Панський маєток на Східному Поділлі наприкінці ХVІІІ – у першій третині ХІХ століття: соціально-економічні та етно-конфесійні відносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ПАНСЬКИЙ МАЄТОК НА СХІДНОМУ ПОДІЛЛІ НАПРИКІНЦІ ХVІІІ - У ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ ХІХ СТ.: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ТА ЕТНО-КОНФЕСІЙНІ ВІДНОСИНИ

Виконав:

ПЕТРЕНКО ОЛЕКСАНДР СТЕПАНОВИЧ

Київ - 20051. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Засвоєння соціально вагомих надбань та гірких уроків історичного минулого України, критичне осмислення та використання всього розмаїття здобутків, накопичених попередніми поколіннями, є важливою запорукою поступу українського суспільства до цивілізованих форм буття. Сама проблема соціально-економічних відносин у радянські часи досліджувалася дуже широко і була предметом висвітлення величезної кількості наукових праць. Однак, надмірне захоплення авторів узагальненнями, прагненням узгодити результати досліджень з ідеологічними догмами призводило до гіперболізації значення економічних чинників і так званої класової боротьби. У той же час недостатня увага приділялася регіональним особливостям соціально-економічного розвитку, які часто мали глибоке історичне коріння, факторам географічно-кліматичним, а міжетнічні стосунки, зокрема на Правобережній Україні, трактувалися або з позицій українсько-польської ворожнечі, або взагалі замовчувалися. Неупереджене наукове висвітлення проблеми стосунків між різними соціальними та національними групами в процесі реалізації права власності на землю сприятиме глибшому розумінню складних шляхів становлення світогляду українського селянина, осмисленню розмірів моральної та матеріальної шкоди, якої зазнала Україна через багатовікову колоніальну залежність.

Вагомий інтерес для сучасного користувача історичної літератури становить питання про розвиток українських міст, особливо приватновласницьких, які за часів кріпосництва входили до складу панських маєтностей. Досі недостатньо вивченими залишаються питання, чому у регіоні, що став одним із центрів формування української літературної мови, де найбільшого розвою отримали Козаччина, Гайдамаччина, повстанський рух 20-х рр. ХХ ст., місто було традиційно відособленим від українського села, міцно трималося мови окупантів, підтримувало їх політику? І навіть нині, уже після катаклізмів минулого сторіччя, на чотирнадцятому році Незалежності, зазначена негативна тенденція остаточно не подолана. Багато в чому зрозуміти ситуацію може допомогти уважне вивчення особливостей формування міського населення Правобережної України, зокрема і в період від інкорпорації краю Росією до Польського повстання 1830-31 рр.

В умовах бурхливих політичних подій останнього часу, в ході яких пролунали заклики до федералізації України, з огляду на нібито значні історичні та культурні відмінності між різними частинами держави, актуальність глибоких досліджень регіональної історії є незаперечною. Правдива інформація про причини нерівномірного економічного розвитку різних регіонів, їх мовних, релігійних, культурних особливостей сприятиме формуванню української політичної нації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у відділі історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України. Його тема має зв'язок із розробкою нових аспектів концепції соціально-економічної історії України, що входить у плани роботи зазначеного відділу.

Об'єктом вивчення стали панські маєтки Східного Поділля наприкінці ХVІІІ - у першій третині ХІХ ст.; законодавчі та нормативні акти, які регламентували рентні відносини; суспільно-політичні чинники, що впливали на соціально-економічні та етно-конфесійні відносини.

Предметом дослідження є соціально-економічні та етно-конфесійні відносини в панських маєтках Східного Поділля наприкінці ХVІІІ - у першій третині ХІХ ст.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період з кінця ХVІІІ ст. до початку 1830-х рр., тобто від інкорпорації Правобережної України Росією до Польського повстання 1830-1831 рр., який характеризується існуванням в західних губерніях польської дворянської цивільно-правової та національно-культурної автономії, посиленням соціального та національного гніту населення панських маєтків і одночасно початком розкладу кріпосницької системи господарювання, що спричинялося активним втягненням панського маєтку в товарно-грошові відносини.

Географія дослідження охоплює історичну Брацлавщину. Територію історичної Брацлавщини можна визначити в таких межах: від витоків річок Гнилоп'яті та Раставиці на півночі до річок Ягорлика, Синюхи та Великої Висі на півдні; від р. Мурафи на заході до Тетієва, Монастирища та річки Синиці на сході. За сучасним адміністративно-територіальним поділом зазначені землі охоплюють Вінницьку область, за виключенням західних районів, та суміжні з нею райони Одеської, Кіровоградської, Черкаської та Київської областей.

Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні загальних тенденцій та особливостей соціально-економічних відносин у панських маєтках Східного Поділля в період від приєднання Правобережної України до Росії (1793) до повстання 1830-1831 рр. Для досягнення поставленої мети передбачено вирішити такі завдання:

проаналізувати особливості ренти у панських маєтках регіону, вплив на її розміри та співвідношення форм суспільно-політичних та економічних чинників;

охарактеризувати фільварок як осередок організації панщинного господарства у маєтку, а також дослідити особливості ведення економічної діяльності у галузях рільництва, тваринництва та мануфактурного виробництва;

визначити характерні типи та розряди господарств кріпаків та показати динаміку змін у їх майновому та правовому статусі;

з'ясувати особливості етнічної та конфесійної приналежності представників різних суспільних станів, які мешкали у панських маєтках, їх соціального та правового становища;

охарактеризувати економічне значення приватновласницьких міських поселень;

вивчити форми господарської ініціативи задля покращення власного матеріального становища селян, міщан, дрібної шляхти в обставинах тиску кріпосницької системи.

Методологічною основою дослідження є проблемно-тематичний, історико-порівняльний та аналітичний методи, а також діалектичний підхід при вивченні соціально-економічних процесів. Це дозволило аналізувати історичні процеси в динаміці, з урахуванням взаємозв'язків та взаємообумовленості, а також комплексно використовувати всю сукупність джерел, зважаючи належним чином на багатофакторність та неоднозначність інформації, яку вони містять.

