"Просвіта" у формуванні державницького потенціалу українcького народу (друга половина XIX — перша чверть XX ст.)

Участь "Просвіти" у громадсько-політичному житті українського народу в Австро-Угорській та Російській імперіях. Процес формування постатей державницького спрямування. Участь кадрів, підготовлених товариствами, у розбудові Української національної держави.

Рубрика История и исторические личности
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 30.09.2013
Размер файла 47,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Національна академія наук України
Інститут історії України

07.00.01 -- Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

“Просвіта” у формуванні державницького потенціалу Українcького народу (друга половина XIX -- перша чверть XX ст.)

Малюта Ольга Володимирівна

Київ -- 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії України другої половини XX ст. Інституту історії України Національної академії наук України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Даниленко Віктор Михайлович,

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу історії України другої половини XX ст.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Верстюк Владислав Федорович,

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу історії української революції (1917-1921 рр.);

кандидат історичних наук

Кравченко Алла Анатоліївна,

Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова,

доцент кафедри історії України.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, історичний факультет, м. Київ.

Захист відбудеться “_30__”__________2005 р. о _____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “_18__”_серпня_________2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук О. І. Гуржій

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Державотворчий процес є важливим для кожної нації, оскільки виявляє її зрілість, рівень розвитку, можливість задоволення політичних прав. У зв'язку з цим, цінним є не лише внесок його учасників, а й діяльність із формування потенціалу, який був використаний у розбудові держави. Найбільшим досягненням Української революції 1917 -- 1921 рр. стало національне державотворення. Одним із його суб'єктів була “Просвіта” -- громадська організація, що з часу виникнення у другій половині XIX ст. займалась поширенням освіти серед українського народу, а, відповідно, брала участь у його консолідації, пробудженні національної свідомості, обстоюванні культурно-освітніх, економічних, політичних прав. Товариство у своїй діяльності вийшло за рамки сформульованих у статутах завдань. Підготовлені організаціями національно свідомі кадри реалізували себе як працівники різних гілок влади у період державного будівництва.

Вивчення ролі “Просвіти” у формуванні державницького потенціалу українського народу другої половини XIX -- першої чверті XX ст. є важливим у сучасний період розбудови Української держави. Опанування досвідом просвітянських організацій дасть змогу скористатись їх позитивними досягненнями для зміцнення української державності, утвердити нинішні здобутки, не повторюючи раніше зроблених помилок. Об'єктивне висвітлення процесу дозволить визначити та вивчити роль особистісного фактора в державотворенні, відтворити діяльність членів “Просвіти” 1868 -- 1920 рр. у різних сферах суспільного життя.

Актуальність дослідження також обумовлена відсутністю в історіографії спеціальної праці, присвяченої діяльності, ролі, значенню “Просвіти” у формуванні державницького потенціалу українського народу. Розвиток громадської активності, доступ нації через об'єднання та організації громадян до участі у державних та суспільних справах, представництво інтересів народу, залучення його до суспільно-політичної діяльності, створення мережі товариств сприятиме перетворенню суспільства у громадянське.

Термінологія. Під “державницьким потенціалом” автор розуміє сукупність суспільно-політичних, а також духовних, освітніх, культурних, економічних надбань, що стали передумовою створення та розбудови Української держави. Роль “Просвіти” у формуванні державницького потенціалу визначалась участю у процесі консолідації народної спільноти, сприянням перетворенню її у національну (у зв'язку із цим, робота організацій зумовлювалась певними відступами від визначеної статутом діяльності) та зорієнтованістю у суспільно-політичній площині: відстоюванням політичних, освітніх, економічних прав українського народу, виявленням бачення української державності. Реалізація накопиченого товариствами потенціалу виявилась в участі організацій і їх членів у здобутті та розбудові національної держави.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукових розробок Інституту історії України НАН України, узгоджена з плановою темою відділу історії культури українського народу (нині -- відділ історії України другої половини XX ст.): “Українізація як чинник суспільно-культурного життя України (XX ст.)” (реєстраційний номер 0101U003053).

Мета дослідження: проаналізувати роль осередків “Просвіти” в українських землях, що входили до Австро-Угорської та Російської імперій, у формуванні державницького потенціалу українського народу і реалізації його у національному державотворенні 1917 -- 1920 рр.

Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:

-- вивчити стан наукової розробки теми і її джерельне забезпечення;

-- простежити взаємодію “Просвіти” з державними інституціями Австро-Угорської та Російської імперій, а також їх вплив на перетворення товариства у структуру, діяльність якої сприяла формуванню державницького потенціалу українського народу;

відобразити участь “Просвіти” у громадсько-політичному житті українського народу в Австро-Угорській та Російській імперіях, з'ясувати, як вона позначилась на становищі організацій;

визначити роль товариств у піднесенні національної свідомості;

виявити механізми та простежити процес формування постатей державницького спрямування у організаціях “Просвіти”;

висвітлити погляди провідних діячів “Просвіти” різних регіонів на українську національну державність;

-- показати участь кадрів, підготовлених товариствами, у розбудові Української національної держави у 1917 -- 1920 рр.

Об'єктом вивчення є громадська організація “Просвіта”.

Предмет дослідження -- діяльність “Просвіти” з формування державницького потенціалу українського народу: участь її у громадсько-політичному житті, поширенні знань, піднесенні національної свідомості, підготовці кадрів державницького спрямування та реалізації накопичених резервів в українському державному будівництві 1917 -- 1920 рр. українcький народ товариство просвіта

Хронологічні рамки охоплюють другу половину XIX -- першу чверть XX ст. Умовно за крайні межі взято 1868 р. -- виникнення першої “Просвіти” (Львів) та 1920 р. -- поступова втрата українською владою контролю над більшою частиною державної території. З метою яскравішого відображення супутніх явищ, простеження витоків просвітницького руху та важливих для розв'язання проблеми фактів щодо особового складу “Просвіти”, зроблено екскурс у минуле та простежено подальші події, відступаючи від визначених хронологічних рамок.

Територіальні межі охоплюють українські землі, що входили до Австро-Угорської та Російської імперій, де у досліджуваний період функціонували організації “Просвіти”.

