Середній палеоліт Поділля

За схемою підрозділу пам'яток середнього палеоліту України (Гладилин, 1976, 1985) пам'ятки Подністров'я належали до варіанту мустьє звичайного карпатської фації типу Молодове, типу Кетроси, а також мікромустьє зубчасто-двобічного стінківської фації типу Стінка. У культурно-історичному аспекті ці два варіанти складали східну область Карпатського басейну і південну зону розвитку мустьєрських культур: молодовську і стінківську (Гладилін, 1985, с. 53). У Пруто-Дністровському межиріччі представлені ще дві культурні традиції - дуруїторська і бутештська.

М.Анісюткін поділив пам'ятки регіону також на два варіанти: типового мустьє (молoдовська і північномолдавська групи пам'яток) і зубчастого з двобічними знаряддями (стінківсько-дуруїторська індустрія) (Анисюткин, 2001). На його думку, мустьє зубчасте ділиться на ряд хронологічних етапів і розвивається в цьому регіоні впродовж усієї першої половини пізнього плейстоцену, генетично пов'язуючись з місцевими пам'ятками середньоплейстоценового віку.

У питанні техніко-типологічного підрозділу пам'яток південного заходу Східноєвропейської рівнини автор пропонує наступну модель. На вищому рівні усі індустрії за технологією первинного розщеплення поділені на левалуазькі і нелевалуазькі. За ознакою наявності чи відсутності двобічної техніки оформленя знарядь праці левалуазькі і нелевалуазькі комплекси розділені ще на два варіанти. Таким чином окреслено 4 головних традиції:

- індустрії левалуазькі без двобічних знарядь;

- індустрії левалуазькі з двобічними знаряддями;

- індустрії нелевалуазькі без двобічних знарядь;

- індустрії нелевалуазькі з двобічними знаряддями.

Практично майже усі гомогенні комплекси середнього палеоліту досліджуваного регіону належать до двох полярних каменеобробних традицій: а) левалуазької індустрії без двобічних знарядь (молодовські комплекси, Кетроси, Пронятин, шар ІІІ Єзуполя та ін.); б) нелевалуазької індустрії з двобічними знаряддями (Колодіїв, Єзупіль, шар ІІ; Пилипче ХІ, Стінка І та ін.).

Для подальшого розмежування “строкатого” масиву левалуазьких і нелевалуазьких комплексів використано дві головні ознаки провідних заготовок і знарядь - форму і пропорції. Для левалуазьких технологій це домінування відщепних (переважно округло-овальних), пластинчастих (переважно чотирикутних) чи стрільчастих (трикутних) заготовок і відповідно знарядь на них. Для нелевалуазьких технологій це перевага двобічно оформлених знарядь праці сегментоподібної чи листоподібної форми в плані і випукло-пласкої чи білатерально випуклої у перетині форми, приземкуватих чи видовжених пропорцій.

Головною засадою поділу левалуазьких комплексів заходу України є теза про поступовий розвиток техніки первинного розщеплення і продукування серійних заготовок - від масивного відщепа раннього палеоліту до призматичної тонкопрофільної пластинки фінального палеоліту. При цьому ми абстрагуємося від питань нерівномірності розвитку соціальних об'єднань у різні періоди середнього палеоліту у різних географічних зонах. Існують переконливі докази поступового розвитку (вдосконаленя) левалуазької техніки впродовж десятків тисяч років в одному регіоні (середньоплейстоценові шари Королевого І чи ранньовюрмські поселення Молодового І і Молодового V). Однак, невідомо, чи це “вдосконалення” пов'язане з одними, генетично спорідненими громадами, чи воно викликане впливом сусідніх, або ж віддалених культурних традицій.

Визначено критерії аналізу, на грунті яких простежуються закономірності розвитку (зміни) тих чи інших технологічних і типологічних особливостей левалуазької традиції: а) кількісний (статистичний) метод; б) морфометричні (якісні) показники; в) визначення “ідеальної моделі” заготовки левалуа; г) типологічний метод.

Проведений аналіз дав можливість виділити три головні технологічні блоки левалуазьких індустрій: відщепний, пластинчастий і стрільчастий.

Назви “відщепний”, “пластинчастий”, “стрільчастий” свідчать про провідний тип левалуазької заготовки, але провідний не означає - найчисельніший. Це головна мета виробництва, абстрактна “ідеальна модель” і найтиповіша форма провідних заготовок та знарядь праці.

Пізньориський період. Раннє відщепне левалуа (протолевалуа).

До хронологічно ранніх левалуазьких комплексів на Заході України належать стратифіковані середньоплейстоценові горизонти Королевого І, Великого Глибочка І, можливо, Буглова V. Стандартизовані серії заготовок левалуа відсутні, типові левалуазькі вироби зустрічаються рідко. У переважній більшості це великі масивні відщепи, іноді з фасетованими відбивними площадками. У технічному аспекті домінує радіальний і субрадіальний, іноді паралельний принцип огранення. Форма левалуазьких заготовок нестабільна.

Рис-вюрмський період. Відщепне левалуа. До цього часу належать культурно-хронологічні комплекси ІІІ-IV, IV-а Королевого І, комплекс ІІІ Королевого ІІ, Тернополя І та ін.

Левалуазькі відщепи мають переважно округлу, прямокутну і овальну форму. Рівень фасетування середній, або ж низький. Незначна кількість вдалих відщепів має класичний черепахоподібний вигляд. Найбільша масивність припадає на рівень п'ятки заготовки. Частина заготовок мають грубо сколоті ударні площадки.

Рис-вюрмський період. Пластинчасте левалуа. Пластинчастий варіант левалуа на заході України представлений комплексом шару ІІІ Єзуполя у Верхньому Подністров'ї і матеріалами шару ІІ Буглова V на півночі Поділля.

У технології первинного розщеплення індустрії домінують пласкі паралельно огранені нуклеуси, переважно одноплощадкові, інколи двоплощадкові. Радіальні ядрища менш розповсюджені. Головною заготовкою була помірно видовжена левалуазька пластина, хоч і видовжені відщепи (“пластинчасті відщепи”) також використовувалися досить часто.

