Становлення і розвиток соціології мистецтва в Україні в 20-90-ті роки ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

17.00.01- теорія та історія культури

Становлення і розвиток соціології мистецтва в Україні в 20-90-ті роки ХХ ст.

Алієва Людмила Олександрівна

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Путро Олексій Іванович, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, завідувач кафедри суспільних наук

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Єсипенко Роман Миколайович, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, професор кафедри теорії, історії та практики культури

кандидат історичних наук, доцент Новальська Тетяна Василівна Київський національний університет культури і мистецтв, доцент кафедри бібліотекознавства та інформаційних ресурсів

Провідна установа: Інститут історії України, відділ історії України ІІ пол. ХХ ст. НАН України, м. Київ

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Овчарук

Анотація

періодизація соціологія мистецтво

Алієва Л.О. Становлення і розвиток соціології мистецтва в Україні в 20-90-ті роки ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 17.00.01 - теорія та історія культури. - Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Київ, 2006.

У дисертації вперше комплексно досліджено становлення і розвиток соціології мистецтва в Україні в 20-90-і р. ХХ ст. На основі соціо-історичного аналізу становлення і розвитку західної соціології мистецтва та вивчення формування, специфіки та засад соціології мистецтва радянського і пострадянського періодів визначаються методологічні підходи і принципи дослідження історії соціології мистецтва в Україні у 20-90-і р. ХХ ст., в тому числі критерії і показники сформованості галузевої соціології мистецтва.

Ґрунтуючись на значному обсязі нововведених архівних джерел, визначаються основні етапи становлення соціології мистецтва в Україні як процес синтезування соціологічних підходів у мистецтвознавстві, естетиці та мистецьких соціологіях (театральна соціологія та ін.) у самостійну галузеву соціологію мистецтва на основі теорії середнього рівня. З'ясовано особливості кожного періоду розвитку соціології мистецтва в Україні як і специфіка нерівномірного розвитку різновидів соціології мистецтва (соціологія музики та ін.) та тенденції трансформації соціології мистецтва в соціологію художньої культури.

Особливістю розвитку української соціології мистецтва є значне охоплення її дослідженнями всієї цілісності соціально-художньої реальності у взаємодії її основних підсистем і суб'єктів не тільки теоретично, а й емпірично.

Ключові слова: соціологія мистецтва, галузева соціологія, історія соціології мистецтва, соціально-художня реальність, предмет соціології мистецтва, соціологічний підхід, періоди розвитку соціології мистецтва, протосоціологія мистецтва.

Аннотация

Алиева Л.А. Становление и развитие социологии искусства в Украине в 20-90-е годы ХХ ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 17.00.01. - теория и история культуры. - Государственная академия руководящих кадров культуры и искусств, Киев, 2006.

В работе впервые комплексно исследовано становление и развитие социологии искусства в Украине в 20-90-е г. ХХ ст.

На основе социоисторического анализа становления и развития западной социологии искусства, а также изучения специфики и основ социологии искусства советского и постсоветского периодов определяются методологические подходы и принципы исследования истории социологии искусства в Украине в 20-90-е г. ХХ ст., в том числе, критерии и показатели сформированости отраслей социологии искусства.

Раскрыто, что социология искусства в Украине зарождается в форме протосоциологии в кон. ХІХ-нач. ХХ ст., интенсивно развивается в 20-е г. ХХ ст., проходя в короткий исторический период уровни теоретического и эмпирического становления преимущественно в форме отраслевых социологий (социология театра и др.) и, характеризуясь органической связью с искусствоведением, с практикой социальных преобразований, идейно-классовой направленностью, разнообразием межпредметных связей, експериментальной поисковостью, формированием некоторых основ теории среднего уровня.

Установлено, что тесная связь зарождающейся социологии искусства с жизнью, с проблемами формирования социалистической культуры способствовала уже в 20-е г. ее трансформации в социологию художественной культуры. Эта тенденция позднее закрепилась и развилась в 70-90-е г.

Обосновано, что возобновление развития социологических исследований искусства в Украине в 60-е г. происходило без достаточной преемственной связи с достижениями социологии искусства 20-х г. и преимущественно в границах социологии свободного времени, социологии досуга, социологии воспитания.

Установлено, что развитие социологии искусства в 70-е г. определяется особенностями формирования науки социологии в целом в СССР и на Украине, творческими импульсами получеными от социально-ориентированой эстетики и искусствознания, потребностями регулирования развития художественной культуры.

В 70-е г. ХХ ст. закладываются основы развития социологии искусства как на ее теоретическом, так и эмпирическом уровне, определяются линии развития ее отраслевых социологий (социология литературы и др.), формируется ее система и проблематика.

В диссертации раскрыто, что в 80-е г. ХХ ст. социология искусства в Украине складывается как самостоятельная отраслевая наука, основанная также на сравнительных коплексных всеукраинских эмпирических исследованиях развития художественной культуры, влияющих на ее социальную регуляцию.

В период второй половины 80-х г. (перестройка) расширяется методологическая база исследований, преодолевается жесткость марксистского детерминизма, закрепляется самостоятельность отраслевых социологий искусства.

Выяснено, что в 90-е г. ХХ ст. утверждается статус социологии искусства в условиях независимости Украины, становится более определенной тематика, связанная с развитием национальной художественной культуры, в основу ее предмета ложится понятие “социально-художественная реальность” и система социально-художественных отношений в их целостности, а положение в обществе закрепляется эмпирическими исследованиями, связанными с практикой.

Установлено своеобразие формирования отраслевых социологий искусства на Украине в 20-90-е г., неравномерность их развития и структуры, роли в жизни общества. Предметную завершенность в 80-90-е г. приобретает социология театра, социология литературы, социология музыки, находится в процессе завершения своего становления социология изобразительного искусства, формируется социология кино.

Ключевые слова: социология искусства, отраслевая социология, история социологии искусства, социально-художественная реальность, предмет социологии искусства, социологический подход, периоды развития социологии искусства, протосоциология искусства.

Annotation

Alieva L.O. The foundation and the development of sociology of art in Ukraine in 20-90th years of the XX century. - Manuscript.

