Чеська демократична опозиція: ідеологія та діяльність (серпень 1968 – грудень 1989 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 323.22 (437): 94 (437) “1968-1989”

Чеська демократична опозиція: ідеологія та діяльність (серпень 1968 - грудень 1989 рр.)

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Новак-Каляєва Лариса Миколаївна

Львів 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії слов'янських країн Львівського Національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти та науки України.

Захист відбудеться 15 травня 2004 року о 13 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського Національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

Автореферат розісланий 15 травня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Сухий

нормалізація громадянський опозиційний чсср

АНОТАЦІЯ

Новак-Каляєва Л. Чеська демократична опозиція: ідеологія та діяльність (серпень 1968 - грудень 1989 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія; Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2004.

Дисертація присвячена проблемам ідеології та характеристиці основних етапів діяльності чеської демократичної опозиції у період серпня 1968 - грудня 1989 рр., висвітленню специфіки ідейних переконань, форм та методів прояву окремих опозиційних угруповань, визначенню їх впливу на розвиток суспільно-політичних процесів, які привели до революційних демократичних змін кінця 1989 р.. Визначені причини громадської інертності населення, з'ясована неоднозначність ролі та місця правозахисного руху на чолі з незалежною громадянською ініціативою “Хартія 77” у діяльності чеської опозиції, ідеологія якої збагатила теорію та практику демократичного і міжнародного правозахисного рухів. Доведено, що чеська демократична опозиція відіграла значну роль у поваленні комуністичного режиму, очоливши громадськість під гаслами відновлення державного суверенітету країни та побудови нового демократичного суспільства.

Ключові слова: опозиція, екскомуністи, інтелектуали, режим “нормалізації”, дисиденти, правозахисний рух.

АННОТАЦИЯ

Новак-Каляєва Л. Чешская демократическая оппозиция: идеология и деятельность (август 1968 - декабрь 1989 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всемирная история; Львовский национальный университет имени Ивана Франко. Львов, 2004.

Диссертация посвящена проблемам идеологии и характеристике основных этапов деятельности чешской демократической оппозиции в период августа 1968 - декабря 1989 гг., освещению специфики убеждений, форм и методов проявления отдельных оппозиционных групп, определению их влияния на развитие общественно-политических процессов, которые привели к революционным демократическим изменениям конца 1989 г.. Определены причины гражданской инертности населения, выяснена неоднозначность роли и места правозащитного движения во главе с независимой гражданской инициативой "Хартия 77" в деятельности чешской оппозиции, идеология которой обогатила теорию и практику демократического и правозащитного движений. Доказано, что чешская демократическая оппозиция сыграла значительную роль в свержении коммунистического режима, возглавив общественность под лозунгами восстановления государственного суверенитета страны и построения нового демократического общества.

Ключевые слова: оппозиция, екскоммунисты, интеллектуалы, режим “нормализации”, диссиденты, правозащитное движение.

ANNOTATION

Novak-Каliayeva L. Czech democratic opposition: ideology and activity (August 1968 - December 1989 ). - Manuscript.

A dissertation submitted in fulfilment of the requirements for the academic degree of Candidate of Sciences (History). Specialization 07.00.02 - World's history; Lviv National University; Lviv , 2004.

The manuscript of dissertation is devoted to ideological and activity problems of Czech democratic opposition from August 1968 till December 1989. It demonstrats specific character of ideological persuasions, forms and methods displaing the separate opposition groupments, defenition of their affect on the social and political processes development, which caused the revolutionary democratic changes at the end 1989. Special analyses are given to the social-economic grounds and social programs of the "normalization" regime in their intercommunication with the population's civic position which declined considerably. Relatively high level of life and social status of citizens depended directly on the loyalty to the regime. The relations between the authorities and population of the country were based on the phenomenon of "conditional consent", the action of which was limited by the capability of the regime to guarantee stability and progress. The dissertation clears up the complicated role and place of the law-protecting movement headed by the independent civil initiative "Charter 77" in the activity of Czech opposition, the ideology of which enriched the theory and practice of the democratic and international law-protecting movements and the newest philosophy of existentialism. It has been found out that the intervention of Warsaw Treaty troops in Czechoslovakia in August 1968 conditioned the establishment in this country of the pro-Soviet Communist Party bureaucratic regime of "normalization", which obtained the features of the totalitarian one. Thus, forming of an opposition in the conditions of limited rights and freedoms of citizens depending on their loyal attitude toward authority was natural. The detailed description of the periods in the opposition activity is given in the work. Free civil initiative "Charter 77", which personified not only law-protecting movement on the Czech territories on the verge of 1970-80 and during the first half of 1980, but also democratic opposition on the whole represented the views and intentions of a group of intellectuals, the majority of which had been pursuited by the authority. The activity of the "Charter" stimulated the creation of further initiatives, but it did not then have any real influence on the whole society. New historic realities of the middle of 1980 conditioned the activization of the democratic opposition which strengthened its impact on the wide circles of people. During the second half of 1980 important changes in the structure and directions of opposition groups activity on the Czech territories took place. At the end of 1980 the opposition considerably broadened and strengthened its influence on the public and took an active part in forming the public opinion on the most important problems of society's life. The dissident movement was becoming gradually political, establishing close ties with the opposition centres of czech political emigration and finally became an acknowledge factor of international law-protecting and peaceful movements. Before and during the revolutionary events in 1988-1989 the dissidents and the wide public were united together by the aspiration to renew the state sovereignty of the country, the authority of opposition leaders and democratic grounds of their activity. Student movement played the decisive role in the development of the November events in Prague. Students represented a radical flow in the opposition movement. Manifesting their opposition to the authority, the students attempted to keep away from the traditional "adult" opposition. The leaders of traditional opposition led the public on the finishing stage only, when their political experience, international authority, democratic persuasions and anticommunist positions were especially useful. It has been proved that the Czech democratic opposition played a considerable role in the overthrow of the communist regime, leading the public under slogans of renewal of state sovereignty of the country and construction of new democratic society.

