Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В.Н.КАРАЗІНА

Соломенна Тетяна Валеріївна

УДК 94(470+571)(092) “17/18”

О.А. АРАКЧЕЄВ - ПОЛІТИК І ЛЮДИНА

07.00.02 - Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків - 2004г.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор ЯЧМЕНІХІН КОСТЯНТИН МИХАЙЛОВИЧ, Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка, завідувач кафедри всесвітньої історії.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ХАРИТОНОВ ВОЛОДИМИР ЛЬВОВИЧ,

Харківська державна академія культури, професор кафедри історії України та музеєзнавства;

Кандидат історичних наук ЗІНЧЕНКО ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА, Українська інженерно-педагогічна академія (м. Харків), доцент кафедри українознавства і політології.

Провідна установа: Донецький національний університет (кафедра всесвітньої історії), Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк.

Захист відбудеться “23” квітня 2004 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077 м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. IV-65.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4)

Автореферат розісланий “5” березня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є.П.Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИССЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що вивчення такої постаті як О.А.Аракчеєв допомагає краще зрозуміти особливості державної політики самодержавного уряду Росії першої чверті ХІХ ст., оскільки саме він, особливо після закінчення Вітчизняної війни 1812 р. і закордонних походів справляв значний вплив на формування і реалізацію значної кількості заходів, переважно внутрішньополітичного характеру. Найбільш яскравим прикладом цього є керівництво ним військовими поселеннями, які були започатковані з ініціативи Олександра І. Крім того, для кращого розуміння самої постаті О.А.Аракчеєва, запропоноване комплексне дослідження його життя та політичної діяльності, що вперше робиться в історіографії. Дослідження особистих стосунків, приватного життя, естетичних смаків й уподобань дозволяють значною мірою скоригувати його усталений образ, глибше дослідити ментальність цієї епохи, краще зрозуміти її не тільки соціально-економічні, політичні, але й духовні особливості.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною проблеми “Внутрішня політика уряду Олександра І”, а також торкається низки важливих тем, які стосуються питань культури та побуту вказаної епохи і розробляються на кафедрі всесвітньої історії Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка.

Об'єктом дисертаційного дослідження є постать Аракчеєва, його політична кар'єра і приватне життя.

Предмет дисертаційного дослідження становить його діяльність, як державного і військового діяча, різні аспекти приватного життя, особливості характеру, взаємини з оточуючим світом, сприйняття сучасниками.

Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють роки життя О.А.Аракчеєва (1769-1834 рр.).

Мета і завдання дослідження. Зважаючи на відсутність в історіографії комплексного наукового дослідження особистості О.А.Аракчеєва, ми поставили за мету здійснити науковий аналіз усіх аспектів його біографії. Такий аналіз передбачає розкриття чинників, що вплинули на формування і становлення особистості О.А.Аракчеєва, його місця в соціальній структурі та державній ієрархії, сприйняття сучасниками. Для досягнення поставленої мети потрібно було вирішити такі завдання:

проаналізувати основні етапи становлення О.А.Аракчеєва як державного діяча;

дослідити його діяльність як поміщика; визначити особливості соціально-економічних поглядів;

визначити основні риси його психологічного портрету, проаналізувати його художні смаки й уподобання;

визначити коло його приватного спілкування; уточнити суттєві факти біографії;

з'ясувати ставлення сучасників;

зробити спробу цілісної характеристики О.А.Аракчеєва як особистості.

Методи дослідження добиралися із урахуванням поставлених завдань. Передусім, ми користувалися загальнонауковими методами: конкретно-історичним та логіко-теоретичним, що постають в органічній єдності. Це проявилося в дослідженні історичних умов формування О.А.Аракчеєва як особистості, а також у виявленні особливостей його характеру та способу життя. Було використано також методи сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного, що дозволило шляхом детального аналізу фактичного матеріалу скоригувати окремі деталі біографії нашого героя, скласти уявлення про нього, яке значною мірою відрізняється від прийнятого в історіографії.

Історико-генетичний метод дозволив реконструювати психологічний портрет О.А.Аракчеєва, проаналізувати його естетичні смаки й уподобання та прийоми господарської діяльності. В результаті робота носить проблемно-описовий характер, бо деякі епізоди життя Аракчеєва довелося реконструювати заново, особливо у дослідженні його діяльності як поміщика, стосунків з родичами та близьким оточенням. Емпіричний метод дослідження дозволяє більшою мірою позбутися метафізичних оцінок та висновків.

Методологічною основою роботи став відхід від жорсткої соціально-економічної детермінованості історичного процесу. В дослідженні був використаний антропоцентричний підхід з елементами культурологічного аналізу, яких дотримується “нова історична наука”. Послуговуючись цими принципами, ми визнаємо, що історичні процеси складаються як з об'єктивних так із суб'єктивних чинників. В конкретних історичних обставинах кожен з них відіграє або головну, або другорядну роль. В історії самодержавної Росії першої чверті ХІХ ст. суб'єктивний чинник відігравав неабияку роль, інколи домінуючи над іншими. Також ми поділяємо точку зору, що історичні знання мають релятивний характер, бо зміна методологічних парадигм призводить до зміни уявлень про ті чи інші факти історичного буття. Але слід визнати, що саме історичний факт, його наукове, а не емоційне визначення і оцінка складає стрижень наукового дослідження. Вважаємо, що стан розвитку філософії та методології сучасної історичної науки потребує досить уважного і всебічного системного підходу до всіх проблем як на макро, так і на мікрорівнях історичного дослідження.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у спробі комплексного реконструювання основних етапів біографії О.А.Аракчеєва, рис його характеру, господарської діяльності, естетичних поглядів та приватного життя. Ці питання в такій постановці не були дослідженні ні у вітчизняній, ні у зарубіжній історіографії. Зважаючи на це, робота має за мету заповнити певну інформаційно-концептуальну прогалину, що існує у науковій літературі з цієї проблеми. Це стало можливим в результаті залучення до наукового обігу нових архівних матеріалів та переосмислення основного корпусу джерел. Зокрема дисертанткою:

простежені основні віхи життя та діяльності О.А.Аракчеєва;

з'ясовані основні об'єктивні та суб'єктивні чинники становлення О.А.Аракчеєва як особистості, адже саме особливості його характеру - неймовірна працездатність, наполегливість, чесність, відповідальність, обов'язковість допомогли йому сягнути таких висот службової кар'єри;

