Польські таємні організації Правобережної України 20-х років XIX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Польські таємні організації Правобережної України 20-х років XIX ст.

Павлюк В.В.

На початку другого десятиліття XIX ст. під впливом різних причин пробуджується свідомість польської і сполонізованої шляхти Правобережної України. Це знайшло своє відображення у створенні невеликих об'єднань шляхти масонських лож, а згодом і політичної організації Польського патріотичного товариства. Сильні національні почуття, економічні і родинні зв'язки зі своєю батьківщиною, боротьба за збереження привілеїв спонукали магнатів, а також середню і дрібну шляхту, приєднатися до національного руху. Невдоволення самодержавною системою наростало, але ззовні воно не могло проявитись, не було можливості вільного обміну думками, поглядами, а тим більше відкритого обговорення політичних і соціальних проблем. Цей стан змушував організовувати таємні товариства, в яких можна було б дискутувати й шукати, принаймні на теоретичному рівні, виходу із застарілого самодержавного політичного режиму.

Тема польського конспіративного руху стала окремим об'єктом досліджень українських істориків А. Куликовської [6], Н. Громакової [4], М. Хададової [12; 13]. Б. Гавеля [3], О. Крижановської [5] та ін. Але піднята нами наукова проблема вивчалась попередниками головним чином у загальноісторичному контексті, без врахування політичних, національних та соціальних особливостей даного історичного явища. Тому метою пропонованої наукової розвідки є аналіз діяльності польських конспіративних організацій Правобережної України, визначення їх ролі у досягненні кінцевої мети патріотичного руху відродженні польської держави.

Початки антисамодержавної підпільної діяльності, поява перших нелегальних організацій в Україні після 1815р. розвивались за зразком Польського Королівства і Литви. Ця схожість проявлялась у вигляді ідентичних структур і організаційних форм, головних завдань боротьби, т. т. прагнення до об'єднання всіх підросійських земель з Польським Королівством з гарантією збереження Конституції. Повна незалежність не розглядалась. Синдром поразки з наполеонівських часів був ще дуже сильним. Фактичним гаслом, яким керувались члени таємних організацій, в тому числі і Правобережжя України, було: "Вітчизна і народ".

На Правобережжі незадоволення виявилося в організації масонських лож, які з'явилися в середині XVIII ст. Масонство було зерном з якого виростали організації з виразними політичними завданнями. Саме масонські ложі на Правобережній Україні стали підґрунтям конспіративного руху. Всю свою діяльність вони спрямовували на досягнення вищої мети відродження польської державності [16,с.18]. Польська патріотична діяльність на українських землях, на думку С. Єфремова, була навіть інтенсивнішою, ніж у самій Польщі [12,с.228]. Причиною такого явища він вважає те, що Польське Королівство мало певну автономію, на відміну від українських земель. Серед українського населення ідеї польського конспіративного руху знаходили підтримку і співчуття.

Перша на українських землях масонська ложа була заснована польськими магнатами в с. Вишнівці на Волині 1742 р. під керівництвом Яна Карола Мнішка, а у 1780 р. князь Міхал Любомирський створив у своєму маєтку в місті Дубно таємну ложу Досконала Таємниця [19,с.94]. З 1784 р. ложа в місті Дубно переростає в провінційну волинську ложу. У 1818 р. на Волині існувало чотири ложі: дві в Дубно, одна в Острозі і одна в Житомирі. Дубенські та Острозька ложі залежали від Великого Сходу у Варшаві. Досконала Таємниця в Дубно виконувала функції провінційнії ложі, а Коронована Доброчесність була звичайною. Брати Олізари вступили до обох ложу Дубно. Нарциз Олізар за короткий час влаштував перенесення Коронованої Доброчесності до свого маєтку в Рафалівці, недалеко від Луцька. Саме завдяки активній діяльності Нарциза Олізара ложа в місті Дубно відновлює свою діяльність під назвою Східна Зоря. 22 червня 1818 р. ложа в селі Рафалівка під назвою Коронована Доброчесність під керівництвом Станіслава Малаховського-Лемпіцького розпочала свою діяльність [19,с.100]. Там, де були Олізари, не могло не бути Ворцелів. Тому не дивно, що до масонських лож було включено батька і двох братів Ворцелів [16,с.94], які входили до керівництва Досконалої Таємниці М. Ворцель як підскарбій, а Ст. Ворцель як секретар. Інші посади були розподілені таким чином: майстер Н. Олізар, намісник Ст. Липський, наглядачі Вл. Подгороденський і К. Петровський, майстер обрядів Ю. Рудницький, речник Ю. Рудницький. Коронованою доброчесністю в той самий час керували: майстер В. Красіцький, намісник Е. Кореневський, наглядачі А. Полонський і М. Ворцель, підскарбій Вл. Мошинський, майстер обрядів - Ю. Бондині, речник Ст. Ворцель і секретар Є. Кірміссон [16,с.95].

