Жрецька організація стародавніх кельтів та її еволюція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жрецька організація стародавніх кельтів та її еволюція

кельтський жрець стародавній еволюція

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел і літератури (247 найменувань), чотирьох додатків. Загальний обсяг дисертації - 207 сторінок, з яких 19 сторінок - список джерел і літератури.

Актуальність теми дослідження. Організація кельтських жерців (друїдів) являє собою яскравий феномен на тлі розвитку культури стародавніх кельтів. Численні соціальні функції, що виконувалися жрецькою організацією, дозволяють розглядати її як один з ключових елементів соціальної організації кельтських племен, без належного вивчення якого наукове дослідження історії та культури кельтів є неможливим.

Актуальність обраної теми посилюється тим, що стародавні кельти протягом ІІІ-І ст. до н. е. заселяли частину території сучасної України. Вплив цього народу на етнокультурну ситуацію у Центральній та Східній Європі був настільки потужним, що це дало змогу деяким дослідникам припускати можливість кельтського походження Київської Русі та окремих етнографічних груп українського населення. Незважаючи на помітний слід, який залишили стародавні кельти у давній історії України, систематичне дослідження їх соціальної організації і духовної культури у вітчизняній науці раніше фактично не проводилося.

Жрецька організація стародавніх кельтів вже більше ста років є предметом наукового дослідження однак ступінь наукової розробки цієї теми залишається недостатнім. У західній історіографії домінують дослідження, у яких жрецька організація розглядається як статичне явище, майже нездатне до активних перетворень. Недостатня увага приділена питанню історичного розвитку жрецької організації у контексті динамічних соціально-економічних процесів, що мали місце у кельтському суспільстві останніх століть до н. е.

Об'єктом дослідження є жрецька організація стародавніх кельтів - суспільний прошарок, професійні обов'язки представників якого були пов'язані з культовим служінням, виконанням ритуально-магічних практик і збереженням релігійно-міфологічної традиції.

Предметом дослідження є культурна та соціальна природа жрецької організації стародавніх кельтів, як історичного явища, еволюція її ролі у суспільному житті, релігійно-ідеологічні засади функціонування.

Мета дослідження полягає у визначенні місця жрецької організації у соціальній структурі кельтських племен доби раннього залізного віку і виявленні її еволюції протягом ІІ ст. до н. е. - І ст. н. е. Відповідно до мети поставлені найбільш важливі завдання дослідження:

- проаналізувати стан джерельної бази і ступінь наукової розробки проблеми;

- встановити соціальну природу жрецької організації та її функціональну роль, як складової частини суспільства стародавніх кельтів;

- розкрити релігійно-ідеологічні засади функціонування жрецької організації у контексті особливостей історичного розвитку кельтських племен;

- з'ясувати причини і характер еволюції жрецької організації кельтів протягом зазначеного хронологічного періоду.

Хронологічні межі охоплюють ІІ ст. до н. е. - І ст. н. е. Цей хронологічний період являє собою завершальний етап розвитку культури незалежних кельтських племен континентальної Європи. Він характеризувався остаточним зупиненням кельтської експансії, бурхливими процесами соціально-економічного розвитку і невдалою для кельтів зовнішньополітичною кон'юнктурою. Протягом ІІ ст. до н. е. мав місце процес розкладу родоплемінного устрою традиційного суспільства континентальних кельтів, який значно прискорився з початком епохи оппідумів (І ст. до н. е.). У цей час спостерігалося зародження міської цивілізації, поява протодержавних утворень, трансформація політичного устрою європейських кельтів. І ст. н. е. - період втрати політичної незалежності переважною більшістю кельтських племен, що було пов'язано з остаточним підкоренням Римською державою Галлії та Південної Британії і перетворенням їх на провінції. Римське завоювання перервало природний шлях розвитку кельтського суспільства і призвело до знищення або деформації існуючих соціальних інститутів.

Географічні межі охоплюють заселені кельтами території Галлії та Британських островів. Значною мірою визначення географічних меж обумовлено характером джерельної бази дослідження, яка представлена документами, що стосуються саме цих територій. Враховуючи панкельтський характер багатьох соціально-економічних і релігійних процесів, що відбувалися протягом зазначеного періоду, методологічно виправданим є звернення до важливих археологічних пам'яток центральноєвропейського регіону без аналізу яких неможливо адекватно зрозуміти культурні та історичні явища, вивченню яких присвячена дисертація.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що робота є першою в українській історіографії спробою комплексного дослідження жрецької організації стародавніх кельтів. Сформульовано нову гіпотезу еволюції жрецької організації у контексті соціально-економічних перетворень І ст. до н. е. - І ст. н. е., яка характеризувалася змінами у структурному складі жрецтва, а також посиленням ролі жерців у суспільно-політичному житті, з одночасною деградацією значення жрецької організації як джерела сакральної влади. Переглянуто традиційний погляд на жрецьку організацію кельтів, як на цілісну надплемінну корпорацію з централізованим політичним керівництвом. На основі застосування структурно-семіотичного підходу до вивчення жрецької організації стародавніх кельтів, висвітлена функція організації виробничої діяльності яка раніше не виділялася. Вперше з точки зору дослідження релігійних уявлень кельтів здійснена інтерпретація культових пам'яток малобіганського скарбу (с. Мала Бігань, Закарпатська обл., Україна). Запропоновано новий варіант наукової інтерпретації фрагменту «Записок про галльську війну» Юлія Цезаря, у якому йдеться про викриття антиримської змови галльської знаті на чолі з Акконом.

