Купецтво Харківської губернії (друга половина XIX–початок XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Бєліков Юрій Анатолійович

УДК 94 (477) “18/19”

КУПЕЦТВО ХАРКІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХIХ - ПОЧАТОК ХХ СТ.)

07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ХАРКІВ - 2004



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії Росії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент, Духопельников Володимир Михайлович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, завідувач кафедри історії Росії.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор, Бойко Микола Корнійович, Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка, завідувач кафедри історії слов'ян;

кандидат історичних наук, доцент, Майстренко Владислав Сергійович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, доцент кафедри історії України.

Провідна установа: Інститут історії України Національної Академії наук України (відділ історії України ХIХ - початку ХХ ст.), м. Київ

Захист відбудеться 13 лютого 2004 р. о 16.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (адреса: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 4-65).

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 13 січня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Купецтво протягом сторіч відігравало помітну роль в економічному, суспільно-політичному і культурному житті нашого народу. Довгий час купець був уособленням вітчизняного підприємця. Тому, в зв'язку з сьогоднішнім формуванням господарської еліти українського суспільства вивчення історії купецтва стає особливо актуальним. Злободенність дослідження обумовлюється також необхідністю вдосконалення правової бази нашої держави - організації і розвитку підприємництва приділено величезну увагу в законодавстві України. Зокрема, сучасний закон “Про підприємництво” підкреслює, що “це безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку, здійснювана фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності”.

Особливістю купецького стану було те, що вплив цієї верстви суспільства на розвиток держави багаторазово перевершував його питому вагу в складі населення. Водночас, порівняна нечисленність купецтва дозволяє розглядати цю соціальну групу на мікроісторичному рівні. Зараз уже недостатньо займатися дослідженням тільки економічних аспектів проблеми. Необхідно звернутися обличчям до людини, яка перебувала в центрі багатьох суспільних, господарських, політичних, культурних процесів і, значною мірою, ними керувала.

У сучасних умовах становлення ринкових відносин особливий інтерес викликає діяльність купецтва в аналогічній ситуації, що склалася після проведення в Російській імперії т.зв. Великих реформ. Чимале значення має і те, що купецтво в той період довгий час залишалося носієм старої патріархальної культури. Однак поступово в його колі сформувалося принципово нове світорозуміння, засноване на сполученні традиційного і прогресивного. Подібні процеси відзначаються в сучасному суспільстві - культурне середовище, що утворилося в радянський період, продовжує впливати на, здавалося б, нову соціальну верству підприємців.

Актуальність дослідження обумовлюється і тим, що купецький стан України залишився поза увагою істориків. У зв'язку з цим, вивчення історії купецтва українських губерній (у т.ч. Харківської ? одного з найбільш економічно розвинених районів всієї Російської імперії) набуває величезного значення. Харківщина є унікальним регіоном як за своїми господарсько-географічними умовами, так і з погляду етнічних і культурних процесів, що проходили на її території. Додаткову значимість роботі додає і те, що Харків справедливо вважається “не першим, але і не другим” політичним, економічним і культурним центром нашої держави. Величезна історична заслуга в закріпленні цього почесного статусу належала місцевому купецтву.

Об'єктом дослідження є соціальні, економічні, суспільно-політичні та культурні процеси, що проходили на українських землях у складі Російської імперії в II пол. ХІХ - на поч. ХХ ст.

Предметом дослідження є історія купецтва Харківської губернії як особливої суспільної групи зі своєю соціальною структурою й організацією, типовими заняттями, роллю в господарсько-економічному і суспільно-політичному житті, культурними і побутовими традиціями.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація написана в рамках проблеми вивчення історії України, що розробляється на історичному факультеті Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Хронологічні межі роботи охоплюють II пол. ХIХ - поч. ХХ століть. Нижня границя дослідження обумовлена проведенням Великих реформ 60-70-х років ХIХ ст., що докорінно змінили соціально-економічну структуру і, значною мірою, політичну систему країни. Верхня границя - час, коли поступальний розвиток купецтва було перервано подіями Жовтня 1917 р. і Громадянською війною, що призвели до остаточної ліквідації державного ладу і господарського устрою Російської імперії.

Мета та основні завдання дослідження визначені з урахуванням актуальності та ступеня наукової розробки теми. Мета даної роботи - дати всебічну комплексну характеристику купецтва Харківської губернії в II пол. ХIХ - на поч. ХХ століть, висвітлити різні аспекти його діяльності (економічні, суспільно-політичні, соціокультурні тощо), виявити в даному регіоні типове й особливе в розвитку купецького стану даного періоду.

Виходячи з цього, основними завданнями дослідження є:

проаналізувати соціально-правовий статус, джерела формування, соціальну структуру й організацію купецтва Харківської губернії;

визначити специфіку, економічне значення підприємницької діяльності купецтва даного району;

встановити форми і ступінь участі місцевих купців у суспільно-політичному, культурному житті губернії і країни в цілому;

здійснити порівняльний аналіз становища і діяльності досліджуваної соціальної верстви, визначити її роль у розвитку регіону, українських губерній і Російської імперії.

Методологія дослідження базується на основних загальноприйнятих принципах - об'єктивності, історизмі, системності і порівняльному підході. Принцип історизму визначив вивчення купецтва Харківської губернії в динамічному розвитку. Принцип системності дозволив виявити взаємозв'язки як між соціальними, економічними, політичними й іншими процесами всередині купецького стану, так і з аналогічними процесами в суспільстві в цілому. Порівняльний підхід дав можливість з'ясувати загальні закономірності й особливості в соціальних, географічних і національно-релігійних розбіжностях.

