Формування та основні характеристики чернецтва київських чоловічих монастирів (20-і – середина 80-х рр. XVIII ст.)

????????? ?? http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Формування та основні характеристики

чернецтва київських чоловічих монастирів

(20-і - середина 80-х рр. XVIII ст.)

Яременко Максим Васильович

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі давньої та нової історії України

історичного факультету Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

УЛЬЯНОВСЬКИЙ

Василь Іринархович, професор кафедри давньої та нової історії

України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор МОРДВІНЦЕВ

В'ячеслав Михайлович, завідувач кафедри історії Росії Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук, доцент ВОЛОШИН Юрій Володимирович,

доцент кафедри всесвітньої історії Полтавського державного

педагогічного університету ім. В.Г.Короленка

Провідна установа: Інститут української археографії

та джерелознавства

ім. М.С.Грушевського НАН України

Захист відбудеться “_21_“ ____квітня_____ 2003 р. о _10_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “_13_” _____березня____ 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцентБОЖКО О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Обсяг дисертації 252 стор. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел і літератури (23 стор., 216 позицій) та 5 додатків на 52 стор.

Вступ. Актуальність теми. Повнота висвітлення та осягнення історії України ХVІІІ ст. не можлива без вивчення історії Церкви та церковних інституцій. Історичне тло доби, хід історичного процесу буде незрозумілим, якщо залишити осторонь дослідження такої замкнутої структури, як чернецтво. Функціонування православного монашества та монастирів у ХVІІІ ст. не обмежувалося лише власне церковними сферами, а й тісно перепліталося із соціально-політичною та культурною історією України.

Діяльність київського чернецтва у ХVІІІ ст. була багатоаспектною (задоволення духовних потреб соціальних низів та елітних верств, розвиток і поширення освіти та культури, християнізація інших народів, участь іноків - вихідців з Києва - у гайдамацькому русі тощо). Отже, дослідження монашества як окремої соціальної групи із властивими їй характеристиками допоможе з'ясувати його роль не лише у власне церковній історії, а й місце у загальносоціальному контексті.

На сьогодні, коли в Україні продовжується процес становлення та розвитку релігійних інституцій, відродження релігійних практик та духовності особливої ваги набуває історичний досвід, вивчення минулого Церкви та церковних організацій, зокрема й чернецтва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах програми науково-дослідницьких робіт “Історія формування і розвитку Української держави”, затвердженої вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (державний реєстраційний номер №01БФ046-01).

Об'єктом дослідження є монашество восьми київських чоловічих неставропігійних (підпорядкованих владі місцевого архієпископа/митрополита) монастирів - Пустинно-Миколаївського, обох Михайлівських (Золотоверхого та Видубицького), Братського, Софійського, Кирилівського, Петро-Павлівського та грецького Катерининського (з 1748 р.; мав подвійний правовий статус, підпорядкувуючись також Синайській горі). Поза увагою залишені насельники Києво-Печерської Лаври та приписних до вищезазначених неставропігійних. Це зумовлено кількома важливими обставинами. По-перше, відмінним правовим статусом, який передбачав незалежність ставропігійного від Київського архієрея, що, в свою чергу, спричинило відкладання важливих матеріалів про їх діяльність (звіти про чисельність братії, втечі, смертність, постриг тощо) у петербурзькому синодальному архіві (оминувши архів Київської духовної консисторії). Відсутність достатньої репрезентативної кількості документів стала основною перешкодою для залучення до об'єктів дослідження приписних монастирів, які географічно знаходилися поза межами Києва. Вивчення формування складу і становища братії Лаври у ХVІІІ ст. у зв'язку з унікальністю та її роллю як святині всієї помісної Церкви має стати темою окремого великого дослідження.

Предмет дослідження становить вивчення формування та характеристик київського чернецтва як окремої групи: комплексу способів поповнення і зменшення братії обителей, вікові характеристики монахів, їхнє соціальне та географічне походження, стан здоров'я, освітній та моральний рівень.

Хронологічні рамки дослідження обмежуються початком 20-х рр. ХVІІІ ст., з одного боку, та серединою 80-х рр. ХVІІІ ст. - з іншого. Обрання нижньої межі обумовлюється двома суттєвими факторами. Перший - юридичний: у 1721 р. введено в дію Духовний Регламент, який встановив нові відносини між державою і Церквою, остаточно оформивши державну Церкву. Власне чернецтва безпосередньо стосувалися положення "Прибавления" до Регламенту (1722 р.). У ньому розписувалася процедура комплектування складу монастирів, яку можна вважати початком подальшої політики постійного централізованого втручання у ці питання. Другий фактор - джерельний: 1720 р. датуються перші відомі узагальнюючі статистичні відомості про насельників київських неставропігійних чоловічих монастирів, без яких неможливе проведення нашого дослідження.

Обмеження верхньої межі пояснюється зміною принципів формування чернечого чину з квітня 1786 р., коли був проголошений указ про секуляризацію. Відтепер держава регламентувала поповнення монастирів, ввівши штати та зафіксувавши чітке число їх насельників.

