Давньоруське Пониззя середини ХІІ – середини ХІІІ ст.: соціально-економічний, військово-політичний і культурно-духовний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет

ім. Юрія Федьковича

Баженов Олександр Львович

УДК 94(477.43/.44-477.85) „11-12”

Давньоруське Пониззя середини ХІІ - середини ХІІІ ст.: соціально-економічний, військово-політичний і культурно-духовний аспекти

07.00.01. - Історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Чернівці - 2005

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії народів Росії та спеціальних історичних дисциплін Кам'янець-Подільського державного університету

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, академік АНВШ України Винокур Іон Срулевич,

Кам'янець-Подільський державний університет, завідувач

кафедри історії народів Росії та спеціальних історичних

дисциплін

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Юрій Михайло Федорович,

Чернівецький торговельно-економічний університет

Київського національного торговельно-економічного

університету, завідувач кафедри соціально-економічних наук

кандидат історичних наук, доцент,

Прищепа Богдан Анатолійович,

Рівненський гуманітарний університет, кафедра

всесвітньої історії

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ середньовічної історії (м. Київ)

Захист відбудеться 04.03. 2005 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі України, 23)

Автореферат розісланий 03.02.2005 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т.Я. Лупул

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За роки незалежності України у вітчизняній історичній науці відбувся процес переосмислення періоду Київської Русі як одного з початкових етапів становлення національної держави. Тим не менше, на порозі ХХІ ст. й досі не з'ясованими в історіографії залишаються проблеми дослідження окремих регіонів княжої доби, в даному випадку відсутня узагальнена історія в межах Середнього Подністров'я України адміністративно-територіального об'єднання Пониззя ХІІ-ХІІІ ст., яке, перебуваючи у складі Галицького, а згодом Галицько-Волинського князівств, мало особливий статус і свою столицю Бакоту.

Наддністрянське Пониззя було регіоном України, який остаточно сформувався в середині ХІІ-ХІІІ ст. і ввійшов до складу Галицько-Волинської держави, а з ХІV ст. зник з історичних карт. Проте існування впродовж кількох століть історичного Пониззя залишилося на сторінках давніх літописів і хронік, у народній пам'яті й, зрештою, в науковій літературі. Тому на порозі ХХІ ст. виникла об'єктивна потреба відтворити узагальнену повнокровну історію літописного Пониззя, щоб воно зайняло належне місце в історії України. Саме в цьому ми вбачаємо актуальність й призначення дисертаційного дослідження.

Проблема історії Пониззя постала в історіографії ще у ХІХ ст., але до початку ХХІ ст. вона досліджувалася фрагментарно, в основному розрізнено істориками та археологами й практично розчинилася в понятті “Середнє Подністров'я ІХ - ХІІІ ст.” або здебільшого була розчленована в історії таких великих історико-етнографічних регіонів України по лівий і правий береги Дністра, як Поділля, Буковина і Галичина. В цьому контексті з теоретичної і науково-практичної точки зору актуальність дисертаційного дослідження зумовлена нагальною потребою здійснити історичне вивчення Середнього Подністров'я, подолати усталений стереотип в історіографії на Пониззя, відновити історичну справедливість щодо його існування та ролі в житті Південно-Західної Русі.

Актуальність дисертації зумовлена як науково-пізнавальними, так і практичними чинниками. Безперечно, створення узагальнюючого дослідження про давньоукраїнське Пониззя заповнить одну з так званих “білих плям” у знаннях про Україну-Русь, зробить її історію багатшою, достовірнішою, об'єктивнішою і цікавішою як для української історичної науки, так і для сучасного суспільства загалом. З іншого боку, вивчення історії Пониззя середини ХІІ - середини ХІІІ ст. має стратегічне значення. Його дослідження незаперечно засвідчує етнічну спільність, спадкоємність в еволюції традицій економічного, суспільного, політичного життя, у формуванні культурної і духовної спадщини й, зрештою, національного менталітету українського народу впродовж останньої тисячі років, правонаступником і продовжувачем яких є нинішня суверенна Україна.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою науково-дослідної роботи кафедри історії України і кафедри історії народів Росії та спеціальних історичних дисциплін Кам'янець-Подільського державного університету, Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при цьому ж закладі та цільової наукової програми Інституту історії України НАН України “Україна в добу Київської Русі”.

Мета і завдання дослідження - на основі об'єктивного аналізу письмових (літописних), додаткових археологічних джерел, узагальнення здобутків історіографії всебічно охарактеризувати і висвітлити соціально-економічні, військово-політичні і культурно-духовні процеси давньоруського Пониззя середини ХІІ - середини ХІІІ ст.

Для досягнення цієї мети визначені такі завдання:

1. проаналізувати джерела вивчення історії Пониззя;

2. з'ясувати процес заселення регіону та його етнічний склад;

3. охарактеризувати етапи історичного розвитку Пониззя;

4. вивчити характер і структуру сільськогосподарського, ремісничого

виробництва, внутрішньої і зовнішньої торгівлі;

5. подати зріз суспільних відносин;

6. відтворити військово-політичне становище Пониззя в системі

Галицького та Галицько-Волинського князівств;

7. узагальнити розвиток культури на Пониззі

Об'єктом дослідження є Середнє Подністров'я давньоруської доби, на якому розташувалося Пониззя в складі Галицького і об'єднаного Галицько-Волинського князівств середини ХІІ - ХІІІ ст.

Предметом дослідження виступає з'ясування історичних процесів етногенезу, економічного, соціального, військово-політичного, культурного і духовного розвитку Пониззя ХІІ-ХІІІ ст.

Методологічними засадами, якими користувався автор у процесі дослідження означеної теми, послужили принципи історизму та об'єктивності з врахуванням конкретно-історичних чинників, які зумовили існування в ХІІ-ХІІІ ст. регіону Пониззя.

Методи дослідження. У процесі роботи використовувалися загальнонаукові і конкретно-історичні методи: аналізу і синтезу (при вивченні джерел і літератури), порівняльно-історичний, статистичний (для аналізу різних за характером і значенням кількісних показників), аналітико-синтетичний, проблемно-хронологічний (для викладу історичного матеріалу), історико-топографічний (для з'ясування розташування і принципів побудови оборонного комплексу Пониззя).

