Українсько-угорське співробітництво: формування системи міждержавних відносин у 1990-х роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українсько-угорське співробітництво: формування системи міждержавних відносин у 1990-х роках

На зламі 80-90-х років ХХ ст. в Центрально-Східній Європі сталися події, що мали вирішальне значення як для майбутнього всього європейського континенту загалом, так для держав реґіону зокрема. Після самоліквідації Організації Варшавського Договору та Ради Економічної Взаємодопомоги постсоціалістичні країни переорієнтували свої зовнішньополітичні пріоритети в бік інтеґрації з європейськими й трансатлантичними структурами та почали будувати білатеральну співпрацю на якісно нових засадах.

Така зміна геополітичної кон'юнктури в реґіоні дала поштовх до формування нової системи двосторонніх стосунків сусідніх країн - України та Угорщини. Перебіг подій на континенті протягом 1990-х років переконливо демонстрував, що двостороння взаємодія між Києвом і Будапештом може виступати важливим стабілізуючим фактором економічного та політичного розвитку в Центрально-Східній Європі. Головним підґрунтям такої ролі білатеральної українсько-угорської співпраці є те, що, на відміну від інших сусідів України, взаємини з Угорщиною, за виключенням хіба що боротьби за Галичину в Х та ХІІІ ст. та подій в Закарпатті 1939-1940 рр., не відзначалися конфронтаційністю впродовж понад як тисячолітнього співіснування на європейському континенті.

Традиція відносної безконфліктності сусідніх народів була продовжена й після того, як Україна в 1991 р. проголосила незалежність. Підтвердженням цьому стало те, що Угорщина в числі перших визнала незалежну українську державу та встановила з нею дипломатичні відносини, а також на її території було відкрито перше посольство незалежної України за кордоном. Окрім цього, Угорська Республіка стала першою, з якою молода українська держава уклала широкомасштабний двосторонній міжнародний договір на основі добросусідства та співробітництва. Понад те, виявом послідовності політики Угорської Республіки по відношенню до України протягом 1990-х років стала прийнята Міністерством закордонних справ Угорської Республіки в грудні 1999 р. Стратегія активізації відносин з Україною. Все це недвозначно підтверджує, що Угорщина не лише від самого початку, але й впродовж всього десятиліття виявляє підвищену увагу до свого північно-східного сусіда.

На нинішньому етапі між Україною та Угорщиною укладено близько сімдесяти міждержавних нормативно-правових документів, головним чином, з двох стратегічних напрямків: політичного та економічного. Розвиток українсько-угорських контактів покликаний також підтримувати зусилля обох країн у міжнародних організаціях, а також, зважаючи на різні стадії процесу європейської інтеґрації Києва та Будапешта, сприяти залученню України до реґіональних форм співробітництва, в яких бере участь угорська держава, та допомозі Угорської Республіки в набутті Україною асоційованого членства в Європейському Союзі. Крім того, поглиблення українсько-угорської взаємодії сприятиме відновленню економічного, науково-технічного, культурного, освітнього, військового та іншого потенціалів як в Україні, так і в Угорщині.

Розвиток контактів української держави з Угорською Республікою нині набуває актуальності, зважаючи й на те, що геополітичний вплив Угорщини в реґіоні Центрально-Східної Європи дедалі зростає, і південно-західний сусід України завдяки своїм політичним і економічним успіхам перетворився на приклад для наслідування сусідніх держав, таких, приміром, як Румунія, яка проголосила, що її шлях інтеґрації до євроатлантичних структур лежить через Будапешт.

Проте історичних праць, які б охоплювали українсько-угорські відносини періоду 1990-х рр., немає, а існуючі на сьогодні розкривають далеко не всі найважливіші події, причини і наслідки процесу українсько-угорських відносин зазначеного періоду. Тому висвітлення розвитку двосторонніх взаємин між Україною та Угорською Республікою, зважаючи на вищезгадані аргументи, набуває особливої актуальності.

Тема дисертації пов'язана з науковими планами та програмами кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія», спрямованими насамперед на поглиблене вивчення реґіону Центрально-Східної Європи та місця в ньому України.

Мета та завдання дослідження визначені з урахуванням стану наукової розробки та актуальності даної проблеми.

Метою роботи є всебічне дослідження розвитку українсько-угорських двосторонніх зв'язків упродовж 1990-х років та комплексна оцінка найважливіших аспектів цих відносин. Критерієм оцінки слугує ступінь відповідності подій двосторонніх стосунків тим цілям, які проголошувалися представниками керівництва обох держав, а також вплив на економічний і політичний розвиток України.

Для реалізації цієї мети були поставлені наступні завдання:

Дослідити джерельну базу сучасної історії українсько-угорських відносин, рівень вивчення проблеми, а також теоретико-методологічні засади конкретно-історичного аналізу українсько-угорського співробітництва; виявити ті аспекти українсько-угорських відносин протягом 1990-х років, які були недостатньо вивчені попередніми дослідниками та з'ясувати ступінь придатності наявної джерельної бази для дослідження українсько-угорських відносин вказаного періоду.

Розглянути становлення і розвиток системи українсько-угорських міждержавних політичних відносин, простежити еволюцію білатеральних контактів протягом 1990-х років і виділити основні етапи українсько-угорських взаємин, враховуючи найбільш значні події та процеси у стосунках між Україною та Угорщиною.