Ранньовюрмський період. Відщепно-пластинчасте левалуа. Пам'ятки: Пронятин, Великий Глибочок І, шар ІІІ-А, Ігровиця І, шар ІІ, можливо, Малашівці І-ІІІ, Долішній Івачів І, шар III на Поділлі, можливо, Жорнів І на Волині, Кетроси у Придністров'ї і ряд пам'яток у Прут-Дністровському міжріччі.

Пам'ятки відщепно-пластинчастого варіанту характерні типовим набором заготовок левалуа. У технології уже намітився перехід в бік “пластинчастості”, проте головною заготовкою надалі залишається видовжений овальний, трикутний чи чотирикутний відщеп. Зменшується масивність і збільшується середня довжина виробів, зростає кількість сколів-заготовок правильної геометричної форми, з'являється своєрідна граційність стандартизованих виробів левалуа. Підвищується відсоток тонкого поперечного фасетування ударних площадок. Центр масивності сколів поступово зміщується від ударної площадки до середньої частини виробу. Розміри заготовок і знарядь коливаються здебільшого у межах 6-8 см.

Ранньовюрмський період. Пластинчасто-відщепне левалуа. До цього технічного варіанту належать знамениті молодовські комплекси мустьєрських поселень на Дністрі. Головна його особливість полягає у домінуванні заготовок більш видовжених пропорцій. Для індустрій типу Молодове характерною ознакою є помірно видовжена пластина з паралельним і паралельно-радіальним (комбінованим) способом огранення. В дещо меншій кількості, але також досить широко представлені радіальні, паралельні і конвергентні відщепи.

Трапляються ретушовані видовжені гостроконечники на паралельних пластинчастих і радіальних відщепних заготовках. Від пронятинських вони відрізняються розвинутішим виглядом: більш видовженими пропорціями.

Ранньо-середньовюрмський період. Стрільчасте левалуа. До цього підрозділу можна віднести нижні шари Куличівки у Кременці і, можливо, підйомну колекцію Бережан V. У якійсь мірі ці індустрії слід розглядати як перехідні до призматичного розщеплення верхньопалеолітичного часу. Вони вміщують риси як пластинчасто-стрільчастого левалуа (паралельні пласкі і призматичні полюсні нуклеуси, видовжені трикутні вістря, паралельне огранення пластин і відщепів), так і призматичної індустрії верхнього палеоліту. Загальна кількість левалуазьких виробів зменшується, падає рівень тонкого фасетування ударних площадок. Стійкими за формою залишаються тільки конвергентні левалуазькі трикутні вістря. Підвищується індекс пластинчастих заготовок, серед яких трапляються досить видовжені форми. Масивність і видовженість у цілому сягає рівня пізньопалеолітичних комплексів.

Левалуазькі індустрії. За сумою специфічних ознак техніко-типологічного характеру (метрика, морфологія, форма, пропорції, технологічна послідовність, типологічний ряд тощо) технології поділені на індустрії, що названі за опорними пам'ятками.

Великоглибочецька індустрія - (ашело-мустьєрський комплекс Великого Глибочка І, можливо, колекції Глядок і Старого Збаража) - пізньориська (?), північно-подільська, рання левалуазька, дископодібна, відщепна, непластинчаста, з середнім рівнем фасетування, з домішкою двобічних знарядь (рубила, видовжені двобічні наконечники, біфаси) та перевагою звичайних знарядь на левалуазьких сколах (скребла, ножі, вістря левалуа).

Буглівська індустрія - (Буглів V, шар І; можливо Буглів VІ, Ванжулів ІІ) - пізньориська (?), північно-подільска, рання левалуазька, дископодібна, відщепна, непластинчаста, малофасетована, без двобічних знарядь, “клектонська”(?), з поодинокими чоперами і знаряддями для рубки на масивних відщепах, з перевагою звичайних знарядь - простих поздовжньо- і поперечно-випуклих скребел, ножів на відщепах “дебордан” (гостроконечники відсутні).

Єзупільська індустрія - (Єзупіль, шар ІІІ) - рис-вюрмська, верхньодністровська, левалуазька, розвинута пластинчаста, фасетована, без двобічних знарядь, з перевагою конвергентних знарядь - серією мустьєрських та левалуазьких гостроконечників, виразними скреблами і ножами.

Пронятинська індустрія - (Пронятин; Великий Глибочок І, шар Ш-А; Долішній Івачів І, шар ІІІ; Малашівецькі стоянки) - ранньовюрмська, західно-подільська, левалуазька, відщепно-пластинчаста, фасетована, без двобічних знарядь, з перевагою звичайних знарядь - ножеподібних та скребел на левалуазьких заготовках (гостроконечники нерозвинуті).

Молодовська індустрія - (Молодове І, шари мустьє 1-4; Молодове V, шари 11-12; Кетроси) - ранньовюрмська (брьоруп - одераде), середньодністровська, левалуазька, пластинчасто-відщепна, фасетована, без двобічних знарядь, з перевагою звичайних ножеподібних і скреблоподібних знарядь на левалуазьких сколах, гостроконечники серійні і виразні.

Індустрії нелевалуазької традиції.

За характером оформлення двобічних знарядь, їх морфометричних параметрів та технологічних особливостей ці комплекси віднесені до різних індустрій, які умовно названі колодіївською і пилипчанською.

Колодіївська індустрія - (Колодіїв, Єзупіль, шар ІІ) - ранньовюрмська, верхньодністровська, нелевалуазька, дископодібного характеру розщеплення, непластинчаста, нефасетована, східномікокська, з пласко-випуклими в перетині двобічними сегментоподібними ножами. Найближчими аналогами є, стратифіковані комплекси Ріпічені-Ізвор на Пруті.

У попередньому варiантi ми виділяємо також пилипчанську індустрію - це ранньовюрмська(?), середньодністровська, нелевалуазька, радіально-протопризматична, нефасетована, східноселетська, з листоподібними вістрями (Blattspitzen), скреблами і верхньопалеолітичним компонентом (скребачки, різці).

