Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Внесок робітників України у зміцнення воєнно-економічної могутності СРСР в роки Другої світової війни 1939-1945

Донецьк - 2005

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Друга світова війна для українського народу була не лише великою трагедією, але й героїчною боротьбою в ім'я перемоги і виживання нації. Вагомий внесок у перемогу над фашистськими загарбниками зробили робітники, які за програмними засадами правлячої Комуністичної партії мали посідати у політичній і соціальній структурі радянського суспільства провідне місце. Насправді більшовицька партія, використавши робітників для захоплення влади, не допустила їх до широкої участі в управлінні державою. Марксистсько-ленінське положення про вирішальну роль робітничого класу в соціалістичному й комуністичному будівництві не було реалізоване. Теза про провідну роль робітників у всіх сферах суспільного життя не відповідала їх соціальному статусу в радянському суспільстві. Найбільш масова організація трудівників - профспілки була цілком підпорядкована партії. У 1938 р. серед 200,5 тис. членів Комуністичної партії більшовиків України (КП(б) У) робітники за родом занять становили лише 24,3%, колгоспники - 7,8%, службовці та інші - 67,9%. За умов посилення владних функцій керівництва господарством і масового політичного терору з одного боку, погіршення матеріального становища основної маси трудівників і загального росту елементів відчуження в радянському суспільстві з другого - робітники спільно з селянством створили могутню індустрію держави, що забезпечила перемогу у війні. Потужна й злагоджена економіка України, в якій було зайнято понад 4,6 млн. робітників, займала у ній одне з провідних місць.

У національній історіографії, починаючи з останнього десятиріччя XX ст. і до теперішнього часу, спостерігається прагнення вчених якомога повніше висвітлити проблеми війни, які заборонялося досліджувати за радянської доби. Історія ж робітничого класу яка посідала в ієрархії історичної проблематики СРСР за обсягом і рівнем міфологізації друге місце після історії КПРС, у зазначений період не викликала помітного інтересу вітчизняних дослідників.

Ліквідація партійного диктату і згортання «соціалістичного будівництва» привели до краху офіційної історії робітничого класу, ліквідації наукових центрів і періодичних видань, що займалися цією проблематикою. Нові концептуальні підходи й методологія дослідження виявили разючий контраст між офіційною інституціальною і соціальною історією робітників та значну прірву між розмаїттям тем, об'єктивним аналізом таких постійних складових робітничої історії як трудовий процес й суспільно-політична діяльність, вивчення суб'єктивного досвіду робітників, що стосувалося їх ставлення до праці, оплати і охорони праці, соціального страхування, матеріально-побутових і житлових умов життя виробників у період війни. Недостатньо дослідженні місце і роль робітників України у створенні в тилових районах СРСР могутнього воєнно-промислового комплексу, розвитку господарства союзних і автономних республік, формуванні національних загонів робітників, зростанні продуктивності праці й ефективності виробництва.

Значимість дослідження полягає також у необхідності об'єктивного і комплексного висвітлення виробничої діяльності робітників України, які переступивши через незадоволення політичним терором влади, безправним і важким життям, самовідданою працею створили економічні передумови перемоги.

Отже, актуальність наукової проблеми, теоретичне та практичне значення її розв'язання, відсутність у вітчизняній історіографії спеціальної роботи спонукали автора до проведення цього дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дане наукове дослідження виконане у рамках наукового напрямку «Теорія і технологія навчання та виховання в системі освіти», що розробляється у Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова, затвердженого Вченою радою вузу (протокол №5 від 27 грудня 1996 р.). Воно є практичною реалізацією частини наукової теми «Проблеми гуманітарних наук», дослідження якої проводиться професорсько-викладацьким складом історичного факультету університету.

Об'єктом дисертаційного дослідження є продуктивні сили Української РСР і їх роль у зміцненні воєнно-економічної могутності СРСР у роки Другої світової війни.

Предметом вивчення є виробнича діяльність і матеріально-побутове становище робітників України, їх внесок у створення могутнього воєнно-промислового комплексу і забезпечення функціонування адміністративно-командної економіки.

Хронологічні рамки дослідження узгоджуються з загально прийнятою у вітчизняній та зарубіжній історіографії періодизацією і зумовлені предметом наукового пошуку. Вони охоплюють добу від початку і до закінчення Другої світової війни. Обраний хронологічний період, насичений подіями пов'язаними з трудовою діяльністю і забезпеченням матеріально-побутових умов життя робітників нерівномірно, що було спричинено окупацією ворогом території республіки.

Територіальні межі роботи охоплюють територію Української РСР у діючих на той час адміністративних кордонах, та тилові райони СРСР (Поволжжя, Урал, Сибір, Казахстан, Кавказ, Середня Азія), куди були евакуйовані значні виробничі потужності республіки.

Мета роботи. Спираючись на архівні джерела, результати наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених, застосовуючи аналітично-критичний підхід до опублікованих документів, нові концептуальні підходи, здійснити комплексний аналіз усієї сукупності питань виробничої діяльності й матеріально-побутового життя робітників України у роки Другої світової війни. Відповідно до мети визначено розв'язання наступних завдань:

- з позиції сучасної методології, рівня конкретно-історичних знань проаналізувати стан наукової розробки теми та джерельну базу здійснюваного дослідження;

- розкрити організаційну й структурно-функціональну перебудову промисловості в умовах війни;

- охарактеризувати основні форми, характер і зміст оборонно-масової роботи трудівників та визначити її місце у зміцненні воєнно-економічної могутності держави;

- розкрити і узагальнити внесок робітників і виробничих потужностей України у зміцнення економічного потенціалу СРСР і створення могутнього воєнно-промислового комплексу в тилу;

- висвітлити передумови суперечливого характеру змагальних форм організації праці, їх ефективність та наслідки;

- проаналізувати стан забезпечення промисловості робітничими кадрами, форми виробничо-технічного навчання і підвищення кваліфікації та розвитку технічної творчості виробників;

- показати місце й роль робітників в організації виробництва, особливості процесу нормування і оплати їх праці;

