Взаємовідносини Німеччини і країн вишеградської групи (1991–2004 рр.)

Київ - 2005

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. П'яте розширення Європейського Союзу (ЄС) у 2004 р. створило якісно нову ситуацію на західному кордоні України. Адаптація до нових реалій є нагальним завданням української зовнішньої політики. Важливу роль у процесі розширення ЄС на Схід відіграло співробітництво об'єднаної Німеччини з країнами Вишеградської групи. Вивчення досвіду німецько-вишеградських відносин у царині європейської інтеграції, формування та реалізації зовнішньополітичних завдань кожної зі сторін є значущим для вітчизняної науки та дипломатії, в першу чергу, з огляду на визначену стратегічну мету України - інтегрування в європейське співтовариство.

Німецька держава впродовж 1990-х рр. була і залишається сьогодні важливим партнером Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини в політичних, економічних та культурних відносинах. Водночас, специфіка німецької зовнішньої політики після 1989 р., головним змістом якої стала розбудова мирних та взаємовигідних відносин з сусідніми країнами, а також використання інтеграційних та коопераційних стратегій для реалізації власних державних цілей, до сьогоднішнього дня не була предметом глибокого дослідження у вітчизняній історичній науці. Актуальність даної теми зумовлюється і недостатньою увагою українських вчених до особливостей зовнішньополітичного курсу таких країн Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) як Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина у період післяблокового протистояння, зокрема до нових підходів їх урядів у відносинах з сусідніми державами, в першу чергу, з Німеччиною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розбудова державності України» (№01964015204).

Метою дисертаційної роботи є дослідження cукупності політичних, економічних та культурних взаємодій ФРН з вишеградськими країнами протягом 1991-2004 рр., виявлення загальних тенденцій та особливостей у розвитку цих відносин, з'ясування пов'язаних з ними дискусійних, малодосліджених питань, які потребують більш глибокого вивчення та окреслення нових напрямів для подальшого наукового пошуку. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- проаналізувати джерельну базу дослідження та історіографію проблеми;

- показати зміни, які відбулися у зовнішньополітичному курсі Німеччини після її об'єднання, та з'ясувати, яке значення ці зміни мали для вишеградських країн;

- визначити місце Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини у зовнішній політиці Німеччини та охарактеризувати роль останньої у зовнішньополітичних курсах означених країн;

- окреслити головні напрями взаємовідносин Німеччини і країн Вишеградської групи у досліджуваний період;

- проаналізувати, в який спосіб і наскільки успішно відбувалося розв'язання спільних внутрішньо - та зовнішньополітичних проблем, які протягом тривалого часу ускладнювали відносини між Бонном/Берліном і вишеградськими країнами;

- дослідити особливості євроінтеграційного співробітництва між ФРН і вишеградськими країнами;

- зробити відповідні висновки на підставі аналізу політичних, економічних та культурних відносин Німеччини з вишеградськими країнами у період післяблокового протистояння, які б сприяли розробці практичних рекомендацій щодо визначення зовнішньої політики України в царині двосторонніх відносин з європейськими державами;

- окреслити недостатньо вивчені зарубіжними та вітчизняними науковцями аспекти взаємовідносин Німеччини з Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, визначити перспективи подальшого дослідження проблеми.

Об'єктом дослідження є політичні, економічні та культурні відносини Німеччини з вишеградськими країнами

Предметом дослідження виступає діяльність урядів, зовнішньополітичних відомств та зацікавлених кіл Німеччини і вишеградських країн, спрямована на реалізацію кожен своїх державних інтересів, а також нормативно-правова база, яка регулювала їхні взаємовідносини.

Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань використовувалися принципи історизму, об'єктивності та науковості. Зазначені принципи реалізовувалися за допомогою застосування як загальнонаукових методів - історичного та логічного, з притаманними їм аналізом, синтезом та системним підходом, так і загальноісторичних методів - порівняльного, ретроспективного, синхроністичного.

Хронологічні рамки дослідження. Нижня хронологічна межа роботи визначена 1991 р., роком виникнення Вишеградського об'єднання. Верхня хронологічна межа - 2004 р., фіксує момент вступу Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини до Європейського Союзу, що стало початком нового етапу у розвитку відносин між цими країнами та Німеччиною.

