Діяльність товариства "Просвіта" на Лівобережній Україні у ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

БАДЄЄВА ЛЮДМИЛА ІВАНІВНА

УДК 94(4.77.5)”19”

Діяльність товариства «Просвіта» на Лівобережній Україні у ХХ стОЛІТТІ

Спеціальність 07. 00. 01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків - 2004р.

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії державності України Національного університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків).

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Коломієць Тетяна Василівна, Національний університет внутрішніх справ МВС України, доцент кафедри історії державності.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Епштейн Аркадій Ісакович, Національний аерокосмічний університет імені М.Є. Жуковського, професор кафедри політології.

кандидат історичних наук, доцент Колісник Костянтин Едуардович, Українська державна академія залізничного транспорту, доцент кафедри історії та українознавства.

Провідна установа: Донецький національний університет, кафедра історії України, Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк.

Захист відбудеться 11 червня 2004 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. IV-65

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна

Автореферат розісланий 11 травня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є.П. Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Духовне відродження української нації можливе лише на базі глибоких змін у всіх сферах буття - у свідомості, культурі, економіці тощо. Саме тому проблему відродження національної самосвідомості нинішніх поколінь українців і формування цієї свідомості у майбутніх можна назвати і морально-етичною, і психолого-педагогічною, і суспільно-політичною. Ось чому сьогодні особливої актуальності набуває проблема формування історичної самосвідомості українського народу.

Вагомий внесок у процес формування самосвідомості українського народу зробила масова національно-культурницька громадська організація “Просвіта”. Просвітяни завжди опікувалися духовним надбанням нації, були провідниками ідей Української державності, віковічних цінностей народу, доклали неабияких зусиль для того, щоб Україна стала незалежною, демократичною державою. Тому особливої актуальності набуває вивчення діяльності “Просвіти”.

Актуальність дослідження обумовлена також потребою розкриття історичної правди про діяльність “Просвіти”, зокрема на Лівобережній Україні, про форми і методи впливу товариства на пробудження й активізацію національної свідомості українського народу, про конкретний внесок активістів “Просвіти” у процес національного відродження.

Культурно-духовне відродження неможливе без утвердження національної системи виховання. Кожній нації необхідно зберегти духовну єдність поколінь, наступність культури. Формування людини-громадянина з високою національною гідністю, національним характером, складом мислення можна забезпечити тільки через систему національного виховання. Національний тип особистості виростає на ідеях національної філософії, народних ідеалах і традиціях, звичаях і обрядах, тобто на культурно-історичному досвіді, здобутках народу багатьох епох, його морально-етичних цінностях. Знання шляхів і методів упровадження та збереження української культури в різні історичні періоди діяльності товариства "Просвіта" буде важливим фактором реалізації політики національно-культурного відродження України. Тому дослідження вибраної проблеми авторка дисертації розглядає як теоретичне забезпечення процесу активізації соціально-творчої енергії українського народу, її спрямування в державницьке та культуротворче русло.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дослідження проводилося у межах плану науково-дослідницької роботи кафедри історії державності України Національного університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків).

Об'єктом дослідження є історія діяльності товариств “Просвіта” на Лівобережній Україні в ХХ ст.

Предметом даного дослідження є розкриття основних форм та методів громадсько-політичної роботи “Просвіти” в різні періоди своєї діяльності.

Мета дисертаційного дослідження визначена з урахуванням актуальності обраної теми та рівня її наукової розробки і полягає у дослідженні діяльності товариства "Просвіта" на Лівобережній Україні впродовж усього ХХ століття.

Досягнення даної мети потребує вирішення таких дослідницьких завдань:

- проаналізувати форми і методи діяльності товариства в різні періоди його функціонування;

- узагальнити досвід "Просвіт" як однієї з ефективних форм залучення широких верств населення до участі в процесі національного відродження України на початку ХХ ст.;

- виявити причини, що призвели до занепаду та згортання культурно-просвітницької діяльності товариства "Просвіта", їх закриття в радянський період;

- прослідкувати долю колишніх активних діячів “Просвіти” в умовах тоталітарного режиму та репресій 30-х років ХХ ст.;

- дослідити особливості діяльності товариств "Просвіта" в роки Другої світової війни на території Лівобережної України;

- розкрити роль товариства "Просвіта" на Лівобережжі в умовах розбудови незалежної Української держави та виявити його досягнення та недоліки.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1906 - 2000-рр., тобто ХХ ст. Перша хронологічна дата відповідає року заснування культурно-освітніх товариств на Лівобережній Україні. Остання - 2000-й рік завершує ХХ ст.

Територіальні рамки роботи обмежуються територією Лівобережної України (Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній), що на початку ХХ ст. у складі Наддніпрянщини належала Російській імперії. Згодом у радянські часи відбувалися неодноразові адміністративно-територіальні зміни на Лівобережжі. Нині це Харківська, Сумська, Чернігівська, Полтавська, частково Черкаська і Київська область. Населення цих територій зазнало значної шкоди від русифікації, тому тут особливо важкими були умови для розгортання діяльності культурно-освітніх товариств. Незважаючи на значний опір чиновників та міщанства, які більшою мірою, ніж в інших регіонах країни були зрусифіковані, саме на Лівобережній Україні збереглися давні традиції козацької автономії, і на початку ХХ століття міста стали центрами просвітянського руху.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму, системності, об'єктивності та логічності. Під час написання дисертації використовувалися проблемно-хронологічний, статистичний, описовий та порівняльно-історичний методи. Комплексне застосування різних способів дослідження забезпечило можливість оптимально використати опубліковані джерела, архівні матеріали, спогади та інші.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній:

- вперше зроблено спробу комплексно дослідити діяльність товариства "Просвіта" на Лівобережній Україні протягом всього періоду його існування - від часу заснування до 2000 року; розкрито основні форми і методи впливу товариства на пробудження й активізацію національної свідомості українського народу;

- проаналізовано особливості діяльності культурно-освітнього товариства на Лівобережжі в різні історичні періоди;

- досліджено місце і роль конкретних діячів (М.Коцюбинського, Д.Багалія та інших) у діяльності товариства "Просвіта";