Наукова новизна роботи полягає у формулюванні та вивченні нової для історіографії теми -- ролі “Просвіти” у формуванні державницького потенціалу українського народу (1868 -- 1920 рр.) та його реалізації у національному державотворенні 1917 -- 1920 рр. У роботі:

вивчено стан наукової розробки та джерельне забезпечення досліджуваної проблеми, частину джерел введено у науковий обіг вперше;

визначено спільні та особливі риси участі “Просвіти” у формуванні державницького потенціалу українського народу у західно- та східноукраїнських землях;

здійснено спробу відійти від усталеного (зведеного до культури та економіки) висвітлення діяльності “Просвіти”;

переосмислено загальноприйняті трактування діяльності “Просвіти” у суспільно-політичній сфері, визначено, що товариство, залучаючи громадян до політичного процесу, виховувало політичну культуру, обстоювало їхні соціальні, економічні, політичні права;

відображено хід та механізми формування державницьких кадрів товариствами;

відтворено державницькі погляди ряду провідних діячів “Просвіти”;

висвітлено участь членів “Просвіти” в органах державної влади у 1917 -- 1920 рр.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання матеріалів дослідження при підготовці узагальнюючих праць з історії України, громадських і суспільних рухів, біографічних і бібліографічних довідників, а також у навчальному процесі у вищих навчальних закладах.

Наукова апробація. Дисертація обговорювалась на спільному засіданні відділу історії України другої половини XX ст., Центру культурології та відділу історії України XIX -- початку XX ст. Інституту історії України НАН України. Результати проведеного дослідження пройшли апробацію на: П'ятій національній науковій студентській конференції “Історичний досвід і сучасність” (Одеса, 12 травня 1999 р.), Всеукраїнській студентській науковій конференції з суспільних, природничих, технічних і гуманітарних наук, присвяченій 60-річчю відродження Тернопільського державного педагогічного університету (Тернопіль, 14 -- 15 квітня 2000 р.), Міжнародній науково-краєзнавчій конференції “Житомирщина на зламі тисячоліть” (Житомир, 20 -- 23 вересня 2000 р.), Міжнародній студентській науково-практичній конференції, присвяченій 10-й річниці незалежності України “Проблеми національного і духовного відродження в умовах європейського шляху розвитку України” (Київ, 17 -- 18 травня 2001 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Поділля у контексті української історії” (Вінниця, 29 -- 30 листопада 2001 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Українська національна ідея: минуле, сучасне, майбутнє” (Одеса, 15 -- 16 жовтня 2004 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Національна інтелігенція в історії та культурі України в XX -- XXI ст.” (Вінниця, 28 -- 29 жовтня 2004 р.).

Публікації. Основний зміст дисертації викладено у 13 публікаціях, з них -- 5 у фахових виданнях.

Структура дисертації відповідає меті і завданням дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків (основний текст -- 189 сторінок), списку використаних джерел та літератури (52 сторінки, 555 найменувань), 12 додатків (3 таблиці, списки представництва членів “Просвіти” в органах української державної влади 1917 -- 1920 рр.; 78 сторінок). Повний обсяг дисертації становить 319 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, показано зв'язок дисертації з науковими планами та програмами, висвітлено мету і завдання, окреслено об'єкт, предмет, обумовлено хронологічні рамки, територіальні межі, визначено наукову новизну, практичне значення роботи, наведено дані про її апробацію.

У першому розділі -- “Історіографія, джерела, методологія” висвітлено стан наукової розробки проблеми, проаналізовано її джерельну базу, окреслено методологічні основи.

Історіографічну базу поділено за умовними групами. Перша група -- роботи написані науковцями, представниками російських національних кіл у період участі “Просвіти” в формуванні державницького потенціалу.

Праці М. Грушевського дозволили відтворити історичне тло, у контексті якого діяла “Просвіта”: визначити суспільно-політичну ситуацію в українських землях, простежити особливості розвитку національного руху у різних регіонах, виявити участь українського народу (у тому числі членів “Просвіти”) у парламентському житті Російської імперії Грушевский М. Движение политической и общественной украинской мысли в XIX столетіи. -- СПб., 1907. -- 15 с.; Його ж. Очерки истории украинского народа. -- К., 1990. -- 398 с.; Його ж. Рух політичної і суспільної української думки в XIX столітті. // Грушевський М. Твори: У 50 т. -- Львів, 2002. -- Т. 1. -- С. 397-404; Його ж. Із польсько-українських стосунків Галичини (кілька ілюстрацій до питання: автономія обласна чи національно-територіальна) // Там само. -- С. 485-527; Його ж. Дума і національне питання // Там само. -- С. 352-363..

Роботи, написані членами “Просвіти” (І. Белеєм Белей И. Двацять и пять лhтъ исторіи Товариства “Просвhты”. -- [Львів], 1894. -- 68 с., М. Лозинським Лозинський М. Сорок літ діяльности “Просьвіти”. -- Львів, 1908. -- 72 с., А. Крушельницьким), характеризують культурно-освітній потенціал Львівської організації. Осмислити роль керівників Львівського товариства у громадсько-політичній діяльності дали можливість праці О. Макарушки про О. Огоновського, Б. Магміта про Ю. Романчука.

Важливим для відтворення настроїв суспільних кіл щодо “Просвіти” є погляд на її діяльність монархістів (чорносотенців), зокрема, їх ідеолога -- С. Щоголева, який вважав “Просвіту” шкідливим сепаратистським товариством.

Другу групу складають дослідження, написані в Україні та за її межами у 1922 -- 1990 рр. Це доробок до 60-річного ювілею Львівського товариства -- альманах ““Просвіта” за шістьдесять літ”, праці членів Головного Виділу Львівської організації -- В. Мудрого, П. Петрика, С. Шаха (під псевдонімом С. Перський Перський С. Популярна історія товариства “Просвіта” у Львові. -- Львів, 1932. -- 268 с.), В. Дорошенка Дорошенко В. “Просвіта”, її заснування й праця. -- Філадельфія, 1959. -- 103 с., В. Янева, біографічні матеріали регіонального історико-мемуарного збірника “Шляхами Золотого Поділля”, “Енциклопедії українознавства”, “Української малої енциклопедії” Є. Онацького, англомовної “Encyclopedia of Ukraine”. Важливість цих робіт у тому, що їх автори подавали унікальну інформацію про членів “Просвіти”, їх просвітницьку та державотворчу діяльність.

У працях іноземних істориків (Х. Сетона-Вотсона, “Polski Sіownik Biograficzny” та ін.) містяться лише згадки про “Просвіту” і її діячів.

До третьої групи увійшла радянська історіографія, яка проблему ролі “Просвіти” у формуванні державницького потенціалу майже не вивчала. У монографіях І. Золотоверхого, В. Кізченко, І. Компанійця, П. Лаврова, А. Лихолата відомості про товариства спотворювались, опосередковано і суб'єктивно подавалась інформація про характер, соціальний склад “Просвіти”.

Лише 1990 р. О. Лисенко перший у радянській історіографії на широкій джерельній базі написав наукову працю ““Просвіти” Наддніпрянської України у дожовтневий період”, проте, незважаючи на наявність у ній нових важливих фактів, їх виклад подано у руслі марксистсько-ленінської методології.

