Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

“КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.01 - історія України

АКАДЕМІК М.Ф.БІЛЯШІВСЬКИЙ У НАУКОВОМУ, КУЛЬТУРНОМУ ТА ГРОМАДСЬКОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ (КІНЕЦЬ ХІХ - ПЕРША ЧВЕРТЬ ХХ СТ.)

Дідух Людмила Валентинівна

Київ - 2005

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Одним із важливих завдань сучасних досліджень в Україні є повернення із забуття імен видатних осіб, які впливали на становлення і розвиток української науки, вивчення їх культурної та громадської діяльності. До таких постатей належить видатний археолог, історик, мистецтвознавець, етнограф, фундатор вітчизняного музейництва та лідер пам'яткоохоронного руху Микола Федотович Біляшівський. Його ім'я нерозривно пов'язане з цілим етапом національно-культурного руху в Наддніпрянській Україні в кінці ХІХ - першій чверті ХХ ст. Вивчення найрізноманітніших аспектів діяльності М.Ф.Біляшівського дає можливість відтворити маловідомі сторінки історії української науки та культури, роботу окремих громадських організацій та установ, означити еволюцію наукової інтелігенції в даний історичний період. Своєю самовідданою працею ці люди сприяла збереженню самобутності українського народу, доводили його непересічність на тлі світової історії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у рамках наукової теми кафедри історії Національного університету “Києво-Могилянська академія” “Україна в Центрально-Східній Європі”.

Мета дослідження полягає в комплексному вивченні життя і діяльності М.Ф.Біляшівського в контексті наукового, культурного та громадського розвитку України кінця ХІХ - першої чверті ХХ ст. і розкритті найцінніших елементів його багатої спадщини.

Відповідно до поставленої мети у дисертації визначаються наступні завдання:

- проаналізувати стан вивчення теми і комплекс джерел, що висвітлюють життя та діяльність М.Ф.Біляшівського;

- дослідити основні чинники формування світогляду та громадянської позиції вченого;

- розкрити напрямки наукової діяльності М.Ф.Біляшівського і проаналізувати його внесок у дослідження з археології, спеціальних історичних дисциплін, мистецтвознавства, етнографії;

- висвітлити культурницьку та науково-організаційну роботу М.Ф.Біляшівського у створенні музеїв;

- охарактеризувати внесок вченого у вітчизняну пам'яткоохоронну справу.

Об'єктом дослідження є особистість академіка М.Ф.Біляшівського, яка вивчається у більшості її проявах, та в соціально-культурній системі, що дозволяє включити цю персоналію в загальну картину життя України означеного періоду.

Предметом дослідження є наукова спадщина академіка М.Ф.Біляшівського та його діяльність у царині музеєзнавства, пам'яткоохоронного руху, а також ті аспекти приватного і публічного життя, котрі впливали на становлення його дослідницького досвіду та громадянської позиції.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи історизму та об'єктивності пізнання історичної дійсності, тобто визнання цілісності й причинної обумовленості суспільних процесів, поєднання долі людини з цими процесами. Специфіка досліджуваної проблеми зумовила застосування таких основних методів: проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, конкретного аналізу, систематизації.

Хронологічні межі роботи охоплюють кінець ХІХ - першу чверть ХХ ст., що визначаються роками життя М.Ф.Біляшівського (1867-1926) та обумовлюються часом, на який припадає його найбільш активна наукова та громадсько-культурницька діяльність.

Наукова новизна дисертації визначається передусім тим, що в ній вперше в українській історіографії здійснена спроба комплексного вивчення багатогранної діяльності М.Ф.Біляшівського. У дисертаційній роботі детально розглянуто процес його становлення як особистості, еволюцію наукової та громадсько-культурної діяльності, розкрито значення наукових здобутків вченого та його культурницької праці в ґенезі вітчизняного музейництва, пам'яткознавчого і пам'яткоохоронного руху. На прикладі життєвого шляху М.Ф.Біляшівського показана роль наукової інтелігенції в українському національно-культурному русі кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання наведених у ньому матеріалів, положень, висновків при підготовці узагальнюючих праць з історії вітчизняної науки та культури, розробці фундаментальних і спеціальних історичних курсів у вищих навчальних закладах. Вивчення життєдіяльності визначного діяча у контексті наукового і громадсько-культурного життя України дозволяє заповнити прогалини вітчизняної історичної науки.

Наукову апробацію роботи здійснено на засіданнях кафедри історії Національного університету “Києво-Могилянська академія”. Основні положення дослідження та його результати були висвітлені у повідомленнях і доповідях на наукових конференціях “Україна - людина, суспільство, природа” (Київ, 2002, 2003, 2004), “Наукові дослідження пам'яток козацької доби в Україні” (Київ, 2003), “Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України і Волині” (Ковель, 2003), “Київ і кияни” (Київ, 2003), “Україна і Росія: досвід історичних зв'язків та перспектива співробітництва” (Кривий Ріг, 2004). Основні положення дисертації викладено у семи авторських публікаціях, три з яких опубліковано у наукових виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією України як фахові з історичних наук.

Поставлені дослідницькі завдання, логіка їх розв'язання визначили структуру дисертаційної роботи. Вона складається із вступу, п'яти розділів (які в свою чергу поділяються на підрозділи), висновків і списку використаних джерел та літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано об'єкт і предмет роботи, визначено її хронологічні межі, мету та завдання, зазначено методологічні принципи та показано новизну і практичне значення дисертаційного дослідження.

Розділ 1 “Історіографія питання та його джерельна база” присвячений аналізу наукового опрацювання теми за хронологічною ознакою та характеристиці джерельної бази дослідження життєвого і творчого шляху М.Ф.Біляшівського, його наукової спадщини.

Початок дослідження наукової спадщини М.Ф.Біляшівського можна пов'язувати з виходом рецензій (кінець 80-х рр. ХІХ ст.) на його нумізматичну працю Голубовский П. Николай Беляшевский. Монетные клады Киевской губернии. Киев, 1889 года // Киевская старина. - 1889. - № 10. - С. 205-207; В. Б. Н.Беляшевский. Монетные клады Киевской губернии. Киев. 1889. // Исторический вестник. - 1890. - № 2. - С. 168-169. . У 1915 році з нагоди 50-річчя Московського археологічного товариства було випущено спеціальний Біографічний словник його членів, на сторінках якого було розміщено короткі відомості довідково-бібліографічного характеру дійсного члена товариства - М.Ф.Біляшівського Беляшевский Николай Федотович // Императорское Московское археологическое общество в первое пятидесятилетие его существования (1864-1914). - М., 1915. - Т.2: Биографический словарь членов Общества. Список трудов членов Общества, помещенных в изданиях Общества. - С. 35, 56. .