Key words: opposition, excommunists, intellectuals, "normalization" regime, dissidents, law-protecting movement.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним з найбільш вагомих підсумків історії ХХ століття став розпад світової соціалістичної системи внаслідок демократичних революцій в країнах Центральної та Східної Європи в кінці 80-х на початку 90-х рр. Революційні події кінця 1989 р. стали розв'язанням довготривалої кризи комуністичних режимів, які були встановлені в країнах регіону у перші повоєнні роки. Чехословацький режим “нормалізації” (1969 - 1989 рр.) став результатом придушення реформаторського руху в Комуністичній партії Чехословаччини та спроби демократизації суспільно-політичного життя у 1968 р., яка залишилися в історії країни як “Празька весна”. Наслідком військової інтервенції Організації Варшавського Договору стала радянська військова присутність на території Чехословаччини, яка і зумовила панування комуністичного режиму на чолі з Г.Гусаком. Протягом цього періоду в країні склалась досить неоднозначна громадсько-політична ситуація, специфічним рисам якої чеська та зарубіжна історична наука приділяла недостатньо уваги, порівняно з подіями “Празької весни” та “оксамитової революції” 1989 р., хоча упродовж доби “нормалізації” громадська думка чехословацького суспільства виробила нові суспільні ідеали, втіленням яких у реальне життя стали демократичні перетворення кінця 1980-х - початку 1990-х рр. Носієм нової, специфічно чеської ідеології та практики протистояння владі стала демократична опозиція, діяльність якої збагатила теорію та практику демократичного руху, досвід міжнародного правозахисного руху, надала імпульсу розвиткові теоретичних та практичних засад громадянського суспільства, державотворчої ініціативи, молодіжних та громадських рухів не тільки у Чехословаччині, але і за її межами. Тому ідеологія та діяльність чеської демократичної опозиції є актуальною проблемою і вимагає всебічного вивчення, а її досвід - узагальнення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою науково-дослідницьких робіт кафедри історії слов'янських країн Львівського Національного університету імені Івана Франка - “Історичні зв'язки зарубіжних слов'янських народів з Україною”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз витоків, формування, умов та етапів діяльності чеської демократичної опозиції в період від серпня 1968 - до грудня 1989 рр., висвітлення конкретного внеску окремих громадсько-політичних сил та рухів в чеських землях у боротьбу з комуністичним режимом, який діяв в країні протягом цього часу, визначення їх впливу на розвиток суспільно-політичних процесів, які привели до революційних демократичних змін кінця 1989 р..

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:

- визначити ступінь наукової розробки проблеми у чеській, українській та зарубіжній історіографії і окреслити напрямки подальшого дослідження;

- визначити ідеологічні засади режиму “нормалізації”, основні напрямки їх практичної реалізації та вплив на рівень громадянської активності населення ЧССР;

- провести історико-теоретичний аналіз передумов виникнення, ідеологічних та політичних засад діяльності чеського опозиційного руху з огляду на його своєрідність, порівняно із словацьким;

- проаналізувати загальні тенденції та особливості розвитку опозиційного руху, виділити основні його етапи та дати їм об'єктивну характеристику;

- визначити роль та місце правозахисного руху на чолі з вільною громадянською ініціативою “Хартія 77” у суспільно-політичному житті країни в означений період;

- охарактеризувати участь різних суспільно-політичних сил у листопадових подіях 1989 р. у Чехословаччині;

Об'єктом дослідження є опозиційний демократичний рух в чеських землях ЧССР у період дії режиму “нормалізації”.

Предметом дослідження є ідеологія, напрями і форми діяльності чеської демократичної опозиції в означений період.

Методи дослідження. У процесі роботи автор спиралася на принципи історизму, об'єктивності, плюралізму в оцінці подій та явищ, використовувала загальнонаукові методи наукового пізнання, зокрема системно-структурний, генетичний та інші.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від серпня 1968 р. до кінця 1989 р. Нижня межа зумовлена необхідністю висвітлення причин та передумов встановлення режиму “нормалізації”. Верхня межа збігається з подіями “оксамитової революції”, результатом якої стало повалення комуністичного режиму.

Географічні рамки роботи охоплюють територію сучасної Чеської республіки. Це зумовлено тим, що існували істотні відмінності у проявах режиму “нормалізації” на цій території порівняно із Словаччиною. Зокрема, військові контингенти радянських військ на території Чехословаччини були дислоковані переважно на території Чехії. Заходи режиму в Словаччині мали “м'який”, порівняно з чеськими землями, характер. Значною специфікою відрізнявся і опозиційний рух, який в Словаччині здебільшого ґрунтувався на релігійно-національних проблемах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі :

- здійснена спроба цілісного узагальненого дослідження проблем ідеології та діяльності опозиційних сил в період “нормалізації”;

- введено у науковий обіг нові архівні та мемуарні матеріали, які в українській історіографії досі не використовувалися;

- проаналізовано ідеологічні та соціально-економічні засади режиму “нормалізації”, які обумовили створення неоднозначної суспільно-політичної ситуації, своєрідність якої полягала у поєднанні аполітичності та демонстративної підтримки режиму більшістю населення з його внутрішньою опозиційністю, викликаною іноземною військовою присутністю;

- визначено основні періоди діяльності опозиційних сил: перший - 1969 - 1972 рр. - період встановлення режиму та діяльності політичної опозиції; другий - 1972 - 1985 рр. - період стабілізації режиму та формування дисидентського правозахисного руху; третій - 1985 - 1989 рр. - період кризи режиму, поступової політизації громадсько-політичної ситуації в країні та поєднання дисидентського і громадського рухів у боротьбі за демократичні зміни;

