Поширення зловживань в системі споживчої кооперації УСРР на початку 30-х років XX ст.: причини і наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поширення зловживань в системі споживчої кооперації УСРР на початку 30-х років XX ст.: причини і наслідки

Рекрут В.П.

Зі здобуттям незалежності У країни у вітчизняній науці відбулися значні зрушення в дослідженні трагічних подій історії українського народу. Доступ до колись надійно утаємлених документів і матеріалів дозволив сучасним науковцям винести на суд світової громадськості жахливі злочини проти людства впродовж панування ідеї більшовизму. Вітчизняним та зарубіжним науковцям, зокрема С. Кульчицькому [1], В. Марочку [2], О. Веселовій, В. Марочку, О. Мовчану [3], В. Сергійчуку [4], Д. Мейсу, Р. Конквесту [6] та ін. вдалося на підставі дослідження автентичної джерельної бази визначити, хто і як здійснював злочин проти українського народу, вирахувати його кількісні втрати й довести, що на початку 30-х років більшовицький режим не залишив надії на життя сельчанам, переважна більшість яких була приречена на загибель мученицькою голодною смертю.

На жаль, нині ще маловивченими залишаються підходи тогочасної влади до організації торговельного обслуговування та розподілу продуктів харчування, здійснення контролю за дотриманням так званої "соціалістичної законності" при "отоварюванні" поділених на "касти" громадян країни. Однак, найбільш закритим питанням залишається інформація про тих, хто на тлі суцільного голодомору здійснював "жировисько під час чуми" - розкрадав останні крихти, влаштовував безбідне життя собі і певному оточенню.

У статті, торкаючись лише частини цієї проблематики, аналізуються причини і наслідки поширення зловживань, висвітлюються маловідомі факти злочинної діяльності партійно-радянського апарату і працівників споживчої кооперації УСРР під час забезпечення населення товарами і продуктами харчування на початку 30-х років XX століття.

Слід відмітити, що у кінці 20-х років в Україні зі згортанням нової економічної політики й ліквідації ринкових відносин відбувалися незворотні процеси знищення приватного підприємництва та утвердження монополії державної й кооперативної форм торгівлі. Водночас, під безпосереднім керівництвом більшовицької партії споживча кооперація набула статусу провідної галузі кооперативного руху, отримала монопольне право на обслуговування населення, стала основним агентом держави в запровадженні політики заготівельно-торговельних цін, спрямованих на максимальне накопичення продовольчих та експортних ресурсів країни. Внаслідок "турботи" з боку ВКП(б) основні принципи кооперації, зокрема, добровільність і відкрите членство, демократичний членський контроль перетворилися в пусту формальність, а втрата економічної зацікавленості викликала байдуже ставлення членів товариств до результатів діяльності товариств та їх спілок.

Зазначимо, що на початку 30-х років глобальні перетворення в економіці країни, пов'язані з індустріалізацією промисловості та суцільною колективізацією сільського господарства, винесли на поверхню величезний комплекс соціально-економічних протиріч, обумовлених порушенням балансу попиту і пропозицій, у першу чергу, в системі забезпечення населення продуктами харчування і товарами повсякденного попиту. Під тиском наростаючих продовольчих проблем влада відновила систему нормування основних товарних ресурсів та запровадила отоварювання населення за спеціальними списками. У той же час зародилося і утвердилося особливе поняття - "дефіцит", яке на довгі роки стало специфічною економічною категорією радянського суспільства й, власне, спричинило розквіт системи зловживань і правопорушень у сфері задоволення споживчих потреб населення. Водночас, виникла й зросла певна група громадян, яка, в силу своєї професійної належності, отримала право на формування, розподіл і реалізацію цих товарів між споживачами. Зрозуміло, що в сприятливих умовах для привласнення ресурсів виникала спокуса "відкусити" так званий "дефіцит" від загального пирога і певну дещицю використати для особистих потреб або, як показала практика, для власного збагачення.

