Становлення радянської системи освіти в західних областях Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки в 1939-1941 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут історії України

Автореферат

на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.02 - всесвітня історія

Становлення радянської системи освіти в західних областях Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки в 1939 - 1941 рр.

Трофімчик Анатолій Вікторович

Київ - 2004

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Друга світова війна є однією з ключових подій ХХ ст. Проблеми її вивчення багатопланові і не перестають бути актуальними. До того ж, наприкінці минулого століття настав час переходу від радянської до пострадянської історіографії. Однак і сьогодні думки про події, які сталися відразу після серпня 1939 р., розбіжні. Однозначних версій об'єднання Білорусі поки що немає. Наближення до істини можливе лише шляхом скрупульозного та комплексного аналізу подій, залучення нових джерельних матеріалів.

Вибрана тема актуальна насамперед тим, що освіта була одним з найважливіших методів ідеологічного впливу радянської влади на широкі маси населення, передусім на підростаюче покоління. Дисертаційне дослідження дозволяє з великим ступенем вірогідності розкрити недекларовані мотиви радянської влади. Актуальність підвищується подібністю історичних доль Західної Білорусі та Західної України, тому результати дослідження будуть цікавими як для спеціалістів, які безпосередньо пов'язані з білоруською тематикою, так і для українських істориків, тому що дана тема в історіографії України висвітлена теж недостатньо.

Зв'язок роботи з науковими темами, програмами, планами. Тема дисертації узгоджена з планом наукових розробок Інституту європейських досліджень Національної академії наук України.

Метою дослідження є всебічна характеристика становлення радянської системи освіти на землях, приєднаних до радянської Білорусі у вересні 1939 р. У відповідності до мети дисертації визначено такі основні завдання:

- визначити стан наукової розробки теми і проаналізувати документальну базу дослідження;

- показати залежність створення системи народної освіти від комуністичної ідеології та внутрішньої й зовнішньої політики радянської влади;

- виявити дійсні цілі і завдання, які були поставлені радянською владою перед новою системою освіти;

- показати методи реорганізаційних процесів у сфері освіти;

- відобразити національні аспекти розвитку освіти, проаналізувати їх особливості;

- показати кількісні зміни у системі освіти;

- схарактеризувати реакцію населення (перш за все викладачів і учнів) на зміни у сфері освіти.

Об'єктом вивчення стала радянська система народної освіти: її форми і методи, а також результати і наслідки радянської освітньої політики.

Предмет дослідження - освітні інститути західних областей БРСР у 1939 - 1941 рр. як одна з основних сфер громадського життя і один з пріоритетів політики радянської влади.

Хронологічні рамки роботи визначені часом перебування під радянською владою земель, приєднаних до БРСР у 1939 році, у перший період Другої світової війни: з 17 вересня 1939 р. (символічна дата приєднання Білорусі) до початку німецько-радянської війни 22 червня 1941 р.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму, позитивізму, наукового, цілісного і об'єктивного підходу до висвітлення теми. Для наукової вивіреності результатів у випадку необхідності і доцільності застосовувалися порівняльний і ретроспективний методи. В окремих випадках браку першоджерел аналіз здійснювався за допомогою методів дедукції та екстрополяції, при цьому завжди бралась до уваги наукова коректність отриманих результатів. При вивченні документального матеріалу використовувалися також аналітичний, типологічний та статистичний методи. Огляд наукової літератури здійснювався за хронологічним та предметно-тематичним принципами. Увага приділялася теоретичним розробкам політологічних та соціологічних наук, що зумовило інтердисциплінарний характер дослідження.

Методичною базою роботи є комплексна розробка дослідження системи шкільної освіти, яка передбачає розгляд основних компонентів системи освіти як соціокультурного феномену, а також виділення факторів, які детермінують зміни її статусу в умовах різних політичних і соціокультурних систем.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше з можливою повнотою і об'єктивністю, без стереотипності, було досліджено становлення радянської системи освіти на землях, приєднаних до БРСР на першому етапі Другої світової війни; проаналізовано фактори, які спричинили створення цієї системи, і встановлено її дійсні пріоритети; створено панораму розвитку структури освіти; шляхом копіткої верифікації встановлені і схарактеризовані статистичні показники цього розвитку. Важливим є те, що дослідження освіти проводилося тематично не ізольовано, а враховуючи контекст - соціальний, економічний, ментальний (сприйняття населенням перетворення у сфері освіти і реакції на ці перетворення), а також контекст глобальної політики внутрішніх процесів в Радянській Країні, це дозволило підійти до вивчення теми на герменевтичному рівні.

Практичне значення роботи. Результати дисертації можуть бути використані при дослідженні історії Другої світової війни, при підготовці навчальних посібників з історії Білорусі, Польщі та України або інших робіт з історії східноєвропейського регіону.

Наукова апробація результатів здійснювалася: на Міжнародній науково-практичній конференції “Чалавек. Этнас. Тэрыторыя. Праблемы развіцця заходняга регіёна Беларусі” (Брест, 23 - 24 квітня 1998 р.), на Міжнародній науково-краєзнавчій конференції “Палессе ў ХХ стагоддзі” (Білосток, 1 - 4 червня 2000 р.), на Регіональній науково-практичній конференції “Адукацыя ў Рэспубліцы Беларусь: перспектывы і шляхі развіцця” (Брест, 6 вересня 2001 р.), на Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів вищих навчальних закладів “Трансфармацыя культуры і грамадства беларускага Палесся: мінулае, сучаснасць, перспектывы” (Брест, 15 - 16 березня 2002 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції “Славянскі свет і славянскія культуры ў Еўропе і свеце: месца і значнасць у развіцці цывілізацый і культур (гісторыя, урокі, вопыт, сучаснасць” (Вітебськ, 31 жовтня - 1 листопада 2002 р.); на Республіканській науково-практичній конференції “Сучасныя праблемы гістарыяграфіі гісторыі” (Мінськ, 28 листопада 2003 р.). Деякі питання обговорювалися в ході наукових дискусій в літній школі “Нові підходи і вирішення в сучасних історичних дослідженнях” (Ворзель, Україна, 25 червня - 2 липня 2000 р.).

