Постать Осипа Назарука в українській політичній науці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постать Осипа Назарука в українській політичній науці

Зелена О.Я.

Державотворчі процеси українського народу у XX ст. були досить складними і суперечливими. Для розкриття їх специфіки важливим є вивчення теоретичної спадщини тих українських діячів, які брали безпосередню участь у творенні національної державності, нагромаджуючи політичний досвід для прийдешніх поколінь. До них належить Осип Назарук очевидець і учасник важливих подій суспільно-політичного життя України першої половини XX ст., який залишив багату науково-публіцистичну спадщину. Піднесення української політології і української політики до рівня сучасних світових стандартів можливе саме завдяки вивченню та застосуванню кращих теоретичних і практичних надбань української політичної думки та наповненням їх новим науковим змістом.

Першим проаналізував епізоди життєвого шляху О. Назарука М. Швагуляк [16]. Для вивчення теми та висвітлення внеску політика у процес українського державотворення важливими є праці М. Федунь, М. Дядюк, У. Кошетар, В. Потульницького, С. Гелея, О. Єгрешія, у яких знаходимо окремі біографічні дані, характеризуються основні етапи його суспільно-політичної діяльності.

Наше дослідження має на меті розкрити політологічні погляди та ідеологічні уподобання О. Назарука, оцінивши таким чином його внесок в розвиток української політичної думки спочатку як радикала, а пізніше як консерватора.

Політична кар'єра О. Назарука розпочалася зі вступом у 1905 р. до Української радикальної партії (УРП). Його політичні прагнення збігалися з програмовими засадами УРП, в основу яких було покладено ідею поєднання національно-визвольної боротьби українського народу з соціальною. Розв'язання національного питання радикали пропонували через надання повної політичної автономії кожній народності Австро-Угорщини, реформуючи імперію на федерацію. У програмі партії були закладені основи організації влади в майбутній Українській державі. Найвищим органом мала бути Українська Виборна Народна Рада, яка склалася б із послів, обраних на підставі загального виборчого права з таємним голосуванням та пропорційності виборів. Народна Рада мала укласти Конституцію, яка надавала б право самоврядування сільським і міським громадам. Ці норми не міг скасувати парламент, а виконавчу гілку могли формувати лише місцеві політики.

Молодий політик поділяв положення програми УРП, що стосувалося місця релігії та церкви в державі. О. Назарук висловлювався за невтручання церкви у державні справи і критично ставився до фінансування церкви із загальнодержавної скарбниці [13, с. 58]. Радикально-республіканські ідеї надихали О. Назарука в роки Першої світової війни та в період національно-визвольних змагань 1917-1920 pp., оскільки його політичним уподобанням відповідала парламентсько-президентська форма організації влади в Українській Народній Республіці. Організація влади від центру до місцевих органів мала базуватися на принципі поділу функцій влади. Законодавчу гілку представляли парламент, який О. Назарук називає Головною Державною Думою, а також обласні сейми, обрані загальним голосуванням, виконавчу владу президент, обраний всенародним голосуванням на певний період правління. До компетенції Центральної влади у Києві мали входити п'ять суспільно-політичних сфер: військо, фінанси, закордонна політика, транспорт і комунікація, торгівля і промисловість. Решта справ передавалася до компетенції місцевого масштабу [7, с. 10].

Після поразки української революції ситуація почала кардинально змінюватися: вся українська еліта перебувала в шоковому стані. Учасники державотворчих процесів були розгубленими і не знали, що робити далі. Під впливом революційних переживань 1918-1919 рр. О. Назарук розчарувався в українській демократії і засудив «наддніпрянський хаос». Перебуваючи далеко від рідного краю (у Відні, Канаді), політик багато аналізував недавні події, намагаючись з'ясувати помилки українських політичних сил у боротьбі за власну державність. Найбільше О. Назарука хвилювала проблема: чому українці, створивши дві держави, не зберегли жодної? Політик робив висновки: «Свої завалили державу і я приїхав до Канади збирати гроші, щоб мати чим вести пропаганду між чужими, аби нам допомогли відбудувати те, що ми завалили» [11, с. 5]. Саме у Канаді він пережив світоглядний перелом: від радикалізму до монархізму і клерикалізму. Ця еволюція була частково викликана його минулим революційним досвідом, який переконував політика у тому, що радикальні програми українських соціалістичних партій не змогли закласти ідеологічну основу не лише для здобуття, й утримання незалежної України, але частково і завдяки заокеанським враженням. Політик переконувався, що запорукою державності може стати «... сильне, одиночне правило, не піддане до популярних примх, і підперте на моральному повноваженню ієрархічної Церкви» [9, с. 14]. Ця нова політично-релігійна філософія підводила О. Назарука близько до В. Липинського.