Відтак, у 1931-1932 рр. з поглибленням проблеми дефіциту продовольчих товарів, а з тим, поширення масового голоду серед сільського населення і частини міських мешканців, значно зросли випадки порушення законів з метою самозабезпечення. Такі тенденції набули поширення й серед кооперативних працівників. Дійсно, в 1932 р. у системі споживчої кооперації УСРР було зареєстровано 17 тисяч розтрат і крадіжок на величезну суму в 15 млн. крб. [7, с. 16]. Без сумніву, масовий характер розкрадання колгоспного і кооперативного майна спонукав владу до прийняття Постанови ЦВК і PHK СРСР від 07.08.1932 р. "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності" [8], згідно якої за крадіжки громадяни каралися 10-ти літнім терміном ув'язнення або розстрілом. Більш детальне роз'яснення для каральних органів щодо застосування цього "Закону" проти торговельних працівників було направлено на місця в таємній "Інструкції". Зокрема, в тексті зазначалося: "Стосовно куркулів, колишніх торговців, ... що проникли в органи постачання, торгівлі і кооперації, а також посадових осіб товаропровідної мережі, викритих у крадіжках товарів або продажу їх на приватний ринок і розтратах значних коштів, - застосовувати вищу міру покарання" [9, арк. 124]. Безпрецедентним за своїм змістом став розділ 4 зазначеної інструкції, що дозволяв застосовувати норми репресії згідно "Закону" від 7 серпня 1932 р. у злочинах, які були здійснені до його оголошення. Це означало, що за бажанням можна було підводити під "розстріл" фігурантів кримінальних справ попереднього періоду [9, арк.125].

Однак, названий селянством горезвісний "закон про п'ять колосків" (за іншою версією "закон сім-вісім") не зупинив ріст злочинності серед населення та кооперації зокрема. Так, за даними прокуратури Київської області, яка проводила перевірку виконання згаданої "Постанови" в системі облспоживспілки, слідує, що кількість карних справ щодо зловживань кооператорів невпинно зростала. Статистика свідчить, що в серпні 1932 р. було порушено 219 справ, у вересні їх відкрито 738, в жовтні - 850. Лише у листопаді намітився певний спад (532 справи), який, за висновком прокуратури, був обумовлений недостатньою роботою слідчих органів. Загалом, станом на початок 1933 р. покарання понесли 512 кооператорів, в тому числі 5 осіб розстріляно, а інші отримали незначні терміни ув'язнення, які, за визначенням прокурорської комісії, заслуговували на застосування "більш суворих репресій" [10, арк. 4].

Вражаючі дані про ріст злочинності у сфері розкрадання матеріальних ресурсів протягом 1932 р. - другого кварталу 1933 р. знаходимо у звіті прокурора Вінницької області. Так, якщо у 1-му кварталі 1932 р. відбулося 62 випадки конокрадства, то в 11-му кв. наступного року їх сталося 1245. Крадіжки худоби зросли з 258 до 1146 випадків, а зловживання в майновій сфері в аналогічному періоді збільшилися з 1994 до 4310 справ [11, арк. 180].

Отже, аналіз наведених вище даних свідчить, що ріст злочинності щодо розкрадання продовольчих ресурсів та зловживань у сфері торгівлі безпосередньо пов'язаний з посиленням голодомору в УСРР. Масове вилучення в сільського населення залишків продуктів харчування та застосування так званих "чорних дошок", які запровадила більшовицька влада в листопаді-грудні 1932 - початку 1933 pp., спричинили крадіжки як суспільного, так і особистого майна громадян. Водночас, рядові працівники кооперації, які були включені до списку № 3 і мали право придбати певний перерелік продуктів харчування, майже нічого не отримували. Суттєво поглибив катастрофічний стан сільських кооператорів низький рівень заробітної платні, яка була майже вдвічі нижчою від міських колег [12, арк. 15] та в умовах економічної блокади сільської торгівлі виплачувалася не своєчасно. Тому значна частина продавців і матеріально відповідальних працівників намагалася компенсувати нагальні потреби за рахунок використання доступних їм товарних ресурсів.

Слід визнати, що серед зловживань кооператорів були факти наживи на дефіциті харчових продуктів, мали місце сплановані акції привласнення виручки. Можна знайти приклади завищення цін та інших форм злочинної діяльності, які, як відомо, обов'язково виникають у процесі торгівлі в екстремальних умовах. Разом з тим, за даними Вукоопспілки, лише 40 % виявлених справ розтратників були передані до суду, тобто ті, які перевищували суму 100 крб. [7, с. 17]. На нашу думку, всі інші 60 % "розтрат" носили вимушений характер і зводилися до дрібного вилучення продуктів харчування. Безперечно, такі протиправні дії заслуговують на засудження, але, на наше переконання, до цього їх штовхнула не жадоба наживи, а природне прагнення зберегти своє життя, яке звірячими методами намагалася відібрати більшовицька влада. Саме безвихідь примусила кооперативних працівників стати на шлях порушення законів.