Хронологічні межі дослідження обумовлені тематичною спрямованістю і охоплюють середину ХІІ - середину ХІІІ столітть з проекцією на ІХ-ХІ ст., коли територія Середнього Подністров'я заселялася тиверцями, уличами й завершуються існуванням власне літописного Пониззя до середини ХІІІ ст., коли після монгольського завоювання краю поступово в Галицько-Волинській державі зникає поняття “Пониззя”, яке трансформується в означення “Поділля”. Дані хронологічні рамки дають можливість на досить тривалому відрізку часу існування княжої доби найбільш повно і динамічно простежити формування, становлення і основні етапи розвитку історичної землі Пониззя.

Територіальні рамки дослідження. В класичному розумінні серцевиною Пониззя, якому присвячена дисертаційна робота, є басейн Середнього Подністров'я, як південно-східна окраїна Галицько-Волинської держави. Північно-східний кордон Пониззя проходив по верхів'ям приток лівобережжя Дністра Серету, Збруча, Жванчика, Смотрича, Мукші, Тернави, Студениці, Ушиці і Калюса й межував у ХІІ-ХІІІ ст. з Болохівським князівством. Північно-західний кордон визначався верхів'ями ріки Прут й межував з Галицьким князівством. Південно-західний кордон Пониззя окреслив лівий берег Верхнього Прута на Буковині. Південно-східний кордон Пониззя проходив по лівобережній притоці Дністра Калюс. На цій території сьогодні розташовуються Новоушицький, Віньковецький, Дунаєвецький, Кам'янець-Подільський, Чемеровецький і Городоцький райони Хмельницької (лівий берег Дністра), Теребовлянський (частково), Гусятинський, Борщівський, Чортківський і Заліщицький райони Тернопільської, Хотинський, Кельменецький, Сокирянський, Заставнівський, Новоселицький райони Чернівецької областей (правий берег Дністра).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в постановці проблеми, яка до цього часу не була об'єктом спеціального комплексного дослідження і не знайшла належного висвітлення в історіографії, у детальному вивченні і новому осмисленні літописних та інших писемних джерел у співставленні їх з археологічними даними. При цьому розв'язано проблему територіальних меж Пониззя; з'ясовано процес його заселення, етногенезу і господарського освоєння, економічної і політичної ролі в стосунках з князівствами України-Русі та європейськими країнами; проаналізовано соціальну структуру і відносини між різними верствами народу досліджуваного регіону; показано побут, вірування, культурні традиції та менталітет населення цієї землі, його місце і значення в історичній долі княжої доби.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання систематизованого фактичного матеріалу та теоретичних надбань при підготовці узагальнюючих праць, підручників і посібників з історії та культури України княжої доби, з історичного краєзнавства і регіональної історії Поділля, Буковини й Галичини, у навчальному процесі вищих і середніх закладів освіти. Ці матеріали складають також інтерес для розвитку музейної і туристсько-екскурсійної справи в досліджуваному регіоні.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, результати і висновки дисертації доповідались автором на ІV та V Міжнародних археологічних конференціях студентів і молодих учених (Київ,1996, 1997), на ІV Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 125-ти річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (м. Чернівці, 2000), на ІІ-му Міжнародному науковому конгресі українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (м. Кам'янець-Подільський, 2004), на Міжнародній науковій конференції „Кам'янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв'язків: історія і сучасність” (м. Кам'янець-Подільський, 2003), на Всеукраїнських наукових конференціях “Болохівщина: земля і люди” (Хмельницький - Стара Синява - Любар, 2000), “Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій” (м. Дунаївці Хмельницької обл., 2000), „Літописний Губин в контексті історії Болохівської землі ХІІ-ХІІІ ст.” (м. Старокостянтинів, 2004), на звітних наукових конференціях викладачів і аспірантів Кам'янець-Подільського державного університету за 2001-2004 рр.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у 19 статтях у тому числі в 5 статтях у наукових збірниках, включених до переліку наукових фахових видань України.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, які поділені на параграфи, висновків (разом - 185 сторінок), списку використаних джерел і літератури (471 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі визначено актуальність, предмет, об'єкт, хронологічні та територіальні межі дослідження, мету і завдання, наукову новизну і практичне значення роботи, а також наведено дані про апробацію отриманих результатів і публікації з теми.

Розділ перший „Історіографічний огляд і джерельна база” присвячений характеристиці джерел та аналізу історичної літератури з теми дисертації, визначено ступінь їх висвітлення.

Історіографію проблеми можна поділити на такі періоди: 1) література XVIII - початку ХХ ст.; 2) історіографія радянської доби; 3) сучасна історіографія.

Пізнавальний і науковий інтерес до історії Галицько-Волинської Русі з проекцією на Середнє Подністров'я та на деякі аспекти існування в їхньому складі Пониззя ХІІ-ХІІІ ст. започаткувався ще в останній чверті ХVIII cт. австрійськими істориками Л.А. Гебхардом, Й.А. Хоппе, і особливо Й.Х. Енгелем, які опублікували праці, присвячені історії Галицькій землі. Вивчення минулого Галицько-Волинського князівства українськими дослідниками припадає на кінець 30-х - початок 60-х років ХІХ ст. Цей період представлений капітальними монографіями вчених львівської наукової школи І.І. Шараневича “История Галицко-Владимирской Руси от найдавнейших времен до року 1453” (1863), Д.І. Зубрицького “История древнего Галическо-Русского княжества” (1852-1855)), матеріали яких пізніше впроваджені М.С. Грушевським в його “Історії України-Руси”, а також російських істориків А. Клеванова “История Юго-Западной Руси от ее начала до половины ХІV столетия” (1849) та М.П. Смирнова “Судьбы Червоной или Галицкой Руси до соединения ее с Польшей” (1860), польських учених з даної проблеми А. Бельовського, О. Яблоновського, Ю.А. Роллє (псевд. д-р Антоній Ю.). Зокрема, Д.І. Зубрицький вперше визнає існування придністровського Пониззя у зв'язку з Галичем, вказує на непокірність його боярства князівській владі.