- здійснити аналіз стану охорони праці і техніки безпеки на виробництві, розкрити проблеми й узагальнити результати соціального страхування виробників та членів їх сімей;

- вивчити матеріально-побутове життя робітників, з'ясувати роль державних і господарських органів у забезпеченні трудівників продовольчими й промисловими товарами, створенні житлових і матеріально-побутових умов життя;

- висвітлити участь робітників у культурно-масовій роботі;

- узагальнити результати трудової діяльності й вирішення соціальних проблем робітників у період Другої світової війни у контексті наукового та практичного значення дисертаційного дослідження.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона стала першою спробою комплексного дослідження виробничої діяльності, охорони праці, соціального страхування і матеріально-побутового життя робітників України, їх внеску у зміцнення воєнно-економічної могутності СРСР в роки Другої світової війни. Дисертантом максимально повно подано історіографічний аналіз проблеми, який показав відсутність її цілісного вивчення. Самостійне значення має також проведена типолого-видова класифікація джерел та структурно-функціональний аналіз архівних документів і трудового законодавства. Основна маса виявлених та опрацьованих матеріалів у вітчизняних і зарубіжних архівах, статистичних збірках уперше вводиться до наукового обігу. Новаційним є застосування полідисциплінарного підходу - робота виконана на межі дослідження історії України, господарства, держави і права, джерелознавства та соціології, що дозволило розглянути низку нових напрямів даної проблеми.

На основі сучасних методологічних засад, аналізу й інтеграції фактологічних і статистичних даних висунуто та обґрунтовано авторську концепцію мілітаризації промисловості, вирішальної ролі робітників і виробничих потужностей республіки у створенні воєнно-промислового комплексу в СРСР. Уперше у вітчизняній історіографії вивчено основні форми й механізми трудового процесу щодо забезпечення функціонування адміністративно-командної економіки, обґрунтовано взаємозв'язок та взаємовплив політичних, економічних і соціальних аспектів діяльності влади. Автором здійснена спроба комплексного об'єктивного й аналітично-критичного висвітлення та узагальнення не тільки організації виробничо-технічного навчання, але й технічної творчості робітників, їх участі в удосконаленні технологічних і виробничих процесів. Критично переглянуті стереотипи, теоретичні положення і висновки щодо участі робітників у виробничому змаганні й інших трудових починах, їх реального змісту, проаналізовані недоліки, помилки, негативні тенденції в організаційній та виробничо-масовій роботі державних і господарських органів, профспілок, що гальмували розвиток цих рухів. Зроблені перші кроки на шляху вивчення морально-психологічного і фізичного стану робітників, їх ставлення до праці.

Широко використовуючи документи і матеріали архівів, автору вдалося здійснити ґрунтовний комплексний і системний аналіз стану охорони праці і техніки безпеки на виробництві, соціального страхування робітників та членів їх сімей. Порівняльний аналіз і синтез різноманітного документального, статистичного й фактологічного матеріалу сприяли широкому аналітично-критичному висвітленню матеріально-побутового життя робітників. У таблицях додатків зібрано, опрацьовано й систематизовано значний фактичний матеріал, що характеризує виробничі потужності воєнно-промислового комплексу СРСР і промисловості України, чисельність робітників та їх участь у виробничому змаганні, стан забезпечення продуктами харчування.

Науково-теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що його зміст, теоретичні положення і висновки можуть бути використані науковцями і політиками, господарськими й державними працівниками для аналізу та пояснення глибинних коренів існуючих до сьогоднішнього дня проблем організації і розвитку ефективного промислового виробництва, підготовки робітничих кадрів, виховання трудової і творчої активності робітників. Рекомендації автора сприятимуть профспілкам у формуванні загальних засад політики державних і господарських органів щодо раціональної організації й охорони праці на виробництві, соціального захисту трудівників та їх сімей.

Документи й матеріали дослідження можуть бути використані науковцями для вивчення і обговорення багатьох методологічних проблем робітничої історії, підготовки узагальнюючих праць, підручників, навчально-методичних посібників, розробки нормативних та спеціальних курсів з соціальної та політичної історії України.

Апробація результатів дослідження. Головний зміст дисертації викладено у 38 публікаціях: монографії, чотирьох навчальних посібниках, 23 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях і 10 матеріалах конференцій.

Основні положення дослідження були оприлюднені на близько 20-ти всеукраїнських і міжнародних наукових конференціях. Серед них «45-річчя перемоги Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні» (Мінськ, 1990); «1941 рік: трагічне і героїчне. До 50-річчя початку Великої Вітчизняної війни» (Мінськ 1991); «50-річчя корінного перелому у Великій Вітчизняній війні» (Кемерово, 1992); «Російська Федерація в роки Другої світової війни» (Санкт-Петербург 1993); «50-ти річчя перемоги над фашизмом: наслідки та уроки» (Київ, 1995); «Україна в Другій світовій війні: уроки історії та сучасність.» (Київ, 1995); «Профспілковий рух в Україні: актуальні проблеми теорії історії та сучасності» (Київ, 1996); «Друга світова війна і Україна» (Київ, 1996); «Слов'янські народи в Другій світовій війні» (Київ, 2000); «Патріотизм Радянської армії і народу - важливе джерело перемоги у Великій Вітчизняній війні» (Санкт-Петербург, 2000); «Соборність Українських земель в контексті подій Другої світової війни» (Кривий Ріг, 2000); «Історичні та культурологічні процеси на Поліссі й в Україні (ХІ-ХХ ст.)» (Ніжин, 2002); «України і Польща в ХХ ст. проблеми історії і політології» (Київ, 2002); «60-річчя визволення України від фашистських загарбників: внесок українського народу в перемогу над фашизмом у роки Другої світової війни» (Київ, 2004); Український і польський народи у горнилі Другої світової війни (1939-1945). - К., 2005 та ін.