Таким чином, простежується закономірність як у техніко-типологічному, так і у хронологічному аспектах. Індустрії левалуа мають тенденції поступового розвитку у часі (від другої половини середнього плейстоцену до потепління штілфрід В верхнього плейстоцену), трансформуючись за цей період від масивного радіального відщепа (Буглів V, шар І; Великий Глибочок І, шар ІІІ) до тонкопрофільної пластини і видовженого трикутного вістря (Куличівка, шари ІІІ і ІV). Однак не треба думати, що процес еволюції левалуазької техніки проходив прямолінійно і послідовно. Зрозуміло, що це був дуже складний, мінливий, іноді регресивний процес, чи “забігання вперед”.

РОЗДІЛ 7. СЕРЕДНIЙ ПАЛЕОЛІТ ПОДІЛЛЯ: ПРОБЛЕМИ ПОХОДЖЕННЯ, ХРОНОЛОГІЇ І ПЕРІОДИЗАЦІЇ (МОЛОДОВСЬКА I СТIНКIВСЬКА КУЛЬТУРИ).

Перший підрозділ присвячений аналізу проблем, пов'язаних із використанням поняття “археологічна культура” у палеоліті. Не дивлячись на те, що термін належить до основоположних понять в археології і застосовується дуже широко, починаючи від первинної систематизації першоджерел, до реконструкції соціально-історичних процесів, він же є і найбільш дискусійним у теоретичних розробках. Існують десятки визначень та інтерпретацій “археологічної культури” в палеоліті.

Можна виділити три головні позиції, на яких грунтуються погляди палеолітознавців.

1. - У “культурах” палеоліту вбачають соціально-економічні і навіть етнічні об'єднання давніх громад.

2. - “Культура” відповідає групі пам'яток із характерним інвентарем, що зосереджені на одній території в окремий хронологічний період.

3. - “Культура” палеоліту розглядається у довільному - дуже широкому, або ж дуже вузькому значені, без територіально-хронологічних обмежень.

Багато дослідників, особливо в останні роки, повністю відмежовуються від терміну “культура”, підміняючи його “індустрією”, “традицією” тощо. На наш погляд, палеолітичні пам'ятки є багатогранними комплексними джерелами, які проливають світло на різні сфери життя і діяльності людини (а не лише сферу каменеобробки). Це топографія і планіграфія поселень, житлобудівництво, господарські об'єкти, вогнища і спеціалізовані місця обробки каменю, кістки, вироби з інших матеріалів. Необхідно враховувати соціальні і виробничі особливості поселень, гсподарську диференціацію, характер полювання, на що можуть вказувати різні категорії знарядь, фауністичні рештки, мисливське оснащення.

На жаль, у переважній більшості пам'ятки середнього палеоліту лакунарні і не дають відповіді на ці та інші питання, але зовсім не враховувати їх також не можна, особливо при написанні узагальнюючих історичних праць та у регіональних історико-археологічних реконструкціях.

Поняття “культура”, на відміну від “індустрія” є ширшим і змістовнішим. Воно об'єднує усі сторони життя і діяльності первісних громад, виробничі і невиробничі джерела, матеріальну і духовну сфери. У дисертації застосовується поняття за визначенням М. Аніковича (1991): “Палеолітична культура - це відкрита динамічна система традицій, що вироблена у надрах давнього культурно-історичного середовища і продиктована умовами природнього оточення, господарської діяльності тощо.” Основною умовою розпізнання культури є “тип” чи “система ознак” - певна форма-модель, що склалась і розвивається в межах конкретної культури.

Поняття “середньопалеолітична культура” використовується у дисертації у широкому контексті, включаючи усі археологічні джерела, що можуть свідчити про життя і діяльність первісних колективів. Зрозуміло, що етнічні питання не можуть бути предметом дослідження в рамках палеолітичних культур. Крім того, культури середнього палеоліту за характером і повнотою джерел не відповідають “археологічним культурам” доби палеометалів з чіткими територіально-хронологічними межами. В палеоліті це поняття розпливчасте, окреслене здебільшого контурно, воно використовується як робочий механізм виявлення специфічних ознак життєдіяльності територіально замкнутих первісних громад. Оскільки серед палеолітичних джерел повністю домінують рештки кам'яного виробництва, то, відповідно, їхня технологічна закономірність і типологічні особливості інвентаря виступають головними ознаками тієї чи іншої середньопалеолітичної культури.

На основі проведеної систематизації різнопланових археологічних джерел середнього палеоліту Поділля і Прикарпаття вважаємо за потрібне виділяти молодовську левалуа-мустьєрську культуру, матеріали якої представлені уже десятками повноцінних пам'яток.

Менше підстав для виділення “стінківської культури”, оскільки майже усі пам'ятки перевідкладені у плейстоценовий час і не мають чітких геологічних реперів у межах пізнього плейстоцену. Водночас, розташування на тій же території, що і пам'ятки молодовської культури, їх приблизно однаковий вік, але кардинально відмінні ознаки індустрії можуть знаходити пояснення лише у належності до різних культур (не виключається також вплив господарської спеціалізації). На основі техніко-типологічного контрасту як специфічний вияв середньопалеолітичних традицій усе-таки можна виділяти стінківську мустьєрську культуру .

Складнiше питання з “ашело-мустьєрським комплексом” Великого Глибочка I. Безсумнівним залишається факт наявності у пізньоашельському комплексі Житомирської стоянки і ашело-мустьєрському перевідкладеному комплексі Великого Глибочка І окремих рубил і видовжених двобічних наконечників. Єдиним опосередкованим свідченням належності їх до середнього плейстоцену є аналогічні наконечники зі стратифікованого горизонту 5-А Королевого І.

Так само невирішеною залишається проблема культурної належності кам'яного комплексу шару І Буглова V, що опосередковано датується середньоплейстоценовим періодом (свідченя стратиграфії та ТЛ-датування).

Молодовська левалуа-мустьєрська культура.

Впродовж багатьох десятиліть молодовське левалуа розглядалося як доволі пізнє, замкнуте явище, законсервоване в екологічній ніші Середнього Подністров'я. Прямих аналогів у Східноєвропейському регіоні йому не знаходили.

