У вступі обґрунтовуються актуальність, новизна, практичне значення, хронологічні та територіальні межі дослідження, визначаються його предмет та об'єкт, формулюються мета і завдання дисертаційної роботи.

У першому розділі - "Історіографія проблеми, характеристика джерел, методи дослідження" - розглядається стан наукової розробки теми дисертації, робиться огляд джерельної бази та викладаються методологія і методика дослідження.

Після закінчення громадянської війни і проголошення в жовтні 1921 року Кримської АРСР почалася нова історична смуга в житті Криму. Багатоетнічний склад його населення, неоднаковий соціально-економічний стан національних меншин, прагнення деяких представників громадськості кримських татар до національного самовизначення і створення на території Криму своєї національної державності зумовило появу в періодичній пресі вже на початку 1920-х років ряду публікацій з національного питання. Їх авторами були, в основному, особи, що посiдали в столиці Криму та на районному рівні керівні партійні, державні і громадські посади Агадж І. Підвалини нової Конституції Крима // Жизнь національностей. - 1922. - №1. - С. 10-15; Фирдевс И. История создания Крымской республики. - Симферополь: Крымиздат, 1923; Халилов С. Крымская Автономная Республика // Жизнь национальностей. - 1923. - №1. - С. 10-17 та ін. . Центральне місце в їхніх публікаціях займало питання про характер державного устрою Криму.

Представники радянської влади доводили доцільність проголошення на півострові нової республіки на інтернаціональній основі з наданням усім її громадянам рівних прав незалежно від національності. Протилежну позицію займали деякі автори кримськотатарської національності, наполягаючи на національному самовизначенні "корінного народу" Криму, проголошенні кримськотатарської національної республіки, наданні кримським татарам можливості зайняти в її владних структурах і управлінському апараті чільне місце. Крім дискусійного питання про характер Кримської АРСР у публікаціях 1920-х років активно популяризувалися чергові завдання в національному будівництві республіки.

Протягом 1930-40-х років кількість публікацій з національного питання в Криму різко зменшилася. Було видано кілька ювілейних збірників, брошур і статей до 10-річчя і 20-річчя встановлення радянської влади в Криму Десять лет Советского Крыма. Юбилейный сборник. - Харьков, 1931; Самединов А.А. Крымская АССР за 15 лет. - Симферополь, 1936; Советскому Крыму - 20 лет. 1920-1940. - Симферополь: Крымгосиздат, 1940 та ін. . В них наводилися факти про досягнення в національних сферах життя, в той же час про якіcь недоліки у практичній діяльності органів влади з регулювання національного питання в країні в цілому й у Кримській АРСР зокрема, не йшлося.

Після проведення у 1944 році масової депортації з Криму представників ряду національностей, особливо кримських татар і ліквідації Кримської АРСР у 1945 році про стан справ у міжнаціональних відносинах серед кримського населення і про стан роботи серед національних меншин у літературі навіть не згадувалося. В історичних дослідженнях періоду 1950-70-х років аналізу практики вирішення національного питання в Кримській АРСР також не було. У них наводилися лише цифри і факти про досягнення у цій сфері, почерпнуті зі згадуваних вище ювілейних збірників Криму Борьба большевиков за упрочение Советской власти и развитие хозяйства Крыма. Сб. стат. - Симферополь, Крымиздат, 1958; Годы борьбы и побед. Крым в боях и труде. Воспоминания, статьи, очерки. - Симферополь: Крымиздат, 1967; Очерки по истории Крыма. Часть III. Крым в 1921-1941 гг. - Симферополь: Крым, 1964 та ін. .