Апробація результатів дослідження здійснена на щорічних наукових конференціях історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1999-2004), на наукових конференціях «Дні науки в НаУКМА» (Київ, 1999) та «Україна і світ: історія, сьогодення, майбутнє» (Київ, 2003), а також у 6 наукових статтях загальним обсягом 2,9 друк. арк.

У першому розділі «Теоретико-методологічна база, джерела та історіографія дослідження» охарактеризовано джерельну базу, стан наукової розробки проблеми та методологічні підходи до її розв'язання. Враховуючи те, що жрецька організація стародавніх кельтів являє собою складну систему, в якості базового елемента методології було обрано системний підхід Див.: Блауберг И., Юдин Э. Становление и сущность системного подхода. - М., 1973. , з точки зору якого досліджуваний об'єкт розглядається як сукупність окремих компонентів, органічно утворюючих єдине ціле, що визначає функціональне призначення як усієї системи, так і її елементів. Застосування системного підходу дозволяє простежити як взаємозв'язки у середині самої жрецької організації, так і відносини між нею та іншими системами, такими як соціальні групи, релігія, виробництво та ін. Оскільки законом функціонування системи є структура, яка при змінюванні системи забезпечує її цілісність і збереження властивостей, у дослідженні застосовано структурний підхід. Поняття соціальної структури передбачає наявність моделі (системи), основним матеріалом для побудови якої виступають соціальні відносини Леві-Строс К. Структурна антропологія. - К., 2000. - С. 264-265..

Складний характер джерельної бази дослідження вимагає використання методів ретроспекції, екстраполяції, а також порівняльно-історичного методу (аналогії), які дозволяють певною мірою подолати вузькість адекватної джерельної бази. Ефективність обробки джерельного матеріалу визначається також застосуванням семіотичної методології, яка органічно поєднується з критичним аналізом текстів. Семіотика - наука про знакові системи являє собою спосіб розгляду об'єкту як такого, що функціонує подібно до мови, перенесення метафори мови на будь-які немовні явища Див.: Горный Е. Что такое семиотика? // Радуга. - 1996. - С. 168-175. . У якості знакової системи може виступати як вербальний текст (літературний твір, епіграфічна пам'ятка тощо), так і речовий предмет Антонова Е. Раевский Д. Археология и семиотика // Структурно-семиотические исследования в археологии. Т. 1. - Донецк, 2002. - С. 13., у т. ч. сакральне зображення, культова споруда. Семіотичний метод дозволяє по-новому подивитися на джерела, що уже давно були введені до наукового обігу. Проблема місця і ролі жрецької організації у давньому кельтському суспільстві вирішується за допомогою концепції безписемної культури, у тому вигляді, в якому вона сформульована М. Лотманом Лотман Ю. Внутри мыслящих миров: Человек- текст- семиосфера- история. - М., 1996 - С. 341-356. .

Особливістю джерельної бази дослідження є те, що вона включає у себе значний обсяг джерел різних за типом, характером і часом походження. Основні групи джерел представлені творами іноземних авторів, які були знайомі з досліджуваною культурою, низкою пізніх текстів, що належать традиції генетично спорідненій з нею, а також речовими пам'ятками, які були виготовлені або мали застосування у середовищі носіїв цієї культури. Такий склад джерельної бази вважається методологічно виправданим і застосовується не тільки для дослідження історії кельтів, але й при вивченні інших стародавніх суспільств, які не залишили синхронних своєму існуванню наративних джерел. Свідчення давньогрецьких та давньоримських авторів являють собою єдину групу наративних джерел, що сформувалася протягом досліджуваного автором хронологічного відрізку. Перші згадки про кельтських друїдів з'явилися у грецьких філософських трактатах рубежу ІІІ-ІІ ст. до н.е. Фрагменти цих свідчень використав у своїй праці Діоген Лаерцій [Diogenes Laertius, Vitae, Intro, I, 1] Diogenes Laertius. Vitae philosophorum. - Oxonii, 1964..

Безцінним джерелом до кельтського жрецтва є 23 книга «Історії» грецького філософа Посідонія, що протягом тривалого часу подорожував землями незалежних племен Галлії і залишив опис жрецької організації стародавніх кельтів. «Історія» Посідонія, у т. ч. та її частина, яка була присвячена кельтам, збереглася лише у цитуванні його послідовників - Афінея [Athenaeus, IV, 36, 40; VI, 37], Страбона [Strabo, Geographia, IV, 4-6], Діодора Сіцилійського [Diodorus Siculus, V, 25-32], Юлія Цезаря [C. I. Caesar, Commentarii de bello gallico, VI, 13-18] Мовою оригіналу корпус джерел посідонієвої традиції опублікований у праці: Tierney J. The Celtic ethnography of Posidonius //Proceedings of the Royal Irish Academy. - 1960. - Vol. 60, Section C, №5 - P. 189-275..

