Генеалогія козацько-старшинських родів: історіографія та джерела (друга половина XVII – початок XXI ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут історії України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Генеалогія козацько-старшинських родів: історіографія та джерела (друга половина XVII-початок XXI ст.)

Томозов Валерій В'ячеславович

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі української історіографії Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор Пінчук Юрій Анатолійович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу української історіографії.

Офіційні опоненти:

член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук Котляр Микола Федорович, Інститут історії України НАН України, головний науковий співробітник;

кандидат історичних наук Стрельський Геннадій В'ячеславович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, доцент.

Провідна установа:

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, історичний факультет.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук Гуржій О.І.

Анотація

генеалогія родовід козацький старшина

Томозов В.В. Генеалогія козацько-старшинських родів: історіографія та джерела (друга половина XVII-початок ХХІ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Інститут історії України НАН України. - Київ, 2005.

У дисертації розглядається комплекс проблем, пов'язаний із становленням та розвитком генеалогії козацько-старшинських родів.

Аналізуються здобутки вітчизняної історіографії у галузі козацько-старшинської генеалогії протягом другої половини XVII-початку XXI ст. Визначаються особливості та специфіка наукових підходів найбільш яскравих представників українського родознавства, простежується поступове зростання наукового рівня їх праць, розширення джерельної бази розвідок, посилення критичного ставлення до джерел, застосування методологічних і теоретичних здобутків загальноєвропейської генеалогії. Розглядаються також праці російських та українських діаспорних істориків з досліджуваної проблеми.

Визначаються найважливіші чинники, що сприяли зміні дисциплінарного статусу української генеалогії. Висвітлюються основні тенденції, притаманні кожному етапу козацько-старшинського родознавства, обумовлюються їх хронологічні межі.

Узагальнюються та систематизуються методологічні засади сучасної генеалогії, способи фіксації родовідного матеріалу. Надається загальна характеристика джерельної бази з провідної проблематики дослідження. Висвітлюється історія формування різних груп джерел, аналізується їх соціальна спрямованість, рівень інформативності та достовірності, ступінь дослідженості. Розглядаються основні класифікаційні схеми джерел для реконструкції козацько-старшинських родоводів, визначаються їх переваги та недоліки.

Ключові слова: козацька старшина, генеалогія, родознавство, рід, родовід, родовідні таблиці, родовідні книги, родовідні легенди, поколінні розписи, родовідні древа, шляхетство, дворянство, власне генеалогічні джерела.

Аннотация

Томозов В.В. Генеалогия казацко-старшинских родов: историография и источники (вторая половина XVII-начало XXI ст.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Институт истории Украины НАН Украины. - Киев, 2005.

В диссертации рассматривается комплекс проблем, связанный со становлением и развитием генеалогии казацко-старшинских родов.

Анализируются достижения отечественной историографии в области казацко-старшинской генеалогии на протяжении второй половины XVII-начала XXI вв. Отмечаются особенности и специфика научных подходов крупнейших представителей украинской генеалогии, прослеживается постепенный рост научного уровня их работ, расширение источниковой базы исследований, усиление критического отношения к источникам, использование методологических и теоретических достижений европейской генеалогии. Рассматриваются также труды российских и украинских диаспорных историков, посвященные исследуемой проблеме.

Определяются наиболее важные факторы, которые способствовали смене дисциплинарного статуса украинской генеалогии. Освещаются основные тенденции, присущие каждому этапу казацко-старшинской генеалогии, обосновываются их хронологические рамки.

Обобщаются и систематизируются методологические принципы современной генеалогии, способы фиксации родословного материала. Подается общая характеристика источниковой базы ведущей проблематики исследования. Освещается история формирования разных групп источников, анализируется их социальная направленность, уровень информативности и достоверности, степень исследования. Рассматриваются основные классификационные схемы источников для реконструкции казацко-старшинских родословных, отмечаются их преимущества и недостатки.

Ключевые слова: казацкая старшина, генеалогия, родоведение, род, родословная, родословные таблицы, родословные книги, родословные легенды, поколенные росписи, родословные древа, шляхетство, дворянство, собственно генеалогические источники.

Summary

Tomozov Valeriy. Genealogy of Cossack Officialdom Families: Historiography and Sources (second half of the 17th-early 21st c.). - The manuscript.

Dissertation for obtaining the scientific degree of a candidate of historical sciences under speciality 07.00.06. - Historiography, Sources Study and special historical disciplines. - Institute of History of Ukraine (National Academy of Sciences of Ukraine). - Kyiv, 2005.

The dissertation considers the complex of problems relating to the formation and development of the genealogy of Cossack officialdom families, namely the scientific heritage of scholars, theoretical and methodological principles of their works, the disciplinary status of Ukrainian genealogy, and main tendencies of its development.

The author analyses the aсhievements of national historiography in the sphere of Cossack officialdom genealogy during the second half of the 17th-early 21st century and defines the peculiarities and specificity of scientific methods of the brightest representatives of Ukrainian genealogy in the process of studying family pedigrees of this stratum of Ukrainian society. The work traces the gradual growth of the scientific standard of works, the enlargement of the source base, strengthening of critical attitude toward the sources, and use of European methodological and theoretical achievements in genealogy. It emphasizes the great importance of the scientific heritage of O.M. Lazarevsky and V.L. Modzalevsky for the advance of Ukrainian genealogy. The dissertation deals with the works by Russian historians devoted to the Cossack officialdom families as well. The Ukrainian diaspora scholars and scientific institutions have also made a significant contribution to the development of this trend in national genealogy.

The author defines the chief determinants that contributed to the change of the disciplinary status of Ukrainian genealogy from utilitarian (practical) to scientific and from an auxiliary historical discipline to a special one. Elucidated are main tendencies peculiar to each stage in the development of national genealogy, and their chronological limits are defined. The statement of the significance of the Cossack officialdom genealogy for the scientific formation of Ukrainian pedigree studies in general is substantiated.

