Єврейське населення Південно-Східної України у 1861 - 1917 рр.

Динаміка чисельності та географія розселення євреїв у Південно-Східній Україні. Структура зайнятості єврейського населення реґіону. Роль євреїв у господарському освоєнні Південно-Східної України. Особливості громадського життя та побуту євреїв реґіону.

Рубрика История и исторические личности
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.09.2013
Размер файла 61,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Гончаров Володимир Володимирович

УДК 94(477.6): 314.9 (= 411. 16) “1861/1917”

ЄВРЕЙСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ УКРАЇНИ 1861-1917 рр.

07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Донецьк-2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Безпалов Микола Єгорович, завідувач кафедри історії слов'ян Донецького національного університету.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Кульчицький Станіслав Владиславович, заступник директора Інституту історії України НАН України доктор історичних наук, доцент Темірова Надія Романівна, професор кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету.

Провідна установа - Харківський національний університет ім. В. Каразіна Міністерства освіти і науки України (кафедра історії України)

єврей південна східна україна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Конституція України, Декларація прав національностей України, Закон України “Про національні меншини в Україні” створили сприятливі умови для культурного і духовного розвитку народів і національних меншин, що існують на території України. Проте практична реалізація всіх можливостей потребує цілісного дослідження історії етнонаціональних процесів, що відбувалися в Україні, осмислення накопиченого досвіду з його позитивними і негативними моментами.

Природно, що історичне полотно буде неповним без висвітлення життєдіяльності єврейського населення України (у тому числі на реґіональному рівні), яке у досліджуваний період посідало важливе місце у суспільно-політичному, економічному та культурному житті країни. У сучасних умовах, коли йде будівництво державності України, вивчення минулого єврейського населення може сприяти порозумінню, зміцненню поваги і довіри між представниками українського, єврейського та інших етносів.

Необхідність наукового аналізу обраної теми обумовлена відсутністю в історіографії робіт, які б розглядали питання життєдіяльності єврейського населення Південно-Східної України комплексно та всебічно.

Таким чином, спроба об'єктивно, з нових позицій розглянути процеси формування та розвитку єврейського населення Південно-Східної України визначається необхідністю конструктивної, виваженої етнонаціональної політики з метою оптимального врахування інтересів корінних народів і національних меншин.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов'язаний з науковою темою, що опрацьовується колективом кафедри історії слов'ян Донецького національного університету “Актуальні проблеми наукового і методичного вдосконалення курсу історії України для природничих та економічних факультетів” (№ Г-01/28).

Мета дисертації полягає у з'ясуванні комплексу демографічних, соціально-економічних та культурно-побутових характеристик єврейського населення Південно-Східної України в контексті динаміки його розвитку у період з 1861-1917 рр.

Для досягнення поставленої мети в дисертації передбачається розв'язати такі завдання:

розглянути історіографічне та джерелознавче підґрунтя дослідження: критично оцінити висновки попередніх дослідників, проаналізувати інформативний потенціал різних видів джерел, визначити ступінь їх достовірності та репрезентативності;

визначити чинники, що обумовили формування єврейської громади реґіону, окреслити специфіку цього утворення;

простежити динаміку чисельності та географію розселення євреїв у Південно-Східній Україні;

дати розгорнуту характеристику структури зайнятості єврейського населення реґіону;

висвітлити роль євреїв у господарському освоєнні Південно-Східної України;

з'ясувати особливості громадського життя та побуту євреїв реґіону;

проаналізувати розвиток системи єврейського виховання та освіти в контексті змін культурно-побутового життя.

Об'єктом дослідження є єврейське населення Російської імперії.

Предметом дослідження є формування і діяльність єврейського населення Південно-Східної України, зміни у його соціально-економічному та культурному житті.

Хронологічні межи дослідження обмежуються 1861 та 1917 рр. Вибір історичного періоду дослідження обумовлений наступними чинниками: нижня межа пов'язана зі скасуванням кріпацтва і реформами 60 - 70-х рр. ХІХ ст., що стало початком реформування не тільки економіки українських земель, які входили до складу Російської імперії, але й традиційного способу життя єврейського населення у Південно-Східній Україні; верхньою межею дослідження є період Лютневої революції 1917 р., яка ліквідувала всі віросповідальні та національні обмеження.

Географічні межі дослідження обумовлені як напрямками соціо-економічної політики російського уряду, так і специфікою розселення єврейського населення в Російській імперії. Поняття “Південно-Східна Україна” (“Південний Схід України”) вже використовувалося у науковій літературі. Враховуючи досвід попередників, ми визначаємо як Південний Схід України реґіон, що охоплює Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку та Луганську області сучасної України або, відносно до адміністративного розподілу Російської імперії, Катеринославську губернію, частину Ізюмського повіту Харківської губернії, Макіївську волость Таганрозького округу Області Війська Донського.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає у здійсненні комплексного і всебічного аналізу життєдіяльності єврейського населення Південно-Східної України у період 1861-1917 рр. на основі критичного узагальнення досягнень вітчизняної і зарубіжної історіографії та систематизації широкого кола джерел, як опублікованих, так і вперше залучених до наукового обігу.

У дисертації: уточнено кількість єврейського населення та географія його локалізації в реґіоні у досліджуваний період; дано періодизацію процесу формування єврейської громади Південно-Східної України; встановлено роль стихійної єврейської міґрації і політики Російської імперії, спрямованої на формування єврейської громади реґіону; обґрунтовано базову роль єврейських землеробських колоній Катеринославської губернії у формуванні єврейської громади Південно-Східної України; простежено зв'язок модернізації й акультурації єврейської громади реґіону із процесами індустріалізації й урбанізації; визначено структуру зайнятості єврейського населення реґіону; з'ясовано участь євреїв в економічному становленні Південно-Східної України; окреслено зміни у системі виховання і навчання євреїв реґіону, що свідчили про перехід від традиційного суспільства до індустріального.

Практичне значення роботи полягає у можливості застосування теоретичних положень та висновків, фактичного матеріалу у підготовці комплексних досліджень підручників посібників з історії України, історичного краєзнавства. Деякі положення даного дослідження використовувалися іншими авторами при написанні наукових робіт. Матеріали дисертації будуть корисними для просвітницької діяльності різноманітних єврейських громадських організацій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії слов'ян Донецького національного університету.

