Поділля в другій половині ХІV – першій половині ХV ст.: політичний та соціально-економічний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поділля в другій половині ХІV - першій половині ХV ст.: політичний та соціально-економічний аспекти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Здобуття Україною державної незалежності й кардинальні зміни в її суспільстві відкрили нові перспективи для розвитку історичного пошуку. Низка проблем, які раніше вважалися дріб'язковими або не перспективними притягає сьогодні інтерес дослідників. Історія Подільської землі поки що не була об'єктом інтегрального вивчення. Обрана тема дисертації мислиться як невід'ємна частина обласних студій середньовічної України. Підвалини регіонального дослідження вітчизняної історії, як відомо, було закладено ще В. Антоновичем. Продовжуючи цю традицію, авторка звернулась до вивчення одного з регіонів України - Поділля, що з'явилося на політичній карті Східної Європи за доби середньовіччя у межиріччі Стрипи, Дністра та Дніпра. Формування Поділля як особливої історико-географічної та соціально-економічної реальності не висвітлене належним чином, хоча як політична одиниця воно не поступається таким феодальним утворенням як Нормандія, Бретань, Фландрія, Бургундія, що нараховують сотні досліджень. Нині спостерігається суттєве розширення фонду вітчизняних та зарубіжних джерел з історії Поділля. Доречно згадати принаймні багатотомну серію «Zbiуr dokumentуw maіopolskich», яка нині публікується колективом польських дослідників. Тож цілком слушно на основі нового прочитання відомих джерел та залучення джерел досі неопрацьованих переглянути надбання історичної науки на згаданих теренах. Саме такий підхід до вивчення історії України, - від одиничного до загального, - сприяє в кінцевому результаті глобальним дослідженням складних та багатогранних історичних процесів в її минулому.

Хронологічні рамки - друга половина ХIV - перша половина XV ст. Нижня хронологічна межа обумовлена тим, що саме в цей час розпочався процес виділення регіону в окрему політичну одиницю - Подільську землю, що хоч існувала і недовго, але заклала основи ідентичності сучасної історичної області України, яка зветься Поділлям. Перша ж половина ХV ст., що відзначена гострою боротьбою навколо Подільської землі, була часом своєрідного зеніту політичного розвитку краю. До того ж цей період пов'язаний із розгортанням татарської «реконкісти», протистояти якій належним чином не могли і більш значні політичні об'єднання. В таких умовах Поділля дезинтегрується і міцно входить до орбіти Польщі і Литви.

Зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема має безпосередній зв'язок з науковою темою, яку розробляє колектив викладачів кафедри історії України ОНУ ім.І.І. Мечникова «Південна Україна: історія, історіографія, джерела». Шифр №233, державна реєстрація 0101U008289.

Мета і задачі дослідження. В даній роботі ставиться за мету визначення місця та ролі Поділля у системі соціально-політичних зв'язків регіону другої половини ХІV - першої половини ХV ст. Для досягнення мети поставлено такі дослідницькі завдання:

з'ясувати походження та час виникнення терміну «Поділля»;

вияснити на основі залучення до аналізу широкої джерельної бази географічний зміст назви краю - «Поділля»;

встановити соціальний та національний склад, а також віросповідання населення;

вичленити основні етапи політичної історії регіону та виявити особливості кожного періоду;

визначити ступінь впливу політики власних володарів на міжнародне положення краю;

окреслити міжнародне положення регіону;

дослідити адміністративно-територіальний устрій краю;

відтворити основні категорії (страти) населення;

вивчити характерні для даної території форми землеволодіння, юридичні права, на основі яких володіли ті чи інші особи;

виявити специфіку зайнятості населення;

простежити давні подільські торгові шляхи та особливості грошового обігу.

Об'єктом дослідження є соціально-економічна та політична історія Поділля, що включає також історико-географічний та історико-етнографічний аспекти.

Предметом дослідження є формування історичної області Поділля та її початкова еволюція в системі соціально-політичних зв'язків одного з сегментів Східної Європи.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є принципи об'єктивності, історизму та системності. Важливе місце в дисертації займає діалектичний підхід наукового пізнання суспільних явищ. Використання історико-генетичного методу дозволило простежити історичні явища та процеси, які розгорталися на Поділлі, та вивчити взаємозв'язки між ними. Проблемно-хронологічний та ретроспективний методи дали змогу виділити основні напрямки розвитку регіону та виокремити його основні періоди. Для виявлення спільного та відмінного у розвитку Поділля та сусідніх з ним регіонів в роботі було використано порівняльно-історичний метод. Створення цілісної картини розвитку краю стало можливо завдяки застосуванню комплексно-аналітичного підходу, який дозволив, зокрема, дослідити умови виокремлення, розвитку та дезинтеграції краю. Застосування міждисциплінарного підходу, зокрема використання категоріального апарату історичної, географічної, етнологічної та філологічної наук було корисним для вивчення макротопонімів краю, етноконфесійного складу населення, соціальної структури подільського суспільства.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дослідженні:

