Джерела з історії українських політичних партій кінця XIX – початку XX століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Джерела з історії українських політичних партій кінця XIX - початку XX століть

Київ - 2004

Загальна характеристика дисертації

Актуальність дослідження та його наукова значимість

На рубежі XX-XXI ст. значно зріс інтерес до історії України, її культури, проблем суспільного та громадського життя. З метою подолання усталених стереотипів здійснена переоцінка багатьох концептуальних положень фундаментальної історичної науки, зокрема політичної історії України.

Історія українських політичних партій є складовою суперечливого, але надзвичайно важливого для становлення та розвитку держави етапу вітчизняної історії, невід'ємним елементом розвитку українського суспільства в цілому, українського національно-визвольного руху зокрема.

Історія українських політичних партій кінця XIX - початку XX ст. постійно привертала до себе пильну увагу істориків протягом минулого століття і була предметом багатьох наукових досліджень, зокрема за період з 1921 р. до 2003 р. в Україні видано 21 монографічну працю і понад 35 статей і брошур, а вченими української діаспори - відповідно 11 і 13. Але в жодній із наукових праць не знайшли відображення джерелознавчі аспекти проблеми. У багатьох публікаціях вони підмінялися короткими археографічними оглядами. Що ж стосується такої специфічної джерелознавчої проблеми, як класифікація джерел з історії українських політичних партій, то вона в останнє десятиріччя не порушувалася жодного разу.

Проте висвітлення саме джерелознавчих аспектів діяльності українських політичних партій може вивести вивчення політичної історії кінця XIX - початку XX ст. на якісно новий етап, сприятиме залученню до наукових досліджень більш широкого кола науковців та політиків, зумовить винайдення та популяризацію незнаних до цього часу історичних джерел стосовно розвитку політичних партій і національного визвольного руху в Україні.

Крім того, сучасний період державотворення в Україні, який характеризується багатопартійністю, вимагає від кожної партії не лише обґрунтування своєї програми, стратегії і тактики, але й пошуків своїх політичних попередників. Це зумовлює актуальність досліджуваної проблеми, оскільки лише вивчення джерел з історії українських політичних партій кінця XIX - початку XX ст. може стати серйозним уроком для сучасних політичних партій і рухів, розкрити шляхи зародження їхніх ідеологічних основ та перебіг існування, допомогти вивченню власної історії.

При визначенні теми дисертаційного дослідження автор виходив з необхідності: широкого введення до наукового обігу історичних джерел з теми; встановлення основних місць збереження документів з історії українських політичних партій; проведення джерелознавчого аналізу документів з історії національно-визвольного руху і політичних партій кінця XIX - початку XX ст.; удосконалення методики обробки джерел засобами сучасних методів, зокрема комп'ютерних технологій; звернення уваги до суспільно-значимої теми, оскільки сучасні українські політичні партії вживають дієвих заходів щодо аргументації своєї правонаступності з метою створення позитивного політичного іміджу, при цьому не завжди дотримуючись вірної інтерпретації джерел.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема розроблялася згідно з напрямом наукових досліджень кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Спеціальні галузі та дисципліни історичної науки», яка є складовою наукової теми історичного факультету «Історичні та етнічні засади розвитку української нації у ХХ ст.» (№97173).

Мета дослідження - визначити та проаналізувати систему джерел з історії українських політичних партій кінця XIX - початку XX ст., встановити характерні риси та особливості кожної з її складових елементів та розкрити їх наукову значущість.

Завдання дисертації:

- виявити невідомі досі документи і матеріали з історії українських політичних партій, що збереглися;

- проаналізувати їх атрибутивні ознаки, соціальні функції і на цій основі класифікувати джерела, простежити їхню внутрішньовидову еволюцію;

- визначити їх гносеологічну цінність; створити комп'ютерну базу даних «Українські політичні партії кінця XIX - початку XX ст.»;

- визначити значення кожної групи і виду історичних джерел для дослідження кожної із сторін історії українських політичних партій, з'ясувати їх місце в джерелознавчій практиці дослідників політичної історії України;

- узагальнити науковий досвід вивчення джерел з історії українського політичного руху;

- запропонувати класифікацію джерел партійної історії;

- продемонструвати різні методичні підходи до аналітичного розгляду джерел, які висвітлюють найбільш визначні проблеми національно-визвольного руху;

- розкрити процес удосконалення методів дослідження джерел з історії політичних партій в процесі розвитку світової науки;

- оприлюднити невідомі досі джерела з історії українських політичних партій кінця XIX - початку XX ст.

Хронологічні межі дисертаційного дослідження мають два рівні: перший зумовлений роками діяльності українських політичних партій від їх утворення до початку Національної революції (кінець XIX - березень 1917 р.); другий викликаний завершенням формування комплексу мемуарних джерел, які створювалися провідними діячами українського національного руху в основному в 20 - 30-ті рр. XX ст.