На висвітлення Посідонієм жрецької організації кельтів істотно вплинули його власні філософські погляди. Сповідуючи стоїчну доктрину, Посідоній розглядав кельтських друїдів як нащадків філософів-правителів золотого віку, мудреців, що керують своїми дикими одноплемінниками, адептами піфагорійської доктрини метемпсихозу.

Найважливішим джерелом інформації щодо кельтських жерців І ст. до н. е. є «Записки про галльську війну» Юлія Цезаря C. Iuli Caesaris commentarii de bello Gallico. - Lipsiae, 1867. . Римський воєначальник не тільки склав опис жрецької організації стародавньої Галлії, але й накреслив повноцінну картину політичного життя країни напередодні і під час римського завоювання. Завдяки цьому є можливість виділення цілого пласта інформації, пов'язаної з функціонуванням кельтського жрецтва в конкретних історичних умовах. Його твір, написаний з метою підтримки репутації полководця в умовах незавершеної важкої і напруженої війни з галлами, відрізняється політичною заангажованістю, намаганням збільшити масштаб галльської небезпеки. Цій меті, зокрема, служить опис жрецької організації Галлії, яку Цезар змальовує у якості потужної і централізованої надплемінної корпорації.

Різні аспекти функціонування жрецької організації стародавніх кельтів знайшли відображення у творах Ціцерона [Cicero, De divinatione, I, 40, 90], Помпонія Мели [Pomponius Mela, De Situ Orbis, III, 2, 6, 18, 19], Плінія Старшого [Plinius Seniorus, Naturalis Historia, XVI, 249; XXIV, 103-104; XXV, 103-107; XXIX, 52-54; XXX, 13], Марка Аннея Лукана [Lucan, Pharsalii, I, 450-458], Светонія Транквілла [Suetonius, Divi Claudii, 25], Корнелія Тацита [Cornelius Tacitus, Historia, IV, 54; Annales, XIV, 29, 30] а також у творі Тімагена, свідчення якого наводить Амміан Марцеллін [Ammianus Marcellinus, Res Gestae, XV, 9, 1, 2] Cicero M. T. De divinatione. - Darmstadt, 1963; Pomponius Mela. Chorographie. - Paris, 1988; Plinius Gaius Caecilius Secundus (Maior). Histoire naturelle. L. 16-30. - P., 1962-1974; Lucan M. A. Bellum civile (Pharsalia). - Pisa, 1984; Suetonius. Vies des Douze Cйsars. T. 2. - P, 1993; Cornelius Tacitus. Tomus I: Cornelii Taciti ab excessu divi Augusti Annalium. - Lipsiae, 1831; Cornelii Taciti Libri qui supersunt. Tomus II, Fasc. I: Historiarum Libri. - Lipsiae, 1961; Ammianus Marcellinus. Histoire. T. 1. - P., 1978.. Свідчення цих авторів дозволяють істотно доповнити інформацію стосовно соціальної ролі і релігійно-ідеологічних засад жрецької організації кельтів, реконструювати її участь у політичних подіях І ст. н. е.

Верифікація свідчень античних авторів здійснюється за допомогою аутентичних кельтських джерел, представлених середньовічними ірландськими сагами та історичними творами. Серед найцінніших для теми дослідження виділяються саги «Битва при Маг Туіред», «Викрадення бика з Куальнге», «Пригоди Еохайда Мугмедона» Cath Maige Tuired: The Second Battle of Mag Tuired. - Dublin, 1982; Tбin Bу Cъalnge from the Book of Leinster. - Dublin, 1967; Echtra mac nEchach Muigmedуn // Revue Celtique - 1903. - №24. - P. 190-203. та ін., а також «Історія Ірландії» Джефрі Кіттінга Foras Feasa ar Йirinn le Seathrъn Cйitinn. The History of Ireland by Geoffrey Keating. Vol. 2-3. - London, 1910, 1914. . З використанням середньовічних ірландських джерел пов'язана низка проблем методологічного характеру, у т. ч. пізній час письмового оформлення творів, відсутність загальноприйнятого погляду на датування першоваріантів саг, християнізація ірландських джерел, яка зумовила фрагментарність і неточність повідомлень стосовно язичницького жрецтва, локальні особливості культури стародавньої та ранньосередньовічної Ірландії тощо. Враховуючи типологічну близькість суспільства ранньосередньовічної Ірландії та архаїчного кельтського суспільства, відомого за свідченнями античних авторів та даними археології, а також спираючись на розробки В. Мейда, Н. Ссорін-Чайкова та С. Шкунаєва Meid W. Remarks on the Celtic ethnography of Posidonius in the light of insular Celtic traditions // Anzeiger. - 1987. - Jb. 123, 1986, №1/9. - S. 60-74; Ссорин-Чайков Н. К вопросу об историко-археологической основе некоторых эпических стереотипов // Вестник древней истории. - 1987. - №4. - С. 141-152; Шкунаев С. Община и общество западных кельтов. - М., 1989. - С. 135., у дистерації використовуються ірландські джерела для реконструкції соціальної структури континентальних кельтських племен ІV - пер. пол. ІІ ст. до н. е. Обережне зіставлення цього матеріалу з континентальними джерелами, з урахуванням специфічних рис розвитку соціальних та економічних відносин в Ірландії, є найбільш продуктивним і єдино можливим при дослідженні жрецької організації стародавніх кельтів.