The dissertation for obtaining the scientific level of a candidate of historical sciences in the field-17.00.01- theory and history of culture. Governmental academy of management of specialists in culture and art, Kiev, 2006.

In the dissertation the foundation and the development of sociology of art in Ukraine in 20-90 years of the XX century have been investigated for the first time. Based on the socio-historical analysis of the foundation and the development of western sociology of art and the study of the formation, specifics and basis of sociology of art in the soviet and post-soviet period, methodological approaches and principals of research in the history of sociology of art in Ukraine in 20-90 years of the XX century, including numerous cryteries and indexes of formation in the field of sociology of art, can be set.

On the basis of considerable size of innovated archive sources, we can set the main stages of the foundation of sociology of art in Ukraine, as a process of synthesis of sociological approaches in art, esthetic and art sociologies ( such as: sociology of the theatre etc.) into the independent sociology of art , based on the theory of the average level. The peculiarities of every period of the development of sociology of art in Ukraine as well as the specifics of the uneven development of different types of sociology of art (sociology of music etc.) and the tendencies of the transformation of sociology of art into the sociology of artistic culture, have been elucidated.

The peculiarities of the development of Ukrainian sociology of art is the considerable scope of it's investigations in the whole integrity of socio-artistic reality, in the interaction with it's main systems and individuals not only theoretically, but also based on the experience.

Key words: sociology of art, the field of sociology, the history of the sociology of art, the socio-artistic reality, the subject of the sociology of art, the sociological approach, the periods of the development of the sociology of art, protosociology of art.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Зростання ролі соціології в житті українського суспільства у сучасний період актуалізує інтерес до соціологічних проблем мистецтва. Розробка проблем сучасної соціології мистецтва в Україні стримується втратою наступності, спадковості її розвитку, а поверхові знання історії її становлення призводять до забуття та фактичного ігнорування помітних її здобутків, особливо у 20-і р. ХХ ст. Це зумовлює необхідність не тільки більш ретельного дослідження історичного шляху становлення соціології мистецтва в Україні та виявлення його специфіки, але й визначення її періодизації, в тому числі і в окремих галузях (соціологія літератури, соціологія театру та ін.) та більш повного розкриття актуальних і для нашого часу ідей.

У методологічному відношенні визначальне значення мають праці українських дослідників з соціальної або соціально орієнтованої естетики (С. Безклубенка, М. Гончаренка, В. Іванова, О. Лановенка, Б. Шляхова, Р. Шульги, В. Юринця та ін.), та російських дослідників (В. Конева, Ю. Перова, Ю. Фохт-Бабушкіна та ін.). В українській історичній науці особливо вагоме значення для визначення періодизації соціології мистецтва мають праці відомого дослідника І.В. Іваньо, а для розуміння становлення і розвитку соціології мистецтва в цілому і у її співвідношенні з мистецтвознавством - праці В.І. Гриба. Вітчизняними вченими зроблено внесок у дослідження проблем галузевих соціологій мистецтва: соціології літератури (праці Д. Балики, О. Білецького, М. Ігнатенка, М. Новальської, Г. Сивоконя, З. Савіної, Н. Фрідьєвої, та ін.), соціології театру (праці І. Безгіна, І. Зазюна, В. Ковтуненка, Н. Корнієнко. Л. Курбаса, А. Лягущенка, С. Паламарчука, В. Руліна), соціології музики (праці М. Грінченка, С. Гриці, В. Дряпіки, К. Квітки, І. Ляшенка, Я. Полфьорова, Б. Слющинського, Л. Черкашиної та ін.). Проте інші галузі соціології мистецтва (кіно, образотворче мистецтво) представлені незначною кількістю робіт.

Системне узагальнення процесів розвитку сучасної соціології мистецтва в Україні, але без їх історичного дослідження, висвітлено в низці робіт С. Катаєва, О. Семашка. Помітно сприяли осмисленню соціокультурних реалій мистецтва в Україні праці істориків та фахівців з різних видів мистецтва: А. Баканурського, Р. Єсипенка, О. Путро, Ю. Станішевського, С. Уланової та ін.

Не дивлячись на наявність зазначених праць, залишається актуальним освоєння досвіду західної та радянської соціології мистецтва для осмислення методології дослідження і періодизації розвитку соціології мистецтва в Україні як основи визначення її специфіки, в тому числі і як галузевої соціології у її різновидах.

В сучасній історії соціології мистецтва в Україні не вивченими залишаються процеси її становлення від протосоціології до інституалізації, формування структури і проблематики, специфіка галузевих соціологій та їх періодизація. Все зазначене обумовлює вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з програмою наукових досліджень і планами наукової діяльності кафедри суспільних наук і кафедри соціології Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.

Мета дослідження - визначити специфіку та періодизацію розвитку соціології мистецтва та її галузей в Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

– проаналізувати рівень наукового дослідження і розробки проблеми, визначити теоретичні підходи її дослідження та джерельну базу;

– обґрунтувати методологічні засади дослідження історії становлення соціології мистецтва та її міжпредметних зв'язків в Україні на основі вивчення логіки розвитку та історичних тенденцій формування західної та радянської соціології мистецтва;

– уточнити показники сформованості соціології мистецтва як галузевої соціології та обгрунтувати їх специфіку в Україні;

– дослідити історичні та соціокультурні особливості, періоди становлення і розвитку соціології мистецтва в Україні у 20-90-і р. ХХ ст.;

– розкрити специфіку процесу формування окремих галузей соціології мистецтва (соціології літератури, соціології театру, соціології музики та ін.) в Україні та визначити їх періодизацію.

Об'єкт дослідження - соціологія мистецтва в Україні.