The investigations of Cossack officialdom genealogy are examined in the context of the development of Ukrainian and European pedigree, which permits to elucidate national traditions and peculiarities, to trace the influence of European tendencies on national genealogy, and to reveal their common features.

The author generalizes and systematizes methodological principles of contemporary genealogy, methods of fixation of pedigree material, and makes their comparative analysis. Generation charts and lineage tables are classified by their content and form according to the aim of genealogic investigation.

The dissertation gives the general characterization of the source base of the cardinal problems dealt with in the research. The history of formation of different source groups is elucidated and their social tendency, informative capacity, credibility value, as well as level of their investigation are analysed. The author examines main classification schemes of sources for the reconstruction of Cossack officialdom pedigrees and points out their advantages and shortcomings.

Key words: Cossack officialdom, genealogy, pedigree studies, family, family records, pedigree charts, pedigree registers, lineage legends, generation charts, family trees, gentry, nobility, genealogical sources proper.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Роди та родини складають первісну основу будь-якого суспільства. Недаремно вони посідають чільне місце в міфологічних переказах багатьох народів та численних біблійних сюжетах. З диференціацією людського суспільства родинне споріднення та походження набуло поліфункціонального призначення: від підтвердження прав власності до встановлення соціального наступництва різних верств, прошарків та станів населення. Відтак, дослідження родинної історії відігравало важливу роль ще на зорі доакадемічної історіографії, оскільки дозволяло відтворити генетичний зв'язок та спадкоємність поколінь. Згодом розмаїття практично-утилітарних запитів (права спадкоємності, соціальний статус, станова належність) до родинної історії спричинилося до формування на межі пізнього середньовіччя та ранньомодерних часів історичної генеалогії в Європі. Втім, тереном для генеалогічних студій стала не тільки сфера власне родинної історії, а й людина в широкому соціо- та етнокультурному контексті, в просторі минулого та сучасного. Зазначена метаморфоза дисциплінарного статусу генеалогії відбулася в академічну добу європейської історіографії. Вона віддзеркалює сутнісні риси наукового процесу ХІХ-ХХ ст., які визначалися кардинальним поворотом від сцієнтистської спрямованості до антропологічної орієнтації історичних досліджень.

Сучасний стан історичної генеалогії як спеціальної історичної дисципліни істотно розширює спектр її застосування. По-перше, вона здатна самостійно вирішувати важливі та актуальні проблеми сучасної історичної науки, зокрема суттєво збагачує методологічний інструментарій та концептуальні підходи багатьох соціогуманітарних дисциплін. По-друге, ця дисципліна має неабияке значення у своєму традиційному, допоміжному сенсі, передусім для встановлення ступеня вірогідності та опрацювання фактографічного матеріалу з обсягу численних політичних, соціально-економічних та демографічних проблем історії. По-третє, генеалогія і до сьогодні не втратила первісних (утилітарно-прагматичних) функцій, у тому числі для реконструкції родинних зв'язків та сімейної історії взагалі.

Нині спостерігаємо значну зацікавленість з боку представників багатьох соціогуманітарних дисциплін як до теоретичних і методологічних засад, так і практичних методик і процедур історичної генеалогії. Наразі варто підкреслити, що предметна область родовідних студій обіймає не тільки аристократичні (елітні) соціальні верстви та прошарки, а й неаристократичні (непривілейовані) спільноти. У такому контексті дослідження з генеалогії козацької старшини відіграють визначну роль у розвитку національного родознавства взагалі, оскільки дозволяють скласти загальне уявлення про станову ієрархію Української козацької держави. Крім того, із становленням козацько-старшинського родознавства пов'язане оформлення статусу генеалогії як наукової дисципліни на теренах української історичної науки. Отже, дослідження з історіографії та джерелознавства козацько-старшинської генеалогії мають неабияке значення для повноцінного розвитку національної історіографії, насамперед з перспективи засвоєння методологічних новацій і концептуальних розробок модерної європейської науки. Таким чином, актуальність теми дослідження визначається наступними взаємопов'язаними чинниками:

1) необхідністю відтворити та реконструювати генетичні зв'язки між різними генераціями як аристократичних, так і неаристократичних верств українського суспільства другої половини XVII-початку XXІ ст.;

2) спроможністю родознавчих студій висунути й обґрунтувати конструктивні підходи для вирішення ряду актуальних проблем соціальної, економічної та політичної історії доби пізнього середньовіччя та ранньомодерних часів;

3) значенням названих розвідок для становлення та утвердження дисциплінарного статусу сучасної української генеалогії.

Об'єктом дослідження є науково-історичний процес з вивчення козацько-старшинського родознавства.

Предметом дослідження є різноманітна наукова спадщина українських та російських учених, родознавчих інституцій і товариств, а також джерельна база з обсягу генеалогії козацько-старшинських родів.

Хронологічні межі охоплюють другу половину XVII-початок ХХІ ст. Нижня межа зумовлена початком формування нової української еліти - козацької старшини після утворення Української козацької держави, що відновила утилітарний період національної генеалогії. Верхня межа - сучасний етап розвитку козацько-старшинського родознавства. В окремих випадках, з метою визначення відповідних передумов або характеристики тих чи інших процесів, явищ чи подій подаються історичні екскурси, які частково виходять за окреслений хронологічний термін.

Територіальні межі роботи визначаються основним тереном побутування козацько-старшинських родів, який здебільшого локалізується землями Лівобережної України.

Основна мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні місця та ролі генеалогії козацько-старшинських родів у процесі становлення вітчизняного наукового родознавства, а також її внеску у вирішення низки проблем економічної, політичної та соціальної історії.

Досягнення поставленої мети передбачає послідовне розв'язання таких завдань:

- з'ясувати стан розробки генеалогії козацько-старшинських родів у національній історіографії другої половини XVII-початку XXI ст.;

- викласти та проаналізувати основні підходи, теоретичні засади та методики у дослідженні родоводів козацької старшини;

- визначити сукупність чинників, які зумовили зміну дисциплінарного статусу українського родознавства;

- дослідити процес формування генеалогічних джерел, висвітлити рівень їх наукової інформативності та достовірності;

- обґрунтувати методичні можливості сучасної генеалогії висувати та вирішувати певні проблеми з обсягу загальних напрямків історичної науки.