Наукова новизна дослідження обумовлена самою темою роботи. Адже українські та російські германісти головну увагу надавали лише певному спектру проблем міждержавних відносин об'єднаної Німеччини з європейськими державами, приділяючи недостатньо уваги її відносинам з найближчими сусідами. У даному дослідженні проаналізовано процес так званої нормалізації німецької зовнішньої політики стосовно Центрально-Східної Європи протягом 1990-х рр., зокрема, щодо Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини. Виявлено зміст, характер, цілі та основні напрями взаємовідносин ФРН з країнами Вишеградської групи, визначено результати та сучасний стан цього партнерства. На основі залучення й аналізу широкого кола джерел та літератури вітчизняного й іноземного походження вперше здійснено спробу з'ясувати особливості політичних, економічних та культурних відносин об'єднаної Німеччини з вишеградськими країнами, розглянуто еволюцію цих стосунків у контексті європейської інтеграції та під час вирішення ряду наболілих історичних питань. Водночас зроблено узагальнення та сформульовано авторське бачення даної проблеми, доповнено попередніх дослідників і виявлено напрями подальшого вивчення даної тематики.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки дисертаційної роботи можуть бути використані у подальших дослідженнях проблем, пов'язаних із зовнішньою політикою ФРН, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини. Вони можуть також стати в нагоді при розробці та викладанні курсів «Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики», «Зовнішня політика ФРН», різноманітних спецкурсів для студентів гуманітарних факультетів вузів, в роботі дипломатів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертації були покладені в основу доповідей, виголошених на науковій конференції молодих вчених та аспірантів «Україна і світ: історія, сьогодення, майбутнє» (Київ, 2003) та міжнародній науковій конференції «Розвиток науки в університеті за 170 років очима молодих вчених та студентів» (Київ, 2004); у 4 публікаціях автора у провідних наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Її обсяг - 193 сторінки. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (215 найменувань).

зовнішньополітичний політика країна вишеградський

Основний зміст роботи

Перша група джерел включає в себе офіційні документи ФРН та вишеградських країн, а саме: німецько-польський договір про існуючий кордон, договори про добросусідство та дружнє співробітництво між Німеччиною та Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, німецько-чеську декларацію про двосторонні відносини та їх майбутній розвиток, договори стосовно економічного та культурного співробітництва Німеччини і країн Вишеградської групи. Зазначені договори є важливими міжнародно-правовими документами, у яких визначено права та обов'язки договірних сторін у сфері політичних, економічних та інших відносин. Їх вивчення дозволяє простежити за становленням та розвитком взаємовідносин між ФРН і вишеградськими країнами у 1991-2004 рр.

До наступної групи джерел входять офіційні виступи та промови вищих посадових осіб і політиків Німеччини, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, які дають можливість визначити стратегічні напрямки зовнішньої політики ФРН та країн Вишеградської групи у досліджуваний період.

Важливою складовою джерельної бази дисертації стали прес-релізи та бюлетні офіційних представників Бундестагу, інші документи, які стосуються зовнішньої політики ФРН та країн Вишеградської групи. У цих документах відображено основні засади та напрямки зовнішньополітичного курсу Бонна/Берліна. Вони також дають можливість оцінити та проаналізувати офіційну позицію та підходи німецьких урядових кіл до політичних, економічних, культурних і стратегічних відносин з Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, ставлення Німеччини до євроінтеграційних намірів цих країн.

Помітне місце серед джерел посідають інтерв'ю з відомими німецькими державними, політичними та громадськими діячами (Ґ. Шрьодером, Й.Фішером, Г. Ферхойгеном, Т. Вайгелем), що регулярно публікуються у періодичних виданнях з інформаційною метою або з метою коментування певних фактів та подій. Матеріали даного жанру публіцистики дозволяють глянути на події очима безпосередніх учасників, допомагають глибше розкрити рівень суб'єктивного у висвітленні тими чи іншими авторами даної теми. Разом з тим, своєрідний характер цих матеріалів змушує підходити до них з певною обережністю, адже вони мають за мету не стільки об'єктивно висвітлювати певні події, скільки дати їм таке трактування, яке відповідає інтересам їхніх авторів.

Важливим джерелом для розкриття питання про торговельно-економічні відносини ФРН з країнами Вишеградської групи стали щомісячні звіти федерального міністерства економіки, інформаційні повідомлення чеської агенції з іноземних інвестицій, німецько-чеської торгівельно-промислової палати.

