Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

ЛИТВЯК ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 284 : 261.7 "17/19"

ВПЛИВ ПРОТЕСТАНТИЗМУ НА СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ

В НІМЕЧЧИНІ (XVIII-XX СТ.)

Спеціальність: 07.00.02 - Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк 2005

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі всесвітньої історії Донецького національного університету

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Бєловолов Юрій Григорович, професор кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики (Донецький національний університет)

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Троян Сергій Станіславович, завідувач кафедри міжнародних відносин і країнознавства (Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету)

доктор історичних наук, професор Дьомін Олег Борисович, професор кафедри нової та новітньої історії (Одеський національний університет ім. І.Мечнікова)

Провідна установа - Київський національний університет імені Тараса Шевченка (кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн)

Захист відбудеться 23.12. 2005 року о _14_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд.32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано 22.11. 2005 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап історичного розвитку незалежної України характеризується відновленням найбільш важливих сфер життя суспільства: економічних, соціальних, політичних і духовних.

Поступальний розвиток України шляхом демократії передбачає зростання ролі релігії в громадянському суспільстві, розширення впливу релігійних конфесій на державні установи і визначення місця, яке посідає держава в контексті державно-церковної політики.

Україна як держава суттєво переглядає своє ставлення до церкви і персонально до релігійних конфесій, що в радянські часи піддавалися дискримінації, а деякі переслідувалися за законом і навіть заборонялися.

Актуальність дослідження релігійних конфесій як в Україні, так і в пострадянських державах, викликане необхідністю поглиблення знань про них з боку державних структур.

Однією з трьох найбільш впливових релігійних конфесій поряд із православ'ям і католицизмом в Україні є протестантизм, який сповідають більше півмільйона громадян України.

Взаємини держави і церкви в Україні є однією з найважливіших проблем сучасності, що вимагає використання зарубіжного досвіду і конкретного розгляду відносин між державою й протестантизмом, який виник у період зародження нових капіталістичних відносин у надрах феодального суспільства і перетворився на ідеологію нового класу - буржуазії, що захопила у свої руки економічну і політичну владу.

Першою європейською країною, що розірвала багатовікові відносини з католицизмом і завдяки Реформації Мартіна Лютера впровадила протестантизм, була Німеччина.

Як нинішня Україна переживає перехідний етап від атеїзму радянського періоду до вільного сповідання релігійних обрядів, так само і Німеччина у XVI ст. впровадила нову ідеологію у формі протестантизму.

В усіх видах протестантизму, особливо сильно в лютеранстві, пошук призвів до морального розуміння держави, їй приписується надсуспільний авторитет, і вона визнається гарантом загального добробуту. Реформаторська християнська свобода була конкретизована у вимогах елементарних прав свободи кожного члена суспільства щодо державних інстанцій у Німеччині.

Таким чином, використання досвіду впливу протестантизму на становлення державності в Німеччині є актуальним для України і викликає необхідність детального дослідження впливу німецького протестантизму на становлення державності в Німеччині.

Ідеологи протестантизму закликали до необхідності принципового підходу до громадянських питань і, насамперед, до питань, що стосуються держави, політики і правопорядку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з виконанням держбюджетної науково-дослідної теми кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету "Історія соціальних і національно-визвольних рухів країн Європи й Америки ХVІІ-ХХ століть" (номер державної реєстрації 01.86.0099079).

Об'єкт дослідження: історія німецького протестантизму у XVIII-XX сторіччях.

Предмет дослідження: вплив економічного, політичного, соціально-психологічного і культурного фактору протестантизму на консолідацію німецького суспільства і становлення державності в Німеччині (XVIII-XX століття).

Територіальні та хронологічні рамки роботи обмежуються територією німецьких держав, що входили до складу "Священної римської імперії німецької нації" (XVI - 60-і рр. XIX ст.), у межах Німецької імперії (70-і рр. XIX ст. - кінець І світової війни 1918р.), у межах Веймарської республіки (1919-1933 рр.), у межах III рейха (1933-1945 рр.), у складі ФРН і НДР (1945-1990 рр.), у складі об'єднаної Німеччини (з 1990 р. і до сьогодні).

Мета дослідження полягає в комплексному аналізі протестантизму як релігійного і соціально-політичного явища і його впливу на становлення державності в Німеччині впродовж трьох сторіч - ХVІІІ-ХХ.

Виходячи з вищевказаної мети, автор ставить такі дослідницькі завдання:

- проаналізувати ступінь вивченості протестантизму як явища в зарубіжній, російській дореволюційній, радянській і сучасній історіографії;

- розглянути історію протестантизму в Німеччині в період його становлення і розвитку;

- показати на конкретних прикладах зв'язок протестантизму і капіталізму в сфері економіки, політики, культури, буржуазної свободи і держави як гаранта загального добробуту;

- провести історичний аналіз і простежити динаміку впливу протестантизму на становлення державності в Німеччині (XVIII-XX ст.);

- виявити джерела й теоретичні засади ідеологів протестантизму і його соціально-політичну спрямованість проти католицизму;

- проаналізувати роль релігійної енергії протестантизму в перетворенні німецького суспільства;

- розглянути професійно-культурні дебати між ідеологами протестантизму й католицизму.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі об'єктивного підходу здійснена спроба з використанням широкого кола опублікованої літератури і джерел по-новому підійти до аналізу протестантизму як більш продуктивної і практичної, порівняно з католицизмом, релігійної конфесії, що відіграла прогресивну роль у буржуазно-капіталістичному розвитку Німеччини в XVIII-XX ст.

Історичний аналіз і динаміка впливу протестантизму являють собою досить складну проблему. Це змусило автора використовувати такі методи дослідження, як порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний і логіко-аналітичний, які дозволили провести науковий аналіз протестантизму як нової релігійної ідеології.

Вивчаючи джерела протестантизму, автор звернувся до перших ідеологів цього вчення, що стали прихильниками Лютера, зробили реформаційне вчення більш дієвим і активно використовували його у світському житті. Вони спростили зовнішній культ церкви, скасували поклоніння іконам і виконання обрядів, скасували целібат і виступили проти продажу індульгенцій.

