Громадська, культурно-просвітницька і наукова діяльність Володимира Щербини (1850–1936)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський Національний університет

імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Громадська, культурно-просвітницька і наукова діяльність

Володимира Щербини (1850-1936)

Тороповська Тетяна Миколаївна

УДК 94(477): 929 Щербина

Спеціальність - 09.00.12 - Українознавство

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української історії

та етнополітики історичного

факультету Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Горбань Юрій Андрійович,

професор кафедри української історії та етнополітики

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Верба Ігор Володимирович,

професор кафедри історії Росії

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук

Гонюкова Лілія Василівна,

доцент кафедри політології Національної академії

державного управління при Президентові України

Провідна установа: Національний університет харчових технологій, м.Київ

Захист відбудеться “12” січня 2005 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 при Центрі українознавства

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 108)

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці

імені М.Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розіслано “ 08 ” грудня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник В. М. Піскун

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

щербина історичний наука просвітницький

Вступ. Актуальність теми дослідження. Реконструкція суспільно-політичного і наукового життя в Україні останньої чверті ХІХ - першої третини ХХ ст. була б не повною без окреслення ролі, значення, надбань та внеску таких його представників, як Володимир Іванович Щербина (1850-1936). Це був відомий український громадський і освітній діяч, історик, археограф, джерелознавець, архівіст, член-кореспондент ВУАН з 1924 р., творча спадщина і праця якого на благо України довгі роки були незаслужено забуті. Необхідно не лише відродити забуті та призабуті імена представників української історичної думки, але й визначити належне кожному місце в історії України, дослідити їх внесок в національну історичну науку. Саме в цьому сенсі нас і цікавить неординарна постать В. Щербини.

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена, насамперед, безперечно великим громадським і науковим значенням В. Щербини в українській історичній думці останньої чверті ХІХ - першої третини ХХ ст., відсутністю в історіографії спеціального комплексного дослідження його громадського життя і наукової та науково-організаційної діяльності, необхідністю створення максимально об'єктивної і повної наукової біографії вченого, всебічного аналізу його творчого доробку, а також важливістю введення до широкого наукового обігу масиву нових джерел.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема узгоджується з планом науково-дослідних робіт історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка за темою “Історичні та етнічні засади розвитку української нації у ХХ столітті” (державний реєстраційний номер 97173).

Об'єктом даного дослідження є особа Володимира Щербини, а також комплекс українознавчих історіографічних та історичних джерел, що стосуються його життєвого шляху, наукової, культурно-просвітницької і викладацької діяльності в Україні.

Предметом дослідження є наукова спадщина В. Щербини та його внесок в розвиток української громадської та історичної думки останньої чверті ХІХ - першої третини ХХ ст.

З врахуванням актуальності дисертаційної теми, стану сучасного рівня її наукової розробки визначена мета дослідження. Вона полягає у розкритті ролі В.Щербини в громадському та освітньому русі України, у з'ясуванні значення його концептуальних розробок для розвитку української історичної науки, у систематизуванні відомих на сьогодні даних та введенні в науковий обіг невідомих раніше архівних документів і матеріалів, інших першоджерел про життя та громадську, наукову, просвітницьку діяльність В.І. Щербини, у встановленні його внеску в дослідження історії та культури України. Для реалізації цієї мети автором були визначені основні завдання:

проаналізувати стан і характер джерельної бази, встановити ступінь дослідження проблеми в історіографії;

виявити визначальні чинники формування суспільно-політичного, просвітницького та історичного світогляду В. Щербини, проаналізувати процес становлення та трансформації його наукових інтересів та поглядів, громадської позиції;

узагальнити відомі й ввести до наукового обігу мало з'ясовані сторінки біографії В.І. Щербини;

дослідити напрями та охарактеризувати суть діяльності В. Щербини у громадському та культурно-просвітницькому русі останньої чверті ХІХ - першої третини ХХ ст.;

вичленити місце, роль і значення В. Щербини в українській історичній науці означеного часу;

здійснити історіографічний аналіз головних праць вченого;

створити максимально об'єктивний портрет В. Щербини на основі наукової критики опублікованих матеріалів.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють роки активної громадської, культурно-просвітницької та наукової діяльності В. Щербини, починаючи з 1870-х рр. і до 1930-х рр., а також, враховуючи специфіку дослідження персоналії, роки його життя. На основі різнопланових джерел вивчається і генеалогія В. Щербини, вплив на його формування і світогляд родинного та громадського оточення.

Методологічні засади дисертації базуються на загальнонаукових принципах історичної достовірності, об'єктивності, наступності, діалектичного розуміння історичного процесу. Вони ґрунтуються на пріоритеті документів, які дають змогу всебічно проаналізувати діяльність В. Щербини. Важливими шляхами розв'язання проблеми даного дослідження є застосування загальнонаукових (типологізація, класифікація), міждисциплінарних (структурно-системний підхід), власне історичних (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, описовий) методів дослідження, а також методів джерелознавчого та історіографічного аналізу та синтезу.

Наукова новизна результатів дослідження полягає у постановці та розробці актуальної українознавчої теми, яка ще не була предметом монографічного дослідження. Дисертація є першим в історіографії узагальнюючим дослідженням життя та багатогранної діяльності В. Щербини. В ній автор максимально повно проаналізував літературу, в тому числі і зарубіжну, що стосується предмета дослідження. До наукового обігу залучено значний комплекс нових джерел, в тому числі біографічного характеру. На підставі виявлених архівних і друкованих матеріалів встановлено багато нових, а також переглянуто та переосмислено чимало старих фактів, розкрито роль В. Щербини в громадському і культурному житті та історичній науці України 1870-1930-х років (висвітлюється його майже 40-річна робота у Народній аудиторії, Історичному товаристві Нестора Літописця, Науковому Товаристві імені Шевченка у Львові, громадському часопису “Киевская Старина” та інше). Проаналізовано його творчий доробок, складено найновішу на сьогодні бібліографію вченого (більше 100 праць) і хронологію його життя та творчості. Вперше вивчено невідомі раніше аспекти діяльності дослідника в різних установах України в галузі історії, які мали науковий та національний характер, зокрема відмічено, що значною його заслугою стало створення науково-академічного напрямку у ВУАН - києвознавства, детально вивчається участь В. Щербини в роботі Науково-дослідної кафедри історії України, Комісії історії Києва та Правобережної України. Документально встановлено його зв'язки з відомими діячами України В. Антоновичем, М. Драгомановим, Я. Шульгиним, В. Науменком, О. Левицьким, М. Грушевським та іншими.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її матеріали можуть бути використані для створення узагальнюючих досліджень з історії української історичної науки, при розробці нормативних та спеціалізованих курсів з історії України та українознавства, з історії та теорії українських громадських рухів та організацій. Матеріали та висновки можуть використовуватися при створенні навчальних посібників для вчителів, студентів.