У дисертаційному дослідженні широко використано матеріали українських, російських, німецьких, англійських, польських та чеських періодичних видань, всього близько 50 журналів і газет. За звичай це факти, коментарі та повідомлення різного спрямування. Цінність даної групи джерел полягає в тому, що вона містить великий фактичний матеріал, який дозволяє оперувати новими фактами, слідкувати за розвитком подій. Отже, використання усіх вищезгаданих груп джерел та критичний підхід до них дозволили здійснити дослідження взаємовідносин Німеччини і країн Вишеградської групи.

Стан наукової розробки теми. Окремі аспекти досліджуваної теми певною мірою висвітлюються у працях зарубіжних і вітчизняних дослідників, які з метою їх наукової оцінки були умовно поділені на кілька груп.

Першу групу складає німецька наукова література з питань зовнішньої політики ФРН. Звернення до німецьких авторів обумовлено недостатньою увагою вітчизняних дослідників до проблеми взаємовідносин Німеччини і країн Вишеградської групи. Ресурси ж німецької наукової літератури, крім того, що вони є великими за обсягом і різноманітними за змістом, містять чимало фактичної інформації стосовно різних аспектів політичних, економічних, культурних та інших відносин Німеччини з означеними країнами. Характерною особливістю німецької наукової літератури з проблем зовнішньої політики є помітна увага до дослідження ролі ФРН в системі міжнародних відносин; коли ж ідеться про міждержавні відносини з сусідами, особливою увагою, поряд з німецько-французькими відносинами, користується тема німецько-польських відносин. Це пояснюється географічною близькістю двох країн, їх солідними територіальними розмірами, політичною й економічною вагою в регіоні.

Серед німецьких дослідників, які вивчають проблеми німецько-польських відносин, слід відзначити К. Бахманна, У. Кеслера, Р. Фройденштайна, Т. Швайсфурта та ін. У роботах цих авторів аналізуються німецько-польські відносини у період після об'єднання Німеччини, досліджуються проблеми, які протягом повоєнного періоду ускладнювали взаєморозуміння між німцями та поляками, розкривається роль ФРН у сприянні вступу Польщі до ЄС, окреслюються перспективи подальшого розвитку двосторонніх відносин.

Багато уваги темі німецько-польських відносин у своїх працях приділяє також Д.Бінген, директор Німецько-Польського інституту у м. Дармштадт. Серед його робіт - монографії на тему німецької зовнішньої політики та німецько-польських відносин протягом повоєнного періоду, статті щодо ролі Німеччини у розширенні ЄС на Схід та підтримки федеральним урядом інтеграційних намірів Польщі. Праці Д.Бінгена мають глибоко історичний характер і використовувалися, в основному, як джерела фактичного матеріалу з метою збагачення дослідження.

Окремі проблеми німецько-чеського співробітництва протягом 1990-х рр. аналізуються у працях Р. Бойсхаузена, Д. Блюменвіца, Б. Лазара, Г. Лемберга. Автори зосереджують увагу на таких рубіжних подіях сучасних німецько-чеських відносин як підписання двостороннього договору про Дружбу та співробітництво, спільної німецько-чеської Декларації, піднімають питання про проблему судетських німців та шляхи її вирішення, аналізують зміни, які відбулися останнім часом у ставленні німців і чехів одне до одного.

Становлення та розвиток німецько-словацьких політичних, економічних та культурних відносин на сучасному етапі аналізується у дослідженнях А. Вавріна, Д. Ґьольнера, В.Ішингера. Однак це лише поодинокі праці, що не дозволяє говорити про велику зацікавленість німецьких науковців у висвітленні тих чи інших аспектів співробітництва між німцями та словаками.

Німецько-угорські відносини також не знайшли достатнього висвітлення у працях німецьких дослідників. Очевидно, це пов'язано з тим, що на відміну від німецько-польських чи німецько-чеських відносин, багатих на нерозв'язані історичні проблеми, вирішенням яких до сьогоднішнього дня переймаються і німецькі, і польські науковці, взаємини між Німеччиною та Угорщиною ніколи не були позначені такими непорозуміннями, а отже і кількість тем, які можна було б висвітлювати, є також значно меншою.