Серед дослідників другої половини ХІХ - початку ХХ ст. слід виділити В.Б. Антоновича, який видав курс лекцій “Історія Галицької Русі”, та його учнів-послідовників, а саме М.П. Дашкевича, М.В. Молчановського та М.С. Грушевського. Зокрема, М.В. Молчановський у праці “Очерк известий о Подольской земле до 1434 года.” (1885) вперше зробив спробу подати історичні відомості про Пониззя за літописними даними. Суттєвим внеском в історіографію проблеми стали праці М.М.Кордуби. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. здійснили археологічне та історичне вивчення пам'яток столиці Пониззя Бакоти В.Б. Антонович, М.С. Грушевський, Є.Й. Сіцінський, К.В. Широцький, Д.І. Дорошенко, І.А. Винниченко, Н.Я. Григоріїв, О. Назарук. Серед австрійських дослідників Галицько-Волинського князівства слід відмітити праці Ф. Кайндля, Д. Очула, О. Чоловського, О. Монастирського.

Таким чином, з кінця ХVIII і до початку ХХ ст. в зарубіжній (австрійській, німецькій, польській, російській) та українській історіографії були закладені початки дослідження історії Пониззя ХІІ-ХІІІ ст. у контексті вивчення Галицької землі, зроблені спроби археологічно вивчити його міста (Бакота, Василів).

Наступним етапом у вивченні історії Південно-Західної Русі стали праці радянських істориків, археологів, що припадають на 20-ті - початок 90-х рр. ХХ ст. Особливістю даного етапу є класовий підхід до розв'язання поставлених завдань, що не завжди давало змогу об'єктивно висвітлювати події. Однак, у цей час широких масштабів набирають археологічні дослідження, які дають змогу розширити історичну базу джерел з істотрії Галицько-Волинського князівства. Значний внесок у з'ясування проблеми здійснили науковці ленінградської (нині петербурзька), московської, київської та львівської історичних шкіл, які різнилися між собою своїми специфічними підходами і напрямами до вивчення цієї епохи.

Представники ленінградської школи В.В. Мавродін, М.Б. Свердлов, С.С. Пашин, А.Ю. Дворниченко, особливо І.Я. Фроянов та інші у своїх працях здійснили глибокий аналіз суспільно-економічного і політичного укладу княжої доби, анатомічно розглянули процеси феодалізації та соціальних антагонізмів, у тому числі на Галицькому Пониззі. В.Т. Пашуто в монографії „Очерки по истории Галицко-Волынской Руси” (1950) узагальнив її історію, поклавши в основу вивчення боярсько-князівські відносини. Окрім істориків, проблемами Галицько-Волинського князівства займались археологи П.А. Раппопорт, М.К. Каргер та їх учні.

Керманичі і послідовники московської наукової школи Б.Д. Греков, М.М. Тихомиров, Л.В. Черепнін, А.А. Горський, Я.М. Щапов, О.М. Рапов, археологи Б.О. Рибаков, В.В.Cєдов, Г.Б. Федоров, А.В. Куза та інші також спрямували головну увагу на вивчення соціально-економічних та політичних процесів Галицько-Волинської Русі, формували і обстоювали офіційний курс радянської історіографії у поглядах на Київську Русь та на її князівства, який сьогодні особливо з проблеми початків Української держави не поділяється сучасною українською історичною наукою.

Представниками київської наукової школи у 1950-х - 80-х рр. виступили відомі історики та археологи М.Ф. Котляр, П.П. Толочко, М.Ю. Брайчевський, В.Й. Довженок, В.К. Гончаров, В.Д. Баран, В.М. Ричка, М.П. Кучера, П.А. Горішній, С.П. Пачкова та ін. Своїми дослідженнями ці вчені нагромадили значний фактичний матеріал з історії Галицької землі княжої доби і за аналізом суспільно-політичних подій того часу зайняли осібне місце в історіографії проблеми.

Іншим важливим центром дослідження історії галицьких земель ІХ-ХІІІ ст. стала львівська наукова школа, яку очолював до середини 60-х років ХХ ст. відомий учений І.П. Крип'якевич, а потім продовжили його справу Я.Д. Ісаєвич, Я.Р. Дашкевич, О.О. Ратич, І.К. Свєшніков, Л.В. Войтович й ін. Головним досягненням цієї школи стало завершення у 1958 р. багаторічної праці над створенням монографії І.П. Крип'якевичем “Галицько-Волинське князівство”, яка була опублікована згодом через чверть століття.

У 50-80-ті роки ХХ ст. сформувалися ще два наукових центри по вивченню історії Галицько-Волинського князівства і, зокрема, Пониззя - буковинський та кам'янець-подільський. Буковинський центр дослідження історії княжої доби очолював Б.О.Тимощук, під керівництвом якого було видано ряд праць, що стосуються історії Пониззя, а саме „Давньоруська Буковина (Х - перша половина ХIV ст.)” (1982), “Восточнославянская община VI-Х ст.” (1990). В його дослідженнях зроблені важливі історичні та теоретичні узагальнення про княжу добу, про входження Середнього Подністров'я до Київської Русі та Галицько-Волинського князівств, актуальність яких незаперечна й на порозі ХХІ ст. Одночасно в Кам'янці-Подільському сформувалася наукова школа І.С. Винокура, до якої ввійшли науковці О.М. Приходнюк, М.Б. Петров В.І. Якубовський, С.Е. Баженова та інші, по археологічному та історичному дослідженню давньоруського Подністров'я. Підсумком багаторічних досліджень цієї школи стало видання І.С. Винокуром та П.А. Горішнім праці “Бакота. Столиця давньоруського Пониззя” (1994).

Сучасна історіографія, що присвячена проблемам Галицько-Волинського князівства і, зокрема Пониззя, представлена працями таких дослідників 90-х рр. ХХ - початку ХХІ ст., як М.Ф. Котляра, В.М. Рички, П.П. Толочка, О.П. Моці, О.П. Толочка та ін. (м. Київ) Б.О. Тимощука, І.П. Русанової (Чернівці-Москва), І.С. Винокура (м. Кам'янець-Подільський), Л.П. Михайлини, С.В. Пивоварова, І.П. Возного (м. Чернівці), Я.Д. Ісаєвича, Л.В. Войтовича (м. Львів), С.Д. Федаки (м. Ужгород), В.В. Майорова (м. Санкт-Петербург) й ін. Підсумовуючи історіографічний огляд відображення історії та культури Дністровського Пониззя ХІІ-ХІІІ ст. у науковій літературі, мусимо визнати, що при всій значній палітрі вивчення Галицької землі і прилеглих до неї регіонів княжої доби, у більшості названих праць Пониззя розглядається епізодично, фрагментарно або дотично. Досі давньоруське Пониззя залишається в тіні Галицького, згодом Галицько-Волинського князівств, на які звернута головна увага науковців.

