Німецько-фінські відносини в 1933–1939 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Німецько-фінські відносини в 1933-1939 рр.

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У 30-х рр. ХХ століття малим державам потрібно було вибирати собі союзників, військових партнерів із стану впливових держав або створювати свої власні коаліції, покладатись на власні сили. Саме така дилема постала перед Суомі в період, який має неоднозначний і суперечливий характер, насичений політичними інтригами та лицемірством. Фінляндія була втягнута в суперечки і конфлікти найсильніших держав того часу. Фінським політикам доводилось маневрувати в руслах зовнішніх інтересів Німеччини, Англії, Швеції та СРСР. У такій обстановці особливого значення набули німецько-фінські відносини. Вони не лише впливали на політику обидвох держав, але й на характер і особливості міжнародних відносин у Європі в 30-х рр. ХХ ст.

Загалом актуальність роботи визначається необхідністю всебічного та глибокого аналізу проблем всесвітньої історії, особливо тих її аспектів, які тривалий час у тій чи іншій мірі перебували поза дослідницьким полем. Це стосується нового прочитання сторінок зовнішньополітичної діяльності Німеччини та Фінляндії в довоєнний період на основі використання сучасних наукових підходів. Об'єктивна оцінка цілісності історичного процесу вимагає включення німецько-фінських стосунків у загальну систему міжнародних відносин 30-х рр. ХХ століття та дослідження їх впливу на механізми й особливості її функціонування.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Тема дисертаційної роботи «Німецько-фінські відносини у 1933-1939 рр.» входить до перспективної тематики досліджень кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету.

Мета дослідження. Метою є аналіз комплексу німецько-фінських відносин періоду 30-х рр. ХХ ст. і з'ясування їх впливу і ролі в еволюції тогочасної європейської та міжнародної політики.

Для досягнення цієї мети автор ставить такі завдання:

- з'ясувати основи, принципи, характер політичних відносин між Німеччиною та Фінляндією у 30-х рр. ХХ ст.;

- розглянути зв'язки даних країн у політичній, економічній, військовій і культурній сферах;

- дослідити ставлення органів влади, громадськості, засобів масової інформації Суомі до зовнішньої політики Фінляндії та її зближення з Німеччиною;

Об'єкт дослідження - історія міжнародних відносин і зовнішньої політики європейських держав у 30-х рр. ХХ століття.

Предметом дослідженнявиступає фінський вектор у зовнішньополітичній діяльності Німеччини у 1930-х рр.

Методи дослідження. У концептуальному ключі методологія дослідження грунтується на засадах політичного реалізму як чільного теоретичного підходу до розуміння та аналізу діяльності на міжнародній арені держав у якості головних акторів і суб'єктів.

Дисертаційна праця виконана на основі принципів історизму, об'єктивності, науковості та багатофакторності, які вимагають незаангажованого висвітлення минулих подій у їх історичному контексті та з врахуванням різних факторів, які впливали на характер і розвиток німецько-фінських відносин у 1933-1939 рр. Під час роботи використані загальнонаукові та конкретно-історичні методи:

- аналізу документів (при вивченні історичних джерел, у тому числі архівних);

- порівняльно-історичний і синхронний (під час дослідження та порівняння процесів, які відбувались у німецько-фінських відносинах і на міжнародній арені у 30-х рр. минулого століття);

- проблемно-хронологічний (для поділу досліджуваної теми на окремі аспекти та викладу в їх рамках історичного матеріалу в хронологічній послідовності);

- статистичний (у ході опрацювання, узагальнення та систематизації кількісних даних, які ілюструють німецько-фінські відносини досліджуваного періоду).

Територіальні рамки дослідження охоплюють насамперед межі Німеччини та Фінляндії, де відбувались основні події, пов'язані із розвитком співробітництва між цими країнами, а також в окремих випадках регіон Північної Європи.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідженняохоплюють 1933-1939 рр. Нижня межа - 1933 рік - прихід до влади у Німеччині ультрареакційних сил на чолі з А. Гітлером і початок активного дипломатичного діалогу між Гельсінкі та Берліном з питань врегулювання відносин між обома країнами. Верхня межа - 1939 рік - початок Другої світової війни. Фінляндія перетворилася в другорядну країну в зовнішньополітичних планах Німеччини.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі поглибленого вивчення важливої наукової історичної тематики вперше в українській історіографії досліджено:

- внутрішні та зовнішньополітичні причини і мотиви зближення Німеччини та Фінляндії у 30-х рр. минулого століття;

- основи, принципи, характер німецько - фінського політичного та військового партнерства;

- економічні взаємовідносини і культурні зв'язки між Суомі та Німеччиною;

- вплив німецько - фінських відносин досліджуваного періоду на характер і особливості еволюції міжнародної, зокрема європейської політики.