Важливу роль у розв'язанні теми дослідження відіграв доробок німецьких центрів міжнародних досліджень, представлений монографіями та публікаціями у різних періодичних виданнях. Передусім це Науковий центр з соціальних досліджень (Берлін), Центр з досліджень європейської інтеграції (Бонн), Угорський інститут (Мюнхен), Німецький інститут з економічних досліджень (Берлін), ЄВРО ІНФО ЦЕНТР (Магдебург), Німецько-Польський Інститут (Дармштадт), Інститут Східної Європи (Мюнхен), Фонд Конрада Аденауера, Федеральний інститут східних та міжнародних студій (BIOst) у Кельні. Цінність матеріалів, які публікують ці центри, полягає в тому, що вони є досить широкими у тематичному відношенні та містять багато різносторонньої інформації стосовно актуальних міжнародних подій.

При підготовці дисертації деякі матеріали було використано через інформаційну мережу Інтернет¹¹⁶ Krzeminski A. Unheilvolle Logik. Bilder der deutsch-polnischen Nachbarschaft // Annдhrungen. Deutsche und Polen 1945-1995. - Dьsseldorf, 1996. - S. 22; Мalinowski K. Polityka Republik Federalnej Niemiec wobec Polski w Latach 1982-1991. - Posnan, 1997. - S. 229-230.⁵. В першу чергу це стосується німецько-словацького та німецько-угорського співробітництва у сфері культурного обміну, який на сьогоднішній день ще не став об'єктом ґрунтовних досліджень як з боку німецьких, так словацьких та угорських науковців.

Друга група наукових праць представлена доробком польських науковців, характерним для якого є зосередження на проблемах німецько-польських відносин та часом упереджений підхід до подій, що аналізуються. Торговельно-економічні зв'язки між ФРН та Польщею, проблема створення та функціонування спільних підприємств, відтік висококваліфікованих спеціалістів та науковців з Польщі до Західної Європи розглядають у своїх працях Й. Гриневич, Й.Мішала, Ґ. Хайдук.

Третю групу складають наукові дослідження чеських авторів: М.Віткової, К. Водічки, В. Гандла, Й. Кучери. Професор В. Гандл з Чеського інституту міжнародних відносин у Празі займається дослідженням проблем європейської інтеграції та розширення ЄС на Схід. Він є також автором праць з різних питань взаємовідносин ФРН і Чехії. Так, його стаття «Німецько-чеська декларація 1997 р.: політичне розв'язання проблеми непростої історичної спадщини? присвячена підписанню німецько-чеської декларації 1997 р. та її політичній інтерпретації в обох країнах. Автор вважає декларацію важливим кроком до подолання непростого спадку Другої світової війни, а також ознакою початку нового періоду у німецько-чеських відносинах. Зауважимо, що, не зважаючи на своє чеське походження, В. Гандл намагається об'єктивно зображувати хід подій, аналізуючи позиції як чеської, так і німецької сторони. До четвертої групи відносяться роботи словацьких дослідників, у яких розглядаються питання можливостей тіснішого співробітництва Німеччини та Словаччини в політичній, економічній, культурній та інших сферах.

П'яту групу становлять дослідження угорських істориків, які стосуються різних аспектів німецько-угорського співробітництва у досліджуваний період. Однак ці праці є нечисленними, тому значну частину фактичної інформації, зокрема щодо поточного стану економічних відносин Угорщини та ФРН, було взято з веб-сайту Посольства ФРН в Угорщині.

Шосту групу праць складає доробок російських авторів: Е.Іорданської, С. Погорельської, А.Філітова^. Специфіка досліджень цих науковців полягає в тому, що в центрі їх уваги поряд з Німеччиною знаходиться Росія та її місце у постбіполярному світі. Означені дослідники дотримуються думки, що перед Росією, як і перед Німеччиною, стоїть важливе завдання: за нових умов постбіполярності світу віднайти своє місце у структурі європейського та міжнародного співробітництва.

До сьомої групи відноситься наукова література вітчизняного походження щодо взаємовідносин Німеччини і країн Вишеградської групи. Це монографії, збірники наукових праць, статті та дисертації провідних українських германістів: І. Коваля, С. Кондратюка, Р. Кривоноса, А. Кудряченка, Д. Лакішика, А. Мартинова, І. Погорської, В. Солошенко, Г. Старостенко. У них розглядається широке коло проблем німецької зовнішньої політики у постблоковий період, досліджуються взаємовідносини Німеччини з провідними європейськими державами та міжнародними організаціями, визначається місце ФРН в сучасній системі міжнародних відносин.