Історіографія дисертації охоплює великий історичний період. Її початок був покладений роботами самих ідеологів Реформації і їхніх послідовників.

Під час історичного огляду доцільно, на нашу думку, використовувати проблемний метод для аналізу робіт німецьких авторів, а також праць, що належать до дореволюційної російської й перекладеної російською мовою літератури зарубіжних авторів, досліджень радянських авторів і праць 90-х років XX і початку XXI сторіччя.

До наукового обігу введено значну кількість архівних і опублікованих документів, що дозволило автору розглянути по-новому події і факти взаємин між церквою і державою в досліджуваний період, простежити динаміку впливу протестантизму на становлення державності в Німеччині, виявити роль релігійної енергії протестантизму, спираючись на праці його ідеологів, на конфесійні дебати між протестантами й католиками.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що висновки дисертанта та зібраний ним фактичний матеріал можуть бути використані дослідниками теорії й практики релігійних конфесій, викладачами вузів та середніх спеціальних навчальних закладів під час підготовки курсів та спецкурсів з релігійної історії протестантизму. Результати дослідження можуть бути використані також у практичній діяльності протестантських конфесій на предмет вивчення теорії протестантизму в Німеччині. Матеріли дисертації можуть бути застосовані під час написання відповідних розділів навчальних посібників з історії релігієзнавства, а також узагальнюючих публікацій з історії протестантизму.

Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом обговорення змісту дисертації на засіданнях кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету, а також на науковій конференції в Донецькому національному університеті.

Основний зміст дисертації викладений у чотирьох публікаціях автора у різних виданнях.

Структура дисертації включає вступ, чотири розділи (16 підрозділів), висновки, список використаних джерел та літератури, додатки. Основний текст дисертації становить 176 сторінок, повний обсяг роботи - 272 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет дослідження, територіальні та хронологічні межі, сформульовано мету та завдання роботи, окреслено наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі - "Методологія, історіографія й джерельна база дослідження" аналізуються стан наукового дослідження цієї проблеми, методи, література та джерела дослідження.

Методологічно сутність протестантизму полягає в тому, що поняття "протестантський" треба розуміти як "вільний у віросповіданні" на противагу від "віруючого примусово" чи "сліпо віруючого". Історичний аналіз та динаміка впливу протестантизму на становлення державності в Німеччині являють собою досить складну проблему. Це змусило автора використати такі методи дослідження, як порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, кліометричний та логіко-аналітичний для аналізу протестантизму як нової релігійної ідеології.

Дослідження реалізоване відповідно до принципу історизму, комплексності й системного підходу. Також використані такі категорії, як історична закономірність виникнення протестантизму, випадковість чи закономірність появи нацизму, альтернативність у боротьбі двох конфесій - католицизму та протестантизму.

Аналіз джерел та історіографії здійснювався виходячи з принципів об'єктивності, багатофакторності, всебічності та критичного підходу до оцінки в процесі впливу протестантизму на становлення державності в Німеччині.

Дисертація має міждисциплінарний характер, тому що її конституційні положення базуються на теоретичних засадах не тільки історичної, але й політичної та інших наук.

До аналізу літератури з теми дослідження залучені твори німецьких, російських, радянських, західних і сучасних українських та російських авторів. Твори, присвячені досліджуваній темі, розподілені за проблемною ознакою і розділені на чотири основні групи:

1. Німецька історіографія ХІХ-ХХ ст.;

2. Твори російських авторів ХІХ ст.;

3. Радянська історіографія;

4. Роботи західних та сучасних українських та російських авторів.

Початок Реформації, боротьби Лютера з католицькою церквою і зростання популярності його вчення в Німеччині відображені у збірнику "Біографічні нариси", у монографії Ф.В.Катценбаха та Йохима Штедтка, у монографіях В.І.Гараджи, А.Н.Чанишева, у праці В.А.Косікова та В.А.Посреднікова, у статті Ю.А.Голубкіна.

Різко антилютерівську позицію займає біографія-памфлет "Мартін Лютер" французького історика-фахівця Івана Гобрі, який називає Лютера новим Давидом, що розтрощив могутнього Голіафа - католицьку церкву на чолі з папою, кардиналами, єпископами й абатами.

Проблема сутності протестантизму і його впливу на державність розглядається в працях німецьких і зарубіжних авторів упродовж XVIII-XX ст. Уперше поняття "протестантський" було введено у документацію у другій половині XVIII ст. Готлібом Планком та Йоганом Розенмюллером, які визнали неповноправним і гідним осуду "будь-яке примушення совісті".

Щодо сутності протестантизму видатний ідеолог протестантизму Ф.Шляєрмахер стосунки протестантизму й католицизму розглядав крізь визначення сутності. Він підпорядкував католицизм романському, а протестантизм - германському сприйняттю.

Г.В.Ф.Гегель назвав учення Лютера вченням свободи, у якому "всі формальності, закабалення духу відкинуті убік". На цій думці зупинився також теолог Бауер. Іншу модель тлумачення пропонував Ріхард Роте у ХІХ ст., розглядаючи католицизм як церковну, а протестантизм як моральну форму християнства. У політично-історичному розвиткові, на його думку, "сам протестантизм розпадається, як церква, щоб досягнути у державі своєрідної дієвості", тобто впливу на державу.

У своїй праці "Реставрація державної науки" Карл фон Галлер розглядав протестантів "як єдиних гарантів політичного порядку". З ним солідаризувався лютерансько-консервативний філософ Ф.Ю.Шталь у лекціях про протестантизм.

Як вважає Трьольч, послідовник Шляєрмахера, Бауера і Роте, тільки епоха Просвітництва зачатки Реформації зробила дійсністю, а новий час почався з Просвітництва, а не з Реформації. "Первісний протестантизм" - це "двохсотрічне колосальне вицвітання середньовіччя".

Тілліх у праці "Значення католицької церкви, що залишається для протестантизму" доходить висновку, що формування особистого життя є протестантським принципом формування, маючи на увазі його вплив на німецьке суспільство.