У цьому сенсі новизна підходу до дослідження проблеми полягає в тому, що в роботі вперше у вітчизняній історіографії робиться спроба розглянути німецько-фінські взаємовідносини на фоні загальної міжнародної обстановки напередодні Другої світової війни, включити їх аналіз у загальний контекст політики не лише Німеччини, але й Англії та Франції.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання як первинного матеріалу при написанні узагальнюючих праць і навчальних посібників із всесвітньої історії, конкретних досліджень з історії міжнародних відносин, історії Німеччини та Фінляндії, а також під час навчального процесу у вищих і середніх навчальних закладах (читання лекцій, проведення семінарів, підготовка спецкурсів).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації та її результати обговорювалися на спільному засіданні кафедр політології та соціології і всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету; вони доповідалися на наукових конференціях та семінарах у Луганську, Києві, Рівному, Москві та Петрозаводську (Республіка Карелія, РФ).

Публікації. За темою дослідження автором опубліковано 10 наукових статтей і матеріалів у тому числі 4 у фахових виданнях, які входять до переліку ВАК України.

Структура дисертаціївизначається постановкою проблеми, мети і завдань наукового дослідження. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, кожен з яких має підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури (всього - 349 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 163 сторінки.

Основний зміст роботи

німецький фінський зовнішній політика

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет і хронологічні рамки, сформульовано мету та завдання дослідження, розкрито методологічну основу та використані методи, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, подано відомості про апробацію результатів дослідження і його структуру.

У першому розділі - «Джерельна база та історіографія проблеми» дано характеристику джерел і проаналізовано стан вивчення теми у вітчизняній і зарубіжній історіографії. Зазначено, що джерельна база стосунків між Німеччиною та Фінляндією в 30-х рр. минулого століття досить обширна. Це перш за все оригінальні архівні матеріали, збірки документів, преса та мемуари.

Безперечну важливість мають документи, які знаходяться у фондах Російського державного архіву Військово-Морського Флоту РФ. Вони дозволяють виявити окремі сторони та напрямки відносин Суомі з великими європейськими державами.

Вагоме значення серед неопублікованих матеріалів має інформаційне зведення по фінській пресі, що знаходиться в Державному архіві Російської Федерації. Серед відібраних для дослідження теми матеріалів були документи, які стосувались і Фінляндії.

Оригінальні та опубліковані документи по темі дослідження доповнюються фінською та закордонною мемуарною літератури.

Заслуговують на увагу мемуари К.Г. Маннергейма, як особи «першого рангу» в Фінляндії. Погляди Маннергейма в даному випадку становлять значний інтерес насамперед тому, що він розглядав події в широких хронологічних рамках, включаючи повністю 30-ті рр. ХХ століття. У викладі подій цього періоду Маннергейм звертав найбільшу увагу на проблеми, які стосувались посилення обороноздатності країни. На жаль, згадуючи події 30-х рр., Маннергейм досить скупо пише про свої закордонні місії, зокрема, про неодноразові перебування в Німеччині.

У 1950-60 х рр. були видані три книги колишнього прем'єр-міністра Фінляндії В. Таннера, у яких політик подав аналіз основних засад державного устрою та зовнішньої політики Фінляндії, виклав частково або повністю зміст листів, якими він обмінювався з рядом політичних діячів.

Серед мемуарів заслуговують також уваги спогади У. Черчіля, І.М. Майського, О. Коллонтай.

Історіографія тематики дисертаційного дослідження включає значний за науковим спектром і обсягом масив літератури, в тому числі монографії, колективні роботи, наукові статті.

З праць німецьких авторів на особливу увагу заслуговують доробки професора М. Менгера. Найгрунтовнішим дослідженням є праця «Німеччина та Фінляндія у другій світовій війні», де в окремому розділі розглянутий період, що охоплює 1933-1939 рр. Аналізуючи відносини між обома країнами, автор, чітко показуючи воєнно-стратегічні інтереси керівництва Німеччини, разом з тим характеризує особливу позицію фінського уряду.