Об'єктом дослідження є джерела з історії українських політичних партій кінця XIX - початку XX ст., а саме: програми та статути політичних партій; матеріали їх з'їздів, конференцій та нарад; документи центральних партійних органів і місцевих партійних організацій; публікації партійної легальної і нелегальної преси; теоретичні, публіцистичні та мемуарні твори партійних лідерів та провідних діячів українського національного руху та їх особисте листування; листівки, прокламації, відозви політичних партій. Їх доповнюють такі матеріали непартійного походження, як державні законодавчі акти, зв'язані з національно-політичним рухом на українських землях, публікації непартійної української преси, матеріали неукраїнських політичних партій та об'єднань, що стосувалися українського політичного руху, публіцистичні твори та особисте листування діячів неукраїнських політичних партій.

Предметом дослідження є процеси формування, становлення та розвитку джерельної бази з історії українських політичних партій кінця XIX - початку XX ст., закономірності їх функціонування та відображення явищ реального історичного процесу, визначення їхнього значення в дослідженнях з політичної історії України.

Методи дослідження. Методологічна й теоретична основа дисертації базується на досвіді теоретичних і практичних джерелознавчих досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених, як сучасних, так і минулих періодів, зокрема М. Барга, М. Варшавчика, І. Войцехівської, Н. Георгієвої, Я. Калакури, І. Ковальченка, Б. Корольова, С. Макарчука, О. Медушевської, О. Пронштейна, А. Санцевича, С. Світленко, В. Стрельського, В. Фарсобіна, М. Щербака.

Аналізуючи джерела з історії українських політичних партій, автор використав широковживані в історичній науці діалектичний, історико-порівняльний, суттєво-змістовний, описовий та історико-генезовий методи для характеристики окремих джерельних груп і блоків, застосував системно-структурний і аналітичний розгляд джерельної бази. В процесі дослідження використаний, перш за все, системний підхід, який дозволяє вивчити історичні джерела як цілісну систему, як сукупність творів, створених у ході національно-визвольної боротьби українського народу, діяльності політичних партій, громадських організацій та діячів суспільно-політичного руху на початку XX ст. Така сукупність джерел характеризується однорідністю і взаємопов'язаністю, що дає можливість зрозуміти типологію цих джерел, яка визначається метою їх створення і функціями в соціальній реальності, та знайти підходи до їх вивчення.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній з урахуванням сучасних досягнень історичної науки вперше здійснений аналіз усього комплексу історичних джерел, що характеризують діяльність українських політичних партій кінця XIX - початку XX ст.; визначені пріоритетні напрями їх досліджень, розкриті системні зв'язки між різними видами джерел. Проведена класифікація історичних джерел в цілому і кожного з їх основних видів, яка може бути використана не лише для аналізу діяльності українських політичних партій на початку XX ст., але й при характеристиці роботи партій в інші історичні періоди.

Системно проаналізовані та введені до наукового обігу історичні джерела, які раніше не оприлюднювалися. Застосований ряд нових методів, зокрема кількісного аналізу з використанням комп'ютерних технологій.

Досліджено мемуарну та епістолярну спадщину провідних діячів українських політичних партій, подана узагальнена характеристика цього різновиду джерел, показана їх значущість для дослідників політичної історії України.

В цілому дисертаційна праця започатковує в історичному джерелознавстві дослідження його складової частини - історико-партійного джерелознавства.

Практичне значення роботи: її результати можуть служити методичною базою для роботи з джерелами з історії діяльності українських політичних партій кінця XIX - початку XX ст., а також і наступних періодів політичної історії України. Матеріали дисертації можуть бути використані у викладанні курсів з історії України, джерелознавства, політології, спецкурсів про діяльність українських політичних партій у вищих навчальних закладах. Введені в дисертації до наукового обігу матеріали, які раніше не оприлюднювалися, можуть бути використані науковцями при написанні дисертацій, монографій, а також навчально-методичних посібників і науково-популярних видань з даної проблеми.

Апробація роботи. Результати дослідження апробовані на міжнародній та всеукраїнських конференціях, на засіданнях круглих столів, джерелознавчих, архівознавчих читаннях, у доповідях на засіданнях кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Розроблені положення та висновки роботи відображені в індивідуальній монографії, статтях. Вони доповідались на міжнародній конференції «Історичне джерелознавство в інформаційному суспільстві» (Дніпропетровськ, 2000 р.), Других джерелознавчих читаннях «До 100-річчя від дня народження Олександра Оглобліна» (Київ, 1999 р.), Третіх джерелознавчих читаннях «До 90-річчя від дня народження В'ячеслава Стрельського та 70-річчя від дня народження Володимира Замлинського» (Київ, 2000 р.), Четвертих джерелознавчих читаннях «Джерела з історії української державності» (Київ, 2001 р.) та вузівських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, які проводилися в м. Луганську.