Предмет дослідження - становлення та історія розвитку соціології мистецтва в Україні як галузевої соціології у 20-90-і р. ХХ ст.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використовуються історико-аналітичний метод - при вивченні джерел та літератури, визначенні міри розвиненості окремих напрямків дослідження; історико-порівняльний метод - при розкритті спадкоємності періодів розвитку соціології мистецтва та специфіки соціологічних підходів у суміжних науках (естетиці, мистецтвознавстві та ін.); типологічний метод - для згрупування праць дослідників за певними ознаками; системно-структурний метод - для визначення цілісності формування соціології мистецтва в Україні та її окремих галузей. Використовуються загальнонаукові методи системності і цілісності, диференціації і узагальнення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

– уперше здійснено комплексне дослідження становлення і розвитку соціології мистецтва в Україні як галузевої соціології від 20-х р. до кін. ХХ ст.;

– розроблено методологічні засади дослідження історії формування соціології мистецтва в Україні;

– розкрито показники сформованості соціології мистецтва як галузевої соціології в цілому та їх особливості в Україні;

– визначено, що формування соціології мистецтва в Україні відбувається шляхом синтезу соціологічних підходів в мистецтвознавстві та естетиці, розвитку її галузевих різновидів, становлення предмету, теорії середнього рівня, набуття наукового та суспільного статусів;

– доведено своєрідність складання в основних своїх рисах галузевої соціології мистецтва в Україні та показано, що одночасно продовжується її плідний розвиток у системі естетики і мистецтвознавства (театральна, літературна та ін. соціології);

– розкрито динаміку розвитку соціології мистецтва в Україні, який відбувається одночасно на різних рівнях у тісному взаємозв'язку з потребами практики, особливо у соціалістичному суспільстві, що веде до трансформації соціології мистецтва, починаючи з 20-х р., в соціологію художньої культури;

– здійснено періодизацію, виявлені особливості кожного періоду розвитку соціології мистецтва в Україні (20-і - поч.30-х р.; 30-50-і р.; 60-і р.; 70-80-і р.; 90-і р.);

– показана значна нерівномірність розвитку галузевих соціологій мистецтва та розкрита специфіка їх формування;

– визначено у завершальний (90-х р.) період таку особливість соціології мистецтва в Україні, як охоплення дослідженнями всієї цілісності соціально-художньої реальності у взаємодії її основних сфер (художньої творчості, художнього споживання та ін.) та основних суб'єктів (митець, публіка, критика) і значній зосередженості на вивченні художніх потреб та проблем митця, починаючи з часів застою до сьогодення.

Джерельну базу дослідження, крім літератури, складають документи та матеріали: Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України: фонд 166, оп. 1, спр. 624, 630, 640-647, 684, 1020, оп. 4, спр. 178, 183, оп.6, спр. 6387, 10773, 10776, оп. 7, спр.441, оп. 9, спр. 247, 275, 1178, 1185,1318; фонд 1738, оп. 1, спр. 41, 51; Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтв України: фонд 581, оп. 1, спр. 1416-1420, 1768, фонд 616, оп. 1, спр. 1659, 1660, 1773, оп. 2, спр. 1009, 1232, фонд 655, оп. 1, спр. 932, 661, оп. 1, спр. 275-277, 1250, фонд 797, оп. 1, спр. 186, 205, 209, 210, 318, 439, 477; Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва України: архіви 60-ти театрів України, архіви В.С.Василька, Леся Курбаса, Б. Тягно, П. Руліна, Г. Маренича, архіви журналів “Масовий театр”, “Театр”, “Нове мистецтво”, “Сільський театр” та ін. Особливе місце в джерельній базі відведено публікаціям в періодичних виданнях, опрацьована велика кількість матеріалів журналів, часописів, газет, особливо періоду 20-х-поч. 30-х р. ХХ ст.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження створюють певне підгрунття для програмування нових соціо-мистецьких досліджень, планування розвитку соціології мистецтва як галузі, розширення уявлень про стан художньої культури в Україні. Вони можуть бути використані в системі гуманітарної освіти, при розробці навчальних курсів та спецкурсів із історії мистецтва, соціології культури, культурології та мистецтвознавства в Україні. Результати дослідження може бути використані при написанні навчального посібника для вищої школи з “Історії соціології мистецтва в Україні”.

Апробація результатів дисертації. Положення та висновки дослідження оприлюднені у виступах на ІІ Культорологічних читаннях пам'яті Володимира Подкопаєва (Київ, 2003 р.), на ХІІІ щорічній Міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства” (Київ, 2004 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Художня освіта і суспільство ХХІ століття: духовні, культорологічні, мистецькі виміри” (Київ, 2004 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства” (Київ, 2005 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції “Contemporary art - нові території” (Київ, 2005 р.), на Міжнародній конференції “Культура на рубеже ХХ-ХХІ веков: глобализационные процессы” (Москва, 2005 г.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Духовна культура як домінанта українського життєтворення” (Київ, 2005 р.).

Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри суспільних наук ДАКККіМ. Матеріали дослідження були представлені на методологічних семінарах. Основні положення дисертації стали основою нормативного курсу для соціологів “Історія соціології мистецтва в Україні”, який читається автором.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у одноосібних статтях, з них 4 - у фахових виданнях ВАК України за напрямком “історичні науки”.

Структура і обсяг дисертації обумовлені метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (656 найменувань) та додатку. Загальний обсяг 240 сторінок. З них 182 сторінки становить основний текст.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання; визначено об'єкт і предмет дослідження, подано відомості про зв'язок роботи з науковими програмами, охарактеризовано методи дослідницької роботи, розкрито наукову новизну, практичне значення, апробацію та впровадження здобутих результатів у практику, надані відомості про публікації та загальну структуру дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Стан наукового дослідження теми та її джерельна база” аналізується ступінь наукової розробленості проблеми в історичному аспекті. Приділяється особлива увага аналізу джерел і літератури як західної, так і радянської, традиції розвитку соціології мистецтва. В центрі дослідження знаходиться література, присвячена основним концепціям становлення та розвитку соціології мистецтва та соціо-мистецьких підходів в Україні, починаючи з періоду протосоціології і до кін. ХХ ст., як вони складалися в соціології, естетиці, мистецтвознавстві.