Політик згадував, що «засадничу зміну» пережив в 1922 1927 pp., поза українською національною територією, в далекій Канаді та Сполучених Штатах Америки. Він наголошував: «Я був тоді під оглядом політичним республіканцем, під оглядом релігійно-церковним крайнім лібералом, під оглядом партійним галицьким радикалом, під оглядом суспільним соціалістом, котрий признавав в дечім рацію навіть анархічним теоретикам» [6, с. 19]. А став зовсім іншою людиною: «Віруючою в Бога, монархістом, католиком, противником радикалізму і соціалізму, консерватором» [6, с. 20]. Серед головних причин, які зумовили еволюцію його поглядів, сам О. Назарук називає те, що в Канаді і у Сполучених Штатах Америки у великій пошані Святе Письмо, а католицька Церква є найсильнішою добровільною організацією тутешніх українців, хоча не має ніякої допомоги від уряду. Найбільше вразило його те, що у Канаді з великою пошаною ставляться до монархічної традиції свого краю. Заокеанський побут, світогляд місцевих людей дуже вплинули на політика.

На еміграції розпочалося активне спілкування О. Назарука з В. Липинським. Це, власне, послужило ще одним поштовхом до остаточного зламу ідейно-політичних поглядів у бік монархізму. У своїх листах до В. Липинського О. Назарук ділився враженнями від канадійського й українсько-канадійського світу та міркуваннями про недавні визвольні змагання. Однією з причин падіння української державності він уважав слабкість демократично-республіканського устрою УНР та ЗУНР [10, с. 28]. Він уважав: якщо в державі існує два уряди того самого народу, що не можуть порозумітися, то вона не має політичної перспективи. Ідеалом усіх українців є і повинна бути єдина Українська держава, що має одну армію.

Переважальними в державницьких поглядах О. Назарука стали монархічні ідеї. У своїх спогадах того часу він пише: «Я переконався, що нас урятувати може тільки «традиційна Власть» нашого народу, яка вже була, бо нема ніякої нової форми власти у нас, хоч усі партії шукали її довго» [15,арк.15]. Тільки «єдиновладдя» може запевнити українському народові необхідну єдність і дисципліну. Тому думати про Українську державу, не позбувшись мрій про якусь «Українську Республіку», марна справа [15, арк. 35]. Заглиблюючись в історію, О. Назарук зауважував, що на українських землях влада була гідною тієї назви тільки тоді, «коли її мали монархи або монархині, від скитських царів і цариць почавши». Коли ж зникала монархічна влада, починався, за його словами, «жахливий хаос, думка й рука здригається перед описуванням його» [10, с. 156]. Він уважав, що невипадково багато українських поетів і мислителів (починаючи від Нестора-літописця і закінчуючи В. Липинським) обстоювали за всяку ціну ідею монархізму. Іншого вибору «ні над Дніпром, ні над Доном, ні над Кубаню, ні над Волгою», крім монархії, не уявляв собі тепер і О. Назарук [4, с. 146].

Еволюція його поглядів диктувала прагнення до заокругленої світоглядної системи, до авторитарної доктрини. Найбільш близьким для О. Назарука стало вчення В. Липинського, якого він глибоко поважав як людину, а тому, як вважав І. Лисяк-Рудницький, добровільно й беззастережно підпорядкувався його авторитетові [3,с. 183].