Проаналізувати формування перспективних напрямків міждержавного співробітництва України та Угорської Республіки, зокрема, еволюцію нових видів і форм білатеральних зовнішньоекономічних зв'язків, розвиток українсько-угорських транскордонних та міжреґіональних відносин, розв'язання проблем національних меншин в українсько-угорських стосунках, співробітництво в гуманітарній та культурно-духовній сферах.

Простежити українсько-угорське міждержавне співробітництво в рамках реґіону Центрально-Східної Європи, визначивши місце обох країн в сучасних геополітичних реаліях; розкрити основні проблеми європейської інтеґрації України та Угорської Республіки та показати відмінності цих процесів.

Узагальнити досвід українсько-угорського міждержавного співробітництва 90-х років ХХ століття; виділити його головні здобутки та визначити основні завдання з вдосконалення системи партнерських відносин між Україною та Угорською Республікою на початку третього тисячоліття.

Об'єктом дослідження є українсько-угорські відносини 1990-х років, їх еволюція протягом 90-х років ХХ сторіччя як в цілому, так і в окремих галузях співробітництва.

Предмет наукового аналізу охоплює основні рівні, напрямки, види і форми взаємодії головних складових елементів системи міждержавного українсько-угорського співробітництва впродовж вказаного періоду: співпрацю глав держав, урядів, міністерств і відомств, діяльність змішаних українсько-угорських комісій, механізми міждержавного зовнішньополітичного, зовнішньоекономічного і культурно-освітнього співробітництва, взаємної гарантії прав національних меншин, міжреґіональні і транскордонні відносини.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1990-х років. У виборі хронологічних рамок автор виходив з того, що стосунки з Угорщиною набули характеру міждержавних з 1991 р., після проголошення Україною незалежності. При цьому автор виділяє ще й специфічний - підготовчий період двосторонньої співпраці: 1990 р. - перша половина 1991 р. Еволюція українсько-угорських міждержавних стосунків з початку і до кінця 1990-х років склала перший етап становлення і розвитку основ партнерства і добросусідських відносин України і Угорської Республіки. Рубіжним для завершення цього етапу був грудень 1999 р., коли Міністерство закордонних справ Угорщини прийняло Стратегію активізації відносин з Україною, яка стала вагомим кроком до інтенсифікації співпраці на сучасному - другому етапі українсько-угорського співробітництва.

Головні методологічні принципи дослідження - наукова об'єктивність, історизм, історичний плюралізм та поєднання цивілізаційного і стадіального підходів до вивчення процесу розвитку системи українсько-угорських міждержавних відносин в 90-ті роки ХХ століття.

Методи дослідження пов'язані з метою, об'єктом, предметом і науковими завданнями дисертаційної роботи. Застосування, з-поміж комплексу інших загальнонаукових методів, синтезу історичного і логічного методів забезпечує конкретно-історичний характер дослідження в реальних часових (1990-ті роки) та просторових (Україна, Угорщина, Центрально-Східна Європа) рамках. Багатогранність досліджуваної проблеми зумовила необхідність міждисциплінарного підходу з використанням інструментарію історії і теорії міжнародних відносин, політології, державознавства, етнології, культурології, економіки та інших дисциплін. Узагальненню теорії і практики першого етапу новітніх українсько-угорських відносин сприяв системний підхід і застосування структурно-функціонального і структурно-системного аналізу. Поміж спеціально-наукових методів, за допомогою яких автором висвітлено процес становлення і розвитку цілісної системи українсько-угорського міждержавного співробітництва в 90-х роках ХХ століття, варто виділити порівняльний метод та статистичний для обробки кількісних даних і зведення їх у таблиці.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній зроблено спробу дослідити формування системи українсько-угорських міждержавних стосунків у 1990-х роках та введено в науковий обіг значний обсяг неопублікованих документальних матеріалів. Крім того, висвітлено еволюцію головних напрямків і форм взаємин органів державної влади і управління України та Угорської Республіки й розкрито особливості процесу формування добросусідських відносин між двома країнами в 90-х роках ХХ століття, а також узагальнено досвід білатеральних взаємин між ними в зазначений період, виділено його позитивні тенденції і гальмівні чинники та доведено необхідність розробки і формування стратегічної концепції зовнішньої політики України щодо Угорської Республіки й держав реґіону Центрально-Східної Європи в цілому в сучасних геополітичних реаліях.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що фактичний матеріал, основні положення та висновки роботи можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії міжнародних відносин як між Україною та Угорщиною, так і загалом реґіону Центрально-Східної Європи, а також при читанні нормативних та спеціальних курсів у вищих навчальних закладах.

Результати цього дослідження також можуть бути використані для оптимізації налагодження українського-угорського співробітництва як на міжреґіональному, міжгалузевому та міждержавному, так і на загальноєвропейському рівнях; вони можуть бути корисні для фахівців в процесі перспективного планування пріоритетних завдань реалізації європейського напрямку зовнішньої політики.

Апробація дисертаційного матеріалу. Основні положення роботи обговорювались на засіданнях кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська Академія», а також були представлені на наукових конференціях «Дні науки НаУКМА», січень 1999 р. (Київ, НаУКМА), «Дні науки НаУКМА», січень 2000 р. (Київ, НаУКМА) та «Дні науки НаУКМА», січень 2001 р. (Київ, НаУКМА).