Археологічний матеріал заслуговує на особливу увагу в рамках дисертаційного дослідження, оскільки пам'ятки матеріальної культури являють собою фактично єдине джерело вивчення жрецької культури та релігії стародавніх кельтів, яке постало безпосередньо в середовищі досліджуваної автором культури. У дисертації використано широке коло археологічних матеріалів, яке включає сакральні предмети, залишки культових споруд та поселень, зброю, побутові предмети, які можуть служити джерелом інформації щодо соціальної структури та релігії кельтів. Використовуються також дані епіграфічних пам'яток.

Історіографія теми жрецької організації стародавніх кельтів має свою давню традицію. Уже на поч. ХІХ ст. нараховувалося кілька десятків робіт присвячених кельтським друїдам. Усі вони на сьогоднішній день становлять скоріше літературознавчий інтерес, оскільки про вивчення жрецької організації стародавніх кельтів на науковому рівні можна говорити лише з др. пол. ХІХ ст. На вивчення жрецької організації стародавніх кельтів істотно вплинули з одного боку розгляд культури стародавніх кельтів, як другорядної по відношенню до греко-римської та германської культур, а з іншого боку ідеї кельтоманії, що сприяли утворенню навколо кельтських друїдів ореолу таємничої величі.

Перший етап наукового вивчення жрецької організації стародавніх кельтів пов'язаний з іменами О. Георгієвського, Н. Фюстель де Куланжа, А. Д'Арбуа де Жюбенвіля, Ю. Покорни, Т. Кендріка, Н. де Вітта та Х. Ласта Георгиевский А. Галлы в эпоху Кайа Юлия Цезаря. - М., 1865; Куланж Ф. де. История общественного строя древней Франции. Т. 1: Римская Галлия: Пер. с фр.- СПб., 1901; Arbois de Jubainville, H. d'. Le druidisme irlandais. // Revue archeologique. - 1877. - XXXIV. - P. 219-224; Arbois de Jubainville, H. d'. Les Druides et les dieux celtiques а forme d'animaux. - Osnabrьck, 1969; Pokorny J. The origin of Druidism // Annual Report of Smithsonian Institute. - 1911. - P. 583-597; Kendrick T. D. The Druids; a study in Keltic prehistory. - London, 1927; Witt N. J. de. The druids and romanization // Transactions and Proceedings of American Philological Association. - 1938. - LXIX. - P. 319-332.; Last H. Rome and the druids: a note // Journal of Roman Studies. - 1949. - XXXIX. - P. 1-5.. У їхніх працях було висвітлено комплекс проблем, пов'язаних із жрецькою організацією і намічено шляхи їх вирішення. Водночас обмеженість кола джерел і недосконалість методів обробки інформації зумовили численні недоліки тогочасних наукових праць. Хибною була сама постановка питання, адже переважна більшість ранніх дослідників не вважала друїдів жерцями. Для них друїди були привілейованим орденом мудреців, носіями таємничого і складного релігійного учення.

Докорінна зміна у підходах сталася завдяки бурхливому розвитку індоєвропейської компаративістики. Теоретичні підступи запропоновані Ж. Дюмезілем дозволили з'ясувати питання походження жрецької організації кельтів, водночас призвівши до зловживання порівняльно-історичним методом і недооцінки впливу зовнішніх факторів на формування даного історичного явища. Значним поступом по відношенню до попереднього періоду стали комплексні дослідження Ф. Леру, Н. Чедуік, С. Пігготта Леру Ф. Друиды: Пер. с фр. - СПб., 2000; Chadwick N. K. The Druids. - Cardiff, 1966; Piggott S. Druidzi: Tіum. z ang. - Warszawa, 2000. , які на сьогоднішній день вважаються класичними. Праця Ф. Леру першою вивела дослідження жрецької організації кельтів на якісно новий теоретичний рівень. Однак некритичне ставлення до середньовічного ірландського матеріалу, на аналізі якого зосереджується основна увага дослідниці, спричинило суперечливий характер її висновків. Робота Н. Чедуік досі вважається найкращим дослідженням античних джерел з історії кельтського жрецтва, хоча романтизація образу друїдів і обмеженість джерельної бази знижують наукову цінність її основних положень. Являючи собою скоріше методологічне, ніж суто історичне дослідження, монографія С. Пігготта присвячена переважно еволюції сприйняття жрецької організації представниками різних культур і епох.

Протягом 1970-х - 80-х рр. низка праць присвячених кельтським друїдам була опублікована Н. Широковою, яка вважала організацію друїдів галльським за походженням і пізнім за часом виникнення соціальним інститутом Див. напр.: Широкова Н. Кельтские друиды. Учебно-методическое пособие. - Л., 1984. . Згодом дослідниця повністю переглянула свої висновки і нині схильна бачити у друїдах інтелектуальну еліту стародавніх кельтів, «рушійну силу, яка вела цей дивовижний народ до виконання його високої місії» Широкова Н. Кельтские друиды и книга Франсуазы Леру // Леру Ф. Друиды: Пер. с фр. - СПб., 2000. - С. 8..