Вперше термін “молодовська культура” застосував М. Праслов (1964 р.). Найповніше обгрунтування виділення молодовської культури провів В.М. Гладилін (1976 р.). Це сім самостійних поселень в районі с. Молодове, які майже не відрізняються за археологічними матеріалами і вкладаються в хронологічний період інтерстадіалів брьоруп - моерсхофд. Більшість дослідників середнього палеоліту у східній Європі підтримали цю думку і почали застосовувати термін “молодовська мустьєрська культура” у своїх розробках.

Не визнав “молодовську культуру” (як і взагалі культур палеоліту) лише О.П. Черниш, який вважав, що культури виділяються суб'єктивно, без врахування масових відмін між тими чи іншими пам'ятками.

У питанні походженя молодовської культури існує кілька точок зору. Ще у середині 1960-х років О.Черниш зазначив подібність левалуазьких пам'яток басейну Дністра до пам'яток мустьє Криму та Кавказу, що підтверджувало думку С. Бібікова про заселення європейської частини колишнього СРСР з Кавказького регіону і, відповідно, ставило питання про походження подністровської левалуазької традиції з Кавказу.

Іншу позицію займав В. Гладилін (1971 р.), який вбачав первісне заселення Середнього Подністров'я з Балкан і Середземномор'я. Ще одна думка була висловлена одразу після відкриття Королевого І (Гладилін, 1975), яка полягала у можливості переносу хронологічно раніших традицій левалуазької технології із Закарпаття (Королево І, шари V-III) у Подністров'я.

М. Анісюткін розвинув і конкретизував цю гіпотезу, вважаючи, що левалуазькі традиції із Закарпаття спостерігаються у матеріалах південного комплексу Кишлянського Яру, потім в індустрії Кетрос і уже потім - в молодовському мустьє (Анисюткин, 1981). Ці погляди підтримала Л. Кулаковська (1989), яка вбачала підтвердження запропонованої схеми в тому, що на початку вюрму левалуазькі комплекси Закарпаття (Королеве І, ІІ, Чорна) повністю зникають з цієї території і відроджуються у Подністров'ї.

В результаті наших досліджень на таких пам'ятках з левалуазькою технологією, як Пронятин, Великий Глибочок І (шари ІІІ і ІІІ-Б), Єзупіль (шар ІІІ), Ігровиця І (шар ІІ) та ін. викристалізувалась гіпотеза, що левалуа-мустьєрська традиція молодовської культури не була привнесена у готовому вигляді з віддалених територій (Кавказ, Балкани чи Закарпаття), а стала наслідком довготривалого розвитку місцевих левалуазьких індустрій впродовж багатьох десятків тисяч років. Яскравим молодовським пам'яткам передував складний процес міграцій, впливів і запозичень різних за складом, але генетично споріднених “левалуазьких громад”. Перші свідченя “подільсього левалуа” виявлені на рівні залягання шару ІІІ Великого Глибочка І, який відноситься до пізньориського періоду (киснево-ізотопна стадія 7). У подальшому ця традиція у різних морфологічних модифікаціях (відщепний і пластинчастий типи) фіксується у рис-вюрмський, ранньовюрмський і навіть середньовюрмський періоди в межах Прикарпаття і Поділля.

Хронологічно найраніший етап молодовської культури представлений єзупільською індустрією, що знаходиться у Верхньому Подністров'ї і датується періодом рис-вюрму. У технологічно-типологічному аспекті ця індустрія подібна до молодовських комплексів, хоча за стратиграфією залягання культурних шарів вона існувала набагато раніше. У зв'язку з останнім, виділяємо верхньодністровський локальний варіант раннього етапу молодовської культури.

До молодовської левалуа-мустьєрської культури відносимо також пронятинську індустрію, яку можна розглядати як безпосередню генетичну підоснову молодовських поселень у середньодністровському регіоні. Зважаючи на достатньо велику відстань між групами цих пам'яток (до 200 км по прямій лінії) і часову перерву, виділяємо окремий подільський локальний варіант молодовської культури. Отже, молодовська культура об'єднує тепер більше 10-ти повноцінних культурних горизонтів поселень (а також два десятки стоянок з перевідкладеними матеріалами), що мали розвинуту левалуазьку традицію камнеобробки і виготовленя стандартизованих серій знарядь на сколах. Первісне населення проживало в басейні Дністра та його лівих притоків, вело мисливське господарство, полюючи переважно на мамонтів (Молодове, Кетроси, Пронятин та ін.). Простежується єдиний спосіб житлобудівництва із застосуванням великих кісток мамонта (Молодове І, шар ІV; Молодове V, шар ХІ; Кетроси). Усі поселення мають характер відкритого типу з великою кількістю вогнищ і спеціалізованими місцями обробки каменю (Молодове І, V, Кетроси, Єзупіль, Пронятин та інші). На багатьох стоянках зафіксовані серії відбійників-розтирачів з гальок пісковику, що може свідчити про єдині форми збиральницького господарства (Молодове І, V, Кормань ІV, Єзупіль, Кетроси).

Однією з характерних рис пам'яток молодовської культури є наявність великої кількості кісток тварин зі слідами діяльності людини, серед яких спостерігається серія знаково-символічних (?) нарізок (Молодове І, V, Пронятин). У дисертації досить повно розглядається гравірування на променевий кістці зубра з контурами тварини з Пронятина.

Як складова частина (крайня північно-східна ділянка) культура входить до південної історико-культурної області поширення типового мустьє (Гладилін, 1985), або ж до “балканської левалуа-мустьєрської культури” (Kozlowski J.K., 1995). Можна припустити, що окремі культурні “віяння” з Балкан могли періодично приходити на Дністер і Прут, особливо у періоди відносних потеплінь, але факти опосередковано свідчать, що люди проживали тут і в часи похолодань (мамонтова фауна, холодолюбні молюски, пилок хвойних дерев у складi культурних шарiв пам'яток).

