Цинський Китай кінця XVIII–першої третини XIX ст. у сприйнятті західних спостерігачів

Квінтесенція сприйняття представниками західного світу китайської культури і побуту міститься у твердженні американського підприємця і торговця: “У китайцях можна поважати їхню тверезість, розміреність і дієздатність, але що стосується їхнього уряду, наук, релігії, вдач і звичаїв, то, звичайно, вони такі ж напівварвари і настільки ж далекі від просвіти і, подібно до всіх інших народів Азії, заслуговують на назву варвари” Там же, С. 69..

• У четвертому розділі - Китай та зовнішній світ в уявленнях західних очевидців (кінець XVIII-початок XIX ст.), аналізується історична ретроспектива "Захід - Китай" і реалії цих відносин у сприйнятті європейських сучасників. Для порівняльного аналізу подані оцінки і російських авторів.
• Історія торгових і політичних відносин країн Західної Європи з Китаєм - це в першу чергу історія взаємного нерозуміння двох різних культурних традицій. Європейські автори зазначеного періоду вбачають причини невдач, яких зазнали представники західного світу на ранніх етапах налагодження відносин з Цинською імперією, у методах, що застосовували португальці і голландці в процесі проникнення в Східну Азію й у Китай, зокрема. На їх думку ситуація наприкінці XVIII ст. була зовсім іншою. Підкреслимо, що деякі європейські автори щиро обурювалися небажанням китайців визнати цивілізаторську місію європейців: “образливо бачити народ настільки впертим у своїх звичаях, що він не хоче скоритися нашим; настільки сліпий, що він не визнає незаперечної переваги народів західних; настільки підозрілий, що він відмовляє англійцям у засобах вільно обійти їхню країну, зробити там свої заклади, побудувати фортеці, як вони зробили це в Індії для великої вигоди тамтешніх правителів і народів…Честь, слава і порятунок тільки тим народам, які живуть як ми, керують по-нашому, одягаються по-нашому, і споживають продукцію наших мануфактур…” Воже де Брюн. История о завоевании Китая маньчжурскими татарами.- М.: Типографическая компания - 1788.-C. 75. писав Воже де Брюн (псевдонім французького письменника Jouve Joseeh).
• Представники Заходу, і насамперед Англії, прагнули до встановлення тих дипломатичних взаємин, що відповідали нормам європейського міжнародного права. Європейська дипломатія Нового часу будувалася на принципі суверенітету, кожна суверенна держава була (хоча б формально) рівною іншій і не визнавала над собою ніякої влади. На традиційному ж Далекому Сході існувало уявлення про ієрархічний і централізований характер усієї системи міжнародних відносин. Тому послідовна позиція китаєцентризму - самодостатності і замкнутості, зайнята цинською владою в намаганнях зберегти традиційні міжнародні відносини на Далекому Сході, викликала в європейських авторів нерозуміння і роздратування. Доктрина, яку можна назвати китаєцентричною, склалася в процесі розвитку міжнародних відносин у цьому регіоні до маньчжурського завоювання Китаю, де Китай виступав як патріарх. Цьому статусу відповідав ритуал “кетоу” - “три колінопреклоніння і дев'ять простягань ниць допущеного до аудієнції, під якими малися на увазі дев'ять ударів чолом об підлогу”. Опису цієї традиції європейські автори приділили чимало уваги, вважаючи таку церемонію принизливою і не гідною представників європейських країн.

Західні автори одностайні в тому, що торгові відносини іноземців з Китаєм у позначений період “становлять картину щоденних і безупинних торгових ускладнень”, постійної бюрократичної тяганини і юридичних перепонів. Вони ремствують на те, що китайські чиновники чинили опір розширенню торгівлі з кантонськими купцями, яким належали всі привілеї. Тому невдоволення англійців умовами торгівлі, що існували на той час, вважалися цілком обґрунтованими. Навіть російські автори підкреслювали, що правила, яких китайський уряд вважав за необхідне дотримуватись у своїх стосунках з іноземцями, полягали в наступному: “варвари подібні до диких звірів і з ними не слід поводитися за тими ж правилами, за якими поводяться з громадянами...” Метрваго Д. Очерки морских сношений и войн европейцев с Китаем по 1860 год. - СПб, 1884. - C. 32..