Четверта група представлена науковими дослідженнями (від часу здобуття незалежності України до 2005 р.), у яких з сучасних позицій оцінювались різні напрямки діяльності “Просвіти”.

В узагальнюючих роботах з історії України відомі вчені (В. Верстюк, Я. Грицак, М. Кармазіна, О. Реєнт, В. Сарбей) Верстюк В., Горобець В., Толочко О. Україна і Росія в історичній ретроспективі. Українські проекти в Російській імперії. -- К., 2004. -- 504 с.; Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації у XIX -- XX ст. -- 358 с.; Політична історія України. XX століття: У 6 т. -- К., 1996.-- Т. 1: Левенець Ю., Нагорна Л., Кармазіна М. На зламі століть (кінець XIX ст. -- 1917 р.). -- К., 2002. -- 420 с; Реєнт О. Україна в імперську добу (XIX -- початок XX cт.). -- К., 2003. -- 338 с.; Сарбей В. Національне відродження України. -- К., 1999. -- 335 с. не ставили завданням вивчити діяльність “Просвіти”, її роль та участь у формуванні державницького потенціалу, але їх праці допомагають відтворити умови, за яких відбувалося накопичення цього потенціалу товариствами, чинники впливу політики адміністративних структур на організації.

Л. Євселевський і С. Фарина Євселевський Л., Фарина С. “Просвіта” в Наддніпрянській Україні. -- К., 1993. -- 128 с. у своїй монографії описали види культурно-освітньої діяльності “Просвіти”, спрямовані на пробудження національної свідомості українського народу у 1906 -- 1917 рр.

До 125-річчя заснування товариства видано “Нарис історії “Просвіти”” та дослідження Ж. Ковби Ковба Ж. “Просвіта” -- світло, знання, добро і воля українського народу. -- Дрогобич, 1993. -- 128 с.. У першій праці (науковому збірнику, присвяченому Галицькій організації 1868 -- 1939 рр.) концентрується увага на видавничій діяльності Львівського товариства, а також міститься укладений А. Середяк покажчик про 122-х членів “Просвіти” різних регіонів, у якому систематизовано інформацію про внесок діячів у роботу товариств, працю окремих членів у державних структурах періоду національно-визвольних змагань українського народу. Ж. Ковба частину дослідження присвятила постатям Львівської організації, охарактеризувала інститут членства, описала внесок деяких діячів у розвиток “Просвіти” та української культури.

У роботах І. Чорновола, О. Аркуші, О. Голобуцького і В. Кулика, О. Завальнюка та М. Михайлюка, присвячених розгляду політичного життя у Галичині та Наддніпрянщині, згадуються окремі політичні діячі -- члени “Просвіти”.

У монографіях Т. Батенка про А. Вахнянина, Т. Бевз про Н. Григорієва, Т. Беднаржової про С. Сірополка, В. Даниленка й О. Добржанського Даниленко В., Добржанський О. Академік Степан Смаль-Стоцький. Життя і діяльність 1859 -- 1938 рр. -- К.; Чернівці, 1996. -- 207 с. про С. Смаль-Стоцького, В. Даниленка та А. Кравченко Даниленко В., Кравченко А. Володимир Дурдуківський -- педагог, критик, громадський діяч (1874 -- 1938). -- К., 2000. -- 72 с. про В. Дурдуківського, В. Швидкого про О. Лотоцького, значна увага приділяється питанням громадської роботи згаданих постатей у “Просвіті” та політичній діяльності. Деякі здобутки членів “Просвіти” різних регіонів України у вищих органах влади періоду українського національного державотворення 1917 -- 1920 рр. простежуємо у праці О. Рубльова та О. Реєнта Рубльов О., Реєнт О. Українські визвольні змагання 1917 -- 1920 рр. -- К., 1999. -- 319 с., за Української Держави доби П. Скоропадського -- у книзі О. Реєнта, досягнення Міністрів освіти першої УНР, Української Держави, другої УНР, що всі (за виключенням П. Христюка) були членами “Просвіти” -- у дослідженні І. Лікарчука. Монографія М. Литвина та К. Науменка Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. -- Львів, 1995. -- 361 с. характеризує роботу державних структур ЗУНР, на чолі окремих з яких були діячі “Просвіти”.

Біобібліографічний словник М. Чабана Чабан М. Діячі Січеславської “Просвіти” (1905 -- 1921). -- Дніпропетровськ, 2002. -- 535 с., присвячений членам Катеринославської “Просвіти” та її філій, містить важливу інформацію про їх політичні уподобання, заняття, працю в товаристві та у державних структурах всієї вертикалі у період 1917 -- 1920 рр. Біографічний покажчик, укладений Т. Осташко, а також документи видання “Українська Центральна Рада: документи і матеріали” допомагають виявити діячів “Просвіти” і встановити їх внесок у розбудову УНР. Списки міністрів першої УНР, членів Центральної Ради (деякі входили до “Просвіти”), біографічні статті містить словник, укладений В. Верстюком та Т. Осташко Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. -- К., 1998. -- 255 с.. Перелік урядовців вищих органів влади першої УНР, Української Держави, другої УНР, ЗУНР, серед яких були члени “Просвіти”, поданий у монографії Д. Яневського.

Окремим аспектам проблеми формування “Просвітою” державницького потенціалу українського народу присвячені статті автора даної дисертаційної роботи. Зокрема, нею узагальнено діяльність “Просвіти” у формуванні та реалізації державницького потенціалу України у 1868 -- 1920 рр., висвітлено політико-адміністративну взаємодію державних утворень та “Просвіти” у 1868 -- 1939 рр.; участь товариств у політичному житті українського народу у Австро-Угорській та Російській імперіях; питання впливу Подільської організації на націотворчі процеси, ролі товариств в українському націотворенні у 1868 -- 1917 рр.; формування інтелігенції як суб'єкта національного державотворення 1917 -- 1920 рр. та участь в ньому членів “Просвіти” та ін.

Аналіз історіографічної бази свідчить про відсутність спеціальних наукових праць з порушеної проблеми. Істориками вивчено участь “Просвіти” у формуванні культурно-освітнього потенціалу українського народу більшості регіонів України, частково досліджено економічний аспект діяльності окремих організацій. Сучасні науковці започаткували вивчення впливу “Просвіти” на піднесення національної свідомості, простежували політичну спрямованість деяких товариств, однак, їх праці обмежені хронологічно та регіонально. Поза увагою істориків залишився механізм здійснюваної праці, участь, роль, значення організацій у формуванні державницького потенціалу, суспільно-політична діяльність, а також проблема формування кадрів державницького спрямування, апаратна робота членів “Просвіти”, їх участь у керівництві органами влади за доби української державності 1917 - 1920 рр.

