1946 р. у Лондоні було засновано Інститут Близького і Середнього Сходу «Reduta», В. Бончковський ввійшов до його керівництва. Завданням цієї установи мала стати актуалізація проблеми Міжмор'я та українського питання у середовищі народів ісламського Сходу [l.s.1-2].

Результати Другої світової війни та запровадження тоталітарних комуністичних режимів у країнах ЦСЄ зміцнили переконання про те, що основна загроза незалежності народів регіону походить з боку СРСР. Основними рисами радянської системи він вважав поєднання російського імперіалізму, комуністичної ідеї, тоталітаризму, русифікації, використання церкви як інструменту держави та застосування макіавеллізму у зовнішній політиці [14,р.104,146,189]. Згідно із спостереженнями В. Бончковського, російська культура є європейською за формою і азіатською за своєю суттю. Вона формувалася органічним та механічним способом, тому В.Бончковський порівнював Росію до перегрітого котла, готового вибухнути кожної хвилини, але стримуваного міцними обручами російської державності [12,s.IX]. Внаслідок цього для російської культури притаманні полярно протилежні явища «прагнення російської душі до необмеженої свободи і необмежена неволя людини (...) поєднання націоналізму з інтернаціоналізмом, співпраця найбільш безбожної в історії людства держави з церковною організацією, об'єднання зміцнілої після перемоги над Німеччиною віри у основи марксизму-ленінізму з щораз сміливішою відбудовою російської традиції» [12,s.X], Фундаментом російського загарбництва вважав екстенсивний характер господарства, яке вимагало постійного доповнення своїх недостатків і втрат.

Глибокому аналізу В.Бончковський піддав національну політику СРСР. Вона полягала у формальному проголошуванні принципів самовизначення і федералізму при фактичному прагненні до гомогенізації багатонаціональної імперії та формування однотипного за культурою, мовою і державними ідеалами російського (чи радянського) народу [12,s. 163 Д90]. «Ленінська національна політика толерує тільки селянські і фольклористичні прояви культури народів, знищуючи натомість форми буржуазної культури, репрезентованої інтелігенцією і національною традицією. В польській культурі перекреслює елементи «шляхетської» культури, висуваючи на перший план елементи «селянської» культури. На Україні відкидає національні традиційні елементи культури київсько-міської і мазепинсько-незалежницької, натомість посилено пропагує гайдамацько-степові елементи» [12,s.238].

Структуру радянської імперії В. Бончковський запропонував у вигляді З концентричних сфер: історичне ядро, території, які повністю проковтнуті і зрусифіковані, та пізніші територіальні здобутки. Лише час і простір впливають на ступінь поглинання окремих територій російською державністю і культурою. Україна і Польща, згідно з цією структуризацією, знаходилися відповідно у 2 і 3 сферах, тобто Україна перебувала на стадії посиленої русифікації, після чого такі ж процеси, тобто приєднання і русифікація, очікували на Польщу. Обидві країни В.Бончковський вважав ключовими у своїх сферах. Важливість України полягала, насамперед, у запасах сировини та відсотку в загальносоюзному виробництві продукції. Польща для СРСР займає ключове значення на перехресті шляхів сполучення на західних кордонах, оскільки є найбільшою компактною національною групою та найважчим для опанування простором [12,s.245-246;32,s.2], В.Бончковський підводив до висновку, що польсько-українське примирення та втрата для СРСР України і Польщі будуть означати ліквідацію радянської імперії.

Праця В.Бончковського «Росія вчора і сьогодні» була перекладена англійською, арабською і турецькою мовами, зустріла визнання серед совєтологів Заходу як одна з кращих аналітичних книг про СРСР та використовувалася як підручнику вашингтонському National War College. У 1955 р. його як визначного спеціаліста з совєтології запросили до СІЛА, де він отримав роботу у Бібліотеці Конгресу.

У 1952-1953 роках Є.Гєдройць, редактор паризької «Kultury», яка з кінця 1940-х років перебрала на себе функції осередку польсько-українського примирення, планував скликати з'їзд польських і українських політичних емігрантів для обговорення питання порозуміння та взаємозближення. Зважаючи на заслуги В. Бончковського у справі нормалізації двосторонніх відносин, його кандидатура висувалася на керівника такого форуму, до реалізації якого однак не дійшло [21.S. 118;23]. У кореспонденції з Є.Гєдройцем В.Бончковський висловлював побажання, щоб з'їзд випередила польсько-українська дискусія у пресі, а сам форум мав носити підсумовуючий характер. В.Бончковський планував виступити на з'їзді двічі про доробок польського українофільства та про цивілізаційний фон польсько-українських відносин [24].