Баварський католицький юрист Йоган фон Ікштат матеріальний добробут протестантських земель оцінював не через політично-соціальну структуру, а через "релігію, що стала причиною великої різниці у матеріальному добробуті".

Щодо сексуальності спостерігався раціональний самоконтроль серед протестантів, які звинувачували католицьке духівництво у хтивості, розпусті, безсоромності і подвійній моралі.

Карл Г.Йохман серед "характерних особливостей протестантизму" розглядав його впливовість "на життя", тобто на суспільство.

Погоджуючись з тим, що кожна з трьох наявних у Німеччині релігій має політичну особливість, теолог Пуфендорф особливістю лютеранської релігії називав вірність підлеглих начальству, а католицьку набожну практику розглядав "як панування священиків".

Реформаторський рух зробив великий вплив на просвіту й університети. Культурно-протестантський теолог Вільгельм Райн у ХХ ст. розглядав релігійну свободу як передумову для освіти.

На думку І.Д.Міхаеліса, протестантські общини займалися проблемами науки і заснуванням "нових університетів", які, у порівнянні з католицькими університетами, мали сприяти "свободі вчення" і гарантувати "свободу мислення".

Серед католицьких просвітителів слід назвати Лоренца фон Вестенрідера, який погоджувався з тим, що серед протестантів є такі, які "більш здібні... до науки й історичності, ніж католики".

Германіст К.А. фон Газе у своєму "Щоденнику протестантської полеміки проти римсько-католицької церкви" стверджував, що література Гете і Шиллера виросла "з протестантської освіти".

Проблема впливу протестантизму на Німеччину розглядається в літературі, яка охоплює достатньо великий історичний період і репрезентує різноманітні історичні школи. Дореволюційна російська та перекладена російською мовою література висвітлює окремі питання протестантизму, причому з діаметрально протилежних точок зору. Якщо представники німецької школи - історик Кольрауш і теолог Гейссер - досліджували великий вплив лютерівських ідей на німецьку державність та тісний зв'язок протестантизму із соціально-економічними й політичними перетвореннями Німеччини, то російські дослідники - протоієрей Н.Сахаров, А.К.Дживилегов та А.І.Покровський, що стояли на православних позиціях, - показали протестантизм у надто песимістичній формі на стику ХІХ і ХХ ст., називали протестантизм догматичним вченням та консервативною силою, що погрожувала прусській державі.

Проблема утворення Германської імперії у 1871 р. залишається у ряді найважливіших питань нової історії, які цікавили і цікавлять не тільки німецьких, російських та радянських дослідників, але й представників інших історичних шкіл. У світовій історіографії особистість Бісмарка оцінюється цілком по-різному: "залізний канцлер", "харизматичний лідер", "білий революціонер, що створив нову Німеччину", "попередник Гітлера" тощо.

А.К.Дживилегов був першим дослідником російської "бісмаркіани", який прослідкував усі періоди "культуркампфу" Бісмарка у боротьбі з католицькою церквою і процес посилення впливу протестантизму.

Відомий радянський історик-германіст А.С.Єрусалимський (1901-1965 рр.) ще у передвоєнні роки підготував російський переклад книги О. Бісмарка "Думки і спогади", у якій дослідив чинники боротьби проти католицизму у процесі об'єднання Німеччини.

Великий внесок у вивчення діяльності Бісмарка і передусім зовнішньої політики Німеччини зробили радянські історики 40-80-х років ХХ ст. А.І.Молок, В.Г.Ревуненків, Ф.А.Ротштейн, Л.К.Роотс, С.Д.Сказкін, В.М.Хвостов, Л.М.Шнеєрсон, І.С.Галкін, В.В.Сергєєв, В.В.Чубинський, С.В.Оболенська та інші, що досліджували історію Німеччини від Віденського конгресу 1814 р. до початку першої світової війни. Багато положень їх робіт концептуально застарілі, але фактологічний матеріал свідчить про сумлінне ставлення авторів до аналізу історичного процесу ХІХ-ХХ ст. в Європі. Слід підкреслити, що досліджувана нами проблема залишилась поза увагою в працях радянських істориків. Проблема впливу протестантизму на Німеччину взагалі не порушувалась у працях вищенаведених радянських фахівців.

Проблема перелому в теології, або "теології кризи", 20-х років пов'язана з першою світовою війною, потрясіннями у суспільстві, послабленням впливу протестантизму на маси, обумовленого масовим виходом віруючих з церков.

"Теологію кризи" розглядали чеський богослов Й.Л.Громадка, російський історик А.І.Патрушев, німецький богослов Макс Вебер та інші. Й.Л.Громадка аналізує "теологію кризи" німецького теолога Карла Барта (1886-1968 рр.), який у роки другої світової війни протестував проти насильства над церквою після приходу до влади Гітлера, коли багато представників католицького й протестантського духівництва капітулювали перед нацизмом.

Після другої світової війни виникло нове для християнства явище - проблема ліквідації протиріччя між конфесіями і досягнення єдності церкви - тобто екуменізм як один із симптомів глибокої кризи релігії. Екуменізм був спричинений послабленням впливу протестантизму на сучасне громадське життя, появою в протестантизмі ряду лівих організацій і нових течій, таких як "теологія надії", "теологія революції", або "теологія звільнення", що зародились у Латинській Америці. Про цей рух свідчать праці І.Гараджи, С.А.Тутика, Й.Л.Громадки і документи збірника "Революція в церкві? (Теологія визволення)", викликані розвитком революційних процесів 60-х років і прагненням католицьких і протестантських теологів до оновлення християнства та інтеграції сучасного історичного процесу.

Важливе місце в історіографії посідає проблема розвитку політичної системи ФРН і впливу на неї протестантизму, досліджена в роботах радянських фахівців Л.Н.Великовича, Н.А.Ковальського, Н.М.Шеймана, Л.Д.Ходорковського, С.Л.Сокольського та інших. Головна увага авторів приділена створенню нових чи посиленню вже існуючих клерикальних партій, а також ролі церкви у цьому процесі. Особливу увагу викликає формування та соціальна тактика найбільш впливової клерикальної партії ХДС/ХСС, що об'єднувала католиків і протестантів.