Особистий внесок здобувача. У статті “До історіографії наукової та громадської діяльності Володимира Щербини (1850-1936)” // Сторінки історії: Зб. наук. пр. - К.: Політехніка, 2003. - Вип. 18. - С.117-124, написаній у співавторстві з кандидатом історичних наук, доцентом Горбань Т.Ю., особистий внесок дисертанта (0,3 др. арк.) полягає в історіографічному аналізі літератури щодо участі вченого у різних наукових установах, уточненні дати обрання його членом-кореспондентом ВУАН (1924 р.), розгляду окремих моментів з життя та діяльності В. Щербини в закордонній українській історіографії, зокрема у О. Оглобліна, Н. Полонської-Василенко, Н. Іщук-Пазуняк, Л. Винара.

Апробація результатів дослідження здійснювалася у формі обговорення на засіданнях кафедри української історії та етнополітики історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження знайшли відображення у статтях і доповідях на наукових конференціях, в тому числі на Перших наукових читаннях “Біографічна некрополістика в контексті сучасної історичної науки. Основні джерела та результати досліджень” (14-15 листопада 2002 р., Київ), методологічному семінарі “Актуальні питання грушевськознавства в контексті сучасної методології історії” (Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка, 5 грудня 2002 р.), науковій конференції “Історія України: історія вивчення, сучасний стан і перспективи досліджень” до 215-ї річниці від дня народження автора першої історії України Д. Бантиш-Каменського (20-21 травня 2003 р., Київ).

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями даного дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (9 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (25 сторінок, 294 найменування). Загальний обсяг дисертаційного дослідження - 207 сторінок, з яких 182 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені об'єкт і предмет дослідження, хронологічні межі, мета і завдання, методологія та методи дослідження, наукова новизна та практичне значення роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” аналізується ступінь наукової розробленості та стан джерельної бази.

В історичній літературі українського та закордонного походження недостатньо уваги приділялось вивченню постаті В. Щербини, хоча про його багатогранну діяльність згадується майже в усіх національних енциклопедіях, де йому присвячені маленькі замітки Див., напр.: Радянська енциклопедія історії України: У 4-х тт. - Т.4. - К., 1972. - С. 539; Українська радянська енциклопедія: У 12-ти тт. - Т.12. - К., 1985. - С. 460; Український радянський енциклопедичний словник: У 3-х тт. - Т.3. - К., 1987. - С. 697; Національна академія наук України. Персональний склад (1918-1998). - К., 1998. - С. 243..

У вітчизняній історіографії знаходимо незначну кількість праць, які фрагментарно розкривають життєвий шлях та науково - громадську діяльність В. Щербини. Перші скупі згадки про нього сягають ще дореволюційних років. Це в основному лаконічні анкетні вкраплення про його участь в різних наукових установах, головне в Історичному товаристві Нестора-літописця.

Дещо повнішу картину маємо з 1920-х рр. Тоді, зокрема у 1926 р., ВУАН урочисто вшанувала фахівця у зв'язку з п'ятдесятиріччям його науково-академічної і освітянської діяльності збірником праць “Нові студії з історії Київа Володимира Івановича Щербини”. Акад. М. Грушевський присвятив науковцю замітку “Історикові Київа”, де коротко виклав його життєвий шлях і підкреслив внесок в українську науку, звернув увагу на його велетенську науково - організаційну працю. Зокрема, М. Грушевський вважав В. Щербину найбільшим знавцем з історії Києва Грушевський М. Історикові Київа // Щербина В.І. Нові студії з історії Київа. - К., 1926. - С. ІV..

Учні Володимира Івановича, співробітники Комісії з історії Києва і Правобережної України С. Глушко, С. Шамрай та К. Антипович присвятили вчителю окремі статті Глушко С. П'ядесятиріччя науково-педагогічної і громадської діяльності В.І. Щербини // Там само. - С.ІX-XV; Шамрай С. Праці В.І. Щербини з історії Правобережжя // Там само. - С. XV-XXV; Антипович К. Праці В.І. Щербини з історії Київа // Там само. - С. XXV-XXXV..

Збірник на пошану В.І. Щербини став помітним явищем в українознавстві 1920-х рр. і відкрив чимало сторінок біографії та наукової творчості вченого.

Натомість, після вшанування дослідника у 1920-х рр. про нього забули майже на 70 років. Це можна було пояснити як кон'юнктурою в українській радянській історичній науці, так і вкрай обмеженою джерельною базою про В. Щербину, хоча окремі науковці спорадично зверталися до його діяльності. Зокрема, О. Апанович, у середині 1980-х рр. оприлюднила дані про Комісію історії Києва та Правобережжя. У статті подано детальний аналіз роботи Комісії; зазначено, що це була перша спеціальна установа для постійної розробки проблем та питань, пов'язаних з історією Києва починаючи з XV ст. Окрему увагу дослідниця приділила керівнику комісії - Володимиру Щербині, відзначивши, що саме під його керівництвом у ВУАН у 1920-х рр. активно розвився новий напрямок досліджень - києвознавство Апанович Е. Комиссия истории Киева // Киев в фондах Центральной научной библиотеки АН УССР: Сб. научных трудов. - К., 1984. - С. 162-171..