Структура та обсяг дисертації зумовлені її метою та науковим завданнями. Вона складається зі вступу, шести розділів (14 підрозділів), висновків (398 с. - основний текст), 1115 бібліографічних посилань, списку використаних джерел і літератури (539 найменувань) та додатку на 24 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 562 сторінки.

праця трудівник війна промисловість

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми її зв'язок з науковими програмами, визначено об'єкт і предмет наукового пошуку, хронологічні та територіальні межі, мету й завдання, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення та апробацію.

У першому розділі «Методологія, історіографія та джерельна база дослідження» аналізується методологічне підгрунття, рівень і стан наукових досліджень проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії, широкий масив архівних та документальних матеріалів, які використані при написанні роботи. Вивчаючи проблему, дисертант здійснив спробу суттєвого зміщення наукового пошуку в напрямку поєднання виробничих і соціальних процесів, використавши при цьому найширший спектр методів історичної та інших наук. Поєднання історичних і соціологічних методів аналізу суспільних процесів допомогло автору здійснити ретроспекцію трудової діяльності робітників, політики держави щодо вирішення їх соціальних проблем.

Одним з найголовніших принципів дослідження є принцип історизму, який дозволив вивчити трудові і соціальні процеси періоду війни послідовно в їх структурній єдності й природному дуалізмі. Принципом наукової об'єктивності автор керувався при аналізі історичних джерел, що відображали фактичні події і процеси тієї доби. Спираючись на проблемно-хронологічний і аналітико-типологічний методи дослідження, вдалося послідовно у часі розглянути основні напрямки організаційної й виробничо-масової роботи державних і господарських органів, простежити зміни, що відбулися у формах та змісті виробничої діяльності, масових патріотичних рухах робітників. Порівняльно-історичний метод було застосовано для виявлення загальних рис і особливостей трудового процесу й соціальної політики влади: динаміки виробничого змагання; підготовки робітничих кадрів; охорони і організації праці на виробництві; матеріально-побутового життя трудівників. Метод історичної ідеографії використаний для опису фактичного матеріалу, що характеризував різні сторони праці й побуту виробників, дозволив визначити соціально-культурну репрезентацію влади у робітничому середовищі. Застосування методу системного аналізу сприяло виявленню сутнісної природи внеску робітників України у зміцнення воєнно-економічної могутності СРСР, як окремого явища і одночасно складової частини великого подвигу трудівників усіх союзних республік. Широке використання статистичних та математичних методів дало можливість критично переглянути стереотипи у визначенні чисельності робітників, зайнятих в окремих промислових галузях, кількісні показники їх участі у виробничому змаганні, організації праці й патріотичних рухах. Результатом статистичного аналізу стало також складання таблиць додатків, що наповнюють й підсилюють зміст і висновки наукової праці. В оцінці різносторонніх нормативно-правових актів, що регламентували й регулювали трудовий процес і соціальну політику в державі, застосовувався метод контекстуальної інтерпретації. Теоретичні узагальнення і висновки зроблені у площині основоположних законів діалектики, як універсальних категоріальних систем, що пояснюють часові й просторові форми існування історичних об'єктів, уособлених у партійних, державних і господарських органах, які спрямовували робітників на виконання своєї соціальної місії в екстремальних умовах війни.

Концептуальні підвалини дослідження ґрунтуються на фундаментальних основах історії України, джерелознавства, соціології, політології, історії господарства й теорії держави і права.

Радянська історіографія нагромадила доволі великий досвід у вивченні конкретних проблем робітничої історії у роки однієї з найбільших війн ХХ ст. Одночасно внесок робітників України у зміцнення воєнно-економічної могутності СРСР у контексті вивчення історії Другої світової війни не став предметом спеціального наукового дослідження, хоча окремі аспекти цієї теми знайшли відображення у вітчизняній і зарубіжній історичній літературі.

Праці із зазначеної тематики з'явилися ще у передвоєнний період. Дослідники М. Середенко, П. Хромов, Л. Ямпольський одними з перших дали загальну характеристику розвитку промислового виробництва напередодні Великої Вітчизняної війни. Роботу трудових колективів вугільної, металургійної і металообробної промисловості у третій п'ятирічці досліджували Д. Гак, А. Кабалкін і Я. Шевченко. Наповнені значним фактичним матеріалом, переважно з періодичних видань, їх праці розкривають стан продуктивних сил, окремі аспекти організації виробничого процесу. Серед досліджень, що були опубліковані у довоєнний період, слід виділити науковий доробок учених-економістів Б. Гарцмана, А. Шевченка та інших, в яких висвітлюється участь робітників вугільної, металургійної і взуттєвої промисловості у стахановському русі, його вплив на впровадження нової техніки й зростання продуктивності праці на виробництві. Висновки авторів щодо форм, змісту, характеру і наслідків змагання сформульовані відповідно до ідейно-політичних засад партії в організації трудового процесу.

Вивчення робітничої історії під час війни розпочали, здебільшого партійні, радянські й господарські працівники, журналісти та відомі стахановці. Вони видали низку статей і брошур, де у публіцистичній, агітаційно-пропагандистській формі намагалися висвітлити самовіддану працю і виробниче змагання окремих робітників й трудових колективів підприємств та промислових галузей в тилу і на визволеній території України. Переважно це роботи прикладного характеру, що містять фактичний матеріал про важку й напружену працю трудівників на відбудові вугільної і металургійної промисловості Донбасу і Придніпров'я. Для них характерні недоліки, що випливали з ідеологічних та політичних настанов правлячого режиму і обмеженості джерельної бази. Це перш за все схематизм, тенденційний підбір і оцінка фактичного матеріалу, недостатність аргументації, поверховість узагальнень.

У післявоєнні роки панування культу особи Сталіна в історичній науці спадає інтерес до робітничої історії. Трудовий подвиг робітників України не став предметом окремого дослідження. Серед небагатьох політично-заангажованих праць цього періоду заслуговує на увагу монографія одного з керівників РНК СРСР М. Вознесенського, в якій уперше вводяться до наукового обігу дані про чисельність робітників на визволеній території республіки, аналізуються проблеми мобілізації трудових ресурсів. У 1948 р., до 30 - річчя інспекції праці в СРСР, вийшла стаття М. Гайсенюка, де автор оприлюднив витрати держави на забезпечення охорони праці й техніки безпеки на виробництві у роки війни.

