Життєвий шлях, громадсько-політична та науково-педагогічна діяльність Олександра Гнатовича Лотоцького (1870–1939)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Життєвий шлях, громадсько-політична та науково-педагогічна діяльність Олександра Гнатовича Лотоцького (1870-1939)

Київ - 2005

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 282 сторінок. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел та використаної літератури (72 сторінки, 646 найменувань), додатків.

Вступ. Актуальність теми дослідження. Важливою складовою розбудови суверенної України є вивчення її минулого, що актуалізується сьогодні на тлі спроб необ'єктивного висвітлення окремих періодів історії нашої держави. Пріоритетним напрямом сучасних досліджень в Україні є наукове осмислення діяльності та наукової спадщини відомих громадсько-політичних діячів, учених, літераторів, служителів церкви і педагогів. Адже усвідомлення ролі окремих осіб у вітчизняній історії дає змогу, з одного боку, конкретизувати історичний процес в особистісному аспекті, а з іншого - показати особистість у контексті історичних подій. Серед видатних ентузіастів громадської справи в Україні чільне місце належить Олександру Гнатовичу Лотоцькому. Проте донедавна його ім'я згадувалося у вітчизняних історичних розвідках поверхово, без системного аналізу, що пояснювалося відповідними ідеологічними причинами. Лише в умовах демократичної України дослідники отримали можливість на основі ретельного опрацювання першоджерел в архівах України та за кордоном усвідомити роль О. Лотоцького в державотворчих процесах 1917-1920 рр., ґрунтовно проаналізувати його наукову, публіцистичну, громадсько-публіцистичну, педагогічну та видавничу діяльність, у тому числі за межами Батьківщини. А вивчення його вагомої наукової та публіцистичної спадщини, зокрема у царині релігійних досліджень, має велике значення для глибокого аналізу суспільно-політичної ситуації в українській державі наприкінці ХІХ - у 30-ті роки ХХ ст. Актуальність та практичне значення пропонованої дисертації посилюються також недостатньою розробкою теми в науковій літературі, відсутністю системного та цілісного, ґрунтовного й об'єктивного дослідження, присвяченого О. Лотоцькому, як громадсько-політичному діячу, публіцисту, науковцю та педагогу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми «Історія формування і розвитку Української держави» (державний реєстраційний номер 01 БФ 04601), яка включена до тематичного плану, що розробляється історичним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є особистість О. Лотоцького, його індивідуальні риси й особливості, етапи формування суспільно-політичних поглядів, роздуми про долю нації, майбутнє країни, а також його життєвий шлях, епістолярна і літературна спадщина.

Предметом дослідження є громадсько-політична, науково-публіцистична, педагогічна та видавнича діяльність О. Лотоцького, а також його суспільно-політичні погляди.

Хронологічні межі дослідження охоплюють роки життя О. Лотоцького (1870-1939).

Мета дослідження полягає у комплексному науковому аналізі життєвого шляху О. Лотоцького, визначенні основних напрямів його громадсько-політичної, наукової, педагогічної та видавничої діяльності наприкінці ХІХ - у 30-ті роки ХХ ст. з урахуванням новітніх досягнень зарубіжної та вітчизняної історіографії.

Завдання визначені відповідно до поставленої мети:

проаналізувати стан дослідження теми та ступінь її джерельного забезпечення;

з'ясувати життєві та світоглядні позиції О. Лотоцького, обставини формування його суспільно-політичних поглядів;

визначити роль і місце О. Лотоцького у становленні та розвитку визвольного руху в дореволюційний час;

висвітлити громадсько-політичну та державницьку діяльність О. Лотоцького доби Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.;

проаналізувати основні напрями наукової, педагогічної та публіцистичної діяльності О. Лотоцького, значення його творчої спадщини для вітчизняної науки;

відтворити маловідомі сторінки перебування О. Лотоцького за кордоном, його участь в житті української діаспори у 20-30-ті роки ХХ ст.

Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять принципи історизму і об'єктивності; проблемно-хронологічний, порівняльно-аналітичний і ретроспективний методи; системний підхід до визначення наукового розуміння ролі і місця особистості в історії. В роботі використано порівняльний та текстологічний аналізи. Важливе значення має єдність історичного та логічного у викладі матеріалу, дотримання якого спонукало авторку до висвітлення теми в хронологічній послідовності.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що це одна з перших спроб науково обґрунтованого, неупередженого, об'єктивного дослідження життєвого шляху О. Лотоцького, формування і становлення його світогляду, громадсько-політичної, наукової та педагогічної діяльності.

У дослідженні комплексно висвітлюється робота О. Лотоцького у справі розбудови національної державності в буремні 1917-1920 рр. Обґрунтовано його принципову, послідовну позицію в розв'язанні нагальних проблем того часу, зокрема у становленні Української автокефальної православної церкви, піднесенні її авторитету в духовному житті нації. Доведено, що О. Лотоцькому належить заслуга у проголошенні автокефалії як основи устрою Української православної церкви, розробці «Закону про верховну владу Української автокефальної православної церкви».

Уперше досліджено маловідомі епізоди особистого життя і діяльності О. Лотоцького за кордоном, зокрема, його активну дипломатичну й викладацьку роботу у вищих навчальних закладах та наукових установах Польщі й інших країн. Залучено нові джерела щодо участі О. Лотоцького в житті української діаспори, опрацьовано його літературні і публіцистичні твори, поглиблений аналіз яких дає змогу наголосити на його ролі в історії України. Вперше систематизовано й проаналізовано історіографію проблеми, вивчено увесь наявний обсяг документальних джерел, у межах обраної теми, що зберігаються в архівних установах Києва та Варшави.

Практичне значення отриманих результатів дисертації полягає в тому, що зроблені висновки і узагальнення можуть бути використані в дослідженнях з української історії кінця ХІХ - початку ХХ ст., при підготовці підручників і посібників з історії України та політології для вищих і середніх навчальних закладів, складання програм, планів, методичних порад, а також під час написання студентами курсових, бакалаврських та магістерських робіт. Висновки дисертації становитимуть інтерес у контексті практичної участі в сучасному суспільно-політичному житті громадських рухів і політичних партій, їх діяльності в умовах багатопартійної системи, що починає формуватися в Україні.

Апробація роботи і окремих положень дисертації. Основні положення та результати дослідження були оприлюднені в доповідях на засіданнях кафедри історії для гуманітарних факультетів історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, виступах на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Лівобережна Україна у другій половині ХІХ - ХХ ст.: Історія та культура» (м. Ніжин, 1997 р.), Другій міжнародній конференції «Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року» (м. Київ - м. Чернігів - м. Тростянець, 1998 р.), Міжнародній науковій конференції «Розвиток історичної науки в Україні (до 10-річчя незалежності України)» (м. Київ, 2001 р.).

лотоцький педагогічний життєвий політичний

Основний зміст дисертації

У першому розділі дисертації «Стан наукової розробки та джерельна база дослідження» проаналізовано ступінь історіографічної розробленості проблеми, дано характеристику джерел, використаних для вирішення поставлених у дисертаційній роботі мети та завдань.

Історіографія проблеми. Наукові праці, присвячені вивченню життєвого шляху, громадсько-політичної та науково-педагогічної діяльності О. Лотоцького, згруповано й розподілено на кілька груп, поданих за хронологічним принципом. Кожній з них притаманна низка особливостей, однак спільним елементом викладу є історіографічний компонент, що дає змогу об'єктивно розкрити роль цього діяча у вітчизняній історії.

До першої групи (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) віднесена лише одна рецензія на збірку оповідань О. Лотоцького для дітей «Вінок», опублікована у 1912 р. Із цього періоду і до початку 20-х років ХХ ст. не виявлено праць, у яких ішлося б про окремі епізоди життя та громадсько-політичну діяльність О. Лотоцького.

До другої групи належать роботи про О. Лотоцького, що з'явилися друком у еміграції після закінчення української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. та громадянської війни. Відповідно до періоду видання вони згруповані у кілька блоків: перший - праці, видані у 20-х - 30-х роках ХХ ст.; другий - праці, що з'явилися в 40-х - 50-х роках ХХ ст.; третій - дослідження з української еміграційної історіографії 60-х років ХХ ст.; четвертий - розвідки вчених діаспори із зазначеної проблеми, які вийшли друком у 70-тих роках ХХ ст.; п'ятий охоплює твори, написані ними за рубежем у 80-ті роки ХХ ст.

