Зовнішньополітична діяльність уряду УРСР (1920-1923 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Зовнішньополітична діяльність уряду УРСР (1920-1923 рр.)

Купчик Олег Романович

Київ - 2005



Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент Пивовар Сергій Федорович, завідувач кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Дробот Іван Іванович, завідувач кафедри історії України, проректор з гуманітарної освіти та соціальної політики Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова МОН України;

кандидат історичних наук Скляренко Денис Євгенович, I секретар відділу Центрально-Східної Європи III територіального управління Міністерства закордонних справ України.

Провідна установа: Інститут історії України НАН України

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Сокірко О.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації відповідає поставленій меті та розв'язанню основних завдань дослідження. Робота складається із переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків до тексту. Її обсяг становить 225 сторінок, з них основного тексту 198 сторінок, списку джерел та літератури 22 сторінки (252 позиції).

Актуальність теми. Одним із основних чинників, що визначають життєздатність і безпечне існування держави є проведення її урядом реалістичної зовнішньої політики. Активність і систематичність, цілеспрямованість і безперервність цього процесу гарантують отримання державою певних гарантій політичної та економічної безпеки, дозволяють запобігти появі деяких негативних явищ у внутрішньому житті країни, забезпечують її існування і подальший розвиток. На сучасному етапі розвитку України її зовнішньополітичні орієнтири, залежно від внутрішньої ситуації і міжнародного становища, періодично корегуються та змінюються. Передумовою розуміння цілісної картини історії зовнішньої політики України є поєднання досвіду минулого й сьогодення, врахування прорахунків і здобутків. Тому, одним із першочергових завдань є наукове переосмислення зовнішньої політики України радянської доби. До них належить, зокрема, зовнішньополітична діяльність РНК УРСР, як складова урядової роботи у сфері державного будівництва в УРСР на початку 1920-х рр.

Актуальність дослідження цієї теми обумовлена також тим, що в останнє десятиліття питання, пов'язані з початковим періодом діяльності РНК УРСР вивчалися, порівняно з радянським періодом, не достатньо. Сучасні науковці, аналізують проблему становлення української радянської державності, але, зовнішньополітичний бік даної тематики як правило не досліджують. Праць, у яких здійснювалося б комплексне висвітлення зовнішньополітичного аспекту діяльності уряду УРСР у 1920-1923 рр., у новітній історіографії не багато. Дослідження радянських учених характеризуються заідеологізованістю і тенденційністю. Категорично критичні зауваження істориків 1990-х років про шкідливі для України наслідки діяльності радянської влади, в тому числі й закордоном, нині переглядаються. Однак, сьогодення вимагає найновішого дослідження, виконаного на засадах неупередженості. Отримання можливості користуватися раніше недоступними для науковців архівними матеріалами дозволяє сьогодні по-новому дослідити й оцінити державне життя УРСР на початку 1920-х рр., сприяє аналізу помилок минулого заради недопущення їх у майбутньому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в рамках науково-дослідної теми ”Історія формування і розвитку української держави” (державний реєстраційний номер 01БФ046-01), що включена до тематичного плану Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає процес становлення зовнішньої політики уряду УРСР у 1920-1923 рр.

Предметом дослідження є основні форми, методи, напрями та зміст зовнішньополітичної діяльності РНК УРСР як складової урядової роботи у галузі державного будівництва в УРСР на початку 1920-х рр.

Мета дисертації полягає в тому, щоб розкрити зміст і напрями зовнішньої політики РНК УРСР у 1920-1923 рр.

Для досягнення поставленої мети передбачається розв'язати такі завдання:

- проаналізувати історіографію і джерельну базу дослідження;

- визначити рамки залежності й характер самостійності уряду УРСР у сфері зовнішньої політики;

- дослідити внутрішні (суспільно-політичні і економічні перетворення, військові події) і міжнародні (особливості міжнародного становища країни) обставини активізації урядом УРСР зовнішньополітичної діяльності;

- визначити головні напрямки зовнішньополітичних зусиль УРСР;

- з'ясувати обсяг і характер впливу КП(б)У на урядову політику в галузі закордонних відносин;

- розкрити процес організаційного становлення НКЗС УРСР, визначити його періодизацію і хронологічну послідовність, з'ясувати здатність НКЗС УРСР, враховуючи його структуру і кадровий склад, самостійно, без допомоги РРФСР, вирішувати покладені на наркомат завдання;

- дослідити переговорний процес щодо встановлення дипломатичних відносин між УРСР та іноземними державами;

- визначити головні напрями і висвітлити практичну роботу урядових і партійних організацій УРСР у сфері проведення підривних операцій на території іноземних країн;

- з'ясувати місце і роль УРСР у системі радянської зовнішньої політики.

Методологічною основою дисертації є проблемно-хронологічний метод дослідження, що дозволило розглянути зовнішню політику в цілому та її окремих компонентах. У процесі написання дисертації використовувалися також аналітичний, порівняльний і ретроспективний методи дослідження.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють 1920-1923 рр. Нижня хронологічна межа пов'язана із підписанням у Ризі представниками РНК УРСР прелімінарного мирного договору з Польщею (12 жовтня 1920 р.), що для уряду республіки послужило поштовхом до активізації зовнішньополітичної роботи, верхня - обумовлена офіційною ліквідацією НКЗС УРСР 20 вересня 1923 р.

Територіальні межі дослідження окреслені кордонами УРСР у досліджуваний період.