Власне ці задуми йому вдалося реалізувати, опублікувавши на сторінках «Kultury» статтю «Українська справа». Застосування цивілізаційної методології А.Дж.Тойнбі дало підстави В.Бончковському вбачати основу польсько-українського конфлікту у цивілізаційних відмінностях. Вважаючи релігію душею цивілізації, він стверджував, що Україна прийняла християнство візантійського зразка, яке перебувало на стадії занепаду, тоді як до Польщі християнство прийшло у формі більш динамічного католицизму. Ці відмінності вплинули на двосторонні відносини протягом наступних століть. Оскільки Захід рухався до України за посередництвом Польщі, Україна старалася його відкинути. Якщо б Захід проникав в Україну у вигляді міжнародного католицизму, Україна стала б типово західною католицькою державою. Приклади цього він знаходив у Могилянській Академії та в цінностях індивідуалізму, які були знищені у період російського панування [25;37,с.4].

Аналізуючи період Другої Речіпосполитої, В.Бончковський висував версію про радянську інспірацію польсько-української конфронтації. Зокрема, вбивство Т.Голувка та Б.Пєрацького він приписував боївкам ОУН, що перебували під впливом радянських агентів. На думку В.Бончковського, завданням СРСР було обмежити акції ОУН польськими кордонами та не дозволити їм поширитися на Велику Україну. Це завдання не було б досягнуто, якби не короткозора політика польської адміністрації, пацифікація та застосування принципу колективної відповідальності, що настроїло українців проти польської державності [25;37,с.4].

Польсько-українське порозуміння В. Бончковський пропонував шукати згідно з цивілізаційною методологією. «У взаєминах між нашими народами вдаряються дві протилежні течії: раніша занепадаюча східньохристиянська цивілізація, що впливала деградуючо на долю України, а також дуже великою мірою і Польщі, і пізніше Заходу, що просякав до України і був підставою цивілізації у Польщі. В обох цих цивілізаційних площинах відбувалася й відбувається польсько-українська боротьба, але щирі й глибокі умови порозуміння лежать у площині спільної нам західної цивілізації» [25;37,с.4].

В. Бончковський вказував на постійну загрозу народам ЦентральноСхідної Європи з боку Росії. Цю загрозу він демонстрував на прикладі народів, поневолених Росією і включених до складу СРСР, зокрема Україною. Метою російської політики було нівелювання всіх національних і регіональних особливостей та повна інкорпорація приєднаних територій. Методами цієї політики було надання переваг росіянам, колонізація, депортація непокірних народів, всеосяжний контроль комуністичної партії та зосередження всіх осередків прийняття рішень у Москві [6,р.5;27,р.18].

Після Другої світової війни В. Бончковський вбачав можливість гарантування безпеки ЦСЄ шляхом федералістської перебудови регіону на зразок планів Ю.Пілсудського. До складу федерації він планував включити Польщу, Литву, Україну, Білорусію, Румунію, Прибалтику, Фінляндію, Чехословаччину, Угорщину і Болгарію [13.S.64--84]. Оцінюючи внесок В. Бончковського у справу польсько-українського порозуміння, Любомир О. Ортинський писав, що його «концепція польсько-українського зближення, що випливає з глибокого зрозуміння геополітичної ситуації наших народів і спирається на базі суверенності обох народів є цінним збагаченням польської політичної думки (...)» [26;36].

Концепція польсько-українського примирення, яку пропагував

В.Бончковський, поступово знайшла своїх прихильників у середовищі польської еміграції та пізніше у суспільстві незалежної Польщі. Опосередкованим визнанням заслуг редагованого ним «Biuletynu Polsko-Ukrainskiego» у справу польсько-українського зближення стало аналогічне найменування у 1980-х роках одного з основних журналів польської опозиції, який пропагував ці ж ідеї «Dialogi. Biuletyn Polsko-Ukrainski». Політичні теорії і концепції В. Бончковського стали методологічною базою досліджень інших польських та американських політологів, совєтологів і геополітиків, зокрема З.К.Бжезінського, Ю.Мєрошевського та інших. Розроблені і запропоновані

В.Бончковським концепції польсько-української співпраці лягли в основу сучасних доктрин зовнішньої політики Варшави і Києва.

Список використаних джерел

1. Archives of Polish Underground Movement Study Trust in London Tadeusz Walenty Pelczynski Sygn. 13/61.Npgn Spis czlonkow Instytutu BI. і Sr. Wschodu «Reduta».-S. 1-2.

2. Arehiwum Zakladu Historii Ruchu Ludowego (AZHRL).Arehiwum Stanislawa Kota (ASK).Sygn. 98,K. 1-9. [Bqczkowski W.] Zagadnienie narodowosciowe ZSSR jako czynnik polskiej (oraz sojusznikow) polityki wobec SowietowBukareszt, b.d.

3. AZHRL.-ASK.Sygn. 187.K. 80-8І, 113-120. Budzet F.S. Tajne.

4. AZHRL.-ASK.Sygn. 396.K. 59-67. Bqezkowski W. Sprawy ukrainskie.

5. AZHRL.-ASK Sygn. 406.K. 31-Nalmybida Sergiusz. Kapitan obserwator 3 pulku lotn. Odpis.

6. Bqezkowski W. Aspekty demograficzne sowieckiej polityki kolonialnej // Kurier Polski / Correo Polaeo (BuenosAires).8.01.1959.S. 5.

