Українсько-китайські відносини наприкінці ХХ – початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Українсько-китайські відносини наприкінці ХХ - початку ХХІ століття

Всесвітня історія

Київ - 2005

Загальна характеристика дисертації

Актуальність теми дослідження. Роль Китаю у світі все більше зростає. Розширення зв'язків із цією країною в політичній, економічній, культурній та інших сферах є одним із важливих напрямів зовнішньої політики України. До проголошення незалежності у 1991 р. Україна, перебуваючи в складі СРСР, будувала свої відносини з Китайською Народною Республікою (далі - КНР або Китай) у рамках загальносоюзної зовнішньополітичної доктрини. Тільки після розпаду СРСР та проголошення своєї незалежності вона отримала можливість проводити самостійну політику. У політичній сфері історія відносин між Китаєм і Україною як повноправною суверенною державою починається 27 грудня 1991 р., коли уряд КНР одним із перших визнав її незалежність. 4 січня 1992 р. у Києві було підписано спільне комюніке про встановлення дипломатичних відносин між Україною й КНР.

Україна й КНР, як відомо, мають чимало спільного. Це стосується геополітики, яка значною мірою визначає роль і місце України та КНР не тільки в Євразійському регіоні, а й у більш широкому, глобальному геополітичному контексті. Країни мають взаємні економічні інтереси і близькі позиції щодо ключових проблем сучасного світового політичного розвитку. Перед обома державами стоять схожі внутрішні соціально-економічні проблеми. В обох країнах відбувається перехід до ринкової економіки, відчувається прагнення до політики відкритості. Обидві держави належать до євразійського регіону, є сусідами Росії і перебувають у колі інтересів Сполучених Штатів Америки.

Зовнішньополітичний курс обох країн ґрунтується на реалістичному врахуванні їх національних інтересів. Україна є важливим чинником європейської та світової політики. Вона з повагою ставиться до зростаючої ролі КНР у сучасних міжнародних відносинах. Україна й КНР плідно й послідовно працюють і координують свою політику в ООН, інших міжнародних організаціях.

Незважаючи на те, що проблема українсько-китайських відносин у 1990-х роках ХХ ст. викликає значний інтерес політиків і громадськості, вона поки що залишається маловивченою, хоча вперше в історії двох країн їхні стосунки почали розвиватися на широкій державно-правовій основі. Це викликає необхідність поглибленого дослідження найрізноманітніших напрямів відносин України й КНР. Розробка даної проблеми допоможе зрозуміти основні тенденції розвитку взаємозв'язків між державами, надасть можливість запропонувати рекомендації щодо здійснення всебічної співпраці.

Зв'язок із науковими програмами. Дослідження обраної теми передбачено планами наукової роботи Київського інституту міжнародних відносин Національного університету імені Тараса Шевченка щодо розробки комплексної теми «Україна і світ: історичні традиції взаємин та проблеми співробітництва на сучасному етапі».

Об'єктом дисертаційного дослідження є система відносин між Україною й КНР наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.

Предметом дослідження обрано основні аспекти українсько-китайських відносин та співробітництва в політичній, економічній, науково-технічній і гуманітарній сферах та діяльність державних установ, які сприяють розвитку двосторонньої співпраці.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Китаю та України в тих кордонах, в яких вони існували наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період з 4 січня 1992 р., моменту встановлення дипломатичних відносин між Україною й Китаєм, до 2002 р.

Мета дослідження полягає в аналізі стану і тенденцій розвитку українсько-китайських відносин. Для досягнення мети дисертант ставить такі основні дослідницькі завдання:

проаналізувати стан дослідження проблеми, розглянути документальні джерела, дати їх критичну оцінку та визначити інформаційну наповненість;

виявити основні напрями й форми українсько-китайського співробітництва;

проаналізувати розвиток українсько-китайських політичних відносин на міждержавному рівні;

з'ясувати стан, головні проблеми та перспективи економічної співпраці України та КНР;

проаналізувати науково-технічні та культурні зв'язки між країнами;

виявити труднощі, які перешкоджають розширенню взаємовигідного українсько-китайського співробітництва, розкрити їх характер та накреслити основні шляхи подолання.