Мета дослідження полягає в тому, аби представити київське чернецтво, як окрему групу: показати специфіку формування складу братії досліджуваних монастирів, окреслити його "якісний" момент (походження, моральне становище, освітній рівень ченців), виділити характеристики, притаманні основному загалу монашества.

Мета дослідження обумовлює його основні завдання:

-встановити рівень розпрацювання теми в історіографії та визначити головне коло джерел, на базі яких можливе розкриття теми;

-визначити механізм та динаміку чисельних змін складу київських чоловічих неставропігійних монастирів упродовж ХVІІІ ст., показати їхню пов'язаність/непов'язаність із правовим становищем монашества;

-з'ясувати, з яких станів походили та з яких регіонів приходили послушники у київські обителі, якими були вікові характеристики та стан здоров'я ченців;

-дослідити освітній рівень та моральне становище київського іночества у ХVІІІ ст. чернецтво монастир київське іночество

Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, системності, об'єктивності і конфесійної безсторонності у вивченні явищ церковного життя. Дисертант використав проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, статистичний методи.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше комплексно, а не лише за хронологією перебування на Київській кафедрі окремих архієреїв, досліджено формування київського чернецтва, при якому враховані не тільки чисельні, а і якісні характеристики. Автор заторкує теми (вікові показники, стан здоров'я, здатність до виконання послушань монахами), на яких раніше не акцентувалася увага дослідників. Для характеристики освітнього рівня київського іночества вперше залучені результати студій над монастирськими та приватними чернечими бібліотеками. Встановлено чисельні співвідношення між різними групами монашества (письменними та неписьменними, старими й молодими, хворими і здоровими і т.д.), зокрема, з'ясовано наскільки були поширеними в спільнотах порушення монашої дисципліни (визначаються пропорції між тими, хто жив згідно з приписами регул, і порушниками). В роботі знайшла подальше висвітлення проблема впливу київського чернецтва на розвиток культури та іночого життя православних монастирів Гетьманщини, Росії та Речі Посполитої у ХVІІІ ст., зокрема на нововиявленому матеріалі показано широкий ареал переміщення ченців з Києва в інші обителі та освітні центри. До наукового обігу введено значну кількість раніше не використовуваних архівних документів, які можуть бути корисні також при проведенні досліджень на інші теми.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її висновки можуть використовуватися при підготовці відповідних розділів навчальних посібників з історії України, української Церкви і чернецтва, при подальших наукових дослідженнях становища православного монашества ХVІІІ ст., зокрема вивченні ідеалів та практик іночого життя. Окремі наведені факти та висновки про причини приходу в монастирі є матеріалом для студій над "народною" побожністю в Україні у ХVІІІ ст.

Наукова апробація роботи здійснювалася у формі доповідей на трьох сесіях Міжнародної наукової конференції "Історія релігій в Україні" (Львів, 1999, 2000, 2002). Основні результати дисертації викладені у чотирьох наукових публікаціях загальним обсягом 3, 5 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі "Історіографія проблеми та джерельна база дослідження" дається аналіз історіографії питання та характеризуються джерела.

Стан наукової розробки проблеми. Наукова розробка історії православної Церкви в Україні, в тому числі й чернецтва, давно привертає увагу дослідників. Історичні студії завдячують своєю появою дослідницькій і організаційній діяльності митрополита Євгенія (Болоховітінова). Впродовж ХІХ - початку ХХ ст. на ниві вивчення різних проблем історії Церкви активно працювали представники двох напрямків: церковного (на базі Київської духовної Академії) та світського (пов'язаного із київським Університетом св.Володимира).

Дорадянські дослідники зверталися до окремих аспектів історії чернецтва ХVІІІ ст.: вивчення правового положення монашества, партикулярної історії окремих монастирів, духовних навчальних закладів або ж персоналій. Акцентувалася увага на економічному житті обителей чи переведенні монахів за межі Києва. Проте найчастіше роботи стосувалися зовнішньої подієвої історії в першу чергу монастирів, а не чернецтва. Саме іночество, як певна соціальна група, чисельні та "якісні" аспекти його формування залишалися недостатньо дослідженими.

На детальнішу увагу заслуговують дві праці представників історико-церковної школи Київської духовної Академії священика М.Шпачинського та І.Граєвського про митрополитів Арсенія та Тимофія. Обидві роботи мають типову структуру, і вплив першої на другу безсумнівний. У них предметно, хоча й досить поверхово, за час перебування на київській кафедрі лише окремих владик, висвітлюють питання станового та географічного походження, морального становища монашества всієї Київської єпархії Шпачинский Н., свящ. Киевский митрополит Арсений Могилянский и состояние Киевской митрополии в его правление (1753-1770). - К., 1907. - С. 230-231; Граевский И.С. Киевский митрополит Тимофей Щербацкий. - К., 1912. - С. 194-195.. Автори не з'ясовували інтелектуальне становище чернецтва, часто послуговувалися фразами на зразок "более или менее достаточно" при розгляді статистичних аспектів, допускалися фактичних помилок, не використовували багатьох джерел, в першу чергу біографічних реєстрів насельників обителей. І все ж цінність означених книг зберігається і по нині.