- встановлено, що у дореволюційний період на Лівобережній Україні “Просвіта” існувала лише в Чернігові. В Харкові місцеві українці добилися права заснувати культурно-просвітнє товариство ім. Г.Квітки-Основ'яненка, яке фактично виконувало функції “Просвіти”. В Полтавській губернії функції „Просвіти” виконувала кооперація;

- доказано, що у період національно-демократичної революції на Лівобережній Україні „Просвіта” піднялася на вищий ступінь розвитку як своєю організаційною структурою - створено спілку товариства, так і формами її діяльності - за її активної участі були відкриті школи, гімназії, курси тощо;

- доведено, що знищення товариства стало руйнацією однієї з духовних засад українства. Подальша історична доля показала, як це згубно відзначилося на процесах збереження національної самобутності, мови, традицій та менталітету українського народу;

- досліджено, що у роки Великої Вітчизняної війни на Лівобережжі найдіяльнішим було товариство “Просвіта” у Харкові (1942-1943);

- встановлено, що однією з причин відродження діяльності товариств “Просвіта” в регіоні на сучасному етапі є недостатня увага держави до розвитку української мови, освіти, піднесення національної свідомості.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання даного матеріалу для написання узагальнюючих праць з історії національно-культурного руху в Україні, для розгортання подальших досліджень діяльності товариства "Просвіта" в інших регіонах нашої держави, а також при читанні лекційних та спеціальних курсів з вітчизняної історії та культурології. Узагальнення та висновки до кожного з розділів можна використати в діяльності відродженого в 1991 році Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка, що дозволить активізувати національно-культурний процес у сучасній Українській державі, покращити форми і методи зростання національної самосвідомості українського народу.

Апробація дослідження. Основні висновки та положення дисертації обговорювалися на засіданнях і науково-теоретичних семінарах кафедри історичних та соціально-політичних дисциплін Харківського національного аграрного університету ім. В.В.Докучаєва, кафедри історії державності України Національного університету внутрішніх справ, доповідалися на наукових конференціях аграрного університету та Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна в 2001 - 2002 роках. За результатами дослідження авторкою опубліковано шість статей, три з них - у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Обсяг дисертації 219 сторінок, з яких список використаних джерел і літератури (227 найменувань) становить 19 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертаційного дослідження та її значення для розвитку вітчизняної історичної науки.

Перший розділ - „Історіографія та огляд джерел” - присвячений розкриттю рівня наукової розробки теми та її джерельної бази. Вивчення діяльності товариства „Просвіта” на Лівобережній Україні досі ще комплексно не проводилось. Існували лише окремі праці з деяких питань теми. Так, цінними, на наш погляд, є дослідження видатного діяча українського національного відродження, історика М.Грушевського, який усвідомлював роль “Просвіти” у духовному житті народу. Автор розкриває зародження та зростання українського культурно-освітнього руху, висвітлює діяльність українських депутатів у І та ІІ Державних думах Росії, показує боротьбу за українську школу та українську пресу, акцентує увагу на діяльності „Просвіти”. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. - 2-е изд. - К., 1991. - 398 с. Важливими також є статті інших авторів у дореволюційних українських періодичних виданнях: журналах “Україна”, “Украинский вестник” та газетах “Громадська думка”, “Рада”, “Рідний край”, “Слово”. До таких досліджень можна віднести публіцистичні виступи активних учасників просвітянського руху Д.Дорошенка, С.Петлюри, О.Білоусенка та інших Дорошенко Д. Культурно-просвітня діяльність українського громадянства за останні два роки. // Україна. - 1907. - Т. 4. ч.ІІ. - С. 17 - 34; Петлюра С. З українського життя. // Україна. - 1907. - Т. 2. - С. 20 - 36; Білоусенко О. Гибель “Просвіт”. // Украинская жизнь.-1912.-№1.-С.29- 39.. Так, Д.Дорошенко в своїй статті аналізує діяльність товариств “Просвіта” в Одесі, Києві, Катеринославі, на Поділлі за 1906 - 1907 рр. Автор уперше дає оцінку діяльності культурно-освітніх товариств, показує їх роль у справі піднесення свідомості українського народу. Д.Дорошенко аналізує зовнішні та внутрішні причини, які не дали українському культурно-освітньому рухові реалізуватися повною мірою. С.Петлюра, в цілому характеризуючи діяльність товариств “Просвіта”, розкриває основні форми їх роботи. О.Білоусенко показує, як царська адміністрація всіляко перешкоджала діяльності товариств “Просвіта” в дореволюційний період, переслідувала їх членів і, нарешті, заборонила їх існування.

У період національно-демократичної революції вийшов ряд праць з історії культурно-освітнього руху в Україні. Це роботи В.Чередниченко, С.Русової, Ф.Чайківського, М.Ішуніної та інших³ Чередниченко В. Про “Просвіти” та їхнє значення задля народної культури. - Полтава, 1918.- 24 с.; Русова С. “Просвіти” і їх значення для культурного розвитку народу. // Порадник діячам позашкільної освіти дошкільного виховання. - К., 1918. - Вип. 1. - С. 48 - 49; Чайківський Ф. Організація „Просвіт”. // Педагогічний журнал. - 1917. № 7-12. - С.24-36; Ішуніна М. “Просвіти” та їх видавництва. // Книгарь. - 1917. - №2. - С. 54 - 56 та інші.. Робота В.Торського була надрукована Вовчанським товариством „Просвіта” Харківської губернії в 1918 р. Торський В. Українська державність і нова роль „Просвіт”. - Вовчанськ, 1918. - 76 с.. Ця праця вирізняється детальним аналізом ситуації в країні, критичною оцінкою становища культурно-просвітніх товариств. Історично-етнографічна розвідка М.Ф.Сумцова “Слобожане” Сумцов М. Слобожане: Історико - етнографічна розвідка. - Харків, 1918. - 240 с. містить дані про культурно-національний рух у Харкові.