дана характеристика його методам господарювання, ставленню до селян;

визначені головні психологічні параметри його постаті;

проаналізовані його естетичні смаки й уподобання на прикладах забудови садиби у селі Грyзино, оздоблення інтер'єрів палацу, собору, садово-паркового ансамблю, комплектування бібліотеки тощо;

з'ясовані основні деталі повсякденного побуту, стосунки з родичами, друзями, приятелями, знайомими;

проаналізоване ставлення сучасників до його особистості;

дана характеристика його історичного портрету.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у можливості використання його результатів у навчальному процесі у вищій школі, зокрема при вивченні тем “Внутрішня політика уряду Олександра І”, “Соціально-економічний розвиток Росії кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ ст.”, “Культура та побут першої половини ХІХ ст.” Наведені у роботі дані можуть бути використані дослідниками при розробці кола проблем, пов'язаних із дореформеною історією селянства, зокрема із впливом суб'єктивних чинників на стан розвитку сільського господарства і матеріального становища селян, основних напрямків розвитку архітектури та скульптури, садово-паркового мистецтва, дворянського побуту, ментальності тощо.

Апробація дисертаційного дослідження протягом кількох років проходила у спецсемінарі під керівництвом доктора історичних наук, професора Чернігівського державного університету імені Т.Г.Шевченка К.М.Ячменіхіна та на Конференціях молодих науковців Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка (1999 - 2002 рр.), ХХVII та ХХVIII сесіях симпозіуму з питань аграрної історії Східної Європи (м. Вологда, 2000 р.; м. Калуга, 2002 р.), міжнародній науковій конференції “Слов'янський світ на порозі третього тисячоліття” (м. Гомель, 2001 р.), в науковій робітні “Виклики сучасної історіографії: світовий та український контекст” (м. Львів, 2001 р.), Всеукраїнській конференції “Вивчення всесвітньої історії в Україні: традиції, сучасний стан та перспективи” (м. Чернігів, 2002 р.).

Структура дисертації обумовлена, перш за все, логікою дослідження, його метою і завданнями. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел та літератури, додатків: таблиць, що містять статистичні дані, зображальні матеріали та неопубліковані архівні матеріали. Її загальний обсяг становить - 269 сторінок (з них 185 основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір теми, її наукова актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мету і завдання, окреслено хронологічні межі, розкрито наукову новизну, практичне значення та форми апробації роботи.

У першому розділі “Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” проаналізовано стан її наукової розробки, здійснено класифікацію та аналіз використаних джерел.

У відповідності до практичних завдань та методологічних засад, що вирішувались та використовувались дослідниками, нами виділено кілька періодів у історіографії проблеми. Перший період (1850-ті - 1860 ті рр.) позначений накопиченням джерел особового походження і початком їх критичного осмислення; другий період (1870-ті - початок ХХ ст.) є часом значного розширення джерельної та методологічної бази досліджень, з'являються перші наукові роботи аналітичного характеру; третій період (1920-ті - середина 1980-х), коли розвиток вітчизняної науки проходив в межах марксистсько-ленінської методології, виняток становили роботи, які писалися та побачили світ за кордонами радянської держави; четвертий (кінець 1980-х - 2000-ні рр.) пов'язаний з радикальними змінами в галузі проблематики та методології наукових досліджень.

Перші біографії О.А.Аракчеєва з'явилися на початку 1860-х рр., Глебов Л. Слово об Аракчееве // Военный сборник. - 1861. - №6. - С. 455-466; Ратч В.Ф. Сведения о графе Алексее Андреевиче Аракчееве // Военный сборник. - 1861. - №5. - С. 101-142; Богословский Н.Г. Рассказы о былом. Времена военных поселений. - Новгород, 1865. - 315 с. в них подаються лише загальні відомості про його кар'єру, базовані, головним чином, на спогадах сучасників, висвітлюють деякі особливості, риси характеру графа, його стосунки з Олександром І. Робота В.Ф.Ратча користується чи не найбільшою популярністю серед тих, хто вивчав і вивчає постать Аракчеєва. Слід зауважити, що біографічні дані доведені автором лише до 1798 р., в роботі допущено багато фактологічних помилок, які повторюються на сторінках наукової літератури й до наших днів.

З кінця 1860-х рр. на сторінках періодичної преси побачили світ чимало нотаток, спогадів, статей, в яких тим чи іншим чином відображене життя та діяльність Аракчеєва, а також публікувалося його офіційне і приватне листування. Більша частина цих публікацій торкається його діяльності на посаді Головного начальника військових поселень. Лубяновский Ф.П. Воспоминания. - 1872. - 214 с.; Крымов М.А. Отрывки из воспоминаний офицера Новгородских поселений // Военный сборник. - 1862. - №4. - С. 437-444; Из аракчеевской переписки 1805-1833 гг. // Вестник Европы. - 1870. - Т. IV. - Кн. 8. - С. 467-486; Пенкин Ф.А. Воспоминания о Военно-Учительском институте // Военный сборник. - 1864. - №12. - С. 389-415.

Хоча самостійних аналітичних робіт, присвячених вивченню постаті Аракчеєва в цей період не з'явилося, але вийшли перші грунтовні роботи, присвячені правлінню російських імператорів Павла І та Олександра І, автори яких не могли уникнути аналізу та оцінок політичної діяльності Аракчеєва та його особистих характеристик. Богданович М.И. История царствования императора Александра I и России в его время. - В 5- ти т. - СПб., 1868-1871; Шильдер Н.К. Император Павел Первый. - М., 1896. - 542 с; Його ж. Император Александр Первый, его жизнь и царствование. - Т. IV. - СПб., 1898. - 653 с. Основними джерелами розділів цих робіт, які стосуються висвітлення життя та діяльності графа є спогади і мемуари сучасників, його офіційне та особисте листування. Досить спорідненими є як методологічне, так і концептуальне вирішення цих праць.

М.І.Богданович, поділяючи, головним чином, методологічні принципи романтизму, значну увагу приділяє суб'єктивному чиннику, ідеалізуючи свого героя - Олександра І, виправдовує всі його дії та вчинки за рахунок несприятливих обставин, а частіше чиєїсь недоброї волі. Таким антигероєм та прикрою помилкою російської дійсності автор вважає саме Аракчеєва. Вже з переплетінням позитивістських вкраплень, робота М.К.Шильдера майже повторює концепцію Богдановича щодо двох етапів правління Олександра І. Час до 1812 р. вважається періодом ліберальних реформ, а з 1816 р. настає період реакційних дій “всемогутнього графа Аракчеєва”. Такий доволі спрощений поділ олександрівського правління досить довго домінував у науковій історичній літературі.