Археографічні проекти вченого (“Архіви Браницьких та Галагана”, “Збірка грамот, що стосуються управління м. Києвом”) коротко охарактеризовані у виданні “Едиційна археографія в Україні у ХІХ - ХХ ст.: Плани, проекти, програми видань” Едиційна археографія в Україні у ХІХ - ХХ ст.: Плани, проекти, програми видань. - Вип. 1. - К., 1993. - С. 15, 72.. Цю ж серію продовжує монографія О. Журби, присвячена Київській археографічній комісії, де вміщені збірки документів, підготовлені В. Щербиною за дореволюційних років Журба О.І. Київська археографічна комісія. 1843-1921. Нарис історії і діяльності. - К., 1993. - С. 114, 118, 176, 178, 181..

До 75-річчя Національної академії наук України була видана суцільна історія вищої академічної установи за період 1918-1993 роки. В ній наголошувалося, що В. Щербину за великий внесок в українську науку обрали членом-кореспондентом ВУАН за спеціальністю історія та етнографія Історія Академії наук України. 1918-1993. - К., 1994. - С. 300..

У 1998 р. В. Онопрієнко, О. Реєнт і Т. Щербань оприлюднили книжку про Українське наукове товариство (УНТ). У згаданому виданні вперше було підкреслено яку велику організаційну роль відігравав вчений у створенні і розбудові УНТ, висвітлено його діяльність на посаді скарбника цієї наукової установи Онопрієнко В., Реєнт О., Щербань Т. Українське наукове товариство. 1907-1921 рр. - К., 1998. - С. 35, 39..

Одним із етапних у вивченні життєпису В. Щербини став 1999 рік. У виданні “Українські архівісти. Біобібліографічний довідник (ХІХ ст. - 1930-ті рр.)” В. Шандра вмістила замітку про дослідника, акцентувавши увагу на його великій праці в ділянці української археографії та джерелознавства Шандра В. Щербина Володимир Іванович // Українські архівісти. Бібліографічний довідник (ХІХ ст. -

1930-ті рр.). - Вип. 1. - К., 1999. - С. 351-352.. Дослідниця зазначила, що для більшості наукових праць В. Щербини було характерним вміщення в кінці публікацій для ілюстрації свого дослідження “яскравих документів”.

Curriculum vitae науковця простежила О. Юркова. Вона ж описала його роботу на Науково-дослідній кафедрі історії України у 1924-1930 рр., зазначивши, що він був найбільшим авторитетом у вивченні Києва і Київщини, ґрунтував свої студії на “строгому документалізмі” Юркова О.В. Один з найбільших авторитетів і ерудитів // Історичний календар'2000. - К., 1999. - С. 146; її ж: Діяльність Науково-дослідної кафедри історії України М.С. Грушевського (1924-1930 рр.). - К., 1999. - 432 с..

І. Верба у своїй монографії про історика О. Оглоблина наголосив на значенні В. Щербини для зростання молодих кадрів українських істориків у 1920-х рр. , коли він працював на Науково-дослідній кафедрі історії України Верба І. Олександр Оглоблин: Життя і праця в Україні. - К., 1999. - С. 170, 171..

“Довідник з історії України” під грифом Міністерства науки і освіти України у 2001 р. ще раз ствердив велич В. Щербини у духовному і культурному зростанні української нації на зламі ХІХ і ХХ ст. Юркова О. Щербина Володимир Іванович // Довідник з історії України. Вид. 2-ге, доопр. і допов. - К., 2001. - С. 1104..

У 2002 р. був виданий перший навчальний посібник для середніх загальноосвітніх закладів “Нариси з історії Києва”. В ньому спеціально підкреслюється великий внесок В. Щербини в справу вивчення м. Києва Кальницький М., Малаков Д., Юркова О. Нариси з історії Києва / Під ред. Т. Кіщук і С. Кульчицького. - К., 2002. - С. 380..

Вибірково висвітлювалися окремі сюжети життя та діяльності В. Щербини і в закордонній українській історіографії. В основному особа і науковий доробок фахівця фігурували в працях істориків - емігрантів (О. Оглоблина, Л. Вина- ра, Н. Полонської-Василенко). Вони зазначали, що це був видний український науковець, учень В. Антоновича і близький співробітник М. Грушевського, один із творців національної історичної думки, відомий громадський діяч другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст.

Деякі сюжети з плідної наукової праці вченого і його життя відображені в друкованих джерелах. Побачили світ і уривки із мемуарів науковця З іменем святого Володимира: У 2-х кн. / Упор. В. Короткий, В. Ульяновський. - Кн. 1. - К., 1994. -

С. 269-274; Історія Академії наук України. 1918-1923: Документи і матеріали. - К., 1993; Історія Національної академії наук України. 1924-1928. Документи і матеріали. - К., 1998; Історія Національної академії наук України. 1929-1933. Документи і матеріали. - К., 1998..

Отже, життєдіяльність В. Щербини лише фрагментарно висвітлена в низці публікацій та в друкованих документах, тому і надалі його ім'я залишається недостатньо вивченим. Комплексно не досліджувалася його суспільна і науково-організаційна діяльність; факти біографії та праці вченого, в основному з києвознавства, використовувалися вибірково. У деяких роботах подається неточна дата обрання його членом-кореспондентом. Окремої роботи про Володимира Щербину так і не існує, його праці не перевидавалися з 1926 року.

Джерельну базу дослідження склали комплекси матеріалів архівних фондів, документальних публікацій. Частина з цих матеріалів вперше введена до наукового обігу.