Наукова новизна дисертації полягає в наступному:

Завдяки введенню в науковий обіг великої кількості архівних документів та використанню уже відомих, уперше у вітчизяній історіографії системно досліджено особливості соціально-економічних відносин у панських маєтках Східного Поділля наприкінці ХVІІІ - першій третині ХІХ ст.

На основі аналізу першоджерел та спеціальної літератури уточнено регіональні особливості форм ренти (грошової, натуральної та відробіткової) у панських маєтках, зокрема охарактеризовано зміну їх розмірів і співвідношення залежно від динаміки товарно-грошових відносин.

Розкрито залежність розмірів повинностей кріпаків від колонізаційних процесів та від ринкової кон'юнктури на продукти сільськогосподарського виробництва.

Охарактеризовано соціально-правовий статус представників різних станових груп (селян, міщан, дворян) населення панських маєтків, з'ясовано їх етнічне походження та конфесійну належність.

Доведено, що у досліджуваний період в селянській громаді уже не існувало ніякого внутрішнього самоуправління та суду, а вона повністю залежала від волі дідича.

Висвітлено питання про місце торговельних монополій в структурі прибутків власників маєтків, показано їх (монополій) гальмівний вплив на розвиток товарно-грошових відносин.

Проаналізовано значення приватновласницького міста як центру роздрібної торгівлі та цехового ремесла; з'ясовано низький рівень розвитку продуктивних сил у міських поселеннях, що пояснювалося загальним пануванням натурального господарства, а відтак - тісним зв'язком мешканців міст із землеробством.

Науково-практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані для написання спеціальних праць, навчальних посібників з історії соціально-економічних та етнонаціональних відносин, генези міського устрою України кінця XVIII - першої третини ХІХ ст.

Апробація дослідження. Основні положення дисертації апробовано на наукових конференціях: 14-й, 15-й, 17-й, 18-й Вінницьких обласних історико-краєзнавчих (Вінниця, 1994, 1996, 1997, 1998 рр.), регіональній - “Житомирщина крізь призму століть” (Житомир, 1997), всеукраїнській - “Архіви та краєзнавство: шляхи інтеграції” (Трускавець, 2003).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційної роботи викладено в 5-ти статтях у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, монографії та в 5-ти публікаціях у інших виданнях.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг рукопису 181 стор., список літератури та джерел включає 313 назв на 23 сторінках.

східне поділля приватновласницький поселення панський маєток

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, об'єкт і предмет, мета і завдання, хронологічні та географічні межі, сформульовано наукову новизну, розкрито практичне і теоретичне значення дисертації, названо заходи з апробації результатів дослідження, визначено його структуру, обґрунтовано методологічні засади дослідження.

У першому розділі - “Історіографія проблеми, характеристика джерел”, який складається з двох підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу, використану для написання дисертації,

У підрозділі 1.1 - “Огляд літератури” - зазначається, що розробка питань соціально-економічної історії Поділля започаткована ще у 1820 - 1823 рр. В.Марчинським, першим місцевим статистиком, напрацювання якого були опубліковані. Він узагальнив значний фактичний матеріал, зробив розвідки про розвиток торгівлі та про сільське господарство і в підсумку дійшов висновку, що усі багатства краю створюються руками селян, відтак вони є найпродуктивнішою соціальною групою населення тогочасного суспільства.

Одним з перших українських авторів, який на високому фаховому рівні займався вивченням ролі і становища селян в соціально-економічних відносинах на Правобережній Україні впродовж ХVІІІ ст. був В. Антонович.

Питання про становище селянства та урядові заходи щодо його покращення в Росії у ХVІІІ - першій половині ХІХ ст., в тому числі й у західних ґуберніях, розглядаються в монографії В. Семевського.

П. Жукович дослідив становий склад населення західних ґуберній за царювання Катерини ІІ та Павла І. Він опрацював статистичні дані ревізії населення 1795 р. з розбивкою на різні станові групи; розглянув питання про конфіскацію маєтків і староств учасників Варшавського повстання 1794 р. та дарування їх російським дворянам. Побіжно автор торкнувся окремих аспектів щодо становища селянства в панських маєтках і староствах.

Про життя кріпаків правобережних ґуберній напередодні інвентарної реформи яскраву статтю на сторінках „Киевской старины” опублікував О. Левицький. Вона, хоч і носить напівбелетрестичний характер, однак написана на основі матеріалів Київського інвентарного комітету і подає реальну картину експлуатації та утисків залежного селянства дідичами і посесорами.

Окремі питання соціально-економічної історії Правобережної України, зокрема й Східного Поділля, розглядалися в працях дореволюційних польських істориків. Т. Корзон у тритомній монографії дав детальну характеристику політичних подій у Речі Посполитій за часів правління короля Станіслава-Авґуста (1764 - 1794 рр.), а також показав соціальну структуру польського суспільства.

Й. Роллє, найбільш плідний і відомий широкому загалу подільський краєзнавець, описав події, пов'язані зі створенням у 1780-х рр. дідичами-поляками Херсонської компанії і початком вивезення збіжжя з південних воєводств Правобережної України на продаж у Європу Чорним морем.

Всебічно і на широкому фоні соціально-економічних процесів, що відбувалися на Правобережній Україні наприкінці ХVІІІ - у першій третині ХІХ ст., зробив детальну характеристику особливостей функціонування Ямпільського панського маєтку, який знаходився в південній частині Східного Поділля, І. Кравченко.

Регіональні особливості промислового розвитку Правобережної України першої половини ХІХ ст., пов'язані з історичною специфікою, що полягала у правовій відособленості західних ґуберній від іншої частини Російської імперії, досліджено О. Оглоблиним.

Вагомим внеском у вивчення панщинного господарства Правобережної України є праця О. Барановича “Магнатское хозяйство на юге Волыни в ХVІІІ в.”, виходом якої було підсумовано його багаторічні студії у царині соціально-економічної історії Волині.

Важливі висновки та узагальнення стосовно становища селянства Правобережної України у першій половині ХІХ ст. містяться в капітальній монографії М. Дружиніна про реформу казенного села 1839 р., пов'язану з іменем міністра державного майна графа П. Кисельова.

