Археографічна діяльність та джерелознавчі студії І.П. Крип’якевича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Археографічна діяльність та джерелознавчі студії І.П. Крип'якевича

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика дисертації

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями і характером дослідження. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (67 с., 829 найменувань), 26 додатків (33 с). Основний зміст дисертації становить 198 с.

Актуальність обраної теми визначається зростанням інтересу українського суспільства до наукового доробку попередніх генерацій вітчизняних істориків, що є не лише даниною їх пам'яті, а й об'єктивною потребою часу, яка диктує необхідність нового прочитання і неупередженої оцінки їх творчого доробку. Тому біографічний фактор в історіографії стає одним з пріоритетних напрямів досліджень, що сприяє, з одного боку, персоніфікації розвитку історичної думки, а з іншого - реконструкції особистості історика в контексті епохи, окресленню його внеску в примноження наукових знань.

У зв'язку з цим поглибленого вивчення потребує науковий доробок Івана Петровича Крип'якевича (1886-1967) - видатного українського історика, джерелознавця, археографа, одного з учнів М. Грушевського. Актуальними є реконструкція основних віх наукової біографії вченого та об'єктивна оцінка його багатогранної наукової спадщини, зокрема її археографічного і джерелознавчого аспектів. Крім того, актуальність обраної теми зумовлена науковим і суспільним значенням постаті І. Крип'якевича, необхідністю популяризації творчості вченого, потребою наукового осмислення його місця й ролі у розвитку вітчизняної археографії та джерелознавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми «Історія формування і розвитку Української держави» (держ. реєстр №01БФ046-01), яка включена до тематичного плану Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження виступає особистість І. Крип'якевича, видатного історика, джерелознавця, археографа.

Предметом дослідження є процес становлення І. Крип'якевича як особистості та вченого, його життєвий шлях і наукова діяльність, археографічна та джерелознавча спадщина.

Мета роботи полягає у відтворенні основних віх наукової біографії І. Крип'якевича, процесу його археографічної діяльності, висвітленні заслуг у розвитку джерелознавства та поглядів на методику історичних досліджень на основі неупередженого аналізу історичних джерел, насамперед архівних матеріалів, праць ученого, а також критичного осмислення та узагальнення наукової літератури про його життя й діяльність.

Відповідно до поставленої мети визначено наступні завдання:

- проаналізувати стан дослідження та джерельну базу проблеми;

- реконструювати науковий шлях І. Крип'якевича як історика, археографа і джерелознавця;

- проаналізувати найважливіші археографічні публікації вченого, встановити характерні особливості його едиційної практики;

- дослідити внесок І. Крип'якевича у розвиток українського джерелознавства та його методологічних засад;

- простежити підходи вченого до визначення місця і ролі спеціальних історичних дисциплін та спеціальних галузей історичних знань у джерелознавчому та історичному дослідженні.

Хронологічні рамки зумовлені особливістю дослідження персоналії та охоплюють роки життя вченого (1886-1967). Вони визначені прагненням проаналізувати процес формування І. Крип'якевича як особистості та майбутнього науковця, необхідністю дослідження його археографічної діяльності та джерелознавчої спадщини в контексті загального наукового доробку. Особлива увага приділена періоду активної наукової діяльності вченого, що охоплює 1905-1967 рр. При цьому нижня хронологічна межа позначає час виходу перших наукових робіт, а верхня - смерть історика.

Методологічну основу дисертації склали принципи науковості, історизму, об'єктивності, загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Для розв'язання дослідницьких завдань використано методи аналізу та синтезу, порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний і ретроспективний. Персоналістичний характер дослідження зумовив використання хронологічного та біографічного методів. В роботі застосовані методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації та критики джерел.

Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала окремого всебічного та ґрунтовного висвітлення в історичній науці. В процесі написання роботи автором опрацьовано значний масив джерельного матеріалу з київських та львівських архівів. Особлива цінність роботи полягає в залученні унікальних матеріалів з родинного архіву Крип'якевичів, у тому числі неопублікованої частини наукової спадщини вченого (рукописні нотатки, наукові розвідки, лекційні курси тощо). Введені до наукового обігу архівні джерела дозволяють реконструювати малодосліджені аспекти життя та діяльності вченого.

Конкретизовано й уточнено окремі факти наукової біографії вченого, визначено чинники, що вплинули на формування його національної самосвідомості та наукових зацікавлень. Розширено відомості про співпрацю І. Крип'якевича з науковими установами і окремими діячами науки і культури.

