Землеробство і тваринництво слов’ян лівобережжя Дніпра другої половини І тис. н.е.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут археології національної академії наук України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Спеціальність -- 07.00.04 -- археологія

Землеробство і тваринництво слов'ян лівобережжя Дніпра другої половини І тис. н.е.

Горбаненко Сергій Анатолійович

Київ -- 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі археології ранніх слов'ян Інституту археології НАН України

Науковий керівник доктор історичних наук, професор Терпиловський Ростислав Всеволодович, Київський національний університет ім. Т. Шевченка, завідувач кафедри археології та музеєзнавства

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Міхеєв Володимир Кузьмич, Міжнародний Соломонів університет, Східноукраїнська філія, професор кафедри історії

кандидат історичних наук, доцент Шишкін Руслан Германович, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, доцент кафедри історії слов'янських народів

Провідна установа Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, м. Львів

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук Є.І. Архипова

Аннотация

палеоекологіний підсіка перелоговий землеробство

Горбаненко С.А. Земледелие и животноводство славян Левобережья Днепра второй половины І тыс. н.э.-- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.04.-- археология.-- Институт археологии НАН Украины, Киев, 2005.

Диссертация посвящена комплексному анализу земледелия и животноводства славян Левобережья Днепра второй половины І тыс. н.э. Проанализированы материалы пеньковских, колочинских, волынцевско-роменских памятников. Цель работы -- воспроизвести картину развиттия и изменений основных составляющих сельского хозяйства в обозначенных территориально-хронологических рамках.

Анализ палеоприродных данных в целом свидетельствует о благоприятных условиях ведения сельского хозяйства. Из материалов на эту тему следует особо выделить следующие: похолодание середины І тыс. н.э., негативно отразившееся на сельском хозяйстве; сокращение лесов в конце І тыс. н.э., являющееся показателем хозяйственной деятельности славян.

Автором впервые проведено исследование оценки грунтов в потенциальных ресурсных зонах поселений на широком материале, для которого была предложена упрощенная типология грунтов. Результаты анализа демонстрируют в основном приоритетность сельскохозяйственной (а не производственной) деятельности. В этих целях славянами во многих случаях избирались участки, включающие в себя различные типы грунтов, что давало возможность вариабельности ведения сельского хозяйства.

Комплекс орудий земледелия конца І тыс. н.э. демонстрирует частичное складывание на местной основе (втульчатые чересла, зернотерки). Вместе с этим прослеживается влияние извне. Сравнение аналогов с материалами Правобережной Украины и салтовской культуры дает представление о путях распространения отдельных видов орудий. На формирование комплекса орудий земледелия в первую очередь влияло правобережне население (практически все орудия земледелия); отдельные элементы (лемех, чересла с Мохнача, массивные жернова с Водяного) в инфильтрационной зоне были переняты от носителей салтовской культуры.

Материалы животноводства в целом идентичны аналогам с других славянских территорий. Животноводство было подчинено потребностям земледелия, могло объединять формы выгона и отгона. Одним из основных критериев такой зависимости является наличие территорий под пастбища. Основой для ведения животноводства были не занятые под земледелие участки земли -- леса, участки, где земледелие было невыгодно, поля под паром. Во всех случаях целесообразно говорить о приселищном животноводстве. Частично прослеживается влияние салтовской культуры на распространение конской сбруи.

На основе проведенного исследования можно констатировать коренные изменения в развитии сельского хозяйства, в первую очередь -- систем земледелия -- на стыке VII/VIII вв. (во время смены археологических культур). Если памятники третей четверти І тыс. н.э. с незначительной мощностью культурного слоя и небольшими размерами, демонстрируют экстенсивность ведения сельского хозяйства, то долговременные, расположенные далеко друг от друга большие поселения последней четверти І тыс. н.э. указывают на распределение свободных земель и оседание на них, что является показателем перехода к интенсивному ведению сельского хозяйства. Для периода смены археологических культур характерен переход от подсеки, как формы земледелия, к ее применению в качестве расчистки участков для дальнейшего использования под перелог.

Таким образом, сложение основных составляющих сельского хозяйства завершилось до образования Древней Руси и с технической точки зрения в дальнейшем не претерпевало существенных изменений.

Ключевые слова: земледелие, животноводство, сельское хозяйство, палеоприродные данные, системы земледелия.

Анотація

Горбаненко С.А. Землеробство і тваринництво слов'ян Лівобережжя Дніпра другої половини І тис. н.е. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого степеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04.-- археологія. -- Інститут археології НАН України, Київ, 2005.

Аналіз проведено у трьох напрямках. Взаєморозташування пам'яток V--VII ст. демонструє використання незначних площ для сільського господарства впродовж нетривалого часу. У VIIІ--Х ст. відбулися розподіл і укрупнення земельних ділянок, використовуваних для ведення сільського господарства; їх використання стало довготривалим. Матеріали з землеробства і тваринництва теж вказують на екстенсивність сільського господарства у V--VII ст. та його інтенсифікацію у VIIІ--Х ст. Це знайшло своє відображення в поліпшенні технічної бази, зміні палеоетноботанічного комплексу тощо.

Отже, можна констатувати докорінні зміни в розвитку сільського господарства, насамперед -- систем землеробства -- на зламі VII/VIII ст. (в період зміни археологічних культур). Це призвело до складання бази сільського господарства Давньої Русі.

Ключові слова: землеробство, тваринництво, сільське господарство, палеоприродні дані, системи землеробства.

Annotation

Gorbanenko S.A. The farming and cattle-breeding of Slavs on the region of the left bank of Dnieper river in the second half of the 1^st millennium AD.-- Manuscript.

