Міграційні та етнічні процеси на Півдні України за доби радянської державності

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет, мету і завдання дослідження, хронологічні та територіальні межі, відображено наукову новизну, практичне значення та зв'язок з науковими програмами, подано відомості про апробацію.

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми, її джерельна база та методологія дослідження” аналізується література, подається короткий огляд джерел, теоретико-методологічних засад та використаних методів пізнання для виконання поставлених завдань.

Історіографічний огляд досліджуваної теми відображає ступінь і глибину здобутків науковців у розкритті даної проблеми, стан і рівень її висвітлення у радянській та сучасній вітчизняній і російській науковій літературі. Оскільки тема дисертації включає розгляд двох головних складових - міграційних та етнічних, - вся наявна література відповідно розподілена на чотири основні групи за проблемно-тематичним принципом та хронологічними періодами.

Першу групу досліджень представляють роботи вітчизняного вченого І. Винниченка та тематичні статті Ю. Коник, К. Кривець, Я. Хонігсмана, І. Шайкіна, В. Земскова, Л. Сидьолкіної, Б. Чирко, що розкривають рееміграційний рух колоністів, єврейське землеробське переселення у 20-х роках, примусове виселення селян під час колективізації, вказують на національний склад організованих та самовільних переселенців сільської місцевості. Спеціальних робіт, присвячених історії переселенського руху на Півдні України в доступній нам літературі не знайдено. Виключення становить лише стаття автора дисертації (1999 р.). Опосередковано торкаються зазначеної проблематики В. Марочко та Б. Чирко, С. Кульчицький та С. Максудов, М. Шитюк, П. Тригуб та ін. У їх роботах чітко простежується мотивація спорадичного механічного руху населення, висвітлюються деякі явища складної етнічної історії народів Півдня України. Певний науковий інтерес представляє багатотомне фундаментальне видання “Історія міст і сіл Української РСР”, оскільки вміщує короткі відомості щодо масового заснування нових поселень на Півдні у 20-30-х роках селянами - вихідцями правобережних районів України.

У науковій літературі більше висвітлені міграційні процеси 60-80-х років. Вони представляють другу групу досліджень. Найбільш ґрунтовно займалися цією проблематикою не історики, а демографи та економісти. Одним із перших провів порівняльний аналіз етнічної структури населення за переписами 1926, 1939 і 1959 років етнограф В.І. Наулко, виділяються монографія Т. Петрової та фахові статті О. Хомри і Л. Глуханової. Спираючись на дані Всесоюзних переписів населення 1959, 1970, 1979 і 1989 років, дослідники показали динаміку демографічного росту та стан міграційного обміну населення Миколаївської та Херсонської областей між республіками СРСР і областями України. Підкреслюючи певні здобутки вчених радянського часу, зазначимо, що історична наука обмежена в доступі до архівних джерел та творчого пошуку, залишила поза своєю увагою величезну низку нез'ясованих питань.

Своєрідний інформаційно-дослідницький прорив щодо означеної проблеми здійснили українські та російські науковці у 90-х роках ХХ - на початку ХХІ століть. Помітним явищем у сучасній вітчизняній історіографії став вихід у 2000 р. монографії О. Рафальського. Головна заслуга вченого полягає в тому, що він фактично вперше поставив питання про комплексне вивчення міграційних та етнічних процесів у контексті національної політики радянської влади. Особливої уваги заслуговує його думка про те, що без з'ясування етнічних наслідків національної політики щодо українців не можна збагнути її наслідки щодо неукраїнського населення.

Перспективи подальших регіональних досліджень висвітлили В. Земсков (повернення репатріантів та реемігрантів), О. Буцько, В. Сергійчук, Д. Горун (українсько-польський трансфер населення 1944-1946 рр.). До праць безпосередньо регіонального спрямування, що показали становище переселенців з Польщі у південних областях, слід віднести публікації Є. Сінкевича та А. Покачалової, Р. Кабачія, В. Кучера, В. Дорошенко, С. Макарчука та Л. Ташлай. Частково питанням “добровільно-примусового руху” приділяли увагу Н. Кляшторна, І. Романюк, російські вчені М. Бугай, І. Волков, В. Земсков та автори новітніх підручників з історії України. Значний науковий інтерес представляють публікації О. Хомри, В. Котигоренка, О. Чиркова, надруковані у 1992-2003 роках, та монографія О. Малиновської. В них подана авторська оцінка міграцій радянського часу в формуванні сучасного етнічного складу населення України, що, безперечно, збагачує концептуальні погляди науковців щодо зазначеної теми. Складні процеси, що відбувалися у сільській місцевості у 50-70-х роках, аналізуються у статтях економістів В. Джамана, А. Шатохіна, істориків В. Шкварця, П. Соболя, Н. Горло. Вони звернули увагу на невиправдані з економічної та соціальної точки зору внутрішньообласні переміщення населення.