У працях істориків Г. Грамля та М.Л. Реккера та І. Фляшгауера на широкому фактологічному матеріалі висвітлюються основні події міжвоєнного періоду, аналізуються зміст та значення найважливіших міжнародних, дипломатичних угод і договорів.

Із праць фінських істориків варто виділити біографічний твір С. Ягершельда «Маршал Фінляндії», який є найбільш детальним і повним біографічним твором про Маннергейма. Життя та діяльність президентів П.Е. Свінгувуда та Р. Рюті вивчав С. Вірккунен. Постать К. Калліо, четвертого президента Фінляндії, була об'єктом дослідження фінського історика К. Хокканена.

Проблеми зовнішньої політики розглянуті в праці професора Ю. Паасівірта «Фінляндія і Європа. Ранні роки незалежності. 1917-1939.», а також воєнного історика Х. Сеппяля у монографії «Фінляндія як окупант у 1941-1944 рр.».

Окремі аспекти німецько-фінських відносин знайшли часткове відображення у трьохтомній роботі «Нація у війні», написаній колективом авторів під керівництвом професора О. Вехвіляйнена, працях М. Клінге, А. Корхонена.

Вагомим доробком у вивчення різних аспектів зовнішньої політики Фінляндії, в тому числі окремих сторін німецько-фінських відносин у міжвоєнний період стали праці радянських та російських істориків, а саме А.С. Кана, В.Я. Сіполса та інших.

Серед сучасних російських дослідників найбільшої уваги заслуговують праці професорів М.І. Баришнікова та В.М. Баришнікова, зокрема монографія «Фінляндія в другій світовій війні.» Вона написана на основі використання документальних даних авторитетних керівників Фінляндії, численних офіційних дипломатичних публікацій СРСР, США, Англії, Німеччини, Фінляндії, преса різних країн, мемуарів державних діячів СРСР, Фінляндії, США, Англії. У першому розділі монографії здійснено аналіз східної політики Фінляндії в 30-х рр., а в її контексті можна прослідкувати і розвиток німецького напрямку зовнішніх відносин країни. Щоправда даний аспект розкрито побіжно, без спеціального заглиблення в проблему.

Принагідно потрібно відзначити, що предмет дисертаційної праці майже не досліджувався в українській історіографії. Окремі аспекти проблеми заторкувались істориками Н. Беліцер і А.М. Носковим.

Отже, аналіз результатів вивчення істориками зовнішньої політики Фінляндії в 30-ті рр. минулого століття дає можливість зробити висновки, що в дослідників різних країн немає особливих відмінностей щодо того, як оцінювати дії фінського уряду в складний передвоєнний період.

У другому розділі - «Основи, принципи та характер політичних взаємовідносин» розглянуто основні аспекти внутрішньополітичних процесів Фінляндії стосовно питань зовнішньої політики та партнерства з Німеччиною, ставлення до цього громадської думки Суомі.

У розділі зроблено акценти на три основні моменти: 1) зміна політичних лідерів, урядів і складів парламентів у Німеччині та Фінляндії і їх вплив на відносини між державами; 2) поширення лапуаського руху; 3) проблема «північного нейтралітету».

На момент призначення Гітлера 30 січня 1933 р. канцлером німецька зовнішня політика переживала фазу форсованої ревізії наслідків Першої світової війни. У цих умовах Фінляндія стала об'єктом підвищеної уваги Берліна перш за все тому, що володіла багатими запасами сировини, необхідної для розвитку військової промисловості. Далі, з позицій німецької геополітики, Фінляндія розглядалась як трамплін для проникнення на Схід, витіснення звідти СРСР і створення сприятливих умов у боротьбі за домінування в Балтійському морі. Нарешті, в світлі підготовки та реалізації далекосяжних глобальних планів нацистської верхівки, Фінляндії відводилась роль північного стратегічного плацдарму в розв'язанні агресії проти СРСР. Всі ці фактори і стали причиною перетворення країни Суомі в арену для ведення таємної війни німецьких спецслужб.

Не можна заперечувати, що зовнішня політика Фінляндії була тісно пов'язана із внутрішньополітичною розстановкою сил, насамперед лінією уряду, президента та парламенту. Автором чітко розкрита змінюваність урядів, президентів і парламентської бази у Фінляндії, а, відповідно, і їх вплив на зовнішню політику Суомі.