Дослідження побудовано на основі проблемно-хронологічного принципу. Структура дисертації зумовлена поставленою метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить 228 стор., у т.ч. списку джерел та літератури - 39 стор. (408 найменувань).

У Вступі обґрунтовуються актуальність та новизна обраної теми дисертаційної роботи, її хронологічні межі, визначаються мета, об'єкт, предмет та наукові завдання дослідження, а також розкривається теоретичне і практичне значення та апробація її головних положень.

Розділ І «Джерела, історіографія та методологія дослідження стосунків між Україною та Угорською Республікою у 90-ті роки ХХ ст.» присвячений аналізові джерельної та історіографічної бази дослідження, а також виявленню рівня вивчення проблеми.

Джерельну базу дисертаційного дослідження, зокрема, складають: документи Поточного архіву Третього територіального управління Департаменту двостороннього співробітництва Міністерства закордонних справ (МЗС) України, Управління політичного аналізу та планування Департаменту з питань політики та безпеки МЗС України, Управління Європейського Союзу Департаменту європейської інтеґрації МЗС України, історико-архівного управління МЗС України, Поточного архіву колишнього Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі (МЗЕЗіТ), поточна документація парламентської групи «Україна-Угорщина» Верховної Ради України, а також матеріали Посольства Угорської Республіки в Україні.

Переважна частина джерел з даної теми зосереджена в Поточному архіві Третього територіального управління МЗС України, що охоплює країни Центрально-Східної Європи. Тут міститься достатня кількість різного роду аналітичних записок, інформаційних довідок, записів бесід, нормативно-правових документів, з яких можна почерпнути інформацію як про загальний стан та перспективу розвитку білатеральних відносин між Україною та Угорською Республікою, так і про окремі аспекти двосторонніх українсько-угорських стосунків.

Загалом, джерела, які містяться в поточному архіві вказаного управління МЗС України умовно можна розподілити на три основні групи. Першу складають нормативно-правові акти, укладені між Україною та Угорською Республікою, головно, в другій половині 1990-х років Договірно-правова база між Україною та Угорською Республікою (довідка). - Поточний архів 3-го ТУ/ДДС МЗС України. Травень 1999. . До другої групи слід віднести інформаційно-аналітичні документи, що стосуються різноманітних аспектів українсько-угорського білатерального співробітництва. До третьої групи можна залучити звіти та інформації про офіційні та робочі візити високих посадових осіб обох країн.

Варто зазначити, що Поточний архів названого управління МЗС України зберігає у себе документацію, головним чином, за останні три-чотири роки, а тому для висвітлення українсько-угорських контактів у першій половині 90-х років автором були використані матеріали Історико-архівного управління МЗС України. Ці джерела мають велику вагу, оскільки дають змогу простежити розвиток співробітництва між Україною та Угорщиною від моменту їх зародження, а отже, зрозуміти характер подальшої співпраці між двома державами. В архіві названого управління знаходиться основний корпус нормативно-правової бази, напрацьованої Україною та Угорською Республікою в ході їх взаємодії впродовж 1990-х років, оскільки саме у 1990-1995 роках було сформовано фундамент українсько-угорських двосторонніх відносин.

Нормативно-правові акти, виявлені автором в Історико-архівному управлінні МЗС України, можна поділити на кілька груп. До першої слід віднести українсько-угорські спільні декларації, зокрема такі знакові як «Декларація про основи відносин між Українською РСР та Угорською Республікою» Декларація про основи відносин між Українською РСР та Угорською Республікою. - Історико-архівне управління МЗС України. Червень 1991. , «Декларація про основні напрямки співробітництва в гуманітарній сфері між УРСР і УР», «Декларація про принципи співробітництва між УРСР та УР по забезпеченню прав національних меншостей», «Декларація про співробітництво між Міністерством охорони здоров'я Української РСР і Міністерством громадського добробуту Угорської Республіки» тощо. Наступну групу складають різноманітні протокольні документи. До третьої групи, яка є найбільшою, відносяться білатеральні українсько-угорські договори, угоди та спільні конвенції.

З поточного архіву Управління політичного аналізу та планування Департаменту з питань політики та безпеки МЗС України автором було опрацьовано матеріали, пов'язані з українсько-угорським міждержавним співробітництвом в рамках реґіону Центрально-Східної Європи Інформація про стан справ з вспупом України до Центральноєвропейської ініціативи. - Поточний архів УПАП/ДППБ МЗС України. Серпень 1995. , а також основними проблемами євроатлантичної інтеґрації України та Угорської Республіки. Крім цього, в поточному архіві названого управління містяться інформаційні та інформаційно-аналітичні довідки щодо ставлення України до НАТО, процесу входження Угорщини до Північноатлантичного Альянсу, а також стосунків України і Угорської Республіки з Європейським Союзом упродовж 1990-х років. Проте, основна частина документів, пов'язаних з євроінтеґраційними процесами в обох державах, знаходиться в поточному архіві Управління Європейського Союзу Департаменту європейської інтеґрації МЗС України Можливі наслідки для України у зв'язку із можливим запровадженням візового режиму в країнах-кандидатах до ЄС (довідка). - Поточний архів УЄС/ДЄІ МЗС України. Травень 1999. .