Вказані роботи містять важливі матеріали, необхідні для всебічної характеристики О. Лотоцького, як активного учасника громадського життя, державного діяча, науковця, педагога, видавця і літератора в період його перебування у Петербурзі, Києві, Празі та Варшаві. Серед згадок про нього слід виокремити низку маловідомих наукових розвідок, у яких детально розкривається діяльність очолюваного ним Українського наукового інституту у Варшаві, у справі видання творів Тараса Шевченка.

Важливе значення для дослідження життя та діяльності О. Лотоцького мають публікації, в яких ідеться про його зв'язки з Українською православною церквою, участь у проголошенні її автокефалії, про визначну роль у налагодженні взаємовідносин із Царгородською патріархією.

Третю групу наукових розробок про О. Лотоцького становлять ті, що побачили світ за кордоном у пострадянський період. Особливу увагу приділено працям польських вчених С. Козака та Р. Потоцького, у роботах яких ґрунтовно розкривається діяльність О. Лотоцького на чолі Українського наукового інституту у Варшаві, міститься чимало змістовної інформації щодо напрямів його наукової та педагогічної роботи. Серед праць цього періоду варто виокремити англомовні - спогади сина О. Лотоцького - Бориса, написані на основі особистих вражень про батька, й книгу О. Партикевича «Між Києвом та Константинополем: Олександер Лотоцький та пошуки для Української Автокефалії», в якій наголошується на послідовній боротьбі О. Лотоцького за Українську автокефальну православну церкву. Про це також ідеться у роботі Б. Боцюрківа «Підйом Української Православної церкви, 1919-1922 рр.».

У розділі зазначається, що в радянські часи спеціальних робіт, які б торкалися життя і творчості О. Лотоцького, фактично не було. У численних працях, де з позицій правлячої комуністичної партії досліджувалися різні аспекти української історії кінця ХІХ - 20-30-х років ХХ ст., можна знайти поодинокі згадки про нього, до того ж викладені необ'єктивно.

Лише на початку 90-х років ХХ ст. вітчизняні науковці розпочали досліджувати постать О. Лотоцького. Їх праці становлять четверту групу досліджень про нього. Серед них слід вказати на роботи А.Зінченко, О. Корнієвської-Зінченко, В. Ульяновського, розвідки М. Становича, В. Трощинського, Плохія С. та О. Кумбарга, в яких ідеться про дитячі роки О. Лотоцького, його життя в місті на Неві та активну взаємодію з українською громадою у Петербурзі в дореволюційний та наступні періоди. Про факти та участь О. Лотоцького в подіях 1917-1920 рр. згадується в роботах Н. Мхитарян, Б. Сергійчука, І. Пасько та Р. Рахманного.

В контексті інтересу науковців до історії Української православної церкви доби Центральної Ради, Гетьманату Павла Скоропадського та Директорії привертають увагу змістовні праці Г. Надтоки, А.Зінченко, О. Реєнта та О. Рубльова, В. Капелюшного, в яких ідеться про роль О. Лотоцького в її становленні та розвитку. Ґрунтовно висвітлена ця проблема в навчальних посібниках В. Ульяновського та Б. Андрусишина. У цьому контексті авторкою проаналізовано науковий доробок В. Швидкого, який у своїх роботах розглянув різні аспекти життя, громадсько-політичної та наукової діяльності О. Лотоцького, використавши для цього значну кількість джерел архівів, опублікованих матеріалів. Однак ним не були залучені історичні джерела, які зберігаються в архівах Польщі й були опрацьовані авторкою під час написання цієї дисертаційної роботи з метою дослідження важливого періоду в житті О. Лотоцького - перебування за кордоном.

Певний внесок у вивчення постаті О. Лотоцького зроблено авторкою представленої дисертації. На основі використання значної кількості різноманітних архівних джерел України та Польщі, літературних і газетних матеріалів, критичного аналізу і осмислення раніше опублікованих праць нею сформовано власну думку про О. Лотоцького, як про видатну постать в українській історії кінця ХІХ - 20-30-х років ХХ ст. Її роботи подано наприкінці автореферату.