Заслуговують на увагу дисертаційні дослідження В. Скляра, В. Барана та О. Григоренка, в яких висувається ряд змістовних положень щодо сутності міграційних процесів в Україні у 60-80-х роках. Таким чином, аналіз наукової літератури з проблеми свідчить проте, що дослідження, які б подавали наскрізну концепцію міграційних процесів на Півдні України за радянської доби, поки що відсутні, як рівноцінно й ті, що простежують етнічні процеси.

Історіографічний доробок переважно сучасних вчених щодо цієї частини теми складають третю (20-30-ті) і четверту (40-80-ті роки) групу досліджень. Наголосимо, що етнічні процеси в краї висвітлені ґрунтовніше, ніж міграційні, але це стосується переважно розвитку освіти та національно-культурного будівництва 20-30-х років. Питань, щодо заселення та розвитку національних меншин південного регіону в 20-30-х роках торкнувся у змістовній монографії Б.В. Чирко. Деякі аспекти проблеми порушуються авторами історико-картографічного атласу “Національні меншини в Україні, 1920-1930-ті роки”, у наукових публікаціях С. Гусєвої та М. Цобенка, Л. Виноградової та Г. Михайлової, Л. Якубової, О. Данильченка, П. Тригуба та ін.

За радянської доби опосередковано окремих аспектів міжетнічних зв'язків у 70-х роках на Півдні торкнулися етнографи В.І. Козлов, Л.М. Чижикова та В.І. Наулко, проте перші ґрунтовні публікації, що започаткували нові підходи до висвітлення суспільно-політичних та етнонаціональних процесів в Україні у 40-80-х роках, були надруковані в останнє десятиріччя ХХ ст. До них, зокрема, відносяться новітні праці В. Наулка та статті співавторів колективної монографії “Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність”. Узагальнюючу характеристику етнодемографічної ситуації у Південному регіоні подають В. Ребкало, М. Обушний та О. Майборода. Досить логічним видається їх висновок щодо низького рівня національної свідомості серед українського населення Південного регіону, здебільшого байдужого до проблеми збереження власної етнічної ідентичності та причин цього явища.

Зміни національного складу та мовної структури населення обох центральних південних областей протягом 1959-1989 рр. знайшли висвітлення у дисертаційних роботах В.М. Скляра, Ж.А. Шевчук, публікаціях А.А. Шевченка та В.М. Демченка. Етнолінгвістичні дослідження мовознавців А.М. Поповського, В.М. Баденкової, О.А. Болдецької, Т.Г. Глубокової та інших дозволяють з'ясувати процес формування етномовних особливостей регіону. Етнокультурні традиції краю висвітлюють О.П. Макаренко та Т.Є. Чернявська, В.Я. Дрізо та О.М. Караульна, В.І. Гамза й інші дослідники.

Наведений огляд свідчить, що кількість наукових робіт на перший погляд є досить великою, але всі вони у більшості тільки опосередковано пов'язані з темою. Загалом вчені розкрили лише певні аспекти міграційних та етнічних процесів. Історія формування поліетнічного складу населення Півдня України за радянської доби може бути предметом спеціального дослідження.

Джерельну базу дослідження становлять насамперед документальні матеріали, що складаються з опублікованих (законодавчі акти, збірники документів, статистичні матеріали, періодична преса, адрес-календарі) і неопублікованих писемних та недокументальних джерел усного характеру (народознавчі опитування).

Базовими для дослідження є фонди Миколаївського, Первомайського та Херсонського виконавчих комітетів Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (окрвиконкомів) (Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. Р-161, Р-2066; Державний архів Херсонської області (далі ДАХО), ф. Р-2), документи яких дозволяють детально відтворити переселенський рух міжвоєнного періоду; фонди виконавчих комітетів Миколаївської та Херсонської обласних Рад депутатів трудящих (ДАМО, ф. Р-992; ДАХО, ф. Р-1979), що вміщують інформацію про організовані державні переселення у післявоєнний період радянської доби, та фонди статистичних управлінь Миколаївської (ДАМО, ф. Р-2133) і Херсонської (ДАХО, ф. Р-2000) областей. Останні містять дані щодо природного і механічного руху, чисельності і національної структури населення.