Методологічною основою даної роботи став регіональний підхід до вивчення історії України, що є характерною рисою вітчизняної історіографії. Таке рішення цілком виправдане, тому що конкретно-історичні умови розвитку окремих територіальних районів нашої країни позначилися на їх соціальному, економічному, політичному, культурному розвитку й обумовили появу низки регіональних відмінностей.

Для вирішення конкретних завдань застосовувалися як загальноісторичні: історико-генетичний, системно-структурний, історико-типологічний, компаративістський, так і спеціальні історичні методи, засновані на історико-антропологічному підході, - персонологічний, біографічний, просопографічний. Чільне місце в роботі займають підходи історико-культурного і соціально-психологічного характеру.

При розгляді кількісних показників, що характеризують купецтво Харківської губернії, застосовувалися методи статистичного (формально-кількісного) аналізу. У ряді випадків для одержання кількісних показників шляхом перетворення якісних застосовувався метод побудови спеціальних комп'ютерних баз даних.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняній історіографії:

здійснено комплексне дослідження історії купецтва Харківської губернії II пол. ХIХ - поч. ХХ ст.;

детально проаналізований соціально-правовий статус не тільки ключових (постійні самостійні купці й члени їхніх сімей), але і граничних сегментів досліджуваної соціальної верстви: тимчасових купців, почесних громадян з купецького стану тощо;

дано всебічну характеристику корпоративної організації провінційного (нестоличного) купецтва, її модернізації і діяльності в умовах перехідного суспільства;

розглянуто основні напрямки купецького підприємництва в економічно розвиненій українській губернії, визначено його значення в народному господарстві регіону і країни в цілому;

досліджені соціокультурні особливості підприємницької діяльності провінційного купецького стану;

виявлено форми участі, механізми і ступінь впливу нестоличного купецтва в системі державного управління як на рівні місцевих, так і центральних органів влади;

визначено основні види, соціальні функції, культурне значення, зроблено спробу встановити і систематизувати мотиви благодійної і культурно-освітньої діяльності провінційних купців.

Новизну роботи характеризує також введення до наукового обігу широкого кола опублікованих і архівних матеріалів.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані при розробці вузівських курсів лекцій з історії України і рідного краю; підготовці спецкурсів і спецсемінарів з регіональної, соціальної, економічної історії; написанні наукових досліджень і монографій. деякі положення можуть бути використані у практичній роботі центральних і місцевих органів влади.

Апробація роботи: Основні положення і висновки дисертації обговорені на кафедрі історії Росії історичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Матеріали дослідження доповідалися автором на вузівських, міжвузівських і всеукраїнських конференціях: Науковій конференції молодих вчених з історичного краєзнавства, присвяченій 200-річчю Харківської єпархії (Харків, 1998), 52-й науковій конференції молодих вчених “Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії” (Харків, 1999), 17-й науковій історико-краєзнавчій конференції молодих вчених “Харків на межі тисячоліть” (Харків, 1999), 9-й Всеукраїнській науковій конференції “Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи” (Дніпропетровськ, 1999), 10-й Всеукраїнській конференції з історичного краєзнавства “Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень” (Донецьк, 2001), Конференції співробітників історичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (2003). Основний зміст роботи викладено у 6 публікаціях (статтях).

Структура роботи відповідає цілям і завданням дослідження. Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на параграфи, висновків, списку джерел і літератури, додатків, що містять таблиці й інші матеріали, складені на основі авторських підрахунків і досліджень. Загальний обсяг роботи становить 267 с., з них 186 с. основного тексту, список джерел і літератури нараховує 465 бібліографічних позицій на 36 с., додатки - 45 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ І РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, розкрито об'єкт, предмет, мету та завдання роботи, окреслено хронологічні й територіальні межі, визначено методологію, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, рівень апробації та структуру дисертаційного дослідження.

У першому розділі „Історіографія й аналіз джерел” проаналізовано стан наукової розробки теми, дано характеристику джерельної бази дослідження.

Дорадянська історіографія не встигла систематизувати історію купецтва Харківської губернії й інших районів України. Окремі аспекти діяльності купецтва Харківської губернії висвітлювалися в біографіях найвидатніших представників цієї верстви й історичних нарисах, присвячених комерційним, громадським і культовим закладам регіону. Основна канва т.зв. “краху харківських банків” 1901 р., до якого була причетна ціла низка найвизначніших купців Харкова, викладалася в економічних дослідженнях, що висвітлювали історію торгово-промислової кризи поч. ХХ ст.

На поч. ХХ ст. з'являються роботи про організацію і діяльність найбільших купецьких корпорацій Російської імперії - Московської і Санкт-Петербурзької. Майнове становище і громадська діяльність окремих представників купецтва характеризувалися також у ряді нарисів дослідників лівої орієнтації, що вивчали історію й організацію російської буржуазії в цілому.

У той самий час побачила світ монографія Д.І. Багалія і Д.П. Міллера, присвячена історії Харкова від заснування до 1905 р. Хоча питання про купецтво праця спеціально не розглядала, а торкалася тільки в контексті історії міста, у ній містилися відомості про чисельність, побут і менталітет найвизначніших представниках цього стану. В окремих розділах показані ті галузі міського життя, до яких купці мали саме безпосереднє відношення: торгівля, промисловість, кредитно-фінансова сфера, міське самоврядування, благодійність тощо. Однак, відповідно до соціальних і політичних поглядів авторів, деякі сторони діяльності купецтва (наприклад, участь у міському громадському управлінні) зображені тільки негативно.

Таким чином, можна сказати, що в дорадянській історіографії дослідження купецького стану ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст. як спеціальна проблема у цілому по Російській імперії, тим більше по Україні і її окремих регіонах, так і не була поставлена. Згадки про купецтво в окремих роботах мали випадковий характер.