На завершення аналізу праць, присвячених дослідженню життєвого шляху, громадсько-політичної й науково-педагогічної діяльності О. Лотоцького, в роботі вказується, що окреслена тема досліджена науковцями ще не повною мірою. Наявні праці з цієї проблематики хоча й дають змогу з'ясувати окремі аспекти діяльності О. Лотоцького, проте вони не є комплексними. У перерахованих розвідках використано обмежену джерельну базу, відсутній аналіз документів, які зберігаються в архівах Польщі. Це змушувало дослідників наводити окремі загальновідомі факти та узагальнення, які не можуть повністю розкрити сутність непересічної постаті О. Лотоцького, найбільш яскраві сторінки його життя та різнобічної діяльності на фоні бурхливих історичних подій кінця ХІХ - 20-30-х років ХХ ст.

Джерельну базу дослідження становлять опубліковані та неопубліковані матеріали, які умовно розподілено на 5 груп. Першу становлять архівні матеріали, які є основою вивчення життєвого шляху, громадсько-політичної, науково-педагогічної діяльності О. Лотоцького і за хронологією й походженням включають три підгрупи: 1886-1917 рр., 1917-1920 рр., 1920-1939 рр. Вони зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (зокрема, «Історичні відомості Подольської духовної семінарії» (ф. 711), рукописи О. Лотоцького 1887-1916 рр. (ф. 1225), епістолярна спадщина М. Грушевського (ф. 1235)); Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (Генеральний секретаріат Центральної ради (ф. 1063), Українська Центральна рада (ф. 1115), Народне міністерство закордонних справ УНР (ф. 2592), Український науковий інститут у Варшаві (ф. 3532), Український історичний кабінет у Празі (ф. 3866), особисті документи О. Лотоцького (ф. 4465)); Інституту рукопису Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України (літературні матеріали (ф. 1), біографічні матеріали (ф. 175) та листування О. Лотоцького (ф. 335)); Архіву нових актів у м. Варшава (Arhiwum Akt Nowych w Warszawie. Central Archives of Modern Records) (фонди Міністерства внутрішніх справ (Ministerstwa Spraw Wewnetrznych) - zlet 1918-1939: sprawy ukrainskie (справи 1036-1058); фонди Міністерства релігійних віросповідань та народної освіти (Ministerstwo Wyznan Religijnych i Oswiecenia Publicznego) 1917-1939 рр. - Subwencje i Wydawnictwa (справи 948-952), Autokefialia (справи 958-972), Referat Wyznania Prawoslawnego (справи 973-1273), Lotocki Aleksander (справа 4086)); Відділу рукописів Національної бібліотеки у м. Варшава (Biblioteka Narodowa w Warszawie) - фонди мікрофільмованих документів та матеріали Бібліотеки Варшавського Університету (Biblioteka Universytecka w Warszawie). Значна частина використаних у дослідженні документів уперше вводиться до наукового обігу. Вони значно розширюють знання про основні етапи життєвого шляху та громадсько-політичної діяльності О. Лотоцького, дають змогу проаналізувати процес формування його суспільно-політичних поглядів.

До другої групи джерел віднесено праці О. Лотоцького, які за тематичною спрямованістю розподілено на наукові, зокрема, розвідки з історії церкви («Церковно-правні основи автокефалії», «Українські джерела церковного права», «Церковна соборність», «Автокефалія») та дослідження творчості Тараса Шевченка, літературні твори для дітей та юнацтва. Становлення і розвиток його світоглядних позицій дозволяють простежити такі роботи - «Сторінки минулого», «В Царгороді», «На ріках Вавілонських», «Ukraiсska myњl polityczna» («Українська політична думка») та «Духа унія не дай мені! (Чи маємо підстави для політичного песимізму?)» та інші. Ці матеріали дають змогу осягнути риси О. Лотоцького як науковця, дослідника й талановитого публіциста, з'ясувати його переконання в різних наукових площинах.