Дисертація обговорювалась на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, п'яти розділів (18 підрозділів), висновків та списку використаних джерел та літератури (58 с., 575 назв). Загальний обсяг - 380 с.

документ політичний партія база

Основний зміст дослідження

У «Вступі» обґрунтована актуальність теми дисертації, визначені хронологічні рамки, мета і завдання, охарактеризовані методи дослідження, визначена наукова новизна та практична значущість роботи.

У першому розділі «Науково-теоретичні проблеми джерелознавства історії українських політичних партій», який складається з чотирьох підрозділів, дається аналіз історіографії проблеми, формування джерельної бази, проводиться класифікація і розглядаються сучасні методи дослідження джерел з історії українських політичних партій кінця XIX - початку XX ст.

На основі аналізу історіографії з проблеми наукового дослідження зроблено висновки, що методологічною основою досліджень із партійного джерелознавства стали наукові праці відомих учених-істориків С. Антонова, М. Барга, Н. Георгієвої, І. Крип'якевича, О. Медушевської, А. Пронштейна, Л. Пушкарьова, А. Санцевича, В. Сарбея, В. Стрельського, І. Ковальченка, а також джерелознавчих дослідників документів жандармсько-поліцейських установ, серед яких суттєва роль належить М. Щербаку.

В дисертації визначені основні етапи розвитку партійного джерелознавства в Україні у XX ст. Перший етап обмежується 20-ми роками. Зокрема в працях Й. Гермайзе і С. Єфремова була здійснена спроба аналізу деяких видів партійних джерел.

Новий етап розвитку партійного джерелознавства припадає на 60-80-ті роки минулого століття. Для нього характерне звернення науковців до джерел з історії комуністичної партії Радянського Союзу і України.

У цей період видаються навчальні посібники з партійного джерелознавства і з джерелознавства історії СРСР з розділами джерелознавства з історії комуністичної партії, а також робота В. Стрельського з джерелознавства загальної історії, в яких автори зверталися до класифікації партійних джерел. Але в них українські партії початку XX ст. навіть не згадувалися.

Подальшому розвитку теоретичного і практичного партійного джерелознавства дала поштовх всесоюзна дискусія 1962-1963 рр. на сторінках журналу «Вопросы истории КПСС», ініціатором якої виступив український історик М. Варшавчик і в якій брала участь група істориків. В ході дискусії обговорювалися окремі категорії партійного джерелознавства, а також була зроблена перша спроба класифікації джерел з історії більшовицької партії.

У той час ряд авторів звернулися до вивчення таких видів партійних джерел, як більшовицька література і преса дореволюційної доби, листівки, відозви, прокламації більшовицьких організацій, внаслідок чого була розроблена класифікація, періодизація листівок РСДРП, складені каталоги і опубліковані їх збірки.

Значний внесок у розвиток теоретичного джерелознавства історії партії зробив М. Варшавчик, який протягом 70-80-х рр. видав низку праць із цих проблем. Підсумком багаторічної роботи історика в галузі джерелознавства стало видання у 1984 р. монографії «Историко-партийное источниковедение. Теория. Методология. Методика», в якій розкривалися основні питання партійного джерелознавства, але, на жаль, на базі джерел однієї партії.

Третій етап починається з кінця 90-х рр. XX ст. і характеризується зверненням істориків до вивчення джерел з історії перших українських партій при вивченні писемних джерел з історії України. Перша така спроба зроблена С. Макарчуком, який є автором першого підручника нового покоління з джерелознавства історії України. В даній праці, як і в інших, не ставилося завдання всебічно розкрити партійні джерела.

У 2002 р. вийшов у світ підручник «Історичне джерелознавство», в якому з позицій сьогодення розкриваються проблеми джерелознавства української історії взагалі і окремих її складових, у тому числі - джерела з історії українських політичних партій початку XX ст.

Проблеми партійного джерелознавства висвітлювалися і російськими вченими, але в них аналіз видів джерел з історії політичних партій здійснений не в повному обсязі: розглядаються джерела лише історії КПРС та ряду інших політичних партій періоду революції.

Аналізуючи попередній доробок джерелознавців, ми прийшли до висновку про неприйнятність класифікації джерел з історії більшовицької партії, як універсальної схеми для аналізу джерел усіх інших партій і необхідність розробки нової класифікації.

По-друге, вивчення масиву джерел різних архівів і наукових закладів дає можливість констатувати, що існують відмінності формування джерельної бази західноукраїнських політичних партій і партій, які діяли в межах російської України, і що основні матеріали діяльності українських політичних партій зосереджені в Києві і Львові. Наявні матеріали в архівних установах та бібліотечних фондах інших міст України, Росії, Австрії й Польщі в багатьох випадках є копіями документів, що зберігаються у Києві або Львові.