Здобувачем проведено комплексне дослідження щодо визначення місця й ролі І. Крип'якевича у розвитку національної археографії і джерелознавства. З'ясовано заслуги І. Крип'якевича у вирішенні проблем теоретичної археографії, зокрема в розробці археографічних правил на основі транскрипційного методу, охарактеризовано його теоретичний доробок у галузі джерелознавства. Проаналізовано внесок вченого в розвиток методики історичних досліджень. Здійснено наукову оцінку праць І. Крип'якевича у галузі спеціальних історичних дисциплін та спеціальних галузей історичної науки.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її фактичний матеріал, результати, узагальнення і висновки можуть бути використані для подальшої наукової розробки проблеми. В навчально-педагогічній практиці результати дослідження можна застосувати при написанні підручників, довідників, а також при викладанні курсу історії України, підготовці спеціальних навчальних курсів з археографії, джерелознавства та методики історичних досліджень. Актуалізація досвіду вченого в галузі археографії та джерелознавства сприятиме підвищенню професійного рівня сучасних істориків.

Апробація результатів і окремих положень дисертації. Результати дослідження було оприлюднено на засіданнях кафедри давньої та нової історії України і щорічних наукових конференціях в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, на міжнародних наукових конференціях «Розвиток науки в університеті за 170 років очима молодих вчених та студентів» (Київ, 27 квітня 2004 р.), «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (Київ, 10-11 березня 2005 р.), на загальноукраїнських наукових конференціях «Історія України: історія вивчення, сучасний стан і перспективи досліджень» (Київ, 20-21 травня 2003 р.), «Україна і світ: історія, сьогодення, майбутнє» (26 листопада 2003 р.) та науковому семінарі «Академік Іван Крип'якевич та доля його творчої спадщини» (Львів, 30 червня 2004 р.).

Основні положення дисертації викладено у 9 наукових статтях, 2 з яких написано у співавторстві, загальним обсягом 6,5 друкованих аркушів. Статті опубліковано у фахових виданнях, затверджених переліками ВАК України.

Основний зміст роботи

крип'якевич джерелознавство історичний український

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» проаналізовано ступінь історіографічної розробленості проблеми, визначено її історіографічні періоди та дано характеристику використаних при дослідженні джерел.

Аналіз історіографії досліджуваної проблеми розглядається в контексті трьох основних історіографічних періодів, які невіддільні від загальних тенденцій розвитку історичної науки та суспільства, - дорадянського, радянського та сучасного.

Вивчення наукового доробку І. Крип'якевича розпочалося ще за його життя. Перший - дорадянський (в Західній Україні) - етап у дослідженні наукової діяльності та творчого доробку І. Крип'якевича охоплює 1908-1939 рр. Його початок пов'язаний з появою відгуків на корпус зібраних та опублікованих дослідником документів «Матеріали до історії української козаччини».

І. Крип'якевич привернув увагу науковців як автор науково-популярних нарисів з історії України, джерелознавець, краєзнавець.

З приєднанням Західної України до УРСР у 1939 р. розпочався другий - радянський - період дослідження життя і творчості І. Крип'якевича, який тривав до поч. 90-х рр. ХХ ст. і характеризувався неоднозначністю та суперечливістю в оцінці особи і діяльності історика. В межах цього історіографічного періоду доцільно виділити окремі етапи. 40-і - початок 50-х рр. ХХ ст., які позначені повною заідеологізованістю радянської історіографії характеризувались критикою І. Крип'якевича як представника історичної школи М. Грушевського, обвинуваченням у буржуазному націоналізмі.

Окремим етапом у дослідженні наукової спадщини І. Крип'якевича в межах радянського історіографічного періоду можна вважати поч. 50-х - І пол. 60-х рр. ХХ ст., який припав на роки «хрущовської відлиги» та став часом часткового офіційного визнання певних заслуг вченого перед історичною наукою. Низка позитивних рецензій з'явилася в періодичних виданнях у зв'язку з появою праці І. Крип'якевича «Зв'язки Західної України з Росією до середини XVII ст.» (1953). Переломним моментом в офіційній оцінці І. Крип'якевича як історика став вихід у 1954 р. його фундаментальної монографії «Богдан Хмельницький», яка викликала справжній рецензійний «бум». Монографія одностайно була визнана вагомим внеском у радянську історіографію. Майже у всіх відгуках відзначалось багатство джерельної бази праці. Більшість радянських рецензентів вважала, що І. Крип'якевичу значною мірою вдалося позбутись «буржуазно-націоналістичних помилок» і написати нову працю з позицій марксистсько-ленінської методології. Погоджуючись із основними науковими висновками вченого, радянські історики вказували на низку недоліків, швидше ідеологічного, ніж наукового характеру. Значний інтерес викликала монографія І. Крип'якевича «Богдан Хмельницький» за рубежем.

