Олександр Сергійович Грушевський – історик, організатор архівної та бібліотечної справи, педагог

3. Сім'я, соціокультурне й інтелектуальне оточення, активна самоосвіта, усвідомлене бажання служити українському народові визначали процес формування світогляду і наукових інтересів О. Грушевського. У виборі фаху, основних наукових проектах і багатьох моментах долі О. Грушевського вирішальним був вплив його старшого брата - М. Грушевського. Під час навчання в університеті О. Грушевський зазнав помітного впливу свого вчителя й наставника В. Антоновича, що позначився на опрацюванні певної тематики й методології дослідження, світоглядних засадах його історичних праць. Загалом наукове середовище Київського університету, школа В. Антоновича мали визначальне значення для становлення О. Грушевського як історика-професіонала і дали йому ґрунтовні знання та методику дослідження теоретичного й практичного джерелознавства. Наукова діяльність О. Грушевського тривала в умовах третього, заключного етапу українського національного відродження, потреби якого суттєво вплинули на її спрямованість і зміст.

4. В історичній спадщині О. Грушевського переважають історико-культурні й соціально-економічні дослідження. Серед них вагоме місце належить вивченню українського середньовіччя, зокрема економічних підвалин феодального суспільства та його соціальної структури, накопичення значного масиву фактичного матеріалу, що характеризує особливості адміністративно-правових інституцій, систему землеволодіння, розвиток ремісничого виробництва, торгівлі, промислів, українських міст. Державотворчі процеси, економічне життя, суттєві зміни у феодальній ієрархії соціальної еліти, боротьбу народу за незалежність і державність відтворено у студіях ученого, присвячених Козацько-Гетьманській державі часів Б. Хмельницького, І. Виговського, І. Брюховецького, І. Мазепи. Зосередившись на історії Правобережної та Лівобережної України, вчений віддавав перевагу регіональному принципу історичних досліджень. Працюючи над проблемами української історіографії ХІХ ст., дослідник прагнув відтворити її еволюційний шлях, показати внесок вітчизняних істориків у розробку концепції української історії. Студії вченого розкривають складний процес формування національних форм інтерпретації минулого українського народу, особистого вибору вітчизняних учених. Основним об'єктом джерелознавчих досліджень О. Грушевського стали книги Румянцевського опису, колекції документів О. Лазаревського та М. Судієнка.

5. Науково-історичні погляди вченого, формування яких відбувалося на тлі розвитку української історіографії на межі ХІХ-ХХ ст., зазнали впливу просвітницької, романтичної та позитивістської інтелектуальних течій. Слід підкреслити вплив на вченого українського романтизму з його поняттями “народ”, “нація”, ідеями національної самобутності й окремішності. Визначальне ж значення при цьому мала народницька історіографічна традиція, репрезентована історичними концепціями В. Антоновича і М. Грушевського. В центрі історичних досліджень О. Грушевського стояв народ-нація, як головний суб'єкт українського історичного процесу, основний сенс історичного буття якого, на думку вченого, полягав у національному самовизначенні, незалежному й всебічному національному розвитку. В історичній концепції О. Грушевського ідейні засади народництва поєднувалися з принципами й традиціями української державності.

6. Внесок О. Грушевського у розвиток історичної науки репрезентується комплексом наукових праць з історії України давньої та нової доби, української історіографії й культури ХІХ ст., а також історичної географії та джерелознавства. Його студії на ґрунтовній джерельній основі розкривали історичний поступ українського народу в поєднанні географічних, політичних, соціально-економічних і культурних чинників його буття, простежували цілісність і тяглість українського історичного процесу від часів Княжої доби, через литовсько-польський період, Козацько-Гетьманську державу XVII-XVIII ст. до національно-культурного відродження ХІХ ст., яке дістало своє органічне завершення в подіях української революції й відновленні української державності. Ідеал науковості, об'єктивність, історизм, ціннісний підхід до минулого, наукова сумлінність, багатство архівного й історіографічного матеріалу визначили особливості його історичних праць, яких у науковому доробку дослідника близько 150. В умовах націотворення і формування нової історичної свідомості вчений багато зробив для популяризації наукової спадщини української історичної науки, поширення її серед широкого загалу українства. Історична творчість О. Грушевського виразно демонструє особливості розвитку української історіографії першої третини ХХ ст., відображає її національні традиції й інтелектуальний рівень.

