Внесок А.О. Скальковського (1808-1898) у дослідження історії Південної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова

УДК 94 (477.7) “18” Скальковський

Внесок А.О. Скальковського (1808 - 1898) у дослідження історії Південної України

07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Новікова Людмила Володимирівна

Одеса 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на історичному факультеті Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “24” лютого 2004 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д41.051.08 Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Щепкіна, 12.

З дисертацією можна буде ознайомитися у бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24)

Автореферат розісланий “24” січня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук А.К. Лозовський

Анотації

Новікова Л.В. Внесок А.О. Скальковського (1808 - 1898) у дослідження історії Південної України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова. - Одеса, 2003.

Дисертаційна робота присвячена одному з основних напрямків дослідницької діяльності одеського вченого А.О. Скальковського (1808 - 1898), що був пов'язаний з висвітленням особливостей історії Південної України. Велика увага приділяється історіографії проблеми. Структура дисертації розроблена з метою виявити проблематику і концептуальні аспекти досліджень А.О. Скальковського, а також обґрунтувати їх науковий характер (в першій половині ХІХ ст.). Ці завдання були вирішені з залученням широкого кола архівних та друкованих джерел. В результаті було з'ясовано, що історик зробив помітний внесок у комплексне і спеціальне (по відношенню до історії заселення, історії м. Одеси тощо) дослідження проблем в основному нової історії регіону. Водночас він підніс на новий рівень вивчення релевантні історії Південної України проблеми загальноукраїнської історії, такі, як історія запорозького козацтва, гайдамаччини та ін.

Ключові слова: А.О. Скальковський; Південна Україна; історія запорозького козацтва; історія гайдамаччини; нова історія Південної України; історія заселення Південної України; історія м. Одеси.

скальковський історичний науковий

Новикова Л.В. Вклад А.А. Скальковского (1808 - 1898) в изучение истории Южной Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Одесский национальный университет им. И. И. Мечникова. - Одесса, 2003.

Диссертация посвящена одному из основных направлений исследовательской деятельности одесского ученого А. А. Скальковского (1808 - 1898), а именно изучению ним особенностей исторического процесса в Южной Украине. Большое внимание уделено историографии вопроса, что позволило выявить не только отдельные аспекты истории изучения проблемы, но и уровень интеграции результатов исследований историка в историографический процесс на определенном этапе истории исторической науки. Кроме того, был проведен анализ историографической рефлексии А. А. Скальковского, которая, как представляется, оказала влияние на общие оценки его деятельности как историка.

Для определения содержания и значения вклада исследователя в изучение истории Южной Украины в работе была использована источниковая база комплексного характера. Она состоит из печатных и рукописных материалов, хранящихся в одесских и санкт-петербургских архивах. Отдельною по своему значению группою источников являются труды А. А. Скальковского.

Структура диссертации отвечает основным поставленным задачам, которые предусматривают анализ проблемного и концептуального аспектов исторических исследований А. А. Скальковского, а также выяснение соответствия его исследовательских подходов уровню исторической науки в первой половине ХІХ в. (до конца 30 - начала 40-х годов). Именно на это время приходится его становление и как историка-исследователя, и, в проблемном отношении, как историка (а по служебному статусу фактически историографа) регионального.

В этой связи формирование методологии, методики и основной проблематики работ А. А. Скальковского рассматривается на фоне особенностей развития исторической науки в указанный период. Большое внимание уделяется проблеме доступности источников, изменениям в методологии исторического исследования, в подходах к определению предмета при изучении истории Российской империи, вопросу о социальной роли истории, факторам активизации исследований. С учетом того, что А. А. Скальковский по месту и характеру своей историографической деятельности является одесским и региональным историком, раскрываются предпосылки и основные черты процесса становления Одессы как регионального центра исторической науки. Значительное место уделено роли, которую сыграли в формировании историка полученное воспитание, университетское образование, современная пресса, круг общения, отношение к историческим занятиям в Одессе, в том числе со стороны местного управления. Анализ методологии и методики исторических исследований А. А. Скальковского позволил сделать вывод, что они вполне отвечали уровню современной ему исторической науки. Эклектические по своему характеру, они отображают влияние в основном методологий государствоведения (которое стало основой для рецепции позитивизма) и романтизма, а также методологических категорий разного происхождения. Среди последних - особенности официальной идеологии, необходимость апологии отдельных исторических и общественных феноменов и др.

Основное внимание в работе уделено собственно главным направлениям исследований А. А. Скальковским истории Южной Украины. Он рассматривал ее, прежде всего, как часть истории Российской империи. Такой подход стал основой для преимущественного интереса историка к новому периоду в развитии региона. Поэтому в диссертации освещаются вопросы, главным образом связанные с интерпретацией А. А. Скальковским проблем местной истории в указанных хронологических рамках. В то же время необходимо отметить, что при изучении отдельных феноменов, особенно относящихся к социально-экономической истории, исследователь обращался к древнему и средневековому периодам - для установления их традиционного для региона характера.

В диссертации раскрываются особенности предметной структуры исторических исследований А. А. Скальковского, посвященных Южной Украине в целом и г. Одессе, в частности. В центре внимания историка оказался основной комплекс проблем политической (в основном связанной с управлением), а также так называемой внутренней истории. К проблемам последней относится история торговли и “коммерческого сословия”, история общества, развитие просвещения и науки и др. Вместе с тем рассматриваются основные концепции историка, в том числе его философия истории. Одной из основных концепций являются взгляды А. А. Скальковского на историю претензий на владение территорией Южной Украины, которые соответствовали официальной позиции в отношении к недавно присоединенным регионам. Историк пришел к выводу, что, несмотря на определенные основания, имеющиеся в позиции Запорожской Сечи, в XVIII ст. (и в начале XIX ст.) преимущественное право, как основанное на международных трактатах, принадлежало Российской империи. Кроме того, историк создал концепцию особой роли России в заселении, хозяйственном освоении и так называемой “цивилизации” региона. В то же время необходимо отметить, что он признавал вклад в освоение региона местных жителей, в том числе запорожцев, ногайских татар и др., до начала освоения территории Российской империей.