- виконано комплексну систематизацію різнохарактерних джерел з історії Поділля (XIII-XVI ст.), значна частина яких (зокрема, жалувані грамоти польських королів та ін.) залучена в науковий обіг вперше;

- докладно розглянуто історіографію предмета дослідження, починаючи з ХVIII cт.;

- здійснено соціально-економічний аналіз подільського регіону, в результаті якого запропоновано власне бачення соціальної стратифікації подільського населення в другій половині XIV - першій половині XV ст.;

- визначено перспективні напрямки подальших порівняльно-типологічних досліджень суспільних станів середньовічної України;

- виявлено структуру та особливості васально-ленних відносин у регіоні;

- вперше з джерел витягнуті важливі топонімічні дані, що дозволяють судити про історичну еволюцію мережі середньовічних і сучасних населених пунктів;

- переглянуто деякі традиційні уявлення відносно історичного розвитку подільських земель;

- зроблено уточнення дат і обставин низки подій;

- запропоновано і аргументовано власну періодизацію політичної історії регіону.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали, результати, узагальнення та спостереження дисертації можуть бути використані при написанні праць з історії України, з історії східних та південних слов'ян, міжнародних відносин Східної Європи доби середньовіччя, а також слугувати при розробці навчальних програм з джерелознавства, історіографії та історичної географії. Їх доцільно залучити для підготовки та читання лекцій і спецкурсів, в тому числі краєзнавчих, для створення нових туристичних маршрутів, екскурсійних програм, оформлення музейних експозицій.

Апробація результатів дисертації здійснювалася у виступах на Міжнародній науковій конференції «Середньовічна Європа: погляд з кінця ХХ ст.» (Чернівці, 16-18 березня 2000 р.); на V читаннях, присвячених пам'яті проф. П.О. Каришковського (Одеса, 12-14 березня 2001 р.); на Міжнародній науковій конференції «Історичні колекції у книгозбірнях: проблеми збереження, вивчення і реконструкції» (Одеса, 16-17 вересня 2003).

Рукопис дисертації обговорено на засіданні кафедри історії України історичного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечикова.

Публікації. Результати дослідження відображені у двох монографіях (загальним обсягом - 35,8 др. арк.), у шести статтях, які опубліковані у трьох фахових виданнях (загальним обсягом - 1,71 др. арк.) та у трьох збірниках матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Матеріал у роботі викладається у відповідності з окресленою метою та поставленими завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (298 найменувань) і літератури (418 найменування) та шести додатків. Основна частина дисертації становить 198 с., загальний обсяг - 458 с.

Основний зміст дисертації

поділля регіон право населення

У вступі розкрито актуальність теми, визначено предмет та об'єкт дослідження, окреслено дослідницьку мету та завдання, показано наукову новизну та практичне значення дисертації.

Перший розділ роботи «Історіографія та джерельна база дослідження» складається з двох підрозділів, присвячених відповідно літературі та джерелам, які використані в дисертації.

У першому підрозділі «Історіографія» виконано докладний аналітичний огляд наявних досліджень з окремих проблем історії регіону. Цей огляд охоплює період з ХVIII ст. до сучасності і включає роботи українських та зарубіжних авторів. З методологічної точки зору ці дослідники належать до широкого спектру напрямків - ерудитського, романтичного, позитивістського, марксистського та інших.

Запропонована в дисертації систематизація базується на проблемному і хронологічному підходах. Першими, хто почав досліджувати цей регіон після середньовічних хроністів, були історики середини ХVIII - першої половини ХІХ ст., серед яких особливе місце посідають А. Нарушевич, Т. Нарбут, М. Карамзін, що належали до ерудитського та романтичного напрямків в історіографії. Методологічно близькими до цих дослідників були закарпатські історики ХVIII - першої половини ХІХ ст. - І. Базилович, І. Орлай та М. Лучкай. Вони приділяли особливу увагу питанню появи князя Федора Коріятовича на Закарпатті і у зв'язку з цим проблемі входження його у правб володіння землею.

Початок ХІХ ст. позначився, зокрема, вивченням історії Поділля місцевими істориками-краєзнавцями В. Марчинським та О. Пшездзецьким. Вони опублікували важливий актовий матеріал до вивчення соціально-економічної історії краю. Слідом за ними великий обсяг археографічної роботи виконали польські дослідники першої половини ХІХ ст. - І. Данилович, М. Балинський та Т. Липинський.

Друга половина ХІХ ст. в історії вивчення краю ознаменувалася появою перших розвідок місцевих православних церковних діячів. Архієпископ М.Сімашкевич і протоієрей М. Доронович зробили суттєвий внесок у студіювання конфесійної історії Поділля. Релігійною історією Поділля займалися також представники католицького віросповідання, серед яких визначне місце посідав польський дослідник Ю. Роллє.

В той же час у другій половині ХІХ ст. середньовічній історії Поділля приділили увагу фахівці більш широкого світогляду і грунтовної філософської бази, зокрема В. Антонович. Вважаючи себе учнем французьких енциклопедистів, він наближався до ідей позитивізму. Йому були притаманні як особливий інтерес до широких масових явищ та соціальної проблематики, так і надзвичайно прискіпливе ставлення до встановлення та відбору фактів. Він був одним із перших українських істориків, хто датував битву на р. Синя Вода 1362 р. і твердив, що саме з цього моменту землі Поділля були приєднані до Великого князівства Литовського.