Наукова новизна отриманих результатів дисертації полягає в комплексному висвітленні зовнішньополітичної діяльності уряду УРСР у 1920-1923 рр. При цьому вперше відокремлюються такі аспекти проблеми як організація роботи НКЗС, перипетії дипломатичних переговорів між представниками УРСР й іноземних країн, участь УРСР у радянській таємній зовнішній політиці. Дисертантом також розкрито малодосліджені напрями роботи урядових і партійних установ республіки - проведення підривних операцій на території іноземних держав, дезорганізація української політичної та військової еміграції як засіб забезпечення державної безпеки УРСР.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали та висновки можуть бути використані при вдосконаленні структурної побудови, форм і методів роботи МЗС сучасної України. Інформаційні відомості наукової роботи можуть залучатися до написання спеціальних та узагальнюючих праць з вітчизняної історії. Положення дисертації можуть бути використані при підготовці лекційних курсів ”Історія України”, ”Історія держави та права України”, ”Історія міжнародних відносин”.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що до наукового обігу вводиться значний масив раніше невідомих і неопублікованих архівних документів. Матеріал, поданий у дослідженні, розширює межі знань про особливості й закономірності зовнішньої політики РНК УРСР у період утвердження в республіці радянської влади на початку 1920-х рр.

Наукова апробація роботи. Основні положення праці оприлюднені у доповідях на наукових конференціях, зокрема Міжнародній науковій конференції ”Україна - Туреччина: минуле, сучасне, майбутнє” (14-15 травня 2002 р., м. Київ), XI Міжвузівській науковій конференції ”Наука і вища освіта” (15 - 16 травня 2003 р., м. Запоріжжя), Науковій конференції ” Історія України: історія вивчення, сучасний стан і перспективи досліджень” (20-21 травня 2003 р., м. Київ), Міжнародній науковій конференції ”Поляки на Волині” (18-19 жовтня 2003 р., м. Житомир), Науковій конференції молодих вчених та аспірантів ”Україна і світ: історія, сьогодення, майбутнє” (26 листопада 2003 р., м. Київ), II Міжнародній науковій конференції ”Поляки на Волині: результати інтердисциплінарних досліджень” (19-20 грудня 2004 р., м. Житомир).

Публікації. Зміст дисертації викладено в 4 наукових статтях у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, 1 публікації матеріалів конференції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет, окреслено хронологічні рамки, сформульовано мету і завдання, наукову новизну і практичне значення дисертації, здійснено огляд історіографії та джерельної бази, відображено рівень апробації її результатів.

Огляд історіографії та джерельної бази. У сучасній вітчизняній і зарубіжній історіографії наукових розробок, у яких здійснювався б ґрунтовний аналіз перших кроків уряду УРСР у зовнішній політиці, обмаль. Деякі проблемні напрями цієї тематики розглядаються в узагальнюючих роботах з історії держави та права, зовнішньої політики й політичної історії України. Наявний комплекс історіографічного матеріалу з питань зовнішньополітичної діяльності уряду УРСР у 1920 - 1923 рр. можна розподілити на кілька етапів.

До першого етапу належить радянська історіографія (початок 1920-х - кінець 1980-х рр.). У період становлення радянської історичної науки на початку 1920-х рр. жодної помітної праці з історії зовнішньополітичної діяльності уряду УРСР не з'явилося.

Висвітлення проблем зовнішньої політики УРСР не знаходило належного місця і взагалі уникалося дослідниками на початку 1930-х - наприкінці 1950-х рр. Рубинштейн Н.Л. Внешняя политика Советского государства в 1921-1925 гг. - М., 1953 та ін.. Згадувати про самостійний досвід зовнішньої політики УРСР, коли міжнародна діяльність стала прерогативою Москви, вважалося недоцільним і ”некоректним”. Відновлення у 1944 р. роботи НКЗС УРСР жодних змін у цю тенденцію не внесло.

Пом'якшення суспільно-політичного життя в СРСР у роки хрущовської ”відлиги” (кінець 1950 - перша половина 1960-х рр.) надало дослідникам змогу розширити рамки творчих пошуків. У працях І. Хміля, Р. Симоненка і Д. Сташевського Хміль І.С. З прапором миру крізь полум'я війни. Дипломатична діяльність Української РСР (1917-1920 рр.). - К., 1962; Симоненко Р. Українська РСР у боротьбі проти імперіалістичної агресії. - К., 1963; Сташевський Д. За мирні відносини з капіталістичним світом. - К., 1963. головна увага приділяється проблемі подолання УРСР міжнародної ізоляції. Однак, науковці й надалі дотримувались офіційної - радянської концепції історії зовнішньої політики.

У другій половині 1960 - середині 1980-х рр. об'єктами досліджень здебільшого стають двосторонні міждержавні стосунки УРСР з країнами Європи Гетьманчук Н.П. Советско-польские отношения 1921-1929 гг. - Автореф. дис. … канд. истор. наук. - Львов, 1986; Кулінич І.М. Українсько-німецькі історичні зв'язки. - К., 1969.. У цих працях увага приділялася взаємовідносинам УРСР з Польщею і Румунією, які межували і мали територіальні суперечки.

Радянські дослідники аналізували діалог УРСР з країнами Західної Європи. Акцент робився на розгляді стосунків з урядом Німеччини. Учені оцінили підписання 5 листопада 1922 р. угоди ”Про поширення дії Рапальського договору” для утвердження УРСР на міжнародній арені.

Початок ліберальних, у контексті ”перебудови”, перетворень у країні в другій половині 1980-х рр. позитивно вплинув на розвиток історичної науки. Із забуття було повернуто ім'я Х. Раковського Волковинський В.М., Кульчицький С.В. Християн Раковський. Політичний портрет. - К., 1990; Гросул В.Я. Раковский Х.Г. - революционер, дипломат, публицист // Новая и Новейшая история. - М., 1988. - №6. - С. 167-172; Мельниченко В.Ю. Х.Г. Раковський і державні відносини Радянської України з Радянською Росією (1919-1920 рр.) // УІЖ. - 1989. - №3. - С.34-45.. Оцінюючи його роль в історії України автори зазначали, що голова уряду, болгарин за походженням, реалізував інтереси УРСР більше, ніж дехто із українців-членів уряду. Вони стверджували, що у своїх діях Х. Раковський мав підтримку з боку М. Фрунзе і М. Скрипника.