Серед досліджень вітчизняних германістів на особливу увагу заслуговує монографія А. Кудряченка, присвячена аналізу формування та реалізації європейської політики ФРН впродовж 1970-х - на початку 1990-х рр. Не зважаючи на те, що ця праця побачила світ у 1996 р., вона й досі залишається актуальною і прогнозтичною у багатьох питаннях німецької зовнішньої політики. З'ясовуючи, яке значення об'єднання Німеччини мало для Європи в цілому, автор значну увагу приділив змінам у зовнішньополітичному курсі федерального уряду, його політиці щодо Польщі, Чехословаччини, Угорщини.

У працях В. Копійки, В. Крушинського, В. Манжоли, А. Суботіна висвітлено вплив німецької держави на систему європейської безпеки, її роль у розширенні ЄС на Схід. І хоча взаємовідносини Німеччини і країн Вишеградської групи не є тут центральною темою, ці праці цінні з інших причин: вони дають загальне уявлення про стан міжнародних відносин у сучасну добу, розкривають політику німецького уряду щодо країн-кандидатів на вступ до ЄС.

Підсумовуючи історіографічний огляд літератури, можна констатувати, що взаємовідносини між Німеччиною та вишеградськими країнами означеного періоду ще не знайшли всебічного висвітлення та не стали предметом спеціального дослідження як в українській, так і в німецькій історіографії, а також в історіографіях країн-учасниць Вишеградського об'єднання. Деякі аспекти (специфіка німецько-словацьких та німецько-угорських відносин) або мало досліджені, або не досліджені зовсім. Тому, на думку автора, досліджувана тема потребує подальшого вивчення на основі залучення та аналізу нових документів та матеріалів.

У другому розділі «ФРН і вишеградські країни у 90-ті роки ХХ - на початку ХХІ ст.: політико-дипломатичні відносини» висвітлюється історія політико-дипломатичних стосунків Німеччини з країнами Вишеградської групи.

Зовнішня політика федерального уряду Німеччини щодо вишеградських країн, починаючи з 1990 р., передбачала: багатостороннє залучення цих країн до західних економічних і стабілізаційних структур, встановлення з ними мирних та дружніх двосторонніх відносин, закріплених відповідними договорами.

З усіх вишеградських країн найскладнішими для ФРН були відносини з Польщею. Це було пов'язано зі страхом поляків перед Німеччиною, що мав багатовікове коріння, а також наслідками 45-річної антинімецької пропаганди. 14 листопада 1990 р. між Німеччиною та Польщею було підписано договір про існуючий кордон, який усунув основне джерело напруженості у польсько-німецьких відносинах і став основою для зближення двох держав. 17 червня 1991 р. було укладено німецько-польський договір про добросусідство та дружнє співробітництво, у якому Бонн зобов'язався підтримувати польську державу в її наближенні до ЄС, а німецькій меншині в Польщі було надано серйозні гарантії прав. Серед невирішених питань, які ускладнювали німецько-польські відносини, були: виплата відшкодувань польським примусовим робітникам (здійснювала «Фундація німецько-польського прощення та примирення»), протилежність правових доктрин і поглядів щодо рішень Потсдамської конференції та виселення німців зі Сходу, повернення німецьких культурних цінностей, які опинилися в Польщі внаслідок зміщення її територій на Захід. Однак загалом, розвиток німецько-польських відносин у 1990-х рр. можна назвати успішним. Якщо до 1989 р. німецько-польські відносини були складовою конфлікту Схід-Захід, впродовж лише одного десятиліття їх вдалося спрямувати у зовсім інше русло.