The thesis for the Candidate's Degree by speciality 07.00.04.-- Archaeology. The Institute of Archaeology of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2005.

The analysis has been completed in three major directions. The location of sites of the 5^th--7^th centuries demonstrates that small areas of land were used for agricultural purposes for a short period of time. The distribution and extension of plots of land used for agricultural purposes took place in the 8^th--10^th centuries. During these centuries the lands were used for long periods of time. The material available from agriculture and cattel-breeding also point to extensiveness of rural economy in the 5^th--7^th centuries and its intensification in the 8^th--10^th centuries. This process was reflected in the improvement of technical resources, the change in the paleoethnobotanical complex, etc.

Therefore, we can establish the fact of essential changes in the development of farming (the agricultural system in the first place) at the turn of the 7^th century. It had led to establishing the foundation of rural economy of Ancient Rus.

Key words: agriculture, cattle-breeding, rural economy, ancient environment, systems of agriculture.

1. Загальна характеристика роботи

Розвиток землеробства і тваринництва, як основних складових життєдіяльності стародавніх суспільств з відтворюючими формами господарства, постійно привертає увагу науковців. Це питання потребує детального розгляду на тлі палеоприродних умов. Отже, останнім часом все більше уваги приділяється синтезу археологічних та природничих даних. Така ситуація характерна і для досліджень археологічних культур слов'янського часу.

Актуальність теми визначається потребою у комплексному узагальнюючому дослідженні землеробства і тваринництва слов'ян Лівобережжя Дніпра другої половини І тис. н.е. Ці матеріали складають надійну фактологічну основу для встановлення, розгляду і розробки актуальних теоретичних проблем у дослідженні виробничих процесів. Склалися передумови для комплексної систематизації та інтерпретації досліджених впродовж останніх років матеріалів на якісно новому рівні аналітичної обробки і новій методологічній базі, що відповідає сучасному рівню розвитку науки.

Специфіка розвитку основних складових сільського господарства слов'ян Лівобережжя Дніпра другої половини І тис. н.е. зумовлена декількома аспектами. Оскільки значна частина матеріалу до вивчення сільського господарства слов'ян походить з Правобережної України, дотепер більше уваги приділялося саме матеріалам з цієї території. Оскільки у VIІI--X ст. Дніпро став межею між основними ареалами волинцевсько-роменських і райковецьких пам'яток, слушно розглядати Лівобережжя Дніпра як окремий регіон і в попередній час.

Іншим важливим моментом є значне збільшення археологічних матеріалів, що дозволило виділити деякі специфічні риси основних складових сільського господарства слов'ян Дніпровського Лівобережжя.

Для проведення дослідження було обрано слов'янські матеріали території Лівобережжя Дніпра другої половини І тис. н.е. -- пеньківські, колочинські, волинцевсько-роменські пам'ятки. Окреслений регіон обраний також тому, що він є доволі однорідним з точки зору розвитку матеріальної культури на кожному окремому хронологічному етапі; завдяки цьому можна простежити основні зміни розвитку сільського господарства у часі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася в рамках планової теми відділу ранньослов'янської археології Інституту археології НАН України “Археологічні джерела до вивчення народів Південно-Східної Європи в І тис. н.е.”, номер державної реєстрації 0199U003878.

Мета роботи -- систематизувати відомі нині матеріали і відтворити картину розвитку сільського господарства слов'ян Лівобережжя Дніпра упродовж V--X ст. Досягнення посталеної мети передбачає вирішення таких завдань:

охарактеризувати ступінь дослідженості сільського господарства слов'ян у науковій літературі;

дослідити палеоекологічне підґрунтя і визначити потенційні ресурсні зони пам'яток;

визначити локальну специфіку і тенденції розвитку землеробства і тваринництва;

провести комплексний аналіз основних складових сільського господарства в зазначених територіально-хронологічних рамках.

Об'єкт дослідження -- відображення сільськогосподарської діяльності слов'ян в археологічних матеріалах.

Предмет дослідження -- сільськогосподарські артефакти та залишки продуктів сільського господарства (культурні рослини, їх відбитки на кераміці; археозоологічний матеріал).

Методи дослідження. Для систематизації джерел інформації, проведення аналізу матеріалу та синтетичних узагальнень використано такі методи наукового опрацювання: статистичний, класифікаційний, картографічний, кореляційний, систематизаційний, ретроспективний, графічний та ін., основним з яких є порівняльно-історичний на базі комплексного підходу.

Наукова новизна. Дисертація є першим узагальнюючим дослідженням основних складових сільського господарства слов'ян Лівобережжя Дніпра другої половини І тис. н.е. У науковий обіг введено значну кількість нового матеріалу. Вперше розроблено і використано спрощену типологію ґрунтів. Синтез цих розробок із традиційними для археології джерелами інформації, міждисциплінарними дослідженнями та даними природничих наук суттєво розширив інтерпретаційну базу. Доведено, що інтенсифікація сільського господарства відбулася на зламі VII/VIII ст., що відобразилося у зміні співвідношень значення підсіки та перелогової системи землеробства внаслідок розподілу і заселення раніше не використовуваних земель в бік збільшення ролі останньої. Кореляція отриманих результатів з матеріалами інших регіонів України і деяких країн Європи дозволяє дійти висновків, що складання технічної бази сільського господарства завершилося до утворення Давньої Русі і надалі не потерпало суттєвих змін.

Практичне значення -- основні положення дослідження можуть бути включені в узагальнюючі праці з історії ранніх слов'ян Східної Європи, відповідні розділи підручників для вищих учбових закладів, навчальні курси. Методологічна частина роботи може бути використана для аналогічних досліджень на матеріалах інших слов'янських археологічних культур сучасної України.