А.А. Скальковский одним из первых региональных историков включил историю запорожского казачества в круг проблем истории Южной Украины. В работе раскрыты особенности эволюции взглядов исследователя на природу этого исторического феномена. Большое внимание, в связи с историографическим и общественным значением, уделено разработанной историком концепции, согласно которой он рассматривал запорожское казачество как славянский рыцарский орден. Кроме того, рассмотрена трактовка А.А. Скальковским истории гайдамаччины, как релевантной истории и историографии казачества. В диссертации дана характеристика и комплексной реконструкции исследователем истории различных военно-казацких формирований, которые он рассматривал в основном как новые формы существования бывшего (после 1775 г.) запорожского казачества.

Ключевые слова: А.А. Скальковский; региональный историк (историограф); историческая наука в первой половине ХІХ в.; новая история Южной Украины; внутренняя история Южной Украины; история управления в Южной Украине; история освоения Южной Украины; история г. Одессы; история запорожского казачества; история гайдамаччины.

Novikova L.V. A.A. Skalkovsky's (1808 - 1898) contribution to research into South Ukraine's history.

Thesis for a candidate of historical science by specialty 07.00.01 - History of Ukraine. - Odessa I. I. Mechnikov National University. - Odessa, 2003.

The thesis is dedicated to one of the main streams of Odessa scientist A. A. Skalkovsky's (1808 - 1898) activities, connected with studying on peculiarities of mostly modern South Ukraine history. Big attention is paid to historiography of problem including the historian's historiography reflection. The structure of thesis was worked out to reveal both research problems and conceptions in A. A. Skalkovsky's works and to ground the scientific level of his studies. These tasks were solved with the great number of archive and published sources. In consequence it was ascertained that historian has made a valuable contribution to studying on region history as a whole and to relevant special historical research (Odessa history, population history etc.) Simultaneously his works showed the new level of research into problems considering usually as all-Ukraine history ones but included by A. A. Skalkovsky into the sphere of region history: Zaporozhian Cossack history, connected with Haidamachchyna history.

Keywords: A. A. Skalkovsky; South Ukraine's modern history; region history; special historical research into South Ukraine history; Odessa history; South Ukraine's population history; Zaporozhian Cossack history; Haidamachchyna history.

1. Загальна характеристика роботи

Темою дисертаційної роботи є “Внесок А.О. Скальковського (1808 - 1898) у дослідження історії Південної України”.

Актуальність теми. Для сучасного етапу розвитку історичної науки в Україні характерним є зростання ролі досліджень в галузі історичного краєзнавства та регіональної історії. Це пов'язано з процесом формування національної самосвідомості, що має місцеві особливості, а також з усвідомленням значення окремих регіонів у розвитку країни. Проявом цієї загальної тенденції є активізація досліджень, присвячених історії Південної України, що є продовженням на новому рівні історіографічної традиції, заснованої ще в першій половині ХІХ ст. Одеський вчений А.О. Скальковський (1808 - 1898) був одним з регіональних істориків, хто стояв у витоків дослідження місцевої історії XVIII - початку ХІХ ст. В 30-ті роки ХІХ ст., коли він остаточно визначився як історик Південної Росії (Новоросії), в російській історичній науці вперше було поставлено питання про необхідність вивчення історії окремих регіонів. Це було викликано кількома чинниками ідеологічного та практичного характеру, а у випадку з Новоросійським краєм - і його унікальним, у порівнянні з іншими областями імперії, швидким суспільним розвитком. Історія була покликана стати одним із засобів формування патріотизму, а також мала виявити основні фактори успішного розвитку регіону - заради майбутнього. В результаті історичні дослідження краю отримали підтримку з боку місцевого начальства, а А.О. Скальковський, випускник морально-політичного відділення Віленського та Московського університетів, фактично став регіональним історіографом і створив цілу низку ґрунтовних історичних праць. Його розвідки дали початок всім головним напрямкам історичного дослідження Південної України, в основному в новий період, які зберегли своє значення і в наш час: вивчення історії регіону в цілому, дослідження історії міст, і, зокрема, м. Одеси, вивчення історії запорозького козацтва тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з науковою темою № 233 “Південна Україна: історія, історіографія, джерела”, номер державної реєстрації 0101U008289, що розробляється співробітниками кафедри історії України Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, де виконана дана дисертація.

Автором дисертації був зроблений внесок у розробку питань проблемної історіографії та історії регіону, підготовані та опубліковані статті, присвячені поглядам А.О. Скальковського на окремі феномени історії Південної України та релевантні їм, а також його ролі в утвердженні традицій міської культури м. Одеси.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні внеску А.О. Скальковського у розробку проблем історії Південної України.

Задачі дослідження були поставлені відповідно вказаній меті, і передбачають необхідність:

- простежити процес формування методології та методики досліджень А.О. Скальковського;

- виявити зв'язок між еволюцією історичних інтересів дослідника і оформленням основної наукової проблематики;

- визначити основні напрямки історичних досліджень А.О. Скальковського;

- з'ясувати обставини формування і зміст створених істориком концепцій історичного розвитку регіону.

Об'єктом дослідження є наукова спадщина А.О. Скальковського в галузі історії.

Предметом дослідження є внесок А.О. Скальковського у дослідження історії Південної України.