Теоретичні узагальнення і фактичний матеріал, поданий у дисертації, використані автором у підготовці та викладанні спеціального курсу “Історія єврейських поселень Донбасу” для слухачів Лабораторії з єврейської культури при кафедрі теорії літератури і художньої культури філологічного факультету Донецького національного університету. Загальна концепція дослідження, його окремі аспекти були висвітлені на міжнародних, всеукраїнських і реґіональних конференціях, зокрема на реґіональній науково-практичній конференції “Історія Юзівки” (Донецьк, 1997 р.); IV Міжнародній етнологічній конференції молодих вчених “Етнічна історія народів Європи” (Київ, 1999 р.); Міжнародній науково-практичній конференції лекторів Народних університетів єврейської культури Східної України “Академічні знання - масовій аудиторії” (Донецьк, 1999 р.); IV Запорізьких єврейських читаннях “Проблеми Голокосту в контексті 55-й річниці закінчення II світової війни” (Запоріжжя, 2000 р.); IV Міжнародній науковій конференції з юдаїки “Єврейська думка крізь століття” (Дніпропетровськ, 2000 р.); Міжнародних Дубновських читаннях “Спадщина С. Дубнова та вивчення історії євреїв у країнах СНД” (Могильов, 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Аграрні реформи в Україні: теорія, історія, політика, інформація” (Харків, 2001 р.); VI Міжнародній молодіжній конференції з юдаїки (Москва, 2001 р.); I Міжнародній науковій конференції “Проблеми Голокосту в Україні” (Дніпропетровськ, 2001 р.); VI Запорізьких єврейських читаннях “Теорія, методологія, історіографія і джерелознавство досліджень з історії євреїв України” (Запоріжжя, 2002 р.); IX Щорічній Міжнародній міждисциплінарній конференції з юдаїки (Корольов, 2002 р.); науково-практичній конференції “Шляхи відродження національної самобутності на сучасному етапі” (Донецьк, 2002 р.); VII Міжнародній молодіжній конференції з юдаїки (Москва, 2002 р.); VII Запорізьких читаннях (Запоріжжя, 2003 р.); Х Щорічній Міжнародній міждисциплінарній конференції з юдаїки (Москва, 2003 р.); ХI Щорічній міжнародній міждисциплінарній конференції з юдаїки (Корольов, 2004 р.); VIII Запорізьких читаннях (Запоріжжя, 2004 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації автором опубліковано дев'ятнадцять наукових робіт (з яких п'ять у наукових фахових виданнях) загальним обсягом 4,5 др. арк.

СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (217 назви), додатків (4 карти, 2 фото, 1 таблиця, 12 стор.). Повний обсяг дослідження становить 233 сторінки.

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання роботи, визначено предмет і об'єкт дослідження, його хронологічні межі, окреслено наукову новизну, практичне значення та методологічне підґрунтя дисертації.

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми, її джерельна база і методологія дослідження” висвітлюється ступінь наукової розробки теми, характеризуються джерела, а також визначається методологічна основа дослідження.

Слід підкреслити, що питання історіографії єврейського населення України, а зокрема історіографія єврейського населення різних реґіонів, до останнього часу не розглядалося у науковій літературі, як вітчизняній, так і зарубіжній. Лише з початку 90-х рр. ХХ ст. з'являються роботи, у яких автори здійснювали історіографічний огляд літератури з історії євреїв України. Таким чином, проблематика єврейського населення Південно-Східної України не має тривалої історіографічної традиції, що зумовлює актуальність нашого дослідження.

У розвитку історіографії обраної теми слід виокремити три етапи: 1) з кінця ХІХ ст. до 1917 р.; 2) з 1917 р. до 1991 р.; 3) з 1991 р. до теперішнього часу.

Перший етап характеризується становленням методології вивчення єврейства Російської імперії. У цей час у дослідженнях домінує історико-юридична традиція. Головне, що хвилювало представників даної школи - це безправне становище євреїв у Російській імперії. До цієї течії належали такі відомі історики як І.Г. Оршанський, Ю.І. Гесен, В.О. Леванда та інші. Методика та підходи, що були розроблені представниками історико-юридичної школи, мали суттєвий вплив на подальший розвиток єврейської історіографії. Позитивним моментом варто вважати введення ними до наукового обігу величезного масиву документів та їхнє опрацювання. Проте, дослідники практично ігнорували питання суспільного (громадського) життя і культури єврейського населення.

Правовий статус єврейської громади реґіону викликав зацікавлення і за кордоном. Так, про спробу виселення євреїв з робочих селищ Донбасу як крайній вияв антиєврейських настроїв місцевого чиновництва згадується у роботі англійського історика Л. Еррери.

Першим, хто дав загальну картину розвитку єврейської культури другої пол. ХІХ ст. - поч. ХХ ст. був С.М. Дубнов. Одним з важливих набутків його досліджень є розробка періодизації історії єврейського народу і виявлення комплексу внутрішніх єврейських джерел.

Наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. у зв'язку із загостренням єврейського питання у Російській імперії актуалізується зацікавлення життям єврейського населення, його побутом. Як наслідок цього постали дослідження єврейських суспільних діячів Л.М. Брамсона, М. Берліна, А.П. Суботіна та ін.

Незважаючи на фрагментарність і публіцистичність, роботи першого етапу становлять безумовну цінність у вивченні історії єврейського населення Південно-Східної України.

Єврейська історіографія другого етапу пройшла складний шлях свого розвитку від спроб переоцінки історичних подій та явищ (1917 - 1920-ті рр.) до фактичної заборони усіх досліджень з юдаїки (1930 - 1980-ті рр.).

Серед досліджень цього періоду слід відзначити роботи “комісії Галанта” та монографію І.І. Вейцбліта. У цих розвідках історія євреїв розглядалася переважно крізь призму класової боротьби і торкалася лише деяких аспектів життєдіяльності єврейського населення Південно-Східної України: правового становища, чисельності євреїв тощо.