У радянській історіографії внаслідок негативної дії марксистсько-ленінської ідеології були відсутні праці, які б об'єктивно відображали реальну діяльність товариства „Просвіта” та його внесок у формування національної свідомості українців. Тому центром дослідження заборонених тем, зокрема, “Просвіти”, стає еміграція, де українські та зарубіжні вчені продовжують вивчати досвід роботи товариства. Серед дослідників цієї проблеми, передусім, потрібно назвати С.Перського та В.Дорошенка Перський С. Популярна історія товариства “Просвіта” у Львові, з ілюстраціями. - Львів, 1932. - 268 с.; Дорошенко В. “Просвіта”, її заснування і праця: короткий історичний нарис з додатком про „Просвіти” в інших країнах. - Філадельфія, 1959. - 102 с. та інші. . Автори детально аналізували передумови зародження “Просвіти”, її заснування та форми діяльності. Зокрема вони показали значення та форми діяльності культурно-освітніх товариств Наддніпрянщини в дореволюційний період, але побіжно характеризували діяльність “Просвіти” в 1917 - 1920 рр. Спроба створення узагальнюючої праці з історії просвітянського руху була зроблена в еміграції. У1968 р. в Канаді до 100-річчя знаменної дати в історії культурно-освітнього руху вийшла робота “Сторіччя матері “Просвіти”: нарис історії матірного товариства “Просвіта” і огляд просвітніх товариств у Канаді” Сторіччя матері “Просвіти”: нарис історії матірного товариства “Просвіта” і огляд просвітніх товариств у Канаді. - Вінніпег, 1968. - 309 с.. Автори детально описали зародження товариства “Просвіта” у Львові в 1868 р., його розвиток за весь період існування (1868 - 1939 рр.), вказали на особливості просвітянського руху Наддніпрянщини, більш-менш повно описали діяльність культурно-освітніх товариств у дореволюційний період. Відсутність документальної бази не дозволила авторам ширше розкрити діяльність товариств у період Української революції 1917 - 1920 рр.

Становище змінилося після 1991 року. Сучасна історіографія з питань зародження товариств “Просвіта” Наддніпрянщини та їх діяльності в дореволюційний період представлена монографіями О.Коновця, О.Лисенка, О.Цапка, Л.Євселевського та С.Фарини, а також низкою статей Коновець О. Ф. Просвітницький рух в Україні (ХІХ - перша третина ХХ ст..). - К., 1992. - 120 с.; Лисенко О. В. “Просвіти” Наддніпрянської України в дожовтневий період. - К., 1990.- 33 с.; Цапко О.М. Діяльність товариства „Просвіта” в Україні (1891 - 1914 рр.). Автореф. дис. ... д-ра істор. наук: 07.00.01 / Київ. ун-т ім.Т.Шевченка. - К., 1998.- 19 с.; Євселевський Л.І., Фарина С.Я. “Просвіта” у Наддніпрянській Україні: Історичний нарис. - К., 1993. - 128 с.; Яцкевич І. Світлий промінь буття народного: З історії товариства „Просвіта” на Україні, // Україна. - 1989. - №38. - С. 14-16.; Копиленко Н. Київська “Просвіта” (1906 - 910). // Дивослово. - 1994. - №1 - С. 54 - 57.; Цапко О. Політична спрямованість діяльності “Просвіт” наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть. // Нова політика. - 1998. № 5. - С. 9-12.; Білокінь С. Новий храм на руїнах. // Людина і світ.-1992.- №3. - С. 13 - 18.. О.Коновець висвітлює історію науково-просвітницького руху в Україні, становлення національних форм науки і преси ХІХ - першої третини ХХ століття, розглядає творчість просвітницьких діячів, їх діяльність на терені відродження національної науки і культури. Це була перша спроба розкрити етапи та закономірності наукових і просвітянських товариств в Україні. О.Лисенко в своїй розвідці розкриває передумови зародження товариств “Просвіта” Наддніпрянщини, основні напрямки їх діяльності та причини заборони царською адміністрацією. Автор намагається по-новому підійти до висвітлення проблем історії наддніпрянських „Просвіт”. Так, зокрема, О.Лисенко досить позитивно оцінює діяльність наддніпрянських „Просвіт” у сфері культури та освіти, але автор недооцінює їх діяльність у національному вихованні молодого покоління українців. О.Цапко в дисертаційній роботі дослідив історію становлення та розвитку галицької та наддніпрянських „Просвіт” у період 1891 - 1914 рр., проаналізував основні форми та методи громадсько-політичної роботи цих організацій, виділив основні закономірності та регіональні відмінності у їх діяльності. Л.Євселевський та С.Фарина в нарисі історії товариств “Просвіта” в Наддніпрянській Україні розкривають основні форми діяльності “Просвіт” щодо пробудження національної свідомості українського народу, аналізує їх співпрацю з іншими культурно-просвітницькими товариствами, визначають роль і значення в духовному відродженні України 1906 - 1923 рр.. О.Балицька у своїй статті широко розглядає просвітницьку діяльність інтелігенції періоду Центральної Ради (березень 1917 - квітень 1918 рр.) Балицька О. Посієш добро - збереш золото. (Просвітницька діяльність української інтелігенції (березень 1917 - квітень 1918 рр.) // Українська культура. - 1995. - №2. - С. 30 - 32.

Крім цих загальних праць, з'являються роботи, присвячені діяльності товариств „Просвіта” в окремих регіонах України. Так, В.Бурмака та Н.Сорочан написали статтю Бурмака В.П., Сорочан Н.А. Діяльність провінційних товариств “Просвіта” в 1917 - 1920 рр. (на матеріалах Прилуччини) // Актуальні проблеми історії та права України. - Харків, 1996. - С. 129 - 140. на основі ретельного вивчення архівних матеріалів Прилуцького повіту Полтавської губернії. О.І.Журба та В.М.Білик Журба О.І., Білик В.М. З історії Катеринославської “Просвіти” 1917 - 1922 рр. // Питання історії України. Історико-культурні аспекти. - Дніпропетровськ, 1993. - С. 104-112. висвітлюють форми діяльності катеринославського товариства “Просвіта” після Лютневої революції та причини його ліквідації у 1922 р.. В наші дні актуалізується також проблема досконалого вивчення окремих періодів з історії просвітянського руху. Діяльність товариств “Просвіта” в роки Другої світової війни досліджена в статтях М.Коваля та А.Скоробагатова Коваль М.В. “Просвіта” в умовах “нового порядку” (1941 - 1944 рр.) // Український історичний журнал. - 1995. - №2. - С. 37 - 42.; Скоробагатов А.В. Харківська “Просвіта” у воєнні роки (1941 - 1943). // Современное общество. - 1995. - №1- 2. - С. 13 - 18. . Значення товариства “Просвіта” та його завдання на сучасному етапі діяльності розкриваються в статті О.Коновця. Коновець О. До 125-річчя “Просвіти”. // Український світ. - 1993, березень - грудень. - №3/12. - С. 52-53. Ж.Петрова висвітлює розвиток просвітянського руху в Харкові Петрова Ж. .“Просвіта”- давня і молода.// Слобідський край. - 1993, 28 грудня. .