Питання соціально-економічного розвитку Правобережної України у першій половині ХІХ ст. розглянуто в докторській дисертації А. Барабоя. Автор на основі широкого використаня статистичного матеріалу порівняв основні параметри розвитку панського фільваркового господарства у різних регіонах Правобережжя, відобразив процес втягнення панських маєтків у товарно-грошові відносини. Він обґрунтував думку про те, що у першій чверті ХІХ ст. майже повністю завершився процес витіснення грошової ренти відробітковою.

Надзвичайно важливий внесок у вивчення історії соціально-економічних відносин у правобережному українському селі ХVІІІ - першої половини ХІХ ст. зроблено Є. Сташевським. На критичному аналізі великої кількості люстрацій королівщин та інвентарів панських маєтків автор дослідив особливості ренти, співвідношення її видів, динаміку виробництва продуктів сільського господарства, як у державних, так і в приватних маєтках. Причому, більше уваги він приділив саме останнім.

Перу В. Маркіної належить одна з перших узагальнюючих праць, у якій вивчено практично усі аспекти функціонування великих магнатських маєтків Правобережної України в другій половині ХVІІІ ст. В дослідженні розглянуто обставини народної колонізації Правобережної України у першій половині ХVІІІ ст., проаналізовано ґенезу різних видів ренти в процесі панщинно-фільваркового господарювання та вплив на неї колонізаційних чинників.

Надзвичайно ґрунтовно опрацьовані питання соціально-економічних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва на Правобережній Україні першої половини ХІХ ст. у монографії І. Гуржія. Зокрема автор довів невідповідність поняття “дня панщини” реальній кількості затрат робочого часу кріпака для його виконання, розглянув питання про економічні категорії залежного населення, висвітлив діяльність панських промислових підприємств тощо, схарактеризував основні дрібні селянські промисли, чумакування, прасольництво.

А.Л. Зінченко досліджував тематику фільваркового господарювання і ренти в духовних маєтках, соціального та правового статусу церковних селян (зокрема ним детально розглянуто питання про розміри повинностей духовних підданих відповідно до їх поземельно-маєткових розрядів), зв'язків зазначених маєтків з ринком.

Новітні дослідження польської історичної науки соціально-економічних відносин на Поділлі та Брацлавщині у другій половині ХVІІІ ст. представлені зокрема працями В. Серчика. Він висвітлює передумови козацько-селянського повстання 1768 р., в т. ч. значну увагу акцентує на питанні про становище підданих в магнатських маєтках Брацлавського і Київського воєводств у середині - на початку другої половини ХVІІІ ст.

Значне коло питань, порушених у цій роботі, частково висвітлено в проблемних працях з історії України. Так, О. Нестеренко, використавши напрацювання попередників і сучасників, у своїй капітальній монографії з історії розвитку промисловості в Україні характеризує цехове ремесло в містах Правобережної України у ХVІІІ ст., досліджує розвиток мануфактурного виробництва у панських маєтках.

Проблеми становлення та діяльності панських суконних мануфактур на Україні, зокрема й на Східному Поділлі, наприкінці ХVІІІ - першій половині ХІХ ст. найповніше досліджені Т. Дерев'янкіним. Автор показав ґенезу розвитку суконної промисловості від розсіяної мануфактури до фабричного підприємства.

Дослідження соціально-економічної історії приватних міст та містечок Правобережної України періоду ХVІІІ - першої половини ХІХ ст. має доволі обмежену історіографію. У першу чергу, виділяється праця О. Барановича з історії Старого Костянтинова. Т. Брянцева встановила характерні риси розвитку міст Подільського воєводства у ХVІІІ ст., акцентувала увагу на тому факті, що гніт міщан з боку власників та старост постійно посилювався. Однак, за словами дослідниці, це не зупинило поступального розвитку міського ремесла і торгівлі, які, на думку автора, були рушіями суспільного прогресу.

Непересічне значення для вивчення соціо-етнічних відносин на Правобережній Україні в період між повстанням 1830-31 рр. та селянською реформою 1861 р. має дослідженя французького історика Д. Бовуа. На широкому тлі соціально-економічної історії краю він виділив питаня міжетнічних стосунків у трикутнику: українці - поляки - росіяни.

Г.Д. Казьмирчук та Т.М. Соловйова зробили спробу узагальнити здобутки історичної науки з вивчення соціально-економічного розвитку Правобережної України в першій чверті ХІХ ст. У їхній монографії розглянуто питання розвитку сільського господарства, промислового виробництва і торгівлі, особливостей соціальних процесів.

Історіографічний аналіз літератури з вказаної проблеми дав підстави зробити висновок про відсутність комплексного спеціального дослідження з історії функціонування панських маєтків на Східному Поділлі наприкінці ХVІІІ - у першій третині ХІХ ст.

У підрозділі 1.2 - “Джерельна база” - зроблено огляд використаних документальних матеріалів з теми роботи, які умовно можна розподілити на дві основні групи - опубліковані й архівні. Останні виявлені автором в центральному та обласних архівосховищах України. Зокрема основу джерельної бази склали архівні документи, які зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, державних архівів Вінницької та Хмельницької областей.

У Центральному державному історичному архіві України в м. Києві зберігається величезний масив документів з історії соціально-економічних відносин на Правобережній Україні наприкінці ХVІІІ - у першій третині ХІХ ст. Особливе значення для висвітлення питань функціонування панських маєтків мають фамільні фонди магнатів-поляків, які зосереджували в своїх руках величезні латифундії у межах Правобережної України. Серед них найбільшу цінність становить фонд 49 “Потоцькі - графи, польські магнати, великі землевласники на Україні”. У ньому відклалися різнопланові документи за період ХV - ХХ ст., значна частина з яких стосується досліджуваної нами теми. Особливо важливими є оргінали інвентарів маєтків Прота Потоцького на Брацлавщині, які були складені Махнівською урядовою комісією із забезпечення боргів магната у 1795 р. з метою їх оцінки для продажу з публічних торгів. Цінна інформація міститься також в господарських інвентарях, складених фільварковими економіями для обліку різних видів ренти, що знімалася із селян-кріпаків та інших станових груп населення панських маєтків. У фонді відклалися орендні та заставні контракти на маєтки, корчми, млини, винокурні, броварні; рапорти управителів маєтків, інструкції економам на ведення господарства, касові та облікові книги економій, слідчі справи за скаргами селян на посесорів про зловживання та утиски; книжечки, що видавалися селянам з панських фільваркових канцелярій для запису відробленої ними панщини; відомості на видачу матеріального утримання службовцям економій тощо.