Третю групу джерел складають збірники друкованих документів про Центральну раду, Малу раду, Генеральний секретаріат тощо, в яких опубліковано майже всі протоколи засідань Ради та уряду за весь період їх існування, що відтворює процес вироблення основ державної політики, утворення органів законодавчої та виконавчої влади всіх рівнів та активну участь О. Лотоцького у цій важливій справі.

До четвертої групи джерел включено матеріали української періодичної преси. На їх шпальтах друкованих видань міститься широка і насичена інформація про суспільно-політичне життя тієї доби, засідання державних інституцій, у роботі яких брав безпосередню участь О. Лотоцький, друкувалися урядові постанови, розпорядження, до підготовки яких він доклав чимало зусиль. В них у стислому вигляді наведено його промови, опубліковано низку праць та рецензії, які викликають інтерес дослідників.

П'ята група джерел охоплює розлогу мемуаристику. Спогади сучасників О. Лотоцького, які разом із ним брали активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917-1920 рр., учнів, колег та близьких значно доповнюють біографічні розвідки. У них повідомляються багато цінних і доти мало відомих фактів з життя та діяльності О. Лотоцького, що характеризують його як людину, налаштовану на послідовну боротьбу за національні інтереси України, здатну долати труднощі у досягненні поставленої мети, вселяти оптимізм у своїх однодумців. Такі висновки зробили в своїх записках Д. Дорошенко, І. Власовський, Є. Чикаленко, В. Винниченко, П. Скоропадський та інші. Однак, згадані джерела не завжди мають об'єктивний характер. Інколи автори упереджені у своїх оцінках. Проте, попри їх суб'єктивність, ці спогади є цінним джерелом, які дають змогу звернути увагу на особисті чинники, виявити індивідуальні риси характеру О. Лотоцького.

Отже, історіографія дослідження висвітлює лише деякі аспекти життя і громадсько-політичної, наукової та публіцистичної діяльності О. Лотоцького. Виявлена та опрацьована джерельна база забезпечила авторці достатню і всебічну основу для вирішення мети і завдань, поставлених у дисертації, створила необхідне підґрунтя для аргументованих узагальнень та висновків, дала змогу зосередити увагу на подальшій розробці проблеми.

У другому розділі дисертації «Дитячі та юнацькі роки О. Лотоцького. Формування ідейних переконань О. Лотоцького. Початок громадської та літературно-публіцистичної діяльності (1870 р. - березень 1917 р.)» детально розглядаються дитячі та юнацькі роки О. Лотоцького, формування та розвиток його суспільно-політичних поглядів, початковий етап його громадської, літературної та публіцистичної діяльності. Аналіз архівних джерел, творчої спадщини О. Лотоцького, наукової та мемуарної літератури про нього, а також його листування, засвідчує, що саме у 80-90-ті роки ХІХ ст. було закладено основи світогляду майбутнього відомого українського діяча.

Так, авторка повідомляє малознані факти біографії О. Лотоцького, аналізує спогади, зокрема, сина Бориса, наводить приклади, що відображують риси його характеру, які певною мірою вплинули на рівень ідейної зрілості юнака. Приділено увагу родинному оточенню О. Лотоцького, яке сприяло ранньому формуванню у нього національної свідомості, любові до знань та рідної мови.

Зазначено, що під час навчання у Шаргородській духовній повітовій школі, Брацлавській повітовій школі, Кам'янецькій семінарії виявився його нахил до наукової та літературної діяльності. Роботи О. Лотоцького-учня з релігійної та історичної проблематики свідчать про вироблення у нього певних навичок самостійної наукової роботи, а також про намагання пов'язати минувшину з подіями тогочасного світу, що є незаперечною передумовою становлення власних поглядів у талановитого учня.

Важливим етапом формування світоглядної позиції О. Лотоцького був київський період його життя. Під час навчання у Духовній семінарії він знайомиться з діяльністю громад, Всеукраїнською Загальною організацією, з'ясовує для себе завдання і перспективи українського національного руху, спілкується з представниками інтелігенції, вивчає життя і побут простого люду, зрештою, виразно стає на позиції пріоритету культурно-просвітницьких завдань у справі консолідації різних прошарків українського населення.