Деякі питання історії єврейського населення Південного Сходу України знайшли відображення у зарубіжній історіографії: правове становище, економічна діяльність - у збірнику наукових статей за редакцією М. Вішніцера, у дослідженні М. Аронсона; загальні питання - у роботі С. Барона; проблеми історіографії - у докторській дисертації А.А. Грінбаума.

Третій етап розпочався з 1991 р. Здобуття Україною державної незалежності стимулювало дослідження з історії України, у тому числі з історії українського єврейства. Серйозним внеском в розв'язанні українсько-єврейського аспекту даної широкої теми стали публікації Я. Дашкевича, в яких він переконливо доводить тези про необхідність вивчення періодів рівноваги в українсько-єврейських стосунках, про удосконалення методики досліджень в цій галузі.

Важливою з погляду методології є стаття М. Феллера, в якій вперше у вітчизняній історіографії було вказано на реґіональні особливості єврейських громад України і виділено їх як окремий субетнос - “українські євреї”. Серед досліджень загального характеру слід також наголосити на роботах Я.І. Рабиновича, О.І. Солженіцина, О.Я. Наймана та Я.С. Хонігсмана, ізраїльського вченого М. Поліщука, серед яких найповнішу картину життя євреїв Південно-Східної України змальовує останній. М. Поліщук вдало поєднує концепції радянської та ізраїльської історичних шкіл та висвітлює соціально-політичну картину життя євреїв Одеси та інших міст Новоросії на багатому фактичному матеріалі. Проте, дослідження здійснено з урахуванням стислих часових меж (1881 - 1904 рр.) та широкого географічного ареалу (досліджуваною територією є Херсонська, Катеринославська і Таврійська губернії). Слід наголосити, що М. Поліщук фактично аналізує історію євреїв Одеси порівняно з іншими містами зазначених губерній, але поза його увагою залишилися єврейські землеробські колонії Катеринославської та Херсонської губерній.

Деякі аспекти господарської діяльності євреїв реґіону подані у роботах С.В. Дубінець, Т.И. Лазанської, І.Г. Самарцева, І.М. Погребинської. Достатньо детально вивчена проблема євреїв-землеробів, але історики чітко не окреслюють роль сільських євреїв у формуванні єврейської громади реґіону.

Таким чином, історіографія проблеми “Єврейське населення Південно-Східної України. 1861 -1917 рр.” перших двох її етапів розвитку подана тільки окремими фрагментами у контексті історії євреїв Російської імперії. Лише починаючи з 90-х рр. ХХ ст., після набуття Україною незалежності, починає активно розвиватися у вітчизняній історіографії напрямок, що вивчає євреїв України з огляду на реґіональні особливості. Але на сучасному етапі історичних досліджень комплексно-аналітичного характеру щодо проблем єврейського населення Південно-Східної України створено не було, що й обумовило новизну нашої роботи.

Джерельну базу дослідження становлять різноманітні історичні джерела, серед яких відповідно до видової ознаки виділяють наступні групи: законодавчі акти; діловодні документи; статистичні матеріали; періодичні видання; наративні джерела; релігійно-правова та релігійно-довідкова література; графічні джерела. Більша частина документів і матеріалів сконцентрована в архівних установах: у 20 фондах 6 архівів України і Російської Федерації та у справах Центрального архіву історії єврейського народу (Єрусалим, Ізраїль). Решта опубліковані та зберігаються в бібліотеках України, Росії, Польщі та Ізраїлю.

До першої групи належать законодавчі акти, що регулювали життєдіяльність єврейської громади Південно-Східної України, опубліковані у “Повному зібранні законів Російській імперії” та в інших збірниках документів. Вони дають уявлення про політику влади щодо євреїв Російської імперії взагалі та єврейського населення досліджуваного реґіону зокрема. Особливий інтерес становлять ті закони та укази, що були спрямовані на формування єврейської громади Південно-Східної України.

Другу групу джерел становлять діловодні документи: звіти та доповіді губернаторів, державних і єврейських товариств, метричні книги. Останні джерела - це великий, практично не вивчений комплекс документів. Дослідники єврейської громади до останнього часу залишали поза увагою такі цікаві, але складні джерела, як метричні книги, тому що вони незручні в опрацюванні: великий цифровий матеріал, нерозбірливий почерк, записи на їдиш. Проте залучення даних джерел дає можливість простежити внутрішні процеси у єврейській громаді - питання сім'ї, шлюбу, демографічні проблеми. Автором вперше було введені до наукового обігу документи фондів “Церква євреїв м. Бахмута” (Ф. 313) і “Синагога м. Маріуполя” (Ф. 211) Державного архіву Донецької області.

Третя група джерел - це матеріали статистики, насамперед матеріали Першого загального перепису населення Російської імперії 1897 р., Одноденного перепису початкових шкіл у Імперії, а також матеріали, зібрані земствами досліджуваних повітів.

Четверта група джерел містить матеріали періодичних видань. Автором проаналізована як єврейська преса, так і офіційні видання різних міністерств кінця XIX - поч. XX ст. Переважно, це російськомовна єврейська періодика - часописи: “Восход”, “Еврейская школа” і часописи Міністерства народного просвітництва та Міністерства внутрішніх справ. Цінність матеріалів періодики насамперед у висвітленні реальних фактів, дій та процесів, що відбувалися у повсякденному житті євреїв Південного Сходу України, а одночасне використання внутрішніх (єврейських) і зовнішніх (офіційних, державних) джерел інформації дозволяє зводити до мінімуму тенденційність, характерну для даного виду джерел.

До п'ятої групи зараховуємо наративні джерела (матеріали експедицій, подорожні записки, мемуари, щоденники тощо). Особливий інтерес викликають мемуари (С.Ю. Вітте, Л.М. Брамсона та інших політиків і громадських діячів).

Шоста група джерел - це релігійно-правова та релігійно-довідкова література. Зважаючи на великий вплив релігії на життя єврея, як основне джерело використовувався посібник для практичного і теоретичного вивчення Талмуда відомого сучасного релігійного діяча, рабина А. Штейнзальца, а також інша література релігійно-довідкового змісту.