7. Аналіз науково-педагогічної діяльності О. Грушевського засвідчує багатогранність й плідність внеску вченого у розбудову національної освіти та її реформування, підготовку наукових кадрів і фахівців у галузі історичної науки, архівної та бібліотечної справи. Робота вченого на освітянській ниві відзначалася високим професіоналізмом, системністю в підході до визначення кола необхідних дисциплін для підготовки освічених фахівців-практиків, глибоким знанням історіографічної й джерельної бази. Науково-педагогічна робота О. Грушевського базувалася на принципі органічного зв'язку навчально-виховного творчого процесу у вищих навчальних закладах із науково-дослідницькою працею в гуртках, наукових товариствах, установах Академії наук. В умовах становлення архівної освіти в Україні О. Грушевський зробив вагомий внесок у розробку її концептуальних засад, створення різних форм підготовки і перепідготовки архівістів із диференційованими навчальними планами й програмами. Курси і програми лекцій ученого з історії України було побудовано в контексті об'єктивного, неупередженого її висвітлення. Своєрідною формою науково-педагогічної діяльності вченого була організація ним студентських наукових семінарів в університетах Москви, Петербурга, Києва. Аналіз архівних документів засвідчує заслуги вченого у справі розбудови київської історичної школи М. Грушевського, залучення до наукової роботи обдарованої молоді та підготовки плеяди талановитих українських істориків.

8. О. Грушевський був першим керівником державного органу управління в сфері архівної справи - Бібліотечно-архівного відділу Під його керівництвом уперше в Україні розроблялася концепція архівної реформи та розпочалося виконання науково обґрунтованої, національно орієнтованої й перспективної програми розвитку архівної справи з чітко визначеними напрямами виявлення, збереження й охорони архівних документів; повернення українських архівів з-за кордону; створення зведеного реєстру архівної спадщини; формування раціональної мережі архівних установ; видання археографічного часопису; започаткування системи підготовки фахівців архівної справи. В процесі здійснення заходів цієї програми вирішувався широкий спектр питань, пов'язаних з організацією архівних установ, архівних джерел, їх фондуванням, обліком, створенням довідкового апарату, підвищенням рівня наукової праці в архівних установах, зростанням фахового рівня їх співробітників. Як член АК ВУАН учений брав участь у вирішенні теоретичних і практичних питань архівного будівництва в Україні, джерелознавства, археографії.

9. Науково-організаційну діяльність у сфері архівної справи О. Грушевський поєднував із розробкою стратегії розвитку бібліотечної справи, оскільки вважав їх тісно пов'язаними між собою. На його глибоке переконання, створення мережі архівів і бібліотек, формування національного інформаційного середовища становили важливу складову відродження національної науки й освіти. Праця вченого на чолі Бібліотечно-архівного відділу та Бібліотечної секції сприяла досягненню вагомих успіхів у розробленні законодавчої бази бібліографічної реєстрації друкованої продукції, створенні національної системи книгорозповсюдження і вирішенні проблем книгозабезпечення бібліотек, активізації бібліотечного будівництва в Україні. Кваліфіковане розв'язання О. Грушев-ським основоположних питань організації УНБ сприяло заснуванню в Україні книгозбірні європейського рівня. До безперечних заслуг О. Грушевського належить його особистий внесок у підготовку Першого Всеукраїнського з'їзду бібліотекарів, розробку методики вивчення бібліотечних ресурсів, вирішення питань бібліотечної освіти, залучення до роботи в бібліотеках кращих сил українства.

10. О. Грушевський упродовж усього життя активно працював над розбудовою української науки. Фах історика, усвідомлення самодостатності українського історичного процесу вирішально вплинули на науково-організаційну діяльність вченого. Його бачення шляхів відродження національної науки базувалося на глибоких знаннях державних і культурних традицій історії України. В контексті ціннісних пріоритетів української науки вчений чітко і послідовно обстоював ідею її незалежного й всебічного розвитку, входження духовної культури України у світовий культурний простір. Перехід до нового етапу культурно-наукового життя українства він пов'язував із створенням Української держави та її повноцінним функціонуванням. Вчений брав безпосередню участь у заснуванні та діяльності національних наукових інституцій, зокрема, НТШ, УНТ, Академії наук та її установ. активно працював учений в Історичних установах ВУАН М. Грушевського.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ АВТОРОМ ОДНООСІБНО ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Висвітлення життя і діяльності О.С. Грушевського в працях українських та зарубіжних дослідників: Спроба історіографічного аналізу // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвід. зб. наук. праць. - К., 2003. - Вип. 6. - С. 220-239.

2. Внесок Олександра Грушевського у розбудову бібліотечної справи Української держави у 1917-1918 рр. // Бібл. вісник. - 2004. - № 4. - С. 23-30.

3. Олександр Грушевський - дослідник історії України // Студії з архівної справи та документознавства. - К., 2004. - Т. 11. - С. 238-247.

4. Олександр Грушевський і становлення української національної науки на початку ХХ ст. // Студії з архівної справи та документознавства. - К., 2004. - Т. 12. - С. 206-216.

5. Внесок Олександра Грушевського у розвиток історичного наукового краєзнавства в Україні на початку ХХ ст. // Житомиру - 1120 (884-2004): Науковий зб. “Велика Волинь”. - Т. 31 (Матеріали міжнар. наук.-краєзнав. конф. “Житомир в історії Волині та України” (15-18 верес. 2004 р.). - Житомир, 2004. - С. 136-141.

Размещено на Allbest.ru