Дещо іншим підходом до висвітлення постаті Аракчеєва відзначені роботи О.О.Кізеветтера і вел. кн. Миколи Михайловича. Кизеветтер А.А. Император Александр I и Аракчеев в их взаимоотношениях // Русская мысль. - 1911. - №2. - С. 1-33; Його ж. А.А.Аракчеев // Русская мысль. - 1910. - №11. - С. 42-72; Його ж. А.А.Аракчеев // Русская мысль. - 1910. - №12. - С. 1-31; Николай Михайлович, вел. кн. Император Александр I. Опыт исторического исследования. - М., 1999. - 320 с. Предмет їхніх досліджень різниться. Для Кізеветтера - це постать Аракчеєва і його взаємини з імператором Олександром І. Для вел. кн. Миколи Михайловича - це олександрівська епоха, феномен Олександра І, його оточення й оцінка ліберальних реформ, їх можливість і необхідність для тогочасної Росії. Але не проходить він і повз взаємин Олександра І з Аракчеєвим, торкаючись ролі і місця графа у державній політиці імперії. На відміну від Богдановича і Шильдера, обом авторам притаманна більш конструктивна критика постаті монарха і, особливо, його особистих якостей та рис характеру. На наш погляд, дослідження Кізеветтера і вел. кн. Миколи Михайловича вперше в дослідницькій літературі максимально наблизилися до наукового вирішення головних особливостей правління Олександра І, з'ясування ролі Аракчеєва у державницьких процесах, його впливу на урядову політику.

Першу й єдину на сьогодні спробу створити психологічний портрет Аракчеєва зробив В.Ф.Чиж. Чиж В.Ф. Психология злодея, властелина, фанатика. - М., 2001., - 416 с. Робота написана на підставі джерел особового походження, надрукованих у великій кількості на сторінках багатьох наукових та науково-популярних видань цього часу. Йдучи багато в чому за авторами спогадів, мемуарів, нотаток, Чиж аналізує постать Аракчеєва як типового злодія. Така концепція автора, на нашу думку, виражає більш емоційне ставлення до предмету дослідження, ніж наукове обгрунтування.

Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. побачили світ роботи Д.П.Струкова, П.П.Потоцького та ряду інших авторів, Струков Д.П. Аракчеев граф Алексей Андреевич. - СПб., 1894. - 160 с.; Потоцкий П. История гвардейской артиллерии. - СПб., 1896. - 400 с.; Фабрициус И.Г. Военные поселения // Столетие военного министерства. - 1802-1902. - Т. VII. - Ч. I. - Кн. 4. - СПб., 1902. - С. 497-598; Аракчеев А.А. // Русский биографический словарь. - Т. II. - СПб., 1900. - С. 272-287. в яких висвітлюється роль О.А.Аракчеєва у реформуванні артилерії і керівництві військовим відомством.

Таким чином, вже в дорадянський період в історіографії проблеми з'явилися професійні наукові дослідження по нашій темі. Головним недоліком історичної літератури цього часу, як нам здається, був значний ступінь упередженості, дещо однобокого, суб'єктивного сприйняття особистості графа, його людських якостей та психологічних особливостей. Це заважало більшості авторів адекватно оцінити політичну і соціальну ситуацію, яка склалася в країні в першій чверті ХІХ ст., що в свою чергу, не дозволило їм вірно зрозуміти зміст і сенс деяких державних перетворень, реформ та нововведень.

Новим етапом у вивченні життя та діяльності Аракчеєва став радянський період. Зрозуміло, термін з 1917 р. до середини 1980-х рр. включає декілька етапів з власною специфікою, але й досить стійкими спільними методологічними рисами. У цей час спеціальних робіт, присвячених постаті О.А.Аракчеєва не з'явилося. Дослідники торкалися його особистості лише в контексті вивчення політики олександрівського правління. Головною ж темою, з якою асоціювалося прізвище графа у радянських вчених - це історія військових поселень.

Більшість робіт, присвячених цій проблемі, носить науково-популярний характер і була покликана, насамперед, продемонструвати негативні риси військових поселень, викрити класовий зміст політики самодержавства. Гессен С.Я. Аракчеевская барщина. Исторические зарисовки из эпохи военных поселений. - М., 1932. - 116 с.; Кункль А.А. Аракчеевщина. - М., 1929. - 63 с.; Константинов Н.А. Аракчеевщина // История в средней школе. - 1934. - №3. -С. 12-25. З цього потоку літератури з позитивного боку слід відзначити науковий доробок О.Д.Багалій-Татаринової, який присвячений історії військових поселень в Україні, вивченню опору селян і козаків, дослідженню оцінки французькими дипломатами та публіцистами поселенської системи відразу ж після її запровадження. Багалій-Тараринова О.Д. Нариси з історії військових поселень на Україні // Науковий збірник Харківської науково-дослідчої катедри історії української культури. - 1927. - №5. - С. 93-153; Її ж. Нариси з історії військових поселень на Україні. Проект військової поселень Аракчеєва 1817 р. // Наукові записки науково-дослідчої катедри історії культури. - 1927. - №6. - С. 131-143.

Радянська ж історіографія в цілому тяжіла до вивчення глобальних історичних явищ, епох, подій. Вони розглядалися переважно крізь призму об'єктивних чинників історичного процесу, суб'єктивні ж майже ігнорувалися, вважалися другорядними. Історичні персоналії з консервативними поглядами спеціально не досліджувалися, хоча олександрійвська епоха взагалі, Вітчизняна війна 1812 р., зокрема зайняли гідне місце у вітчизняній історіографічній спадщині.