- доведено, що попри безумовний міжнародний авторитет, вплив вільної громадянської ініціативи “Хартія 77” на суспільно-політичну ситуацію в країні до 1988 р. був мінімальним, хоча діяльність “Хартії” сприяла пробудженню громадянської активності, а в період революційного підйому консолідувала суспільство;

- показано, що опозиційність чеського суспільства мала здебільшого патріотичний характер, а головною проблемою, необхідність вирішення якої об'єднала громадськість, було відновлення державного суверенітету країни.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали, положення та висновки можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць з історії Чехії, у порівняльних дослідженнях з історії опозиційних рухів Європи, у навчальному процесі для підготовки навчальних курсів у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Текст дисертації обговорювався на засіданні Вченої ради Військового інституту Національного університету “Львівська Політехніка”, на засіданні кафедри історії слов'янських країн Національного університету імені І. Франка. Основні її результати викладені у виступах на восьми міжнародних науково-практичних конференціях та колоквіумах, а саме: Науково-практичній конференції Відділення військової підготовки Державного університету “Львівська Політехніка”(Львів, 1997 р.); Міжнародному славістичному колоквіумі Львівського університету ім. І. Франка (Львів, 1997 р.); Міжнародній славістичній конференції пам'яті професора К. Трофимовича (Львів, 1998 р.); щорічних науково-практичних конференціях Львівського регіонального інституту державного управління УАДУ при Президентові України (Львів, 2001, 2002, 2003 рр.); Міжнародному славістичному колоквіумі Львівського національного університету ім. І. Франка (Львів, 2003 р.) та 6-ти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Повний обсяг дисертації - 207 сторінок, із них 180 сторінок основного тексту. Список використаних джерел і літератури містить 288 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі міститься обгрунтування теми дисертації, визначені мета, об'єкт і предмет дослідження.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано рівень наукової розробки теми та джерельну базу.

Історіографію визначеного періоду історії чеських земель умовно можна розділити на декілька груп, зокрема, дослідження чеських, словацьких та радянських істориків часів існування СРСР та ЧССР, роботи чеських і словацьких дослідників-емігрантів; праці сучасних чеських дослідників і сучасну українську та зарубіжну історіографію, яка в свою чергу, складається з досліджень європейських, американських та російських авторів. Для досліджень радянського періоду характерне висвітлення подій з позицій догматики “розвиненого соціалізму”, коли автори почасти заміняли аналіз імперативом партійної доцільності. Однак, фактичний матеріал, неоднозначність висновків, окремі схеми аналізу подій та суспільних явищ у цих роботах, за умови неупередженої їх оцінки, можуть бути використовувані і сьогодні.

Умови для реального неупередженого аналізу проблематики періоду “нормалізації” були створені тільки у результаті перемоги демократичних сил у листопаді 1989 р. Одним з найвідоміших сучасних дослідників, який присвятив увагу подіям у Чехословаччині періоду “нормалізації” взагалі та діяльності опозиційних сил в означений період зокрема, був В. Пречан. Аналізу діяльності чеської демократичної опозиції присвячена збірка наукових праць та документів “Метаморфози Празької весни”, видана під його редакцією, до якої увійшли статті відомих чеських дослідників - І. П'єцка, І. Ванчури, К. Єхової, Ф. Циганека, Я. Пауера. У цій збірці зроблена перша спроба аналізу та узагальнення досвіду подій весни-літа 1968 р., перебігу вторгнення у Чехословаччину військ Організації Варшавського Договору і наступного періоду громадянського протесту проти інтервенції та іноземної військової присутності. Автори запропонували власне трактування подій означеного періоду, який вони розглядали як одну з найбільш драматичних спроб самоусвідомлення чеської громадськості, без трагічного досвіду якого були б неможливі сучасні демократичні зміни в країні.

Аналітичний характер носить збірка наукових праць “Чехословаччина 1968 року”, до якої увійшли дослідження М. Барти, О. Фелцмана, Й. Белди та В. Менцла. Автори дослідили активність чехословацької громадськості в період від серпня 1968 р. до політичних судових процесів 1972 р.

Узагальнюючий характер мають роботи М. Отагала. Авор зробив спробу узагальнити особливості суспільно-політичних процесів у чеських землях у їх безпосередньому зв'язку з ідеологією та практикою режиму “нормалізації”.

Ідеології та програмним засадам перших опозиційних угруповань чеських екскомуністів присвячені роботи З.Млинаржа.Особливу увагу він присвятив дослідженню ролі та місця соціалістичних ідеалів у світоглядній позиції чехів, аналізу причин симпатій пересічних громадян до соціалізму та його перспективам як суспільно-політичної системи для своєї держави. Історії громадських рухів 1968-1977 рр. присвячені роботи Ї.Пелікана.Критиці режиму та філософському осмисленню духовних змін у чехословацькому суспільстві у зв'язку з ідеологічним тиском “нормалізації” присвячені роботи М. Шимечки.

Опозиційні формування другої половини 1980-х рр. описані у роботі Й.Грунторада. Чеський соціолог І. Можни проаналізував причини довготривалої аполітичності чеської громадськості в умовах режиму “нормалізації” та відносно легкого його повалення в ході листопадових подій 1989 р..Особливостям соціально-економічного розвитку чеського суспільства у 1960-1980-х рр. присвячені роботи відомих чеських науковців К. Каплана та Л. Калінової. Дослідники використали широку базу соціологічних досліджень та дані неупередженої статистики. Публікація Й. Поссетової присвячена чеській періодиці “самвидаву” та охоплює період 1968-1988 рр.. Чеську літературу і видавничу діяльність 1989 - 1990 рр. описала І.Свободова. Особливостям діяльності чеського андеґраунду, громадським і творчим позиціям його найвідоміших авторів, аналізу ролі та місця андеґраунду в культурі та громадсько-політичному житті країни часів “нормалізації” присвячені публікації І.Бока, Е. Бонді, К. Гвіждяли, І.М. Їроуза, М.Піларжа.