На II етапі варто виділити роботи істориків діаспори Гунчак Т. Україна. Перша половина XX століття: Нариси політичної історії. - К., 1993 та ін., які важливі для виходу за рамки вітчизняного розуміння історії. Характерною рисою цих творчих доробків є відсутність документів українських архівів.

Загальний огляд зовнішньополітичного курсу УРСР тих років подано у працях зарубіжних дослідників Карр Э. Русская революция. От Ленина до Сталина. 1917-1929. - М., 1990; Конт Ф. Революция и дипломатия. Документальная повесть о Христиане Раковском. - М., 1991., які складають - III етап. Значення цих праць пояснюється їх написанням поза офіційною концепцією історії радянської зовнішньої політики.

Серед історичних праць цього етапу окремо варто виділити розробки російських науковців Мельниченко В.Е. Раковский против Сталина. - М., 1991; Никитенков В.И. Государственная и военная деятельность М.В. Фрунзе на Украине (1920-1924 гг.). - Автореф. дис. … канд. ист. наук. - М., 1991., які аналізували російсько - український діалог щодо створення СРСР через відносини Х. Раковського з РНК РРФСР.

Із проголошенням у 1991 р. незалежності України розпочинаються якісно нові дослідження, що складають IV історіографічний етап, зовнішньої політики УРСР. В останнє десятиліття більшість вітчизняних істориків схилялася до висвітлення зовнішньополітичної діяльності урядів УНР доби Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського, Директорії УНР. Водночас, вивчення зовнішньої політики РНК УРСР відбувалося менш активно.

Реалістичне тлумачення дипломатії УРСР є рисою сучасних досліджень. Передусім потрібно згадати про здобутки у цьому напрямку С. Кульчицького Кульчицький С. Як вирішувалося ”українське питання”. Чи була Україна в 1917-1922 роках незалежною? // Політика і час. - К., 1994. - №9. - С. 57-63, №10. - С. 69 - 74, №11. - С. 66-72, №12. - С. 64 - 70; його ж: УРСР в добу нової економічної політики (1921 - 1928 рр.). - К., 1995; Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). - К., 1996; Християн Раковський на чолі зовнішньополітичного відомства УРСР // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - К., 1998. - Вип.1. - С. 88 - 91.. Він зауважує, що контроль РРФСР над УРСР у здійсненні дипломатичної діяльності був відносним. Але, водночас, зазначає, що Москва докладала усіх зусиль, щоб цей контроль був ефективним.

Заслуговують на увагу розробки істориків, у яких вивчаються окремі аспекти зовнішньої політики РНК УРСР означеного періоду Веденєєв Д. Нігілізм тут недоречний. Історія дипломатичної служби Радянської України 1917-1923 років // Політика і час. - 2001. - №6. - С. 88-95; Гайдуков Л.Ф. Традиції України в підготовці дипломатичних кадрів: діалог з історією. 1918- 1922 рр. // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - К., 1998. - Вип.1. - С. 66-71; Держалюк М. С. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917-1922 рр. - К., 1998; Мельниченко В. Христиан Раковский: неизвестные страницы жизни и деятельности. - К., 1992; Нариси з історії дипломатії України. - Від. ред. В.А. Смолій. - К., 2001; Салыга Л.П. Х.Г. Раковский и проблемы национально - государственного строительства на Украине (1918 - 1923 гг.). - Автореф. дис. … канд. истор. наук. - К., 1992; Дробот І. Зовнішньополітична орієнтація української еміграції 1920-1930 рр. // Україна дипломатична. - Вип.2. - К., 2002. - С. 280-285.. Зокрема, Д. Веденєєв досліджує функціонування НКЗС УРСР. Л. Гайдуков вивчає систему підготовки працівників для НКЗС. М. Держалюк розглядає діяльність уряду УРСР на міжнародній арені у контексті внутрішньополітичної боротьби. Колектив авторів під керівництвом В. Смолія здійснює нарис цілісної картини історії дипломатії УРСР. Протистояння між Москвою і Харковом у справі розподілу, в контексті конституційного процесу, зовнішньополітичних прав досліджує Л. Салига. Стаття І. Дробота, у якій розглядається внутрішня боротьба та економічне становище еміграції, дозволяє з'ясувати причини успіху спецслужб УРСР щодо її дезорганізації.

Характерною рисою дослідницьких пошуків в Україні наприкінці XX - на початку XXI ст. є тенденція від категоричного, на фоні національного піднесення, заперечення зовнішньополітичних здобутків уряду УРСР на початку 1920-х рр., до наступного їх переосмислення.

Таким чином, комплексних досліджень зовнішньополітичної діяльності уряду УРСР у 1920-1923 рр. у новітній історичній науці не багато. Дослідники вивчали її окремі аспекти.

Вивчення цієї теми забезпечене значною джерельною базою. Матеріали, що її складають можна розділити на чотири групи: 1) документи архівів; 2) опубліковані джерела; 3) роботи державних і партійних лідерів УРСР, мемуарна література, 4) матеріали преси.

Серед джерел першої групи варто відзначити справи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. У фонді Народного комісаріату із закордонних справ УРСР (Ф.Р. - 4сч) інтерес викликає документація НКЗС відомчого характеру - циркуляри, інструкції, накази, кошториси. Їх вивчення дає змогу відтворити цілісну картину функціонування системи НКЗС УРСР: його кадрову політику, співпрацю структурних підрозділів, механізм прийняття зовнішньополітичних рішень. Для дослідження методики проведення радянськими дипломатами переговорів було використано таємне поточне листування (листи, телеграми, довідки).