У 1821 р. провінційна волинська ложа мала під своїм патронатом три ложі: Східна Зоря, Коронована Доброчесність і Добродійний Поляк в Острозі, якою управляв Калікст Перетяткович [ 19,с. 103].

Я. Гоффман у статті "Волинь у боротьбі 1831 року" зазначає, що незалежно від масонства Польського Королівства у 1820 році виникає масонська ложа Товариство шубравців у Кременці [15,с.150]. На чолі кременецької ложі стояв відомий суспільний діяч, представник заможної шляхти Станіслав Ворцель. Найбільш активними діячами лож були представники аристократичних родин: Стройновських, Стецьких, Ілінських, Мошинських, Длуських, Плятерів, Ходкевичів, Дембіцьких і ін. [15,с. 150]. Завданням Товариства виголошувалась боротьба з соціальними вадами шляхти, а метою піднесення суспільної моралі. Шубравці не відіграли значної ролі у діяльності конспіративних організацій у Волинській губернії (на Київську та Подільську губернії не поширилось). На незначну популярність шубравців серед мешканців Волині мала вплив програма Товариства, яка вбачала корінь всіх суспільних проблем у внутрішньому факторі привілейованому становищі шляхти і її характері взаємовідносин із їм підлеглими іншими соціальними верствами, залишаючи поза увагою зовнішній чинник т.зв. російське втручання [20,с.36]. Серед учасників лож особливою активністю виділявся Петро Мошинський, який згодом, незважаючи на молодий вік, був обраний губернським маршалком волинської шляхти. За ініціативи Л. Собанського на Правобережжі постало три округи масонства: Волинський, Подільський та Київський. Учасники лож регулярно збиралися на з'їзди у різних містах регіону, підтримували зв'язки із Варшавою. польський шляхта патріотичний товариство

Можна лише припускати, що багатьох не задовольняла поміркована культурно-просвітницька робота і вони усвідомлювали необхідність постановки політичних цілей. На таких позиціях стояли Олізар Ворцель, Людвік Собанський та інші. Саме на реалізацію політичних цілей була спрямована діяльність Польського патріотичного товариства таємної організації, яка виникла 1-3 травня 1821 року на з'їзді в Белянах (під Варшавою) [П.с.45]. Активними членами цієї промасонської організації були полковник С. Крижановський, князь А. Яблоновський, референдарій Гржимала, секретар Пліхта, сенатор і каштелян граф Станіслав Солтик та ін. Патріотичне товариство, яке, на думку членів слідчої комісії, складалося з осіб непримітних і не мало ні сили, ні впливу, прагнуло вести патріотичну роботу повсюди, де була в ужитку польська мова, тобто й на території Галичини та Правобережжя. На з'їзді був утворений тимчасовий Центральний комітет товариства, до складу якого ввійшли Лукасінський, референдарій державної ради Вержболович, журналіст Моравський, підполковник Козаковський, поміщики Кицинський і Собанський, генерал Прондзинський. Присутні на з'їзді прийняли присягу, в якій клялись перед Богом і вітчизною, і зобов'язувались всі свої сили направити на відновлення свободи і незалежності Польщі [8,с.50]. Організатори Товариства наголошували, що поляки, розірвані різними державами, не мають вітчизни, а тому повинні докласти максимум зусиль, аби її цілісність і незалежність відновити назавжди. До цієї мети поляків повинен спрямовувати патріотизм, який в усі історичні часи був присутній. Головною його метою висувалося зміцнення зв'язків між частинами розділеної Речі Посполитої. Загальна структура організації складалася з гмін: кожна гміна нараховувала не більше десяти і не менше трьох осіб; не менше трьох і не більше десяти гмін складало один округ; три округи об'єднувались у провінцію. У такий спосіб патріотичним рухом було охоплено всі землі колишньої Речі Посполитої. На зібранні членів Товариства було утворено сім провінцій: Царство Польське, Велике Князівство Познанське (до нього входило також Калишське воєводство), Галичина, Литовські губернії, Волинь, вільне місто Краків та армія (вона вважалася сьомою провінцією).

