Пилип Васильович Клименко (1887-1955) – історик, джерелознавець, архівознавець

Отже, виявлена і опрацьована джерельна база є репрезентативною для здійснення комплексного наукового дослідження життя й діяльності П. Клименка як історика, архівознавця, археографа, джерелознавця, педагога.

Розділ 2 "Основні напрями наукової діяльності П.В. Клименка" складається з трьох підрозділів, у яких висвітлено процес становлення його наукових поглядів як історика та архівіста, формування морально-етичного світогляду, визначено тематику, проблематику та основні напрями історичних досліджень вченого.

У підрозділі 2.1 "П.В. Клименко як представник наукової школи М.В. Довнар-Запольського" висвітлено сімейне оточення, гімназійні та студентські роки П. Клименка, участь в Історико-етнографічному гуртку під керівництвом М. Довнар-Запольського, опанування ним методики роботи з історичними джерелами, підкреслено вплив видатного вченого М. Довнар-Запольського на формування П. Клименка як науковця, спільність та відмінність тематики досліджень щодо основних наукових інтересів керівника. З'ясовано, що на формування національної самосвідомості П. Клименка мали вплив родинне оточення, викладачі Ніжинської класичної гімназії, зокрема, учитель історії - "українець світоглядом" І. Сребницький, гурток якого він відвідував; під час навчання в університеті - українська студентська громада та спілка "Молода Академія". Велику роль у формуванні світогляду майбутнього вченого відіграли відомі діячі науки, які викладали в період його навчання в Університеті св. Володимира: М. Бубнов, О. Гіляров, Т. Голубєв, В. Данилевич, М. Довнар-Запольський, Ю. Кулаковський, А. Лобода, Г. Павлуцький, Т. Флоринський. Визначальне значення для становлення П. Клименка як історика, вироблення у нього практичних навичок дослідницької роботи з історичними джерелами мали заняття в історико-етнографічному гуртку М. Довнар-Запольського. Вплив керівника в значній мірі зумовив подальший вибір напрямів наукових досліджень ученого. Досліджено, що ще до вступу 1911 р. до історико-етнографічного гуртка П. Клименко почав розробляти тему західно-російських цехів XVI-XVIII ст. Ця робота під назвою "Западно-русские цехи XVI-XVII вв." 1912 р. була захищена як дипломна і принесла її авторові золоту медаль, що давало право залишитися при університеті для здобуття звання приват-доцента. Фаховому зростанню вченого як джерелознавця, розуміння ним ролі та значення архівів як історико-культурної спадщини українського народу сприяла його робота після закінчення університету у Київському центральному архіві давніх актів (1912-1914) під керівництвом І. Каманіна. Тут він набув першого досвіду археографічної роботи, що стало підґрунтям для укладання ним під час роботи в АК ВУАН та ЦАУ (1924-1932 рр.) збірок документів з історії Україні XVII - поч. XIX ст.

1914 р. П. Клименко був затверджений професорським стипендіатом при кафедрі російської історії історико-філологічного факультету університету, 1918 р. закінчив магістерський курс і одержав звання приват-доцента. Зазначено, що в умовах політичної біполярності в університетському середовищі, що склались у 1918 р., йому як поборнику українського національного відродження, члену "Молодої академії" читати лекції "чорносотенна" професура університету не дозволила. Захистити магістерську дисертацію йому також не вдалося.

У підрозділі 2.2 "Історичні дослідження П.В. Клименка: тематика, проблематика, напрями" проаналізовано тематику й проблематику наукової творчості П. Клименка. З'ясовано, що основна тематика праць вченого - соціально-економічна історія України XVI-XVIII ст.: розвиток міст та міського господарства; сільського господарства, а саме - цукрового виробництва; цехового ремесла; виробничий рух українського населення; зародження чорної металургії; історія ВКЛ.