Особливе місце у становленні особистості О. Лотоцького, його громадянської позиції мало спілкування з М. Грушевським та довготривале активне листування з ним. Саме ці листи є надзвичайно важливими документами і цінними історичними джерелами, які свідчать про велику повагу О. Лотоцького до свого вчителя. Крім того, регулярне листування з М. Грушевським сприяло виробленню й удосконаленню в О. Лотоцького дослідницьких навичок, зокрема умінні всебічного аналізу політичної ситуації, а також досвіду участі у громадському житті.

У 90-ті роки ХХ ст. розпочинається літературна, публіцистична діяльність О. Лотоцького: в 1891 р. вийшов друком його перший вірш, у 1894 - перший реферат, протягом 1894-1895 рр. - низка рецензій та оглядів книжок, у 1896 р. - перша монографія. Поступово розширювалася проблематика творчості О. Лотоцького, домінуючими мотивами якої були українська національна ідея і захист інтересів українства як першорядне завдання реалізації останньої.

У розділі виокремлено петербурзький період життя О. Лотоцького, який був насичений різнобічною громадською та публіцистично-видавничою працею і характеризує його як переконаного поборника української справи. Він активно сприяв виданню книг та часописів для пропаганди друкованого українського слова, писав статті та рецензії з українських питань, отримував цензурні дозволи на національні видання. Загалом у 1894-1916 рр., за підрахунками авторки, О. Лотоцький написав і видав 9 книжок, понад 140 статей та 45 рецензій.

Сувору школу громадсько-політичної діяльності О. Лотоцький пройшов у 1905-1907 рр. і пореволюційний час, коли брав активну участь у налагоджені роботи Української парламентської громади й державних установ, належав до числа засновників Товариства українських поступовців. О. Лотоцький вважав за доцільне вживати рішучих, радикальних дій у справі захисту національних інтересів. Він виступав справжнім оборонцем української справи перед столичною громадськістю, яка цінувала його за принциповість, переконаність та послідовність у здійсненні поставленої мети.

У третьому розділі дисертації «Участь О. Лотоцького у державотворчому процесі в Україні (березень 1917 р. - січень 1919 р.) розглянуто діяльність О. Лотоцького у справі створення Українського Тимчасового революційного комітету Петрограда, роботу на посадах губернського комісара Буковини та Генерального писаря, а також його практичну діяльність, спрямовану на захист автокефалії Української православної церкви.

Гаряче підтримавши повалення царизму, О. Лотоцький спрямував свої зусилля на згуртування українців Петрограда, координацію їх дій із Центральною радою. Він був одним із авторів звернень створеного Українського Тимчасового революційного комітету до співвітчизників, які мешкали у Петрограді.

Листування між членами Української Національної ради, створеної в Петрограді, та діячами Центральної ради свідчить про налагоджений обмін інформацією щодо розвитку подій, спільні плани та взаємодію, а також про їх взаєморозуміння з багатьох державотворчих питань в Україні. Зокрема, члени Національної ради брали активну участь у роботі делегацій Української Центральної ради під час перебування їх у Петрограді та допомагали їй вести переговори із Центральним Тимчасовим урядом. Досвід політичної та організаційної роботи попередніх років дав змогу О. Лотоцькому стати в тій ситуації одним із яскравих захисників національних інтересів України.

Віра в майбутню соборну Україну спонукала О. Лотоцького дати згоду обійняти посаду губернського комісара Буковини й взяти участь в українізації армії. За недовгий час він доклав багато зусиль до становлення адміністративних інституцій у цьому краї; зокрема, було вжито заходів щодо припинення тиску військових частин на мирне українське населення, упорядкування відносин із військовим командуванням, організовано курси для підготовки викладання українською та румунською мовами в місцевих школах тощо. Діяльність О. Лотоцького отримала високу оцінку Д. Дорошенка, який, власне, рекомендував його на цю посаду.