Враховуючи середньоплейстоценові традиції левалуа на півночі Поділля і рис-вюрмське левалуа у Верхньому Подністров'ї, можна висловити припущення, що західний регіон України був періодично (чи постiйно?) заселений носіями левалуазької традиції, починаючи з середньоплейстоценового потепління коршів 2 - приблизно 230 тис. р. тому. На сьогоднішньому рівні досліджень ми не можемо визначити конкретні напрямки і шляхи просування носіїв левалуазької традиції. Можливо, якась частина населення постійно проживала у Прикарпатті, мігруючи в межах регіону.

Стінківська мустьєрська культура. Вперше термін “стінківська культура” був застосований М. Анісюткіним у 1973 р. “Стінківська культура є своєрідним варіантом зубчастого мустьє з тейякською традицією. Вона широко розповсюджена в часі і просторі. Головні пам'ятки групуються у міжріччі Дністра і Пруту, охоплюючи усю мустьєрську епоху” [1977, с. 6].

Для уточнення багатьох питань техніко-типологічного і культурного характеру стінківських пам'яток довгий час не вистачало додаткових матеріалів. Такі археологічні комплекси з'явились у 1988 р. під час наших розвідкових робіт на лівобережжі Середнього Дністра - в районі впадіння у Дністер притоки Нічлави (пам'ятки в околицях сіл Пилипче, Устя, Михалків, Худиківці). Тут, на високих терасах (4-5) вище каньону Дністра вивлено 5 середньопалеолітичних пам'яток з матеріалами “стінківського типу”. Найяскравішою є індустрія Пилипчого ХІ з серією листоподібних наконечників. Вважаємо, що індустрії Стінки І і Пилипче XI мають багато спільних рис, що дозволяє зараховувати їх до однієї культурної традиції.

З наших позицій, мікролітичність і зубчастість, масивність і аморфність пилипчанської індустрії є наслідком природного сортування і господарської диференціації самих стійбищ, націлених на сезонний мисливський промисел. На високих плато, переважно за 1-2 км від каньйону Дністра крем'яна сировина відсутня, тому люди змушені були приносити конкреції каменю здалека, а це зумовлювало використання заготовок і нуклеусів до мінімальних розмірів. Необхідність у підручних одноразових знаряддях для різання чи сгругання змушувала поселенців використовувати всі доступні (часто аморфні) кам'яні столи і гострокутні уламки. Виявленi пам'ятки мали, очевидно, сезонний промисловий характер. В комплексі інструментарію спостерігається домінування провідних знарядь, якими були двобічні листоподібні чи трикутно-видовжені наконечники. При їх виготовленні обов'язковим продуктом відходів є дрібні гострокутні відщепи з потовщеною основою і тупими площадкадми.

Усі пам'ятки стінківсько-пилипчанської сукупності не мають чітких геологічних реперів, що могли б пролити світло на їх хронологічну позицію в межах пізнього плейстоцену. Єдиним повноцінним критерієм для наукової інтерпретації таких колекцій є порівняльний метод для провідних безсумнівних палеолітичних знарядь, в нашому конкретному випадку -- листоподібних наконечників. Власне листоподібні наконечники (Blattspitzen) були цільовим продуктом і морфометричною моделлю технології виробництва. У колекціях двобічних виробів як Стінки І, так і Пилипчого XI кількісно переважають браковані і фрагментовані зразки. Справжні наконечники губились і ламались, як правило, під час мисливських операцій, а не на місці тимчасового проживання, тому технічні особливості огранення більшості знайдених фрагментів чи бракованих заготовок не мають нічого спільного з “архаїзмом” чи загалом з хронологією поселень.

У комплексах палеоліту прилеглих територій (Румунія, Словаччина, Угорщина, Польща) схожі матеріали представлені муселієво-самуїліцькою (мустьє) і селетською (пізній палеоліт) культурами. На наш погляд, селетські індустрії мають більше подібності до стінківсько-пилипчанського варіанту. Муселієво-самуїліцький культурний вияв досить специфічний (особливо у левалуазькій техніці первинного розщеплення і верболистних наконечниках).

Оскільки у стратифікованих комплексах мустьєрських пам'яток листоподібні двобічні наконечники відсутні, а у верхньопалеолітичних зустрічаються розвинутіші зразки “стрілецького типу”, то пам'ятки типу Стінки - Пилипче гіпотетично можуть займати проміжне місце між мустьє і верхнім палеолітом.

Отже, стінківська мустьєрська культура -- це нелевалуазька традиція, націлена на серійне продукування двобічних листоподібних наконечників. Носії культури селились на високих точках надканьйонних терас Дністра і полювали, мабуть, на стада парнокопитних тварин. За типологічною ознакою яскравих Blattspitzen вважаємо за доцільне умовно називати цю культуру “східноселетською”.

Її походження простежується у місцевих мікокських традиціях типу Ріпічені-Ізвор, хоча не виключається також варіант зовнішніх міграцій. Характерний тип наконечників свідчить про можливе його “переростання” у місцевий верхній палеоліт з поодинокими двобічними наконечниками - т.зв. “молдовський селет”.

Перші мікокські традиції у Подністров'ї фіксуються у Колодієві і у Єзуполі (шар ІІ). Геологічно вони пов'язуються з надкоршівською соліфлюкцією і датуються часом приблизно 100-90 тис. р. тому (дата ТЛ відкладів вище шару ІІ Єзуполя - 100 тис. р. тому; дата ТЛ надгорохівської соліфлюкції Колодієва, зачистка 3.А - 117 тис. р. тому). Пізніше мікокська традиція виразно проявляється тільки у шарах 4, 5 Ріпічені-Ізвор, але останні “відірвані” від колодіївської індустрії на багато тисяч років. У гіпотетичному варіанті можна вважати, що мікокські традиції на Дністрі і Пруті є південним периферійним варіантом “середньоєвропейського мікокського шляху розвитку”.

На географічній карті Європи зазначені шляхи чи лінії розвитку (мікок і левалуа) у загальних рисах локалізуються у двох величезних зонах. Мікокські пам'ятки мають тенденцію до групування у північній частині, а левалуазькі - у південній (балканська левалуа-мустьєрська культура). Зрозуміло, що окремі елементи тієї чи іншої традиції можна відшукати у будь-якому куточку Старого Світу, але мова йде про загально-історичну тенденцію концентрації і поширення пам'яток “магістрального” шляху розвитку. Останній так чи інакше формувався на базі особливостей місцевих культур та індустрій.