Джерельну базу дослідження складають рукописи та опубліковані матеріали, які структуровано за такими групами: 1) документальні джерела (законодавчі, діловодні, статистичні, програмні, нормативні документи); 2) матеріали періодики; 3) джерела особового походження: спогади, щоденники, епістолярна спадщина.

Перша група джерел представлена документами семи архівів України -- чотирьох центрального підпорядкування (ЦДАВО України, ЦДАГО України, ЦДІАК України, ЦДІАЛ України) і трьох обласних (ДАВО, ДАДО, ДАХО), а також матеріалами Інституту рукопису НБУ ім. В. Вернадського та Відділу рукописів ЛНБ ім. В. Стефаника.

Найбільш вичерпна інформація про Львівську “Просвіту”, її членів, осередки у західноукраїнських землях міститься у фондах ЦДІАЛу України -- ф. 348 (Товариство “Просвіта” у м. Львові), Колекції № 9 (Національна бібліотека у Варшаві), ф. 382 (Ю. Романчук -- український політичний і громадський діяч), ф. 818 (Анатоль Вахнянин -- український композитор і громадський діяч) та у Відділі рукописів ЛНБ ім. В. Стефаника (ф. 11 (Барвінські), ф. 154 (Партицькі), ф. 167 (Біографічний словник О. Левицького)). Матеріали ЛНБ ім. В. Стефаника вперше залучено до наукового обігу.

Архівні документи ЦДІАКу України (фондів 268, 274, 275, 276, 301, 313, 365, 385, 419, 707, 1335, 1439, 1599), зокрема -- листування про негласний нагляд за товариствами підросійської України та їх членами, відомості та рекомендації щодо закриття організацій, вичерпно характеризують ставлення владних структур Російської імперії до “Просвіти” та її діячів. Про Київську “Просвіту” та її членів цінна інформація зберігається у ф. 114 (Архів товариства “Просвіта” у Києві) Інституту рукопису НБУ ім. В. Вернадського. У фондах ЦДАВО України -- ф. 1065 (Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки), ф. 2201 (Міністерство освіти Української Держави), ф. 2581 (Генеральне секретарство освіти УНР) представлені документи про політичну і громадську працю членів “Просвіти”, їх роботу у вищих органах влади, результати діяльності організацій у 1917 -- 1920 рр.

Матеріали ДАВО (фондів 54, 172, 255, 841, 1196, 1543) інформують про взаємодію “Просвіти” з органами влади, про членів організацій -- функціонерів регіональної влади у 1917 -- 1920 рр. та їх участь у державотворенні за Директорії. Доповнюють ці відомості документи ДАХО -- фондів 260 (Подільська губернська народна управа), 1158 (Кам'янець-Подільський Український Національний Союз), 1685 (Кам'янецький окружний “Господарсоюз”). Матеріали ДАДО -- фондів 11 (Канцелярія Катеринославського губернатора), 33 (Катеринославське губернське у справах про товариства присутствіє) ілюструють діяльність “Просвіти” на Катеринославщині.

Опубліковані звіти з діяльності Київського, Львівського, Миколаївського, Одеського, Чернігівського товариств надають інформацію про їх членів, статистичні дані про результати роботи “Просвіти”. Видруковані статути Житомирської, Львівської, Одеської, Подільської організацій допомагають визначити динаміку розвитку товариств, напрямки діяльності, вплив на них суспільно-політичної ситуації. Погляди на державність членів “Просвіти” ілюструють програмні документи деяких партій.

Матеріали другої групи джерел -- газет, журналів, календарів містять унікальні матеріали про діяльність “Просвіти”, висвітлюють позицію влади щодо організацій у досліджуваний період, державницьку діяльність членів “Просвіти” за Директорії. Біографічні довідки, у яких характеризується становлення діячів “Просвіти”, їх громадська та політична робота, вміщені у “Календарях “Просвіти””.

У третій групі джерел найбільш вичерпними є спогади членів “Просвіти” (В. Андрієвського, О. Барвінського, І. Брика, А. Вахнянина, Д. Дорошенка, К. Левицького, І. Мазепи, І. Макуха, Г. Одинця, Є. Олесницького, В. Приходька, Т. Реваковича, Ю. Романчука, К. Трильовського, І. Фещенка-Чопівського, Є. Чикаленка), у яких порушено різні аспекти участі організацій у накопиченні та реалізації державницького потенціалу, висвітлено погляди та настрої членів “Просвіти”. Епістолярна спадщина, залишена діячами організацій, допомогла дізнатись про погляди членів “Просвіти” на роботу товариств, державність.

Джерела, вивчені у процесі дослідження ролі та участі організацій “Просвіти” у формуванні державницького потенціалу і його реалізації у ході українського державотворення 1917 -- 1920 рр., суттєво відтворюють картину, якій не присвячено спеціальної наукової літератури.

Методологічною основою дослідження є принципи наукового пізнання -- історизму, системності, об'єктивності. Синтез структурно-системного та історичного підходів дозволив комплексно, у динаміці вивчити роль “Просвіти” у формуванні державницького потенціалу українського народу у другій половині XIX -- першій чверті XX ст., відтворити цілісну картину просвітницької діяльності, ґрунтуючись на здобутках сучасної науки. Мета та завдання дослідження визначили структуру роботи і зумовили застосування проблемно-хронологічного методу. Відмінні умови розвитку українського народу в Австро-Угорській та Російській імперіях позначились на періоді виникнення, формах діяльності “Просвіти”, а також результатах участі організацій у процесі формування державницького потенціалу, їх досягненнях та реалізації здобутків, зумовили побудову дисертаційного дослідження згідно методу компаративного аналізу. Участь “Просвіти” у суспільно-політичному житті українського народу, значимість впливу цього аспекту діяльності організацій на формування державницького потенціалу, реалізація накопичених у 1917 -- 1920 рр. здобутків зумовили використання у дослідженні методу синтезу. Внесок “Просвіти” в українське державотворення 1917 -- 1920 рр. вивчався з застосуванням контент-аналізу та статистичного методу.

У другому розділі -- ““Просвіта” та державні структури Австро-Угорської і Російської імперій” охарактеризовано утворення громадської організації “Просвіти” в період українського національного відродження, її наступність у розвитку форм національного руху. Проаналізовано політику Австро-Угорщини та Російської імперії щодо “Просвіти” як об'єкта державного впливу. Застосований соціологічний підхід у вивченні державних утворень як політичних інститутів, дав можливість визначити їх роль у політичній системі, показати взаємодію суб'єктів (Австро-Угорської та Російської держав) та об'єкта (“Просвіти”), виявити наслідки впливу політики на товариство. Простежено взаємозв'язки “Просвіти”, висвітлено умови її праці, проаналізовано процес переміщення до товариства функцій “Галицько-руської матиці” у культурно-освітній сфері.