Структура дисертації підпорядкована меті і завданням дослідження, зумовлена логікою побудови системи освіти. Робота складається зі вступу, трьох розділів і висновків (182 сторінки), а також додатку (69 сторінок), списку використаної літератури і документів (37 сторінок, 420 позицій).

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми; визначено мету і завдання дослідження та практичне значення його результатів, а також його об'єкт, предмет, хронологічні рамки; встановлені положення, які винесені на захист, вказана наукова новизна праці; подано перелік наукових публікацій, в яких відображено основний зміст дослідження; розкрито структуру дисертації.

У першому розділі - “Огляд історіографії і джерел” - проведено аналіз наукової історичної літератури, яка безпосередньо стосується тематики становлення радянської системи освіти у західних областях БРСР у 1939 - 1941 рр., а також описана документальна база дослідження.

1. Першу і найбільшу за кількістю матеріалу історіографічну групу складають повоєнні радянські дослідження. Однак їх відносна багаточисельність та аналітичність значним чином нівелюється заангажованістю історії та педагогіки марксистсько-ленінською доктриною, яка не дозволяла об'єктивно вивчати події минулого, не дивлячись на те, що після епохи культу особи настала “хрущовська відлига”, яка ліберазувала процес вивчення історії. Визначена нами тема у дослідників того часу (І. Царюк Царюк И. О. Деятельность КПБ по осуществлению социалистических преобразований и организации социалистического строительства в западных областях Белоруссии (сентябрь 1939 - июнь 1941 гг.). Автореф. дисс. … д. ист. наук: 07.00.01. - Мн., 1975. - 49 с., М. Дробишевська Дробышевская М. С. Деятельность Коммунистической партии Белоруссии по развитию народного образования в годы третьей пятилетки (1938 - июнь 1941 гг.). Автореф. дисс. … канд. ист. наук: 07.00.01. - Мн., 1974. - 22 с. та ін.) у кращому випадку була частиною їх робіт, які охоплювали широкий географічний і часовий матеріал, або ж акцентувала увагу на провідній ролі комуністичної партії.

2. Другу групу складає сучасна історіографія, пунктом відліку якої можна вважати історично переломний 1991 р. П'ятдесятилітній ювілей об'єднання Білорусі привернув увагу дослідників до цього періоду, наштовхнув до його різнобічного і тематичного аналізу. Процеси демократизації суспільства якісно змінили ситуацію і в офіційній гуманітарній науці. Відкрилися можливості об'єктивного висвітлення раніше табуйованих моментів історії. Однак лібералізація привела до деяких надмірностей, відірваних від контексту оцінок, до акцентування уваги на гостро негативних явищах. Це пояснюється скупістю критичної історіографічної інформації у попередній період. У цій групі авторів слід виокремити брестських істориків С. Яцкевич Яцкевіч С. Палітыка савецкіх улад адносна нацыянальнага школьніцтва ў Заходняй Беларусі ў 1939 - 1941 гг. // Biaіoruskie Zeszyty Historyczne. - Biaіystok, 2000. - № 14. - С. 157-167., О. Вабіщевич Вабішчэвіч А. Праблемы нацыянальна-культурнага жыцця заходніх обласцей БССР у 1939 - 1941 гг. // Biaіoruskie Zeszyty Historyczne. - Biaіystok, 2000. - № 13. - С. 118-130., які цій темі приділяли найбільшу увагу.

3. Окрему групу складають дослідження, опубліковані за межами республіки, у першу чергу в Польщі, а також роботи білоруських емігрантів. Небхідно відзначити високу якість таких праць, особливо сучасних польських істориків М. Гнатовського Gnatowski M. W radzieckich okowach. Studium o agresji 17 wrzeњnia 1939 r. i radzieckiej polityce w regionie Јomїyсskim w latach 1939 - 1941. - Јomїa: Јomїyсskie Towarzystwo Naukowe im Wagуw, 1997. - 308 s., В. Сьлєшиньського Њleszyсski W. Okupacja sowiecka na Biaіostocczyџnie w latach 1939 - 1941. Propaganda i indoktrynacja. - Biaіystok: Agencja Wydawnicza Benkowski, Biaіostockie Towarzystwo Naukowe, 2001. - 594 s., Ф. Янушека Januszek F. Polityka oњwiatowa ZSRR na okupowanych terenach wschodnich II Rzeczypospolitej w latach 1939 - 1941 (na przykіadzie wojewуdztwa biaіostockiego) // Przegl№d Historyczno-Oњwiatowy. - 1991. - № 3-4. - S. 133-147. та ін., які використовуючи широкий документальний матеріал, конструюють події на “кресах північно-східних” у перший період Другої світової війни.

4. Оскільки у дослідженні застосовано метод екстраполяції, компаративізму, ретроспекції, а також інтердисциплінарний підхід для вирішення окремих питань, доцільним буде згадати літературу, яка допомагає “пролити світло” на деякі принципово важливі питання. Варто відмітити, що не дивлячись на достатньо багату сучасну історіографію про Західну Україну в перший період Другої світової світової війни, питання розвитку системи освіти не знайшло тут належного вивчення. Однак, очевидним є прагнення до переосмислення подій того часу в об'єктивному руслі Див., наприклад: 1939 рік в історичній долі України і українців. Матеріали Міжнародної наукової конференції 23-24 вересня 1999 р. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001. - 224 с.; Мазур Ґ. Політика радянської влади щодо населення Західної України в 1939 - 1941 рр.: суть і наслідки // Україна - Польща: важкі питання. Т. 4. Матеріали IV міжнародного семінару істориків “Українсько-польскі відносини під час Другої світової війни”. Варшава, 8-10 жовтня 1998 року. - Tyrsa, 1999. - С. 91-108..