Багатий спектр оцінок громадсько-культурницької та наукової діяльності М.Ф.Біляшівського було висловлено після його смерті у 1926 році. Вшановуючи пам'ять видатного вченого, Українська Академія наук присвятила йому спеціальний випуск “Записок історично-філологічного відділу”, де у статтях Д.І.Багалія, С.О.Єфремова, П.П.Курінного, В.Г.Ляскоронського, Д.М.Щербаківського була висвітлена багатогранна діяльність вченого як археолога, нумізмата, мистецтвознавця, музейника і громадського діяча, а також подана характеристика його основних наукових праць Записки історично-філологічного відділу ВУАН. - К., 1926. - Кн. 9. - С.1-59. . У некролозі в журналі “Україна” М.С.Грушевський описав життєвий і науковий шлях М.Ф.Біляшівського, зосередивши увагу на його роботі у створенні вітчизняного музею та дослідженнях народного побуту і культури Грушевський М. С. Академік Микола Федотович Біляшівський. 1867-1926. (Некролог) // Україна. 1926. № 2-3. С. 237. . П.П.Курінний у збірнику, присвяченому Трипільській культурі в Україні, охарактеризував студії М.Ф.Біляшівського цього археологічного періоду Курінний П. П. Академік Микола Біляшівський // Трипільська культура на Україні. 1926. Вип. 1. С. V-VII. . К.В.Мощенко та М.С.Сафронієв видрукували свої спогади про музейницьку діяльність та роботу вченого на посаді директора бібліотеки Київського політехнічного інституту Мощенко К. Академік М.Ф.Біляшівський як музейний робітник // Український музей. К., 1927. Зб. 1. С. 3-12; Сафронієв М.С. М.Ф.Біляшівський. (Сторінки з історії Бібліотеки КПІ) // Вісті Київського політехнічного інституту. - К., 1926. - Кн. 1. - С. 136-137..

Після 1926 року - “доби некрологів” - у радянський період про постать М.Ф.Біляшівського та його діяльність згадували не часто в контексті історії української радянської культури: матеріали з'являлися лише на честь круглої дати роковин народження чи смерті вченого. Наступного разу про діяльність М.Ф.Біляшівського згадали з нагоди 100-річчя його дня народження Бевзо О. А., Юрченко А. В. Сесія в Державному історичному музеї УРСР, присвячена 100-річчю народження академіка М.Ф.Біляшівського // Український історичний журнал. 1968. № 1. С. 158-160. . Так, С.Р.Кілієвич висвітлила діяльність вченого на ниві вітчизняного музейництва, зокрема на посаді директора Київського міського музею, вплітаючи її в біографічну канву Кілієвич С. Академік М.Ф.Біляшівський - засновник Державного історичного музею УРСР // Архіви України. 1967. № 6. С. 21-28. . Статті К.П.Бахмат характеризуються доволі детальним, але лише частково аналітичним дослідженням археологічної праці М.Ф.Біляшівського Бахмат К. 100 років з дня народження археолога та етнографа М.Ф.Біляшівського // Український історичний журнал. 1967. № 10. С. 112-113; Бахмат К. П. До століття з дня народження М.Ф.Біляшівського // Археологія. 1969. Т.22. С. 241 - 245 . До чергового ювілею вченого 1987 року була опублікована ґрунтовна стаття С.О.Кистанової. Частково залучивши архівні матеріали, зокрема епістолярію, автор доволі розгорнуто подала біографію вченого, детально зупиняючись на описі його дитинства, а також на музейній роботі і дослідженні науковцем пам'ятки великокняжої епохи на Княжій горі Кистанова С. М.Ф.Біляшівський: “Який необмежений простір для праці” // Культура і життя. - 1988. - 6 листопада (№ 45). - С. 6; 13 листопада (№ 46). - С. 5..

З проголошенням незалежності України відкрилися широкі можливості для вивчення історії, зокрема, національно-культурного відродження кінця ХІХ - початку ХХ ст., періоду національно-визвольних змагань українського народу 1917-1921 років та діяльності визначних діячів тієї епохи. На початку 1990-х років з'явилися біографічні розвідки онуків М.Ф.Біляшівського, які прорвали завісу певного забуття його постаті Біляшівський Б. “Наш добрий і певний товариш” // Україна. - 1991. № 21. - С.1-4; № 22. - С.13-17; № 23. - С.8-11; Біляшівський Б. М., Біляшівський М. М. Будівничий української культури (М.Ф.Біляшівський) // Репресоване краєзнавство (20-30-і роки). К., 1991. С. 21-24. . Цими матеріалами, вже позбавленими старих ідеологічних схем, вони прагнули визначити те чільне місце, яке по праву мав займати видатний вчений в українській історії і культурі. Внесок М.Ф.Біляшівського в українське шевченкознавство та створення в Київському міському музеї шевченківського відділу висвітлила Н.Наумова Наумова Н. М.Ф.Біляшівський і спадщина Т.Г.Шевченка // Образотворче мистецтво. - 1991. - № 2. - С. 18-20. .