Помітний внесок в розробку низки проблем, пов'язаних з епохою царювання Олександра І зробили представники ленінградської школи історії Росії. Предтеченский А.В. Очерки общественно-политической истории России в первой четверти ХІХ века. - М.-Л., 1957. - 498 с.; Окунь С.Б. История СССР. Конец XVIII - начало ХІХ века. Лекции. - Ч. І. - Л., 1974. - 221 с.; Його ж. История СССР 1812-1825 гг. Лекции. - Ч.2. - Л., 1978. - 232 с. Одним з пріоритетних напрямків багатогранної наукової діяльності А.В.Предтеченського була історія суспільно-політичного життя Росії першої чверті ХІХ ст. Поділяючі пануючі принципи історичного матеріалізму, автор використовує їх і для дослідження історії військових поселень, зокрема і для діяльності їхнього керівника графа Аракчеєва. Історична наука завдячує цьому вченому науковій постановці проблеми військових поселень, зміни ставлення до терміну “аракчеєвщина” тощо.

Певною окремішністю відрізняється робота П.Н.Богдановича. Богданович П.Н. Аракчеев. Граф и Барон Российской империи (1769-1834). - Буэнос-Айрес, 1956. - 138 с.

Її автор - колишній полковник Генерального Штабу царської Росії, цілком присвятив своє дослідження життю й діяльності Аракчеєва. Хоча воно не позбавлене відвертих вад, вільного трактування певних історичних подій та обмеженістю джерельної бази, проте робота цікава своїм концептуальним рішенням, свободою методологічних принципів та методичних прийомів, спробою історичної реабілітації Аракчеєва.

В українській історіографії 1990-2000-х рр. постать Аракчеєва продовжує вивчати К.М.Ячменіхін. Він перший в історіографії спробував створити неупереджений історичний портрет і зміг реконструювати основні етапи його службової кар'єри. Ячменихин К.М. Алексей Андреевич Аракчеев // Вопросы истории. - 1991. - №12. - С. 37-50; Його ж. Алексей Андреевич Аракчеев // Российские консерваторы. - М., 1997. - С. 18-62. Залучаючи нові архівні матеріали, спираючись на антропоцентричний підхід до проблеми, вченому, на нашу думку, вдалося довести, що формування особистості Аракчеєва відбувалося у діалектичному поєднанні історичної епохи тогочасної Росії. У вивченні питання приватного життя і його діяльності як поміщика зроблено лише перші кроки. Соломенная Т.В., Ячменихин К.М. А.А.Аракчеев-помещик (к вопросу о роли субъективного фактора в истории зажиточного крестьянства России первой половины ХIХ века // Вестник Моск. ун-та. - Сер. 8. - История. - 2002. - №5. - 52-57.

Постать Аракчеєва і його державницька діяльність не залишилися поза увагою зарубіжних дослідників. Перші згадки його імені зустрічаються на початку 1820-х рр. і пов'язані із запровадженням військових поселень. Lyall R. Account of the Organisation and present State of the Military Colonies in Russia. - London, 1824. - 72 р. Відзначаючи добре налагоджену систему підготовки кантоністів і підкреслюючи в цьому роль Аракчеєва, Р.Лайель застерігає західноєвропейського читача від легковажного ставлення до нового явища в політиці російського уряду. Хоча робота носить більш публіцистичний ніж дослідницький характер, проте вона стала базовою для формування позиції інших дослідників А.Рабба і А.Егрона, Rabbe A. Histoire d'Alexandre I^er, empere de toutes Russies et de principaux evenements de son regne. - Brusselles, 1826. - 112 p.; Egron A. Vie d'Alexandre I^er, empereur de Russie. - Paris, 1826. - 485 p. які в цілому повторюють концептуальні положення свого попередника.

З робіт, що з'явилися на початку ХХ ст. необхідно відзначити дослідження німецького історика Т.Шимана, Шиман Т. Александр Первый. Пер. с немецкого. - М., 1908. - 158 с. який вважає що невдачі військових поселень стали наслідком надто суворих методів керівництва, які вживав Аракчеєв. З висновками автора погоджується П.Рен і М.Палеолог. Rain P. Un tzar edeologue Alexandre I^er (1777-1825). - Paris, 1913. - 460 p.; Paleologue M. Alexandre I^er un tzare enigmatique. - Paris, 1937. - 310 p. Їхні роботи - це не досить вдалі запозичення (за фактологічними даними) з досліджень російських дореволюційних істориків з повтором тих самих помилок та міфологем стосовно особистості Аракчеєва.

Схожої концепції стосовно військових поселень і ролі Аракчеєва дотримувалися післявоєнні автори. Відомий політолог-русист Р.Пайпс підкреслював, що без такої яскравої постаті, як Аракчеєв, реалізація ідеї поселенської системи була б неможливою. Pipes R.E. The Russian military colonies, 1810-1813 // The Journal of modern History. - 1950. - Volume 22. - Issue 3. - P. 205-219. Вперше у зарубіжній історіографії було поставлене питання про адміністративний талант першого міністра імперії.

Єдиним монографічним дослідженням, присвяченим політичній діяльності Аракчеєва в зарубіжній історіографії залишається робота М.Дженкінса. Jenkins M. Arakcheev. Grand Visier of the Russian Empire. A Biography. - New-York, 1969. - 317 p. Приватне життя, риси його характеру залишилися поза увагою автора, що робить дослідження дещо однобоким.

Аналіз історіографії далекого зарубіжжя свідчить, що політична діяльність Аракчеєва вивчалася найчастіше в зв'язку з царюванням Олександром І. Матеріали запозичувалися авторами, здебільшого з робіт російських і деяких радянських істориків, які найчастіше стосувалися історії військових поселень і тому у концептуальній частині компілятивні.

Зміна методологічних парадигм, що відбувалася в російській історіографії у 1990-ті рр. сприяли більш науковій розробці багатьох історичних процесів, подій, фактів, зокрема і постаті О.А.Аракчеєва. Тема військових поселень, яка пов'язана з державною діяльністю Аракчеєва, стає вагомою у науковій літературі. Всі сучасні автори досить обгрунтовано вважають, що авторство ідеї військових поселень належить Олександру І. Мироненко С.В. Самодержавие и реформы. Политическая борьба в России в начале ХIХ в. - М., 1989. - 238 с.; Томсинов В.А. Временщик (А.А.Аракчеев). - М., 1996. - 272 с. Багато авторів порівнюють аракчеєвські методи управління військовими поселеннями з системою функціонування його Грyзинської вотчини. Коваленко А.Ю. Роль А.А.Аракчеева в управлении военными поселениями // Вопросы отечественной истории и историография. - Межвузовский сборник научных трудов. - Вып. 3. - М., 2000. - С. 90-118; Федоров В.А. М.М.Сперанский и А.А.Аракчеев. - М., 1997. - 225 с. Цим авторам, на нашу думку, вдалося певною мірою історично реабілітувати й виправдати Аракчеєва, зняти з графа необгрунтовані звинувачення. В роботі С.В.Мироненка Мироненко С.В. Самодержавие и реформы. Политическая борьба в России в начале ХIХ в. - М., 1989. - 283 була зроблена перша в історіографії спроба аналітичного розгляду проекту визволення селян, складеного Аракчеєвим за особистим дорученням імператора.