Волинська провінція охоплювала території Волинської, Подільської і Київської губерній, а очолював дану територіальну організацію Людвік Собанський [21,с.14; ІІ.с.45]. Кожна провінція мала свого представника в Тимчасовому Центральному комітеті. Патріотичне товариство початково активно розвивало свою сітку в усіх землях колишньої Речі Посполитої. Особлива увага приділялась тим губерніям, які перебували в очікуванні можливого об'єднання з Королівством, що обіцялось Олександром І. Організація не мала чітко визначених, конкретних політичних планів, окрім підготовки до збройного повстання, кінцевою метою, якого було відродження незалежної Польщі. Однак у планах не визначалась конкретна дата та час повстання, а також джерела реалізації поставленої мети. Найбільшу надію члени організації покладали на можливий конфлікт між країнами-подільниками Польщі, активізацію польського питання в Росії, або на великий європейський перелом. В найближчій перспективі В. Лукасінський прагнув до посилення тиску на Олександра І, з метою схилити його до повного дотримання Конституції і здійснення ним обіцянки щодо розширення Королівства. Разом з тим, організація активно працювала над зміцненням зв'язків з різними патріотичними осередками (особливо з опозиційними групами в сеймі), впливала на вибори послів і депутатів з метою посилення захисту Конституції.

Товариство налагодило зв'язки в Литві з масонськими осередками, з молодіжними організаціями і з організацією патріотичного масонського руху Товариством тамплієрів, створеним 1820 р. на Волині. Реальну владу над польськими тамплієрами (чи рицарями храму) поступово перебрав Карвицький заступник Великого майстра. Між Тамплієрами та Патріотичним товариством підтримувалися тісні контакти (ряд членів Патріотичного товариства належали водночас до Тамплієрів, а керівництво Тамплієрами передусім намісники до Патріотичного товариства) [5,с.15].

На відміну від Патріотичного товариства, тамплієри не вважали свою організацію політичною, підкреслювали її суто масонський характер. Свою відмежованість від політики вони доводили тим, що бралися допомагати лише народам, які виборювали собі незалежність, поляки ж як вони вважали, такої боротьби в першій чверті XIX ст. не вели.

Організаційна структура польських таємних товариств і лож в Україні не відзначалася ні чіткістю, ні стабільністю, вони належали до різних обрядів: французького, шотландського тощо. До того ж їхнє керівництво вносило на власний розсуд корективи в структуру та обрядову практику організацій. Так, члени ложі Тамплієрів, побудованої на трьохступеневій посвяті, щоб уберегти свою організацію від поглинання її Патріотичним товариством, запровадили 4-ту ступінь втаємничення, що відповідала 33-й ступені французького обряду й зобов'язувала адепта жертвувати своїм життям заради Вітчизни та надавати посильну допомогу тим народам, які ведуть національно-визвольну боротьбу [5,с.16].