Сьома група джерел - це графічні джерела. Карти Катеринославської та Харківської губерній, сучасна карта України з позначенням меж її південно-східної частини є наочною демонстрацією географічних меж нашого дослідження. Використання фотографій синагог дозволяє відтворити “живу” картину єврейського життя Південно-Східної України.

Отже, джерельна база, зважаючи на її видову різноманітність і змістовну насиченість, дає можливість для глибокого та різнопланового аналізу життєдіяльності єврейського населення Південно-Східної України.

Методологічна основа дослідження ґрунтується на цивілізаційному підході, в основі якого теорії про співіснування і розвиток різноманітних етапів суспільства: традиційного (у літературі зустрічається ще одне його визначення - аграрно-реміснича цивілізація), індустріального (або суспільство Модерна) та постіндустріального (або - Постмодерна).

Дисертація має за основні принципи історизм, об'єктивність, системний та міждисциплінарний підхід у дослідженні єврейського населення Південно-Східної України. Розв'язанню поставлених завдань сприяло використання проблемно-хронологічного, ретроспективного, історико-типологічного, порівняльно-історичного та кількісного методів дослідження.

У другому розділі “Формування єврейської громади у Південно-Східній Україні” проаналізовано процес заселення євреями краю, виявлено причини і розкрито роль різноманітних чинників на становлення єврейської громади реґіону, досліджено тенденції розвитку та модернізації єврейської громади.

На основі аналізу джерел було з'ясовано, що з 1861 р., після скасування кріпацтва та проведення буржуазних реформ 60-70-х рр. ХІХ ст., починається основний етап формування єврейської громади Південно-Східної України. Встановлено передумови та причини даного процесу. Передумовою були специфічні місцеві умови Південно-Східної України: малонаселеність, потенційні економічні можливості привабливі для переселенців. Головною причиною було прагнення уряду якнайшвидше заселити та опанувати ці пустельні, але багаті на природні ресурси землі. Все це стало рушійною силою єврейської активності під час заселення реґіону.

Єврейська громада реґіону ділилася на дві явно нерівнозначні частини - стійку сільську громаду і міську, яка постійно мігрувала. Більшість євреїв-городян була приписана до громад іншіх губерній, тобто відбувався постійний обмін з єврейським населенням межі осілості, що сприяло активній акультурації єврейського населення, яке постійно проживало на Південному Сході України. Єврейські громади сільськогосподарських колоній губернії були більш традиціоналістськими, ніж міські. На початку 60-х рр. ХIХ ст. євреї-хлібороби сільськогосподарських колоній Катеринославської губернії становили понад 40% усього єврейського населення губернії. Це було ядро єврейської громади реґіону, яка ще формувалася.

Варто відзначити, що з припиненням підтримки урядом переселення євреїв у землеробські колонії і зрівнянням із селянами євреїв-хліборобів західних губерній, звідкіля переважно й переселялися євреї у Південно-Східну Україну, єврейська сільська громада реґіону почала занепадати. А зі скасуванням ряду пільг для колоністів, наприклад, із введенням загальної військової повинності в 1874 р., автоматично зникав важливий стимул роботи на землі - звільнення на 25 років від рекрутської повинності. Значна кількість сімей євреїв-хліборобів залишала сільське господарство і переселилася до міст губернії.

Входячи, як і північно-західні губернії, до зони економічної модернізації, Південний Схід України відрізнявся помітною відмінністю між відсотковим розподілом євреїв і неєвреїв у повітах і високим ступенем урбанізації єврейського населення. Серед населення міст і містечок Катеринославської губернії у 1897 р. євреї становили 33,3% при тому, що їхня загальна кількість була всього лише 4,8% населення губернії. На початок ХХ ст. кількість єврейського населення у містах і містечках Катеринославської губернії різко зросла. Так, наприклад, єврейське населення Юзівки збільшилося з 3168 осіб у 1897 р. до 11732 осіб у 1910 р., Луганську - з 1 502 осіб до 4 554. Аналіз документів засвідчує, що євреї як незначна меншість у даному реґіоні (з точки зору кількості) мали стрімко зростаючий безперечний вплив, тому що процеси індустріалізації підвищували значення міських населених пунктів у новому господарському устрої. Це перетворило єврейське населення на значно динамічніший чинник, помітніший і більш заможніший. Невдоволення цим, насамперед з боку бідних прошарків інших етносів знайшло своє вираження у погромах (відомо про антиєврейські виступи наприкінці ХІХ ст. в Юзівці, в єврейських землеробських колоніях тощо). Проте погроми кінця ХІХ ст. не були характерними для всього реґіону. Хвиля погромів, що виникла у південних губерніях на початку 80-х років ХІХ ст., Бахмут обминула. Досить спокійно було у Маріуполі. Стосунки між грецькою і єврейською громадами міста були дружніми.

Реформи 60-70-х рр. ХIХ ст., які були каталізатором модернізації Російської імперії, стали однією з основних причин трансформації єврейських громад, зміст якої полягав у формуванні тенденцій переходу єврейських громад великих міст і промислових центрів від традиційних соціокультурних моделей до нетрадиційних, урбаністичних, відповідних до дворянської та буржуазної культури імперії. Найчіткіше це виявилося під час збору коштів на будівництво Преображенської церкви в Юзівці євреями-виноторговцями.

Прискорення урбанізаційних процесів принесло з собою збільшення соціальних проблем. Жебракування як невід'ємний феномен урбанізації було особливо болючою соціальною виразкою. Вирішенням проблеми було створення товариств допомоги бідним євреям.

Відзначено, що важливою відмінною рисою єврейської громади Південно-Східної України був її відносно пізній період зародження та розвитку порівняно з патріархальними громадами Польщі, Литви та Білорусії, що й було однією з причин досить швидкої акультурації єврейської громади даного реґіону. Поліетнічність реґіону також спричинювала виникнення активних контактів між різними етногрупами, що зумовлювало взаємне проникнення культур.

У третьому розділі “Структура зайнятості євреїв Південно-Східної України” досліджено зміни у структурі зайнятості єврейського населення реґіону та характері виробництва. Обґрунтовано вагомість єврейської складової соціо-економічного життя суспільства.