Та незважаючи на вказані роботи, у сучасній науковій літературі відсутня спеціальна праця, яка б комплексно розглянула діяльність товариства „Просвіти” на Лівобережній Україні впродовж ХХ століття, розкрила форми його роботи з пробудження свідомості українців у різні періоди історії.

Джерельна база дослідження значна, і за походженням, змістом, формою та науковою цінністю документів і матеріалів умовно може бути поділена на чотири групи: 1) матеріали, надруковані в збірниках документів, 2) архівні матеріали, 3) матеріали з життя „Просвіти” в періодичній пресі, 4) мемуарна література. Першу групу джерельної бази становлять матеріали, що були надруковані в документальних збірниках. Важливим джерелом для написання дисертаційного дослідження стали протоколи і реферати Першого Українського просвітньо-економічного конгресу, який відбувся у Львові в 1909 р.; що дають уяву про актуальні питання просвітницького руху України. Перший Український просвітньо-економічний конгрес, уладжений товариством “Просвіта” у Львові 1 - 2 лютого 1909 р. Протоколи і реферати. / Під ред. І.Брик, М.Коцюба. - Львів, 1910. - ХІV, 655 с. Після повалення царизму починають відроджуватися товариства “Просвіта”. У 1917 - 1918 рр. відбулися два всеукраїнських з'їзди культурно-освітніх товариств. Матеріали з'їздів “Просвіти” були надруковані в часописі “Просвітянин” Просвітянин: Часопис життя й освіти на Україні. - К., 1918. - 63 с.. Ці публікації містять статистичні дані про збільшення кількості “Просвіт”, про їх чисельність в окремих губерніях, про завдання радянського апарату на ниві позашкільної освіти. У 1998 р. до 130-ої річниці товариства “Просвіта” вийшов збірник матеріалів та документів за редакцією В.Германа “Просвіта”: історія та сучасність (1868 - 1998): Зб. матеріалів та документів, присвячених 130-річчю ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. Упоряд., ред. В.Германа. - К.; 1998. - 488 с.

Другу групу джерельної бази становлять архівні матеріали, що висвітлюють різні аспекти українського національно-культурного руху і, зокрема, діяльність товариств “Просвіта”. Це, перш за все, статути товариства “Просвіта” в різні періоди його діяльності, протоколи всеукраїнських просвітянських з'їздів, звіти рад товариства про його діяльність, матеріали листування “Просвіти” з державними та громадськими інституціями.

Матеріали двох усеукраїнських з'їздів товариства “Просвіта”, що відбулися у 1917 та 1918 рр. у Києві, статистичні відомості про стан позашкільної освіти в Чернігівській губернії, звіти й огляди стану позашкільної освіти в Полтавській, Харківській та Чернігівській губерніях за 1919 р. знаходяться у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (Ф. 166 - Міністерство освіти УСРР). Там же зберігаються матеріали про діяльність „Просвіти” в роки Другої світової війни.

Копії документів німецько-фашистської влади Харківської міської управи, статут Івано-Лисогорського українського товариства “Просвіта” в Харкові знаходяться в Центральному державному архіві громадських об'єднань України. У Державному архіві Київської області (Ф. 1447 - Київське товариство “Просвіта”) зберігаються звітні матеріали про діяльність товариств “Просвіта”, зокрема на Полтавщині, протоколи засідань, листування “Просвіти”, доповіді ради товариства “Просвіта” про його діяльність за 1917 - 1920 рр., матеріали ІІ Всеукраїнського з'їзду “Просвіт”: програма з'їзду, постанови з'їзду в справі культ-освітньої діяльності та матеріально-правове становище “Просвіт” у вересні - листопаді 1918 р. Цей фонд містить також статистичні відомості губернських “Просвіт”: Полтавської, Харківської, Чернігівської та ін. У Державному архіві Полтавської області зберігаються (Ф.р. 4057 Полтавське товариство “Просвіта”): справа про створення Харківецького товариства “Просвіта” Пирятинського повіту, звіти президії про діяльність товариства за 1917 - 1919 рр. У Державному архіві Чернігівської області (Ф.р. 593 - Відділ народної освіти Чернігівського губвиконкому (губоно), Ф.р. 597 - Чернігівський відділ народної освіти повітових виконкомів) знаходяться звіти повітових відділів наросвіти Чернігівщини за 1919 - 1921 рр. Протоколи відкритих засідань науково-літературного відділу товариства ім. Гр.Квітки-Основ'яненка в Харкові зберігаються в Державному архіві Харківської області (ДАХО) (Ф. 488 - Українське імені Григорія Квітки-Основ'яненка літературно-художньо-етнографічне товариство в м. Харкові). В ДАХО знаходяться також звіти про діяльність харківського товариства “Просвіта” за 1942 р., списки співробітників “Будинку національної культури”, товариства “Просвіта” за 1942 - 1943 рр. (Ф.р. 2982 - Харківська міська управа). У поєднанні з документальними збірниками, архівні матеріали послужили ґрунтовною фактологічною базою для підрахунків і теоретичних узагальнень щодо форм та змісту діяльності товариств “Просвіта”, а також методів радянського апарату зі згортання діяльності культурно-освітніх товариств.