Розробку низки цікавих проблем, поставлених В. Антоновичем, продовжував його учень Н. Молчановський. Цей дослідник, присвятивши працю вивченню політичної історії Поділля, намагався в комплексі розв'язати питання про виокремлення краю, ідентифікацію так званої Прославії, місце Поділля в системі васально-ленних зв'язків східноєвропейського регіону. У праці іншого учня В. Антоновича, М. Дашкевича, який був водночас його опонентом, критика торкалась в основному проблеми датування та значення Синьоводської битви, що вже мала на той час низку контроверз.

Цілий спектр нових напрямків у дослідженні подільської старовини відкриває творчість ще одного учня В. Антоновича - М. Грушевського. Він започаткував просопографічні студії краю, визначив проблематику щодо вивчення організації служилого землеволодіння та станового устрою. Дослідник також закцентував увагу на проблемі колонізації та системі управління подільських земель. Але не всі висновки М. Грушевського авторка вважає прийнятними, зокрема це стосується його заперечення традиційної на той час версії ідентифікації Прославії.

Окрім учнів В. Антоновича багатьма галузями історії Поділля в другій половині ХІХ ст. цікавилися представники численних академічних установ, а також окремі дослідники. Як польські, так і російські університетські вчені виконали низку праць, в яких подільська історія вивчалася в основному в рамках проблематики, окресленої вище відносно студій В. Антоновича та його школи. Серед польських істориків необхідно відзначити К. Стадницького, С. Смольку, А. Левицького та А. Прохаску. З російських істориків найсуттєвіший внесок зробили О. Барбашев, М. Владимирський-Буданов, М. Любавський, Ф. Леонтович. В своїх студіях вони приділили багато уваги питанням входження Поділля до Великого князівства Литовського та проблемі васально-ленного статусу регіону.

Упродовж другої половини ХІХ ст. історія Поділля вивчалася також закарпатськими дослідниками (І. Дулішковичем, Ю. Жатковичем та ін.) у зв'язку з традиційним для місцевої історіографії питанням про переселення князя Федора Коріятовича до Угорщини. Вони збагатили джерелознавчу базу публікаціями та коментарями численних угорських грамот.

На початку 30-х років ХХ ст. українські академічні студії з історії Поділля були перервані. Зарубіжні ж дослідження середньовічного Поділля продовжувались. У зв'язку з цим доречно навести імена польських істориків О. Галецького, С. Кучинського, Й. Пузини, які займались як правовими, так і соціальними питаннями історії Поділля.

За радянських часів середньовічне Поділля не було об'єктом окремих комплексних студіювань. Проте в роботах Р. Батури, Ф. Шабульдо, Я. Дашкевича розглядалися ключові моменти політичної та соціально-економічної історії краю. З'явилися також важливі фахові напрацювання в галузі джерелознавства (М. Ковальський), просопографії (Н. Яковенко), адміністративно-територіального устрою краю (М. Крикун), нумізматики (М. Котляр).

Характеризуючи сучасний стан вивчення історії Поділля ХІV-XV ст., слід відзначити, що останнім часом стала помітна тенденція повернення до питань генеалогії, регіональної історії церкви, поземельних відносин, фортифікаційних споруд. Спостерігається також жвава полеміка щодо біографії князя Федора Коріятовича.

Підсумовуючи історіографічний підрозділ, можна констатувати, що дослідники Поділля акцентували увагу на різноманітних важливих питаннях, які стосуються поділлєзнавчої проблематики. Проте в історіографічному доробку, який склався на теперішній час, накопичено чимало застарілих поглядів і безпідставних тверджень. Це здебільшого зумовлювалося як неправильним тлумаченням або навіть ігноруванням джерельних даних, незнанням конкретних історичних реалій, впливом політичної кон'юнктури тощо. Разом з тим було виконано надзвичайно цінну археографічну роботу. Отже, нагальним завданням є узагальнення різнорідних джерельних даних і синтез напрацювань, виконаних істориками різних часів.

Другий підрозділ «Джерельна база» присвячений загальному огляду документації. Матеріали, які було введено в науковий обіг, досить різноманітні за характером та інформативною цінністю. Їх можна класифікувати в цілому наступним чином: актові документи, дипломатичні джерела, наративні пам'ятки, старовинні карти.

Велику групу документів складають актові матеріали. Вони поділяються на наступні підгрупи:

- жалувані (дарчі) та мінові грамоти на володіння землею;

- грамоти-магдебургії;

- грамоти на дозвіл торгівлі Поділля з польськими містами;

- присяжні грамоти;

- поручні грамоти;

- привілеї;

- записи гродських книг.

До дипломатичних джерел, використаних в роботі, відносяться:

- папські булли («bullae»);

- ханські ярлики;

- договірні грамоти між офіційними особами, політичними діячами;

- акти уній (Кревської, Островської та ін.);

- грамоти про укладення вічного миру та грамоти про перемир'я;

- матеріали, що містять листування між офіційними та неофіційними особами;

- охоронні грамоти.