Політичні зміни в житті України після 1917 р. позначилися на стані досліджень церковної історії. Впродовж 1917 - першої половини 1920-х рр. спостерігалося значне пожвавлення українських студій, продовжували працювати представники історичної школи духовної Академії. Однак багато з їхнього доробку так і залишилося неопублікованим. До фізичного нищення сталінським режимом вчених та догматизації науки в 30-х рр. в Україні мало місце вивчення переважно економічного життя Церкви. Однак вже давалася взнаки антирелігійна пропаганда: з'явилися публікації, які фокусували увагу на негативних сторонах життя чернечих спільнот ХVІІІ ст. і переслідували мету "боротьби з павутинням релігійних традицій" Дубровський В. З побуту українських манахів другої половини ХVІІІ ст. - Харків-Київ, 1930.. Надалі "історія" Церкви представлена переважно антирелігійними виданнями "бібліотеки атеїста" далекими від науки.

Післявоєнна радянська історіографія могла (через позанаукові чинники) звертати увагу на вивчення вузького кола тем. В першу чергу історія православної Церкви ХVІІІ ст. представлена дослідженнями взаємовідносин з імперією, церковного землеволодіння, антицерковних рухів, "антинародної" діяльності монастирів. Українська радянська повоєнна історіографія зверталася переважно до вивчення економічного життя Церкви ХVІІІ ст. Але навіть на цьому терені було зроблено недостатньо Огляд історіографії цього питання та оцінка її досягнень див.: Мордвинцев В.М. Церковно-вотчинное хозяйство и секуляризационная реформа на Левобережной Украине в ХVІІІ в. Дис... докт. ист. наук. - К., 1999. - Л. 8-18.. Українська церковна історія за радянського часу розглядалася в контексті історії "Русской Православной Церкви" або в річищі експансії Ватікану на українські території Харишин М., Мордвінцев В. Російське самодержавство та Київська митрополича кафедра, або як Українська Православна Церква позбулася автокефалії. - К., 1999. - С. 13..

Зміни у політичному житті України, проголошення нею незалежності призвели до пожвавлення історико-церковних студій. Досліджуються також українські православні монастирі різного часу та регіонів. Коло питань, що цікавлять дослідників, широке. Привертають увагу зовнішня історія обителей, повсякденність, створення та розвиток монастирських архітектурних ансамблів, монастирські бібліотеки, некрополі. Сучасні вітчизняні вчені чи не найбільшого успіху досягли у вивченні історії землеволодіння української Церкви ХVІІІ ст., а отже і головних землевласників - монастирів. Зокрема, саме цей аспект є головним у науковому доробку проф. О.П.Крижанівського та проф. В.М.Мордвінцева. Обидва вчені аналізують також соціальний бік функціонування Церкви.

Окремий сегмент історіографії займають діаспорні дослідники українського походження, які зверталися до українського впливу на російську Церкву, її уніфікацію, показували "отруєння" українського православ'я московським, і разом з тим - збереження самобутніх рис, характеризували окремих київських ієрархів, зокрема, їхню “національну свідомість”. Спеціально до вивчення українського чернецтва звертався митрополит Іларіон (Огієнко). Проте його твір, опублікований лише нещодавно, не має внутрішньо-змістової цілісності, торкається окремих сюжетів, носить популярний характер, а ХVІІІ ст. передає тільки через розгляд життя і писань Паїсія Величковського Огієнко І. (Митр. Іларіон). Українське монашество. - К., 2002.. Іншими і за методикою, і за підходами є студії молодшого покоління істориків українського походження, що взорували на європейське/американське історієписання. Серед цієї групи вчених слід назвати дослідження професора-черниці Софії Сеник з історії жіночих монастирів, у якому вивчаються також вікові та соціальні характеристики насельниць Senyk S. Women's Monasteries in Ukraine and Belorussia to the period of suppressions. - Roma, 1983..

Усім зарубіжним студіям українських авторів властива одна характерна риса - брак доступу до архівних матеріалів України. Використовуються переважно друковані джерела, чи матеріали із зарубіжних архівів. Праці вчених першої хвилі еміграції також інколи носять полемічне, політичне навантаження та компілятивний характер.

Зазначимо, що польські та російські історики мало торкалися історії власне української православної Церкви, розглядаючи її або як частину російської (російська історіографія), або звертаючи увагу переважно на католицьку, рідше - православну, на території Речі Посполитої (польська) Стосовно останньої див., наприклад: Mironowicz A. Monastery prawosіawne na terenie diecezji cheіmsko-beіskiej // Zakony i klasztory w Europie Њrodkowo-wschodniej. X-XX wiek. - Lublin, 1999. - S. 337-364; Koіbuk W. Wspуlnoty religijne i narodowe w Rzeczypospolitej w drugiej poіowie XVIII wieku. - Lublin, 1998. - T. II. Koњcioіy wschodnie w Rzechypospolitej okoіo 1772 roku. Struktury administracyjne.. Серед праць російських авторів-емігрантів на особливу увагу заслуговує фундаментальне "Русское монашество. 988-1917" И.К.Смолича, що вперше побачило світ 1953 р. в Німеччині і 1996 р. перевидане в Москві. Прикметно, однак, що про українське чернецтво у праці якщо і йдеться, то лише в російському контексті.