Аналіз літератури дозволяє зробити висновок про те, що відносно велика кількість історіографії по темі, однак, залишає поза дослідженням цілий шерег важливих проблем: праці радянського часу мають методологічні недоліки, зумовлені жорсткою заідеологізованістю істориків СРСР, їх дослідження характеризуються повторами і однотипністю; сучасна історіографія, як правило, білоруських та польських істориків, також недостатньо повна для ретельного розкриття теми, і до того ж страждає від радикально негативних оцінок і емоційних суджень без поглибленого і всебічного дослідження причинно-наслідкових зв'язків.

Дане дисертаційне дослідження спирається на результати аналізу джерел, різних за походженням, формою і змістом. Їх коректно можна поділити на дві групи.

1. Опубліковані джерела, до яких належать: матеріали періодичного друку (1939 - 1941 рр.), статистичні матеріали, збірники законів та розпоряджень, збірники документів, мемуарна література.

2. Неопубліковані джерела, які містять у собі, перш за все, матеріали архівів Республіки Білорусь та Республіки Польща, а також усні повідомлення свідків подій того часу.

Значна частина архівних та інших матеріалів у науковий оборот вводиться вперше.

У другому розділі - “Реорганізація системи шкільної освіти у західних областях БРСР” - аналізується становлення інституцій для одержання освіти - від дитячих садочків до середньої школи; тут окремо розглядається кадрова політика в школах західних областей і проведення на цій території ліквідації безграмотності серед дорослого населення.

З приходом радянської влади сім'я стала об'єктом державного контролю. Особливої трансформації зазнав традиційний функціональний status quo жінки, яка повинна була стати активним будівником комунізму і, “якщо завтра війна”, змогла б повноцінно замінити на виробництві чоловіка. Внаслідок чого кількість часу, який приділялася батьками на виховання дітей, зменшувалася. Багато в чому такі зміни завдячували створенню мережі дошкільних установ. До приходу радянської влади селянство “кресів північно-східних” не мало ніякого уявлення про дитячі дошкільні заклади. Вони були рідкістю навіть для жителів міста і мали обмежене поширення. Нова влада постаралася не тільки зберегти, а і розширити по можливості мережу таких закладів. Будова дитячих садочків і ясел була пов'язана із здійсненням індустріалізації та колективізації. І якщо остання у масовому порядку не проводилася, що зумовило субтильність розвитку дошкільних закладів у сільській місцевості (в селі прогрес був помітний лише у створенні сезонних ясел), то індустріалізація, яка локалізується в містах, інтенсифікувала ріст кількості дошкільних державних закладів і контингенту дітей, відданих до них на виховання: за планом на 1941 р. кількість дитячих садочків повинна була зрости з 36 до 257.

Термінового вирішення потребувала проблема майже 5000 безпритульних дітей на землях, приєднаних до БРСР. Джерелом поповнення контингенту безпритульних дітей було також єврейське біженство. У дитячі будинки, які відкривалися у західних областях, поступали діти зі східної частини республіки. Припускалося, що у 1941 р. їх кількість перевищить 7000. До кінця 1940 р. кількість дитячих будинків в західних областях Білорусі складала 46% від 156 таких закладів по всій республіці.

І дошкільні заклади, і особливо дитячі будинки зазнавали гострих матеріальних проблем, не говорячи про труднощі, зумовлені полінаціональним складом дитячих колективів.

Важливим кроком у розвитку освіти західних областей Білорусі було відкриття спеціальних загальноосвітніх шкіл для дітей із фізичними вадами.

В обласних центрах, а також у найбільших районних, було відкрито музичні школи, які збільшили набір учнів (у порівнянні з довересневим періодом): тільки у трьох музичних школах Білостоцької області (Білосток, Гродно, Волковиськ) на початок 1941 р. навчалося 787 осіб.

Очевидно, влада намагалася приділити якомога більше уваги вихованню підростаючого покоління, починаючи з раннього віку.

Роль школи після 17 вересня 1939 р. значно змінилася, підставою для змін була ленінська теза: “школа повинна стати знаряддям пролетаріату”. Згідно сталінської корективи, на приєднаній територій створювалася школа, національна по формі і соціалістична за змістом.

Однак перш за все потрібно було вирішити проблему із приміщеннями: майже половина шкіл раніше їх не мала. Для цього стали пристосовувати будівлі, які належали обложникам, поміщикам і депортованим селянам. Це давало миттєвий ефект: вже до серпня 1940 р. в одній Брестській області було організовано 318 шкіл.

Великого значення набуло будівництво нових шкіл, але коштів на це у радянської влади не вистачало, а до того ж їх реалізація гальмувалася бюрократичною тяганиною. Це зумовило повільний темп будівництва нових приміщень для шкіл (на 1 жовтня 1940 р. в західних областях план було виконано лише на 69, 3%).

Все ж таки досягнення у галузі введення в роботу шкільних закладів за такий короткий час (два неповних роки) видалися досить значними: з'явилася 1580 будівель на 141557 учнівських місць, що склало 26,5% від загальної кількості західнобілоруських шкіл і 18,1% від кількості їх учнів. Щоправда серед цих побудованих шкіл було порівняно менше пристосованих (у тій же Брестській області було побудовано лише 64 нові школи).

В ході становлення радянської влади на “кресах східних” велика кількість шкільних будівель була зайнята різними установами і армійськими частинами. Протягом всього періоду, який розглядається в роботі, вживалися міри по їх вивільненню, але без належного ефекту: більшість будівель школ так і не повернулася школам.