Загалом, у 1950-х рр. формується образ І. Крип'якевича як радянського історика, насамперед, автора праць «Зв'язки Західної України з Росією до середини XVII ст.» та «Богдан Хмельницький». Замовчуються його наукові роботи, написані в дорадянський час.

У 1960-х рр. з'явилась низка відгуків і рецензій на збірник «Документи Богдана Хмельницького», упорядниками якого були І. Крип'якевич та І. Бутич. Рецензентами було відзначено велику пошукову роботу упорядників, що дало змогу ввести до наукового обігу раніше невідомі матеріали, підкреслено високий рівень довідкового апарату. Водночас значення рецензованого збірника розглядалось у світлі завдань тогочасної радянської історіографії. Польський історик З. Вуйцик, висловивши окремі зауваження щодо публікації польських джерел і недостатньої аргументованості зарахування деяких документів до розряду сумнівних, підкреслив важливе значення збірника у вивченні історії XVII ст.

Автори рецензії на роботу І. Крип'якевича «Джерела з історії Галичини», попри окремі зауваження, відзначили вдалу класифікацію джерел, що полегшує їх практичне використання, назвали книгу надзвичайно цінним виданням.

У 1960-і рр. зазнає змін стереотипне сприйняття вченого лише як історика Хмельниччини. Висвітлюються окремі напрями його багатогранної діяльності, зокрема в галузі джерелознавства, архівознавства, допоміжних (спеціальних) історичних дисциплін, насамперед у статтях, присвячених ювілейним датам історика.

У рік обрання І. Крип'якевича академіком та з нагоди відзначення його 80-річчя були видані бібліографічні покажчики та бібліографія праць вченого, опублікованих після 1939 р.

Окрему сторінку життєпису І. Крип'якевича становлять некрологи, які в концентрованому вигляді подавали біографічну інформацію та характеризували основні напрями його діяльності.

Наступний історіографічний етап - кін. 1960-х - поч. 1990-х рр., що, в основному, збігається з брежнєвським «застоєм» у радянському суспільстві й історичній науці та характеризується ідеологічним протистоянням радянських і зарубіжних істориків, посиленням партійного диктату щодо історичної науки, став часом забуття творчості І. Крип'якевича в радянській історіографії, замовчуванням його праць. Проте інтерес до життя і наукової спадщини І. Крип'якевича не згасав за рубежем.

Переломним періодом в дослідженні життя та наукової спадщини І. Крип'якевича став третій - сучасний - історіографічний період дослідження проблеми, який розпочався після проголошення у 1991 р. незалежності України. Він ознаменувався створенням сприятливих умов для об'єктивного вивчення історичного минулого України, поверненням українській історіографії імені та наукового доробку І. Крип'якевича. Зростаюча увага до постаті визначного історика в 90-і рр. ХХ ст. зумовила появу значної кількості досліджень, в яких містилися нові оцінки наукової спадщини вченого. У зв'язку з активною публікацією та перевиданням праць І. Крип'якевича з'явились передмови, написані, в основному, його учнями, в яких була деталізована біографія вчителя та подавались в новому освітленні окремі аспекти творчості вченого. Виняткову цінність для дослідження життя і творчості І. Крип'якевича становлять статті та передмови до праць вченого його сина Романа, який у 1990-х рр. організовував видання та перевидання основних наукових праць батька, був їх упорядником.

Значною подією у науковому житті, що привернула увагу до постаті та багатогранного таланту І. Крип'якевича, стала конференція, присвячена 105-ій річниці від дня його народження. В. Грабовецький видав до 110-річчя від дня народження І. Крип'якевича окрему працю.

З 90-х рр. ХХ ст. і до цього часу спостерігається активний процес вивчення окремих напрямів наукової творчості І. Крип'якевича. Серед них питання державно-політичного будівництва, бібліографії, історіографії, джерелознавства й археографії, популяризаторської діяльності науковця.

Пожвавлення інтересу до особи вченого спонукало до поглибленого вивчення його життєвого і творчого шляху, що знайшло відображення в низці статей із цієї тематики. Помітним явищем в історіографії стала стаття Я. Дашкевича, який висвітлив постать І. Крип'якевича як історика консервативно-державницької школи, зробив спробу охарактеризувати історіософські погляди вченого.