До 100-річчя заснування Національного музею історії України в українських часописах з'явилася низка статей Н.Г.Ковтанюк, Г.М.Шовкопляс, С.Р.Кілієвич, Т.К.Рязанової присвячених цій події Кілієвич С. Академік М.Ф.Біляшівський - перший директор Національного музею України // Київська старовина. 1999. № 4. С. 80-86; Ковтанюк Н. Г., Шовкопляс Г. М. На шляху становлення Національного музею історії України (з історії музею 1917-1924 рр.) // До 100-річчя Національного музею історії України: З історії музею та його раритетів. - К., 1998. - С. 3-28; Ковтанюк Н., Шовкопляс Г. Скарбниця історичної пам'яті України // Київська старовина. 1999. №4. С. 63-80; Рязанова Т. До сторіччя Київського музею старожитностей та мистецтв // Вісник УТОПІК. - 1999. - № 2. - С. 42-55.. У них у контексті історії закладу розповідається про внесок М.Ф.Біляшівського в створення й організацію музею, його виставкової та експозиційної роботи. До нарису біографії науковця, спираючись на його рукописну “Автобіографію”, черговий раз звернулися О.Антонова, С.І.Нестуля, А.Ф.Примак і В.М.Піскун Антонова О. Доля вченого // Хроніка 2000. № 45/46. - С.465-470; Нестуля С. Невідомі сторінки автобіографії М.Ф.Біляшівського // Титульний етнос: здобутки, втрати. - Полтава - Опішне, 2002. - С. 24-28; Примак А. Ф. Становлення М.Ф.Біляшівського як вченого і дослідника минувшини // Історія України: маловідомі імена, події, факти. - Київ - Донецьк, 2001. - Вип. 17. - С.74-76; Піскун В. М.Ф.Біляшівський - вчений і державний діяч // 100 років Державного музею українського народного декоративного мистецтва. - К.,2001. - С.32-38..

У статтях С.В.Гаврилюк, Ю.І.Іванової, О.І.Кушпетюк досліджується робота з облаштування Городоцького музею, а також співпраця з волинськими краєзнавцями, науковими товариствами та музейними закладами, діяльність з вивчення і збереження історичних пам'яток на території Волині, Холмщини і Підляшшя, археологічні розкопки і дослідження Волинської губернії Гаврилюк С. В. М.Біляшівський про вивчення та збереження історичних пам'яток (на прикладі Волині, Холмщини і Підляшшя) // Історико-політичні проблеми сучасного світу. - Чернівці, 2001. - Т. 8. - С. 18-29; Іванова Ю. І. Микола Федотович Біляшівський і Волинь // “Роде наш красний...”: Волинь у долях краян і людських документах: У 2-х томах. - Луцьк, 1996. - Т. 1. С. 317-323; Кушпетюк О. Микола Федотович Біляшівський і волинське музейництво // Науковий вісник Волинського університету ім. Лесі Українки. Історичні науки. - Луцьк, 2000. - № 1. - С. 96-100.. Про музейницьку роботу М.Ф.Біляшівського, зокрема, згадується і в дослідженнях Г.В.Бухала, Г.Г.Непомнящого, О.І.Кушпетюк, А.О.Хведася, С.І.Шевчука, присвячених безпосередньо становленню та діяльності краєзнавчого музею в Городку Бухало Г. В. Музей барона Федора Штейнгеля // Наукові записки Рівненського краєзнавчого музею. - Рівне, 1996. - Вип. 1. - С.11-16; Кушпетюк О. І. Історико-краєзнавча діяльність музейних закладів Волині другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: Дисертація... канд. іст. наук: 07.00.01. - Луцьк, 2000. - 228 с.; Непомнящий Г. Городоцький музей барона Ф.Р.Штейнгеля // Велика Волинь. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. - Житомир, 1994. - Т.15. - С. 168-175; Хведась А. О. Розвиток краєзнавчих музеїв у Західній Україні в кінці ХІХ - першій половині 40-х рр. ХХ ст. Джерела і література. (На матеріалах Волинської, Рівненської та Тернопільської областей): Дисертація... канд. іст. наук: 07.00.06. - Дніпропетровськ, 1997. 172 с.; Шевчук С. І. Фольклорно-етнографічні студії Городоцького музею // Народна творчість та етнографія. - 1983. - № 6. - С. 60-64. .

Пам'яткоохоронна і пам'яткознавча діяльність займала у насиченому громадському житті науковця одну з провідних позицій. У своїх дослідженнях історичного пам'яткознавства України С.З.Заремба і С.В.Гаврилюк, змальовуючи поступ руху з охорони старожитностей, зосередили увагу і на ролі в ньому М.Ф.Біляшівського Гаврилюк С. В. Історичне пам'яткознавство Волині, Холмщини і Підляшшя (ХІХ - початок ХХ ст.). - Луцьк, 2002. - 532 с.; Заремба С. Нариси з історії українського пам'яткознавства. - К., 2002. - 204 с.; Заремба С. З. Українське пам'яткознавство. Історія, теорія, сучасність. К., 1995. 450 с. . Певні аспекти його пам'яткоохоронної діяльності у період 1917-1921 років: зусилля із збереження багатьох унікальних історико-культурних об'єктів, участь у роботі державних і громадських пам'яткоохоронних органів, висвітлено, зокрема, у роботах О.О.Нестулі, О.А.Денисенко й Є.С.Ярошенка Нестуля О. О. Біля витоків державної системи охорони пам'яток культури в Україні (доба Центральної Ради, Гетьманату, Директорії). Київ - Полтава, 1994. 240 с.; Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні. 1917 - середина 20-х років. К., 1995. 280 с.; Денисенко О. А. Охорона і збереження пам'яток історії та культури в Українській державі (1918 р.): Дисертація... канд. іст. наук: 07.00.01. К., 2002. 243 с.; Ярошенко Є. С. Становлення державної системи охорони культурних цінностей в Україні: 1917-1919 рр.: Автореферат дисертації... канд. іст. наук: 07.00.01. - Харків, 2002. - 17 с.. Ряд праць тією чи іншою мірою торкаються діяльності М.Ф.Біляшівського як академіка у Всеукраїнській Академії наук, а також члена Всеукраїнського Археологічного комітету - науково-консультативного центру з питань пам'яткознавства Біляшівський Микола Федотович // Національна академія наук України. Персональний склад (1918-1998). К., 1998. С. 12; Історія Академії наук України. 1918 - 1993. К., 1994. 320 с.; Храмов Ю., Руда С., Павленко Ю., Кучмаренко В. Рання історія Академії наук України (1918-1921). К., 1993. 247 с.; Нестуля С. Становлення Всеукраїнського Археологічного комітету ВУАН (середина 1920 років). Полтава, 1997. 98 с.; Нестуля С. І. Роль наукової інтелігенції в становленні Всеукраїнського Археологічного комітету (1917 - початок 30-х років): Дисертація … канд. іст. наук: 07.00.01. - Кременчук, 1998. 212 с. .