У другій половині 80-х років і в 90-х роках ХХ століття вперше за багато років в СРСР, у тому числі і в Криму, появилися публікації, що містили критичний аналіз ленінської теоретичної спадщини з національного питання і практичної діяльності радянської влади у сфері національних відносин. Історики В.М. Брошеван, П.І. Гарчев, Л.П. Гарчева, М. Є. Дементьєв, Ю.В. Дубко, В.І. Корольов, Ю.О. Лешуков, В.П. Петров, В.О. Семенов, Г.В. Сигаєва, Д.П. Урсу, О.О. Форманчук, М.А. Хайруддинов опублікували низку статей, присвячених національним проблемам Кримської АРСР і практиці їх розв'язання Брошеван В.М., Форманчук А.А. Крымская республика: год 1921. - Симферополь: Таврия, 1992; Гарчев П.И. К истории развития взглядов В.И. Ленина на федеративные принципы государственного устройства // Информационно-методический бюллетень Крымского обкома Компартии Украины. - Симферополь, 1989. - С. 41-43; Дементьев Н.Е. К вопросу о принципах создания советских республик в Крыму // Известия Крымского краеведческого музея. - 1993. - №4. - С. 36-40; Лешуков Ю.А. Политика Советской власти и этносоциальные процессы в Крыму в 20 - 30-е гг. - Симферополь: Таврия, 1991. - 85 с.; Урсу Д.П. Культурное возрождение крымских татар в 1920-е гг. // Голос Крыма. - 1998. - 6 ноября та ін. . Однією з центральних проблем, що розглядалися в роботах названих авторів, було створення в 1921 році Кримської АРСР.В.М. Брошеван, В.П. Петров, О.О. Форманчук вважають кримську республіку територіальною, наслідком втілення програмного положення більшовицької партії про обласні (територiальнi) автономiї. М.А. Хайруддинов і деякі інші автори з числа осіб татарської національності стверджують, що Кримська АРСР проголошувалася в інтересах корінного народу півострова і була національною, кримськотатарською.М. Є. Дементьєв, Ю.В. Дубко, П.І. Гарчев, Л.П. Гарчева дійшли висновку про те, що Кримська АРСР проголошувалася з ініціативи ЦК РКП (б) без врахування ленінського програмного положення про обласні (територіальні) автономії, була за своїм характером інтернаціональною, поява її була зумовлена більшовицьким курсом на світову соціалістичну революцію.

Іншим дискусійним питанням став курс більшовицького керівництва Криму на проведення в республіці політики коренізації. Кримський історик Д.П. Урсу 20-30-ті роки ХХ століття вважає часом культурного відродження кримських татар, політику коренізації владного та радянського апарату республіки характеризує позитивно. Дещо іншу точку зору з цього питання займав М. Є. Дементьєв. Вважаючи в цілому проголошену XII з'їздом РКП (б) політику коренізації національних окраїн обґрунтованою, він дійшов висновку про те, що політика коренізації в Криму здійснювалася в інтересах татарської меншості населення.

У роботах інших авторів мова йшла переважно про національно-державне будівництво Кримської АРСР у перші роки її існування. Аналізувалися національний склад кримського населення, діяльність національних бюро і секцій серед національних меншин республіки, процеси створення національних шкіл, культурно-освітніх закладів, періодичної преси, висування представників національних меншин до органів влади й управління.

Останнім часом серед дослідників зросла увага до історичного розвитку та стану українців як однієї з найбільш масових національних меншин Криму. Розглядовi цієї проблеми присвячено монографію В. Сергійчука "Крим український". З деякими думками автора не завжди можна погодитися, проте не викликає сумнівів висновок про ігнорування більшовицькою владою економічних та соціокультурних інтересів українського населення в Кримській АРСР. Автор наводить дані про відсутність культурно-освітньої роботи серед українського населення, про свідоме заниження у статистичних матеріалах кількості українців на півострові, на пiдставі чого робиться справедливий висновок, "…що більшовицька влада цілковито знехтувала тутешнє українство". національних бюро і секцій серед національних меншин республіки, процеси створення національних шкіл, культурно-освітніх закладів, періодичної преси, висування представників національних меншин до органів влади й управління Сергiйчук В. Крим український. - К., 2003. - С.. 367. .

Однією з перших робіт, присвячених розглядові стану народної освіти українського населення Криму за радянських часів, є стаття В.І. Корольова "Українська народна освіта в Криму у радянський час" Королев В.И. Украинское народное образование в Крыму в советское время // 80-річчя відродження української державності: минуле і сучасне. Доповіді і повідомлення на всеукраїнській науковій конференції 14-16 листопада 1997 року. - Сімферополь, 1997. - С. 25-28. . Автором вперше було наведено дані про кількість шкіл на півострові, за якими зроблено висновок про ігнорування владою культурних інтересів українців у Кримській АРСР.