Джерела, котрі висвітлюють проблеми українсько-угорського міжпарламентського співробітництва було почерпнуто автором дослідження під час роботи з документами Поточного архіву комітету «Україна-Угорщина» Верховної Ради України.

Цінний матеріал для аналізу стану та перспектив українсько-угорських торговельно-економічних контактів автором було зібрано під час роботи в поточному архіві колишнього Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі. Окрім різноманітних довідок та інформації Стан українсько-угорської торгівлі (довідка).--Поточний архів МЗЕЗіТ України. Липень 1999. у цій установі міститься достатній статистичний матеріал стосовно груп лідерів з експорту та імпорту товарів між двома державами, стану інвестиційного співробітництва тощо.

Слід звернути увагу на те, що українські та угорські статистичні дані стосовно товарообігу між двома державами суттєво різняться між собою (детальніше ця проблема розглянута автором у третьому розділі дослідження). Тому дисертант вважав за доцільне звернутись до Посольства Угорщини в Україні задля отримання угорських даних статистики, аби висвітлення сфери білатеральних стосунків не виглядало однобоким. Крім статистичних матеріалів стосовно торговельно-економічного співробітництва України та Угорської Республіки, угорське посольство надало матеріали, які демонструють візію Будапешту й на інші аспекти українсько-угорської двосторонньої взаємодії, що, безсумнівно, доповнює загальну картину висвітлення проблеми.

До комплексу опублікованих джерел входять договори, угоди, протоколи та інші міжнародно-правові документи, що регулюють українсько-угорські міждержавні відносини, вміщені в офіційних публікаціях законодавчих актів України та Угорської Республіки, а також спеціальних збірниках документів. Важливим джерелом для написання роботи є українська і зарубіжна, в т.ч. угорська преса і періодичні видання.

Українська історична наука тривалий час досить продуктивно досліджувала проблеми угорської історії та розвиток українсько-угорських контактів. Зокрема, на базі Інституту історії України НАН України в 70-80-х рр. ХХ ст. в Україні склалась самобутня історична школа вивчення взаємин між українським народом і народами Центрально-Східної Європи, представлена публікаціями І.Мельникової, С.Віднянського, М.Держалюка та інших істориків.

Проте рівень вивчення теми дисертаційного дослідження в сучасній українській історіографії залишається поки що недостатнім. Ґрунтовних спеціальних праць з комплексним аналізом проблем історії українсько-угорських відносин 1990-х років в Україні ще не опубліковано. У першій половині 90-х років ХХ століття з'являлися лише окремі наукові статті щодо певних аспектів українсько-угорських взаємин (І.Гранчак, В.Євтух, М.Макара, І.Мигович, П.Студеняк та інші).

З другої половини 1990-х років кількість публікацій, присвячених висвітленню проблем розвитку контактів між Україною та Угорською Республікою, помітно зросла. Побачили світ кілька збірників, складених за матеріалами наукових конференцій, теми яких були тим чи іншим чином дотичні проблематиці українсько-угорського міждержавного співробітництва 90-х рр. ХХ століття («Соціально-економічні та етнополітичні зміни в країнах Центральної і Південно-Східної Європи (друга половина 80-х -- перша половина 90-х років ХХ ст.)», «Дослідження історії соціально-економічного розвитку країн Центральної та Південно-Східної Європи: сучасний стан, проблеми, перспективи», «Державне регулювання міжетнічних відносин в Закарпатті»). Щоправда, публікації у вказаних збірниках присвячені лише окремим аспектам українсько-угорських білатеральних контактів протягом 1990-х років (головно, становищу національних меншин та транскордонному співробітництву).

У 2001 р. у Парламентському видавництві вийшла друком книга голови комітету «Україна-Угорщина» Верховної Ради України О.Задорожнього «Україна-Угорщина: міст до наступного тисячоліття» Задорожній О. Україна-Угорщина: міст до наступного тисячоліття. - Київ,
2001. - 336 с. , в якій у стислій формі висвітлюється історія українсько-угорських стосунків після проголошення незалежності Українською державою. Крім того, автор проводить аналіз перспектив подальшої співпраці між двома сусідніми державами. Але, попри всю цінність видання, головний акцент у ньому робиться на аналізові нормативно-правової бази двосторонньої українсько-угорської взаємодії (власне, понад дві третини книги складають юридичні документи, укладені між Україною та Угорською Республікою).

Загалом, після 2001 р. інтерес українських вчених до країн реґіону в цілому та Угорщини зокрема помітно підвищується. З нагоди 10-річчя української незалежності та встановлення дипломатичних відносин з державами Центрально-Східної Європи зроблено спроби підсумувати досвід першого етапу двосторонніх контактів та результати зовнішньої політики України. У цьому контексті важливе місце посідає видання Інституту історії України «Україна і Європа (1990-2000 рр.)», зокрема, його перша частина - «Україна в міжнародних відносинах з країнами Центрально-Східної Європи» Україна і Європа 1990-2000. Частина 1. Україна в міжнародних відносинах з країнами Центральної та Південно-Східної Європи. Анотована історична хроніка / Мельникова І.М., Євсеєнко І.В., Знаменська М.В., Мартинов А.Ю., Нікіфорук Д.І. - Київ, 2001. . Збірник побудовано у формі анотованої історичної хроніки, джерельну базу якої складають офіційні дипломатичні документи, різноманітні угоди між країнами на урядових, міжвідомчих рівнях, а також матеріали преси та зарубіжних щорічників. Крім того, видання висвітлює сучасні тенденції міжнародних відносин у реґіоні Центрально-Східної Європи. Варто зауважити, що це є перше видання такого роду в Україні. Заслуговують на увагу також виданий тим же Інститутом історії України у 1998 р. науковий збірник «Україна в європейських міжнародних відносинах» (відповідальний редактор - С. Віднянський) Україна в європейських міжнародних відносинах: Наук. зб. / НАН України; Інститут історії України / С.В. Віднянський (відп.ред.). - Київ, 1998. - 526с. , а також видання «Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001)» (відповідальний редактор - В. Литвин), що побачило світ в 2001 р Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001) / Барановська Н.П., Верстюк В.Ф., Віднянський С.В., Герасимчук М.С., Горбик В.О. Литвин В.М. (відп.ред.). - Київ, 2001. - 703 с. .