Показано на основі вивчення джерел, що довгий час соціологія мистецтва у формі соціологічних підходів розвивалась у межах інших наук (мистецтвознавства, естетики), не усвідомлюючи свого предмету. Проблемам інституціалізації української соціології мистецтва в історичному аспекті не присвячено жодної спеціальної роботи, хоч підходи до її періодизації зроблені І. Іваньо. Розглядається значний корпус джерел по формуванню соціології театру (Лесь Курбас, С. Паламарчук, П. Рулін), соціології літератури (Д. Балика, М. Грушевський, Г. Сивокінь) та ін. Особлива увага в аналізі літератури приділяється спадщині 20-х р. (М. Грінченка, Я. Полфьорова, В. Юринця та ін). Проаналізовані методологічні засади дослідження формування соціології мистецтва в Україні у творчості В. Гриба, І. Іваньо, О. Лановенка та ін.

Джерельну базу дослідження, крім літератури, складають також матеріали державних архівів, матеріали журналів і преси відповідних періодів.

Зроблено висновок про невирішеність поставленої проблеми і необхідність застосування до її дослідження комплексного підходу і включення історичних, соціологічних і культурологічних аспектів дослідження.

У другому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження процесу розвитку соціології мистецтва”, що складається із 2-х підрозділів, розглядаються методологічні проблеми взаємозв'язку соціології та історії, становлення соціології мистецтва та її предмета як методологічна основа дослідження історії розвитку соціології мистецтва в Україні.

Значна увага приділяється обґрунтуванню взаємозв'язку соціологічних та історичних досліджень та формуванню проблематики соціології мистецтва на перетині історії соціології і історичної соціології. В роботі показано, що реально відбувається не тільки рух історії, етнографії до соціології, але й поширення методів соціологічного дослідження на історичні дослідження. Розкрито єдність історії і соціології, що уособлена в діяльності М. Грушевського, який є одним із засновників соціологічного методу в історії української літератури. Розкривається необхідність врахування у дослідженні досвіду формування західної і радянської соціології мистецтва не тільки в історичному, але і в теоретико-методологічному аспектах як основи історико-культурологічного дослідження теми. Особливо важливо виділити період протосоціології мистецтва, бо соціологія мистецтва зароджується у формі соціологічних підходів в межах мистецтвознавства, естетики та інших наук.

Історичний аналіз становлення західної соціології мистецтва проводиться шляхом визначення пануючих тенденцій та етапів розвитку її національних шкіл, в намаганні виділити спільне у їх розвитку та насамперед методологічні засади.

Зародження соціального та соціологічного підходу у вивченні мистецтва прослідковується у французькій соціології мистецтва вже з ХІІІ ст. (де Груші) і продовжується у акцентуванні на ролі природного і соціального середовища у працях Д.Дідро, Ж.-Б. Дюбо, Ж. Де Сталь, Ж. Руссо, О. де Бальзака та К.А. Сен-Сімон. А пізніше І. Тен, обґрунтовуючи роль середовища та епохи в розвитку мистецтва, вводить важливе положення, яке набуло визнання у ХХ ст., про соціальну детермінованість мистецтва. В період 70-90-х р. ХІХ ст. відбувається зближення естетичної проблематики не тільки з соціологією, але й із соціальною психологією (Г. Тард та ін.). У 80-і р. ХІХ ст. Ж.М. Гюйо, Ш. Лало прагнуть синтезувати філософсько-естетичний, соціологічний і соціально-психологічний підходи. В ІІ пол. ХХ ст. французька соціологія мистецтва складається як цілісна галузева наука у єдності своїх теоретичних основ і емпіричних досліджень (А. Моль, Ж.П. Сартр, А. Фосийон, П. Франкастель). У взаємодії зі французькою школою відбувається й становлення німецької соціології мистецтва, яка у формі соціологічного підходу складається у творчості І. Вінкельмана, Й. Гердера. (“протосоціологія”). Як і у Франції, у Німеччині на поч. ХХ ст. формується естетика соціологічної орієнтації, яка тяжіє до інституалізації її в соціологію мистецтва (В. Гаузенштейн, Г. Зіммель), виділяється на мистецтвознавчій основі соціологія музики (М. Вебер). Л. Шюкінг, як і Гаузенштейн, знаходячись на позиціях соціологічного редукціонізму, разом з тим започатковує інституціональний підхід, який у 50-х р. ХХ ст. послідовно розвиває А. Хаузер. У цей період відбувається переорієнтація досліджень на емпіричні методи. Для німецької соціології мистецтва, яка сформувалась у ІІ пол. ХХ ст., характерним є методолого-теоретичний підхід на основі традицій соціальної філософії та естетики, а також власної соціологічної традиції.

У роботі доведено, що починаючи з епохи Просвітництва існує багато спільного в соціологічному аналізі мистецтва в Англії і США. Зв'язок мистецтва з соціальними відносинами прослідковується в англійській науці, починаючи з творчості Е. Берка, продовжуючись в творчості А. Сміта, Г. Хоума, а пізніше - Г. Спенсера. Для англо-американської соціології мистецтва характерний значний розвиток позитивістсько-орієнтованих емпіричних досліджень. Предметом соціологічних досліджень стає феномен масової та культури в мистецтві із застосуванням структурно-функціонального аналізу (Дж. Дікі, М. Ітон, Т. Коен та ін.), а переважаючою направленістю цієї соціології мистецтва є її емпіричність та намагання побудувати свої теоретичні концепції на цій основі (Дж. Барнет, Данкан та ін.).

У ХХ ст. для розвитку західної соціології мистецтва стає характерним посилення і поглиблення її взаємозв'язків з естетикою і, особливо з мистецтвознавством. Але соціологія мистецтва поступово створює свою теорію на власній основі з урахуванням взаємозалежності рівнів соціомистецького знання, взаємозв'язку соціологічного і художнього, соціального і соціологічного. У західній соціології мистецтва впродовж першої третини ХХ ст. в основному формуються, виділяючись у самостійну сферу досліджень, соціологія літератури, соціологія театру, а в 40-50-х р. - соціологія музичного мистецтва. Наприк. ХХ ст. соціологія мистецтва як галузева соціологія набуває своєї цілісності, формуючи свою теорію середнього рівня і спираючись на основні чотири соціологічні парадигми. Перша, позитивістська, шукає закономірності, відмовляючись від естетичної специфіки мистецтва, друга розуміюча (інтерпретативна) - прагне визначити суб'єктивні смисли твору, третя - критична - визначає соціально-класові залежності і диференціації, а четверта - постмодерністська - аналізує аудиторії і сприйняття мистецтва у зв'язку з явищем зростаючого консьюмеризму, його впливу на соціальну ідентичність. Складаються в ній і два підходи - відображаючий і формуючий, які все більше тяжіють до синтезу, пошуку соціально-естетичної основи багатовимірності соціально-художнього.