До формального об'єднання організацій справа так і не дійшла. Загалом Товариство ймовірно нараховувало близько 200 осіб, в тому числі в Королівстві 38, в західних губерніях 10, в п'яти литовсько-білоруських губерніях 36, в Білостоцькому окрузі 7, в Волинській губернії 25, в Подільській 13, в Київській 9 [8,с.53]. Таким чином, це було найбільш чисельне таємне товариство поляків того періоду. На Правобережній Україні, в Білорусії і в Литві товариство поповнювалось за рахунок магнатерії і багатої шляхти.

На першому зібранні в місті Балті чи, можливо, на другому в Бердичеві (відсутність джерел не дає можливості встановити коли точно), Л. Собанський заснував Провінційну Раду, яка двічі збиралася у Бердичеві. Саме в серпні 1822 року в Бердичеві Собанський скликав третій з'їзд, на якому відбувся поділ Товариства, функціонуючого на українських землях, на три провінції, які були незалежними організаційними одиницями. Всі контакти між провінціями прагнули обмежити до мінімуму. Члени Товариства мали надію, що децентралізація зашкодить роботі російської поліції в разі викриття однієї із ланок організації. На з'їзд з Варшави прибув граф М. Тарновський, який повідомив Провінційну Раду про розпорядження тимчасового Центрального комітету, що єдина Волинська провінція буде поділена на три, причому Поділля залишиться під головуванням Л. Собанського (пізніше його замінить 70-річний М. Богун); на Волині головуватиме він Тарновський. Київська провінція не мала голови, а лише Провінційну Раду у складі Запольського, Потека, Чарковського та Івашкевича. Проте Я. Гофман та А. Вронський зазначають, що її очолив А. Івашкевич [15,с. 152].

Для керівництва діяльністю провінційних організацій створювався Центральний комітет на чолі з К. Прозором. Віце-президентом був граф М. Тарновський, членом комітету князь А. Яблоновський. Тому твердження Л. Баженова, що аристократія почала вливатись до Патріотичного товариства лише з 1822 p., є не зовсім правильним. Точніше було б сказати, що з 1822 р. керівництво товариством опинилось в руках аристократії. Зокрема у Верховну раду (так з цього часу стали називати Центральний комітет товариства) ввійшли сенатор королівства граф Ст. Солтик (він і очолив товариство), рефендарій державної ради королівства В. Гржимало, князь, камергер королівського двору А. Яблоновський, великий волинський землевласник та інші [15,с.62].

Граф М. Тарновський поділив Волинську провінцію на шість округів. Керівником Рівненського округу він призначив Миколу Ворцеля (брата Станіслава), Луцького Нарциза Олізара [2I.e. 14]. Родина Ворцелів змогла організувати на Волині 10 гмін. Станіслав Габріель їздив від маєтку до маєтку, від міста до міста розвозив таємну кореспонденцію та вербував людей. Проте, агітація проводилась не серед усього населення, серед селян, наприклад, навіть не намагались проводити агітаційну роботу. В основному це були землевласники великої і середньої руки, інтелігенція та учні старших класів. Так восени 1825 р. Станіслав перебував у Кременці, проводячи активну роботу у товариствах та організаціях. Особливо активно співпрацювали з Ворцелем в питанні залучення до Патріотичного товариства нових членів колишні вихованці Кременецької гімназії, а тепер викладачі цього навчального закладу Ю. Коженьовський та М. Вишнєвський. Перший був вчителелем римування та літератури, другий філософії [16,с.113]. У Кременці перебували брати Олізари. Сюди завітав також давній гімназист К. Годебський, який останнім часом виступав співавтором публікацій із Д. Лісецьким та Ф. Дмовським. Олізари, Ворцель, Годебський, Коженьовський і Вишнєвський створили щось на зразок літературного клубу, на засіданнях якого були присутні і не члени клубу, де обговорювались питання майбутньої відродженої Польщі [16,с. 113].