Особовий фонд історика не зберігся і його життєпис доводиться реконструювати за рідкісними джерелами, які зберігаються в різних архівосховищах України. Всі вони охоплюють в основному період з другої половини ХІХ ст. до 1930-х рр. і тематично поділяються на такі групи: 1) матеріали, що висвітлюють різні аспекти біографії науковця; 2) документи науково-академічної та громадської діяльності; 3) рукописи вченого; 4) листування. У дослідженні нами були використані документи Державного архіву м. Києва (ДА м. Києва), Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (ІР НБУВ), Наукового архіву Інституту історії України НАН України (НА ІІУ НАНУ), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ), Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІАУ у м. Києві).

Ранню катехізацію майбутнього науковця відображають документи ДА м. Києва. З 1862 до 1868 рр. суспільствознавець навчався у 2-ій київській чоловічій гімназії. Це був один з перших навчальних середніх закладів у Києві, яким опікувалися члени київської “Старої Громади”, зокрема М. Драгоманов, О. Тулуб, П. Житецький, І. Слєпушкін. Таке оточення мало вплив на формування його історичних поглядів початківця, на розвиток у нього українських симпатій. У фонді 2-ої київської чоловічої гімназії (ф.81, оп.59, спр.33) збереглися відповідні матеріали.

У фонді Університету св. Володимира (ф.16, оп.471, спр.586) відображена дослідницька праця В. Щербини під керівництвом М. Драгоманова і В. Антоновича.

Окремі дані про суспільствознавця зосереджені в ІР НБУВ. Це, насамперед, його листи до відомих українських діячів В. Ляскоронського (ф.90), Є. Ківлицького (ф.71), А. Степовича (ф.179), М. Могилянського (ф.Х), П. Житецького (ф.І). Вони охоплюють хронологічний період від кінця ХІХ ст. до 1930-х років включно. В них міститься інформація про наукове й культурне життя України тих років, долю національної інтелігенції.

У фонді Київського університету в Інституті рукопису (ф.VIII) перебувають матеріали про науковця, які стосуються його участі в діяльності Історичного товариства Нестора-Літописця. В. Щербина був його дієвим членом упродовж більше 50 років.

У 1924-1930 рр. дослідник був дійсним членом Науково-дослідної кафедри історії України, керівником Комісії історії Києва і Правобережжя при ВУАН. Матеріали про цю сторону життя громадського діяча відклалися у фонді Х ІР НБУВ (ВУАН №№ 4258, 4325, 4342).

Академічний період життя дослідника продовжують джерела, які осіли в НА ІІУ НАНУ. Тут перебуває на зберіганні архів Науково-дослідної кафедри історії України за 1924 - 1930 рр. В ньому вкраплені матеріали про Комісію історії Києва і Правобережжя (оп. 3, спр. 170, спр. 172).

Про пам'яткоохоронну діяльність суспільствознавця у 1917-1918 рр. частково можуть розповісти джерела ЦДАВОУ (ф. 2561, оп. 1, спр. 206). У фонді 166 (Народний комісаріат освіти УРСР) за жовтень 1925 р. зберігаються матеріали про штати та особовий склад ВУАН по Історично-філологічному відділу. В них В. Щербина як член-кореспондент ВУАН фігурує серед 19 академіків і 5 членів-кореспондентів. Цікаві дані про стосунки В. Щербини із іншими вченими містяться в особових фондах визначних вчених. Зокрема, збереглися листи В. Щербини до Андрія Яковліва (ф. 4438 (особовий фонд А. Яковліва), оп.1, спр.7), а також відгук про працю вченого у Комісії історії західноруського та вкраїнського права керівничого комісії акад. М. Василенка (ф. 3974 (особовий фонд М.П. Василенка), оп.1, спр.5).

У фонді 1235 (Грушевські - історики та філологи) ЦДІАУ у м. Києві зосередилися 6 листів В. Щербини до М. Грушевського за період з 4 березня 1899 р. до 13 грудня 1911 р. Останній його офіційний академічний документ знаходиться у фонді Р-251 Архіву Президії НАН України. Він датується жовтнем-листопадом 1930 р., коли 80-річний член-кореспондент В. Щербина просив Президію ВУАН звільнити його з посади керівника Комісії історії Києва і Правобережжя в зв'язку з похилим віком та хворобою і призначити пенсію (ф.Р-251, оп.1, спр.43).

Отже, існуючі джерела до біографії та творчої лабораторії дослідника дали можливість автору об'єктивно висвітлити різні аспекти його життєпису та наукової спадщини, зокрема дослідити багатогранну громадську, просвітницько-культурну і наукову діяльність. На жаль, він потрапив до розряду призабутих постатей національної історіографії.

Другий розділ "Життєвий шлях і творча праця у 1850-1920" простежує головні етапи В. Щербини від народження 16 травня (3 травня за старим стилем) 1850 р. у Києві до 1920 р. - часу активної праці у ВУАН; складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі - "Родовід В. Щербини в контексті української історії" на історичному і генеалогічному рівні вивчається родовід громадського діяча і вченого по батьківській та материнській лініях. Наголошується, що В. Щербина успадкував від предків значну духовну спадщину і національну традицію. Щербини - це боярсько-шляхетський рід з Київщини, відомий ще з XVI ст. Батько дослідника Іван Щербина (1814-?) був лікарем в Університеті св. Володимира і завів широкі знайомства серед представників наукової, освітньої та культурної громадськості України. Батько мав значний вплив на формування світогляду сина, його наукових зацікавлень. Мати історика - Олександра (1820-?) - належала до польсько-українського роду Рудиковських, який переселився з Хорватії в Україну в середині XVIII ст.

Дід - Євстафій Рудиковський (1784-1851) - український письменник, автор байок на морально-побутові теми, казок, пісень, віршів про козаччину. Учасник Вітчизняної війни 1812 р. Він товаришував з відомими військовими діячами: М. Раєвським, М. Орловим, приятелював з О. Пушкіним. Через них зустрічався з декабристами, зокрема, з С. Трубецьким, М. Лорером, О. Поджіо.

Є. Рудиковський створив у Києві літературний салон, де бувала й професура Університету св. Володимира. Особливо товариські взаємини склалися в нього з ректором університету М. Максимовичем.