Третю групу джерел дослідження становлять численні інформаційні матеріали з життя “Просвіти”, різноманітні статистичні зведення та біографічні дані про діячів українського національного відродження, опубліковані в періодиці. Неофіційним друкованим органом “просвітянського” руху спочатку була газета “Громадська думка”, а після її закриття - “Рада” Громадська думка: Щоден. політ., екон., літ. газета - К., 1906.; Рада: Газ. політ., екон. і літ. - К., 1906 - 1910. . Значна увага в газеті приділялася діяльності культурно-освітніх товариств в Україні. Проблеми національно-культурного руху розглядалися на сторінках журналів “Україна”, “Рідний край”, “Українська хата”, “Украинская жизнь”, “Сніп”. Суто культурно-просвітницький характер мав журнал “Світло” Україна: Наук. та літ.-публіц. щомісячний журнал. - К., 1907.; Рідний край: Часопис політ. екон., літ. і наук. - Полтава, 1908.; Українська хата: Попул. літ.-наук. громадськ. і економ. іл. місячник. - К., 1909-1914.; Украинская жизнь: Ежемес. научно-литер. и общесвенно-полит. журнал. - М., 1912 - 1917.; Сніп: Український часопис для інтелігенції. - Харків, 1912-1913.; Світло: Український педагогічний журнал для сім'ї і школи. - К., 1910 - 1914. . У період національно-демократичної революції полтавська “Просвіта” випускала газету “Полтавський кооператор” українською мовою. У Києві в цей час виходила газета “Нова Рада”, а в Харкові - “Рідне слово” Полтавський кооператор. - Видання Полтавської спілки споживчих товариств. - Полтава, 1919.; Нова Рада: Друкований орган Української партії соціалістів - федералістів. К.:1917 - 1918.; Рідне слово: Орган спілки „Рідне слово”. - Харків, 1917. . Статті газет дають багатий фактичний матеріал про заснування та діяльність просвітянських товариств в Україні. Для вивчення діяльності „Просвіти” на сучасному етапі важливе значення має друкований орган - газета „Слово Просвіти” Слово „Просвіти”: Газ. Всеукр. Т-ва „Просвіта” ім. Тараса Шевченка. - К., 1996 - 2002. , яка почала виходити з 1994 р., а з 1996 р. виходить постійно.

Четверту групу джерел становлять мемуарні видання та щоденники. Це спогади відомих діячів українського національно-культурного руху: Д.І.Багалія, В.Винниченка, Д.Дорошенка, Г.Хоткевича, Є.Чикаленка та інші Багалій Д.І. Автобіографія. - К.: Українська Академія наук,1927. - 169 с.; Винниченко В. Відродження нації. - К., 1990. - Ч.1. - 348 с., Ч.2. - 328 с.; Дорошенко Д. Мої спогади про давнє - минуле (1901 - 1914). - Вінніпег, 1949. - 167 с.; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914 - 1918). //Український історичний журнал. - 1992. - №6. - С. 131 - 142; №7-8. С. 140 - 147. - №12. - С. 152 - 159.; Гнат Хоткевич: Спогади. Статті. Світлини. / Упоряд. А.Болабольченко, Г.Хоткевич. - К.; 1994. - 167 с.; Чикаленко Є. Спогади (1861 - 1907). / Передм. В.Дорошенка. - Нью-Йорк, 1955. - 504 с.; Чикаленко Є.Щоденник (1917 - 1918) // Україна. - 1992. - №1. - С. 13-15; №2 - С. 13-16. . Авторкою дисертаційного дослідження опрацьована та використана також мемуарна література 1930 - 1940-х років Підгайний С. Українська інтелігенція на Соловках: Спогади 1933 - 1941. - Б.м., 1947. - 93 с.; Семененко О.Харків, Харків... - Харків-Нью-Йорк, 1992. - 157 с.; Дражевська Л., Соловей О. Харків у роки німецької окупації 1941 - 1943. Спогади. - Нью-Йорк, 1985. - 29 с.; Семенко Ю. Пам'яті Доленка. - Мюнхен, 1975..

Таким чином, аналіз джерельної бази з теми дослідження свідчить про те, що хоча не всі документи рівнозначні, але в сукупності вони є достовірною і достатньою базою для розкриття обраної теми.

Другий розділ - „Зародження та діяльність товариства „Просвіта” у дореволюційний період” - розкриває основні тенденції розвитку освіти та культури на Лівобережній Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття, заснування культурно-освітнього товариства та основні форми його діяльності.

Авторка аналізує стан початкової освіти в Полтавській, Харківській та Чернігівській губерніях. Після проведення шкільної реформи 1864 р. на Лівобережній Україні функціонували такі основні типи початкових шкіл: міністерські, земські і церковно-парафіяльні. Але їх кількість була недостатньою для задоволення потреб в освіті.

Реакційність політики царського уряду, що проводилася в Україні, проявлялася не лише в створенні несприятливих умов щодо розширення мережі шкіл, але й у переслідуванні української національної культури, забороні навчання рідною мовою. Про те, що Валуєвський указ виконувався дуже ретельно, свідчать хоча б такі дані: в 1861 р. українською мовою було надруковано 33 книжки, 1865 р. - 6, 1866 р. - жодної, у 1867 та 1868 рр. - 3 книжки, а в 1869 р. - лише одна - Спиридона Осташевського “Півсотні казок для веселих людей”. Заборонялося друкувати українською мовою все - від “Євангелія” - до казок Андерсона Калениченко Н.П., Ільченко Ж.Д. Роль земств у впровадженні навчання рідною мовою в народній школі України (кінець XIX - початок XX ст.). // УІЖ. - 1994. - №1. - С.74. . Взірцем великодержавної сваволі був і той факт, що у Миргородській гімназії висіла табличка з надписом: “В стенах гимназии воспрещается говорить на малорусском языке”. І це було на Полтавщині, де українці становили 93,1% усіх мешканців губернії Русов А. Статистика украинского населения Европейской России. // Украинский народ в его прошлом и настоящем. - Пгр., 1916. - С. 386..

Революція 1905 - 1907 рр. сприяла короткочасному розквіту українського національного життя. На Наддніпрянщині розгорнулася мережа товариств „Просвіта”. „Закон про товариства та спілки”, відвойований під час революції і прийнятий у березні 1906 р., дав українській інтелігенції змогу легально закладати неурядові просвітницькі організації, які використовували позашкільні форми залучення людей до відродження національної культури.

Але зародження та діяльність культурно-освітніх товариств на Лівобережній Україні відбувалися в нелегких умовах. Єдиним товариством “Просвіта” на Лівобережній Україні, яке отримало дозвіл губернатора на заснування та розгортання своєї діяльності, було товариство в Чернігові. Воно було засноване 27 грудня 1906 року завдяки зусиллям члена Державної Думи І. Шрага та письменника М. Коцюбинського. За статутом товариство було утворене з метою культурно-просвітянського розвитку населення губернії. Головою “Просвіти” на загальних зборах одноголосно було обрано М. Коцюбинського. Письменник був справжнім будівничим відродження національної культури і, незважаючи на великі перешкоди з боку урядових кіл, не шкодував ні сил, ні часу для громадської діяльності. Він взявся за створення бібліотеки для товариства та влаштування українських публічних лекцій на користь “Просвіти”. Товариство проводить літературно-музичні вечори, читання рефератів, концерти. Різними формами своєї діяльності товариство сприяло пробудженню національної свідомості в українців, піднесенню культурно-освітнього рівня.

