Зародження нової буржуазії та розвиток приватнопідприємницької діяльності в Україні в 1920-ті – на початку 1930-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Зародження нової буржуазії та розвиток приватнопідприємницької діяльності в Україні в 1920-ті - на початку 1930-х рр.

Харків - 2004

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В сучасних умовах, коли в Україні динамічно відбувається процес формування ринкової економіки, головною фігурою якої стає приватний підприємець, актуального значення набуває вивчення, критичне переосмислення та практичне використання того великого досвіду приватнопідприємницької діяльності, що був накопичений на різних етапах вітчизняної історії. Особливий інтерес у цьому відношенні має доба нової економічної політики, коли в Україні існувала перехідна багатоукладна економіка і була легалізована приватнопідприємницька діяльність. В цьому плані науковий аналіз основних форм і напрямків підприємницької діяльності непманів та методів її державного регулювання набуває наукового та практичного значення. Та велика роль, яку відігравала в 1920-ті роки приватнопідприємницька ініціатива нової буржуазії у виході країни зі стану глибокої соціально-економічної і політичної кризи, в процесі відбудови народного господарства України, налагодження розірваних економічних зв'язків між містом і селом і той вплив, що вона справила на розвиток соціально-економічних процесів, потребують уважного і об'єктивного дослідження, без якого наші уявлення про період НЕПу залишаться односторонніми і приблизними.

На жаль, дана тема не знайшла належного наукового вивчення. Довгий час вона не вважалась актуальною в науковому і практичному плані, оскільки історичний досвід розвитку приватнопідприємницької діяльності взагалі (і в період НЕПу зокрема) за радянських умов не вважався актуальним. У радянській державі панували командні методи управління та функціонувала директивна планово-розподільна економіка. При цьому важливим вважалось лише вивчення досвіду класової боротьби з приватним капіталом в перехідний період від капіталізму до соціалізму. За таких обставин не могло бути і мови про неупереджене та об'єктивне дослідження цієї теми. Лише на сучасному етапі створились умови для об'єктивного і системного дослідження названої теми, наукові висновки та узагальнення якого має також і практичне значення в процесі вироблення нових підходів щодо політики розвитку вітчизняного підприємництва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації була затверджена Вченою радою Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Робота виконувалась у відповідності з планами науково-дослідної роботи кафедри історії Росії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна в рамках теми «Нова економічна політика» (номер державної реєстрації 01984005311).

Об'єктом дослідження є соціально-економічні процеси, пов'язані із зародженням нової буржуазії та розвитком приватного підприємництва в Україні в 20-ті - на початку 30-х рр. ХХ ст.

Предмет дослідження - нова буржуазія, її становлення як суспільної верстви, соціально-правове та фінансово-економічне становище, форми та способи реалізації приватнопідприємницької ініціативи в народному господарстві України, а також процес її ліквідації.

Хронологічні рамки дослідження - 1921 - початок 1930-х років, тобто з моменту легалізації приватнопідприємницької діяльності після переходу до НЕПу і до її фактичної заборони на початку 1930-х рр.

Територіальні рамки дослідження - УСРР в межах 1921 - початку 1930-х років.

Мета дослідження - висвітлення процесу зародження нової буржуазії та розвитку приватнопідприємницької діяльності в Україні в 1920-х - на початку 1930-х рр.

Відповідно поставленої мети в дисертації вирішувалися такі дослідницькі завдання:

з'ясувати і проаналізувати зміст терміну «нова буржуазія» та правомірність його використання в сучасній історіографії;

виявити історичні передумови появи та простежити основні етапи процесу зародження і становлення нової буржуазії;

з'ясувати соціальні джерела комплектування, національний склад та кількісні параметри непманської буржуазії;

проаналізувати специфіку менталітету і особливості діяльності підприємців в умовах радянського режиму;

визначити соціально-правовий статус непманів в радянському суспільстві;

виявити соціокультурні особливості розвитку приватного підприємництва в умовах НЕПу;

з'ясувати характер взаємовідносин між підприємцями і робітниками приватнокапіталістичного сектору;

дослідити форми та методи державного регулювання та їх вплив на процес розвитку приватнопідприємницької діяльності (зокрема, податкову та кредитну політику, здійснення заходів щодо контроля за підприємництвом тощо);

виявити персоналії окремих представників підприємницького корпусу та характер їх діяльності;

дослідити історію приватнопідприємницької діяльності на кредитно-грошовому та валютно-фондовому ринках;

з'ясувати роль окремих ринкових інститутів (фондових і вечірніх бірж, банків, товариств взаємного кредиту) у розвитку підприємництва в сфері кредитних відносин;

дослідити причини, форми та методи нелегального підприємництва непманів та його вплив на соціально-економічний розвиток процесів в суспільстві;

проаналізувати основні форми прояву приватногосподарської ініціативи непманів в галузі промислового виробництва, торгівлі та посередництва (індівідуальне підприємництво; підприємницька діяльність у формі приватних товариств і акціонерних товариств);

дослідити процес ліквідації приватнокапіталістичного сектору в економіці України та форми і методи експропріації радянською державою накопичень і власності нової буржуазії;

з'ясувати шляхи ліквідації непманської буржуазії та подальшу долю її представників.