Окремих проблем історії жрецької організації кельтів торкалися А. та Б. Ріси, Я. Росен-Пшеворска, Ф. Шлете та ін. У роботі А. та Б. Рісів здійснена спроба пояснити організаційну структуру кельтського жрецтва за допомогою теорії Ж. Дюмезіля Рис А., Рис Б., Наследие кельтов. Древняя традиция в Ирландии и Уельсе: Пер. с англ. - М., 1999. - C. 138. Я. Росен-Пшеворска висловила оригінальну гіпотезу скіфського походження кельтських друїдів Rosen-Przeworska J. Tradycje celtyckie w obrzкdowoњжi Protosіowian. - Wrocіaw, 1964. - S. 131-136.. Ф. Шлете з'ясовував питання взаємовідносин друїдів зі світською знаттю Schlette F. Kelten zwischen Alesia und Pergamon. - Leipzig, Jena, Berlin: Urania-Verlag, 1976. - S. 106-118. на рубежі н. е.

Протягом останніх десятиліть з'явилася ціла низка робіт присвячених жрецькій організації стародавніх кельтів, хоча далеко не всі вони можуть бути охарактеризовані як ґрунтовні і суто наукові праці. Популяризаторський характер мають роботи Ж. Марка та М. Грін Markale J. Le druidisme: Tradition et dieux des Celtes. - P., 1985; Green M. Exploring the world of druids. - London, New York, 1997.. На дослідженні Л. Дебаржа істотно позначився вплив ідей кельтоманії Debarge L. Le suncretisme religieux: Druidisme et christianisme // Melanges de science religieuse. - 1989. - A.46, №1. - P. 19-21. Вузькістю джерельної та історіографічної бази, а також суперечливим характером висновків відрізняються дослідження С. Доманіної Доманина С. Кризис друидической системы накануне галльской войны // Из истории античного общества. - 1999. - Вып. 6. - С. 39-43.. На цьому тлі вигідно виділяються своїм науковим підходом праці С. Шкунаєва та А. Росс Шкунаев С. Герои и хранители ирландских преданий // Предания и мифы Средневековой Ирландии. - М., 1991. - С. 5-30; Ross A. Ritual and the druids // The Celtic World. - London, New York, 1997. - P. 423-443; Ross A. Druids. - London, 1999. , хоча присвячені вони насамперед жрецтву середньовічної Ірландії. Останньою значною роботою на тему кельтського жрецтва стала стаття Ж. Лоіка Loicq J. Les druids dans l'ancienne societe celtique // Melanges de science religieuse. - 2000. - T. 57, №2. - P. 31-45., у якій помітно прагнення автора заповнити інформаційні лакуни широким застосуванням порівняльно-історичного матеріалу.

Таким чином, теоретико-методологічна база, джерела та історіографія дослідження відповідають поставленій меті і завданням.

У другому розділі «Жрецька організація в соціальній структурі традиційного кельтського суспільства» проаналізовано соціальну структуру кельтського традиційного суспільства і місце у ній жрецької організації. Серед специфічних рис суспільного розвитку стародавніх кельтів можна виділити багатоетнічність, яка стала результатом інтенсивних міграційних процесів, традиційний характер соціально-економічних відносин та безписемний тип культури. Кельтські племена латенської доби являли собою сукупності дрібних общин, об'єднаних у цілісні економічні системи. Формою їх політичної організації була військова демократія, з усіма притаманними їй ознаками, у т. ч. напівсакральною царською (королівською) владою, впливовою родовою аристократією, народними зборами тощо. Наявність потужного і розгалуженого жрецького прошарку, основне завдання якого полягало у виконанні ритуальної та прогностичної функції, можна вважати характерним явищем для варварських спільнот доби раннього залізного віку.

Основними структурними елементами жрецької організації стародавніх кельтів були друїди, які являли собою освічену жрецьку еліту, віщуни, що виконували ритуально-магічні функції, і барди, які займалися сакральною поезією. Дані жрецькі категорії, поряд із іншими, функціональне призначення яких залишається нез'ясованим, складали єдиний ієрархізований соціальний прошарок, об'єднаний спільною назвою «друїди». Окремі його частини були певною мірою незалежні одна від одної. Кожна жрецька категорія мала чітку внутрішню ієрархію. У різних частинах кельтського світу спостерігалася нерівномірність функціонального розподілу між жрецькими категоріями, що було обумовлено локальними особливостями розвитку кельтських народів. Так, в Ірландії віщуни-філіди повністю перейняли на себе функції бардів, чим фактично позбавили останніх приналежності до жрецької організації.