Поміж праць, що вийшли у перші роки після засудження ХХ з'їздом КПРС культу особи Сталіна, слід звернути увагу на монографію М. Супруненка. Автор наводить окремі приклади самовідданої праці трудових колективів та робітників на початку війни і у період відбудови господарства республіки, разом з тим теоретичні положення й висновки дослідження залишаються такими ж як і в його попередників. Наукова література цього періоду обслуговувала сталінську концепцію історії війни, ролі й місця у ній трудівників. Її характеризувала політична загостреність, відселекціонований фактичний матеріал, що містив бажані партійному керівництву версії, а нерідко і пряму фальсифікацію подій.

Певна лібералізація суспільно-політичного життя сприяла послабленню ідеологічної цензури, доступу вчених до архівів, розширенню кола досліджуваних проблем. Наприкінці 50-х - початку 60-х рр. виходять праці російських і українських істориків про перебудову виробництва і відбудову господарства, участь робітників у створенні потужного воєнно-промислового комплексу. Особливо слід виділити дослідження Г. Морехіної, А. Митрофанової, Г. Куманьова і Г. Дєдова, які не відходячи від офіційної концепції, більш послідовно й професійно, ніж їх попередники, здійснили добір фактичного і статистичного матеріалу, в тому числі й про працю українських шахтарів, металургів, машинобудівників, залізничників у тилу і на відбудові господарства республіки.

У цей же період посилюється структуризація у вивченні трудового процесу. Виділяються окремі тематичні напрямки, серед яких домінує висвітлення змагальних форм праці робітників у роки війни. Праці українських істориків П. Балкового і О. Вербили започатковують формування такого важливого напрямку дослідження як участь населення в оборонно-масовій роботі. Окремі аспекти внеску робітників України у зміцнення воєнно-економічної могутності СРСР в 1939-1945 рр. вивчають М. Данилюк, О. Слуцький і В. Сидоренко.

Орієнтиром для вивчення проблем війни у другій половині 60-х років виступають узагальнюючі праці російських істориків, а також дослідження, що розкривають розвиток продуктивних сил у тім числі формування робітничих кадрів й забезпечення населення продовольчими товарами. Вони ґрунтувалися переважно на сталінській методології, що ігнорувала соціальну історію, спрощено і неправдиво подавала як бойові дії на фронтах, так і трудову діяльність людей. Українські аспекти і досліджувана проблема лише епізодично знайшли відображення на їх сторінках.

Серед праць зазначеного напрямку заслуговують на увагу колективні дослідження з історії робітничого класу СРСР, а також монографії А. Васильєва, С. Сенявського, В. Тельпуховського, М. Зінича і Я. Чадаєва, видані в Росії у 70-х першій половині 80-х рр. У них опрацьовано і подано цікавий, але незначний фактичний матеріал, статистичні дані, що характеризують роль продуктивних сил України у створенні воєнно-промислового комплексу, розбудові у східних районах СРСР вугільної, гірничої, металургійної, хімічної, авіаційної, танкової, тракторної, енергетичної, легкої промисловості й сільськогосподарського виробництва.

Новий етап у вивченні вітчизняними вченими робітничої історії в Україні припадає на другу половину 60-х - першу половину 80-х рр. Упродовж цього періоду на основі нових джерел було видано низку великих праць з історії України, її міст і сіл. Значний за обсягом фактологічний матеріал, яким вони були наповнені, збагатив джерельну базу досліджень з історії Другої світової війни. Важливою подією для дослідників робітничої історії став вихід у 1967 році колективної праці «Історія робітничого класу Української СРСР». ЇЇ автори висвітлили трудову діяльність провідних колективів підприємств і галузей, передових робітників, спрямовану на зростання продуктивності промислового виробництва напередодні нападу Німеччини на СРСР і в роки війни, уперше навели окремі дані про їх загальну і галузеву чисельність, матеріально-побутове становище.

Провідне місце серед узагальнюючих праць посідає трьохтомне дослідження «Українська СРСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу», перевидане також російською мовою. Автори дослідження уперше в українській історіографії за проблемно-хронологічним принципом висвітлили боротьбу українського народу з ворогом, розкрили, у загальних рисах, самовіддану працю робітників у процесі перебудови господарства і створенні воєнно-промислового комплексу, участь у різних патріотичних рухах. Фактологічну базу історії війни поповнили матеріали 6 і 7 - російською мовою - книг багатотомної «Історії Української РСР»

Для розкриття визначеної проблеми важливе значення мав вихід у 1981 р. другого тому «Истории робочих Донбасса». Його автори здійснили аналіз кількісного і якісного складу трудівників басейну, подали цікавий матеріал про їх працю задля зміцнення економіки держави, участь у перебазуванні виробничих потужностей і створенні в тилу воєнно-промислової індустрії, а також у відбудові господарства. Узагальнюючі колективні праці, як і попередні, були результатом маніпуляції партійної влади історичною наукою і ґрунтувалися на методології, що ігнорувала соціальну історію, спонукала до спрощеного й неправдивого відображення трудової діяльності людей. Поза увагою наукового аналізу й узагальнень залишилися значні прорахунки влади у процесі будівництва воєнно-промислового комплексу і перебудови економіки; проблеми організації та охорони праці; матеріально-побутове становище робітників. Вище названі колективні праці українських учених, незважаючи на вказані недоліки, без сумніву, сприяли появі значної кількості нових досліджень історії війни, які лише побічно дотикалися обраної проблеми.

Напружена праця українського народу задля перемоги знайшла концентроване відображення у дослідженнях М. Коваля. У колективній монографії «Рабочий класс Украинской ССР: традиции и современность» він наводить нові обґрунтування вагомої ролі виробничих і трудових ресурсів республіки у створенні в тилу потужної воєнної економіки.

