Вербування і депортація населення України до Німеччини та умови його праці і побуту у неволі (1939-1945 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 94: 314.745.25: 39] (477.83/86+430) “1939-1945”

Вербування і депортація населення України до Німеччини та умови його праці і побуту у неволі (1939-1945 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Лапан Тетяна Дмитрівна

Львів 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрах етнології та новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться 26 квітня 2005 р. о 13.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка, ауд. 221 (79005, м. Львів, вул. Університетська, 1, тел. 296-47-71)

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано “_25_ ” березня 2005 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук О.М. Сухий

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблематика, пов'язана з мобілізацією та вивезенням населення України на роботи до Німеччини під час Другої світової війни, а також з умовами праці і побуту українських робітників у неволі, є надзвичайно актуальною і соціально важливою. Зазначена проблема належить до числа тих, які в силу певних політичних та ідеологічних обставин були і дотепер залишаються мало розробленими в історичній науці або діставали своє викривлене розв'язання. Тому головний аргумент стосовно актуальності дослідження полягає у необхідності правдивої реконструкції історії Другої світової війни, яка за радянських часів знаходила однобічне висвітлення у працях істориків. Отримання Україною незалежності стало поштовхом для переосмислення історичних процесів. Дослідження обраної проблеми сьогодні дозволяє переглянути багато стереотипів і міфів радянської історіографії, які виникли і активно насаджувались офіційною ідеологією того часу як в історичній науці, так і у масовій свідомості. Об'єктивне відтворення історичних подій, явищ і процесів, виступає нині основним завданням української історичної науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації пов'язана з наступними науковими держбюджетними темами кафедри етнології та кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка. 1. “Етнокультурний розвиток України: історія і сучасність”. Номер державної реєстрації 0103Н005935. Тема виконувалась у 1999- 2003 рр. 2. “Галичина: історія і культура”. Номер державної реєстрації Те 238Б 0104U000924. Тема виконується з 2004 р. 3. “Західна Україна в ХІХ-ХХ ст. Соціальні та політичні аспекти”. Номер державної реєстрації 0103U005932. Тема виконувалась у 1999-2001, а також у 2002-2004 рр.

Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження проблеми вивезення цивільного населення з України та його праці у господарстві ІІІ Райху під час Другої світової війни, яка має дві взаємопов'язані складові: здійснення історичної реконструкції процесу вербування і мобілізації українців для праці у гітлерівській Німеччині, а також відновлення цілісної картини умов праці і побуту робітників з території України у різних секторах господарства ІІІ Райху.

У процесі виконання роботи передбачалося дослідити:

наукову літературу з цієї проблеми з окремим виділенням у ній праць радянського періоду, закордонної та діаспорної історичної літератури, історичних видань доби незалежної України;

архівні матеріали, які не були доступними для дослідників у радянські часи;

матеріали опитування свідків і учасників зазначених подій; застосувати метод “усної історії” для з'ясування умов вербування і перевезення українських робітників до Німеччини, а згодом специфічних особливостей їх розподілу на працю, самої праці і побуту українців з різних теренів УРСР у ІІІ Райху;

формування двох спеціальних систем ІІІ Райху, створених для здійснення планомірного вербування, вивезення й експлуатації цивільної робочої сили з окупованих українських територій, а також основні етапи та результати їх діяльності;

історичні матеріали, які стосуються діяльності громадських, політичних, релігійних інституцій галицьких українців, і пов'язані із захистом прав українських робітників, від початку здійснення трудових мобілізацій, депортації і до закінчення війни;

здійснити аналіз усіх дослідницьких завдань у компаративістській перспективі із застосуванням методу порівнянь стосовно українських робітників з дистрикту Галичина та райхскомісаріату Україна.

Об'єктом дослідження є вербування і депортація населення України до Німеччини та умови його праці і побуту у неволі (1939-1945 рр.).

Предметом дослідження виступають характер вербування і умови вивезення, мобілізації та депортації українського населення на роботи до Ш Райху, а також використання українських робітників як робочої сили у різних галузях господарства Німеччини протягом війни включно з аналізом умов їх життя і праці.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1939-1945 рр. Такі рамки визначені початком війни Німеччини проти Польщі і закінченням військових подій у Європі.