Малодослідженість питання про спецпереселенців зумовила звернення до фондів спеціалізованих відомств землеустрою СРСР у м. Херсоні (ф. Р-433, Р-453) та Управління КДБ УРСР по Херсонській області (ф. Р-4033). В цілому автором було проаналізовано 47 фондів (203 справи) державних архівів Миколаївської і Херсонської областей, переважна більшість документів яких введена до наукового обігу вперше.

Частину джерельної бази становлять законодавчі матеріали (резолюції, розпорядження, тексти угод), надруковані у спеціальних збірниках органів державної влади, та сучасні видання, присвячені темі голоду і колективізації, депортації та національним процесам.

Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять його базові принципи: історизму, об'єктивності, системності та всебічності, що ґрунтуються на пріоритеті документальних фактів. Автор використовує різні пізнавальні засоби, розглядаючи предмет дослідження в конкретному історичному середовищі, в розвитку і причинно-наслідкових взаємозв'язках. У роботі застосовуються такі наукові методи пізнання, як аналіз і синтез, історико-порівняльний, історико-генетичний, синхронний, проблемно-хронологічний, ретроспективний, структурно-функціональний, статистико-аналітичний, соціально-психологічний та емпіричний.

У другому розділі “Міграційні процеси на Півдні України у міжвоєнний і воєнний періоди та їх етнічні виміри” досліджуються історичні передумови стихійного і організованого державою (добровільного або вимушеного) переселенського руху в 1920-1930-х роках на території південних округ, визначаються етапи міграційних процесів, з'ясовуються мотиви і причини міграцій, їх етнічна спрямованість, розкриваються взаємозв'язки тогочасної міграційної і національної політики.

Дисертант звертає увагу на теоретичний аспект проблеми і пропонує розглядати міграції до і після жовтневої революції 1917 р. як один процес, що продовжувався перманентно. Аналіз причин самовільної, стихійної міграції дозволяє зробити висновок про безперервність міграційних процесів у регіоні та формування історичних передумов механічного руху населення у міжвоєнний та воєнний періоди (1914- березень 1944 рр.), які автор поділяє на чотири етапи: 1) 1914-1919 рр.; 2) 1920-1927 рр.; 3) 1928-1940 рр. та 4) 1941-березень 1944 рр. Такий поділ відповідає тогочасним історичним реаліям, вказує на інерційний характер попередніх процесів, що потребувало значного часу для зміни владою форм і методів управління міграцією, логічно поділяє історію ХХ століття на періоди війн і протистоянь та післявоєнного мирного розвитку.

У ході дослідження були встановленні структурні складові учасників стихійного переселенського руху та масштабних державних кампаній переміщення різних етнічних груп: організоване землеробське переселення українських, російських селян на Південь з правобережних губерній України, в тому числі масове переселення євреїв на Херсонщину, еміграція й рееміграція колишніх іноземних колоністів та їх переселення у Поволжя і на Далекий Схід, виселення під час проведення колективізації, депортація на Південь зі східних республік СРСР “розкуркулених” селян та ін. У 20-х роках міграційна політика радянської влади, на відміну від самодержавної політики Російської імперії та послідуючого часу, не ставила перед собою за мету русифікацію окраїн.

На стихійному масовому переселенському русі міжвоєнного періоду на Півдні позначилися голод 1921-1922 рр., 1932-1933 рр. та постійна його загроза в зв'язку з неврожаями, колективізація, екстремальні методи господарювання, репресії, неодноразове адміністративно-територіальне реформування та непослідовна політика радянської влади. Втілення в життя сталінської ідеї “великого переселення” відстрочили воєнні події та потреби значної кількості робочих рук у повоєнне десятиріччя.

Міграційні процеси періоду окупації (червень 1941-березень 1944 рр.) стали логічним продовженням злочинних дій проти населення краю фашистського тоталітарного режиму. Вони завдали нищівного удару по демосистемі регіону.