Також вагомим фактором впливу на зовнішню політику Фінляндії мав крайньонаціоналістичний лапуаський рух фашистського типу. Очевидно, що вагомий чинник, який сприяв швидкому поширенню лапуаського руху, полягав у його підтримці з боку вищих урядових кіл. До нього з явною симпатією ставився тодішній президент Л.К. Реландер. Але рух не набрав значної популярності серед населення про що свідчить його заборона. Сформувавшись у партію фашистського типу - «Патріотичний народний рух», він остаточно увійшов у рамки політичної системи Суомі. Вже не маючи значної підтримки серед населення і керівництва країни, ПНР поряд з іншими політичними силами продовжував справляти вплив на різні сторони німецько-фінських відносин.

Автор прийшов до висновку, що політичний розвиток Фінляндії у 1930-х рр. відрізнявся від багатьох країн Центральної та Східної Європи. У Фінляндії парламентська система зберегла свою дієздатність і демократія навіть зміцніла. Національне згуртування сталося через визнання за соціал-демократичним рухом права на існування.

Крім того у розділі проаналізовано ще один досить актуальний аспект зовнішньої політики Фінляндії у контексті її відносин з Німеччиною - проблему «північного нейтралітету».

Однією з альтернатив зовнішньої політики Суомі в умовах загострення ситуації у Європі була скандинавська орієнтація і політика «північного нейтралітету». Першочерговим фактором слугувало намагання тодішніх керівників Фінляндії запобігти втягненню країни у війну, що наближалася. Примкнувши до політики нейтралітету, вони залишили собі відкритим шлях для кінцевого рішення і намагались зберегти найкращі відносини зі всіма великими державами Заходу. Однак життя показало, що проголошений Фінляндією нейтралітет багато в чому носив ілюзорний характер і його реальні практичні політичні результати виявились незначними.

Зовнішня політика Фінляндії даного періоду характеризувалася суперечливими тенденціями. Її стан залежав від політики європейських країн, а особливо Німеччини та СРСР. Спочатку Фінляндія проводила таку ж політику як і Скандинавські країни. Однак, зрозумівши, що з приходом Гітлера до влади у Німеччині ситуація у Балтійському регіоні змінилась, вона почала маневрування між СРСР та Німеччиною.

Водночас треба мати на увазі, що переважна більшість парламенту залишалась осторонь при вирішенні зовнішньополітичних проблем, а генеральна лінія зовнішньої політики Фінляндії вироблялась обмеженим колом людей. Саме цим, окрім міжнародних факторів і впливів, пояснювалась її неоднозначність і суперечливість при помітній тенденції до зближення із нацистською Німеччиною.

У третьому розділі - «Військове партнерство Німеччини та Фінляндії» дослідковується стан збройних сил Німеччини та Фінляндії. Автор здійснив детальний аналіз мілітаризації Німеччини та проблему оборони Фінляндії для того, щоб показати передумови та тло німецько-фінського військового співробітництва.

Проблеми зміцнення обороноздатності Фінляндії особливо актуалізувалися в умовах загострення міжнародної обстановки, що потенційно могло сприяти розвитку німецько-фінського партнерства у військовій сфері.

Певною мірою ключовим питанням з точки зору забезпечення належного рівня обороноздатності Фінляндії вважалось укріплення Аландських островів. До цього питання досить неоднозначно ставилась світова спільнота, а особливо найближчі сусіди, зокрема Швеція.

Найбільш плідним було німецько-фінське військове партнерство, що диктувалося вимогами тогочасної міжнародної обстановки. Активним це співробітництво було у всіх сферах. Зокрема взаємодія ВПС обох країн полягала у створенні спільних повітряних шляхів, транзитних аеродромів та обміні досвідом, у тому числі у формі спортивно-військових змагань. Сприяли німецько-фінському військовому співробітництву і часті обміни візитами К. Маннергейма та Г. Герінга.

Автор робить висновки, що співробітництво Німеччини та Фінляндії у військово-політичній і військово-технічній сферах було досить активними. Очевидно, це було викликано потребами часу. Зміни на міжнародній арені та напруження у відносинах між великими державами вимагали створення обороноздатної армії у Фінляндії, яка на той час мала незначний, у порівнянні з ними, військовий потенціал. Створити сильну армію можна було лише завдяки співробітництву з країнами, які володіли або створювали потужну армію. Найбільш результативною виявилась співпраця з Німеччиною, яка саме нарощувала міць вермахту і розглядала Суомі як вигідного та надійного партнера.