Особистий внесок. В роботі у співавторстві з О.В. Сухобоковим автором визначено значення землеробських знарядь волинцевського часу. У роботі в співробітництві з Г.О. Пашкевич авторові належить історична інтерпретація палеоетноботанічних матеріалів. У роботах з В.В. Колодою автором охарактеризовано більшість землеробських знарядь, палеоетноботанічний та палеоекологічний матеріал. Матеріал отримано у ході досліджень співавторів.

Апробація результатів. Дисертація обговорювалася на засіданні відділу археології раннніх слов'ян Інституту археології НАН України і на 14 конференціях регіонального, всеукраїнського, міжнародного рівнів. Серед них: конференція, присвячена 100-річчю відкриття роменської культури (Полтава, лютий 2001 р.), “Проблеми археології і історії України” (Харків, 2001 р.), V Всеукраїнська наукова конференція “Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури” (Переяслав-Хмельницький, 17--18 жовтня 2001 р.), Міжнародна наукова конференція “Сучасні проблеми археології” (Київ, березень 2002 р.), Міжнародна конференція, присвячена 100-річчю ХІІ археологічного з'їзду (Харків, 25--27 жовтня 2002 р.), регіональна наукова конференція, присвячена 150-річчю від дня народження К.М. Скаржинської (Лубни, 12--13 березня 2002 р.).

Публікації. Матеріали з сільського господарства зі слов'янських і салтівських пам'яток опубліковано в 23 працях, з яких 14 -- у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України; 4 -- в інших фахових виданнях, решта -- у тезах і матеріалах конференцій.

Структура і обсяг дисертації: вступ, п'ять розділів, висновки (180 с.). Роботу доповнюють списки літератури (448 позицій, 36 с.) і скорочень (2 с.). Дисертація супроводжується додатками: А -- рисунки (75), Б -- таблиці (21) загальним обсягом 135 с.

2. Зміст роботи

У вступі подано загальну характеристику роботи, визначено територіальні межі та хронологічні рамки дослідження; обґрунтовано актуальність теми. Визначено мету дослідження і завдання, що їй підпорядковуються.

Розділ 1. Джерела, історіографія та методика

Джерела. Історіографічному огляду передує огляд джерел інформації: точної локалізації поселень; артефактів. Артефакти поділяються на індивідуальні знахідки (знаряддя праці із заліза, переробки врожаю у конструктивній послідовності) і масовий матеріал (кераміка і палеоетноботанічні дані, фрагменти знарядь переробки врожаю і археозоологічний матеріал).

Джерельну базу становлять матеріали досліджень експедицій під керівництвом І.І. Ляпушкіна, Д.Т. Березовця, В.Й. Довженка, Б.А. Шрамка, О.В. Сухобокова, С.П. Юренко, Є.В. Максимова, Є.О. Горюнова, О.М. Приходнюка, Р.В. Терпиловського, В.О. Петрашенко, В.В. Колоди, О.Б. Супруненка та ін.

Важливу роль відіграють також етнографічні та історичні джерела; допоміжну -- лінгвістичні дані.

Історіографія. Науковий доробок поділено за хронологією і тематикою. Роботи поділяються на п'ять етапів за накопиченням матеріалу і розвитком методики: побудовані на припущеннях на етнографічному матеріалі (середина--друга половина ХІХ ст.); основою яких були етнографічні джерела із залученням археологічних (початок ХХ ст.); на широких археологічних джерелах (з другої половини ХХ ст.); із залученням палеоетноботанічних і археозоологічних досліджень (з 1960-х рр.; в основному з третьої чверті ХХ ст.); основу яких складають археологічні і палеоприродні дані та їх взаємодії.

З 60--70-х рр. ХХ ст. склалися передумови для досліджень трьох рівнів: на матеріалах пам'яток; слов'янських культур чи ареалів; слов'янських матеріалах до Київської Русі. Роботи відрізняються використанням та інтерпретацією природничих даних, що дає змогу перейти від констатації факту вирощування рослин і розведення різних видів тварин до оцінки їх значення.

З окремих питань роботи з сільськогосподарських знарядь поділяються за їх видами -- знаряддя обробки ґрунту, збирання, переробки врожаю. Найбільший внесок у цьому напрямку зроблено Ю.О. Красновим, роботи якого зараз є загальноприйнятими. Щодо жорен вагомий внесок зроблено Р.С. Мінасяном; його класифікація дозволяє простежити еволюцію і зробити реконструкцію.

Природничі методи у вивченні сільського господарства мають три напрямки: вивчення культурних рослин, археозоологічних матеріалів, взаємовпливу природи і соціумів. Початок досліджень перших двох напрямків збігається з четвертим етапом. Останній є показником п'ятого етапу: відтоді такі дослідження широко прийняті в археологічних працях.

З окремих питань зараз дискусивним є правомірність палеоекономічних розрахунків. З огляду на стан джерельної бази, варіабельність і неможливість верифікації більшості даних, доводиться від них відмовитися.

Методика. Передумовою дослідження є збір матеріалу. Обробка проходить стадії: упорядкування; занесення в статистичні таблиці, що дає можливість виробити критерії опрацювання інформації; результат -- відсоткові співвідношення; кореляція відносно припустимих аналогів. Допоміжні дані територіально-хронологічного оточення дозволяють конкретизувати висновки про розвиток основних складових сільського господарства. Використовувався також ретроспективний метод.

Методика дослідження обумовлює використання понятійного апарату.

Потенційні ресурсні зони -- зони радіусом один і п'ять кілометрів навколо поселень. У роботі наведено дані про п'ятикілометрові зони. Для пам'яток визначено співвідношення типів ґрунтів. Потенційними нами названі зони, щоб підкреслити можливість використання, а не обов'язковість.