Сторінки суспільно-політичних видань, літературних та культурологічних часописів початку 1990-х рр. стали ареною громадсько-політичної дискусії про роль та місце дисидентського руху в боротьбі з режимом. Причини обструкції дисидентів намагалися з'ясувати на сторінках авторитетних періодичних видань відомі громадські діячі, науковці, діячі культури, зокрема, П. Пітгарт, Е. Мандлер, І. Шіклова, В. Бєлоградський, Й. Ліпольд та багато інших. Дискусія відіграла позитивну роль. Публікації в пресі підтвердили визнання беззаперечних заслуг дисидентів у боротьбі з режимом та здійсненні демократичних перетворень в країні, але водночас свідчили про необхідність більш об'єктивно висвітлювати події доби “нормалізації”.

До 10-ї річниці “оксамитової революції” 14 - 16 жовтня 1999 р. у Празі відбулась Міжнародна конференція, за підсумками якої були опубліковані збірки наукових праць та документів під редакцією В. Брженьової, С. Роглікової та ін. авторів.

Сучасні українські автори також приділили увагу подіям історії Чехословаччини другої половини ХХ. Зберегли наукову цінність дослідження С. Віднянського, присвячені аналізу соціально-політичних процесів у чехословацькому суспільстві, особливостям робітничого та профспілкового рухів Чехословаччини 1970-80-х рр., а також історичним зв'язкам чеського, словацького та українського народів. Проблеми, пов'язані з “Празькою весною” та періодом “нормалізації” розглядаються у роботах В. Барана, В. Сергійчука, дисертаційних дослідженнях та публікаціях Ю. Терешка, В. Дмитрука, С. Мотрук, Ю.Юрійчука, А. Гини, А.Слесаренка та інших. Р. Постоловський приділив увагу особливостям “паралельної культури” у чехословацькому суспільстві у період 1968 - 1989 рр. Важливим внеском у вивчення цього періоду історії Чехословаччини є його історіографічний нарис “Еволюція чехословацької демократії та її традицій крізь призму чеської, словацької та зарубіжної історіографії”. Подіям у Словаччині другої половини ХХ ст. приділив увагу М. Кріль. Він зокрема, відзначив специфіку розвитку суспільно-політичної ситуації та своєрідність опозиційних рухів періоду “нормалізації” у Словаччині. Розвиткові демократичних процесів у чехословацькому суспільстві напередодні та під час “оксамитової революції” присвячені роботи С. Грабовського, В. Приходька.

Європейські та американські автори протягом 1960-80-х рр. найбільшу увагу приділяли подіям “Празької весни” 1968 р. Діяльність опозиційних сил довший час залишалась поза їхньою увагою. Проблемам правозахисного руху присвятив увагу Г. Скіллінґ. який видав збірку документів та наукових праць, присвячену початковому періоду діяльності “Хартії 77”. У межах східноєвропейських досліджень чехословацької тематики торкнулися дослідники Д. Селборн, І. Банак, Дж.Ф. Барлі, А. Матейко, Т.Г. Еш, В. Вітон і З. Каван. Автори користувалися обмеженою джерельною базою, досить часто не володіли правдивою інформацією і змушені були звертатися до припущень. Привертають увагу комплексні дослідження І. Валенти, Дж. Гранвілла, П. Вайля, у яких також приділено увагу чеській проблематиці.

Компаративні дослідження стали пріоритетним напрямком і для російських істориків. Аналізу суспільно-політичних процесів у країнах Східної Європи, у тому числі і у Чехословаччині другої половини ХХ століття присвячені роботи російської дослідниці Н. Коровіциної. Аналізу співвідношення зовнішніх і внутрішніх факторів у революційних подіях 1989 р. у Чехословаччині, перебуванню радянських військ у країнах Східної Європи як чиннику громадсько-політичної ситуації напередодні та в ході революційних подій 1989 - 1990 рр. взагалі, і чехословацьких подій зокрема, присвячені публікації Ю. Новопашина.

Основу джерельної бази дослідження складають опубліковані та неопубліковані документи і матеріали, що зберігаються у державних та приватних архівах. Зокрема, В. Пречан опублікував збірку документів та статей, присвячених діяльності “Хартії 77”. Р. Глушічкова та Б. Цісаржовска опублікували документи опозиційних угруповань “Демократична ініціатива” та “Рух за громадянську свободу”. Документи про діяльність студентських опозиційних груп видані у збірці документів та статей “Студенти писали революцію”. Збірка документів і матеріалів “Десять празьких днів” присвячена подіям листопада 1989 р. у Празі. Важливою складовою джерельної бази при вивченні особливостей громадської думки у той період стали опубліковані результати соціологічних досліджень О. Туми та М. Ванєка.

У дисертаційному дослідженні використані фонди Архіву Інституту сучасної історії у м. Брно, фонд обласного комітету КПЧ Остравського обласного державного архіву, окремі збірки Державного архіву міста Острава, Архіву Міністерства внутрішніх справ Чеської Республіки у м. Каніці, Архіву філологічного факультету Карлового університету. З особистого архіву автора використані матеріали приватного листування та щоденники кількох празьких та остравських сімей. Аналіз цих документів дозволив зробити висновок про конформістські позиції переважної більшості населення по відношенню до режиму “нормалізації”. Опозиційність широкого загалу носила латентний характер і була спрямована здебільшого проти іноземної військової присутності. У провінції листопадові 1989 р. події у Празі викликали революційний підйом, але місцеві акції носили переважно емоційний характер, а їх учасниками були переважно студенти та школярі.

Важливим історичним джерелом є публіцистична та літературна спадщина В. Гавела. Він присвятив велику увагу проблемам державотворення, зауважив гуманістичну спрямованість державно-владних відносин, підкреслив пріоритети моралі і правди у політичній діяльності. Він наголошував на самоцінності кожної людини для держави, на перевагах моральності над прагматичною доцільністю. Його “неполітична політика” стала основою громадянської позиції багатьох дисидентів, учасників правозахисного руху.