Хронологічні рамки дослідження визначені періодом формування особистості А.О. Скальковського та діяльності його в галузі історії, що охоплює практично все ХІХ ст., з 10-х до 90-х років.

Територіальні межи дослідження визначаються відповідно території сучасної Південної України, яка в ХІХ ст. становила частину, в термінах того часу, Південної Росії та мала назву Новоросія, а також офіційне найменування Новоросійський край та Бессарабська область (південна її частина). Саме історичний процес на цій території і став основним предметом досліджень А.О. Скальковського.

Методи дослідження, що були використані при роботі над темою, є загальнонаукового та спеціально-історичного характеру. Кожен з них мав своє функціональне навантаження для досягнення поставленої дослідницької мети та вирішення відповідних завдань: метод системного аналізу був використаний для з'ясування особливостей становлення А.О. Скальковського як дослідника в галузі історії, для виявлення ролі історичних досліджень в загальному культурному розвитку м. Одеси тощо; метод конкретного аналізу - при розгляді процесу формування проблематики та концепцій історика, з метою уникнути модернізації; метод логічного аналізу дозволив виявити основні моменти у фактичній масі, зрозуміти головні закономірності у формуванні та розвитку історичних поглядів вченого; історико-порівняльний метод мав велике значення при визначенні еволюції історичних поглядів А.О. Скальковського та ступеню новизни обраної ним проблематики, а ретроспективний метод - для виявлення в концепціях історика вже традиційних історіографічних схем.

Наукова новизна одержаних результатів. В результаті проведеної роботи була вперше реконструйована філософія історії А.О. Скальковського, яка допомагає зрозуміти позицію історика в інтерпретації окремих проблем історичного процесу Південної України. Крім того, був виявлений комплекс методологічних впливів на формування дослідницьких підходів А.О. Скальковського, і, зокрема, значення описової статистики або державознавства, на що не вказувалося в історіографії. Також був визначений внесок історика у дослідження як політичної, адміністративної історії Південної України і м. Одеси, зокрема, так і так званої внутрішньої, та з'ясоване значення, яке він надавав цим різновидам історичного процесу.

В дисертації вперше в комплексному вигляді було висвітлено внесок А.О. Скальковського у розробку різних проблем історії Новоросійського краю та Південної Бессарабії, а також м. Одеси. Були виявлені концепції історика стосовно історичного аспекту претензій на володіння територією регіону; ролі Росії в його заселенні, господарському освоєнні та “цивілізації”, причому вперше була звернута увага на виділений самим істориком урбаністичний аспект заселення, а також на трактування ним ролі різних сторін у освоєнні краю до його входження до Росії; стосовно торгівлі як одного з основних факторів історичного розвитку краю; ролі окремих етносів в освоєнні Степу; історії м. Одеси як регіонального центру; феномену запорозького козацтва як такого, що належав, з точки зору А.О. Скальковського, як історії Новоросійського краю, так і загальнослов'янській історії; історії гайдамаччини та Коліївщини, причому з'ясовано, що погляди дослідника зазнали еволюції, яка віддалила його від інтерпретацій народницької історіографії, крім того, було виявлено, що історик сприяв входженню цієї проблематики, яка до того розглядалася як належна до польської історії, в коло проблем української історії.

Було з'ясовано, що досягнення А.О. Скальковського в розробці окремих проблем історії Південної України, а саме історії запорозького козацтва, необхідно розглядати не тільки як внесок у дослідження проблемної російської та української історії, але й у вивчення загальнослов'янської історії. Таке розуміння дозволяє підкреслити історичний взаємозв'язок південноукраїнського регіону зі слов'янським світом, а також визначити місце окремих аспектів регіонального історичного процесу в межах загальнослов'янського. Крім того, саме А.О. Скальковський, незважаючи на існування попередників у висвітленні нової історії регіону, визначив своїми працями вивчення нового періоду місцевої історії як окремий напрямок історичних досліджень в Одесі.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали і висновки дисертаційного дослідження можуть знайти використання в загальних курсах з історії України, у спецкурсах з історії Південної України, в наукових дослідженнях, присвячених історії регіональної самосвідомості, а також історіографії, в тому числі проблемній.

Особистий внесок здобувача. При роботі над темою, в результаті співробітництва з к.і.н., доц. В. М. Хмарським, з'явилася спільна розвідка загального характеру “Аполлон Скальковський” (у збірці “Історіографічні дослідження в Україні” (НАН України. Інститут історії України, К., 2003, вип. 12)), в якій особистий внесок здобувача заключається у висвітленні питань, пов'язаних з історичними поглядами А.О. Скальковського.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були апробовані на таких конференціях: Перша міжнародна наукова конференція “Архів. Документ. Історія. Сучасність”, Одеса, 11-12 вересня 2000 р.; міжнародна науково-практична конференція “Українознавчі діалоги у наукових дослідженнях та практичній діяльності: (До 5-річчя відкриття канадсько-українського бібліотечного центру)”, Одеса, 8-9 жовтня 2002 р.

Публікації, що з'явилися під час роботи над темою дисертації, представлені сьома статтями у наукових фахових збірниках та двома статтями в матеріалах конференцій.

Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (182 с.), списку використаних джерел (246 найменувань) та літератури (299 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 229 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У першому розділі - “Історіографія та джерельна база дослідження” - був проведений аналіз історіографії проблеми та зроблений огляд джерел.

Історіографія проблеми має свою динаміку, визначену дією кількох чинників. Серед них головним є стан історичної науки на певному етапі, основними характеристиками якого виступають особливості методології, проблемна структура досліджень, організація науки, формування наукових центрів тощо. З іншого боку, на першому етапі велику роль відігравали наукова активність самого А.О. Скальковського та особливості його біографії. Відповідно розвиток історіографії проблеми поділяється на три великих етапи, кожен з яких мав, в свою чергу, свої субетапи.