Найінтенсивнішим з-поміж усіх західноукраїнських земель розвиток українського національного руху був у другій половині XIX ст. у Галичині. Утворення Львівської “Просвіти” на межі культурницького та політичного етапів розвитку національного руху позначилось на діяльності організації, підштовхнуло її до участі у громадсько-політичному житті.

Відсутність власної української держави, роз'єднаність національного руху через розподіл українських земель між Австро-Угорською та Російською імперіями були несприятливими для розрізненого, несконсолідованого, частково асимільованого, позбавленого провідної національної верстви українського народу. Конституційність Австро-Угорщини давала деякі можливості для розгортання українського руху та діяльності громадських організацій. У Російській імперії “Просвіта” виникла лише в ході Російської революції 1905 -- 1907 рр., але була позбавлена сприятливих умов для роботи.

У розділі обґрунтовано думку про те, що діяльність “Просвіти”, її членів та чималої кількості осередків завжди була необхідною і важливою для українського народу. Під впливом політики урядових структур Австро-Угорської та Російської імперій в організаціях урізноманітнились форми та напрямки роботи, товариства вийшли за межі проголошених статутом завдань.

Прослідковано участь “Просвіти” та її членів у державно-політичному житті Австро-Угорської та Російської імперій. Відзначено, що товариство у своїх програмно-організаційних документах передбачало лише піднесення культурно-освітнього, а згодом ще й економічного рівня розвитку українського народу. Політична діяльність “Просвіти” статутами не визначалась, але як громадська організація “Просвіта” стала суб'єктом політичного життя. Аналіз протоколів Львівської організації дає підстави твердити, що товариство брало участь у політичному житті тогочасного суспільства з 1870-х рр., поодинокі його члени включились у політику вже наприкінці 1860-х рр. У дисертації розглянуто участь “Просвіти” у політичному житті як цілісної громадської організації, що заявляла про свою позицію у тому чи іншому питанні, політичну активність її окремих членів. Вивчення документів дало змогу врахувати аспекти політичної участі членів “Просвіти” у суспільному житті українського народу в Австро-Угорській та Російській імперіях, виокремлюючи три рівні: 1) рівень реалізації пасивного та активного виборчого права; 2) стихійний (участь у маніфестаціях, вічах, національних святах); 3) участь у партійному житті.

Простежено, як у результаті задоволення пасивного виборчого права члени “Просвіти” у західноукраїнських землях обирались до Галицького сейму та Державної Ради. У 1870-х -- на початку 1890-х рр. питаннями, які порушувались у парламентських структурах, були культурно-освітні та економічні, з 1890-х рр. почали обстоюватись політичні права українського народу. У розділі розглянуто утворення народовцями за участю членів “Просвіти” 1885 р. політичного органу -- “Народної Ради”. Відображено перенесення ваги політичних змагань українського народу підавстрійської України у XX ст. з Галицького сейму до Державної Ради, перебрання політичного проводу членами “Просвіти” -- Ю. Романчуком, Є. Олесницьким, К. Левицьким.

Революційні події 1905 р. у Російській імперії сприяли скликанню Державної думи, яка у своєму першому та другому складі мала Українську парламентську фракцію. У підросійській Україні “Просвіта” утворилась після оформлення політичних партій, проголошення виборів до Думи. Діячі українського руху, які виявляли себе у партійному житті та Українській парламентській фракції, входили і до “Просвіти”.

Висвітлено участь “Просвіти” в організації віч, народних свят, маніфестацій. Вічевий рух у Галичині розпочався за головування у товаристві О. Огоновського (1877 -- 1894 рр.), у Наддніпрянщині -- мав місце лише 1917 р. Віча, започатковані діячами Львівської “Просвіти”, сприяли залученню народних мас до участі у політичному житті. Проведення організаціями національних свят стало засобом відродження історичного минулого українського народу, пробудження національної свідомості.

На третьому рівні -- участі у партійному житті - члени “Просвіти” у західноукраїнських землях 1890-х рр. стали засновниками перших політичних партій, що почали обстоювати ідею української державності. “Просвіта” за статусом була неполітичною безпартійною організацією. Репрезентуючи у своїх лавах строкатий спектр партійних інтересів, товариство мало змогу розв'язувати поставлені завдання, спрямовані на задоволення прав всього народу. Найбільш чисельними у складі західноукраїнських організацій були прибічники народовського політичного руху, які оформились у націонал-демократичну течію, їх доповнювали радикали.

Серед членів східноукраїнських організацій домінували автономістичні погляди. Націонал-демократи були найбільш впливовими у Подільській “Просвіті”. Радикальне спрямування було представлене у Київському та Одеському товариствах, окремими членами у Чернігівському. Партійність в УСДРП домінувала серед членів Катеринославської організації, поодинокі діячі якої входили до УПСР. Самостійницькі погляди поділяли лише окремі просвітяни.

Участь у політичному житті членів “Просвіти” не була масовою, але формувала у них досвід, політичну культуру, скристалізовувала політичний світогляд. Товариство, здійснюючи піднесення освітнього рівня, розвиток економічної діяльності, беручи участь у політичному житті, обстоюючи права українського народу, перетворилось в один із центрів формування державницького потенціалу України.

У третьому розділі -- “Роль “Просвіти” у посиленні державницьких прагнень українського народу у дореволюційний період” -- з'ясовано роль організацій у пробудженні національної свідомості, охарактеризовано формування “Просвітою” кадрів державницького спрямування, висвітлено погляди членів товариства на українську національну державність у другій половині XIX -- на початку XX ст.

Досліджено, що “Просвіта” у другій половині XIX ст. була однією з перших громадських організацій, діяльність якої сприяла пробудженню та піднесенню національної свідомості українського народу. Засоби та форми впливу “Просвіти” на національну свідомість були типовими у роботі товариств підавстрійської та підросійської України, зумовлювались видами їх діяльності -- організаційним, видавничим, економічним, а також політичним. У східному регіоні у 1905 -- 1914 рр. перевага надавалась культурницькій праці, у західному -- її доповнювала економічна діяльність та участь у політичному житті.

Відзначено, що “Просвіта” як суб'єкт націотворчого процесу не лише сприяла консолідації українського народу, пробудженню у нього національної свідомості, формуванню професійної культури і обстоюванню власної державності, а й ставила в основу діяльності національну ідею, що дозволило перевести її на рівень ідеології. Зазначене дало підстави твердити, що організації здійснили колосальну роботу не лише як учасники творення нації, а й -- суб'єкти державотворчого процесу. Копітка праця “Просвіти” об'єктивно призвела не тільки до усвідомлення українським народом своїх національних ознак, а й до утворення Української національної держави.