Важливим джерельним фондом даного дослідження є наративні пам'ятки. До цієї групи відносяться:

- літописи (Іпатіївський, Супрасльський, Уваровський та ін.);

- хроніки (Яна Длугоша, Марціна та Йоахіма Бєльських, Маттео Віллані та ін.);

- щоденники, спогади та реляції мандрівників, дипломатів (Гільберта де Ланнуа, Амброджіо Контаріні);

- хорографії.

З картографічних матеріалів було використано італійські, німецькі та польські карти. Цей різноманітний корпус джерел введено до оберту у комплексі з археологічними, нумізматичними, ономастичними даними. Отже, у роботі зроблена спроба міждисциплінарного підходу.

Другий розділ «Поділля як історико-географічний та історико-етнографічний регіон» складається з двох підрозділів.

Перший підрозділ «Поділля як історико-географічний регіон» присвячено з'ясуванню та виявленню найстаріших топонімічних відомостей щодо терміну «Поділля». Підкреслюється, що цей термін для середини ХІV ст. синхронно використовують як назву певної області незалежні один від іншого літописці та хроністи (Супрасльський компілятор, Ян Длугош, М. Стрийковський та ін.). Визначення нижньої хронологічної межі вживання макротопоніму «Поділля» виконується на тлі етимологічних студій. У дисертації висловлюється думка, що суперечить позиціям низки відомих дослідників (М. Фасмера, Я. Дашкевича). Назва території, на погляд авторки, походить все-таки від слова «подол», значення якого треба тлумачити як землі, що розташовані «по низу».

З метою кращого окреслення історико-географічної сутності терміну «Поділля» в роботі розглядаються основні політико-адміністративні одиниці (Болохівська земля, Пониззя, Прославія, та межиріччя Дністра та Дніпра), що існували до виокремлення регіону. Вони, на думку дисертантки, відіграли важливу роль у його формуванні. Для відтворення процесу виокремлення регіону як цілісної одиниці в розділі проводиться аналіз його поселенської структури. Вивчення подільських міст виконується у хронологічній послідовності по мірі їх згадування у наративних та актових матеріалах. Крім давно відомих пунктів (Бакота, Межибож та Божський) в другій половині ХІV ст. вже досить виразно відтворюються такі подільські міста як Кам'янець, Смотрич, Червоногрод, Скала, Вінниця, Браслав, Звенигрод, Черкаси. Джерела дають гідну довіри інформацію і про середньовічні сільські поселення кінця XIV ст., з яких окремі зберегли свої назви дотепер. Відносно поселень першої половини ХV ст. можна констатувати подібну ж картину. Топоніми сільських поселень цієї доби нараховуються сотнями. Більшість з них легко ототожнюються із сучасними пунктами, але немало є й таких, історична доля яких невизначена. У додатках до дисертації міститься перелік міських та сільських топонімів, що зустрічаються у використаних актових джерелах. Така робота, наскільки відомо, раніше не виконувалася. Отже, наведені в дисертації відомості можуть послугувати базою для подальших топонімічних, історико-географічних та краєзнавчих студій.

У другому підрозділі, що має назву «Поділля як історико-етнографічний край. Етноконфесійний склад Поділля», розглядається питання про те, чи можна вважати цей край регіоном, населення якого мало чітку свідомість своєї ідентичності, для чого досліджуються етнічні групи населення регіону. Інший важливий елемент підрозділу - це питання про релігійну приналежність подільського населення. З цим аспектом дослідження тісно пов'язана спроба відтворення лінгвістичної картини регіону. Відправним моментом тут послугували історико-етнографічні спостереження, що накопичилися в спеціальній літературі. Проаналізовані матеріали ілюструють, що існував стійкий комплекс традиційно-побутової культури.

Окрім місцевого населення, яке називало себе «русинами», було також і прийшле. Представниками литовців на Поділлі були нащадки князя Гедиміна: князі Коріятовичі, Ольгердовичі та Кейстутовичі. Польська присутність досить добре документована актовим матеріалом. Поляки потрапляли сюди або як намісники польського короля, або з наданням землі на Поділлі. Особливістю етнополітичної структури регіону є наявність німців серед місцевої адміністрації, запровадженої литовськими князями. Крім того, вже в ХIV ст. на Поділлі проживали і вірмени. Перебування татар на Поділлі зафіксоване переважно в наративних текстах.

Конфесійна картина регіону віддзеркалювала місцеві соціально-економічні процеси. Початок польської колонізації, а також поширення товарно-грошових відносин визначали особливості етноконфесійної ситуації. В загальних рисах вона була такою: русини сповідували православ'я, поляки - католицизм, вірмени - християнство григоріанського тлумачення, татари, в основному, були язичники.

У третьому розділі «Поділля в політиці східноєвропейських володарів» відтворюються перипетії боротьби між різними феодальними політичними одиницями за землі краю та виділяються чотири етапи його еволюції (І - 1352-1362 рр., ІІ - 1363-1393 рр., ІІІ - І393-1430 рр., IV - 1430-1452 рр.).