Таким чином, теза про обмеження європейської торгівлі є загальною. Навіть контрабандна опіумна торгівля в роботах європейських сучасників одержала дуже неоднозначну оцінку. Деякі автори, такі як К. Гюцлафф, Бурболон, Д. Мертваго, М. Венюков відверто її засуджують. Інші, констатують її існування, не висловлюючи свою думку, як М.Я. Бічурін Бичурин Н.Я. Китай в гражданском и нравственном состоянии. - М.: Восточный двор, 2002. - С. 118; Бурболон. Записки о Китае СПб.- 1885. - С. 189; Венюков М. Очерки современного Китая. - СПб, 1874. -Ч. 1.- С. 89; Метрваго Д. Очерки морских сношений и войн европейцев с Китаем по 1860 год. - СПб, 1884.- С. 61; Gutzlaff Ch. Journal of three voyages along the coasts of China in 1831, 1832, 1833 with notices of Siam, Korea and the Loo-Choo Island. -London: Frederic Westley and A.H. Davis stationers' hall court, 1834.- P. 347. p. 76.. Є й ті, які виправдовують дії англійців, обвинувачуючи в ситуації, що склалася, маньчжурську владу, зокрема всі американські редакційні статті, дотримувалися саме такої точки зору, вони відверто писали: “Наші торговці будуть вичікувати завершення протистояння між китайською й англійською владою, що дозволить їм зайняти згодом вигідну позицію для конкуренції із самими розвиненими державами світу” England and China // The United States Democratic review.- 1840.- Vol. 7.- Issue 30.-Р. 516-532.. Торгівля опіумом у ХІХ ст. поступово стала домінуючим аспектом китайських зовнішньоекономічних відносин.

На відміну від європейських країн, Росія змушена була визнавати Китай як повноправного в економічному і політичному плані сусіда через те, що цілісність та збереження російських кордонів у цьому регіоні могли бути забезпечені тільки при політичному вирішенні питань між двома країнами. Торгівля носила спокійний характер і була вигідною для обох країн. На противагу країнам Західної Європи російські купці вели свою торгівлю безпосередньо в Пекіні. Тому ми не знайдемо в їхніх роботах такої очевидної критики Китаю, яка має місце у працях європейських торгових представників, що мали можливість торгувати тільки в Кантоні.

У висновках узагальнено підводяться підсумки дослідження. Дисертант вважає, що на підхід до проблеми Схід - Захід, як і на зміст європейської суспільно-політичної думки єзуїтський “образ Китаю”, що сформувався до початку досліджуваного нами періоду, мав подвійний вплив. На ранньому етапі знайомство Європи з Китаєм проходило саме за звітами і працями місіонерів єзуїтів. Вони виконували роль з'єднувальної ланки між Європою й імперським Китаєм, починаючи з XVI ст. Їхні праці тривалий час були єдиним джерелом інформації. Європейському читачу Китайська імперія була представлена як високорозвинена країна з освіченим правлінням і формальною рівністю в посіданні державних посад. Намальована єзуїтами картина китайської імперії була із захопленням сприйнята європейськими просвітниками, оскільки відповідала їх інтересам, як новий доказ, який можна було наводити в суперечках про реформи в західному світі. Некритичне сприйняття свідчень єзуїтів створило передумови для створення міфологізованого образу Китаю в Європі, що популяризували просвітники (Г. В. Лейбніц і Ф. Вольтер). У творах просвітників другої половини XVIII ст., Китай виступає вже не самостійно, а як дзеркало для сатиричного відображення європейської дійсності, і захоплення Китаєм сприймається іронічно. До кінця XVIII ст. виявилася тенденція критичного сприйняття традиційного образу Піднебесної, яка остаточно сформувалася в гегелівській історіософській концепції. Ця концепція стала основою європоцентричної парадигми історії людства, де Китай знаходився поза історичним процесом.