Методика та методи дослідження. Дисертаційне дослідження базується на принципах об'єктивності та історизму, визнаними представниками різних історичних шкіл, використанні автором емпіричного і теоретичного рівнів наукового пізнання в їх нерозривній єдності. В процесі дослідження подій і явищ 1920-х - початку 1930-х рр. автором поряд з формаційним підходом, що дає можливість виявити якісні відмінності між старою дореволюційною і новою радянською генераціями буржуазії, широко використовувався цивілізаційний підхід. Останній дозволяє значно повніше враховувати національні, регіональні, культурні, ментальні, соціально-психологічні особливості досліджуваної епохи, дає можливість створити цілісну картину взаємодії різних чинників, що в той чи інший спосіб впливали на процес становлення нової буржуазії як соціальної верстви та її підприємницької діяльності в специфічних умовах радянської держави.

Поряд із загальнонауковими методами пізнання в роботі широко застосовувалися власне історичні методи дослідження, до числа яких відносяться: історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний та історико-системний, синхронний, метод історичних реконструкцій. Ці методи дозволяють вивчити поставлені в дисертаційному дослідженні проблеми та розв'язати їх.

Наукова новизна дисертації визначається самою постановкою автором проблеми, що до цього часу не стала об'єктом спеціального дослідження. В роботі вперше у вітчизняній історіографії на основі використання широкого кола архівних документів і матеріалів комплексно досліджено історію виникнення, становлення, основні етапи розвитку та ліквідації нової буржуазії України в 1920-ті - на початку 1930-х років. Висновки, зроблені в ході дослідження, переконливо спростовують розповсюджену в радянській історіографії тезу про суто деструктивну роль нової буржуазії в економіці країни. Доведено також, що нова буржуазія не була залишком колишньої дореволюційної буржуазії. Вона являла собою якісно нове соціальне утворення.

Вперше, на основі використання матеріалів податкової статистики, встановлено кількісні параметри нової буржуазії, проведено її розподіл по групах за рівнем прибутку, визначено динаміку змін її структури та чисельного складу за роки НЕПу.

Дістало подальший розвиток уявлення про процес утворення і діяльності приватних акціонерно-пайових товариств, показано їх практичний внесок у розвиток економіки.

У дисертації було систематизовано основні напрямки, форми та методи приватнопідприємницької діяльності в народному господарстві України, висвітлені причини постійного відтворення значного за масштабами тіньового підприємництва.

Вперше в змальована велика кількість персоналій нової буржуазії, об'єктивно показано їх діяльність в різних галузях економіки.

Завдяки залученню в науковий обіг значної кількості архівних документів дістало подальший розвиток уявлення про напрямки та методи державного регулювання приватнопідприємницької ініціативи нової буржуазії України. В дослідженні сформульовано і обгрунтовано положення про те, що після переходу до політики форсованої індустріалізації для розвитку приватного підприємництва та існування нової буржуазії вже не залишалося вільної ніші в соціально-економічній структурі радянського суспільства, що прирікало її на зникнення з історичної арени.

Поглиблені знання про процес ліквідації приватногосподарського сектору в економіці України, узагальнені відомості про шляхи зникнення приватного капіталу з легального сектору економіки.

Вперше синтезовано розрізненні відомості про процес експропріації нової буржуазії України, його форми та методи. Зокрема показана роль надзвичайних органів, а також ДПУ в процесі вилучення накопичень нової буржуазії.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки дисертації можуть бути використані у створенні узагальнюючих робіт з історії України, приватного підприємництва України, фінансів республіки. Матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися при написанні посібників з історії України для вищих навчальних закладів, фінансових, торгівельних і кооперативних технікумів і коледжів, при підготовці загальних та спеціальних курсів на історичних та економічних факультетах вузів, у краєзнавчій роботі. Крім того, факти, окремі положення та висновки дисертації активно використовувались при читанні спеціального курсу «Історія вітчизняного приватного підприємництва» в Харківському інституті управління і загального курсу лекцій з історії Росії радянського періоду на історичному факультеті Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Апробація результатів дослідження проводилася на наукових конференціях різних рівнів: науково-практичній конференції «Город и бизнес» (Дніпропетровськ, 1994); всеукраїнській краєзнавчій конференції, присвяченій 70-річчю українського комітету краєзнавства (Харків, 1995); міжнародній конференції «Історія та культура Лівобережжя України» (Ніжин, 1996); науковій конференції «Другі Сумцовські читання» (Харків, 1996); міжнародній науково-практичній конференції «Россия и Украина на пороге ХХІ века. Пути сочетания национальных интересов и братского взаимодействия» (Воронеж, 1997); науково-теоретичній конференції «Національне питання в суспільно-політичному та культурному житті Східної України (минуле, сучасне, майбутнє)» (Харків, 2000); міжнародній науковій конференції «Історична наука: проблеми розвитку» (Луганськ, 2002); міжнародній науковій конференції «Історія повсякденності і культурна історія Німеччини і Радянського Союзу в 1920-ті - 1950-ті роки» (Харків, 2003). Дисертант брав участь та виступав з доповідями на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображені в індивідуальній монографії, 23 статтях, розміщенних у фахових виданнях, а також у 7 тезах доповідей на наукових конференціях, загальним обсягом 44,3 друкованих аркушів.