Певний інтерес для дослідження проблеми становлять праці М. Буцька, В. Коваля, М. Мартиновського, А. Прядка. Роботи Л. Рогачевської і І. Ворожейкіна доповнюють і до того великий масив фактичного матеріалу з історії виробничого змагання, його ролі у зростанні ефективності виробництва напередодні та у роки Великої Вітчизняної війни. Окремі аспекти стахановського руху розкривають праці О. Стаханова, С. Сирцової та ін..Серед небагатьох розробок робітничої історії воєнного періоду заслуговують нашої уваги праці С. Саженюка. Його дослідження насичені новими матеріалами про трудовий подвиг робітників, даними про чисельність працівників окремих евакуйованих колективів, обсяги інших складових продуктивних сил, що стали важливим чинником розвитку провідних галузей виробництва. Основні етапи професійно-технічного навчання промислових робітників і становлення системи трудових резервів у 1940-1945 рр. спробували висвітлити М. Пузанов і Г. Терещенко.

Окремі аспекти виробничої діяльності робітників висвітлені також у працях з історії КП(б) У, комсомолу і профспілок. Найбільше, на наш погляд, наблизилися до вивчення означеної проблеми історики профспілок. У дослідженнях І. Бєлоносова, М. Горлача, Є. Кияна, О. Слуцького, В. Сидоренка та інших на окремих прикладах розкривається самовіддана праця робітників України, їх участь у виробничому змаганні та патріотичних рухах. Натомість життя й побут трудівників, виконання профспілками захисних функцій не знайшли відображення на їх сторінках, окрім монографії І. Бєлоносова. Але українські сюжети у ній майже відсутні. Помітною подією в історіографії робітничого і профспілкового руху став вихід у 1983 і 2002 рр. узагальнюючих праць, автори яких наводять окремі дані про чисельність провідних галузевих спілок, їх участь у задоволенні матеріально-побутових потреб трудівників, але оминають увагою питання організації, оплати і охорони праці й техніки безпеки на виробництві, та інші важливі соціальні проблеми.

В історико-партійних дослідженнях, присвячених керівництву правлячої партії промисловим виробництвом, що домінували у вітчизняній історіографії, міститься значна кількість фактичного матеріалу який допоміг автору розкрити зміст і особливості трудового процесу, проте соціальна історія не знайшла в них достатнього висвітлення. Їх автори, наводять лише окремі приклади напруженої діяльності трудових колективів, участі робітників у виробничому змаганні й оборонно-масовій роботі, що слугувало другорядним матеріалом, призначеним для формулювання висновків щодо доцільності окремих форм і методів партійної роботи. До теперішнього часу у вітчизняній історіографії відсутні праці, які б засвідчили спробу об'єктивного вивчення керівництва правлячої партії трудовим процесом і соціальною політикою в роки війни.

Подив викликає відсутність у вітчизняній і зарубіжній історіографії ґрунтовних досліджень про робітничу молодь, яка зробила значний внесок у розбудову воєнної економіки, відродження господарства республіки, була провідною силою трудових починів та патріотичних рухів. Заслуговують на увагу лише монографії П. Тронька, в яких значний фактичний матеріал про виробничу діяльність молоді підкріплюється цифровими даними, узагальненнями й висновками.

Робітничу історію періоду війни збагатили праці з історії фабрик і заводів. Протягом 1946-1986 рр. в Україні було опубліковано понад 1067 монографій, нарисів, документальних збірників і статей про діяльність трудових колективів. Вони мають важливе значення для дослідження визначеної проблеми, але й не позбавлені суттєвих недоліків. Переважна більшість робіт написані за однією схемою, яка надавала пріоритет висвітленню діяльності партійних організацій, відсуваючи на останнє місце економічні й особливо соціальні проблеми. У них майже відсутній аналіз негативних явищ у життєдіяльності колективів, не розкриті питання заробітної плати, техніки безпеки й охорони праці, соціального страхування і матеріально-побутового становища робітників.

Автор не схильний до однозначно негативної оцінки написаної в СРСР робітничої історії другої світової війни. Разом з тим слід визнати, що вона була позбавлена аналітично-критичних узагальнень і висновків, носила парадно-пропагандистський характер, не враховувала усю повноту, трагізм і багатогранність трудового процесу й соціальних проблем воєнних років.

Здобуття українським народом незалежності надихнуло дослідників на пошук нових напрямів, проблем і методології у вивченні історії минулої війни. Вони акцентують увагу на розкритті внеску України у перемогу над ворогом та інших не досліджених питань. У монографіях П. Доброва, І. Єсіп, П. Жеребецького, А. Михненка і А. Ткаченка на основі нових архівних джерел висвітлюється участь робітників Донбасу в зміцненні воєнної економіки, різноманітних оборонно-масових заходах і відбудові зруйнованого ворогом господарства республіки. Новий об'єктивний підхід у висвітленні окремих аспектів функціонування командно-адміністративної системи управління економікою, проблем відбудови господарства, життя та побуту українських трудівників у роки війни прослідковується у працях Т. Вронської, Л. Кондратенко, Т. Першиної, Л. Хойнацької.

Окремі аспекти означеної проблеми знайшли відображення у дисертаційних дослідженнях вчених. Оборонно-масовій роботі трудівників через призму діяльності партійних організацій присвячена дисертація Д. Піхи. Внесок українських робітників у створення потужного індустріального господарства в республіці вивчала С. Сирцова. У 1990 р. М. Бойко і В. Галаган одними із перших у вітчизняній історіографії, на основі нових методологічних підходів, здійснили спробу розкрити основні етапи, характер формування і розвиток робітничих кадрів, їх самовіддану працю напередодні й у роки Великої Вітчизняної війни. Слідом за ними змістовний аналіз здобутків робітничої історії в Україні зробив В. Колесник. Упродовж останнього десятиліття дослідники історії Другої світової війни розширили коло питань дисертаційних досліджень, але до розкриття цих проблем у руслі нової соціальної історії вони так і не підійшли.