Методологія дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено загальнометодологічні принципи історизму, об'єктивності й ціннісного підходу (врахування загальнолюдських цінностей), що реалізуються за допомогою як загальнонаукових, так і спеціально-історичних методів. Найважливішими серед загальнонаукових методів є історичний та логічний. В дисертації також застосовуються узагальнення, аналіз, синтез, порівняння, індукція (виведення загальних положень на основі поодиноких спостережень) та дедукція (перехід від загальних положень до конкретних).

При розв'язанні різних проблем дослідження автор звертається до низки спеціально-історичних методів: історико-генетичного, історико-порівняльного, проблемно-хронологічного, історико-типологічного та статистико-аналітичного.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше зроблено спробу всебічного вивчення та узагальнення основних напрямів і форм співробітництва України та КНР у 1992-2002 рр, проаналізовано низку міжурядових українсько-китайських угод, підписаних протягом вказаного періоду, здійснено оцінку рівня їх реалізації, виділені проблеми, для вирішення яких необхідна розробка нових міжурядових документів. Автор дослідив основні напрями й форми економічної співпраці та визначив результативність українсько-китайського економічного співробітництва.

У роботі проаналізовано основні напрями й форми культурної співпраці між Україною й КНР. Розглядаючи їх відносини в галузі науки, освіти, літератури та мистецтва, автор дає оцінку їх розвитку та визначає найбільш успішні напрями співпраці. Поряд із констатацією незаперечних досягнень і успіхів двостороннього співробітництва зроблено спробу виявити невирішені проблеми, а також визначити причини, що стримують його розвиток, з метою їх усунення в ході подальших контактів між Україною й КНР. У дисертації вперше використано документи і матеріали китайською мовою архіву Посольства КНР в Україні, які відображають українсько-китайські відносини у 1992-2002 роках. Це дало можливість ввести в науковий обіг значний фактологічний матеріал, що стосується політичних, економічних та культурних зв'язків між Україною й Китаєм.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал дисертації та її висновки можуть стати основою для подальшого вивчення українсько-китайських відносин та розробки планів співпраці з Китаєм окремих областей України. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані фахівцями в ході перспективного планування та складання міждержавних програм співробітництва, при вивченні всесвітньої історії, історії України, написанні підручників та розробці спецкурсів з історії міжнародних, зокрема українсько-китайських, відносин.

Апробація результатів дисертації була здійснена у виступах на наукових конференціях «Україна-Китай: стратегічне партнерство Європи та Азії» (Київ, 14 травня 2001 р.), «Україна і світ: історія, сьогодення, майбутнє» (Київ, 26 листопада 2003 р.), «Розвиток науки в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за 170 років очима молодих вчених та студентів» (Київ, 27 квітня 2004 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені автором у чотирьох наукових статтях, що вийшли у фахових виданнях.

Структура роботи обумовлена її метою і завданнями. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 181 сторінку. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (19 сторінок, 257 назв).

співробітництво китайський український міждержавний

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, окреслено його хронологічні межі, сформульовано наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі - «Історіографія та джерела дослідження» - здобувач розкрив стан наукової розробки проблеми та проаналізував праці й документи, що склали джерельну базу дисертації.

Історіографія проблеми дослідження характеризується відсутністю цілісних праць, присвячених українсько-китайським відносинам наприкінці ХХ - початку ХХІ століття. Першу спробу підвести підсумки китайсько-українських відносин 1991-1994 років зроблено у статті В. Седнєва «Азіатсько-Тихоокеанський регіон сьогодні: погляд з Києва». Автор коротко аналізує основні моменти офіційних міждержавних відносин, рівень економічної співпраці між країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону(АТР), надаючи особливого значення українсько-китайським стосункам. Дослідник дійшов висновку, що Україна та КНР мають широкі перспективи взаємовигідної співпраці. Стаття написана на основі офіційних документів і має аналітичний характер.

У першій половині 1990-х років накопичився значний фактичний матеріал з історії українсько-китайських відносин, який потребував систематизації та узагальнення. Як наслідок, у 1996-1997 роках з'являються наукові публікації з даної проблеми. У статті С. Нікішенка «Україна - Китай: стелися, шовковий шлях» стисло характеризуються українсько-китайські відносини у 1990-х роках та розвиток торгівельно-економічного співробітництва між країнами.