Джерельну базу дисертації становлять документи, які зберігаються у фондах архівосховищ, музеїв, Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського і науково-дослідних інститутів НАН України та опубліковані матеріали. Серед них чільне місце посідає архів М.Ф.Біляшівського, основна частина якого зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (ІР НБУВ) (ф. 31). Деякі документи особистого і службового характеру з цього архіву було передано до Національного музею історії України (РД 3925-3935, ЛД 1050-1053), а також у відділ рукописів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (ф. 146). Там знаходяться документальні матеріали присвячені діяльності М.Ф.Біляшівського в галузі шевченкознавства.

Великий масив документів, що висвітлюють громадсько-культурницьку та політичну діяльність М.Ф.Біляшівського зберігаються в Центральному державному історичному архіві України (ф. 721 - Південно-Західний комітет Всеросійського союзу міст; ф. 725 - Київське товариство охорони пам'яток старовини і мистецтва), Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ф. 166 - Народний комісаріат освіти УРСР; ф. 2201 - Міністерство освіти Української держави; ф. 2457 - Головне управління мистецтв та національної культури Міністерства освіти і мистецтв; ф. 2581 - Генеральне секретарство освіти Української Центральної Ради. Народне міністерство освіти Української Народної Республіки; ф. 3689 - Головне управління мистецтв та національної культури Української Народної Республіки), Державному архіві Рівненської області (ф. 366 - Особовий фонд барона Ф.Р.Штейнгеля), ІР НБУВ (ф. 1 - Літературні матеріали; ф. 3 - Листування; ф. 10 - Архів Всеукраїнської Академії наук; ф. 12 - Особовий фонд В.Л.Модзалевського; ф. 109 - Особовий фонд Ф.Р.Штейнгеля; ф. 225 - Особовий фонд М.І.Петрова; ф. 241 - Київське товариство старожитностей і мистецтв), Науковому архіві Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України (ф. 13 - Особовий фонд Ф.Л.Ернста) і Науковому архіві Національного художнього музею України.

Комплекс джерел у дисертації систематизовано за такими групами: 1) матеріали особистого характеру, 2) наукові й творчі праці вченого та підготовчі матеріали до них, 3) епістолярії, 4) матеріали державних органів влади, наукових та громадських установ, 5) рукописні праці інших осіб.

Отже, аналіз праць про М.Ф.Біляшівського засвідчив, що вони не дають цілісної характеристики життя і діяльності вченого. Наявна і використана джерельна база, що охоплює більшість опублікованих праць М.Ф.Біляшівського та різноманітні архівні матеріалі є достатньою для реалізації поставленої в роботі мети і вирішення дослідницьких завдань.

Розділ 2 “Життєвий шлях М.Ф.Біляшівського” присвячений дослідженню біографії вченого.

М.Ф.Біляшівський народився 24 жовтня 1867 року в м. Умані в сім'ї священика. У роботі зазначається, що зацікавлення вченого українською старовиною з'явилося у гімназійні роки, коли він познайомився з директором Київського Церковно-археологічного музею М.І.Петровим. Інтерес М.Ф.Біляшівського до нумізматики спонукав його стати членом гуртка київських нумізматів.

Протягом 1887-1891 років М.Ф.Біляшівський навчався на юридичному факультеті Київського, а згодом Новоросійського університетів, де й отримав диплом. Разом з тим він систематично слухав лекції із загальної та східноєвропейської археології професора В.Б.Антоновича, а також з античного мистецтва А.В.Прахова. В студентські роки М.Ф.Біляшівський почав серйозно займатися археологією.

Становлення світоглядних засад науковця припало на час національного піднесення кінця ХІХ - початку ХХ ст. та бурхливого розвитку науки водночас. Певний вплив на громадську позицію М.Ф.Біляшівського мав В.Б.Антонович, який звернув його увагу на проблеми українства, а також громадсько-політична позиція членів гуртка, що зосередився навколо редакції “Киевской старины”.

Як вільний слухач М.Ф.Біляшівський вступив на природничий факультет Московського університету (з 1892 р.), де потрапив до числа осіб, що гуртувалися навколо професора Д.М.Анучіна. Він брав активну участь у науковому житті Москви: став учасником ХІ Міжнародного конгресу з доісторичної археології, антропології і зоології, долучився до роботи декількох наукових товариств тощо. Окрім наукової і дослідницької роботи працював в Архіві Міністерства юстиції під керівництвом відомого російського історика права, археолога та архівіста Д.Я.Самоквасова як його власний секретар.

У 1894-1898 роках М.Ф.Біляшівський працював завідувачем Архіву колишнього фінансового управління Царства Польського при Варшавській казенній палаті, займаючись впорядкуванням документальних колекцій архіву, а також плануючи друкування джерел з історії України. Тоді ж він познайомився з М.С.Грушевським і допомагав йому у підготовці до друку перших двох томів люстраційних описів королівщин фундаментальної серії “Жерела до історії України-Руси”. Працюючи у Варшаві, М.Ф.Біляшівський долучився також до організації Городоцького музею барона Ф.Р.Штейнгеля на Волині.

На початку ХХ ст., будучи вже знаним вченим та маючи досить успішну наукову кар'єру, М.Ф.Біляшівський занурився у громадсько-культурну діяльність, пов'язану з музейною та пам'яткоохоронною справами. У 1902 році він став директором Київського міського художньо-промислового і наукового музею, заснованого за його участі, і залишався на цій посаді до 1923 року.

Під час першої російської революції 1905-1907 років М.Ф.Біляшівський розпочав свою громадсько-політичну діяльність. Він взяв участь у виборах до І Державної Думи, одержавши мандат від Київщини. У Думі М.Ф.Біляшівський був членом Української парламентської громади, що відстоювала автономію України. Під час Першої світової війни він служив у Комітеті Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст на території Буковини.

Основна діяльність М.Ф.Біляшівського протягом 1917-1923 років була зосереджена на розбудові нових організаційних підвалин пам'яткоохоронної справи. Крім того, він долучився до створення Української Академії мистецтв, Київського археологічного інституту тощо. У 1919 році М.Ф.Біляшівського обрано дійсним членом Української Академії наук. Він очолив в Академії кафедру археології у історично-філологічному відділі та Комісію для складання археологічної карти України, а також був членом Етнографічної комісії і Всеукраїнського Археологічного комітету.