У дисертації дається класифікація джерел з історії українських політичних партій. Весь комплекс джерел з історії українських політичних партій розділяється на дві великі групи, які чітко розрізняються за змістом, спрямованістю, ідеологічною забарвленістю: 1) джерела партійного походження і 2) джерела іншого (непартійного) походження.

У першій групі виділяються тематичні блоки: 1) партійно-організаційні документи; 2) пропагандистсько-агітаційні матеріали; 3) джерела особового походження.

В групі джерел іншого (непартійного) походження виділені тематичні блоки: 1) документи державного походження; 2) матеріали неукраїнських політичних партій, об'єднань; 3) преса і 4) джерела особового походження.

Запропонованій класифікації притаманний елемент універсальності: вона може бути використана і при аналізі джерел з історії партій, що діяли протягом усього ХХ століття.

Для об'єктивного і повного аналітичного розгляду джерел, найбільш результативним є використання сучасних інформаційних технологій, зокрема кількісних методів, методу групування і контент-аналізу. Такі методики почали розроблятися в 60-70-х рр. минулого століття і набули визнання й широкого використання у 80 - 90-ті рр.

У процесі дослідження нами була створена електронна база джерел з історії українських політичних партій, що дало можливість ефективно вирішити ряд завдань, які раніше не ставилися: порівняти документи з однаковою назвою для визначення їх ідентичності; провести багатомірний кількісний аналіз за певними ознаками; здійснити аналіз політичних поглядів, соціального становища, віку діячів українських партій; встановити відносний рівень активності українських політичних партій тощо. Зокрема, це дозволило активно використати метод групування, описаний Н. Георгієвою, що було зроблено в процесі наукового аналізу 154 листівок українських політичних партій Наддніпрянщини, виявлених в архівосховищах.

На основі використання контент-аналізу із застосуванням повнотекстової бази даних і комп'ютеризованих процедур аналізу в дисертації проаналізовані програми або програмові заяви 14 українських політичних партій, які існували в Україні наприкінці XIX - початку XX ст. Об'єктом комп'ютерного аналізу стали категорії, які відображають суттєві моменти діяльності політичних партій, що дозволило глибше дослідити позиції українських політичних партій, з'ясувати пріоритетні напрямки, соціальну спрямованість їхньої діяльності, встановити, на які верстви населення вони орієнтувалися.

У другому розділі «Партійно-організаційні документи та матеріали» аналізуються документи, що характеризують цілі та завдання функціонування українських політичних партій, основні методи їх діяльності та організаційну роботу.

Перш за все здійснено аналіз нині відомих програмових матеріалів усіх перших українських політичних партій і міжпартійних об'єднань. Виявлено, що характерними особливостями програм і статутів українських політичних партій того часу була відсутність чіткої внутрішньої структури, неозначеність розділів. Зміст документів часто викладався довільно, нерідко у вигляді літературного публіцистичного твору, газетної передовиці або листівки.

Програмові матеріали поділяються на: 1) програми, 2) доповнення до програм, 3) короткі виклади програмних цілей та завдань у вигляді тез.

У дисертації здійснено джерелознавчий аналіз партійних програм за допомогою порівняльно-історичного методу, що дало можливість виявити розбіжності у визначенні змісту стратегічних цілей, а також тактичних прийомів досягнення кінцевої мети, дозволило встановити місце політичної партії, або сукупності партій у боротьбі за вирішення українського питання. Програми дають можливість всебічно розкрити економічну платформу політичних партій, оцінити погляди лідерів революційних сил тогочасного суспільства на невирішені проблеми в галузі соціальної політики, вивчити ставлення партій до організації народної освіти, використання рідної мови в різних сферах суспільного життя та ін.

Доповнення до програм і тезисні виклади основних програмних положень дозволяють повніше висвітлити окремі сторони діяльності партій у динаміці, зробити узагальнюючі висновки про пошуки партійними організаціями нових форм і методів роботи серед широких народних мас.

Окрему групу джерел партійного походження становлять статути українських політичних партій, які сприяють зрозумінню організаційної структури, виявленню невідомих партійних підрозділів, відтворенню загальної побудови партій. У дисертаційному досліджені на основі статутів Київського комітету РУП реконструйовано організаційну структуру Революційної української партії.

Інколи програмні матеріали не повністю відображають справжню політику партій і міжпартійних об'єднань, оскільки приймалися з огляду на ряд факторів, а саме: на державний устрій імперії, до складу якої входили; на соціальні верстви населення, які передбачалося залучити до активної роботи; на протиріччя, що виникали під час діяльності тощо.

Істотним історичним джерелом є матеріали з'їздів, конференцій і нарад, які поділяються на: 1) підготовчі; 2) тексти доповідей або повідомлень; 3) протокольні документи засідань; 4) резолюції й постанови.