Перший підрозділ третього розділу має назву «Поділля в 1340-1362 рр.: відправний момент ранньої історії».

Відправним моментом аналізу є 1340 р. Саме до цього року окремі хроністи ХVІ ст., а пізніше деякі історики XIX-XX ст. відносили перші згадки про Поділля. Проте, співставлення польських хронік Траски та Яна з Чарнкова з папськими буллами та актовим матеріалом, достовірні відомості про майбутнього князя Поділля Юрія Коріятовича відносяться не до 1340 р., а до 1352 р. Разом з тим, в роботі підкреслюється, що хоча згадка про князя Юрія і датується 1352 р., джерела все ж не дають підстав для твердження про те, що він вже був подільським володарем.

Щоб коректно визначити початковий етап політичної історії Подільського краю, авторка знову звертається до даних топоніміки. Це необхідно для правильного тлумачення подій, що відбивають суперництво між різними феодальними володарями в регіоні. Про запеклу боротьбу за оволодіння землями майбутнього Поділля, що тоді належали татарам, повідомляє сучасник подій італієць Маттео Віллані. Саме до 1352 р. відноситься його інформація про Прославію (Браславщину). Дисертантка вважає, що його повідомлення заслуговує на довіру. В даному випадку вона аргументовано приєднується до судження А. Нарушевича (XVIII ст.), підкріпленого докладним сучасним дослідженням Я. Дашкевича.

До 1352 р. відноситься також перша згадка топоніма Поділля («Podolia») Яном Длугошем. Польський хроніст повідомляє про край у зв'язку з суперництвом з приводу Поділля між Польщею, Великим князівством Литовським і татарами. Отже, відлік історії Поділля можна починати з 50-х рр. ХІV ст.

Другий підрозділ третього розділу «Подільська земля в 1363-1393 рр.» присвячений встановленню обставин появи Поділля як політичної одиниці. В роботі встановлюється, що внаслідок поразки, завданої татарам на р. Синя Вода (1363 р.), Подільською землею заволоділи три сини литовського князя Коріята Гедиміновича - Юрій, Олександр та Костянтин.

З цією подією літописи пов'язують припинення виплати данини татарським ханам. Це твердження наративних джерел тиражувалося протягом століть. Однак актові джерела свідчать про те, що з переходом Поділля під владу Коріятовичів місцеве населення все-таки продовжувало сплачувати данину. Така ситуація дозволяє говорити про існування своєрідного литовсько-татарського кондомініуму.

Центральне місце в підрозділі займає вивчення зовнішньої політики князів Коріятовичів. В роботі зазначається, що в літературі склалося стійке уявлення про те, що Поділля за часів цих князів займало самостійне положення. Проте, вивчені дисертанткою матеріали свідчать про васальне становище подільських князів відносно Польського, а згодом і Угорсько-Польського королівств.

Разом з тим, в роботі підкреслюється, що хоч Поділля і було васалом Польського королівства, але саме з моменту оволодіння цією землею Коріятовичами з'явилася окрема одиниця, яка іноді називалася князівством. Коріятовичі вели інтенсивну міжнародну політику, регламентували зовнішню торгівлю, боронили землі від татар.

Оскільки релігійні і політичні опціони подільських князів багато в чому визначили подальшу долю краю, то у підрозділі також з'ясовується їх політична та конфесійна орієнтація. Проникнення перших паростків західних інституцій мало місце вже за правління князя Юрія (1363-1374). У політиці наступних князів спостерігається відверта пропольська та проугорська орієнтація. Останнім із Коріятовичів, хто володів краєм як окремою територією, був Федір. В підрозділі встановлюється, що саме за часів Федора в результаті діяльності великого князя литовського Вітовта династія Коріятовичів втрачає реальний контроль над Поділлям.

Попутно встановлюються цікаві особливості правління князів Коріятовичів. Спадкування Подільського князівства здійснювалося в сім'ї Коріятовичів від брата до брата, при цьому старші брати правили разом з меншими. Цей інститут спільного правління був, очевидно, показником їх політичної слабкості: Коріятовичам так і не вдалося протистояти могутнім сусідам, у першу чергу Литві і Польщі. Разом з тим, в підрозділі констатується, що саме «доба Коріятовичів» на подільських землях була часом недовгої відносної самостійності регіону.

Третій підрозділ третього розділу - «Поділля: 1393-1430 рр.» відтворює картину політичної боротьби навколо краю в більш широкому контексті. Розглядається питання про те, за яких обставин Поділля втратило відносну самостійність і перейшло до складу різних політичних утворень.