Проведений аналіз має методологічне значення для розкриття формування, специфіки і засад дорадянської, радянської і пострадянської соціології мистецтва. У роботі розкрито, що зародження соціології мистецтва в Росії (період протосоціології) відбувається в кін. ХІХ - поч. ХХ ст.

Інтенсивне становлення і розвиток соціології мистецтва в 20-х р. ХХ ст., на відміну від західної, відбувається в нових соціальних умовах попиту на соціологічні дослідження, породжених новою соціокультурною реальностю. У роботі обґрунтовується положення, що в 20-і р. ХХ ст. при певному домінуванні в соціології мистецтва соціологічного редукціонізму, на відзнаку від західної соціології, одночасно існував інституціональний підхід і значно розвивалась емпірична соціологія, які взаємно збагачували один одного. В нових соціальних умовах соціомистецькі дослідження характеризуються ідеологічно-прагматичною направленістю. Показано, що при певних спрощеннях і однобічності, концепція соціології мистецтва Г.В. Плеханова не може бути віднесена, як вважають окремі автори, до передісторії соціології мистецтва, а є однією із розвинених на той час теорій. Соціологічний ідеологічно-класовий підхід стає всезагальним не тільки в мистецтвознавстві, але і в естетиці. При певних недоліках емпіричних досліджень мистецтва 20-х р. їх рівень в цілому не може бути трактованим як вульгарний, бо в ці роки, за визначенням С.М. Плотнікова, соціомистецькі дослідження в Радянському Союзі значно випереджували подібні розвідки в Західній Європі і США.

У роботі розкрито, що практично-перетворювальна спрямованість суспільства стимулювала розвиток прикладних досліджень в соціології мистецтва, вела до трансформації соціології мистецтва в соціологію художньої культури, певного відриву соціологічної практики від теорії. Розкрито, що у 20-і р. відбувався надзвичайно інтенсивний розвиток соціології мистецтва у її важливіших напрямках, перехід від протосоціології до власне соціології мистецтва і соціології художньої культури у її галузевих різновидах, переважно емпіричного спрямування.

30-і р. ХХ ст. характеризуються спробами доповнення до класовості нової ідеологічної функції мистецтва на базі народності. З ІІ пол. 50-х р. в Росії відновлюються теоретичні обгрунтування соціології мистецтва, а в 60-х р. розпочинаються її емпіричні дослідження.

В 60-80-і р. ХХ ст. теоретична і емпірична соціології мистецтва СРСР, хоч і визначаються у своїх галузевих різновидах, але багато в чому розвивались незалежно одна від одної. В 70-х - поч. 80-х р. ХХ ст. в СРСР відбувається розширення предмета соціологічних досліджень, формується інституційна структура галузевих соціологій мистецтва, в межах яких набувають єдності теорії середнього рівня та емпіричні дослідження, в характерних для 80-х р. масштабних системних комплексних дослідженнях регулятивно-управлінського спрямування.

Подано аналіз специфіки цих досліджень, набуття соціологією мистецтва в СРСР вже з 60-х р. рис соціології художньої культури, а у 70-80-х р. нових культурологічних вимірів і функцій. У 90-і р. ХХ ст. у пострадянський період відбувається певний спад у її розвитку, пов'язаний з новою епохою розвитку суспільства, формуються нові галузі знань (соціологія економіки мистецтва та ін.), долається однобічность марксистської методології.

У роботі визначаються методологічні засади дослідження розвитку соціології мистецтва в Україні, етапи становлення соціології мистецтва на Заході і в СРСР, критерії сформованості соціології мистецтва, характер і зміст її міжпредметних зв'язків, її різновиди від філософсько-естетичної до галузевої соціології мистецтва, аналізуються існуючі визначення предмета соціології мистецтва і її концепції (Ю.М. Давидов, В.О. Конев, А.Л. Куклін, Л.І. Новожилова, Ю.В. Перов).

Як висновок розділу обґрунтовується, що об'єктом соціології мистецтва є соціально-художня сфера, а предметом - соціально-художня реальність. Основу функціонування соціально-художньої сфери складає система “художнє виробництво-художня потреба-художнє споживання”, у якій художня потреба виконує системоорганізуючу роль. Художня діяльність розглядається в системі соціально-художніх відносин основних (митець, публіка, критика) і неосновних її суб'єктів та у взаємодії з інститутами художньої сфери, які й формують певний рівень художньої культури, соціально-художнє середовище, ціннісно-регулятивну систему та її різновиди. Соціально-інституціональна складова забезпечує рівень функціонування художньої культури. На основі такого підходу аналізується формування української соціології мистецтва.

Третій розділ “Особливості становлення і розвитку соціології мистецтва в Україні в 20-90 рр.)”, який складається з двох підрозділів, охоплює не тільки загальні проблеми, але й різновиди соціології мистецтва у їх історичному становленні. При вивченні загальних проблем становлення і розвитку соціології мистецтва в Україні в ці роки розглядається соціально-культурний контекст історичного розвитку соціології мистецтва в Україні, шість ознак її сформованості та основні періоди її розвитку. З'ясовано, що період до 20-х р. ХХ ст. стосовно формування соціології мистецтва характеризується як цілісно не визначений; 20-м р. притаманна трансформація протосоціології мистецтва у власне соціологію мистецтва і її галузі; 30-50-і р. - це соціоідеологізований період на базі принципу народності, коли спадкоємний розвиток соціології мистецтва був перерваний; 60-і р. - період відновлення емпіричних досліджень соціології мистецтва; 70-80-і р. ХХ ст. - час її найбільш інтенсивного розвитку, поєднання теоретичних і емпіричних досліджень і в основному формування соціології мистецтва як самостійної галузевої соціології. ІІ пол. 80-х років (період перебудови) визначається як час соціальних експериментів і нових методологічних пошуків. У 90-і р. в основному завершується інституціалізація соціології мистецтва в Україні на широкій методологічній основі та пошуку своєї національної специфіки, зв'язку з новою художньою реальністю.