Структура дисертації зумовлена логікою проблеми та завданнями дослідження. Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, шести розділів, висновків (загальний обсяг тексту основної частини - 395 сторінок), приміток і посилань на 134 сторінках, списку використаних джерел та літератури, що нараховує 856 бібліографічних позицій на 63 сторінках, додатків (42 таблиці) на 66 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 658 сторінок.

буржуазія непманський підприємець радянський

Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено хронологічні та територіальні межі, мету, завдання, об'єкт, предмет, методику і методологію дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення роботи, наведені відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі дисертації «Історіографія та джерельна база дослідження» розкриваються відповідні аспекти проблеми.

Історіографію вивчення процесу зародження і становлення нової буржуазії України та її приватнопідприємницької діяльності можна умовно поділити на кілька етапів, кожний з яких якісно відрізняється від попереднього та наступного: 1-й етап охоплює 20-ті - початок 30-х рр. ХХ ст.; 2-й етап - середина 30-х - середина 50-х рр. ХХ ст.; 3-й етап - друга половина 50-х - середина 80-х рр. ХХ ст.; 4-й етап - друга половина 80-х - початок 90-х рр. ХХ ст.; 5-й етап - 90-х рр. ХХ ст. - початок ХХІ ст.

Вивчення процесу зародження нової буржуазії, основних напрямків, форм та методів її підприємницької діяльності розпочалося ще з перших років НЕПу. У цей час з'являється праці, що належали керівним діячам більшовицької партії та радянської держави - В. Леніну, М. Бухаріну, Г. Сокольникову, О. Рикову, Й. Сталіну, Г. Зінов'єву, Л. Каменєву, В. Чубарю, Г. Петровському та ін. У них робиться спроба обгрунтувати необхідність впровадження НЕПу, використання ринкових відносин у процесі відбудови економіки, відображений пошук прийнятних з точки зору марксизму-ленінізму форм залучення приватного капіталу в народне господарство та його державного регулювання тощо. Суттєвим недоліком більшості цих робіт є їх надмірна заідеологізованість, однобічність та упередженість в оцінках та висновках.

Особливе значення мають праці В. Леніна, в яких теоретично обгрунтовуються основні засади НЕПу. Змушений запровадити НЕП під тиском багатомільйонного селянства та загрозою виникнення нової громадянської війни, Ленін не збирався відмовлятися від побудови в майбутньому комуністичного суспільства. При цьому він прагнув «некомуністичними руками будувати комунізм», намагався використати приватне підприємництво для відбудови економіки та зміцнення її державного сектору. Ленін був одним з перших, хто ще до впровадження НЕПу почав активно вживати термін «нова буржуазія. Нову буржуазію він протиставляв старій дореволюційній буржуазії. Для Леніна (як і для багатьох керівників РКП(б)) назви «непмани», «приватні капіталісти», «нова буржуазія» мали, в першу чергу, політичне навантаження, відтісняючи на задній план їх економічну суть. У непманах Ленін, насамперед, вбачав потенційних політичних суперників більшовицької партії, що до певного часу змушені приховувати свої претензії на владу. Леніним було сформульовано концепцію держкапіталізму, згідно з якою повинен був каратися «будь-який капіталізм, що виходить за рамки державного капіталізму». Теоретична спадщина «вождя світового пролетаріату» наприкінці 20-х років була досить вміло використана його наступником Й. Сталіним як база для ідеологічного обгрунтування тези про загострення класової боротьби в країні та здійснення експропріації нової буржуазії. Слід зазначити, що Сталін виключав зі складу нової буржуазії куркулів, вважаючи непманів лише міською буржуазією. На відміну від Сталіна, його політичні суперники Г. Зінов'єв і Л. Каменєв, навпаки, визнавали існування нової буржуазії не лише в містах, але й на селі, одночасно відрізняючи сільського непмана (непмана-лихваря, торговця, оптовика тощо) від куркуля. М. Бухарін відносив до числа нової буржуазії осіб, що отримували будь-який «нетрудовий прибуток» «за рахунок експлуатації чужої праці».

Проблеми залучення та використання приватного капіталу в народному господарстві вже з перших років досить жваво обговорювалися вченими, економістами, публіцистами та представниками фінансових, господарських і статистичних органів СРСР і УСРР різних рівнів. Більшість публікацій, частина яких мала оглядовий та популярний характер, грунтувалася на інформації статистичних обстежень промисловості і торгівлі УСРР та СРСР. У деяких роботах робилися спроби визначити правовий статус непманів в СРСР.

У центрі уваги дослідників стояли такі злободенні в роки НЕПу питання, як податковий тиск на нову буржуазію, кредитна політика, методи державного регулювання підприємництва.

Окремих аспектів приватного підприємництва на фінансовому ринку, таких як функціонування приватних товариств взаємного кредиту, лихварство, діяльність нової буржуазії на валютно-фондовому ринку та її державне регулювання тощо, торкалися у своїх публікаціях А. Магазаник, Г. Розенталь, Л. Юровський, І. Степанов, С. Фрідман, Б.Сігал, В. Оголевець та інші.