Окрему групу серед джерел складають мемуари партійних функціонерів режиму “нормалізації”, зокрема керівника органів безпеки Чехословаччини генерала А. Лоренца та голови федерального уряду Чехословаччини Л. Адамца.

До двадцятиріччя проголошення “Хартії 77” була видана збірка спогадів “хартистів” та активістів правозахисного руху, під редакцією Б. Цісаржовської, М. Драпала, В. Пречана та Ї. Ванчури.

Секретар В. Гавела В. Ганзел опублікував звіти про перебіг зустрічей представників Громадянського Форуму і Громадськості проти насильства з представниками федерального уряду Чехословаччини у листопаді - грудні 1989 р. на основі магнітофонних записів. Реальну динаміку майже блискавичного, порівняно з іншими країнами радянського блоку, краху режиму “нормалізації” і мирного переходу влади до представників опозиції в ході “оксамитової революції” відбивають видані у 1999 р. “Ситуативні звіти центрального апарату КПЧ (20 листопада - 1 грудня 1989 р.).

Аналіз історіографії та джерельної бази свідчить, що чеські, українські та зарубіжні дослідники зробили великий внесок у розробку даної теми. Однак, систематизованого аналізу ідеології та діяльності чеської опозиції періоду “нормалізації” ще не проведено. В українській історіографії висвітлені тільки окремі аспекти діяльності чеської опозиції цього періоду, а роботи, що торкаються всього комплексу проблем, носять оглядовий характер. Отже, ця проблематика потребує подальшого вивчення та об'єктивного аналізу.

Другий розділ “Громадсько-політичні рухи в чеських землях у період становлення режиму “нормалізації” присвячений аналізу неоднозначної громадсько-політичної ситуації, яка склалась в країні внаслідок іноземного військового втручання, визначенню позицій окремих суспільних сил щодо перспектив подальшого розвитку країни, а також етапів формування політичної опозиції режимові.

У першому підрозділі “Антиінтервенційні виступи чеської громадськості та студентський рух серпня 1968 - серпня 1969 рр.” відзначається, що інтервенція військ Організації Варшавського Договору в Чехословаччину в серпні 1968 р. кардинально змінила політичну ситуацію в країні, зумовила придушення реформаторської течії у КПЧ, припинила демократизацію економіки та суспільного життя. Період між серпнем 1968 р. та квітнем 1969 р. був своєрідним заключним етапом “Празької весни” і одночасно початком встановлення режиму “нормалізації”.

Інерція революційного підйому попереднього періоду, авторитет і всенародна підтримка лідерів реформаторського крила КПЧ на чолі з А.Дубчеком, які ще залишалися при владі, зумовили активізацію громадського руху, який став найвизначнішим фактором громадсько-політичного життя Чехословаччини, мав яскраво виражений антиінтервенційний характер і з певними змінами проіснував до весни 1969р.

Найбільш активно на захист досягнень “Празької весни” та проти іноземної військової присутності виступили студенти. “Союз студентів вищої школи Чехії і Моравії” згуртував навколо себе більшість студентів і учнів старших класів в Празі, Брно, Ліберці, Усті-над-Лабою, Пльзні, Чеських Будейовіцах, Остраві, Оломоуці та інших містах, де протягом жовтня - листопада 1968 р. відбулися демонстрації та антиокупаційні страйки, які набули виразного антирадянського характеру. На філософському факультеті Карлового Університету в Празі була організована радикальна студентська група “Космополітас”, активно діяв студентський “Рух революційної молоді”, який з весни 1969 р перейшов на нелегальне становище. Детально розглядаються програмні документи, методи діяльності та основні заходи цих студентських формувань. Відзначено, що ліворадикальні студентські організації піддавали гострій критиці капітулянські позиції партійного керівництва та “радянську модель” соціалізму, нав'язування якої чеському суспільству стало очевидним.

Масові виступи студентів і антирадянські настрої населення прискорили кадрові зміні у центральному апараті КПЧ і встановлення в країні прорадянського партійно-бюрократичного режиму “нормалізації”, який швидко набрав рис тоталітарного. Заходи нової влади з обмеження громадянських прав і свобод, посилення цензури та тиску на засоби масової інформації, розширення каральних заходів міліції та органів державної безпеки викликали поширення серед громадян настроїв безпорадності і депресії. Тому впродовж другої половини 1969 р. відбулась лише одна масова акція протесту 18-21 серпня 1969 р. в Празі, Брно та Ліберці. Збройні заходи влади проти цієї демонстрації практично завершили етап легальної активності громадської спільноти.

У другому підрозділі “Формування та діяльність політичної опозиції 1969-1972 рр.” висвітлюється період, який почався з приходом до влади Г.Гусака у квітні 1969 р. і закінчився судовими процесами 1972 р. над діячами політичної опозиції. Ідеологи “нормалізації” визначали його як “період захоплення та утримання влади”. Найбільш масштабною репресивною акцією того часу стала чистка у лавах КПЧ.

Визначені причини та основні етапи формування політичної опозиції. Внаслідок репресій влади опір перемістився від практичної більшості чехословацького суспільства, що було характерно для часів “Празької весни”, до опозиції, яка поступово перейшла на нелегальне становище і була розпорошена на низку невеликих груп. Це зокрема, “Соціалістичний рух чехословацьких громадян”, “Чехословацький рух за демократичний соціалізм, групи “Комуністи в опозиції”, “Союз комуністів Чехословаччини”. Проаналізовані програмні документи, характерні особливості ідеології, методи діяльності та основні заходи цих опозиційних груп, їх соціальний склад. Відзначено специфіку ідеології опозиційних осередків Праги та Брно. Ключову роль в них відігравали екскомуністи, репресіями режиму позбавлені соціального статусу та можливості діяти легально. Метою своєї діяльності вони вважали боротьбу за відновлення курсу “Празької весни,” за реформування та удосконалення соціалізму, проти діючого керівництва КПЧ.