У дисертації показано, що починаючи з захоплення Вітовтом Поділля (1393 р.), воно обертається на розмінну монету у відносинах між цим литовським князем, королем Владиславом-Ягайлом та його васалами. Важливим моментом розчленування Поділля стає «застава» його Вітовтом польському королю, який «перезаставляє» західну частину краю краківському воєводі Спитку з Мельштина (1395 р.). Подільська земля з цього часу не сприймається більше як неподільна територія і піддається низці перерозподілів. В роботі детально прослідковуються їх перипетії аж до 1430 р. Маніпуляції з Поділлям, незалежно від того, чи супроводжувалися вони платежами, чи жалувалися на не зовсім зрозумілих умовах, приховували частіше за все феодальну форму надання, що нагадує бенефіцій. Це стосується як досить складного і заплутаного «казусу Спитка», так і всіх інших мутацій. Незважаючи на постійну зміну правителів, край фактично став належати Польській Короні.

Четвертий підрозділ третього розділу - «Поділля: 1430-1452 рр.»

Політична історія Поділля періоду від появи Єдльнського привілею (1430 р.) і до кінця першої половини XV ст. вписана в складний міжнародний контекст. Вона позначена гострим суперництвом за володіння Подільською землею. І якщо раніше Поділля не було ареною жорстких військових сутичок, то тепер розгортаються постійні збройні конфлікти з притягненням могутніх іноземних союзників - великого магістра Тевтонського ордену, угорського короля, що одночасно був й імператором Священної Римської імперії, молдовського воєводи, татарського хана.

Польські королі не задовільняються більше фактом визнання литовськими князями свого сюзеренітету і переходять до активного втручання в політичне та економічне життя краю. В політичному плані вони намагалися розчленувати територію, шматками відбираючи її у литовців, а в економічному цьому завданню служила практика земельних надань дрібним феодалам.

Запекла боротьба між польським королем та його суперниками розпочалась одразу після смерті великого князя литовського Вітовта. Головними фігурантами її були Владислав-Ягайло та литовські князі Свидригайло і Сигізмунд. Результатом цього суперництва стало поступове видалення литовської адміністрації і роздрібнення Подільської землі. Процес відбувався поетапно. Спочатку литовці були вигнані з західної частини Поділля, в той час як східна досить довго залишалася в складі Великого князівства Литовського.

Польській агресії намагалися протистояти різні соціальні сили. Найбільш яскраву сторінку цієї боротьби проти польського поневолення, очевидно, було вписано князем Федьком Несвизьким. Проте, він метався між литовськими та польськими сюзеренами, не уявляючи можливості самостійного урядування. Перший приклад непідпорядкування ні польській, ні литовській адміністраціям дає боротьба місцевого сільського та міського населення. Її осередками були міста Браслав, Смотрич та Бакота, де, як встановлюється в роботі, мало місце повстання кметів (у 1430-1434 рр.). Повсталим хоча й не вдалося взяти під контроль весь повіт, усе ж вони продемонстрували перший на Поділлі приклад активної визвольної боротьби проти іноземних поневолювачів.

В цілому, 1430-1452 рр. для Поділля - це період поступової дезинтеграції краю, якій сприяли не лише безперервні сутички між феодалами та відсутність сильної централізованої влади, а й зовнішні обставини, найважливішою з яких була татарська «реконкіста», що розгорнулася наприкінці першої половини XV ст.

Четвертий розділ «Соціально-економічний розвиток Поділля» складається з трьох підрозділів.

Перший підрозділ присвячений адміністративно-територіальному устрою.

Адміністративно-територіальний устрій Поділля, як встановлюється в роботі, сягає своїм корінням часів Київської Русі, свідченням чого є інститут воєводства. Подальше оформлення організаційного устрою краю відбувалося за часів володарювання татар, які запровадили улусну систему. Поділля було поділене ними на фіскально-адміністративні округи - «тьми». Безпосередніми урядовцями татарських князів на Поділлі були «атамани» та «баскаки», які збирали данину і відвозили її в ставку.

За часів Коріятовичів подільський політико-адміністративний устрій зазнав суттєвих змін. Князі запровадили на Поділлі повіти, очолювані воєводами. Над воєводами стояв генеральний староста, який виконував функції головного князівського намісника. У період їх правління вперше чітко окреслилися обриси подільського краю, що, втім, не виключало звісної непевності його статусу. В джерелах цієї доби Поділля йменувалося як «землею», так і «князівством». Однак оформитися в окреме князівство Подільському краю так і не вдалося.

В 1393 р., коли край потрапив до рук Вітовта, було утворено Подільське староство. З офіційної документації й наративних пам'яток зникло слово «князівство», іноді вживане за Коріятовичів, в той час як термін «Подільська земля» зберігався, але використовувався здебільшого у літописах. В актових матеріалах Поділля виступає переважно як староство.

З 30-х рр. ХV ст. починається офіційне поширення на подільських землях польського правового ладу: в західній частині Поділля було утворено Подільське воєводство-палатинство, яке ділилось, в свою чергу, на повіти. І якщо на чолі воєводств-палатинств були воєводи-палатини, то на чолі повітів - воєводи-каштеляни. Східна частина Поділля, яка увійшла до складу Великого князівства Литовського, не становила собою окремої політико-адміністративної одиниці, а підпорядковувалася кременецьким старостам.

Таке розчленування Поділля закріпило розмаїття кожної з його частин - західної та східної. Так що у народній свідомості склалося поняття про два Поділля, відповідно - Мале та Велике.