Помер М.Ф.Біляшівський 21 квітня 1926 року і похований згідно із його волею на Княжій горі біля Канева.

Таким чином, громадська позиція М.Ф.Біляшівського, формуючись під впливом національних ідей українського відродження кінця ХІХ - початку ХХ ст., була означена постійним і невтомним служінням рідному краю.

Розділ 3 “Основні напрямки наукових досліджень вченого” складається із трьох підрозділів, у яких висвітлюються сфери наукової роботи та досліджень вченого та аналізується його основний науковий доробок.

У підрозділі 3.1. “Нумізматичні студії” з'ясовано внесок М.Ф.Біляшівського у розвиток нумізматики як спеціальної історичної дисципліни. Його нумізматична праця “Монетні скарби Київської губернії” (К., 1889) стала певним довідником-збіркою матеріалів про монетні скарби даної місцевості на кінець ХІХ ст. з посиланнями на письмові джерела та літературу.

Розуміючи неоціненну вартість для історичної науки монетних знахідок як додаткових неписемних джерел, М.Ф.Біляшівський активно долучився до акції із збирання відомостей про монетні скарби, що її провадило Московське нумізматичне товариство. Разом із П.Зибіним він підготував спеціальні анкетні картки, які б нотували знахідки монетних скарбів “Про топографічний опис монетних скарбів, знайдених в Росії” (М., 1893).

У нумізматичних студіях вчений провів паралелі між плином української історії та знахідками монетних скарбів та показав, що за допомогою такого матеріалу можна з'ясувати значні теоретичні питання: вогнища розселення на певній території, час існування певних народів, їхні торгівельно-промислові та культурно-цивілізаційні зв'язки тощо.

У підрозділі 3.2 “Археологічні дослідження” розглядаються та аналізуються студії М.Ф.Біляшівського в галузі археології. Він увійшов до плеяди представників Київської історико-археологічної школи В.Б.Антоновича, яка вважала археологічні старожитності одними з найважливіших джерел (поряд з писемними) для пізнання культури минулого. Ідеї школи Д.М.Анучіна - тісний зв'язок доісторичної археології з етнографією і антропологію - внесли нові риси в археологічну роботу вченого. Займаючись головним чином доісторичною археологією, М.Ф.Біляшівський у своїх дослідженнях використовував етнологічний підхід до матеріалу.

Він проводив розкопки пам'яток неоліту, латену, Трипільської культури, ранньослов'янського та княжого часів. Найвизначнішим з них стало систематичне дослідження у 1891-1893 роках Княжої гори біля Канева - давньоруського археологічного комплексу пам'яток. Вчений перший довів існування на цьому місці літописного міста Родень згадуваного під 980 роком та окреслив його розміщення і планування. Він брав активну участь у роботі ІХ-ХІV Археологічних з'їздів, де висвітлював результати своїх досліджень, а також працював в організаційних комітетах з підготовки цих з'їздів і розповідав про їхню роботу на сторінках наукових видань.

Під редакцією М.Ф.Біляшівського та фактично на його кошти протягом 1899-1905 років виходив спеціалізований науковий періодичний орган - часопис “Археологическая летопись Южной России”. Зміст журналу було присвячено всім видам старовини з доісторичних часів і до ХІХ ст. Навколо журналу редактор згуртував багато науковців і краєзнавців-аматорів. На його сторінках неодноразово обговорювалися гострі дискусійні питання. Особливу наукову вартість мали щорічні огляди археологічних досліджень та розкопок в Україні. Фактично такі огляди допомагали реконструювати поступальний розвиток вітчизняної археологічної науки. Результатом узагальнень цих матеріалів була програмна стаття М.Ф.Біляшівського “Найближчі завдання археології Півдня Росії” Беляшевский Н. Ближайшие задачи археологии юга России // Археологическая летопись Южной России. - 1903. - № 1. - С. 6-14., в якій вчений висловив цікаві думки про методологію досліджень з археології, про наближення вітчизняної науки до стандартів прогресивних західноєвропейських досліджень, а також чітко окреслив основні завдання археологічного обстеження регіонів України на найближчі роки.

У підрозділі 3.3 “Етнографічні та мистецтвознавчі студії” охарактеризовано роботу М.Ф.Біляшівського із дослідження українського мистецтва, народного побуту та етнографії. З'ясовано, що розширення наукових інтересів вченого відбувалося у контексті всебічного зацікавлення вітчизняних наукових кіл і загальноросійського громадянства матеріальною старовиною. В ній вони вбачали акумульований культурний досвід минулих поколінь, що потребувала реальної охорони від знищення. Активна участь ученого у пам'яткоохоронних заходах різних наукових установ та робота над розбудовою нових, зокрема художніх, відділів у очоленому ним Київському міському музеї скерували наукові пошуки М.Ф.Біляшівського в бік ґрунтовних наукових досліджень матеріальної культури народу, зокрема його побуту і мистецтва.

За добру школу наукових студій у цих галузях знання М.Ф.Біляшівський мав “етнологічну археологію” втілену науково продуктивною “тріадою” Д.М.Анучіна, для якого в комплексі дисциплін від географії до археології важливе зв'язкове місце належало етнографії. Займаючись “матеріальною етнографію”, збираючи і студіюючи предмети народного побуту і твори мистецтва, М.Ф.Біляшівський переніс на ці дослідження основні позиції Анучінської школи вивчення матеріальної культури, намагаючись робити висновки про роль зовнішньої культури та побуту певного народу і визначаючи рівень його цивілізаційного поступу в загальноісторичному процесі.

М.Ф.Біляшівський розгорнув велику роботу із збирання пам'яток мистецтва і побуту, особливо зразків українського народного мистецтва, та експонування цих колекцій на художніх виставках у Київському міському музеї. Опрацювання зібраного матеріалу дозволило йому зробити деякі теоретичні узагальнення в галузі мистецтвознавства та показати роль українського народного мистецтва у світовій духовній культурі. Досліджуючи літературну та мистецьку спадщину Кобзаря, М.Ф.Біляшівський був одним із тих діячів, які стояли біля витоків становлення вітчизняного шевченкознавства.