Класифікація ґрунтів. Після опису сучасної класифікації ґрунтів подано і надалі використано розроблену нами спрощену типологію:

1) ґрунти, що сформувалися під лісовою рослинністю;

2) чорноземи;

3) ґрунти, на формування та родючість яких впливає близьке розташування із вологою місцевістю;

4) ґрунти, непридатні для землеробства.

Розташування пам'яток на ґрунтах аналізувалося на трьох рівнях: регіональний -- загальна тенденція розташування пам'яток; мікрорегіональний -- гнізда поселень V--VII ст. і групи пам'яток VІІІ--Х ст.; локальний -- матеріали окремих пам'яток.

Палеоетноботанічний спектр (ПБС) -- сукупність палеоетноботанічного матеріалу однієї хронологічної приналежності з однієї пам'ятки. Палеоетноботанічний комплекс (ПБК) -- сукупність ПБС, що характеризують комплекс культурних рослин певної давньої людської спільноти. У цій роботі матеріал подається з урахуванням зауважень: ПБС розраховано з усуненням статистичної похибки -- відбитків проса на днищах горщиків; ПБК представлено у вигляді співвідношень вірогідного вживання в їжу, а не за кількістю.

Огляд історіографії і методів демонструють можливість появи узагальнюючої праці з сільського господарства слов'ян. Підґрунтям до такої роботи можуть стати дослідження окремих регіонів території сучасної України.

Розділ 2. Географічне розташування пам'яток

Клімат. Досліджувана територія належить до східного кліматичного району. Пам'ятки знаходяться в південній частині лісової зони, лісостепу, північній частині степової зони. Належать до субатлантичного періоду голоцену. Клімат характеризується високою зволоженістю і помірними температурами. Переважає жарке сухе літо і холодна зима з відлигами і заметілями; часті посухи і суховії. Середньорічна кількість опадів 500--600 мм; у вегетаційний період 350--400 мм. Середньорічна температура ?+7°; середня температура липня +20°, січня -- -7°. 250 днів на рік температура не нижче 0°.

За досліджуваний період у порівнянні із сучасністю неодноразово відбувалися кліматичні зміни. Серед них найважливішим є похолодання 1460±55 років тому (у порівнянні із сучасністю): температура липня упала на 0,5--1°; січня -- на 1--1,5°; середньорічна -- на 1°; кількість опадів залишилася на колишньому рівні. Надалі відбувалося поступове поліпшення кліматичних умов та їх наближення до сучасних (за Л.Г. Безусько, В.А. Климановим). Ці дані добре співставляються із загальними змінами в землеробстві та тваринництві слов'ян.

Рельєф. Похило-підвищена хвиляста рівнина з абсолютними висотами 230--320 м. Характеризується загальною рівнинністю, сильно еродованою територією і вододільними плато, порізаними залісеними розгалуженими балками. Переважає три типи рельєфу: вододільні плато, положисті схили рік і боліт, низини біля рік.

Ґрунти. У районах Полісся відзначається наявність переважно дернових ґрунтів, що формуються під хвойною рослинністю і характеризуються слабкою гумусованістю. У лісостепу і північній частині степу переважають родючі чорноземи, що формуються переважно під трав'янистою рослинністю і широколистими лісами.

Рослинність. Максимальне поширення широколистих лісів на території Лівобережжя спостерігається 2250±60 років тому. Наприкінці I тис. до н.е. розповсюджуються березово-соснові формації, зростає роль трав'янистих угруповань, що свідчить про скорочення лісів. Наступний етап різкого скорочення (VIII--X ст.) пов'язаний з діяльністю людини.

Екологічні аспекти сприяли не лише екстенсивному сільському господарству, але й інтенсивному використанню природних ресурсів.

Розташування пам'яток на різних типах ґрунтів. Для регіонального аналізу використано дрібномасштабну карту ґрунтів (1 : 4000000). Для мікрорегіонального і локального аналізу використано крупномасштабні карти (1 : 100000; 1 : 200000). Досвід роботи показав неефективність урахування сучасної номенклатури ґрунтів. Такий поділ утруднює розуміння історичних чинників. Отже, нами було зроблено поділ ґрунтів на типи, відмінність яких між собою очевидна (див. розділ 1).

Регіональний рівень. Ґрунти, непридатні для землеробства, майже не потрапляють в потенційну зону. Їх зафіксовано декілька разів: 6 пам'яток третьої чверті І тис. н.е. -- 35 (1), 40 (4), 100 (1)%. Роменські пам'ятки: 10 (3), 40 (1)%. У 8 випадках з 9 населення цих поселень могло не використовувати ці ґрунти.

Розташування на інших типах ґрунтів відрізняється різноманітністю. Пам'ятки третьої чверті І тис. н.е. могли мати у своєму розпорядженні ґрунти, що сформувалися під лісовою рослинністю: 6 пам'яток -- до 25% (могли не використовуватися); 31 -- до 50% (використання на рівні з іншими типами ґрунтів); 17 -- до 75% (надання переваги); 19 -- до 100%; волинцевські: 7 -- до 25%; 14 -- до 50%; 5 -- до 75%; 15 -- до 100% роменські: 10 -- до 25%; 22 -- до 50%; 15 -- до 75%; 27 -- до 100%.

На чорноземах пам'ятки розташовані так: третьої чверті І тис. н.е.: 13, 15, 16, 11; волинцевські: 9, 5, 6, 6; роменські: 9, 18, 7, 13.

На ґрунтах, родючість яких знаходиться в залежності від водойм, пам'ятки розподілилися таким чином: третьої чверті І тис. н.е.: 15, 28, 15, 10; волинцевські: 13, 13, 4, 5; роменські: 19, 28, 10, 7.