Зазначимо, що масштаби розповсюдження цих явищ привернули увагу генсека ВКП(б) Й. Сталіна. Він розглядав звичайні крадіжки не інакше як підрив соціалістичного ладу в контексті загострення класової боротьби. Так, у звітній доповіді "Підсумки першої пятирічки" 7 січня 1933 р. Й. Сталін наголосив про необхідність посилити боротьбу з рештками ворожих класів, що "розповзлися... по наших установах і торговельних організаціях, ... організовують масове злодійство і розкрадання державного.., кооперативного майна, колгоспної власності" [13, с. 333-334]. Реагуючи на промову вождя, вже 16 лютого 1933 р. Раднарком СРСР ухвалив постанову "Про заходи для посилення боротьби з розкраданнями й розтратами в державних і кооперативних торговельних підприємствах" та зобов'язував всі відповідні органи запровадити рішучу боротьбу з розтратниками, вимагав від керівних органів невідкладних дій щодо налагодження обліку і контролю в системі споживчої кооперації [14]. Однак, ухвалені Раднаркомом заходи вже не могли зупинити подальше збільшення збитків споживчої кооперації, отриманих від розтрат та крадіжок кооперативного майна. Тому наступним кроком влади став безпрецедентний у світовій кооперативній практиці закон "Про надання торговельним інструкторам та інспекторам споживчої кооперації прав органів дізнання". Тобто, кожен працівник апарату управління споживчої кооперації отримав право "... провадити розслід у формі допитів свідків та підозрюваних" [15, с. 25].

З юридичної точки зору у такий спосіб у системі споживчої кооперації країни був утворений додатковий інститут органів юстиції, котрий, через посадових осіб апарату управління міг чинити слідчі дії: визначати предмет злочину, окреслювати коло підозрюваних та проводити функції дізнання. Більше того, їм надавалося право "... негайно накладати арешт на майно підозрюваного або винуватого, незалежно від подання цивільного позову", оформляти виконавчі листи, а судовим органам передбачалося виділити спеціальних судових виконавців і "забезпечити позачергове стягнення" [15].

Необхідно зазначити, що невтішні підсумки економічної діяльності кооперативних організацій за 1932-1933 pp., стрімке поширення недостач і зловживань примусило владу посилити контроль за кадровим потенціалом кооперації. Як завжди ініціатором таких починань ставало Політбюро ЦК КП(б)У, яке відповідною постановою від 28.10.1933 р. оголосило чергову чистку кооперативного апарату. На цей раз кожному обкому були доведені точні цифри (ймовірно, на підставі довідок місцевих органів ДПУ) щодо кількості знятих і замінених кооперативних управлінців, починаючи від споживчих товариств і закінчуючи облспоживспілками. Так, в Одеській споживспілці серед керівного складу райспоживспілок потрібно було "вичистити" 357 осіб. Фактично, одесити виконали завдання лише на 84 %, тобто позбавилися 299 працівників [16,арк.2]. Більшого масштабу набула операція щодо чистки управлінського апарату у Вінницькій облспоживспілці. За контрольними цифрами ЦК КП(б)У вінничани повинні були позбутися у всій системі 1460 працівників. Однак, вдалося зняти з роботи тільки 951 особу (65 % до плану), в тому числі 77 колишніх петлюрівців і білогвардійців, 101 куркуля, 123 торговців-спекулянтів, 550 працівників за крадіжки і зловживання та 108 "непридатних до роботи - ледарів" [16, арк. 24]. Загалом, внаслідок чистки 1933 р. апарат споживчої кооперації УСРР втратив більш 6 тис. осіб, яких зарахували до класово чужих і ворожих елементів [17, с. 243].