Методологія і методи. Дисертація виконана на методологічних засадах, пов'язаних із загальнонауковими принципами об'єктивізму та історизму. В праці використано ретроспективний, порівняльно-історичний, структурно-системний, функціональний, синхронний та діахронний методи, а також дослідницький інструментарій суміжних дисциплін і галузей знань (біографістика, геральдика, культурологія, соціологія та ін.).

Джерельна база роботи різнопланова. За жанровою і типо-видовою класифікацією використані джерела поділяються: на монографії, колективні праці, збірники наукових статей, навчальні та науково-методичні посібники, статті, рецензії, біографічні розвідки, енциклопедії, збірники документів, бібліографічні покажчики та огляди, матеріали та документи товариств і інституцій, мемуари, неопубліковані праці і підготовчі матеріали до них та архівні документи з особистих фондів генеалогів і представників козацької старшини, наукових установ та державних інституцій. У списку використаних джерел і літератури вони класифіковані таким чином: І. Архівні джерела; ІІ. Опубліковані джерела; ІІІ. Література.

Наукова новизна роботи визначається такими результатами:

- висвітлено здобутки вітчизняного родознавства у галузі козацько-старшинської генеалогії, проаналізовано специфіку й особливості наукових підходів найбільш значних українських генеалогів;

- узагальнено основні теоретичні засади та методики генеалогічного дослідження;

- визначено найважливіші чинники, які зумовили зміну дисциплінарного статусу українського родознавства - від утилітарного (практичного) до наукового, а потім від допоміжної історичної дисципліни до спеціальної;

- розглянуто основні групи джерел для складання родоводів козацької старшини, простежено історію їх формування, визначено ступінь їх наукової інформативності та достовірності;

- доведено інструментальні можливості сучасної генеалогії з перспективи висунення, формулювання та розв'язання низки провідних проблем історичної науки, в тому числі соціальної історії, історії культури тощо.

Структура дисертації підпорядкована її меті та завданням і побудована за проблемно-хронологічним принципом. Вона складається із списку скорочень, вступу, трьох розділів, кожний з яких поділяється на два підрозділи, висновків (загальний обсяг вказаних структурних частин - 177 с.), списку використаних джерел і літератури (43 с.), додатків (23 с.).

Наукове та практичне значення результатів дослідження визначається тим, що висновки, наукова інтерпретація та емпіричний матеріал, у тому числі й додатки, можуть бути використані для розробки спеціальних курсів і навчальних посібників із спеціальних історичних дисциплін, складання бібліографічних покажчиків, біографічних довідників, розробки науково-методичних рекомендацій. Зокрема, автором на замовлення Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді для роботи зі школярами було підготовлено науково-методичний посібник “Родовід” (К., 2001), в якому викладено та популяризовано основні положення дисертації.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Розробка вказаної теми передбачена дослідницькими планами Інституту історії України НАН України, передусім темою відділу української історіографії: “Українська історіографія XIX-XX ст. як фактор національної самосвідомості” (номер державної реєстрації - 0103U000696).

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданні відділу української історіографії Інституту історії України НАН України.

Основні результати, положення і висновки дослідження знайшли своє відображення в доповідях та повідомленнях на 17 міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: „150 років розвитку вітчизняної історичної науки в Київському університеті” (Київ, 20-21 жовтня 1992 р.); „Четверта наукова геральдична конференція” (Львів, 10-12 листопада 1994 р.); „Другі Савьоловські читання” (Москва, 2-3 грудня 1994 р.); „Україна-Греція: історія та сучасність” (Київ, 22-24 лютого 1995 р.); „Гетьман Іван Мазепа та його доба. (До 285-річчя від дня смерті)” (Київ, 13-14 жовтня 1994 р.); „Другі читання пам'яті В'ячеслава Липинського. Українська національна еліта. Проблема влади в Україні. Життя і творчість В. Липинського” (Луцьк-Затурці, 27-28 квітня 1995 р.); „Перші читання пам'яті Вадима Модзалевського” (Київ, 3-5 серпня 1995 р.); „Україна-Греція: досвід дружніх зв'язків та перспективи співробітництва” (Маріуполь, 24-26 травня 1996 р.); „Проблеми грецької культури” (Крим, мис Фіолент, Георгіївський монастир, 15-21 вересня 1996 р.); „Історіографічна спадщина науки історії України (погляд з кінця XX ст.)” (Глухів, грудень 1996 р.); „Другі читання пам'яті Вадима Модзалевського” (Київ, 12-14 вересня 1996 р.); „Шоста наукова геральдична конференція” (Львів, 27-29 березня 1997 р.); „Треті читання пам'яті Вадима Модзалевського” (Київ, 3-5 грудня 1997 р.); „Україна-Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва” (Маріуполь, 27-29 травня 1999 р.); „Наукові дослідження українських стипендіатів Фонду державних стипендій, присвячені культурним зв'язкам Греції та України” (Греція, Афіни, 18 травня 1999 р.); „Восьмі Савьоловські читання” (Москва, 21-22 грудня 2001 р.); „Росія та Середземне море” (Афіни, 19-22 травня 2005 р.).

Основні положення та висновки роботи викладено у 64 опублікованих працях автора (52,3 д. а.).

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, об'єкт і предмет, мету і завдання, хронологічні та територіальні межі, методологічні засади, сформульовано наукову новизну, розкрито практичне та теоретичне значення дослідження, визначено його структуру, подано інформацію щодо апробації результатів праці.

Перший розділ - “Українське родознавство у контексті розвитку європейської генеалогії” складається з двох підрозділів. У ньому висвітлено основні етапи та тенденції розвитку української і європейської генеалогії, визначено спільні й відмінні риси у процесі її становлення, проаналізовано стан розробки методології та методик генеалогічного дослідження, найважливіші праці з історіографії цієї дисципліни.