Встановлено, що у досліджуваний період єврейська громада Південного Сходу України знаходилася у своєрідному перехідному стані між усталеним способом життя, який повільно змінювався в традиційних громадах межі осілості, та швидкою акультурацією євреїв великих столичних міст. Індустріальний стрибок пореформених років сприяв підвищенню життєвого, загальноосвітнього і культурного рівнів єврейського населення Південно-Східної України і тим прискорив становлення місцевого середнього класу та інтелігенції. Прагнення євреїв до служби у державних органах, роботи на транспорті (насамперед у будівництві залізниць) та опанування вільних професій (єврейської інтелігенції) свідчить про готовність єврейського населення до модернізації, сприйняття буржуазних моделей поведінки.

Формування єврейської буржуазії і пролетаріату - це початок формування класової структури, типової для індустріального суспільства. Єврейські підприємці були одними з перших, хто приймав активну участь у становленні великої промисловості Південно-Східної України. Зокрема, євреї-вуглепромисловці І.Л. Уманській та А.В. Шейерман, які, використовуючи свої знання, особисті капітали, змогли якісно поліпшити процес видобутку вугілля на своїх шахтах, створити конкуренцію підприємствам з іноземним капіталом. Але існування обмежувального законодавства обумовило слабкий приплив євреїв у фабрично-заводську промисловість. Межа осілості істотно ускладнювала для євреїв будь-яке ведення підприємницької діяльності на території Таганрозького округу Області Війська Донського та Ізюмського повіту Харківської губернії.

Відсоток участі євреїв у великій промисловості Катеринославської губернії був невисоким. За даними 1897 р. 5% євреїв, зайнятих у металургійній галузі Катеринославської губернії, виготовляли на рік близько 2% продукції (у грошовому еквіваленті). Євреї віддавали перевагу тому сектору економіки, що був спрямований на виробництво товарів для особистого споживання. У шахтах та на великих заводах Катеринославської губернії євреї робочих спеціальностей (ковалі, слюсарі, машиністи й інші) становили 1-2% від загальної кількості робітників. Проте, з огляду на питому вагу євреїв серед населення Катеринославської губернії, що за даними 1897 р. становила 7%, на традиціоналізм єврейської громади і на ту обставину, що євреїв на відміну від робітників інших етносів (насамперед росіян і українців) не примушувала до роботи на фабриці відсутність землі, можна визнати наявність єврейського пролетаріату як реальний факт. Більш того, з аналізу джерел випливає, що єврейський робітник віддавав перевагу “неєврейській фабриці”. Так, серед 416 зайнятих на “єврейській фабриці” у 1897 р. власне євреїв-робітників було 174 особи, що становило майже 42% (тобто менше половини) кількості робітників.

Незважаючи на зміну традиційної структури зайнятості, що зумовило опанування нових, не характерних для патріархального єврея професій лікаря, юриста, промислового робітника, усе ж наприкінці ХIХ ст. основними заняттями залишалися торгівля і ремесло. Різноманітні юридичні перепони на шляху єврейського капіталу в промисловому освоєнні Південного Сходу України змушували єврейську буржуазію “повертатися” до традиційних видів діяльності. Торгівля залишалася єдиною “моделлю виживання” євреїв в умовах соціально-правової замкнутості межі осілості. Дійсно, збільшення майже удвічі зайнятих торгівлею усередині єврейської міської громади реґіону (з 6,75% у 1881 р. до 11,7% у 1897 р.) у свою чергу призвело до збільшення питомої ваги єврейських торговців у даній категорії зайнятості населення Катеринославської губернії з 28,66% у 1881 р. до 55,5% у 1897 р. Але певні обмеження для євреїв були й у сфері торгівлі. Так, за Положенням 1865 р. тільки євреям-купцям 1-ї та 2-ї гільдій дозволялося тимчасово знаходиться за межею осілості, але роздрібною торгівлею займатися їм заборонялося. Це були протекціоністські заходи, спрямовані на розвиток російського купецтва.

Реґіональною особливістю господарського життя єврейської громади була наявність значного прошарку євреїв-хліборобів. Для євреїв, готових переселитися до єврейських землеробських колоній Катеринославської губернії, був установлений ряд пільг і виділена допомога з казни держави. Природно, що сум, які виділялися казною, не вистачало поселенцям і їм доводилося будуватися переважно за свій рахунок. Тим більше, що позичка на інвентар зазвичай видавалася поселенцям не грошима, а натурою. Для кожної родини переселенців призначалася ділянка землі розміром 40 дес., з яких 30 дес. були у безпосередньому користуванні сім'ї, а 10 дес. надходили до запасного земельного фонду. Єврейські колоністи господарювали за німецьким зразком. Подібно до німців, євреї як робочу худобу використовували тільки коней, тоді як традиційною тягловою худобою для українського села були воли; дуже широке поширення одержали жнивні машини. Таким чином, незважаючи на будь-які труднощі, пов'язані з процесом аграризації (законодавчі й адміністративні обмеження, відсутність у євреїв навичок сільськогосподарської діяльності), євреї-колоністи виявили себе спроможними долати їх.

У четвертому розділі “Виховання та освіта в контексті культурно-побутового розвитку євреїв Південно-Східної України” аналізується розвиток системи виховання й освіти у контексті модернізації культури єврейської громади Південно-Східної України протягом досліджуваного періоду. Розглянуто основні положення релігійного життя єврейської громади та її вплив на усі види діяльності євреїв, виявлено особливості культурно-побутових процесів серед євреїв Південно-Східної України, визначено специфіку організації та функціонування системи єврейської освіти в реґіоні.

У розділі доведено, що основою громадського життя євреїв Південно-Східної України досліджуваного періоду була традиційна культура східноєвропейського (ашкеназького) єврейства. Релігійне життя тісно перепліталося із суспільно-політичним, економічним та сімейним. Іудаїзм, як ніяка інша релігія, поширює свої заповіді на повсякденне життя людей. За своєю сутністю це не просто релігія, а особлива етика і спосіб життя. Найважливішим компонентом єврейської культури було виховання згідно з положеннями юдаїзму. У формуванні особистості традиційного єврейського суспільства брали участь сім'я та синагога як неформальні інститути та формальні виховні заклади - талмуд-тора, хедер.