Чернігівська “Просвіта” намагається поширити свою діяльність на губернію і відкриває дві філії - у Ніжині і Козельці. Та на перешкоді діяльності стали постійні утиски і заборони царської адміністрації. Було заборонено проведення Шевченківських свят, лекцій, проводилися регулярні обшуки. У 1911 р., зазнаючи постійних переслідувань з боку царської адміністрації, товариство припинило свою діяльність.

Через заборону царської адміністрації не вдалося відкрити “Просвіти” в Полтаві та Харкові. У 1906 р. у Харкові місцева інтелігенція все ж заснувала Українське літературно-етнографічне товариство імені Гр. Квітки-Основ'яненка, яке фактично виконувало функції “Просвіти”. За статутом товариство мало на меті вивчати українознавство, для чого заснувало кілька відділів: красного письменства, мистецтва, етнографії. Українське товариство в Харкові влаштувало лекції з українознавства, проводило вечори українською мовою для молоді. Головними діячами цього товариства були: Кость Бич-Лубенський, Микола Міхновський, Гнат Хоткевич та інші.

У Полтаві та губернії до революції 1917 року так і не вдалося добитися права офіційно заснувати “Просвіту”. Тут уся національно-культурна та економічна діяльність проводилася через систему кооперації.

Аналіз форм і методів політичної та культурно-освітньої роботи „Просвіти” в дореволюційний період дає можливість умовно виділити такі основні напрямки її діяльності: лекційна робота, видавничо-бібліотечна справа, музично-артистична діяльність. У 1906 - 1911 рр. „Просвіта” перетворилася у своєрідну школу національного виховання української інтелігенції. І хоча на Лівобережній Україні культурно-освітнє товариство було нечисленним (активних членів „Просвіта” нараховувала приблизно 200 осіб), все ж воно проводило велику і таку необхідну роботу.

Третій розділ - „Діяльність „Просвіти” в 1917 - 1922 рр. „Радянізація”, ліквідація товариства та репресії проти просвітян у 20-30-ті роки” - присвячено дослідженню основних форм діяльності товариства „Просвіта” в період української національно-демократичної революції та згортання її діяльності на початку 20-х років, простежено долю активних діячів товариства в умовах тоталітарного режиму. У цьому розділі авторка показує широке розгортання діяльності культурно-освітнього товариства на Лівобережній Україні в 1917 - 1920 рр., доводить необхідність утворення та діяльності цієї громадської організації, показує підтримку його широкими верствами населення, про що свідчило кількісне зростання товариства в Полтавській, Харківській та Чернігівській губерніях. У роки національно-демократичної революції найпоширенішою формою діяльності товариств „Просвіта” була пропагандистська робота шляхом проведення мітингів, зборів, лекцій, бесід, читань. Саме на плечі культурно-просвітніх товариств лягли завдання донести до простих українців інформацію про діяльність Центральної Ради, зміст її універсалів. Крім традиційних форм діяльності (видавничої, бібліотечної, лекційної, артистичної), після Лютневої революції відкриваються великі можливості для розгортання шкільної справи. Товариства „Просвіти” засновують як початкові українські школи, так і середні та вищі навчальні заклади, а також відкривають різноманітні курси для учнів та дорослих. Культурно-просвітні товариства прагнули до систематичної докладної й автентичної освіченості серед населення.

У вересні 1917 р. всі наддніпрянські “Просвіти” об'єдналися на Всеукраїнському з'їзді у спілку “Просвіт”. Це було особливістю відроджених та новоутворених товариств. Якщо в дореволюційні часи “Просвіти” відкривалися спочатку у містах, а потім добивалися відкриття філій по селах губернії, то після революції процес утворення просвітніх товариств йшов навпаки - знизу вгору: сільські “Просвіти” разом з міською утворювали Спілку “Просвіт”, яка координувала їх діяльність, допомагала в налагодженні роботи осередків на місцях. Про авторитет культурно-просвітніх товариств свідчило їх кількісне зростання. Так, у серпні 1917 р. в семи повітах Полтавської губернії нараховувалося більше 250 „Просвіт”. Спілки товариств були засновані в п'ятьох повітових центрах: Гадячі, Миргороді, Хоролі, Кобеляках, Прилуках. На серпень 1920 р. в Полтавській губернії нараховувалося вже 918 „Просвіт”, у Харківській губернії - близько 600, у Чернігівській губернії - 107. Це свідчило про те, що просвітянський рух був близьким і зрозумілим народові, знаходив серед нього велику підтримку. Найбільший відгук товариство отримало серед населення Полтавської губернії. Але і в Харківській та Чернігівській губерніях, що зазнали найбільшого впливу русифікації нарівні з південними регіонами, просвітянський рух набув значного поширення та розвитку. У цей період “Просвіти” перетворилися у своєрідні школи освіти та виховання українців.

Таким чином, період після Лютневої революції 1917 р. був найбільш сприятливим у діяльності “Просвіт”. Товариство вперше було визнано і знайшло підтримку офіційної влади. За цей час воно стало важливим елементом культурно-національних процесів в Україні в цілому і на Лівобережжі зокрема. Головну увагу товариство приділяло позашкільній освіті і культурній роботі серед широких верств населення, зробило значний внесок у справу українізації і демократизацію цих галузей, посіло чільне місце в суспільно-політичному житті 1917 - 1920 рр.