У підрозділі 1.1 - “Основні етапи та тенденції розвитку генеалогії в країнах Європи” - доведено, що генеалогія у більшості країн Європи, незважаючи на деякі особливості, пройшла схожий у своєму розвитку шлях від утилітарної дисципліни, призначеної для обґрунтування привілейованого становища національної аристократії, до спеціальної історичної дисципліни, здатної робити самостійний внесок у вирішення нагальних проблем історії.

З другої половини XVIIІ ст. у більшості європейських країн спостерігається становлення генеалогії як наукової дисципліни, що обумовлено її новим завданням - визначити роль та ступінь родовідних зв'язків пануючої верстви суспільства для розв'язання соціально-економічних та політичних питань історії. Це стало можливим тільки за умов завершення процесу формування національної аристократії, яка протягом значного часу використовувала генеалогію як інструмент доведення своїх прав на привілейоване становище у суспільстві. Початок становлення родознавства як наукової дисципліни ознаменувався розробкою її теоретичних основ, зокрема методології генеалогічного дослідження та форм фіксації родовідного матеріалу, розширенням джерельної бази студій і використанням критичного підходу до джерел. Новий етап у розвитку генеалогії пов'язаний з науковою спадщиною Й.А. Вілля, Й.Х. Гаттерера, О. Лоренца, О. Форст-Баттагліа, П.В. Хавського та М.С. Гастєва Will J.A. Lehrbuch einer statistischen Genealogie der samtlichen europдischen Potentaten. - Altdorf, 1777; Gatterer J.Ch. Abriss der praktischen Genealogie. - Gцttingen, 1788; Id. Handbuch der neuesten Genealogie und Heraldik. - Nьrnberg, 1772; Lorenz O. Lehrbuch der gesamten wissenschaften Genealogie. - Berlin, 1898; Forst-Battaglia O. Genealogie. - Leipzig-Berlin, 1913; Id. Wissenschaftlische Genealogie. - Bern, 1948; Хавский П.В. О наследстве завещательном, родственном и выморочном, на основании всех российских законов, существовавших и доселе существующих по сему предмету: В 5-и кн. - М., 1817-1820; Гастев М.С. Материалы для вспомогательных наук истории. - М., 1835. - Кн. 2: Для генеалогии..

Методи графічної фіксації родовідного матеріалу, запропоновані іспанським генеалогом Х. Соса у XVII ст., у дещо вдосконаленому вигляді використовуються і нині. В арсеналі сучасних науковців, окрім родовідного древа, надзвичайно популярного у середні віки, наявні генеалогічні таблиці. Відповідно до мети генеалогічного дослідження вони поділяються на висхідні (таблиці предків), низхідні (таблиці нащадків) та таблиці споріднення, що дозволяють демонструвати родовідні зв'язки кількох родів. За змістом генеалогічної інформації висхідні та низхідні таблиці бувають чоловічі та змішані, а за формою - горизонтальні, вертикальні та колоподібні.

Іншою формою фіксації генеалогічного матеріалу є родовідні поколінні розписи, які мають два різновиди: французький (російський) та німецький. Їх використання також залежить від мети дослідження. Для висвітлення всього родоводу як правило обирають французький (російський) розпис, для фіксації окремих гілок зручно застосувати німецький Савелов Л.М. Лекции по генеалогии, читанные в Московском археологическом институте. - М., 1994. - С. 21-26; Томазов В.В. Родовід. Науково-методичний посібник. - К., 2000; Соболева Н.А. Некоторые аспекты методики генеалогических исследований в современной французской литературе // История и генеалогия: С.Б. Веселовский и проблемы историко-генеалогических исследований. - М., 1977. - С. 274-286; Dworzaczek W. Genealogia. - Warszawa, 1959. - S. 37-49; Онучин А.Н. Твое родословное древо. Практическое пособие по составлению родословной. - Пермь, 1992; Бычкова М.Е. “Что значит именно родные”. - М., 2000. - С. 103-124; Альманах “Отечество”. Выпуск пятый: Родословие: Программы, опыт, рекомендации для руководителей объединений в образовательных учреждениях / Сост. Н.А. Александрова, Ю.А. Попович. - М., 1998. - С. 74-98..

Методика генеалогічного дослідження почала формуватися ще у XVIII ст., але узагальнена та вдосконалена була вже у ХХ ст. у працях В. Двожачека, П. Дюри, М. Перонне Dworzaczek W. Op. cit; Durye P. La genealogie. - Paris, 1961; Peronnet M. Genealogie et histoire: approches methodiques // Revue histoirique. - 1968. - CCXXXIX. - Janv.-mars. - P. 111-122.. Першим етапом реконструкції родоводу є збирання досьє на всіх представників роду. Другий етап - складання генеалогічної картки на кожного носія прізвища, на якій, за визначеним рубрикатором, занотовуються стислі відомості з раніше сформованого досьє. І тільки третій етап - створення родоводу.

Значному піднесенню генеалогії наприкінці XIX-на початку ХХ ст. сприяли генеалогічні товариства, асоціації, кафедри та друковані видання. Поступово родознавство утверджується як демократична дисципліна, що вивчає родоводи всіх верств і прошарків.

60-і рр. ХХ ст. позначилися бурхливим піднесенням європейського родознавства, що пояснюється переосмисленням його завдань, подальшим зближенням з історією та перетворенням на спеціальну історичну дисципліну.

Таким чином, окресливши основні тенденції розвитку європейського родознавства, можна стверджувати, що сучасна генеалогія, залишивши за собою всі функції утилітарної і допоміжної дисципліни, вийшла на якісно новий рівень, який забезпечує зближення її з історією та робить здатною, використовуючи власну методику, спричинятися до розв'язання загальноісторичних проблем. Теоретичні підвалини, закладені дослідниками різних країн Європи, стали основою для подальшого піднесення генеалогії, в тому числі й в Україні.