Праці стосовно українсько-угорських відносин, які опубліковані з угорського боку, можна розділити на кілька тематичних груп. Перша - це роботи з проблем двосторонніх взаємин у контексті геополітичної кон'юнктури в реґіоні Центрально-Східної Європи; друга - публікації з певних питань міждержавних політичних та економічних контактів. В особливу групу слід виділити висвітлення угорською стороною проблеми національних меншин (перш за все, угорської в Україні). Особливої уваги заслуговує монографія першого Надзвичайного і Повноважного Посла УР в незалежній Україні А.Палді «Подалі від Москви» Pбldi A. Egyre tбvolabb Moszkvбtуl. Egy diplomata kievi emlйkei 1986-1992.-- Belvбrosi Kцnyvkiadу. - Budapest. - 1996. - 402 р. , де розповідається про події в Україні на зламі 80-90-х років, а також про перші кроки у взаємодії між Україною та Угорщиною на рівні незалежних держав. Автор не обмежується лише двосторонніми контактами між Києвом та Будапештом, а намагається подати ці стосунки крізь призму зовнішньополітичної кон'юнктури, що загалом склалася в реґіоні Центрально-Східної Європи.

Особливого значення Будапешт надає аналізові проблем угорської національної меншини в сусідніх державах, зокрема в Україні. Такий стан справ є результатом специфіки зовнішньополітичного курсу Угорської Республіки (цю проблему автор аналізує у третьому та четвертому розділах дослідження). В угорській столиці регулярно виходить збірник «Дослідження меншин» Guborlo M.N. Az etnikai mozgуsitбs kцvetkezmйnyei a volt Szovjetuniуban // Kisebbsйgkutatбs. - 2000. - № 9. -Р.509-511. , де публікуються статті про становище угорської національної меншини в українському Закарпатті. Існує також ряд видань, що висвітлюють інші аспекти українсько-угорської двосторонньої співпраці. Так, збірник «Актуальні питання угорсько-російської та угорсько-української торгівлі» містить ряд статей, що стосуються торгово-економічних зв'язків між Україною та Угорщиною Berki T. Magyar-ukrбn kereskedelmi-gazdasбgi kapcsolatok // A magyar-orosz йs magyar-ukrбn kereskedelem aktuбlis kйrdesйi. - 1999. februбr 24. Grand Hotel Hungбria Budapest. -Р. 51-54. . Фінансово-економічний тижневик «Банк та біржа» у 1996 років видав україномовний збірник «Добросусідство». На жаль, українська сторона значно відстає у цьому плані, що автоматично ставить її у менш вигідну позицію.

У розділі ІІ - «Становлення і розвиток системи українсько-угорських міждержавних політичних відносин» аналізуються політичні взаємини, як найважливіша синтезуюча підсистема двостороннього співробітництва. Зазначений період поділено на три підперіоди: становлення двосторонніх стосунків у 1990-1994 рр., розвиток двосторонніх відносин в умовах політичних змін у 1994-1998 рр. та стан українсько-угорських взаємин наприкінці 1990-х рр.

У розділі наголошено, що після того, як в Угорщині навесні 1990 р. відбулась зміна влади й «епоха Кадара» відійшла в історію, а в Україні влітку прийнято Декларацію про державний суверенітет, українсько-угорські білатеральні стосунки у 1990-1991 рр. почали розвиватись на якісно новому ґрунті, про що свідчить характер переговорів та візитів делегацій обох сторін. Дисертант зазначає, що традиція відносної безконфліктності сусідніх народів була продовжена й після того, як Україна в 1991 р. проголосила себе незалежною державою. Підтвердженням цього став той факт, що Угорщина в числі перших визнала незалежну Українську державу й встановила з нею дипломатичні відносини, а також відкрила на своїй території перше посольство незалежної України за кордоном. Окрім цього, Угорська Республіка стала першою, з якою молода Українська держава уклала широкомасштабний двосторонній міжнародний договір на основі добросусідства та співробітництва.