В радянській історіографії купецтво вивчалося в руслі соціально-економічного і формаційного підходів тільки як невід'ємна частина буржуазії. Дослідження, що з'явилися в 20-і роки ХХ ст., були прямим продовженням традиції, закладеної дорадянськими дослідниками цього класу. Між тим в рамках вивчення його історії вийшли розвідки М.Д. Присьолкова і Б.Б. Кафенгауза, присвячені безпосередньо купецтву. У них, з одного боку, вперше розглядалися побутові і культурні аспекти історії купецького стану, а з іншого - проаналізовані важливі групи джерел з даної проблематики.

У 30-40-і роки ХХ ст. історія буржуазії, а разом з тим і купецтва випала з поля зору істориків. Роботи, які торкалися окремих аспектів цієї проблеми, носили найчастіше описовий характер і ґрунтувалися на вузькій джерельній базі. Питання про необхідність вивчення історії буржуазії (у першу чергу на матеріалах купецького стану), як одного з основних класів капіталістичного суспільства, було знову поставлено лише наприкінці 40-х - в I пол. 50-х років минулого століття. Послідовне і систематичне вивчення цієї проблеми почалося наприкінці 60-х років. Основна увага приділялася економічній і політичній діяльності, питанням чисельності, джерелам рекрутування тощо. Інші аспекти або не вивчалися зовсім (наприклад, доброчинність), або використовувалися як ілюстрації “розкладу і деградації” (спосіб життя). Створювалися роботи з історії буржуазії окремих районів Російської імперії. Найвизначнішою з них стала монографія Г.Х. Рабиновича, присвячена великій буржуазії Сибіру II пол. ХIХ - поч. ХХ ст. Важливе значення мала стаття В.В. Крутикова, в якій підіймалося питання про роль купецтва (у т.ч. харківського) в становленні гірничої промисловості на Півдні Росії. Діяльність окремих представників купецтва Харківської губернії фрагментарно висвітлювалася в нарисах історії промислових підприємств.

Таким чином, у радянській історіографії 20-х-80-х років ХХ ст. пріоритетним об'єктом дослідження стали торгівля, промисловість й інші галузі народного господарства. Історія економіки, безсумнівно, пов'язана з історією купецтва, однак це зовсім різні дослідницькі проблеми. Купці цікавили радянську історичну науку лише як складова російської буржуазії. Станові рамки, що проіснували аж до 1917 р., розглядалися як пережиток, що негативно впливав на соціально-економічний розвиток країни.

Першою працею, спеціально присвяченою не класу буржуазії, а власне купецькому стану кін. ХIХ - поч. ХХ ст. стала стаття О.М. Боханова, опублікована у 1985 р. головну увагу автор приділив загальним тенденціям розвитку російського купецтва й особливостям функціонування купецьких корпоративних організацій. На основі вивчення результатів гільдійського оподатковування Москви, Санкт-Петербурга й Одеси, автор дійшов висновку, що в цей час дана станова група починає об'єднувати представників усіх видів підприємницької діяльності. Однак матеріали найзначніших купецьких центрів не могли повністю репрезентувати цю соціальну верству в масштабах усієї держави. Виникла необхідність розвитку і розширення вивчення даної проблеми на прикладі провінційних районів і порівняння результатів цих досліджень з даними столиць.

В останні роки, у зв'язку з переходом до ринкової економіки, певний інтерес до історії підприємництва виник у вітчизняній історіографії. Роль купців в обробній промисловості України, їхнє місце серед засновників і співвласників українських торгових домів у ХIХ - на поч. ХХ ст. розглядалися в статтях Т.І. Лазанської. Ці роботи показали, що купецтво Харківської губернії займало міцні економічні позиції серед всього українського бізнесу. Однак у монографії того ж автора, присвяченій історії підприємництва в Україні (ХIХ ст.), проблема станового складу цієї соціальної верстви розглядалася досить поверхово.

Історія власне купецтва Харківської губернії до останнього часу практично не вивчалася. Деяких аспектів цієї проблеми фрагментарно торкалися автори дисертаційних досліджень. Першою спробою створення цілісної роботи з історії підприємництва дорадянського Харкова є нарис А.І. Епштейна і С.М. Куделка. Однак він не дає комплексного уявлення про цю соціальну верству і його реальну роль у житті регіону, автори необачно змішали поняття “купецтво” і “підприємництво”, припустилися деяких фактичних неточностей. В останні роки з'явились публікації про окремих представників купецького стану Харківської губернії.

Вивченням купецького стану II пол. ХIХ - поч. ХХ ст. займається і сучасна історична наука Російської Федерації. Усі дослідження в даному напрямку можна розділити на кілька груп. Насамперед, це роботи, в яких розглядалася соціальна структура населення Російської імперії II пол. ХIХ - поч. ХХ ст. Ще одну групу становлять численні роботи з історії російського підприємництва, серед яких важливе місце займають біографічні словники і публікації про окремих представників цієї верстви, цілі династії і фірми. Можна виділити роботи Б.В. Анан'їча і Ю.О. Петрова, у яких приділялася увага подіям “краху харківських банків” 1901 р. і його впливові на зміну розстановки сил всередині фінансово-промислової олігархії Російської імперії.