Вся джерельна база даного дослідження може бути умовно поділена на два види: писемна (давньоруські і зарубіжні літописи, хроніки) та археологічна (звіти археологічних експедицій).

В розділі наголошується, що головним джерелом при підготовці роботи виступили опубліковані в „Полном собрании русских летописей” (ПСРЛ), а також різні окремі видання літописних списків і зводів ХІ-ХVI ст., здійсненні у ХІХ - на початку ХХІ ст. (всього опрацьовано 22 літописи), з-поміж яких в центрі уваги вивчення виступили „Повість Минулих літ”, „Іпатіївський літопис”, „Галицько-Волинський літопис” та ін. Вартісним джерелом для вивчення суспільно-економічних проблем історії Пониззя виступає „Руська Правда”. Окремо опрацьовані в контексті досліджуваної проблеми середньовічні візантійські та європейські (угорські та польські) хроніки. Як додаткове джерело в ході виконання дослідження було проаналізовано і використано текстових 18 звітів археологічних досліджень давньоруських міст, городищ і сіл ареалу колишнього Пониззя, які зберігаються в науковому архіві Буковинського центру археологічних досліджень (м. Чернівці), у фондах археологічної лабораторії Кам'янець-Подільського державного університету, Кам'янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, Борщівського краєзнавчого музею Тернопільської області, матеріали яких сприяли історичному осмисленню та доповненню літописних свідчень новими даними науки. Для уточнення літописних і введення в обіг нових даних науки в роботі використано створені в кінці ХІХ - на початку ХХІ ст. археологічні карти Середнього Подністров'я, фактичний матеріал звітів, опублікованих в академічних збірниках „Археологические открытия” за 1960-1980 рр. у Москві та Києві.

Підсумовуючи огляд джерел, можна зазначити, що їх збереглася значна кількість. Але більшість з них тільки опосередковано стосується досліджуваної проблеми, мають фрагментарний характер, потребують всебічного аналізу, перевірки і зіставлення фактів, які в них наводяться. Тому для залучення якомога ширшого їх кола довелось провести значну пошукову роботу.

У другому розділі “Проблеми заселення Середнього Подністров'я і складання території Пониззя” висвітлюються міграційні та демографічні процеси, що відбувались в регіоні Середнього Подністров'я, з'ясовується чисельність населення і етнічний склад (п.2.1.) та формування території Пониззя (п. 2.2).

Встановлено, що досліджуваний регіон з перших століть І тис. до н.е. заселявся ранніми слов'янськими племенами, в тому числі у VIII-ІХ ст. племенами Луки Райковецької культури та білими хорватами, в ІХ-Х ст. - тиверцями і уличами, які склали основний кістяк місцевого давньоруського населення. Також була спростована існуюча думка (В.Б. Антонович, М.С.Грушевський, М. Рожков, П.А. Раппопорт) про незаселеність території Середнього Подністров'я в ІХ-ХІ ст. внаслідок регулярних набігів кочівників, а також про те, що вціліле населення стояло начебто на надзвичайно низькому рівні, або було змушене переселитись на територію Волині.

Існуюча думка пояснюється тим, що давньоруські пам'ятки ІХ-ХІ ст. до недавнього часу були тут практично не вивчені. За останніми дослідженнями ми бачимо, що на правому березі Дністра і в Попрутті зафіксовано понад 120 слов'янських пам'яток VIII-Х ст., на лівобережжі - зовсім інша картина. Тут простежується лише 3-4 пам'ятки даного періоду. Проте в ХІІ ст. цей процес кардинально змінюється. Вже на лівому березі Дністра нараховується 34, з них три літописні міста (Бакота, Ушиця, Калюс).

Тому історію заселеності і будівництва міст, городищ слід розділити на такі періоди: 1) ІХ-ХІ ст. час дальшого заселення регіону Подністров'я та спорудження невеликих укріплених поселень і селищ. На цей етап припадає заселення ареалу тиверцями і уличами, який співпадає з першим піком активізації демографічних процесів; 2) ХІІ-ХІІІ ст. - час входження території Пониззя до складу Галицького князівства, а згодом об'єднаної Галицько-Волинської держави. Це період масового будівництва городищ і міст, різкого піднесення продуктивних сил в регіоні, який призвів до стабілізації і різкого зростання чисельності населення

В розділі досліджено проблему формування території Пониззя, визначено його кордони. На основі цього проаналізовано, що в межах Пониззя проживало на межі ХІІ-ХІІІ ст. до 50 тис. чол., які повною мірою забезпечували розвиток продуктивних сил регіону. З'ясовано, що в історіографії проблеми до складу Пониззя ХІІ-ХІІІ ст., головним чином, залучалася територія лівого берега Середнього Дністра між притоками Серет на північному заході і Калюс - на півдні, а також прибережна смуга на правому березі цієї ріки. У дисертації територія Пониззя значно розширена за рахунок включення території на правобережжі між Верхнім Прутом і Середнім Дністром, що є важливим для відтворення істини про досліджуваний ареал.

У третьому розділі “Економічний та соціальний розвиток Пониззя” з'ясовано, що головну складову систему економіки даного періоду в досліджуваному регіоні складало сільське господарство, що носило комплексний землеробсько-скотарський характер аграрного виробництва, в якому основна роль належала землеробству. Його основу становив перехід до парової системи землеробства із застосуванням дво і трипільної техніки обробки землі з використанням рал, плугів, серпів, кіс-горбуш, ротаційних жорен та іншого реманенту. На присадибних ділянках було досить поширене і розвинене городництво.

Невід'ємною частиною сільського господарства Київської Русі, в тому числі на Пониззі, займало скотарство, яке, забезпечуючи рільництво органічними добривами, транспортними засобами для вивозу на поля цих добрив і тягловою силою для оранки угідь, сприяло переходу до нової більш ефективної системи землеробства. Важливу роль у житті Пониззя займали різні ремесла - в першу чергу залізоробне, гончарне ткацьке і ювелірне виробництва. Хоча вироби кераміки, із заліза, міді, бронзи, срібла і золота та інших матеріалів місцевих ремісників були характерними для всієї Південно-Західної Русі, проте відносилися переважно до галицьких типів і мали певні особливості, притаманні для Пониззя. Значну роль у ХІІ-ХІІІ ст. відігравали у господарстві промисли: мисливство, рибальство, бджільництво та збиральництво.