Перший етап охоплював час з середини 30-х р. ХІХ ст. до початку ХХ ст. В цей період аналіз поглядів історика проводився в основному в рецензіях на його головні праці, в ювілейних статтях та некрологах. Особливістю цього етапу є поступове визначення основних напрямків в історіографії проблеми, поява перших історіографічних схем. Такими напрямками стали оцінки і дослідження внеску А.О. Скальковського у вивчення історії Новоросійського краю та Бессарабської області в цілому, розвитку м. Одеси, історії запорозького козацтва та тісно пов'язаної з нею історії гайдамаччини. Крім того, в межах означених напрямків досліджувалися його погляди на історію колонізації регіону, відзначався внесок в етнографію. Була зроблена, в силу певних політичних обставин, спроба розглянути твори А.О. Скальковського як доробок з польської історії (фактично історії Правобережної України). Тільки для цього періоду характерне таке явище, як історіографічна рефлексія самого історика, що мала не тільки самостійне значення як самооцінка, але й, очевидно, зробила вплив на інтерпретацію його ролі в історіографії як сучасниками, так і наступними дослідниками. В цей час з'являються і перші праці узагальнюючого характеру, серед яких вирізняється робота одеського історика О.І. Маркевича. Він вказав на роль А.О. Скальковського в історіографії як першовідкривача історії Новоросійського краю. В цей час були зроблені також спроби віднесення А.О. Скальковського до певного історіографічного напрямку, зустрічаються характеристики його як місцевого дослідника, як одного з найстаріших українських істориків (з боку М.С. Грушевського) тощо.

Другий етап в історіографії - це час з 1919 р. до кінця 80-х років ХХ ст. В умовах поступового завоювання марксистсько-ленінською методологією панівного положення в радянській історичній науці, періодичних обмежень, що накладалися на українську проблематику, та, з іншого боку, неповного характеру джерельної бази у істориків української діаспори, продовжують розвиватися вже засновані на попередньому етапі історіографічні напрямки. Субперіоди цього етапу мають більш характерні риси. У 20-ті роки постать дослідника не раз ставала предметом ґрунтовних досліджень, особливо серед вчених в діаспорі, які намагалися продовжити традиції тих наукових українських центрів, з яких вони вийшли. У 30 - 40-х роках в радянській Україні і в діаспорі спостерігалася певна пауза у спеціальному дослідженні доробку історика, відзначена створенням загальновідомої історіографічної схеми, що утверджує протистояння між Т.Г. Шевченком та саме А.О. Скальковським у питанні про гайдамаччину. У 50-ті роки, у зв'язку з розвитком краєзнавства і відродженням організаційних традицій історичної науки в Одесі, справжньою подією в історіографії питання стала робота С. Я. Борового, хоча необхідно відмітити і аналіз поглядів історика в місцевій історіографії, зроблений В.Загоруйко. Крім того, цей час відмічений зростанням уваги до постаті А.О. Скальковського у загальних, в основному історіографічних, виданнях. Серед цих праць передусім необхідно згадати роботу М.І. Марченка, хоча він і розвиває вже існуючу схему, в якій історика називали одним з засновників Одеського товариства історії та старожитностей. Водночас історичні погляди вченого отримали аналіз і в проблемній історіографії, пов'язаній здебільшого з історією козацтва, гайдамацького руху (у зв'язку з річницею Коліївщини) та ходом колонізації Південної України.

В 70 - 80-х роках, у зв'язку з відомими ідеологічними обставинами, певною мірою була припинена розробка питання внеску А.О. Скальковського у дослідження козацтва. Поряд з цим велику увагу дослідники приділяють поглядам історика на історію колонізації регіону, передусім слов'янської, етнографічним аспектам його праць. З'являються і узагальнюючі роботи, здебільшого тенденційного характеру.

З початку 90-х років починається новий етап в історіографії проблеми, для якого характерно зростання інтересу до постаті А.О. Скальковського на тлі збільшення ролі краєзнавчих досліджень та студій, пов'язаних з історією української історіографії та українського козацтва. На основі нових наукових підходів і з залученням великого масиву архівних джерел, з'являються перші ґрунтовні наукові праці, монографії та статті, авторами яких стали В. В. Кравченко (Харків) та В.М. Хмарський (Одеса). Крім того, постать історика постійно знаходиться в полі зору різних авторів, які досліджують його внесок у вивчення різних аспектів історії Південної України: етнічної історії та процесу заселення, історії запорозького козацтва, гайдамацького руху, розвитку окремих регіонів тощо.

Однак, незважаючи на існуючу структуровану історіографію питання, залишається багато аспектів, що дістали недостатнє або тенденційне висвітлення, або зовсім не потрапили до уваги дослідників. Серед цих проблем - методологія та методика його досліджень, історико-економічні погляди тощо.

Джерельна база дослідження складається з кількох груп джерел, в залежності від закладеної в них інформації. Перша група дозволяє простежити процес становлення А.О. Скальковського як дослідника в галузі історії. До другої групи відносяться матеріали, що дають уявлення про проблематику історичних досліджень та концепції історика й дозволяють виявити еволюцію його поглядів. Третя група джерел характеризує процес роботи дослідника над окремими працями та проблематикою, умови формування його концепцій. Кожна з груп включає друковані та архівні матеріали. Серед друкованих матеріалів необхідно згадати в першу чергу праці А.О. Скальковського. Їх використання в якості джерел має свою специфіку, завдяки еволюції поглядів історика на низку предметів.