Визначальною віхою в історіографії досліджуваного питання став вихід збірника «Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві», у якому на основі зібраних матеріалів та документів створено різноплановий портрет І. Крип'якевича - видатного вченого, громадського діяча і сім'янина. У книзі подано найповнішу на сьогодні бібліографію наукових праць історика.

Все ж при наявності значної історіографії про І. Крип'якевича, археографічна та джерелознавча діяльність вченого не стала об'єктом всебічного аналізу.

Джерельну базу дисертації складають різноманітні за характером, походженням, формою та змістом друковані та архівні матеріали. Джерела, використані у дослідженні, доцільно поділити на такі основні групи:

І. Опубліковані та неопубліковані праці І. Крип'якевича, рецензії на наукові роботи інших вчених, рукописні замітки, чернетки, конспекти лекцій, підготовчі бібліографічні матеріали.

ІІ. Джерела особового походження: а) щоденники; б) автобіографії; в) спогади; г) епістолярій.

ІІІ. Офіційні документи щодо науково-організаційної діяльності вченого.

Головну групу джерел, що стали основою підготовки дисертаційного дослідження, становлять наукові праці І. Крип'якевича. При написанні дисертаційної роботи першочергова увага приділялась дослідженню археографічних публікацій вченого та його наукових робіт з питань джерелознавства, спеціальних історичних дисциплін і спеціальних галузей історичної науки, методики історичних досліджень (докладний перелік праць І. Крип'якевича подано у списку літератури до дисертації).

При написанні дисертації було залучено рукописні і машинописні статті І. Крип'якевича, його чернетки, конспекти лекцій, рецензії та підготовчі бібліографічні матеріали, які зберігаються в родинному архіві Крип'якевичів (лекційні курси з джерелознавства, лекційні курси і семінари з методики історичних досліджень, матеріали з допоміжних історичних дисциплін, нотатки з транскрипції тощо).

Неоціненним джерелом для простеження формування світоглядних позицій і творчих планів юного І. Крип'якевича є його гімназійний щоденник, що зберігається в родинному архіві Крип'якевичів.

Неабиякий інтерес становлять мемуари історика автобіографічного характеру, а також записки про події, свідком та учасником яких він був сам.

У Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО України) (Ф. 166. - Комісія з історії Великої Вітчизняної війни при Академії Наук УРСР) міститься запис спогадів І. Крип'якевича про період німецької окупації на Західній Україні.

Особливий інтерес для дослідників життя і творчості І. Крип'якевича становлять мемуари його знайомих. Джерельну групу спогадів істотно доповнює відповідна добірка статей цього жанру в книзі «Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві.

Дуже важливу частину джерельного матеріалу складає епістолярій. У родинному архіві Крип'якевичів виявлена поштова картка - відповідь М. Грушевського на лист І. Крип'якевича-гімназиста. Період закордонних археографічних відряджень І. Крип'якевича знайшов своє відображення у його листах до М. Грушевського, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (ЦДІАК України) (Ф. 1235 - Грушевські - історики, лінгвісти). Важливим джерелом для вивчення наукової діяльності вченого слугують листи І. Крип'якевича до О. Назарука (Центральний державний історичний архів України у м. Львові (ЦДІАЛ України) (Ф. 359 - Особовий фонд О. Назарука); С. Маслова, П. Попова (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України (ІР НБУВ) (Ф. 33 - Особовий фонд С. Маслова, Ф. 285 - Особовий фонд П. Попова); І. Гуржія та К. Гуслистого (Інститут архівознавства Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України (ІА НБУВ) (Ф. 72 - Особовий фонд І. Гуржія та Ф. 32 - Особовий фонд К. Гуслистого); О. Барвінського, М. Возняка (Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України) (ВР ЛНБ ім. В. Стефаника) (Ф. 11 - Особовий фонд Барвінських, Ф. 29 - Особовий фонд М. Возняка) та ін. В особовому фонді І. Крип'якевича (Ф. 357) у ЦДІАЛ України зберігаються листи до нього В. Кубійовича, М. Петровського, І. Раковського, С. Рудницького та ін. Окрему групу листів у цьому фонді становить офіційне листування, що містить відомості про участь І. Крип'якевича в роботі різних вітчизняних і зарубіжних наукових установ, товариств, видавництв. Особливу роль у складанні особистісної характеристики вченого, формуванні уявлення про його родинне оточення відіграють листи його дружини.