У роботі аналізуються особливості формування соціології мистецтва в Україні у 20-і р. ХХ ст. як такої, яка була породжена потребами соціальних перетворень і становлення якої відбувалось одночасно у формі протосоціології, шляхом застосування соціологічного підходу у мистецтвознавстві і естетиці, і складання власне соціології мистецтва. Показано, що становлення соціології мистецтва було синтезом соціологічних пошуків в потебніанстві, формалістичній школі, соціальній естетиці, мистецтвознавстві, літературознавстві переважно на основі марксистської методології, розробки теорії впливу соціального середовища на творчість митця. В цей час пропонуються ідеї соціальної естетики та комплексного вивчення художньої творчості (Б. Подольський). У ході аналізу розкрито визначну випереджуючу свій час роль В. Юринця в розробці методологічних основ соціології мистецтва, яка розглядалась ним як складова науки про культуру. Він значною мірою долає обмеженість плеханівського “соціального еквіваленту” художнього твору, показує, що соціальна чинність мистецтва прямо пропорціональна художності, вважає, що соціологія мистецтва має створювати важливі умови для розвитку естетики, розкриває взаємозв'язок соціального і естетичного, закладаючи певною мірою методологічні основи емпіричних соціологічних досліджень мистецтва. В роботі показано, що у 20-і р. ХХ ст. складається інституційна система з емпіричних соціомистецьких досліджень у сфері театру, музики та розробки теоретичних засад соціології мистецтва (секція соціології мистецтва і літератури при ВУАН, Комісія соціології мистецтва і літератури та ін.).

У 30-50-і р., як і в СРСР, в Україні, разом із забороною соціології, припиняється й спадкоємний розвиток соціології мистецтва, яка існує в ідеологізованій формі дії принципу народності в мистецтві.

На відміну від російської соціології мистецтва, відновлення якої почалося з теоретичних форм рефлексії в кін. 50-х р., українська соціологія мистецтва починає поступово відроджуватися в 60-і р. насамперед емпірично, в системі переважно соціології вільного часу, художнього виховання та ін.

У цілому в 70-80-і р. формується соціологія мистецтва, як самостійна галузева дисципліна у всьому своєму складі, отримуючи імпульси розвитку від інших галузевих соціологій, але більшою мірою від соціологізованої естетики, мистецтвознавства, педагогіки (С.Д. Безклубенко, М.В. Гончаренко, С.Й. Гриця, І.А. Зазюн, С.Л. Катаєв, О.В. Лановенко, І.Я. Лисий, Л.Т. Левчук, В.П. Михалев, А.В. Орлов, С.В. Паламарчук, Л.І. Черкашина, Б.М. Шляхов та ін.), охоплюючи проблеми публіки, митця, доступності мистецтва, художніх потреб, художнього виховання, розвитку народної творчості. Формується притаманний українській соціології мистецтва комплексний підхід та органічний синтез естетичної і соціологічної методології з виходом в практику регулювання, програмування розвитку художнього життя та естетичного виховання. З 70-х р. відбувається поступова трансформація предмета соціології мистецтва в соціологію художньої культури, досліджується система функціонування мистецтва, детермінуюча роль художніх потреб на основі емпіричних досліджень всеукраїнського масштабу.

У І пол. 80-х р. в основних рисах завершується формування соціології мистецтва в Україні (соціальний статус і призначення мистецтва - О. Лановенко, система функціонування і розвитку мистецтва та предмет соціології мистецтва - О.М. Семашко та ін.). ІІ пол. 80-х р. пов'язана з суттєвими зрушеннями в соціомистецьких дослідженнях у період перебудови, емпіричними пошуками змін в художньому житті на матеріалі галузевих соціологій мистецтва (соціологія літератури, театру та ін.), визначенням взаємозв'язку мистецтва і ціннісних орієнтацій особистості (Р. Шульга).

У 90-х р. відбувається поглиблення вивчення синтезу соціоестетичного та соціологічного аналізу у працях естетиків Інституту філософії НАН України (В. Мазепа, К. Шудря, Р. Шульга та ін.). Досліджується соціологія мистецтва в структурі міжпредметних зв'язків (В. Гриб), розкривається зміст формування соціології художньої культури та риси складання нової соціально-художньої реальності, на емпіричному матеріалі визначаються особливості соціології естетичного виховання, соціологічні виміри художньої культури в системі дозвілля, інституалізуються різновиди соціології мистецтва (соціологія театру, соціологія літератури та ін.)

З'ясовано, що у 80-х р. склалася категоріальна система соціології мистецтва, її предмет, а близкість її в процесі формування до естетики зумовили прагнення дослідників фіксувати художню специфіку мистецтва соціологічними засобами, формувати “естетичну” соціологію.На сьогодні соціологія мистецтва знаходиться у стані трансформації її в соціологію художньої культури. Певна увага починає приділятися історії, становленню і розвитку галузей соціології мистецтва в Україні.

При дослідженні соціологія літератури розкривається історія її формування і розвитку як різновиду соціології мистецтва, який постає у взаємодії багатьох її розгалуджень (літературна соціологія, бібліотечна соціологія, соціологія літературного виховання, соціологія видання, поширення та колекціонування літератури та ін.). Проаналізовано її шлях від протосоціології ХVІІІ-ХІХ ст. до її предметного самовизначення у 20-і р. ХХ ст. і в основному, завершення формування у 80-і р. ХХ ст.