Близькими за характером змісту документів є фонди 236 “Любомирські - польський шяхетний рід” та 2219 “Михайловські - поміщики на Правобережній Україні”, однак за обсягами вони незрівнянно менші.

Дані про стан промислових підприємств Правобережної України, зокрема і панських мануфактур, на початку 1830-х рр.; справи про незаконне умовне володіння маєтками представників міщансько-купецького стану, про зловживання посесорів та управителів маєтків тощо виявлено автором у фонді 442 “Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора”.

У фонді 490 “Подільське губернське управління державного майна” містяться справи про передачу конфіскованих у поляків після повстання 1830-31 рр. маєтків російським дворянам. До них (справ) долучилися документальні матеріали про функціонування зазначених маєтків у попередні роки, інвентарі, реєстри підданих-утікачів, орендні та заставні контракти, описи нерухомого майна тощо. Схожа інформація відклалася у справах фонду 1410 “Подільська губернська комісія з ліквідації боргів конфіскованих маєтків”.

Найбільшу кількість джерел, що містять інформацію про функціонування панських маєтків Східного Поділля, виявлено у фондах Державного архіву Вінницької області. Так, у справах фондів повітових земських (ф. 507 - Брацлавський, ф. 480 - Вінницький, ф. 792 - Гайсинсько-Ольгопільський, ф. 865 - Махнівський, ф. 479 - Могилівський, ф. 477 - Ямпільський) та повітових (ф. 473 - Брацлавський, ф. 470 - Вінницький, ф. 471 - Гайсинський, ф. 608 - Липовецький, ф. 472 - Могилівський, ф. 468 - Ольгопільський, ф. 474 - Ямпільський) судів відклалися подавчі, масальні, традиційні та господарчі фільваркові інвентарі, орендні та заставні контракти на маєтки, корчми, винокурні, млини, суконні мануфактури, поташні, селітряні майдани, міські й містечкові торговельні монополії та ін., матеріали про торгівлю збіжжям, іншими сільськогосподарськими продуктами, худобою, промисловими товарами, цехові статути, слідчі документи про зловживання посесорів і економів, дані щодо соціально-економічного становища дрібної шляхти, її етнічної та конфесійної приналежності.

У фонді 521 “Брацлавська казенна палата” відклалися матеріали про конфіскацію та секвестрування маєтків учасників Варшавського повстання 1794 р., зокрема їх статистичні описи, звіти управителів про ведення господарства, врожаї зернових тощо; дані про посіви, орендні контракти, графічні плани земель тощо.

Важливі документальні матеріали про панські маєтки Поділля міститься у документах Державного архіву Хмельницької області. У фонді 227 “Подільське губернське правління” відклалися справи про роботу промислових підприємств у губернії (селітряних мануфактур, винокурень та броварень), про ярмаркову торгівлю, відомості про урядове надання селам статусу містечок, про хід кампанії з продажу казенних населених пунктів у губернії (1811 - 1814 рр.), справи про конфіскацію маєтків учасників повстання 1830-1831 рр.

Важливі узагальнення та статистичні дані про економіку, географію, клімат Поділля, етно-конфесійну та мовну ситуацію в краї тощо містять топографічні камеральні описи Поділля, що зберігаються у фонді 115 “Подільська губернська креслярня”.

Надзвичайно інформативним є фонд 120 “Подільський головний суд”. У ньому відклалися книги записів нотаріальних актів, до яких записуваоися купчі, заставні та орендні контракти на маєтки; інветарні описи маєтків, справи про поділ спадщини між спадкоємцями померлих власників, про поставки подільськими дідичами збіжжя та інших товарів до армії, відомості про відбування панщини селянами, алфавітні реєстри населених пунктів по повітах губернії із зазначенням кількості селян та інформації про власників маєтків.

Важливе значення для порівняння мають документи фонду 241 “Подільський губернський комітет для розгляду і складання інвентарів у поміщицьких маєтках”. Інформація, що міститься у справах зазначеного фонду, хоч і виходить за хронологічні межі нашого дослідження, дозволяє простежити динаміку зміни розмірів ренти загалом, а також її різновидів (відробіткової, грошової та натуральної).

Загалом автором опрацьовано понад 30 фондів державних архівів України. Більшість виявлених у них документів з теми дослідження вперше вводиться в науковий обіг.

Таким чином, проаналізувавши стан джерельної бази досліджуваної проблеми, слід зауважити, що рівень її документального забезпечення в основному є достатнім. Величезна кількість матеріалу надає можливість ґрунтовно і достовірно висвітлити особливості соціально-економічних і етно-конфесійних відносин у панських маєтках Східного Поділля наприкінці ХVІІІ - у першій третині ХІХ ст.

У другому розділі - “Панські маєтки Східного Поділля в системі суспільно-політичних відносин на Правобережній Україні наприкінці ХVІІІ - у першій третині ХІХ ст.”, який складається з двох підрозділів, охарактеризовано зміни адміністративно-територіального устрою Брацлавщини наприкінці ХVІІІ ст., зумовлені інкорпорацією Правобережної України Росією, у результаті яких територія колишнього воєводства на початок ХІХ ст. опинилася у складі двох ґуберній - Подільської та Київської.

Дослідження демографічної ситуації дозволило простежити певні закономірності, пов'язані з прикордонним становищем краю. Так, після Руїни другої половини ХVІІ ст. впродовж усього ХVІІІ ст. на Брацлавщині тривали активні колонізаційні процеси. Напередодні другого поділу Речі Посполитої в реґіоні густота населення все ще була найнижчою, а кількість населених пунктів в розрахунку на одининю площі - найменшою з-поміж інших воєводств держави. Разом з тим, розміри пересічного населеного пункту були найбільшими, що може свідчити про їх оборонне значення.