Історіографічний аналіз проблеми засвідчує, що для її наукового вирішення зроблено досить багато. Проте вивчалася переважно державницька діяльність Аракчеєва, яка була на видноті суспільної думки і знайшла відображення у багатьох документах епохи. Не публічний, приватний бік його життя залишався поза увагою дослідників. Тому його історичний портрет виглядає на сьогодні дещо однобоким і неповним. Комплексний підхід до проблеми, вивчення постаті Аракчеєва і в аспекті його діяльності як державного діяча, і його приватного життя зможе, на нашу думку, більш цілісно уявити цю непересічну історичну персоналію.

Джерельна база дисертаційного дослідження значна і репрезентативна. Вона налічує багато видів як документальних так і наративних джерел. Важливим моментом в інструментарії наукового дослідження є класифікація джерел. Класифікація за типами, родами і видами є, на наш погляд, найбільш доцільною, науково обгрунтованою і максимально відповідає головному завданню джерелознавчого аналізу. Більшість з них належить до типу письмових, були також використані і матеріали зображального характеру. Серед родових ознак виділяються наративні та документальні. Найбільш чисельними видом наративних джерел, використаних в роботі є джерела особового походження: мемуари, щоденники, нотатки тощо. До документальних відносяться джерела офіційного походження: статистичні та канцелярські матеріали, офіційне листування, накази, маніфести тощо.

Значна кількість спогадів і нотаток чиновників різних рангів, офіцерів та генералів, які близько знали графа Аракчеєва, була опублікована у другій половині ХІХ ст. на сторінках періодичних видань. Батеньков Г.С. Граф Сперанский и граф Аракчеев (по воспоминаниям) // Русская старина. - 1887. - №10. - С. 126-148; Брадке Е.Ф. Автобиографическая записка // Русский архив. - 1875. - №1. - С. 13-51; №3. - С. 257-294; Шенинг Н.И. Воспоминания Шенинга об Аракчееве // Русский архив. - 1880. - №2. - С. 321-325; Гриббе А.К. Граф Алексей Андреевич Аракчеев // Русская старина. - 1875. - №1. - С. 84-123; Европеус И.И. Воспоминания Европеуса о службе в военных поселениях и об отношении к графу Аракчееву // Русская старина. - 1872. - №9. - С. 225-242; №11. - С. 547-558. Великий обсяг як службового так і приватного листування Аракчеєва був виданий М.Ф.Дубровіним. Письма главнейших деятелей в царствование Александра I 1807-1829 год / Под ред. Н.Ф.Дубровина. - СПб., 1883. - 410 с. Значний корпус джерел цього виду було нещодавно опубліковано, добре прокоментованим виданням. Аракчеев: свидетельства современников / Вступ. статья Е.Э.Ляминой; сост. Е.Е. Давыдова, Е.Э.Лямина и А.М.Песков. - М., 2000. - 496 с. Аналізуючи джерела особового походження, особливу увагу ми приділили тому, наскільки автор був наближеним до Аракчеєва, як складалися їхні особисті стосунки, до якого угрупуванням він належав, як ставився до інституту військових поселень - головного доробку всемогутнього графа.

Досить репрезентативним видом джерел є листування самого Аракчеєва. Коло його кореспондентів було дуже великим. Пошук таких матеріалів ускладнюються тим фактом, що не існує єдиного фонду, в якому була б зібрана вся документація, що стосується життя та діяльності Аракчеєва, оскільки після його смерті всі матеріали його власної бібліотеки та архіву були розпорошені по різних державних установах і приватних колекціях.

Найповніший корпус джерел і різноманітних матеріалів присвячених Аракчеєву зберігається у ф. 154 Російського державного військово-історичного архіву (РДВІА м. Москва), який нараховує 985 справ за 1711-1834 рр. Значний фонд Аракчеєва (ф.471) знаходиться у Відділі рукописів Російської державної бібліотеки (ВР РДБ м. Москва), який нараховує 422 справи. Відділ рукописів Російської національної бібліотеки (ВР РНБ м.С.-Петербург) теж зберігає фонд Аракчеєва (ф. 29) і нараховує 64 справи за 1786-1833 рр. Значний інтерес представляє фонд Аракчеєва, який зберігається у Відділі письмових джерел Державного історичного музею(ВПД ДІМ м. Москва) (ф. 190, 14 справ за 1720-1833 рр.).

Джерела схожого виду, а також матеріали офіційного походження, зосереджені в інших фондах вказаних архівосховищ: фф. 1, 35, 405 Російського державного Військово-історичного архіву (м. Москва); фф. 17, 18, 199, 282, 439 Відділ Письмових джерел державного історичного музею (м. Москва); ф. 859 Відділ рукописів Російської національної бібліотеки (м. С.-Петербург). Значна кількість документів, яка дає досить чітке уявлення про особистість Аракчеєва, являє собою службове листування з різними особами, документи, які готувалися й оголошувались Аракчеєвим у Комітеті Міністрів та в Державній Раді. Сборник исторических материалов, извлеченных из архива Первого Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии / Под ред. Н.Ф.Дубровина. - Вып. 1-15. - СПб., 1876-1906. Формулярних списків збереглося небагато і, переважною більшістю за павлівський період його кар'єри. Основний комплекс документів, який дає уявлення про його приватне життя та риси характеру, розпорошений по фондах вищезгаданих архівосховищ. Аракчеєва відзначала ретельність та педантизм стосовно паперових справ, завдяки чому в архіві його маєтку знаходиться багато цікавих матеріалів про господарську діяльність власника Грyзинської вотчини, про роботу вотчинної адміністрації, стосунки з селянами та дворовими людьми. Заслуговує на увагу звітна документація (рапорти грyзинського голови, різноманітні статистичні дані), які дозволяють простежити динаміку розвитку маєтку, його рентабельність.