Територіальні рамки дослідження охоплюють територію всієї України. Період Другої світової війни характеризувався у житті українського народу особливим територіальним розподілом українських земель. Особлива увага зосереджена на політиці німецьких окупаційних органів у дистрикті Галичина, яка порівнюється з політикою, запровадженою на решті території України.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи історизму та об'єктивності в підході до висвітлення явищ минулого на основі комплексного аналізу джерел. Для досягнення мети використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу і узагальнення, що взаємно доповнюють один одного. Історико-хронологічний метод дав змогу дослідити тему комплексно. За допомогою поєднання історичного і логічного аналізу конкретних історичних фактів і явищ виявлено методи вербування і депортації українського населення, а також з'ясовано його подальшу долю у ІІІ Райху. Співставово-типологічний і порівняльно-історичний методи дали змогу з'ясувати різницю у проведенні вербувальних і депортаційних акцій у різних окупаційних зонах України, а також особливості перебування українського населення у Німеччині.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що:

- вперше виділена й комплексно проаналізована проблема вербування та депортації населення України до Німеччини в часи Другої світової війни, а також споріднена проблема соціальної адаптації українських робітників до умов праці і проживання в суспільстві країни-окупанта;

- доведено різницю у трактуванні німецькою окупаційною владою соціального статусу робітників, вивезених з дистрикту Галичина (що входив до складу генерал-губернаторства) та з інших теренів України (райхскомісаріату Україна і прифронтових територій на сході і півдні колишньої УРСР);

- уточнено зміст і межі застосування терміну “остарбайтери” стосовно цивільної робочої сили з окупованих територій СРСР; введено розмежування остарбайтерів на українську, білоруську та російську гілки; проаналізовано відмінності у соціальному становищі українських остарбайтерів та робітників з дистрикту Галичина;

- описано систему вербування і вивезення української цивільної робочої сили до Ш Райху, виділено її складники та визначено результати її діяльності на окупованих українських територіях;

- проаналізовано характер і послідовність вербування, мобілізації та депортації українського населення; визначено хронологічні межі застосування добровільних і примусових методів вербування і вивезення робочої сили. Встановлено відмінності у часі переходу до примусових методів депортації населення між дистриктом Галичина та іншими окупованими українськими територіями на сході-півдні колишньої УРСР;

- визначена питома вага тих галицьких українців, які виїхали на роботи до Ш Райху добровільно, і тих, хто був вивезений із застосуванням різних форм примусу. Аналогічна дослідницька процедура була вжита стосовно українського населення райхскомісаріату Україна. Встановлено, що частка добровольців з дистрикту Галичина була набагато вищою, ніж з інших окупованих українських земель.

- проаналізовано ті аспекти діяльності розподільчо-наглядової та каральної систем гітлерівської Німеччини у ІІІ Райху, які мали стосунок до набору і нагляду за працею іноземних робітників включно з українськими остарбайтерами і вихідцями із дистрикту Галичина та до здійснення репресій стосовно них;

- здійснено порівняльний аналіз характеру використання цивільної робочої сили з різних теренів України, умов праці, побуту і дозвілля робітників з дистрикту Галичина та українських остарбайтерів під час війни;

- обґрунтовано, що становище українців, які потрапили на роботи у сільському господарстві і у сектор дрібних приватних підприємств, були значно легшим, ніж тих з них, хто потрапив на роботи до великих промислових підприємств та гірничорудної промисловості. Встановлено, що більшість галицьких українців було скеровано до праці у сільському господарстві та дрібних приватних підприємствах, а більшість остарбайтерів працювала в різних галузях важкої промисловості Ш Райху;

- показано неоднозначне ставлення до вивезення українських робітників на роботи до нацистської Німеччини з боку уряду СРСР, українського національно-визвольного руху, радянського підпілля, церков;

- досліджено роль і значення громадських організацій галицьких українців, створених як у дистрикті Галичина, так і у Німеччині під час Другої світової війни.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розширенні можливості історичного пояснення процесів депортації та використання робочої сили з окупованих українських земель. Вони можуть бути використані у подальших теоретичних та емпіричних дослідженнях процесів вербування, мобілізації, вивезення, використання трудових ресурсів з окупованих територій колишнього СРСР в цілому та УРСР зокрема; у розробці програм, вдосконаленні дослідницьких методик емпіричних досліджень цієї та аналогічної проблем; у розпрацюванні програм навчальних курсів з історії Другої світової війни та їх викладанні на історичних факультетах вищих навчальних закладів Ш-ІУ рівнів акредитації.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були представлені автором на міжнародних конференціях: “И ничєгожє бысть” (Львів, 1999); “Знаки запитання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (Ніжин, 2004), “Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі”: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Львів, 2004), а також на науковому семінарі Українсько-канадського Дослідчо-документаційного Центру (Торонто, Канада, 2002). Положення дисертації доповідалися та обговорювалися на науково-теоретичних семінарах кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка, звітних наукових конференціях викладачів університету (2000 - 2004 рр.). Основні ідеї та результати дисертаційної роботи викладено у чотирьох наукових статтях автора у фахових виданнях.