В останнє десятиліття з проблем національної політики в Україні було захищено низку кандидатських дисертацій, але тільки одна з них була присвячена національної політике у Кримській АРСР 6 Семенов В.О. Здійснення національної політики в Криму в 1921-1925 рр.: Автореферат дис. к. і. н. - Дніпропетровськ, 1993. . Автор дисертації Семенов В.О. зробив ряд нетрадиційних висновків про більшовицьку політику в Криму, переконливо їх обґрунтував. Але вони стосуються тільки першої половини 1920-х років і не дають змоги оцінити стан справ у подальший час. Дисертант не розкрив суті національного питання в Кримській АРСР, залишив без уваги політику переселення до Криму єврейського населення, нічого не сказав про вплив земельного питання на розвиток національних відносин в автономії.

Таким чином, обрана тема дисертаційного дослідження є недостатньо вивченою.

Джерельну базу дослідження складають опубліковані та архівні документи та матеріали.

З неопублікованих джерел автором було опрацьовано і проаналізовано матеріали 8 фондів Державного архіву Кримської АРСР. Залежно від походження ці джерела можна поділити на кілька підгруп:

1) документи і матеріали вищих органів влади СРСР і РРФСР;

2) документи і матеріали Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів Кримської АРСР: стенограми, постанови Всекримських з'їздів Рад, сесій і засідань Президії КримЦВК, протоколи засідань Кримського уряду;

3) документи і матеріали Наркоматів і Управлінь Кримської АРСР (Наркоматів землеробства, робітничо-селянської інспекції, Кримського центрального статистичного управління тощо);

4) документи і матеріали Республіканської комісії із землеустрою трудящих євреїв та Кримського товариства переселенців і розселенців при ЦВК Кримської АРСР;

5) документи і матеріали Кримського обласного комітету ВКП (б). Найважливішими серед

Опублікованих джерел є стенограми і звіти партійних з'їздів і конференцій, пленумів ЦК РКП (б) - ВКП (б), їхні резолюції і рішення, постанови партії й уряду в національному питанні. Їх доповнюють праці, промови і доповіді вождів радянської держави, у яких містилися провідні вказівки для місцевих органів влади.

Важливим джерелом для вивчення стану справ у національній сфері життя Кримської АРСР є численні законодавчі акти, документи і матеріали вищих і місцевих органів влади. Постанови всеросійських і всекримських з'їздів рад видано у вигляді спеціальних збірників, що друкувалися протягом 1920-30-х років і пізнішеСобрание узаконений и распоряжений Рабочего и Крестьянского правительства Крымской Социалистической Советской Республіки, за 1920-1929 гг. - Сімферополь: Крымгосиздат, 1930. .

Чільне місце серед опублікованих джерел, опрацьованих автором, становлять статистичні матеріали. Перш за все слід вказати "Бюлетені Кримського Центрального статистичного управління", які систематично публікували дані про чисельність національних меншин півострова, про стан бюджетів селян різних національностей, про стан харчування міського і сільського населення в розрізі за національностями.

Багато типових фактів, яскраві події, їх оцінки дано періодичною пресою того часу. У дисертації використано матеріали ряду кримських газет і журналів. Проте, з огляду на політичну спрямованість радянської преси, її зацікавленість у піднесенні масам не завжди достовірної інформації, її матеріали не сприймалися сліпо на віру, а піддавалися критичному аналізові, зіставлялися з архівними документами, позбавленими пропагандистської тріскотні.

За видовою належністю джерела з історії національних відносин у Кримській АРСР поділяються на актові, діловодські, статистичні і наративні. Серед використаних актових джерел можна виділити:

1) законодавчі акти (постанови вищих та місцевих органів влади, укази, положення, інструкції);

2) звітні матеріали Кримського уряду та місцевих органів влади;

3) циркуляри владних структур усіх рівнів.