Мікрорегіональний рівень. Кущі або гнізда поселень V--VII ст. інтерпретуються як послідовні місця переселень. Відстань між ними коливається від 1 до 3--5 км. Волинцевьскі пам'ятки і роменські, що часто засновувалися неподалік, розташовувалися на відстані від 7--8 км. Якщо вони знаходилися ближче, межею між ними виступали ріки. Отже, відбулося значне збільшення ресурсної зони пам'яток останньої чверті І тис. н.е.

Локальний рівень. Більшість пам'яток має у ресурсній зоні кілька типів ґрунтів. Для них характерна варіабельність використання земель, що розширювало можливості ведення сільського господарства.

Отже, слов'яни селилися переважно на територіях, що у повній мірі відповідали потребам у занятті сільським господарством. Розташування поблизу водойм завжди могло бути використане як пасовиська і забезпечити кормову базу для потреб скотарства влітку. Можливо, вони використовувалися і для заготівлі корму на зимовий період.

Розділ 3. Землеробство

Знаряддя обробітку ґрунту. На зазначеній території відомо 31 наконечник на орні знаряддя типів ІА1, ІА3, ІБ1, ІВ2, ІВ4, ІІВ2, ІVВ5 (за Ю.О. Красновим) з 17 пам'яток і 9 чересел з 7 пам'яток І тис. На автентичних матеріалах побудовано схему розвитку деталей і знарядь обробітку ґрунту. Це дає змогу запропонувати еволюційний ряд цих знарядь і подати їх графічну реконструкцію. За приналежністю до різних типів орних знарядь наконечники могли використовуватися на: прямогрядильних ралах з ральником, поставленим під кутом ?45є; кривогрядильних ралах, з ральником, поставленим горизонтально до землі; знаряддях плужного типу -- кривогрядильних ралах, з ральником, поставленим горизонтально до землі, череслом та відвальною дошкою, з колісним передком чи без.

Вторинна обробка ґрунту проводилася мотиками (18 екз. з 11 пам'яток), глизобійками і боронами-суковатками, відомими з етнографічних матеріалів і синхронних пам'яток.

Знаряддя для збирання врожаю. Представлені втульчастими, гачковими і черешковими серпами (52 екз. з 14 пам'яток), косами-горбушами (18 екз. з 8 пам'яток). Подано аналіз цих знарядь, визначено територію розповсюдження.

Коси-горбуші представлено типом IБ1 (за класифікацією В.К. Міхеєва). Розбіжності між екземплярами полягають в типові кріплення -- з гачком на кінці чи без.

Знаряддя переробки врожаю. Зараз відомо 11 пам'яток із жорнами і 8 -- із зернотерками. За класифікацією Р.С. Мінасяна жорна відносяться до групи І; ІІІ -- варіанту А, Б,-- руків'я закріплювалося в отворі верхнього каменя чи на зовнішній стороні; могло бути коротким або довгим і верхнім кінцем кріпитися до стелі. Зернотерки були одноручними і дворучними.

До останнього часу використання зернотерок у другій половині І тис. н.е. залишалося дискусійним. Завдячуючи авторським дослідженням час їх використання продовжено до волинцевсько-роменського періоду, про що свідчить масовість матеріалу на Битицькому, Мохначанському, городищі Водяне. Імовірно, ними переробляли зерно лише на крупу.

Палеоетноботанічні матеріали. Основним результатом стало збільшення завдяки нашим дослідженням джерельної бази і відображення усієї інформації в графіку змін ПБК за І тис. Графік демонструє збільшення проса у V--VII ст., що збігається з періодом похолодання. Основні тенденції побіжно вказують на інтенсифікацію землеробства наприкінці І тис.

Матеріал останньої чверті І тис. н.е., особливо землеробські знаряддя, вказує на зовнішні впливи. Порівняння аналогів з Правобережної України і салтівської культури демонструє шляхи розповсюдження їх окремих видів. На формування комплексу впливало правобережне населення; окремі елементи (леміш та чересла з Мохнача, масивні жорна з Водяного) в інфільтраційній зоні були перейняті від носіїв салтівської культури.

Результатом дослідження стало обґрунтування таких положень: залежність добору асортименту і домінування тих чи інших злаків від рівня розвитку знарядь землеробства, особливо помітне при співставленні наконечників на орні знаряддя з ПБК третьої і останньої чверті І тис.; залежність ПБК від кліматичних умов; у ПБК злакових відбулися істотні зміни в бік зниження ролі невибагливих культур, місце яких зайняли більш продуктивні, але більш вимогливі до агротехнічних можливостей, злакові рослини; нівелюваня землеробства слов'ян на зламі VII/VIII ст. (із зміною археологічних культур); до цього ж часу матеріал демонструє відставання від західніших сусідів, що виражається у використанні непримхливих культурних рослин і в незначній кількості знарядь землеробства. Це відставання було подолано до кінця І тис. н.е.

Розділ 4. Тваринництво

Тваринництво VIІI--X ст. Велика рогата худоба. На різних пам'ятках показник її наявності коливається від 1/3 до 2/5, що можна пояснити незначною хронологічною розбіжністю матеріалів. Дрібна рогата худоба. Її частка коливається в значніших рамках. Найбільший показник становить 27,2%; характерні показники 1/5--1/4. Виняток становить поселення в ур. Стан поблизу с. Волинцеве -- 9,8%. Кінь. Показники свідчать про локальні особливості господарства. На різних пам'ятках коливаються від 1/10 до 1/3. На беззаперечно волинцевсько-роменських він становить до 12%. За деякими винятками кількість коней складала 1/10. Частка свині складає 24,4--30,9% -- 1/4--1/5 від стада.