У четвертому розділі - «Економічні та культурні зв'язки Німеччини та Фінляндії» розглянуто реформування економічної сфери у Німеччині та Суомі, рівень життя населення країн у 1930-ті рр., стосунки в культурно-історичній сфері.

В економічному відношенні Німеччина розглядала Фінляндію, Норвегію і Швецію перш за все як найважливіші джерела стратегічної сировини. До Другої світової війни фашистська Німеччина була головним споживачем фінської руди - мідної, молібденової, нікелевої.

Більш детально автором розглянута торговельна угода між Берліном і Гельсінкі 1934-го року, оскільки вона знаменувала собою тимчасове зближення країн в економічній сфері. Дана угода відрізнялась досить суперечливим характером і була невигідною Фінляндії, тому фактично призвела до її скасування. Автор підсумовує, що Німеччині також не вдалось досягнути за короткий час економічної переваги в Фінляндії через наявність там досить міцних позицій Англії. Зокрема, в Берліна не було достатніх можливостей, щоб за допомогою зовнішньої торгівлі намагатись впливати на Фінляндію політично. Зовнішньоторговельна діяльність Суомі в 30-х рр. ХХ ст. стала відбиттям зовнішньополітичної. Маленька скандинавська країна потребувала надійного економічного партнера. Німеччина добре підходила на цю роль, але в неї були сильні конкуренти, а також занадто великі претензії, які лякали фінський уряд.

Також не досить вдалим було намагання німців штучно залучити фінів до нордичної раси, чим займалось Нордичне товариство під керівництвом А. Розенберга. Але, не дивлячись на це, культурні контакти Німеччини та Суомі відзначалися активністю.

Загалом фінське суспільство можна вважати вповні самодостатнім з точки зору розвитку на грунті власної культурної традиції та самобутності. Однак різнопланова німецько-фінська культурна взаємодія існувала. З одного боку це збагачувало фінську демократичну традицію, а з іншого - створювало грунт для проникнення у фінське суспільство ідеології націонал - соціалізму.

У висновках узагальнено результати дослідження.

Дослідивши комплекс німецько-фінських відносин у 30-х рр. ХХ століття, можна зробити висновок, що роль і вплив цих стосунків на європейську та міжнародну політику мали вагоме, а подекуди й вирішальне значення. 1933 рік знаменував собою, як це очевидно сьогодні, перетворення післявоєнного періоду, який характеризувався численними та різноманітними зусиллями по утвердженню політики миру, в новий передвоєнний період.

Зовнішня політика нацистської Німеччини в передвоєнний період свідчить про спроби Гітлера втілити в життя свою ідеологічну програму. Разом з тим, вимоги територіально-політичного, військового та економічного характеру примушували його завойовувати й ті країни, які в ідеологічному відношенні не відігравали особливої ролі. Основним змістом зовнішньої політики гітлерівської Німеччини стосовно них стали пропаганда, переозброєння та дипломатія. У цьому сенсі яскравим прикладом виступають відносини з Фінляндією.

Фінська зовнішньополітична діяльність, на відміну від німецької, не мала настільки чітко визначених цілей. Ця політика навіть коливалася деякою мірою в різні сторони, що пояснюється відсутністю сталих зовнішньополітичних традицій. Єдиною традицією фінської зовнішньої політики була ворожа позиція відносно Радянського Союзу.

Невизначеність зовнішньополітичних орієнтирів знайшла своє відображення на внутрішньополітичній арені. На початку досліджуваного періоду спостерігається високий рівень прихильності владних і політичних кіл Суомі до Німеччини. Таких поглядів дотримувався маршал К.Г. Маннергейм, президент П.Е. Свінгувуд, прем?єр-міністр Т.М. Ківім?які та ін.; в парламенті діяла профашистська партія - Патріотичний народний рух; значного поширення набув рух фінських фашистів - лапуаський рух.

Спробою Фінляндії відмежуватись від впливу нацистської Німеччини стало проголошення політики нейтралітету. Не зумівши втілити в життя політику «північного нейтралітету» Фінляндія виявила прагнення до покращення стосунків з Радянським Союзом.