Діловодські документи представлені матеріалами, до яких входять стенограми з'їздів рад, партійних з'їздів та конференцій, протоколи сесій та засідань Президії Кримського ЦВК, Раднаркому Криму, райвиконкомів, бюро Кримського ОК ВКП (б); інформаційні довідки та звіти, доповідні записки, листування між державними, народногосподарськими та партійними установами.

Велике значення для відтворення стану національних відносин в Кримській автономії мають статистичні матеріали, про що було сказано вище. Наративні джерела представлені матеріалами преси - нарисами, нотатками, авторськими статтями тощо. Найбільше таких матеріалів по темі дослідження було виявлено в центральному партійно-радянському виданні Кримської АРСР - газеті "Красный Крым".

Комплексне дослідження вказаних джерел допомогло авторові дисертації досягти поставленої мети, виконати конкретні завдання у розкритті теми, сформулювати основні висновки за результатами аналізу проблеми, висловити ряд практичних рекомендацій щодо врахування колишнього досвіду на сучасному етапі.

Теоретико-методологічною основою дослідження є діалектичні принципи історизму, об'єктивності та науковості.

Принцип історизму полягає у всебічній оцінці подій та фактів з урахуванням складності міжнаціональних відносин в Кримській АРСР, еволюції практичної діяльності владних структур щодо розв'язання національних проблем. Принцип об'єктивності передбачає розгляд історичного минулого таким, яким воно було насправді, та неупередженість будь-яких оцінок автора.

Принцип науковості означає, що лише на підставі узагальнення теоретичного і фактичного матеріалу автор робить висновки за результатами дослідження.

Реалізацію вказаних принципів та підходів було здійснено паралельно із застосуванням загальнонаукових та спеціальних методів пізнання історичної дійсності. Серед загальних теоретичних методів наукового пізнання слід відзначити індукцію, дедукцію, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, аналогію та ін.

Застосування вказаних методів в історичному дослідженні дало змогу розглянути процеси, що мали місце в національних відносинах на півострові, в динаміці. За допомогою логічного аналізу визначено особливості та специфіку діяльності органів влади у галузі національної політики.

Серед використаних нами спеціальних методів історичного дослідження слід вказати описовий, статистичний, проблемно-хронологічний тощо. Зазначені методи дозволили досягти поставленої мети і розв'язати наукові завдання.

У другому розділі - "Діяльність партійно-державного керівництва Кримської АРСР щодо реалізації більшовицької національної політики" - на основі аналізу наявних джерел зроблено висновки щодо характеру Кримської автономії; розглядаються хід і результати політики коренізації в Криму та переселення євреїв на півострів.

З приходом до влади в Росії більшовики свідомо віддали забуттю колишні теоретичні установки з національного питання і вирішували його з класових позицій, цілком ігноруючи загальнолюдські цінності і національні інтереси окремих націй і народностей. Яскравим свідченням повного розриву між більшовицькою теорією і практикою з національного питання є створення трьох кримських радянських республік у 1918, 1919, 1921 роках. Їхня поява викликалася конкретною політичною та геополітичною обстановкою тих років, політикою лавірування більшовицької партії, націленою на збереження і зміцнення радянської влади.

Проголошена з ініціативи ЦК РКП (б) у жовтні 1921 року Кримська АРСР була за своїм характером інтернаціональною, на території якої проживали представники 79 національностей. У документах, що проголошували кримську автономію, цілком були відсутні які-небудь посилання на програмне ленінське положення про обласні (територіальні) автономії. Не було ніяких підстав вважати її національною, тим більше що Ленін і більшовики вкрай негативно ставилися до гасел "національна культура" і "культурно-національна автономія".

Сутність національного питання стосовно Кримської АРСР полягала насамперед у здійсненні коренізації органів влади, засобів масової інформації, культпросвітніх установ, переведення їх діловодства на татарську мову.