Усупереч поширеному поглядові, в джерелах не зафіксована участь жрецької організації кельтів у якості незалежного суб'єкту політичного впливу. Навпаки, виходячи з особистих міркувань, впливові жерці нерідко займали протилежні позиції у військово-політичних конфліктах, що засвідчують численні приклади з ірландських джерел. Саме у цій площині слід шукати корені політичної могутності кельтського жрецтва, носієм якого була не ефемерна «корпорація» або «орден», а окремі особи, що були наділені високим соціальним статусом.

Соціальною базою жрецької організації стародавніх кельтів був військово-аристократичний прошарок, представники якого після відповідного навчання поповнювали лави жерців. Доступ до жрецької організації був відкритий як для чоловіків так і для жінок. Виключне становище жрецького прошарку закріплювалося високим соціальним статусом та економічними привілеями.

Яскравий феномен являє собою жрецьке судочинство, що значно підкріплювало авторитет і могутність друїдів. Юрисдикція жерців поширювалася в основному на тяжкі злочини кримінального характеру. Вони також виносили вироки у майнових питаннях і запобігали конфліктам між різними соціальними групами. Правосуддя друїдів носило сакральний характер і було продовженням релігійного культу. У повсякденній практиці воно взаємодіяло зі світським судочинством, однак характер цієї взаємодії, за браком джерел, точно не встановлений.

Друїди займалися освітою і вихованням кельтської молоді аристократичного походження, зберігали історичну та генеалогічну традицію, лікували людей та худобу, вели спостереження за природними явищами, могли представляти кельтські племена у міжнародних відносинах. Унаслідок недостатньої розділеності матеріального виробництва і ритуально-магічного впливу на нього, в руках жерців значною мірою зосереджувалася функція регулювання і організації виробничої діяльності. Особливо чітко це видно на прикладі кельтських ковалів, яких ірландські саги іноді прямо ототожнюють з друїдами. Функції коваля у кельтському суспільстві були багато у чому споріднені зі жрецькими обов'язками. Його ремесло, яке потребувало тривалого навчання, неабияких природничих знань, було тісно пов'язане з релігійними уявленнями і магічними практиками. Ковалі займалися цілительством і знали численні закляття і заговори, що також зближувало їх зі жрецтвом. Простежується зв'язок жрецької організації з сільським господарством, адже саме жерці здійснювали необхідні для цієї галузі економіки календарні розрахунки і астрономічні спостереження. Зв'язок ремесла і сільського господарства кельтів зі жрецькою організацією являє собою один з найбільш перспективних напрямків дослідження даної теми.

У такому вигляді жрецька організація стародавніх кельтів проіснувала від часів своєї появи, які співпадають з часом формування соціальної організації кельтських племен латенської доби, приблизно до др. пол. ІІ ст. до н. е., коли значна активізація соціально-економічних процесів, що охопила більшу частину заселених кельтами європейських територій, призвела до трансформаційних явищ у середовищі жрецького прошарку.

У третьому розділі «Релігійно-ідеологічні засади функціонування жрецької організації» показана комплексність і багатогранність кельтської релігійної системи та її зв'язок зі жрецькою організацією. Релігійні уявлення стародавніх кельтів оформилися як синтез багатьох культурних нашарувань. Будучи індоєвропейською за основою, кельтська релігія увібрала у себе численні елементи доіндоєвропейських вірувань і релігійних практик. Чітко простежується вплив на кельтську релігію з боку скіфів. Значну роль у формуванні релігії кельтів відіграла греко-римська цивілізація. Не до кінця з'ясованим залишається складне питання взаємовідносин у релігійній сфері між кельтами, слов'янами, фракійцями, етрусками тощо. В різних частинах європейської Кельтики формування кельтської релігійної системи проходило у відповідності до місцевих умов, однак зі збереженням певної цілісності. Характерними рисами кельтської релігії були вшанування багатовалентних і малоспеціалізованих за характером божеств, зооморфізм, велике значення символу троїстості і культу голови. Протягом останніх століть до н. е. поглибилася регіоналізація кельтської релігії. Тоді ж відбувався важливий процес еволюції релігійних уявлень, який мав бути тісно пов'язаний зі жрецькою організацією.

У вигляді специфічного релігійно-ідеологічного вчення жрецька еліта зберігала теологічні уявлення, природничі знання, вчення про походження всесвіту і світобудову, безсмертя душі. Вчення друїдів було органічною частиною кельтської релігії, включало у себе її найважливіші, базові елементи. На сьогоднішній день воно майже повністю втрачене і піддається реконструкції лише у найбільш загальних рисах. Центральне місце у вченні друїдів займав культ архаїчного родового божества-охоронителя, яке мало дуалістичний характер. Ґенеза даного божества пов'язана з матрилінійними хтонічними культами, які з часом трансформувалися у культ чоловічого Доброго Бога, захисника племені і гаранта плодючості. Наочним відображенням даної еволюції може слугувати статуетка «ідола» з Малої Бігані, яка суміщує ознаки чоловічого й жіночого божества. Добрий Бог одночасно вважався богом друїдів і магії. Анімалістичним символом, який асоціювався з ним був дикий кабан. Важливим елементом релігійних засад функціонування жрецької організації було вчення про душу та її безсмертя.