З'їздам передувала робота з формування трьох видів документів: 1) запрошення із роз'ясненням мети форуму і з'ясуванням порядку денного; 2) дані про кількісний і якісний склад делегатів з'їзду; 3) листи до злетів.

Доповіді на партійних форумах дають можливість виявити партійні позиції щодо вирішення найактуальніших проблем суспільної ваги, з'ясувати засоби політичної і революційної боротьби. Цей різновид джерел мав певну специфіку: вони могли викладатися від імені як окремої людини, групи членів партії, так і центральних органів партії; доповідь, яка збереглася до нашого часу, може бути альтернативною і не підтриманою більшістю з'їзду; опублікована доповідь може суттєво відрізнятися за обсягом, змістом і гостротою поставлених проблем від доповіді, яка була проголошена на з'їзді.

Наявні протокольні записи мають багато пропусків, часто немає їх закінчення, що не дозволяє стверджувати про повноту збереженого матеріалу. Тому використання таких документів у науковому дослідженні вимагає співставлення їх з іншими матеріалами з'їздів і конференцій, а також із програмними документами партій, що допоможе реконструювати відсутні фрагменти.

Матеріали з'їздів, конференцій і нарад є цінним джерелом для дослідника історії українських політичних партій. Кожна група джерел має свої особливості та специфіку, яку необхідно враховувати при дослідженні політичної історії, на що вказував М. Варшавчик, який, вивчаючи джерелознавчий аспект з'їздів більшовиків, підкреслював, що «розглядати документи партійних з'їздів, положення, що містяться в них, в зв'язку з іншими - це значить: по-перше, вивчати матеріали кожного з'їзду як єдиний комплекс документів; по-друге, вивчати їх у сукупності з іншими історико-партійними джерелами» і, в першу чергу, з документами і матеріалами центральних органів і місцевих організацій партій.

Документи центральних органів партій поділяються на: 1) матеріали засідань; 2) діловодство секретаріату; 3) доповіді на міжнародних з'їздах та конференціях міжпартійних організацій; 4) звернення центральних партійних органів до інших партій; 5) листування.

Матеріали засідань центральних органів партій підрозділяються на 3 підгрупи: 1) підготовчі документи, які включали увесь комплекс матеріалів щодо майбутнього засідання центрального комітету партій: запрошення на засідання, проекти рішень, інформації місцевих організацій про стан їхньої роботи тощо; 2) протоколи засідань, які дозволяють виявити найгостріші для певного періоду питання розвитку партійної політики, плани на майбутнє; 3) постанови й рішення, що містяться в матеріалах протоколів, або оприлюднені в партійній періодичній пресі.

У дисертації визначена специфіка даної групи джерел: лаконічність записів; відсутність викладу дискусій щодо окремих проблем і положень, які могли скомпрометувати діячів партій.

Діловодство секретаріату українських політичних партій підрозділяється на: 1) циркуляри (обіжники) до місцевих організацій; 2) інструкції місцевим партійним організаціям.

Матеріали циркулярів розкривають увесь діапазон організаційної, пропагандистсько-агітаційної роботи. Аналіз циркулярів західноукраїнських і наддніпрянських політичних партій дозволяє виділити основні проблеми, яким вони присвячувалися: 1) вдосконалення організаційної структури; 2) інформування членів партії про рішення з'їздів із роз'ясненнями щодо їх виконання; 3) повідомлення про політику партії в державних виборчих установах і організацію передвиборчої кампанії; 4) організації масового народного руху.

Циркуляри та обіжники дозволяють прослідкувати організаційні труднощі партійних організацій у різний період їхньої діяльності та шляхи їх подолання; заповнити прогалини в матеріалах партійних форумів, визначити форми і методи виконання їх рішень; з'ясувати місце і роль українських політичних партій у передвиборчих кампаніях; дати оцінку реального впливу партій на різні прошарки населення України.

Важливими документами центральних органів, які належать до матеріалів діловодства секретаріату українських політичних партій, були також інструкції місцевим партійним організаціям, в яких давалися рекомендації щодо методів організаційної роботи з населенням, завдань із виконання уставних положень, рішень партії.

При аналізі даного різновиду джерел необхідно враховувати наступне: окремі обіжники чи інструкції не доводилися до місцевих організацій; інформація в матеріалах діловодства подавалася в скороченому вигляді і часто була зашифрованою або написаною алегоричною мовою. Це зумовлює необхідність ретельного аналізу кожного документа в науковому дослідженні.

В доповідях на міжнародних з'їздах та конференціях міжпартійних організацій центральні керівні органи інформували політичну громадськість про наявність українських партій, основні напрямки їх діяльності та координацію дій з міжнародним соціалістичним рухом. Такі доповіді готувалися ґрунтовно і складалися з кількох частин, присвячених конкретним напрямкам роботи.