Для доповнення відомостей друкованих джерел ми використали матеріали кількох архівних зібрань. Передусім, це особисті фонди А.О. Скальковського, які зберігаються в Державному архіві Одеської області, в Архіві Санкт-Петербурзької філії Інституту російської історії РАН та Відділі рукописів Інституту російської літератури РАН. Крім того, в Одесі в Державному архіві Одеської області були опрацьовані справи фондів Одеського товариства історії і старожитностей, Управління Тимчасового одеського генерал-губернатора та інші, фонд “Історія Одеси” в Одеській державній науковій бібліотеці ім. О.М. Горького. В Санкт-Петербурзі були вивчені необхідні матеріали з Петербурзької філії Російської Академії наук, Відділу рукописів Російської національної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедрина, Російського державного історичного архіву, а також матеріали інших фондів, поряд з особистим фондом А.О. Скальковського, у Відділі рукописів Інституту російської літератури РАН.

Отже, використані джерела мають комплексний характер і дозволяють вирішити поставлені перед дослідженням завдання.

У другому розділі “Формування методологічних та методичних засад і основної проблематики досліджень А.О. Скальковського” розглянуто умови й процес становлення основних підходів вченого до проведення досліджень і визначення його як історика Південної України (Новоросійського краю та Бессарабії ( в основному Південної)). Обрані хронологічні межі - початок ХІХ ст. - межа 30 - 40-х років ХІХ ст. - дозволяють виявити співвідношення між загальним - основними тенденціями розвитку історичної науки цього часу, - і одиничним - суб'єктом наукового дослідження, в ролі якого в даному випадку виступає А.О. Скальковський.

Розвиток історичних досліджень в означений період великою мірою залежав від вирішення проблеми забезпечення дослідників необхідними джерелами в умовах, коли архівна справа переживала своє організаційне становлення. Розпорошення джерел, з одного боку, перешкоджало проведенню ґрунтовних історичних досліджень, а з іншого - часто ставало основою для співіснування кількох інтерпретацій певного історичного явища. В умовах поширення романтизму альтернативою джерелам офіційного походження визнаються фольклорні пам'ятки. Однак, за наявності офіційних документів, перевага часто надавалася саме їм, що так само відповідало теоретичним засадам романтизму, тому що закони, як і фольклор, визнавалися виразниками душі народу.

В першій половині ХІХ ст. серйозні зміни відбувалися в сфері методології історичного дослідження. Співіснували власне наукові методології й ідеологічні схеми та суспільні вимоги до історії, що відігравали роль методологічних категорій. Серед наукових підходів перш за все необхідно згадати методологію державознавства або описової статистики, яка створила підґрунтя для поширення позитивізму. З іншого боку, поступово все більший вплив на історичну науку здійснює романтизм. Історик-романтик відмовляється від класичних схем і зосереджується на індивідуальності історичних феноменів. Зовнішня, політична, історія поступається історії внутрішній - побутовій, матеріальної культури, історії суспільства тощо. В 30-х роках ХІХ ст. важливу роль у формуванні підходів до історичного дослідження відігравала проблема створення так званої прагматичної історії, коли факти з'єднувалися відповідно певній ідеї.

В цей період зміст поняття “історія Росії” переживає еволюцію. До нього почали включати історію, в тому числі державну, окремих регіонів. Такий підхід, з одного боку, збільшував значення регіональних досліджень, з іншого, заперечував право регіонів на окрему історію або включення її в інший історичний контекст, крім історії Росії. Крім того, самостійність цих досліджень значно обмежувалася контролем з боку уряду.

Було з'ясовано, що формування проблематики, методології та методики історичних досліджень А.О. Скальковського відповідало зазначеним загальним тенденціям розвитку історичної науки і, водночас, значною мірою визначалося особливостями біографії та процесу становлення його особистості.

Формування проблематики досліджень історика знаходилося у тісному зв'язку з зародженням і розвитком інтересу до історії та окремих історичних феноменів. Вдалося виявити, що ще в ранні роки мало місце знайомство А.О. Скальковського з героїчною історією запорозького козацтва.

Важливим етапом на шляху формування історика стало його навчання на морально-політичному відділенні Віленського та Московського університетів. Серед його викладачів були такі відомі вчені, як Й. Лелевель, І. Лобойко, М.Т. Каченовський та інші. Саме університетські викладачі знайомили А.О. Скальковського з сучасними методологіями та методиками історичного дослідження, в тому числі синтетичного характеру. Так, Й. Лелевель, на наш погляд, поєднував принципи романтизму та державознавства. Певне значення для становлення історика мала і загальна культурна ситуація того часу, публікації у журналах тощо.

Наступний етап у формуванні історика розпочався з переїздом його до м. Одеси в 1828 р., де він став чиновником канцелярії Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора М. С. Воронцова. Було встановлено, що на цьому етапі продовжується формування методології досліджень А.О. Скальковського. Водночас на тлі традиції місцевих історичних досліджень та з огляду на перспективу офіційної підтримки він остаточно визначився і був фактично офіційно визнаним як історик (історіограф) Південної Росії (Новоросії).

З метою визначити рівень історичних досліджень А.О. Скальковського, були розглянуті особливості його методології та методики. З'ясовано, що історик визнавав необхідність комплексного характеру джерел, але перевагу віддавав офіційним документам. Що стосується його підходів до історичного дослідження, то в них в основному відображені риси державознавства та романтизму, а також елементи позитивізму. Крім того, наукові методології поєднані в працях А.О. Скальковського з підходами, що визначалися сучасною ідеологією, суспільними потребами, офіційною цензурою тощо. У зв'язку з цим інтерес мають так звані апологетична та “русофільська” (в тому числі українофільська) тенденції в його роботах, що виявляються здебільшого в інтерпретації історії м. Одеси та запорозького козацтва.