Можна стверджувати, що М.Ф.Біляшівський став піонером в дослідженні окремих галузей вітчизняної історичної науки, розширюючи її джерельну базу, та матеріальної і духовної культури українського народу. У науковій діяльності вченим завжди рухав громадський інтерес: збереження культурно-історичних пам'яток, пізнання народного життя і зацікавлення результатами цих студій широкого кола науковців.

Розділ 4 “М.Ф.Біляшівський у становленні українського музейництва” складається із трьох підрозділів у яких розглядається роль вченого у вітчизняному музейницькому русі.

У підрозділі 4.1 “Роль науковця в заснуванні Городоцького музею Волинської губернії” проаналізовано роботу М.Ф.Біляшівського у становленні Городоцького музею барона Ф.Р.Штейнгеля. Відзначається, що зародження і становлення музейних закладів в Україні і, зокрема, на Волині відбувалося у загальному руслі розвитку музейної справи в Російській імперії. Головною його особливістю стала подальша демократизація музейного руху, яка полягала в посиленні провідної ролі вчених, наукової інтелігенції та зацікавлених підприємців у створенні та діяльності столичних і провінційних музеїв, а також в організації нового типу незалежного загальнодоступного музею із спеціальною направленістю на просвітництво.

Городоцький музей Волинської губернії заснований 25 листопада 1896 року став першим в Україні (а не лише на Волині) приватним краєзнавчим музеєм світського спрямування, експозиція якого висвітлювала історію літописного регіону і була розрахована на масового відвідувача. Завдяки багатогранній діяльності він став справжньою науковою установою. М.Ф.Біляшівський склав програму облаштування і організації музею, детально розробив план поточної роботи в цілому й за допомогою співробітників В.А.Мошкова та А.М.Бикова - програму роботи окремих відділів: природознавчого, географічного, антропологічного, археологічного, етнографічного та бібліотеки. Вчений брав активну участь у роботі із поповнення музейних колекцій: археологічні розкопки, наукові історико-краєзнавчі експедиції із обстеження Волинської губернії та збору старожитностей тощо, а також, до переїзду в Київ у 1898 році, керував роботою музею, фактично виконуючи функції його директора. У дисертації також розглянуто головні напрямки співпраці М.Ф.Біляшівського із іншими музейними закладами та товариствами Волині Товариством дослідників Волині, Волинським церковно-археологічним товариством, Волинським єпархіальним давньосховищем, Володимир-Волинським давньосховищем, Церковно-археологічним музеєм Холмського Святобогородицького братства тощо.

У підрозділі 4.2 “Діяльність М.Ф.Біляшівського на посаді директора Київського міського музею” охарактеризовано роботу вченого із розбудови Київського міського музею. У 1900 році М.Ф.Біляшівський склав та опублікував програму музею, де передбачалося організувати відділи антропології, археології, історії, етнографії, художній і художньо-промисловий, а також бібліотеку та археологічний архів. Всі відділи музею мали бути між собою тематично пов'язані, а матеріали висвітлювали історію і культуру України від найдавніших часів до кінця ХІХ ст. Ця програма передбачала, зокрема, експозиційне розміщення матеріалу лише за науковою системою, що давало змогу простежити певні генетичні зв'язки між групами предметів, спільність їх походження тощо. У 1902 році М.Ф.Біляшівського було обрано директором музею. В дисертації, зокрема, висвітлюється його організаційна діяльність із налагодження фінансування музею та укомплектування штату співробітників, збирання колекцій через широку мережу постійних кореспондентів та розширення основних і заснування нових музейних відділів. Київський міський музей завдяки плідній роботі його директора та нечисленних співробітників перетворився на значний науковий і культурний осередок, де працювали вчені, читалися лекції, проходили засідання і конференції, а також відбувалося чимало різноманітних виставок, зокрема кустарних, художніх та ін.

М.Ф.Біляшівський не обмежувався інтересами лише свого музею. Він дбав про розвиток усієї музейної справи України. Вчений консультував та листувався з музеями Москви, Петербурга, Харкова, Херсона, Катеринослава, брав безпосередню участь в організації Полтавського природничо-історичного музею і Чернігівського музею українських старожитностей ім. В.В.Тарновського тощо. Аналізуючи стан музейництва в Російській імперії загалом, М.Ф.Біляшівський у своїх виступах на Попередньому з'їзді музейників у Москві 1912 році, а також при підготовці матеріалів з організації І Всеросійського з'їзду музейних діячів спробував визначити у цій системі роль саме місцевих музеїв та окреслив перелік їх основних проблем, що мали бути вирішені централізовано.

У підрозділі 4.3 “Участь М.Ф.Біляшівського в організації державної системи музейного будівництва (1917-1924 рр.)” з'ясовано внесок вченого у розбудову вітчизняного музейництва у період національно-визвольних змагань українського народу та за радянської доби. У роботі відзначається, що відродження української національної державності 1917 року започаткувало новий етап становлення вітчизняного музейництва, особливістю якого було надання цій справі державного статусу. Таким державним органом в структурі Генерального секретаріату Центрально Ради став відділ охорони пам'яток старовини і музейної справи, який очолив М.Ф.Біляшівський. Одним із основних завдань він визначив справу створення Українського національного музею, який пропонував організувати на базі Київського художньо-промислового і наукового музею, що мав стати власністю держави. Важливе значення в програмі роботи відділу надавалося створенню та реорганізації місцевих музеїв.

За часів Гетьманату музейним будівництвом безпосередньо займалася секція музеїв відділу охорони пам'яток старовини Головного управління мистецтв та національної культури Української держави, яку очолював М.Ф.Біляшівський. У дисертації розглядається діяльність уряду Української держави щодо фінансової підтримки центральних, спеціалізованих та місцевих музеїв. Зокрема, М.Ф.Біляшівський, особливо опікуючись скрутним матеріальним станом Київського міського музею, в цьому контексті знову підняв питання про створення Національного музею України. Свою роботу із подальшої організації цього музею вчений продовжив за урядування Директорії.