Проведення політики татаризації в Кримській АРСР офіційно пояснювалося необхідністю підняття економічного і культурного рівня відсталих татарських мас. У дійсності ж, як свідчать колишні секретні архівні матеріали 1920-х років, вона переслідувала зовсім інші цілі - за допомогою кримських мусульман просувати ідеї світової революції на Схід. Саме цим зумовлювалося надання кримським мусульманам - татарам ряду економічних і політичних переваг у порівнянні з іншими національними меншинами республіки. Органи влади Криму повною мірою використовували при проведенні татаризації адміністративні примусові заходи для її здійснення. Але ця політика і дії влади суперечили інтересам переважної більшості кримського населення, що зрештою визначило крах політики татаризації, дискредитувало її та довело до абсурду. Наприкінці 1930-х років питома вага кримських татар у керівництві державних, партійних, кооперативних та громадських організацій знизилася порівняно з серединою 1930-х і навіть з кінцем 1920-х років.

Політика і практика татаризації послужили ґрунтом для формування у частини татарського населення півострова уявлення про Кримську АРСР як національну, кримськотатарську республіку. Таке уявлення існує і понині, спонукаючи лідерів татарської громадськості вимагати визнання кримських татар єдиним "корінним народом Криму" і його державного самовизначення. Як показує аналіз практики татаризації і її підсумків, московські і кримські органи влади при проведенні національної політики в Криму допустили ряд грубих прорахунків, що призвели до серйозних негативних наслідків у сфері міжнаціональних відносин. До таких прорахунків можна віднести переведення посиленими темпами офіційного діловодства на татарську мову, заміну в органах управління кримськими татарами представників інших національностей, ігнорування у ході татаризації інтересів інших національних меншин Криму тощо.

Проголошена у 1923 році XII з'їздом РКП (б) політика коренізації, за задумом більшовиків, повинна була сприяти зближенню русифікованого робітничого класу та мільйонних мас місцевого селянства, яке користувалося своєю рідною мовою, вирвати ґрунт з-під ніг націоналістичних елементів радянських республік. В Україні вона вилилася у форму українізації, проведення якої відповідало інтересам переважної більшості населення республіки. У Криму ж татарське населення було національною меншиною, не перевищуючи за чисельністю четвертої частини всього населення республіки. Татарiзацiя стала складовою частиною політики коренізації національних окраїн, що проводилася і в інших регіонах СРСР з метою активнішого залучення місцевого неросійського населення до соціалістичного будівництва. Отже, татаризація здійснювалася в інтересах меншості.

Трагічною сторінкою історії національного життя кримського населення постала практика вирішення єврейського питання. Під приводом долучення єврейських трудящих мас до сільськогосподарської праці в межах Криму за рішенням Політбюро ЦК ВКП (б) і інших владних органів СРСР і РРФСР Комітет землеустрою трудящих євреїв (КОМЗЕТ) здійснював переселення на півострів єврейських родин з території Центральної Росії, України і Білорусії. Заклопотані нестачею кримських фондів для задоволення земельних потреб місцевого селянства, владні структури Кримської АРСР намагалися протистояти переселенській політиці, але їхній опір центральною владою країни був зломлений. Опоненти політики переселення євреїв до Криму (В. Ібраїмов та ін.) піддавалися репресіям. Переселення євреїв до Криму зустрічало несприйняття і з боку місцевого населення. Земельні, економічні конфлікти переростали в національні. Завзятість владних структур у проведенні переселенської політики породжувало безліч нових проблем у сфері міжнаціональних відносин в республіці. Одним з наслідків адміністративного підходу до вирішення єврейського питання став прояв антисемітських настроїв у Криму.

Рішення про переселення євреїв до Криму по лінії Комзету приймалися в Москві у глибокій таємниці від народів країни. Як свідчать архівні матеріали, вони були націлені на створення кримської єврейської республіки, ініціаторами появи якої виступали американо-єврейські фінансові і політичні кола. Радянське керівництво вело з ними закулісні переговори, що свідчить про безпринциповість його дій у сфері розв'язання національного питання. Уряд СРСР створював сприятливі умови для діяльності на території Кримської АРСР американо-єврейської агрономічної корпорації "Агро-Джойнт", що фінансувала переселення євреїв до Криму і облаштування їх на півострові. Примітно те, що в Криму про плани створення єврейської республіки лише здогадувалися. Центральна влада не рахувалася з тим, що тут існувала Кримська АРСР, діяла її Конституція. Плановане відчуження частини Криму чи повне його використання під "Кримський проект" було не тільки протизаконним, але і могло на довгі роки перетворити його територію у своєрідний запал етнічної напруженості. Тут штучно зіштовхувалися інтереси ісламу, іудаїзму, православ'я, протестанських релігій. Така ситуація безпрецедентна у світовій історії.