У зарубіжній історіографії трудовий процес періоду Другої світової війни не став предметом спеціального дослідження. Втім праці західних вчених так званої «радянологічної школи» містять цікавий критично-аналітичний матеріал і відзначаються досить часто оригінальними й об'єктивними висновками щодо місця, ролі і становища робітників у радянському суспільстві. У 1944 р. американський письменник Е. Сноу, як свідок боротьби народів СРСР з ворогом, одним з перших назвав самовіддану працю мільйонів трудівників, їх участь у створенні нових центрів індустрії-найважливішим чинником перемоги у війні.

Провідною темою зарубіжних досліджень виступає концепція експлуатації робітників у радянській державі. Розвиваючи її, вони справедливо, але дещо в категоричній формі, заявляють про наростання у 30-х роках відчуження виробника від результатів його праці, що породжувало незацікавленість робітників у виробництві, їх низьку трудову активність. Французький соціолог Ф. Дьюар, не заперечуючи висновку своїх колег щодо завершення у 1940 р. формування в СРСР примусового характеру праці, справедливо вказує на помітну роль держави і профспілок у вихованні в робітничому середовищі нового ставлення до праці, усвідомлення трудівниками «важливості своєї повсякденної праці для усього суспільства». Проте, обґрунтовуючи вище зазначені теоретичні положення, автори залишають без пояснення феномен масового змагання, самовідданої і творчої праці мільйонів робітників, що мав місце у суспільстві.

Заслуговують на увагу дослідження зарубіжних істориків про участь робітників у виробничому змаганні. Американські вчені Ф. Каплан й І. Левін стверджують, що різні трудові почини були нав'язані трудівникам керівництвом партійних і господарських організацій для зростання продуктивності виробництва. Такої ж думки дотримується і відомий радянолог Р. Конквест. Досліджуючи соціальні функції змагання, він робить поверховий висновок, стверджуючи, що «у 30-ті роки стахановський рух, ударництво й соціалістичне змагання мали одну загальну рису - створення привілейованого прошарку радянського робітничого класу». Наявність раціонального зерна у висновках провідного дослідника проблеми не розкриває у комплексі причин відданості значної кількості робітників ідеалам більшовизму, їх масової участі у змагальних формах праці. Якщо питома вага стахановців серед робітників залізорудної, машинобудівної промисловості та чорної металургії зросла пересічно з 9% у листопаді у 1935 р. до 27% у серпні 1936 р., то у 1945 р., за даними 28 профспілок, стахановців і ударників було понад 35% серед 2 млн. робітників України.

Привертають увагу змістовні роздуми західних вчених про матеріально-побутове життя радянських робітників у 30-40-х роках. Радянологи Ф. Каплан, К. Керніг і П. Шайбер писали, що останні «отримали небагато матеріальних переваг від диктатури пролетаріату», «а профспілки, - вважає американський політолог Р. Гріпп, - перетворилися у кволих і неефективних представників…, - їх, - … запитів і вимог».

Інтерес до робітничої історії радянської доби на Заході зростає у період горбачовської перебудови і після розпаду СРСР. Під впливом цих процесів, а також теорії модернізму й ідеї світових авторитетів у області робітничої історії Е. Томпсона, Е. Хобсбоума, Д. Монтгомері, Г. Гутмана та інших з'являється низка праць, автори яких намагаються охопити соціально-психологічні аспекти трудового процесу, життя й побуту робітників, у тім числі і періоду війни. Професор Гамбурзького університету Р. Майєр здійснив спробу поглянути на стахановський рух у контексті соціально-економічних процесів, що відбувалися в СРСР. Він стверджує, що цей рух «став важливим фактором подальшої сталінізації радянського суспільства». У німецькомовній науковій літературі дається висока оцінка мобілізаційним заходам державних органів, особливо щодо організації виробничого процесу, наслідком яких стало створення в тилу потужного воєнного господарства. Позитивну оцінку організаційній діяльності влади і праці трудівників дав Н. Верт. Проте не всі зарубіжні вчені одностайні у позитивній оцінці досягнень системи за часів війни. Професор Каліфорнійського університету М. Маля, позитивно оцінюючи заходи влади, одночасно звинувачує її у нездатності забезпечити необхідні матеріально-побутові умови життя робітників, які змушені були «запасатися власними харчами, вирощуваними поблизу необроблюваних полів».

Огляд дисертантом зарубіжної історіографії щодо виробничої діяльності і становища робітників у роки Другої світової війни дає підстави заявити, що вона робить переважно об'єктивну критично-аналітичну оцінку радянській дійсності. Разом з тим, окремі висновки сформульовані без належного використання джерел і врахування соціально-психологічного стану робітничого середовища 30-40-х років, частина якого підтримувала радянську владу, або була до неї лояльною, проявляла трудову активність і патріотизм. Українські сюжети у працях західних дослідників майже не досліджувались.

Певний інтерес для розкриття нашої проблеми викликають праці російських істориків А. Самсонова, М. Симонова В. Соколова, в яких аналізуються політика сталінського режиму, мобілізаційні заходи, спрямовані на перебудову економіки і створення в тилу воєнно-промислового комплексу. Серед досліджень останнього десятиліття слід виділити науково-популярні воєнно-історичні нариси «Великая Отечественная война. 1941-1945» у 4-х книгах. Особливе місце у цьому виданні займає остання книга «Народ и война» (Науч. руков. О.А. Ржешевский, глав. ред. В.А. Пронько. - М., 1999). Разом з тим українські аспекти теми вони висвітлюють лише побічно і фрагментарно.