Таким чином, істотний дефіцит у шкільних приміщеннях, не дивлячись на вжиті заходи, не було ліквідовано.

У відкритих і функціонуючих школах існував ряд проблем, які ставили під загрозу організацію нормального процесу навчання: нестаток палива, елементарних меблів і мінімального обладнання в класах.

Як видно, за таких матеріальних умов школи західних областей змушені були балансувати на межі виживання, що не завжди їм вдавалося. До цих проблем додавалися складності зі створенням навчально-методичної бази шкіл. Підручники і посібники старої школи було вилучено виходячи з ідейних міркувань, а видання, які відповідали радянським програмам, не зважаючи на додаткові тиражі і допомогу, яка йшла зі сходу, за півтора року так і не змогли заповнити основоположних прогалин для якісного функціонування шкіл. Основна причина цієї ситуації сьогодні вбачається у своєрідності комуністичної політики шкільної освіти, де основна увага приділялася не якісному навчанню, а вихованню учнів в дусі комуністичної ідеології, “оберіганню” їх від буржуазних і націоналістичних впливів.

Відкриття національних шкіл з самого початку стало однією із ключових тез організаційної політики в системі освіти на приєднаних землях (до 1939 р. тут не було жодної школи з білоруською мовою навчання). Створена для західних областей БРСР в кінці 1939 р. юридична основа давала порівняно великі можливості для розвитку освіти на рідній мові представникам всіх національностей. Шкільна мережа складалася з шести типів національних шкіл. Хрестоматійними стали цифри: на початок 1940/41 навчального року в західних областях БРСР із 5633 шкіл 4192 (74,4%) були з білоруською мовою навчання, 987 (17,5%) - з польською, 173 (3,1%) - з російською, 169 (3,1) - з єврейською, 63 (1,1%) - з литовською, 49 (0,9%) - з українською. У поясненнях таких, може здатися, демократичних перетворень у сфері освіти сучасна історіографія небезпідставно схиляється до стратегічних факторів евентуальної зовнішньої політики Кремля, якому перед інкорпорацією нових територій було вигідно з'явитися перед світом - місіонером, який піклується про розквіт національних культур.

Необхідно зазначити, що загальний кількісний аспект не дає об'єктивного уявлення про задоволення населення в національних школах. Щоб впевнитися в цьому, необхідно звернути увагу не на пропорціональність національного складу і кількості шкіл, а, передусім, на розподіл національних шкіл по ступенях навчання. Припустимі для демократичної політики пропорції зберігали тільки початкові школи, яких була домінуюча більшість (близько 80%), що і зумовило весь спектр мережі національних шкіл. Для білорусів та нацменшин було майже неможливим продовжувати освіту на рідній мові в неповних і, тим більше, в середніх школах. Серед останніх переважну більшість займали російськомовні: вони відкривалися у містах, де і скупчувались російськомовні функціонери, відряджені у приєднани райони. Наприклад, у Білостоцькій та Барановицькій областях на початок 1940/41 навчального року кількість середніх шкіл з російською мовою навчання перевищувала кількість інших шкіл, взятих разом.

Згідно з тенденцією розвитку національних шкіл, середні школи влітку 1941 р. опинилися б на порозі своєї повної русифікації. Яскраве підтвердження цього - формальне існування багатьох національних шкіл та порушення національної політики у сфері освіти. Причому у більшості з цих порушень національні школи страждали на користь російськомовних. Різні офіційні вказівки на підтримку білорусизації ставали лише декораціями для дій зворотного характеру, а польські, єврейські і литовські школи виявлялися майже маргінальними у сфері освітньої політики.

Профанування національної освітний політики посилювалось змістом програми радянської школи, який цілком і повністю підлягав комуністичній ідеології, а у випадку із школами інкорпорованих територій стояло завдання оперативного прищеплювання нового світопогляду.

Аналіз програм і діяльності радянської школи, яка формувалася в західних областях БРСР, дозволяє виділити дві характерні риси: 1) перевага не гуманітарних, а точних дисциплін і зв'язок останніх з практикою; 2) жорстке антирелігійне виховання. Велика увага приділялася військово-фізкультурній роботі з учнями: першим навичкам військової справи стали навчати з 12 років. Радянська школа широко практикувала різні форми позашкільної та позакласної роботи. Значне місце відводилося піонерській та комсомольській організаціям. У функції школи входила не тільки традиційна освіта, але і тотальний контроль над учнями і навіть вплив на їхніх батьків, а також робота з масами.

Такі кардинальні зміни потягнули за собою негативну реакцію населення, перш за все з боку самих учнів, які до того виховувалися на інших цінностях. Велика кількість документів про антирадянські настрої серед учнів свідчить про те, що школа, особливо в Білостоцькій області, була одним з осередків непримиримості з нової владою і підпільної боротьби проти неї.

З самого початку перед новою школою стояло завдання повсякденного впливу на підростаюче покоління в комуністичному дусі, бо навіть в період канікул ідеологічна обробка дітей продовжувалася, тільки влітку ініціатива переходила до організаторів піонерських таборів.

Кількісні показники розширення шкільної мережі та збільшення контингенту учнів не відповідають дійсності. Завищени підрахунки виникли шляхом бюрократичних маніпуляцій і приписок, зарахуванням формального, а не фактичного стану речей, яке говорить про те, що закон про всеобуч в західних областях БРСР в перший період Другої світової світової війни був далеким від виконання (школу не відвідували місцями до 20 - 25% дітей).