Керівники Патріотичного товариства вирішили без зволікань почати переговори з російськими таємними організаціями у військах. Поляки володіли інформацією про те, що в російській армії існують таємні організації, які ставлять за мету ліквідувати царизм і встановити Конституцію. Відомий член Патріотичного товариства М. Ворцель зазначав, що про російські товариства він здогадувався ще у 1815 p., коли розквартировані у його і сусідніх маєтках офіцери, влаштовували секретні зібрання. В. Лукасінський намагався використати члена товариства С. Крижанівського (уродженця Волині і де проживали його батьки) для встановлення зв'язку з офіцерами російських частин, які розташовувались в Україні. Пізніше Л. Собанський підтвердив, що у 1822 р. Крижанівський йому особисто повідомив про існування в російській армії таємного ліберального товариства з яким необхідно було співпрацювати [8,с.59]. Але проведені у 1822 р. арешти Лукасінського та інших керівників Патріотичного товариства завадили реалізації цих намірів. Протягом 1822 р. встановити ділові зв'язки між польськими та російськими таємними організаціями не вдалось. Лише під час київських контрактів у січні 1823 p. М. Бестужев і С. Муравйов познайомились із відставним польським генералом, млинівським землевласником на Волині О. Ходкевичем, який пообіцяв допомогти встановити зв'язки із польським таємним товариством [8,с.85]. Той же П. Ольшанський опублікував знайдену ним в Кракові у відділі стародавніх текстів і рукописів Польського національного музею записку Бестужева і Муравйова до Ходкевича з припискою Олізара та М. БестужеваРюміна, що дає підстави стверджувати про двосторонні прагнення до дружби і взаємодії. А інформацію про прагнення представників Південного товариства вести переговори з поляками до Варшави міг передати член Волинської провінції Патріотичного товариства М. Ворцель, який влітку 1823 р. їздив до Варшави на засідання Верховної ради Патріотичного товариства, на якому і обговорювалось питання встановлення зв'язків з таємними організаціями в Україні. Після доповіді Ворцеля з даного питання голова товариства Солтик наполіг на активізації цього процесу [8,с.91].

Вже під час контрактів 1824 р. до Києва прибули два члени Варшавського центру Патріотичного товариства Крижановський і Яблоновський. В Києві відбулись переговори представників обох товариств, які повинні були започаткувати встановлення і розвиток спільних дій. Про це Крижановський повідомив Бестужеву і Муравйову, які представляли протилежну сторону.

Першим було питання про незалежність Польщі. Російські представники недвозначно виклали позицію Південного товариства з польського питання: незалежність Польщі. В тісному зв'язку з цим стояло питання про форму правління в Польщі. Виходячи із настанов "Руської правди" з польського питання, росіяни виклали її положення полякам: в Польщі повинен бути республіканський лад. Однак Крижановський заявив, що він не уповноважений вирішувати це сам і просив часу на обдумування.

Надзвичайно важливим для обох сторін було питання про майбутні кордони між Росією і Польщею. Мова йшла про повернення Польщі територій, які перейшли до Росії в результаті поділів Речі Посполитої. Польська сторона вважала це питання найголовнішим поряд з питанням незалежності Польщі. Як показують дослідження даного питання, на переговорах 1824 p. С. Муравйов і М. Бестужев ухилились від прямої відповіді на вимогу польського представника про повернення Польщі західних земель. Говорилось лише про певні територіальні поступки з боку Росії. Причиною цього були програмні розбіжності в цілому і з польського питання зокрема між Південним і Північним товариствами. Лідери Північного товариства стояли на позиції непорушності існуючих кордонів Російської держави. У ході переговорів М. Бестужев-Рюмін визначив умови союзу двох сторін, зазначивши: "Росія прагне мати вдячних (надійних) союзників, замість таємних ворогів. Після проведення реформ Росія повинна повернути Польщі незалежність. Поляки могли б отримати Гродненську губернію, частину Віденської, Мінської і Волинської" [15,с. 158].

Хоч деякі історики перекреслюють свідчення учасників переговорів, заперечують факт прийнятих домовленостей, ми ж схильні стверджувати, що домовленостей сторони досягай, але письмового тексту договору не було прийнято. І це можна пояснити тим, що по-перше це була перша зустріч представників таємних товариств, яким доручено було лише представити позиції сторін, а по друге, в умовах нелегального існування організацій залишати письмові антидержавні документи було небезпечно з точки зору конспірації. Більше того, представники Патріотичного товариства не розкривали перед росіянами питання складу, структури, поширення в суспільстві і т. д.