У монографії О. Іванченка «Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан» аналізується початковий етап становлення міждержавних відносин України з КНР, дається оцінка першого офіційного візиту президента України Л.М. Кравчука до КНР у 1992 р. та візиту президента Л.Д. Кучми в 1995 р. Автор визначає можливі перспективи співробітництва між Україною й КНР.

Першою узагальнюючою науковою працею з історії українсько-китайських відносин у 1990-х роках є кандидатська дисертація дослідника Лі Феня «Розвиток китайсько-українського економічного співробітництва в сучасних умовах». Головну увагу автор приділив процесу становлення економічних зв'язків між двома країнами та основним тенденціям їх економічного та науково-технічного співробітництва. Особливе місце приділяється аналізу економічних систем обох країн, які, на думку дослідника, є взаємодоповнюваними. У роботі здійснено спробу аналізу нових напрямів та форм економічного співробітництва між обома країнами. Дисертант зробив висновок про глибоке коріння соціокультурних зв'язків між Україною та КНР, які мають спільні традиції, але, на жаль, не аналізує їх. Джерельну базу дисертації складають опубліковані документи й матеріали, українська та китайська періодика. Основні положення дослідження знайшли відображення в статтях автора. Китайський дослідник Лінь Чжіхуа вивчає економічне співробітництво між двома країнами на тлі економічних реформ, які проводилися в КНР в останні 20 років. Особливу увагу науковець звернув на аналіз стану зовнішньої торгівлі України з КНР та чинників, які сприяють чи гальмують її розвиток.

Наприкінці 1990-х років світ побачила низка публікацій, присвячених українсько-китайським відносинам. У статті А. Гончарука «Україна-Китай: нереалізовані можливості та невтрачені перспективи» окреслено стратегічні шляхи співпраці між двома країнами та визначено головні перепони на шляху взаємовигідного співробітництва. На думку дослідника, у 1992-1998 роках було створено ґрунтовну правову базу для розвитку українсько-китайських відносин. Він констатує, що у відносинах керівництва обох країн панує атмосфера обопільної довіри, спостерігається взаємне дружне тяжіння двох народів. Але, як зазначає А. Гончарук, усі ці переваги залишилися нереалізованими через декларативний характер усіх домовленостей, а зиск від існуючого товарообігу перехопили треті країни. Водночас, автор науково обґрунтував можливості нарощування двосторонньої співпраці України й Китаю, зокрема, в наукомістких галузях економіки високих технологій: ракетно-космічній, авіаційній, суднобудівній, виробництві нових матеріалів.

На початку 2000-х років іторіографічний доробок з теми дослідження поповнився новими науковими працями. У статті В. Чумака і С. Нікішенка «Проблема перспективного партнерства України у регіонах Далекого Сходу та Південно-Східної Азії» крізь призму українського співробітництва з країнами АТР аналізуються, зокрема, економічні та гуманітарні зв'язки між Україною та Китаєм. Автори статті підкреслюють, що КНР була і залишається впливовою азіатською країною, постійним членом Ради Безпеки ООН і готова підтримувати дружні зв'язки з Україною, поглиблюючи й розвиваючи досягнуте на міждержавному рівні взаєморозуміння.

Дослідники українсько-китайських відносин звертають увагу на експортно-імпортний потенціал обох країн. Так, Ю. Кун досліджував питання імпорту товарів і послуг із КНР в Україну. Л. Гайдуков та Лі Сін звернулися до проблеми перспектив українсько-китайського співробітництва в різних напрямах. Значну увагу вони приділяють можливому розвитку відносин між країнами у сфері культури та освіти.

В історіографії акцентується увага на стратегічному факторі партнерства України й Китаю. А. Бариська розглядає основні чинники розвитку відносин стратегічного партнерства України з КНР у контексті загальної зовнішньополітичної стратегії Китаю щодо країн СНД.

Дослідженням різнопланових аспектів економічного розвитку Китаю як сучасного періоду, так і давніх часів займається В. Величко, який особливу увагу приділяє українсько-китайським торгово-економічним відносинам.

Деякі аспекти досліджуваної проблеми висвітлено в монографії О. Кіктенка «Нариси з історії українського китаєзнавства. XVIII - перша половина ХХ ст.: дослідження, матеріали, документи», у якій розглядається становлення української школи китаєзнавства у 1990-х роках.