Активізація двосторонніх відносин між ФРН і Чехією відбулася на початку 1990-х рр., як і у випадку з Польщею, внаслідок розпаду двох блокових систем та завершення холодної війни. У лютому 1990 р. було засновано спільну німецько-чехословацьку історичну комісію, а в 1992 р. ФРН і Чехословаччина підписали договір про дружбу і співробітництво, домовившись про співпрацю у різних сферах науки, культури, економіки та навколишнього середовища. Договір містив також обіцянку Німеччини підтримати вступ Чехословаччини до ЄС, однак у ньому нічого не говорилося про вирішення проблеми судетських німців, яка тривалий час ускладнювала відносини між двома державами. Спробою розв'язати проблему судетських німців і розібратися з виплатою відшкодувань жертвам нацизму в Чехії стало підписання на початку 1997 р. німецько-чеської декларації про двосторонні відносини та їх майбутній розвиток. У цьому документі ФРН і Чехія визнали, що «минула несправедливість належить минулому», Німеччина визнала свою відповідальність за Мюнхенську угоду 1938 р., Чехія - вибачилася за післявоєнні виселення судетських німців. Разом з тим, питання про повернення власності виселеним німцям залишалося відкритим, у зв'язку з чим німецька сторона заявила, що підписаний документ є декларацією, а не договором. В цілому ж, декларація сприяла пожвавленню німецько-чеських політичних та економічних відносин, забезпечила Чехії німецьку підтримку при вступі до ЄС і НАТО.

Німецько-словацькі відносини у 1990-х рр. - на початку ХХІ ст. розвивалися на традиційно дружній основі. Перша словацька держава (1939-1944 рр.), яка існувала під контролем Гітлера, не залишила по собі негативного сліду, який би ускладнював відносини між державами, як це було у німецько-польському та німецько-чеському випадках. Визначальну роль у становленні нових німецько-словацьких відносин відіграв німецько-чехословацький договір про добросусідство від 27 лютого 1992 р. У ньому договірні сторони домовилися розбудовувати свої відносини у дусі добросусідства та дружби, багатосторонньої партнерської співпраці. Важливою сферою взаємодії Берліна і Братіслави став процес розширення ЄС на Схід та актуальне для 1990-х рр. питання про євроінтеграцію Словаччини. На цьому тлі важливе значення мав візит до Словаччини 1 травня 1997 р. тогочасного федерального міністра закордонних справ К.Кінкеля, який офіційно пообіцяв, що ФРН підтримуватиме наміри словацького уряду щодо вступу країни в ЄС і НАТО.

З усіх вишеградських країн найбільш позитивне ставлення до Німеччини у 1990-ті рр. мала Угорщина. Німецько-угорські відносини ніколи не були обтяжені історичними проблемами, а відкриття Угорщиною у вересні 1989 р. своїх кордонів для кількох десятків тисяч громадян НДР, які хотіли виїхати на Захід, надало Угорщині особливого статусу в очах німців. 6 лютого 1992 р. ФРН і Угорщина підписали договір про дружню співпрацю й партнерство в Європі. Згідно з договором, Німеччина взяла на себе зобов'язання допомогти Угорщині вступити в ЄС, що було головною зовнішньополітичною метою цієї країни. Розширилося також військове співробітництво між Берліном і Будапештом: німецька сторона погодилася допомогти у модернізації угорських збройних сил, поставити Угорщині деякі запчастини до озброєння з арсеналів НДР.

У третьому розділі «Торговельно-економічне співробітництво Німеччини з вишеградськими країнами» досліджуються торговельно-економічні відносини ФРН з Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною. Після падіння комуністичних режимів у Центрально-Східній Європі Німеччина спрямувала свої зусилля на посилення економічного впливу в цьому регіоні. Замість уявлення про необхідність надання Польщі, Чехословаччині та Угорщині різнопланової підтримки першочергового значення поступово набула концепція «підтримки вишеградських країн шляхом торгівлі».

В основу німецько-польського економічного співробітництва був покладений договір про добросусідство від червня 1991 р., у якому йшлося про розширення економічних зв'язків в усіх сферах, сприяння надходженню інвестицій та капіталовкладень. У 1991 р. міністр фінансів ФРН Т. Вайгель та федеральний канцлер Г. Коль домовилися у Паризькому Клубі про скасування польських боргів (9 млрд. нім. марок). У досліджуваний період Німеччина виступала найбільшим торгівельним партнером Польщі як в імпорті, так і в експорті. З 1990 по 1997 рр. обсяги двосторонньої торгівлі між країнами зросли від 15 до 35 млрд. нім. марок. На кінець 1997 р. на території Польщі було зареєстровано 6.500 підприємств з німецькою часткою капіталовкладень. Найбільшим німецьким інвестором стала тютюнова компанія «Ремтсма». Важливим аспектом німецько-польського економічного співробітництва у 1990-х рр. була активна співпраця у прикордонних районах, здійснювана Польсько-Німецьким акціонерним товариством економічного сприяння. За посередництвом цього товариства налагоджувалися контакти між німецькими та польськими підприємцями, було започатковано понад 800 спільних проектів.