На формування структури населення впливають й етнічні процеси, які досліджуються в останніх пунктах розділів дисертації. Автор підкреслює, що у міжвоєнний період, вирішуючи складні державотворчі завдання, влада знайшла не тільки ефективний спосіб радянізації, налагодження міжнаціональних відносин місцевого населення і переселенців, але й створила виключно сприятливі умови для національно-культурного розвитку українців та національних меншин і загальмувала їх асиміляцію. Відмова від політики національно-культурного будівництва у 30-х роках надійно закріплювала за російською мовою на Півдні України статус міської розмовної мови, у сільській місцевості вона поступалася лише українській. Це означало продовження попередньої самодержавної національної політики та поглиблення етномовних асиміляційних процесів.

У третьому розділі “Механічний рух населення повоєнного часу та наступних десятиліть і взаємодія етнонаціональних процесів” з'ясовуються взаємодія і наслідки природних і штучних міграцій, соціальний і етнічний склад мігрантів, специфіка розселення й адаптації в суспільстві та демографічних змін, що відбувалися під час дозаселення краю протягом 1944-1991 рр. Осмислюються чинники етнонаціонального розвитку, специфіка впровадження двох великих мовних груп, україномовної та російськомовної, їх зв'язок з етнічним складом населення та роль і значення держави щодо прискорення формування інтернаціонального регіону й нівелювання національних ознак більшості етносів.

Аналізуючи надзвичайно активний механічний рух населення, автор звертає увагу на деяку аномальність цього процесу, не завжди пов'язану з причинами об'єктивного характеру. Катастрофічні демографічні втрати населення регіону в міжвоєнний період радянського владарювання та воєнне лихоліття автоматично визначили його статус як трудонедостатнього. Плановість командної економіки дозволяла маніпулювати та перерозподіляти матеріальні і людські ресурси з республіки в республіку, з регіону в регіон, з галузі в галузь. Такий підхід з часом призвів до того, що кількість етнічних груп у південних областях, та й у цілому в Україні, зросла протягом 40-80-х років вдвічі. Отже, поняття “дозаселення” не вичерпало себе у попередній період історичного розвитку краю, а супроводжувало рух населення на Півдні і в післявоєнний період. Воно якнайкраще відображає сутність міграційних процесів зазначеного часу.

Передумовою інтенсивного дозаселення регіону у повоєнні роки стало припинення воєнних дій на території краю у березні 1944 р. Загалом міграційний рух населення у післявоєнний період автор поділяє на три етапи: перший - квітень 1944-1953 рр.; другий - 1954-1964 рр.; третій - 1965-1991 рр. Вирішальну роль в його розвитку відіграли державні механізми регулювання міграційних процесів, спричинені не тільки соціально-економічними, але й ідеологічними та політичними чинниками.

Протягом зазначених років поповнення населення Миколаївської і Херсонської областей здійснювалося кількома міграційними хвилями. В їх складі були жителі, які поверталися додому зі звільнених територій та евакуації; колишні польські громадяни - спецпоселенці зі східних республік СРСР та східних областей і країв РРФСР; евакуйовані (фактично депортовані) українці з території Західної України, що відійшла до Польщі (1944-1946 рр.); репатріанти із числа цивільних осіб і військовополонених, які добровільно поверталися на Батьківщину із таборів Німеччини, та громадяни, які перебували на правах “переміщених осіб” у зоні союзницьких англо-американських військ; репатріанти й реемігранти (етнічні росіяни та українці), які поверталися з Франції, Болгарії і Румунії; українські реемігранти з Аргентини й інших країн; демобілізовані з лав Червоної Армії і колишні засуджені; планові “добровільно”-примусово переселені жителі західних областей України (1947-1951 рр.), у тому числі бойки, русини, лемки з ділянки державної території Дрогобицької області, що відійшла до Польщі; добровільні переселенці переважно західних, а також північних областей України (1952-1959 та наступних років); спеціалісти і робітники з РРФСР, що прибули за направленнями на підприємства і в установи; самовільні мігранти з УРСР та інших республік СРСР.

Однією з найважливіших ознак міграційних процесів післявоєнного періоду є те, що основним джерелом поповнення чисельності українського етносу на Півдні став Західний регіон України. У структурному вимірі організовані державою переселення українців мали сільськогосподарський (сільський) характер і були пов'язані з доприселенням їх у колгоспи і радгоспи південних областей. У міські поселення переселенців-українців не направляли. Населення містечок збільшувалося в основному за рахунок внутрішньої і зовнішньої стихійної міграції, демобілізованих і організованих направлень спеціалістів на підприємства з промислових центрів Росії та інших республік СРСР.