Структура роботи зорієнтована на досягнення сформульованих мети і завдань дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури та восьми додатків (Додаток А, Додаток Б, Додаток Б1, Додаток В, Додаток В1, Додаток Д, Додаток Д1, Додаток К). Обсяг дисертації становить 185 сторінок. Список використаних джерел і літератури - 331 позиції.

депортація україна німеччина райх

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовані актуальність теми, її територіальні і хронологічні рамки, мета і завдання дослідження, наукова новизна та практичне значення роботи.

У першому розділі - “Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” - автор здійснив аналіз наявної літератури та охарактеризував архівні фонди, які стосуються теми дисертаційного дослідження.

Опрацьована література про Другу світову війну і участь у ній українського народу умовно поділена на такі групи: праці радянських істориків про Другу світову війну; праці українських істориків періоду української незалежності; напрацювання представників української еміграції; праці зарубіжних істориків (включно з історичними публікаціями дослідників з так званого “ближнього зарубіжжя”).

Перші за часом праці стосовно обраної проблеми з'являються вже під час війни, з виникненням предмету дослідження. Але у радянській історіографії воєнного та повоєнного десятиріч проблемі завербованих і депортованих робітників приділяється недостатньо уваги. У період “відлиги” історіографія проблеми поповнилася матеріалами міжнародних конференцій, а також монографічними працями М. Івасюти, В. Кульбакіна, Н. Супруненка, М. Андрюхіна, Ю. Арутюняна, А. Елбакіана та інших. Із узагальнюючих праць, відомих у радянські часи, відзначимо колективну працю “Історія Української РСР” у 8 томах, у відповідному томі якої аналізуються причини, плани, методи, характер мобілізації українських робітників, а також їхнє перебування на роботах у Райху. Історія вербування та депортації населення України до Німеччини вперше найбільш широко опрацьована М. Ковалем.

Аналіз історичних праць і документальних публікацій стосовно обраної проблеми в радянській історіографії дозволяє відмітити такі притаманні їм риси:

ідеологічна заангажованість більшості істориків, яка спричинила однобічне трактування проблеми, замовчування питання про добровільний характер зголошення частини українських робітників на праці до Ш Райху, приховування діяльності громадсько-політичних та релігійних організацій галицьких українців, скерованої на захист інтересів і прав цивільної робочої сили з України тощо;

приховування чи викривлення правдивих даних про реальну кількість і масштаби депортації українських робітників, а згодом і про наслідки їх репатріації;

тенденційний відбір джерельного матеріалу для документальних збірок радянського часу, усунення з них того історичного фактажу, який вступав у суперечність з офіційною ідеологією комуністичного режиму;

політика засекречування тієї частини архівних даних, яка могла пролити правдиве світло на події воєнного часу на окупованих територіях.

Таким чином, здійснене дослідження показало, що хоча тематика, пов'язана із Другою світовою, вужче - Великою Вітчизняною війною вважається в новітній історії чи не найбільш опрацьованою, аналіз історичної літератури і джерел засвідчив, що обрана проблема навіть сьогодні розробляється ще доволі однобічно, з використанням старих дослідницьких підходів і відтак не позбавлена багатьох стереотипів і міфів, коріння яких лежить ще в радянських часах.

Тому виникла потреба, по-перше, розширення джерельної бази дослідження за рахунок залучення нових, раніше не опрацьованих і не оприлюднених архівних матеріалів, а також безпосередніх свідчень учасників подій; по-друге, поглибленого опрацювання вітчизняних і особливо зарубіжних історичних праць останнього часу.

Автори сучасних наукових публікацій з досліджуваної проблеми намагаються компенсувати недоліки радянської історіографії та створити правдиву реконструкцію минулого. Особливо слід відмітити праці таких відомих українських істориків, як С. Макарчук, С. Качараба, М.Кучерепа. Найбільш послідовно до цієї проблеми і надалі продовжує звертатися у численних публікаціях М. Коваль. Деякі аспекти цієї проблеми досліджуються у статтях О. Буцько, О. Потильчака, С. Гальчака.

Праці учених української діаспори стосовно Другої світової війни є досить чисельними і такими, що вимагають спеціального аналізу, оскільки раніше, за радянських часів, були практично недоступними для вітчизняних істориків.