У монографії Ц. Крона розглядаються питання як витоки приватного торгівельного капіталу, його місце і роль у розвитку торгового обороту, зокрема в Україні, динаміка приватної торгівельної мережі тощо.

Виробничій сфері підприємницької діяльності присвятили свої монографії і статті В. Копалкін, І. Гусаров, О. Куперман, Л. Свержін, Д. Шапіро та інші. У полі зору дослідників в основному знаходилися питання розвитку приватної промисловості - цензової, нецензової, орендної та кустарно-ремісничної а також форми (зокрема нелегальні) підприємницької діяльності промисловців.

В деяких роботах 20-х рр. робляться спроби дослідити таку форму організаційно-господарської діяльності як приватні товариства різних типів. Але їх багатогранна діяльність здебільшого залишилась поза увагою авторів.

У своїй статті (1926 р.) А. Гінзбург досить диференційовано підійшов до проблеми приватного капіталу. Він розрізняв поняття «приватний сектор», що охоплювало всю сферу приватного господарства взагалі, включаючи і просте (трудове) виробництво, а отже дрібних товаровиробників, від поняття «приватний капітал», тобто тієї частини приватного сектора, де існувала капіталістична організація виробництва, мали місце використання найманої праці і приватнокапіталістичне нагромадження.

В 1927 р. з'являється дослідження І. Мінгуліна, в якому аналізуються шляхи та перспективи розвитку приватного капіталу.

Ю. Ларін у своїй монографії (1927 р.) основну увагу звернув на форми і методи приватнопідприємницької діяльності в різних сферах народного господарства СРСР - торгівлі, промисловості, сільському господарстві, на грошовому ринку. Процес зародження нової буржуазії в перші роки НЕПу дослідник майже цілком відносив за рахунок нелегального підприємництва, пов'язаного з розкраданням державної власності, ігноруючи процес виникнення нової буржуазії з дрібнотоварного укладу. Автором було зроблено спробу з'ясувати чисельність буржуазії в СРСР та тенденції її розвитку. В цілому монографія Ю. Ларіна відзначається упередженністю та заідеологізованістю оцінок ролі нової буржуазії в народному господарстві.

Наприкінці 1920-х - на початку 1930-х рр. в умовах різкого погіршення суспільно-політичної ситуації в країні з'являються численні публікації, в яких огульному звинуваченню піддавалася як деструктивна вся підприємницька діяльність непманів. Одночасно всіляко виправдовувалася діяльність правоохоронних, податкових і надзвичайних, що відігравали важливу роль в боротьбі з приватним капіталом.

У 1929 р. виходить у світ дослідження Б. Сігала. Автор зробив одну з перших в Україні спробу комплексного статистико-економічного дослідження місця і ролі в економіці та перспектив розвитку приватного капіталу в Україні в другій половині 20-х рр. У полі зору автора перебували головні сфери діяльності приватних підприємців - промисловість, торгівля, кредитно-грошовий ринок, а також проблеми державного регулювання приватного капіталу. Написані на великому і добре систематизованому фактичному матеріалі аналітичні за своїм змістом нариси Б. Сігала, незважаючи на певну ідеологічну заангажованість, не втратили своєї наукової цінності й нині.

В публікаціях Л. Корохова, Б. Сігала, А. Звоницького та інших аналізувалися причини згортання приватного капіталу та робилися спроби з'ясувати напрямки використання капіталу, що вилучався непманами з легальної економіки.

Отже, аналіз літератури 20-х - початку 30-х рр., не дивлячись на її ідеологічне забарвлення, свідчить про значний інтерес до проблеми зародження нової буржуазії та її підприємницької діяльності.

З середини 30-х рр. майже не друкуються роботи по нашій темі. Практично не було видань, що досліджували питання зародження і діяльності нової буржуазії в Україні. В тих же роботах, що з'явилися в цей період, роль приватного капіталу в різних галузях економіки (в торгівлі, промисловості, фінансовій сфері) оцінювалася дослідниками як деструктивна. У 1949 р. з'являється праця Г. Глезермана, в якій з вульгарно-соціологічних позицій, на базі марксистсько-ленінської методології висвітлено процес ліквідації «експлуататорських класів» у СРСР. При цьому конкретний історичний матеріал (зокрема по Україні) автором практично не використовувався.

Третій етап у вивченні проблеми охоплює другу половину 1950-х - першу половину 1980-х рр. У цей час публікуються монографії та статті Л.Ф. Морозова, В.А. Архипова, І.Я. Трифонова, О.О. Кучера, О.П. Єрмака та інших. Об'єктом їх дослідження була класова боротьба радянської держави проти нової буржуазії.

І.Я. Трифоновим було зроблено спробу прояснити зміст терміну «нова буржуазія». Однак вживання І. Трифоновим цього поняття викликало заперечення з боку деяких дослідників даної проблеми. Вони наполягали на тому, що непманська буржуазія була лише уламком (залишком) дореволюційної буржуазії і начебто ніякими якісно новими рисами не відрізнялася від останньої. При цьому ігнорувалися дані про джерела комплектування, умови, характер діяльності та специфічні риси новонародженої «радянської буржуазії». Позитивно вирішити це важливе питання в рамках пануючої марксистсько-ленінської методології з її класовим підходом тоді так і не вдалося.