Після пережитої катастрофи йде пошук німцями опори в релігії, швидке відродження мережі конфесійних протестантських та католицьких об'єднань, організаційних центрів у протестантизмі, таких як "Справа допомоги", "Вільна благодійна допомога", "Євангелічні академії", що перетворилися на центри розповсюдження клерикальної ідеології серед широких верств населення. ХДС/ХСС перетворилася на міжконфесійне об'єднання сил клерикалізму. Значення протестантизму посилилось, а клерикалізм відігравав провідну роль у політиці й ідеології західнонімецького суспільства.

Треба зазначити, що праці радянських авторів, які писались у роки "холодної війни", мають наліт антиклерикальних тенденцій та схильність до розгляду соціальних та політичних проблем з класового та антирелігійного погляду.

Проблема об'єднання Німеччини у ХХ ст. заслуговує особливої уваги з погляду її важливості для німецької нації. Історіографія об'єднання Німеччини налічує ще невелику кількість наукових праць: це біографія Гельмута Коля німецького дослідника Вернера Мазера і статті російських істориків А.В.Потапова, І.Ф.Максимичева, А.С.Черняєва, Б.В.Петеліна, М.М.Нарвінського та інших.

Автор біографії Гельмута Коля німецький дослідник Вернер Мазер назвав свого героя "канцлером німецької єдності", подавши докладний аналіз життєвого шляху канцлера від народження до об'єднання Німеччини у 1990 р. Автори статей аналізують кризові явища командно-адміністративної системи Німецької демократичної республіки (НДР), загострення соціальної напруги і зникнення з політичної арени першої в історії Німеччини держави робітників та селян. Висвітлена роль М.С.Горбачова в процесі об'єднання Німеччини, динаміка врегулювання внутрішніх та зовнішніх аспектів Німеччини, протистояння між протестантською церквою і державою з кінцевою перемогою першої над другою.

Завершуючи аналіз історіографії теми, яка розглядається за хронологічно-проблемним принципом, можна констатувати той факт, що поза увагою наших попередників, а також українських істориків залишилась велика кількість питань, пов'язаних з протестантизмом, який звільнив релігійну совість від зовнішнього гноблення і проголосив свободу духовного життя на відміну від духовного рабства, яке підтримувалось римським католицизмом.

Недостатньо розроблена роль і сутність релігійної енергії протестантизму у зростанні економічного і культурного рівня євангелістів порівняно з католицькими територіями Німеччини. Фрагментарно досліджені відносини Євангелічної церкви з націонал-соціалістичним урядом Гітлера, а також діяльність Євангелічної церкви в НДР. Але найголовнішою прогалиною є відсутність комплексної узагальнюючої праці про вплив економічного, політичного, соціально-психологічного і культурного фактору протестантизму на німецьке суспільство і становлення державності в Німеччині у XVIII-XX ст. Таку спробу заповнити цю прогалину зробив автор.

Джерельна база дослідження. Ретельне дослідження впливу протестантизму на становлення державності в Німеччині вимагає вивчення різноманітних джерел.

Подані джерела розташовані згідно з їх походженням і значимістю для цього дослідження. Виходячи з цього, джерела згруповані таким чином:

- документи центральних німецьких архівів та документальних центрів;

- документи ідеологів протестантської церкви;

- конституції та конституційні закони Німеччини ХІХ ст.;

- періодичні видання лютеранської церкви ХІХ - початку ХХ ст.;

- документи й матеріали Євангелічної церкви Німецької демократичної республіки (НДР);

- періодичні видання та преса.

Першу групу джерел складають документи періоду панування нацистського режиму в Німеччині. Це документи Євангелічного центрального архіву Берліна, Федерального архіву в Кобленці, Земельного архіву Євангелічної церкви Штутгарта, Земельного архіву Євангелічної церкви Білефельда; Земельного архіву Євангелічної церкви Дюсельдорфа, Документального центру Берліна, документи 3-х приватних архівів Гамбурга та Зілтена. У них містяться телеграми та циркуляри нацистів про видалення євреїв з церковних общин, інструкції СС про проведення обряду хрещення, смертні вироки служителям Євангелічної церкви (ЄЦ) за опозицію до режиму, листи священиків до концтаборів, таємний наказ Гітлера про євтаназію - знищення фізично і душевно хворих людей, записи бесід Гітлера зі своїми підлеглими про державу і статус ЄЦ після війни тощо.

Друга група включає документи ідеологів протестантської церкви, які важливі для вивчення процесу формування протестантського вчення та його впливу на життя німецького суспільства XVI-XVIII ст. Серед них особливо слід відзначити 95 тез Лютера від 31 жовтня 1517 р., які викликали шквал обурення католицької церкви. Аналізуються ідеї послідовника Лютера Філіпа Меланхтона про обов'язок держави провести Реформацію, а також ідеї Отто фон Бісмарка, Генріха Віхерна, кайзера Вільгельма та Ф.Шляєрмахера.

Документи, наведені німецьким ученим Генріхом Фауселем у біографії Мартіна Лютера, допомогли авторові дисертації проникнути у сутність реформаторського вчення Лютера, що дозволило розглянути протестантизм як раціональний цементуючий політичний фактор, що сприяв об'єднанню Німеччини у 1871 р.

До третьої групи джерел належать: Конституція Саксонії 1831 р., у якій надавалась свобода у відправленні релігійних справ; Конституція Германської імперії 1849 р., яка проголошувала цілковиту свободу совісті і таємницю релігійних переконань під впливом революції 1848-1849 рр.; Конституційна хартія Пруссії 1850 р., що, незалежно від віросповідання, гарантувала користування громадянськими й політичними правами. Згідно з Конституцією 1871 р., як і попередніми конституціями, релігійне сповідання не звільнювало від обов'язків по відношенню до держави, тобто мався на увазі тісний зв'язок між церквою та державою.