Із зарубіжної історичної літератури у першу чергу відзначимо праці Дж. Фріда, Ю. Кучинського, Е. Хомзе, Н. Мюллера, В. Краля, У. Герберта, Р.-Д. Мюллера та інших.

Водночас введені у науковий обіг положення і результати наукових розвідок не дають можливості у повному обсязі дослідити обрану проблему, що й спонукає звернутися до поглибленого опрацювання маловідомого джерельного матеріалу, а також опитувань очевидців і свідків подій.

Джерельна база дисертаційної роботи. До джерельної бази включені і осмислені неопубліковані документи і матеріали; це передусім спогади очевидців подій, зібрані та проаналізовані автором, а також та частина архівних матеріалів, яка з певних причин політичного характеру була раніше недоступною для істориків.

Велике значення для сучасної історичної науки має ознайомлення з новими, ще незадіяними в науковий обіг джерельними матеріалами. Основним джерелом стали усні свідчення, зібрані під час опитувань населення чотирьох областей Західної України (автором зібрано 150 свідчень), а також тих українців, які були вивезені під час війни до Німеччини і після війни емігрували до Канади (проведено 42 інтерв'ю).

Джерелом класичного характеру можна вважати документи Державного архіву Львівської області (ДАЛО). Відібрані у цьому архіві матеріали (ф. Р-54, оп. 1, оп. 2 (Львівське інформаційне бюро по вербуванню і відправленню робочої сили до Німеччини), П-160 (плакати, оголошення); ф. Р-35 (Губернаторство дистрикту Галичина. Відділ внутрішніх справ); ф. Р-221 (Виконком Львівської обласної Ради депутатів трудящих); ф. Р-2022 (Виконком Дрогобицької обласної Ради депутатів трудящих); ф. П-3 (Львівський обласний комітет Комуністичної партії України) можна поділити тематично на такі блоки:

матеріали німецької пропаганди за виїзд українців на роботи до Ш Райху;

матеріали діяльності Інформаційного бюро у Львові (переписка із завербованими на роботу в Німеччину);

списки осіб, завербованих до Німеччини;

особисті справи вербувальників;

документи на транспортування до Райху, анкети, аусвайси, трудові книжки мобілізованих на працю (а також інші документи - лікарські листки мобілізованих на працю, довідки про смерть, про народження дітей, про аборти);

матеріали діяльності Українського центрального комітету;

листи мобілізованих на працю до своїх родичів на окупованій території;

матеріали виконкомів обласних рад, що стосуються кількості вивезених до Німеччини і повернених після війни громадян;

матеріали обласних комісій з розслідування злочинів і збитків, завданих німецькими окупантами.

Автор використав матеріали Державного архіву Тернопільської області (ДАТО) - ф. Р-173 (Управління німецької східної пошти в м. Тернополі у дистрикті Галичина); ф. Р-1833 (Виконком Тернопільської обласної Ради депутатів трудящих). Особливий інтерес становлять листи українських робітників з Німеччини на батьківщину.

Певну джерельну основу становлять документи Державного архіву Івано-Франківської області (ДАІФО), зокрема фонди: Р-98с (Станиславская областная чрезвычайная государственная комиссия по расследованию зверств немецко-фашистских захватчиков 1944-1946 гг.); ф. Р-740с (Виконком Івано-Франківської обласної Ради депутатів трудящих). В цьому фонді представлені офіційні звіти, доповідні записки радянських органів влади про злочини німецьких окупантів в області.

У дисертації автор здійснила аналіз опублікованих/оприлюднених джерел, тобто збірок документів, а також неопрацьованих дотепер матеріалів періодичних видань воєнного і найближчого повоєнного часу.

Опубліковані джерела радянського періоду виразно хибують на однобічність представлення матеріалу та історичного фактажу і побудовані таким чином, щоби ілюструвати основні ідеологічні постулати комуністичної партії та радянського уряду. Протягом останнього часу відбувається публікація нового роду документальних збірок, які містять різнобічного плану матеріали щодо перебігу воєнних дій та подій на окупованих територіях колишнього СРСР. Але серед них лише поодинокі видання присвячуються обраній нами темі. Крім того, суттєвого запровадження нових документів не відзначається; у сучасних документальних виданнях часто зустрічається дублювання матеріалу про Другу світову війну, опублікованого у радянські часи. У розділі здійснений також аналіз періодичних видань, які виходили на окупованій території України (дистрикт Галичина), україномовної періодики у Німеччині, післявоєнної радянської преси.