Науковці звертаються також до вивчення культурного співробітництва між країнами. Так у статтях І. Кіпцара здійснено аналіз стану та перспектив відносин між обома країнами в галузі культури. Автор приділяє значну увагу синтезу української та китайської національних культур, проблемам культурного взаємозбагачення. Цікавою є його стаття, присвячена політичним та економічним аспектам українсько-китайських відносин.

Десятирічний етап відносин між Україною та КНР проаналізований у статті Л. Лещенка. Автор доводить, що Україна може використовувати приклад КНР щодо політичної консолідації свого суспільства навколо національної ідеї створення великої, могутньої і процвітаючої держави.

Таким чином, з початку 1990-х років водночас із розвитком українсько-китайських відносин зростає інтерес до їх вивчення. В історії дослідження міждержавних стосунків у 90-х роках ХХ ст. можна виділити два етапи. Перший охоплює 1991-1996 роки. Для нього характерна перевага статей публіцистичного характеру над науковими працями з проблеми дослідження. На другому етапі (з 1996 р. і до сьогодні) в історіографічному доробку помітніші наукові та науково-популярні статті. У цей період основна увага дослідників спрямовується на вивчення складових українсько-китайських дипломатичних та економічних відносин.

Джерельна база дисертації включає актові матеріали, поточні архівні документи, статистичні джерела та періодичну пресу.

До актових матеріалів дисертант відносить українсько-китайські угоди, які складають підґрунтя міждержавних відносин. Автор вивчив двосторонні українсько-китайські угоди за період з 1992 по 2002 рік, що зберігаються в архіві Посольства КНР в Україні у відділах економічних, політичних зв'язків та зовнішньої інформації. Ці документи дають можливість визначити рівень розробки правової бази українсько-китайського співробітництва, оцінити значення угод з налагоджування і поглиблення співпраці між країнами.

У процесі роботи над дисертацією вивчено та використано також низку документів щодо зовнішньої і внутрішньої політики України, які певною мірою стосуються й українсько-китайських відносин у 90-х роках ХХ ст. Аналіз Закону України про дію міжнародних угод на території України та Закону «Про міжнародні договори України» дає можливість зрозуміти порядок укладання, ратифікації, виконання та денонсації міждержавних угод, який існує сьогодні в державі.

У зв'язку з відсутністю сталого масиву архівних джерел автор широко використовує поточні документи архіву Посольства КНР в Україні. Багато цінних документів та матеріалів з теми дослідження зберігається у відділі зовнішньої інформації та політичних зв'язків. Значне місце серед них займають інформаційно-аналітичні довідки стосовно різних cкладових співробітництва між країнами. Зокрема, вони стосуються основних напрямів і перспектив військово-технічної співпраці, стану політичних консультацій між Україною та КНР, становища вихідців з Китаю в Україні, діяльності громадської організації «Україна - Китай», позиції України щодо стосунків з Тайванем, та спільної діяльності двох держав в міжнародних організаціях тощо.

Для висвітлення проблем економічних відносин між Україною та КНР автором вивчено і проаналізовано поточні документи Відділу економічних зв'язків архіву Посольства КНР в Україні. Серед них варто відзначити протокол першого спільного засідання Міжурядової українсько-китайської комісії з питань торгівлі та економічного співробітництва а також звіти про її діяльність, які містять детальну інформацію про роботу цієї комісії, зокрема, про визначення напрямків співпраці між державами і реалізації конкретних спільних проектів, а також про результати діяльності робочих груп комісії у сферах інвестицій та захисту ризиків зовнішньої торгівлі, охорони здоров'я, сільського господарства, будівництва за період із 1994-2002 років.

Важливе значення для вивчення українсько-китайської економічної співпраці має ділове листування Торгово-економічної місії (далі - ТЕМ) у складі посольства України в КНР з державними установами Китаю. У додатках до цих листів міститься багата фактична і статистична інформація щодо стану розвитку китайської економіки та діяльності місії. Отже, вказані документи мають значну фактологічну цінність. Однак, при їх вивченні необхідно враховувати, що в них часто викладено суб'єктивну точку зору працівників ТЕМ стосовно оцінки тих чи інших подій.