Аналіз діяльності організацій свідчить, що робота з формування “Просвітою” кадрів державницького спрямування носила багатовимірний і багатопрофільний характер. Один з вимірів передбачав вишкіл засновників “Просвіти”, які втілювали завдання товариства, інший -- підготовку тих, хто мав стати наступниками, носіями ідей організації. Ці два виміри у діяльності товариств постійно поєднувались. Налагодженню успішної праці “Просвіти” сприяв розподіл обов'язків всередині організацій між окремими членами та утворення дрібних структурних одиниць -- комісій, секцій, відділів.

У дисертації кадрова політика, що впроваджувалась “Просвітою”, простежена у розрізі чотирьох рівнів. Перший передбачав організаційну і вербальну діяльність (форми роботи -- лекційна, проведення літературно-музичних вечорів, влаштування курсів, заснування музеїв та ін.). Підтвердженням успішної праці була консолідація навколо осередків відомих археологів, археографів, етнографів, кобзарів, композиторів, оперних співаків, музичних педагогів, акторів. Другий рівень передбачав поширення знань через друковані праці, а для цього -- наявність відповідної освіти та здібностей у суб'єктів до видавничої, перекладацької, літературної діяльності. Завдячуючи роботі членів “Просвіти” у розрізі другого рівня український народ мав відомих редакторів, письменників, літературознавців, мовознавців, перекладачів. Третій рівень -- освітній -- передбачав наявність відповідного фаху і умову реалізації -- існування україномовного шкільництва. За відсутності можливостей нагальною стала тривала боротьба діячів “Просвіти” за українську мову викладання та утворення мережі відповідних закладів. Про успішність праці організацій з підготовки кадрів свідчив той факт, що їх діячі ставали не лише учителями середніх навчальних закладів, а й викладачами вищих. Багато хто присвятив себе науковій роботі. Третій рівень, на відміну від двох попередніх, які зорієнтовувались на мінливу аудиторію, передбачав систематичний процес набуття освіти народними масами і був тривалим у часі.

У підготовці кадрів державницького спрямування став визначальним четвертий рівень. Він передбачав ідеологічну роботу, включення у політичну діяльність для обстоювання прав українського народу. Підготовка постатей державницького спрямування здійснювалась за рахунок використання та поєднання товариствами таких прийомів, як: а) виховування на прикладі та досвіді провідників організацій; б) звертання до прикладу визначних для української нації осіб; в) демонстрування досвіду об'єктів процесу, які засвоювали ідеї суб'єктів, стаючи їх носіями та втілювачами. Формування державників стало можливим лише завдяки включенню провідників організацій у політичну діяльність. У бездержавний для українського народу період зміг реалізуватись лише аспект участі у політичному житті. У період національного державотворення 1917 -- 1920 рр. мала місце ще й апаратна діяльність.

Робота організацій з підготовки кадрів здійснювалась завдяки виконанню завдань, визначених статутом. Поєднання громадської праці (в основі якої була освітянська робота) з обстоюванням прав українського народу у представницьких структурах вже само по собі формувало просвітянина-державника. “Просвіта” була не лише кузнею кадрів, а й школою української державності. Товариства, відіграючи роль носія й ідейного натхненника, забезпечували тяглість існування не лише власне просвітянській ідеї, а й державницькій, яка передавалась із покоління у покоління.

У дисертації підкреслено, що діячі “Просвіти” виявляли своє бачення національної державності, проблеми державного устрою, форми державного правління. У організаціях “Просвіти” підавстрійської та підросійської України були представники різних ідеологій.

У четвертому розділі -- ““Просвіта” у національному державотворенні періоду Української революції” -- відображено процес реалізації накопиченого “Просвітою” та іншими організаціями, партіями, рухами потенціалу, визначено роль, яку відігравала “Просвіта” у становленні всіх форм національної державності 1917 -- 1920 рр., простежено участь членів товариств у керівництві органами влади, їх апаратну роботу. “Просвіта” за українського національного державотворення продовжувала діяльність, форми якої урізноманітнились, її праця носила утверджуючий характер. Наголошено, що товариства східноукраїнських земель з 1917 р. активізували свою участь у політичному житті, у той час, коли західноукраїнські організації пройшли цей процес ще до Першої світової війни.

1917 р. у східноукраїнських землях просвітянський рух (під яким автор у даному випадку розуміє виникнення нових та відродження раніше діючих організацій “Просвіти”, а також працю, визначену їх статутами) поєднувався з масовими маніфестаціями, вічами, мітингами, святами національного забарвлення. Активними їх учасниками, а часто ініціаторами, виступали члени “Просвіти”. У регіонах, де таких товариств не існувало, вони виникали після вибухів народного піднесення. Поряд з утворенням організацій на цих багатотисячних заходах висувались вимоги автономії, впровадження української мови у навчальний процес, висловлювалась підтримка Центральній Раді. Просвітянський рух у західноукраїнських землях 1917 р. був паралізований подіями Першої світової війни. Лише з листопада 1918 р. (після розпаду Австро-Угорщини) український народ там отримав змогу включитись у національне державотворення. Сплеск національного руху -- маніфестації, віча -- характерні для Галичини у період лютого -- березня 1918 р.

У дисертації відзначаються сприятливі умови для поширення мережі товариств у східноукраїнських землях у період Української революції. Організації “надавали” кадри у органи влади, розбудовували освітню мережу на національних принципах, створювали музеї, бібліотеки; розгортали видавничу справу, а УНР підтримувала товариства фінансово. Така лінія політики продовжувалась і за Української Держави часів П. Скоропадського. Однак, уповільнена реакція центральної влади на ситуацію у регіонах сприяла зростанню незадоволення. У травні 1918 р. почалось заснування опозиційних структур. Бажання врегулювати ситуацію та навести порядок стало приводом до того, що у серпні 1918 р. “Просвіти” стали співзасновниками Українського Національного Союзу. За другої УНР Директорія, за участі Департаменту позашкільної освіти, продовжувала лінію фінансування організацій, започатковану ще Центральною Радою.

Простежено, як національно свідомі просвітяни, були змушені перебрати на себе обов'язки професійних політичних діячів, керівників державних структур, стали фахівцями у галузях, які опанували у “Просвіті”, виявляючи засвоєні вміння та навички у різних гілках влади. У період 1917 -- 1920 рр. за всіх форм української державності члени товариств змогли взяти повноцінну й найдіяльнішу участь у державному будівництві. Їх праця у державних органах була найвагомішим внеском у розбудову держави, оскільки, керуючи різними галузями суспільного життя, діячі організацій фактично визначали політику, від якої залежав розвиток українського народу.