У фондах Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (Ф.1), Ради народних комісарів УРСР (Ф.2), знаходяться матеріали щодо лобіювання відповідальними працівниками НКЗС, які перебували у складі керівних установ УРСР, інтересів наркомату. Документи Уповноваженого НКЗТ РРФСР при РНК УРСР (Ф.423) дозволяють прослідкувати використання урядом УРСР економічних, на користь іноземних держав, стимулів для досягненні політичних домовленостей.

Аналітичні й доповідні записки радянських спецслужб, які містяться у фондах Центрального Комітету Комуністичної партії України (Ф.1) Центрального державного архіву громадських об'єднань України та Колекції друкованих видань Державного архіву Служби безпеки України (Ф.13), дають можливість визначити механізми співпраці державних і партійних установ УРСР під час проведення підривних операцій на території іноземних держав.

Серед опублікованих матеріалів важливими є документи вищих державних органів влади УРСР ”Закордон” в системі спецслужб радянської України. Збірник документів. - К., 2000; Советская Россия и Польша. Сборник документов. - М., 1921; Советская Украина и Польша. Сборник дипломатических документов и исторических материалов. - Харьков, 1921; Українська РСР на міжнародній арені. Збірник документів (1917-1923 рр.). - К., 1966.. Дипломатичне листування (урядові ноти, тексти договорів і протоколи переговорів) дає змогу з'ясувати взаємостосунки РНК УРСР з урядами іноземних держав. Документи спецслужб УРСР дозволили частково розкрити зміст їх закордонної роботи.

Розглядаючи роботи тогочасних державних і партійних лідерів УРСР слід згадати праці - Х. Раковського Троцкий Л., Раковский Х. Очерки политической Румынии. - М., 1922; Раковский Х. Боярская Румыния. - М., 1923.. Голова РНК УРСР зробив висновок, що запорукою безпеки УРСР має бути встановлення радянської влади в її сусідів - Польщі та Румунії.

Вагоме значення для з'ясування оцінки зовнішньополітичних успіхів керівництвом УРСР мало використання матеріалів преси, зокрема опублікованих в органі ”Вісти ВУЦВК” постанов ВУЦВК про ратифікацію договорів.

Отже, джерельна база цієї проблеми різноманітна й цілком достовірна, що надало можливість успішно вирішити завдання, поставлені в дослідженні.

У першому розділі ”УРСР в системі радянської офіційної зовнішньої політики” висвітлюються взаємовідносини між урядами УРСР і РРФСР у сфері зовнішньополітичної діяльності.

Спільне, з РРФСР, укладення прелімінарної мирної угоди з Польщею 12 жовтня 1920 р., зумовило необхідність участі УРСР на Ризьких переговорах. Це обумовило врегулювання відносин між двома республіками. Договір між РРФСР і УРСР від 28 грудня 1920 р. констатував їх незалежність й встановлення дипломатичних відносин.

У період подолання УРСР міжнародної ізоляції допомога з боку РРФСР була вагомою. Переговори РНК УРСР з урядами Грузії, Литви, Латвії й Естонії проходили, за посередництва НКЗС РРФСР, у Москві. За основу міждержавних договорів бралися угоди РРФСР. Російські дипломати консультували українських колег, здійснювали технічне забезпечення переговорів. Деякі угоди, зокрема з Польщею (1921 р.) і Австрією (1922 р.) уряд УРСР підписав спільно з РНК РРФСР. Без цієї підтримки УРСР порозумітися з цими державами було б не можливо. З іншого боку, це дозволило Москві контролювати хід переговорів.

У 1921 р. РРФСР заперечила можливість підписання УРСР політичного договору з Німеччиною. Договір між УРСР й Німеччиною ”Про обмін військовополоненими” 23 квітня й ”Попередній договір між Італією й УРСР 26 грудня 1921 р. укладали російські дипломати. Через опір Москви, уряд УРСР був позбавлений права організувати повпредства в Італії і Туреччині. Повпредство УРСР у Німеччині було створено у листопаді 1922 р. УРСР не мала можливості безпосередньо зноситися з урядами провідних європейських держав.

Здатність РРФСР контролювати зовнішньополітичну діяльність уряду УРСР пояснюється й фінансовою стороною питання, адже кошторис видатків НКЗС УРСР затверджувався у наркоматі фінансів РРФСР.

Першою спільною акцією урядів УРСР і РРФСР на міжнародній арені стала участь у Генуезькій конференції (квітень - травень 1922 р.). Нині науковці заявляють про усунення Москвою РНК УРСР від участі у переговорах. Однак, Захід з радянських республік до Генуї запросив лише РРФСР і мати справу з УРСР взагалі відмовлявся. Тому, подібні звинувачення є безпідставними.

Розбіжності між урядами УРСР і РРФСР у зовнішній політиці приховувалися. Однак, у ході організації НКЗС СРСР про них стали згадувати. Розгортаються суперечки щодо подальшої долі республіканських НКЗС. Їх, із створенням НКЗС СРСР, мали ліквідувати. 18 жовтня 1922 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову ”Про згортання апарату НКЗС”.

У 1923 р., із поверненням голови РНК УРСР - Х. Раковського із Лозаннської конференції, конституційний процес вступив у нову фазу. 16 лютого В. Яковлєв направив до ЦК КП(б)У доповідь - ”Положення про НКЗС СРСР у питаннях, які можуть викликати протиріччя”, у якій вказав на невідповідність інтересам УРСР засад, на яких створюватиметься НКЗС СРСР. 14 квітня він направив до РНК УРСР доповідну записку ”Факти, які можуть бути використані як приклади неконституційного ставлення НКЗС РРФСР до НКЗС УРСР (лише за останній час)”, у якій подав матеріал про порушення російськими дипломатами рамок взаємовідносин з українськими колегами. 23 травня 1923 р. Президія ВУЦВК і РНК УРСР прийняли український ”Проект Конституції СРСР, згідно з яким НКЗС переводився з категорії об'єднаних до розряду директивних наркоматів. Але, Конституційна комісія ЦВК СРСР пропозиції УРСР відхилила. Згідно з II розділом Конституції СРСР союзним органам передавалося право на представництво СРСР у міжнародних відносинах. НКЗС переводився до категорії об'єднаних наркоматів. Уряд УРСР втратив можливість безпосередньо займатися зовнішньополітичною діяльністю.