На початку 20-х років молода радянська влада змушена була рахуватися з великим авторитетом "Просвіти" серед українського народу. Та згодом органи радянської влади вирішили використати товариство для поширення своєї пропаганди. За червоним статутом товариств "Просвіта" мало розповсюджувати так звану соціалістичну за змістом культуру, всіма засобами боротися проти старого способу життя, допомагаючи проведенню радянського будівництва. "Просвіта" зливалася з підрозділами Головполітосвіти. Нові установи приділяли тепер основну увагу пропаганді “передових”, колективних форм господарювання, створювали в селянських будинках “ленінські кімнати”. Українофільство стає несумісним з новим способом життя. „Просвіта” фактично була ліквідована. Бурхливі процеси відродження і розвитку національної культури, що розпочалися у 20-ті роки, трагічно закінчилися у наступному десятилітті. Активні колишні діячі товариства „Просвіта” зазнають переслідувань та репресій в умовах тоталітарного режиму. І свідченням того були трагічні долі В.Науменка, В.Самійленка, С.Єфремова, В.Чехівського, В.Дурдуківського, Л.Старицької-Черняхівської, О.Черняхівського, Г.Хоткевича, В.Коряка, П.Галича, С.Молодчого, В.Маринича, П.Капельгородського та багатьох інших прихильників національної ідеї. Під гаслом “боротьби з націоналізмом” було знищено і заслано до таборів значну частину української інтелігенції, викорчувані цілі пласти національної культури. Репресії проти української інтелігенції збіднювали інтелектуальний та духовний потенціал нації, завдаючи значного удару вітчизняній культурі. Централізація й уніфікація всіх сторін життя суспільства супроводжувалися русифікацією культурних процесів в Україні. Знищення товариства стало руйнацією однієї з духовних засад українства. Подальша історична доля показує, як це згубно відзначилося на процесах збереження національної самобутності, мови, традицій та менталітету українського народу.

Четвертий розділ роботи - „Особливості діяльності „Просвіти” у роки Другої світової війни”. З відступом частин Червоної Армії в українські міста проникають похідні групи ОУН. Саме вони створюють товариства „Просвіти”. Наприклад, київське товариство було створене похідною групою ОУН(м) під керівництвом О.Кандиби, харківське - похідною групою ОУН(б) під керівництвом Кравчука.

Найбільше відомостей збереглося про просвітянську організацію Харкова, створену “Громадським комітетом” на чолі з діячем українського національного руху В.А.Доленком. Доленко Володимир Андрійович, юрист за освітою, працював у колегії захисників м. Харкова до 1927 року, потім був заарештований, як організатор і голова так званої “української мужичої партії” і засуджений до ув'язнення на термін 10 років у концтаборі. Відбувши строк ув'язнення, Доленко оселився в Ленінграді, де займався юридичною практикою, а з початком окупації з'явився в Харкові. В.А.Доленко виробив політичну платформу, на базі якої мав намір організувати підпільний український рух у Харкові. Запропонована ним платформа містила лише кілька пунктів, а саме: самостійна Україна, скасування колгоспів, народоправний устрій України, лояльне ставлення до німців. На такій національній платформі В.А.Доленко мав намір організувати громаду для політичної національної роботи в умовах окупації України німцями. Робота “Просвіти” проводилася в різних гуртках і комісіях товариства: шкільній, фінансово-господарській, видавничій, науково-філософській, історичній, правовій, церковно-богословській, кооперативній, соціального забезпечення, промислово-індустріальній, мистецтва. Крім того, при “Просвіті” існували організація української молоді і організація жінок - українок.

Відомо, що були засновані товариства “Просвіта” в Сумах, Кременчуці, Охтирці, Валках, Лохвиці, деяких селах Полтавщини. Неможливо дати однозначну оцінку діяльності товариства „Просвіта” у період нацистської окупації. Окупаційна влада намагалася використати культурно-освітні товариства для вирішення своїх завдань. „Просвіти” були змушені піти на співпрацю з німецькою владою, хоча головною метою діяльності товариства залишалося пробудження національної свідомості українців, підвищення культурно-освітнього рівня населення. Крім культурно-освітньої роботи, товариство “Просвіта” допомагало людям вижити у роки війни. Але коли окупаційна влада остаточно переконалася в самостійницьких домаганнях націоналістичних кіл України, вона починає відкрито вдаватися до репресивних заходів, у тому числі й стосовно “Просвіти”. Багато видатних українських діячів, зокрема, у Полтаві, Харкові було заарештовано й розстріляно.

Протягом кінця літа й осені 1943 р. радянські війська звільнили Лівобережжя від німецько-фашистських загарбників. З відновленням радянської влади починаються арешти, допити всіх тих, хто в роки війни співпрацював з німцями, допомагав їм. Не минули своєї участі й активісти товариства „Просвіта”. Якщо деяким діячам культурно-просвітніх товариств (зокрема, В.Дубровському, О.Соловей) вдалося виїхати на Захід, то рядові члени організації відповідали тепер вже перед органами радянської влади за свої вчинки та дії. Багато з просвітян було репресовано, відправлено в концтабори та заслання.

П'ятий розділ дисертаційної роботи - „Відродження товариства „Просвіта” та основні напрямки його роботи на сучасному етапі (кінець 1980-х початок 2000-х років)” - розкриває становлення громадської організації та аналізує основні форми її діяльності.

У лютому 1989 р. виникло Товариство української мови імені Т.Шевченка (ТУМ). Дуже швидко ТУМ вийшло за межі національно-культурних проблем, фактично перетворившись в структуру, опозиційну радянському ладові. Новітнє відродження „Просвіти” додало нових імпульсів до боротьби українського народу за національне визволення. Товариство домоглося прийняття Закону про мови, брало активну участь в усіх політичних акціях, спрямованих на виборювання державної незалежності України. У жовтні 1991 р. ТУМ було перейменовано у Всеукраїнське товариство „Просвіта” імені Т.Шевченка, головою товариства став видатний діяч українського культурно-освітнього руху П.Мовчан.

На сучасному етапі проявилася політична спрямованість діяльності товариства. При активній участі членів „Просвіти” утворилося багато українських організацій: “Меморіал”, “Союз Українок”, НТШ, “Рідна школа”, “Студентське братство”, перші політичні партії УРП, ДемПУ, Рух та інші.