Четверта група джерел включає періодичні видання: "Загальна Євангелічно-літературна церковна газета" та "Християнський вісник", які у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. висвітлювали тісний зв'язок церковного й політичного життя всередині країни і за кордоном, закликали до укріплення довіри між церквою, урядом та населенням з приводу послаблення впливу протестантизму на німецьке суспільство.

Для дослідження ролі протестантської церкви у встановленні нацистського режиму в Німеччині 1933-1945 рр. були використані як архівні документи, так і окремі видання, віднесені до п'ятої групи джерел. Мова йде про збірники документів, які висвітлили роль протестантської церкви у формуванні громадської думки впродовж дванадцяти років нацистського панування в країні.

У додатках до дисертації наведено 53 документа, які ілюструють не лише поширення нацизму і його діяльність, але й розвиток опозиційного щодо режиму Гітлера руху протестантської церкви.

Деякі документи періоду нацистського панування відображені в збірнику "Документи церковної історії", які були видані у Франкфурті у 1969 р. і допомогли у роботі над дослідженням.

Шосту групу джерел становлять документи, що висвітлюють наростання невдоволення німців Німецької демократичної республіки (НДР) політикою уряду Еріха Хонеккера, а також матеріали періодичних видань, що надали суттєву допомогу у висвітленні різних питань у четвертому розділі дослідження.

На особливу увагу заслуговує збірка документів Євангелічної церкви під назвою "Жодного насильства!", яка розкриває шлях єднання народу НДР та Євангелічної церкви впродовж 1978-1990 рр.

Іншими джерелами стали щотижневі газети "Церква" та "Протестант", які вимагали більшого рівноправ'я і закликали до проведення акцій непокори владі.

Джерелами до цього дослідження також послужили мемуари та біографії політичних діячів Німеччини Отто фон Бісмарка, Віллі Брандта, біографії Мартіна Лютера, Бісмарка, Рейхсканцлера Німеччини фон Бюлова, Гельмута Коля, які цінні тим, що дозволяють відтворити атмосферу протистояння двох церков і впливу протестантизму на суспільство.

До сьомої групи джерел віднесені періодичні видання та преса. Значну кількість матеріалів та статей містять щорічники "Вопросы германской истории", "Ежегодник германской истории", "Проблемы германской истории", журнали "Вопросы истории", "Новая и новейшая история", однак разом з публікацією важливих фактів, згідно з панівною ідеологією СРСР, як проблеми протестантизму, так і релігійні питання загалом висвітлювалися досить тенденційно.

Завершуючи аналіз джерел, доцільно зазначити, що практично кожне з розглянутих джерел висвітлює погляди групи осіб чи певної зацікавленої особи. Кожний автор має свою персональну позицію, від цього залежить достовірність і повнота свідчення, що, безумовно, потребує критичного ставлення до використаних документів і матеріалів.

Слід зазначити, що використані матеріали - документи німецьких архівів, опубліковані закони, урядові постанови, численні монографії та статті німецьких, радянських, чеських, французьких та російських авторів - створили реальну можливість щодо поглибленого та детального дослідження впливу економічного, політичного, соціально-психологічного і культурного фактору протестантизму на консолідацію німецького суспільства і становлення державності в Німеччині XVIII-XX сторіч.

У другому розділі "Роль економічного, політичного, соціально-психологічного й культурного фактору протестантизму в консолідації німецького суспільства (XVIII-XIX ст.)" розглядається сутність протестантизму як релігії нового буржуазного суспільства, що приходить на місце феодального, виразником і захисником якого був католицизм.

Продовжуючи й розробляючи надалі вчення Лютера, протестантські теологи спиралися на ідеї німецьких філософів: Гегеля, Канта й інших. Вирішальною інстанцією було індивідуальне віророзуміння, що виникає під час читання Священного Писання. На місці церковного авторитету з'явилася внутрішня впевненість, зв'язок з вільним, нерегламентованим католицькою цервою словом Бога. Реформація принесла принцип оновлення, свободу кожному замість темних сил традиції.

Теоретики протестантизму Шнекенбургер, Хундесхаген, Трьольч і Макс Вебер підкреслювали значення думки Лютера про професію: будь-яка діяльність людини має релігійне достоїнство перебувати на службі Богу.

Автор підкреслює, що вже наприкінці XVIII ст. представники Просвітництва пояснювали зростаючий добробут протестантських територій релігійною старанністю протестантів. Саме релігійне підвищення значимості робочого дня стало причиною економічного прогресу, а релігійна енергія протестантів була спрямована на активне перетворення німецького суспільства.

Важливе місце в протестантському середовищі посідали вірність слову, працелюбність, тверезість, виключення азартних ігор і розбещеність; сумлінність у справах і чесність обумовили довіру й кредит у господарських стосунках індивідів - усе це стало проявом духу капіталізму.

У XVIII столітті протестантські вчені звинувачували католиків і передусім католицьке духівництво в розбещеності, пороках, схильності до зруйнування шлюбу, безсоромності й подвійній моралі.

Поява праці Макса Вебера "Протестантська етика і дух капіталізму" (1905 р.) свідчила про зв'язок між аскетизмом пуританських віруючих і виникненням західного виробничого капіталізму, який своїм походженням зобов'язаний розвиткові комплексу релігійно-етичних ідей і духу протестантизму. Саме в цьому проявився безпосередній зв'язок між розвитком капіталізму й протестантизмом.

Автор дослідження вважає, що такі поняття, як вірність, повага, діловитість, самодисципліна стали символами специфічного "прусського усвідомлення обов'язку" й були узаконені й посилені протестантською традицією.

В епоху Просвітництва теологія й політична етика протестантів стали осередком політичних дискусій. Саме дискусії про стосунки Реформації й політики стали поштовхом до самоствердження протестантів та їх розмежування з католицизмом.

Поділ протестантів на лютеран і кальвіністів спричинив протидію церковному розподілу не тільки з боку віруючих, але також і з боку світської влади. Першою спробою об'єднати розділений протестантизм стала відома в історії Євангелічна унія, здійснена прусським урядом. Указ від 27 жовтня 1817 р. прусського короля Фрідріха-Вільгельма ІІІ заборонив уживання слів "лютеранська" й "реформаторська" церква і замінив їх однією загальною назвою "Євангелічна церква".

