Відбудова міського господарства України у 1943-1950 рр.

У четвертому розділі - „Розгортання робіт по відбудові та розвитку міського господарства (1945-1950 рр.)” зазначається, що обсяг і характер планів відбудовних робіт у міському господарстві України був продиктований кількома факторами: масштабними руйнуваннями, необхідністю оперативного вирішення житлово-побутових проблем, збільшенням чисельності населення міст після визволення та специфікою функціонування командно-адміністративної системи. Визначальними стали рішення щодо поточного і капітального ремонту, капітальної відбудови та нового будівництва, надання кредитів приватним забудовникам. Важливими для розвитку міст були директиви про розвиток енергетики, транспорту, виробництво предметів широкого вжитку, налагодження системи побутових і комунальних послуг. Декларативними залишилися постанови про тунельний перехід під річкою Дніпро у Києві, переведення міського електротранспорту на альтернативні види палива (торф і солому), озеленення териконів Донбасу, виготовлення кольорового асфальту. Економічно неграмотною і юридично неправомірною виявилася політика радянських властей щодо промислової кооперації, артілі якої ставилися у свідомо незручні й нерівні умови виробництва і реалізації товарів. Методи проведення відбудовних робіт, застосовані партійною владою, належали до адміністративно-командного арсеналу, що в екстремальних умовах давало свої результати. Вони включали масові мобілізації населення, різні типи соціалістичного змагання, організацію суботників та недільників, централізовану систему розподілу, роботу в'язнів, інтернованих, полонених, що компенсувало невідповідність фінансових затрат матеріально-технічним потребам відбудови і масштабам запланованих робіт. Кадрова політика властей вела до масових міграційних процесів, демографічних диспропорцій, побутової невлаштованості людей. Для населення випробування війною переросло у випробування відбудовою. Але нехай авральними методами, шляхом поверхового ремонту, а іноді й нехтуючи правилами техніки безпеки, робота все ж виконувалася, а це впливало на загальний настрій мешканців міст, створювало у мільйонів людей відчуття повернення до мирного життя. Скромні успіхи, яких вдалося досягти господарським органам після визволення України, були неможливі без титанічних зусиль тисяч інженерів, робітників, службовців, які своєю самовідданою працею повертали містам мирне життя.

Незважаючи на значні труднощі повоєнних часів, в Україні з року в рік здійснювалося оснащення енергетичних підприємств і транспортних управлінь шляхом відбудови, реконструкції агрегатів, поповнення новими, удосконаленими машинами і механізмами. Задовольнити потреби населення можна було за рахунок швидкого розвитку енергетичної бази, транспортних мереж та послуг, інтенсифікації праці співробітників цих сфер, розгортання науково-дослідної роботи і широкого застосування економних технологій, передової техніки. Довоєнні показники роботи підприємствами газової промисловості були досягнуті у 1945 р., енергетики 1947 р., міським транспортом - 1953 р.

У повоєнні роки в умовах великої міграції, приросту міського населення, який значно перевищував динаміку зростання кількості житлової площі проблема забезпечення житлом набула особливого звучання. Збільшення кількості житлової площі здійснювалося у двох напрямах: державне й індивідуальне будівництво. Обсяги житла на кінець п'ятирічки не досягли довоєнного рівня. Вагомими причинами, які негативно відбивалися на організації та впровадженні поточно-швидкісних методів будівництва, були несвоєчасне планування робіт, перебої з фінансуванням, зриви заводами-виробниками графіків постачання деталей на будівельні майданчики, низький ґатунок будматеріалів, нестача необхідних механізмів та обладнання. Відсутність житлової кооперації породжувала обмеженість джерел фінансування у містобудуванні. Певні успіхи в розвитку приватного будівництва є доказом невичерпного потенціалу індивідуальної ініціативи. Справа відбудови житлово-комунального господарства республіки набула довоєнних обсягів лише в 1951 р., залишаючись в тіні таких пріоритетів як важка, вугільна, металургійна, оборонна промисловість. Серед шляхів збільшення кількості житла були і помилкові варіанти, невмотивовані економічно. Масове зведення типових житлових будинків призводило до втрати історичних особливостей давніх українських міст. Нехтування благоустроєм породжувало проблеми екології міського довкілля і негативний вплив на здоров'я людей. Поступово зароджувалися процеси боротьби з надмірностями у містобудуванні: висотою стелі, паркетом на підлозі, зовнішнім опорядженням будинків тощо.