Євстафій Рудиковський був пов'язаний з українською родиною Шульгиних. Його донька Марія одружилася з Миколою Шульгиним. Брат Миколи Шульгина - Віталій Шульгин (1822-1878), член київської "Старої Громади", відомий історик. Син Миколи Шульгина і Марії - Яків Шульгин (1851-1911) - знаний український історик, громадсько-культурний діяч, педагог. Син Якова Шульгина - Олександр Шульгин (1889-1960) - історик, публіцист, міністр закордонних справ УНР в екзилі.

Таким чином, у житті дослідника перехрещувалися різні родові традиції і впливи громадського оточення.

Другий підрозділ - "Гімназійні і студентські роки. Початок наукової та громадської праці (1862-1873)" висвітлює роки навчання В. Щербини у 2-й Київській чоловічій гімназії (1862-1868), яку очолював його родич І. Слєпуш-кін - керівник першої недільної школи у Києві, автор прогресивних ідей, популяризатор педагогічних принципів М. Пирогова. В дисертації документально доведено, що В. Щербина вчився під керівництвом членів київської "Старої Громади" М. Драгоманова, П. Житецького, О. Тулуба. Сімейне оточення і педагогічний склад 2-ї Київської чоловічої гімназії мали вплив на формування у нього українських симпатій.

У 1868-1873 рр. В. Щербина навчався в Університеті св. Володимира, де його керівниками були М. Драгоманов та В. Антонович. Підкреслюється, що це був важливий етап в його науковій кар'єрі.

В університеті В. Щербина розпочав громадську працю: він входив в київську "Стару Громаду", разом з М.Драгомановим, В.Антоновичем, Я. Шульгиним, О. Русовим брав участь у її засіданнях. Володимир Іванович дотримувався ліберальних поглядів, приділяв головну увагу вивченню української культури, мови, історії.

У висновках наголошується, що університет спрямував В.Щербину на індивідуальну творчу працю, озброїв його інструментарієм історика, скерував на громадську працю.

У третьому підрозділі - "Науково-викладацька і громадська робота (1873-1920)" підкреслюється, що В. Щербина деякий час працював у гімназіях Санкт-Петербургу (1873-1879), де входив в український гурток. Разом з М. Ковалевським, О. Русовим та В. Лесевичем організував українські вечори для гімназистів.

З 1879 р. В. Щербина постійно працює у Києві, стає членом Історичного товариства Нестора-літописця, де виступає з доповідями на засіданнях, організовує публічні лекції, співпрацює з редакцією журналу "Киевская Старина", яка стала справжньою історично-філологічною школою українознавства, де працювали члени київської "Старої Громади" і серед них В. Антонович, О. Лазаревський, В. Горленко, В. Науменко, М. Грушевський. В "Киевской Старине" В. Щербина надрукував 33 праці.

На 1890-ті рр. припадає його співпраця із Науковим товариством імені Шевченка у Львові. В. Щербина був активним діячем УНТ у Києві, входив в історичну секцію. В Товаристві за свою чесність посів відповідальну посаду скарбника. Разом з М. Грушевським, М. Василенком, Ф. Вовком, М. Лисенком, П. Житецьким, Б. Грінченком та іншими відомими українськими діячами організовував публічні засідання, сприяв виданню наукової продукції.

З 1880-х рр. він активно проводив археографічну роботу з Київською археографічною комісією. У 1905 р. підготував і видав у проекті "Архив Юго-Западной России" корпус джерел "Люстрації українських староств XVIII ст. (1208 сторінок)”.

В. Щербина проводив археографічні експедиції. У 1901 р. він разом з києвознавцем Добровольським Л. обстежили і сфотографували 34 об'єкти церков, костьолів і монастирів Київського, Васильківського і Уманського повітів. Сьогодні більшість цих релігійних споруд втрачена і дослідження В. Щербини й Л. Добровольського є єдиним джерелом до історії пам'яток цих регіонів.

В. Щербина був одним із фундаторів Київського художньо-промислового і наукового музею (тепер Національний музей Україні), входив у відділ "Старий Київ". Під його керівництвом готувалося видання "Материалы по истории и топографии старого Киева" - справжньої енциклопедії київської старовини.

Майже 40 років В.Щербина очолював Київське товариство сприяння початковій освіті, яке у народі називали Народною аудиторією. У жовтні 1918 р дослідник активно займався пам'яткоохоронною діяльністю, входив у Підготовчу комісію у справі збудування пам'ятника Тарасу Шевченку.

У висновку підкреслюється, що вчений брав участь майже в усіх більш-менш відомих наукових інституціях того періоду, активно розбудовував національне просвітництво, своїм громадським обов'язком вважав нести освіту українському народу. Характерними рисами поглядів В. Щербини були етнографізм, культурництво, аполітизм.

Третій розділ “Науково-організаційна діяльність у ВУАН (1920-1930)” складається із двох підрозділів. Підрозділ перший - “Робота в Українській академії наук. На чолі Комісії історії Києва й Правобережної України та праця в інших академічних осередках”. В ньому наголошується, що з 1920 р. В. Щербина повністю зосередився на академічній роботі. Був членом Постійної комісії для складання історично-географічного словника української землі та науковим співробітником Комісії для виучування західноруського та вкраїнського права.

Зазначається, що в цих академічних комісіях він продовжував археографічну роботу, готував до видання проект “Гетьманські договори”, встановлював тексти договорів Б. Хмельницького, Ю. Хмельницького, І. Брюховецького, Д. Многогрішного, І. Самойловича, І. Мазепи.