Необхідно визнати, що за кількісні показники радянської системи освіти у порівнянні з польськими виросли, однак не досягли запланованого рівня, зокрема в системі всеобучу, а також у матеріальному забезпеченні школи. До того ж радянська система освіти поступалась якісно польській. Насамперед тому, що на вістря кута ставились не якість освіти, не побудова національної школи, а завдання уніфікації населення в радянське суспільство, передусім молоді за допомогою загальної системи освіти СРСР. Ця мета, створення такої освітньої мережі, була практично виконана до літа 1941 р. Школа стала суто радянською.

Реорганізація старої шкільної системи у радянську передбачала відповідне формування педагогічних кадрів. Збільшення кількості шкіл і їх учнів потребувало оперативного вирішення кадрового питання, яке ускладнювалося створенням національної шкільної мережі. Формування радянських педагогічних кадрів в школах здійснювалося кількома шляхами. Основним ресурсом для цього стала місцева інтелігенція, лояльна до радянської влади, і кадри, яких надіслали зі сходу у якості ідеологічного авангарду на приєднані землі. Невелику, але важливу частину учительства Західної Білорусі складали біженці із захоплених Німеччиною територій, частіше це були євреї. Не зважаючи на поставлені ідеологічні завдання, щоб уникнути кризи функціонування шкіл, радянська влада не могла ігнорувати (на першому етапі) 13666 вчителів, які працювали в школах ІІ Речі Посполитої. Ці учителі, як правило, не викликали довіри радянської влади і часто підлягали дискримінації, утискам та арештам. До 1940/41 навчального року, як правило, силовими методами влада звільнилася від тих педагогічних кадрів, які залишилися їм у спадок від ІІ Речі Посполитої. Частина їх була репресована, а решту - залякали.

У перші місяці діяльності радянської влади майже шість з половиною тисяч осіб з місцевого населення, які на вересень 1939 р. не працювали в школі, отримали роботу. В основному це були люди, лояльні до радянської влади. Однак виникла проблема професійності новоявлених педагогів, яку терміново необхідно було ліквідувати, не забуваючи про їх ідеологічну освіту, що стосувалося також більшою мірою педагогічної спадщини польської системи освіти.

Ці дві вади учительства інкорпорованої території - професійна та ідеологічна - почали ліквідовуватися. Причому очевидно, що акцент ставився на ідейній обробці вчителів.

Першим кроком на цьому шляху стало проведення в кожній області і, якщо можливо, районі, короткотермінових курсів перепідготовки і підготовки (із непрацюючих) вчителів. Не просто масово, а тотально, учительство було охоплено двотижневими курсами на зимових канікулах 1939/40 навчального року, після яких здійснювався перехід на радянські програми. Однак зрозуміло, яким би інтенсивним не було навчання на канікулярних курсових заходах, його результати не могли задовольнити ні освітніх, ні ідеологічних цілей. Але така форма обробки учительства набула різноманітності і перманентності: вона дозволяла основній масі учительства не залишати робочих місць на довгий термін і в той же час перевіряти їх на благонадійність. Влітку 1940 р. відбулася друга хвиля курсових заходів (сюди, очевидно, не увійшли тільки направлені на роботу в школу зі сходу). Зрідка короткострокові заходи проводилися об'єктивно для спеціалістів. Типовою можна назвати програму для вчителів математики та фізики на курсах Білостоку та Гродно: історія ВКП(б) - 30 годин, педагогіка - 15 годин, російська мова - 24 години, білоруська мова - 24 години. Випускники короткострокових курсів часто складали майже половину педкадрів (Білостоцька область) і формували рівень навчання в загальноосвітній школі західних областей БРСР.

Радянська влада розуміла свою неорганічність для більшості населення і всіма зусиллями намагалася якомога швидше провести радянізацію анексованих територій. Найважливішим засобом ідеологічної експансії була освіта, а провідниками - педагоги. Місцевим учителям не можна було довіряти, тому під вивіскою гострої нестачі педагогів у навчальних закладах західних областей БРСР у сферу народної освіти з самого початку почали присилати сотні “своїх”, радянських (краще сказати радянізованих) кадрів і не обов'язково з педагогічною освітою: основним їхнім завданням було зовсім не здійснення якісного навчання, а ідеологічна обробка населення.

Потік відряджених за весь 1939/40 навчальний рік склав 7844 особи, тобто не менше 37% від кількості всіх вчителів. Нерідко це були дострокові випускники педагогічних навчальних закладів або навіть старшокласники середніх шкіл, які пройшли прискорену підготовку для роботи в молодших класах. Національність вчителів, які присилались на роботу в національні школи, до уваги практично не бралась. Це часто створювало на місцях ґрунт для численних ексцесів та порушень національної політики, декларованої владою (найбільш постраждали польські школи). Приїжджі зі сходу ставали елітним прошарком, який мав великі прерогативи. Як правило, через недовіру до місцевого населення вони займали ключові посади у всіх сферах громадського життя, в тому числі і у сфері освіти. Навряд чи така політика була необдуманою, скоріше навпаки - щоб прищепити корозійні процеси становленню національної школи ще в зародку. Однак, щоб формально відповідати продекламованій політиці, справити враження її виконання, радянська влада ставила відповідні “декорації” - спеціальна записка “Про факти перекручування ленінсько-сталінської національної політики відділами народної освіти у Білостоцькій області” (30 вересня 1940 р.), постанова “Про упорядкування справи підбору і посилання робітників у західні області БРСР” (17 жовтня 1940 р.).

Загальна панорама педагогічних кадрів із національно-демократичних та професійних позицій виглядає нереспектабельно для радянської влади. Потреби національних шкіл до літа 1941 р. не були задоволені. Рівень освіти шкільних кадрів був критично низький (за винятком вчителів єврейських шкіл). Наприклад, із 3972 педагогів в Барановицькій області (1939/40 навчальний рік) вищу освіту мали тільки 277 (7%), середню педагогічну освіту - 1950 (49%), 1067 (27%) осіб отримали середню освіту, а з незакінченою середньою і початковою (!) освітою було 678 (17%) вчителів. Навіть вчителів такого рівня в процесі розвитку шкільної мережі не вистачало. Матеріальне становище простих вчителів, їх побутові умови значно погіршилися у порівнянні з становищем педагогів у Речі Посполітій.