У другому розділі ”Становлення Народного комісаріату із закордонних справ УРСР” досліджується процес організації роботи НКЗС УРСР.

Утверджуючи радянську владу в Україні у другій половині 1919 р., намагаючись схилити її населення на свій бік, більшовики проголосили незалежність УРСР. Конституція УРСР 1919 р. закріплювала за її урядом право на самостійне проведення зовнішньої політики. Створення 16 березня 1920 р. НКЗС у складі РНК УРСР НКЗС було обумовлено намаганням більшовиків переконати громадськість у повноті влади уряду республіки. Однак, через нестабільність у той час радянської влади в Україні, говорити про проведення РНК УРСР активної зовнішньої політики було передчасно.

Відповідно до положення ”Про НКЗС УРСР” від 18 червня 1921 р., на комісаріат покладалось проведення зовнішньої політики уряду УРСР. Початок організації діяльності наркомату в жовтні 1920 р. - березні 1921 р. був зумовлений необхідністю підписання мирного договору з Польщею. До того, з березня до жовтня 1920 р., робота у комісаріаті фактично не відбувалася.

Дипломатичні успіхи РНК УРСР на початку 1921 р. поставили перед нею завдання щодо подальшого вдосконалення організаційної структури НКЗС. З квітня 1921 р. до грудня 1922 р. організаційна побудова центрального апарату наркомату набула такого вигляду: нарком, заступник, колегія, секретаріат, відділи: адміністративний, кошторисно-фінансовий, дипломатичних відносин, преси та інформації, економічно-правовий, матеріально-технічний. Очолював НКЗС УРСР голова РНК УРСР - Х. Раковський.

Штатний розклад НКЗС УРСР неодноразово зазнавав змін. У березні 1922 р. кількість співробітників центрального апарату відомства становила 250 осіб. український зовнішньополітичний переговорниий дипломатичний

Протягом 1921-1922 рр., у ході налагодження офіційних стосунків з країнами Європи, керівництвом наркомату була розроблена структура повноважного представництва УРСР за кордоном. Вона набули такого вигляду: дипломатичний корпус (повноважний представник, I секретар, II секретар, дипломатичний радник, радник з фінансово-економічних питань, радник з військових справ, секретар повпреда, консул) і технічний персонал. За кордоном організовувалися також консульства.

Відсутність професійних дипломатів визначила актуальність підготовки кадрів для НКЗС. В УРСР їх готували в Інституті зовнішніх зносин. Під час прийому на роботу до комісаріату превага надавалася членам КП(б)У. Керівники підрозділів центрального апарату та закордонних установ НКЗС УРСР, як правило входили до когорти ”професійних революціонерів”. Злиття партійного апарату з державним зумовило залежність НКЗС УРСР, під час прийняття рішень, від постанов політбюро ЦК КП(б)У.

Кандидати на роботу до наркомату перевірялися ВУНК (ДПУ). За політичну благонадійність співробітників НКЗС відповідав Політконтроль ДПУ.

Ліквідація НКЗС УРСР була обумовлена створенням НКЗС СРСР. 3 серпня 1923 р. ЦК КП(б)У прийняв рішення - ”Про негайну реорганізацію апарату і закордонних представництв НКЗС УРСР”. 20 вересня того ж року ВУЦВК постановив: НКЗС УРСР реорганізувати в управління уповноваженого НКЗС СРСР при РНК УРСР, дипломатичні і консульські представництва УРСР за кордоном, шляхом об'єднання з місіями РРФСР у повпредства СРСР, ліквідувати. Тривале, впродовж року, згортання роботи НКЗС УРСР пояснюється намаганням керівництва УРСР зберегти наркомат.

У третьому розділі ”Встановлення дипломатичних відносин між УРСР та іноземними державами” розкрито переговори між урядами УРСР та іноземних держав щодо встановлення офіційних стосунків.

Розвиваючи домовленості, досягнуті з Польщею 12 жовтня 1920 р., голова РНК УРСР Х. Раковський 13 грудня запропонував урядам європейських держав встановити офіційні відносини.

Період дипломатичної активності РНК УРСР розпочинається підписанням 31 січня 1921 р. ”Договору між УРСР і Грузією”. 14 лютого у Москві було укладено ”Договір між УРСР і Литвою”. 18 березня у м. Ризі мирний договір підписали уряди УРСР, РРФСР та Польщі. 3 серпня у Москві підписано ”Договір між УРСР і Латвією”. 25 листопада було укладено ”Договір між УРСР і Естонією”. Угоди містили положення про визнання незалежності й встановлення дипломатичних відносин.

У ході переговорів з Австрією УРСР, до проекту спільної з РРФСР угоди, внесла такі пункти: договір підписується і від імені РНК УРСР, у Відні створюється її повпредство. Однак, Австрія відмовлялася визнати УРСР. Лише під тиском РРФСР, уряд Австрії пішов на поступки. 7 грудня 1921 р. у Відні між УРСР, РРФСР і Австрією було підписано ”Попередній торгівельний договір”.

Під час переговорів з Італією РНК УРСР наполягала на внесенні до угоди положення про офіційне визнання. Боячись спізнитися до розподілу ринків збуту продукції в Україні, уряд Італії пішов на поступки. 26 грудня 1921 р. у Римі було підписано ”Попередній договір між Італією і УРСР”.

Українсько-турецька конференція завершилась підписанням 2 січня 1922 р. договору ”Про дружбу і братерство”. Делегати УРСР неофіційно надавали Туреччині фінансову та військово-технічну допомогу.