Якщо раніше протилежність європейської і китайської цивілізації сприймалася переважно з позицій визнання етнокультурних особливостей двох рівноправних соціокультурних суспільностей, то тепер їй надається завершено європоцентричне тлумачення. Саме з цього моменту за Китаєм закріпився стереотип "традиційного суспільства", а Захід починає виступати в ролі носія динамічного, змінного і прогресивного початку, покликаного "окультурити" весь інший світ. Автори аналізованих робіт, безсумнівно, знаходилися під впливом цієї нової історіософської концепції, що поглиблювалася очевидними розходженнями в базових цінностях європейської і китайської соціокультурної традицій.

Характерною рисою досліджуваних праць європейських авторів є вкрай негативна оцінка державної системи цинського Китаю, що об'єктивно була зумовлена кризовим станом китайського суспільства в період правління маньчжурської династії. Ця негативна оцінка стала універсальною характеристикою китайської державності як такої, що без врахування історичної еволюції і набула дефініції - “східна деспотія”.

У період, що передує опіумним війнам, головну причину загострення відносин із західними країнами (насамперед з Англією), європейські автори бачили в порочності зовнішньополітичної практики Китаю. За окремими винятками, європейці не відчували різницю між основами міжнародних відносин у Європі і на Далекому Сході.

Аналіз європейських джерел досліджуваного періоду свідчить про очевидне неприйняття представниками західного світу світоглядних основ китайської цивілізації. Своє відображення це негативне ставлення знайшло у відношенні до релігійно-філософської системи поглядів, заснованої на конфуціанських принципах. Нерозуміння гармонійної триєдності китайської релігійної системи призвело до спрощеного тлумачення всього сакрального комплексу китайської релігії. Подальша трактовка його як язичества обумовила негативне ставлення до нього і сприйняття релігійно-філософської традиції Китаю в цілому, як відсталої і несформованої. Лише в роботах російських авторів уперше здійснена спроба об'єктивного аналізу китайської релігійної системи, в якій конфуціанству була відведена роль соціальної етики. Це було обумовлено тим фактором, що релігійна експансія не була домінуючою доктриною для православної церкви.

Захоплення китайськими мотивами в мистецтві Європи пройшло шлях від колекціонування привезених з Китаю виробів до стилізації, створення предметів у китайському стилі. Вільність художнього сприйняття природи, інакше розуміння прекрасного - усе це було новим для Європи і сприймалося важко. Мода швидко плинула, і захоплення виробами китайського стилю стало предметом сатири та іронії. В європейському мистецтві почалася епоха неокласицизму. У європейських спостерігачів XIX ст. практично не знаходимо схвальних відгуків на китайську культуру: картини, театральні вистави, музичні композиції. Недосконалість мистецтва, з точки зору європейців, лише затверджувало їх на позиціях європоцентричного сприйняття Китайської імперії. Таким чином, на початку XIX ст. явне нерозуміння і приниження достоїнств китайської культури увійшло в правило. Європейське було взято за “еквівалент”, і все, що якимсь чином відходить від цих “рамок”, було неправильним і головне - некрасивим. Елементи китайського побуту цікавили європейців своєю екзотикою, але при безпосередніх контактах специфіка менталітету обумовила неприйняття більшістю європейських авторів побутового укладу китайців.