У другому розділі - “Методи вербування і вивезення українців на роботи до ІІІ Райху” - увага зосереджена на створенні нацистським урядом планів, встановлення причин і цілей використання цивільної іноземної робочої сили із завойованих країн в економіці ІІІ Райху. Йдеться про створення і складники цієї системи:

- відповідні адміністративні органи (до березня 1942 р. - Управління чотирьохлітнього плану на чолі з Г. Герінгом, а з березня 1942 р. - Імперське бюро з використання робочої сили під керівництвом генерального уповноваженого Ф. Заукеля, яке стало спеціальною інституцією в межах Управління);

- корпус наказів, рішень і директив відповідних адміністративних органів, а також військового командування;

- біржі праці у райхскомісаріаті Україна та уряди праці у дистрикті Галичина (для міського населення);

- інститут старост у селах для сільського населення;

- пропагандистський апарат;

- переходові табори на території окупованих українських земель;

- мережу транспортування.

Ця система здійснювала як добровільні, так і примусові акції в один і той же час на всій окупованій території України. Перехід на переважно примусові методи депортації у райхскомісаріаті Україна стався вже з січня-лютого 1942 р., тоді як у дистрикті Галичина зазначені методи застосовувалися окупаційною владою лише починаючи з весни 1943 р.

В процесі дослідження з'ясовано специфіку позиції радянського уряду, а також радянського та українського національного підпілля щодо мобілізації та депортації цивільного населення України до ІІІ Райху в її суперечливих виявах. Проаналізовано також неоднозначну позицію українських церков.

Специфічною особливістю вербування і вивезення українців Галичини на роботи до Німеччини було те, що на цих теренах виникла і почала діяти спеціальна громадська інституція - Український центральний комітет. Основними напрямками його діяльності були:

- видання довідок-аусвайсів робітникам, що виходили з генерал-губернаторства на роботу до Райху;

- створення Комісії опіки над українськими робітниками;

- організація грошової допомоги для їх родин;

- видання періодики;

- організація допомоги для робітників у Німеччині від населення з окупованої території на релігійні свята

Можливості створення подібної організації у райхскомісаріаті Україна не було взагалі.

На сьогодні не викликає сумніву, що в цілому 2 млн. 400 тис. українських робітників під час Другої світової війни працювали у Райху. Згідно підрахунків автора, з чотирьох областей Галичини до нацистської Німеччини було вивезено близько 350 тис. українських робітників, з них близько 50% зголосилися на виїзд переважно добровільно. Це було свідченням того, що для величезної кількості бідного населення Східної Галичини трудова міграція у пошуках праці та можливостей одержання фаху була традиційною і розпочалася ще з кінця ХІХ - поч. ХХ ст. Стосовно ж українського населення райхскомісаріату відсоток тих, хто виїхав на працю до Німеччини за власним бажанням, складав від 4 до 16 % залежно від місцевості.

Третій розділ має назву “Умови праці та побуту українців у ІІІ Райху”. У вступній частині розділу розглядається декілька класифікацій цивільної робочої сили, яка прибувала до Ш Райху. Окремо аналізується класифікація щодо меж/географії вживання терміну “остарбайтер”, який в історичній літературі використовувався переважно до радянських громадян з окупованих територій СРСР. Автор вважає правомірним виділення трьох гілок остарбайтерів з СРСР - української, білоруської, російської. Уточнено, що термін “українські остарбайтери” повинен вживатися з певними застереженнями, оскільки межі його використання поширюються на вивезене українське населення лише райхскомісаріату Україна. Українці з дистрикту Галичина не були трактовані у ІІІ Райху як остарбайтери або “східні робітники”, тому до них доцільно вживати інший термін - “робітники з дистрикту Галичина”.

Аргументом на користь авторської класифікації виступає характер розподілу українських робітників на різні види праці після їх прибуття до Німеччини. Приблизно 3/4 українських остарбайтерів скеровувалися на найтяжчі праці у гірничодобувній та інших галузях воєнної промисловості Німеччини, а 3/4 робітників з дистрикту Галичина - на більш легкі роботи у сільській промисловості та у дрібних приватних підприємствах.

У розділі йдеться про з'ясування спільних і відмінних рис у становищі українських остарбайтерів і галицьких робітників, вивезених у неволю; характеризуються умови праці, побуту, дозвілля, проживання у таборах праці робітників з різних частин окупованої території України. Українських остарбайтерів примушували працювати без відпусток, без вихідних, без оплати і охорони праці. Галицькі робітники, крім порівняно легших умов праці, певної платні за неї, медичного забезпечення, мали й оплату за втрату працездатності. У параграфі наголошено і на інших важливих рисах умов праці і побуту, зокрема, на питаннях харчування і одягу.