Новий етап у дослідженні проблеми розпочався з другої половини 80-х рр. ХХ ст., в умовах горбачовської «перебудови». Намітилися нові підходи до вивчення багатьох аспектів НЕПу. Українські історики звернули увагу на ті «запозичення» з програм політичних опонентів більшовиків, що були зроблені В. Леніним і потім покладені в основу того курсу більшовицької партії, який почав здійснюватися з весни 1921 р. під назвою «НЕП». Тим самим було практично дезавуйовано версію про одноосібне ленінське авторство НЕПу.

Відомий радянський історик В. Дмитренко одним з перших звернув увагу на те, що НЕП в економіці не супроводжувався адекватними змінами політичної системи, що породжувало гострі суперечності та кризові явища. Це означало, що НЕП та існуюча в країні політична система виявилися несумісними і підштовхувало до висновку про неминучу приреченість існування недержавних форм власності та приватного підприємництва в СРСР.

Окремі публікації цього періоду торкалися безпосередньо проблем розвитку приватного підприємництва непманів в Україні.

Після здобуття Україною незалежності розпочався якісно новий етап у розвитку вітчизняної історіографії. Він супроводжувався відходом від усталених стереотипів і оцінок, характерних для радянської історіографії і марксистсько-ленінської методології. Історик С.В. Кульчицький став першим вітчизняним дослідником, який з нових методологічних позицій почав переосмислювати НЕП. С.В. Кульчицький з нових концептуальних засад підійшов до ленінської концепції «державного капіталізму», з'ясував її справжній зміст, особливо її ставлення до розвитку приватного підприємництва. Згідно цієї концепції, уся підприємницька діяльність непманів могла відбуватися лише під жорстким державним контролем і на умовах, визначених державою. С.В. Кульчицький, аналізуючи політику керівництва ВКП(б), дійшов висновку про свідоме створення радянським керівництвом на чолі зі Сталіним кризової ситуації в країні наприкінці 1927 р., для подолання якої застосовувалися надзвичайні методи. Використання адміністративно-репресивних заходів дозволило сталінському угрупуванню здійснити злам НЕПу, ліквідувати приватне підприємництво та експропріювати нову буржуазію.

1992 р. виходить монографічне дослідження В.В. Лантуха, один з розділів якого повністю присвячено аналізу процесів відродження, розвитку та ліквідації приватної торгівлі та з'ясуванню її ролі в економічному житті республіки.

Вельми цікавим є монографічне дослідження В.В. Калініченка, одним з аспектів якого є грунтовний аналіз проблеми штучно створеного нееквівалентного обміну між державною промисловістю і селянськими господарствами.

Досить змістовною є брошура К.В. Лобач, присвячена аналізу діяльності непманів на споживчому ринку України в 20-ті рр.

У 1998 р. виходить друком монографія М.М. Олійника, присвячена розвитку приватного виробництва та системі соціального захисту працюючих на приватних підприємствах. На жаль процес зародження нової буржуазії в промисловості УСРР в роки НЕПу залишився поза увагою автора.

Монографія та докторська дисертація О.А. Пиріг, написані з нових методологічних позицій, присвячені вивченню історичного досвіду розвитку ринкових відносин в Україні часів НЕПу. Головним об'єктом наукової уваги авторки стала економічна політика більшовицької партії, що, як переконливо зуміла довести О. Пиріг, не мала готової концепції економічних перетворень, як і часу для її розробки. Це змусило керівництво РКП(б) вдатися до імпровізації, виходячи з тієї обстановки, що склалася на початку 20-х рр. На конкретному матеріалі О.А. Пиріг відтворила та ретельно проаналізувала механізм функціонування ринкових відносин в Україні. У цілому, монографія та дисертаційне дослідження О.А. Пиріг є помітним кроком уперед на шляху комплексного вивчення проблем НЕПу в Україні.

У 2003 р. вийшла друком монографія О.О. Сушка, присвячена проблемі розвитку приватного підприємництва в УСРР у період НЕПу. Це по суті перша в незалежній Україні історико-теоретична робота, в якій робиться спроба осмислити складний та суперечливий процес становлення приватного підприємництва в УСРР. У полі зору дослідника опинилися організаційні форми розвитку підприємництва в сфері промислового виробництва, сільскому господарстві, виявлення структурних особливостей приватної торгівлі, ставлення радянської держави до інституту приватного підприємництва. Разом з тим в монографії не знайшли відображення розвиток таких організаційно-господарських форм приватного підприємництва, як акціонерно-пайові товариства, товариства взаємного кредиту тощо. На жаль, в монографії О. Сушка не приділено належної уваги «людському фактору» - персоналіям підприємців. Автор не проаналізував соціальне походження непманської буржуазії, джерела її комплектування, національний та соціально-професійний склад підприємців УСРР 20-х рр., не має відповіді на питання за якими критеріями слід відносити певні соціально-професійні групи населення до категорії непманів-підприємців.