У 1924 р. В. Щербина за згодою акад. М. Грушевського очолив Комісію історії Києва та Правобережжя, яка входила в його “Історичні установи”. В Комісії працювали відомі вчені О. Гермайзе, І. Щітківський, С. Шамрай. Члени Комісії досліджували київські некрополі, київську топоніміку. Під керівництвом В. Щербини ними був складений збірник “Старий Київ”, а у 1926 р. видана збірка “Київ та його околиці в історії та пам'ятках”. За знання з історії Києва акад. М. Грушевський називав Володимира Івановича “Нестором київських істориків”. Під керівництвом В. Щербини був розроблений план організації Музею міста Києва. Важливим видавничим проектом Комісії стала підготовка довідника по Києву, який готував мистецтвознавець Ф. Ернст. Ця книжка, під назвою “Київ. Провідник” побачила світ у 1930 р. і досі залишається найкращим довідником по Києву.

У 1924 р. В. Щербину за клопотанням М. Грушевського було обрано членом-кореспондентом ВУАН. П'ятдесятиліття наукової діяльності вченого було урочисто відзначено ВУАН у 1926 р. На його пошану був виданий збірник “Нові студії з історії Київа Володимира Івановича Щербини”.

Загалом зазначається, що під керівництвом В. Щербини у ВУАН були закладені основи нового напрямку - наукового києвознавства.

У другому підрозділі - “Наукова та педагогічна діяльність на Науково-дослідній кафедрі історії України ВУАН (1924-1930)” з'ясовано, що після повернення з еміграції акад. М. Грушевський створив Науково-дослідну кафедру історії України з метою проведення історичних досліджень і підготовки молодих науковців. З цією метою він підібрав кадри відомих вчених і серед них В. Щербину, О. Грушевського, О. Гермайзе. Кафедра поділялася на секції, одну з яких - секцію соціальної, економічної і політичної історії України очолив В. Щербина.

Наголошується, що під керівництвом вченого зростали у майбутньому імениті дослідники - історик книги, бібліограф В. Ігнатієнко, сфрагіст і знавець герба м. Києва К. Антипович, дослідник Київської козаччини С. Шамрай.

В. Щербина керував секцією, читав лекції з історії пам'яток міста Києва и Київщини, проводив практичні заняття, приймав іспити, писав рецензії на промоційні праці аспірантів (Л. Окиншевича, В. Юркевича), виступав офіційним опонентом у С. Глушка і С. Шамрая.

На кафедрі В. Щербина працював до її закриття у вересні 1930 р. У 1930 р. дослідник вийшов на пенсію (та той час йому виповнилося 80 років), помер у 1936 р. Володимир Іванович похований на Звіринецькому кладовищі у Києві.

Розділ четвертий “Наукова спадщина В. Щербини” складається із двох підрозділів. В підрозділі першому - “Історія української козаччини” фіксується, що досліднику належить цикл праць з історії української козаччини, головне на Правобережжі, з акцентуванням уваги на Гайдамаччині і Коліївщині. Підкреслюється, що є дві особливості цього наукового спадку: 1) вони належать до більш ранніх уподобань В. Щербини; 2) праці ґрунтуються на значному архівному матеріалі.

У науковому доробку В. Щербини 19 праць з історичної проблематики Правобережжя. З них 9 - з історії гайдамацьких рухів в Україні, 4 - з історії Коліївщини і 6 - суто джерельних. Всі дослідження з історії козаччини, головним чином правобережного регіону, охоплюють хронологічний відрізок часу від Національно-визвольної війни під проводом гетьмана Б. Хмель- ницького середини ХVІІ ст. і до Гайдамаччини кінця ХVІІІ ст.

Це такі його праці, як “Ієремія Вишневецький и козацкое землевладение”, “Грамота Богдана Хмельницького относительно частного землевладения”, “До питання про статті Богдана Хмельницького”, “Савва Чаленко и Игнат Голый”, “О происхождении слова ”колеивщина”, “Доля козаччини на Лівобережжі й Україні” та інші.

У висновку підкреслюється, що В. Щербина у наукових працях наголошував на особливому земельному фонді магнатів Речі Посполитої, який вони роздавали за службу козакам. На основі цього фонду формувалося приватне військо для боротьби з повстанцями. Далі дослідник акцентував увагу на тому, що в ході Національно-визвольної війни гетьман Б. Хмельницький повертав землі колишнім господарям, головне з православної шляхти. Простежив він і шляхи формування козацької аристократії на Лівобережній Україні після Хмельниччини. Він переглянув усталені стереотипи в сучасній йому історичній думці на події Гайдамаччини й Коліївщини, реконструював ранню біографію відомого діяча Сави Чаленко, висвітив взаємини між Запорозькою Січчю і київським генерал-губернатором у 1730-х рр. Обґрунтував термін “Коліївщина”, який виводив від польського слова “Kolej” - черга, за яким козаки заступали на варту (чергу).

У другому підрозділі - “Києвознавство в наукових студіях В. Щербини” підкреслюється, що історію Києва В. Щербина розглядав у ширшому контексті через історію всієї України. Цій проблемі він присвятив щонайменше 40 статей і одну монографії “Нові студії з історії Київа” (1926). Києвознавство він вивчав впродовж 50 років. Головними джерелами, якими користувався вчений, були жаловані грамоти, привілеї, накази, інші офіційні документи, які зазначали права міста. Але, як відмічав В.Щербина, у всіх джерелах є немало цінного матеріалу разом із значними прогалинами. Тому важливим у працях науковця є його критичне ставлення до цих документів.

Серед києвознавчих розвідок україніста центральне місце посідають роботи, присвячені магдебурзькому праву і війтівству у Києві. Також він досліджував боротьбу міщан за автономію та проти російського воєводського правління у другій половині ХVІІ-ХVІІІ ст., розквартирування у Києві російських військ. Це такі його праці як “Киевские воеводы, генералы и генерал-губернаторы от 1654 по 1775 гг.”, “К истории воеводского управления в Киеве”, “Два київські генерал-губернатори першої половини ХVІІІ в. (кн. Д.М. Голіцин та М.І. Леонтьєв)”, “Нариси з історії Києва, відколи приєднано його до Московської держави до початку світової війни і революції (1654-1914)” та інші. Розглядаючи Актові книги Київського центрального архіву, В. Щербина зазначив, що у грамоті 1542 р. Сигізмунда І магдебурзьке право називалося “дуже дивним ім'ям: “атеотоницкое (певно, тевтонське)”.