У листі до В. Липинського від 10 квітня 1924 р. О. Назарук писав: «Я не демократ, бо думаю, що демократії ніколи не було й нема. Одиночну форму влади уважаю найрозумнішою. Вірність конечною». Розглядаючи монархічну владу та охлократичну диктатуру, він уважав себе прихильником першої і, як доказ, посилається на свої літературно-історичні розвідки, присвячені князю Ярославові Осмомислу, Роксолані. Україна у його баченні є державою, очолюваною диктаторами переважно карикатурного вигляду, оскільки вона «типова країна руїни» [1, с. 87].

Намагаючись захистити себе від закидів сучасників у зміні політичних ідей, в одній зі своїх праць робить спробу загального пояснення «товаришам своєї молодості, членам Української Радикальної Партії,» чому він їх покинув. О. Назарук писав, що належить до покоління, яке поважно «... відносилося в практиці життя до того, що думало в теорії, то єсть до своїх поглядів та переконань» [5, с. 128], покоління, яке мало руїну в душі і, як наслідок, спричинилося до занепаду держави (руїни). Людина, яка змінює світогляд у певний момент свого життя, здебільшого змушена балансувати на межі фанатизму, обстоюючи нове кредо, бо стає об'єктом закидів минулих і нових однодумців. О. Назарук не є винятком, і тому бачимо його надзвичайну емоційність, максималізм в ідеях та діях. Політик зазначав, що «на зламі поглядів і пристосування їх у життю полягає не менше ні більше тільки весь поступ».

Рефлектуючи з приводу власної участі в антигетьманському повстанні, О. Назарук прогнозує, що, незважаючи на свої політичні уподобання, у разі впровадження у країні республіканського устрою він не буде причетним до його повалення, хоча й не довірятиме йому. Він пояснював у листі до В. Липинського від 10 квітня 1924 p.: «Вам се може видасться слабістю думки, але життє політичне завдало мені стільки болю, що я не мавби відваги ще раз експериментувати» [1, с. 88]. Це характеризує О. Назарука як поміркованого монархіста. Світогляд його формувався на ґрунті розуміння значення традиції, освіченості та досвіду одноосібного керування державою, аграрного реформування на користь середньої земельної посілості, а не латифундій.

На еміграції він не тільки змінює, але й активно пропагує свої погляди. О. Назарук формує гетьманські «Січі», мета яких полягала у пропаганді і вкоріненні української монархічної ідеї. Просвітницька робота проводилася передовсім у робітничому середовищі. Це було зумовлене тим, що робітництво більше симпатизувало більшовицьким, як говорив О. Назарук, «революційно-руїнницьким» ідеям. На його переконання, українські робітники можуть і повинні підтримати Церкву та монархізм як ідеї «будуючі та консервативні» [6, с. 22]. У лекціях перед робітниками О. Назарук багато уваги приділяв сильним політичним постатям в українській історії княжої та козацько-гетьманської доби, що свідчило про монархічні погляди автора.

До просвітницької роботи належало також і листування О. Назарука з різними культурними й політичними діячами, які доти не підтримували монархії. Наполегливість, оптимізм та переконливість О. Назарука давали позитивний результат. Наприклад, католицький священик о. Пристай, який уже тривалий час разом із сім'єю перебував на еміграції, був палким прихильником республіканського устрою. Отець згадував, що познайомився з О. Назаруком у дуже важкий для нього та його сім'ї період, і саме Назарук допоміг йому пережити життєву кризу. Незабаром о. Пристай став прихильником монархізму. У листі до нього О. Назарук висловлював сподівання, що надзвичайне бажання упорядкувати суспільне життя, дисципліна, негативне ставлення до анархії та усвідомлення попереднього політичного досвіду, здебільшого прикрого, але не менш від того цінного, наверне українську інтелігенцію до монархічної ідеї. Політик критикував народовладдя, головним недоліком якого, на його думку, був допуск суверенності для окремих частин держави, включно до визначення мови, правопису і т.ін., що передбачало неминучий розвал для неї. Розумів, що після революційних потрясінь українській громадськості важко сприймати монархічну ідею. За словами О. Назарука «блукає наша інтелігенція далі в хаосі». Однак він був переконаний, що політична еліта зрозуміє необхідність для всієї України «одного Авторитету» [6, с. 22]. Саме він забезпечить існування однієї національної ідеї, без якої нація не живе.