У підрозділі 1.2 - “Українська генеалогія: стан і перспективи” - доведено, що традиції українського родознавства мають глибоке коріння, але сучасний її дисциплінарний статус вимагає фундаментальних розробок у галузі історіографії, методології та джерелознавства.

Історіографія українського родознавства висвітлюється у роботах двох корифеїв вітчизняної генеалогії другої половини ХІХ-початку ХХ ст. - Г.О. Милорадовича та В.Л. Модзалевського. Г.О. Милорадович у праці “Малороссийское дворянство” вперше проаналізував ступінь дослідженості родоводів найбільш старовинних українських козацько-старшинських родів, розглянувши не тільки розвідки таких родознавців, як П.В. Долгоруков, О.Б. Лобанов-Ростовський, В.В. Руммель, В.В. Голубцов, О.М. Лазаревський, а також відомості з губернських родовідних книг та “Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи” Милорадович Г.А. Малороссийское дворянство. - Чернигов, 1890. - С. 1-6.. В.Л. Модзалевський у своєму історіографічному огляді звернув увагу на значення творчого доробку Я.А. Марковича, М.О. Максимовича та О.М. Лазаревського у формуванні національної генеалогії Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. - К., 1908. - Т. 1. - С. 1-3; Лукомский В.К., Модзалевский В.Л. Малороссийский гербовник. - К., 1993. - С. XIII-XIV..

Значний внесок у висвітлення наукової спадщини українських генеалогів зробили В.В. Румянцева, С.І. Білокінь, В.В. Кривошея та інші сучасні історики.

Проблеми методики генеалогічного дослідження та способів фіксації родовідного матеріалу практично не розробляються у вітчизняному родознавстві. Цим проблемам присвячені тільки окремі праці З. Служинської, М. Шамека, В. Томазова. Аналіз сучасних українських генеалогічних досліджень примушує констатувати, що у більшості з них використовуються застарілі підходи до складання родовідних таблиць та розписів, спостерігається ігнорування жіночих постатей при нумерації нащадків, механічне, нефахове застосування загальновизнаних генеалогічних позначень тощо.

Однак, незважаючи на це, вітчизняні вчені мають значні успіхи у дослідженні родоводів різних соціальних верств українського суспільства різних історичних епох.

Генеалогія Рюриковичів та Гедиміновичів досліджувалась у працях Д.І. Багалія, М.В. Довнар-Запольського, В.Ю. Данилевича, О.І. Маркевича, П.В. Голубовського, Я.Д. Ісаєвича, М.Ф. Котляра, П.П. Толочка, Л.В. Войтовича та ін.

Значний внесок у розвиток вітчизняного родознавства зробили праці Н.М. Яковенко, яка, використовуючи значний генеалогічний матеріал, висвітила соціальну історію української шляхти Волині та Центральної України XIV-XVII ст. Родоводи української шляхти стали предметом вивчення для Є.А. Чернецького, В.Д. Собчука, С.М. Лисенка та ін.

Інші суспільні верстви - селянство, купецтво, міщанство, духівництво - знаходяться в центрі уваги таких науковців, як С.І. Білокінь, Н.І. Миронець, В.Б. Любченко, В.В. Коротенко, Ю.В. Легун та ін.

Помітний внесок у розвиток української генеалогії здійснили діаспорні історики - О.П. Оглоблин, В.Г. Сенютович-Бережний та дослідницькі установи - Інститут родознавства, Українська родовідна установа, Українське геральдичне і генеалогічне товариство.

Отже, перед вітчизняним родознавством постає завдання подальшої розробки теоретичних засад, вдосконалення методики досліджень, ретельного вивчення історіографії та історії дисципліни.

Другий розділ - “Козацько-старшинські роди в світлі історико-генеалогічних студій та розшуків” складається з двох підрозділів, в яких висвітлено здобутки у галузі генеалогії козацько-старшинських родів, проаналізовано наукову спадщину найзначніших вітчизняних дослідників цієї проблеми.

У підрозділі 2.1 - “Практично-утилітарна доба генеалогії козацько-старшинських родів (друга половина XVII-перша половина XIX ст.)” на основі аналізу наукової спадщини попередників визначено основні етапи у становленні генеалогії досліджуваної верстви. Подібно до європейської генеалогії, українське родознавство взагалі та генеалогія козацько-старшинських родів, зокрема, пройшли у своєму становленні два основних періоди: утилітарний (практичний) та науковий. При чому для утилітарного періоду вітчизняної генеалогії характерні деякі особливості: несформованість спеціальних державних інститутів, що опікуються збиранням та затвердженням родоводів пануючих верств суспільства, незначна кількість письмових генеалогічних творів практичного характеру, нетривалий термін існування. Це пояснюється насильницьким припиненням процесу формування козацької старшини як національної аристократії через дії російського уряду та перетворенням її частини на російське дворянство. Нижня межа утилітарного періоду обумовлена початком формування нової української еліти - козацької старшини та створенням Української козацької держави, верхня межа - завершенням процесу офіційного визнання козацької старшини в російському дворянстві.

Сучасним дослідникам, на жаль, переважно з праць попередників відомо про генеалогічні розвідки, що репрезентували практичний період генеалогії козацько-старшинських родів, оскільки більшість таких творів втрачена під час бурхливих подій 1917-1921 рр. До них належать генеалогічні записки Я.А. Марковича та А.Д. Мазаракі Модзалевский В. Л. Указ. соч. - К., 1912. - Т. 3. - С. 269; Лукомский В.К., Модзалевский В.Л. Указ. соч. - С. XIII-XIV.. Окремі родоводи, які зберігаються в архівних збірках та датуються другою чвертю-кінцем XVIII ст., не мають авторства. Практично неможливо встановити мету їх створення та місце попереднього знаходження, що дуже важливо для дослідження таких матеріалів. Генеалогічні відомості в таких родоводах подаються, як правило, у вигляді таблиць чоловічого низхідного споріднення, що свідчить про поширення теоретичних генеалогічних знань у тодішньому українському суспільстві.