Численну групу складають публікації з історії купецтва окремих міст і регіонів Росії. Це досить широкий спектр робіт: від історико-біографічних довідників і популярних краєзнавчих нарисів до серйозних наукових розробок, що мають важливе методологічне значення. Останнім часом у вивченні історії купецтва і підприємництва Російської імперії починає домінувати соціокультурний підхід. Головна увага приділяється проблемам добродійності, менталітету, ціннісних орієнтацій, побуту, сім'ї тощо. Визнаючи такий підхід правомірним і доцільним, слід зазначити, що іноді в подібних працях за малозрозумілою термінологією приховуються слабка джерельна база, недостатній ступінь узагальнення, тяжіння до простого викладу “цікавих фактів”. Широке коло соціальних, політичних, економічних й інших аспектів історії купецтва II пол. ХIХ - поч. ХХ ст. залишається поза увагою істориків.

Таким чином, планомірне вивчення історії купецтва II пол. ХIХ - поч. ХХ ст. як особливої соціальної верстви почалося тільки в сер. 80-х років ХХ ст. Однак в Україні, незважаючи на інтерес до підприємництва, що виник в останні роки, історія купецтва (у т.ч. Харківщини) вивчається фрагментарно і непослідовно. Це одна з найменш розроблених тем у вітчизняній історіографії.

Джерельна база дослідження охоплює широке коло письмових документів:

законодавчі акти, що регламентували права й обов'язки купецького стану, а також діяльність установ, у роботі яких брали участь купці;

опубліковані документи, що відклалися в результаті повсякденної діяльності бюрократичних інституцій: купецьких корпоративних організацій Харківської губернії і їхніх дочірніх установ, органів міського самоврядування, біржових комітетів, благодійних організацій, акціонерно-пайових підприємств, підприємницьких клубів, центральних установ і відомств, підприємницьких з'їздів, інших загальнодержавних і регіональних об'єднань тощо;

узагальнені результати загальнодержавних і місцевих переписів: Всеросійського перепису населення 1897 р., одноденних переписів населення Харкова II пол. ХIХ - поч. ХХ ст., поземельних переписів, що здійснювалися в Російській імперії в 1877, 1887 і 1905 роках, а також земського обстеження земельних угідь Старобільського повіту 1905 р.;

дані статистики торгово-промислового оподатковування, що виходили окремими публікаціями;

регіональні й загальноросійські довідкові видання, що містять списки торговельних, промислових і кредитно-фінансових підприємств, торгових домів, акціонерно-пайових товариств та ін., рекламні об'яви, короткі нариси історії компаній тощо (важливе місце в цій категорії джерел займають місцеві щорічні довідники і календарі, насамперед, ті, що випускав Харківський губернський статистичний комітет);

описи найбільших купецьких маєтків і заводів Харківської губернії, видані з ініціативи власників, а також історичні нариси і практичні посібники з організації роботи великих кредитно-фінансових підприємств, що вийшли з під пера самих купців;

періодична преса;

мемуарна й епістолярна література;

первинна документація різних установ, організацій, фірм та ін., що зберігається в Державних архівах Харківської і Сумської областей (загалом використано матеріали 68 архівних фондів), основну частину якої становить єдиний діловодний комплекс Харківської губернії II пол. ХIХ - поч. ХХ ст.

В цілому джерельна база дослідження історії купецтва Харківської губернії є цілком достатньою і достовірною для повного і всебічного висвітлення поставленої проблеми.

У другому розділі „Організація і структура купецтва” розглянуто соціально-правовий статус купецтва та його складових, джерела формування, шляхи соціальної мобільності, динаміку коливань чисельності, якісний склад, корпоративну організацію цієї верстви в Харківській губернії.

За законами Російської імперії купецтво в досліджуваний період було наділено правами і привілеями стану. Однак права ці не були довічними і не передавалися в спадщину. Станові купецькі права могли одержати всі російські піддані, які щорічно сплачували податки, необхідні для заняття підприємницькою діяльністю у великому або середньому (відповідно до тодішньої класифікації) обсязі. До кін. ХIХ в. основним торгово-промисловим податком був щорічний викуп „торгових” свідоцтв, з яких найбільші економічні права надавали документи 1-ї і 2-ї гільдії. Тимчасовими купцями вважались представники будь-яких станів, які сплачували гільдійську подать. До переходу в постійне купецтво прагнули, у першу чергу, представники “податних” станів (міщани, селяни, цехові), які таким чином істотно підвищували свій соціальний статус - купецьке звання завжди вказувало на високе становище в станово-ієрархічній системі. Разом з самостійними купцями становими правами користувалися члени їхніх родин.

Вихід з купецтва міг здійснюватися як нагору, так і вниз станової градації. Несплата гільдійської податі, банкрутство або судове покарання призводили до переходу в „податний” стан. Просування купців до вершини станово-ієрархічної системи пов'язувалося, насамперед, з отриманням вищої освіти і ростом на державній службі. Найвизначніші представники купецтва могли клопотатися про зарахування до стану потомствених почесних громадян. Водночас багато почесних громадян з купецького стану не поривали з купецьким середовищем і навіть не виходили з постійного купецтва.

Якщо говорити про чисельність купецтва Харківської губернії, в 1866-1897 роках вона зменшилася з 7081 до 6177 чоловік (з 0,4 % до 0,25 % жителів регіону). Податкова реформа 1898 р. та розклад станово-ієрархічної системи активізували цей процес. Так, лише у 1906-1912 роках чисельність купецтва, приписаного до міст губернії скоротилася приблизно з 3-3,5 до 2-2,5 тис. Купці зосереджувалися навколо економічно розвинених міст і, насамперед, у самому Харкові, який в якості центру тяжіння (у 1897 р. тут мешкали 58 % представників купецького стану всієї губернії) значно випереджав усі провінційні купецькі поселення Російської імперії (наприклад, Київ - 42,4 %), поступаючись лише Москві та Санкт-Петербургу.