Дослідження процесів модернізації єврейської громади Південно-Східної України свідчить про значний ступінь запозичення елементів культури сусідніх етносів. Перебуваючи під впливом європейської культури, навчаючись у загальних навчальних закладах, єврейська молодь намагалася наблизити традиційну єврейську культуру до стандартів європейської. Так, наприклад, для євреїв яскравою ознакою автентичності був одяг. Зовнішній вигляд євреїв, що відрізняв їх від іновірців, був декларацією їхньої неповторності і становив іншу систему цінностей, усередині якої головне місце посідала не мінлива мода, а традиційність і сталість. Але в Південно-Східній Україні мало кого можна було здивувати одягненим по-європейські євреєм.

Головним наслідком акультурації було розхитування основ традиційного єврейського життя. Молодь намагалася підкреслити свою самостійність і мало звертала уваги на досвід старшого покоління, у тому числі й у такій важливій для кожної людини сфері, як сім'я. Так, серед євреїв Південно-Східної України відзначалося таке явище, як збільшення середнього віку тих, хто одружувався: якщо у середині 60-х рр. ХIХ ст. середній вік тих, хто брав шлюби, становив 24 роки серед чоловіків і 20 років серед жінок, то на 1917 р. - 27 років для чоловіків і 24 роки для жінок. Збільшилася і середня різниця віку молодих. На 1866 рік вона складала 2,6 років, а на 1917 рік - вже 3 роки. Якщо протягом майже 40 років, з 1861 р. до 1899 р., випадки народження дітей поза шлюбом не були зареєстровані, то починаючи з 1900 р. фіксувалися практично щороку 1-2 випадки народження позашлюбних дітей.

У розділі розглянуто вплив міста, міського життя на формування культури єврейського населення реґіону. Установлено, що протягом XIX ст. у надрах міст Південно-Східної України найбільш активно здійснювався процес відокремлення субкультур, які реалізували принципово різний тип мислення. Саме міське життя створило можливості для виділення з патріархального єврейського суспільства купецької підприємницької верхівки та покоління єврейської інтелігенції та революціонерів з подальшою асиміляцією.

Трансформація національної єврейської школи стала дзеркалом, у якому чітко відбилися процеси модернізації всього способу життя євреїв Південно-Східної України наприкінці ХIХ - початку ХХ ст. Нові економічні реалії вимагали й нових підходів у системі освіти, у тому числі й національної. Активно розвивається система професійної школи: створення професійних училищ або введення нового курсу професійної освіти на ґрунті вже існуючої школи (талмуд-тори). Єврейська традиція висувала особливі вимоги до вчителя: на вчительські посади громада не призначала жінок. Але в Південно-Східній Україні у 1911 р. кількість жінок-вчителів у деяких школах, які знаходилися на утриманні громади, навіть перевищила кількість чоловіків.

Таким чином, завдяки секуляризації освіти, вивченню іноземних мов, використанню європейських культурних норм у сім'ї та шлюбі, підвищенню ролі жінки у єврейському середовищі відбувався перехід до нової культурної парадигми.

У Висновках відповідно до мети дисертації автором зроблено узагальнення та підбито підсумки виконаного дослідження.

Дослідниками була проведена значна робота з вивчення проблем, пов'язаних з історією єврейського населення Південно-Східної України. Проте, робіт, які б комплексно та послідовно простежували історію єврейського населення Південно-Східної України протягом 1861 - 1917 рр., поки створено не було.

Формування єврейської громади Південно-Східної України, що відбувалося у період, коли більша частина українських земель входила до складу Російської імперії, пройшло у своєму розвитку 2 етапи: початковий (з кінця XVIII ст. до 1861 р.) і основний (з 1861 до 1917 р.).

Початковий етап характеризується зародженням основних інститутів громадського життя. З 1861 до 1917 р. відбувалося становлення єврейської громади досліджуваного реґіону. Даний процес характеризувався модернізацією всіх сторін життєдіяльності єврейського населення, його швидкою акультурацією, що відрізняло його від інших реґіонів України, які входили до межі осілості. Специфіка єврейської громади Південно-Східної України була обумовлена рядом чинників, що впливали на її формування (правові, економічні, політичні, етнокультурні, географічні). У зв'язку з чим Південний Схід України став моделлю простору особливої політичної, економічної і культурної взаємодії.

Географія розселення євреїв у Південно-Східній Україні чітко зафіксувала вплив центральної влади на цей процес. У другій пол. ХІХ ст. у реґіоні виділилися 2 центри єврейської активності - сільський і міський. Створення першого - це наслідок політики уряду. Поява другого відбивала прагнення євреїв. Встановлено, що у 1864 р. у містах, містечках і 17 єврейських землеробських колоніях Катеринославської губернії мешкало 26069 євреїв. Ситуація змінюється наприкінці століття, коли приріст єврейських громад Південного Сходу України становив 338%. У 1897 р. в Катеринославській губернії вже мешкало 101088 євреїв.

Сільські єврейські громади були основою єврейського життя реґіону. Єврейські землеробські колонії Олександрівського і Маріупольського повітів, розташовані в степах, далеко від основних міських, вузлових центрів (залізничних станцій, доріг) зберігали традиції патріархального єврейського життя. На відміну від сільських, міські осередки єврейської громади Південного Сходу України внаслідок поліетнічності міських населених пунктів, швидкого розвитку промисловості активніше адаптувалися до процесів акультурації та модернізації.

Модернізація єврейської громади позначилася на характері зайнятості єврейського населення. Єврейське населення Південно-Східної України становило до 30% серед інтелігенції міського населення наприкінці ХІХ ст., понад 30% серед зайнятих у виробництві предметів особистого споживання, велика кількість євреїв були зайняті на шахтах і заводах. Проте, усе ж значна частина євреїв через політико-правові й економічні чинники традиційно опановувала торгівлю і ремесло. Після скасування кріпацтва певний відсоток російського й українського селянства був позбавлений землі і змушений йти на фабрики, але в єврейській громаді Південно-Східної України навпаки спостерігається процес виділення стійкого сільськогосподарського ядра.