Документи даного типу, як і звернення центральних партійних органів до інших партій, характеризуються суб'єктивними оцінками, оскільки в них висвітлювалися, як правило, тільки позитивні моменти в діяльності партії і давалася відверто ворожа критика інших політичних сил країни, безапеляційно відстоювалася власна точка зору в суперечках з приводу актуальних проблем.

Листи центральних органів партій поділяються на три тематичні групи: 1) листи до урядів, урядових установ і провідних політиків; 2) листи до місцевих організацій та їхніх керівників; 3) листи до окремих членів партії. Джерелознавча цінність даних документів полягає у можливості: реконструювати з їх допомогою діяльність керівних органів; відтворити перелік питань, які знаходилися в центрі їх уваги; простежити динаміку і головні тенденції діяльності; з'ясувати ідеологічні й організаційні засади їх функціонування.

Діяльність місцевих організацій українських політичних партій кінця XIX - початку XX ст. досі залишається маловивченою, оскільки більшість їхніх документів і матеріалів не збереглися. Мабуть, тим можна пояснити той факт, що в джерелознавчій літературі не ставилося питання про висвітлення ролі таких документів, як історичного джерела.

Наявні документи місцевих партійних організацій поділяються на п'ять тематичних груп:

1) звіти місцевих організацій дають дослідникові матеріал про стан і діяльність партій, партійно-політичну боротьбу в окремих регіонах. Для документів даної групи характерне, як правило, найбільш об'єктивне висвітлення становища й ролі партійної організації. Разом з тим, часто інформація звітів зашифрована або викладається алегорично, що було обумовлене умовами діяльності українських політичних партій на початку XX ст.;

2) повідомлення керівним органам партії про власні позиції щодо вирішення конкретних політичних проблем характеризуються лаконічним, конспективним викладом найважливіших подій у житті місцевого осередку, поглядів на актуальні політичні проблеми та шляхи їх вирішення;

3) звернення-протести до відомих політичних діячів або центральних урядових установ висвітлюють основні напрямки ідейної боротьби українських політичних партій, їхні головні домагання, устремління й вимоги до урядовців імперій.

4) матеріали народних вічей переважно мають підписи, і тому дозволяють встановити авторство й партійність документів. Це має особливе значення для наукового дослідження з огляду на відсутність загальнопартійних архівів.

5) звернення до народу чи його окремих соціальних груп розкривають методи і засоби діяльності місцевих партійних організацій серед населення, основні національно-політичні вимоги в певний історичний період.

Безпосередній фактичний матеріал про діяльність місцевих партійних організацій міститься, в основному, в першій і другій тематичних групах. В останніх, як правило, віддзеркалені заходи, що планувалися і координувалися центральними органами.

Таким чином, документи місцевих організацій українських політичних партій дають можливість значно розширити межі наукового дослідження, виявити масштаби діяльності політичних партій у країні, з'ясувати особливості підходу до вирішення програмних питань на місцях, простежити успіхи та провали в діяльності окремих осередків, а також проаналізувати їхні взаємозв'язки та взаємодію з центральними органами партій.

У третьому розділі «Пропагандистсько-агітаційні джерела» аналізуються документи і матеріали, які були спрямовані на безпосередній вплив на українське населення, а саме: партійна періодична преса, твори провідних діячів українських політичних партій, партійна публіцистика, листівки, прокламації.

Аналіз партійної преси показав, що вона має унікальний характер, як джерело, оскільки містить величезний обсяг матеріалів з історії українських політичних партій і національно-визвольного руху, які відсутні в архівосховищах.

В дисертації зазначено, що при використанні преси як комплексного джерела з історії українських політичних партій необхідно враховувати особливості її існування на початку XX ст., зокрема поділ видань на легальні й нелегальні. Перші змушені були публікувати матеріали, що проходили жорстку урядову цензуру, а тому їм притаманне викладення матеріалу «езопівською мовою». Нелегальна преса мала неприховано опозиційний характер, і в ній ширше представлені матеріали щодо внутріпартійного життя, політичної боротьби з існуючим ладом.

Як джерело, партійна преса суттєво відрізняється від інших джерел масовістю тиражу, періодичністю видання, доступністю для дослідника, критичним ставленням до дійсності, комплексним складом матеріалів. Партійна преса виступає своєрідною і цінною збіркою документів: на її сторінках оприлюднені всі існуючі види і типи джерел з історії українських політичних партій.

В партійній пресі публікувалася велика кількість різноманітних матеріалів про діяльність українських політичних партій, які розділяються на шість груп: 1) офіційні документи центральних органів; 2) аналітичні матеріали щодо утворення, розвитку та діяльності українських політичних партій; 3) повідомлення про події, пов'язані з діяльністю партій; 4) дискусійні матеріали щодо політичних супротивників; 5) записки очевидців, листи до редакцій; 6) мемуарні матеріали.