Отже, в 90-ті рр. ХХ та в перші роки ХХІ ст. вітчизняні науковці зробили плідний внесок у дослідження і переосмислення багатьох проблем НЕПу та окремих важливих аспектів приватного підприємництва цього періоду. Але при цьому історія нової буржуазії як певної верстви українського суспільства висвітлювалася фрагментарно.

Дослідження російських істориків - Л. Лютова, Є. Демчик, І. Орлова, О. Осокіної мають значення в плані порівняльного аналізу та виявлення специфіки розвитку підприємництва в Україні і Росії в роки НЕПу.

Окремих аспектів розвитку приватного підприємництва в Україні в роки НЕПу торкалися науковці - представники української діаспори.

Західні історики радянського суспільства - А. Ноув, Е. Карр, Д. Боффа теж приділили певну увагу діяльності непманів. Проблемам історії діяльності «останніх російських капіталістів» - непманів присвячене спеціальне дослідження американського історика А. Белла, що вийшло друком в США в 1987 р. Але питання діяльності непманів України знайшли в ньому лише епізодичне висвітлення. Спробу характеристики непманів як певної соціальної групи подає з позицій неомарксизму стаття китайського вченого У Еньюаня.

Таким чином, аналіз історіографії свідчить, що історія нової буржуазії України вивчена досить фрагментарно і непослідовно. Це одна з найменш розроблених у вітчизняній історіографії проблем історії українського суспільства 1920-х - початку 1930-х рр.

Джерельна база дослідження включає такі групи:

правові акти, що визначали суспільно-правовий статус нової буржуазії в радянській державі та регламентували її підприємницьку діяльність;

документи та матеріали з'їздів, конференцій і пленумів ЦК РКП(б) (з 1925 р. - ВКП(б)) та КП(б) У, що визначали політичний курс державної партії щодо приватного капіталу;

документи, що виникли внаслідок практичної діяльності радянських установ: РНК РСР та УСРР, наркоматів внутрішньої торгівлі, фінансів, внутрішніх справ, робітничо-селянської інспекції, юстиції, ВРНГ, УЕН, Держбанку, місцевих рад та виконкомів, товарних бірж тощо;

узагальнені матеріали загальнодержавних переписів: Всесоюзного перепису населення 1926 р., міських переписів 1923 та 1931 рр.;

дані торгово-промислової, фінансової та податкової статистики, що виходили окремими публікаціями;

республіканські, регіональні та загальносоюзні довідкові видання, що містять списки приватних торгово-промислових підприємств, кредитних закладів, акціонерно-пайових товариств і т.ін. (особливе значення серед джерел цієї категорії мають місцеві щорічні адресно-довідкові книги та календарі, що видавалися органами місцевої влади та управління);

періодичну пресу;

мемуарну літературу.

Більша частина документів та матеріалів сконцентрована в архівних установах: Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України та Центральному державному архіві громадських об'єднань (м. Київ), Російському державному архіві економіки, Державному архіві Російської Федерації, Російському державному архіві соціально-політичної історії (м. Москва), облдержархівах Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Київської, Луганської, Одеської, Полтавської, Сумської та Харківської областей (в цілому використано матеріали 60 архівних фондів), що відображають процес зародження нової буржуазії України та її підприємницьку діяльність в 1920-х - на початку 1930-х рр.

Таким чином, джерельна база дисертаційного дослідження є цілком достатня і достовірна для повного та всебічного висвітлення поставленої проблеми.

У другому розділі «Особливості процесу зародження і становлення нової буржуазії» розглянуто історичні умови виникнення непманської буржуазії, встановлено джерела її комплектування, соціально-професійний та національній склад, її якісні відмінності від дореволюційної буржуазії, визначено суспільно-правовий статус непманів, з'ясовано економічні позиції та кількісні параметри нової буржуазії, а також етапи її розвитку.

В умовах найгострішої суспільно-політичної та економічної кризи, що охопила воєнно-комуністичну систему, В. Ленін і керівництво РКП(б) роблять дуже важливий тактичний крок, покликаний врятувати від неминучого падіння радянсько-більшовицький режим. У березні 1921 р. на Х з'їзді РКП(б) Ленін змушений був піти на поступки селянству, замінити продрозкладку продподатком. Так розпочався перехід до НЕПу.

Весною - восени 1921 р., після прийняття відповідних рішень РНК РРФСР, радянським урядом України також були видані декрети, що узаконили підприємницьку діяльність громадян УСРР.

Після переходу до НЕПу основним джерелом формування нової буржуазії України залишався дрібнотоварний уклад. Другим за значенням джерелом у 20-ті рр. став так званий державнокапіталістичний уклад економіки. Використання державою ринкових методів господарювання привело до появи в середовищі підприємців великого числа орендаторів держпідприємств, комісіонерів, посередників тощо. Істотну роль відігравав тіньовий сектор економіки, який «постачав» до лав нової буржуазії «кадри» нелегальних підприємців.