У третьому розділі - "Практика регулювання міжнаціональних відносин в Кримській АРСР" - досліджено політичну та культурно-освітню роботу партійно-державного керівництва автономії щодо національних меншин; проаналізовано взаємозв'язок земельної та національної політики органів влади Криму.

Найважливішим напрямком національної політики в Криму було земельне облаштування національних меншин. Протягом 1920-х років у Криму здійснювався міжселищний і внутріселищний землеустрій, у ході якого норми землекористування, що встановлювалися владою, багаторазово змінювалися. У процесі цих змін найбільш сильно постраждало в порівнянні з іншими нацменшинами німецьке населення, наймогутніше в економічному відношенні. Позбавлене колишніх земельних фондів та володіючи порівняно високою культурою землеробства і необхідними засобами виробництва, німці відкрито висловлювали протест проти земельної, продовольчої і податкової політики радянської влади, яка свідомо обмежувала їхні матеріальні можливості, перетворювала на стан незаможних.

Дуже складно розвивалися відносини між владними структурами Криму, татарським і німецьким населенням республіки у 1930-ті роки. Тоді як представники татарської опозиції вимагали продовження коренізацації та посилення її темпів, кримські німці, за прикладом татар, також стали заявляти про свої претензії на національне самовизначення, домагатися створення на півночі Криму німецької автономії. Не схвалювали і не підтримували національної політики радянської влади в Заходи влади щодо нового землеустрою на селі призвели до того, що німці й "інші" малі нацменшини втратили частину своїх земель, представники інших етнічних груп - збільшили свої наділи. Великі земельні фонди були надані Комзету для єврейських переселенців. Але це не розв'язало проблем, що раніше існували у міжнаціональних відносинах, вони ще більше загострилися, виникли нові, у тому числі антисемітські настрої.

Криму і представники інших національних меншин: греки, болгари, вірмени. Протягом 1930-х років виявлялися їхні еміграційні настрої, що послужило однією з основних причин депортації ряду народів Криму в ході війни 1941-1945 років.

Для врегулювання міжнаціональних відносин, що загострювалися, влада використовувала всекримські національні безпартійні конференції, жіночі делегатські збори, періодичну пресу, школи різних типів, культурно-просвітні заклади.

Політична ситуація в республіці ще більш ускладнилася через переселення до Криму єврейських родин з інших регіонів СРСР. Владні структури розцінювали невдоволення переселенською політикою з боку кримського населення як прояв буржуазного націоналізму, протиставляли йому пролетарський інтернаціоналізм, організовували при сільрадах і органах кооперації групи селянської бідноти, направляючи їх на злам опору заможних верств селян.

Наприкінці 1920-х та у 1930-х роках влада широко використовувала для подолання негативних тенденцій у розв'язанні національного питання командно-адміністративні методи: позбавлення виборчих прав, виселення за межі Криму, судові процеси. Але ці заходи не тільки не сприяли вирішенню поставлених завдань, а породжували нові проблеми у відносинах між національними меншинами і владою.

З метою більш успішного завоювання національних меншин на бік радянської влади створювалися національні сільради і райони, діловодство яких перекладалося на національні мови. По суті справи Крим у 1920-30-ті роки став полігоном для іспитів на практиці установок партії з національних питань. Владні органи Криму багаторазово заявляли про розв'язання національних проблем у республіці. У дійсності ж ці заяви не відповідали реальному стану справ. Наприкінці 1930-х років органи влади чинили на національні меншини Криму переважно адміністративний вплив. Вищими органами влади СРСР і Криму видавалися закони й укази, що підлягали беззаперечному виконанню. Такий поворот у національній політиці не міг дістати підтримки серед національних меншин. З їхнього боку почалися численні протести, які призвели зрештою до трагічних наслідків - масової депортації народів у 1941 та 1944 роках.