В другому підрозділі вивчається «Соціальна стратифікація подільського суспільства».

З'ясовуючи соціальну стратифікацію краю, дисертантка провела реконструкцію терміносистеми соціальних назв, які були поширені на Поділлі в ХІV - першій половині ХV ст. Опрацьована актова документація дозволила виділити такі основні соціальні групи: 1) духовенство; 2) князі; 3) барони; 4) бояри; 5) магнати; 6) зем'яни; 7) дворяни; 8) сільське населення; 9) міське населення. Ці групи мали внутрішні майнові, соціальні та конфесійні градації.

Для відтворення соціального устрою подільського суспільства було впроваджено вивчення форм земельних надань. В наявній документіції зафіксовано переважно практику Польської корони, особливо інтенсивну за Владислава-Ягайла, в той час як кількість литовських пожалувань незначна. Їх розгляд показав, що на Поділлі існували різні типи надань, які можна співвіднести з західноєвропейськими зразками, відомими під найменуваннями аллод, бенефіцій та феод.

Князі й магнати на Поділлі в основному отримували землі бенефіційного типу, тоді як зем'янам та дворянам жалувалися володіння на правах як феоду, так і бенефіція. У подільських землях ці надання вписувалися в категорії дідичних (спадкового типу) та термінових. Надання дідичного типу поступово витіснялися терміновими наданнями. Така тенденція вимальовується до кінця досліджуваного періоду. В цілому, термінові умовні пожалування, безперечно, домінували. Основними умовами більшості з них було наступне: особисто мешкати на Поділлі, приводити до ополчення ратників, сплачувати різноманітні побори. Важливою умовою володіння було визнання васалами польського короля того, що після їх смерті земля знову ввійде до складу Польського королівства.

Диференціація сільського та міського населення слабко відбилася в джерелах. Дисертантка припускає, що основна маса залежного селянства була представлена кметями, чий комплекс обов'язків відтворюється досить повно. Соціальний статус інших категорій селян - «мешканців сіл» та колонів - встановити поки що важко.

Відносно міського стану в дисертації висловлюються такі спостереження. Хоча мережа подільських міст та укріплень була досить розгалуженою, регіон все ж був слабко урбанізований. Лише міста Західного Поділля відігравали помітну роль в соціальному і політичному житті краю. Втім, і ці міста являли собою невеликі агломерації напіваграрного типу. Про це чітко свідчить провідна роль орного землеробства у міській економіці. Адміністративна організація західноподільських міст у ряді випадків розвивалася в рамках магдебурзького права, що визначило деякі особливості їхнього подальшого розвитку. Найбільш помітно це проявилося в Кам'янці, етноконфесійні особливості якого зливаються в цей час з соціопрофесійними.

В третьому підрозділі четвертого розділу «Економіка Поділля» досліджується господарчий устрій краю. Він виглядає в загальних рисах наступним чином. Основними видами виробництва були сільське господарство (найбільш розвинуті землеробство і скотарство) та промисли (риболовство, бортництво, мисливство). Ремесло займало невелике місце у житті подолян. Тому товарний характер носили перш за все продукти сільського господарства (худоба) та промислів (мед, віск, риба). Саме вони і були товарами місцевих жителів подолян. В руках іноземних купців концентрувалася транзитна торгівля предметами розкоші, прянощами та зброєю. Подільські міста вели міжнародну торгівлю за посередництвом краківських та львівських купців. Через Поділля проходило кілька важливих міжнародних торгових шляхів. Вивчення грошового обігу подільського краю виконане на базі співставлення нумізматичного та археологічного матеріалів з даними письмових джерел. Воно виявляє значне розмаїття монетного обігу. Основними платіжними засобами на Поділлі були: джучидські дірхеми, польські гроші; широкі чеські (празькі, богемські) гроші, руські напівгроші, подільські полугрошки, угорські флоріни, іноді використовувалися генуезько-кримські аспри та молдовські гроші. Майже всі нумізматичні артефакти, за виключенням двох останніх, відбиваються й у писемних текстах. Якщо в ХІV ст. набір термінів, що відображають грошовий обіг скупий, то в ХV ст. спостерігається значна термінологічна розмаїтість. І хоча з джерел, що відбивають історію торгівлі і міського життя, не можна зробити висновків про економічне процвітання регіону, відомості про грошовий обіг першої половини XV ст. все-таки дозволяють говорити про певне піднесення Поділля у порівнянні з другою половиною XІV ст.

У висновках підведені підсумки роботи, викладені найбільш важливі конкретні спостереження, визначені перспективи подальшого дослідження регіону.

Народження Подільської землі відбулося біля 50-х рр. ХIV ст. Макротопонім «Поділля» був зафіксований в наративних джерелах як назва певної області для 60-х рр. ХІV ст. Основними елементами, з яких поступово формувався подільський край, були частина Болохівської землі, окремі сегменти Галичини та Київщини, Пониззя, Прославія та землі в нижніх течіях Дністра і Дніпра. З'ясовуючи історико-географічну сутність терміну «Поділля», авторка показала еволюцію кордонів протягом століття. З географічної точки зору основні спостереження можна звести до трьох позицій.