В середині ХІІ - середині ХІІІ ст. тут бурхливо розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля, дякуючи водним артеріям, які забезпечували вихід до Чорного моря, Галицькому „соляному шляху”, прикордонню з Угорщиною, Польщею. Зокрема, важливу роль у розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі в ХІІ - на початку ХІІІ ст. на Пониззі відігравав Дністер з численними лівобережними притоками (Дністровський торгових шлях). Ці ріки, як транспортні артерії, сполучали між собою міста, городища і поселення, що розташовувались переважно на їх берегах. Як правило, всі населені пункти мали пристані й причали для човнів, плотів, паромні переправи, торгові майдани, ремісничі майстерні. Прикладом можуть слугувати своєрідні річкові “порти” міст Пониззя Василева, Онута, Бакоти, Калюса, Ушиці, Хотина, Кучелмина, Плава та ін. Загалом економіка і господарство Наддністрянського Пониззя ХІІ - середини ХІІІ ст. у своїй основі носили натуральний, почасти, патріархальний характер, свідченням чого є збереження общинних форм господарювання. Однак розвиток торгово-ремісничих відносин, грошової системи, спеціалізації у сільськогосподарському виробництві, ремеслі й торгівлі призвели до розвитку елементів ринкових відносин.

Специфіка формування суспільства і держави в ареалі Пониззя княжої доби полягає в тому, що тут була поширена князівська влада спочатку Києва, потім Теребовлі, Галича, проте власне на цій території самих князів не було. Населення Пониззя середини ХІІ - середини ХІІІ ст., як і всієї України-Русі, мало складну соціальну структуру. Воно складалася з вільних, до яких належали князі, воєводи, бояри, дружинники, городяни, селяни і їх родини та залежних людей (залежні і напівзалежні смерди, робітні люди), котрі працювали у князівських і боярських вотчинах й помістях. На Пониззі було потужно розвинене боярське (феодальне) землеволодіння. Його розширенню як міг протистояв общинний устрій селян. Непрості відносини селянства, бояр і князівської влади складали соціальну суть давньоруського Пониззя, призводили до відповідних конфліктів, вищим виявом яких стало народне повстання в регіоні 1240 року.

У четвертому розділі “Політичні процеси і військові дії на Пониззі в середині ХІІ - середині ХІІІ ст.” досліджено проблеми формування оборонних ліній Пониззя, що розташовувались по річках Дністер і Прут, взаємини населення з кочівниками, які були з ними сусідні. Встановлено, що спорудження оборонних ліній мало два головних етапи: 1) “київський” - кінець Х - ХІ ст. - входження території Середнього Подністров'я під владу київських князів і формування першої оборонної лінії, що переважно проходила по р. Прут; 2) “галицький” - ХІІ - перша половина ХІІІ ст. - розбудова оборонного комплексу безпосередньо по р.Дністер, основу якого заклали такі літописні городища як Ушиця і Калюс. З'ясовано, що у ХІІ ст. у межиріччі Верхнього Прута і Середнього Дністра були споруджені городища, які становили кістяк оборонного комплексу Пониззя, а саме: по річці Прут - на лівому, внутрішньому по відношенню до Галицького князівства березі в ХІІ-ХІІІ ст. розташовувались головні фортеці: Коломийська, Снятинська та Чернівецька; по р.Дністер - на правому і лівому берегах - Онут, Василів, Кучелин, Плав, Устя, Ушиця, Бакота, Калюс. Ці військові комунікації зміцнили військово-стратегічні позиції Пониззя і відіграли важливу роль у тодішніх внутрішньо і зовнішньополітичних подіях Південно-Західної Русі. Проаналізовано роль даних оборонних укріплень у військових подіях середини ХІІ - середини ХІІІ ст., що безпосередньо відбувались на Пониззі (1144, 1159, 1228 рр. та ін.).

Основу внутрішньополітичного життя на Пониззі у ХІІ-ХІІІ ст. складала постійна боротьба за владу і перерозподіл власності між опозиційним боярством та князями Галича і їхніми посадниками у Бакоті, а також захист автономних прав адміністративної області. В цьому безкомпромісному протистоянні, яке породило у першій половині ХІІІ ст. боярську „вольницю і анархію”, спроби створити своєрідну боярську республіку, політичні табори спиралися на підтримку сусідніх князівств (Київського, Галицького, згодом Галицько-Волинського, Чернігівського та Болохівського) й особливо активно іноземних держав Угорщини і Польщі, що створювало реальну загрозу існуванню Галицько-Волинського князівства.

Відповідно розглянута політика щодо Пониззя Галицького (князі Володимир Галицький, Ярослав Осмомисл, Іван Берладник й ін.), Галицького-Волинського князівств (Роман Мстиславович, Мстислав Удатний, Данило Галицький) та впливових боярських родів (Судислав, Милій тощо). Окремо охарактеризована проблема політичного становища Галицької землі в умовах монголо-татарської агресії й вилучення з її протекторату Пониззя й поступовий занепад останнього (середина ХІІІ ст.).

У п'ятому розділі “Розвиток культури Пониззя” узагальнюються здобутки регіону в галузі матеріальної культури та духовності, в центрі якої були протистояння і запекла боротьба між віджилим язичництвом і християнською релігією. Суть матеріальної культури давньоукраїнського Пониззя складали містобудування, облаштування городищ і сіл, монументальна архітектура, спорудження житла та організація побуту населення.

Матеріальна культура Пониззя ХІI-ХІІІ ст., її складові містобудування та сільська забудова, оборонні споруди городищ, фортець і охоронних рубежів мало чим відрізнялися від такого ж укладу інших князівств і земель Південно-Західної Русі й носила на собі риси характерні для всієї Східної Європи. Водночас тяжіння до Галицької землі й знаходження тривалий час Пониззя у її складі позначилося на вироблені в цьому регіоні специфічних рис матеріальної культури. Особливо яскраво ці особливості простежуються в церковному зодчестві ХІІ-ХІІІ ст., яке породило так звану галицьку архітектурну школу, що першою в Україні-Русі сприйняла західноєвропейський (романський) стиль, а також завдяки поширенню християнства активно запроваджувала риси візантійської культури.