Аналіз етнічного складу населення Східного Поділля за даними ревізії 1795 р. доводить, що корінне українське населення, православне (раніше уніатське) за конфесійною належністю, становило абсолютну більшість мешканців реґіону, а в соціально-становому статусі воно майже повністю перебувало у середовищі селян-кріпаків. Панівна верства населення - дворяни-землевласники, складалася з поляків-католків. Характерною особливістю Правобережної України, яка накладала відбиток на соціально-економічні відносини, була майже повна відсутність українського етносу в середовищі середнього стану - міщанства, функції якого здебільшого належали єврейським кагальним громадам.

Важливою ознакою землеволодіння на Східному Поділлі було те, що переважна більшість маєтків перебувала у приватній власності. Причому, якщо упродовж ХVІІІ ст. окремі родини магнатів (Любомирські, Потоцькі) зосередили у своїй власності величезні латифундії, то з часу приєднання краю до Росії тривав процес демагнатеризації землеволодінь, що пояснювалося накопиченням капіталів колишніми орендарями та посесорами зазначених маєтностей, які змогли їх викуповувати, а також спадковими розподілами латифундій.

Третій розділ - “Характеристика соціально-економічних відносин у панському селі” складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 3.1 - “Фільваркове господарство на Східному Поділлі” досліджено особливості функціонування фільварку як осередку організації сільськогосподарського виробництва у переважній більшості панських маєтків. Фільварок створювався і функціонував як комплекс господарських будівель виробничого, складського та іншого призначення для забезпечення обробки та зберігання сільськогосподарської продукції, вирощеної на панській ріллі. Запровадження фільварків на Брацлавщині було започатковано всередині - другій половині ХVІІІ ст. після достатнього заселення краю. Однак, лише з відкриттям чорноморських портів і початком морської торгівлі збіжжям наприкінці 80-х років ХVІІІ ст. розпочався активний розвиток фільваркового господарювання шляхом значного розширення посівних площ під зернові культури та поступального підвищення селянських повинностей, що одночасно супроводжувалося їх обезземеленням. Характерно, що в межах Східного Поділля фільварки найпізніше було запроваджено у його південній частині, яка активно заселялася навіть на початку ХІХ ст.

Нестабільна ринкова кон'юнктура на збіжжя у Європі та несприятливі політичні чинники часто породжували ускладнення зі збутом зернових, що сприяло розвитку винокуріння. Впродовж першої третини ХІХ ст. виробництво горілки невпинно зростало і становило одну з найважливіших статей у валовому прибутку дідичів. Разом з тим, у південних повітах Подільської ґубернії через недостатнє забезпечення ґуралень паливним матеріалом, пов'язане з відсутністю лісів, розвиток винокуріння був значно повільнішим.

Агротехніка фільваркового господарства була відсталою, урожайність основних культур впродовж першої третини ХІХ ст. залишалася низькою. Збільшення валових показників виробництва зернових досягалося виключно екстенсивними методами - розширенням панського лану і збільшенням повинностей селян.

Значну частку прибутків фільваркового господарства створювало тваринництво. Краще воно було розвинене на півдні реґіону, де пустували великі площі землі і використовувалися як пасовища.

Розкрито характер і розміри повинностей селян-кріпаків у панських маєтках, показано соціальну нерівність всередині сільської громади. У досліджуваний період селяни виконували три види ренти: відробіткову, грошову і натуральну. Їх обсяги, співвідношення і якісні показники залежали від розміру польового наділу селянського господарства, впливу інших факторів (географічно-кліматичного, розвитку товарно-грошових відносин тощо), причому у кожному маєтку існувала своя практика.

Групування селянських господарств для знімання ренти здійснювалося за кількома параметрами. За наявністю чи відсутністю польового наділу вони поділялися на ґрунтових і безземельних. Ґрунтові ділилися на тяглових і піших, тяглові за кількістю робочої худоби, з якою зобов'язані були виходити на панщину, - на плугових, почвірних, потрійних, парових і поєдинкових. Групу безземельних складали городники (наділені хатою та городом) і комірники (інша назва - підсусідки - мешкали як наймити в чужих господарствах). Найбільшою рентою обкладалися плугові господарства, оскільки користувалися найбільшими за розмірами польовими наділами, а далі - пропорційно.

Впродовж першої третини ХІХ ст. відбувалося постійне зростання повинностей селян, причому зазначений процес ішов паралельно з розвитком товарно-грошових відносин. У гонитві за наживою дідичі обезземелювали селян для розширення фільваркової ріллі, відтак переводили їх у нижчі маєтково-поземельні розряди, так що з часом плугові, почвірні й потрійні господарства майже зникли з інвентарів. Разом з тим, розширені розміри панського лану вимагали більше робочої сили, а тому дідичі збільшували відробіткові повинності селян, примушували робити панщину усіх працездатних членів господарств. Відповіддю селян стали масові втечі, у південні малолюдні землі, що сприяло заселенню Степової України.

Піддано вивченню питання про участь членів селянської громади в управлінні маєтками. Встановлено, що селяни залучалися до маєткової адміністрації шляхом призначення на посади соцьких, осавулів, ланових гуменних, побережників. Ці їхні функції можна трактувати як поліційно-наглядові та фіскальні, причому, не повноцінні, а лише допоміжні. Громадське самоуправління і суд в досліджуваний період уже не існували. Громада була повністю залежна від волі дідича. За виконання посадових обов'язків селяни-члени маєткової адміністрації, як правило, звільнялися від виконання повинностей на користь дідича.

У підрозділі 3.2 - “Оренда і застава маєтків” розглянуто практику передачі маєтків у заставну та орендну посесію, яка набула значного поширення у досліджуваний період. Причиною передавання маєтків у посесію було небажання дідичів особисто займатися веденням господарства, а лише зацікавленість у отриманні готівкових коштів, тобто у зніманні звичайної ренти за володіння маєтком.

Констатується, що термін оренди здебільшого визначався у три роки, що пояснювалося ротацією найбільш поширеної на той час сівозміни - трипілля. Короткотерміновість посесії становила одну з основних перепон розвитку сільського господарства, бо короткотермінові посесори не здійснювали ніяких кроків щодо покращення господарювання, а, навпаки, прагнули витягнути з маєтку останні соки, що призводило до нестерпних бідувань селян-кріпаків, занепаду фільварків.