У науковий обіг запроваджено маловідомий матеріал стосовно культурного дозвілля українських робітників у неволі. На відміну від українських остарбайтерів, галичани мали більш широкі можливості культурно-розважального відпочинку і більший доступ до різних культурно-мистецьких заходів. Проаналізовано зміст низки публікацій дозвіллєвого характеру у друкованих органах для українських робітників. Досліджена роль церкви у позавиробничому житті українських робітників; вказано на відмінності між українськими остарбайтерами та робітниками з дистрикту Галичина у релігійних справах.

Менша частина українських остарбайтерів і значно більша - з дистрикту Галичина потрапляли на праці до сільського господарства і до невеликих приватних підприємств. Колишні робітники, вивезені на працю до Райху, і до сьогодні вважають, що становище для тих із них, які перебували на праці у сільському господарстві, а також на невеликих приватних підприємствах, було на загал кращим від тих робітників, які були скеровані у табори праці для промисловості. Різниці ж у становищі українських остарбайтерів і робітників з генерал-губернаторства (тобто галицьких українців) у німецькому сільському господарстві не зафіксовано.

Охарактеризовані також місця проживання (як українських остарбайтерів, так і робітників з генерал-губернаторства) у бауерів, детально описано робочий день рільничих робітників. Відзначено, що галичани, які працювали у сільському господарстві, користувалися правом на лікарську допомогу, мали можливість відвідувати найближчу церкву, а також сповідатися за релігійними звичаями німецьких церков. Певна (досить нечисленна) частина українських робітників потрапляла на роботи у малих приватних підприємствах і установах. Тут становище усіх українців було кращим, ніж у таборах праці, і уподібнювалося до становища рільничих робітників.

У Німеччині були створена відповідна система з широкими функціями нагляду, контролю і покарання щодо тієї іноземної цивільної робочої сили, яка прибувала туди протягом війни. Створювалися спеціальні служби охорони на підприємствах, розроблялася шкала покарань для іноземних робітників тощо. Ефективність дій вказаної системи проявлялася у придушенні організованого і стихійного опору найбільш свідомої частини іноземних робітників включно з українськими, недопущенні масових санкцій саботажу та діяльності організованого підпілля.

Проаналізовано також ставлення німецького населення до українських робітників. Хоч багато німців гітлерівською пропагандою було налаштовано проти східних робітників, але серед них були і такі, які співчутливо і приязно ставилися до чужинців. Ставлення німецької влади і населення до галичан було дещо іншим, ніж до українських остарбайтерів, з двох причин. По-перше, більшість робітників з генерал-губернаторства отримали від УЦК чи УУД виказку-аусвайс, що надавало деякі переваги і пільги, а по-друге, українці з генерал-губернаторства не носили жодних відзнак. Це означало, що вони мали такий же статус, як й інші європейські підневільні цивільні робітники (не-поляки і не-українці з радянської України), що перебували у становищі напівприязних чужинців.

Організаціями, які вимагали від німецької влади дозволу для створення установи, яка б діяла на захист українських робітників у Ш Райху, були УЦК на окупованій території, “старі”/довоєнні емігрантські організації у Райху (УНО, Громада), а також “нові” українські пронімецьки налаштовані організації Українська установа довір'я (УУД), Українська установа зв'язку (УУЗ). Але до кінця війни українцям так і не вдалося створити єдиної організації у Райху, яка б опікувалася цивільними робітниками з окупованих українських земель. Детально проаналізована роль УЦК, відзначені основні напрямки його діяльності. Доведено, що усі перелічені організації мали змогу значно більше допомогти тим українцям (в основному з генерал-губернаторства), які згуртовано перебували у таборах праці. Меншою була допомога для тих із них, які працювали у різноманітних сільських місцевостях ІІІ Райху.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження та викладено основні положення, що виносяться на захист:

- за часи Другої світової війни з теренів України (точніше, УРСР) було вивезено/депортовано близько 2.4 млн. осіб (в тому числі більше 350 тис. осіб - із західних областей УРСР. Нелюдська експлуатація цієї робочої сили у неволі приводила до її передчасного виснаження, каліцтв, масових захворювань і травматизму, згодом високої смертності. Українські робітники були задіяні переважно на надзвичайно важкій, брудній, небезпечній роботі, ненормованій у часі, без належної охорони праці, із зависокими нормами виробітку і заниженими нормами харчування, із жорстокими покараннями за найменші порушення встановленого німцями порядку;