Основним завданням, яке постало під час утилітарного періоду генеалогії козацько-старшинських родів, стало обґрунтування старовинного походження козацької старшини та її шляхетських прав. Ця проблема виникла внаслідок дискримінаційного ставлення російської Герольдії до козацької старшини, в результаті чого значну частину української панівної верхівки позбавили прав на російське дворянство. Претензії козацької старшини до російського уряду були сформульовані відомими українськими громадськими діячами та дослідниками старовини Г. А. Полетикою, В. Г. Полетикою, А. І. Чепою, Т. В. Калинським та ін. Незважаючи на супротив, уряд все ж не визнав права значної частини козацької старшини на дворянство. Проте праці Г. А. Полетики та його послідовників мали значний вплив на українську історичну думку практично до середини XIX ст., що заважало критичному ставленню багатьох тодішніх дослідників до минулого козацької старшини.

У підрозділі 2. 2. - “Науковий період генеалогії козацько-старшинських родів (середина XIX - початок ХХІ ст.)” - розглянуто наукову спадщину генеалогів, присвячену дослідженню родоводів козацької старшини, та на основі її аналізу зроблено висновок про становлення у другій половині ХІХ ст. вітчизняного наукового родознавства, яке у другій половині ХХ ст. отримало новий дисциплінарний статус - спеціальної історичної дисципліни.

Першими дослідниками, які заклали фундамент для подальшого просування наукових засад української генеалогії, стали О. М. Маркович та М. О. Максимович. Саме праця О. М. Марковича “Историческая и статистическая записка о дворянском сословии и дворянских имуществах Черниговской губернии” була спробою критичного погляду на проблему походження козацько-старшинських родів. Хоча і в цій розвідці простежується вплив історичних поглядів Г. А. Полетики та його прибічників, автор, ґрунтуючись на матеріалах дворянського архіву, вимушений визнати, що значна частина козацької старшини походила з непривілейованих верств суспільства Маркович А.М. Историческая и статистическая записка о дворянском сословии и дворянских имуществах. - Чернигов, 1894..

Такі ж висновки робить у своїх студіях і М. О. Максимович. Його розвідки висвітлюють генеалогію та побут козацької старшини. Науковець наводить змістовні відомості про родовід Деркачів, Прохоровичів, Базилевичів, Невіровських, Максимовичів тощо. Праці М.О. Максимовича за характером викладення матеріалу наближаються до родинних хронік Максимович М.А. Бубновская сотня // Максимович М.А. Собр. соч.: В 3-х т. - К., 1876. - Т. I: Отдел исторический. - С. 747-834; Его же. О причинах взаимного ожесточения поляков и малороссиян, бывшего в XVII веке // Там же. - С. 248-276 та ін..

Наступний крок у науковому становленні вітчизняного родознавства пов'язаний з дослідженнями Г.О. Милорадовича, О.М. Лазаревського та В.Л. Модзалевського Милорадович Г.А. Родословная книга Черниговского дворянства: В 2-х т., 6-и ч. - СПб., 1901; Лазаревский А.М. Очерки старейших дворянских родов Черниговской губернии // Записки Черниговского губернского статистического комитета. - Чернигов, 1868. - Кн. 2. - С. 35-48; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник: В 4-х т. - К., 1908-14 та ін.. Використання широкої джерельної бази, критичне ставлення до джерел, застосування теоретичних і методологічних надбань загальноєвропейської генеалогії вирізняють творчий доробок цих дослідників.

Родоводам окремих козацько-старшинських родів присвячені праці Є.Д. Онацького, Ф.Д. Николайчика, В.П. Горленка, С.М. Тройницького, І.К. Максимовича, А.В. Кочубея та ін.

За часів радянської влади українська генеалогія зазнала суцільного занепаду, оскільки вважалася соціально чужою в країні диктатури пролетаріату. Практично всі дослідження було згорнуто, з'являлися тільки поодинокі розвідки, що висвітлювали родоводи робітничих династій.

Звільнення української історичної науки від догматів марксистсько-ленінської ідеології та поворот суспільної думки до національних цінностей на початку 90-х рр. ХХ ст. сприяли пожвавленню родознавчих студій. Сьогодні у галузі генеалогії козацько-старшинських родів плідно працюють В.А. Смолій, В.С. Степанков, Я.Р. Дашкевич, М.Ф. Дмитрієнко, О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб, В.В. Кривошея, В.В. Томазов, І.І. Кривошея та ін.

Чималий внесок у вивчення наукової спадщини О.М. Лазаревського та В.Л. Модзалевського зробили В.Г. Сарбей, О.Б. Коваленко, Н.О. Герасименко, В.В. Томазов.

Активно генеалогія козацької старшини розроблялась у працях О.П. Оглоблина та В.Г. Сенютовича-Бережного - найбільш яскравих представників вітчизняного родознавства на еміграції.

Таким чином, у другій половині ХІХ ст. відбувається наукове становлення національної генеалогії, що було обумовлено подальшим розвитком теоретичних засад родознавства, розширенням джерельної бази досліджень, посиленням критичного ставлення до джерел. Саме успіхи в галузі козацько-старшинської генеалогії спричинили зміну дисциплінарного статусу українського родознавства.

У третьому розділі - „Джерельна база генеалогії козацько-старшинських родів” - розглянуто основні класифікаційні схеми з перспективи провідної проблематики дослідження, надається загальна характеристика джерел з генеалогії козацько-старшинських родів, визначається ступінь їх достовірності, інформативності, рівень дослідженості та соціальне спрямування.

У підрозділі 3.1 - „Класифікація джерел з перспективи провідної проблематики дослідження” - проаналізовано запропоновані попередниками класифікації джерел з генеалогії, висвітлюються їхні недоліки й переваги, узагальнюється та систематизується досвід з цього питання, відзначаються найбільш обґрунтовані, з точки зору автора, класифікаційні схеми.