У серпні 1824 р. в Бердичеві на ярмарці зв'язковий від поляків голова апеляційного суду Київської губернії А. Гродецький передав графу П. Мошинському, що позиція росіян є незмінною і вони просять пітвердити союзницькі наміри поляків. В свою чергу, Мошинський повідомив про вимоги росіян М. Ворцелю, який в цей час знаходився в Житомирі. Через 10 днів Мошинський познайомив Ворцеля з членом Товариства тамплієрів капітаном Маєвським, який підтвердив, що російська сторона бажає укласти письмову угоду між представниками обох народів [8,с. 110]. У вересні Ворцель передав прохання Верховній раді Патріотичного товариства.

В січні 1825 р. під час традиційних контрактів у Київ прибули члени Верховної ради Патріотичного товариства підполковник С. Крижановський і князь А. Яблоновський. Від польської сторони на цей раз переговори вів Яблоновський. Питання, які обговорювались представниками сторін, не відрізнялись від попереднього етапу переговорів 1824 р. Це піддає сумніву успішність та повну згоду в попередніх результатах переговорів. В центрі уваги були спірні і невирішені питання. Яблоновський наголошував на тому, що метою польського товариства є не свобода, а національність. Він вимагав не тільки визнання незалежності Польщі, але і підтвердження того, що землі, які раніше входили до складу Речі Посполитої, будуть їй повернуті. У разі непорозуміння в цьому питанні, нехай населення спірних територій саме вибере свою долю [8,с.118].

Серйозному обговоренню підлягло питання про майбутню форму правління в Польщі. Як і у 1824 р., так і тепер, росіяни наполягали на тому, що союз і дружба між Польщею і Росією можуть бути твердими лише у тому випадку, якщо в Польщі, як і в Росії, буде республіканський лад. Яблоновський не давав прямої відповіді на поставлене питання, заявляючи, що Патріотичне товариство не обговорювало питання про форму правління. Але від себе, як приватної особи, заявляв, що монархічне правління, обмежене конституцією, є найбільш зручне для польського народу [8,с. 118].

Хвиля репресій, яка накрила Патріотичне товариство, не оминула і Правобережжя. За короткий час польські таємні організації були викриті. Всі провідні діячі Патріотичного товариства і Товариства тамплієрів були арештовані. Серед арештованих знаходились П. Мошинський, Л. Собанський, А. Івашкевич, Ст. Карвіцький, М. Тарновський, А. Гродецький, К. Пуласький. Судовий вирок отримали 27 осіб. Всіх їх було вивезено до Петербурга і ув'язнено у Петропавлівську фортецю 24 лютого 1829 року. Зокрема С. Крижановського, народженого в Україні, було вилучено з-під юрисдикції Польського Королівства, вислано до Сибіру, де він і помер. Серед 27-ми засуджених 22 отримали покарання до кількох місяців тюремного ув'язнення. П'ятьох членів Патріотичного товариства, яких звинувачували як організаторів Товариства (Ворцель, Карвіцький, Івашкевич, Мошинський, Гродецький) було засуджено до кількох років заслання в Сибіру [14,с.32].

Польські таємні організації на Волині, Поділлі, Київщині перестали існувати. Найактивніші її члени знаходились у в'язницях, багато інших, наляканих репресіями, самі відійшли від нелегальної діяльності. Коли в кінці 1828 р. у Польському Королівстві з'явилась організація Союз підхорунжих, вона не мала свого поширення на українські землі. Така ситуація страху і зневіри панувала тут до початку листопадового повстання.

Список використаних джерел

1. Баженов JI. Польське "Патріотичне товариство" Правобережної України і декабристи / JI. Баженов // Декабристские чтения. Программа и материалы Пятой Всеукраинской научно-теоретической конференции, посвященной 170-летию со дня образования Южного общества декабристов. Вып. 5. К. : Изд. Киевского университета, 1991. С. 111-112.