До проекту договору з Чехословаччиною РНК УРСР внесла політичні статті. Але, уряд ЧСР відмовився їх прийняти. ”Тимчасовий договір між УРСР і ЧСР” було підписано 6 червня 1922 р. Угода затверджувала пункт про обмін дипмісіями. Однак, питання офіційного визнання РНК УРСР договором не вирішувалося.

У 1920 р. РНК УРСР запропонувала укласти політичний договір Німеччині. Однак, німецький уряд наполягав на репатріаційній угоді. Тоді УРСР внесла до проекту угоди поправки: створити при бюро РРФСР у Німеччині з репатріації український відділ, ліквідувати посольство УНР у Берліні, таємно підписати статтю про зобов'язання Німеччини визнати УРСР після ратифікації Польщею Ризького мирного договору. 23 квітня між УРСР і Німеччиною було підписано угоду ”Про обмін військовополоненими і цивільними інтернованими”.

Після укладення Рапальського договору діалог щодо розширення досягнутих домовленостей активізувався. 5 листопада 1922 р. у Берліні було підписано угоду ”Про поширення дії Рапальського договору” на радянські Україну, Білорусію, Грузію, Азербайджан, Вірменію і Далекий Схід. Якщо від імені республік договір уклав представник РРФСР - М. Крестинський, то від УРСР підписав її делегат - В. Ауссем. Німеччина визнала УРСР, але, це був її останній дипломатичний успіх.

У четвертому розділі ”Участь УРСР у радянській таємній зовнішній політиці” розкрито проведення урядовими і партійними установами республіки підривних операцій на території іноземних держав.

Оптимальний шлях походу Червоної армії для поширення радянської влади у Європу проходив через територію Польщі. Із створенням УРСР з'явились умови для системного проведення підривних операцій на території сусідніх країн. Тому, голова РНК УРСР не тільки орієнтувався на світову революцію, а розглядав Україну як її вирішальний фактор.

Отримання позитивних результатів від реалізації таємної зовнішньої політики вимагало співпраці державних і партійних спецслужб УРСР. Як відносно легальний шлях використовувався НКЗС УРСР. Таємні працівники, зброя і агітаційна література відправлялися за кордон з дипломатичними паспортами і поштою. На іноземній території розвідку проводили також співробітники повпредств. НКЗС УРСР у 80 км. за - і прикордонній з Польщею і Румунією зонах організував ”агентуру НКЗС”, яка збирала інформацію про політичні настрої населення, пересування польських і румунських військ.

КП(б)У взяла участь в ”експорті” більшовицької революції. Для цього 21 травня 1921 р. при ЦК КП(б)У було створено Закордонний відділ, який діяв спільно з НКЗС УРСР. Він намагався спровокувати радянсько-польську війну, щоб повернути УРСР західноукраїнські землі та встановити у Польщі радянську владу. Закордонний відділ співпрацював із РСЧА і ВУНК. Зброя і спорядження постачалися із складів військових округів УРСР. Для забезпечення таємності, це здійснювалося через ВУНК. З УРСР у Західну Україну направлялися повстанські загони.

Головна для УРСР небезпека виходила від уряду УНР у вигнанні, який намагався організувати війну. Зокрема, армія УНР була інтернована у Польщі й Румунії. Це робило можливим її оперативне повернення в Україну. Радянські розвідники здобули плани II ”Зимового” походу армії УНР і це допомогло зупинити її у листопаді 1921 р.

У 1921 - 1922 р. ВУНК-ДПУ схопило командирів повстанських груп УППШ - Ю. Мордалевича, А. Гулий-Гуленка. Невдалу спробу ліквідувати у м. Бендерах Н. Махна здійснив Д. Медвєдєв. Було заарештовано близько 500 учасників УППШ. У серпні 1923 р. було схоплено його командувача - Ю. Тютюнника.

Поразка II ”Зимового походу” армії УНР переконала у безперспективності подальшої боротьби багатьох діячів української еміграції. Вони змінили свої пріоритети й орієнтири. Емігранти, через складне фінансове становище, погоджувалися, за грошову винагороду, співпрацювати із радянськими спецслужбами. Останні використали їх для проведення ”зміновіхівського руху” чи ”поворотівства”. Акція мала дезорганізувати еміграцію остаточно. На липень 1922 р. в її орбіту потрапили: О. Андрієвський, А. Макаренко з групою самостійників, М. Галаган з групою есдеків, О. Лотоцький і О. Шелухін з групою есерів, генерал О. Греков з військовою групою. Були залучені М. Порш, Д. Дорошенко, А. Ніковський.

Головної мети ”зміновіхівський рух” не досяг, але, він допоміг повернути в Україну М. Порша, П. Христюка, М. Грушевського. З 8 тис. бійців інтернованої у Польщі армії УНР до УРСР повернулося 3, 5 тис. осіб.

У висновках подано підсумки проведеного дослідження, викладено його основні результати, що виносяться на захист.

- Вивчення історії зовнішньої політики уряду УРСР у 1920-1923 рр. залежало від політичної ситуації в країні. У 1920-х рр., період становлення радянської історичної науки, жодної помітної праці з цієї теми не з'явилося. У 1930-1940-х рр. самостійний досвід дипломатії УРСР взагалі замовчувався. Під час ”хрущовської” відлиги увага приділялася проблемі подолання УРСР міжнародної ізоляції. У другій половині 1960 - середині 1980-х рр. досліджували двосторонні стосунки УРСР з країнами Європи. У другій половині 1980-х рр. громадськості було повернуто ім'я Х. Раковського. Починаючи з 1990-х років спостерігається тенденція від категоричного, на фоні національного піднесення, заперечення зовнішньополітичних здобутків уряду УРСР до наступного їх переосмислення.