У дисертації підраховано, що до Центральної Ради входило 122 члени “Просвіти”. У складі Малої Ради їх кількість становила 45 осіб. Представництво діячів “Просвіти” в урядових структурах першої УНР коливалося від 30 до 56 %. 3 із 4 міністрів освіти (І. Стешенко, Н. Григоріїв, В. Прокопович) були членами “Просвіти”.

В Українській Державі найчисельнішою репрезентацієї “Просвіти” відзначались Міністерство освіти та Міністерство закордонних справ. У всіх трьох урядових кабінетах міністрами освіти та мистецтва були члени Київської “Просвіти” - М. Василенко, П. Стебницький, В. Науменко. Деякі діячі “Просвіти” вперше заявили про себе на державному рівні (зокрема, В. Липинський, С. Шемет). Підраховано, що у Раді Міністрів Української Держави кількість членів “Просвіти” коливалась від 6,25% до 38%.

У ЗУНР від 36% до 47% складу уряду (Державного Секретаріату) були членами західноукраїнських осередків “Просвіти”, 44 із 152 представників входили до Української Національної Ради.

У Директорії було 3 члени Київської “Просвіти” -- В. Винниченко, А. Макаренко та С. Петлюра. Три склади п'яти урядів другої УНР очолювались членами “Просвіти” -- В. Чехівським, І. Мазепою, В. Прокоповичем. Діячі “Просвіти” у виконавчих органах складали від 24 до 56 %. У процесі дослідження виявлено 29 просвітян -- депутатів Трудового Конгресу. Всі міністри освіти (Ю. Щириця, П. Холодний, І. Огієнко, Н. Григоріїв) були членами “Просвіти”.

У дипломатичній діяльності у 1917 -- 1920 рр. виявили себе О. Карпинський, О. Колесса, М. Левицький, В. Липинський, О. Лотоцький, Є. Лукасєвич, О. Назарук, П. Понятенко, С. Смаль-Стоцький, І. Фещенко-Чопівський, А. Яковлів та інші члени “Просвіти”.

В еміграції діячі товариства, що стояли біля витоків державотворчих змагань українського народу, прислужилися своїй нації активною викладацькою та публіцистичною діяльністю, окремі увійшли до екзильних органів влади УНР.

Члени “Просвіти” у період українського державного будівництва реалізували себе як досвідчені, національно свідомі кадри у виконавчих, законодавчих, судових органах першої Української Народної Республіки, Української Держави, Західноукраїнської Народної Республіки, другої Української Народної Республіки. З-поміж інших, найбільше була забезпечена кадрами “Просвіти” освітня галузь. Всі генеральні секретарі, міністри освіти та державні секретарі освітніх справ у період 1917 -- 1920 рр. (за виключенням П. Христюка та А. Артимовича) були членами “Просвіти”. Проблематичним в умовах державотворення було те, що особи, які пройшли вишкіл у осередках “Просвіти” не готувались до участі у державотворчих процесах, але змушені були цим займатись, оскільки інших, більш підготовлених, не було. Більшість з них виконували свою працю сумлінно та гідно сприяли створенню відповідного іміджу держави. Участь “Просвіти” сприятливо позначилась на українському державотворенні, оскільки потенціал накопичений товариствами мав неабияке значення для утворення та розбудови Української держави, члени “Просвіти” стали відповідальними працівниками її структур.

У висновках викладено результати дослідження, основні положення яких виносяться на захист:

У історіографії проблема ролі, значення, діяльності “Просвіти” у формуванні державницького потенціалу окремо не порушувалась. Аналіз джерельного забезпечення -- архівних матеріалів, опублікованих документів, періодики, спогадів, засвідчив, що вони дають можливість висвітлити досліджувану тему.

У період бездержавності українського народу “Просвіта” функціонувала як національний інститут в українських землях Австро-Угорської та Російської імперій. Політика обох держав змусила товариство взятися не лише за піднесення культурно-освітнього та економічного рівня українського народу, а й активізувати його діяльність з національної консолідації, збереження історичної пам'яті, піднесення національної свідомості. Наслідком взаємодії обох суб'єктів (“Просвіти” і поліетнічних держав) стало перетворення організацій у центри формування державницького потенціалу, який виявився, насамперед, у здобутках політичної сфери, а також результатах праці у культурно-освітній та економічній галузях.

Участь “Просвіти” у громадсько-політичному житті виявлялась в обстоюванні прав українського народу, діяльності у парламентських структурах; участі у вічах, маніфестаціях, національних святах, заснуванні та діяльності політичних партій. Включення у політичне життя членів “Просвіти” дало їм змогу не лише здобути досвід, скристалізувати політичний світогляд, а й трансформувати його від ідеї культурництва до ідеї української державності.

“Просвіта”, будучи учасником українського націотворення, виконувала у його перебігу роль одного із центрів консолідації народу, пробуджувала в українців національну свідомість, ставила в основу діяльності національну ідею, яку було піднесено до рівня ідеології. Це дозволило товариству стати суб'єктом українського національного державотворення 1917 -- 1920 рр.

Механізм формування “Просвітою” постатей державників полягав у впровадженні в життя чотирьох рівнів підготовки: першого -- вербальної та організаційної роботи у товариствах; другого -- поширення знань через друковану продукцію; третього - освітнього, четвертого -- ідеологічної праці, участі у політичному житті. Четвертий рівень для формування державників був визначальним. “Просвіта” стала не просто школою для своїх членів, а й одним із творців та носіїв державницької ідеї.

У товариствах обох регіонів були представники різних політичних течій (консервативної, ліберальної, радикальної, націоналістичної). Просвітяни в Австро-Угорській та Російській імперіях були на початку діяльності “Просвіти” федералістами, що передбачало виокремлення автономії українських земель у межах імперій. Однак, у процесі участі у політичному житті окремі з них ставали самостійниками. Ідею української політичної незалежності обстоювали всі політичні партії підавстрійської України, засновниками яких виступали переважно діячі “Просвіти”. У наддніпрянських організаціях на початку XX ст. домінували автономісти. Члени східноукраїнських організацій питання незалежності порушували лише у ході національного державотворення.

Участь діячів “Просвіти” в українському державотворенні 1917 -- 1920 рр. реалізувалась у повсякденній праці у різних ділянках суспільно-політичного життя, апаратній роботі, керівництві державними справами по всій вертикалі влади. Освітня галузь була найбільш забезпечена вихованцями товариств. Члени “Просвіти”, перебуваючи у державних органах влади, успішно діяли у зовнішньополітичній та внутрішньополітичній сферах.