Пропагувати монархізм у тогочасному українському занархізованому » суспільстві він пропонував у поєднанні з чітким означенням легітимної династії, якою є гетьманський рід Скоропадських.

Необхідно відзначити й ще один бік ідейної еволюції О. Назарука, який представлений зміною його ставлення до церкви та релігії. Раніше, визнаючи радикальні погляди, політик не відзначав важливої ролі церкви в суспільстві. В одній зі своїх перших статей «Ta справа» він гостро критикував релігійні відносини, скептично ставлячись до «студентів синів священиків, які знімали перед церквами капелюха або хрестилися за обіднім столом» [15, арк. 124].

Клерикальні нахили О. Назарука стали помітними під час перебування в Канаді, а коли політик очолив редакцію католицького органу «Америка» у США, вони остаточно зміцніли. У його власному розумінні, гетьманська політична концепція та інтегральний католицизм взаємно гармонійно доповнюваля. Це породило одну із розбіжностей між ним і В. Липинським. Останній не був клерикалом і вважав, що Церква і держава це установи з різним призначенням, які повинні бути розмежовані. Він був також противником політиканства в церкві та церковщини в політиці. Натомість, у діяльності О. Назарука все більше позначалася клерикальна тенденція. Під назвою «Організаційний Отченаш», на зразок Господньої молитви, він склав своєрідний популярний катехизм, призначений для членів «Січей». Провідною думкою «Отченашу» була ідея пошанування власної державної влади. Незважаючи на наполегливі зауваження В. Липинського стосовно клерикалізму, О. Назарук відчував непереборний нахил до того, щоб свої політичні заходи пов'язувати з католицькою церковністю [1, с. 37].

Після повернення у 1927 р. до Львова симпатія О. Назарука до діячів католицького напряму стала очевидною. Свої клерикальні погляди політик поглиблював участю в громадських та партійних організаціях, що будувалися на релігійних засадах. Починаючи від його участі в Українській Християнській Організації, а потім в Українській Католицькій Народній партії (пізніше Українська Народна Обнова), політик формував нову концепцію державотворення, побудовану на монархічно-клерикальних поглядах.

Головна роль все таки відводилася Українській Греко-католицькій церкві. Зберігаючи вірність монархічній ідеї, він погоджувався зі С. Томашівським, що саме уніатська церква після занепаду Галицько-Волинської держави була «єдиною Церквою, окремою від польського латинства і московського православ'я». Саме Католицька церква, на його думку, підтримувала міжнародний культурний зв'язок і тим самим врятувала елементи класичної цивілізації, утворила культурну спільність Західної Європи, де історично опинилася й Галичина. Історичні зв'язки Галицької держави і католицької церкви покликані стати вирішальним чинником національного відродження українців». Майбутню Українську державу О. Назарук уявляв як своєрідний дуумвірат монархічної держави та греко-католицької церкви: «Династія фізичними засобами творить національну державу і дбає про матеріальне добро підданих, греко-католицька церква удержує міжнародний культурний зв'язок і формує народну душу» [12, с. 161].

Ідея поєднання монархічної влади й церкви була закладена в програмних засадах УКНП, викладених у праці О. Назарука «Ідеологічні основи Української Католицької Народної партії» [8, с. 24].

Саме існування католицьких партій, зокрема УНО, на думку публіциста, мали показати, чи католицизм закладе свою основу в українському національному проводі й українці будуть схожі в своїх прагненнях на поляків, тим самим підкреслюючи роль церкви в побудові держави. При цьому український католицизм повинен був відрізнятися від польського. За словами О. Назарука, він має «бодай трохи більше виглядати по-католицьки» [14, арк. 169].

