Єврейське населення Лівобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Четвертий розділ “Освіта та духовно-релігійне життя” складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджені шляхи отримання початкової, середньої, спеціальної та вищої освіти єврейською молоддю, основи релігійного життя єврейського загалу Лівобережжя.

Незважаючи на низький професійний рівень вчителів, надзвичайно слабку матеріальну базу навчальних закладів, важкі соціально-економічні й правові умови життя єврейської спільноти, до 1917 року через початкові релігійно-етнічні навчальні заклади - хедери, талмуд-тори, казенні та приватні училища - пройшли тисячі дітей-євреїв, які стали високоосвіченими рабинами, проповідниками, громадськими діячами та просто писемними людьми. У єврейських початкових навчальних закладах, незважаючи на асиміляційну політику царського уряду, були збережені традиції національного виховання, вивчалися єврейська мова та обряди.

Міністерські та земські початкові школи не стали тими навчальними закладами, які б могли задовольнити потреби єврейського населення в одержанні початкової освіти. Пов'язане це з незначною чисельністю євреїв у селах. Тому основними початковими навчальними закладами для єврейських дітей залишалися хедери. Водночасно необхідно відзначити, що у початкових навчальних закладах Міністерства народної освіти навчалася певна кількість єврейських дівчаток, які не мали змоги навчатися у національних початкових навчальних закладах.

Незважаючи на законодавчі обмеження, євреї становили досить значну частину учнів чоловічих гімназій. Що стосується жіночих середніх навчальних закладів, то відсутність обмежувальних законодавчих актів та розвинута мережа приватних гімназій та прогімназій створили умови для навчання досить значної кількості єврейських дівчаток у середніх навчальних закладах Лівобережжя, де вони становили від 16 до 50% до загальної чисельності вихованок гімназій та прогімназій.

Протягом досліджуваного періоду на території Лівобережжя склалася певна мережа навчальних закладів, що надавали середню спеціальну освіту. Однак технічні, ремісничі училища та школи не користувалися великою популярністю серед єврейського населення регіону. Попитом серед єврейської молоді користувалися комерційні та торговельні навчальні заклади, що пояснюється зростанням взагалі торговельної діяльності єврейського населення регіону у названий період. Медичні навчальні заклади дозволяли в подальшому отримати вищу медичну освіту юнакам-євреям та вирватися за межі смуги осілості для здобуття засобів для життя жінкам-єврейкам.

Відсутність вищих навчальних закладів на території Полтавської та Чернігівської губерній, в яких би євреї мали право навчатися, позбавляло велику кількість євреїв регіону можливості отримати вищу освіту у Російській імперії, що спонукало їх до еміграції.

Духовне життя єврейського населення Лівобержжя не зазнавало значного впливу з боку влади. Євреї мали можливість сповідувати різні напрямки іудаїзму. Вплинути на єврейські маси влада намагалася через духовних наставників - казенних рабинів, але взагалі вони виконували лише чиновницькі функції та були посередниками між єврейськими громадами та місцевою владою. На духовний розвиток єврейського населення вони не мали особливого впливу через дотримання останнім більш ортодоксальних напрямів іудаїзму й наявність вчених при синагогах та молитовних школах.

Проведене дослідження дозволило дійти таких висновків:

З'ясовано, що обмеження єврейського населення у праві повсюдного проживання, пересування по країні, володіння власністю й заняття окремими видами діяльності були обумовлені політикою уряду, яка негативно вплинула на характер життєдіяльності євреїв, призвела до напруження у регіоні, що стало підґрунтям міжетнічних конфліктів й виявилося у погромах 1881 та 1905 років. Крім того, уряд намагався змінити способи занять єврейського населення шляхом залучення його до землеробства та шляхом навернення у християнство.

Встановлено, що євреї становили значну частину населення Полтавської та Чернігівської губерній. Впродовж досліджуваного періоду відбувалася концентрація єврейського населення у містах, де відсоток їх складав в окремих випадках половину населення. Досить високі темпи народжуваності забезпечували помітну вагу єврейського населення на території Лівобережжя. Дискримінаційна політика царизму та погроми спонукали частину єврейського населення регіону до еміграції за кордон. Однак це не призвело до суттєвого зниження кількості єврейського загалу регіону. Еміграція працездатних вікових категорій негативно позначилася на економічному становищі євреїв регіону.

Доведено, що особливості економічної діяльності євреїв Лівобережжя у другій половині ХІХ-на початку ХХ ст. значною мірою визначалися правовими обмеженнями - забороною селитися у сільській місцевості та займатися окремими видами діяльності, вільно пересуватися за межами смуги осілості.

Встановлено, що євреї відігравали значну роль в окремих галузях господарства регіону. Вони були зайняті на багатьох виробництвах як у якості власників підприємств, так і у якості найманих робітників. Чільне місце належало єврейським підприємцям у харчовій промисловості - виробництві борошна, крупи, цукру, горілки, спирту і тютюну. Ця продукція збувалася як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Однак необхідно відзначити, що більшість підприємств, які належали євреям, були невеликими за потужністю й більше нагадували ремісничі заклади.