Вивчаючи магдебурзьке право, В. Щербина підкреслював, що місто звільнялося від управління та суду великих землевласників. Російські воєводи і генерал-губернатори спочатку мали чіткі функції, а з часом почали втручатися у справи самоврядування, обмежувати автономні права міщан. Квартирування російських військ у Києві лежало важким тягарем на киянах. У Києві магдебургія вела боротьбу з російською воєводською системою, виступила проти інтегрування української столиці в систему російського самодержавного законодавства.

У Висновках підведені основні підсумки проведеного дослідження, що виносяться на захист:

- стверджується, що В. Щербина був відомим українським істориком, археографом, джерелознавцем, архівістом, член-кореспондентом ВУАН (з 1924 р.), педагогом. Він залишив помітний слід в дослідженні національної козаччини, київської минувшини. Значним був його внесок і в громадсько-освітній рух в Україні останньої чверті ХІХ - першої третини ХХ ст.;

встановлено, що багатогранна діяльність вченого не була предметом спеціального вивчення історичною наукою як в Україні, так і за кордоном. Тавро буцімто “українського буржуазного націоналіста”, відсутність особового фонду дослідника, розпорошеність архівних матеріалів не сприяли вивченню його життя та діяльності. Хоча в наявних джерелах є достатня кількість документів, що дозволяють повною мірою охарактеризувати його працю та визначити гідне місце в суспільному, освітньому і академічному житті України;

прослідковано, що світогляд В. Щербини формувався на грунті кращих традицій ліберального дворянства, які привели його до поступово-демократичних і просвітницьких ідей;

наголошується, що дослідник був вихованцем історично-філологічного факультету Університету cв. Володимира, одним із перших учнів видних українських вчених і суспільно-політичних діячів М. Драгоманова та В. Антоновича. Разом зі своїми наставниками розпочав і громадську працю, ставши членом київської “Старої Громади”. Часто бував в археологічних та етнографічних експедиціях, вів агітацію з метою допомоги селянству України усвідомити його громадські та національні права і допомогти трударям організувати власний майбутній соціально-політичний устрій. Як учень В. Антоновича та як прихильник його народницької школи в українській історичній науці, В. Щербина основну увагу зосереджував на вивченні історії народу (його боротьби, ідеалів, проблем економічного, культурного та духовного розвитку);

обгрунтовано, що широта й діапазон зацікавлень дослідника відзначався різноманітністю тематики. Плідною була діяльність вченого у Київській археографічній комісії, Історичному товаристві Нестора-Літописця, Науковому товаристві імені Шевченка у Львові, Українському науковому товаристві у Києві, громадському часопису “Киевская Старина”. Працюючи в цих науково-дослідних установах, В. Щербина зарекомендував себе як фаховий дослідник, національний діяч. В цих осередках почалася його співпраця з видними діячами України, зокрема М. Грушевським, І. Каманіним, О. Левицьким, В. Іконниковим, М. Біляшівським, І. Стешенком, А. Яковлівим та іншими;

з'ясовано, під маркою Київської археографічної комісії він підготував і частково надрукував збірку люстрацій Київського воєводства 1765-89 рр., джерел з історії Великого князівства Литовського і Московщини кінця XVI - початку XVII ст., а у 1905 р. видав “Люстрации украинских староств XVIII ст.”. Ці документальні зібрання і сьогодні є окрасою національного джерелознавства;

вперше показано, що в умовах реакції культурно-просвітня праця В. Щербини яскраво розкрилася у роботі і в керуванні ним Київським товариством сприянню народній освіті. Майже 40 років (1882-1920) присвятив історик цій діяльності. Це був найбільш популярний просвітницький заклад у Києві, своєрідний Народний університет, де тисячі людей з різних верств суспільства змогли отримати і поглибити знання з багатьох ділянок національної, європейської і світової культури;

визначена особлива роль В. Щербина як одного із фундаторів Київського художньо-промислового і наукового музею. Довгий час співробітничав і очолював там відділ “Старий Київ”. За його ініціативою готувалося видання “Материалы по истории и топографии старого Киева”, які в подальшому стали основою створення багатьох студій з києвознавства;

в роки революції 1917 р. історик брав дієву участь у національному культурному будівництві. У 1917 р. він став членом Центрального комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва по Україні. Разом з М. Біляшівським, М. Грушевським, П. Курінним, Г. Павлуцьким, В. Модзалевським, Д. Яворницьким виробляв пам'яткоохоронну політику Української Центральної Ради, зокрема сприяв збиранню і консервуванню предметів старовини, реорганізуванню музеїв тощо. У жовтні 1918 р. В. Щербина увійшов до Підготовчої комісії у справі збудування пам'ятника Тарасу Шевченку;

з'ясовано, що у період 1919-1930-х рр. він був співробітником ВУАН, бере активну участь в роботі численних академічних установ - Комісії для виучування західноруського та вкраїнського права, Комісії для складання географічного словника української землі, Археографічній комісії, Товаристві Нестора-Літописця. Дослідник був дійсним членом Науково-дослідної кафедри історії України, працював керівником Комісії історії Києва та Правобережної України. Значною заслугою В. Щербини стало і створення науково-академічного напрямку у ВУАН - києвознавства.

Дисертантом вперше підраховано, що у доробку В. Щербини -- монографія, близько 100 наукових статей та рецензій. Основна проблематика його праць - це історія української козаччини з акцентуванням на Правобережжі другої половини XVII-XVIII ст., зокрема Гетьманщині і Коліївщині, та різні аспекти історії Києва. Тут чимало новаторських ідей та методичних підходів. Свої козакознавчі дослідження й логічні висновки вчений базував на солідній джерельній базі, піднімав мало розроблені чи дискусійні теми.