Духовна культура Пониззя ІХ-ХІІІ ст. була невід'ємною складовою духовного життя і світогляду населення України-Русі, а також мала певні регіональні особливості, притаманні як для Галицької Русі, так і для досліджуваного регіону. Її основу складали протистояння віковічних традицій і вірувань язичництва (поганських культів) і християнства, утвердженого на Русі князем Володимиром Великим. Не зважаючи на впровадження християнства, на Пониззі зберігається язичництво, що добре простежується на базі Збруцького культового комплексу ХІ-ХІІІ ст. Проведені тут дослідження засвідчують, що давньоруське Пониззя в силу обставин (певна віддаленість від князівських міст, унікальність Товтрів-Медоборів з утаємниченими природними місцями) стало важливим осередком збереження язичництва, який був притулком для одновірців від Київського до Галицько-Волинського князівств, складав суттєву сторону духовної культури краю.

Поширення християнства знайшло відображення в архітектурі культових споруд, кам'яного будівництва та розповсюдження писемності на Пониззі. Цей край став важливим осередком утвердження християнства в Південно-Західній Русі (діяли скельні монастирі, зокрема в Бакоті, Галиці (Непоротово), в містах та поселеннях споруджувались християнські храми, широко впроваджувалась культова християнська атрибутика).

У висновках стисло викладено найважливіші результати дослідження та основні положення, які виносяться на захист:

Пониззя - південно-східна окраїна Галицько-Волинської держави, почало формуватися ще за часів виникнення Київської Русі в ІХ - ХІ ст. і встановилося як особливий, засвідчений у літописанні регіон, у середині ХІІ - середині ХІІІ ст. Його серцевиною виступив басейн Середнього Подністров'я, який обіймає нині суміжні частини Хмельницької, Чернівецької і Тернопільської областей України загальною площею близько 15 тис. кв. км. Дністер поділив регіон на лівобережну частину(12, 2 тис. кв. км) з столицею Бакота і правобережну(2,8 тис. кв. км) - з головним містом Василів, які склали специфічний край Пониззя зі своїми усталеними традиціями життя, що несли на собі відчутні соціально-економічні, політичні, культурні й духовні впливи Галицької землі.

Середнє Подністров'я було заселено у VIII-Х ст. слов'янськими племенами уличами, тиверцями й частково білими хорватами, які в часи існування Пониззя взяли участь у формуванні української народності. Спираючись на сучасні наукові методи аналізу демографічних процесів княжої доби (розд. 2.1), встановлено, що справжній демографічний вибух у даному ареалі відбувся в часи локалізації Пониззя і його входження до Галицько-Волинського князівства - у другій половині ХІІ-ХІІІ ст. Тільки на лівобережжі Пониззя існувало 34 городища та понад 75 неукріплених поселень, у столиці Бакоті мешкало пересічно до 2-2,5 тисяч осіб. Проведені розрахунки доводять, що в кінці ХІІ - у першій половині ХІІІ ст. загальна чисельність населення Пониззя становила близько 47-50 тисяч чол. Кількість мешканців була цілком достатньою для підтримки і розвитку продуктивних сил Пониззя і його виокремлення в самостійну територіальну область у складі Галицько-Волинської держави.

Населення Середнього Подністров'я пройшло такі етапи історичного розвитку: перший - з кінця ІХ-ХІ ст. - входження регіону до складу Київської Русі; другий - ХІ - початок ХІІ ст. - край у складі Теребовлянського князівства, під час якого починає формуватися назва Пониззя; третій - середина ХІІ ст. - входження Пониззя до складу Галицького, а з кінця ХІІ - у середині ХІІІ ст. до об'єднаного Галицько-Волинського князівств - період високо розвиненої економіки, інтенсивного будівництва в регіоні міст і поселень, прикордонних городищ, наростання соціальних і політичних протиріч напередодні і в умовах ординської агресії.

Головну основу економіки Пониззя складало сільське господарство, яке носило комплексний землеробсько-скотарський характер, де визначальна роль належала землеробству, що переходило на дво- і трипільну систему обробітку землі. Разом з цим, суттєву роль в господарстві Пониззя відігравали мисливство, рибальство, бджільництво, збиральництво та різні домашні промисли. Високого рівня в регіоні досягло й ремісниче виробництво (залізоробне, гончарне, ткацьке, ювелірне й ін.), яке носило в собі загальну ремісничу культуру Південно-Західної Русі з галицькими впливами. Водночас Пониззя лежало на Дністровському водному шляху, що сприяло розвитку в ньому внутрішньої і зовнішньої торгівлі Для цього періоду характерні інтенсифікація результатів праці, впровадження в різні галузі ремесла нових виробничих технологій та розвиток торгово-ремісничих відносин, грошової і податкової системи.

Пониззя в складі України-Русі пройшло складний шлях соціального розвитку. У ХІІ-ХІІІ ст. тут відбувався об'єктивний процес соціальної стратифікації населення. Панівну верству склали бояри, можновладці, урядники, воєводи та їх оточення. Основу сільських жителів складали смерди, які в процесі виробництва і майнового розшарування потрапили в економічну і соціальну залежність від верхівки. Одночасно народжувалася й утверджувалася нова категорія населення - жителі міст, міщани або городяни, які формувалися в першу чергу з купців, торгівців, ремісників. Опору місцевої знаті становило боярське землеволодіння, яке виступало в двох головних формах: 1) земельні володіння, які знаходилися у повному користуванні власників і 2) земельні володіння, зумовлені службою. Поступово відбувається процес злиття цих форм власності, перетворення тимчасових і пожиттєвих володінь у спадкоємні вотчини. Прикладом такого процесу може слугувати на Пониззі Чорнівське і Бакотське власницькі гнізда.

Пониззя ХІІ-ХІІІ ст. ні в територіально-адміністративному, ні в політичному, ні в державному плані так і не сформувалося в окреме князівство. Його територією управляли у ХІІ - першій половині ХІІІ ст. - представники галицької, а з другої половини ХІІІ ст. - ординської влади (воєводи, посадники, баскаки). Тим не менше, у досліджуваний період Пониззя в економічному і політичному відношенні складало відособлену, автономну область, за право володіння якою боролися у міжусобних війнах київські, чернігівські, болохівські і галицькі князі. Ця боротьба закінчилася на користь останніх. Галицькі правителі вважали володіння цією адміністративною областю престижним, рахувалися з її автономністю і навіть робили спроби заснувати в її столиці Бакоті княжий стіл.