Значну частину джерельної бази дослідження становить опублікована епістолярна спадщина. Основний масив листування, пов'язаного з життям і творчістю І. Крип'якевича, почав освоюватися з 1990-х років. Значним поповненням епістолярію стала добірка листів у збірнику «Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві». Насамперед це листування І. Крип'якевича з М. Грушевським, І. Кревецьким, С. Томашівським, Ф. Шевченком та ін.

Окремий блок джерел становлять офіційні документи, які пов'язані з науково-організаційною та громадською діяльністю І. Крип'якевича. Матеріали такого плану зберігаються у ЦДІАЛ України (Ф. 310 - Український університет у Львові), (Ф. 309 - Наукове товариство ім. Т. Шевченка) (НТШ). Низка документів, що стосуються співпраці І. Крип'якевича з науковими установами, міститься в родинному архіві Крип'якевичів. Адміністративна діяльність І. Крип'якевича як керівника наукових інституцій відображена у документації Державного архіву Львівської області (ДАЛО) (Ф. Р-119 - Львівський державний університет ім. Івана Франка); Наукового архіву Інституту історії України НАН України (НА ІІУ НАН України), архіву Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України (далі - ІУ ім. І. Крип'якевича НАН України), архіву НБУВ. Про недовіру у ставленні радянської влади до західноукраїнської інтелігенції, переслідування послідовників «школи Грушевського» свідчать документи за 1945-1947 рр. ЦДАГО України (Ф. 1 - Центральний комітет компартії України). Значний інтерес для досліджуваної теми становить документація семінару з архівознавства та спеціальних історичних дисциплін у ЦДІА УРСР у м. Львові (РА Крип'якевичів. - П. 175). Окремі відомості щодо його біографії містяться у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) (Ф. 3833 - Організація українських націоналістів). Матеріали про співпрацю І. Крип'якевича з ВУАН зберігаються у ІР НБУВ (Ф. Х - Архів ВУАН). Надзвичайно інформативними є особові справи вченого (Архів Президії НАН України, НА ІІУ НАН України, архів ІУ ім. І. Крип'якевича НАН України, архів Львівського національного університету ім. І. Франка, архів НБУВ).

Отже, наявний комплекс джерел дозволяє успішно вирішити поставлені перед дослідженням завдання.

У другому розділі «Основні віхи наукової діяльності І. Крип'якевича» йдеться про творчий і науковий шлях вченого. З точки зору формування світогляду історика розглядаються його дитинство та юність, висвітлюються роки навчання в Львівському університеті як початок наукової та громадської діяльності, характеризуються періоди наукової біографії вченого.

Майбутній історик народився в сім'ї греко-католицького священика, де отримав основи християнської моралі та початкову освіту. На формування його світоглядних позицій, вибір творчого шляху справили вплив такі чинники: виховання у високоінтелігентній сім'ї, громадський рух в Галичині на початку ХХ ст., членство в НТШ, наукові погляди М. Грушевського та ідеї позитивізму. Українська самосвідомість І. Крип'якевича складалась у двох етнокультурних площинах: з одного боку - виховання у польськомовній сім'ї та навчання в польських учбових закладах, з іншого - українське оточення в дитячі та юнацькі роки, українофільські погляди батька, національно-культурне піднесення в роки навчання в гімназії та університеті.

Інтерес до наукової праці І. Крип'якевич не міг не перейняти від батька - доктора богослов'я. Разом із формуванням патріотичних поглядів ще в гімназійні роки в юнака визріло бажання стати істориком України.

Особливе значення в науковій долі І. Крип'якевича мало навчання у Львівському університеті, лекції з історії України М. Грушевського, наукові вправи під його керівництвом. М. Грушевський став науковим наставником І. Крип'якевича і зорієнтував його на широку тематику творчих пошуків. Як історик І. Крип'якевич, перебуваючи під впливом М. Грушевського, формувався в рамках народницької школи, проте з ІІ десятиріччя ХХ ст. став представником державницького напряму в історіографії. Прихильник, як і його вчитель, поширених на поч. ХХ ст. ідей позитивізму, І. Крип'якевич став істориком-документалістом.

Під керівництвом свого наукового наставника проф. М. Грушевського він ще студентом-першокурсником написав перші розвідки на основі архівних матеріалів. Уже в перших роботах проявилися характерні риси його наукового стилю - глибина аналізу, незаперечна переконлива аргументація, доступність викладу, виваженість висновків.