Серед представників нової буржуазії умовно можна виділити три групи осіб. До першої групи слід віднести колишніх підприємців. До другої - осіб, які після переходу до НЕПу за власним бажанням вирішили скористатися новими можливостями, що відкривав НЕП, і стати підприємцями. Нарешті, третю числену групу підприємців становили особи, що під тиском несприятливих життєвих обставин були змушені зайнятися підприємницькою діяльністю, щоб заробити на прожиток. Серед останньої категорії так званих «змушених» підприємців було чимало домогосподарок, безробітних тощо.

До числа поширених, починаючи з 20-х рр., історіографічних міфів про нову буржуазію належить твердження, що нібито непмани були лише «уламком» класу старої буржуазії, а не якісно новим соціальним утворенням. Питання про походження нової буржуазії, з яких саме соціально-професійних груп вона рекрутувалася, дають змогу висвітлити матеріали обстежень та торгових переписів періоду НЕПу.

Соціально-професійний склад нової буржуазії України був неоднорідним. Частка колишніх дореволюційних торгівців серед приватних торгівців була досить скромною. За даними обстеження, проведенного губкомвнуторгами УСРР на початку 1925 р., питома вага колишніх торгівців дорівнювала 16%. Це були переважно вихідці з нижчих шарів старої дореволюційної торгової буржуазії. Понад чверть (28%) усіх торгівельних закладів належало вихідцям із службовців. 20% торгових підприємств володіли селяни, 10% - колишні робітники. 18% всієї кількості приватних торгівців складали домогосподарки, 4% - учні, ще 4% - особи вільних професій. Таким чином, 84% представників торгової частини непманської буржуазії стали вперше підприємцями в роки нової економічної політики. Ці нові торгівці складали щонайменше чотири п'ятих від всієї кількості непманів.

У третьому розділі «Радянська держава і підприємництво. Регулювання приватнопідприємницької діяльності» аналізуються основні напрямки державного регулювання приватного підприємництва. Поряд з адміністративними методами, що активно застосовувалися державними органами упродовж усього НЕПу (а, особливо, з середини 20-х рр.), важливе місце посідали економічні важелі впливу, зокрема податкова та кредитна політика. Податкова політика в 20-ті рр. була одним з найважливіших засобів впливу на розвиток приватної ініціативи. За допомогою прямого оподаткування прибутків і майна непманів радянська держава прагнула регулювати процеси розвитку підприємницької активності в різних галузях господарства та приватнокапіталістичного накопичення, а також обмежити зростання нової буржуазії. Кошти, отримані від оподаткування непманів, були важливим джерелом прибутків державного і місцевого бюджетів.

В цілому податкова політика радянської держави щодо нової буржуазії була надто негнучкою, мала фіскальний характер та будувалася на класових засадах, без урахування реальних фінансових можливостей підприємців. Для підприємців рівень оподаткування був у 2-4 рази більше у порівнянні з підприємствами усуспільненого сектору, до того ж їм доводилося сплачувати безліч місцевих (законних і незаконних) податків. Практично на всіх етапах НЕПу мало місце економічно необгрунтоване переоподаткування підприємців. Це суттєво гальмувало розвиток підприємницької активності непманів, спричиняючи масове ухиляння нової буржуазії від непосильних податків.

Помітну роль в процесі регулювання підприємництва нової буржуазії відігравала кредитна політика держави. Всеукраїнська контора Держбанку з 1921 р. здійснювала кредитування підприємців на класовій основі, за залишковим принципом. Питома вага підприємців у кредитних операціях Всеукраїнської контори Держбанку та спеціальних банків (Промбанку, Українбанку та Зовнішбанку) не перевищувала 9,5% в 1923 до 0,1% в 1927 рр від суми наданих кредитів. Відсоток, що сплачувався непманами за кредит, значно (в перші роки НЕПу у кілька разів) перевищував відсоток, що стягувався з підприємств усуспільненого сектору. При цьому термін кредитування приватної клієнтури був у середньому у 1,5 рази меншим. Державне кредитування лише частково покривало потребу підприємців у кредитних ресурсах. Після переходу до політики надзвичайних заходів (кінець 1927 р. - початок 1928 р.) держава майже повністю припиняє кредитування непманів.

Недостатня кредитна підтримка приватного підприємництва, що грунтувалася на класовому принципі, звужувала можливості держави ефективно впливати на його розвиток.

Одним з важливих напрямків роботи державних та профспілкових органів у 20-ті рр., було регулювання всього комплексу трудових відносин і захист прав трудящих, зайнятих на приватнокапіталістичних підприємствах. Тому вже на початку НЕПу були прийняті Кодекс законів про працю УСРР та інші правові акти, що дозволяли відстоювати права та інтереси працюючих у приватному секторі. Радянська держава та профспілкові органи, регулюючи відносини між робітниками та непманами і, захищаючи права трудящих приватних підприємств, намагалися протидіяти соціальному співробітництву підприємців і робітників, що почало народжуватись за умов НЕПу. Норми трудового законодавства часто використовувались як засіб тиску на підприємців, а також для розпалювання класової ворожнечі.