Вивчення архівних матеріалів, опублікованих документів, а також наукових розвідок і мемуарної літератури засвідчує, що після повернення до Києва О. Лотоцький не залишився осторонь розбудови Української держави. Його послідовність і наполегливість яскраво проявилися під час перебування на посаді Генерального писаря уряду. Усвідомлюючи необхідність злагодженої діяльності виконавчого апарату, координації його тісного співробітництва із Центральною радою, він багато зробив для організації плідної діяльності цих установ. Політичний досвід О. Лотоцького значною мірою був реалізований під час підготовки декларацій і заяв Генерального секретаріату щодо кардинальних питань розвитку суспільства. Йому належить ініціатива створення господарської комісії та інформаційного бюро. Однак відсутність єдності поглядів і дій у керівництві Центральної ради, незгода із зайвим, на його думку, радикалізмом українських соціалістичних партій змусили його залишити уряд. У цілому ж його нетривале перебування у складі уряду було продуктивним і узгоджувалося з інтересами розбудови незалежної української держави.

Глибокий знавець та історик церковного права О. Лотоцький був палким прихильником незалежності Української православної церкви від Московського патріархату й особисто впливав на процес її офіційного визнання. Саме йому належить заслуга у проголошенні автокефалії як принципу устрою Української православної церкви, розробці закону «Про Верховну владу Української автокефальної православної церкви», проведеного як декрет нової державної інституції.

Четвертий розділ дисертації «Науково-організаційна, громадсько-політична та науково-педагогічна діяльність О. Лотоцького за кордоном (січень 1919 р. - 1939 р.) присвячений еміграційному періоду його життя. Як повноважний представник уряду УНР у Туреччині (1919-1920 рр.) він гідно відстоював інтереси молодої держави та її громадян за кордоном, забезпечував добросусідські відносини із Туреччиною, дбав про становлення Української автокефальної православної церкви.

Перебуваючи в Чехословаччині (1921-1928 рр.), О. Лотоцький брав активну участь у громадсько-політичному житті української діаспори, згуртовував патріотично налаштовані сили. Плідною була його науково-організаційна і науково-педагогічна праця, особливо в Українському Вільному університеті у Празі, який був першим вищим навчальним закладом і науковою установою української еміграції за кордоном. Привертають увагу широка палітра української проблематики, що порушувалась у творах О. Лотоцького того періоду, різноманіття жанрів, у яких він працював, а також його активна просвітницька діяльність.

На еміграції О. Лотоцький не припиняв діяльності щодо захисту та відродження української державності, займав чільне місце в уряді УНР в екзилі, вважаючи його «спадкоємним та найбільш відповідним, в нинішніх умовах, представником української національно-державної ідеї». У Празі О. Лотоцький був членом Радикально-демократичної партії, головою її закордонного бюро, налагодив зв'язки із празьким Українським республікансько-демократичним клубом (1926-1928 рр.), навколо якого вирувало все життя української громади міста.

Плідним було перебування О. Лотоцького у Польщі (1928-1939 рр.). Саме тоді він розкрився як кваліфікований науковець, організатор досліджень, літератор і педагог; зокрема, приділяв значну увагу студентам Православного богословського відділу Варшавського університету - вихідцям з України, ініціював створення і став першим керівником Українського наукового інституту у Варшаві. Його співробітники досліджували історію України, плекали кадри для наукової праці в галузі українознавства, публікували результати своїх розвідок. Багатогранна діяльність О. Лотоцького як фундатора й керівника інституту переконливо засвідчує його високі організаторські здібності й надзвичайну цілеспрямованість. Подією величезної ваги в житті української спільноти було започатковане О. Лотоцьким у 1934 році багатотомне видання творів Тараса Шевченка.

Не пориваючи з громадсько-політичною роботою і посідаючи чільне місце серед активних діячів уряду УНР, першорядну увагу вчений приділяв справі організації, наукової та освітньої діяльності українців за кордоном. Він зумів об'єднати навколо себе кращі сили українських науковців еміграції, створити потужний осередок національно-культурного руху. Під його керівництвом було видано понад півсотні наукових праць. Недарма Д. Дорошенко згодом писав, що Інститут став за роки О. Лотоцького «національно-культурним вогнищем».