У третьому розділі “Проблеми історії Новоросійського краю та Південної Бессарабії в працях А.О. Скальковського” розглянуті основні напрямки досліджень істориком вказаного регіону, а також головні концепції історичного та історико-філософського характеру.

Було з'ясовано, що А.О. Скальковський, поряд з термінами адміністративно-територіального поділу, такими, як Новоросія, Новоросійський край та іншими поняттями, широко вживає термін “Степ”. Це дозволило йому підкреслити одну з головних основ специфіки історичного процесу в регіоні, а також провести паралелі з історією Північної Америки. Об'єктивно історик сприяв поширенню в історіографії низки термінів для означення території Південної України.

Історія регіону у висвітленні історика постає як багатофакторний процес. Представлені в його працях чинники історичного розвитку підтверджують вплив на формування його методології з боку романтизму та державознавства.

Завдяки наміру створити історичну працю комплексного характеру, в центрі уваги А.О. Скальковського опинився широкий спектр проблем історії регіону. Одне з головних місць посідає історія управління або історія адміністративної діяльності різних рівнів, в різних галузях і областях Новоросійського краю та Бессарабії. Було встановлено, що в оцінці результатів управління дослідник займав регіоноцентричну позицію. В той же час історик не менше значення відводив питанням так званої внутрішньої історії, історії побуту краю, розвитку “його сил і засобів”. З цим пов'язано дослідження ним ролі в історії краю окремих станів, історії господарства, культури тощо.

Було з'ясовано, що однією з головних складових загальної концепції історії Новоросійського краю та Бессарабії (Південної) були погляди історика на проблему володіння Північним Причорномор'ям. Він розглянув цю проблему в історичному аспекті. В обґрунтуванні прав запорожців А.О. Скальковський наблизився до прибічників так званої “баторіанської легенди”, однак обмежив їх чинність у часі, визнавши для XVIII - початку XIX ст. виключне право на володіння цим регіоном за Російською імперією на підставі його закріплення у міжнародних трактатах.

Історик став автором концепції особливої ролі Російської імперії в історії регіону, його заселенні, господарському освоєнні та духовному розвитку. Для цього він обрав шлях протиставлення, хоча і не завжди послідовного, стану розвитку краю до і після входження до орбіти російських інтересів і включення до складу Російської держави. Відповідно основна визначена істориком періодизація регіону має концептуальний характер, поділяючи в цілому регіональну історію на неісторичний та історичний (російський) періоди. В результаті він визначив зміст нової історії Новоросійського краю і Бессарабії (Південної) як історія заселення, колонізації та містобудівництва, а з точки зору духовного розвитку - як історія освіти та цивілізації. Розглядаючи історію заселення регіону, А.О. Скальковський приділив велику увагу історії управління цим процесом, вказав на існування зв'язку між урядовою колонізаційною політикою та господарською традицією окремих етносів. Він визначив періодизацію цього процесу, яку не можна ототожнювати з загальною періодизацією історії краю. Органічним доповненням проблематики, пов'язаної з заселенням регіону, стали в працях історика питання розвитку місцевого господарства. З'ясовано, що дослідження історії торгівлі дозволило А.О. Скальковському вказати на прогресивний розвиток регіону і на його роль в господарській історії так званого Південно-Західного краю (Правобережної України).

Одним з наслідків вивчення істориком процесу урбанізації Степу стало створення ним міських історій, серед яких окреме місце зайняла історія м. Одеси. Особливу увагу історик приділив розвитку одеської торгівлі та порто-франко. З'ясовано, що його погляди на цей предмет зазнали суттєвої еволюції.

У четвертому розділі “А.О. Скальковський як дослідник історії запорозького козацтва та гайдамаччини” розглянуті погляди історика на природу та історичну роль козацької громади, особливості його інтерпретації стосунків між козацтвом та гайдамаччиною та причин останньої, а також його внесок у дослідження військово-козацьких формувань, до яких увійшли колишні запорожці після зруйнування Нової Січі.

Історія запорозького козацтва до кінця 30-х - початку 40-х років ХІХ ст. мала не багато спеціальних досліджень. В основному її розглядали у загальних працях. Науковий інтерес до цієї проблеми з'являється у А.О. Скальковського, на нашу думку, ще в першій половині 30-х років. Однак перше монографічне дослідження він мав змогу створити тільки після знахідки архіву Коша Запорозької Січі в 1839 р. Завдяки принципам свого дослідження, основну увагу історик приділив історії Нової Січі.

Було встановлено, що погляди А.О. Скальковського на природу козацтва зазнали еволюції від оцінок, близьких до офіційного трактування та до оцінок польської історіографії, до апології цього феномену. Він мав намір всебічно висвітлити історію козацтва, розглядає її як невід'ємну частину історії Новоросійського краю. У зв'язку з цим багато місця в його працях та історико-літературних творах займає проблема співіснування козаків та їх сусідів, або так званих “порубіжників”.

З'ясовано, що історик один з перших звернувся до питання місцезнаходження козацьких Січей як місцеперебування політичного центру козацтва. На цій основі, а також з врахуванням положення про відсутність політичної самостійності у козацької громади, він створює власну періодизацію історії запорожців.