У розділі наводяться дані про Пруссію як протестантську державу на відміну від Австрії, де католицька церква відігравала таку саму роль, як і в романських країнах, і для державної ідеї небезпеки не становила. Автор підкреслює історичну роль Бісмарка в об'єднанні Німеччини, який цим актом зміг задовольнити основні економічні, політичні й військові претензії юнкерсько-буржуазної й мілітаристської імперії.

З огляду на досить жорсткі методи (франко-прусська війна 1870-1871 рр., суворі умови миру для Франції) сам факт об'єднання був прогресивним: покінчив з багатовіковою роздробленістю країни, створив нові умови для розгортання соціально-політичної боротьби проти католицизму у формі "культуркампфу" ("боротьба за культуру"). Реально це була боротьба за утвердження протестантизму та прусської гегемонії в Німеччині.

Таким чином, протестантизм як релігійна ідеологія сприяв об'єднанню Німеччини, створенню єдиної національної території, формуванню національного ринку, ліквідації митних бар'єрів і кордонів і, врешті-решт, стрімкому економічному росту наприкінці ХІХ ст., через що Німеччина, розвиваючи найбільш перспективні галузі промисловості - металургію, машинобудування, хімічне виробництво - перетворилася на наймогутнішу країну і посіла перше місце в Європі і друге у світі після США за рівнем економічного розвитку.

Важливе місце в діяльності протестантів посідали питання освіти й культури. Макс Вебер відзначав великий відсоток протестантів, які стали освіченими, і факт меншої участі католиків у торговельно-господарському житті сучасної Німеччини. Кальвіністські та лютеранські громади в університетах і школах мали помітну перевагу в розвитку порівняно з католицькими територіями.

Основна ідея протестантизму, особисте ставлення людини до Бога були центром літературної творчості великих поетів Німеччини Гете й Шиллера.

Автор доходить висновку, що протестантська еліта в період формування національної культури Німеччини, Великої Британії, Нідерландів, США, Скандинавських країн і Швейцарії зробила великий вплив. Саме в Німеччині перевага протестантів у системі вищої освіти, особливо в університетах, а також на літературних і художніх ринках була величезною.

У третьому розділі "Протестантська церква в період Веймарської республіки й фашистської диктатури (1918-1945 рр.)" розглядається політичне становище у Веймарській республіці, яке сприяло приходу до влади націонал-соціалістичної партії Гітлера, і взаємини протестантської церкви й нацистського режиму.

Перша світова війна, листопадова революція 1918 р. і ліквідація монархії завдали відчутного удару по протестантизму, що стало причиною масового виходу віруючих з церковних общин. Тому протестантизм як у ХІХ, так і в першій третині ХХ ст. не міг створити, на відміну від католицизму, єдиного керівного центру: всередині його ще з кінця ХІХ ст. існували різні течії й угрупування.

Світова економічна криза 1929-1933 рр., що охопила Німеччину, як і капіталістичний світ загалом, сприяла посиленню політичної кризи й ліквідації буржуазної демократії у Веймарській республіці. Скинення соціал-демократичного уряду Мюллера стало результатом політичних махінацій католицького Центру, його керівництва й націоналістів. Прихід до влади уряду Брюнінга поклав початок ліквідації буржуазної демократії, зниженню політичних і соціальних прав населення Німеччини.

Автор доходить висновку, що після першої світової війни значна частина німців, у тому числі й християни, переживали почуття національного відродження, єдності, нового осмислення життя. Для більшості ідеали націонал-соціалізму були більш привабливими, ніж сіра реальність Веймарської республіки. Консервативно налаштована церковна громадськість іноді сприймала націонал-соціалізм як прояв політичного руху каяття.

У 1930 р. на виборах до рейхстагу НСДАП стала другою за величиною фракцією. Вона відмовляється від свого церковно-політичного нейтралітету і докладає максимум зусиль, щоб зробити протестантську церкву своїм союзником. Як вважає автор, подібна тактика нацистів дала відповідні результати. Підкреслене дружнє ставлення НСДАП до церкви сприймалося з більшою симпатією, ніж антицерковна агітація комуністичних і соціалістичних груп та організацій.

Значна частина протестантів у расовій ідеології нацистів убачала несумісність християнства й нацизму, але церковні вибори 1932 р. принесли перемогу Гітлеру, який змінив первісну назву "Євангелічні націонал-соціалісти" на "Німецьких християн".

Було створено імперську євангелічну церкву на чолі з рейхсєпископом Людвігом Мюллером, ставлеником Гітлера. Нові загальнонімецькі церковні вибори 6 серпня 1933 р. завершилися перемогою "Німецьких християн". Євангелічну молодіжну спілку в повному складі включають до гітлерюгенду і регулярно контролюють з боку гестапо. Таким чином, упродовж 1933-1934 рр. відбулося злиття націонал-соціалістської держави з правим крилом протестантської церкви.

Важливим фактором антифашистського руху в Німеччині був общинний і пасторський рух, що засуджував шовіністичні ідеї НСДАП і "Німецьких християн". З цього руху виникла "Віруюча церква", ідеологом і засновником якої був Карл Барт, який закликав до теологічного осмислення власного шляху церкви та її покликання. Створена Спілка священиків засудила введення "арійського параграфу", спрямованого проти священиків єврейського походження, переслідуваних за віру.

Зі створенням "Віруючої церкви" стався розкол в німецькій євангелічній церкві, але через те, що вона проявляла коливання у боротьбі за першість з пронацистською церквою "Німецьких християн", цей розкол ніколи не був юридично оформлений.

Опозиційних єпископів і священиків мали арештовувати, відправляти до таборів, звільнювати з роботи. У таких акціях церковне керівництво, держава й НСДАП діяли в тісній єдності.

З лютого 1936 р. існувало два крила "Віруючої церкви" - помірковане й радикальне, що погіршило й без того скрутне становище церкви. З початком війни з лав "Віруючої церкви" рідко доносився яскраво виражений протест.