Опозиція цього періоду мала виражений політичний характер. Політичні процеси 1972 р. над її керівниками припинили і унеможливили будь-яку легальну політичну діяльність представників колишнього реформаторського крила КПЧ зокрема, і опозиції взагалі. Опозиційний рух 1969 - 1972 рр. практично не впливав на політичну ситуацію в країні, але свідчив про існування опору режимові.

У третьому розділі “Опозиційний рух і чеське суспільство (1977 - 1985 рр.)” висвітлюються основні заходи влади у соціально-економічній сфері, визначаються особливості ідеологічної стратегії режиму і причини її успішної реалізації. Особлива увага приділяється правозахисному рухові зокрема, “Хартії 77”.

У першому підрозділі “Соціально-економічні основи режиму “нормалізації” та феномен “умовної угоди” розглядаються причини громадської пасивності і порівняно слабка підтримка опозиції серед переважної більшості населення країни. Успіхи економічного розвитку Чехословаччини хоча і мали кон'юнктурний характер, в середині 1970-х рр. досягли найвищого рівня. Активна реалізація урядом соціальних програм, а також постійний ідеологічний тиск, здійснюваний КПЧ у духовному житті, різко знизили громадську активність населення, відносно високий рівень життя та соціальний статус якого прямо залежали від лояльного ставлення до режиму.

Проаналізовано заходи керівництва країни в галузі економіки, наслідком яких було значне послаблення напруження в суспільстві. Серед населення відбувся певний перелом у сприйнятті суспільних проблем. Кардинально змінилась особиста шкала цінностей на користь матеріальної сфери. Більшість громадян перестала цікавитись проблемами захисту прав людини, ідеалів демократії та громадських проблем. Складалося враження, що керівництво країни уклало з населенням своєї країни неписану “умовну угоду”. Партійно-державний апарат, зі свого боку, забезпечував відносно високий життєвий стандарт, гарантував подальший розвиток соціальної сфери, тобто позбавив населення суттєвих побутових проблем. Натомість, від людей вимагалася повна аполітичність, відмова від участі в громадському і політичному житті з тим, щоб політична діяльність стала виключною прерогативою партійно-державної номенклатури. Амбіції населення повинні були зосередитися на проблемах побуту, роботи, організації відпочинку. Йшлося про перетворення громадян у споживачів, і на певному етапі, коли економічний розвиток країни в середині 1970-х рр. досяг максимуму, керівництво країни домоглося очікуваного результату. Влада не вимагала від громадян дійсної віри і вірності її ідеалам, а лише публічного виконання ритуалів, показної єдності з режимом. Термін дії “умовної угоди” обмежувався спроможністю соціалістичної економіки підтримувати достатньо високий рівень життя населення. “Умовна угода” певною мірою пояснювала аполітичність громадськості, характерну для 1970-80-х рр. і порівняно слабку підтримку нею опозиції.

У другому підрозділі “Ідейні засади, тактика та діяльність вільної громадянської ініціативи “Хартія 77” розглядаються умови формування, особливості ідеології та діяльності правозахисного руху в чеських землях і визначаються причини його ізольованості та малочисельності. Після придушення політичної опозиції у 1972 р. екскомуністи перестали відігравати керівну роль в опозиції, а вакуум, який утворився внаслідок їх відходу з політичної сцени, почали заповнювати представники інших верств населення, у першу чергу представники наукової та творчої інтелігенції, інтелектуали-дисиденти. Зміна носіїв опору обумовила також і зміну програмних засад опозиції. На чільне місце вийшли проблеми захисту громадянських прав та прав людини. Опозиційність суспільства середини 1970-х рр. втратила політичний характер і проявлялась майже виключно у діяльності “самвидаву” і, до деякої міри, андеґраунду.

Найбільш послідовними у проявах інакодумства були представники інтелігенції, особливо, творчої та наукової, найбільш авторитетні з яких виступили засновниками та першими керівниками вільної громадянської ініціативи “Хартія 77”. “Хартисти” наголошували, що вони не прагнуть негайних політичних або соціальних реформ. Метою діяльності в умовах панування комуністичного режиму вони вважали налагодження конструктивного діалогу з владою з приводу конкретних порушень громадянських прав в країні. Інтереси “Хартії 77” перед громадськістю представляли речники, серед яких були найбільш відомі, авторитетні і шановані громадські діячі, що сприяло авторитетові “Хартії 77” на батьківщині і за кордоном.

Аналіз програмних документів “Хартії 77” свідчить, що проблеми внутрішньої свободи, розуміння істинності та ідентичності людини і народу займали в них чільне місце. “Хартія” відмовлялась від політики як від сфери діяльності, від прагнення до влади і використання її технологій. Самі “хартисти” визначали себе дисидентами, а метод діяльності, який був притаманний тільки “Хартії”, - як “неполітичну політику”, підвалини якої були сформульовані у документах “Хартії 77”, у творчому доробку її діячів.

Філософія “Хартії 77” закликала людей до “життя в правді”, пропонувала прагнути і добиватися відповідності внутрішніх переконань із зовнішніми проявами, що тоді означало виразний конфлікт з владою. До такої перспективи широкі кола співгромадян кінця 1970-х рр. були явно не готові. Теоретичні підвалини “Хартії” сприймались пересічними громадянами здебільшого як ідеалістичні, чим у великій мірі пояснюється її малочисельність та ізольованість. Аналіз документів провінційних архівів, щоденників та приватного листування дозволив зробити висновок про столичний характер осередків “Хартії” та недовірливе ставлення до дисидентів переважної більшості пересічних громадян.

Отже, успіхи економічного розвитку Чехословаччини на той період досягли найвищого рівня, активна реалізація урядом соціальних програм, а також постійний ідеологічний тиск, здійснюваний КПЧ у духовному житті, обумовили мінімальний вплив “Хартії 77” на розвиток політичної ситуації в країні.