Отже, незважаючи на велику історіографію, присвячену різним аспектам церковної історії, в тому числі й дослідженню монастирів, формування складу київських обителей у ХVІІІ ст., характеристика ченців як представників окремої соціальної групи комплексно і спеціально не проводилося.

Джерельну базу дослідження становлять архівні та опубліковані матеріали.

Найчисельнішу групу використаних документальних джерел складають документи фонду Київської духовної консисторії (ф. 127) та київських монастирів, які є об'єктом дослідження (фф. 130, 131, 169, 888), що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України в м.Києві, а також фонди Київської духовної консисторії (ф. 232), Академії (ф. 160), Синоду (ф. 13), літературних (ф. 1) та історичних (ф. 2) матеріалів з Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. На другому місці після київських за масштабом використання знаходяться петербурзькі архівні колекції, в першу чергу - фонд Канцелярії Св.Синоду (ф. 796), що зберігається у Російському державному історичному архіві. Крім нього залучені матеріали з окремих зібрань та колекцій Архіву Санкт-Петербурзького Інституту російської історії (кол. 68, 87), рукописних відділів Російської національної бібліотеки (ф. 2) та Бібліотеки російської Академії наук (ф. 24). Перегляд окремих справ з Головного архіву давніх актів у Варшаві (від. 5) допоміг скласти чіткіше уявлення про історію православної Церкви ХVІІІ ст. в Речі Посполитій, її зв'язок з Києвом.

Основним підґрунттям для вивчення теми стали джерела церковного походження. Це переважно результати функціонування Київської духовної консисторії та монастирських канцелярій (описи майна померлих ченців, описи монастирських бібліотек, консисторські, архієрейські та синодальні укази, постанови, розпорядження з різних питань, монастирські звіти консисторії та консисторські Св.Синоду). З огляду на потребу цифрового підтвердження висновків активно залучалися статистичні дані: про чисельність братії, пострижених, померлих, переведених. Особливе місце серед джерел відведене біографічним реєстрам всіх насельників монастирів, які дають можливість цілісно їх охарактеризувати, встановивши певні співвідношення між різними групами ченців.

Вдалося виявити і використати також офіційне і напівофіційне листування. При проведенні дослідження використовувалися книги (як друковані, так і рукописні) з миколаївської бібліотеки, які вдалося виявити. Ця частина фонду свідчила про літературні смаки іноків своїм фізичним станом та марґіналіями.

Переважну більшість джерельних матеріалів при дослідженні становили актові, що не могло не позначитися на вивченні теми. Позитивним є той факт, що цей вид документів вважається найінформативнішим та найточнішим серед решти. Він досить адекватно відображаює і дає відповіді на переважну більшість поставлених у роботі запитань.

Важливе значення для нашого дослідження становило опрацювання опублікованих (майже виключно у ХІХ - на початку ХХ ст.) джерел. Зазначимо, що періодичні єпархіальні та інші церковні видання, в першу чергу "Киевские епархиальные ведомости" та "Труды Киевской духовной академии", а також "Киевская старина" та "Чтения в историческом обществе Нестора летописца", містять на своїх сторінках багато опублікованих джерел, що стали корисними і в нашій роботі. Як правило, друкувалися окремі матеріали, а не тематичні підбірки, до того ж, згідно з існуючими на той час вимогами едиційної археографії.

Без перебільшення, особливе місце серед тематично підібраних документів посідають "Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии" (т. І-V. - К., 1904-1908), зібрані М.Петровим. Вміщені у збірниках матеріали відображають все церковне життя свого часу в комплексі, в тому числі і чернече.

Таким чином, слід констатувати достатню репрезентативність джерельної бази (переважно з архівних матеріалів) для створення комплексного дослідження формування та характеристики київського чернецтва у ХVІІІ ст.

У другому розділі "Формування київського чернечого чину у ХVІІІ ст." розглянуто різні способи чисельної зміни складу чернецтва.

Насамперед аналізуються юридичні підстави формування монашества у ХVІІІ ст. Відзначається, що до 1740 р., за часів перебування на престолі Петра І, Катерини І та Анни Іоанівни (за винятком трирічного (1727-1729 рр.) царювання Петра ІІ), законодавство суворо обмежувало поповнення штату монастирів. Натомість, за наступних імператорських каденцій заборонні постанови стосовно українського чернецтва скасували. Винятком є законодавство Петра ІІІ (1761-1762 рр.), яке реанімувало санкції на постриг, встановлені Петром І, але не встигло знайти помітного застосування.

Детальніший аналіз джерельної бази показує, що реально київське монашество постраждало від суворих обмежень на постриг лише у 1730-х рр., коли значно зменшилася його чисельність. Однак через важливу роль освіченого чернецтва та постійну потребу у ньому в усій Російській імперії, в українських монастирях дозволявся постриг випускників навчальних закладів, в першу чергу Київської Академії. В обителі, крім вдівців-священнослужителів, потрапляли вже пострижені за межами Російської імперії монахи.