Після встановлення в Україні радянської влади в 1919 році М.Ф.Біляшівський очолив музейний відділ Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини (ВУКОПМІС). Цей відділ під його керівництвом, окреслюючи нагальні завдання в галузі музейництва, як то облік і збереження громадських і приватних колекцій, прийняття необхідних законоположень, створення губернських і місцевих музеїв, підготував відповідні рекомендації. В цей період вчений продовжував очолювати (до 1923 р.) Київський міський музей та опікуватися його справами як вже державної установи. Тут відбувалася потужна робота щодо впорядкування нових експонатів із реквізованих зібрань, сховищ ліквідованих установ і організацій, а також активно продовжувалися науково-дослідницькі студії.

Спираючись у своїй музейній роботі на європейський досвід, М.Ф.Біляшівський розумів її як справу загальнокультурну, вбачав у ній основний і продуктивний спосіб збереження і наукового вивчення здобутків народу з подальшою актуалізацією набутих знань. Розроблені вченим методико-організаційні програми та плани розвитку вітчизняного музейництва не втратили свого значення і для сьогодення.

Розділ 5 “Пам'яткоохоронна робота М.Ф.Біляшівського” складається із двох підрозділів і присвячений розгляду та аналізу пам'яткоохоронної та пам'яткознавчої діяльності вченого.

У підрозділі 5.1 “Внесок вченого в охорону пам'яток культури і мистецтва в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.”, зокрема, охарактеризовано стан пам'яткоохоронного руху на теренах Російської імперії в кінці ХІХ ст. і зазначено, що пам'яткознавча діяльність набула поряд з практичним ще й наукового характеру. До цієї справи долучилися як окремі вчені, так і музейні установи та наукові товариства. Під егідою та за фінансування Московського археологічного товариства при Історичному товаристві Нестора-Літописця в Києві було утворено Комісію з опису і видання пам'яток місцевої старовини для складання зводу історичних пам'яток України та організації з цією метою відповідних експедицій для виявлення і опису таких пам'яток. М.Ф.Біляшівський як член обох зазначених товариств протягом 1900-1901, 1903-1904 рр. брав участь у експедиціях по окремих повітах Київської, Чернігівської та Полтавської губерній, про результати яких з детальним і ґрунтовним описом всіх зареєстрованих ним пам'яток звітував на засіданнях Комісії та сторінках “Киевской старины” і “Археологической летописи Южной России”. За результатами зібраного матеріалу було видано 1-й випуск “Старожитностей України”, який став першою спробою силами української і російської громадськості видрукувати звід українських пам'яток.

У роботі відзначається, що “Археологическая летопись Южной России” редагована М.Ф.Біляшівським мала постійний розділ, присвячений охороні історико-культурної спадщини, де висвітлювалися події в галузі охорони старовинних пам'яток, зокрема, на Південно-Західних теренах Російської імперії. Це було нововведенням для українського видання.

У дисертації також розглянуто участь М.Ф.Біляшівського у роботі Київського товариства охорони пам'яток старовини і мистецтва (1907-1910 роки) як його співзасновника, а також пам'яткоохоронну діяльність вченого під час Першої світової війни як уповноваженого емісара Російської Академії наук в районі Буковини та південної Галичини. Його основною задачею був збір відомостей про пам'ятки, вивіз цінних предметів, а також інвентаризація бібліотек, давньосховищ і музеїв.

У підрозділі 5.2 “М.Ф.Біляшівський в українському пам'яткоохоронному русі доби національно-визвольних змагань українського народу 1917-1921 рр. та роки радянської влади” проаналізовано діяльність вченого цього періоду, яка була зосереджена на розбудові нових організаційних підвалин пам'яткоохоронної справи. Він очолив Центральний комітет охорони пам'яток старовини і мистецтв, який як відділ музеїв та охорони пам'яток старовини і мистецтва увійшов у структуру Генерального секретарства народної освіти УНР. Пізніше відділ охорони пам'яток старовини і мистецтв Головного управління мистецтва та національної культури при Міністерстві народної освіти та мистецтва Української держави і відповідний відділ за урядування Директорії. Створена М.Ф.Біляшівським програма роботи очолюваного ним відділу із збереження національної історико-культурної спадщини надовго визначила основні напрямки пам'яткоохоронної діяльності в Україні. Планувалося провести генеральну реєстрацію пам'яток, здійснити заходи з убезпечення їх від нищення та пошкодження, розпочати планові ремонтно-реставраційні роботи й археологічні розкопки. У програмі М.Ф.Біляшівський ставив питання про необхідність музейного будівництва як невід'ємної складової діяльності пам'яткоохоронних структур і обґрунтовував потребу державного фінансування відповідних заходів та прийняття національного пам'яткоохоронного законодавства. Саме він розробив проект закону про охорону пам'яток мистецтв та старовини, яким передбачалися, зокрема, державна власність на всі види пам'яток, наявність єдиного центрального органу охорони історико-культурної спадщини, який мав керувати пам'яткоохоронними заходами, та встановлювалися санкції проти порушників законодавчих норм. М.Ф.Біляшівський в цей період також опікувався проблемою повернення в Україну її національних цінностей: підготував приблизний перелік українських реліквій та вказав місце їхнього збереження, а також брав участь у роботі в “Культурній комісії при Українській мирній делегації” на Брестських переговорах з Росією.

В період громадянської війни та наступу радянських військ на Україну старий склад відділу охорони пам'яток під головуванням М.Ф.Біляшівського продовжував проводити охоронну роботу. Пізніше вчений очолив музейну секцію створеного при Народному комісаріаті освіти УСРР Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтв і старовини. Важливим завданням цієї установи був облік і збереження, а згодом і націоналізація громадських і приватних збірок, утворення губернських і місцевих музеїв.

Своєю багатогранною творчістю і практичною науковою роботою М.Ф.Біляшівський, накопичуючи досвід збирання, вивчення, систематизації старожитностей та розробляючи теоретичні засади історичного пам'яткознавства, формував базу пам'яткоохоронної діяльності в Україні.

ВИСНОВКИ

академік біляшівський культурницький музейний

У висновках, які виносяться на захист, зроблені підсумки проведеного дослідження.

На основі критичного аналізу історіографії питання та його джерельної бази показано, що на сьогодні життєвий шлях академіка М.Ф.Біляшівського і його наукова спадщина залишається недостатньо вивченою. Залучення до наукового обігу нових архівних та опублікованих джерел дозволило зробити комплексне дослідження життєдіяльності вченого.