Напередодні нападу Німеччини педагогічні кадри шкіл західних областей Білорусі були трансформовані, заповнились ті прогалини, які виникли після розвалу системи освіти ІІ Речі Посполитої. Радянська уніфікація “армії народних вчителів” здійснювалася досить швидко.

В радянській літературі склалася думка про лікбез як про “світло”, яке несли Совєти в курні хати. У 1970 р. було продекламовано, що “до 1941 р. Білоруська РСР в основному стала республікою загальної грамотності”. Аналіз дає не таку однозначну картину.

Лікнепу підлягало все доросле населення до 45 років. У деяких регіонах (Полісся) неграмотні складали 70% населення. Для ліквідації малограмотності і неписьменності серед дорослих, радянською владою створювалася спеціальна система шкіл, яка включала: школи для неписьменних, школи для малограмотних і школи підвищеного типу. Рівень навчання у школах перших двох категорій відповідав приблизно рівню початкової школи, а рівень шкіл для дорослих підвищеного типу - відповідно рівню середньої і неповної середньої загальноосвітньої школи. Завдання лікнепу полягало у навчанні простим навичкам читання, письма і арифметики на рівні, який би дав змогу комунікувати.

Точні підрахунки, які б відображували правдивий розвиток подій, сьогодні зробити дуже складно: реальне становище за різними причинами відрізнялося від планових перебувань (остаточною метою ставилася повна ліквідація малограмотності і неписьменності до кінця 1941 р.), що підштовхнуло відповідальних за цей фронт йти на фальсифікацію результатів. Крім матеріальних труднощів і проблем національного характеру досягненню запланованих результатів заважала консервативність населення, адже основна частина неписьменних концентрувалася в сільській місцевості, яка відзначалася інертністю у відношенні до будь-яких нововведень. Нами не знайдено жодного конкретного свідчення про те, що лікнеп мав повністю добровільну основу, хоча, безумовно, бажаючих оволодіти грамотою було багато. Однак темпи індустріалізації Країни Рад припускали наявність грамотного працюючого ресурсу, не враховуючи думку його потенціального матеріалу.

Велику увагу в процесі ліквідації малограмотності та неграмотності приділяли навчанню юнаків, котрі повинні були йти в Червону Армію. Але і тут при запланованому 100% обсязі допризовників завдання виконувалося не завжди, а місцями було на межі зриву.

Стрімко зростала кількість учнів у школах підвищеного типу: їх контингент збільшився з 8309 осіб (на 1 січня 1940 р.) до 18151 (на 25 квітня 1940 р.). Щоправда такі школи існували тільки в містах.

Враховуючи те, що працювали також різні школи і курси для дорослих по підготовці спеціалістів масових професій, дійсно може скластися враження, що ніби абсолютна більшість працюючих була охоплена тим чи іншим видом навчання. Але враження - це саме те, чого добивалася радянська влада. В цей же час необхідно визнати, що нова влада, яка одним із завдань поставила освіту, всеобуч і ліквідацію малограмотності та неписемності, в цьому плані проводила колосальну роботу. Далеко не все з того, що припускалося, вдалося виконати, але ті зрушення, які здійснювалися, навіть при неправильному стратегічному підході і тактичних промахах, мали свої наслідки, у всякому разі рівень писемності на західнобілоруських землях почав прогресувати.

Третій розділ - “Формування радянської системи професійної освіти” - складається з трьох параграфів, в яких аналізується виникнення радянських інституцій по підготовці спеціалістів із вищою та середньою спеціальною освітою, а також кваліфікованої робочої сили.

У західних областях БРСР з початку 1940 р. відкрилося чотири ВУЗи: три учительські інститути (Гродно, Барановичі, Пінськ), де за два роки здійснювалося навчання педагогів 5 - 7 класів, і один педагогічний (Білосток) з чотирьохрічною підготовкою викладачів 8 - 10 класів. Студентами педагогічного інституту могли стати не тільки випускники польських ліцеїв та гімназій, але і ті, що показали обізнаність і освіту на рівні радянської середньої школи. Серед абітурієнтів фігурували не тільки ті, хто мав неповну середню освіту, а й ті, хто мав початкову (“нижчу”) освіту. Однак при наборі не допоміг навіть ленінський принцип забезпечення пріоритету вихідцям із пролетарського та найбіднішого селянського прошарків. Інтенції влади зберегти у ВУЗах національні пропорції регіону повернулися дискримінацією євреїв, які складали більшу частину абітурієнтів, і фаворизацією білорусів, бо останні не прагнули одержати освіту.

Навчання в інститутах на рідній мові, навіть для білорусів, видалося неможливим: предмети викладалися, як правило, російською мовою.

Введення “невеликої” платні за навчання з 1940/41 навчального року не сприяло його популяризації і не могло не позначитися на кількості студентів у ВУЗах, для багатьох з них стипендія була важливою підтримкою. Не маючи можливості навчатися далі, деякі зовсім кидали навчання або переводилися на заочну форму, за що збиралася платня у п'ятидесятивідсотковому розмірі. Це привело до збільшення контингенту заочників.

Зміст навчання студентів будувався таким чином, щоб майбутні вчителі насамперед сформувалися як носії і провідники комуністичної ідеології, а вже потім - як професіонали своєї справи. Велику увагу приділяли фізичній і воєнній підготовці студентів. Навчальна база навіть провідного ВУЗу у Білостоці була недостатньою для якісного навчання.