Статистичні дані показують, що чисельність насельників київських обителей, починаючи із 1740-х рр., поступово зростає. Згідно з даними на 1757 р. з усіх досліджуваних монастирів, у них знаходилося досить значне число монахів - 330 чоловік. Є підстави твердити, що починаючи із 40-х рр. при поповненні обителей іноками за основний критерій регулювання складу слугувала наявність потреби в ченцях та можливості їх розмістити і забезпечити. Відбір кандидатів на постриг повністю контролювався настоятелями, а ієрарх дізнавався про послушника лише тоді, коли до нього зверталися за дозволом на складання обітів.

Крім постригу, монастирі поповнювалися шляхом переведення в них ченців з інших обителей Гетьманщини та прийняття прийшлих іноків з території Речі Посполитої. Серед останніх зустрічаються не лише православні, а й уніати та римо-католики з Правобережжя, що дозволяє не обмежувати причини приходу в монастирі лише релігійними переслідуваннями. Серед насельників київських обителей проживали також колишні юдеї, протестанти та старовіри, проте в дуже незначному числі. Прийшлі монахи, хоча і становили в окремих монастирях значне число, ніколи не перевищували половини кількості насельників.

Постійними причинами зменшення складу обителей були смерті, самовільні відлучення та офіційні переведення монахів. Співвідношення між цими факторами в різні роки неоднакове. Найбільша смертність київських ченців мала місце на початку 70-х рр. ХVІІІ ст. під час епідемії чуми. Не лише чисельного, а й якісного збідніння зазнавали київські обителі від постійного переведення з них ченців на різні послушання в Росію та за її межі. З них також відправлялися монахи у монастирі на території Речі Посполитої та Гетьманщини. Найчастіше ченців забирали із Софійського, Миколаївського, Золотоверхо-Михайлівського, Видубицького та Братського монастирів, які концентрували більше здібних та освічених іноків.

Розгляд чисельного аспекту формування чернечого чину дозволив предметніше визначити специфіку формування складу софійських насельників, що пояснюється кафедральним статусом монастиря та посіданням першої ролі у житті всієї митрополії. Склад софійської братії, принаймні тієї частини, яку в перспективі передбачалося використовувати для потреб єпархії, динамічно змінювався. Сама обитель, з одного боку, концентрувала, а з іншого - розподіляла потрібні чернечі "кадри".

Мав свою специфіку також Братський монастир. При ньому проживали власне ченці та викладачі Могилянської Академії, які утримувалися за рахунок обителі, хоча найчастіше не входили до складу її братства. Між цими обома групами інколи на "економічному" ґрунті виникали суперечки та конфлікти.

Особливості комплектування складу грецького Катерининського монастиря пояснюються функціями, для виконання яких він створювався (збирати милостиню для Синайської гори), та його подвійним правовим статусом - ієрархічною і фінансовою підзвітністю Синайському архієпископові та Київському архієреєві. Статистичні дані показують, що чисельність його насельників залишалася впродовж ХVІІІ ст. майже сталою і ніколи не перевершувала чотирьох осіб. Кістяк спільноти монастиря формували ченці, прислані із Синаю. Склад насельників ще поповнювався тимчасово монахами, як правило, з інших країн, які прибували у Київ на певний час (для навчання у Академії тощо).

Отже, обмежені можливості формування складу обителей упродовж 1730-х рр. призвели до різкого скорочення чисельності київського чернецтва. Однак зміна юридичного контексту дозволила швидко відновити склади монастирів, які надалі зазнали відчутного зменшення лише через епідемію чуми у 1770 р. Констатуємо, що в інші роки чисельність насельників різких змін не зазнавала, а обителі приймали чи постригали нових монахів, виходячи з прагматичних потреб.

У третьому розділі "Київські ченці ХVІІІ ст.: основні характеристики" досліджуються географія рекрутування, соціальне походження, вікові характеристики та стан здоров'я, інтелектуальний рівень і моральне становище монашества.

Аналіз джерельної бази дозволив встановити, що ареал походження київських ченців покривав українські етнічні землі (Закарпаття, Галичину, Волинь, Поділля, Лівобережжя). Уродженці українських територій у складі Речі Посполитої стояли на другому місці серед членів досліджуваних спільнот. Основна маса київських ченців походила із жителів лівобережних полків. Проживали в київських монастирях також вихідці із Слобожанщини. Рідко зустрічаються уродженці території області Війська Запорозького. Серед насельників були вихідці з білоруських земель. Інколи зустрічаються екзотичні винятки, як, наприклад, у випадку з видубицьким ченцем-шведом. Що ж стосується монахів із Молдавії, Волощини, Сербії, то вони переважно були уродженцями українських територій, які постригалися в тих землях, а потім переходили у Російську імперію, або ж поверталися в київські обителі, де були колись пострижені, після кількох років відсутності.

Вдалося виявити лише окремі згадки про росіян у київських обителях, починаючи із 60-х років ХVІІІ ст. Однак це були переважно послушники.