В комплексі з містобудівними проблемами органи державної влади мали вирішувати питання постачання населення товарами широкого вжитку, поліпшення діяльності підприємств, які їх випускали. Після закінчення війни підприємства місцевої промисловості та промислової кооперації стали основним елементом у системі побутових послуг та виробництві товарів широкого споживання, які йшли на задоволення потреб населення українських міст. Розвиток підприємств промислової кооперації, котрі виготовляли речі широкого вжитку, будівельні матеріали, надавали побутові послуги, стримувала держава політикою диктату роздрібних цін, виробничих планів, боротьбою з приватником. У системі комунальних і побутових послуг спостерігалися деякі успіхи в розширенні водогінної мережі, налагодженій роботі перукарень, пралень, хімчисток. Довоєнний рівень розвитку водогінно-каналізаційними трестами відновлений у 1948 р., лазнево-пральними підприємствами 1951 р.

У „Висновках” з'ясовано основні тенденції соціально-економічного, технічного розвитку міського господарства, визначено об'єктивні закономірності і вплив суб'єктивних чинників на загальний процес розвитку, розкрито особливості функціонування в окремих регіонах, виявлено сутність його характерних змін за час відбудови, підведені основні підсумки дослідження, висловлені міркування щодо нинішнього розвитку міського середовища в Україні.

Загальні чинники, які вплинули на розвиток міського господарства під час відбудови були сформовані насамперед військово-політичними та науково-технічними процесами. Підвищення продуктивності праці за рахунок запровадження механізації на будівельних майданчиках, у підприємствах комунальної сфери, місцевої промисловості і промислової кооперації призвело до помітного вдосконалення міської інфраструктури, поліпшення побуту. Розвиток енергетики надав реальну можливість розширити газифікацію міст, електрифікувати містечка, розвивати транспорт. Процес відбудови у Західній Україні мав особливості: централізована система управління дозволяла перекачувати значні матеріальні і людські ресурси. Темпи розвитку тут були значно вищі, а ситуація значно складніша.

Період відбудови українських міст пов'язаний з кардинальною зміною екстер'єру більшості з них, втратою самобутнього, історичного вигляду. Централізація й уніфікація проектного забезпечення спричинили відсутність національних елементів в архітектурних рішеннях. Масштаби робіт диктували вироблення спрощених, типових проектів забудови, полегшення прийому об'єктів державними комісіями, шаблонних комплектуючих для споруд, які будувалися поточно-швидкісними методами, тощо. Курс на швидку відбудову посилив процес деформованої урбанізації, за якої швидшими темпами і краще відновлювалося міське господарство промислових регіонів. Тоді загальмувався розвиток міст, які не мали достатньо розвиненої промислової і транспортної інфраструктури Вінниці, Житомира, Ізмаїла, Луцького, Полтави, Рівного, Чернігова, Черкас, Чорткова. Перестали бути обласними центрами Дрогобич, Кам'янець-Подільський, пізніше Ізмаїл.

Соціалістичний спосіб господарювання ще більше зміцнив свої позиції у містах шляхом пригнічення кооперативного руху, цілковитого знищення елементів дрібного підприємництва, ліквідації кооперативних перукарень, фотоательє, майстерень по виготовленню і ремонту одягу, взуття, побутових речей та приладів. В результаті збільшення обсягу робіт на державних підприємствах суттєво постраждали показники діяльності установ місцевої промисловості, передусім, по асортименту і якості. Великі обсяги виробництва однотипної продукції широкого вжитку з низькою якістю формували радянську модель масової культури споживання і побуту.

У період відбудови комунального господарства ускладнилася екологічна ситуація у містах. Велика кількість промислових підприємств із шкідливим виробництвом, застаріле устаткування підприємств, системи водогону, каналізації, віджилі методи очищення питної води й архаїчні способи знезаражування стоків, незадовільний стан транспортної мережі - все це відчуває на собі населення міст і донині.

Основні положення, що виносяться на захист

І. Основні тенденції життєдіяльності українських міст у період 1943-1950 рр. слід розглядати в контексті Другої світової війни, основних напрямів функціонування урбанізованого середовища в екстремальних умовах, а також світового досвіду відбудови великих і малих міст. При цьому важливо вносити поправку на те, що територія України стала одним з головних театрів воєнних дій, який викликав безпрецедентне за масштабами руйнування виробничої і соціокультурної сфери міст.

ІІ. В результаті бойових дій, евакуації та знищення населення і матеріальних цінностей відбулася системна руйнація міської інфраструктури, основних механізмів та елементів життєзабезпечення, закладалися передумови диспропорції в розвитку, які з часом набували хронічного характеру.