Матеріали партійної преси дозволяють проаналізувати найважливіші віхи функціонування українських політичних партій, виявити основні питання внутріполітичної боротьби, з'ясувати міжпартійні відносини; визначити загальну політику урядів щодо українських політичних партій, простежити характер відносин різних класів, союзів, груп населення щодо партій; виявити зв'язки українських партій із державними та громадськими організаціями.

Враховуючи вищесказане, доцільно звернути пильну увагу на збереження газет не лише XIX - початку XX ст., але за весь час їхнього існування, оскільки вони мають тенденцію до саморуйнування. Сьогодні гостро постає питання їхнього опису, об'єднання газетних фондів, що можна здійснити шляхом утворення Всеукраїнського наукового центру періодики, який би зосередив копії всіх українських видань із застосуванням сучасних цифрових технологій і забезпечив доступ до них за допомогою світової мережі Інтернет.

Аналіз творів лідерів та провідних діячів українських партій кінця XIX - початку XX ст. показав, що за призначенням вони поділяються на дві групи: 1) твори, звернені до українського населення (з популярним роз'ясненням актуальних політичних питань); 2) твори, створені з метою ознайомлення інших народів світу з українським національним питанням і шляхами його вирішення.

За тематикою і змістом ці твори також поділяються на дві групи і присвячені: 1) загальнополітичним, соціально-економічним і теоретичним проблемам тогочасності; 2) аналізу діяльності партії або міжпартійних організацій.

Особливостями даної групи джерел є те, що політичні лідери розглядали в них, як правило, лише досягнення своєї партії. Одночасно їх праці відзначаються непримиренною ворожістю до інших політичних течій, у тому числі і з українського табору. Разом з тим, вони є квінтесенцією ключових політичних ідей національно-визвольного руху, навколо яких розгорталася ідейна боротьба. Однак дотепер перевидання творів лідерів українських політичних партій початку XX ст. майже не здійснюється, а отже значний пласт історичних джерел залишається малодоступним для широкого кола істориків.

Вище означену групу творів доповнює партійна публіцистика, яка була спрямована на залучення до лав партії та національного руху якомога більшої кількості українського населення.

Класифікація партійної публіцистики, як історичного джерела, до сьогодення не розроблялася. Проаналізовані партійні публіцистичні видання дозволили зробити висновок, що їх можна класифікувати двома ознаками: за метою і за тематикою. За метою і завданнями вони поділяються на дві групи: 1) твори, адресовані широким колам українських народних мас. Вони характеризуються доступністю викладу. Кожний із них присвячений, як правило, лише одній актуальній темі; 2) твори, розраховані на підготовлених членів партій і українську інтелігенцію, в яких на більш високому теоретичному рівні аналізувався розвиток національно-визвольного руху й визначалося місце в ньому кожної соціальної групи. За формою це - науково-популярні праці, створені з використанням документів і фактичного матеріалу.

За тематикою публіцистичні твори поділяються на шість груп: 1) твори загальнополітичної спрямованості; 2) полемічні твори; 3) твори із роз'ясненням основних програмових положень партій; 4) твори, присвячені історії утворення й діяльності українських політичних партій; 5) історичні праці; 6) теоретичні праці іноземних політиків.

Публіцистичні твори допомагають з'ясувати основні етапи і напрямки ідеологічної роботи, методи й прийоми, якими користувалися партійні організації у своїй повсякденній діяльності. Вони дозволяють виявити лідерів головних політичних опонентів партій, визначити основні суперечності, які існували між ними, чіткіше оцінити пріоритети в їхній революційній діяльності. Крім того, в них міститься важливий фактичний матеріал про утворення й організаційне становлення українських політичних партій кінця XIX - початку XX ст.

Дослідженню основних напрямків діяльності політичних партій України на етапі їхнього становлення допомагає введення до наукового обігу такого історичного джерела, як листівки.

Листівки українських політичних партій початку XX ст., за метою та завданнями, відносяться до 4 основних тематичних груп:

1) такі, що відображають стан внутріпартійного життя і партії в цілому;

2) такі, що були звернені до українського народу і призначалися для різних категорій населення: а) до всього українського народу; б) до селян; в) до робітників; г) до інтелігенції; д) до прогресивного студентства; е) до солдатів російської армії;

3) такі, що були написані від імені українського народу до громадських організацій Росії, або звернені до суспільної думки інших країн і до політичних діячів;

4) спільні декларації різних політичних або національних партій та міжпартійних громадських об'єднань щодо подій у російській імперії.

У четвертому розділі «Джерела особового походження» розглядаються мемуарна література, щоденники та особисте листування діячів українських політичних партій.