Отже, політичний досвід дав змогу О. Назарукові розробите теоретичні ідеї, які заслуговують належної оцінки в українській політичній науці. Його монархічно-клерикальна концепція формувалася у період національного відродження початку XX ст. і стала важливим елементом тогочасної ідейної еволюції частини українською соціуму, вивчення якої, сподіваємося, можна використати у процесі сучасного українського державотворення. Політик відбув складну ґенезу суспільно-політичних поглядів, став популяризатором консервативно-монархічних ідей. Перебування закордоном дало йому можливість проаналізувати недоліки державницького життя, по-новому оцінити роль релігії у державі. Розчарувавшись у демократичних засадах української революції,

О. Назарук відійшов від соціалістичних та республіканських ідей і приєднався до монархістів. Незаперечним є факт, що на зміну його суспільно-політичних поглядів вплинув В. Липинський. Тому за основу нової державницької концепції О. Назарук бере саме політичні ідеї цього вченого.

Список використаних джерел

політик назарук державотворення

1. Липинський В. Архів. Т. 7: Листи Осипа Назарука до В'ячеслава Липинського / В. Липинський і редактор І. Лисяк-Рудницький. Філадельфія, Пенсильванія, 1976. 530 с.

2. Кошетар У.П. Українська греко-католицька церква в суспільно-політичному житті Галичини (1900 1939 pp.) / У.П. Кошетар. K.: МАУП, 2005. 128 с.

3. Лисяк-Рудницький І. Назарук і Липинський: історія їхньої дружби та конфлікту / І. Лисяк-Рудницький // В'ячеслав Липинський. Архів. Т. 7. Листи Осипа Назарука до В'ячеслава Липинського. Філадельфія, Пенсильванія, 1976. С. 15-17.

4. Назарук О. Галичина й Велика Україна: Трактат присвячений українським жінкам і військовим / О. Назарук. Львів: Нова Зоря, 1936. 146 с.

5. Назарук О. Греко-Католицька Церква й українська ліберальна інтелігенція: загальний огляд сучасної української кирині на церковній области в краю і на еміграції /О. Назарук. Львів: Нова Зоря, 1929. 128 с.

6. Назарук О. Едема кай аноніми: Політична брошура, призначена для гартування будучих українських провідників / О.Назарук. Львів, 1936. 126 с.

7. Назарук О. За що боремося (Популярний нарис устрою України) /Назарук О. Кам'янець на Поділлю, 1919. 48 с.

8. Назарук О. Ідеологічні основи Української католицької народної партії / О.Назарук. Львів, 1931.-64 с.

9. Назарук О. Корупція в державнім життю / О.Назарук. Львів Відень, 1921. 14 с.

10. Назарук О. Рік на Великій Україні. Конспект споминів з Української Революції / О.Назарук. Відень: Видання Українського прапора, 1920. 344 с.

11. Нова Зоря. Львів Станіславів. 1932. 8 травня.

12. Потульницький В. Історія української політології (Концепції державності в українській зарубіжній історико-політичній науці) / В. Потульницький. Київ: Либідь, 1992. 232 с.

13. Самостійна Україна: Збірник програм українських політичних партій початку XX століття /Упорядник, автор передмови і приміток О.Федьков. Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління пресою, 1991. 82 с.

14. ЦДІА у м. Львові. Ф. 359. Спр. 208 листи О. Назарука до Хомишина Григорія (1929 1936) Tl.-Арк. 169.

15. ЦДІА у м. Львові. Ф.789 (Пристай Олексій священик). Оп. 1. Спр. ЗО ювілейна стаття не встановленого автора про життя і діяльність Осипа Назарука, арк. 15; спр. 50 листи Назарука до Пристая О, 124 арк.

16. Швагуляк М. Осип Назарук журналіст, публіцист, редактор / М. Швагуляк // Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики: Матер.: Між нар. наук. конф. 25-26 серпня 1995 р. / відп. ред. Л.І. Крушельницька. Львів, 1996. -С. 56-64.

Размещено на Allbest.ru