Документи відділів культурного та науково-технічного співробітництва архіву Посольства КНР в Україні складаються в основному з ділових листів, що розкривають окремі аспекти культурного співробітництва між країнами. В них переважає інформація стосовно українсько-китайської співпраці в галузі мистецтва, зокрема, щодо обміну гастрольними поїздками творчих колективів. У вказаних документах містяться відомості про домовленості у галузі культурного співробітництва, на міждержавному рівні та їх реалізацію в Україні та КНР.

Серед документів, що зберігаються у відділах культури та освіти Посольства КНР в Україні, також домінують ділові листи, в яких відображені окремі фрагменти культурних взаємовідносин між країнами. Так, досить повне уявлення про цю співпрацю дає інформативна довідка Посольства КНР в Україні «Про культурне співробітництво КНР з Україною (1993-1994 рр.)». У ній наводяться конкретні приклади спільної роботи в галузі освіти, кіно-, музичного та театрального мистецтва, обміну музейними і художніми експозиціями.

Для вивчення українсько-китайського співробітництва в науково-технічній галузі використано документи Відділу науки і техніки архіву Посольства КНР в Україні за 1992-2002 роки.

До роботи залучено дані статистичних збірників, опублікованих Державним комітетом статистики України. Ці матеріали дають можливість визначити щорічний товарообіг між двома державами, обсяг прямих китайських інвестицій в українську економіку, а також місце торговельних операцій з Китаєм у зовнішній торгівлі України та китайського капіталу серед загальної суми іноземних інвестицій в Україну. Найбільш цінними серед вказаних матеріалів є статистичні збірники за 2000-2001 роки.

В українській періодиці міститься великий масив фактів, які стосуються теми дослідження. Так, цінними є інформативні повідомлення та статті на сторінках газет «Голос України» та «Урядовий кур'єр», які присвячені різним напрямам українсько-китайського співробітництва. Вони відображають точку зору офіційних українських владних структур щодо українсько-китайських відносин. Громадські та культурні зв'язки між Китаєм та Україною всебічно висвітлюються у виданнях громадсько-політичного спрямування «Джеркало тижня», «Столиця», «Сьогодні», «Вечірній Київ», «Демократична Україна», «Народна армія» та ін.

В ході роботи над дисертацією було опрацьовано інформаційні матеріали китайської періодики: газети «Женьмін Жибао» (Пекін), «Шанхай Сінвен» (Шанхай), «Гуамінжибао» (Пекін), «Харбін Жибао» (Харбін), «Гоцзи жибао» (Пекін), «Шанхай Цзинцзи Жибао» (Шанхай), «Цзянсу Жибао» (Цзянсу). З них автор почерпнув значний фактичний матеріал, який ілюструє розвиток українсько-китайських відносин, і дозволяє поглибити аналіз проблеми. Зіставлення українських і китайських джерел дозволяє дотримуватися принципу об'єктивності у дослідженні проблем міждержавних відносин України та КНР.

Таким чином, джерельна база дисертації, дає можливість висвітлити різноманітні аспекти українсько-китайських відносин, ввести до наукового обігу нові документи та матеріали, проаналізувати найважливіші напрями, форми і методи різнобічного співробітництва між країнами, визначити їх результативність, намітити перспективи подальшого розвитку.

У другому розділі - «Політичні відносини України і КНР» - проаналізовано головні віхи співробітництва між двома країнами в політичній сфері з урахуванням геополітичних змін, які відбулися у світі наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.

КНР є одним із загальновизнаних світових політичних та економічних лідерів, роль та значення якого і надалі невпинно зростає у всіх сферах міжнародного життя. На сучасному етапі Китай є найактивнішим партнером України в АТР.

У спільному комюніке про встановлення дипломатичних відносин між КНР і Україною від 4 січня 1992 р. було закладено головні принципи розбудови українсько-китайських відносин на вищому рівні. Зокрема, сторони домовилися, що уряди обох держав будуть розвивати відносини на основі принципів мирного співіснування, взаємоповаги, суверенітету та територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи один одного, рівності, взаємовигоди, а також мирного врегулювання суперечок. Українська сторона відразу ж зайняла досить чітку позицію щодо проблеми Тайваню. В комюніке зазначалося, що «уряд України визнає позицію КНР про збереження територіальної цілісності Китаю і буде підтримувати відносини лише з урядом КНР, який є єдиним законним урядом Китаю». Серед головних напрямів політичного співробітництва між двома країнами можна виділити такі: відносини на вищому рівні між політичними лідерами України та КНР; міжпарламентські зв'язки; контакти між міністерствами, відомствами та іншими органами виконавчої влади; відносини між місцевими адміністративно-територіальними одиницями.