Аналіз мемуарів, присвячених історії українських політичних партій, дозволив виявити ряд їх специфічних рис: по-перше, основна частина з них була написана українськими діячами після революційних подій 1917-1920 рр., до того ж, поза межами російської України, в еміграції. По-друге, спогади відбивали розвиток національно-визвольного руху, діяльність українських політичних партій з позиції тієї партії, до якої належав автор. По-третє, в мемуарах політичні діячі досить широко використовували, частково або повністю, партійні документи, які, збереглися в особистих колекціях, але відсутні в інших джерелах.

Мемуари діячів українського національно-визвольного руху підрозділяються на шість тематичних груп:

1) мемуари про загальний політичний розвиток краю; 2) мемуари, безпосередньо присвячені діяльності українських політичних партій та міжпартійних організацій; 3) спогади про діяльність окремих партійних діячів; 4) листи зі спогадами про діяльність партій або уточненням тогочасних подій; 5) автобіографії; 6) некрологи.

Одним із різновидів мемуарної літератури є щоденники діячів українського політичного руху. Їх характерні риси полягають у тому, що вони написані алегоричною мовою, оскільки могли потрапити до жандармсько-поліцейських установ, не призначалися для публікації, фіксували тільки найбільш важливі, на думку автора, тогочасні події і його міркування щодо окремих політичних питань.

Співставлення мемуарів з іншими джерелами дозволяє значно розширити межі наукових досліджень, більш об'єктивно висвітлити історію національно-визвольних змагань українського народу та з'ясувати роль і місце в революційному процесі окремих діячів українських політичних партій.

Мемуарну літературу доповнює листування діячів українських політичних партій. Листи, як історичне джерело, мають свою специфіку, яка «полягає, по-перше, в яскравому прояві суб'єктивного сприйняття подій, що вимагає наукового критичного відношення до цього джерела; по-друге, кожна епоха і кожний період історії наклали відбиток не тільки на зміни, але й на форму листів».

Оскільки листи проходили ретельну перевірку жандармсько-поліцейськими установами, особисте листування членів партій набуло специфічних форм: воно почало здійснюватися дуже лаконічною мовою; кореспонденція насичена алегоричними висловами; часто найважливіші політичні міркування та інформація були зашифровані.

Листи українських політичних діячів збереглися в різних місцях і по-різному: західноукраїнських - в особових архівних фондах її діячів (як правило, оригінали); наддніпрянських - у фондах губернських жандармських управлінь (як правило, копії, перекладені російською мовою) і рідше - в особових фондах діячів.

В листах діячів українських політичних партій кінця XIX - початку XX ст. виявляються тематичні групи, в яких простежуються такі мотиви: 1) характеристика історичних подій і діяльності партійної організації. В них - стислий хронологічний переказ головних політичних подій (об'єктивний характер) і розкриття власного бачення розвитку краю (суб'єктивний характер); 2) характеристика ставлення до інших партій; 3) характеристика окремих членів партії; 4) самохарактеристика авторів, яка допомагає уявити члена партії як особистість, більш глибоко зрозуміти ті або інші мотиви його вчинків, моральні риси.

Особисте листування діячів українських політичних партій відображає справжні думки й ідеологічні переконання авторів, у них збережено розмовну мову й передано їхні почуття, що дозволяє скласти психологічну характеристику партійних діячів, уточнити деякі важливі факти з партійного життя.

Проте, особисте листування з джерелознавчої точки зору має допоміжний характер, оскільки роздуми авторів листів є суб'єктивним відображенням світу і часто-густо потребують уточнення. Велика кількість листів українських політичних діячів початку XX ст. на сьогодні залишається неопублікованою, а через те і недоступною для використання в наукових дослідженнях.

До рекомендацій, спрямованих на використання одержаних дисертантом результатів, можна віднести такі:

1. Науковцям при дослідженні політичної історії України, зокрема історії українських політичних партій, доцільно використовувати весь комплекс джерел без будь-якого винятку. Це сприятиме всебічному та об'єктивному розгляду історії українських політичних партій.

2. Нагальна необхідність - створення в загальнодержавному масштабі електронних бібліотек та архівів для збереження літератури та документальних матеріалів з історії політичних партій кінця XIX - початку XX ст., оскільки стан збереження джерел сьогодні залишається незадовільним.

3. Зосередження і збереження документів (або їх копій) з історії українських політичних партій, які знаходяться в різних архівосховищах, вимагає створення Всеукраїнського науково-дослідного центру з проблем української партології. Він може стати центром вивчення джерел періоду створення та діяльності українських політичних партій за весь час їх існування з кінця XIX ст. до сьогодення.

4. Для широкої популяризації документів доцільно розширити видання збірників документів, хрестоматій, тематичних добірок з історії українських політичних партій.

Размещено на Allbest.ru