У третьому підрозділі “Роль та місце “Хартії 77” у міжнародному правозахисному русі” підкреслюється, що від самого заснування діяльність “Хартії 77” мала певний міжнародний контекст. Існування цієї незалежної ініціативи виходило з міжнародних актів про права людини. “Хартія 77” стала органічною складовою міжнародного правозахисного руху. У деяких країнах, зокрема, у Швеції, Австрії, Франції, США, Канаді громадськість була поінформована про ідейні засади та акції “Хартії” і підтримувала “хартистів”. Через Швецію здійснював фінансування “Хартії 77” Фонд Дж. Сороса. Західні радіостанції, що працювали на Східну Європу зокрема, “Голос Америки,” “Вільна Європа”, ”Бі-бі-сі“ популяризували “Хартію” в Європі та серед чехословацького населення, особливо серед тих верств, до яких документи “Хартії” в письмовій формі практично не доходили.

У підрозділі розглядаються причини високого міжнародного авторитету “Хартії”. Ідеологія та діяльність “Хартії 77” досить часто ставали предметом дискусій у міжнародних правозахисних організаціях та на міжнародних форумах, присвячених правозахисним проблемам. Діячі “Хартії 77” брали участь у розробці засад об'єднаної демократичної Європи. Одним із здобутків “Хартії 77” можна вважати усвідомлення широкими колами громадськості на Заході думки, що “інша” (східна) Європа є важливою, властиво, органічною частиною спільного континенту, розподіл якого є неприродним і розділені частини якого мають багато спільних прагнень.

У кінці 1980-х рр. “Хартія 77” перетворилася на визнаний фактор світового правозахисного руху та руху на захист миру. Зовнішні авторитет і вплив “Хартії” були довший час більш значними, ніж внутрішні. Після виникнення “Хартії 77” опозиційний рух у чеських землях зосередився навколо неї. Діяльність “Хартії” стала поштовхом для створення наступних ініціатив, але розповсюдити свій вплив на широкі кола громадськості на межі 1970 - 80-х рр. “Хартія” так і не змогла.

У четвертому розділі “Зміни суспільно-політичної ситуації та активізація опозиційного руху у другій половині 1980-х років” розглядаються основні чинники громадсько-політичної ситуації, в результаті взаємовпливу та взаємодії яких відбулися кардинальні політичні зміни кінця 1989 р.

У першому підрозділі “Зміни суспільної свідомості в умовах нових історичних реалій другої половини 1980-х рр.” відзначається, що прихід до влади у СРСР М.Горбачова у 1985 р., початок “перебудови” у Радянському Союзі та перемога “нового політичного мислення” на міжнародній арені суттєво вплинули на ситуацію у Чехословаччині. З відмовою СРСР від політики диктату і опіки щодо країн-сателітів у Східній та Центральній Європі партійно-бюрократична верхівка Чехословаччини втратила підтримку ззовні. Стагнація виробництва і падіння життєвого рівня населення вимагали від партійного і державного керівництва країни негайних заходів щодо реформування економічної та політичної системи, але керівництво КПЧ виявилося нездатним на конструктивні заходи. Наслідком неспроможності та бездіяльності партійно-бюрократичної верхівки стала дискредитація КПЧ серед рядових членів партії і втрата довіри серед більшості громадян.

Настрої чеської громадськості були досить неоднозначними і, подекуди, суперечливими. Загальна аполітичність пересічних громадян і активізація опозиційних структур, відмова молоді від громадської діяльності і студентська революційність, соціалістичні симпатії і прагнення реалізувати принципи західної демократії - це характерні риси тогочасного стану громадськості, яка поступово звільнялась від “летаргії” духовного життя, притаманної періоду “нормалізації”. Наприкінці 1980-х рр. незадоволення чеської спільноти існуючим режимом вперше проявилося публічно. Масова маніфестація 21 серпня 1988 р. дала початок широкому громадському рухові, який деякий час діяв паралельно дисидентському і свідчив про певний перехід громадськості від пасивності до активних акцій.

Поширеною формою громадського прояву опозиційності в цей час стало подання петицій на адресу державних та партійних органів. Це були звернення, заяви, підписані окремими особами або групами з приводу неправомірних дій партійного, державного апарату та органів правопорядку. Безпосереднім приводом до такого роду активності послужили репресії влади проти дисидентів, отже головною їх вимогою було звільнення політичних в'язнів. Від початку 1989 р. акції збору підписів під зверненнями до органів влади і КПЧ набули систематичного характеру. У цих акціях взяли участь десятки тисяч громадян. Такий спосіб вияву громадянської позиції був найбільш характерним для чехів, тому що не вимагав безпосереднього спілкування з представниками влади.

У другому підрозділі “Діяльність опозиції в умовах суспільної кризи 1988-1989 рр.” розглядається протистояння громадськості і влади, яке набуло гострого характеру після розгону демонстрації на “Палахові дні” у річницю самоспалення Я. Палаха 15 січня 1989 р., коли влада застосувала проти демонстрантів загони поліції та сили держбезпеки. Ці події знаменували початок суспільної кризи, розв'язанням якої стала “оксамитова революція” 1989 р.

Послаблення режиму сприяло поширенню впливу опозиційних структур, політизації населення. Суттєву роль у розвитку суспільно-політичної ситуації відіграла зміна тактики опозиційних сил. Вони перейшли до організації масових заходів політичного спрямування. Опозиційні структури у цей період вийшли з ізоляції і очолили громадськість у виступах проти режиму. Найбільш авторитетною серед опозиційних угруповань залишалась вільна громадянська ініціатива “Хартія 77”, навколо якої було створено цілу низку опозиційних структур, що поширили свій вплив на значну частину населення. “Рух за громадянську свободу”, “Демократична ініціатива”, “Комітет захисту несправедливо переслідуваних”, “Клуб “Відродження” та інші громадські структури стали помітним явищем суспільно-політичного життя цього періоду. Молодіжні організації “Чеські діти”, “Клуб Джона Ленона”, “Незалежна ініціатива на захист миру” діяли автономно і були найбільш радикальною частиною опозиційних сил. Найважливішими своїми завданнями вони вважали відновлення державного суверенітету країни, реалізацію національних інтересів чехів та словаків, побудову громадянського суспільства на основі демократії та забезпечення невід'ємних прав людини.