Таким чином, джерельна база дослідження дозволяє досить детально реконструювати державну діяльність, приватне життя та риси характеру Аракчеєва, деталізувати й уточнити деякі факти його біографії, що, у свою чергу, дає можливість скоригувати усталений образ Аракчеєва як державного діяча і людини.

У другому розділі “Соціально-політичний портрет” відтворено основні віхи життя, державної та господарчої діяльності як поміщика. О.А.Аракчеєв народився 23 вересня 1769 р. у с. Гарусово Вишневолоцького повіту Тверського намісництва в родині дрібного поміщика. Дитячі роки він провів на батьківщині, де і здобув домашню початкову освіту. З 1783 р. навчався у інженерному та артилерійському кадетському корпусі, який успішно закінчив з чином підпоручика. Враховуючи його здібності, керівництво корпусу залишило його на посаді викладача та завідуючого корпусною бібліотекою. За протекцією директора корпусу П.І.Меліссіно він потрапив до гатчинських військ цесаревича Павла Петровича й очолив артилерію. Саме тут він проявив свої здібності адміністратора і був не тільки поміченим майбутнім імператором, але й відзначеним чинами та нагородами.

Стрімкий зліт його кар'єри почався після смерті Катерини ІІ 6 листопада 1796 р.: сходженням на престол Павла І. Аракчеєв обійняв ряд значних, але не головних посад у державі. Аракчеєв отримує послідовно чини генерал-майора, а потім генерал-лейтенанта, спочатку баронський, пізніше графський титули, численні нагороди, Грyзинську вотчину (2 тис. душ кріпаків) у Новгородській губернії. Не зважаючи на значні успіхи у кар'єрі, яка тривала до осені 1799 р. (потім були дві опали і повна відставка вже до травня 1803 р.), назвати Аракчеєва фаворитом Павла І не можна, бо його вплив на політику уряду та імператора особисто був незначним, а його діяльність стосувалася лише питань артилерії й армії.

Інша річ, коли мова йде про діяльність Аракчеєва часів царювання Олександра І, особливо після закінчення Вітчизняної війни 1812 р. і закордонних походів. В цей період вплив Аракчеєва на політичні процеси в країні був досить значним, його можна вважати фаворитом Олександра І, проте назвати останнє десятиліття правління - “аракчеєвщиною” - неможливо, бо імператор ніколи не усувався від управління державою, а Аракчеєв ніколи не був самостійним політиком. Вважаємо, що усталеність цієї тези в історіографії пов'язана із запровадженням та функціонуванням військових поселень, створених за ініціативи Олександра І і керованих графом Аракчеєвим.

Причинами падіння Аракчеєва в царювання Миколи І стали і негативне ставлення до графа як самого монарха, так і неприйняття громадською думкою російського суспільства військових поселень. До смерті (у квітні 1834 р.) Аракчеєв мешкав у Грyзино, де займався маєтком, благодійницькою діяльністю, упорядкуванням садиби тощо.

Окремий пункт дисертації присвячено його діяльності як поміщика. На підставі архівних даних зроблено спробу довести, що з часом Аракчеєвим було створене зразкове підприємницьке господарство, орієнтоване на ринок, чому значною мірою, сприяла мережа транспортних комунікацій, близькість великого споживача сільськогосподарської продукції - Петербурга, а також раціональні засоби ведення господарства.

Аракчеєв перевів усі селянські господарства на грошовий оброк, головною статтею прибутків зробив тваринництво і продаж сіна та дров. Статистика свідчить, що більшість селянських господарств мала досить високий рівень розвитку: достатню кількість землі, угідь, худоби. Грyзинський маєток відзначала добре розвинута інфраструктура: гарні шляхи сполучення, регулярна забудова сіл і селищ, шпиталь, ощадний банк. Багатьом сучасникам він нагадував затишний куточок Західної Європи.

Аналіз біографії О.А.Аракчеєва засвідчує, що він пройшов складний шлях становлення і формування як активний державний діяч, талановитий адміністратор і господар. Його самостійність, свідоме ігнорування будь-яких двірцевих угрупувань, теплі стосунки з Олександром І викликали несприйняття, навіть озлоблення частини громадськості, що з часом знайшло відображення у мемуарній і науковій літературі.

Третій розділ “Особистість О.А.Аракчеєва” присвячений аналізу приватного життя Аракчеєва, його психологічним характеристикам. Зроблено аналіз здібностей, умов формування його особистості, стилю виховання й особистих стосунків. Життєвий шлях Аракчеєва не відрізнявся особливими збігами обставин, проте всі шанси, які дарувала йому доля він використав максимально. Блискуча кар'єра Аракчеєва часів двох імператорів стала наслідком власної наполегливості, працьовитості, здібностей і розуму.

Увійшовши з часом до аристократичної частини суспільства й отримуючи значні прибутки, Аракчеєв став збирати твори мистецтва, які мали підкреслювати його значимість людини державного рівня. Його естетичні смаки розвивалися поступово, а ставлення до прекрасного мало певні специфічні відтінки. Столичне життя, спілкування з провідними архітекторами, художниками, літераторами і музикантами сформували в нього погляди і смаки, які були реалізовані у вирішенні й оздобленні садово-паркового й архітектурного ансамблю Грyзинського маєтку, у повсякденному побуті.

Проектування і спорудження садиби виконували архітектори Ф.І.Демерцов і В.П.Стасов, але замовником не тільки у фінансовому, але й у художньому плані був Аракчеєв. Його тяжіння до фундаментальності, монументальності і меморіалізації мали бути враховані. Забудова садиби відбувалася поступово і зазнала з часом радикальних стилістичних змін: від суворого класицизму (Ф.І.Демерцов) до раннього ампіру (В.П.Стасов). Будівлі органічно гармоніювали із пейзажною частиною садиби - парком, садом, озерами з островами і т.ін. Два приклади з життя Аракчеєва можуть засвідчити амбіційність графа: собор Андрія Первозванного у Грyзино був єдиною в Росії соборною церквою у сільській місцевості, а пам'ятник Олександру І - єдиним увіковіченням пам'яті монарха у приватному маєтку, збудованого на власний кошт господаря.

Аракчеєву не зраджував смак й у побуті: він зумів створити у власному будинку вишуканий інтер'єр, багато уваги приділяв своєму зовнішньому вигляду, на що витрачав значні кошти. Коло читання було різноманітним, а власна бібліотека налічувала 14 тис. примірників з різних галузей знань.