Походження катерининських ченців обумовлювалося специфікою формування складу монастиря. Точно встановлено наявність у числі його братії лише етнічних греків.

Монастирі поповнювалися переважно вихідцями із нижчих суспільних верств, в першу чергу - селянства. За ними йшли колишні священно- і церковнослужителі та міщани. Одиничними були випадки постригу представників шляхти, козаків чи інших верств. Серед катерининських іноків зустрічаються вихідці із купецьких родин.

Мала представленість у чернечих братствах вихідців з елітних станів обумовлювалася, серед інших, об'єктивними причинами. Постриг козаків та їх дітей у ХVІІІ ст. юридично обмежувався. Що ж стосується уродженців Речі Посполитої шляхецького походження, то православною там була переважно дрібна шляхта, яка інколи способом життя мало чим відрізнялась від нижчих православних станів, навіть поповнювала їх склад.

Основну частину київських братств складали іноки віком від 30 до 50 років. Нижня вікова межа пояснюється значним числом пострижених саме після 30 - цьому сприяли в різні роки відповідні розпорядження з віковими обмеженнями для бажаючих скласти обіти. Верхня межа обумовлена середньою тривалістю життя. Помирали монахи переважно після 40 років, хоча не дуже рідкісними були випадки смерті до 40. Домінувало число спочилих до 60 років. В загальних рисах вікові характеристики смертності в обителях контекстуальні характеристикам померлого світського населення Правобережжя та Лівобережжя.

Свою роль у скороченні тривалості життя ченців відігравали, зокрема, хвороби (серед них серйозні не були вийнятками), згадки про які зустрічаються досить часто. Загальні відомості 70-х рр. про всіх насельників обителей показують, що на схилі віку більша частина іноків мали погане здоров'я, а найчастіше нездужали очі та ноги.

З певністю можна твердити, що більша частина братії київських монастирів (принаймні 2/3 від складу кожної обителі) була письменною, що у кращому випадку передбачало уміння писати і читати, у гіршому - лише читати певний набір книг (богослужбових).

Розглядаючи освітній рівень монахів досліджуваних монастирів, потрібно констатувати на першу половину ХVІІІ ст. дві тенденції, які ніби-то взаємовиключають одна одну. Це, з одного боку, зростання чисельності пострижених у Києві випускників вищих духовних закладів, з іншого - призупинення зростання інтелектуального рівня чернецтва. Зростання числа високоосвічених монахів позірне у тому сенсі, що реально впливати на життя своїх монастирів вони не могли, адже не затримувались у них надовго через активне переведення.

Співставлення даних про високоосвічених монахів 30-х і 70-х рр. ХVІІІ ст. показує, що їхня чисельність у монастирях майже не змінювалася, а інколи навіть зменшувалася. Іноки-інтелектуали рідко коли становили третину чи більше від всього складу братства будь-якого окремого монастиря. В загальних рисах рівень письменності монахів обумовлювався освітнім рівнем мирян, з яких вони формувалися, позаяк цілеспрямованого навчання в монастирях не існувало.

Рівень грамотності зумовлював, у свою чергу, можливості засвоювати основні правди віри через книжне слово. Більшість ченців послуговувалася, як правило, лише богослужбовими книгами.

Дані біографічних реєстрів (про вживання спиртного, здатність до виконання послушань, покарання ченців) показують, що низький моральний рівень монашества був поширеним. Від третини до половини, а іноді й більше насельників порушували приписи чернечих регул. Але немає підстав твердити про повне "ураження" іночества. Ті ж відомості підтверджують, що традиція чернечого життя не зникла. Не беручись до пошуку всіх чинників, які спонукали до такого становища, підкреслимо взаємозв'язок між тими, хто формував склад київського чернецтва, їхніми стереотипами станової поведінки, спонуками до прийняття обітів, інтелектуальним рівнем та порушеннями.

Отже, київське монашество у ХVІІІ ст. формувалося переважно з вихідців із нижчих соціальних верств українського етнічного походження. Серед насельників переважали чоловіки старшого та похилого віку, які досить часто мали незадовільний стан здоров'я; були навчені лише “руской грамоти”; не переобтяжували себе читанням книг. Серед таких насельників звичним явищем було порушення приписів чернечих регул, хоча й монаші ідеали продовжували жити в київських обителях.

У висновках підведені підсумки дослідження, які виносяться на захист:

- Історія київського чернецтва ХVІІІ ст., як окремої групи, його характеристика на загал, а не лише окремих представників в історичній літературі висвітлена неповно, а до вивчення окремих аспектів дослідники не зверталися взагалі; джерельна база дисертації, основу якої склали переважно архівні документи, є достовірною і достатньо широкою для створення комплексного дослідження формування та характеристики київського монашества;