Під впливом цілої низки чинників різного характеру, в тому числі безпосереднього досвіду російсько-турецької війни, в працях історика з'являється порівняння запорозького козацтва з західноєвропейськими чернечо-лицарськими орденами. В його інтерпретаціях відобразилися дві існуючі на той час тенденції трактування поняття “лицарі” по відношенню до козацтва, і відповідно змінювалася характеристика лицарського товариства. Знахідка запорозького архіву дозволила історику перевести порівняння козаків з орденами на наукову основу, тому що він знаходив підтвердження своїй концепції в документах. З іншого боку, отримані джерела кардинально змінили позицію А.О. Скальковського щодо запорозького козацтва. Він переходить на апологетичні позиції, в тому числі і в такому найбільш вразливому, з офіційної російської точки зору, питанні, як організація і роль запорозького господарства. Одним з важливих моментів створеної концепції було обґрунтування положення, що козацький орден відігравав важливу роль в слов'янському світі і йому належав. З іншого боку, він вказував на переважно український характер його складу. Крім того, було з'ясовано, що історик вважав козаків “дворянством України”, що не тільки відповідало потребам легітимізації козацтва, але й сприяло розвитку почуття гідності і патріотизму серед жителів регіону - нащадків запорожців.

Продовженням апології козацтва і, зокрема, козацького управління, стала інтерпретація істориком питань, пов'язаних з природою, походженням і соціальним складом гайдамаччини. Його погляди і в цьому питанні зазнали еволюції. З одного боку, після знахідки архіву Коша він приходить до необхідності розмежування козаків та гайдамаків. З іншого боку, А.О. Скальковський спочатку визнавав справедливий характер гайдамаччини до XVIII ст., розглядаючи її в площині традиційних ворожих, в силу низки причин, польсько-козацьких відносин. Однак згодом він обмежив хронологічно це явище тільки XVIII ст. і дійшов висновку про його кримінальний характер. Відповідно історик намагався утвердити думку, що Кіш не мав відношення до гайдамаччини, а тільки окремі члени козацької громади. Були виявлені і особливості поглядів дослідника на історію Коліївщини.

Були з'ясовані погляди А.О. Скальковського стосовно долі простих запорожців після зруйнування Запорозької Січі. Одне з завдань, які поставив дослідник перед собою, полягало у висвітленні питання, чи були можливості для подальшого існування козацької громади на території Російської імперії, за умови реформування орденського устрою. В результаті він розглянув питання, пов'язані з історією створення військово-козацьких формувань в Північному та Північно-Західному Причорномор'ї, в які увійшли або які складали колишні запорожці, та з перетворенням їх на території Росії у зразок військово-землеробських поселень. Таким чином, ця проблематика знаходилася в тісному зв'язку з питанням заселення території Новоросійського краю та Бессарабії.

Висновки: Враховуючи особливості історіографії питання, на основі широкого кола джерел і з використанням сучасних підходів до історичного дослідження, у дисертації було зроблено теоретичне узагальнення і представлено нове вирішення наукової проблеми, пов'язаної зі з'ясуванням внеску А.О. Скальковського (1808 - 1898) у дослідження історії Південної України. У результаті був розкритий один з важливих аспектів його дослідницькій діяльності, а також дістало висвітлення питання про становлення історіографічної традиції по відношенню до історії регіону.

Формування методології, методики та визначення основної проблематики досліджень вченого відбувалося на тлі особливостей розвитку сучасної йому історичної науки. Для історіографічного процесу першої половини ХІХ ст. характерним було співіснування та взаємодія методологічних новацій і традицій. Відбулися зміни в розумінні предмету історії Російської імперії, до якого була включена історія регіонів. З іншого боку, за історією визнавалася велика суспільна роль, і це знаходило свій прояв в офіційній підтримці історичних досліджень. З особливостями сучасної методології та методики історичних досліджень А.О. Скальковський ознайомився, в першу чергу, під час навчання у Віленському та Московському університетах.

Основою для формування головної дослідницької проблематики історика стали його історичні інтереси та їх еволюція. Великий вплив на проблематику мали ідеї та теми, характерні для романтизму. Після переїзду до м. Одеси на службу в канцелярії Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора М. С. Воронцова, у А.О. Скальковського поступово визначився інтерес до так званої нової історії Новоросійського краю та Бессарабії. Його особиста ініціатива по створенню комплексної історії краю отримала офіційну підтримку, і він став фактичним історіографом регіону. Поряд з цим необхідно відмітити, що спочатку історик не мав наміру замикатися в межах регіональної історії, з огляду на загальну думку про те, що ще не написана справжня історія як Росії, так і Польщі.

Аналіз творчої лабораторії А.О. Скальковського переконливо доводить, що його дослідження вповні відповідало вимогам сучасної йому історичної науки, як в методологічному і методичному, так і в тематичному аспектах (наприклад, увага до історії комерційного стану). Передусім для дослідника характерно використання в історичних розвідках методології державознавства, або описової статистики, що стала згодом основою для появи елементів позитивізму. З іншого боку, в його працях помітний вплив романтичного підходу. Необхідно відмітити, що певна тенденційність у творах А.О. Скальковського - наприклад, з огляду на необхідність апології запорозького козацтва і м. Одеси або реабілітації провінції в суспільній думці, - часто відображала прогресивну позицію історика в умовах існуючих цензурних обмежень або існування негативних стереотипів.

Методологія описової статистики або державознавства у поєднанні з характером джерел визначили інтерес історика до історії в межах адміністративно-територіальних одиниць та до історії управління в різних галузях. Поряд з цим він намагався висвітлити і так звану внутрішню, неполітичну, історію, що відповідало методології і порівняльної статистики, і романтизму, а також завданню виявити розвиток внутрішніх сил Одеси і краю, з метою протистояти звинуваченням у надмірній увазі з боку уряду тощо.

Поряд з термінами адміністративно-територіального поділу історик часто використовував термін “Степ”, що дозволило йому провести паралелі в історичному розвитку регіону та Північної Америки, а також підкреслити особливості розвитку краю у порівнянні з іншими регіонами Російської імперії.