У відношенні російських спостерігачів до Китаю існували деякі відмінності. Ідеалізованого сприйняття Піднебесної в Російській імперії не склалося насамперед з кількох причин. По-перше, з самого початку відносин Китай сприймався як сильний у військовому і економічному відношенні небезпечний сусід на кордонах, охорону яких Російська імперія не могла надійно забезпечити. Тому російський уряд готовий був іти на поступки, щоб забезпечити стабільність кордонів і торгових відносин. Відомості, які містяться в працях членів російської духовної місії, більш об'єктивно відображали китайську дійсність цинського періоду, ніж європейські джерела. Російські автори, на відміну від своїх західних сучасників, пов'язували кризу китайського суспільства саме з пануванням маньчжурської династії. Ці фактори обумовили відсутність “китайського дитинства” в російський суспільній думці на ранньому етапі знайомства з Піднебесною імперією. Однак, у цілому, принципових розходжень в оцінках західноєвропейських і російських авторів реалій китайського суспільства кінця XVIII - початку XIX ст. немає.

Аналіз змісту джерел дозволяє прийти до висновку про їхній істотний вплив на процес становлення китаїстики як науки. Фактично ці джерела містять усі ті стереотипи сприйняття китайської соціокультурної спільності (“східний деспотизм”, “нерозвинені вірування”, “кризове консервативне суспільство”, “занепад цінностей”), що були представлені в системі пануючого на Заході з 30-х р. XIX ст. європоцентричного теоретичного дискурсу. Представники цього напрямку, який одержав у сучасній науці назву “онтологічного імперіалізму”, приписували іншим культурам властивості, обумовлені не їхнім власним характером, а формою їхніх відносин до західної культури.

Особливо варто підкреслити, що роботи таких авторів, як С.В. Вільямс, М.Я. Бічурин, Г.А. Джаілс, а також деякі редакційні статті, заклали основи альтернативного напрямку в західній синології, представники якого вважали традиційний Китай відособленим світом і самодостатньою цивілізацією. Однак вирішальну роль у формуванні європейської та світової суспільної думки відіграв напрямок “антологічного імперіалізму”, який сприяв тому, що місіонерський міф про “ідеальну китайську державу” змінився міфом про деградуючу цивілізацію.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Антипіна І.В. (Агапітова І.В.) Китай на сторінках журналу “Кантонський альманах”// Наукові праці: Науково-методичний журнал. 2002. - Вип. 2.- Історичні науки. - Миколаїв:. МФ НаУКМА.- С. 39-43.

2. Антипіна І.В. (Агапітова І.В.) Китай в трудах європейських мислителів ХVIII-пер. пол. ХІХ ст. // Записки історичного факультету. - 2002. - вип. 13. - С. 208-213.

3. Антипіна І.В. (Агапітова І.В.) Проблеми взаємовідношень Китаю з європейськими державами на сторінках журналу “Кантонський альманах” (1831 р.) // Записки історичного факультету. - 2002.- Вип. 12.- С. 430-436.

4. Антипіна І.В. (Агапітова I.В.) Китай на сторінках журналу “Кантонський альманах” // V сходознавчі читання А. Кримського. Тези міжнародної конференції. - Київ. - 2001.- С. 49-51.

5. Антипіна І.В. (Агапітова I.В.) До проблеми формування європейського стереотипу сприйняття цинського Китаю (В.П. Добель “Путешествия и новейшие наблюдения в Китае, Маниле и Индо-Китайском архипелаге”) // VI сходознавчі читання А.Кримського. Тези міжнародної конференції. - Київ. -2002. - С. 3-6.

6. Антипіна І.В. (Агапітова I.В.) Європейський стереотип сприйняття цинського Китаю в дослідженнях М.Я. Бічуріна "Китай в гражданском и нравственном состоянии" // VII сходознавчі читання А. Кримського. Тези міжнародної конференції. - Київ. - 2003. - С. 5-7.

7. Агапітова І.В. Китай в американской периодической печати начала XIX в. // VIII сходознавчі читання А.Кримського. Тези міжнародної конференції. - Київ. - 2004. - С. 194-196.

8. Агапітова І.В. Китайська релігійна культура в оцінці європейських сучасників (кінець XVIII-перша третина XIX ст.) // Х сходознавчі читання А. Кримського. Тези міжнародної конференції. - Київ. -2006. - С. 32-33.

Размещено на Allbest.ru