Очевидно, що одержання вищої освіти в західнобілоруських ВУЗах на першому етапі мало фактично номінальні риси. Поняття вищої школи при відкритті інститутів в західних областях Білорусі взагалі було профановане. ВУЗи до війни так і не змогли набути належного рівня вищої школи. Тільки у Країні Рад, мабуть, мав місце такий парадокс, як підготовка за два роки людини з початковою освітою до рівня спеціаліста з вищою освітою.

Велика увага при реорганізації навчання радянською владою приділялася закладам педагогічного профілю. На базі педагогічних ліцеїв та гімназій у січні 1940 р. відкрилися шість шкільних і два дошкільні педагогічні училища. В них здійснювалося і заочне навчання, але можливості педагогічної підготовки і ВУЗів, і педучилищ не задовольняли насущних потреб шкіл.

Якщо організація педагогічних училищ набула характеру розширення мережі аналогічних польських закладів і збільшення кількості їх учнів, то база, яка залишилася від попередньої системи освіти із 75 спеціальних ремісних середніх шкіл, послужила лише частково для організації середніх спеціальних закладів при радянській владі. Більшість з них стала основою для відкриття професійних училищ і шкіл ФЗН, що свідчить про потребу держави перш за все у кваліфікованій робочій силі для становлення промисловості у західних областях БРСР.

За несприятливих обставин відбувалося розгортання навчальної діяльності у технікумах промислового і соціально-економічного профілю, термінове заснування яких диктувалося темпами індустріалізації бувших “кресів північно-східних” з їхньою суто аграрною економікою. За короткий термін було створено як мінімум сім таких технікумів. Однак ці навчальні заклади, на відміну від аналогічних закладів гуманітарного напрямку, не мали матеріальної і навчальної бази, бо в період знаходження західнобілоруських земель у ІІ Речі Посполитій технічне навчання було відсутнім.

Не зовсім зрозумілою представляється ситуація з відкриттям радянських сільськогосподарських технікумів і шкіл середньої сільськогосподарської освіти. Швидше за все більша частина таких закладів була відкрита тільки на папері, тому не змогла повноцінно функціонувати. Причина пов'язана з процесом колективізації, яка у той час йшла повільними темпами і не потребувала в масовому порядку відповідних спеціалістів. Базою для створення сільськогосподарських технікумів і шкіл середньої сільськогосподарської освіти часто були поміщицькі маєтки. Велика кількість навчальних закладів знаходилася частково на самоутриманні.

Радянській владі прийшлося організувати і зовсім нові для західних земель Білорусі навчальні заклади, у першу чергу - медичні училища. У 1940/41 навчальному році функціонувало тільки 6 середніх медичних закладів з кількістю студентів у 559 осіб. І хоча розвиток медицини у західних областях Білорусі після питань освіти був найважливішим, до війни відбулося фактично тільки відкриття медичних закладів, а процес навчання був у стані зародження.

Про будь-які випробування при вступі у середні спеціальні заклади джерела не повідомляють, тому, враховуючи також велику долю формальності при екзаменації абітурієнтів ВУЗів, можна із впевненістю говорити про їх повну відсутність. Відбір учнів, як і студентів ВУЗів “проходив на основі класового принципу”: перевага віддавалася дітям робочих і селян. Не завжди набір у середні спеціальні заклади коректувався командно-адміністративними методами, що в результаті у деяких випадках забезпечило перевагу представникам не білоруської національності.

Негативно на становленні середньої спеціальної освіти у західних областях БРСР відбилося введення платні за навчання: пройшло значне відсівання учнів.

У таких складних обставинах, коли під загрозою зриву знаходилося саме функціонування цих закладів, національний аспект викладання був у тіні інших проблем, і мовою навчання повсюдно була російська.

Закріплення діяльності середніх спеціальних закладів у західних областях БРСР, їх практичного (а не формального) відкриття у цей період не відбулося, хоча в документах фігурує близько 40 установ.

Становлення радянської системи підготовки кваліфікованих кадрів на “кресах північно-східних” після їх приєднання пройшло успішно. У першому півріччі 1940 р. почали роботи 14 таких закладів, у яких навчалося 2365 учнів. У своїй більшості це були школи фабрично-заводського учнівства і відкривалися вони для практичної зручності проведення навчального процесу і подальшого розподілу учнів там, де це було найраціональнішим: при фабриках, заводах., в містах, які були залізничними вузлами. В таких професійних школах навчання продовжувалося два роки, але ці два роки були тягарем для організаторів, і не задовольняли потреб сільської господарки і, у першу чергу, промисловості.

Ні інтенсивне, ні екстенсивне ущільнення професійних шкіл не допомогло у досягненні необхідних результатів. Країна готувалася до війни, тому потрібно було створити надійний потенціал кваліфікованої робочої сили для промисловості. Збільшення контингенту учнів професійних шкіл було неможливим без перегляду законодавства і застосування командно-адміністративних методів, їх офіційного і юридичного закріплення у відношенні до навчальних закладів, які розглядаються нами. 2 жовтня 1940 р. Президія Верховної Ради СРСР видає указ “Про Державні Трудові Резерви СРСР”. Для призову у ремісні та залізничні училища встановлюється освітній ценз: не нижче початкової школи або чотирьох класів середньої. У школи ФЗН призивалися поза залежністю від загальноосвітньої підготовки. Навчальний день встановлювався у ремісних та залізничних училищах.

Процес призову проходив складно, відрізняючись від прикрашених газетних повідомлень. У західних областях БРСР план по призову було формально виконано. Наприклад, по Білостоцькій області було призвано 1058 осіб, тобто стільки, скільки потребував того план. Однак уже в перші дні ця статистика помітно скоротилася з причини нез'явлення призовників на навчання. 28 грудня 1940 р. Президія Верховної Ради СРСР видає Указ “Про відповідальність учнів ремісних і залізничних училищ і шкіл ФЗН за порушення дисципліни і самовільне залишення училища”. Кримінальна відповідальність наступала з 14 років.