7. Bqezkowski W. Grunwald czy Pilawce? Warszawa, 1938.208 s.

8. Bqezkowski W. Karta z historii stosunkow polsko-ukrainskich // Niepodleglosc.Nowy York; Londyn.1991.Т. XXIV,S. 133-148.

9. Bqezkowski W. Niejestesmy ukrainofilami //Niejestesmy ukrainofilami. Antologia tekstow / Pod red. P.Kowala, J.Oldakowskiego, M.Zuchniak Wroclaw: Kolegium Europy Wschodniej, 2002.S. 141-146.

10. BqczkowskiW. O wschodnichproblemachPolski. Wyborpism-Krakow: Osrodek mysli politycznej, 2000.225 s.

11. Bqezkowski W. Prometeizm Polski. Wyjqtek z ksiqzki «Problem polsko-ukrainski w Ziemi Czerwienskiej», wydanej nakladem «Polityka» w Warszawie.B.m.: Zaklady graficzne «Biblioteka Polska» w Bydgoszczy, b.d 18 s.

12. BqezkowskiW.Rosjawczoraj idzis. Studiumliistoryczno-poIityczne-Jerozolima: Gesher Press, 1946.-246 s.

13. Bqezkowski W. Sprawa ukrainska // Kultura Paryz, 1952.№ 7-8.S. 64-84.

14. Bqezkowski W. Towards an Understanding of Russia. A Study in Policy and Strategy.Jerusalem: Hamadpis Liphshitz Press, 1947.216 p.

15. Bqczkowski W. Uzrodelpolskiej idei federacyjnej.Jerozolima: WydzialKultury і Prasy Dtwa JednostekWojska na Sr. Wseh., 1945.32 s.

16. Bqezkowski W. Wobliczu wydarzenWarszawa, 1939.112 s.

17. Bibliotheque Polonaise de Paris (BPP).Salle de chercheursPapiery Wladyslawa Pelea oraz Heleny z SzantyrowPeleowej.Sygn. tymcz.I.-Npgn Curriculum vitae.S.I.

18. BPP-Salledechercheurs-Sygn. 1200.-Bqczkowski W. [Beznazwy].-K. 1,5,6.

19. Cisek J. [Wlodzimierz Bqczkowski] //Eurazja1997.-№ I.-S. 90-91, 111.

20. Giedroyc J. Wlodzimierz Bqczkowski // Eurazja 1997 № I.S. 89.

21. Jerzy Giedroyc Emigracja ukrainska. Listy 1950-1982.Warszawa: Czytelnik, 2004.-830 s.

22. Kloczkowski J., Kowal P. O Wlodzimierzu Bqczkowskim // Bqczkowski W. O wschodnich problemach Polski Krakow, 2000.S. 7-28.

23. Les archives de ITnstitut Litteraire a Paris (AILP).Bogdan Osadczuk.List J. Giedroycia do B. Osadczuka, Maissons-Laffitte, 17 XI 1952.

24. AILP-Le correspondence Ukrainieime -List W. Bqczkowskiego do J. Giedroycia, Beirut, 23 II 1952.

25. AILPLes coupures de presse (CP).1952.Vol.2.

26. AILP-CP1958.-Vol.2.

27. AILPCP1959.Vol. I.P.18.

28. AILP-CP1995.-Vol.2.-P. 341-342.

29. AILP-CP1995.-Vol.3.-P. 516-517

30. AILP-CP1997.-Vol.3.-P. 799-801.

31. Sosnowska D. Ignorantia maxima Polononini in rebus itcrainicis. Publicystyka Iwana Rudnyckiego (Kedryna) w «Biuletynie Polsko-Ukrainskim» // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze.-№ 8-9.-Warszawa, 1999.S. 275-287.

32. StarzewskiS. «Rosjawczoraj idzis»//OrzelBialy.-Londyn-№ 13.-31.03.1946.- S. 2.

33. Wojciechowski Z. Mi^dzy Niemeami a Rosjq. Z powodu ksiqzek Adolfa Boehenskiego «Mi^dzy Niemeami a Rosjq» і W. Bqczkowskiego «Grimwaldezy Pilawce?».Poznan, 1938.-23 s.

34. Бончковський В. Українська справа // Простір свободи,K.: Критика, 2005,- С. 119-148.

35. Комар В. Роль В.Бончковського в нормалізації польсько-українських відносин у Галичині 1935 р. // Проблеми слов'янознавства,2009 Вип. 58 С. 90-97.

36. Ортинський JI.О. Поляки боронять пам'ять Гол. От. С. Петлюри // Свобода Джерсі-Сіті-29.05.1958.

37. ПК. В. Бончковський про українську справу // Українські Вісті,№ 56 (623).10.08.1952.-С.4.

Размещено на Allbest.ru