На формування світогляду М.Ф.Біляшівського мали безпосередній вплив ряд чинників. По-перше, сімейне виховання та навчання батька-священика шляхом прищеплення основних принципів релігійної моралі. По-друге, національне відродження, яке характеризувалося переходом української інтелігенції від ідеології українофільства до українства, становлення самостійних гуманітарних дисциплін і утворення організаційних структур у вітчизняній науці. По-третє, культурне просвітництво серед українського населення членів гуртка, згуртованого навколо редакції “Киевской старины”.

До активної наукової діяльності М.Ф.Біляшівський прийшов через наполегливу самоосвіту та навчання у Київському, а потім Московському університетах. Як археолог М.Ф.Біляшівський був представником Київської історико-археологічної школи В.Б.Антоновича, що проводила наукові дослідження у галузі доісторичної археології, наголошуючи на національній своєрідності історичного розвитку будь-якого народу. Разом з тим він схвально ставився до позицій школи російського вченого Д.М.Анучіна, яка розвивала так звану “етнологічну археологію”, розглядаючи розвиток вітчизняної науки в загальноєвропейському контексті. У процесі своєї археологічної роботи М.Ф.Біляшівський досліджував пам'ятки від палеоліту до Київської Русі. Особливо активно він розкопував місцевість Княжої гори біля Канева та першим довів, що саме там існувало літописне місто Родень. “Археологическая летопись Южной России”, яку укладав і видавав М.Ф.Біляшівський (1899-1905), стала першим археологічним періодичним часописом в Україні, який згодом перетворився на видання української старовини в найширших її проявах.

Прагнучи розширити джерельну базу історичних досліджень, залучаючи в науковий обіг не лише писемні джерела, М.Ф.Біляшівський приділив значну увагу спеціальним історичним дисциплінам, студіюючи, зокрема, нумізматику. Його праця “Монетні скарби Київської губернії” (К., 1889) стала посібником для дослідження різних питань, що стосуються історії та археології даної місцевості, і до цього часу не втратила своєї цінності. Вчений став одним із перших науково досліджувати український народний побут і мистецтва. Він намагався звернути увагу істориків на соціально-культурну історію, певною мірою історію повсякденності.

Культурницька діяльність М.Ф.Біляшівського фактично стала продовженням його наукової роботи. Він став фундатором вітчизняної музейної справи, всіляко сприяв розширенню мережі музеїв в Україні, розробляючи чіткі плани їхнього розвитку та програми наукових досліджень. Вчений сформулював основні принципи вітчизняної музейної справи. Найголовніший полягав у тому, що завданнями музейного закладу мали стати збереження і наукове вивчення культурних надбань українського народу для формування системних знань про його історію та активна просвітницька діяльність. Очоливши Київський художньо-промисловий і науковий музей, М.Ф.Біляшівський перетворив його в найавторитетніший центр українознавства. У період національно-визвольних змагань українського народу М.Ф.Біляшівський, спираючись на державницькі засади урядових інституцій та беручи безпосередню участь у їхній роботі, працював над створенням розгалуженої мережі музеїв у всіх регіонах України та реорганізацією Київського музею в Український національний музей. За радянської доби він очолив музейний відділ ВУКОПМІСу, де розроблялися рекомендації щодо майбутнього музейного будівництва. Надалі їх було використано в окремих законах Радянської України.

Систематичне збирання, вивчення та класифікацію старожитностей М.Ф.Біляшівський почав наприкінці ХІХ ст., практично долучившись до складання зводу українських пам'яток матеріальної культури, організованого і фінансованого Московським археологічним товариством. Констатуючи наявність значної кількості церковних пам'яток на території України, вчений вбачав нагальну потребу в складанні їхнього реєстру. Очолюючи протягом 1917-1919 років державні пам'яткоохоронні органи, М.Ф.Біляшівський визначив основні напрямки пам'яткоохоронного руху: запровадив реєстрацію і облік пам'яток, опікувався проведенням реставрації найвідоміших архітектурних пам'яток та поверненням в Україну її національних цінностей, уклав проект першого закону про охорону вітчизняної історико-культурної спадщини тощо. До кінця життя він залишався лідером пам'яткоохоронного та пам'яткознавчого руху, розвиток якого вже відбувався під державною егідою.

ЛІТЕРАТУРА

Список опублікованих праць автора за темою дисертації:

1. Дідух Л.В. Суспільно-політична діяльність М.Ф.Біляшівського на початку ХХ ст. // Наукові записки Національного університету “Києво-Могилянська академія”. К., 2002. - Т. 20. Історичні науки. - Ч. 1. - С. 66-70.

2. Дідух Л.В. Нумізматичні дослідження М.Ф.Біляшівського // Наукові записки Національного університету “Києво-Могилянська академія”. К., 2002. - Т. 21. Історичні науки. - С. 18-24.

3. Дідух Л. Етнографічні та мистецтвознавчі студії академіка М.Ф.Біляшівського // Історичний журнал. - 2004. - № 4. - С. 32-38.

4. Дідух Л. Гурток київських нумізматів (кінець ХІХ ст.) // Київ і кияни: Матеріали щорічної науково-практичної конференції, Київ, 17 листопада 2003 р. - К., 2003. - Вип. 3. С.144-150.

5. Дідух Л. Дослідження М.Ф.Біляшівським історії козацької доби // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: Зб. наук. статей. - К., 2003. - Вип. 12. - С. 318-323.

6. Дідух Л.В. Участь М.Ф.Біляшівського у підготовці І Всеросійського з'їзду музейних діячів // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині. Матеріали ХІІ Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 12-й річниці незалежності України і 485-й річниці надання Ковелю Магдебурзького права. Зб. наук. праць. У 2-х частинах. - Луцьк, 2003. - Ч. 2. С. 79-80.

7. Дідух Л.В. Дослідження та охорона історико-культурних пам'яток України під егідою Московського археологічного товариства (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Україна і Росія: досвід історичних зв'язків та перспектива співробітництва: Зб. наук. праць. - Кривий Ріг, 2004. - С. 466-472.

Размещено на Allbest.ru