Основне місце в історичній спадщині П. Клименка займають праці з розвитку міського виробництва і, зокрема, цехового ладу та його особливостей на Україні. У своїх розвідках вчений, аналізуючи стан ремісничого виробництва на території Литви, Білорусі і України, дійшов висновку, що занепад цехів у XVIII ст. пов'язаний із процесом соціально-економічної диференціації ремісників. Велика кількість праць вченого присвячена дослідженню історично-статистичних матеріалів про виробничий рух українського населення Лівобережної України XVIII - поч. XIX ст. На підставі архівних документів, матеріалів переписів українського населення 1654, 1666, 1764, 1767 рр., були написані розвідки про професійно-станову змінність українського населення за часи гетьманського урядування, співвідношення міського і територіального населення України за Гетьманщини, проведено правно-політичний аналіз цього явища. Вчений відмічав важливість статистичних переписів населення, які є основою як для сучасного державного і економічного впорядкування, так і для пізнання і вивчення руху населення в майбутньому. Друга проблема, якою вчений займався протягом всього життя - історія ВКЛ, досліджувати яку він почав ще в студентські роки, вивчаючи історію цехового ладу Литви, Білорусі та північно-західної України. Особливе зацікавлення дослідника викликав період з історії Литви XIII ст.: правління першого і останнього литовського короля Миндаугаса та започаткування ним литовської державності. Цими дослідженнями він займався з 1913 р. до 1950 р. (за винятком періоду позбавлення волі). У монографії "Генеза литовського феодалізму в половині XIII століття" вчений зробив спробу виявити економічні й виробничі відносини, вирішальні до певної міри при генезі класового феодального суспільства. Історичній постаті - великому князю литовському Миндаугасу - присвячені наукові розвідки П. Клименка, які зберігаються в особовому фонді вченого: статті "Створення Литовського князівства під проводом Миндовга і його сина Войшелка в половині XIII ст.", "Грамоти Миндовга Ливонському орденові" та монографія "Литва за часів Миндовга". Наголошено, що джерелознавчі праці П. Клименка базуються на значному джерельному матеріалі - літописі ВКЛ, книгах Рум'янцевського опису, грамотах, універсалах, колекції документів О. Лазаревського, окладних книгах Казенної палати, переписних книгах, зокрема, документах перепису населення Лівобережної України 1666 р., записових книгах українських цехів, цехових статутах, документах архівосховищ міст Києва, Харкова, Чернігова, Полтави, Москви, Петербурга, музейних збірках. Основні джерелознавчі праці вченого перекликаються із підготовленими ним археографічними збірниками.

У підрозділі 2.3 "Архівознавчі праці П.В. Клименка та публікація джерел" аналізуються праці джерелознавчого та архівознавчого спрямування, методика дослідження вченим актових та нарративних джерел з історії України.

Головна заслуга П. Клименка в тому, що завдяки його зусиллям збережено ряд цінних документів з історії українських ремесел. Це видана "Цехова книга бондарів, стельмахів, колодіїв, столярів міста Кам'янця-Подільського від 1601 до 1803 рр." (1932). Друга цехова книга - кам'янець-подільських кушнірів 1702-1779 рр., яку П. Клименко готував разом із М. Суслопаровим, залишилася невиданою і зберігається у його особовому фонді. Ці праці сьогодні мають велику цінність з огляду на гуманітарну катастрофу, яка сталася у Кам'янець-Подільському міському архіві.