На основі проведеного аналізу джерел встановлено, що перші емпіричні соціологічні дослідження читача художньої літератури в Україні були проведені у 1866 р. та продовжуються у 80-х р. ХІХ ст. (Х. Алчевська, М. Павлик) аж до початку ХХ ст. (Б. Грінченко). Вагомим був внесок в соціологічне осмислення літератури М. Сумцова, О. Потебні, Лесі Українки, І. Франка. З'ясовано важливу і недооцінену роль М. Грушевського в обґрунтуванні необхідності зміщення центру дослідження історії словесності від філологічних до соціологічних наук, розкритті змісту соціологічного трактування літератури та вивченні її впливу на суспільство, дослідженні історії літератури в складі історії культури, що дає необхідні підстави вважати його одним із засновників соціології літератури в Україні.

Показано, що у 20-х р. одночасно складаються і взаємодіють різні види соціологічного знання про літературу та її рівні, закладаються основи не тільки літературознавчої соціології (О. Білецький, О. Полторацький, Б. Якубський та ін.), а й бібліотекознавчої соціології та соціології літератури в цілому (Кабінет вивчення читача - Д. Балика, К. Довгань, В. Іванушкін, Н. Фрідьєва та ін.). Утверджується нова методологія і методика, категоріальна система соціології літератури, які підкріплюються емпіричними масштабними дослідженнями. У 20-х р. ХХ ст. в Україні склалась доволі розвинена система соціології літератури, яка відновилась у 60-і р. (М. Захарченко, Г. Сивокінь та ін.) як у формі бібліотечної соціології, так і літературної. У 70-і р. продовжується розвиток літературної соціології і посилюється утвердження соціології літератури (Г. В'язовський, Р. Громяк, М. Ігнатенко, Г. Сивокінь) при домінуючій ролі соціологів-літературознавців. Бібліотечна соціологія художньої літератури інтенсивно розвивається з 60-х р. З 1969 р., після утворення науково-дослідних підрозділів в обласних бібліотеках, із кожним новим десятиліттям вона поглиблює свої розробки, приділяючи значну увагу трансформаціям і функціонуванню української художньої літератури у 90-і р. (С. Зворський, В. Медведєва, Т. Новальська, О. Пилипченко, З. Савіна, В. Студенкова) і набуваючи рис соціології літератури. Вивчається система взаємовідносин письменника, критика і читача у 60-90-і р. (Г. Сивокінь, О. Семашко). Сформувався напрямок літературно-рецептивної соціології (Р. Громяк, Г. Сивокінь та ін.). Соціологія літератури, маючи своїм предметом динаміку соціально-літературної реальності, стає однією з найбільш розвинених галузевих соціологій мистецтва в Україні, продовжуючи також розвиватись у формах бібліотечної і літературознавчої соціологій.

Соціологія театру розглядається як одна з розвинених галузевих соціологій мистецтва, яка зароджується в Україні на поч. ХХ ст. і набуває найбільш інтенсивного свого розвитку, зосереджуючись насамперед, на вивченні глядача, у 20-і р. ХХ ст. Цей період виділяється майже одночасним існуванням розгалуджень протосоціології театру та театральної соціології, які переростали у соціологію театру і характеризувалися зосередженістю на завданні формування нової театральної аудиторії у зв'язку з розвитком нового мистецтва. У роботі доведено, що соціологія театру в Україні сформувалася під визначальним впливом концепції Л. Курбаса, реалізованої не тільки театральним об'єднанням “Березіль”, але і в дослідженнях, які проводились у театрах Одеси, Дніпропетровська, Харкова. З'ясовано, що за участі Л. Болобана, Л. Предславича, П. Руліна, Ю. Смолича та ін. відбувається розширення тематики досліджень у межах всієї театральної системи, яка охоплювала сільського глядача і театральну самодіяльність, явище самодіяльної “теакритики”, ефективність втручання глядача в театральний процес. Соціотеатральні дослідження активно впливали на театральний процес. Соціологія театру інституалізується і досягає у 20-і р. високого рівня, хоч її досвід ще цілком не освоєний наукою і практикою до сьогодні (А. Лягущенко). У 60-і р. поновлення соціологічних досліджень театру відбувається як шляхом соціологічної орієнтації у підготовці спеціалістів з організації, планування та управління театральною справою у Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого (І. Безгін) та із допомогою спорадичного вивчення театральної публіки (Запоріжжя, Чернівці, Київ).

У 70-і р. соціологія театру інституціонально формується (секція соціологічних досліджень театру при Українському театральному товаристві, а з 1975 р. Рада з питань економіки, соціології і організації театру, лабораторія організації творчих процесів Міністерства культури України - І.А. Зазюн), складається емпірична основа її розвитку на базі досліджень глядача та наукової організації театрального процесу. У 80-і р. відбувається поворот досліджень до цілісного вивчення театрального життя в Україні, до їх зв'язку з практикою, вивчення динаміки соціокультурних змін в українському театрі. Вивчається роль театру в соціалізації молоді (С. Паламарчук). Завершується в основних рисах формування соціології театру як самостійної галузевої соціології, предметом якої постає нова театрально-художня реальність і її показники.

У 90-і р. за єдиною програмою продовжується порівняльне дослідження динаміки соціокультурних показників діяльності українських драматичних театрів, розпочате у 80-і р. (І. Безгін, В. Ковтуненко, О. Семашко). В ці роки Н.М. Корнієнко розкриває соціокультурне підгрунття постмодерністських тенденцій в українському театрі 80-90-х р. ХХ ст., продовжуються дослідження публіки та нового соціокультурного контексту. В ці роки завершується формування соціології театру.