Проте, наслідки чистки не задовольнили керівництво КП(б)У й тому контроль за виконанням вищезгаданої постанови ЦК ВКП(б) поклали на спеціальну комісію при PHK УСРР. Цей орган контролю за виконанням волі вищих партійно-радянських органів на Україні очолив В. Чубар Так, в ухвалі комісії "Про боротьбу з розтратами та крадіжками в системі споживчої кооперації" від 23 жовтня 1933 р. констатувалося, що система споживчої кооперації не виконала згаданої постанови PHK СРСР від 16 лютого 1933 р. й тому кооперативні органи повинні негайно запровадити додаткові заходи. Зокрема, атестаційним комісіям потрібно було "... переглянути склад торговельних працівників кооперації та простежити за звільненням тих із них, непридатних для роботи в споживчій кооперації, які вже були під судом за крадіжки й розтрати. HK PCI УСРР через свої місцеві органи забезпечити керування роботою контрольно-ревізійних комісій кооперації... Взяти до відому.., що НКЮ УСРР організує у всіх великих містах у цьому кварталі спеціальні камери для розгляду справ про крадіжки та розтрати в кооперативних органах" [14, с. 22].

Черговим витком у системі "закручування гайок" щодо споживчої кооперації стала "драконівська" постанова ВЦВК і PHK УСРР "Про доповнення Кримінального Кодексу УСРР ст. 135⁴про відповідальність за обкрадання споживача й обдурювання радянської держави" від 23 серпня 1934 року [18]. Звісно, таким змінам у Кодексі передувала відповідна постанова ЦК ВКП(б) від 26.07.1934 p., яка вимагала провести рішучу боротьбу з обважуванням, обмірюванням споживачів та порушенням роздрібних цін у торгівлі [19, арк. 76]. Тому в доповненні зазначалося, що за обважування й обмірювання покупців, користування в торгівлі неправильними терезами, гирями, метрами та іншим вимірювальними приладами, продаж нижчого сорту за ціною вищого, а також порушення встановлених роздрібних цін запроваджувалося покарання "... позбавленням волі на строк до 10 років" [18, с. 15].

Реагуючи на вимогу вищих партійно-радянських органів, правління Вукопспілки провело суцільну перевірку відповідних засобів вимірювання та дотримування роздрібних цін у системі споживчої кооперації УСРР, результати якої вразили навіть досвідчених управлінців. Так, внаслідок рейдів були вилучені як непридатні 14349 вагів (39,6 % до числа перевірених), 58006 гир (41,2 %), 5364 "метрів" (50,3 %), 7880 "літрів" (57,5 %). В ході перевірки бригади виявили 877 випадків обважування й обмірювання та 772 порушення роздрібних цін. Як наслідок 744 справи було передано до судово-слідчих органів. У постанові президії Вукоопспілки від 02.10. 1934 р. правління змушене було визнати про "наявність в споживсистемі України фактів масового обмірювання й обвішування споживача і порушення радянської політики цін" [19, арк. 76]. Враховуючи той факт, що тодішні суди були однозначно налаштовані на "рішучу боротьбу з класовим ворогом" і, як правило, присуджували максимальний термін покарання, то можна зрозуміти, скільки простих працівників прилавка за дрібні помилки та порушення правил радянської торгівлі опинились у численних концтаборах СРСР. злочинна кооперація забезпечення харчування

Не поліпшила справи постанова Центроспілки щодо створення додаткових органів контролю. До речі, рішення центру від 10.07.1934 р. передбачало "для підсилення боротьби з розтратами й крадіжками, а також керівництва роботою ревізійних комісій в ССТ, ЗРК, МРК" утворити при облспоживспілках інститут районних ревізорів [19, арк. 32]. Це означало, що в структуру облспоживспілок вводилося контрольно-ревізійне управління, керівник якого входив до номенклатури обкому і, як правило, тісно співпрацював з органами НКВС. Загалом, Москва дозволила утримувати в системі Укоопспілки 80 штатних ревізорів, зокрема, Київській OCC - 16, Харківській - 15, Дніпропетровській-11, Одеській - 12, Донецькій - 8, Вінницькій -11, Чернігівській - 5 та 2 в AMCCP [19, арк. 32]. Безперечно, ця постанова, руйнуючи демократичні засади утворення та діяльності ревізійних комісій, перетворювала їх у виконавчий апарат правлінь товариств та їх спілок, остаточно підпорядкувала їхню роботу під вплив і контроль партійно-радянських органів.