Значну увагу зосереджено на результатах візиту в Україну в травні 1995 р. прем'єр-міністра Угорщини Д.Хорна, який дав новий імпульс до активізації українсько-угорського білатерального співробітництва. Документи, підписані під час цього візиту, (а їх було укладено поки що найбільше за всю історію двосторонніх відносин між обома державами - дев'ять), мали фундаментальне значення у розвитку українсько-угорської взаємодії. Подальшому розвитку українсько-угорського співробітництва сприяли грудневий 1995 р. візит до Угорщини міністра оборони України В.Шмарова, офіційний візит в Україну Президента Угорської Республіки А.Гьонца в листопаді 1996 р., офіційний візит до Угорщини міністра закордонних справ України Г.Удовенка, що відбувся в січні 1997 р., березневий 1997 р. візит до Угорщини Голови Верховної Ради України О.Мороза, офіційний робочий візит до Угорщини Прем'єр-міністра України В.Пустовойтенка (листопада 1997 р.), робочий візит міністра закордонних справ України Б.Тарасюка до Будапешту, який пройшов в квітні 1998 р.

Показано важливу роль жовтневого 1998 р. візиту Президента Л.Кучми до Будапешта в розвитку українсько-угорських двосторонніх контактів, його переговори з президентом Угорщини А.Гьонцем, прем'єр-міністром В.Орбаном, Головою Державних зборів Я.Адером. Принципово важливим результатом переговорів стала домовленість про створення спільної українсько-угорсько-польської Робочої комісії з вивчення проблеми запровадження візового режиму для громадян України після вступу Угорщини та Польщі до Європейського Союзу.

Серед найважливіших подій 1999 р. в контексті українсько-угорської двосторонньої взаємодії автором відзначено обрання п'ятнадцяти делегатів до Державного органу самоврядування українців Угорщини (ДОСУУ), яке відбулось 24 січня, візит до Угорської Республіки української парламентської делегації в березні, участь Президента України Л.Кучми та Президента Угорської Республіки А.Гьонца в роботі шостої неформальної зустрічі президентів країн Центральної Європи, яка проходила 14-15 травня у Львові та неформальному самміті лідерів Центральної, Південної та Східної Європи, що проходив у Ялті в серпні. Своєрідним підсумком українсько-угорських відносин 1990-х років стала прийнята Міністерством закордонних справ Угорської Республіки в грудні 1999 р. Стратегія активізації відносин з Україною, що свідчить, як підкреслено в роботі, про зацікавленість південно-західного сусіда нашої держави у поглибленні стосунків з Україною та відкриває нові перспективи плідної взаємодії.

Після розгляду хронологічного розвитку двосторонньої взаємодії, автор вважав логічним перейти до аналізу перспективних напрямків співробітництва між Україною та Угорщиною. Тому в розділі ІІІ - «Формування перспективних напрямків міждержавного співробітництва» - досліджуються білатеральні торговельно-економічні зв'язки, транскордонні і прикордонні контакти, становище національних меншин, співробітництво в сфері інформації, освіти, науки, культури.

Автором показано, що торговельно-економічні контакти між Україною та Угорщиною відзначалися динамізмом ще за часів існування Радянського Союзу. Близько 25-30 % угорського експорту в СРСР припадало на Україну. Через перехід у 1991 р. до застосування норм і правил, прийнятих на світовому ринку, а також через переорієнтацію економіки Угорської Республіки на ринки Європейського Союзу, товарообіг зменшився. Іншу проблему становила товарна структура експорту. Зазначено, зокрема, що через економічну кризу, інертність структури виробництва Україна експортувала сировину або ж напівпродукт, що ставило її в один ряд з країнами третього світу. Мало того, перспектива вступу Угорщини до Європейського Союзу практично позбавляє Україну присутності як на угорському ринку, так і на ринках інших країн-кандидатів до ЄС в реґіоні Центрально-Східної Європи. Незважаючи на це, в 1999 р. Україна мала позитивне сальдо в торгівлі з Угорщиною (150 млн. дол.) за рахунок зменшення імпорту та загального скорочення товарообігу на 392 млн. дол. США. У роботі підкреслено, що треба відзначити обопільну зацікавленість України та Угорщини у подальшому поглибленні торговельно-економічного співробітництва. На кінець 1990-х років 47 млн. дол. угорських інвестицій працювали у вільній економічній зоні Закарпаття, а загалом в Україні діяло близько 300 українсько-угорських спільних підприємств.

Розглянуто розвиток українсько-угорських транскордонних та міжреґіональних відносин, приділено увагу геополітичній ситуації, яка склалась упродовж 1990-х років в реґіоні Центрально-Східної Європи і призвела до зростання політичної та економічної ролі українсько-угорського кордону. Показано, що у цей період обидві сторони прагнули максимально активізувати співробітництво та розвиток суміжних зон. У 1993р. було створено єврореґіон «Карпати». Проте, зважаючи на спроби не допустити зростання геополітичного впливу Угорщини з боку Словаччини та Румунії, а також труднощі із фінансуванням спільних проектів, цей єврореґіон фактично перебуває у фазі бездіяльності.