Розділ 3 "Науково-організаційна та педагогічна діяльність П.В. Клименка" складається з трьох підрозділів. У першому - "П.В. Клименко як організатор архівної справи в Україні в 1920-1930-х роках" - досліджено внесок П. Клименка у справу охорони пам'яток старовини та рятування архівів, коли він з 1919 по 1924 рр. у м. Кам'янець-Подільському обіймав посади: голови Архівної комісії при КПДУУ (1919), в. о. голови Відділу охорони пам'яток старовини й мистецтв при ГУМНК МНО (1919), голови Архівної комісії при МНО (1919), голови Кам'янецького повітового комітету охорони пам'яток старовини мистецтв і природи (1921), завідувача Кам'янець-Подільським архівним управлінням (1923). Архівна комісія при КПДУУ, крім свого основного завдання - впорядкування університетського архіву, склала проект протесту проти нищення архівів, а також записку про охорону архівів, з якими звернулася до МНО. У записці пропонувалося розробити закон про архівну справу, відкрити спеціальну археографічну школу, а до початку її діяльності влаштувати в університетських містах короткотермінові архівні курси. Відділ охорони пам'яток старовини й мистецтв при ГУМНК МНО під керівництвом П. Клименка за період своєї діяльності розробив ряд важливих інструкцій та здійснив остаточне редагування розробленого Архівною комісією при МНО проекту закону "Про охорону пам'яток старовини і мистецтв". Проектом передбачалося, що під охорону та догляд держави підпадуть всі історико-культурні скарби українського народу: музейні, архівні, бібліотечні, архітектурні та археологічні, а також визначалися санкції до порушників умов їх збереження. У дисертації акцентовано увагу на тому, що пам'ятко-охоронними структурами, очолюваними П. Клименком, в умовах політичної нестабільності в УНР за доби Директорії, а також у перші роки радянської влади було врятовано від знищення цінні архіви та видано ряд обіжників, наказів та інструкцій, які відіграли значну роль у збереженні культурної спадщини українського народу. Особисто П. Клименком влітку 1923 р., при переїзді з Кам'янця до Києва, на підставі мандату ГАУ УСРР та ВУАН було вивезено 25 пудів цінних історичних документів, які неминуче б загинули, та передано до рукописного відділу Всенародної бібліотеки України.

Підрозділ 3.2 "Співпраця з ВУАН" присвячено діяльності П. Клименка у НДКІУ, створеній 1924 р. та очолюваній академіком М. Грушевським, участь у виконанні основних завдань дослідження соціально-економічного розвитку України періоду 1725-1925 рр., які кафедра ставила перед собою, а також співпрацю з археографічними комісіями ВУАН та ЦАУ.

До затвердження дійсним членом НДКІУ, П. Клименко вже мав досвід наукової роботи на кафедрах. Так, влітку 1922 р. він увійшов до складу створеної при Кам'янецькому ІНО НДК історії та економіки Поділля, яка проводила роботу з історії, археології, етнографії та економіки. Одночасно його зараховують до складу створеної при Київському ІНО НДКІУ, яку очолив академік М. Василенко. На жаль, укладений план наукових досліджень кафедри залишився нездійсненим, тому що Науковий комітет Головпрофосу не затвердив ні його, ні персональний склад кафедри. До того ж, навесні 1923 р. керівника кафедри заарештували і кафедру було ліквідовано.

З НДКІУ ВУАН П. Клименко почав співпрацювати з січня 1924 р., ще обіймаючи посаду керівника НДК історії та економіки Поділля. У квітні 1925 р. Укрголовнаука офіційно затвердила П. Клименка дійсним членом НДКІУ ВУАН, як вченого, що "збагатив науку у своїй галузі вченими працями високого значіння". З цього часу розпочинається найбільш плідний період у житті вченого. Він з жовтня 1926 р. керує підсекцією джерелознавства та допоміжних дисциплін історії (згодом - джерелознавства та політичних історичних дисциплін), бере участь у колективно-дослідницькій роботі секції методології і соціологічного обґрунтування історії, яка досліджувала проблеми соціально-економічних відносин Лівобережжя в другій половині XVIII ст. У період з 1924 до 1930 рр. П. Клименком було підготовлено та видано 48 праць, з них - 6 монографій, 24 статті, 17 рецензій і "Програма для збирання матеріалів до історії цехового ладу на Україні" (1928). Кожна із студій опиралася на солідний джерельний матеріал, який обов'язково був вміщений у додатках.