Велика рогата худоба складала 1/2--2/3 вживаного м'яса. Друге місце за вагою зазвичай посідає свиня -- 1/4 м'яса. Конина коливалася у межах 5,4--7,9%. Малою часткою представлена дрібна рогата худоба, 2,2--7,7%, в середньому 4% м'ясних продуктів.

Тваринництво V--VII ст. Зараз досліджено 7 архезоологічних комплексів. Дані, які вдалося знайти, не можуть бути опорними через свою фрагментарність. У зв'язку з цим вважаємо за необхідне зробити спробу відтворення складу стада за допомогою територіально-хронологічного оточення.

Показники кількості тварин до V ст. розподілилися так. ВРХ -- 35--45%; найчастіше -- 42--44%. Свиня -- на зарубинецьких пам'ятках складала 1/4--1/5. На пізньозарубинецьких, київських і черняхівських -- 23,4--34,5%. ДРХ коливається у межах 12,4--23,9%, найчастіше -- 18--22%, на черняхівських пам'ятках іноді сягає за 30%. Кількість коней наближається до 1/10. Цей відсоток дещо вищий на поселеннях ІІІ ст. до н.е. -- ІІІ ст. н.е. і київській пам'ятці Олександрівка І.

Співставлення з волинцевсько-роменськими матеріалами вказує на незначне зменшення у V--VII ст. ВРХ. Кількість коней суттєво не змінилася. Кількість свиней аналогічна або менша до V ст. щодо VIII--X ст., що свідчить про сталий показник або незначне зменшення у V--VII ст. Кількість ДРХ від V ст. до VIII--Х ст. ледь збільшилася.

Такі висновки підтверджуються матеріалами з Правобережних пам'яток V--VII ст. На них ВРХ складала меншу або рівну кількість у порівнянні із попередниками; більшу або рівну кількість у порівнянні із волинцевсько-роменськими матеріалами. Показники свиней відрізняються від попередніх у бік незначного збільшення і дещо більші за волинцевсько-роменські, однак ближчі до них, аніж до попередників. Кількість ДРХ мало відрізняється від попередніх та наступних аналогів. Кількість коней у V--VII ст. дещо зменшилася щодо попереднього часу.

Отже, 1/3 стада складала ВРХ; приблизно стільки ж свиня; 1/4 становила ДРХ; до 1/10 -- коні.

Знаряддя тваринництва представлені сталим набором. За аналогіями з салтівських пам'яток можна стверджувати про позитивний вплив салтівської культури на поширення кінської збруї.

Моделі скотарства другої половини І тис. н.е. у слов'ян Дніпровського Лівобережжя. Тварин могли утримувати в літній час у загонах. На думку деяких дослідників, вони могли використовуватися цілорічно.

Загальновизнаною є землеробська форма господарювання слов'ян. За класифікацією і типологією К.П. Бунятян за такої форми землеробство відіграє провідну роль; скотарство має інтенсивний характер, базується на стійловому утриманні. За типом випасання скотарство слов'ян Лівобережжя Дніпра І тис. н.е. може бути віднесене до стійлово-вигінного і відгінного.

Вигін характеризується випасанням худоби вдень і поверненням на ніч до селищ. Для вигону необхідне близьке розташування пасовиськ. Для цього могли використовувати: поля під паром, залишені для відпочинку і відновлення родючості, також завдяки відходам скотарства; близько розташовані лісові ділянки на узліссях, не залучені до землеробства; близькі заплави, використання яких для землеробства було невигідним.

Відгін також відповідає рівню розвитку господарства слов'ян Лівобережжя Дніпра І тис. н.е.; характеризується поверненням худоби в селище на частину року, поєднанням вигіну і стійла. У нашому випадку для цього слугували: віддалені від поселень лісові угіддя на узліссях, не зайняті під землеробство; віддалені заплави.

Згідно класифікації та типології К.П. Бунятян, скотарство означеного періоду у слов'ян характеризується підпорядкованістю землеробству, тому має присадибний характер і поєднує стійлове утримання з випасом в околиці поселення. При цій формі скотарство і землеробство територіально єдині; рівень скотарства залежить від землеробства. Одним з основних критеріїв залежності є наявність територій під пасовиська.

З інших висновків слід згадати наступні: велика кількість корів у стаді ВРХ говорить про молочно-м'ясну спрямованість тваринництва і широке використання молочної продукції; несталість показників вказує на існування локальних особливостей; нестача м'ясної продукції від ВРХ або свиней компенсувалася кониною, але не приводила до збільшення частки ДРХ в стаді; кількість ВРХ і коней свідчить про використання їх як тяглової сили для потреб землеробства.

Розділ 5. Реконструкція систем землекористування

Використання заплав. Статистичні дані потенційних зон поселень свідчать про інтенсивне використання ґрунтів, родючість яких знаходиться в залежності від водойм (включаючи заплави). Топографія і розташування пам'яток на ґрунтах вказують на широке використання заплав і понижених ділянок для сільськогосподарських потреб. Їх доцільно використовувати і як пасовиська та для заготівлі сіна для ДРХ, ВРХ, коней, відсоток яких в стаді у слов'ян був значним впродовж всього періоду.

Підсіка. Розташування пам'яток на різних типах ґрунтів побіжно свідчить про часте використання ґрунтів, що сформувалися під лісовою рослинністю.

Археологічні докази: підсічне поле середини І тис. н.е. в урочищі Прірва поблизу м. Трубчевська; давньоруська пам'ятка Автуничі та її околиці, матеріали якої свідчать про підсіку. Прикладом використання підсіки є пам'ятки поблизу с. Волинцеве. Близько половини потенційної зони розташовано на ґрунті типу 1; доповнюють картину знахідки вузьколопатевих наральників на пам'ятці волинцевського часу, що вказує на використання ґрунту типу 1 під поля саме у цей час, а не раніше. На це ж вказує скорочення лісів наприкінці І тис. Але у цей період підсіка застосовувалася в основному для розширення полів.