У дисертації детально проаналізовано й іншу досить суттєву проблему в прикордонних стосунках - питання взаємних безвізових поїздок громадян. Звернено увагу на певну невизначеність у вирішенні цієї проблеми з боку Угорської Республіки. Зокрема, зауважено, що в середині 1990-х рр., реформуючи прикордонну сферу, угорський уряд чимало зробив для забезпечення інформаційної підтримки з боку підконтрольних ЗМІ, які спрямовували суспільну думку на те, що спільний угорсько-український кордон - це зона проникнення до Угорщини емігрантів з країн «третього світу», небезпечних злочинців і дешевої робочої сили, що погіршує ринок праці в державі. З іншого боку, Будапешт розуміє, зазначено в роботі, що із введенням візового режиму він багато втрачає. Перш за все у питанні угорської національної меншини в Україні, оскільки значно ускладниться можливість тісного контакту з українськими угорцями, що суперечить зовнішньополітичним пріоритетам Угорської Республіки. Підкреслено, що для України розвиток прикордонного співробітництва з Угорщиною набуває особливої актуальності, виходячи з тієї обставини, що така взаємодія є одним з елементів створення єдиної Європи та відповідає її політиці по відношенню до реґіонів. Від того, яким чином обидві держави облаштують спільний кордон, залежатиме розвиток торговельно-економічної співпраці прикордонних областей двох сусідніх держав і поглиблення міжособистих контактів.

В роботі розглянуто проблеми національних меншин, насамперед угорської в Україні, яка є однією з ключових в загальному масиві українсько-угорських контактів. Зазначено, що попри ряд колізій (проблеми встановлення пам'ятного знаку на Верецькому перевалі, забезпечення прав представників угорських меншин складати вступні іспити до Ужгородського держуніверситету угорською мовою), співробітництво в сфері забезпечення прав меншин можна назвати позитивним. Така ситуація склалась багато в чому завдяки укладеній в травні 1991 р. «Декларації про принципи співробітництва в сфері забезпечення прав національних меншин». Упродовж 1990-х років систематично проводилися засідання змішаної Міжурядової комісії з питань забезпечення прав національних меншин. В період, який охоплює тема даного дослідження, в Україні назагал були створені сприятливі умови для життя угорської меншини. Позитивним моментом у розвитку українсько-угорських відносин в галузі політики щодо національних меншин було вирішення у 1996 р. питання діяльності Закарпатського педагогічного інституту з угорською мовою викладання в Береговому та створення на початку 1999 р. в Будапешті Державного органу самоврядування українців Угорщини - вищої представницької структури угорських українців.

В розділі висвітлено українсько-угорську співпрацю в сфері інформації, науки, освіти, культури. Наголошено, що ці аспекти двосторонньої взаємодії розвивалися загалом успішно, хоча й існували невирішені проблеми і невикористані можливості. Негативним моментом був той факт, що угорська сторона надавала дуже великого значення становищу етнічних угорців, які мешкають на території України, що значно збіднювало взаємини між двома державами. Проте, так само як у проблемі з національними меншинами, між Україною та Угорщиною в гуманітарній сфері загалом склалась традиція толерантного ставлення один до одного. Чи не головною прикметою цього є відсутність прагнення чинити тиск один на одного, а також намагання враховувати інтереси іншої сторони.

Четвертий розділ дослідження - «Взаємодія України та Угорської Республіки на міжнародній арені в рамках багатостороннього співробітництва» - присвячено контактам між двома державами в рамках реґіону Центрально-Східної Європи, основним проблемам європейської інтеґрації України та Угорської Республіки, а також ставленню Києва і Будапешта до трансатлантичного співробітництва.

Головний акцент зроблено на українсько-угорській взаємодії в рамках Центральноєвропейської ініціативи, а також Пакту стабільності для держав Південно-Східної Європи як одних з небагатьох прикладів української реґіональної співпраці на континенті в 1990-х рр. Проаналізовано причини, через які взаємодія між двома сусідніми країнами в рамках реґіону Центрально-Східної Європи протягом 1990-х років назагал не відповідала своїм потенційним можливостям. Зокрема розглянуто зовнішні (позиція Європейського Союзу щодо України) і внутрішні (нечіткість зовнішньополітичних пріоритетів молодої української держави) причини. Автор наголошує, що через економічну кризу Україна не відповідала критеріям Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі, а у прагненні приєднатись до Вишеградської четвірки та створити в ЦСЄ зону колективної безпеки (відомий «план Кравчука», викладений Президентом України на початку 1994 р.) Україні було відмовлено. Надто обережна позиція країн реґіону загалом та Угорської Республіки зокрема стосовно залучення України до реґіональних структур Центрально-Східної Європи пояснюється, на думку автора дослідження, кількома причинами. По-перше, це побоювання вступати в будь-які коаліції з Україною, аби не «розгнівати» Москву. Держави реґіону задля того, щоб «втекти від Росії» ладні були «пожертвувати» своїми східними сусідами. Такій поведінці щодо України безпосередньо «посприяв» Європейський Союз, провівши ще на початку 90-х рр. своєрідний поділ континенту на Західну Європу, Центрально-Східний реґіон і реґіон СНД, віднісши Україну до останнього, що вплинуло на позицію держав ЦСЄ, в т.ч. й Угорської Республіки щодо України. Інша причина криється у зовнішній політиці молодої української держави, яка через нечіткість власних зовнішньополітичних пріоритетів, певну інфантильність у відстоюванні своїх інтересів, фактичну відсутність стрункого Reason d'Etat не змогла, як потенційно найпотужніша країна реґіону, використати ситуацію, яка склалася в результаті розпаду РЕВ, ОВД і Радянського Союзу, а також фактичної самоізоляції Російської Федерації на початку 1990-х років, коли у 1992 р. вона погодилася, що надії на повернення Центрально-Східної Європи в орбіту Москви є ілюзорні, а в реґіоні утворився своєрідний «політичний вакуум». Тому, наголошено в дослідженні, одним з небагатьох прикладів українського реґіонального співробітництва на європейському континенті впродовж 1990-х рр. стала Центральноєвропейська ініціатива. Щоправда у 1999 р. Києву вдалося прилучитись до діяльності Пакту стабільності для держав Південно-Східної Європи, що певним чином дало можливість впливати на формування архітектури безпеки в реґіоні ЦСЄ, а також розвивати українсько-угорські відносини в рамках багатостороннього міждержавного співробітництва.