У результаті проведеного дослідження авторка дійшла висновків, які виносяться на захист, я саме:

- на основі всебічного та ґрунтовного опрацювання значного обсягу джерел, документів і матеріалів, епістолярної спадщини О. Лотоцького, критичного аналізу історіографії проблеми проаналізовано стан дослідження теми та ступінь її джерельного забезпечення. Виявлено, що життєвий шлях, громадсько-політична та науково-педагогічна діяльність О. Лотоцького нині вивчено ще не в повному обсязі; залучення до наукового обігу великої кількості нових архівних джерел є ознакою недостатнього опанування авторами джерельної бази;

- проведений аналіз життєвого шляху, участі у національно-визвольних змаганнях, а також наукових розвідок, викладацьких новацій, виступів у пресі О. Лотоцького дає підстави стверджувати, що його світоглядна позиція, віра в здатність народу самостійно творити свою історію формувалися в юні роки, а досвід громадської діяльності збагачувався залежно від суспільно-політичної ситуації в країні організаційними навичками, які він постійно вдосконалював прищеплював молодому поколінню;

- визначено роль та місце О. Лотоцького у становленні та розвитку визвольного руху в дореволюційний час, що дозволяє характеризувати О. Лотоцького як палкого прихильника українського національного відродження, пропагандиста та захисника української мови у царській Росії, здібного адміністратора, державного службовця, дипломата, літератора та педагога. Доведено, що О. Лотоцький зробив значний внесок у розробку та здійснення ідеї української самостійної соборної держави, стояв біля витоків національного державотворення, крок за кроком доводив право України на незалежність, поширюючи українське слово, працюючи в різних українських громадах і згуртовуючи навколо себе патріотів українства;

- висвітлено громадсько-політичну, державницьку діяльність О. Лотоцького доби української національно-демократичної революції 1917-1920 рр., що вирізнялася його активною адміністративною роботою на посадах губернського комісара Буковини, Генерального писаря у складі Генерального секретаріату. Саме до цього періоду належать практичні кроки О. Лотоцького, спрямовані на зближення інтересів УНР і Української православної церкви. Аналіз джерельної бази дає змогу констатувати значний вплив О. Лотоцького на процес офіційного визнання автокефальної Української православної церкви та її незалежності від Московського патріархату. Показано, що принципова позиція О. Лотоцького як глибокого знавця та історика релігії та церковного права забезпечила йому посаду міністра віросповідань у складі трьох українських урядів, на якій він послідовно обстоював ідею необхідності створення в Україні окремого органу церковного управління та координації відносин між церквою і державою. О. Лотоцькому належить заслуга у розробці «Закону про Верховну владу Української Автокефальної Православної Церкви», проголошеного 1 січня 1919 року;

- на основі аналізу основних напрямів наукової, педагогічної та публіцистичної діяльності О. Лотоцького зроблено висновок, що його творча спадщина має велике значення для вітчизняної науки. Представлене дослідження є певним внеском у вивчення життєвого шляху, громадсько-політичної, науково-педагогічної діяльності О. Лотоцького.

- відтворено маловідомі сторінки перебування О. Лотоцького за кордоном протягом 1920-1939 рр., пов'язані з педагогічною роботою в університетах Праги й Варшави. Наголошується, що очолюваний ним Український науковий інститут у Варшаві зумів об'єднати навколо себе кращі наукові сили діаспори. У той час з-під пера знаного вченого вийшла низка ґрунтовних творів релігійної проблематики, численні публіцистичні статті, мемуари, підручники з історії церкви для навчальних закладів. Дослідження закордонного періоду життя О. Лотоцького є цінним джерелом для вивчення формування та діяльності закордонного українства у 20-30-х роках ХХ ст.

Водночас можна стверджувати, що потенціал подальшої розробки зазначеної проблеми ще далеко не вичерпаний. Зокрема, заслуговують перевидання педагогічних, публіцистичних та літературних творів О. Лотоцького, у тому числі для підростаючого покоління, які заслуговують на їх перевидання в Україні. При цьому потрібно продовжити вивчення його епістолярної спадщини, документів та матеріалів ученого, які зберігаються в архівних установах Польщі й недостатньо відомі вітчизняним науковцям, та введення їх у науковий обіг.

Размещено на Allbest.ru