У третьому підрозділі “Позиції КПЧ, як істотного чинника суспільно-політичної ситуації напередодні “оксамитової революції” розглядаються зміни, які відбувалися в КПЧ у нових історичних умовах. Аналіз заходів ЦК КПЧ та низових осередків з метою модернізувати партію за умови збереження системи свідчить, що КПЧ залишалась незмінною компартією ленінського типу, керівництво якої до останнього моменту було впевнене у своїй здатності контролювати ситуацію і впливати на перебіг подій. Органи внутрішніх справ і державної безпеки активно вивчали опозиційні структури і завдяки своїм агентам контролювали діяльність більшості незалежних громадських ініціатив.

Для рядового складу партії на той період була характерна байдужість, незацікавленість партійними справами, прагнення бути в стороні від проблем. Ця позиція партійної більшості у кризовій ситуації значно послабила керівництво КПЧ. У 1988 - 1989 рр. від компартії поступово відходили все ширші верстви населення. Керівництво КПЧ втрачало рівновагу і здатність конкурувати із впливом опозиції, що зростав. Влада, представлена керівництвом КПЧ, ставала безсилою, тому що була не в стані спиратися ані на зовнішніх “радянських друзів,” ані на громадян власної країни.

У четвертому підрозділі “Діяльність опозиційних сил напередодні та під час “оксамитової революції” 1989 р. Крах режиму “нормалізації” розглядаються події другої половини 1989 р., коли опозиція почала перебирати на себе політичну ініціативу. Події 17 - 26 листопада 1989 р. об'єднали громадський, молодіжний та дисидентський рухи і перетворили незалежні ініціативи, опозицію загалом у визначну політичну силу, представником якої став “Громадянський Форум”. Його керівники мали такий плив і авторитет серед громадськості, що під тиском мас змогли взяти на себе відповідальність за долю батьківщини, усунути від влади представників режиму “нормалізації” і очолили країну у здійсненні демократичних перетворень. Визначна роль у революційних подіях листопада 1989 р. належала студентам, які виявилися найбільш радикальними і послідовними у реалізації своєї мети - встановленні демократичної влади в країні.

Таким чином чеська демократична опозиція відіграла значну роль у розв'язанні суспільно-політичної кризи 1988-89 рр., хоча усунення режиму “нормалізації” та перемога демократичних сил 1989-90-го рр. великою мірою були результатом патріотичного революційного підйому мас на фоні кризи влади та сприятливої міжнародної обстановки - загального краху комуністичних режимів у країнах Центральної та Східної Європи.

У висновках підведені підсумки дослідження, серед яких на захист виносяться такі положення:

1. Інтервенція військ ОВД у Чехословаччину в серпні 1968 р. зумовила встановлення в країні прорадянського партійно-бюрократичного режиму “нормалізації”, який набрав рис тоталітарного. Формування демократичної опозиції в умовах обмеження прав і свобод громадян в залежності від їх лояльного ставлення до влади було закономірним. У діяльності опозиції можна виділити окремі періоди: перший - 1969 - 1972 рр.; другий - 1972 - 1985 рр.; третій - 1985 - 1989 рр., детальна характеристика яких подана в роботі.

2. Результатом еволюції ідеології чеської демократичної опозиції від соціалістичних ідеалів до підвалин громадянського суспільства стало формування своєрідної соціальної концепції, в основу якої були покладені ідеї “неполітичної політики”, моральної переваги, взаємодії та взаємовідповідальності влади та кожної людини за долю своєї країни. У вирішальний період революційних змін гуманістичні ідеали опозиції сприяли підвищенню її авторитету серед широкого загалу і відіграли значну роль у консолідації суспільства.

3 Вільна громадянська ініціатива “Хартія 77”, яка на межі 1970-1980-х і упродовж першої половини 1980-х рр. уособлювала не тільки правозахисний рух у чеських землях, а і демократичну опозицію в цілому, була елітарним утворенням, відображала погляди невеликої групи інтелектуалів, більшість з яких зазнали переслідувань влади. Філософія “Хартії” навіть у спрощеному вигляді була зрозумілою лише обмеженому колу освічених людей. У цьому полягала одна з причин того, що “Хартія 77” не започаткувала у той період масового громадського руху. Діяльність “Хартії” стала поштовхом для створення наступних ініціатив, але реального впливу на суспільство вона до 1989 р. не мала.

4. Нові історичні реалії середини 1980-х рр. обумовили активізацію діяльності демократичної опозиції, яка посилила свій вплив на широкі кола громадськості, але для більшості населення участь у цих заходах була не стільки виявом підтримки опозиції, скільки можливістю в такий спосіб виявити свій патріотизм.

5. Дві течії суспільного руху - громадський і дисидентський, - до 1988 р. діяли паралельно. Активізацію громадськості і виявлення симпатій до опозиційних заходів, на наш погляд слід віднести на рахунок загальної революціонізації суспільно-політичного життя в країні на тлі змін у міжнародній ситуації та неспроможності партійно-державної верхівки.

6. Дисидентів і широку громадськість напередодні та в ході революційних подій 1988-1989 рр. поєднали прагнення відновлення державного суверенітету країни, авторитет лідерів опозиції та демократичні засади її діяльності. У розгортанні листопадових подій в Празі та інших містах країни вирішальну роль відіграв молодіжний, переважно студентський, рух. Лідери традиційної опозиції очолили громадськість лише на завершальному етапі, коли особливо придався їх політичний досвід, міжнародний авторитет, демократичні переконання та антикомуністичні позиції.