Економічні відносини ФРН з Чехією у 1990-ті рр. значною мірою визначалися політичними відносинами між цими державами, які протягом ХХ ст. були досить складними. Разом з тим, розвиток економічних відносин з Німеччиною мав для Чехії особливе значення з огляду на стан чеської економіки початку 1990-х рр., необхідність реструктуризувати промисловість, спрямувати розвиток країни у бік ринкової економіки. Починаючи з 1990-х рр., ФРН стала найбільшим економічним партнером Чехії та одним з її найбільших інвесторів. Протягом 1993-2002 рр. німецькими підприємцями у чеську економіку було інвестовано 11,4 млрд. євро (третина від усіх іноземних інвестицій). Найбільшим німецьким інвестором став автомобільний концерн «Фольксваген», що почав співпрацювати з чеським автозаводом «Шкода». Серед проблем, які ускладнювали німецько-чеське економічне співробітництво були: високий рівень корупції в Чехії, затяжний процес прийняття рішень, бюрократія, непрозорість законодавчих процедур.

Торговельно-економічне співробітництво ФРН зі Словаччиною почало активно розвиватися після утворення самостійної словацької держави. На початку 1990-х рр. Німеччина підтримала реформаційні процеси у Словаччині та надала їй у рамках програми «ТРАНСФОРМ» допомогу у розмірі 40 млн. нім. марок. У зв'язку з нестабільною політичною ситуацією в Словаччині, до 1996 р. надходження до неї іноземних, і зокрема німецьких інвестицій (230 млн. ам. дол.), було незначним. Однак це не завадило ФРН протягом 1990-х рр. залишатися найбільшим словацьким інвестором. У банківській сфері німецькі банки (наприклад «Комерцбанк») стали одними з перших, хто почав співпрацювати зі словацькими банками.

Німецько-угорські торговельно-економічні відносини протягом досліджуваного періоду розвивалися взаємовигідно для обох сторін. У 1991 р. федеральний уряд підписав з Угорщиною угоду про фінансову допомогу при заснуванні малих і середніх приватних підприємств та надав угорському національному банку кредит у розмірі 100 млн. нім. марок. Обсяги торгівлі між ФРН та Угорщиною постійно зростали. Починаючи з 1990 р., Німеччина стала локомотивом у розвитку угорського експорту. Серед німецьких інвесторів домінували малі та середні підприємства, але були і великі компанії: «Ауді», «Дойче Телеком», «Байріше Ландесбанк», «Сіменс», «Хенкель». Економічне співробітництво між державами регулюється багатьма договорами, найважливіший з яких підписаний 1992 р. Окрім співробітництва з федеральним урядом угорський уряд практикує кооперацію з окремими федеральними землями Німеччини, зокрема з Баварією та Баден-Вюртембергом.

2. Одним із наслідків об'єднання Німеччини став перегляд нею відносин з країнами Центрально-Східної Європи і, в першу чергу, з безпосередніми сусідами ФРН у цьому регіоні - вишеградськими країнами. Зміна головних засад зовнішньополітичного курсу ФРН полягала у відмежуванні від попередньої силової політики, у дипломатичному та міжнародно-правовому врегулюванні відносин з Польщею, Чехословаччиною, Угорщиною, якісному наповненню стосунків з цими країнами. Така суттєва трансформація німецької зовнішньої політики відбивала радикальні зміни на континенті та сприяла формуванню неконфронтаційної стратегії відносин у Європі.

3. У зовнішній політиці Німеччини вишеградські країни посідають традиційно важливе місце. Завершення «холодної війни» спонукало федеральний уряд більше орієнтуватися на Схід, щоб не допустити нестабільності поблизу своїх східних кордонів. Остання могла викликати дестабілізацію ситуації у самій Німеччині та імміграцію до країни сотень тисяч східних європейців. З цієї ж причини ФРН виступила головним прибічником інтеграції вишеградських країн до західних політичних та економічних структур. Новий «шлях ФРН на Схід» мав також економічне підґрунтя. Зацікавленість вишеградських країн у тісних відносинах з ФРН пояснювалася бажанням залучити до співробітництва німецьких торгівельних партнерів та інвестиції, використати німецьку підтримку для швидшого вступу до ЄС і НАТО.