Дані про статевовіковий склад свідчать, що типовий самостійний купець - це чоловік середнього і навіть похилого віку. Відомості про поділ купецтва Харківської губернії за національно-релігійною ознакою вказують на те, що домінуючим елементом були росіяни й українці православного віросповідання. Але, природно, що в його колі було чимало представників інших національностей - німців, поляків, караїмів і т.д., і релігій - лютеран, католиків, старообрядців тощо. Слід відзначити єврейську складову (особливо в губернському центрі): звання купця 1-ї гільдії надавало прихильникам іудейської віри значні привілеї і, насамперед, право проживання за межами “смуги осілості”, до якої Харківська губернія не входила, а також перспективу отримати повні права російського підданого. Наприкінці досліджуваного періоду вони складали значну, якщо не більшу, частину купців Харкова.

Визначальним елементом соціальної структури купецтва була його корпоративна організація. Купецькі корпорації користувалися правами станового самоврядування. Харківська губернія була однією з небагатьох областей Російської імперії, де купецьке станове управління функціонувало в більшості міст. Необхідно підкреслити, що між купецькими становими організаціями, що діяли на території однієї Харківської губернії, лежала величезна прірва. У більшості повітових і заштатних міст збори купецьких громад обмежувалися щорічним обранням купецького старости, члена сирітського суду і кандидатів до них. Водночас організаційна структура харківської купецької корпорації на 1913 р. містила в собі 58 виборних посад, причому до 16 з них обиралися заступники або кандидати. Купецькі станові корпорації, по суті, були пережитком феодального ладу, однак у нових післяреформених умовах саме навколо них стали формуватися підприємницькі організації. Важливе значення мало те, що купецьке самоврядування мало право встановлювати додаткові місцеві податки для всіх великих і середніх підприємців незалежно від їх станової належності. До традиційно купецьких об'єднань відносилися біржові установи і клуби, створені за професійно-становою ознакою, що також поступово ставали загальнопідприємницькими.

Не зовсім стабільний соціально-правовий статус і певна розмитість структури не перешкоджали існуванню корпоративної ідеології купецтва, що розкривалася, зокрема, у прагненні зберегти і зміцнити свій стан і його соціальну організацію. Однак всі ці поступальні процеси були перервані подіями революції і громадянської війни.

У третьому розділі „Підприємницька діяльність купецтва” досліджено основні форми та напрямки, економічне значення, а також соціокультурні особливості купецького підприємництва Харківської губернії.

Незважаючи на те, що економічні права купців закріплювалися юридично, у II пол. ХIХ - на поч. ХХ ст. підприємництво можна розглядати лише як типове заняття, а не визначальну ознаку цієї соціальної верстви. У цей час багато представників купецького стану вже повністю втратили будь-який зв'язок з комерційною діяльністю. Проте, саме купецтво в післяреформений період зіграло роль провідного загону вітчизняних підприємців.

Розвиток економіки неминуче призвів до ускладнення організації господарювання. На зміну купцеві-одноосібнику прийшли різні форми асоційованих підприємств із повною, обмеженою і змішаною відповідальністю. Купецтво прийняло найактивнішу участь у їхній організації і роботі. Традиційною формою купецького підприємництва Харківської губернії були торгові доми (у т.ч. найбільші в Російській імперії - “І.Г. Харитоненко із сином” і “Л.Є. Кеніг-Спадкоємці”). Чималу роль представники купецького стану зіграли й у створенні акціонерно-пайових компаній.

Купецьке підприємництво було вкрай різноманітним і охоплювало як торгівлю, так і промисловість, сільське господарство, кредитно-фінансову галузь, сферу послуг тощо. Купці відігравали значну роль навіть у сільськогосподарському виробництві. Більш того, один купець міг займатися відразу декількома видами підприємницької діяльності. Купецтво, як найбільш підготовлена до ринкових відносин частина суспільства, не мало сталих пріоритетів у діловій активності і керувалося винятково прибутковістю того або іншого напрямку комерційної діяльності. Представники купецького стану були рівномірно представлені у всіх галузях народного господарства губернії. Подібна висока диференціація купецького підприємництва була характерної для всіх економічно розвинених регіонів Російської імперії (насамперед, Московського). Споконвічно домінуючи в торгівлі - основній галузі господарства Харківської губернії, місцеве купецтво (особливо харківське) спромоглося зайняти міцні позиції в економіці держави. Найважливішими напрямками підприємництва стали промисловість і кредитно-фінансова галузь: на межі ХІХ-ХХ ст. на долю купецтва припадало 49,7 % приватного фабрично-заводського виробництва Харківської губернії на загальну суму 44 млн. 258 тис. крб., у т.ч. 34 млн. 286 тис. крб. давала цукрова галузь (до 15 % від загальноросійського виробництва цього харчового продукту), харківські купці опановували гірничо-металургійну індустрію Донецько-Придніпровського району, а банки, засновані на їхні капітали, були одними з провідних у країні. Однак торгово-промислова криза поч. 1900-х років і крах підприємницької групи О.К. Алчевського призвели до змін у розстановці сил фінансово-промислової олігархії Російської імперії, відсунувши купецтво Харківської губернії на другий план. Проте навіть на поч. ХХ ст., коли чисельність купців неухильно скорочувалася, вони складали підприємницьку еліту Харківської губернії.

Статус самостійного купця завжди вказував на матеріальну забезпеченість, тому що бідна людина просто не могла собі дозволити таку розкіш. Купцями Харківської губернії створювалися і просто казкові статки: спадщина сумського купця І.Г. Харитоненка (пом. 1891 р.) оцінювалася у колосальну навіть за загальноросійськими мірками суму - до 40 млн. крб. Оподаткування підприємницької діяльності і нерухомого майна купецтва служило важливим джерелом наповнення загальнодержавного і, особливо, місцевих бюджетів.