Єврейське населення разом з представниками інших етносів (росіянами, українцями, німцями і багатьма іншими) брало активну участь у господарському розвитку Південного Сходу України, у становленні реґіону як головної паливно-металургійної бази Російської імперії.

Побут і громадське життя євреїв Південного Сходу України характеризувалися збереженням більшості ознак і особливостей єврейської традиції, замкнутістю і незалежністю від оточуючого населення. Але з кінця ХІХ ст. відбувається адаптація традиційних інститутів виховання й освіти до буржуазного характеру економічної системи імперії. Основною ознакою модернізації цих соціальних інститутів був синтез релігійних форм і методів із світськими. Свідченням свідомого, осмисленого прагнення до змін було те, що духовне керівництво єврейської громади реґіону (М.А. Огуз, рабин Дін та інші) цілеспрямовано запроваджувало реформи у національній освіті, спрямовані на професійну підготовку, вивчення російської мови, світських дисциплін у громадській школі.

Таким чином, відзначені трансформації у соціально-політичному, економічному та культурно-побутовому житті єврейського населення свідчать про його перехід від традиційного суспільства до індустріального в означений історичний період.

Вищевикладені висновки дозволяють авторові сформулювати наступні практичні та наукові рекомендації:

слід звернути особливу увагу на реґіональні, історичні особливості етнічних громад у процесі розробки законів України, державних і реґіональних програм, що стосуються національних меншин в Україні;

вважаємо за потрібне рекомендувати державним виконавчим органам проводити систематичний моніторинґ етнопроцесів в Україні з метою своєчасної корекції державної етнополітики, попередження конфліктів на етнічному ґрунті і формування у суспільстві толерантного погляду шляхом надання неупередженої інформації про єврейське населення;

для успішного здійснення програм, що стосуються етнокультурного відродження, необхідна фінансова підтримка держави;

результати дослідження доцільно використати при підготовці узагальнюючих публікацій з історії єврейського населення України, розвитку народів і національних меншин нашої країни.

Основні положення та висновки дисертації викладені в таких публікаціях автора:

а) статті у наукових фахових виданнях:

Гончаров В.В. Еврейская сельскохозяйственная колонизация Мариупольского уезда Екатеринославской губернии во II половине XIX в. // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - 1998. - № 2. - С. 13-16.

Гончаров В.В. Правовое положение еврейского меньшинства в Украине (к.XIX-XXв.) // Етнічна історія народів Європи: Національні меншини. Етноархеологія: Зб-к наукових праць. - К.: Стилос, 1999. - С. 19-23.

Гончаров В.В., Нестерцова С.М. Єврейська початкова освіта в Україні наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. (на матеріалі Маріупольського повіту Катеринославської губернії) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Випуск ХІІ.- Запоріжжя, 2000. - С. 20-28. (Особисто автору належить 80% - С. 20 - 21, 23-28.)

Гончаров В.В. Чисельність єврейського населення Донбасу (сер. ХІХ - поч. ХХ ст.) // Нові сторінки історії Донбасу: Ст. Кн. 8 / Голов. ред. З.Г. Лихолобова. - Донецьк, 2000. - С. 239-247.

Гончаров В.В. Деякі напрямки господарської діяльності єврейського населення Катеринославської губернії наприкінці ХІХ - початку ХХ століть // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Випуск ХV. - Запоріжжя, 2001. - С. 120-130.

б) статті в інших наукових виданнях:

Гончаров В.В., Нестерцова С.М. Некоторые аспекты “еврейского вопроса” в Донбассе (последняя четверть ХІХ века) // “Еврейская мысль сквозь века”. Сб-к научных трудов по иудаике, евр. истории и культуре. Вып. 4. - Днепропетровск: Новая идеология, 2000. - С. 222-228. (Особисто автору належить 90% - С. 223 - 228.)

Гончаров В.В. Некоторые тенденции в системе еврейского образования в Донбассе в послереформенный период (кон. ХІХ - нач. ХХ в.в.) // “Еврейская мысль сквозь века”. Сб-к научных трудов по иудаике, евр. истории и культуре. Вып. 5. - Днепропетровск, 2001. - С. 138-143.

Гончаров В.В. Еврейские местечки Юго-Восточной Украины ХІХ -н.ХХ в.в: социально-экономический аспект // Sztetl - Wspуlne Dziedzictwo. Szkice z dziejуw ludnoњci їydowskiej Europy Њrodkowo-Wschodniej. - Biaіystok: Instytut Historii Uniwersztetu w Biaіymstoku, 2003. - S. 110-120.

Гончаров В.В. Евреи Юзовки в к.ХІХ-н. ХХ вв. // “У истоков города Донецка”. Мат-лы научно-практ. конфер. - Донецк, 1997. - С. 44-45.

Гончаров В.В. К проблеме приобщения к земледельческому труду (на примере еврейских земледельческих колоний Украины ХІХ-ХХ в.в.) // Аграрні реформи в Україні: теорія, історія, політика, інформація. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 19-20 квітня 2001 року. - Харків, 2001. - С. 35-37.

Гончаров В.В. К вопросу о хозяйственной деятельности еврейского населения Украины кон. ХІХ - нач. ХХ вв. // Запорожские еврейские Чтения. Сб-к докладов и сообщ. Вып.5. -Запорожье: “Диво”, 2001. - С. 171-175.

Гончаров В.В. Актуальность концепции автономизма Дубнова // “Дубновские чтения”. Материалы 1-й Международной научной конференции “Наследие С. Дубнова и изучение истории евреев в странах СНГ и Балтии”, посвященной 140- летию со дня рождения ученого. (г.Могилев, 17-19 октября 2000 г.) Сб-к статей. - Минск: Четыре четверти, 2001. - С. 87-89.

Гончаров В.В. Еврейское население российской империи в пореформенный период (конец ХIХ века): региональный подход. Проблемы методологии // Шестые Запорожские еврейские Чтения. Сб-к докладов и сообщ. - Запорожье: “Диво”, 2002. - С. 92-97.