4. Політику Німеччини щодо вишеградських країн після 1990-го р. можна умовно назвати політикою «подвійної нормалізації», головним змістом якої стали процес історичного взаємопорозуміння, з одного боку, з іншого - перехід до відносин на двосторонній основі. Паралельно зі спробами вирішити складні історичні питання німецькі політики працювали над розширенням та виведенням двосторонніх відносин з вишеградськими країнами на новий рівень, рівень, який би відповідав географічній близькості цих країн до Німеччини, відображав би культурну спорідненість між ними, включав економічний обмін та технологічну сумісність. Економічний напрямок у відносинах ФРН з країнами Вишеградської групи розвивався найактивніше. Німеччина з початку 1990-х рр. стала найважливішим іноземним партнером для перехідних економік Польщі, Чехословаччини та Угорщини. Розвиток політичних відносин не був таким однозначним. Бонну не вдалося повною мірою налагодити двосторонні зв'язки з вишеградськими країнами - за винятком Польщі, найважливішого стратегічного та економічного партнера Берліна в регіоні. Політичні відносини Німеччини з Чехією, Словаччиною та Угорщиною розвивалися не настільки активно, як з Польщею. Відносини з Угорщиною - найближчим та найбільш сумісним партнером Німеччини в історичному, політичному та економічному значеннях, розвивалися впродовж 1990-х рр. спокійно та врівноважено. Це було пов'язано з відсутністю спільного угорського-німецького кордону, як і спільних невирішених проблем. Чехословаччина займала вагоміше місце у німецькій зовнішній політиці до свого розпаду наприкінці 1992 р. Відносини самостійних Чеської і Словацької республік з Німеччиною ускладнювалися існуючими між двома новими державами політичними розходженнями.

6. Протягом 1990-х рр. Німеччина підтримувала входження вишеградських країн до європейських структур. Бонн/Берлін взяв на себе чіткі зобов'язання сприяти інтеграційним намірам Польщі, Чехословаччини та Угорщини, підписавши з кожною з цих країн договір про дружбу та співробітництво. За німецької підтримки вишеградська трійка спочатку стала повноправними членами Ради Європи, а потім отримала асоційоване членство в ЄС. Проте Німеччина в ролі так званого адвоката вишеградських країн та пасивна, але водночас претензійна позиція останніх нерідко породжували непорозуміння між двома сторонами. Вступ Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини до НАТО, а потім і до ЄС, ознаменували початок нового періоду у німецько-вишеградських відносинах. Відбулася переоцінка вишеградськими країнами і ФРН своїх європейських та міжнародних ролей. Відтепер Берлін прагнув закріпити за собою статус серйозного гравця на міжнародній арені, а новоприєднані держави - посилити свою роль і значення у ЄС, щоб не допустити домінування там двох найсильніших країн, ФРН і Франції.

7. Аналіз політичних, економічних та культурних відносин ФРН з вишеградськими країнами у постблоковий період дозволяє дати певні рекомендації для розробки зовнішньополітичного курсу України, особливо у тому, що стосується її відносин з європейськими та сусідніми до неї державами, а також реалізації євроінтеграційного курсу. Досягти успіху у відносинах з іншими державами можна шляхом: підтримки дружніх міждержавних стосунків на принципах мирного співіснування, розвитку економічних і торгових зв'язків, посилення культурного взаємообміну між народами, остаточного вирішення прикордонно-територіальних суперечок, врегулювання етнічних проблем. Для здійснення ж успішної інтеграційної політики України, окрім дипломатичних зусиль, необхідними, у першу чергу, є проведення динамічних економічних реформ та послідовна політична модернізація.

8. Пріоритетним напрямом подальших досліджень є підготовка робіт, які б висвітлювали відносини ФРН з вишеградськими країнами у комплексі. На більшу увагу з боку дослідників заслуговують німецько-словацькі та німецько-угорські відносини, які, порівняно з німецько-польськими та німецько-чеськими відносинами, не знайшли достатнього висвітлення у працях вітчизняних та іноземних науковців. Перспективним може бути також порівняльний аналіз місця кожної окремо вишеградської країни у зовнішній політиці Німеччини. Варті окремого дослідження і зміни, що відбулися у німецько-вишеградських відносинах після розширення ЄС.

Размещено на Allbest.ru