Господарська діяльність відігравала важливу роль у формуванні ціннісних орієнтирів, норм поведінки і способу життя купецтва. З іншого боку, купецьке підприємництво мало характерні риси, обумовлені соціальною й індивідуальною психологією представників цієї суспільної верстви, їхньою специфічною культурою і ментальністю. У цілому, підприємницька діяльність і її етичні норми - явище дуже багатопланове і неоднозначне. Як точно відзначив ще наприкінці ХIХ ст. один з найвидатніших підприємців Російської імперії - харківський 1-ї гільдії купець О.К. Алчевський: “Хорошо известно, что наряду с Суэцем, облагодетельствовавшим человечество, есть и Панама, созданная руками одного и того же гениального Лессепса. Такова природа и судьба всех человеческих дел”. Ці слова були написані невдовзі після краху Загальної компанії міжокеанського каналу, що зробив саме слово „Панама” синонімом грандіозної афери.

Четвертий розділ „Суспільно-політична діяльність купецтва” присвячено місцю купецтва Харківської губернії в системі державного управління, його благодійній і культурно-освітній діяльності.

Великі реформи значно розширили участь купців у суспільно-політичному житті Харківської губернії. Купецтво жадало реалізувати свої владні амбіції в роботі місцевих органів управління. Купці, які повністю контролювали міські думи до реформи 1870 р., і після неї продовжували ставитися до органів міського самоврядування, як до своїх станових. Тому в той період саме купецький стан уособлював консервативну міську партію. На поч. ХХ ст. з переходом конфронтації в ідейно-політичну площину більшість купців зайняли помірно-консервативні позиції. Величезний господарський досвід купців ставав незамінним у повсякденній роботі органів громадського управління. Навіть на початку ХХ в., коли купецтво втратило значення самостійної сили в органах міського самоврядування, окремі його представники були одними з найшановніших і найвпливовіших міських діячів.

Всупереч думці про незначний політичний вплив провінційних купців, що склалася в історіографії, купецтво Харківської губернії діяло і на рівні центральних органів влади. Харківські купці неодноразово запрошувалися для роботи в урядових і законодавчих комісіях. Після реформування системи загальнодержавного управління 1906 р. купецтво через біржову організацію брало участь у формуванні Державної Ради і на загальних засадах - у виборчих компаніях до Державної Думи. Купецтво Харківської губернії втяглося до процесу створення всеросійських і місцевих політичних партій. Спектр політичних поглядів купців Харківської губернії, хоча і був досить широким, у цілому не відрізнявся від інших регіонів: перевага помірних консерваторів і лібералів при наявності окремих прихильників право-радикальної і навіть соціалістичної ідеології. Єдиний представник купецтва Харківської губернії, обраний депутатом Державної Думи (IV скликання), - слов'янський купецький староста О.О. Котляров увійшов до фракції “Союзу 17 жовтня” (після її розколу в грудні 1913 р. - земців-октябристів). Цей купець постійно працював у нижній палаті парламенту Російської імперії до її розпуску в лютому 1917 р.

Наприкінці ХIХ - на поч. ХХ ст. активізувалася діяльність купецьких станових організацій Харківської губернії, чий юридично закріплений статус дозволяв безпосередньо впливати на органи влади. В економічно розвинених містах (Харків, Суми, Слов'янськ, Охтирка) вони нерідко відстоювали інтереси всіх підприємців. Важливу роль грала біржова організація, що з одного боку була додатковою організацією харківського купецтва, а з іншого - володіючи більш широкими повноваженнями і працюючи у постійному контакті з органами державної влади, стала базою для створення загальнопідприємницької організації, що захищала економічні інтереси цілого регіону на всіх рівнях системи державного управління. Знаходячись у підпорядкуванні департаменту торгівлі і мануфактур, потім (з 1900 р.) відділу торгівлі міністерства фінансів, а з 1906 р. - аналогічного відділу міністерства торгівлі й промисловості, біржові установи могли звертатися безпосередньо до глав цих відомств.

Найважливішим видом громадської діяльності купецтва була благодійність. Особливістю Харківської губернії була перевага колективної доброчинності над індивідуальною. Хоча особисті пожертвування деяких купців Харківської губернії вимірялися колосальними сумами, більшість добрих справ організовувалися спільно.

Особливий розвиток одержала корпоративна добродійність купецтва. При переході від патріархального укладу до індустріального купецька станова організація з елемента системи державного управління трансформувалася на інститут громадянського суспільства. Хоча харківська купецька громада за масштабами благодійної діяльності значно поступалася московській і санкт-петербурзькій, вже наприкінці ХIХ ст. після організації комерційного училища (1893 р.), Допоміжного товариства Харківського купецького стану (1894 р.) і торгових класів для службовців комерційних підприємств (1900 р.) вона стала в один ряд з провідними нестоличними купецькими корпораціями Російської імперії: одеською і київською. Згодом харківське купецтво взяло на себе заснування вищого навчального закладу - Вищих Комерційних курсів (1912 р., з 1916 р. - Комерційний інститут), що стало єдиним подібним прикладом у Російській імперії. Вигідно відрізняла Харківську губернію й активна діяльність купецьких корпорацій деяких повітових і заштатних міст: слов'янської, охтирської і, особливо, сумської. Остання наприкінці ХIХ ст. виступила фундатором Сумського Купецького товариства взаємного кредиту. Відповідно уставу не менше 20 % щорічного прибутку цієї кредитно-фінансової установи відраховувались на благодійність. В 1913 р. купецька корпорація Сум відкрила власне комерційне училище. Слід зазначити, що корпоративна діяльність купецтва Харківської губернії виходила за межі не тільки станових і класових, але нерідко навіть регіональних інтересів. Одним з найважливіших мотивів добродійності купецтва Харківської губернії був патріотизм.