Одну з перших спроб класифікації генеалогічних джерел здійснив видатний російський родознавець Л.М. Савьолов Савелов Л. М. Указ. соч. - С. 33-46.. Однак вона не була позбавлена деякої непослідовності та еклектичності. Так, у класифікації письмових джерел одні з них групуються за походженням, а інші - за змістом. Ті саме недоліки притаманні схемі, запропонованій З. Служинською та М. Шамекою Служинська З., Шамеко М. Генеалогія. Частина І. Побудова, аналіз та застосування родоводів. - Львів, 2000. - С. 64-65..

Широко застосовується поділ генеалогічних джерел на три основні групи: речові, вербальні (усні) та письмові Dworzaczek W. Op. cit. - S. 50-71; Специальные исторические дисциплины. Учебное пособие / Авт. коллектив: В.А. Замлинский, М.Ф. Дмитриенко, В.Й. Бузало и др. Под ред. В.А. Замлинского, М.Ф. Дмитриенко. - К., 1992. - С. 79-80; Томазов В.В. Вказ. пр. - С. 12-13 та ін.. Але серед генеалогів найбільш прийнятним вважається поділ джерел за змістом інформації на дві основні групи - джерела з генеалогії (непрямі) та власне генеалогічні джерела (прямі) Медушевская О.М. Генеалогия в системе современного знания // Вестник архивиста. - 1993. - № 4. - С. 30; Свищев П.А. Документальные источники как доказательная база родословного исследования // Генеалогический вестник. - 2002. - Вып. 11. - С. 6-7 та ін.. Ці дві класифікаційні схеми залишаються основою для подальшого вдосконалення методики об'єднання родовідних матеріалів.

У підрозділі досліджуються найбільш інформативні непрямі письмові джерела, а саме метричні книжки, ревізькі казки, сповідальні розписи, матеріали Першого загального перепису населення 1897 р. та ін. Простежено історію їх виникнення, аналізуються особливості, ступінь достовірності інформації, соціальний характер. Розглянуто праці Ю.В. Легуна, О.С. Петренка, М.Б. Петриченка, Д.А. Панова, В.В. Коротенка та інших науковців, присвячені зазначеній проблемі.

У підрозділі 3.2 - „Власне генеалогічні джерела з генеалогії козацько-старшинських родів: загальна характеристика” - досліджено родовідні легенди, книги, древа та таблиці, поколінні розписи й родинні хроніки, справи про дворянство, документи про сопричислення до роду, себто прямі генеалогічні джерела, які містять безпосередньо генеалогічні відомості. Деякі з них за походженням є офіційними (родовідні книги, справи про дворянство, абеткові списки, документи про сопричислення), тобто виникли в результаті діловодства відповідних установ - Департаменту Герольдії Урядового Сенату, губернських дворянських депутатських зібрань, інші - приватними (родовідні таблиці та древа, поколінні розписи, родинні хроніки, які складалися представниками родів чи на їх замовлення та зберігалися переважно в родових збірках). Так, переважна більшість власне генеалогічних джерел для реконструкції родоводів козацько-старшинських родів офіційного походження зібрані у РДІА у фонді Департаменту Герольдії (Ф. 1343) та в обласних архівах України і Росії у фондах губернських дворянських зібрань. Документи приватного походження зберігаються в особистих фондах: Шумицьких (ЦДІАК України. - Ф. 1202), Кондратьєвих (ЦДІАК України. - Ф. 1717), Галаганів (ІР НБУ ім. В.І. Вернадського. - Ф. І.) тощо. Однак трапляються і винятки з правил. Так, у фонді Миклашевських міститься генеалогічна довідка, яка є витягом з Родовідної книги Новгород-Сіверського намісництва (ЦДІАК України. - Ф. 834), а у фондах ІР НБУ ім. В.І. Вернадського зберігаються родовідні книги Новгород-Сіверського (Ф. І) та Чернігівського (Ф. VIII) намісництв.

Власне генеалогічні джерела як офіційного, так і приватного походження зберігаються також у фондах відомих дослідників - збірках В.Л. Модзалевського (ІР НБУ ім. В.І. Вернадського. - Ф. ІІ) та О.М. Лазаревського (ІР НБУ ім. В.І. Вернадського. - Ф. І) - та наукових установ (ЦДІАК України. - Ф. 222).

Аналіз власне генеалогічних джерел свідчить, що, незважаючи на досить ретельну перевірку родовідних матеріалів у офіційних установах, в них все ж зустрічаються фальсифіковані відомості та маловірогідні факти. Тому, незалежно від їхнього походження - офіційного чи приватного, документи необхідно піддавати перевірці, історичній критиці навіть тоді, коли вони з'явилися як наслідок наукової діяльності авторитетних учених. За формою фіксації родовідного матеріалу більшість розглянутих генеалогічних джерел має характер низхідної чоловічої чи змішаної родовідної таблиці, що відповідало стану розвитку тогочасного вітчизняного родознавства.

У підрозділі визначено також як ступінь дослідженості власне генеалогічних джерел взагалі, так і конкретно з генеалогії козацько-старшинських родів у працях С.І. Білоконя, І.А. Анисимової, С.В. Шурлякова та ін.

Таким чином, аналіз джерельної бази з провідної проблематики дослідження приводить до висновку, що генеалогічні джерела ще недостатньо вивчені та вкрай рідко використовуються науковцями. Між тим, вони надзвичайно інформативні й мають високий рівень достовірності.

У додатках систематизовано способи фіксації родовідного матеріалу у вигляді генеалогічних таблиць та поколінних розписів, а також відомості про затвердження гербів дворянських родів козацько-старшинського походження.