Від 1363 р. до 1393 рр. Поділля займало межиріччя Смотричу та Ушиці.

Від 1393 р. до 1395 р. Поділля обіймало межиріччя Стрипи та Дніпра.

Від 1395 до 1452 рр. західний кордон Поділля проходив по р. Стрипа, північний - по р.Південний Буг (вона відділяла Поділля від Волинського та Київського князівств); східний - по р. Дніпро, і південний - по Чорному морю.

З середини XIV ст. Поділля можна розглядати як історико-етнографічний регіон. На Поділлі проживало як місцеве населення - русини, так і прийшле - татари, литовці, поляки, німці та вірмени. У зв'язку зі складом населення, яке проживало на території Поділля, визначалася і лінгвістична ситуація: в регіоні були поширені руська, польська, вірменська і тюркська мови.

З'ясування особливостей формування регіону як політичної одиниці дозволило виділити в історії краю наступні етапи:

І етап - 1352-1362 рр. - період виокремлення та первісної консолідації подільських земель;

ІІ етап - 1363-1393 рр. - «доба Коріятовичів».

ІІІ етап - І393 - 1430 рр. - «доба Вітовта».

IV етап - 1430-1452 рр. - період дезинтеграції Поділля.

Вивчення адміністративно-територіального устрою Поділля показало, що відправним своїм моментом він має період Київської Русі. За татар відбулися помітні адміністративні зміни, а за правління Коріятовичів вперше позначилися обриси Подільської землі як окремої політичної одиниці. Однак, за «доби Вітовта» Поділля перетворюється на староство в рамках його держави, що являла собою нестійкий конгломерат литовських і східнослов'янських земель. Саме в цей час розгортається полонізація краю, яка посилюється з 30-х рр. ХV ст. Це стосується насамперед західного Поділля. Східна ж частина ще досить довгий час залишалася у складі Великого князівства Литовського. З 30-х рр. ХV ст. на подільських землях починається офіційне поширення польського правового ладу: в західній частині Поділля утворюється Подільське воєводство-палатинство, що ділиться на повіти. Східна частина Поділля не становила собою окремої політико-адміністративної одиниці, а підпорядковувалася кременецьким старостам. Таке розмежування закріпило несхожість західної і східної частин краю на багато сторіч вперед, так що у народній свідомості склалося поняття про два Поділля, відповідно - Мале та Велике.

Аналіз форм земельних надань виявив схожість та відмінності подільської практики з західноєвропейською і частково з загальноукраїнською. Серед страт феодального класу на Поділлі у досліджуваний період чисельно домінували так звані «зем'яни», що отримували наділи переважно в термінові тримання. Цей досить аморфний прошарок, очевидно, став фундаментом для формування основного стрижня місцевого феодального стану. Втім, термін «зем'яни» не зберігся в українській мові, в той час як сучасний йому термін «дворяни» зайняв тривке місце у вітчизняній лексиці.

Диференціація сільського та міського населення в джерелах відбилася невиразно. Проте, як було показано в роботі, категорія кметів, очевидно, становила більшість залежного селянства. Історія кметьського стану на Поділлі і на Україні має бути ще написана. Для цього необхідні комплексні порівняльні студії з історії селянства різних областей України, Білорусії, Польщі та Литви.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені в таких публікаціях автора

1. Поділля на зламі XIV-XV ст.: до витоків формування історичної області. - Одеса: Астропринт, 2004. - 416 с.

2. Савранщина. Нарис історії від стародавніх часів до початку ХХ ст. - Одеса: Астропринт, 2000. - 198 с.

3. Польська картографія ХVІ ст. як джерело до вивчення південно-східного Поділля // Записки історичного факультету ОНУ ім.І.І. Мечникова. - Одеса, 2001. - Вип. 11. - С. 101-110.

4. Грамоти подільських князів Коріятовичів як джерела до вивчення історії Поділля ХІV ст. // Записки історичного факультету ОНУ ім.І.І. Мечникова. - Одеса, 2002. - Вип. 12. - С. 415-423.

5. Релігійна ситуація на Поділлі у другій половині XIV - першій половині XV ст. (до вивчення історії православної церкви в регіоні) // Наука. Релігія. Суспільство. - 2004. - №2. - С. 174-180.

6. Польські хроніки як джерела до вивчення південно-східного Поділля ХІV-ХVІ ст. ст. // Середньовічна Європа: погляд з кінці ХХст.: Матеріали Міжнародної наукової конференції / Чернівецький державний університет ім.Ю. Федьковича; Інститут українознавства ім.І. Крип'якевича. - Чернівці: Золоті литаври, 2000. - С. 156-161.

7. Політика польського короля Казимира Великого (1333-1370) щодо подільських земель // Древнее Причерноморье. Материалы международной конференции V-е чтения памяти профессора Петра Осиповича Карышковского (Одесса, 12-14 марта 2001 года). - Одесса, 2003. - С. 20-30.

Размещено на Allbest.ru

...