IІІ. Форми і методи відбудови українських міст визначалися двома головними чинниками: масштабами руйнувань та реальними можливостями радянської системи управління. При цьому перший диктував необхідність тривалих, капіталоємких програм, а другий - адаптації командно-адміністративної системи до нових умов господарювання. В цілому партійно-радянський апарат зумів організувати процес відродження міст республіки, налагодити функціонування комунальних служб та постачання мешканців предметами першої необхідності.

ІV. Поряд з незаперечними перевагами централізована система фінансування, розподілу та постачання мала низку принципових недоліків, які рельєфно виявлялися у ході відбудовних робіт: ідеться про уніфіковані, усереднені підходи до підготовки проектної документації, що не враховували історичного обличчя та інших особливостей окремих культурних та промислових центрів республіки; відсутність ініціативи і можливостей для маневру прийняття поточних рішень на місцях; брак виконавської та виробничої дисципліни; заздалегідь нерівноцінні умови для розвитку місцевої промисловості та кооперації; традиційна для радянської системи вторинність соціальної сфери стосовно виробничої тощо.

V. Обмежені фінансові, матеріальні, трудові ресурси не могли забезпечити рівномірний розвиток усіх сфер життєдіяльності міст. Навіть ті, з них, які були пріоритетними і визначальними (водо- та енергопостачання, газове господарство, каналізація, транспорт), не мали гарантованих і систематичних джерел підтримки. На цьому тлі потреба населення в товарах широкого вжитку, об'єктах побутового сервісу (лазнях, пральнях, перукарнях тощо) виявилися на периферії уваги центральних та місцевих органів.

VI. Одним із засобів виконання відбудовних робіт стало масове залучення некваліфікованої робочої сили, зокрема з сільської місцевості, яка використовувалася на розбиранні завалів, розчищенні руїн, прибиранні території, висадженні дерев. Але для виконання технологічно складних, будівельних, транспортних, комунікаційних видів робіт некваліфіковані працівники були непридатні. На будовах повоєнної п'ятирічки, транспорті, комунальних підприємствах переважала ручна, немеханізована праця, від чого страждала якість виконаних робіт.

VІI. Максимальне ущільнення термінів, здешевлення вартості відбудовних робіт, спрощення проектних рішень та відсутність високих технологій і високоякісних матеріалів спричинили ряд негативних наслідків: розміщення промислових зон поблизу житлових масивів, застарілі каналізаційні системи ускладнювали екологічну ситуацію; недоброякісно зведене житло створювало дискомфорт і викликало потребу систематичного ремонту. Ці та інші обставини в розвитку повоєнного урбанізованого середовища збереглися на тривалий час.

VІІІ. Відбудовна концепція радянського уряду поглибила диспропорцію в розвитку окремих регіонів та міст. Поступово все більше виявлялися відмінності культурно-побутової, виробничої та соціальної інфраструктури великих і малих містах. Та навіть у промислових і культурних центрах протягом відбудовного періоду не вдалося задовольнити потреби в житловому фонді, транспорті, побутовому обслуговуванні.

Основні публікації автора

1. 26-ти томна „Історія міст і сіл Української РСР” про відбудову міського господарства України після Другої світової війни // Історичні дослідження в Україні: Зб. наук. праць. - Вип. 8. - К.: Інститут історії України НАН України, 1998. - С. 116-123.

2. Першочергові кроки у відродженні міст - героїв Києва та Севастополя (1943-1945 рр.) // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. праць. Вип. 3. - К., Інститут історії України НАН України, 1999. - С. 165-176.

3. Західноукраїнські міста у 1940-1941 рр. // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. наук. праць. - Вип. 7. - К.: Інститут історії України НАН України, 1999. - С. 436-440.

4. Визволення та відбудова міст Полтавської області 1943-1945 рр. // Маловідомі імена, події, факти: Зб. наук. праць. - Вип. 12. - К.: Інститут історії України НАН України, 2001. - С. 16-23.

5. Українські міста в роки фашистської окупації // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. наук. праць. - Вип. 13. - К.: Інститут історії України НАН України, 2001. - С. 349-390.

6. Діяльність міських управ в період фашистської окупації України // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Історія: Зб. наук. праць. Ч. 2 - Чернівці: Рута, 2003. - С.

7. Розв'язання кадрових проблем в процесі відбудови українських міст після Другої світової війни. // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. праць. - Вип. 7. Ч. 2. - К.: Інститут історії України НАН України, 2003. - С. 215-225.

Размещено на Allbest.ru