Приватна купецька добродійність охоплювала всі відомі напрямки: релігійні пожертвування, соціальний захист малозабезпечених, виділення коштів на патріотичні потреби і меценатство. Вона означала не тільки індивідуальну діяльність, але й особисту участь у роботі всіляких філантропічних і освітніх організацій, робота яких іноді здобувала політичне забарвлення. Внесок купців у розвиток добробуту і культури суспільства не можна вимірити тільки сумами пожертвувань. Завдяки купцям, з Харківщиною пов'язані імена багатьох діячів мистецтва, які набули не тільки загальнодержавної, але і світової популярності: С.В. Рахманінова, Ф.І. Шаляпіна, В.В. Маяковського і багатьох інших. Багато купців Харківської губернії особисто сприяли видатним представникам мистецтва, а деякі, як, наприклад, представники родини Алчевських, самі були відомими культурними діячами.

Слід зазначити, що крім шляхетних альтруїстичних мотивів, купецькою доброчинністю нерідко рухали і прозаїчніші цілі. Крім того, благодійність і культурно-освітня діяльність не тільки контролювалися, але і стимулювалися державою. Вони являли собою зворотний бік успішного і спритного купецького підприємництва. Хоча за своєю природою добровільний розподіл власних ресурсів є протилежним одержанню прибутку, по суті, це дві частини єдиного цілого, яким рівною мірою властиві внутрішні протиріччя.

У висновках узагальнено результати дослідження. Купецтво Харківської губернії в II пол. ХІХ - на поч. ХХ ст. являло собою зовсім особливу верству провінційного (нестоличного) суспільства. Хоча закони Російської імперії відводили купецтву місце в станово-ієрархічній системі, належність до купецтва була неспадкоємною і не довічною. Купецьке звання визначало не тільки місце в становій ієрархії суспільства, але й у соціально-економічній структурі. Довгий час купецтво було нерозривно пов'язано з підприємницькою діяльністю. Будь-який підприємець, який мав достатньо коштів, міг вільно записатися до цього стану разом зі своєю родиною.

Незалежно від місця приписки, купці концентрувалися навколо економічних центрів. Особливістю Харківської губернії було те, що тут основна маса представників купецького стану зосереджувалася в самому Харкові. Купецтво губернського центра значно перевершувало повітову частину цього стану, не тільки за чисельністю, але за впливом в економічному, суспільно-політичному і культурному житті. В II пол. Хiх в. серед купецького стану Харківської губернії переважали представники “корінного російського купецтва” - росіяни й українці православного віросповідання. Наприкінці ХІХ - на поч. ХХ ст., особливо посилився приплив до місцевого купецтва євреїв іудейського віросповідання.

Купецтво поступалося за чисельністю іншим станам. Але навіть на поч. ХХ ст., коли питома вага купців серед населення губернії стала зовсім незначною, їхній фактичний вплив був доволі великим. В умовах переходу від патріархального суспільства до індустріального набула розвитку корпоративна організація купецького стану Харківської губернії. Поступово модернізуючись, купецькі корпорації стали важливим елементом громадянського суспільства, що зароджувалося. У більшості випадків, саме вони брали на себе піклування про інтереси всіх підприємців.

Купецьке підприємництво II пол. ХIХ - поч. ХХ ст. охоплювало всі відомі форми комерційної діяльності від одноосібного бізнесу до керівництва великими акціонерними й корпоративними підприємствами. Багато купців, що займалися підприємництвом одноосібно, одночасно володіли акціями (паями) і обіймали посади на більш великих асоційованих підприємствах. Традиційною сферою комерційної діяльності купецтва була торгівля. Саме завдяки цій галузі економіки, багато поселень Харківщини і, насамперед, сам губернський центр висунулися з маси провінційних міст, а в них самих склалися сильні купецькі громади. Купецтво Харківської губернії в II пол. ХІХ - на поч. ХХ ст. було тим ядром, навколо якого групувалася вся соціальна верства провінційних підприємців. В II пол. ХIХ ст. купці домінували не тільки в торгівлі, але й в інших галузях підприємництва: промисловості, фінансах і кредиті, сфері послуг тощо. Харківські купці-підприємці були відомі по всій Російській імперії. Незважаючи на негативні наслідки реформи 1898 р., що припинила безпосередній зв'язок між підприємницькою діяльністю й належністю до купецького стану, та економічної кризи поч. 1900-х років, навіть наприкінці досліджуваного періоду представники купецького стану складали еліту місцевого підприємництва.

Купецтво брало участь у роботі багатьох громадських інституцій: міського самоврядування, купецького корпоративного управління, регіональної біржової організації тощо, а через них - в місцевих і центральних адміністративних установах. В II пол. ХIХ ст. за умов строго ієрархічного суспільства купецтво Харківської губернії мало достатньо вагомі важелі впливу на державну владу. На поч. ХХ ст. під час розкладу станового устрою і революційної ломки старої політичної системи, представники купецького стану продовжували діяти на всіх рівнях системи державного управління. У зв'язку з ростом політичної активності суспільства і реформою вищих органів влади, купецтво Харківської губернії втяглося в процес створення всеросійських і місцевих політичних партій. Спектр політичних поглядів купців Харківської губернії, хоча і був досить широким, у цілому не відрізнявся від інших регіонів: перевага помірних консерваторів і лібералів при наявності окремих прихильників право-радикальної і навіть соціалістичної ідеології.