Досить динамічно розвиваються відносини між Україною та КНР на вищому рівні. Стрімкі темпи розвитку цього співробітництва зумовлені значною кількістю двосторонніх зустрічей між політичними лідерами держав. Перший офіційний візит Президента України Л.М. Кравчука до КНР відбувався з 29 жовтня по 3 листопада 1992 р. 3 - 8 грудня 1995 р. на запрошення Голови КНР Цзян Цземіня Китай з державним візитом відвідав Президент Українии Л.Д. Кучма. 17 листопада 2002 р. він знову побував з офіційним візитом у КНР. Китайська сторона, у свою чергу, неодноразово здійснювала офіційні візити в Україну. Так, 6-8 вересня 1994 р. Україну вперше відвідав Голова КНР Цзян Цземінь, а 20 - 22 липня 2001 р. вiдбувся його державний вiзит в Україну на запрошення Президента України Л.Д. Кучми.

31 жовтня 1992 р. між державами було підписано угоду «Про двосторонні відносини між Україною та КНР», яка заклала базу для формування усієї нормативно-правової бази українсько-китайських відносин.

Міжпарламентські зв'язки між Україною та Китаєм беруть свій початок з 11 квітня 1993 р., коли до Пекіна з офіційним візитом прибув Голова Верховної Ради України І.С. Плющ. Під час візиту було підписано угоду про регулярний обмін парламентськими делегаціями обох країн. 6 квітня 1995 р. було утворено робочу групу народних депутатів України з міжпарламентських зв'язків з КНР на чолі М.А. Павловським.

Однією з найважливіших віх на шляху розвитку міждержавних стосунків України й Китаю стала угода про розміщення посольств України в КНР і КНР в Україні, підписана 25 червня 1993 р. в Києві під час візиту прем'єра Державної ради КНР Лі Пена в Україну. З метою координації політичних відносин з КНР 23 - 26 грудня 1997 р. Китай відвідав прем'єр-міністр України В. Пустовойтенко. Під час переговорів з Прем'єром Державної Ради КНР Лі Пеном було підписано Декларацію про поглиблення торгово-економічного, інвестиційного і науково-технічного співробітництва.

Відзначається активністю співробітництво між Україною та КНР на міжнародній арені. Так, китайська сторона поздоровила Україну з обранням до складу непостiйних членiв Ради Безпеки ООН на 2000-2001 роки. На офіційному засіданні Ради Безпеки 2 березня 2002 р. представники обох держав рішуче засудили насилля та тероризм на Близькому Сході.

Встановлюються та поглиблюються політичні контакти між областями України і провінціями КНР. Сталі контакти підтримують Київська область і провінція Хубей, Луганська область і провінція Хейлунцзян, Херсонська область і провінція Шаньдун, Автономна Республіка Крим і провінція Хайнань.

Таким чином, є всі підстави вважати, що українсько-китайські політичні відносини розвиваються поступально, дають можливість уже тепер переходити від простих і разових узгоджень позицій до планомірної координації зусиль і взаємодії на міжнародній арені в інтересах миру, безпеки і стабільності.

У третьому розділі дисертації - «Економічне співробітництво України та Китаю» - досліджуються засади економічного партнерства. Його початковий етап, пов'язаний зі створенням договірно-правової бази двосторонніх відносин.

8 серпня 1992 р. було підписано угоду «Про торговельно-економічне співробітництво» між Україною та КНР. Вона передбачала створення сприятливих умов для встановлення і розвитку співпраці між суб'єктами господарювання різних форм власності в Україні і зацікавленими партнерами в КНР, а також між виробниками, торговельними фірмами і об'єднаннями обох країн.

У 1993-2002 рр. спостерігається стала тенденція до зростання товарообігу між країнами. Він збільшився із 32,7 млн. доларів США у 1993 р. до 1256,7 млн. у 2002 р.

Згідно зі статистичними даними 2002 р., за обсягом товарообігу з Україною КНР посідає 2 місце серед країн АТР. Товарообіг з Китаєм становить 76% від обсягу загального товарообігу України з країнами цього регіону.