З середини 50-х років свобода вибору пересування стала визначальною мотивацією у русі населення. Проте у південних областях було заборонено поселятися татарам, німцям, грекам, вірменам, болгарам, циганам та деяким іншим національностям, які були депортовані з Криму у 1941-1944 рр. та намагалися повернутися на Південь у 1956-1957 рр. після звільнення від примусового перебування на спецпоселеннях. На активності механічного руху населення обох областей зазначеного періоду позначалася підвищена увага з боку держави до розвитку причорноморських областей. Однак громіздке планування і гігантоманія розпорошували внутрішні трудові ресурси.

Приплив росіян був пов'язаний в першу чергу з промисловим виробництвом (суднобудування, машинобудування, металургія, електроенергетика). Серед тих, хто приїжджав, значний відсоток становили пенсіонери всесоюзних відомств та військові пенсіонери. Приплив російських селян у сільську місцевість був стабільним, але значно меншим.

Співвідношення українців і росіян перекривалося, головним чином, за рахунок організованих масових переселень українців у сільську місцевість, стихійної міграції почасти обертового характеру та природного приросту.

Центральна (географічно) позиція Миколаївської області на Півдні України визначила їй роль регіонального посередника в обміні населення. Близькість Миколаївської області до Одеської, а Херсонської до Криму і Запорізької області призвело до того, що в обох областях сформувалося різне співвідношення етнічних груп. Миколаївщина інтегрувала склад населення Херсонської та Одеської областей. Сім найчисельніших етносів області у 1989 р. були представлені у наступній послідовності: українці, росіяни, молдавани, білоруси, євреї, болгари, поляки. На Херсонщині їх чисельне і етнічне співвідношення було іншим: українці, росіяни, білоруси, євреї, молдавани, поляки, татари.

Автор дійшла висновку, що міграційні процеси за доби радянської державності стали визначальним чинником трансформації поліетнічного складу населення краю. В них проявилися майже всі види міграції. Вони позначилися на демографічному і етнічному розвитку Південного регіону, кількісному і якісному відтворенні робочої сили, урбанізаційних та етнічних процесах. Стимульовані радянською владою анормальні міграційні процеси сприяли розвитку асиміляційних та етнороз'єднавчих процесів. Регулюючи міграційні потоки і формуючи таким чином склад населення регіону, держава коригувала розвиток етнічних процесів. У масовій свідомості людей міфологізувалися етнонаціональні цінності не етнічної, а соціалістичної нації, формувалося стійке сприйняття російської мови як важливого засобу міжнаціонального спілкування. Українська мова як мова навчання і спілкування з кінця 60-х років стала прерогативою виключно сільських мешканців. південь україна переселення міграційний

Звуження культурних функцій української мови, створення штучних перешкод для її державного функціонування, використання в суржикових формах, обмеження сфер вживання її на етнічній території, або ж повне виключення з процесу спілкування і культурно-історичного розвитку завдало великої шкоди внутрішньоетнічній консолідації українців на Півдні та державному рухові в майбутньому.

У висновках узагальнено результати дослідження, основні положення яких здобувач виносить на захист:

* протягом усієї доби радянської державності України у Південному регіоні перманентно відбувався процес дозаселення та формування постійного поліетнічного складу населення, що набув сучасних форм у 60-80-х роках ХХ століття;

* міграційні процеси міжвоєнного періоду суттєво відрізнялися від повоєнного часу і наступних десятиліть. В їх розвитку простежується сім етапів. Кожний з них набуває завершення зі зміною політичного курсу держави, має свої особливості не лише міграційних, але й пов'язаних з ними демографічних і етнічних процесів;

* вирішальна роль у наявності великої кількості етнічних груп неукраїнського населення на Півдні належить державному перерозподілу населення в межах СРСР. Свідомо регулюючи міграційний рух, впроваджуючи “прокрустову національну політику” щодо певних національностей, поступово зменшуючи чисельне співвідношення автохтонного етносу, ведучи потужну ідеологічну обробку населення шляхом маніпулювання історичними фактами, уніфікуючи життя по всій країні, активно впроваджуючи російську мову в містах, держава прискорювала темпи штучного створення інтернаціонального регіону;

* постійне переміщення населення інверсійно (маятниково) розгойдувало сталість української етнонації, перешкоджало процесу консолідації громадськості Півдня, а за умов відсутності можливості задоволення своїх культурно-національних потреб, закладало серйозні психологічні комплекси національної неповноцінності в українців та національних меншин краю, прискорювало мовну і етнічну асиміляцію;

* подальший розвиток етнонаціональних відносин у Південному регіоні залежатиме від врахування державою інтернаціональних особливостей історичного минулого, впровадження зваженої політики підтримки національної самосвідомості, перш за все чисельно переважаючого українського етносу, та сприяння збереженню етнічної ідентичності всіх національних меншин, формування у них почуття причетності до української політичної нації та держави України.