Автор аналізує діяльність так званого "бюро Грюбера", яке допомагало євреям уникнути арешту, підтримувало їх грошима, допомагало переїжджати за кордон. По всій Німеччині були створені пункти довіри "бюро Грюбера". За планами НСДАП не лише євреї, але й інваліди мали бути знищені в період війни. У масовому масштабі була використана євтаназія - знищення душевнохворих та інвалідів. Більше 70 тис. осіб стали жертвами євтаназії.

Після розгрому нацизму, завдяки діяльності єпископа Теофіла Вурма, були об'єднані два розділених крила "Віруючої церкви" і було створено Євангелічну церкву Німеччини (ЄЦН). Церковна конференція (серпень 1945 р.) обрала нове керівництво ЄЦН на чолі з Вурмом. У жовтні 1945 р. в Штутгарті нове керівництво виступило із заявою, що увійшла до історії як "штутгартське визнання провини" протестантської церкви за безпринципову позицію щодо нацистської держави.

Автор доходить висновку, що "штутгартська заява" ЄЦН була першою офіційною заявою, в якій церква визнала свою особисту відповідальність за політичні події в Німеччині. В історії євангелічної церкви після 1945 р. конкретний прояв здобули такі напрями діяльності, як допомога біженцям, сприяння примиренню зі східними сусідами й об'єднанню Німеччини на демократичних принципах.

У четвертому розділі "Нові стосунки церкви і держави після 1945 р. в контексті Конституції ФРН. Об'єднання Німеччини" розглядаються стосунки церкви і держави після 1945 р. і процес об'єднання Німеччини.

Боротьба церкви у заключній фазі "третього рейху" робила її у моральному відношенні менш скомпрометованою порівняно з іншими організаціями. Церква першою прорвала політичну й моральну ізоляцію Німеччини і сприяла матеріальній допомозі населенню з-за кордону.

Конституції земель Німеччини як перші показники відродження німецької державності регулювали правові положення церков за зразком Конституції Веймарської республіки.

Після 1945 р. партія ХДС/ХСС відіграла важливу роль у формуванні політичної культури країни. Поряд з іншими партіями центристської орієнтації - СДПГ та СДП - партія ХДС/ХСС доклала чимало зусиль для встановлення у Німеччині ліберально-демократичної моделі держави у формі парламентської республіки. Ця партія розглядає державу як інститут для регулювання суспільних відносин та забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства.

Відмежовуючись від нацистських зловживань, взаємини держави і церкви у ФРН були поставлені на нову основу. Такою основою стала кооперація і загальна відповідальність за євангелічне населення Німеччини. З середини 70-х років прийшла велика кількість угод між церквою і державою з питань в галузі шкільної освіти і благочинної діяльності.

Держава, встановлена конституцією, має бути батьківщиною всіх громадян незалежно від релігії та світогляду. Держава відмовляється від системи державного церковного панування.

Згідно зі ст. 137 Конституції Веймарської республіки та ст. 140 Конституції ФРН церковні й державні дії вимагають поважної одна до одної кооперації, такої як релігійне викладання, право учнів на запис до релігійної школи, а з боку вчителів - право на зняття з себе обов'язків, піклування про спасіння душі військових, тих, хто перебуває у закритих установах, а також про цвинтарі.

Інакше проходив розвиток церкви у Німецькій демократичній республіці (НДР).

Знецінення релігійної політики Соціалістичною єдиною партією Німеччини (СЄПН) спричинило припинення релігійного викладання у школах у 1953 р., витіснення церкви з громадського життя.

Спорудження Берлінської стіни спричинило розділення загальнонімецьких зв'язків Євангелічної церкви Німеччини (ЄЦН), Об'єднаної Євангелічної лютеранської церкви і Спілки. Було створено власну "Спілку євангелічних церков у НДР".

Командно-адміністративна система, яка встановилася після приходу до влади Е.Хонекера, закріпила концентрацію влади СЄПН, командування економікою з центру, бюрократизацію у сфері культури, науки й освіти, позбавлення населення країни права голосу тощо.

Між світською та духовною владою існувало хитке перемир'я. Євангелічна церква, не маючи можливості впливати на державні структури й органи, здійснювала суттєвий вплив безпосередньо на віруючих, на електорат, використовуючи свої засоби впливу.

Церква підтримувала опозиційний до влади рух: антидержавні мітинги й демонстрації з вимогами свободи виїзду, свободи думки, вахти солідарності з політичними в'язнями, молебні заступництва за них свідчили про певний розрив стосунків церкви й державної влади. Таким чином, протестантизм як ідеологія остаточно втратив свій вплив на державні органи НДР напередодні об'єднання. У середині 80-х років загострилася криза влади, ідеології та політики СЄПН.

Комунальні вибори у травні 1989 р. показали падіння престижу кандидатів СЄПН. Масові демонстрації призвели до появи політичних гасел, головними були вимоги відставки керівництва країни, і 17 жовтня 1989р. Е.Хонекер був звільнений з посади Генерального секретаря СЄПН.

Скасування 1 статті Конституції про керівну роль СЄПН призвело до активізації зв'язків споріднених партій НДР і ФРН. СЄПН було перейменовано на Партію демократичного соціалізму (ПДС).

Політичний вакуум у листопаді-грудні 1989 р. було заповнено у формі "круглого столу", куди увійшли партії й організації, які довіряли церкві. Програма з 10 пунктів, висунута Г.Колем, передбачала створення федеративних структур у НДР.

Вибори 18 березня 1990 р. в НДР відбулися під гаслом "За єдину вітчизну", перемогу здобув "Альянс за Німеччину", що ініціював створення перехідного уряду у формі "великої коаліції".

Проведення конкретних переговорів з урядом ФРН сприяло формуванню нового уряду в НДР, а також створенню спільної комісії з розробки проекту договору про економічний, валютний та соціальний союз. На початку вересня 1990 р. Договір про об'єднання був ратифікований і набув чинності з 3-го жовтня 1990 р.

Таким чином, 3-го жовтня 1990 р. на Берлінській ратуші пролунали дзвони об'єднання, які сповістили, що вперше в історії Німеччини національна єдність була встановлена без війн, мирним шляхом.