Джерельну базу дослідження склали різноманітні за походженням, видовими ознаками та змістом опубліковані документи й матеріали архівів. Основні напрями і зміст воєнно-економічної і соціальної політики держави знайшли відображення у законодавчих і нормативно-правових актах, опублікованих у воєнні й повоєнні роки у збірках і періодичній пресі. Різноманітні документи і матеріали, що характеризують трудовий процес, матеріально-побутові умови життя робітників містяться у постановах і директивах ДКО, РНК СРСР і УРСР, ЦК ВКП(б) і КП(б) У виданих у повоєнну добу. Вони не суперечать офіційній схемі перебігу історичних подій і мають низький рівень інформації звітно-виконавчого характеру. Подібні джерела зібрані в обмеженій кількості у збірках про діяльність ВКП(б) у роки війни. Документи і матеріали різних видових груп від директивно-розпорядчих до статистики, опрацьовані автором у виданнях про промисловість України в 1917-1941 рр.

Змістовну групу джерел для вивчення робітничої історії містять збірки документів профспілок. Проте, їм також притаманний однорідний підбір матеріалів, відсутність критично-аналітичної оцінки їхнього змісту.

Заслуговує на увагу збірка документів у 3-х томах «Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 рр.» видана у 1980 р. Незважаючи на те, що збірка упорядкована на основі тогочасної ідеологічної концепції, вона і сьогодні залишається єдиною узагальнюючою й змістовною археографічною працею з історії України періоду минулої війни.

Вивчення робітничої історії ускладнюється відсутністю документальних збірок, матеріали яких об'єктивно і різнобічно розкрили б соціально-психологічний характер їх середовища, проблеми охорони праці, соціального страхування й матеріально-побутового життя робітників та їх родин. Певну кількість статистичних даних, що характеризують економічне і соціальне становище суспільства у роки війни, автор почерпнув у загальносоюзній і республіканській статистиці.

Дисертант використав у якості джерел праці й опубліковані виступи керівників вищих партійних та державних органів СРСР і УРСР: В. Леніна, Й. Сталіна, М. Хрущова, що є документальними свідченнями, і за об'єктивного аналізу, розкривають конкретний зміст проблеми і характер тієї доби. У процесі вивчення теми автор звернувся також до спогадів господарських керівників, спеціалістів і передовиків виробництва.

Основою джерельної бази дисертації стали архівні документи. Загалом використані матеріали 365 справ 36 фондів центральних і обласних архівів України і Російської Федерації. Автором опрацьовано сотні справ 14 фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України. Вони містять відомості про участь трудових колективів у зміцненні обороноздатності держави в 1939-1941 рр., перебудові промислового виробництва на воєнний лад, евакуації підприємств і роботу в тилу, а також різноманітну інформацію про підготовку робітничих кадрів, виробниче змагання, охорону праці, соціальне страхування, заробітну плату, матеріально-побутове становище робітників та їх родин, участь у культурно-масовому житті Відтворенню цілісної картини соціального становища робітників, їх шефської допомоги воїнам Червоної армії сприяли матеріали і документи фондів Народного комісаріату соціального забезпечення УРСР (ф. 348), Міністерства охорони здоров'я УРСР (ф. 342).

У фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України автор опрацював і використав значну частину інформаційного матеріалу про постанови партійного центру і обласних комітетів, що стосувалися робітничої політики. Інтерес мають звіти, доповідні записки й інформації в ЦК КП(б) У підпорядкованих низових структур. Здебільшого вони наповнені змістом фанфарного звучання й завищенням успіхів у виробничій діяльності й вирішенні соціальних проблем. У них майже відсутній критичний аналіз трудового процесу, становища робітників. Матеріали фонду Комісії з історії Великої Вітчизняної війни при Академії наук Української РСР (ф. 166) сприяли висвітленню участі трудових колективів у перебудові промисловості на воєнний лад, перебазуванні виробничих сил у тил, відбудові господарства республіки.

Документи фонду Центральний Комітет ВКП(б) (ф. 17) Російського державного архіву соціально-політичної історії допомогли з'ясувати напрями організаційної та ідейно-політичної роботи партійних органів щодо забезпечення виконання трудівниками України стратегічних завдань розвитку провідних галузей виробництва наприкінці 30-х років, переведення економіки на воєнні рельси, використання матеріально-технічних і трудових ресурсів республіки у розбудові воєнно-промислового комплексу.

Окремий блок джерел склали важливі за змістом матеріали фонду 5451 - Всесоюзна Центральна Рада професійних спілок СРСР у Державному архіві Російської Федерації. Фонд містить змістовний матеріал про основні напрями виробничої діяльності, чисельність і кваліфікацію трудових колективів, змагання робітників і заходи адміністрації підприємств щодо морального і матеріального заохочення їх продуктивної праці.

Відтворенню історичних обставин евакуації виробничих потужностей України, налагодженню роботи в тилу сотень заводів і фабрик, самовідданої праці робітників сприяли документи фонду Свердловського обласного комітету КПРС (ф. 4) та Свердловського міського комітету КПРС (ф. 161), Первоуральського міського комітету КПРС (ф. 75) Центру зберігання і вивчення документів новітньої історії Єкатеринбурзької області. Фонди ЦК спілки робітників залізорудної промисловості Сходу (ф. 834), Головне управління металургійної промисловості (ф. 1814) і ЦК спілки робітників металургійної промисловості Сходу (ф. 841) Державного архіву Єкатеринбурзької області містять матеріали, що розкривають місце і роль матеріально-технічних і людських ресурсів Донбасу і Придніпров'я у розробці нових родовищ залізної і марганцевої руди, реконструкції старих і будівництві нових металургійних заводів, самовіддану працю українських гірників і металургів, їх участь у підготовці робітничих кадрів й удосконаленні виробництва.