У період українського державотворення 1917 -- 1920 рр. діяльність “Просвіти” носила конструктивний характер. Інфраструктура, створена організаціями, стала складовою держави, яка на початку не мала навіть свого національного шкільництва. У свою чергу, органи влади першої УНР, Української Держави, ЗУНР, другої УНР надавали відповідну підтримку товариствам.

Вивчення ролі “Просвіти” у формуванні державницького потенціалу українського народу у 1868 -- 1920 рр. підтверджує, що досвід товариств корисний та потрібний на сучасному етапі утвердження Української держави, в інтересах якої сприяти поширенню та діяльності цих громадських організацій, що нині виступають важливим чинником становлення громадянського суспільства.

Базові положення дисертації викладено у 13 публікаціях автора (з них -- 5 у фахових виданнях) загальним обсягом понад 6 друкованих аркушів, основними з яких є:

Діячі “Просвіти” в українському державотворчому процесі першої чверті XX століття // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. -- К., 2003. - Вип. 6. -- С. 85-100.

...

Подобные документы

  • Мовна політика та національна ідентичність в Російській імперії щодо українських земель. Мовна політика та національна ідентичність в Австро-Угорській імперії щодо українських земель. Роль мови в становленні національної ідентичності українства.

    реферат [76,8 K], добавлен 26.05.2016

  • Боротьба українського народу за незалежність і соборність. Українська Народна республіка в 1917-1919 роках. Боротьба українців в роки Другої світової війни. Українська повстанська армія (УПА) як Збройні сили українського народу. УПА на Вінниччині.

    курсовая работа [38,1 K], добавлен 04.01.2011

  • Дія української просвітницької самоорганізації, що діяла в другій половині XIX – першій половині XX ст. у Східній Галичині під назвою "Просвіта". Перший вияв діяльності "Просвіти". Тематика книжок про потреби галицьких русинів, про шляхи їх розвитку.

    реферат [35,3 K], добавлен 03.11.2011

  • Початок та розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648р.- березень 1654р.) Українсько-московський договір 1654 р. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах.

    презентация [1,6 M], добавлен 06.01.2014

  • Місце театру у громадсько-політичному житті Галичини ХIХ ст. Наддніпрянська драматургія в театрі "Руська Бесіда". Наддніпрянські режисери й актори в складі галицьких груп. Міжособистісні контакти театральних митців Галичини і Наддніпрянської України.

    курсовая работа [81,6 K], добавлен 22.11.2013

  • Виокремлення з козацького середовища патріотично налаштованої старшинської еліти. Формування на Волині українських князівських і панських родів дідичів-землевласників. Роль князів-латифундистів у боротьбі за автономію України у складі Речі Посполитої.

    статья [25,6 K], добавлен 14.08.2017

  • Проблеми походження українського народу. Витоки українського народу сягають первісного суспільства. Трипільська культура. Праслов’яни - кіммерійці. Скіфи - іраномовні кочівники. Зарубинецька культура. Анти і склавини. Лука-Райковецька культура.

    реферат [22,3 K], добавлен 29.07.2008

  • Виникнення Запорізької Січі та її роль в історії державотворення українського народу. Військовий та територіальний поділ Вольностей Запорізьких як внесок у суспільно-політичні традиції українського народу. Органи влади та управління Запорізької Січі.

    реферат [33,7 K], добавлен 29.11.2008

  • Причини визвольної війни українського народу, її хід та рушійні сили. Військова стратегія і тактика Б. Хмельницького. Внутрішня і зовнішня політика Б. Хмельницького. Переяславська рада 1654 р. та її наслідки. Суспільний розвиток українського народу.

    контрольная работа [33,5 K], добавлен 19.10.2012

  • Історіографічні концепції проблеми етногенезу українського народу. Історичні причини міграційних процесів в Україні. Київська Русь, Галицько-Волинська держава та їх місце в історичній долі українського народу. Процес державотворення в Україні з 1991 р.

    методичка [72,5 K], добавлен 09.04.2011

  • Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу. Причини і джерела формування цього прошарка. Заснування, устрій і розвиток Запорізької Січі. Формування української державності в ході визвольної війни. Виникнення реєстрового козацтва.

    реферат [25,4 K], добавлен 01.02.2016

  • Національно-визвольна війна українського народу. Територія гетьманської держави. Політична організація Гетьманщини. Утримання державного апарату, великої армії, ведення воєнних дій та широких дипломатичних відносин. Стан православного духовенства.

    презентация [257,7 K], добавлен 20.11.2013

  • Визвольна війна українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького в середині XVII ст., її основні причини та наслідки, місце в історії держави. Характеристика соціально-економічного розвитку України в середині 60-х-початок 80-х р. XX ст.

    контрольная работа [24,6 K], добавлен 31.10.2010

  • Війна українського народу проти польського панування під проводом Б. Хмельницького. Мета повстання: знищення польського панування, створення власної держави, ліквідація кріпацтва, феодальної власності на землю, утвердження козацького типу господарювання.

    реферат [33,1 K], добавлен 29.04.2009

  • Політичні чинники, які впливали на соціально-економічне становище західно-українського народу у складі Австро-Угорщини. Становлення ідеї українського державотворення та національне відродження на західноукраїнських землях наприкінці XIX-початку XX ст.

    курсовая работа [58,5 K], добавлен 13.06.2010

  • Визначення ролі та місця України в нацистських і радянських планах. Внесок українського народу в Перемогу над гітлерівськими загарбниками. Участь вітчизняних воїнів і партизанів у визволенні від нацистів країн Європи, відзначення героїв орденами.

    презентация [1,2 M], добавлен 02.03.2015

  • Значення та участь закарпатців у визвольній війні угорського народу 1703—1711 pp. Гайдамацький рух у першій половині XVIII ст. Коліївщина (селянська війна) як боротьба проти панщини, посилення руху опришків у Галичині, на Закарпатті та Північній Буковині.

    контрольная работа [18,6 K], добавлен 25.03.2010

  • Історія виникнення і становлення української державності, багатовікова боротьба народу за свою незалежність і суверенітет. Роль національної революції у створенні козацької держави Хмельницького. Укладення Переяславської угоди та спадковість гетьманату.

    курсовая работа [42,0 K], добавлен 03.01.2011

  • Визвольна війна українського народу в 1648-1654 роках. Значна роль реєстрових козаків в боротьбі українського народу проти турецько-татарської агресії. Привілеї даровані королем та царем. Соціальний склад реєстру. Відносини з польсько-шляхетським урядом.

    реферат [29,8 K], добавлен 19.12.2013

  • Україна на початку другої світової війни, окупація земель фашистською Німеччиною. Бойові дії, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА. Визволення України від німецько-фашистських загарбників. Вклад українського народу в перемогу над фашизмом.

    реферат [33,8 K], добавлен 09.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.