Підрозділ 3.3 “Маєткові монополії та їх оренда” присвячено розгляду питання про роль торговельних та інших монополій у системі функціонування панського маєтку. Здебільшого монополії передавалися в оренду. Орендарями, як правило, виступали представники купецько-міщанського стану єврейського походження. Провідне місце серед маєткових монополій становило право на шинкування (продаж на розлив) алкогольних напоїв та мливо збіжжя у млинах. Навіть у часи розвиненого рільничого господарства з добре налагодженим фільварковим виробництвом оренда корчми й млинів давала не менше чверті грошових прибутків маєтку. Стосувалося право монополії не стільки можливих конкурентів - шинкарів, скільки селян, яким заборонялося виробляти, довозити і навіть купувати на розлив у іншому місці алкогольні напої, а також молоти збіжжя не у панському млині. Монополії лягали додатковим важким тягарем на плечі кріпаків. Життя селянина було буквально обсноване зобов'язаннями на користь монополістів і обмеженнями, які він змушений був виконувати або дотримуватися.

У підрозділі 3.4 - “Мануфактурне виробництво в панських маєтках” проаналізовано питання про поступове втягування панських маєтків у систему промислового мануфактурного виробництва. Зазначений процес був доволі повільним, що пояснювалося загальним пануванням натурального господарства, а відтак невеликою місткістю внутрішнього ринку промислових товарів. Разом з тим, окремі великі землевласники (Потоцькі, Орловські, Чорторийські) запроваджували у своїх маєтках суконні, полотняні, шкіряні, мідноплавильні, селітряні, поташеві та ін. мануфактури. На них використовувалася праця селян-кріпаків, а тому собівартість й, відповідно, ціна виробів була меншою, ніж імпортованих.

Розвитку мануфактурного виробництва, особливо суконного, сприяли також стабільні замовлення військового відомства. Збільшення обсягів виробництва сукна стимулювало розведення тонкорунних овець.

В досліджуваний період в межах Східного Поділля діяло понад 20 мануфактур. Переважна більшість з них були невеликими і нагадували більше кустарні майстерні, у яких працювало по кілька десятків робітників.

У підрозділі 3.5 - “Особисто вільні землероби” - досліджується питання про соціально-економічне та правове становище, а також етнічну та конфесійну приналежність громад вільних землеробів, що мешкали в панських маєтках. Доведено, що найбільшу кількість серед вільних землеробів становила чиншова шляхта, представники якої за характером занять та майновим статусом майже нічим не відрізнялися від селян, однак належали до дворянського стану. Більша частина чиншової шляхти була католицького віросповідання та польського етнічного походження. Однак, значне число шляхтичів-землеробів мали українське походження та православне віросповідання. Особливості етно-конфесійної строкатості дрібної шляхти пояснюються характером і перебігом колонізаційних процесів ХVІІІ ст., у результаті яких на Східне Поділля в пошуках кращого життя мігрувала дрібна шляхта з різних частин Речі Посполитої.

З середини - другої половини ХVІІІ ст. на Брацлавщині існували громади старовірів-росіян. В панських маєтках вони селилися, головним чином, за умовами із землевласниками як вільні землероби і платили поземельний чинш.

У 1790-х рр. поблизу м. Махнівки з'являється перша в Правобережній Україні землеробська осада німців-менонітів, яких запросив на свої землі Прот Потоцький. Переселенці користувалися ріллею за оплату чиншу, так, як і інші вільні землероби.

Громади вільних землеробів були наділені правами внутрішньої автономії - мали виборну адміністрацію і суд.

Четвертий розділ - “Соціально-економічні відносини в панських містах і містечках” - складається з трьох підрозділів. У ньому відзначається, що, у зв'язку із пануванням натурального господарства, життя панського міста першої третини ХІХ ст. мало чим відрізнялося від сільського. Більшість населення міст і містечок становили селяни-кріпаки, які займалися рільництвом. Купецько-міщанський стан був здебільшого представлений єврейськими кагальними громадами. В окремих містах (Махнівка, Могилів, Тульчин, Немирів) існували міщанські громади іноземців. Лише в Тульчині корінне українське населення користувалося міщанськими правами відповідно до наданого С.-Щ. Потоцьким привілею. У структурі рентних надходжень дідичам від міських поселень переважали прибутки від торговельних монополій; поземельних чиншів; відробіткових, натуральних та грошових повинностей селян. Разом з тим, міські поселення мали важливе значення центрів ярмаркової та роздрібної торгівлі.

З'ясовано, що організація ремесла в панському місті ХVІІІ ст. здійснювалася шляхом запровадження християнських цехів (шевських, кушнірських, ткацьких, кравецьких, гончарних, полотнярських та ін.). З напливом же у міські поселення євреїв заняття ремеслами поступово переходило до них, а члени християнських цехів переводилися дідичами на становище кріпаків, що пояснювалося необхідністю додаткової кріпацької праці в умовах товаризації фільваркового виробництва. Цехова організація ремесла відігравала регресивну роль, оскільки унеможливлювала економічну конкуренцію, проникнення у сферу виробництва товарів широкого вжитку купецько-міщанського капіталу, а тому гальмувала втягнення міст у товарно-грошові відносини, консервувала низький рівень продуктивності праці.

У висновках підведені загальні підсумки дисертаційного дослідження:

Історія функціонування панських маєтків на Східному Поділлі наприкінці ХVІІІ - у першій третині ХІХ ст. тісно пов'язана із загальними проблемами тогочасної політики царизму в правобережних ґуберніях та зі змінами напрямків та обсягів торговельних потоків, що зумовлювалося відкриттям чорноморських портів. Прагнучи зміцнити свої позиції на теренах щойно приєднаних західних земель, самодержавство зберегло за правлячими станами Речі Посполитої важливі привілеї, вимагаючи за це політичної лояльності щодо Російської імперії.

Незважаючи на порівняно невеликі розміри Східного Поділля, в південній та північній його частинах обставини господарського та соціального життя дещо відрізнялися. Якщо напередодні 1793 року на півночі (Сквира, П'ятигори, Махнівка) здебільшого мало місце фільваркове господарювання з переважанням відробіткової ренти, то на півдні (Ямпіль, Чечельник, Балта) фільварки тільки запроваджувались, поширеною все ще була грошова рента. Однак впродовж наступних сорока років відмінність між двома частинами регіону поступово нівелювалася, що можна пояснити поширенням загальних тенденцій соціально-економічних відносин на колись прикордонні території.