Необхідно зазначити, що посилення законодавчої бази щодо боротьби з розтратами, крадіжками та марнотратством у споживчій кооперації не вирішило цих проблем. Аналіз діяльності Вукоопспілки за 1932-1934 рр. показує, що у товариствах і спілках відбувалося постійне зростання кількості порушень, збільшувалися їх фінансові розміри тощо. Так, у 1934 р. розтрати і крадіжки порівняно з 1932 р. виросли майже у 2,6 рази і становили значну суму понад 39,3 млн. крб. [20, арк. 171]. Принагідно зазначимо, що ця сума перевищувала 3-х річний фонд (12,2 млн. крб.) оплати праці всіх працівників споживчої кооперації УСРР! [21, с. 70]. Не викликає сумніву, що ріст розтрат безпосередньо був пов'язаний з голодом, який лютував на Україні у 1932-1933 роках і продовжувався наступного 1934 року. Тому, на наш погляд, негативні тенденції до росту кількості дрібних розтрат у споживчій кооперації стали результатом злочинної політики більшовицької влади щодо українського селянства. В умовах голодомору частина кооператорів вимушено стала на шлях порушення закону, намагаючись якось зберегти власне життя.

Було б невірним вважати, що лише ці причини стали основними для виникнення масштабних крадіжок і розтрат. На наше переконання, переважна більшість кооперативних коштів була викрадена саме з метою особистого збагачення незначної частини кооператорів, які за функціональними обов'язками мали доступ до товарних ресурсів. При цьому, географія злочинності не обов'язково торкалася тих регіонів, які найбільше постраждали від голодомору. Так, значні кошти розікрали у Київській міськспоживспілці, особливо "відзначилися" донецькі кооператори, де лише в 1934 р. до кооперативних кас не потрапило 5,4 млн. крб. [22, с. 13].

Красномовним прикладом може слугувати стан збереження кооперативної власності у Вінницькій облспоживспілці. За даними на середину 1935 р. в системі облспоживспілки рахувалося 1517 осіб, які вкрали і розтратили кооперативного майна на загальну суму понад 2 млн. крб. Аналіз архівних документів свідчить, що серед порушників законодавства знаходилася значна частина звичайних продавців і рядових працівників, які допустили зловживання в межах недостач у розмірі 50-500 крб. Однак, були й такі, які свідомо стали на шлях особистого збагачення і переслідували корисні мотиви. Так, завідуючий магазином Ярмолинецької райспоживспілки (PCC) А. Петровський вкрав товарів на 31,1 тис. крб. [23,арк.19]. Викликає сумнів, що продавець с. Гулівці Калинівської PCC В. Чуйко розтратив 25,8 тис. крб. для задоволення своїх потреб у солі, гасу, мила і т. п. [23, арк. 24]. На наше переконання, кримінальні злочини здійснили продавці Чемирівської PCC Т. Гладкий (17,8 тис. крб.) [23, арк. 8] і Дацьков Меджибіжської PCC (13,4 тис. крб.) [23,арк. 10], завмаг Вінницького міського кооперативу В. Чеський (15 тис. крб.) [23,арк.24], експедитор Солобківецької PCC Ґалабурда (10,5 тис. крб.) [23, арк. 8] та інші.

Значні зловживання відбувалися і серед керівництва районних спілок та їх організацій. Так, голова правління Немирівської PCC А. Грінштейн разом з членами правління Й. Гейнісом і К. Руцьким та ще з 6-ма особами з керівного складу у 1933-1934 рр. займалися систематичним розкраданням кооперативних коштів [24]. Зокрема, голова правління, отримуючи під звіт великі суми, не надавав відповідних документів про їх використання, завжди наперед отримував власну заробітну плату, незаконно використовував кошти на перевезення сім'ї, займався самозабезпеченням і т. ін. [24, арк. 81]. Не відставали від голови інші члени правління, зокрема, завторг Й. Гейніс систематично брав у магазинах різні товари й за них не розрахувався [24, арк. 82]. Директор заготконтори К. Руцький "розбазарив" значну кількість цукру, незаконно списав 3,3 т картоплі, допустив на підсобному господарстві падіж свиней (73 шт.), кролів і овець [24, арк. 83]. Завідувач їдальні для керівного складу (партійно-радянської номенклатури) К. Кісилевський, він же - завідувач закритого розподільника, закупляв продукти харчування на місцевих ринках і відпускав їх керівному складу ("п'ятірці") за цінами у 6 разів дешевше від собівартості. Внаслідок такої діяльності спілка отримала прямі збитки в розмірі 36 тис. крб. [24, арк. 84]. Прикметно, що діяльність закритого розподільника знаходилася під особистим контролем А. Грінштейна, і за його вказівками товари направлялася на задоволення споживацьких потреб керівництва району. Безперечно, не без участі високих посадових осіб розподільник отримав (без належних документів) з місцевих підприємств 8 ц цукру, 50 л спирту і 100 кг меду, які згодом таємно розподілили між окремими керівними особами. За вказівками голови правління нормовані товари слугували засобом оплати за товари і послуги. Так, за валянки і костюм для секретаря райпарткому тов. Соколова розподільник виділив шевцеві 1 пуд борошна. Не забував А. Грінштейн і про свою родину, набираючи товари і продукти харчування в борг, регулярно направляв їх до Вінниці [24, арк. 84].