Безперечно залишається актуальним накопичення краєзнавчих знань, що потребують видання та широкого залучення до досліджень утаємничених раніше документів, переосмислення доробку радянських науковців, поряд з необхідністю створення об'єднаними зусиллями істориків, етнологів, демографів, мовознавців, економістів, географів, культурологів та політологів всебічних аналітичних досліджень з історії формування поліетнічного складу населення, інтернаціоналізації суспільних відносин, висвітлення як незаперечних досягнень, так і упущень, помилок та перекручень за весь період радянської доби державності України, засвоєння не завжди приємних, але реалістичних уроків на майбутнє.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. До історії міграційних процесів на Півдні України // Наукові праці. - Т.П. - Миколаїв: МФ НаУКМА, 1999. - С. 51-56.

2. Збереження етнічної ідентичності національних меншин Півдня України: досвід 20-х років і сучасність // Етнічна історія народів Європи: Національні меншини. Етноархеологія: Збірник наукових праць. - К.: Стилос, 1999. - С. 75-79.

3. Польська етнічна меншина Миколаївщини в процесі національно-культурного будівництва 20-х років XX століття // Південний архів. Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 5. - Херсон: Айлант, 2001. - С. 147-155.

4. Утворення Херсонської області - початок нового етапу в історії заселення Південного регіону України (1944-1959 рр.) // Південний архів. Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 12. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. - С. 250-257.

5. Міграційний чинник у формуванні поліетнічного складу населення Миколаївської і Херсонської областей (60-80-ті роки ХХ століття) // Наукові праці: Науково-методичний журнал.Т.32. Вип.19. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004. - С. 118-123.

6. Українсько-польське переселення на Півдні України у 1944-1946 роках: історіографічний та джерелознавчий аспекти // Південний архів. Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 16. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2004. - С. 282-286.

7. Спецколонізація і спецпереселенці українського Степу в 30-40-х роках ХХ ст. // Південний архів. Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 19. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2005. - С. 194-201.

АНОТАЦІЇ

Пронь Т.М. Міграційні та етнічні процеси на Півдні України за доби радянської державності (на матеріалах Миколаївської та Херсонської областей). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Донецький національний університет, Донецьк, 2005.

У дисертації на прикладі Миколаївської та Херсонської областей представлено наскрізну концепцію історії дозаселення Півдня України за доби радянської державності. Комплексне історико-етнологічне дослідження організованих (планових) і стихійних міграцій, їх мотивів і причин, форм і методів впровадження довгострокової національної політики “злиття націй”, її етнічних наслідків дозволили встановити головні важелі і механізми формування поліетнічного складу населення регіону. У роботі підкреслюється, що по мірі реалізації планів національної політики змінювалася і державна міграційна політика щодо Півдня - штучно створюваного інтернаціонального регіону. На плануванні позначилися некомпетентність, брак політичних, економіко-демографічних знань та новоімперський характер поведінки державно-партійної влади. Перерозподіляючи населення в межах СРСР, держава відіграла провідну роль у збільшенні кількості етнічних груп і чисельності населення, інтернаціоналізації суспільних відносин й активізації асиміляційних процесів у Південному регіоні.

Автор констатує, що державні преференції російській мові у суспільно-політичному та культурному житті прискорили процеси мовної асиміляції та знизили рівень національної самосвідомості українців і більшості національних меншин, що проживають у містах. Звертається увага на позитивні досягнення радянської влади у налагодженні толерантних, неконфліктних міжнаціональних стосунків.

Ключові слова: міграційні процеси, переселенський рух, спецпереселенці, репатріанти, трансфер населення, інтернаціоналізація, поліетнічний склад населення, етнічні процеси, етнічна самосвідомість, мовна асиміляція.

Пронь Т.М. Миграционные и этнические процессы на Юге Украины в период советской государственности (на материалах Николаевской и Херсонской областей). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Донецкий национальный университет, Донецк, 2005.