Наявні джерела не дають підстав стверджувати, що кельтські друїди були хранителями примордиальної релігійної традиції, носіями специфічної філософії тощо. Релігійні та ідеологічні засади функціонування жрецької організації були типовими для жрецької культури варварської індоєвропейської спільноти.

У четвертому розділі «Еволюція жрецької організації стародавніх кельтів у контексті соціально-економічних та політичних трансформацій І ст. до н. е. - І ст. н. е.» висвітлено процес еволюції жрецької організації на рубежі н. е. Жрецька організація, являючи собою живий соціальний організм, один з елементів цілісної структури кельтського суспільства, була змушена постійно трансформуватися, прилаштовуватися до нових умов, які створювалися природним шляхом розвитку культури. Найбільш динамічно процес еволюції жрецької організації проходив у Галлії, яка протягом І ст. до н. е. переживала період складних соціально-економічних трансформацій. Епоха оппідумів зламала традиційний уклад життя кельтських племен, призвела до появи зародків міської цивілізації та державності, активного розвитку товарно-грошових відносин, значної інтенсифікації виробництва, збільшення кількості ремісників. У переважній більшості галльських общин І ст. до н. е. політичний устрій військової демократії був замінений на республіканський. Розвиток соціальної структури характеризувався посиленням ролі і значення військово-аристократичного прошарку, ускладненням його структури, масштабним поглибленням суспільної диференціації.

Під впливом цих та інших факторів сталися зміни в структурі та суспільно-політичному становищі жрецтва. Масове виробництво ремісничої продукції призвело до нівелювання сакрального значення виробничої діяльності і, як наслідок, до відокремлення жрецьких обов'язків від ремесла. Занепад ролі жінки, який спостерігався у континентальних кельтських країнах на рубежі н. е., спричинив зміни у гендерному складі жрецтва, обличчя якого ставало все більше чоловічим. Ліквідація військової демократії, яка зумовила скасування традиційної королівської влади, змінила політичну роль жрецької організації. Друїди, які з того часу могли поєднувати обов'язки релігійної та світської влади, для досягнення своїх політичних цілей застосовували світські засоби, все рідше звертаючись до магії та пророцтв. Таким чином, політична могутність жрецької організації істотно збільшилася, але її суспільне значення джерела релігійної влади поступово знижувалося.

Незважаючи на те, що соціальною базою жрецької організації продовжувала залишатися військова аристократія, у І ст. до н. е. склалися передумови до конфлікту між світською знаттю, яка надзвичайно посилилася протягом зазначеного періоду та жрецькою організацію, під контролем якої залишалися важливі соціальні функції. Цю тенденцію може відображати поява нової жрецької категорії - гутуатерів. Аналіз збережених епіграфічних пам'яток, у яких згадуються гутуатери, дозволяє вважати представників цієї жрецької категорії служителями елітарного культу бога-захисника, які обслуговували духовні потреби аристократії.

Під час римського завоювання, галльські жерці не займали єдиної політичної позиції. Частина друїдів знаходилася на боці римлян, про що свідчить використання Цезарем жрецького судочинства з метою нейтралізації антиримської змови Аккона, а також перебування впливового друїда Дівітіака у якості римського союзника. На початку війни Верцингеторікса (52 р. до н. е.) жерці знаходилися по обох ворогуючих сторонах, в залежності від політичної ситуації, яка склалася для того чи іншого галльського племені. Певний гутуатер, ім'я якого невідоме, став ініціатором різанини римських торгівців у Кенабі, тоді як друїди едуїв обрали головним магістратом свого племені кандидатуру, яка була вигідна римлянам.

Подальшу долю жрецької організації Галлії визначила глибока інкорпорованість друїдів до кельтського суспільства взагалі і його аристократії зокрема. Після римського завоювання і поступового запровадження нових соціальних механізмів, друїди більше не могли виконувати свої суспільно-політичні функції і були позбавлені економічних привілеїв. Спрямовані проти друїдів декрети римських імператорів І ст. н. е. прискорили процес занепаду жрецької організації, яка перешкоджала романізації галльської військової знаті. Водночас римська адміністрація заохочувала перехід галльських жерців до нової синкретичної галло-римської релігії, яка хоча й зберігала численні елементи релігійно-ідеологічних уявлень попереднього періоду, була побудована на засадах греко-римської жрецької культури. Залишки друїдів перетворилися на маргінальну групу.

Розвиток жрецької організації кельтських племен Британських островів проходив дещо інакше. Суспільне життя британських кельтів, більшою мірою ізольованих від зовнішніх впливів, зберігало архаїчні форми господарського і соціального устрою. Місцева жрецька організація продовжувала існувати тут у найбільш консервативному вигляді. Утвердження римської влади в Британії призвело до романізації місцевої верхівки. Процеси зникнення друїдичного жрецтва на території римської Британії мали нагадувати аналогічні процеси у Галлії. Лише в гірських районах, в Ірландії та на віддалених островах традиційна жрецька організація продовжувала своє існування до IV-V ст., коли вона була витіснена християнством.