- умови неволі для українців із західних областей УРСР та з її східної і південної частини певною мірою відрізнялися. Здійснено поглиблений аналіз існуючих концепцій і класифікацій іноземної робочої сили на працях у Ш Райху з тим, аби встановити специфіку власне її української складової, а в ній самій вирізнити ті відмінності, які стосувалися західних і східних українців. Цей аналіз уможливив уточнення такого гатунку концепцій з детальним розпрацюванням поняття “остарбайтер”, яке традиційно вживалося на ознаку робітників, депортованих із східних земель СРСР. Розрізняються три гілки остарбайтерів - українська, російська, білоруська - та вживається термін “українські остарбайтери” стосовно робітників, депортованих з східних і південних областей УРСР. Галицькі українці визначаються терміном “напівприязні чужинці” (нарівні з прибалтами, які переважно добровільно зголосилися на працю у Німеччині) або “чужинецькі робітники непольської народності з прилучених східних земель”. Це дало можливість встановити наявність специфічних соціальних статусів українських остарбайтерів та галицьких робітників і детально описати їх;

- така операціоналізація понять і термінів була здійснена автором для якомога точнішого врахування історичних реалій перед- та воєнного часу стосовно українського населення СРСР. У силу певних історико-політичних обставин воно складалося з двох частин: населення Радянської України, до якого лише у вересні 1939 р. приєднали населення Західної України (або Східної Галичини). Легітимізація цього поділу відбулася шляхом утворення на окупованих нацистською Німеччиною землях двох відмінних частин Ш Райху: райхскомісаріату Україна та дистрикту Галичина у складі генерал-губернаторства. Вони мали різні права, а їх населення - різний соціальний статус і по-різному трактувалися німецькою владою, що знайшло свій прояв у здійсненні щодо них схожої, але далеко неоднакової окупаційної політики;

- ще одна обставина, яка суттєво вплинула на перебіг подій, пов'язаних із вивезеннями до Німеччини цивільного населення Західної України, полягає у наступному. Для населення Галичини трудова міграція протягом кінця ХІХ - початку ХХ ст. була чи не єдиною можливістю заробити гроші, здобути фах, побувати в інших країнах, в тому числі й Німеччині. Тому можна нарахувати декілька хвиль трудової міграції галицьких українців; зокрема, ще у 20-х рр. ХХ ст. вони мали свої робітничі осередки у німецьких містах. На початку Другої світової війни частина галичан, які воювали у складі польської армії, не повернулися додому і залишилися працювати у німців. Після окупації Галичини у 1941 р. багато галичан також забажали добровільно виїхати на працю до Німеччини; отже, вони розглядали цю можливість як традиційну для них спробу покращення свого положення через трудову міграцію. Але слід розрізняти трудову міграцію у мирні часи і у період світової війни; остання дуже швидко призводила до перетворення сезонних добровільних робітників на невільників;

- вищенаведені історичні чинники великою мірою зумовили специфіку окупаційної політики німецької влади на різних територіях України, витворення і закріплення двох неоднакових соціальних статусів українських цивільних робітників як на батьківщині, так і у неволі. Це знайшло свій прояв у методах вербування, мобілізації, залучення населення двох регіонів до виїзду на роботи у Німеччину. Цивільне населення райхскомісаріату Україна мало не з початку зазнало на собі переважно насильницьких методів набору і виїзду на працю, і тому стосовно цього процесу по відношенню до них доцільно вживати термін “депортація”. Переважна ж більшість галицьких українців зголошувалася до виїзду на добровільних засадах, тому автор вживає стосовно них термін “вивезення”. Питома вага вивезених з дистрикту Галичина на роботи до Німеччини на переважно добровільних засадах (близько 50%) була значно більше фіксованої істориками питомої ваги добровольців з райхскомісаріату Україна (яка становила, за різними підрахунками, від 4 до 16% залежно від місцевості);

- наступною відмінністю можна вважати різницю в часі запровадження примусових вивезень (або депортації) з райхскомісаріату Україна та дистрикту Галичина: у першому випадку до насильницьких методів окупаційна влада вдалася вже з початку 1942 р.; на теренах дистрикту Галичина такі методи почали застосовуватися не раніше середини 1943 р., коли тут розпочалися масові облави;