У висновках підведені підсумки досліджень, зроблено стисле резюме головних положень дисертації.

Майже усі (більше 60) пам'ятки знаходяться на відкритому просторі (лесові стоянки). Одна пам'ятка відкрита у гроті Прийма І. Непорушені культурні шари (більше 12) залягають у викопних грунтах чи грунтових соліфлюкційних горизонтах середнього і пізнього плейстоцену. У чистих лесових відкладах слідів проживання не зафіксовано.

Територіально пам'ятки зосереджені у північній і південній зонах Поділля. Північна включає концентрацію пам'яток у Тернопільському і Буглівському осередках; південна - у Нічлавському і Галицькому.

Топографічно пам'ятки розташовані на двох гіпсометричних рівнях - у каньйоноподіюний долині Дністра (2-га тераса - базові стоянки) і на високих оглядових плато (5 - 6-та тераси - сезонні мисливські табори).

За видами сировини у північній і західній частині Поділля майже на 100% домінує високоякісний туронський (волинський) кремінь. На пам'ятках Середнього Придністров'я переважає сеноманська кремниста порода гіршої якості.

Викопні фауністичні кісткові залишки свідчать про домінування раннього мамонтового фауністичного комплексу.

Геохронологічна періодизація. Визначено 6 фаз заселення і проживання первісних громад: І - пізній рис (коршів, кайдаки), ізотопна стадія 7; ІІ - пізній рис (тернопільський грунт), ізотопна стадія 6; ІІІ - рис-вюрм (еем), ізотопні стадії 5е-5d; ІV - ранній період вюрму І (амерсфоорт, брьоруп), ізотопна стадія 5с; V - період брьоруп-одераде, ізотопна стадія 5b-5a; VI - період моєрсхофд, ізотопна стадія 3.

У технічному аспекті індустрії поділені на левалуазькі і нелевалуазькі, у типологічному - з двобічними і без двобічних знарядь. За характером провідної серійної заготовки левалуазькі комплекси розчленовано на відщепні, пластинчасті і стрільчасті.

У культурно-хронологічному аспекті визначені та охарактеризовані пізньориські індустрії: великоглибочецька (протолевалуа з “ашельськими” традиціями), буглівська (протолевалуа з “клектонськими” рисами); ранньовюрмські левалуазькі індустрії: пронятинська (відщепне левалуа), єзупільська і молодовська (пластинчасте левалуа); нелевалуазькі індустрії з двобічними знаряддями: колодіївська (східний мікок), пилипчанська (східний селет).

За сумою усіх археологічних джерел і провідних техніко-типологічних критеріїв у культурно-історичному аспекті конкретизовано і доповнено молодовську левалуа-мустьєрську культуру, по-новому інтерпретовано стінківську мустьєрську культуру.

Молодовська культура входить в зону поширення південної історико-культурної області левалуазького шляху розвитку, а колодіївська індустрія - до середньо-європейської зони мікокського шляху розвитку. Стінківсько-пилипчанська традиція входить, очевидно, в зону формування і розвитку центральноєвропейських “селетоїдних” культур.

Отже, за кількістю середньопалеолітичних пам'яток, характером і станом їх дослідження Поділля (у комплексі з Подністров'ям) набуває значення опорного регіону розвитку найдавнішої палеолітичної культури в Україні і Європі.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Палеоліт Поділля: Великий Глибочок І /НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Львівський національний університет/. - Львів, 1998. - 144 с. (у співавторстві з А. Богуцьким).

2. Середній палеоліт Поділля /НАН України, Ін-т українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України/. - Львів, 2000. - 372 с.

Статті у фахових виданнях:

3. Палеолит Приднестровской Подолии // Каменний век: памятники, методика, проблемы. - К.: Наукова думка, 1989. - С. 86 - 93.

4. Мустьерская стоянка Пронятин й ее место в палеолите Восточной Европи // Археологический альманах. - Донецк, І994. - № 3. - С. 101 - 121.

5. Деякі аспекти походження первісного мистецтва у світлі нових фактів // Народознавчі зошити. - Львів, 1996. - № І. - С.17 -30.

6. Стратифіковані пам"ятки палеоліту в околицях Галича // Археологія. - 1996. - № 3. - С. 86 - 97 (у співавторстві з А. Богуцьким і Л. Кулаковською).

7. Шлях розвитку левалуазьких індустрій в Україні // Археологический альманах. - Донецк, 1996. - № 5. - Ч. ІІ - С. 75 - 85.

8. Nouvelle etude sur les modes de production lithique levalloisienne dans le site de Molodova V (Ukraine) // Prйhistoire Europйenne. - Liеge, 1997. - Vol. 11. - P. 53 - 68 (у співавторстві з M. Yamada).

9. Двобічні знаряддя середнього палеоліту у Прикарпатті // Саграtіса--Карпатика. Старожитності Верхнього Потисся та суміжних регіонів. -Ужгород, 1998. - Вип. 5. - С. 5 - 23.

10. Wstкpne wyniki badaс њrodkowopaleolitycznych stanowisk lessowych Podola // Studia Geologica Polonica. - Krakуw, 1998. - Vol. 113. - P. 121 - 130 ( у співавторстві з A. Bogucki, P. Woloshyn, T. Madeyska).

11. Mustierskiе stanowisko Jezupil kolo Halicza nad Dniestrem: stratygrafia i kultura // Malerialy i Sprawozdania Rzeszowskiego Oњrodka Archeologicznego.- Rzeszуw, 1998. - Tom XIX. - P. 5 - 15 (у співавторстві з A.Bogucki, T.Madeyska).

12. Біля джерел формування палеолітичної науки в Україні (Ю.Полянський) // Постаті української археології. - Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. - Вип. 7. - Львів, 1998. - С. 16 - 20.

13. Стінківська мустьєрська культура: аналіз та інтерпретація джерел // Археологический альманах. - Донецк, 1999. - № 8. - С. 171 - 193.