Наукова діяльність І. Крип'якевича відзначалась високою продуктивністю. Його перу належать понад 850 друкованих праць. Головними напрямами його історичних досліджень у тематико-проблемному плані були: історія України (насамперед, козаччина, історія Галичини), історія культури, джерелознавство.

Важливою складовою наукової діяльності І. Крип'якевича була його участь у наукових інституціях. З 1906 р. він входив до складу Археографічної комісії (АК) НТШ, у 1911 р. став дійсним членом Товариства, в 1924-1937 рр. був редактором «Записок НТШ» («ЗНТШ»), у 1934-1939 рр. - головою історико-філософської секції НТШ. У 1928 р. І. Крип'якевич став дійсним членом АК Всеукраїнської академії наук (ВУАН).

У розділі відтворено маловідомий період життя та діяльності І. Крип'якевича під час німецької окупації (1941-1943 рр.), а також складні для вченого повоєнні роки, що відзначались критикою його як послідовника історичної школи Грушевського, обвинуваченням в буржуазному націоналізмі, «почесною» депортацією до Києва.

І. Крип'якевич проявив себе як вмілий організатор наукового процесу, очолюючи Інститут суспільних наук АН УРСР у Львові (1953-1962 рр.). Під його керівництвом науковий колектив Інституту готував збірники документів з історії України та успішно працював над темами, що здебільшого базувались на місцевому джерельному матеріалі.

Історик був членом редколегій «Українського історичного журналу», збірника «Історичні джерела та їх використання» та ін. наукових видань.

Важливими віхами наукового шляху І. Крип'якевича були: захист докторської дисертації (1911), затвердження наукового ступеня доктора історичних наук і наукового звання професора (1941), обрання академіком АН УРСР (1958), присвоєння звання Заслуженого діяча науки УРСР (1961).

Колеги та учні характеризували вченого як людину високоінтелігентну, порядну, чуйну, з високим почуттям професійного та громадського обов'язку.

І. Крип'якевичу вдалося створити власну школу істориків-джерелознавців.

У третьому розділі «Археографічна діяльність вченого» розглянуто археографічний аспект діяльності І. Крип'якевича, зокрема проаналізовано його основні археографічні публікації та окреслено методологічні засади едиційної діяльності, висвітлено участь у підготовці й реалізації археографічних проектів та розробці археографічних правил.

Одним з пріоритетних напрямів наукової праці вченого став пошук та публікація джерел з історії України. Значна їх частина вперше була запроваджена до наукового обігу і поповнила джерельну базу вітчизняної історії. Робота історика в царині археографії розпочалася ще в студентські роки і була пов'язана з ім'ям М. Грушевського, який спрямовував молодого дослідника на пошук, опрацювання і видання архівних джерел. За дорученням АК НТШ, він брав участь в археографічних експедиціях до Кракова (1906), Варшави і Москви (1910) з метою виявлення нових документів з історії козаччини. Результатом роботи І. Крип'якевича в краківських і львівських архівах стала поява ґрунтовного археографічного видання «Матеріали до історії української козаччини: Т.1. Документи по рік 1631» (1908). У Москві, працюючи в архівах Міністерств закордонних справ та юстиції, а також у Рум'янцевському музеї, науковець виявляв документи про взаємовідносини українського гетьманського уряду з Росією в серед. XVII ст.

Едиційну археографічну спадщину вченого, яка включає видання історичних джерел XVI -І пол. XIX ст. можна поділити за тематикою на три основні групи: документи, що стосуються козаччини, пам'ятки з історії церкви, матеріали з історії західноукраїнських земель. Історик був залучений як науковий консультант до підготовки видання збірника документів і матеріалів «Воссоединение Украины с Россией» (М., 1953-1954). В 50-х рр. ХХ ст. І. Крип'якевич був координатором роботи у Львові з розшифрування, передруку та перекладу тексту рукопису Голінського. Видання дипломатарію Б. Хмельницького вченому вдалось завершити лише в 1961 р., видавши спільно з І. Бутичем збірку «Документи Богдана Хмельницького». Археографічні видання вченого відзначались високим рівнем едиційної техніки. Основними характерними особливостями його археографічної роботи над документами були: постійне прагнення до точного відтворення тексту джерела, мінімальне втручання в текст оригіналу, значна увага до довідкового апарату. Передмови І. Крип'якевича до археографічних видань часто переростали в різні за обсягом, але завжди грунтовні наукові дослідження. В своїй едиційній практиці науковець використовував кращі зразки вітчизняних і зарубіжних археографічних видань, в основному дотримувався принципів і традицій АК НТШ, діючих археографічних правил. Вчений особисто займався розробкою правил транскрипції текстів, написаних українською мовою XVI-XVIII ст. Науковий портрет І. Крип'якевича як археографа суттєво доповнює підготовлений ним у 1907 р. до друку збірник «Матеріали до історії Львівської Русі (1460-1550)».