До співпраці з АК ВУАН П. Клименко був запрошений у серпні 1924 р. з правом дорадчого голосу, а дійсним членом затверджений 17 липня 1930 р. На першому засіданні комісії від 10 серпня 1924 р., на якому він був присутній, виступив із доповіддю про сучасний стан архівів у Кам'янці-Подільському. Ним було запропоновано підготовку та видання цілого ряду збірок, які й були включені у видавничий план комісії. Із запланованих праць були підготовлені до друку та опубліковані: монографія "Компути та ревізії XVIII століття" (1930) (як продовження розвідки "Місто й територія на Україні за Гетьманщини" (1926), збірка "Цехова книга бондарів, стельмахів, колодіїв, столярів міста Кам'янця-Подільського від 1601 до 1803 р." (1932). Збірка "Матеріали до історії переписів на Лівобережній Україні XVIII ст. (1932) опублікована не була, оскільки передмова автора отримала негативну рецензію за "немарксистське" і "вульгаристичне" трактування окремих процесів соціально-економічного розвитку України.

До складу АК ЦАУ УСРР П. Клименко ввійшов на початку 1931 р. За період співпраці з комісією (1931-1932) він одноосібно та у співавторстві з О. Мокрієм, К. Антиповичем, Ф. Ястребовим та ін. працював над підготовкою збірок документів з історії київського міського господарства в XIX ст.; панського фільваркового господарства на Правобережній Україні XVIII ст.; інвентарної реформи (1847-1861 рр.) в Правобережній Україні.

Із запланованих праць була підготовлена і подана до редакційно-видавничого відділу ЦАУ УСРР у травні 1931 р. збірка "Інвентарна реформа на Правобережній Україні 40-60-х років XIX ст.". Ця збірка, забракована як "ідеологічно шкідлива, з одвертими буржуазно-куркульськими трактовками питань історії реформи", до того ж підготовлена "буржуазним професором націоналістом Клименком та сином куркуля Мокрієм", відклалася у особовому фонді вченого. Її аналіз свідчить про повноту підібраних документів.

У підрозділі 3.3 "Педагогічна діяльність П.В. Клименка" на підставі залучених архівних документів та опублікованих матеріалів проаналізовано викладацьку роботу П. Клименка у навчальних закладах, досліджено його внесок у підготовку наукових кадрів.

Педагогічну діяльність П. Клименко розпочав у листопаді 1918 р. у Київському археологічному інституті, де читав курс лекцій із західно-російської історії. З відкриттям 22 жовтня 1918 р. у м. Кам'янці-Подільському Українського державного університету він подає до МНО документи з проханням зарахувати на посаду приват-доцента університету. З 1 січня 1919 р. професорська рада університету визнає його приват-доцентом по кафедрі історії України, у травні 1919 р. його обирають на посаду професора та декана історико-філологічного факультету. У добу творення незалежної України молодий професор у своїх лекціях розкривав перед студентською молоддю велич та силу волелюбного українського народу, який у всі віки героїчно боровся за своє національне та соціальне визволення, виховував у неї почуття національної гідності, бажання працювати на користь рідного народу.