- Основним способом комплектації київських чернечих спільнот упродовж 20-х - першої половини 80-х рр. ХVІІІ ст. був постриг. Виняток становило лише десятилітнє правління Анни Іоанівни (1730-1740 рр.). Через суворі законодавчі обмеження впродовж цих років чисельність братств київських чоловічих монастирів зазнала значного зменшення. У наступні роки в обителях постригали стількох послушників, скількох вони потребували. Окрім того, братства поповнювалися прийшлими чи переведеними іноками. В окремі роки могло переважати зменшення насельників монастирів (через самовільні відлучення, смерті, переведення), однак в цілому значних кількісних коливань склад монашества не зазнавав. Виняток становить початок 1770-х рр., коли чисельність чернецтва окремих київських монастирів значно скоротилася через втрати від епідемії чуми. Переведення ж ченців з Києва завдавало переважно "інтелектуальних втрат" обителям;

- Встановлено, що київські обителі комплектувалися майже виключно вихідцями з українських етнічних земель. З інших територій в документах згадуються білоруські землі, вкрай рідко - російські, волоські, сербські. В більшості випадків географія рекрутування київських монастирів насельниками вказує на їхнє українське етнічне походження. Ченці були переважно вихідцями із нижчих соціальних верств: селянства та міщанства. Немало зустрічалося серед них колишніх священослужителів-вдівців, бідно представлені вихідці із шляхти та козацтва, що зумовлено юридичними обмеженнями.

Вікові характеристики іноків дозволяють прослідкувати контекстуальність своєму часу: переважання смертності до 60 років перегукується із подібною ситуацією по відношенню до світського населення. Показово, що більшість монахів старшого віку мали незадовільний стан здоров'я;

- У соціальному походженні ченців, їхніх вікових характеристиках (але не тільки) слід шукати причини поширеності негативних явищ в іночому середовищі. Ченці, які порушували монашу дисципліну, в окремих обителях становили половину або й більше братства. Однак, практика дотримання чернечих правил не зникає, а відомості про "позитивних" іноків свідчать про життєвість чернечих ідеалів.

Аналіз інтелектуального рівня київських ченців дозволяє твердити про знання більшості з них у кожному монастирі "руской грамоти", що передбачало вміння читати і писати. Вкрай скромно виглядає, особливо на другу половини ХVІІІ ст., присутність в обителях випускників Київської Академії та інших подібних навчальних закладів, особливо якщо взяти до уваги чисельність студентів, які щороку студіювали в Києві.

Освітні перешкоди стояли на шляху духовного зросту ченців, який міг відбуватися через читання відповідної літератури. Ченці користувалися переважно богослужбовими книгами.

Отже, у дисертації міститься нове вирішення наукової проблеми, що виявилося у дослідженні формування та характеристиці чернецтва київських чоловічих неставропігійних монастирів як окремої групи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ:

Статті:

1. Поменник Київського Пустинно-Миколаївського монастиря: історія обителі через його призму // Просемінарій: Медієвістика. Історія Церкви, науки і культури. - К., 1999. - Вип. 3. - С. 170-189.

2. Бібліотека київського Пустинно-Миколаївського монастиря ХVІІІ ст.: "життя" книг // Просемінарій: Медієвістика. Історія Церкви, науки і культури. - К., 2000. - Вип. 4. - С. 119-142.

3. Чернецтво київських чоловічих монастирів (1721-1740 рр.): спроба колективного портрета // Київська старовина. - 2001. - № 6. - С. 42-66.

4. Біографічні реєстри чернецтва київських чоловічих неставропігійних монастирів 70-80-х рр. ХVІІІ ст.: характеристика джерела та інформаційні можливості // Архіви України. - 2002. - № 1-3. - С. 153-173.

Матеріали наукових конференцій:

1. Київський Пустинно-Миколаївський монастир: тенденції розвитку кін. ХVІІ-ХVІІІ ст. // Історія релігій в Україні. Матеріали ІХ-ї міжнародної наукової конференції. - Львів, 1999. - Кн. ІІ. - С. 231-232.

2. Монах ХVІІІ ст. Кілька штрихів до духовно-інтелектуального образу на прикладі ченця Київського Пустинно-Миколаївського монастиря // Історія релігій в Україні. Праці Х-ї міжнародної наукової конференції. - Львів, 2000. - Кн. І. - С. 423-425.

3. Біографічні відомості про чернецтво київських чоловічих неставропігійних монастирів ХVІІІ ст.: історія запровадження // Історія релігій в Україні. Праці ХІІ-ї міжнародної наукової конференції. - Львів, 2002. - Кн. І. - С. 503-508.

АНОТАЦІЯ

Яременко М.В. Формування та основні характеристики чернецтва київських чоловічих монастирів (20-і - середина 80-х рр. ХVІІІ ст.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню формування складу київського чернецтва у ХVІІІ ст. З'ясовано кількісний аспект комплектації; показано різні шляхи поповнення та зменшення складу їх насельників, розглянуто причини приходу в обителі та залишення їх. Монашество також аналізується як окрема група, досліджується географія його походження, інтелектуальне та моральне становище, вікові характеристики, стан здоров'я, здатність до послуху. До розгляду береться вся братія монастирів. Встановлено, що київські обителі населяли переважно вихідці з нижчих соціальних верств українського етнічного походження, які мали старший вік, часто незадовільний стан здоров'я, низький освітній рівень. Висновки підкріплюються статистичними даними.

Ключові слова: християнство, монастирі, православне чернецтво, Київська православна митрополія, Гетьманщина XVIII ст., Київ.