Упродовж 1920-х - початку 1930-х рр. розвиток соціальних відносин між підприємцями і робітниками приватного сектору мав досить суперечливий характер. З одного боку, їм були притаманні досить гострі соціальні протиріччя, що доходили до конфліктів сторін, а з іншого - мали місце відносини, що можна охарактеризувати як соціальне співробітництво або навіть партнерство (інколи вимушене) між непманами та їхніми робітниками.

Радянська держава, здійснюючи політику регулювання підприємницької діяльності, керувалася не стільки принципом соціально-економічної доцільності, скільки класовим. Внаслідок цього вона явно недостатньо використовувала механізми саморегулювання приватного ринку, а також економічні важелі впливу. Намагання держави тримати під своїм жорстоким контролем і регламентувати всі сторони підприємництва призвели до його надмірної адміністративно-бюрократичної зарегульованості, що сковувало розвиток приватної ініціативи, сприяючи процесу «тінізації» підприємництва і зростанню корупції радянсько-партійного апарату.

У четвертому розділі «Торгово-промислове підприємництво нової буржуазії» аналізується підприємницька діяльність непманів в сфері торгівлі та посередництва, в галузі промислового виробництва, досліджуються організаційно-господарські форми розвитку підприємницької активності.

Після легалізації приватної ініціативи абсолютна більшість підприємців УСРР спрямували левову частку своїх капіталів (понад 4/5) в сферу торгівлі. Новоявлені підприємці пустили в обіг свої приховані накопичення у вигляді золотої та срібної монети, а також залишки прихованого в роки воєнного комунізму товарного фонду орієнтовно на суму 300-350 млн. крб. Майже повна відсутність в перші роки НЕПу конкуренції з боку усуспільненої торгівлі, швидкий обіг капіталу, можливість негайно вилучити вкладені в торгову справу кошти тощо, сприяли тому, що непмани посіли провідні позиції в торгівлі.

Найбільш міцними були позиції приватного капіталу в роздрібній торгівлі, а слабішими - в оптовій. На початок 1924 р. приватникам належало 92,5% торгівельного апарату (94,1% - в місті, 88,6% - на селі), за допомогою якого здійснювалося 32,3% товарообігу в оптовій торгівлі, 58,2% - в оптово-роздрібній і 94,4% - в роздрібній.

Використання приватними торгівцями найманої праці в роки НЕПу мало досить обмежений характер. Лише 0,31% власників дрібних торгових підприємств (тобто І-ІІ розрядів) використовували працю найманих працівників, тоді як серед власників напівоптових і оптових підприємств (IV-VI розрядів) частка наймачів підвищувалася до 46,9%. Значну частину обігових капіталів непманів складали позичені кошти. Частка останніх у 1925 р. становила 61% (з майже 90 млн. крб.), у 1927 р. - 30,8% (з 95,3 млн. крб.). Обіговість капіталів у приватній торгівлі була значно вищою, ніж в усуспільненій. Але внаслідок несприятливих умов в радянській державі приватна торгівля за роки НЕПу за своїми кількісними параметрами так і не спромоглася досягти дореволюційного рівня. Якщо у 1908 р. в Україні на одне торгівельне підприємство припадало 157 мешканців, то у 1926/27 р. - 275.

Приватна торгівля відігравала велику роль у постачанні людності продовольчими і промисловими товарами. У середені 20-х років більше 50% усього взуття, 50% харчів і понад 50% речей господарського вжитку робітники і службовці купували у приватника. Навіть у 1929/30 р. робітники та члени їх сімей все ще купували у приватника 17,6% продовольчих товарів, а селяни - 13,6% промислового краму.

Участь підприємців у функціонуванні ярмарок та у діяльності товарних бірж, що справили в 20-ті рр. певний регулятивний вплив на розвиток оптової торгівлі, залишалася відносно невеликою.

Значна роль у налагоджені економічних зв'язків належала приватному посередництву. За допомогою послуг приватних посередників в роки НЕПу укладалось понад 50% усіх торгових угод між державними підприємствами та до 25% між кооперативними. Однак в цій сфері спостерігалася безліч зловживань.

В роки НЕПу значного поширення набуло нелегальне підприємництво непманів у торгівлі - безпатентна торгівля, вибір патентів на підставних осіб, торгівля контрабандними товарами тощо.

Менш сприятливими були умови для розвитку приватної ініціативи непманів у галузі промислового виробництва. Були відсутні реальні правові гарантії приватної власності на засоби виробництва, держава також не створила рівних умов для діяльності підприємств, що належали до різних форм власності. Держава не допускала підприємців у так звані «командні висоти» у промисловості, а тому приватний капітал функціонував переважно у дрібній. У 1922-1928 рр. приватними підприємцями було вибрано 97,1% всього числа патентів на промислові підприємства, у 1924/25 р. - 93,4%), а у 1927/28 р. - майже 74%.

Абсолютну більшість приватних підприємств складали дрібні (або нижчецензові) підприємства - 98,9% у 1924 р. і 95,7% у 1927/28 р., цензові - 1,1-4,3%.

Ліквідація приватногосподарського сектору і заборона підприємництва на початку 30-х рр. призвели до усунення найбільш активної в економічному відношенні частини населення з господарського життя країни і ліквідації нової буржуазії.

Размещено на Allbest.ru