2. БеккерИ. Декабристы и польское национальное движение/И. Беккер//Вопросы истории. 1948. № 3 С. 63-75.

3. Гавеля Б. Політична діяльність польських таємних товариств на українських територіях у першій половині XIX ст. / Б. Гавеля // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Щоквартальний науковий журнал. 2010.-№ 2.-С. 140-145

4. Громакова Н. Суспільний рух польської шляхти Правобережної України в 1795 1830-хроках: дис. канд. іст. наук/Н. Громакова. -07.00.01. Дніпропетровськ, 2002.-230 с.

5. Крижановська О. Таємні організації в громадсько-політичному житті України (масонський рух у XVIII на початку XX ст.): навч. посіб / О. Крижановська. K., 1998.134 с. '

6. Куликовская А. Советская историография русско-польських революционных связей 20-30 годов XIX века: дис. канд. ист. наук/ А. Куликовская. К., 1991. 198 с.

7. Лисенко М. До питання про Малоросійське товариство (1821-1825 pp.) / М. Лисенко // Український історичний журнал. 1967. № 4. С. 62-70.

8. Ольшанский П. Декабристы и польское национально-освободительное движение / П. Ольшанский. М. : Издательство социально-экономической литературы, 1959.-226 с.

9. Охотский Я. Рассказы о польской старине / Я. Охотский. Спб., 1874. 128с.

10. Ю.Павлюк В.В. Польська аристократія в суспільному житті Правобережної України після поділів Речі Посполитої / В.В. Павлюк // Український історичний журнал.-2010.-№ 3. С. 154-165.

11. П.Павлюк В. Магнатерія Волині в суспільно-політичному житті Правобережжя першої третини XIX ст. / В. Павлюк //Наукові записки Національного університету "Острозька академія" : Історичні науки. Острог: Національний університет "Острозька академія", 2003. Вип. 3. С. 44-47.

12. Хададова М. Масонство та польський конспіративний рух в Правобережній Україні в першій чверті XIX ст.: історіографія питання / М. Хададова // Інтелігенція і влада: Збірник наукових праць. Серія "Історія". -2008. Вип. 13. С. 228-236.

13. Хададова М. Польський конспіративний рух першої чверті XIX ст. в Правобережній Україні в працях українських істориків 20-х pp. XX ст. / М. Хададова //Волинськіісторичні записки. -2008. -Tl. -С. 213-218.

14. Dy Iang owa Н. Towarystwo Patriotyczne і sqd seimowy /Н. Dylangowa. Warszawa, 1970.-S'25-39.

15. Hoffman J. Wolyn w walce 1831 r. / J. Hoffman // Rocznik Wolynski. Rowne, 1931.-S. 147-158.

16. Jedrzejewicz J. Zwyciestwo Pokonanych. Opowiesc о Stanislawie Worcellu / J. Jedrzejewicz. Warszawa, 1974. 86 s.

17. Kieniewicz S., Zaliorski A., Zajewski W. Trzy powstania Narodowe. / Pod red. W. Zajewskiego. Warszawa : Wydawnictwo "Ksiazka і Wiedza", 1992. -429 s.

18. Limanowski B. Historia demokracyi polskiej w еросе porozbiorowej / B. Limanowski. Warszawa : Panstwowy Instytut Wydawniczy, 1983. 931 s.

19. Malaczowski-Zenipicki S. Wielka prowincjonalna Ioza Wolynska / S. MalaczowskiZempicki //Rocznik Wolyynski. Rowne, 1931. S. 94-105.

20. Skowronek J. Od Kongresu Wiedenskiego do Nocy Listopadowej / J. Skowronek // Dziejenaroduіpanstwapolskiego. -Warszawa, 1994. -T. 3. 81 s.

21. Wronski A. Powstanie Listopadowe na Wolyniu, Podolu, і Ukrainie / A. Wronski. Warszawa : Wydawnictwo Neriton, 1993. 119 s.

Размещено на Allbest.ru