Коло спілкування було досить великим, проте тісні зв'язки він підтримував лише з декількома родичами. Шлюб Аракчеєва з Наталією Хомутовою взятий у лютому 1806 р., не склався. Супутницею життя, коханою жінкою, другом протягом 25 років була для нього Настасія Федорівна Мінкіна, а її син, вихованець графа Михайло Андрійович Шумський, стали рідними для Аракчеєва. Трагічна доля цих людей сильно вплинула на Аракчеєва, його становище в суспільстві. Близькими друзями Аракчеєва можна назвати таких відомих людей як Є.Ф.Канкрін, Б.Б.Кампенгаузен, М.П.Рум'янцев.

Проведений аналіз приватного життя Аракчеєв доводить, що як особистість, дворянин, поміщик він цілком був людиною свого часу, з досить прогресивними поглядами. За ментальністю він був росіянином, а стосовно способу життя, деяких звичок та життєвих принципів нагадував скоріше європейця. Це цілком узгоджується з його психологічним портретом: людини педантичної, амбітної, відповідальної, з явними рисами лідера і неабияким хистом адміністратора. Збочень, розладів, або патологій аналіз особистості Аракчеєва не виявив. Зі своїми вадами, недоліками і чеснотами він був звичайною людиною, що цілком відбилося на його особистих стосунках з родичами, коханими, друзями.

У четвертому розділі “Сучасники про О.А.Аракчеєва” проаналізовано ставлення до нього громадської думки, яка знайшла відображення у чисельних мемуарах спогадах і нотках сучасників. Для цього використані як свідчення людей, які добре знали його (М.І.Греч, Ш.Массон, В.Р.Марченко) так і тих, хто не знав Аракчеєва близько (Ф.Ф.Вігель, П.А.Вяземський). Мемуаристи торкались різних сторін життя та діяльності Аракчеєва: його службової кар'єри, стосунків з імператорами Павлом І й Олександром І, вищими урядовцями, офіцерами і поселенцями у повсякденному житті, описували Грyзинську вотчину, стиль керівництва, риси характеру тощо.

Дані наративних джерел свідчить, що ставлення сучасників до Аракчеєва було дуже різним: від хвалебних од й лестощів до принизливих, образливих звинувачень. Позиція авторів залежала, насамперед, від особистих стосунків з графом, рівня обізнаності у політичних і суспільних подіях, власних світоглядних позицій. Особливо цікавими є чисельні анекдоти, плітки, художні твори, які, до речі, активно цитувалися у спогадах багатьох сучасників. Мемуаристика, присвячена постаті Аракчеєва, має переважно описовий характер, лише іноді спостерігаються спроби аналітичної роботи. Більшість цих спогадів з'явилася у другій половині ХІХ ст., яка характеризується лібералізацією суспільних відносин. Цей чинник не міг не вплинути на характер і зміст спогадів про Аракчеєва. З позицій лібералізму й гуманізму діяльність Аракчеєва, стиль його керівництва військовими поселеннями, методи і заходи управління імперією здавалися реакційними й консервативними. Тому особистий образ графа, його управлінська манера й незрозумілі прояви його поведінки дратували, озлоблювали більшу частину громадськості. Постать Аракчеєва закарбувалася у пам'яті нащадків у темних фарбах, з негативними рисами, яка з часом набула міфологізованого характеру.

У висновках підбиті основні підсумки дисертаційного дослідження, наведене узагальнення і представлено нове вирішення проблеми вивчення постаті О.А.Аракчеєва. Залучення до наукового обігу та аналіз досить широкого кола джерел дали змогу зробити такі висновки, які виносяться на захист:

· Постать О.А.Аракчеєва хоча і була предметом дослідження, але комплексний аналіз усіх аспектів його діяльності як військового та державного діяча у поєднанні з вивченням рис характеру та особливостей приватного життя вперше започатковано в даному дисертаційному дослідженні.

· Аналіз історіографії проблеми свідчить, що постать О.А.Аракчеєва є однією з найбільш міфологізованих в історії Росії ХІХ ст. Мало знайдеться імен російських державних діячів (за винятком, мабуть, монархів), які були б так знані і так негативно сприймалися.

· Неупереджений аналіз документальних і наративних джерел дозволяє значною мірою скоригувати цей усталений образ. З часом, певні риси Аракчеєва накопичувалися в історичній свідомості в якості основних, а інші, не менш виразні і які б характеризували його з позитивного боку стали додатковими, другорядними і, начебто, менш достовірними. Колективна пам'ять поколінь утримала те, що прямо і без перешкод співпадає з архетипічним образом фаворита.

· Багато в чому формуванню саме такого образу сприяв і сам Аракчеєв, який ніколи не прагнув “пояснити себе”, а навпаки, всіляко заохочував загальну зацікавленість, дратуючи публіку контрастом між старим артилерійським мундиром, в якому він інспектував військові поселення, відсутністю особняка в Петербурзі, демонстративною відмовою від престижних нагород - з одного боку, і колосальною владою, з необмеженим кредитом довіри імператора - з іншого. Єдиною причиною такого успіху, яку до речі, він вважав необхідним постійно підкреслювати, віддану і чесну службу, щиру відданість Олександру І і як монарху, і як людині.

· Аналіз державної діяльності, приватного життя Аракчеєва свідчить про те, що в цілому він вписувався в ментальний образ суспільства своєї епохи. Однак, можна стверджувати, що його особистий образ дещо роздвоювався: з одного боку, він був справжнім росіянином, а з іншого - у ставленні до службових обов'язків і в побуті мав риси типового європейця. Це також було причиною несприйняття його управлінської манери, проявів поведінки більшої частини російського суспільства, яке ніколи не тяжіло до порядку, пунктуальності й відповідальності.

· Головними рисами характеру О.А.Аракчеєва були ретельність, наполегливість, працьовитість, педантизм, охайність й обов'язковість. Саме ці чесноти допомогли йому зробити таку блискучу кар'єру, дозволили мати справжніх друзів. Психологічний аналіз дозволяє стверджувати, що природні здібності, умови і стиль виховання, стосунки з підлеглими, родичами та друзями, що Аракчеєв був звичайною людиною зі своїми слабкими і сильними сторонами. Він не був ані самодуром, ані злодієм, як це закріпилося в літературі про нього, хоча і мав негативні й малопривабливі риси характеру.