В основі розвитку духовної культури Пониззя лежала боротьба між язичництвом і християнською релігією, яка складала головну суть нових суспільних, політичних, культурних перетворень, що відбувалися в досліджуваному регіоні, формувала менталітет українського населення. Специфіка цього процесу на Пониззі полягала в тому, що тут язичницька віра зуміла зберегти свої позиції аж до середини ХІІІ ст. і фактично, утримуючи чимало своїх святилищ і храмів, стала центром і оплотом язичництва Південно-Західної Русі. З іншого боку, спорудження на Пониззі християнських храмів візантійсько-русько-європейської архітектури, заснування чернечих монастирів, численні знахідки християнської культової атрибутики на цій території засвідчують про успішну масову християнізацію населення з кінця Х - початку ХІ ст. та її утвердження в ХІІ-ХІІІ ст. і остаточну перемогу над язичницькою вірою. Християнська церква на Пониззі сприяла поширенню слов'янської писемності й освіти, мистецтва, місцевого фольклору і літератури, нових культових свят, обрядів і традицій. Всі ці реформації й досягнення консолідували суспільство й, отже, творили нову матеріальну і духовну культуру.

Історичне значення Пониззя ХІІ-ХІІІ полягає в тому, що воно акумулювало в собі соціально-економічні, політичні, культурні і духовні досягнення всієї Південно-Західної Русі і, зокрема, Галицької землі, стало невід'ємною частиною формування української народності і державності, заклало свої традиції життя для наступних поколінь краю.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Баженов О.Л. Пониззя і Болохівська земля //Літописний Губин в контексті історії Болохівської землі ХІІ-ХІІІ ст.: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 26 червня 2004 р. - Київ; Хмельницький; Кам'янець-Подільський; Старокостянтинів, 2004. - С. 79-83.

2. Баженов О.Л. Кам'янець і Кам'янеччина на Пониззі у ХІІ-ХІІІ ст. //Кам'янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв'язків: історія і сучасність: Збірник наукових праць за підсумками Міжнародної науково-практичної конференції. - Кам'янець-Подільський: К-Под. держ. ун-т, інформ.-вид. відділ, 2004. - С. 30-34.

3. Сіцінський Ю.Й. Археологічна карта Подільської губернії /Упорядник Баженов О.Л. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2004. - 136 с.

4. Баженов О.Л. Щодо формування території Пониззя в ІХ-ХІІІ ст. // Матеріали ХІ Подільської історико-краєзнавчної конференції. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2004. - С. 134-144.

5. Баженов О.Л. Військово-політичні події на Пониззі в ХІІ-ХІІІ ст. // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Історичні науки. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2004. - Т.13. - С.37-48.

6. Баженов О.Л. Духовна культура населення давньоруського Пониззя //Освіта, наука, культура на Поділлі: Збірник наукових праць. Т. 3. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2003. - С. 88 -109.

7. Баженов О.Л. Взаємини населення Середнього Подністров'я зі степовим світом у давньоруську добу //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. Вип. І. - Тернопіль, 2003. - С. 4-13.

8. Баженов О.Л. Глибівське давньоруське городище ІХ-ХІ ст. в Середньому Подністров'ї //Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету: історичні науки. Т. 8(10). - Кам'янець-Подільський, 2002. - С. 191-196.

9. Баженов О.Л. Розвиток торгівлі в регіоні Середнього Подністров'я в ІХ-ХІІІ ст. //Питання стародавньої те середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових праць (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича). - Чернівці: Золоті литаври, 2002. - Т. І. - С. 68-73.

10. Баженов О.Л, Баженов Л.В. Етапи археологічних досліджень Південно-Східної Волині (кінець ХІХ - початок ХХІ ст.) //Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. Т. І. - Нетішин, 2002. - С. 123-135. (Особисто автору належить 51 % - С.123-129)

11. Баженов О.Л., Баженов Л.В. Археологічні дослідження Східної і Південно-Східної Волині (кінець ХІХ - початок ХХІ ст.) //Історія міст і сіл Великої Волині: Науковий збірник „Велика Волинь”. Т. 25 (Ч.І). - Житомир: ПП Костенко М.Г., 2002. - С. 135-145. (Особисто автору належить 50% - С. 135-140)

12. Баженов О.Л., Баженов Л.В. Середнє Подністров'я в наукових дослідженнях ХІХ-ХХ ст. //Матеріали ІV Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. - С. 162-166. (Особисто автору належить 53% - С. 162-164).

13. Баженов О.Л. Тиверці та уличі за літописними повідомленнями //Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових праць (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича). - Чернівці, 2001. - С. 241-245.

14. Баженов О.Л. Вплив торгівлі на формування міст в Середньому Подністров'ї (ІХ-ХІІІ ст.) //Давня і середньовічна історія України: Історико-археологічний збірник на пошану Іона Винокура з нагоди 70-річчя. - Кам'янець-Подільський: Ін форм.-вид. відділ К-Под. держ. пед ун-ту, 2000. - С. 248-251.

15. Баженов О.Л. Глибівське городище ІХ-ХІ ст. на р. Калюс у системі оборонних споруд Середнього Подністров'я //Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій: Збірник науково-краєзнавчих праць. - Київ; Дунаївці; Кам'янець-Подільський: К-Под. держ. пед. ун-т, ін форм.-вид. Відділ, 2000. - Вип. 2. - С. 84-87.

16. Баженов О.Л., Баженов Л.В. Болохівщина ХІІ-ХІІІ ст. у працях учених і краєзнавців //Болохівщина: земля і люди: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції „Велика Волинь”, Т. 20. - Хмельницький; Стара Синява; Любар, 2000. - С. 9-15. (Особисто автору належить 50% - С. 9- 12).

17. Баженов О.Л. Давньоруське глибівське городище ІХ-ХІ ст. в системі оборонних споруд Середнього Подністров'я //V Міжнародна археологічна конференція студентів та молодих вчених: Київ 22-24 квітня 1997 року. Наукові матеріали. - К.: Київський ун-т імені Тараса Шевченка, 1997. - С. 212-215.