14. The chaines operatoires of levallois site Pronyatyn, Western Ukraine // Prйhistoire Europйenne. - 1999. - Vol. 13. - P. 33 - 66 (у співавторстві з Stepanchuk V.).

15. Nouveaux sites du Palйolithique infйrieur en Ukraine occidentale // Bulletin de la Sociйtй Prйhistorique Franзaise. - 1999. - Tome 96. - N. 1. - P. 71 - 76 (у спiвавторствi з A.B.Bogutkij і M.Yamada).

16. Новые памятники стинковской индустрии на Днестре и их культурно-историческая интерпретация // STRATUM plus Культурная антропология. Археология. - Санкт-Петербург-Кишинев-Одесса-Бухарест. - 2000. - № 2. - С. 332 - 350.

17. Палеолітична стоянка Кременець І (Куличівка): проблеми стратиграфії культурного шару І // Наукові записки. Серія “Історія”. / Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. -- Тернопіль, 2001. - Вип. 12. - С. 37 - 43.

18. Польові дослідження верхньопалеолітичної стоянки Куличівка у Кременці // Вісник Львівського університету. Серія географічна. - Львів, 2001. - Вип. 28. - С. 225 - 238 ( у співавторстві з А. Богуцьким).

19. Palaeolithic loess-site Yezupil on Dnister (Ukraine) - stratigraphy, environment and cultures // Studia Quternaria. An interdisciplinary jornal on the Quaternary. - Warszawa, 2001. - Vol. 18. - P. 25 - 47 ( у співавторстві з A.Boguckyj, K.Cyrek, K.Konecka-Betlej, M. Lanczont, T. Madeyska, J. Nawrocki)

20. Mustierskie stanowisko Ihrowica I na Podolu // Materialy i Sprawozdania Rzeszowskiego Oњrodka Archeologicznego. - Rzeszw, 2001. - Tom XXII. - S. 5 - 19 (у співавторстві з A. Bogucki, T. Madeyska).

21. Naddniestrze Halicza - nowy osrodek paleolitu na Ukrainie // Sprawozdania z czynnosci i posiedzen Polskiej Akademii Umiejetnosci. - Krakow, 2001.- Tom LXIV, 2000. - S. 208 - 211 (у співавторстві з A.Bohuckyj).

22. Paleolit Naddniestrza halickiego // Studia Geologica Polonica. Czwartorzend Europy Њrodkowej. Lessy i paleolit Naddniestrza halickiego (Ukraina). - Czкњж III (pod redakci№ T. Madeyskiej). - Krakуw, 2002. - Voll. 119. - S. 293 - 312 (у співавторстві з K.Cyrek).

23. З історії дослідження мустьєрських пам'яток Передкарпаття // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. - Вип. 8. - Львів, 2002. - С. 48 - 52.

Статті в інших наукових виданнях:

24. До питання про класифікацію нижньопалеолітичних крем'яних виробів за схемою В. Гладиліна // Studia archaeologica. - Львів, 1993. - № І. - С.15 -18.

25. Пластини мустьєрської стоянки Пронятин і питання еволюції левалуазьких індустрій // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці археологічної комісії. - Львів, 1998. - Т. ССХХХV. - С. І9 - 38.

26. ”Заготовка" в палеолітичних комплексах // Львівський історичний музей. Наукові записки. - Львів, 1998. - Вип. VІІІ. - С. 193 -2

27. Мустьєрська стоянка Бережани V // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. - Тернопіль, 1998. - С. 164 -І73.

28. Дослідження раннього палеоліту Придністров'я: джерела та їх інтерпретація // Наукові записки. Львівський історичний музей. - Львів, 1996. - Вип. 5. - Ч. 1. - С. 46 - 6031.

29. Леваллуазький комплекс Тернопільської стоянки (Тернопіль І) // Наукові записки. Львівський історичний музей. - Львів, 1997. - Вип. VІ. - Ч.1. - С. 98 - 109.

30. Пам'ятки кам'яної та мідно-кам'яної доби на Тернопіллі // Тернопілля: сторінки історії. - Тернопіль, 1995. - С. 5 - 25

31. Подільський левалуазький технокомплекс // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці археологічної комісії. - Львів, 2002. - Т. ССХLIV. - С. 333 - 354.

Тези та матеріали конференцій:

32. До питання про час і шляхи первісного заселення Поділля // Тези доповідей 12-ої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. - Вінниця,1993.-С. 11-І2.

33. Деякі проблеми та перспективи дослідження печерних археологічних пам'яток // Скелі й печери в історії та культурі стародавнього населення України. Збірник тез повідомлень та доповідей. - Львів, 1995. - С .89 -92.

34. Мустьєрські пам'ятки духовної культури заходу України і їх зв'язок з первісними релігійними віруваннями // Історія релігій в Україні. Тези повідомлень Міжнародного V-го круглого столу (Львів, 3 -5 травня 1995 р.). - Львів -Київ, 1995. - Ч. 4. - С. 423-425.

35. Нові мустьєрські пам'ятки в долині Буглівки // Волинь незабутня. Тези VІ-ої регіональної науково-практичної конференції "Нові краєзнавчі дослідження в контексті національного відродження України". - Рівне, 1995. - С. 11 -І4.

36. Леваллуазька культурна спільність середньопалеолітичних пам'яток заходу України // Проблемы истории и археологии Украины. Тезисы докладов научной конференции. - Харьков, І997. - С. 7 -8.

37. Палеоліт Волині і Житомирського Полісся: проблема первісного заселення краю // Українське Полісся: вчора, сьогодні, завтра. - Луцьк, 1998. - С. 203 -204.

АНОТАЦІЇ

Ситник О.С. Середній палеоліт Поділля. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.04 - археологія - Інститут археології НАН України. Київ, 2003.