· Завдяки своїм здібностям, відрізняючись значною працездатністю й наполегливістю Аракчеєв намагався реалізувати на практиці ідею створення такого фантастичного державного інституту як військові поселення. Деякі принципи управління ними були запозичені Аракчеєвим з власної практики діяльності поміщика. Враховуючи специфіку часу, чинник розвитку товарно-грошових відносин, не вигідність використання примусової праці, він зумів перетворити власний маєток за досить короткий час на рентабельне господарство.

· Абсолютна більшість селянських господарств Грyзинського маєтку зуміли скористатися ситуацією, яка склалася завдяки аракчеєвському стилю управління й досягти високого рівня добробуту. На фоні багатьох інших поміщицьких господарств Росії першої половини ХІХ ст. Грyзинська вотчина своєю інфраструктурою та рівнем життя нагадувала куточок Західної Європи. Чудове архітектурне рішення садиби, розкішний садово-парковий комплекс свідчать про розвинуті естетичні смаки й уподобання господаря і відповідали рівню своєї епохи.

· Повсякденний побут Аракчеєва не можна назвати надто вишуканим, проте він зберігає всі необхідні атрибути стилю життя російського аристократа першої половини ХІХ ст. Багато в чому Аракчеєв залишався незрозумілим для оточення. Тільки найближчі люди знали про його чуттєвість, уразливість, романтичність, бачили як він міг страждати, ненавидіти, радіти й сумувати. Коло його спілкування було досить широким, але наближав до себе він небагатьох. Майже всі вони залишилися відданими Аракчеєву й після відставки. Ця відданість була справді щирою, що доводить його багатолітня дружба з М.М.Сперанським, Є.Ф.Канкріним, Б.Б.Кампенгаузеном, М.П.Рум'янцевим, М.В.Храповницьким.

· Як і будь-якій людині, йому були притаманні й негативні риси. Так, наприклад, Аракчеєва важко назвати хороброю людиною, він свідомо уникав участі у бойових діях, боягузливою виглядала його поведінка під час подій 14 грудня 1825 р. Аракчеєв досить болісно сприймав суперництво, важко переживав чиєсь наближення до імператора. Його педантичність й любов до регламентації усіх сторін життя часто переходила розумні межі. З роками в ньому стали розвиватися такі вади як заздрість й кар'єризм. Але ж не буває ідеальних людей. Це цілком стосується й постаті О.А.Аракчеєва. Багатьма рисами свого характеру, проявами поведінки, управлінською манерою, світоглядними принципами, життєвими звичками він завдячує своїй родині, своїй епосі, своєму соціуму. Вважаємо, що настав час зняти з нього несправедливі звинувачення у реакційності, ретроградстві й обскурантизмі.

· Граф О.А.Аракчеєв був державним діячем консервативного типу. У приватному житті він був непересічною людиною з власними слабкостями, вадами й чеснотами. Він зіграв одну з ключових ролей в російській історії першої чверті ХІХ ст. І хоча не через сто років, як хотів того граф, а значно пізніше, історія починає проголошувати справедливий, як нам здається, вердикт.

граф аракчеєв артилерія російський

Основні положення і висновки дисертації викладені у таких публікаціях

1. Соломенная Т.В. Крестьяне Грyзинской вотчины А.А.Аракчеева // Зажиточное крестьянство России в исторической ретроспективе. - ХХVII сессия Симпозиума по аграрной истории Восточной Европы. - Вологда, 12-16 сент. 2000.- Тезисы докладов и сообщений. - Москва, 2000. - С. 77-79.

2. Соломенна Т., Ячменіхін К. Військові поселення в Україні та О.Аракчеєв у концепції О.Багалій-Татаринової // Сіверянський літопис. - 2001. - №2. - С. 71-79.

3. Ячменихин К.М., Соломенная Т.В. Влияние военных поселений на социокультурный ландшафт восточнославянских земель в первой половине ХІХ в. // “Славянский мир на пороге третьего тысячелетия”: Материалы международной научной конференции. - Гомель, 15-16 мая 2001. - С. 62-63.

4. Соломенна Т. Постать О.А.Аракчеєв в історіографії другої половини ХХ століття // Сіверянський літопис. - 2002. - №2. - С. 61-67.

5. Т.В.Соломенная, К.М.Ячменихин. А.А.Аракчеев-помещик (к вопросу о роли субъективного фактора в истории зажиточного помещичьего крестьянства России первой половины ХІХ в.) // Вестн. Моск. ун-та. - Сер. 8. История. - 2002 - №5. - С. 52-57.

6. Соломенна Т.В. Граф Аракчеєв очима сучасників // Вісник Східноукраїнського національного університету. - 2002. - №9(55). - С. 172-181.

7. Соломенная Т.В. Ячменихин К.М. Арендные и покупные земли военных поселян и пахотных солдат в первой половине ХІХ в. // Земледелие и землепользование в России. - ХХVIII сессия Симпозиума по аграрной истории Восточной Европы. - Тезисы докладов и сообщений. - Калуга, 24-28 сент. 2002. - С. 62-63.

АНОТАЦІЇ

Соломенна Т.В. О.А.Аракчеєв - політик і людина. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Харків, 2004.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню життя і діяльності графа Олексія Андрійовича Аракчеєва, одного з видатних державних діячів Російської імперії першої чверті ХІХ ст. У роботі визначено комплекс чинників, які вплинули на формування його світогляду та становлення державного діяча. Проаналізовано його внесок у розвиток російської армії взагалі і артилерії зокрема. Розкрито його роль у запровадженні та управлінні військовими поселеннями. Авторкою дослідження проаналізовано його психологічні особливості, естетичні смаки й уподобання, господарська діяльність, взаємини з оточенням. Все це дозволило по-новому оцінити його життя і діяльність, зняти з нього ряд несправедливих звинувачень, які існували в історіографії.

Ключові слова: Олексій Андрійович Аракчеєв, Росія, Павло І, Олександр І, військові поселення, Грyзино, садово-парковий й архітектурний ансамбль, громадська думка, ментальність.

Соломенная Т.В. А.А.Аракчеев - политик и человек. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина, Харьков, 2004.

Диссертация посвящена комплексному исследованию жизни и деятельности одного из выдающихся государственных деятелей России первой четверти ХIХ в. Алексея Андреевича Аракчеева. Характер, цель, и задачи исследования обусловлены введением в научный оборот значительного числа исторических источников, извлеченных из архивохранилищ Российской Федерации.