Розсекречені архівні матеріали дали змогу з'ясувати місце і роль УРСР у радянській офіційній зовнішній політиці. Обмежений й сьогодні доступ до матеріалів ДА СБ України не дав можливості повною мірою розкрити участь УРСР у радянській таємній зовнішній політиці, зокрема, оперативну роботу розвідки та закордонної контррозвідки ВУНК-ДПУ проти Польщі, Румунії й української еміграції.

- Уряди УРСР і РРФСР у сфері зовнішньої політики співпрацювали не на рівні міждержавних відносин, а на засадах перебування правлячої партії республіки - КП(б)У у складі ВКП(б). Зовнішньополітична діяльність уряду УРСР не перебувала під всебічним контролем РНК РРФСР. Прерогативою уряду УРСР залишилися напрями, які складали його особливий інтерес.

Вагомість дипломатичної допомоги УРСР з боку РРФСР підтверджує спільне укладення договорів з Польщею й Австрією. НКЗС РРФСР здійснював технічне забезпечення переговорів. Водночас, Москва контролювала їх хід. Через її опір УРСР не організувала повпредства в Італії й Туреччині. У 1921 р. РРФСР заперечила можливість укладення УРСР політичного договору з Німеччиною. Повпредство УРСР у Берліні було організоване у 1922 р. РНК УРСР не мала можливості безпосередньо зноситися з урядами провідних європейських держав.

- Розгортання РНК УРСР зовнішньополітичної діяльності залежало від перебігу подій як у самій Україні, так і у сусідніх з нею державах. Поразку Червоної армії під Варшавою і укладення прелімінарного мирного договору з Польщею 12 жовтня 1920 р., закінчення іноземної інтервенції, розгром військ Врангеля у Криму й відхід армії УНР за р. Збруч восени того ж року уряд УРСР використав для подолання міжнародної ізоляції.

- Враховуючи зовнішньополітичні інтереси РНК УРСР, НКЗС розробив відповідну програму дій: встановити дипломатичні відносини з країнами Європи, схилити уряди європейських держав до невизнання уряду УНР у вигнанні, проводити закордонну роботу з дезорганізації української еміграції, завадити агресії проти УРСР військово-політичного союзу країн Центрально-Східної Європи (Мала Антанта), проводити підривні операції на території іноземних держав, активізувати зовнішню торгівлю.

- Злиття державного апарату з партійним зумовило залежність РНК УРСР від ЦК КП(б)У. Прийняття найважливіших зовнішньополітичних рішень та їх виконання передбачали участь партійних і державних установ. У цьому процесі спостерігається дублювання постанов партійних (оргбюро, політбюро ЦК КП(б)У) і державних (колегія НКЗС, ВУЦВК, РНК УРСР) органів влади. При прийомі на роботу до НКЗС перевага надавалася членам КП(б)У.

- Утверджуючи у другій половині 1919 р. радянську владу в Україні, більшовики проголосили незалежність УРСР. Створення 16 березня 1920 р. у складі уряду УРСР НКЗС мало переконати у повноті влади уряду УРСР. Через нестабільність у той час радянської влади в Україні, РНК УРСР проводити зовнішню політику було передчасно.

Початок роботи НКЗС УРСР був зумовлений необхідністю підписання прелімінарного мирного договору з Польщею 12 жовтня 1920 р. Укладення договорів з Грузією, Литвою і Польщею стимулювало подальшу розбудову наркомату. Процес організації НКЗС УРСР охоплює час від закінчення громадянської війни восени 1920 р. й утворення СРСР у грудні 1922 р. Період існування НКЗС можна розділити на кілька етапів: 1) березень - жовтень 1920 р. (від заснування наркомату до підписання попередньої мирної угоди з Польщею) - фактична відсутність роботи у комісаріаті, 2) жовтень 1920 р. - грудень 1922 р. (до створення СРСР) - організація роботи НКЗС, вдосконалення його структури, 4) грудень 1922 р. - вересень 1923 рр. (до ліквідації НКЗС УРСР) - згортання роботи наркомату, його ліквідація у контексті створення НКЗС СРСР.

Здатність НКЗС виконувати покладені на наркомат завдання підтверджує подолання урядом УРСР міжнародної ізоляції. Водночас, це пояснюється й зацікавленістю іноземних держав у розвитку відносин з УРСР.

- НКЗС досягав домовленостей про офіційне визнання УРСР безпосередньо чи підписував політичний договір через укладення торгівельної угоди.

Досягнення УРСР офіційного визнання важливе й з точки зору її наступного входження до СРСР. Наявність у держав Європи дипломатичних відносин з урядом УНР у вигнанні (посольства УНР існували у Бухаресті, Відні, Празі, Римі й Берліні), могла дати їм підстави вважати це входження нелегітимним.

- Головними напрямами таємної зовнішньої політики РНК УРСР були: попередження військової агресії з боку Польщі, Румунії й армії УНР, проведення підривних операцій на території сусідніх держав, дезорганізація української еміграції.

НКЗС УРСР, у співпраці з РСЧА, ВУНК - ДПУ, Закордонним відділом при ЦК КП(б)У проводив ”експорт” більшовицької революції до країн Європи.

Головну небезпеку уряд УРСР вбачав з боку інтернованої у Польщі й Румунії армії УНР. Спецслужби здобули плани II ”Зимового” походу армії УНР і допомогли зупинити її у листопаді 1921 р. До УРСР було повернуто 3, 5 тис. бійців армії УНР, командувачів УППШ викрали чи ліквідували за кордоном. Проведення ”зміновіхівського” руху сприяло поверненню до УРСР відомих діячів УНР.