Провідними галузями сільськогосподарського виробництва панських маєтків були вирощування зернових культур (в першу чергу пшениці та жита) та розведення великої рогатої худоби і овець. Значна частка в маєткових прибутках належала бджільництву. Уже наприкінці ХVІІІ ст. панське господарство було багатогалузевим і все більше втягувалося в товарно-грошові відносини. Практично в усіх маєтках існували ґуральні, броварні, борошномельні та круподерні млини. З'являлися дрібні мануфактури: суконні, полотняні та скатеркові, мідноплавильні, запроваджувалися нові селітряні й поташеві майдани, скляні ґути й ін.

Особливістю структури населення панських маєтків Східного Поділля було те, що різні станові верстви становили одночасно й різні етно-конфесійні групи. Так, найчисельніше серед мешканців краю були представлені автохтони-українці (православні), які майже повністю представляли найбезправніший стан - селянство. Невелика частка українців була в середовищі чиншової шляхти, а зовсім незначна - серед міщан. Міщанськими правами серед мешканців панських маєтків користувалися, в основному, євреї (іудеї), а дворянськими - поляки (католики).

Селянська громада на Східному Поділлі не була пов'язана круговою порукою. Кожен господар отримував від дідича відповідний своєму маєтковому стану земельний наділ і виконував повинності. Інвентарі маєтків виділяють такі маєтково-поземельні розряди селянських господарств, характерні для південної частини Правобережної України: тяглові (плугові, почвірні, потрійні, парові, поєдинкові), піші і безземельні (городники, халупники, комірники).

Усі види відробіткової ренти, за винятком даремщин, які точно не нормувалися, вимірювалися робочим часом. Одиницею вимірювання слугував день роботи або встановлений результат праці, урок. Сільськогосподарські панщинні роботи ділилися на тяглові, що відбувалися з робочою худобою, плугом, ралом, бороною або підводою, і піші - без худоби, зі знаряддями ручної праці. Усі тяглові роботи вважалися чоловічими, із піших частина вважалась жіночими, а в ХІХ ст. виконувалася також підлітками.

У ХVІІІ ст. і в перші роки ХІХ ст. переважала відробіткова рента у вигляді тяглових днів, тобто такий вид відробітків, який міг виконати селянин, що мав робочу худобу і інвентар. В другому десятиріччі ХІХ ст. збільшується значення відробіткової ренти у вигляді піших днів. Ця тенденція в подальшому постійно прогресує. В зазначеній еволюції різних видів відробіткової ренти спостерігається еволюція всієї кріпосної панщинної системи; тут ми маємо динаміку розпаду типового для неї способу виробництва, що ґрунтувався на земельному, забезпеченому всіма необхідними знаряддями виробництва господарстві кріпака. На зміну цьому старому способу виробництва прийшов інший, який характеризувався все більшим відділенням засобів виробництва від безпосереднього виробника.

Окрім прямої ренти, яку дідичі примушували виконувати своїх підданих, важливе місце серед прибутків панського маєтку належало опосередкованому визискуванню кріпаків шляхом встановлення алкогольної та млинової монополій, права власника маєтку скуповувати у селян продукти їхнього господарювання за встановленими ним же цінами.

Поряд із селянами, певну частину землеробського населення панських маєтків становили громади особисто вільних землеробів: чиншова шляхта, росіяни-старовіри, німці-меноніти. Вони проживали на панських землях за спеціальними угодами з дідичами і платили поземельний чинш. Реального значення у створенні додаткової вартості для власників землі представники цих громад не відігравали.

Маєткова адміністрація наймалася з дворян та призначалася з селян. Її очолював, як правило, економ чи управитель маєтку, у великих латифундіях - адміністратор ключа, губернатор тощо. З числа дворян наймалися також фільваркові писарі, лісники, начальники надвірної міліції, якщо така існувала. Нижча ланка маєткової адміністрації призначалася здебільшого з числа селян: війт, соцький, осавула, лановий, гуменний, побережники та ін. Селяни-носії зазначених посад не користувалися жодною автономією у своїх діях і жорстко залежали від влади управителя маєтку. Разом з тим, використання селян на адміністративних посадах дозволяло дідичам сіяти зерно антагонізмів серед членів громади, а відтак і краще їх контролювати.

Рівень агротехніки впродовж усього досліджуваного періоду був надзвичайно низьким, здебільшого використовувалася відстала трипільна система сівозміни і такі ж недосконалі знаряддя праці - важкий і неефективний дерев'яний плуг, дерев'яна борона, серп, коса, граблі, ціп. Збільшення обсягів вирощеного збіжжя досягалося виключно за рахунок розширення посівних площ та посилення експлуатації селян.

Попри високий рівень повинностей кріпаків на Східному Поділлі в розгляданий період майже не було масових бунтів. Це пояснюється відсутністю після розгрому Козаччини та Коліївщини реальної суспільної сили, яка б могла організувати розрізнені селянські маси в загальний рух. Головною формою боротьби селян за свої права стали масові втечі в південні степи на слободи.

У системі панського господарства Правобережної України чільне місце займали приватні міста, які на Східному Поділлі через загальну вузькість внутрішнього ринку промислових товарів існували переважно у вигляді містечок. Найбільшими містами - Могилевом, Ямполем, Тульчином, Махнівкою - тут володіли Потоцькі. Православні (уніатські) міщанські громади сформувалися у ХVІІІ ст. в період інтенсивних колонізаційних процесів, однак їхній статус здебільшого не був оформлений дідичами юридично. При постійно зростаючій потребі панських економій в робочій силі залюднення міст єврейськими громадами сприяло поступовому переведенню міщан-українців на становище селян-кріпаків, що узаконено переписом населення 1795 р.

Головне значення приватних міст полягало в тому, що вони були центрами ярмаркової та дрібної торгівлі і цехового ремесла.

Дотримуючись компромісу з польським дворянством та католицьким духівництвом в обмін на їхню політичну лояльність, російська поліцейсько-кріпосницька держава виступала ґарантом їхньої власності та інших станових прав і привілеїв, найпершим з яких була монополія на кріпосницький визиск українських селян.