Основні висновки дисертаційного дослідження

Проведене нами дослідження більшовицької практики вирішення національного питання в кримському регіоні свідчить про те, що дії радянської влади у цій сфері нерідко були погано продуманими і не відповідали теоретичним настановам програмних документів РКП (б) - ВКП (б). Радянське керівництво, будучи заручником власного курсу на світову революцію, допускало безпринципні компроміси, що завдали шкоди міжнаціональному співробітництву в СРСР. Догматично йдучи за настановами марксизму-ленінізму, висуваючи на передній план інтереси розвитку класової боротьби, вони принижували, а часом і повністю ігнорували значущість національних моментів у житті населення.

Радянські керівники всесоюзного і кримського масштабів постійно вихвалялися величезними успіхами у вирішенні національного питання. Масам нав'язувалася думка про те, що в Радянському Союзі забезпечена повна рівність представників усіх народів, що усі вони однаковою мірою керують державою. Але ці твердження не відповідали дійсності.

У випадках, коли владні структури змушені були констатувати свої невдачі у проведенні національної політики, вони пов'язували їх з діями класових ворогів радянської держави - поміщиків, куркулів, служителів церкви, агентів фашизму і т.п. Але ніколи не визнавали власних помилок, що часто граничили зі справжніми злочинами проти народів. Догматично йдучи за настановами марксизму-ленінізму, висуваючи на передній план інтереси розвитку класової боротьби, вони принижували, а часом і повністю ігнорували значущість національних моментів у житті населення.

Наведені в дисертації численні факти дають змогу зробити висновок про те, що ніякого вирішення національного питання в Кримській АРСР за роки її існування не відбулося. У сфері міжнаціональних відносин проблем не стало менше, ніж їх було до початку 1920-х років. Апофеозом стала незаконна депортація кримських татар та інших національних меншин за межі Криму у 1941 та 1944 роках, що призвела до нових проблем та протиріч, які не вирішені дотепер.

Історичний досвід вирішення національного питання в Кримській АРСР упродовж її існування неодмінно мав бути врахований при регулюванні національних відносин у Криму на сучасному етапі. Ми вважаємо за необхідне керуватися такими уроками, що випливають з цього досвіду:

1. Представники всіх народів, що проживають нині в Автономній Республіці Крим, повинні користуватися абсолютно однаковими економічними, політичними, соціальними правами без надання будь-яких привілеїв будь-якій національності чи національній меншині.

2. Автономна Республіка Крим має бути за своїм статусом тільки інтернаціональною, а не національною. В іншому разі вона буде приречена на повторення колишніх трагедій, пов'язаних з боротьбою за національне самовизначення в Криму.

3. Усі без винятку національності Криму мають раз і назавжди відмовитися від претензій на національну державність у Криму, щоб уникнути вже відомих нам наслідків політики коренізації в республіці.

Література

Основний зміст та висновки дисертації викладені у таких публікаціях автора:

1. Об одном из "белых пятен" национальной политики в Крымской АССР // Культура народов Причерноморья. - 2001. - № 17. - С.150-154.

2. О национальной политике в Крымской АССР // Культура народов Причерноморья. - 1999. - № 8. - С. 201-205.

3. О теоретических и практических предпосылках образования Крымской АССР // Культура народов Причерноморья. - 1998. - № 5. - С.313-317.

4. Политика коренизации на Украине и в Крыму: сравнительный анализ практики 20-х гг. // Культура народов Причерноморья. - 1999. - № 11. - С.83-86.

5. Ленинизм и национальный вопрос в Крымской АССР. // Культура народов Причерноморья. - 2003. - №43. - С.168-171.

Анотації

Хованцев Д.В. Політика партійно-державного керівництва Кримської АРСР щодо національних меншин (1921-1941 рр.). - Рукопис.