Великої наукової вартості набрали києвознавчі студії В. Щербини, які базуються на ретельному джерельному відборі, в основному із київських архівів. Частина цих матеріалів до сьогодні безповоротно втрачена, тому дослідження науковця стають уже першоджерелами.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Тороповська Т.М. Дослідження Володимира Щербини “Помянник Киевского Пустунно-Николаевского монастыря” та його значення для біографічної некрополістики // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів (Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України). - Т. 9. - К., 2002. - С. 508-511.

2. Тороповська Т.М. Громадська діяльність Володимира Щербини (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - Вип. 2 [21]. - К., 2003. - С. 236-239.

3. Тороповська Т.М. “Київський Нестор істориків…”: Архівні документи до біографії Володимира Щербини // Архіви України. - Вип. 1-3 (251). - К., 2003. - С. 177-182.

4. Тороповська Т.М. Родовід Володимира Щербини в контексті української історії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія “Історія”. - Вип. 68-70. - К., 2003. - С. 89-92.

5. Тороповська Т.М., Горбань Т.Ю. До історіографії наукової та громадської діяльності Володимира Щербини (1850-1936) // Сторінки історії: Зб. наук. пр. - К.: Політехніка, 2003. - Вип. 18. - С. 117-124. (Особисто автору належить 0,3 др. арк.).

6. Тороповська Т.М. Університетський період Володимира Щербини (1868-1873) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія “Історія”. - Вип. 71-72. - К., 2004. - С. 76-79.

АНОТАЦІЯ

Тороповська Т.М. Громадська, культурно-просвітницька і наукова діяльність Володимира Щербини (1850-1936). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.12 - українознавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2004.

У дисертації на основі архівних документів, які переважно вперше впроваджено до наукового вжитку і аналізу наукової літератури, відтворено біографію відомого українського історика, архівіста, джерелознавця, члена-кореспондента ВУАН з 1924 р. В. Щербини (1850-1936). Докладно висвітлено наукову, науково-організаційну, педагогічну, громадську та культурно-просвітницьку діяльність вченого, проаналізовано його творчий доробок, показано його місце і роль в громадському житті України та в національній історичній науці. Основні віхи життєвого і творчого шляху В. Щербини подаються на широкому тлі суспільно-політичних подій в Україні в другій половині ХІХ - першій третині ХХ століття.

Ключові слова: Володимир Щербина, українознавство, українська історіографія, Українська академія наук, педагогічна і громадська діяльність, києвознавство, Коліївщина.

АННОТАЦИЯ

Тороповская Т.Н. Общественная, культурно-просветительская и научная деятельность Владимира Щербины (1850-1936). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.12 - украиноведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2004.

В диссертации исследован вклад видного украинского историка, архивиста, источниковеда, член-корреспондента Всеукраинской академии наук Владимира Щербины (1850-1936) в развитие украиноведения, украинской историографии второй половины ХІХ - первой четверти ХХ века. Важное место в диссертации отведено изучению его научных взглядов.

Подчеркнуто, что многогранная деятельность ученого не были предметом специального изучения исторической науки.

Отдельный раздел диссертации посвящен изучению мировоззрения историка. Указывается, что оно формировалось под влиянием семьи и национального окружения. С детства В. Щербину окружали известные украинские деятели И. Слепушкин, М. Драгоманов, В. Шульгин, которые сориентировали его на профессию историка-исследователя.

В работе указывается, что В. Щербина учился на историко-филологическом факультете Университета св. Владимира в Киеве (1868-1873) под руководством В. Антоновича, М. Драгоманова, В. Иконникова, которые направили его на документальное изучение истории Украины.

Характеризуется общественная и культурно-просветительская деятельность Владимира Щербины. Особенно подчеркивается его участие в работе киевской “Старой Громады” - украинской национальной легальной организации, которая ставила своей целью просвещение украинского народа и ориентировала его на изучение национально-патриотического прошлого, поисков предметов старины, летописей.

Широта и диапазон интересов исследователя был широк. Он работал в Киевской археографической комиссии, Историческом обществе Нестора-летописца, Научном обществе имени Шевченко во Львове, в общественном журнале “Киевская Старина”, во Всеукраинской академии наук, возглавлял Комиссию истории Киева и Правобережной Украины. В. Щербина - один из основателей научного направления в ВУАН - киевоведения.

В научном портфеле ученого - монография и больше 100 научных статей. Он исследовал актуальные и малоизученные аспекты украинской истории - украинское козачество на Правобережной Украине во второй половине ХVІІ-ХVІІІ веков, в основном Гетьманщину и Колеивщину.

Более 50 лет В. Щербина изучал историю Киева и Киевщины. Его научные работы базируются на богатом документальном материале, который сегодня частично утрачен, поэтому его работы уже стали первоисточником.

Ключевые слова: Владимир Щербина, украиноведение, украинская историография, Украинская академия наук, педагогическая и общественная деятельность, киевоведение, Колеивщина.

ANNOTATION

Toropovska T.M. Publik, cultural-educational and scientific activity of Volodimir Shcherbina (1850-1936). - Manuscript.

Thesis for a Candidate of History Degree on speciality 09.00.12 - Ukrainian Studies, Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2004.

The biography of the prominent Ukrainian historian, archivist, source studier, member-correspondent of the All-Ukrainian Academy of Sciences from 1924 V. Shcherbina (1850-1936) was be re-created in this dissertation on the basis of archives sources, which for the first were implemented into scientific use, and on the basis of scientific literature's analysis. Scientific, scientific-organizational, pedagogical, social and cultural-educational activity of scientist are elucidated in detail. His creative heritage are analyzed. Shcherbina's place and role in the social life of Ukraine and in the national historical science is shown. The main stages of Shcherbina's life and his creative steps are given on the wide background social-political events in Ukraine on the second half XIX - first third XX century.

Key words: Volodimir Shcherbina, Ukrainian studies, Ukrainian historiography, Ukrainian Academy of Sciences, pedagogical and social activity, Kiev Studies, Koliivshchina.

Размещено на Allbest.ru

...