За обсягом зовнішнього торгового обігу Україна є другим партнером КНР серед країн СНД після Росії. На її частку припадає приблизно 26% загального імпорту з цього регіону в Китай

У 2002 р. в Україну з Китаю імпортувалися переважно товари народного споживання, вироби легкої та текстильної промисловості, взуття, мінеральні добрива (карбонат магнію), тютюнова сировина, машини та електротехнічні товари, а також вогнетривкі матеріали (магнезит).

Основними товарами, які експортуються з України до КНР, є продукція чорної металургії (конструкційні матеріали та прокат, труби для нафто- і газопроводів), а також кольорової промисловості (непромислові алмази, тощо) та основної хімії (азотні добрива та ін.). В українському експорті домінують групи товарів невисокої міри обробки (так, метали і металургія становлять 85 - 87% всього експорту до КНР, а азотні та комплексні добрива - 11%).

Основними підприємствами експортерами в Україні є завод «Азовсталь» та судноплавна компанія «Кометас» з м. Маріуполя, Донецький завод хімреактивів, Комбінат твердих сплавів і тугоплавких металів (м. Світловодськ), Новокраматорський машинобудівний завод, науково-виробниче об'єднання «Новінтех», комбінат «Запоріжсталь» та ін.

Інвестиційне співробітництво між Китаєм та Україною відбувається у формі здійснення комерційних проектів за попередніми угодами та створення спільних підприємств. Переважна частина спільних підприємств існує в галузі внутрішньої торгівлі та сфері послуг. Ці підприємства розташовані в основному в Києві, Київській та Одеській областях. Проте, створення спільних підприємств відбувається повільними темпами, зокрема, через недосконалість української інвестиційної політики.

В Україні зареєстровано ряд представництв китайських фірм. Серед них є фірми, які здійснюють комерційні проекти і надають різноманітні послуги, а також компанії, які займаються реалізацією своєї продукції.

Таким чином, можна виділити два основних напрями китайсько-українського економічного співробітництва: зовнішня торгівля та інвестиційне співробітництво.

Один із важливих аспектів міждержавних зв'язків України та КНР висвітлено у четвертому розділі - «Українсько - китайські взаємовідносини в науково-технічній та гуманітарній сферах». Співпраця двох держав у царині науки та культури розпочалася одразу після встановлення між ними дипломатичних відносин. Правові підвалини співпраці у цих сферах заклали угоди «Про науково-технічне співробітництво» від 27 квітня 1992 р., «Про наукове співробітництво між Національною Академією наук України та Академією наук Китаю» від 29 вересня 1992 р. та «Про співробітництво в галузі охорони здоров'я і медичної науки» від 31 жовтня 1992 р.

Відносини між Україною та КНР в науковій сфері проявляються в налагодженні контактів між академіями наук, академічними інститутами, науковцями вищих навчальних закладів та окремими вченими. Обмін інформацією здійснюється під час візитів делегацій науковців обох країн, наукові колективи та окремі їх представники виконують спільні проекти в галузі технічних наук, проводять разом наукові конференції, практикується написання спільних наукових праць спеціалістами України та КНР. Найпріоритетнішим напрямком українсько-китайського співробітництва є співпраця в наукомістких галузях.

1992-1996 роки можна характеризувати як період становлення відносин між науковими установами обох країн. Так, декілька інститутів НАН України (Інститут електрозварювання, Інститут фізики, Інститут технічної теплофізики, Фізико-технічний інститут низьких температур, Інститут світової економіки та міжнародних відносин) встановили прямі зв'язки й підписали відповідні угоди та протоколи про співробітництво з науковими установами КНР.

Найпріоритетнішим напрямком українсько-китайського науково-технічного співробітництва є співпраця в космічній галузі. Між Національним космічним агентством України та Державною космічною адміністрацією Китаю встановлено робочі зв'язки, відбувається обмін делегаціями та фахівцями.

Досить швидкими темпами розвиваються українсько-китайські відносини в гуманітарній сфері. Україна й КНР добре розуміють необхідність вивчення культурної спадщини та розвитку культурних взаємозв'язків між українським та китайським народами. Так, дослідження класичного та сучасного Китаю здійснюються в Інституті сходознавства ім. А. Кримського Національної Академії Наук України. У 1999 р. в інституті започатковано громадсько-політичне видання, присвячене сучасним проблемам розвитку українсько-китайських відносин, «Украина - Китай: информационно-аналитическое обозрение». В інших наукових та науково-освітніх закладах України також проводяться дослідження Китаю, насамперед його сучасного політично-соціального та економічного розвитку. У вищих навчальних закладах засновуються кафедри викладання китайської мови.