- Місце і роль УРСР у радянській зовнішній політиці визначалися її геополітичним становищем - наявністю спільного державного кордону з Румунією і Польщею, через територію якої проходив найкоротший шлях у Західну Європу, а також зовнішньополітичними інтересами - необхідністю офіційного визнання державами Європи, проведення підривних операцій на території країн-сусідів спецслужбами УРСР, ліквідація керівництва армії УНР і військової еміграції, дезорганізація української політичної еміграції.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ І ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Закордонний відділ ЦК КП(б)У - спецслужба українських більшовиків // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - К., 2002. - Вип. 62. - С. 44-48.

2. Українська СРР у системі радянської підготовки експорту більшовицької революції до країн Європи // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - К., 2003. - Вип. 65-66. - С. 75-78.

3. Діяльність УРСР щодо дезорганізації української політичної еміграції // Наукові записки Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Збірник наукових статей. - К., 2002. - Вип. L. - С. 209- 215.

4. Становлення Народного комісаріату із закордонних справ УРСР (1920-1923 рр.) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - К., 2004. -Вип. 71 - 72. - С. 32-34.

Публікації, які додатково відображають результати дисертації:

5. До питання підготовки дипломатичних кадрів УРСР (1920-1923 рр.) // Наука і вища освіта: Тези доповідей учасників XI міжвузівської наукової конференції. - Запоріжжя, 2003. - С. 367-368.



АНОТАЦІЇ

Купчик О.Р. Зовнішньополітична діяльність уряду УРСР (1920-1923 рр.). - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2005.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню зовнішньополітичної діяльності уряду УРСР. На основі аналізу нових джерел і попередніх досліджень, визначено місце і роль зовнішньополітичного аспекту у становленні української радянської держави. У роботі вивчаються форми, методи і напрями зовнішньополітичної діяльності РНК УРСР як складової державного будівництва в Україні на початку 1920-х рр.

Ключові слова: НКЗС УРСР, представництво, дипломатичні відносини, зовнішня політика, РНК УРСР, консульство, “експорт” революції, еміграція, спеціальна служба, союзне будівництво.

Купчик О.Р. Внешнеполитическая деятельность правительства УССР (1920 - 1923 гг.). - Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2004.

Диссертация посвящена комплексному исследованию внешнеполитической деятельности правительства УССР. В работе, на основе анализа выявленных автором новых архивных документов и литературы, определены место и роль внешнеполитической деятельности СНК УССР в утверждении советской власти на Украине в начале 1920-х годов.

В диссертации исследована внешняя политика СНК УССР, как составная часть работы в сфере государственного строительства. В исследовании определены рамки взаимоотношений между УССР и РСФСР в системе советской внешней политики, раскрыты мероприятия по организации работы НКИД УССР, отображен переговорный процесс между СНК УССР и правительствами иностранных государств по налаживанию дипломатических отношений. Также освещена деятельность государственных и партийных организаций УССР по проведению подрывных операций на иностранной территории.

В проведении общей советской внешнеполитической линии на международной арене 1920-1923 гг. УССР активно сотрудничала с РСФСР. Но в то же время между ними часто возникали расхождения и разногласия по поводу тактики или стратегии решения внешнеполитических задач, непосредственно касающихся интересов УССР. Апогей открытого конфликта связан с действиями СНК УРСР по сохранению за ним отдельного от общесоюзного НКИД.

Вопрос о причинах создания 16 марта 1920 г. создания в структуре СНК УРСР НКИД нужно рассматривать с точки зрения внутриполитической необходимости. Неудачный опыт двух предыдущих (в начале 1918 и второй половине 1919 гг.) походов большевиков в Украину убедил их в необходимости изменить отношение к населению Украины. Третий поход большевиков сопровождался уже более лояльным отношением к жителям Украины. Создание НКИД УССР должно было дополнительно доказать самостоятельность СНК УССР, нахождение в его руках всей полноты власти на территории республики.

При проведении переговорного процесса по поводу официального признания УССР со стороны правительств иностранных государств советские дипломаты использовали спектр приемов: от подписания непосредственно политического договора к достижению политических договоренностей путем заключения торгового соглашения, с последующим размещением в нем политических статей.

Устанавливая процедуру и контроль над принятием внешнеполитических решений правящая партия Украины - КП(б)У, успешно поместила внешнеполитическую деятельность государства в рамки международного коммунистического движения. Выступая инструментом в руках ЦК КП(б)У, СНК УССР содействовал ”экспорту” большевистской революции в страны Европы. НКИД УССР принимал непосредственное участие в проведении подрывных операций на территории иностранных государств. Правительство страны главную опасность государственному существованию УРСР видело со стороны украинской военной эмиграции. Спецслужбы УРСР предприняли меры по физической ликвидации ее главных деятелей. Для дезорганизации политической эмиграции в ее среде было организовано „сменовеховское” движение. Оно помогло вернуть в УССР бывших деятелей УНР.

Ключевые слова: НКИД УССР, представительство, дипломатические отношения, внешняя политика, СНК УССР, консульство, экспорт революции, эмиграция, специальная служба, союзное строительство.

Kupchyk O.R. Foreign activity of government of USSR (1920 - 1923). - Manuscript

Dissertation for acquiring scientific degree of Candidate of History Science, specialty 07. 00. 01 - History of Ukraine. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2004.

The dissertation is dedicated to the complex research of government of the USSR foreign activity. On the basis of new resources and literature study the role of foreign aspect of Ukrainian Soviet State formation. Distribution of authority between Kharkiv and Moscow in sphere of foreign activity are defined. Narkomat of Foreign Affairs of the USSR organizational working are determined. Negotiation process between Radnarkom of the USSR and governments of foreign states in business of agreements signing about acknowledgement of independence and establishment of diplomatic relations is uncovered. The part of the USSR in soviet system of export of Bolshevik revolution to European countries is determined.

Key words: Narkomat of Foreign Affairs of the USSR, embassy, diplomatic relations, foreign politic, Radnarkom of the USSR, consulate, export of revolution, emigration, secret intelligence service, union organization.

Размещено на Allbest.ru

...