Діяльність уряду Гельмута Коля (1982-1998 рр.), якого німці називають "об'єднувачем Німеччини", свідчить про високий ступінь довіри німців до ХДС/ХСС. Це ще раз свідчить про великий вплив протестантизму на німецьке суспільство і на державу взагалі. В цей час у ФРН десь близько половини населення вважає себе прибічниками протестантизму (47,3%). Як бачимо, євангелічні політичні сили мають достатні резерви для реалізації впливу на широкі кола німецького суспільства.

ВИСНОВКИ

протестантизм консолідація німецький церква

Здобувач одержав найбільш суттєві наукові результати особисто:

- на базі досягнень німецької, російської, радянської історіографії, творів західних та російських сучасних авторів здійснено комплексну наукову характеристику впливу протестантизму на державність Німеччини впродовж XVIII - XX ст. (с. 13-39);

- до наукового обігу були введені джерела восьми німецьких архівів та документи ідеологів протестантизму і була виявлена їх соціально-політична спрямованість проти католицизму (С.40-54);

- на конкретному матеріалі показаний зв'язок протестантизму і капіталізму в сфері економіки, політики, культури, буржуазної свободи і держави як гаранта загального добробуту (с. 55-87);

- проведений комплексний аналіз протестантизму як релігійного, а також соціально-політичного явища свідчить про те, що його релігійна енергія перетворила Німеччину на наймогутнішу державу Європи наприкінці ХІХ ст.;

- протестантизм з XVII до початку ХІХ ст. не міг позбавитись таких деструктивних явищ, як фракційність, боротьба напрямів та угруповань. Об'єднання лютеранської та реформаторської церков у єдину Євангелічну церкву в 1817 р. сприяло консолідації протестантизму та посиленню його впливовості (С.81-87);

- лояльна протестантська релігія набула свого позитивного значення через війни: Тридцятирічну, Австро-прусську, Франко-прусську. Вони репрезентували деструктивне гуманітарне явище, але стали етапами становлення німецької державності (С.71-75; 85-87);

- наприкінці ХІХ ст. спостерігаються тенденції розколу в таборі протестантизму і послаблення його впливовості, викликаного фракційним розподілом на лібералів та консерваторів (С.85-87);

- вплив протестантизму з першої половини ХХ ст. здійснювався не безпосередньо, а опосередковано. У період Веймару і в часи встановлення нацизму (1932-1933) процес посилення клерикалізму і ролі в ньому протестантів був жорстоко пригальмований. Протестантизм, як і католицизм, зазнав суттєвого нацистського впливу (С.88-107);

- важливим фактором антифашистського руху в Німеччині був общинний і пасторський рух, що засуджував шовіністичні ідеї НСДАП і "Німецьких християн", пронацистської євангелічної церкви. Зі створенням "Віруючої церкви" стався розкол у євангелічній церкві, і з лютого 1936 р. існувало два крила "Віруючої церкви" (С.107-126);

- після 1945 р. протестантизм здійснює свій вплив через політичні партії та євангелічні організації, головною серед яких стала партія християнських демократів ХДС/ХСС. З кінця 40-х років ХХ ст. протестантський фактор відігравав провідну роль у політичному та ідеологічному житті західнонімецького суспільства (С.132-146);

- ігнорування релігійної політики СЄПГ в Німецькій демократичній республіці (НДР), монопольна влада та порушення прав людини призвели до ліквідації політичного ладу в НДР, чому сприяла опозиція церкви до державної влади (С.146-159);

- з розгромом нацизму були об'єднані два розділених крила "Віруючої церкви" і була створена Євангелічна церква Німеччини (ЄЦН). Нове керівництво ЄЦН у жовтні 1945 р. в Штутгарті виступило із заявою, що ввійшла в історію як "штутгартське визнання провини" протестантської церкви за безпринципову позицію по відношенню до нацистської держави (С.126-131);

- конкретні переговори з урядом ФРН, формування нового уряду в НДР, створення спільної комісії щодо проекту Договору про економічний, валютний та соціальний союз, ратифікація Договору 3 жовтня 1990 р. сповістили про те, що вперше в історії Німеччини національне об'єднання здійснилося без війни, мирним шляхом (С.159-166).

Узагальнений та обґрунтований висновок дослідження полягає в тому, що Австро-прусська дилема з приводу об'єднання Німеччини вирішилась на користь Пруссії завдяки централізуючим засадам, властивим лютеранству, котрий уособлював прусський протестантизм. Ці аспекти були пов'язані з суспільною потребою та якісним ростом національної свідомості німців на користь протестантських, капіталістичних цінностей. Глибоке вивчення та аналіз історичної ролі політичного фактору протестантизму у формуванні державності в Німеччині на різних історичних етапах дають підстави вважати його пріоритет над іншими чинниками.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Наукові статті

1. Історична роль фактору протестантизму в процесі формування державності Німеччини // Схід. - 2000. - №4(35). - С.37-44.

2. Розбудова національної церкви та держави у Швеції в XVI ст. // Історичні і політологічні дослідження. - Донецьк, 2000. - №2(4). - С.33-38.

3. До питання про взаємовідносини протестантизму з владою в Третьому рейху (1933-1945) // Історичні і політологічні дослідження. - Донецьк, 2001. - №1(5). - С.181-189.

4. Релігійні та суспільно-політичні погляди Ріхарда фон Вайцзекера // Історичні і політологічні дослідження. - Донецьк, 2001. - №4(8). - С.243-249.

Матеріали конференції

5. Деякі питання німецького протестантизму в дореволюційній російській та радянській історіографії // Німці Приазов'я і Причорномор'я: історія і сучасність (до 200-річчя переселення). - Матеріали міжнародної наукової конференції. - м. Донецьк, 27-28 вересня 2003 р. / Під ред. М.Є.Беспалова та ін. - С.110-116.

АНОТАЦІЇ

Литвяк О.М. Вплив протестантизму на становлення державності в Німеччині (XVIII-XX ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2005.

...