ЛІТЕРАТУРА

Лука-Мелешківська: нариси історії села. - Вінниця: Універсум, 1999. - 338 с.

Брацлавська губернія і Брацлавське намісництво // Київська старовина. - 2000. - №1. - С. 44 - 61.

До питання про поселення менонітів на Правобережній Україні (Колонія Михайлина на Брацлавщині) // ВДПУ ім. М. Коцюбинського. Наукові записки. Серія: історія. Випуск 1. - Вінниця, 1999. - С. 36 - 41.

Цеховий устрій приватних міст і містечок Східного Поділля // Проблеми історії України ХІХ - поч. ХХ ст. - К.: Інститут історії України. - Вип. ІІ. - 2001. - С. 127 - 136.

Маєткові монополії та їх оренда на Східному Поділлі наприкінці ХVІІІ - у першій третині ХІХ ст. // Студії з архівної справи та документознавства - 2003. - Т. 10. - С. 207 - 212.

Громадська селянська адміністрація в панських маєтках Східного Поділля наприкінці ХVІІІ - у першій третині ХІХ ст. // Проблеми історії України ХІХ - поч. ХХ ст. - К.: Інститут історії України. - Вип. VII. - 2004. - С. 82 - 91.

Брацлавське намісництво. - Вінниця: Велес, 2003. - 328 с.

Ревізійний перепис населення 1795 р.: Брацлавська губернія. Ч. 1. Бершадський повіт. - Вінниця: Консоль, 2003. - Т. 1. - 284 с. (у співавторстві з Юрієм Легуном).

Записна книжка Вінницького земського суду за 1800 р. // Тези доповідей Тринадцятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. - Вінниця, 1994. - С. 28 - 30.

Браїлівські старожитності // Тези доповідей і повідомлення Вісімнадцятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. - Вінниця, 1998. - С. 15 - 22.

Документи з історії Ружинського району Житомирської області у фонді Махнівського земського суду // Житомирщина крізь призму століть.- Житомир, 1997. - С. 38 - 50.

АНОТАЦІЇ

Петренко О.С. Панський маєток на Східному Поділлі наприкінці ХVІІІ - у першій третині ХІХ ст.: соціально-економічні та етно-конфесійні відносини. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут історії України НАН України, Київ, 2005.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню соціально-економічних та етно-конфесійних відносин в панських маєтках Східного Поділля наприкінці ХVІІІ - у першій третині ХІХ ст. З'ясовано особливості рентни та співвідношення її видів у різних маєтках та у різний час. Охарактеризовано фільварок як центр організації панщинного господарства. Показано залежність рівня та форм кріпосницької експлуатації від колонізаційних процесів та рикової кон'юнктури на сільськогосподарські товари. На основі опрацьованих джерел визначено характерні економічно-юридичні типи господарств селян-кріпаків. Встановлено етнічний склад соціально-станових груп мешканців панських маєтків. Проаналізовано соціальне, економічне та правове становище мешканців приватних міст та містечок. Розкриті загальні та специфічні тенденції функціонування панських маєтків, особливості втягнення їх у товарно-грошові відносини, причини, що гальмували проникнення в господарювання більш прогресивних форм його ведення.

Ключові слова: інвентар, інтрата, маєткова адміністрація, мануфактура, міщани, панський маєток, посесія, пропінація, селяни-кріпаки, фільварок, цехи, чиншова шляхта, шарварок, ярмарок.

Петренко А.С. Помещичье имение в Восточной Подолии в конце ХVІІІ - первой трети ХІХ в.: социально-экономические и этно-конфессионные отношения. - Рукопись

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт истории Украины НАН Украины, Киев, 2005.

Диссертация посвящена комплексному исследованию социально-экономических и этно-конфессионных отношений в помещичьих имениях Восточной Подолии конца ХVІІІ - первой трети ХІХ в. Проанилизировано соотношение разных форм собственности на землю и доказано, что в исследуемом регионе абсолютно преобладали помещичьи землевладения. Выяснено особенности ренты и соотношение её видов в разных имениях и в разное время. Значительное внимание уделено изучению опосредствованной ренты, которую владельцы имений налагали на крестьян путём внедрения торговых монополий. Охарактеризировано фольварок как центр организации помещичьего хозяйства. Изучены ведущие отрасли сельскохозяйственного производства помещичьих имений: выращивание зерновых культур и разведение большого рогатого скота. Акцентировано внимание на том, что уровень агротехники был очень низким, использовалась отсталая трёхпольная система севооборота и такие же несовершенные орудия труда. Увеличение же объёмов выращивания зерна достигалось исключительно за счёт экстенсивных методов. Освещены вопросы о деятельности дворянских мануфактур: суконных, полотняных, медноплавильных, селитренных и др. Показано зависимость уровня и форм крепостной эксплуатации крестьян от колонизационных процессов и рыночной конъюнктуры на сельскохозяйственные товары. На основе изученных источников определено характерные экономическо-юридические типы хозяйств крепостных крестьян. Доказано, что крестьянская община в Восточной Подолии не была связана круговой порукой. Каждый хозяин получал от помещика соответственный своему имущественному состоянию надел земли и исполнял повинности. Крестьянские хозяйства делились на группы и разряды: тяглые (плуговые, почворные, потройные, паровые, поединковые), пешие и безземельные (огородники, халупники и коморники). На каждый из разрядов налагалась различная рента. Рассмотрено влияние на увеличение повинностей крестьян, ухудшение их материального состояния процесса втягивания помещичьих имений в товарно-денежные отношения, что проявлялось в активном участии землевладельцев юга Правобережной Украины в экспорте зерна через черноморские порты в Западную Европу. Установлен этнический состав сословных групп жителей помещичьих имений. Проанализировано социальное, экономическое и правовое положение населения частных городов и местечек. Выяснено, что главное значение помещичьих городов состояло в том, что они были центрами ярмарочной и розничной торговли, цехового ремесла. Доказано регрессивную роль цеховых ограничений в развитии городской промышленности. Раскрыты общие и специфические тенденции функционирования помещичьих имений, особенности втягивания их в товарно-денежные отношения, причины, что тормозили проникновение в хозяйствование более прогрессивных форм его ведения.