Вченому належать окремі праці, присвячені аналізу археографічної діяльності його попередників, рецензії на публікації джерел його сучасниками.

Частина археографічних проектів, що не були реалізовані І. Крип'якевичем, втілюються в життя сучасними науковцями, що свідчить про цінність та актуальність його задумів.

У четвертому розділі «Джерелознавча спадщина І. Крип'якевича» розкрито внесок вченого у розвиток практичного та теоретичного джерелознавства, розкрито його ініціативи щодо розвитку спеціальних історичних дисциплін.

Фундаментальні монографії та численні наукові розвідки вченого були написані на основі багатого джерельного матеріалу. Важливим внеском І. Крип'якевича в практичне джерелознавство стали його спеціальні дослідження, присвячені літописам, мемуарам, епістолярію та актам, зокрема універсалам Б. Хмельницького. Особливу увагу вченого привертали літописи Галичини та мемуари українців XVI-XVIII ст., козацькі літописи. І. Крип'якевичу належить велика заслуга в систематизації документальних та наративних джерел з середньовічної історії Галичини. Предметом дослідження вченого були також джерела з історії Поділля, основний масив яких складав актовий матеріал.

І. Крип'якевич приділив значну увагу принциповим теоретичним питанням джерелознавства, передусім дефініціям. Вчений дав визначення історичного джерела, класифікував джерела за їх походженням та практичним використанням, значну увагу приділив типології письмових історичних джерел. І. Крип'якевич був визнаним фахівцем джерелознавчої критики. Характерною рисою наукового доробку вченого було поєднання теорії і практики джерелознавчого аналізу і синтезу.

Значна частина наукових праць академіка присвячена спеціальним історичним дисциплінам (бібліографія, дипломатика, сфрагістика, нумізматика і ін.) а також спеціальним галузям історичної науки (історіографія, архівознавство, історична географія). Вчений гостро відчував потребу в розробці проблем джерелознавства, археографії, бібліографії, архівознавства, картографії, краєзнавства, був ініціатором створення відповідних інституцій, автором і натхненником багатьох творчих планів.

У п'ятому розділі «Розробка І. Крип'якевичем методики історичних досліджень» на основі порівняння робіт І. Крип'якевича в галузі методики історичного дослідження проаналізовано еволюцію його поглядів та визначено заслуги в цій галузі.

Усе життя І. Крип'якевича приваблювала методика історичного дослідження. Це підтверджує і його викладацька діяльність: читання курсу з методики історичних дослідів в Українському таємному університеті у Львові, пізніше заняття з аспірантами Львівського університету ім. І. Франка, консультації для молодих наукових співробітників у Інституті суспільних наук АН УРСР.

І. Крип'якевич розкрив значення методу історичного дослідження та окреслив завдання історичної методики. Спираючись на глибокі знання джерел історії України, вчений висвітлив такі важливі питання методики історичного дослідження, як вибір теми і план праці, виписки з джерел, прочитання тексту, встановлення первісного тексту, його інтерпретація, проведення атрибуції, встановлення дати і місця виникнення джерела, дослідження автентичності, оригінальності, вірогідності джерел.

І. Крип'якевич розкрив питання про синтез зібраних даних. Він приділив увагу розподілу матеріалів, встановленню зв'язків між фактами, викладу результатів дослідження, опублікуванню праці.

Методичні поради І. Крип'якевича щодо історичних досліджень, які були концентрованим викладом його практичного досвіду з джерелознавчого аналізу і синтезу, стали науковим заповітом майбутнім історикам.

У висновках підведено підсумки дослідження, які виносяться на захист:

- Аналіз історіографії теми свідчить про її недостатність з точки зору висвітлення всієї багатогранної наукової діяльності І. Крип'якевича і необхідність детального і ґрунтовного вивчення її археографічного та джерелознавчого аспектів. Сукупність матеріалів біоісторіографічного характеру, сформована в результаті пошукової роботи в ЦДІАК України, ЦДІАЛ України, Архіві Президії НАН України, ЦДАГО України, ЦДАВО України, НА ІІУ НАН України, ІР НБУВ, ІА НБУВ, ДАЛО, архіві Львівського національного університету ім. І. Франка, архіві ІУ ім. І. Крип'якевича НАН України, архіві НБУВ, ВР ЛНБ ім. В. Стефаника, родинному архіві Крип'якевичів, а також бібліотеках, здатна інформаційно забезпечити досягнення мети даного дослідження шляхом розв'язання поставлених завдань.