А.О. Скальковський займався як фактографічною реконструкцією історії Південної України, так і концептуальним аналізом розвитку регіону. Перш за все слід згадати його погляди на історію претензій на володіння цією територією, що відповідали офіційній російській позиції стосовно недавно приєднаних регіонів. Історик дійшов висновку, що, незважаючи на певні підстави, що мала позиція в цьому питанні Запорозької Січі, у XVIII ст. (і на початку ХІХ ст.) переважне право, як засноване на міжнародних трактатах, належало Російській імперії.

Дослідник створив концепцію особливої ролі Російської імперії в історичній долі цього регіону. Він підкреслив значення цієї держави в заселенні, урбанізації, господарському освоєнні та “цивілізації” Степу. Поряд з цим історик визнавав певну роль в освоєнні Південної України і з боку корінного місцевого населення (запорозьких козаків, ногайських татар та ін.), наголошував на ролі запорозької та української колонізації.

Розглядаючи історію господарства в краї, дослідник основну увагу зосередив на історії торгівлі з огляду на її важливе значення як головного фактору суспільного розвитку і як основи унікального серед інших регіонів імперії розвитку Новоросійського краю та Бессарабії.

Невід'ємною частиною історії Степу виступає в працях А.О. Скальковського історія запорозького козацтва. Ця проблема у 30-ті роки ХІХ ст. ще чекала на свого дослідника. Знайдені документи Запорозького архіву дозволили самому історику по-новому сприйняти цей історичний феномен. Ще до цієї події в його творах з'являється порівняння запорожців з орденами, яке, після ознайомлення дослідника зі згаданими документами, пережило еволюцію поряд зі зміною поглядів на природу запорозького козацтва. Після цього розроблена ним концепція Запорозької Січі як слов'янського лицарського ордену стала відігравати роль своєрідного засобу по реабілітації козацтва в суспільній думці. Вона також була покликана пояснити історичну роль запорозького козацтва. Наукове значення концепції, на наш погляд, полягало передусім в окресленні нової проблематики для подальших досліджень. Крім того, вона мала і велике суспільне значення.

Гайдамацька проблематика розглядалася А.О. Скальковським як релевантна історії та історіографії запорозького козацтва. Його погляди на зв'язок козацтва і гайдамаччини зазнали еволюції відповідно загальній еволюції ставлення історика до запорозького козацтва. Поряд з цим мали місце і зміни в трактуванні ним природи самої гайдамаччини. З одного боку, виходячи з необхідності апології козацтва, з іншого, негативно оцінюючи гайдамацький рух, історик дійшов висновку, що управління Запорозької Січі не могло підтримувати або ініціювати дії гайдамак. Необхідно відмітити, що, завдяки використанню топоніму “Західна Україна” в назві свого спеціального дослідження, дослідник сприяв інтеграції гайдамацької проблематики у коло проблем української історії, а не історії Речі Посполитої.

Велику увагу А.О. Скальковський приділив комплексному дослідженню історії військово-козацьких формувань у Північному та Північно-Західному Причорномор'ї, з метою простежити долю колишніх запорожців. Незважаючи на певну тенденційність історика в оцінці предмету свого дослідження - з точки зору висвітлення долі колишнього запорозького козацтва та виявлення державних потреб у підтримці козацтва, - і на неповноту історичної реконструкції або деякі фактичні неточності, внесок А.О. Скальковського в сучасну йому історичну науку виявився вагомим з огляду на низький рівень розробленості проблематики.

Таким чином, дослідник поклав міцні підвалини для вивчення в Одесі переважно нової історії Новоросійського краю та Південної Бессарабії. З іншого боку, у визначенні його належності до історіографічного напрямку, ми схиляємося до визнання А.О. Скальковського як регіонального - на противагу поняттю “провінційний”, історика. Необхідно провести межу між дійсно провінційною історіографією, як історією-описом, і історіографією регіональною, з домінуванням яскраво вираженої оцінки місцевого історичного процесу для загально-історичного або в межах загально-історичного. Віднесення історика до вказаного напрямку дозволило б не тільки завдяки тематиці історичних праць, але й за допомогою використання поняття “регіональний історик” встановити зв'язок дослідника з українською історіографією.

З іншого боку, А.О. Скальковський сприяв включенню проблематики української історії в проблематику загальнослов'янської історії, що природно для періоду національного відродження, характерного для українського народу поряд з іншими слов'янськими народами.

Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені в таких публікаціях автора

1. Три видання “Истории Новой Сечи” А.О. Скальковського: до питання про зміни у структурі твору // Записки історичного факультету / Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова. - Одеса, 1999. - Вип. 8. - С. 178-185.

2. До питання про роль А.О. Скальковського у встановленні дати святкування заснування м. Одеси // Записки історичного факультету / Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова. - Одеса, 1999. - Вип. 9. - С. 115-123.

3. Історія військово-козацьких формувань у Північному Причорномор'ї (остання чверть ХVIII - перша половина ХІХ ст.) у висвітленні А.О. Скальковського // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки / Міністерство освіти і науки України; Херсонський державний педагогічний університет. Історичний факультет. - Херсон, 2001. - Вип. 4. - С. 52-62.

4. Проблема володіння Північним Причорномор'ям в оцінці А.О. Скальковського // Записки історичного факультету / Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова. - Одеса, 2001. - Вип. 11. - С. 116-124.

5. Аполлон Скальковський // Історіографічні дослідження в Україні. - К.: НАН України. Інститут історії України, 2003. - Вип. 12. - С. 52-73. - У співавторстві з В. М. Хмарським.

6. До питання про дослідження гайдамацтва у ХІХ ст.: Історіографічна спадщина Аполлона Олександровича Скальковського // Науковий вісник Ужгородського університету. Сер. Історія. - Ужгород, 2003. - Вип. 8. - С. 44-50.