Отже, зовнішня політика Суомі в 30-х рр. ХХ століття відзначалась досить суперечливим характером. Потрібно відзначити, що орієнтація Фінляндії на зовнішньополітичній арені змінювалася залежно від поглядів керівників країни. Дипломатична діяльність знаходилась у віданні урядів і безпосередньо міністра закордонних справ. Урядові перетурбації співпадають із змінами зовнішньополітичної орієнтації країни.

Загалом взаємодія між нацистською Німеччиною та Фінляндією, грунтуючись на політичній осі, носила різноплановий і системний характер. Найбільш результативним і змістовним у контексті німецько-фінських відносин було партнерство Німеччини та Фінляндії у військовій сфері, незважаючи на нерівномірність мілітаризації цих країн. Це насамперед стосувалося зміцнення обороноздатності Суомі, покращення якісного складу військової техніки (особливо в авіації та артилерії), підвищення рівня виучки офіцерських кадрів і особового складу армійських підрозділів.

Фінські збройні сили на початку 1930-х рр. також стояли перед проблемою реформування. Фельдмаршал К.Г. Маннергейм, зважаючи на зміни на міжнародній арені, першочерговим завданням бачив створення оборонної армії. Тобто, головна відмінність воєнної політики обох держав полягала в тому, що німецька армія своїм реформуванням впливала на настрої у міжнародній сфері, а фінська армія змушена була підлаштовуватись під ці настрої.

Військове співробітництво Німеччини та Фінляндії було активним у всіх сферах. Перш за все німецька пропаганда наголошувала на подіях 1918 р. та спільних діях фінів і німецької армії під час громадянської війни в Росії. Стосовно цього проводились різні зустрічі ветеранів, святкувались річниці та пам?ятні дати. Німці тут обрали тактику, яка мала неабиякий успіх у фінської громадськості та засобах масової інформації. Сферою взаємодії ВПС обох країн стало створення спільних повітряних шляхів, транзитних аеродромів та обмін досвідом. Частими були візити на найвищому рівні. Особливо активно обмінювалися візитами К. Маннергейм і Г. Герінга. Але було б помилкою вважати, що фінський уряд у виборі військового партнера однозначно зробив головну ставку на Німеччину. Швидше це, так як і загалом поведінка у сфері зовнішньої політики, було маневрування в умовах можливого спалаху війни. Підсумовуючи, можна зазначити, що співробітництво у військовій сфері, на відміну від політичного, було більш стабільним і перспективним у плані зближення та поглиблення партнерства.

Економічна взаємодія, навпаки, характеризувалася нестабільністю та суперечливістю. Німеччина прагнула використати вигідне геополітичне становище Фінляндії. Водночас колосальні лісові масиви та потреба в імпортному продовольстві, сировині для переробної промисловості сприяли активній зовнішньоторговельній діяльності фінського керівництва. Найбільшим конкурентом у цій сфері для Німеччини в сенсі співпраці з Суомі була Англія. З 1931 р. Англія займала перше місце у фінському товарообороті, у 1933 р. її змінила Німеччина, але на дуже короткий термін.

Економіка Фінляндії в 30-ті рр. минулого століття зводилась перш за все до самозабезпечення країни зерном і придбання військового спорядження, а економіка Німеччини характеризувалась прискореним розвитком важкої та військової галузі промисловості. Нерівномірність розвитку цих країн пояснює відсутність активних економічних стосунків. Крім того німецький уряд занадто активно почав тиснути на фінів і повертати важелі економіки на німецький бік.

У культурному відношенні Німеччина намагалася штучно апріорі підтримати тезу про спорідненість німецького та фінського народів. Але, не отримавши підтримки, німці відмовились від пропаганди «північної ідеї». Особливо сильним був ідеологічний тиск з боку Німеччини у 1935-1936 рр. Саме в цей час розпочалась кампанія по поширенню в Суомі нордичної ідеї А. Розенберга. Однак німці не досягли тут великого успіху, оскільки населення Фінляндії в етнокультурному відношенні було більш близьким до скандинавських країн.

З цієї точки зору треба відзначити, що всі події тогочасного періоду сприймаються через діяльність органів влади, реакції на них сусідніх країн, мас-медіа.