Одним із головних принципів двосторонніх зв'язків у науково-технічній та гуманітарній сферах є співробітництво на регіональному рівні провінцій Китаю й областей України. У рамках розвитку двостороннього міжрегіонального співробітництва варто звернути увагу на підписану 11 грудня 1994 р. в місті Харбіні «Угоду про торгово-економічне, науково-технічне і культурне співробітництво між провінцією Хэйлунцзян, КНР і Луганською областю, Україна».

Про неабиякий інтерес до Китаю свідчить створення в Україні значної кількості громадських установ: Українського центру розвитку зв'язків з Китаєм, Фонду «Далекий Схід», «Китай-клубу» та ін. Продовжує свою активну діяльність створене ще за радянських часів Товариство «Україна - Китай».

Початок формування договірно-правової бази українсько-китайської співпраці у сфері культури було покладено підписанням у 1992 р. «Угоди про культурне співробітництво». У період з 1993 по 2002 р. відбувся обмін виставками, зокрема, в Китаї у 1995 р. було презентовано виставку виробів з колекції Державного музею українського народного декоративного мистецтва, а в Україні побували виставки китайського живопису (1994 р.) і виробів декоративно-ужиткового мистецтва (1995 р.) Ці виставки викликали значний громадський інтерес. Крім цього, у цей період Україну відвідали Ансамбль національного мистецтва Китаю, китайський театр ляльок. З 23 по 30 квітня 2002 року в КНР проходили Дні культури України. Вони характеризувалися широкомасштабними заходами з пропаганди культурних надбань України, сприяли поглибленню культурного співробітництва між Україною й КНР.

В освітянській сфері маємо численні приклади співробітництва між Міністерством освіти і науки України і Міністерством освіти Китаю. Існує обмін науковцями та студентами вищих навчальних закладів, зокрема, спільно досліджуються проблеми розвитку історичної науки в обох країнах. Таким чином, українсько-китайські відносини в науково-технічній та гуманітарній сферах характеризуються широкоформатною наповненістю і відзначаються тенденціями до поступального розвитку.

У висновках підсумовуються наступні основні положення, що виносяться на захист:

стан наукової розробки теми дисертації характеризується відсутністю цілісних наукових робіт, присвячених сучасному стану і перспективам розвитку українсько-китайських відносин; джерела та документи, використані дисертантом, містять достатню кількість інформації для вирішення поставлених у роботі завдань;

основними сферами, в яких Україна та КНР здійснюють активну співпрацю, є політична, економічна, науково-технічна та культурна;

у політичній сфері можна виділити дві форми співпраці між Україною та КНР: міждержавні зв'язки та контакти на міжрегіональному рівні;

відносини України та Китаю в економічній сфері характеризуються поступовим розширенням зв'язків у торгівлі та в галузі інвестиційного співробітництва; перспективи розвитку залежать від таких факторів, як темпи та характер економічних реформ в Україні, збільшення її експортних можливостей (розширення переліку експортних товарів), зростання зацікавленості фінансових кіл КНР в інвестиційному співробітництві з Україною та розвиток науково-технічної співпраці між країнами;

співробітництво між Україною та КНР у науково-технічній та гуманітарній сферах здійснюється у формі спільних проектів між науково-дослідними установами обох країн, обміну інформацією та делегаціями, навчання китайських студентів в українських вищих навчальних закладах, організації мистецьких виставок та ознайомлення громадськості з культурною спадщиною обох держав тощо;

відсутність розгалуженої інфраструктури представництва українських підприємств у Китаї, значна відстань між країнами створюють об'єктивні перешкоди на шляху розбудови двостороннього співробітництва. Проте і суб'єктивні чинники - відсутність належної ініціативи, слабка координація діяльності різних відомств, невизначеність порядку імплементації Державної програми розбудови відносин з Китаєм - відіграють не менш негативну роль, значно звужують можливості України для розвитку взаємовигідного співробітництва з КНР.

Размещено на Allbest.ru