Важливим моментом у підсумку цієї кримінальної справи став вирок суду, за яким трьох головних осіб злочинного угрупування позбавили "волі в загальних місцях ув'язнення на два з половиною роки" [24, арк. 85]. Впадає у вічі, що при діючому жорстокому законодавстві, зокрема, згідно закону "сім-вісім", трьох фігурантів цієї справи мали б засудити до розстрілу, а інших до позбавлення волі не менше 10 років. Проте, маніпуляціями місцевого прокурора тов. Друта, який, до речі, в 1935 році був звинувачений у зловживаннях службовим становищем і приховуванні значних розтрат в кооперації [25, арк. 285], слідство підігнало під чинність іншого артикулу Кримінального кодексу, що й врятувало цю злочинну групу від справедливого покарання.

Отже, наведені вище приклади свідчать, що відверте зловживання службовим становищем з боку керівництва райспоживспілки відбувалося під прикриттям вищих посадових осіб району, які створювали сприятливі умови для поліпшення особистого товарного забезпечення і покривали грубі економічні й морально-етичні порушення тамтешніх кооперативних горе-діячів.

Варто зазначити, що аналіз опрацьованих документів і матеріалів архівних фондів показує, що у багатьох випадках ініціаторами та учасниками порушень соціалістичної законності й грубих викривлень соціальної справедливості у сфері діяльності споживчої кооперації виступали партійно-радянські керівники і високопосадовці органів місцевої влади. Так, у Вінницькій області, за повідомленням обласного прокурора, при розгляді судової справи щодо зловживань у Волочинській PCC та у матеріалах слідства виявились факти безпосередньої участі першого секретаря райкому М. Постолова та голови райвиконкому Д. Третяка, котрі разом з головою правління місцевої спілки здійснювали грубі порушення щодо розподілу дефіцитних товарів [26, арк. 19]. Назване вище районне керівництво примушувало голову правління райспоживспілки С. Шендельмана проводити незаконні фінансово-господарські операції, зокрема відпускати товари відповідальним працівникам району за демпінговими цінами.

Скандального розголосу в партійних колах України набула справа про сало, яке сільські виконавці конфіскували у хліборобів Ладижинського району і передали кооператорам для реалізації. За свідченням інструктора ЦК КП(б)У В. Шварнера, саме в розпалі продовольчих труднощів (кінець 1932 р.) на очах у скривджених селян це сало розподілили по 2-3 кг серед працівників районних партійних і радянських органів, про що у доповідній записці в ЦК читаємо: "Це сало отримали починаючи від кол. секретаря РПК, голови KK закінчуючи всіма відповідальними працівниками" [27, арк. 2].

Проте, вищенаведені факти свідчать про рівень зловживань на районному рівні і лише частково розкривають всю глибину системних порушень законності, які відбувалися в обласних відомчих установах і організаціях, котрі були причетні до забезпечення населення продуктами харчування. Про це йшлося в "Закритому листі партколегії КГІК по Вінницькій області", який було направлено під грифом "цілком таємно" у вересні 1934 р. всім міським і районним парткомам, політвідділам MTC і радгоспів [28]. У зверненні секретар партколегії КПК при ЦК ВКП(б) у Вінницькій області тов. Янсон констатував, що в партійних організаціях області мають місце "значні злочини, які тягнуть за собою серйозні наслідки, ... наносять державі і партії величезну шкоду" [28, арк. 7]. Серед таких організацій називалося обласне управління "Оолвінторг", у системі якого було виявлено значні зловживання і крадіжки з боку працівників апарату і периферії. За підсумками діяльності в 1933 р. управління отримало 1,1 млн. крб. збитків, розтрати і крадіжки сягнули 220 тис. крб. Директор "Облвінторгу" тов. Розенберг опустився до аморальних вчинків, займався розбазарюванням фондів, привласнив 5,5 тис. крб. [28, арк. 7].