Гончаров В.В. Межэтнические взаимоотношения в Донбассе в конце Х1Х - начале ХХ вв.: “еврейский вопрос” // Проблемы Холокоста в Украине: Тезисы докладов и сообщений І Международной научной конференции. Вып.1.- Запорожье: Премьер, 2002. - С. 9-10.

Гончаров В.В. Изменения в системе еврейского образования в России в послереформенный период (конец ХІХ в.) на материалах Донбасса) // Материалы Девятой Ежегодной Международной Междисциплинарной конференции по иудаике. Тезисы. - М.: Пробел-2000, 2002. - С. 248-249.

Гончаров В.В. Из истории заселения евреями Донецкого края (ХІХ -н.ХХ в.в.) // Материалы научно - практической конференции “Пути возрождения национальной самобытности на современном этапе” (к 10-летию Донецкого областного отделения общества “Украина-Израиль”.- Донецк, 2002. - С. 45-48.

Гончаров В.В. Еврейские поселения Донецко-Приднепровского района (ХІХ -н. ХХ в.в.). Был ли “штетл”? // Х Ежегодная Международная междисциплинарная конференция по иудаике. Секция: Региональные исследования, история еврейских общин. Тезисы. -М., 2003. - С. 2-3.

Гончаров В.В. К проблеме украинско-еврейских отношений: новые тенденции в израильской историографии // Седьмые Запорожские еврейские Чтения. Сб-к докладов и сообщ. - Запорожье, 2003. - С. 27-30.

Гончаров В.В. Роль еврейской сельскохозяйственной колонизации в формировании еврейской общины Юго-Восточной Украины (ХІХ в.) // ХІ Ежегодная Международная междисциплинарная конференция по иудаике. Секция: История евреев в Российской империи; История евреев в СССР. Тезисы. -М., 2004. - С. 3-4.

АНОТАЦІЯ

Гончаров В.В. Єврейське населення Південно-Східної України. 1861-1917 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Донецький національний університет, Донецьк, 2005.

Дисертація є комплексним історичним дослідженням розвитку єврейського населення Південно-Східної України протягом 1861 - 1917 рр. На основі широкого кола джерел було дано періодизацію процесу формування єврейської громади Південного Сходу України, встановлено роль стихійного процесу єврейської міґрації і політики Російської імперії, спрямованої на формування єврейської громади реґіону; було уточнено кількість єврейського населення та географію його локалізації в реґіоні; визначена структура зайнятості євреїв реґіону. У досліджені розглянуто не тільки зовнішні прояви діяльності євреїв, які були сформовані під тиском офіційної ідеології, але й зроблено спробу виявити внутрішню наповненість цієї діяльності (зміни у вихованні та освіті), зумовленої впливом релігійних чинників та історичних традицій, які у своїй сукупності визначили перехід єврейської громади реґіону від традиційного суспільства до індустріального.

Ключові слова: єврейське населення, єврейська громада, Південний Схід України, акультурація, модернізація, структура зайнятості, система виховання та освіти, традиційне суспільство, індустріальне суспільство.

АННОТАЦИЯ

Гончаров В.В. Еврейское население Юго-Восточной Украины. 1861-1917 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Донецкий национальный университет, Донецк, 2005.

Диссертация является комплексным историческим исследованием развития еврейского населения Юго-Восточной Украины на протяжении 1861 - 1917 гг. На основе широкого круга источников в работе проанализирован процесс формирования еврейского населения региона, его количественный состав, география локализации, структура занятости, изменения в воспитании и образовании.

В диссертации обоснован ряд положений, которые отличаются научной новизной. Так, впервые дана периодизация процесса формирования еврейского населения Юго-Восточной Украины, прослежена связь модернизации и аккультурации еврейской общины региона с процессами урбанинизации и индустриализации в стране, более глубокое обоснование получил вывод предшественников об основной роли еврейских сельскохозяйственных колоний, вокруг которых происходило формирование еврейской общины Юго-Восточной Украины.

Установлено, что евреи появились на территории региона в конце XVIII в., а с 1861 г. начинается основной этап формирования еврейского населения Юго-Востока Украины, который характеризуется становлением еврейской общины региона и началом модернизации основ еврейской жизни, проявлением процессов аккультурации в повседневной жизни евреев. Революционные события 1917 г. качественно изменили направление развития украинского общества в целом и еврейского населения Юго-Восточной Украины в частности.

Выяснено, что на формирование еврейского населения и географию его расселения влияли политика царского правительства и экономическая привлекательность региона. К середине ХIХ в. еврейская община Юго-Востока Украины находилось в зачаточном положении. Она делилась на две явно неравнозначные части - устойчивую сельскую общину и постоянно мигрирующую городскую. Сельские еврейские общины являлись основой еврейской жизни региона. Еврейские земледельческие колонии Александровского и Мариупольского уездов, расположенные в степях, далеко от основных городских, узловых центров (железнодорожных станций, дорог) были, по сути, хранителями традиций патриархальной еврейской жизни. В отличие от сельских общин, еврейские городские общины Юго-Востока Украины вследствие полиэтничности городских населенных пунктов, быстрого развития промышленности были подвержены процессам аккультурации. Выбрав за основу модель окружающего их христианского образа жизни, еврейская городская община быстро модернизировалась.

Доказано, что быстрая индустриализация и урбанизация Юго-Восточной Украины, ее полиэтничность привели к эрозии традиционных ценностей и, как следствие, к аккультурации и модернизации еврейской общины, что наглядно проявилось в изменении структуры занятости, воспитании и образовании еврейского населения региона.

В отличие от традиционных форм занятости (работа на общину, занятия религиозными вопросами, аренда, ремесло, торговля), характерных для евреев Литвы и Белоруссии, еврейское население Юго-Восточной Украины было значительным среди интеллигенции региона, занятых в производстве предметов личного потребления, рабочих на шахтах и заводах. Но в то же время, большая часть евреев в силу политико-правовых и экономических факторов была вынуждена заниматься торговлей и ремеслом, хотя характер этих видов деятельности существенно изменился. Характерной особенностью еврейской общины региона было наличие значительного слоя евреев-земледельцев.

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.