Підготовкою істориків-науковців вищої школи П. Клименко почав займатися з весни 1922 р., ще під час завідування сектором історії культури НДК історії Поділля при Кам'янець-Подільському ІНО (якою він почав керувати із січня 1924 р.), зокрема, він опікувався підготовкою аспіранта М. Карачківського, який у 1923-1924 рр. відбував аспірантський стаж і під його керівництвом написав розвідку про Кам'янець-Подільські цехи XIX ст. За період діяльності у НДКІУ ВУАН (1926-1930 рр.) П. Клименко керував роботою аспірантів К. Антиповича, В. Камінського, М. Карачківського (якого восени 1925 р. було зараховано аспірантом НДКІУ), Ф. Кольченка, І. Кравченка, Л. Миловидова. Аспірантам та кандидатам в аспіранти П. Клименко почав читати вступний курс з методології історії вже наприкінці 1924 р., ще не будучи дійсним членом кафедри. 15 жовтня 1925 р. на засіданні кафедри він виступив з ініціативою щодо створення при кафедрі секції історіографії, архівознавства та джерелознавства, яка у жовтні 1926 р., пройшовши узгодження із Укрголовнаукою, була затверджена як підсекція джерелознавства та допоміжних наук історії у складі секції методології і соціологічного обґрунтування історії. П. Клименко розробив детальний план роботи цієї секції, завданням якої було "вивчати, досліджувати й удосконалювати технічні засоби історичного знання". 30 січня 1926 р. П. Клименко розпочинає читати курс лекцій з архівознавства. Для читання лекцій та проведення практичних занять у семінарі під назвою: "Методи і форми дослідження та використовування архівних матеріалів", вчений склав ґрунтовну програму, згідно з якою аспіранти під час навчання мали засвоїти "ідею архіву взагалі, українського зокрема, історію архивотворення взагалі й на Україні зокрема", знати про сучасний стан архівів та "архівастику" (урядові розпорядження, науково-дослідні та видавничі заклади), розуміти техніку архівознавчої, архівно-видавничої та архівно-дослідної роботи. На початку 1930-х рр. П. Клименко також викладав спеціальні історичні дисципліни в організованій при Київському центральному історичному архіві аспірантурі з археографії та архівознавства, яка готувала аспірантів-архівістів, що мало велике значення для архівної системи з її нагальною потребою в освічених кадрах. клименко археограф педагог пам'ятка

Таким чином, під час відвідування лекційних курсів та семінарських занять, які проводив П. Клименко, аспіранти оволодівали історичними знаннями, набували практичних навичок і засвоювали методи історичного дослідження. Як педагог, П. Клименко відіграв важливу роль у підготовці освічених істориків, джерелознавців, архівознавців.

За підсумками проведеного дослідження на захист виносяться такі основні висновки:

1. У сучасній історіографії життєвий шлях, наукова творчість та організаційна і педагогічна діяльність П. Клименка не знайшли належного висвітлення. Попередні дослідження, хоч і були різноплановими, в основному стосувалися окремих аспектів його біографії, а наукову творчість освітлювали лише побіжно. Джерельна база дослідження є багатогранною і насиченою. Архівні документи доповнюють відомості про родинні, гімназійні та студентські роки, дружнє та колегіальне оточення, формування світогляду науковця та його суспільно-політичні погляди. Аналіз наукового доробку вченого уможливив виділити основні напрями досліджень та здійснити об'єктивну оцінку його досягнень як історика-науковця.

2. У життєвому та науковому шляху вченого виокремлено такі етапи: "кам'янецький" (1919-1923), "київський" (1924-1938) та "козелецький" (після повернення із заслання - 1946-1955). Науковий доробок вченого за період з 1919 по 1932 рр. складає 58 опублікованих праць. Від 1932 р. жодна робота (загалом близько 90 монографій, збірників, статей, рецензій) не була опублікована. З'ясовано, що найбільш плідним був "київський" період. Вченим було підготовлено та видано 48 праць, з них - 6 монографій, 24 статті, 17 рецензій і "Програма для збирання матеріалів до історії цехового ладу на Україні" (1928).

3. На формування суспільно-політичних та наукових поглядів П. Клименка мали вплив родинне оточення, викладачі Ніжинської класичної гімназії, зокрема, викладач історії "українець світоглядом" І. Сребницький, відомі діячі науки, які викладали в період його навчання в Університеті св. Володимира. Навчання в університеті, коли інтерес серед молоді до українських проблем став набирати органічного характеру, було пов'язане для П. Клименка з участю у одному з гуртків української студентської громади, а з 1916 р. - у спілці "Вільна Академія". Визначальну роль у становлення П. Клименка як історика-професіонала, вироблення у нього методичних навичок практичного джерелознавства відіграли заняття в історико-етнографічному гуртку М. Довнар-Запольського. Вплив керівника зумовив подальший вибір напрямів наукових досліджень ученого. Фаховому зростанню вченого як джерелознавця, розуміння ним ролі та значення архівів як історико-культурної спадщини українського народу сприяла його робота після закінчення університету в Київському центральному архіві давніх актів під керівництвом І. Каманіна.