В диссертации на примере Николаевской и Херсонской областей рассматривается сквозная концепция истории дозаселения Юга Украины на протяжении трех четвертей ХХ столетия. Комплексное историко-этнологическое исследование организованных (плановых) и стихийных миграций, их мотивов и причин, форм и методов реализации долгосрочной национальной политики “слияния наций”, ее этнических последствий позволило установить главные рычаги и механизмы формирования полиэтнического состава населения региона за время советской государственности. В работе подчеркивается, что по мере реализации планов национальной политики изменялась и миграционная политика в отношении Юга - искусственно создаваемого интернационального региона. На планировании сказались некомпетентность, недостаточно высокий уровень политических, экономико-демографических знаний и новоимперский характер поведения государственно-партийной власти. Перераспределяя население в пределах СССР, государство сыграло ведущую роль в увеличении количества этнических групп и численности населения, интернационализации общественных отношений и активизации ассимиляционных процессов в Южном регионе Украины.

Анализ миграционных процессов на Юге дал возможность определить и охарактеризовать семь основных этапов в их развитии. В диссертации исследуются и освещаются такие малоизученные вопросы, как обратное движение переселенцев из Сибири в южные губернии, массовое переселение из правобережных губерний Украины в 20-х годах, внутриокружное движение расселенцев, еврейское земледельческое переселение и выселение в 30-40-х годах на Херсонщину “раскулаченных” крестьян из республик Средней Азии с целью выращивания хлопка, эмиграционное и реэмиграционное движение немцев, шведов и чехов, послевоенное движение репатриантов из Германии, Болгарии, Румынии и других государств, в том числе добровольных переселенцев и реэмигрантов, украинско-польский трансфер населения на Юге в 1944-1946, 1951 гг., движение бывших польских спецпоселенцев в 1944-1946 гг. и выселение в 1957 г. за пределы Южного региона бывших спецпоселенцев - крымских татар, греков, армян, немцев, болгар и членов их семей - русских, внутренние переселения из сел в города, передвижения связанные с оргнаборами рабочей силы на новостройки объектов союзного значения.

Опираясь на статистические данные переписей населения и документальный архивный материал автор констатирует, что увеличение значения русского языка в общественно-политической и культурной жизни ускоряло процессы этноязыковой ассимиляции, понижало уровень национального самосознания украинцев и представителей большинства национальных меншин, живущих в городах. Вместе с тем автор пришла к выводу, что в сельской местности языком общения преимущественно оставался украинский, значительно сдерживающий ассимиляционные процессы среди доминирующего этноса края. В диссертации также обращается внимание на позитивные достижения советской власти в установлении толерантных, неконфликтных межнациональных отношений.

Ключевые слова: миграционные процессы, переселенческое движение, спецпереселенцы, репатрианты, трансфер населения, интернационализация, полиэтнический состав населения, этнические процессы, этническое самосознание, этноязыковая ассимиляция.

Pron T.M. Migratory and Ethnic Processes on the South of Ukraine in the Period of Soviet State System (on the material of Mykolaiv and Kherson Regions). - Manuscript.

Thesis for the Sciences Degree of a Candidate in History. Speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Donetsk National University, Donetsk, 2005.

This dissertation focuses on the conception of settlement history in the South of Ukraine (Mykolaiv and Kherson Regions) during the first three quarters of the XX-th century. A complex historico-ethological research of organized and spontaneous migrations, their motives and causes, forms and methods of long term national policy of “nations' merger” realization, its ethnic consequences made it possible to establish the main key factors of changes and mechanisms in multi-ethnic population composition of the region in the period of Soviet State System.

The dissertation underlines that along with the realization of national policy plans migratory policy in the South - artificially created international region - also was changed. The non-sufficiently high level of political, economic, demographic knowledge and new-imperial character of political and state authority behavior influenced the planning. Based on statistical data of population census and archival documents the author makes a conclusion that the increase of Russian language in social, political and cultural life precipitated the linguistic assimilation process, lowered the level of national self-consciousness of Ukrainians and representatives of the majority of ethnic minorities, who lived in cities. The conclusion was also made that in the countryside Ukrainian was the main language of communication which sufficiently kept back assimilation processes among a dominant ethnic group in the region.

Key words: migratory processes, migration movement, special migration, repatriates population transfer, internationalization, multiethnic population composition, ethnic processes, ethnic self-consciousness, linguistic assimilation.

Размещено на Allbest.ru