- українське населення у райхскомісаріаті Україна, стало основним резервуаром для промисловості нацистської Німеччини, де умови праці і життя були найтяжчими. Галицькі українці працювали переважно у сільському господарстві або приватних невеликих підприємствах. Співвідношення українців з дистрикту Галичина, які скеровувалися до промисловості і сільського господарства, становило ј до ѕ. Отже, скерування на більш важкі або порівняно легші роботи у Ш Райху також складає одну з суттєвих відмінностей соціальних статусів українців з різних теренів країни;

- після прибуття до Німеччини та розподілу на різні роботи можна також виокремити низку відмінностей у використанні українських робітників. Вони стосувалися порівняно легших умов праці для галичан та порівняно кращих для них, у порівнянні з українськими остарбайтерами, умов побуту;

- галицькі українці вповні скористалися з можливості легалізації своїх громадських організацій і від початку окупації створили на теренах краю цілу їх низку на чолі з УЦК. Долею галичан займаються як УЦК, так і інші, старі і нові громадсько-політичні інституції, які діяли вже безпосередньо у Ш Райху. Моральну підтримку вивезеним (і також як у краю, так і у Німеччині) надавала Греко-Католицька Церква. Нічого подібного у “підрадянських” українців не існувало. Громадсько-політичні інституції галичан досить часто надавали допомогу й українським остарбайтерам зі сходу УРСР;

- всі ці відмінності, будучи в реальному житті на чужині досить важливими, все ж не могли суттєво змінити положення невільного робітника. Нацистська Німеччина створила такий потужний апарат насильства і визиску, що він практично зводив нанівець будь-які спроби спротиву чи покращення життя “рабів ХХ століття”. Спеціально для постачання своєї господарки під час війни потрібною робочою силою нацисти створили дві спеціальні системи - одну в рамках окупаційної влади, другу - безпосередньо у Німеччині. Метою першої було вивезення/депортації української цивільної робочої сили з окупованих територій; її ефективність полягала у вивезенні з теренів СРСР близько 5 млн. осіб, в тому числі з УРСР коло 2.4 млн. (з них біля 350 тис. з дистрикту Галичина); своє продовження вказана система набула в спорідненій системі організації, нагляду і покарання іноземних цивільних робітників у ІІІ Райху. Ефективність діяльності цієї системи можна вимірювати тим, що за її допомогою нацистська Німеччина змогла продовжувати війну навіть в умовах велетенських втрат, особливо з 1943 р., поповнюючи ці втрати мобілізованими на фронт німецькими робітниками, яких заступала іноземна цивільна робоча сила. - війна зрівняла долі українців з різних теренів і земель. Потрапивши до Німеччини, і галицькі робітники, і їх земляки з Наддніпров'я чи Слобожанщини попадали у становище неволі і підлягали експлуатації в дуже тяжких, інколи нелюдських умовах. Об'єднані тяжкими умовами праці і побуту, обидві частини українських робітників тягнулися одна до одної, намагалися підтримувати і допомагати, чим могли. Це робилося й представниками громадських організацій галичан, і окремими людьми; як на праці, так і за місцем проживання. Попри усі відмінності українці почувалися братами і сестрами, робили все можливе, аби пережити всі страхіття війни і повернутися на батьківщину.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ АВТОРОМ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Колтун Т. Умови і шляхи повернення українських остарбайтерів на Батьківщину // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені І. Франка. Зб. наук. праць. Вип.3. - Львів: Вид-во ЛНУ, 2000. - С. 295-300.

2. Колтун-Лапан Т. Українці на примусових роботах у Німеччині під час Другої світової війни та проблеми їх післявоєнної адаптації // Шляхами історії. Науковий збірник історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка на пошану професора К. Кондратюка / Упорядник О. Сухий. - Львів: Видавництво “Піраміда”, 2004. - С. 392-408.

3. Лапан Т. Процес репатріації та система репатріаційних органів в СРСР (з оглядом на Галичину) // Ефективність державного управління: Зб. наук. праць Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. А.О. Чемериса. Вип. 5. - Львів: Вид-во ЛРІДУ НАДУ, 2004. -- С.164-171.

4. Лапан Т. Порівняльний аналіз становища українців дистрикту Галичина і райхскомісаріату Україна на роботах у Німеччині під час П Світової війни // Ефективність державного управління: Зб. наук. праць Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. А.О. Чемериса. Вип. 6. - Львів: Вид-во ЛРІДУ НАДУ, 2005. -- С.176-181.

5. Лапан Т.Д. Німецька наглядовокаральна система та іноземні робітники під час Другої світової війни у ІІІ Райху // Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Львів, 9-10 листопада 2004 р. - Частина І. - Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2004. - С. 56-63.

Размещено на Allbest.ru