Різнопланові й об'ємні джерела, що характеризують внесок трудівників України у створення воєнно-промислового комплексу в тилу знаходяться в Об'єднаному державному архіві Челябінської області. В одному з найбільших фондів - Челябінський обком КПРС (ф. 288) містяться різноманітні за видовими ознаками документальні матеріали, що висвітлюють масовий характер перебазування на Урал виробничих потужностей республіки. Документи справи 132 опису 6 розкривають будівництво спеціалістами Зуївської ДРЕС та інших підприємств Донбасенерго Челябінської ТЕС. Вирішальний внесок українських будівельників і металургів у будівництво нових трубних заводів у Кам'янську, Первоуральську і Челябінську, реконструкцію Синарського та інших металургійних підприємств висвітлюють матеріали описів 3, 12, 18. Про участь шахтарів Донбасу в розвитку вугільної промисловості Уралу, впровадження ними ефективних методів праці свідчать документи опису 7. Фонд Челябінської обласної ради народних депутатів (ф. 274) містить значний за обсягом та інформативною наповненістю матеріал про прийом і розміщення обладнання підприємств та їх колективів з України. Дані про динаміку змін форм та розмірів оплати праці і стан технічної безпеки на підприємствах, соціальне страхування й умови матеріально-побутового життя робітників тилу дисертант почерпнув у фонді 1142 - Відділ праці й соціальних питань Челябінського обласного виконкому Державного комітету Міністерства праці РРФСР. Соціальне становище трудівників характеризують матеріали вище названих ф. 288, оп. 4, 6; ф. 124, оп. 1; ф. 4. оп. 18, 36, 38.

Вагомими свідченнями про важкий стан медичного і санітарного обслуговування робітників й усього населення наповнені матеріали фонду 830 - ЦК працівників медично-санітарних установ Сходу. У справах фондів 1813 - Статистичне управління Свердловської області Центрального статистичного управління при Раді Міністрів РРФСР і 485 - Статистичне управління Челябінської області Центрального статистичного управління при Раді Міністрів РРФСР є дані про збільшення чисельності міського й сільського населення в областях за рахунок евакуйованих трудівників і членів їх сімей, велику смертність серед різних вікових груп і особливо дітей.

Органічно важливою складовою частиною джерел по темі дослідження є періодичні видання. Виробничий процес, самовіддана праця робітників, їх творчий пошук шляхів підвищення продуктивності праці, участь в оборонно-масовій роботі відображена на шпальтах газет: «Труд», «Радянська Україна», «Советская Украина», «Правда Украины», «Социалистический Донбасс», «Черная металлургия», у чисельних багатотиражних виданнях. У публікаціях часописів «Вестник статистики», «Плановое хозяйство», «Производственное обучение», «Профессиональные союзы», «В помощ фабрично-заводским и местным комитетам», «Профессионально-техническое образование», «Стахановец» та інших дисертант опрацював значний аналітичний матеріал, що характеризує різні сторони виробничого процесу. Загалом, використання розлогого комплексу джерел створило значне інформаційне поле для реалізації поставлених у дисертаційному дослідженні завдань.

У розділі другому «Організаційна й структурно-функціональна перебудова промисловості» аналізується місце та роль продуктивних сил України у створенні воєнної економіки і зміцненні Збройних сил.

У підрозділі 2.1. «Мілітаризація промислового виробництва» розглядаються основні заходи влади щодо перебудови промисловості в умовах війни. Доведено, що напередодні війни 120 воєнних і машинобудівних заводів, сотні підприємств інших провідних галузей виробництва УРСР були вагомою складовою воєнно-промислового комплексу СРСР. Важливим свідченням мілітаризації промисловості стала низка указів президії Верховної Ради СРСР, що дозволили збільшити тривалість робочого дня пересічно на 17,7%, а також передували запровадженню загальної трудової повинності й «воєнізації» режиму роботи усіх державних підприємств і установ. Для розширення воєнного виробництва залучили додаткові потужності чорної металургії, машинобудування, верстатобудування й хімічної промисловості. Наприкінці 30-х років машинобудівні й металообробні підприємства України, на яких працювали 572,5 тис. робітників, розпочали реконструкцію і будівництво нових цехів для виробництва гармат, мінометів та іншої зброї. Форсований розвиток оборонної промисловості перед нападом Німеччини посилював мілітаризацію господарства, наносив прямі збитки інтересам трудівників і усього населення. Питома вага воєнної продукції у загальному обсязі валового промислового виробництва у 1940 р. становила 26%. Доведено, що напередодні нападу фашистів СРСР так і не завершив перебудову промисловості для ведення війни.

Продуктивні сили України здійснювали воєнну перебудову в надзвичайно важких умовах. Починаючи з другої половини 1942 р. держава щорічно витрачала на забезпечення потреб фронту понад дві третини бюджету. Величезні масштаби воєнного виробництва й руйнування економіки окупантами негативно вплинули на розподіл національного прибутку. Гігантські воєнні витрати спричинили падіння відтворення сукупного продукту. Зростання цін на товари широкого вжитку, кредитна емісія, великі податки з населення, внески громадян і реалізація воєнних позик, лотерей були важливим джерелом нагромадження і покриття воєнних витрат радянської економіки. Аналіз документального матеріалу свідчить, що продуктивні сили України виступили одним з вирішальних чинників перебудови промисловості на воєнний режим.

У підрозділі 2.2. «Робітники у заходах влади і громадськості щодо посилення боєздатності Збройних сил» розкриваються основні форми участі виробників у оборонно-масовій роботі, її характер, зміст та наслідки. На матеріалах підрозділу простежується, що робітники, які самовіддано й важко працювали на виробництві, склали найбільш чисельну і активну частину особового складу формувань народного ополчення, винищувальних батальйонів, членів організацій Тсоавіахіма і Червоного Хреста, наполегливо опановували військові спеціальності, були надійним бойовим резервом Червоної армії. Аналіз джерел показав, що оборонно-масова робота трудівників набрала найбільших масштабів у великих промислових районах і містах. Створені на підприємствах, у робітничих клубах і добровільних спортивних товариствах військово-навчальні пункти і гуртки оборонно-масової роботи стали справжньою кузнею бойових резервів діючої армії. Матеріали архівів свідчать, що навчання робітників воєнній справі, здебільшого, було організоване незадовільно: особовий склад не забезпечений зброєю, засобами унаочнення і навчальною літературою; за низького проценту відвідування занять не витримувалися строки підготовки бійців. Нерідко воєнні комісаріати й організації Тсоавіахіма ставилися до воєнного навчання і підбору воєннозобов'язаних зі злочинною недбалістю.