Про підсіку є непрямі свідчення у Прокопія, що “…[славяне] часто меняют места жительства…”. Це добре узгоджується з думкою Є.О. Горюнова, що розташування пам'яток гніздами в середині І тис. пояснюється необхідністю переселень у зв'язку з підсікою. Однак, виникнення гнізд доцільно пояснювати ще й примітивними формами перелогу.

Як кормова база для тварин могли бути використані власне ліси. Однак, ділянки, де проводилася вирубка, можна вважати підготовленими для землеробства. Не виключено, що під час переходу підсічних ділянок у перелогові вони могли бути використані як пасовиська.

Перелогова система -- двопілля -- трипілля. На середину І тис. н.е. використання перелогової системи під сумнів не ставиться. Для цього існували всі технічні можливості, формування яких розпочалося у попередній період.

Знахідка широколопатевого наральника поблизу с. Тимченки вказує на орне землеробсто в третій чверті І тис. Але такі знахідки поодинокі -- у V--VII ст. великі простори, придатні для землеробства, практично не використовувалися.

Основним фондом для заняття перелоговою системою землеробства були цілинні чорноземи лісостепу. Використання земель для перелогу можливе також в місцях “старих” підсічних ділянок.

Прикладом переходу від підсіки до перелогу є волинцевсько-роменські пам'ятки, розташовані в основному на ґрунтах типу 1 зі знахідками широколопатевих наральників чи деталей плуга (Мохнач, Глухів, Водяне). Вони свідчать про використання ґрунтів типу 1 вже для перелогу.

Взаємопов'язаним із заселенням усіх вільних земель, що відзначається для всієї слов'янської території, є ширше застосування перелогу у VІII--X ст., ніж у попередній період. Розповсюдження залізних наральників і збільшення частки жита та голозерної пшениці свідчить про підвищення якості оранки. Отже, можемо констатувати прогрес у рівні обробки ґрунту і землекористування. Стало можливим впровадження дво- і трипільної системи наприкінці I тис. н.е. За повідомленням Ібрагима Ібн-Якуба, слов'яни “…сеют в два времени года…”, що вказує на існування озимих і ярових. Археологічним доказом є знахідка на городищі Новотроїцькому стоколосу житнього -- засмічувача озимих посівів жита; знахідки бур'янів взагалі вказують на обробку староорних земель (Лтава, Опішня, Водяне). Наведені письмові і археологічні дані узгоджуються з етнографічними джерелами і реаліями сьогодення.

Побіжним підтвердженням є аналіз розташування пам'яток. Про це ж свідчать знахідки широколопатевих наральників і чересел на Новотроїцькому і Битиці-І, розташованих на чорноземах, з чого випливає, що широколопатеві наральники використовувалися виключно для оранки ґрунтів, де лісової рослинності немає, або її давно зведено.

Оскільки зараз не ставиться під сумнів положення про дво-, трипільну систему в Київській Русі, а розглянуті матеріали ідентичні давньоруським, ретроспективний метод також вказує на існування дво- і трипілля вже наприкінці І тис. н.е.

Взаєморозташування пам'яток. Огляд пам'яток на мікрорегіональному рівні свідчить, що пам'ятки V--VII ст. демонструють недовготривалість поселень і використання природних ресурсів, а незначна відстань між ними і мала кількість жител -- обмеженість потреб. Це вказує на екстенсивність землеробства і наявність великих невикористовуваних просторів. Взаєморзташування ж пам'яток VIIІ--Х ст. свідчить про засвоєння усіх придатних для сільського господарства земель.

Наведені дані пов'язуються дослідниками із змінами соціальних відносин. Отже, на зламі VII/VIII ст. відбулися зміни соціального устрою в слов'янському середовищі. Їх наслідком став розподіл і укрупнення земельних угідь, у результаті яких вільних земель практично не залишилося.

Взаємодія елементів сільського господарства була проаналізована за узагальненою схемою на прикладі волинцевсько-роменських пам'яток поблизу с. Волинцеве. За матеріалом можемо констатувати такі положення: освоєння потенційної зони пройшло дві стадії -- підсіку як превентивну форму розчищення ділянок, після чого вони були залучені до перелогової системи; заплави, у зв'язку з їх відокремленістю, доцільно було використовувати для потреб тваринництва.

Основним висновком розділу є те, що зрушення в основних галузях сільського господарства відбулися зі змінами археологічних культур на зламі VII/VIII ст. До цього часу слід відносити перехід від підсіки як основної форми, до її використання у якості розширення ділянок під перелог (дво-, трипілля). Ці висновки підтверджуються тим, що із соціальними змінами у цей період земельні ресурси в ряді регіонів були розподілені і повністю вичерпані, що привело до інтенсифікації основних галузей сільського господарства.

Висновки

Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки.

1. Більшість пам'яток у потенційній зоні мала кілька типів ґрунтів, що дозволяло використовувати окремі складові з максимальною ефективністю. Це обумовлювало диференційний підхід до систем землекористування. Слов'яни займалися підсічним землеробством, використовували заплави, впроваджували перелог, двопілля, трипілля, сівозміну.

2. Комплекс землеробських знарядь демонструє часткове складання на місцевій основі (втульчасті чересла, зернотерки). Разом з тим відчутний вплив з Правобережжя Дніпра (практично увесь комплекс) і салтівської культури (масивні чересла, леміш, масивні жорна, кінська збруя).