Коливання в закордонній політиці Фінляндії справляли негативний вплив на ставлення до Суомі сусідніх країн. У скандинавських колах її навіть вважали ненадійним політичним партнером, який не має чітко визначених позицій. Зближення з Німеччиною насторожувало скандинавські країни, що привело до спроби створення блоку північних держав. Але вона виявилась невдалою. Активний вплив на зовнішню політику Суомі, а отже і на її стосунки з Німеччиною, мала Англія. Англійський вектор у зовнішній політиці Фінляндії, поряд з німецьким та скандинавським, був визначальним. Англія активно підтримувала всі поступки Фінляндії в бік Німеччини, оскільки для неї самої балтійський регіон мав лише економічний інтерес. Для СРСР Фінляндія була настільки ж стратегічно важливою територією, як і для Німеччини. Тому в 1930-ті рр. в трикутнику Москва - Гельсінкі - Берлін відчувалась постійна напруга.

Непостійність зовнішньої політики вносила сум?яття у внутрішнє життя країни. Громадськість Суомі активно реагувала на всі зміни на міжнародній арені, а також у зв'язку з цим на перебіг подій у зовнішньополітичній сфері своєї країни через засоби масової інформації, причому різні за ідеологічним спрямуванням. Ті ж газети містили відгуки на різні події у сфері науки та культури, візити громадських діячів, з яких можна було судити про ставлення фінської громадськості до відносин із Берліном взагалі. Впродовж досліджуваного періоду відчувається прихильне ставлення до Німеччини з боку фінів. Але поступово, з посиленням агресивної політики гітлерівської Німеччини симпатії фінів зменшувалися.

Загалом німецько-фінські відносини розглядались у Берліні та Гельсінкі в різних площинах. Німецький напрямок у зовнішній політиці Суомі був одним із основних, поряд із скандинавським та англійським. Німеччина розглядалась як противага Радянському Союзу і сильний військовий партнер. Разом з _тим у зовнішньополітичній сфері Суомі не було проблем, які б вимагали негайного вирішення. Це дозволяло фінському уряду більш-менш спокійно маневрувати між потенційними партнерами і, по можливості, не втрачати доброзичливих стосунків.

Основні положення та висновки дисертації викладені у таких публікаціях автора

1. Комар Г.Я. Людина з легенди та історична особа: штрихи до політичного портрету Карла Маннергейма // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Збірник статей. Вип. 2. - Рівне: РДГУ, 2001. - С. 160-168.

2. Комар Г.Я. Аландські острови у контексті політики «північного нейтралітету» Фінляндії другої половини 1930-х рр. // Історико-політичні проблеми сучасного світу. Т.9. - Чернівці: «Рута», 2002. - С. 269-274.

3. Комар Г.Я. Фінляндія в європейській стратегії А. Розенберга // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. - Кам'янець-Подільський, КПДПУ, 2003. - С. 343-348.

4. Комар Г.Я. Фінляндія у політиці великих держав другої половини 30-х рр. ХХ століття // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - Луганськ, СНУ, 2001. - С. 233-235.

5. Комар Г.Я. Значення лапуаського руху у фінсько-німецькому зближенні в 30-х рр. ХХ століття // Історична наука: проблеми розвитку. Матеріали конференції. - Луганськ, СНУ, 2002. - С. 61-67.

6. Комар Г.Я. Німецько-фінська торгівельна угода 1934 р.: її суперечливий характер // Науковий збірник «Матеріали науково-практичної конференції «Динаміка наукових досліджень 2003». Т.3. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 44-46.

7. Комар Г.Я. Джерельна база німецько-фінських відносин у 1933-1939 рр. // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Рівне, РДГУ, 2004. - С. 58-59.

8. Комар Г.Я. Маннергейм проти Сталіна: радянсько-фінська кампанія 1939-1940 і 1941-1944 рр. // Слов'янський вісник. Вип. 3. Серія «Історичні науки». - Рівне, РІС, РДГУ, 2004. - С. 112-120.

9. Комар Г.Я. Военно-воздушные силы Финляндии накануне Зимней войны // XV конференция по изучению истории, экономики, литературы и языка Скандинавских стран и Финляндии. Ч. 1. - Москва, МГУ, 2004 - С. 33-36.

10. Комар Г.Я. Співробітництво Німеччини та Фінляндії у військовій сфері у 30-х рр. ХХ століття // Вопросы германской истории. Зб. Наукових праць. - Дніпропетровськ, РВВ ДНУ, 2004. - С. 198-206.

Размещено на Allbest.ru