В результаті здійсненого дослідження дисертант дійшов висновків, які узагальнюють авторські підходи, інтерпретації, тлумачення та припущення:

- генеалогія козацько-старшинських родів пройшла у своєму розвитку два основних етапи: утилітарний (практичний) та науковий. Перший охоплює період від другої половини XVII ст., коли розпочався процес формування нової української еліти - козацької старшини, до середини XIX ст., коли закінчився процес офіційного визнання козацької старшини у російському дворянстві. Специфіка цього етапу визначається прагненнями козацької старшини обґрунтувати та відповідно посісти привілейоване становище в українському суспільстві, а пізніше - здобути права дворянства у становій ієрархії Російської імперії. Наукове становлення генеалогії козацької старшини припадає на другу половину ХІХ ст., коли родовідні студії почали спиратися на теоретичні й методологічні засади загальноєвропейського родознавства, значну джерельну базу та критичний підхід до її тлумачення;

- утилітарний період українського родознавства, на відміну від європейської генеалогії, так і не набув завершених рис внаслідок дій російського царату, спрямованих на нівеляцію національної своєрідності багатьох земель імперії. Це зумовило його особливості - незначну кількість родознавчих творів утилітарного характеру та несформованість державних генеалогічних інститутів;

- одним із найважливіших завдань цього періоду стало поширення тези про старовинне походження козацько-старшинських родів, висунутої в працях Г.А. Полетики, В.Г. Полетики, А.І. Чепи, Т.В. Калинського та ін. Зазначена ідея виникла як супротив стосовно дій російського уряду, скерованих на обмеження доступу козацької старшини до російського дворянства;

- становлення української генеалогії пов'язане, насамперед, з формуванням козацько-старшинського родознавства, оскільки останнє спричинилося до впровадження європейських методологічних і теоретичних новацій;

- сучасна українська генеалогія поєднує як функції утилітарної, допоміжної дисципліни, що забезпечує необхідним фактографічним матеріалом соціальні, демографічні, політичні дослідження, так і спеціальної історичної дисципліни, яка спроможна самостійно вирішувати важливі наукові проблеми;

- джерела з провідної проблематики дослідження визначаються розмаїттям. Вони недостатньо вивчені та практично не введені досі до наукового обігу. Джерельні комплекси приватного походження мають значний інформаційний потенціал, але потребують ретельної і всебічної перевірки та відповідної наукової критики. Натомість джерела офіційного походження мають високий ступінь достовірності, але й вони вимагають критичного опрацювання, оскільки часто містять очевидні навмисні фальсифікації.

Основні публікації автора

1. Греки на українських теренах. Нариси з етнічної історії. Документи, матеріали, карти / Вступна стаття В.А. Смолія. - К., 2000. - 488 с., іл. (співавтори М.Ф. Дмитрієнко, В.М. Литвин, Л.В. Яковлева, О.В. Ясь). Дисертантом написано с. 131-152 (1,8 д. а.).

2. Родовід. Науково-методичний посібник. - К., 2001. - 52 с. (2 д. а.).

3. Марковичі // Старожитності. - 1994. - № 1-2. - С. 24-25; № 3-4. - С. 26-27 (0,5 д. а.).

4. Памяти В.Л. Модзалевского // Известия Русского генеалогического общества. - 1995. - Вып. 4. - С. 64-76 (0,4 д. а.).

5. О перспективах развития исторической генеалогии в Украине // Летопись Историко-родословного общества в Москве. - 1995. - Вып. 3. - С. 103-106 (0,3 д. а.).

6. З генеалогії козацьких родів: Костянтиновичі та Вернадські // Історія українського середньовіччя: козацька доба. Збірник наукових праць: У 2-х ч. / Відп. ред. М.Ф. Дмитрієнко. - К., 1995. - Ч. 2. - С. 52-63 (0,5 д. а.).

7. До родоводу М.А. Маркевича (Бабуся Єлизавета Василівна Кочубей та її родичі) // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Збірка наукових праць / Відп. ред. В.А. Смолій. - К., 1997. - С. 227-243 (1 д. а.).

8. Armis et labore. (Зброєю та працею). Армія і держава: чини та почесті // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Збірка наукових праць та спогадів / Відп. ред. М.Ф. Дмитрієнко. - К., 1998. - Число 2. - С. 128-155 (співавтор М.Ф. Дмитрієнко). Дисертантом написано с. 134-150 (1 д. а.).

9. До історії української гілки старовинного роду Томар // Українська біографістика. - К., 1999. - Вип. 2. - С. 193-200 (0,5 д. а.).

10. Греки в Україні (З історії українських аристократичних родів грецького походження) // Берегиня. - 2000. - Число 1(24). - С. 31-36; Число 2(25). - С. 17-26 (1 д. а.).

11. До генеалогії Патонів // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики [Число 5]/Історіографічні дослідження в Україні [Вип. 10]. Об'єднаний випуск: Збірник наукових праць: У 2-х ч. / Відп. ред. М.Ф. Дмитрієнко, Ю.А. Пінчук. - К., 2000. - Ч. 1. - С. 191-200 (0,5 д. а.).

12. Становлення української генеалогії як наукової дисципліни. Початковий етап // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Збірка наукових праць та спогадів: У 2-х ч. / Відп. ред. М.Ф. Дмитрієнко. - К., 2001. - Число 6(7). - Ч. 1. - С. 96-104 (0,6 д. а.).

13. Рід Кир'якових // Подвижники й меценати. Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII-XIX ст. Історико-біографічні нариси / Під ред. В.А. Смолія. - К., 2001. - С. 204-212 (0,5 д. а.).

14. Козак-літератор // Історичний календар 2001 / Упор. А. Денисенко, С. Грабар, П. Орленко. - К., 2001. - Вип. 7. - С. 377-378 (0,2 д. а.).

15. Генеалогія історична // Енциклопедія історії України: В 5-и т. / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. - К., 2004. - Т. 2: Г-Д. - С. 70-71 (0,3 д. а.).

16. Генеалогія практична // Енциклопедія історії України: В 5-и т. / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. - К., 2004. - Т. 2: Г-Д. - С. 71-72 (0,2 д. а.).

17. Патони та Патон-Фонтон-де-Веррайон. Поколінний родовідний розпис // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Збірка наукових праць: У 2-х ч. / Відп. ред. М.Ф. Дмитрієнко. - К., 2005. - Число 12. - Ч. 1. - С. 228-236. (співавтор М.Ф. Дмитрієнко). Дисертантом написано с. 230-234 (0,25 д. а.).

Размещено на Allbest.ru

...