У дисертації проаналізовано основні проблеми європейської інтеґрації України та Угорської Республіки. Зауважено, що угорський та український приклади інтеґраційних процесів, спрямованих на входження до Євросоюзу демонструють ту різницю, що утворилась між цими державами реґіону. Різні вихідні умови, а, головне, різниця у геополітичній стратегії України та Угорської Республіки впродовж 90-х років призвела до того, що одна держава, фактично добившись поставленої мети, стала повноправним членом Північноатлантичного Альянсу, а інша - опинилася поміж блоками країн, які по-різному трактують проблему безпеки на континенті, і ризикує перетворитись на «буфер» між ними. У результаті такої різниці у зовнішньополітичному статусі Україна та Угорщина, на жаль, сьогодні більше занепокоєні тим, як зберегти існуючий рівень контактів, а не тим, як їх розвивати та поглиблювати. Дисертантом підкреслено, що важливо також враховувати ту обставину, що, як продемонстрували події в Югославії у 1999 р., політика Угорської Республіки у військовій сфері та у царині безпеки не просто орієнтована на Північноатлантичний Альянс, а й значним чином диктується з Брюсселя або, фактично, з Вашинґтона. Тому з кінця 1990-х років спостерігається тенденція перенесення вирішення українсько-угорських проблем з площини двосторонніх взаємин у площину стосунків Україна-НАТО.

Виходячи з проведеного аналізу, автор формулює конкретні рекомендації та пропозиції щодо напрямків та заходів українсько-угорських взаємин на близьку та віддалену перспективу.

У висновках підведено підсумки наукового дослідження теми і запропоновано положення, які виносяться на захист:

1. Становлення і розвиток українсько-угорських міждержавних відносин упродовж 1990-х років характеризувалися створенням цілісної системи білатеральних добросусідських взаємин між суверенними державами.

4. Українсько-угорські міждержавні стосунки в рамках реґіону Центрально-Східної Європи у вказаний період назагал не відповідали своїм потенційним можливостям. Одним з небагатьох прикладів українського реґіонального співробітництва на європейському континенті у цей час стала Центральноєвропейська ініціатива та, до певної міри, Пакт стабільності для держав Південно-Східної Європи. З одного боку, Київ через нечіткість зовнішньополітичних пріоритетів опинився на периферії європейського інтеґраційного процесу. З іншого боку, протягом 1990-х років Будапешт був більше «заклопотаний» вимогами, які виставляв йому Європейський Союз, а не розвитком взаємодії в реґіоні, що у підсумку формалізувало стосунки між сусідами в рамках багатостороннього міждержавного співробітництва.

5. Членство Угорщини та інших держав «престижної» групи в Європейському Союзі може мати негативні наслідки для торгівлі із сусідами - не членами ГАТТ/СОТ. Євросоюз висловив готовність до виплати відповідної компенсації третім країнам. ЄС також готовий ратифікувати угоди, що діють в рамках Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі. Все це логічно призведе до того, що в плані вільного переміщення товарів і послуг найбільше постраждає Україна. Значного погіршення для української держави та інших країн, з якими ЄС нині має візовий режим, слід очікувати в плані вільного переміщення громадян. Така перспектива не відповідає зовнішньополітичним інтересам як України, так і Угорщини. Адже, Угорщина цілком могла б стати «локомотивом» в євроінтеґраційних прагненнях Києва, а так само провідником та ідеологом поширення європейської інтеґрації на Україну. В свою чергу, Україна може стати для угорської економіки (зважаючи, зокрема, на аграрну політику Євросоюзу) містком для пошуку ринків збуту та сировини на території СНД.

Література

1.Білан В.М. Сучасний стан угорської меншини в Україні, як приклад розв'язання міжетнічних проблем в реґіоні ЦСЄ // Гуманітарний журнал.--Дніпропетровськ, 1999.- № 4.- С. 121-126.

2.Білан В.М. Центральноєвропейська ініціатива у зовнішній політиці України та Угорщини 1989-1999 рр.// Національний університет «Києво-Могилянська Академія». Наукові записки. - К.: Видавничий дім «КМ Academia», 2000.-- Т.18. Спец. випуск. У 2-х частинах.- Ч.І.- С. 129-134.

3.Білан В.М. Українсько-угорський спільний кордон в геополітиці Східно-Центральної Європи 1991-1999 рр.// Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України. Науковий вісник Дипломатичної академії України. - К. 2000. - Вип. 4. Європа: поступ у ХХІ століття (історія, сучасний стан, перспективи).- С.97-105.

4.Білан В.М. Компаративний погляд на хід інтеґрації України та Угорщини до Європейського Союзу у 1991-1999 рр.// Національний університет «Києво-Могилянська Академія». Магістеріум. - К., 2001.- Вип. 7 (історичні студії).- С. 114-121.

український угорський уряд міністерство

Размещено на Allbest.ru