На основі проведеного комплексного аналізу та систематизації нових, здобутих автором фактичних матеріалів, розкрито головні питання культурно-історичного і техніко-типологічного аспектів середнього палеоліту Поділля та прилеглих територій. У дисертації розроблено нову археологічну та геохронологічну періодизацію пам'яток, виділено технологiчно-типологiчнi варіанти: індустрії дископодiбного розщеплення iз початковими формами левалуазької технiки (великоглибочецька і буглівська), індустрії левалуазького шляху розвитку (єзупільська, пронятинська, молодовська), нелевалуазького шляху розвитку з двобічними формами знарядь (колодіївська і пилипчанська). В технологiчному аспектi в усiх левалуазьких iндустрiях вiдсутнi двобiчно обробленi знаряддя i, навпаки, у комплексах з двобiчними знаряддями працi левалуазької технiки розщеплення не зафiксовано.

Конкретизовано положення про молодовську левалуа-мустьєрську культуру, окреслено її генетичнi коренi, хронологiчнi межi, визначено Пiвнiчноподiльський та Верхньоднiстровський локальнi варiанти. По-новому інтерпретовано стінківську мустьєрську культуру.

Головні положення будуть використані при написанні найдавнішого періоду первісної історії України і Східної Європи.

Ключові слова: середній палеоліт, ашель, мустьєрська доба, левалуа, індустрія, культура, комплекс, пам'ятка, Поділля, Україна.

Sytnyk O.S. Middle Palaeolithic of Podillya. - Manuscript.

Thesis of dissertation for academic degree of doctor of historical sciences in speciality 07.00.04 - Archaeology. The Institute of Archaeology of National Ukrainian Academy of Sciences, Kyiv, 2003.

The main questions of cultural-historical and techno-typological aspects of Middle Paleolithic of Podillya and adjacent areas were elucidated on the base of undertaken multidisciplinary analysis and systematisation of new data discovered by the author.

New archaeological and geochronological schemes of periodization of regional Middle Palaeolithic sites were proposed. Following techno-typological variants were distinguished, namely: industries of discoid knapping with initial forms of Levallois technique (velykoglybochetska and buglivska); industries of Levallois way of development (iezupilska, pronyatynska, and molodovska); industries of not Levallois way of development with bifacial tools (kolodiivska, pylypchanska). Technologically, all Levallois industries are deprived of bifacially worked tools, and, vice-versa, there are no signs of Levallois technique in assemblages with bifaces.

The characteristics of Molodova Levallois-Mousterian culture were concretised, in particular its genetic roots and chronological frameworks were defined, and North Podillya and Upper Dniester local variants were distinguished. Stinkivska culture obtains its new interpretation.

Key words: Middle Palaeolithic, Acheulean, Mousterian, Levallois, industry, culture, complex, site, Podilia, Ukraine.

Сытник А.С. Средний палеолит Подолии. - Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.04 - археология - Институт археологии НАН Украины. Киев, 2003.

Диссертация посвящена главным проблемам культурно-исторического развития среднего палеолита Подолии и сопредельных территорий. На основании комплексного анализа и систематизации большого числа новых фактических материалов, добытых автором в результате археологических исследований 12 стратифицированных поселений, предложено теоретическое обобщение источников и новое решение вопросов истории первобытного населения в период от 300 до 35 тыс. лет.

В первой главе дан широкий обзор источников, представлена история исследования памятников позднеашельского и мустьерского времени

Во второй главе охарактеризованы геоморфолочические особенности Подольской возвышенности, палеогеографические аспекты и вопросы геохронологии. Освещаются вопросы палеогеографических условий и топографического размещения памятников, относительной и абсолютной хронологии, характера фаунистических остатков, стратиграфии плейстоценовых отложений. Выделено шесть фаз первобытного заселения запада Украины и Восточной Европы в целом.

Третья глава посвящена вопросам методики исследования, описания и систематизации каменных артефактов. Подан анализ классификационных разработок, рассмотрены проблемы техники и технологии леваллуа, понятия “заготовка” в среднепалеолитических комплексах. Основываясь на методических разработках В.Н.Гладилина (1976, 1985), автор предлагает новую методику первичной обработки материалов.

В четвертой главе рассмотрены памятники леваллуазкой традиции, обобщены результаты исследований наиболее важных стратифицированных комплексов. В пятой главе проанализированы памятники нелеваллуазкого пути развития, определены микокские и селетские культурные общности.

В шестой главе “Вариабельность индустрий среднего палеолита запада Украины” освещены главные проблемы технико-типологического членения памятников. На высшем уровне классификации индустрии разделены на леваллуазские и нелеваллуазкие. Учитывая наличие или отсутствие двусторонне обработаных орудий, последние подразделены еще на два варианта. На территории Подолии практически все гомогенные комплексы принадлежат к двум полярных традициям камнеобработки - а) леваллуазкие без двусторонних орудий (молодовские комплексы, Кетросы, Пронятин, Езуполь, слой ІІІ и др.); нелеваллуазкие с двусторонними орудиями (Колодиив, Езуполь, слой ІІ, Пилипче ХІ, Стинка І и др.). Выделены локальные технико-типологические варианты: индустрии протолеваллуа (великоглубочецкая и бугловская), индустрии леваллуазского пути развития (езупольская, пронятинская, молодовская), индустрии нелеваллуазского пути развития с двусторонними формами орудий (колодиевская и пилипчанская).

В седьмой главе рассмотрены вопросы культурно-исторического подразделения памятников. Конкретизировано и дополнено положение о молодовской леваллуа-мустьерской культуре, освещены проблемы происхождения, географического распространения и хронологии. Выделены два локальные хронологически предшествующие варианты развития молодовской культуры - верхне-днестровский и северо-подольский.

В работе по-новому интерпретировано стинковскую мустьерскую культуру.На основании сравнительно-морфологического анализа ведущего типа орудий - листовидных наконечников в индустрии стинковско-пилипчанской общности сделан вывод о принадлежности культуры к восточноселетскому варианту развития.

Выводы диссертации базируются на фактических археологических материалах, данных палеогеографии, стратиграфии четвертичного периода, палеозоологии и других естественных наук.

Основные положения диссертации будут использованы при написании древнейшего периода первобытной истории Украины и Восточной Европы.

Ключевые слова: средний палеолит, ашель, мустьерская эпоха, леваллуа, индустрия, культура, комплекс, памятник, Подолия, Украина.

Размещено на Allbest.ru

...