Аналізуючи шляхи розвитку соціології музики розглядається зародження соціологічного підходу в етнографії і етномистецтвознавстві, соціокультурні виміри в етномузикології та становлення і розвиток соціології музики в Україні 20-90-х р. ХХ ст. Установлено, що застосування соціологічних методів в етнології і фольклористиці сягає ХVІІІ ст., продовжується в кін. ХІХ-поч. ХХ ст. (М. Дикарів, М. Сперанський), а загальне соціологічне бачення фольклору складається на початку ХХ ст. у працях представників історико-порівняльного напрямку - В. Гнатюка, К. Квітки, Ф. Колеси, І. Франка, У 20-і р. ця традиція подовжується у творчості К. Грушевської, О. Курило, і діяльності Комісії з історичної пісенності та Культурно-історичної комісії Академії наук України. Значний внесок у соціологічну етномузикологію 70-90-х р. зроблено С.Й. Грицею, яка й досьогодні очолює цей напрямок. У цілому в 20-і р. пропонуються системні соціологічні підходи до аналізу української музичної культури, які кристалізуються у період протосоціології музики в соціологічний напрямок в музикознавстві і виходять за межі протосоціології, формуючи значною мірою соціологію музики (М. Грінченко, В. Довженко Б. Манжес, Б. Нейман, Я. Полфьоров та ін). Соціомузичних емпіричних досліджень проводилося порівняно з театром, значно менше, і вплив їх на мистецьке життя був не таким вагомим. У 20-і р. відбувається перехід від протосоціології музики до музичної і музикознавчої соціології, але власне соціологія музики як галузева соціологія цілком не сформувалась. У роботі показано, що відновлення соціологічних підходів у музикознавстві відбувається з кін. 50-х р., а з 60-х р. практикуються соціологічні емпіричні дослідження в межах соціології дозвілля, способу життя шляхом вивчення функцій музики у суспільстві.

Встановлено, що з 70-х р. формуються і далі існують етномузикологічний (С.Й. Гриця, І.Ф. Ляшенко, А.В. Орлов), мистецтвознавчо-культурологічний (О.Г. Костюк, І.Ф. Ляшенко, Ю.В. Малишев, Л.С. Черкашина, І.М. Юдкін), соціомузично-педагогічний (О.Н. Дем'янчук, В.І. Дряпіка, С.В. Мельничук, В.Ф. Орлов), соціологічно-естетичний (С.Л. Катаєв, О.М. Семашко) напрямки, які у 80-90-і р. створюють умови для їх інтеграції у галузеву соціологію музики на основі цілісного вивчення нової соціально-музичної реальності та соціомузичних відносин як свого предмета дослідження, результати яких починають певною мірою впливати на регулювання музичного життя.

Соціологія кіно досліджується шляхом визначення особливостей її становлення і розвитку, як специфічного різновиду соціології мистецтва, який у просоціологічних формах та у жанрах соціологічної публіцистики складається у 20-і р. У розробці теорії науки про кіно (М. Тихонов) соціологія кіно займає центральне і методологічно визначальне місце, існуючи у 20-і р. переважно у формі емпіричних досліджень, нерідко малорепрезентативних, але таких, які часто впливали на прийняття практичних рішень. Визначено, що в 60-і р. відновлення аспектів соціокінематографічних досліджень відбувається в межах соціології вільного часу, способу життя, соціології виховання. У 70-80-і р. відбувається розширення поля і тематики соціокінематографічних досліджень. Визначення предмета і специфіки соціології кіно загалом слід віднести на кін. 90-х р. ХХ ст., але вони не були підкріплені значними емпіричними дослідженнями і ця наука не сформувалась як галузь соціології мистецтва.

При розгляді соціології образотворчого мистецтва в Україні вивчаються її основні етапи. Початкові контури цього різновиду соціології були тільки намічені у 20-і р. З 60-х р. відбувалось її формування наново (період протосоціології) шляхом вивчення особливостей потреб і смаків глядачів. У 70-і р. формується її новий предмет шляхом переорієнтації досліджень з вивчення публіки на дослідження цілісності художнього життя шляхом експертування митців, критиків з акцентуванням на художній потребі і системі соціально-художніх відносин. Цей поворот підкріплювався масштабними емпіричними дослідженнями.

У 80-90-і р. порівняльні дослідження цього напрямку утверджуються як визначальні, сприяючи зміцненню статусу цієї дисципліни, однак в межах однієї концептуальної схеми, не закріпленої інституціональною підготовкою кадрів соціологів, як і у інших галузевих соціологіях мистецтва в Україні. Проведений аналіз дає підстави зробити висновок, що соціологія мистецтва в Україні сформувалась, хоч і характеризується нерівномірністю свого складу.

Висновки

У висновках подані основні результати дослідження.

Вивчення теоретико-методологічних засад і досвіду західної соціології мистецтва як основи дослідження соціології мистецтва в Україні, свідчить про її розвиток у руслі загальносоціологічних процесів руху від соціологічного підходу в мистецтвознавстві і естетиці до самостійної соціології мистецтва, в процесі якого формувався її предмет і категоріальна система, проходячи періоди редукціонізму, інституціонального підходу та емпіризму. Західній соціології мистецтва властиві завершеність формування в сер. ХХ ст., своєрідність національних шкіл, спадкоємність розвитку, зближення теоретичного та емпіричного рівнів соціологічного дослідження, а в сучасних умовах - формування інституційно-інтегративного комплексного підходу, який включає відображаючий і формуючий аспекти, пошук цілісності у вимірюванні соціально-художнього. Розвиток соціології мистецтва радянського періоду, в руслі якого в основному розвивалась українська соціологія мистецтва, характеризується як соціально-стимульований, інтенсивний, марксистсько-орієнтований, прикладний та ін.

Обґрунтовано теоретико-методологічні засади історико-порівняльного аналізу розвитку української соціології мистецтва з західною і радянською, базовий характер вирішення проблеми співвідношення соціального і соціологічного, теоретичного і емпіричного аналізу мистецтва, визначена типологія напрямків соціології мистецтва та дотичних до неї різновидів (філософсько-естетична соціологія, соціологія мистецтвознавства та ін.). Розкрито фундаментальний характер зв'язку цих напрямків з естетикою і мистецтвознавством та їх функції, історію і логіку визначення предмета соціології мистецтва та його підсистем і рівнів. Вихідним в аналізі розвитку соціології мистецтва в Україні визначається об'єкт соціології мистецтва - соціально-художня сфера, а предметом - соціально-художня реальність, основою якої є система “художнє виробництво - художня потреба - художнє споживання”, в якій розгортається художня діяльність основних її суб'єктів (митець, публіка, критика) у взаємодії з інститутами художньої сфери, які й формують певний рівень художньої культури.

...