18. Баженов О.Л., Баженов Л.В. Хроніка археологічних досліджень Кам'янеччини (80-ті роки ХІХ - середина 90-х років ХХ ст.) //Кам'янеччина в контексті історії Поділля: Науковий збірник матеріалів Всеукраїнського симпозіуму. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 1997. - Т. 1. - С. 44-52.(Особисто автору належить 52 % - С. 44-49)

19. Баженов О.Л. Про заселення Середнього Подністров'я в ІХ-ХІ ст. //Матеріали ІV Міжнародної археологічної конференції студентів і молодих вчених. Київ, 14-16 травня 1996 року. - К.: Соборна Україна, 1996. - С. 177-178.

АНОТАЦІЯ

пониззя демографічний населення князівство

Баженов О.Л. Давньоруське Пониззя середини ХІІ - середини ХІІІ століть: соціально-економічний, військо-політичний та культурно-духовний аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - Історія України. - Кам'янець-Подільський державний університет. - Кам'янець-Подільський, 2004.

У дисертації комплексно досліджено такі аспекти життєдіяльності населення Пониззя як економічний, соціальний, військово-політичний та культурно-духовний. Окрім того, простежено процес формування території Пониззя, його етнічний склад і демографічні процеси, з'ясовано побут населення. На значній джерельній базі проаналізовано боротьбу Галицького й інших князівств за володіння Пониззям, протистояння тут за владу між князями і боярством, розглянуто народні рухи, особливості містобудування, християнізації краю, а також місце, роль та значення Пониззя в історії Південно-Західної Русі-України і, зокрема Галицького, а згодом об'єднаного Галицько-Волинського князівств та причини зникнення даного адміністративно-територіального регіону з мапи України з другої половини ХІІІ ст.

Ключові слова: Середнє Подністров'я, Пониззя, Галицька земля, Галицьке князівство, Галицько-Волинська держава, бояри, кочівники.

АнНотация

Баженов А.Л. Древнерусское Понизье середины ХІІ - середины ХІІІ веков: социально-экономический, военно-политический и культурно-духовный аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - История Украины. - Каменец-Подольский государственный университет. - Каменец-Подольский, 2004.

Диссертационная работа является первым обобщающим исследованием по истории древнерусского Понизья середины ХІІ - середины ХІІІ вв. Робота состоит из вступления, пяти разделов и выводов.

В первом разделе произведено историографическое обозрение и проанализирована источниковедческая база исследования. Здесь подчеркивается, что главными источниками выполнения роботы выступили летописные сведения (использовано 22 летописи), „Русская Правда”, византийские, польские, венгерские хроники ХІ-ХV вв., которые дополнены археологическими данными. Рассмотрена деятельность научных исторических школ ХІХ - начала ХХІ вв. по исследованию Юго-Западной Руси и Галицкой земли, в частности, Московской, Петербургской, Киевской, Львовской, Каменец-Подольской, Черновицкой и других, которые оставили определенные наработки по истории Пониззя ХІІ-ХІІІ вв. и их результаты были в полной мере учтены в настоящем исследовании.

Второй раздел работы посвящен проблемам заселения Среднего Поднестровья и формирования территории Понизья как административно-территориальной единицы в начале Галицкого, а потом Галицко-Волынского княжеств. Также четко определена территория Понизья, общая площадь которого составляла почти 15 тыс. кв. км; прослежены миграционные и демографические процессы, которые происходили в регионе и осуществлена попытка определить этнический состав населения. В частности, установлено, что на Понизье в середине ХІІ - середине ХІІІ ст. проживало до 50 тыс. человек, которые, по мнению автора, по этническому происхождению принадлежали к восточнославянскому этносу, а именно к потомкам летописных древнерусских племен тиверцев, уличей, белых хорватов.

В последних разделах работы рассмотрены основные аспекты жизнедеятельности населения Понизья: социально-экономический, военно-политический и культурно-духовный. При характеристике экономики региона проанализированы его самые важные составляющие: особенности развития сельского хозяйства, ремесел, промыслов, внутренней и внешней торговли. Доказано, что на хозяйственное развитие Понизья положительно повлияло наличие сухопутного и водного торговых путей, которые располагались по р. Днестр и суше. В то же время, развитие экономики ускорило и социальные процессы, которые привели к перераспределению земельной собственности на Понизье и имущественному расслоению населения. На развитие Понизья также повлияло строительство оборонного комплекса, который осуществлял охрану населения и Днестровского торгового пути от нападений кочевников.

В работе показано, что Понизье не стояло в стороне от политических процессов происходивших в регионе. В частности, Понизье было тем лакомым куском, за контроль над которым галицким князьям пришлось вести военные действия со своими соседями - Киевским, Болоховским, Черниговским княжествами и особенно бороться с внутренним врагом, которым выступали галицкие бояре.

В последнем разделе рассмотрена материальная и духовная культура Понизья. В частности, суть материальной культуры древнеукраинского Понизья составляли градостроение, обустройство городищ и сел, монументальная архитектура, сооружение жилья и организация быта. Доказано, что население Понизья стояло на достаточно высоком уровне культурного развития: в регионе активно строятся города, с ХІІ ст. начинается каменное строительство храмов, представлены памятниками изобразительного искусства (фрески) и наскальные надписи, что свидетельствует о распространении письменности. Суть же духовной культуры составляла борьба между отжившим язычеством и новой христианской верой. Материалы диссертации показывают, что древнерусское Понизье в силу обстоятельств (определенная отдаленность от княжеских городов, уникальность Толтр-Медоборов) стало важной ячейкой сохранения язычества. Не смотря на это, христианская вера на Понизье внедрялась мирным путем в отличие от других регионов Киевской Руси и до конца ХІІ ст. укоренилась и вошла в сознание и быт населения.

Ключевые слова: Среднее Поднестровье, Понизье, Галицкая земля, Галицкое княжество, Галицко-Волынское государство, бояре, кочевники.

SUMMARY

Bazhenov O.L. The Lowlands of Ancient Rus in the middle of the XII - middle of the XIII centuries: the social, economic, military, political, cultural and spiritual aspects.

A kandidat nauk degree in history dissertation, major 07.00.01 - History of Ukraine.- Kamyanets-Podilsky State University. - Kamyanets-Poidlsky, 2004.