У результаті дослідження автор дійшов наступних висновків, які виносяться на захист:

- З'ясовано, що джерельна база дослідження, яка включає у себе свідчення грецьких та римських авторів, середньовічні ірландські саги та історичні твори, археологічні пам'ятки, повністю відповідає поставленій меті й завданням. Виявлено недостатній рівень наукової розробки окремих аспектів функціонування жрецької організації, необхідність істотних уточнень питання природи та соціальної ролі жрецької організації, внесення певних коректив у питання релігійно-ідеологічних засад функціонування жрецької організації. В існуючих дослідженнях не приділено належної уваги розвитку жрецької організації як історичного явища. В цілому, джерельна та історіографічна база дисертації дають можливість комплексно дослідити жрецьку організацію кельтів як історичне та культурне явище;

- Обґрунтовано положення, згідно з яким жрецька організація становила невід'ємну частину соціальної структури стародавніх кельтів і відігравала важливу роль у суспільних відносинах. Її розвиток був тісно пов'язаний з розвитком інших суспільних інститутів, еволюцією економічних відносин, а також політичною історією кельтських племен Галлії та Британських островів доби раннього залізного віку. Жрецтво було покликане забезпечувати стабільність духовного розвитку суспільства, безперешкодне збереження і передачу різноманітної інформації, що мала сакральний характер і закріплювалася у вигляді усної традиції. Соціальною базою жрецької організації стародавніх кельтів був військово-аристократичний прошарок. Жрецька організація стародавніх кельтів характеризувалася наявністю складної організаційної структури. Доведено, що незважаючи на збереження жрецькою організацією певної цілісності на доволі широких географічних обширах, вона не являла собою надплемінної корпорації з централізованим керівництвом і єдиним механізмом прийняття політичних рішень. Соціальні функції жрецької організації стародавніх кельтів являли собою продовження та невід'ємну частину релігійного культу. У сфері компетенції жерців знаходилося винесення судових рішень з кримінальних і майнових справ, врегулювання конфліктів, виховання молодої кельтської знаті, лікування людей та худоби тощо. У ході дослідження була виявлена функція жрецької організації по регулюванню і організації виробничої діяльності;

- Виявлено, що учення друїдів охоплювало усі аспекти функціонування релігійної системи, у т. ч. космогонію, космологію, теологію, знання про природу і вчення про безсмертя душі. Центральним елементом учення друїдів був культ дуалістичного родового хтонічного божества, яке вважалося покровителем друїдів і магії. Хоча на сьогоднішній день реконструкції піддаються лише деякі елементи учення друїдів, вони дають підстави стверджувати, що релігійно-ідеологічні засади функціонування жрецької організації були типовими для жрецької культури варварської індоєвропейської спільноти і не відрізнялися від кельтської язичницької релігії як такої. На їх формування істотно вплинули інтенсивні контакти кельтів з представниками інших, у т. ч. неіндоєвропейських культур;

- Встановлено, що на рубежі н. е. жрецька організація активно еволюціонувала під впливом бурхливих соціально-економічних, релігійних та політичних процесів, що охопили більшу частину континентальної Кельтики у пізньолатенську добу. Фактичне зникнення інституту королівської влади у галльських племен призвело до зміни політичної ролі друїдів, які могли поєднувати повноваження світської та релігійної влади і все частіше застосовували цілком світські засоби для досягнення тієї чи іншої мети. Це спричинило з одного боку посилення політичного впливу друїдів, але з іншого призвело до знецінення суспільного значення сакральної влади жрецької організації. Набуття виробництвом масового характеру стало причиною відокремлення ремісничої діяльності від жрецької організації, що не виключало збереження за останньою функції контролю за деякими галузями економіки. Занепад ролі жінки в суспільному житті призвів до змін у гендерному складі жрецької організації. Посилення позицій військово-аристократичного прошарку галльського суспільства, а також вплив з боку жрецької культури греко-римської цивілізації спричинив виділення у складі жрецької організації кельтів нової категорії жерців - гутуатерів. Римське завоювання поклало край природному розвитку жрецької організації кельтів Галлії та Південної Британії, хоча окремі її елементи збереглися у складі жрецтва синкретичної галло-римської релігії.

Література

1.Культові предмети з малобіганського скарбу в контексті розвитку кельтської релігії (ІІ-І ст. до н. е.) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. - 2003. - Вип. 69. - С. 80-84.

2.«Записки про галльську війну» як джерело для вивчення політичної ролі кельтських жерців // Український історичний збірник - 2002. - 2003. - Вип. 5. - С. 19-27.

3.Деякі аспекти еволюції жрецької організації стародавньої Галлії напередодні та після римського завоювання // Пам'ять століть. - 2003. - №6. - С. 146-152.

4.Військове виховання стародавніх кельтів // Археологічні дослідження Львівського університету. - 2000. - Вип. 4. - C. 172-182.

5.Кельто-фракійське релігійне взаємопроникнення на Балканах (ІІІ-І ст. до н. е.) // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка: Збірник наукових праць. - 2003. - №5-6. - С. 13-16.

6.Структура, функції та статус друїдів у житті кельтського суспільства //Наукові записки. Національний університет «Києво-Могилянська Академія»: Спеціальний випуск. - 2001. - Том 19. Ч. 1 - С. 145-148.

Размещено на Allbest.ru