Не дивлячись на опіку кожного учбового закладу декількома наркоматами і підприємствами, виникали великі труднощі в організації навчального процесу і забезпеченні учнів житлом, одежею та харчуванням. Не зважаючи на невпорядкованість навчального процесу, у професійних школах незабаром було вирішено ввести курс політичного виховання.

Справа створення трудових резервів отримала ґрунтовну, всебічну підтримку і увагу, що не можна було порівнювати із становленням інших професійних учбових закладів в західних областях Білорусі. Цей факт є важливим доказом дійсних пріоритетів радянської влади у сфері освіти кінця 1930-х рр. : у першу чергу потрібна була робоча сила для створення індустріальної могутності країни. У цей же час відбувався репресивний процес у відношенні до інтелектуальної частини суспільства, а цінність вищої освіти девальвувалася. Уже в самій дефініції організації підготовки кваліфікованої робочої сили, малося на увазі те, що молодим працівникам швидко прийдеться вийти з “резерву”, замінюючи тих, хто піде на фронт.

Ефектна статистика розвитку професійної освіти у західних областях БРСР на першому етапі Другої світової війни, яка багато в чому характеризується словом “вперше”, при аналізі тьмяніє, виявляючи свою іманентну неспроможність.

радянський освіта учбовий народний

Висновки

Головні наукові результати дисертаційної роботи:

1. Становлення і розвиток системи радянської освіти на приєднаній до БРСР у 1939 р. території проходило у повній залежності від політичного контексту і стратегії керівництва, жорстко підпорядковуючись змінам курсу.

2. Домінування комуністичної ідеології над національним змістом освіти у повній мірі виявилося з самого початку реорганізації системи освіти, не зважаючи на намагання влади створити видимість задоволення національних інтересів. Присутність білорусизації прослідковувалася de jure, тоді як de facto відбувався процес русифікації.

3. Незаперечними необхідно визнати кількісні досягнення радянської системи освіти у західних областях БРСР за короткий термін часу, однак це відбувалося за формальними показниками, якість же навчання була невисокою; одним із пріоритетів популістської освітньої політики стала доступність освіти для народу.

4. Всеобуч, лікнеп, повна забезпеченість кадрами, матеріальними і учбово-методичними засобами, а також інші пункти побудови соціалістичної системи освіти, які декларувалися радянською владою, були нереальними для виконання у поставлений термін.

5. Радянська влада поставила завдання: за короткий термін за допомогою будь-яких засобів перебудувати систему освіти таким чином, щоб позбутися найменшого впливу капіталістичної школи, ствердити натомість комуністичні принціпи освіти. Стояли завдання повної уніфікації із системою освіти у східній частині Білорусі і тотального контролю над молодими поколінням через учбові заклади.

6. Маючи на увазі те, що пріоритетними для влади були радянізація і підпорядкування навчальних закладів комуністичній доктрині, в цілому потрібно констатувати, що поставлена мета була досягнута.

Основні положення викладені в наукових публікаціях

1. Трофимчик А. Создание высших учебных заведений в западных областях БССР в 1939 - 1941 гг. // Український історічний збірник. - 2003. - Випуск 5. - С. 240-254.

2. Трофімчик А. Українські школи в Західній Білорусі у контексті національної політики в 1939 - 1941 рр. // Борисфен. - 2003. - № 10. - С. 24-26.

3. Трафімчык А. Да пытаньня беларускага школьніцтва на Віленшчыне (1939 - 1941) // Запісы. Беларускі інстытут навукі і мастацтва. - New York - Miensk. - 2003. - № 26. - С. 74-82.

4. Трафімчык А. Педагагічныя кадры агульнаадукацыйнай школы заходніх абласцей Беларусі ў 1939 - 1941 гг. // Беларускі гістарычны часопіс. - 2003. - № 4. - С. 23-29.

Матеріали наукових конференцій:

1. Школы Заходняй Беларусі ў перыяд 1939 - 1941 гг. // Чалавек. Этнас. Тэрыторыя. Праблемы развіцця заходняга рэгіёна Беларусі. Матэрыялы міжнароднай навукова-практычнай канферэнцыі. Брэст, 23 - 24 красавіка 1998 г. У дзвюх частках. Ч. ІІ. - Брэст: Выдавецтва С. Лаўрова, 1998. - С. 190-195.

2. Рэарганізацыя школьнай сеткі Заходняй Беларусі ў 1939 - 1941 гадах: нацыянальны аспект // Загароддзе-3: Матэрыялы навук.-краязнаўч. канф. “Палессе ў ХХ стагоддзі”, 1 - 4 чэрвеня 2000 г., Беласток / Уклад. і агул. рэд. Ф. Клімчука, А. Энгелькінг, В. А. Лабачэўскай. - Мінск.: Тэхналогія, 2001. - С. 189-192.

3. Лікбез на Заходняй Беларусі ў 1939 - 1941 гг. // Образование в Республике Беларусь: перспективы и пути развития. Сборник материалов регионально-практической конференции 6 сентября 2001 года. - Брест, 2001. - С. 96-98.

4. Советизация западнобелорусской школы в период 1939 - 1941 гг. // Славянский мир и славянские культуры в Европе и мире: место и значимость в развитии цивилизаций и культур (история, уроки, опыт, современность). Материалы международной научно-практической конференции. - Витебск, 2002. - С. 131-132.

5. Историография западных областей БССР в 1939 - 1941 гг. на примере становления советской системы образования // Сучасныя праблемы гістарыяграфіі гісторыі. Матэрыялы Рэспубліканскай навукова-практычнай канферэнцыі 28 лістапада 2003 года. - Мінск, 2003. - Частка 2. - С. 452-457.

Размещено на Allbest.ru