З'ясовано, що більшість єврейського загалу регіону продовжувала займатися дрібною торгівлею. В досліджуваний період єврейська торгівля розвивалась досить швидкими темпами. Особливістю діяльності євреїв у цій галузі є переважна більшість невеликих торговельних закладів та розвинутість пересувної торгівлі в межах регіону. Завдяки євреям на терені Лівобережжя швидко розвивалися хлібна, лісова, тютюнова торгівля. Євреї сприяли розвитку оптової торгівлі продуктами сільського господарства регіону, які до цього часу не мали значного виходу ні на внутрішній, ні на зовнішній ринки. Ще однією із особливостей економічної діяльності єврейського населення Лівобережжя є велика частка жіночої та дитячої праці як у промисловості, так і в торгівлі.

На відміну від промисловості та торгівлі, євреї не вплинули на розвиток сільського господарства регіону. Серед них були досить великі землевласники, але вони використовували землю для заснування промислових та ремісничих закладів і здавання її в оренду селянам. Через відсутність державної підтримки не набули значного розвитку й єврейські землеробні колонії, які протягом 70-80-х рр. ХІХ ст. майже усі припинили існування.

З'ясовано, що проживання євреїв у смузі осілості вимушено сприяло їх консолідації, яка будувалась на етнодуховній тотожності, етнічній спільності, віросповіданні та культурі. Традиційну національно-релігійну освіту євреї отримували в навчальних закладах різних типів: хедерах, талмуд-торах, казенних та приватних училищах. Це давало їм можливість зберегти свою релігію, особливості національного побуту, звичаї, національне мистецтво, специфічний єврейський світогляд. Хедерна освіта була недосконалою, однак нею була охоплена більшість євреїв Лівобережжя. Громадські талмуд-тори забезпечували початковою освітою дітей з найбідніших прошарків єврейського населення. Навчання дітей у початкових школах, заснованих Міністерством народної освіти та земствами, мережа яких була більш розвинута у сільській місцевості, не набуло розповсюдження серед єврейського населення через обмеження його проживання на селі.

Відзначено, що середні навчальні заклади - як загальноосвітні, так і спеціальні - сприяли поширенню освіти серед єврейської молоді, опануванню деяких професії, що дозволяло посісти гідне місце в суспільстві. Нерозвинута мережа чоловічих середніх навчальних закладів і як наслідок цього - відсоткове обмеження щодо права навчання в них, були перешкодою для отримання гідної освіти єврейською молоддю. Відсутність на території Полтавщини та Чернігівщини вищих навчальних закладів, в яких євреї мали б право навчатися, було однією з причин, що спонукали єврейську молодь до міграції з регіону. Особливістю культурного життя єврейського загалу регіону був високий рівень писемності серед дівчат та жінок у порівнянні з цією ж категорією християнського населення.

Право на сповідання іудаїзму було закріплено за євреями ще Положенням 1835 року й дослідження дозволяє дійти висновку, що через досить розвинуту мережу синагог, молитовних будинків та шкіл євреї мали можливість сповідувати різні напрями іудаїзму.

Основні публікації

1. Морозова А.В. Єврейські погроми 1905 р. у Чернігівській губернії // Сіверянський літопис. - 1998. - № 6. - С. 124-134.

2. Морозова А.В. Освіта євреїв на Ніжинщині у 1861 - 1917 рр. // Євреї в Ніжині. Науковий збірник. - Ніжин, 2001. - С. 51-65.

3. Морозова А.В. Освіта євреїв у Чернігівській губернії в останній третині ХІХ - на початку ХХ століть // Сіверянський літопис. - 2001. - № 1. - С. 44-55.

4. Морозова А.В. Євреї-землероби Чернігівської губернії та їхні колонії // Архіви України. - 2003. - № 1 - 3. - С. 128-137.

5. Морозова А.В. Єврейське землеволодіння та землеробство, землеробні колонії північного Лівобережжя України // Сіверянський літопис. - 2003. - № 5-6. - С. 74-81.

6. Морозова А.В., Полетун Н.М. Документи з історії євреїв у Державному архіві Чернігівської області. Довідник. - Ніжин, 2003. - 320 с.

7. Демографія та міграційні процеси серед єврейського населення Північного Лівобережжя України (друга половина ХІХ-початок ХХ ст.) // Сіверянський літопис. - 2005. - № 2-3. - С. 55-59.

8. Морозова А.В. Євреї-землероби Чернігівської губернії та їхні колонії // Материалы семинара “История и культура евреев Левобережной Украины и Литвы” [Чернігів, 8 грудня 2001]. - Чернігів, 2001. - С. 7-16.

Размещено на Allbest.ru