АННОТАЦИЯ

Яременко М.В. Формированиеи и главные характеристики монашества киевских мужских монастырей (20-е - середина 80-х гг. ХVІІІ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2002.

Диссертация посвящена исследованию формирования киевского мужского монашества в ХVІІІ в., проблеме, которая не нашла должного освещения в историографии. На основании широкого круга источников, в первую очередь архивных (из хранилищ Киева, Санкт-Петербурга и Варшавы), освещается механизм количественного пополнения иночества на протяжении столетия в контексте действующих указов и распоряжений. Монашество характеризируется также как отдельная группа, исследуются его социальное и географическое происхождение, интеллектуальное и моральное состояние, возрастные характеристики, состояние здоровья.

В диссертации рассматриваются основные способы пополнения и уменьшения состава монастырских братств. Отмечается, что только на протяжении правления Анны Иоановны реально действовали ограничения на пострижение. Во все остальные годы в обителях содержалось столько иноков, сколько требовалось и было возможным разместить. Соотношение между основными способами пополнения (пострижение, перевод из других монастырей, приход иноков из-за рубежа) и сокращения (смертность, самовольные отлучения, перевод в другие монастыри) численности монашества в разные годы было неравномерным. Лишь в начале 70-х годов ХVІІІ в. отдельные монастыри сильно пострадали от эпидемии чумы, в результате которой значительно сократилась численность их насельников.

В исследовании в результате выявления и обработки значительного статистического материала представлены новые количественные данные о динамике смены состава и численности иноков каждого отдельно взятого киевского монастрыя на протяжении 20-80-х годов ХVІІІ в.

В работе раскрыты вопроссы географического и социального происхождения монахов. Констатируется, что среди иноческих общин преобладали уроженцы разных полков Гетьманщины. На втором месте стоят выходцы из украинских земель в составе Речи Посполитой. Отмечается, что среди них присутствовали не только православные, но и бывшие униаты, иудеи, даже римо-католики. Этот факт позволяет не ограничивать причины прихода бельцов в Киев только религиозными преследованиями. Как исключение, в составе некоторых киевских иноческих братств фигурируют бывшие протестанты и старообрядцы. Среди монахов реже встречаются уроженцы Слободских полков, белорусских территорий. Выходцы из Сербии и Валахии также часто являлись этническими украинцами. Этнические россияне фигурируют как исключение.

Киевское монашество формировалось в основном из мещанства и крестьянства, а также - из овдовевшего духовенства. Отсутствие значительного числа выходцев из элиты (казачества и шляхты) имеет объяснения в следующих причинах: на пути прихода в монастыри казаков стояли законодательные ограничения, а правобережной православной шляхты оставалось мало, и то в основном мелкой, почти не отличавшейся от представителей других православных сословий.

Возрастные характеристики иноков дают возможность проследить контекстуальность времени: преобладание смертности до 60 лет типично также в среде светского населения. Большинство монахов в старости имели неудовлетворительное состояние здоровья.

В происхождении иноков, их характеристиках (но не только) стоит искать причины многих случаев нарушения монашеской дисциплины. Но все же следует констатировать, что примеры жизненности монашеских идеалов не исчезают. В диссертации внимание уделено как раз тому, чтобы с помощью количественных данных показать глубину проявления негативных черт на примере конкретных монастырей.

Анализ интелектуального уровня киевского монашества позволяет утверждать преобладание среди них грамотных (не меньше 2/3 состава каждой обители), т.е. обученых читать и писать, а в худшем случае только читать определенный набор книг (богослужебных). Скромно, особенно на вторую половину ХVІІІ в., представлены в составе братств выпускники Могилянской Академии или других учебных заведений, чему способствовал также постоянный отток высокообразованых монахов из Киева.

Уровень образования стоял на пути приобщения иноков к чтению книг. Большенство из них пользовалось только богослужебными экземплярами.

Ключевые слова: христианство, монастыри, православное монашество, Киевская православная митрополия, Гетьманщина XVIII в., Киев.

SUMMARY

Yaremenko M.V. Formation and main characteristics of monks of the Kyiv male monasteries (from the 20s - to the middle of the 80s XVIII cent.). - Manuscript.

Thesis for candidate's degree on the speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Kyiv Taras Shevchenko National University. - Kyiv, 2002.

The formation of Kyiv's monks in XVIII cent. is researched. The numeral aspect of the monastery completion is defined; various ways of replenishing and depopulation of their inhabitans are showed; the reason of their arrival to chambers and their leaving are investigated. Monks are analysed as a separate social group; its intellectual and moral conditions, age characteristics, health, ability to carry out different obediences are researched. The hole monastery brethren rather than separate representatives are taken into account. There was researched that representatives mainly from lower social groups lived in Kyiv's monasteries; most of them were ukrainians ethnically, offten had older age and bad state of the health. The conclusions are supported by the statistical data.

Key words: christianity, monasteries, orthodox monks, Kyiv orthodox metropolitanate, Hetmanate of XVIII cent., Kyiv.

????????? ?? Allbest.ru

...