Важливе місце в житті купецтва Харківської губернії займала благодійна і культурно-освітня діяльність. Для більшості провінційних купців це був основний спосіб прояву громадської активності. Внесок купців у розвиток добробуту і культури суспільства не можна вимірити тільки грошовими сумами. Багато купців Харківської губернії особисто приймали участь в роботі культурно-освітніх закладів, сприяли діяльності видатних представників мистецтва, а деякі самі були відомими культурними діячами.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

купецтво підприємництво харківський губернія

1. Харківська міська дума: формування і склад (70 - поч. 90-х рр. ХІХ ст.) // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. - К., 1999 - Вип. 8. - С. 411-417 (у співавторстві з В.М. Духопельниковим).

2. Торгівля харківського купецтва (60-ті роки ХІХ ст. - 1917 р.) // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. - К.-Донецьк, 2001. - Вип. 19. - С. 37-45.

3. Стан та склад харківського купецтва (60-ті роки ХІХ ст. - 1917 р.) // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2001. - № 526: Історія. - Вип. 33. - С. 156-165.

4. Діяльність харківського купецтва у сфері фінансів та кредиту (60-ті роки ХІХ ст. - 1917 р.) // Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія: „Історія та географія”. - Харків, 2002. - Вип. 9. - С. 90-97.

5. Организация и деятельность Харьковской общей (купеческой) биржи (60-е годы ХIХ в. - 1917 г.) // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2002. - № 566: Історія. - Вип. 34. - С. 242-252.

6. Участие харьковского купечества в городском общественном управлении (вторая половина ХIХ - начало ХХ в.) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Збірник наукових праць. - Харків, 2000. - [Вип. 5.] - С. 21-26.



АНОТАЦІЯ

Бєліков Ю.А. Купецтво Харківської губернії (друга половина ХIХ - початок ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2003.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню історії купецтва Харківської губернії в II пол. ХІХ - на поч. ХХ ст. В роботі на основі широкого кола джерел, значна частина яких вводиться до наукового обігу вперше, проаналізовано соціально-правовий статус купецтва та його складових, джерела формування, шляхи соціальної мобільності, динаміку коливань чисельності, якісний склад; дано всебічну характеристику корпоративної організації провінційного (нестоличного) купецтва, її модернізації і діяльності в умовах перехідного суспільства; досліджено основні форми та напрямки, економічне значення, а також соціокультурні особливості купецького підприємництва Харківської губернії; виявлено механізми участі і ступінь впливу нестоличного купецтва в системі державного управління; визначено основні види, соціальні функції, культурне значення, зроблено спробу встановити і систематизувати мотиви благодійної і культурно-освітньої діяльності провінційних купців.

Ключові слова: купецтво, станова структура, корпоративна організація, історія підприємництва, Харківська губернія.



АННОТАЦИЯ

Беликов Ю.А. Купечество Харьковской губернии (вторая половина ХІХ - начало ХХ вв.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. Харьков, 2003.

В диссертации на основе широкого круга источников, значительная часть которых вводится в научный оборот впервые, произведено комплексное исследование истории купечества Харьковской губернии во II пол. ХIХ - нач. ХХ вв. Показано, что купечество в тот период представляло собой совершенно особый слой провинциального (нестоличного) общества: хотя законы Российской империи отводили купечеству место в сословно-иерархической системе, принадлежность к купечеству не была наследственной и пожизненной. Купеческое звание определяло не только место в сословной иерархии российского общества, но и в социально-экономической структуре. Любой предприниматель, располагавший достаточными средствами, мог беспрепятственно вступить в это сословие вместе со своей семьей.

Доказано, что независимо от места приписки, купцы концентрировались вокруг экономических центров. Особенностью Харьковской губернии являлось то, что здесь основная масса представителей купеческого сословия сосредотачивалась в самом Харькове. Купечество губернского центра значительно превосходило уездную часть этого сословия, не только по численности, но по влиянию в экономической, общественно-политической и культурной жизни. Установлено, что во II пол. Хiх в. в составе купечества Харьковской губернии преобладали представители “коренного русского купечества” - русские и украинцы православного вероисповедания. В то же время, в их числе было немало представителей других национальностей. В кон. ХIХ - нач. ХХ веков, особенно усилился приток в местное купечество евреев иудейского вероисповедания.

В условиях перехода от патриархального общества к индустриальному получила развитие корпоративная организация купеческого сословия Харьковской губернии, особенно в крупных экономических центрах. Постепенно модернизируясь, купеческие корпорации стали важным элементом зарождающегося гражданского общества. В большинстве случаев, именно они брали на себя заботу об интересах всех предпринимателей.

Купеческое предпринимательство II пол. ХIХ - нач. ХХ веков включало в себя все известные формы ведения коммерческой деятельности от единоличного бизнеса до менеджмента акционерных и корпоративных предприятий. Многие купцы, занимавшиеся предпринимательством единолично, одновременно владели акциями (паями) и занимали посты в руководстве более крупных ассоциированных предприятий.

Купечество Харьковской губернии во II пол. ХIХ - нач. ХХ вв. являлось тем ядром, вокруг которого группировался весь социальный слой предпринимателей. Традиционной сферой коммерческой деятельности купечества являлась торговля. Во II пол. ХIХ в. купцы доминировали не только в этой отрасли экономики, но и в других сферах предпринимательства: промышленности, финансах и кредите, сфере услуг и т.п. Значительную роль купцы играли даже в сельскохозяйственном производстве. Но реформа 1898 г., прекратившая непосредственную связь между предпринимательской деятельностью и принадлежностью к купеческому сословию, привела к резкому сокращению численности купечества и, соответственно, экономической роли купеческого предпринимательства. Но и в самом конце исследуемого периода представители купеческого сословия составляли элиту бизнеса Харьковской губернии.

...