ПБК культур відповідають рівню розвитку знарядь землеробства. Наприкінці І тис. н.е. простежується тенденція до збільшення частки більш врожайних зернових, що узгоджується із загальною тенденцією інтенсифікації землеробства. За похолодання середини І тис. н.е. використовувалися непримхливі культурні рослини з низькою врожайністю. Те ж спостерігається і в скотарстві, де на цей період припадає більша кількість свиней, ніж у попередній та наступний. Однак, соціальні зміни, розповсюдження комплексу знарядь землеробства із прогресивними параметрами, малий кліматичний оптимум кінця І тис. н.е. призвели до змін у ПБК в бік розширення посівів жита і голозерної пшениці, відповідно відобразилися на тваринництві.

3. Заплави з часу виникнення відтворюючих форм господарства завжди використовувалися для потреб сільського господарства. Навіть після зміни топографічних умов ці землі продовжували використовуватися під посіви та/або для потреб тваринництва.

Підсічна система на початку І тис. н.е. могла бути однією з найважливіших. Однак, наприкінці I тис. н.е. вона витісняється прогресивнішими формами, імовірно, у результаті збільшення інших ресурсів. Матеріали свідчать, що докорінні зміни у використанні підсіки відбулися на зламі VII/VIII ст. і пов'язані зі зміною археологічних культур і соціальних відносин. Якщо до VII ст. підсіка могла бути однією з найважливіших форм землеробства, то з появою волинцевських пам'яток її роль зводиться до розчищення ділянок під поля, що залучалися до перелогу, дво- та трипільної системи.

Перелог як основна форма землекористування міг бути широко впроваджений наприкінці I тис. н.е. Для цього на той час вже існувала гарна технічна база (знаряддя для обробки ґрунту).

4. Велика частка напівдорослих та дорослих особин ВРХ, коней і ДРХ вказує на існування надійної кормової бази. Воли і коні (від 1/10 стада) забезпечували землеробство достатньою кількістю тяглової сили. Склад стада та запропонований вигінний і відгінний типи утримання вказують в основному на навколоселищний характер тваринництва. Складовими кормової бази могли бути поля під паром; лісові ділянки на узліссях; заплави, що не використовувалися для землеробства. Також використовувалися відходи землеробства.

Невеликі і недовготривалі поселення третьої чверті І тис. н.е. вказують на екстенсивне ведення сільського господарства, при якому використовувалися незначні ділянки. Великі ж за розмірами довготривалі пам'ятки останньої чверті І тис. н.е. на значних відстанях одна від одної вказують на закріплення жителів цих поселень на землі і її розподіл. Таким чином, основа сільського господарства часів Київської Русі фактично сформувалася у слов'ян в переддержавний період, і надалі не потерпала суттєвих змін з технічної точки зору.

Публікації

1. Сухобоков О.В., Горбаненко С.А. Комплекс землеробських знарядь з городища Битиця-1 // Археологічний літопис Лівобережної України. -- Полтава, 2001.-- № 2.-- С. 36--41.

2. Горбаненко С.А. Зернотерки волинцевсько-роменського періоду // Археологія. -- 2002.-- № 3.-- С. 120--126.

3. Пашкевич Г.О., Горбаненко С.А. Палеоетноботанічний спектр пізньороменського часу з літописної Лтави (за відбитками на кераміці) // Археологічний літопис Лівобережної України. -- Полтава, 2002.-- № 1.-- С. 134--139.

4. Пашкевич Г.О., Горбаненко С.А. Відбитки зернівок культурних рослин на кераміці Опішнянського городища // Археологічний літопис Лівобережної України. -- Полтава, 2002.-- № 2.-- 2003.-- № 1.-- С. 161--163.

5. Горбаненко С.А. Палеоетноботанічні дослідження керамічних матеріалів з пам'яток Дніпровського Лівобережжя другої половини І тис. н.е. // Археологічні відкриття в Україні 2001--2002 рр. -- 2003.-- С. 86--87.

6. Горбаненко С.А. До історії тваринництва у слов'ян Лівобережжя Дніпра останньої четверті І тис. н.е. // Археологія. -- 2003.-- № 2.-- С. 113--122.

7. Колода В.В., Горбаненко С.А. Про землеробство жителів городища Водяне // Археологія. -- 2004.-- № 3.-- С. 68--77.

8. Колода В.В., Горбаненко С.А. К вопросу о средневековом земледелии (по материалам Верхнесалтовского археологического комплекса) // Stratum plus.-- 2001--2002.-- № 5.-- С. 448--465.

9. Горбаненко С.А. Слов'янські наральники Дніпровського Лівобережжя І тис. н.е. // Сучасні проблеми археології. -- К., 2002.-- С. 62--64.

10. Горбаненко С.А. Сільське господарство слов'ян другої половини І тис. н.е. (за матеріалами Лівобережжя Дніпра) // Археологія давніх слов'ян. Дослідження і матеріали. -- К., 2004.-- С. 301--314.

11. Горбаненко С.А. Про землеробство жителів городища Мохнач (роменська культура) // Історична наука: проблеми розвитку. Матеріали міжнародної наукової конференції 17--18 травня 2002 р. секція “Археологія”. -- Луганськ, 2002.-- С. 64--74.

12. Горбаненко С.А. До питання про тваринництво у носіїв пеньківської культури на території Дніпровського Лівобережжя // Середньовічні старожитності Південної Русі--України. Друга міжнародна студентська наукова археологічна конференція. / Тези доповідей. -- Чернігів, 2003.-- С. 14--16.

13. Горбаненко С.А. З приводу використання різних типів знарядь для обробітку ґрунту // Проблемы истории и археологии Украины. Тезисы докладов.-- Харьков, 2004.-- С. 80--81.

Размещено на Allbest.ru

...