У 1932-1934 рр. відбувалися масові порушення при використанні фондової продукції для забезпечення продовольчих потреб населення, яке здійснювалося через мережу так званих закритих робітничих кооперативів. Так, керівництво Облцукросекцїї на чолі з Л. Талесніком, незважаючи на виключно цільове призначення продуктів, виділених для забезпечення робітників цукрових заводів, відпустило з цих фондів різним особам й організаціям ЗО т житнього борошна, 20,5 т цукру, 12,2 т риби та значну кількість інших гостродефіцитних продовольчих товарів [28, арк. 65]. При цьому, основними споживачами цих ресурсів ставали представники контролюючих органів, зокрема, прокуратури, працівники ОДПУ та ін. Крім цього, в низовій мережі цукроробкоопів процвітали розтрати і крадіжки, яких протягом 1933 р. і першого кварталу 1934 р. сталося 569 випадків із втратами на загальну суму 448 тис. крб. [28, арк. 66].

Слід відмітити, що серед міст, в яких відбувалися системні порушення соціалістичної законності, особливий статус займало м. Бердичів. Місцеве партійно-радянське й торгово-промислове керівництво протягом жахливих подій 1932-1934 рр. свідомо стало на шлях самозабезпечення, допускало нецільове використання продовольчих фондів тощо. Зловживання в системі промислової кооперації, міськоопторгу, на комбінаті забезпечення райактиву і фінвідділі - це далеко неповний перелік усіх структур господарського комплексу району, де здійснювалися грубі порушення при розподілі ресурсів та відверто розкрадалися харчові продукти. Так, керівники Бердичівської промспілки тов. Берештейн, Бугай, Гольдман, Резнік протягом 2-х років "розбазарили" 4,8 тис. м мануфактури, 29 тис. дцм високоякісної шкіри, різних хутряних виробів (1029 шт.), 12,7 т зерна і величезну кількість оселедців, мила, цукру, консервів, круп та інших продуктів [28, арк. 66]. Прикметно, що зловживання прикривав слідчий прокуратури тов. Блехман, який особисто "отоварювався" на підприємстві і "допомагав" своїм колегам по службі.

Таким чином, в УСРР в роки Голодомору 1932-1934 рр. у сфері торгівлі та громадського харчування дрібні крадіжки і розтрати кооперативного майна набули загрозливих масштабів. Причиною дрібних порушень із числа рядових кооператорів став вкрай важкий матеріальний стан, що й спонукало їх переступити чинне законодавство. Водночас, з боку керівництва товариств та їх спілок мали місце значні зловживання службовим становищем, які, у більшості, переслідували корисні мотиви й здійснювали ці злочини за участі або під прикриттям місцевої влади. Однак, значні порушення законності і зловживання в особливо великих розмірах здійснювалися серед керівництва обласних установ й організацій, котрі володіли продовольчими ресурсами і були наділені правом ними розпоряджатися. При цьому, здійснюючи розподіл вкрай важливих для життя продуктів харчування, партійно-радянські та постачальницькі органи намагалися задовольняти потреби лише незначної частини громадян, в тому числі, не забуваючи про себе. Не викликає сумніву, що при умові дотримання принципів високої моралі з боку тих, кому було доручено управляти і розподіляти, та при встановленні справедливого підходу до розподілу наявних ресурсів можна було б значно зменшити кількість громадян, які в першій половині 30-х років XX ст. загинули від більшовицької політики голодомору. На жаль, гуманізм, справедливість та інші християнські чесноти не стали й не могли стати для тогочасної влади істиною в першій інстанції й тому ще довгі роки залишалися поза лаштунками ідеологічної доктрини більшовизму.