Як завжди, одним з головних напрямків діяльності товариства „Просвіта” є видавнича справа. Сьогодні Чернігівська “Просвіта” - це передусім досить широка видавнича діяльність. Просвітяни заснували і видають щотижневі газети “Сіверщина” (наклад від 20 до 35 тисяч), “Біла хата” (наклад від 6 до 12 тисяч), всеукраїнський історико-краєзнавчий журнал двомісячник “Сіверянський літопис” (наклад 800 примірників). Спільно з Ніжинською інститутською “Просвітою” видають щотижневу газету “Просвіта” накладом від 10 до 30 тисяч примірників. Обласна “Просвіта” видала близько 15 книг. Від 1993 року полтавське Товариство (без державної підтримки) започаткувало книговидавничу діяльність (станом на 1 січня 1998 року за свій кошт випущено 13 окремих видань), провадило торгівлю книжками.

Полтавське товариство „Просвіта” ініціювало цілу низку наукових та науково-теоретичних конференцій: „Голод 1932 - 1933 років на Полтавщині” (листопад, 1999), „До 80-річчя Української національної революції” (1998), „Всеукраїнському товариству „Просвіта” - 130 років” (листопад, 1998), 5-ті Петлюрівські читання (травень, 1999).

Товариство “Просвіта” велику увагу приділяє національному вихованню молодого покоління українців. Протягом 1997 - 2000 рр. за ініціативи Полтавського об'єднання товариства „Просвіта” було проведено цілу низку різноманітних заходів - пошанування славетних українських письменників, політичних діячів, митців, висвітлення пам'ятних дат нашої історії. До найбільш значних заходів слід віднести: Шевченківські дні відбувалися щорічно у березні, травні); літературно-мистецький вечір, присвячений дню народження Лесі Українки (лютий, 1998); літературний вечір до 90-річчя з дня народження О.Теліги та О.Ольжича (липень, 1997); „Пантелеймон Куліш, Євген Маланюк та українська ідея” (липень, 1997), вечори до дня Соборності України (січень, 1997-2000); літературно-мистецький вечір, присвячений 125-річчю від дня народження І.Стешенка (червень, 1998), урочистий вечір до 130-річчя товариства „Просвіта” (грудень, 1998); творчий вечір письменника і громадського діяча П.Ротача до його 75-річчя (лютий, 2000); улаштовано Оксанин день (до 95-річчя від дня народження Оксани Мешко, лютий, 2000); вечір пам'яті жертв політичних репресій та голодомору (листопад, 2000).

Значний внесок у справу національного виховання молоді вносить Харківська „Просвіта”. Слід відзначити роботу В.Овод, К.Калабухи, Ю.Капустіної. Це курси для керівників шкіл у багатьох районах м. Харкова, щорічні семінари, показові уроки в багатьох школах міста, лекції з українознавства у Харківському національному політехнічному університеті та військових частинах. Окрім того, Ю.Капустіна вивчає давні українські звичаї та обряди, впроваджує їх у життя як свята - уроки, які неодноразово показували по телебаченню.

Навіть з проголошенням незалежності України мета та завдання товариства “Просвіта” залишаються без змін: організація найрізноманітніших форм пробудження й активізації національної свідомості молоді, піднесення її культурного рівня за допомогою пропаганди і вивчення рідної мови, популяризації обрядів, свят. Тільки через систему національного виховання можна відродити високу духовність народу. Вона повинна стати запорукою виховання громадян з високою національною гідністю, національним характером, складом мислення. Отже, “Просвіта” розпочала новий етап своєї діяльності на ниві національного відродження.

Отже, незважаючи на відмінні умови діяльності товариства „Просвіта” в різні історичні періоди, мета та завдання цієї громадської організації залишалися незмінними. Завжди товариство брало на себе організацію різноманітних форм пробудження й активізації національної свідомості народу. Форми та методи діяльності залишаються майже незмінними: лекції, бесіди, диспути, вечори, знаменні дати, концерти та ін. Однак, нинішні обставини, умови і можливості вимагають нових підходів і рішень, відповідних часові форм та методів просвітянської діяльності. Багато з попередньо діючих функцій товариства повинно перейти до компетенції державних органів та структур. На основі проведених досліджень та порівняння висновків із вимогами сьогодення варто розробити нову програму дій „Просвіти”, яка б прискорила утвердження серед українців почуття високого патріотизму, поваги до рідної мови та культури, потреби самовідданої праці, почуття гордості за свою державу. Ці питання можуть бути темами для нових наукових пошуків та досліджень.

Детальний аналіз джерельної бази історіографічних праць, архівних та мемуарних матеріалів дав можливість прийти до таких висновків:

- просвітянський рух - це процес гуртування та діяльності громад з метою масового поширення серед українського населення освітніх та культурних цінностей і пробудження національної свідомості;

- національна самосвідомість включає в себе осмислення народом власної гідності, національних традицій, свого невід'ємного права бути суб'єктом історії власного розвитку та господарем національних багатств на землі своїх пращурів;

- товариство "Просвіта" на Лівобережжі, спираючись на досвід просвітницького руху в Галичині, виникло як продовжувач прогресивних традицій і визначило свою діяльність у напрямку підняття національно-патріотичного, загальноосвітнього та культурного рівня українства;

- у дореволюційний період заснування та діяльність товариства “Просвіта” на Лівобережжі відбувалися в нелегких умовах, коли чиновники та зрусифіковане міщанство чинили опір;

- товариство „Просвіта” стало школою виховання національної свідомості українців;

- "Просвіта" на Лівобережній Україні як громадська організація періодично змінювала та вдосконалювала форми своєї діяльності залежно від вимог часу та соціально-політичних обставин. У процесі роботи товариство вирішувало ряд питань щодо організації бібліотек і читалень, розгортання видавничої, лекційної, шкільної та драматичної гурткової діяльності;

- період національно-демократичної революції на Лівобережній Україні був найбільш сприятливим для діяльності „Просвіти”. Товариство вперше було визнано і знайшло підтримку офіційної влади;

- у роки Другої світової війни на Лівобережжі товариство “Просвіта” було відроджено та знаходилося під впливом ОУН;

- особливо виразно культурно-просвітницька на ниві українства діяльність товариства „Просвіта” виявилася на сучасному етапі;

- тільки через систему національного виховання можна забезпечити формування людини-громадянина з високою національною гідністю, національним характером, менталітетом.

освіта культура ліквідація товариство

Основні положення дисертації викладені автором у таких публікаціях

1. Бадєєва Л.І. Діяльність товариств “Просвіта” на Полтавщині в роки національно-демократичної революції (1917 - 1920). // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. - №526. - Історія. Вип.33. - Харків, 2001. - С. 135 - 143.