- Серед основних факторів, що справили вплив на формування І. Крип'якевича як особистості і вченого, слід назвати сприятливі умови родинного виховання, дитинство у подільському селі та близьке знайомство з українським побутом, проживання в багатому історичними пам'ятками Львові, реакція на полонізаторську політику в освітніх закладах, піднесення національно-культурного руху в Галичині на поч. ХХ ст., науковий авторитет М. Грушевського, участь у роботі НТШ, провідні напрями західноєвропейської історіософії, насамперед ідеї позитивізму.

Дослідження наукової біографії вченого дозволило визначити пріоритетні напрями його творчості: історія України, історія української культури, археографія та джерелознавство.

- Праці І. Крип'якевича відзначалися широкою джерельною базою, переконливою аргументацією та об'єктивністю. В якості джерел історик використовував переважно архівні матеріали, насамперед акти та джерельні публікації.

- Аналіз наукової діяльності І. Крип'якевича свідчить про те, що значну частину його творчого доробку становила археографічна робота, а саме: пошук, опрацювання і видання історичних джерел, результатом яких було суттєве розширення джерельної бази з історії України XVI-I пол. XIX ст., вдосконалення вітчизняної едиційної техніки.

- Характерними особливостями археографічних публікацій І. Крип'якевича були постійне прагнення до точного відтворення тексту джерела, значна увага до довідкового апарату. Вчений брав участь у розробці археографічних правил на основі методу транскрипції.

- В ході дослідження доведено, що І. Крип'якевич зробив вагомий внесок у розвиток практичного та теоретичного джерелознавства. Вченому належить велика заслуга у вивченні та систематизації документальних і наративних джерел. Важливим внеском науковця в практичне джерелознавство стали його спеціальні дослідження, присвячені літописам, мемуарам, епістолярію та актам. І. Крип'якевич виявив свій підхід щодо визначення історичного джерела, класифікації джерел, джерелознавчої критики.

- Як один з провідних вітчизняних фахівців у галузі спеціальних історичних дисциплін, І. Крип'якевич зробив значний внесок у розвиток сфрагістики, бібліографії, дипломатики, палеографії, хронології, нумізматики, історіографії, архівознавства.

- Важливим науковим досягненням І. Крип'якевича став його теоретичний і практичний доробок в галузі методики історичного дослідження. Велику увагу вчений приділив аналізу джерел і синтезу джерельних даних. Методичні поради І. Крип'якевича щодо історичних досліджень і сьогодні зберігають своє науково-практичне значення.

Список опублікованих праць за темою дисертаційного дослідження

1. До питання про археографічно-історичну спадщину І. Крип'якевича з історії Хмельниччини // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 2001. - Вип. 12. - С. 314-327.

2. Іван Крип'якевич: формування світоглядних орієнтирів // Історичний журнал. - 2004. - Ч. 1/2 (7/8). - С. 40-50.

3. Початок співпраці І.П. Крип'якевича з М.С. Грушевським // Український археографічний щорічник. - 2004. - Нова серія. - Вип. 8/9. - С. 629-632.

4. Роки німецької окупації на Західній Україні за спогадами І.П. Крип'якевича // Український археографічний щорічник. - 2002. - Нова серія. - Вип. 7, Т. 10. - С. 389-410.

5. Співробітництво І. Крип'якевича з установами ВУАН // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 2004. - Вип. 71. - С. 16-19.

6. Участь І. Крип'якевича в роботі НТШ у 1905-1918 роках: історико-археографічний аспект // Наукові записки з української історії. Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 2003. - Вип. 14. - С. 306-321.

7. Іван Крип'якевич у контексті повоєнного десятиліття // Вісник. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Історія. - 2002. - Вип. 59/60. - С. 74-79. (Співавтор Колесник В.Ф.; авторський обсяг С. 74-77).

8. Участь І.П. Крип'якевича у роботі НТШ (1919-1939) // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2003. - Вип. 2. - С. 35-46. (Співавтор Колесник В.Ф.; авторський обсяг С. 35-43).

Размещено на Allbest.ru