Наслідками поширення зловживань у споживчої кооперації УСРР став катастрофічний економічний стан, в якому опинилася система за підсумками господарювання в 1934 році. Це, в певній мірі, спонукало вище партійно-радянське керівництво до проведення масштабної реорганізації структури споживчої кооперації, яка відбулася протягом 1932-1935 рр. і призвела до вилучення з власності кооперації значної кількості кооперативного майна та обмежила її діяльність лише сільською місцевістю країни. Враховуючи заяви більшовицьких ідеологів про те, що впродовж 1932-1934 рр. у системі торгівлі повністю оновлено кадровий потенціал, то можна лише уявити, якої шкоди для формування світогляду і професійних навиків нового покоління кооператорів завдали в процесі торговельного обслуговування населення існуючі в зазначеному періоді системні порушення і зловживання [29, с. 16].

У наступних дослідженнях бачиться доцільним розглянути структурну перебудову споживчої кооперації УСРР, зокрема в окремих галузях її діяльності, та визначити матеріальні втрати від проведення таких заходів.

Список використаних джерел

1. Кульчицький С.В. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення / С.В. Кульчицький. - K.: Наш час, 2008. - 424 с.

2. Марочко В. Голодомор 1932-1933 рр. / В. Марочко - Київ, 2007. - 64 с.

3. Веселова О.M., Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомори в Україні: 1923, 1932-1933, 1946-1947: Злочини проти народу. - 2-е вид., доп. - К. Нью-Йорк: Вид-во М.П. Коць, 2000. - 274 с.

4. Володимир Сергійчук. Як нас морили голодом. Вид. 3-є, доповнене. - K.: ПП Сергійчук М.І., 2006. - 392 с.; Український хліб на експорт: 1932-1933. - K.: ПП Сергійчук М.І., 2006. - 432 с.

5. Великий голод в Україні 1932-1933 років: у IV т. Свідчення очевидців для Комісії Конгресу США / Виконавчий директор Комісії Джеймс Мейс. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2008.

6. Конквест Р. Жнива Скорботи: Радянська колективізація і голодомор. - K.: Либідь, 1993. - 384 с.

7. Кооперативне будівництво, 1933. - № 3-4. - С. 16-17.

8. Постанова ЦВКі PHK СРСР "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації й зміцнення громадської (соціалістичної) власності" // Комуніст, 1932. - 9 серпня.

9. Державний архів Вінницької області (далі-ДАВО). - Ф.П-136. - Оп. З. - Спр. 2.

10. Інститут рукописів Національної бібліотеки України імені академіка В. Вернадського (далі - IP НБУВ). - Ф. -290. - Спр. 2335.

11. ДАВО. - Ф.П-136. - Оп. З. - Спр. 1.

12. IP НБУВ. - Ф. -290. - Спр. 818.

13. Сталін Й. Питання ленінізму / Йосип, Сталін. - Київ, 1947. - 516 с.

14. Збірник законів і розпоряджень Робітничо-селянського уряду України, 1933. - №50. - С. 21-22.

15. Збір. зак. і розпор. Роб. - сел. уряду України, 1933. - № 32. - С. 25.

16. Центральний державний архів вищих органів влади України (ЦДАВО України). - Ф.296. - Оп.4. - Спр. 5354.

17. Історія споживчої кооперації України / Аліман М.В., Бабенко С.Г., Гелей С.Д. та ін.]. - Л.: Інститут українознавства HAH України, 1996. - С. 243.

18. Збір. зак. і розпор. Роб. -сел. уряду України, 1934. - № 25. - С. 15-16.

19. TI ДА BO України. - Ф.296. -Ъп.4. - Спр. 4591.

20. ДАВО. - Ф.П-136. - Оп.1. - Спр. 110.

21. Пархомовский Я. Торговые кадры УССР/ Я. Пархомовский //Советская торговля, 1936. - № 7-8, с. 70.

22. Г.Ч. У боротьбі з розтратами - більшовицьку непримиренність/Г. Ч.// Кооперативне будівництво, 1935. - № 5, с. 13.

23. Державний архів Хмельницької області. - Ф.Р-321. - Оп.1. - Спр. 65.

24. ДАВО. - Ф.П-139. - Оп.8. - Спр. 5.

25. Там само. - Ф.П-63. - Оп.1. - Спр. 171.

26. Там само. - Ф.П-136. - Оп. З. - Спр. 71.

27. Там само. - Ф.П-136. - Оп.4. - Спр. 118.

28. Там само. - Ф.П-139. - Оп.8. - Спр. 1.

29. Левитин А. Подготовка торговых кадров / А. Левитин // Советская торговля, 1935. - П. № 9, с. 16-21.

Размещено на Allbest.ru